РОЛЬ ПОЛІТИЧНИХ І ГРОМАДСЬКИХ ІНСТИТУТІВ У ФОРМУВАННІ КУЛЬТУРИ МІЖЕТНІЧНОГО СПІЛКУВАННЯ В УКРАЇНІ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ : РОЛЬ ПОЛИТИЧЕСКИХ И ОБЩЕСТВЕННЫХ ИНСТИТУТОВ В ФОРМИРОВАНИИ КУЛЬТУРЫ межэтнического общения В УКРАИНЕ НА СОВРЕМЕННОМ ЭТАПЕ



  • Название:
  • РОЛЬ ПОЛІТИЧНИХ І ГРОМАДСЬКИХ ІНСТИТУТІВ У ФОРМУВАННІ КУЛЬТУРИ МІЖЕТНІЧНОГО СПІЛКУВАННЯ В УКРАЇНІ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ
  • Альтернативное название:
  • РОЛЬ ПОЛИТИЧЕСКИХ И ОБЩЕСТВЕННЫХ ИНСТИТУТОВ В ФОРМИРОВАНИИ КУЛЬТУРЫ межэтнического общения В УКРАИНЕ НА СОВРЕМЕННОМ ЭТАПЕ
  • Кол-во страниц:
  • 216
  • ВУЗ:
  • М И К О Л А Ї В С Ь К И Й Д Е Р Ж А В Н И Й У Н І В Е Р С И Т ЕТ
  • Год защиты:
  • 2003
  • Краткое описание:
  • М И К О Л А Ї В С Ь К И Й Д Е Р Ж А В Н И Й У Н І В Е Р С И Т ЕТ




    На правах рукопису



    ЛЯПІНА ЛЮДМИЛА АНАТОЛІЇВНА



    УДК 323.1


    РОЛЬ ПОЛІТИЧНИХ І ГРОМАДСЬКИХ ІНСТИТУТІВ У ФОРМУВАННІ КУЛЬТУРИ МІЖЕТНІЧНОГО СПІЛКУВАННЯ В УКРАЇНІ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

    23.00.05 – етнополітологія та етнодержавознавство


    Дисертація
    на здобуття наукового ступеня
    кандидата політичних наук


    Науковий керівник:
    Багмет Михайло Олександрович –
    доктор історичних наук, професор




    Миколаїв - 2003







    ЗМІСТ


    ВСТУП 3
    РОЗДІЛ 1 Історіографія, джерельна база та методологічні засади
    дослідження 12
    1.1. Ступінь наукової розробки проблеми 12
    1.2. Джерельна база дослідження 23
    1.3. Теоретико-методологічна основа наукової роботи 29
    РОЗДІЛ 2 Культура міжетнічного спілкування як феномен
    суспільного буття 37
    2.1. Культура міжетнічного спілкування: зміст, норми і принципи 37
    2.2. Основні функції культури міжетнічного спілкування 57
    РОЗДІЛ 3 Політико-правові засади формування культури
    міжетнічного спілкування в Україні 69
    3.1. Державно-правове регулювання етнонаціональних відносин 69
    3.2. Відображення проблем міжетнічних взаємин в документах
    політичних партій 95
    РОЗДІЛ 4 Діяльність громадських організацій по утвердженню
    гуманістичних норм і принципів культури міжетнічного
    спілкування 122
    4.1. Роль всеукраїнських культурно-просвітницьких об`єднань у
    зміцненні міжетнічної взаємодії 122
    4.2. Сприяння регіональних національно-культурних товариств
    розвитку культури міжетнічного спілкування 146
    ВИСНОВКИ 171
    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ 180






    ВСТУП

    Актуальність теми дослідження. В умовах розвою соціально-економічних, етнополітичних, світоглядних засад української держави, становлення сучасних демократичних відносин, пошуку оптимальних моделей трансформації українського суспільства особливого значення набувають ментально-психологічні, світоглядні, ціннісно-нормативні та інші духовні передумови його функціонування, об`єднуючою основою яких є культура і, зокрема, культура міжетнічного спілкування. Саме остання забезпечує нерозривність національних традицій, органічне функціонування ціннісних орієнтацій, створює атмосферу толерантності і терпимості, сприяє гармонізації взаємовідносин між етноспільнотами, консолідації нації та відкриває перспективу її самореалізації.
    Важливість формування культури міжетнічного спілкування, що є для України не лише бажаним орієнтиром, але й необхідною умовою її існування як цілісної суверенної держави, яка прагне миру і злагоди, обумовлена наступними факторами.
    По-перше, потребою у забезпеченні суспільної стабільності, узгодженні інтересів великої кількості різноманітних в етнічному, культурному, мовному та релігійному відношеннях спільнот. Адже, обравши курс на формування сучасної моделі громадянсько – територіальної (або політичної) нації і, таким чином, на побудову багатокультурного суспільства, загальнонаціональна ідентичність членів якого має забезпечуватись територіальним патріотизмом та етнічним плюралізмом, Україна заявила про себе як про Вітчизну усіх громадян, що живуть на її землі. Реалізація цих стратегічних і тактичних орієнтирів суспільного поступу базується на об`єднуючому елементі, яким є культура міжетнічного спілкування.
    По-друге, нова парадигма етнополітичного розвитку зумовлює необхідність визначитись стосовно тих політичних, соціально-психологічних, мовно-культурних наслідків деформації етнаціональної сфери, що сталася в результаті тривалого перебування України у складі колишнього СРСР. Річ у тім, що на відміну від більшості європейських країн, проблема збереження етнічної ідентичності та культурної самобутності в Україні стоїть не лише перед етнічними меншинами, а й перед титульною нацією держави – українцями, мовно-культурна самобутність яких в ряді регіонів була значною мірою втрачена, а національні права, зокрема на освіту, отримання та поширення інформації рідною мовою, забезпечені не у повному обсязі.
    По-третє, важливість формування культури міжетнічного спілкування обумовлена також доцільністю утвердження консолідуючих факторів українського суспільства, бо масова дезорієнтація, втрата звичних солідарностей і згоди, розщепленість соціокультурного простору все ще залишаються ознаками перехідного, трансформаційного характеру нашої держави. Результати чотирирічного загальнонаціонального моніторингу сучасного розвитку, здійсненого Інститутом соціології НАН України, свідчать про те, що більша частина громадян відчуває гостру нестачу норм і цінностей, які б об`єднували їх. Лише 5% опитуваних зазначили, що їм вистачає об`єднуючих цінностей у державі, 33% дали протилежну відповідь, мали труднощі під час відповідей або не цікавились даними проблемами відповідно 39,5% і 24,4% з числа опитаних [270, с. 89].
    Виходячи з вищевикладеного, бачимо, що особливої актуальності набуває необхідність наукового осмислення й визначення суті та змісту культури міжетнічного спілкування, її ролі в етнополітичному розвитку українського суспільства.
    Актуальним є також аналіз процесу формування культури міжетнічного спілкування, чільне місце у якому посідають політичні і громадські інститути. Створені на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод, вони відіграють важливу роль у здійсненні етнодержавотворчих процесів в Україні.
    Потреба наукового аналізу досліджуваної проблеми обумовлена й тим, що у вітчизняній історіографії ще не опубліковано узагальнюючої праці, в якій би комплексно, з урахуванням сьогоденних політичних реалій, висвітлювався процес формування культури міжетнічного спілкування в Україні на сучасному етапі.
    Зв`язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано у контексті тематики вивчень державотворчо-політологічних проблем (державний реєстраційний номер 0102U000534), які здійснюють члени кафедри політології та економічної теорії Миколаївського державного університету, де працює автор дисертації, та розробляється у Миколаївському регіональному центрі політичних досліджень, створеному на базі Миколаївської філії Національного університету “Києво-Могилянська академія” (нині – Миколаївський державний гуманітарний університет імені Петра Могили) за участю Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. В даному центрі дисертант очолює сектор дослідження проблем етнополітики.
    Мета і завдання дослідження. Виходячи з актуальності теми, спираючись на праці попередніх дослідників, а також враховуючи недостатній ступінь її розробки у вітчизняній політологічній науці, метою дисертаційної праці є аналіз, узагальнення та спроба особистого визначення суті культури міжетнічного спілкування, а також окреслення політико-правових засад та з`ясування ролі політичних і громадських об`єднань у формуванні даної культури.
    Для реалізації мети дослідження автор визначає наступні завдання:
    - проаналізувати стан наукової розробки теми;
    - виявити сутнісні ознаки і структурні параметри культури міжетнічного спілкування як феномену суспільного буття;
    - окреслити основні функції досліджуваної категорії, що доводять її роль і значимість у консолідації українського суспільства, а також у подоланні таких негативних явищ, як етноцентризм, етнофобія, національний егоїзм тощо;
    - дослідити законодавчу базу з питань регулювання міжетнічних відносин в Україні;
    - здійснити аналіз документів політичних партій, в яких відображені проблеми міжетнічних взаємин;
    - визначити роль всеукраїнських культурно-просвітницьких організацій у здійсненні міжетнічного та міжкультурного діалогу, формуванні атмосфери толерантності, взаємоповаги і взаєморозуміння між усіма етнічними складовими українського суспільства;
    - з`ясувати механізм сприяння регіональних національно-культурних товариств розвитку культури міжетнічного спілкування;
    - на основі наукового аналізу запропонувати певні рекомендації щодо поліпшення процесу формування культури міжетнічного спілкування, внести пропозиції для подальшого розроблення теми.
    Методологічна основа дисертації та методи дослідження. У дисертаційній роботі зроблено акцент на етнологічному світогляді, системному програмно-цільовому підході, що базується на єдності політичного та історичного, теорії й практики, наскрізно пронизаних феноменологічною, герменевтичною та екзистенційною діалектикою. Спираючись передусім на вітчизняну теоретико-методологічну спадщину, дисертант у своїй роботі виходить із методологічного плюралізму та об`єктивізму.
    В ході здійснення дослідження в дисертації застосовуються методи, властиві водночас емпіричному й теоретичному рівням наукового пізнання (спостереження і абстрагування, порівняльний аналіз і синтез, індукція і дедукція, історичні й логічні), а також характерні для здійснення теоретичного аналізу: сходження від абстрактного до конкретного, теоретичне моделювання, аксіоматичні підходи та ін.
    Використовуються водночас соціологічний і структурно-функціональний підходи, системний, історико-хронологічний, порівняльно-ретроспективний та інші методи.
    Об`єктом дослідження є культура міжетнічного спілкування як феномен суспільного буття.
    Предметом досліження є аналіз зародження і еволюції поглядів етнологів, політологів, філософів, істориків та інших вчених щодо визначення суті культури міжетнічного спілкування; процес формування даної культури як консолідуючого чинника українського суспільства в сучасних умовах етнополітичних реалій, у якому чільне місце посідають політичні та громадські інститути.
    Хронологічні рамки дослідження охоплюють період з кінця 80-х рр. ХХ ст. до початку ХХІ ст. Нижня межа зумовлена тим, що саме з кінця 80-х - початку 90-х рр. ХХ ст. відбувається процес розбудови Української незалежної держави, формується новий культурний та етнополітичний простір, який потребує нових підходів у вирішенні проблем міжетнічної взаємодії та окреслення певних стратегічних орієнтирів на побудову гармонійної моделі міжетнічного співжиття в нашому суспільстві. Верхня межа визначається тенденцією до стабілізації економічного та етнополітичного життя, що обумовлює утвердження демократичних принципів співіснування різних етнічних груп, розгортання етнічного ренесансу та розвитку етнічного плюралізму.
    Наукова новизна дисертації зумовлена як сукупністю поставлених завдань, так і засобами їх розв`язання. Вперше здійснено комплексний етнополітологічний аналіз процесу формування культури міжетнічного спілкування в контексті сучасних політичних перетворень в Україні. У межах проведеного автором дослідження отримано результати, які мають таку наукову новизну:
    - сформовано теоретичну конструкцію наукових знань про культуру міжетнічного спілкування та таких основних її складових, як “культура” і “міжетнічне спілкування”;
    - розглянуто культуру міжетнічного спілкування як систему ідей і уявлень, способів, форм та видів специфічної культурної діяльності, що використовується з метою поглиблення взаємодії між різними етносами;
    - сформульовано власне визначення досліджуваної категорії, по-перше, як засобу, сфери і результату формування та реалізації сутнісних сил людини у процесі взаємодії й взаємовпливу різних соціально-етнічних спільностей, по-друге, як способу людського буття в поліетнічному суспільстві;
    - з`ясовано значення і роль культури міжетнічного спілкування у консолідації і стабілізації поліетнічного українського суспільства, визначено її як таку, що сприяє збереженню історичної пам`яті, здійсненню процесу національної ідентифікації й утвердженню позитивного морально-психологічного клімату в суспільстві;
    - проаналізовано політико-правові засади формування культури міжетнічного спілкування, у створенні яких важливе місце посідають органи державної влади та суспільно-політичні об`єднання;
    - охарактеризовано діяльність всеукраїнських та регіональних культурно-просвітницьких громадських організацій по утвердженню норм і цінностей культури міжетнічного спілкування, визначено їх роль у даному процесі.
    Практичне значення результатів дослідження полягає у тому, що:
    по-перше, основні положення дисертації, сформульовані висновки, наукові рекомендації будуть сприяти подальшому поглибленню дослідження етнонаціональної сфери суспільного буття;
    по-друге, запропоновані в дисертації варіантні концепції формування культури міжетнічного спілкування вплинуть на активізацію пошуку державними й громадськими діячами ефективних шляхів духовного піднесення суверенної України, а також викличуть певну зацікавленість у працівників освіти, культури, краєзнавців - всіх, хто бере участь у виховному процесі;
    по-третє, узгальнення та підсумки, зроблені в дисертації, можуть знайти застосування і в навчально-виховній практиці, яка здійснюється в державних і приватних школах, гімназіях, коледжах, ліцеях, вищих навчальних закладах в ході вивчення гуманітарних дисциплін та спецкурсів з проблем духовного відродження, національно-патріотичного виховання та формування культури міжетнічного спілкування;
    по-четверте, результати проведеного дослідження можуть широко використовуватися при написанні спеціальних робіт з політології, етнополітики, етнології, етнодержавознавства, історії України та інших гуманітарних дисциплін, а представлені матеріали придатні для застосування при визначенні тематики з курсових, кваліфікаційних, дипломних, магістерських та дисертаційних досліджень.
    Апробація результатів дисертаційного дослідження. Окремі наукові аспекти проблеми були апробовані автором у виступах на засіданнях та методологічних семінарах кафедр політології Миколаївського державного університету, Миколаївського державного гуманітарного університету імені Петра Могили, а також на таких міжнародних, всеукраїнських, регіональних, вузівських науково-практичних та науково-теоретичних конференціях, як: науково-практична конференція “Політика і влада” (Запоріжжя, 20-21 квітня 1993 р.), Всеукраїнська науково-теоретична конференція “Методологія і зміст гуманітарної освіти: Сучасний стан і перспективи розвитку” (Херсон, 27-28 травня 1993 р.), науково-методична конференція МДПІ, присвячена 20-річчю історичного факультету (Миколаїв, 16 травня 1997 р.), Всеукраїнська науково-практична конференція “Історія Півдня України від найдавніших часів до сучасності: проблеми національного, політичного, соціального, економічного, технічного, правового, релігійного та культурного розвитку” (Миколаїв, 23-24 квітня 1999 р.), Всеукраїнська наукова конференція “Інтелігенція і влада” (Одеса, 22-23 жовтня 1999 р.), Всеукраїнська науково-практична конференція “Актуальні проблеми історії і культури України” (Миколаїв, 27 травня 2000 р.), наукова конференція “Сучасні тенденції підготовки вчителя у контексті вітчизняної педагогічної освіти” (Миколаїв, 25 квітня 2000 р.), перша Всеукраїнська наукова конференція “Актуальні проблеми вітчизняної і всесвітньої історії” (Луганськ, 2001 р.), Всеукраїнська наукова конференція “Українська державність: проблеми історії, права, економіки, мовознавства, філософії, політології та культури” (Миколаїв, 26 травня 2001 р.), Могилянські читання (Миколаїв, 1999 - 2002 рр.); третя Миколаївська обласна краєзнавча конференція “Історія. Етнографія. Культура. Нові дослідження” (Миколаїв, 2002 р.), Всеукраїнська наукова конференція “Проблеми історії та сучасного стану науки Української держави” (Миколаїв, 22 березня 2002 р.), міжнародна наукова конференція “Історична наука: проблеми розвитку” (Луганськ, 17-18 травня 2002 р.), обласна науково-практична конференція “Конституційно-політична реформа в Україні: історія, сучасний стан, перспективи” (Миколаїв, 23 квітня 2003 р.), Всеукраїнська науково-практична конференція “Наукові дослідження в контексті історичних проблем” (17 травня 2003 р.) та ін.
    Наукові положення і висновки дисертаційного дослідження були апробовані під час читання лекцій та проведення семінарських занять з політології та спецкурсу “Основи сучасної соціальної політики України” в Миколаївському державному університеті та у Миколаївському науковому центрі Одеської національної юридичної академії, а також у виступах з питань міжнаціональних відносин, які здійснювалися для працівників Служби Безпеки України.
    Публікації. Здобутки автора опубліковані в колективних монографіях, навчальних та методичних посібниках (в тому числі у 2-х із грифом Міністерства освіти і науки України), у матеріалах доповідей і повідомлень вищеназваних конференцій, а також у збірниках наукових праць Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України, Національного університету “Києво-Могилянська академія”, Одеського національного університету імені І.І.Мечникова, Донецького національного університету, Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля, Миколаївського державного університету, Миколаївського державного гуманітарного університету імені Петра Могили. Всього опубліковано 23 праці, 7 з яких – у фахових виданнях з політичних наук.
    Структура дисертації. Специфіка теми, сформульовані мета і завдання дослідження визначили послідовність викладення матеріалу і структуру роботи. Дисертація загальним обсягом 179 сторінок складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (452 найменування).
  • Список литературы:
  • ВИСНОВКИ

    Серед сучасних досліджень етнополітичного й етнонаціонального розвитку українського суспільства кінця ХХ - початку ХХI ст. до актуальних, суcпільно вагомих належить питання формування культури міжетнічного спілкування, що обумовлено утвердженням незалежної правової демократичної Української держави, зростанням національної самосвідомості та створенням гармонійних міжетнічних відносин.
    Саме культура міжетнічного спілкування є важливим чинником консолідації української нації, її внутрішньою і зовнішньою якістю, набутою у процесі взаємодії з іншими націями і народами. Вона допомагає зрозуміти “чужу” культуру, усвідомити і розділити “чужі” прикрості, відчути "себе у всіх і всіх у собі”.
    Культура міжетнічного спілкування – це заклик до розсудливого, зважливого діалогу у вирішенні етнонаціональних проблем. Це щирість, доброзичливість, толерантність, взаємоповага і взаєморозуміння.
    Політологічний аналіз ролі політичних і громадських інститутів у формуванні культури міжетнічного спілкування в Україні на сучасному етапі дозволив зробити низку висновків, узагальнень та пропозицій, що мають теоретичне та теоретико-практичне значення.
    1. З відновленням державної незалежності України виникли сприятливі умови, з одного боку, для прискорення національно-культурного відродження українців, етнічних груп, забезпечення їх прав і свобод, гармонізації стосунків між етнічними компонентами українського суспільства, а з другого боку, створилась принципова нова історіографічна ситуація, за якої розгорнулись масштабні дослідження етнонаціональних проблем з позицій історичної правди і об`єктивності. Поряд з політологією, історією, етнографією сформувались такі галузі суспільствознавства, як етнологія, етнополітологія, етнодержавознавство та ін. Політологи, етнологи, філософи, соціологи, представники інших гуманітарних наук вивчають різні етнополітичні проблеми, в тому числі і культуру міжетнічного спілкування.
    Дане поняття порівняно нове в теорії етносу та етнополітичних відносин. У його дослідженні можна умовно окреслити два періоди. Перший припадає на останні роки існування СРСР, часи самозамилування здобутками “дружби народів” і створення єдиної спільності “совєтский народ”. Тому аналіз культури міжетнічного спілкування зводився лише до визначення її як моральної норми міжособистісних відносин, як виховний засіб.
    Другий період пов`язаний з бурхливими процесами етнічного ренесансу, політизації етносів і водночас протистоянням різних політичних та етнонаціональних сил, що обумовило пошук нового консолідуючого та стабілізуючого чинника, яким і стала культура міжетнічного спілкування. Дане поняття аналізується вже не тільки у системі загальної культури, у співвідношенні з політичною, правовою культурою та мораллю, але й як самостійна система, яка має свої структурні та функціональні характеристики, певні рівні та ознаки. Втім, дослідження окресленої проблеми в основному носить випадковий характер, поки що відсутні ґрунтовні її теоретико-методологічні розробки. Відтак, поняття даної культури ще досі залишається розмитим і невизначеним. Тому сучасним вченим доцільно зосередити увагу на розробленні структурної концепції культури міжетнічного спілкування.
    2. Теоретичний аналіз культури міжетнічного спілкування як феномена суспільного буття дозволяє включити до її змісту: нормативні вимоги, які регулюють міжетнічні і міжособистісні взаємовідносини; традиційні норми та правила спілкування, які склалися у процесі повсякденної взаємодії; морально-етичні, світоглядні та політичні цінності, що функціонують і творчо розвиваються у тому чи іншому соціально-економічному просторі; а також соціально-орієнтовану поведінку та діяльність окремих осіб й етнічних спільнот в умовах міжетнічного спілкування, спрямованих на оптимізацію суспільних відносин.
    Отже, культура міжетнічного спілкування є способом людського буття у поліетнічному суспільстві. Вона є узагальнюючою характеристикою суб`єктів спілкування, що виявляє їх участь у функціонуванні та розвитку громадських інститутів, культурно-національних цінностей та норм спілкування.
    Спираючись на порівняльний аналіз і оціночний характер, можна визначити низький, середній та високий рівні культури міжетнічного спілкування.
    Перший характеризується відсутністю досвіду міжетнічної взаємодії, наявністю територіальних та інших претензій, попиранням моральних та етичних норм у спілкуванні, що веде до загрози появи таких негативних явищ, як егоцентризм, етноцентризм та ін.
    Середній рівень окреслюється посередницьким ставленням до проблеми міжетнічної взаємодії, неусвідомленням своєї власної ролі в етнонаціональному організмі, наявністю обмеженого досвіду міжетнічного спілкування.
    І, нарешті, високий рівень культури міжетнічного спілкування включає в себе: сприйняття досвіду міжетнічної взаємодії як моральної цінності; розвинуту систему інтересів, потреб, мотивів і стимулів до спілкування; моральні та етичні принципи, такі як повага до людей різних національностей, їх культур, звичаїв, терпимість, толерантність, а також заклик до розсудливості зважливого підходу до вирішення етнонаціональних проблем.
    3. Саме високого рівня культура міжетнічного спілкування відіграє важливу роль у гармонізації міжетнічних відносин, забезпеченні суспільної стабільності в цілому.
    До основних функціональних складових, що обумовлюють дану роль, можна віднести інтегративну, регулятивну, ціннісно-нормативну, пізнавальну, виховну функції, але, безумовно, провідною є регулятивно-аксілогічна, ціннісна. Тому специфічність ролі культури міжетнічного спілкування полягає в тому, щоб зберегти історичну пам`ять та критично переосмислити досвід міжетнічної взаємодії попередніх поколінь; виробити норми поведінки особи, які б відповідали вимогам сучасного етапу розвитку суспільства; формувати почуття взаємоповаги і толерантного ставлення до всього інонаціонального.
    Виконуючи дані функції, культура міжетнічного спілкування створює нові парадигми міжетнічної взаємодії, впливає як на індивідуальне утвердження особи, так і на національну ідентифікацію, долає негативні явища, які ведуть до загострення міжетнічної ситуації, формує вимоги й правила спілкування між етноспільнотами, які зумовлюють соціальний тип поведінки відповідно до вимог сучасного розвитку соціального організму.
    В цьому плані важливим є осмислений вплив на формування культури міжетнічного спілкування саме високого рівня. Для цього, на думку автора, необхідно:
    - навчитися розглядати проблеми формування даної культури не ізольовано, а в комплексі з вирішенням соціально-економічних і політичних завдань, при цьому виходити з того, що висока культура міжетнічного спілкування є нормою і вимогою суспільного буття;
    - діалектично підходити до аналізу процесів міжетнічного спілкування, бачити суперечності різних сторін цього процесу, уміти окреслювати невирішені проблеми і концентрувати зусилля на пошук шляхів їх вирішення. Тут велике значення має вивчення суспільної думки та її врахування при удосконаленні міжетнічних відносин, створення спеціальних координуючих центрів у регіонах, які б не тільки узагальнювали практику міжетнічного спілкування, але й в певній мірі могли б обґрунтовувати прогнози розвитку даного спілкування на якісно новому рівні, пов`язуючи зі зростаючою роллю культури міжетнічного спілкування.
    4. Політико-правовою основою формування культури міжетнічного спілкування є законодавча база, яка, як справедливо підкреслюють дослідники, закладає надійний фундамент для гармонійного поєднання усіх етнокомпонентів українського суспільства, створення рівних умов для їх активної участі в державотворчих процесах, забезпечення балансу і потреб розвитку як етнічної більшості, так і етнічних меншостей.
    Світовий і вітчизняний досвід переконливо доводить: універсальних схем ідеального етнонаціонального суспільства не існує, однак вироблені і перевірені практикою та узагальнені наукою ціннісні орієнтири дають критерії оптимального забезпечення правових засад гармонізації міжетнічних відносин з урахуванням національних традицій і ментальності корінного етносу.
    До основних таких засад можна віднести:
    - визнання єдиного громадянства, що є необхідною умовою політичної та соціальної стабільності, зменшення появи міжетнічної конфронтації;
    - сприяння консолідації та розвиткові української нації, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх етноспільнот України;
    - забезпечення всебічного розвитку і функціонування української мови у всіх сферах суспільного життя, а також гарантування вільного розвитку і застосування всіх мов національних меншин;
    - гарантування усім громадянам України рівних конституційних прав та рівної відповідальності перед законом;
    - покарання за порушення чи обмеження прав громадян за расовою, національною, релігійною, мовною ознаками, розпалювання міжетнічної та міжрелігійної ворожнечі тощо
    Отже, в Україні закладено ґрунтовну правову основу для вирішення питань етнонаціонального розвитку. Разом з тим, дана політико-правова база потребує подальшого поглиблення й удосконалення. Доречно було б сконцентрувати зусилля на оновленні існуючих законів, зокрема “Про мови”, “Про національні меншини”, деякі положення яких не відповідають сучасним вимогам. Не було б зайвим подумати і про законодавче оформлення права на національно-культурну автономію, про захист прав депортованих народів. Це дало б змогу забезпечити принцип збалансованості індивідуальних і колективних прав, а також принцип узгодження права націй на самовизначення із потребою забезпечення прав всіх національностей України.
    Важливим є прийняття нових нормативних актів, таких як, наприклад, Концепції етнонаціональної політики, в якій би окреслювалась діяльність держави та інших політичних суб`єктів по регулюванню міжетнічних відносин, формування культури міжетнічного спілкування, утвердження моральних цінностей в українському поліетнічному суспільстві.
    Принциповими засадами подальшої діяльності органів державної влади щодо політико-правового забезпечення гармонійного співіснування етносів також мають бути:
    по-перше, здійснення політики реальної довіри етноспільнотам, тобто створення належних умов для того, щоб вони дійсно були суб`єктами соціально-економічних, етнополітичних, духовних перетворень у суспільстві;
    по-друге, розробка та практична реалізація будь-яких соціальних, етнонаціональних чи культурних програм має відбуватися з обов`язковою орієнтацією на усі етноси, які живуть в Україні, з урахуванням їх потреб, інтересів і запитів.
    5. У регулюванні міжетнічних взаємин чільне місце посідають політичні партії. Саме через ці інститути виражається воля представників різних національностей у програмових та інших документах, досягається реальне втілення задекларованих засад шляхом представництва в державних органах та самоврядних структурах.
    У підходах до вирішення етнонаціональних проблем, визначення норм міжетнічної взаємодії, можна виділити певні концептуальні угрупування політичних об`єднань, а саме: партії національно-демократичного, соціал-ліберального, націонал-радикального і неокомуністичного спрямування. Але провідну роль у формуванні культури міжетнічного спілкування відіграють партії національно-демократичного та соціал-ліберального спрямування, зокрема: Народно-демократична партія, Партія Регіонів, Народний Рух України, Українська народна партія, Ліберальна партія України, Ліберально-демократична партія України, Соціал-демократична партія України (об`єднана) та інші, для яких основною є ідея вирішального значення національного, етнічного фактора у суспільному житті, а також вільного розвитку всіх народів, які живуть в Україні. Серед основних програмових положень можна виділити такі: рівноправне співіснування всіх етносів України, протидія націонал-екстремізму та расизму, створення передумов для соціальної і міжетнічної злагоди, консолідація української нації тощо.
    Такі принципи є визначальними у забезпеченні толерантних взаємовідносин між етносами у спільному українському домі. Саме партії національно-демократичного і соціал-ліберального спрямування користуються довірою громадян, і приклад тому – підтримка на виборах до вищих органів державної влади.
    6. Важливу роль в утвердженні основ та принципів культури міжетнічного спілкування в Україні на сучасному етапі відіграють всеукраїнські культурно-просвітницькі організації. Вони спрямовують свою діяльність на відродження духовності, розвиток національних культур, традицій, мови як окремих етноспільнот, так і української нації в цілому, захист етнонаціональних інтересів, розгортання міжетнічного та міжкультурного діалогу, формування атмосфери взаємодовіри і взаєморозуміння у суспільстві. Все це сприяє міжетнічній злагоді та миру. Тому важливим є подальша активізація діяльності даних об`єднань, залучення їх до політичного процесу з метою впливу на прийняття владних рішень щодо питань етнонаціонального розвитку українського суспільства.
    7. Утвердження демократичної Української держави залежить від успішного розвитку її регіонів. Забезпеченню регіональної стабільності, розвитку самодостатності та збереженню самобутності сприяють регіональні національно-культурні товариства. Адже основною метою їх діяльності є як відродження духовності своєї етноспільноти, так і забезпечення міжетнічної злагоди та міжкультурного діалогу, форм толерантних взаємовідносин, що є важливою складовою розвитку культури міжетнічного спілкування.
    Реалізація окресленої мети забезпечується через організацію фестивалів національних культур, концертів, виставок; відкриття недільних шкіл, у яких вивчається як власна мова та історія, так і мова та історія всього українського народу; проведення конкурсів, зустрічей; читання лекцій з проблем міжетнічних взаємовідносин, що дозволяє краще зрозуміти культуру інших етносів, сприяє стабілізації міжетнічних відносин у регіонах. Таку діяльність здійснюють, насамперед, національно-культурні товариства Миколаївської, Одеської, Чернівецької, Закарпатської та інших областей, де дійсно існує міжетнічний мир, а конфлікти та протирічя між етноспільнотами носять випадковий характер.
    З урахуванням як позитивного досвіду, так і недоліків у роботі всеукраїнським і регіональним культурно-просвітницьким та національно-культурним товариствам у подальшій діяльності доцільно зосередити зусилля на вирішенні таких проблем, як:
    - залучення усіх етноспільнот до активної участі у проведенні різноманітних заходів, які сприяють зміцненню міжетнічного миру, а також в обговоренні законодавчих актів, вирішенні державних і регіональних питань;
    - представлення інтересів своїх етносоціальних груп в органах державної влади та місцевого самоврядування;
    - відкриття народних будинків, будинків національних культур, народної творчості, які б стали центрами духовності поліетнічних регіонів України;
    - протидія будь-яким проявам шовінізму, націонал-екстремізму;
    - ефективна співпраця із засобами масової інформації з метою пропаганди високої культури міжетнічного спілкування тощо.
    Стрижневою лінією подальшого формування культури міжетнічного спілкування повинна стати лінія на всебічний розвиток як українського, так і всіх інших етносів України. Тобто актуальним залишається курс на плюралізм культур і водночас соціально-економічну та політичну інтеграцію в єдиному національно-державному просторі. Зважена й ефективна політика багатокультурності дасть змогу зміцнити міжетнічний мир і забезпечити подальший розвиток українського суспільства.
    Формування високого рівня культури міжетнічного спілкування потребує і розгортання науково-дослідної роботи, забезпечення теоретичної бази. Тому автор передбачає назрілу необхідність:
    - наукової експертизи законодавства України щодо гармонізації міжетнічних відносин, його порівняльний аналіз зі світовими та європейськими стандартами і з`ясування значення для соціальної злагоди, збереження територіальної цілісності держави;
    - дослідження політичних, правових, етнічних, соціально-економічних та інших засад функціонування етноспільнот в умовах державної незалежності України, нерівномірності стадій етнічного відродження різних груп у залежності від компактного та дисперсного їх розміщення, співіснування етнічно різних культур, шляхів інтеграції етногруп в українську політичну націю;
    - підготовка спеціальної узагальнюючої праці, в якій би системно досліджувався процес формування культури міжетнічного спілкування, окреслювалися б основні його напрями, тенденції та перспективи;
    - видання навчального посібника “Формування культури міжетнічного спілкування в Україні на сучасному етапі” для студентів та всіх, хто цікавиться проблемами етнонаціонального розвитку суспільства;
    - розробка спеціальних курсів з проблем історії міжетнічних взаємовідносин в Українській державі;
    - створення серії науково-популярних книг, в яких би висвітлювались процеси міжетнічної та міжкультурної взаємодії в різних регіонах України.










    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
    ТА ЛІТЕРАТУРИ

    1. Абетка етнополітолога. Словник-довідник / Ю.Римаренко, І.Варзар, І.Іванченко та ін.; НАН України, Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького. – К.: Школяр, 1996. – Т.1. – 224 с.
    2. Абдулатипов Р.Г. Человек. Нация. Общество. - М.: Политиздат, 1991. – 222 с.
    3. Абсаттаров Р.Б. Национальные процессы: особенности и проблемы. - Алматы: Гылым, 1995. – 248 с.
    4. Агеев Ю. Мы – братья, мы – друзья, единая семья // Южная правда (Николаев). – 2001. – 21 марта.
    5. Акт проголошення незалежності України // Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи. – К.: “Юрінформ”, 1992. - С. 7-12.
    6. Амерова Р.С. Во имя будущего // Биги Авыл (Запорожье). – 1997. – декабрь.
    7. Андрущенко В.П., Михальченко М.І. Сучасна соціальна філософія. Курс лекцій. – 2-е вид. випр. і доп. – К.: Генеза, 1996. – 368 с.
    8. Антонович Дмитро. Вступ // Українська культура. Лекції за редакцією Дмитра Антоновича. – К., 1993. – С. 3-9.
    9. Антонюк Олександр. Етнополітика в Україні: історія та сучасний стан // Український історичний журнал. – 1999. – № 4. – С. 15-28.
    10. Антонюк Олександр. Етнополітика. Проблеми і пріоритети // Віче. – 2000. – № 11. - С. 49-57.
    11. Антонюк Олександр. Сучасна українська етнополітика: проблема історичних засад // Нова політика. – 2000. - № 5. – С. 54-57.
    12. Антонюк О.В. Формування етнополітики Української держави: історичні та теоретико-методологічні засади / Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв. – К., 1999. – 282 с.
    13. Арель Домінік. Спокуса “націоналізації” української держави // Сучасність. – 1995. - № 12. – С. 84-87.
    14. Аріспе Л. До багатолікої ідентичності (Про культурну ідентифікацію) // Кур`єр ЮНЕСКО. – 1996. – листопад. – С. 12-13.
    15. Арон Р. Мир і війна між націями / Пер. з франц. – К.: МП “Юніверс”, 2000. – 688 с.
    16. Арутюнов С.А. Народы и культуры. Развитие и взаимодействие. – М.: Наука, 1989. – 244 с.
    17. Архипов В.І. Еволюція державної політики щодо національних меншин в Україні. Автореф. дис... канд. іст. наук. – К., 1993. – 24 с.
    18. Багмет Михайло, Ляпіна Людмила. Діяльність національно-культурних товариств у Миколаївській області // Наукові записки / Збірник. – Сер. "Політологія і етнологія". - К.: ІПіЕНД, 1999. – Вип.8. - С. 184-188.
    19. Багмет М., Ляпіна Л., Полішкарова О. Із сучасної політичної палітри Миколаївщини // Бористен (Дніпропетровськ). – 1998. - № 7. – С.13-14.
    20. Багмет Михайло, Ляпіна Людмила. Пропаганда духовної спадщини національно-культурними товариствами Миколаївщини на сучасному етапі // Південна Україна: проблеми історичних досліджень. Збірник наукових праць / Ред. кол. В.А.Смолій (гол. ред.) та ін. – Миколаїв: Південна Україна, 1998. – С. 146-149.
    21. Багмет М.О., Погорєлов В.Г. Наші німці: Відродимо справжню історію краю // Щотижня (Миколаїв). – 1992. – 7 березня.
    22. Багмет М.О. Проблеми формування національної самосвідомості молоді у 60-80-ті роки: тенденції, деформації, уроки. Автореф. дис… д. іст. н.: 07.00.02. / АН України, Ін-т історії України. – К., 1993. – 31 с.
    23. Базів В.А. Політичні партії в незалежній Україні: генеза і типологія. – Львів, 1999. – 56 с.
    24. Байкин Ф.Р. Культура общения – важнейшая черта социалистического образа жизни. – Фрунзе, 1982. – 144 с.
    25. Балбат Т.В. Национальный вопрос в деятельности общественных объединений Донбасса. Автореф. дис… к. ист. н. – Донецк, 1995. – 27 с.
    26. Баталов Э.Я. Политическая культура современного американского общества. – М.: Наука, 1990. – 255 с.
    27. Бебик В.М., Головатий М.Ф., Ребкало В.О. Політична культура сучасної молоді. – К.: А.Л.Д., 1996. – 156 с.
    28. Без звезд // Юг (Одесса). – 1999. – 8 июня.
    29. Бекешкіна І.Є. Ставлення населення Сходу і Півдня України до проблеми незалежності: оцінки ситуації у Росії та в Україні // Політичний портрет України. – 1994. - № 9. – С. 44-49.
    30. Биков О. Внутрішньодержавні нормативно-правові гарантії забезпечення прав та свобод національних меншин в Україні // Право України. – 2000. - № 8. – С.51-55.
    31. Бытие человека в культуре (опыт онтологического подхода). – К.: Наукова думка, 1991. – 176 с.
    32. Библер В.С. От наукоучения к логике культуры. – М.: Политиздат, 1998. – 413 с.
    33. Бочковський О. Вступ до націології. – Мюнхен, 1992. – 243 с.
    34. Бромлей Ю.В. Очерки истории этноса. – М.: Наука, 1983. – 411 с.
    35. Бромлей Ю.В. Этнонациональные процессы: теория, история, современность.- М.: Наука, 1987. – 336 с.
    36. Бурмистрова Т.Ю., Дмитриева О.А. Дружбою сплоченные. Культура межнационального общения в СССР. – М., 1986. – 174 с.
    37. Варзар І.М. Політична етнологія як наука: Історіологія, теорія, методологія, праксеологія. – К.: “Школяр”, 1994. – 221 с.
    38. Верховна Рада України IV скликання: передвиборні програми / Автор-упорядник Ю.Шайгородський. – К.: Український Центр політичного менеджменту, 2002. – 576 с.
    39. Вивчення впливу зовнішньої міграції 1991-1996 рр. на зміни етнічного складу населення України та її регіонів. Жовтень 1998 р. / М.О.Шульга (кер. групи) та ін. – К.: МОМ – Міжнародна організація з міграції, 1998. – 85 с.
    40. Винниченко Володимир. Відродження нації. Ч.1-3.- К., 1994.
    41. Вівчарик М.М., Падалка С.С. Україна в етнонаціональному вимірі / НАН України, Ін-т історії України. – К., 1999. – 136 с.
    42. Вівчарик М.М. Поєднані долею єдиною: Національні меншини в умовах розбудови незалежної демократичної України // Відродження. – 1993. - № 1. – С. 11-13.
    43. Вівчарик М.М., Панченко П.П., Чмихова В.І. Українська нація – шлях до самовизначення. - К.: Вища школа, 2001. - 287 с.
    44. Вилсон Э. Национальная идентичность в Украине // Политическая мысль. – 1999. - № 3. – С. 115-124.
    45. Вовканич І.І., Мадіссон О.В. Українсько-словацький науково-практичний семінар “З історії та сучасного розвитку національних меншин в Україні й Словаччині: проблеми і шляхи досягнення національної злагоди” // Український історичний журнал. – 1996. - № 5. – С. 154-156.
    46. Ворона В., Рудницька Т., Бокач В. Білоруси в Україні // Віче. – 1995. - № 8. – С. 104-112.
    47. Всеукраинская конференция руководителей национально-культурных обществ // Еврейские вести. – 1993. - № 4.
    48. Всеукраїнське політичне об`єднання “Державна самостійність України (ДСУ) // Політологічний енциклопедичний словник. Навч. посібник для студентів вищ. навч. зал. – К.: Генеза, 1997. – С. 62.
    49. В тему // Моя Родина (Харьков). – 1997. - № 4.
    50. Гакет Роберт, Крос Кетлін. Політична комунікація і висвітлення новин у демократичних суспільствах. Перспективи конкуренції / Пер. з англ. Р.Ткачук. – К.: «Основи», 2000. – 142 с.
    51. Галяс А. Визит официальный, атмосфера сердечная // Одесский вестник. - 1999. – 12 июня.
    52. Гамзатов Расул. Мой Дагестан // Сочинения. - Т.3. – М., 1969. – 514 с.
    53. Ганин А. Среди лидеров – одессит // Одесский Вестник. – 1999. – 5 июня.
    54. Гарань О.В. Убити дракона: З історії Руху та нових партій України. – К.: Либідь, 1993. – 197 с.
    55. Гармашов И. Курдыстан в Николаеве // Вечерний Николаев. - 2001. – 30 января.
    56. Гасанов Н.Н. О культуре межнационального общения // Социально-политический журнал (социально-гуманитарные знания). – 1997. - № 3. – С. 232-237.
    57. Гегель Г.В.Ф. Философские истории. – Соч. В 3-х тт. Т.3. – М.: Госкомиздат, 1956. – 488 с.
    58. Голос Украини. – 1996. – 24 листопада.
    59. Горбач Н.Я. Культура міжнаціонального спілкування. – Львів: «Каменяр», 1990. – 95 с.
    60. Горобей Г.І. Освіта кримських татар: шляхи подолання труднощів // Відродження. – 2000. - № 1. – С. 27-28.
    61. Горовський Ф.Я., Лаврова Л.Ф. Культура міжнаціонального спілкування. - К.: Політвидав України, 1988. – 160 с.
    62. Гофмайстер Вільгельм, Тезінг Йозеф. Політичні партії в демократичному суспільстві. – К., 2001. – 128 с.
    63. Грдземидзе Р.К. Межнациональное общение в развитом социалистическом обществе (На примере Грузинской ССР). – Тбилиси, 1980. – 98 с.
    64. Гриценко О.А. Культура і влада. Теорія і практика культурної політики в сучасному світі. – К.: УЦКД, 2000. – 228 с.
    65. Грушевський М.С. Духовна Україна. Збірник творів. – К.: "Либідь", 1994. – 176 с.
    66. Грушевський М.С. Народностям України // Великий Українець: матеріали з життя та діяльності М.С.Грушевського. – К., 1992.
    67. Грушевський М.С. Хто такі українці і чого вони хочуть / Тов. “Знання України”. – К., 1991. – 240 с.
    68. Гуцул Ярка. Шануймося, бо всі того варті // Міжнаціональний конгрес “Злагода”. – 2002.- № 3. – С. 20.
    69. Давида Світлана. Молоді роми України // Відродження. – 2000. - № 1. – С.24.
    70. Джавадов Т. Без приоритета прав всех народов нет приоритета государства // Одесский Вестник. – 1995. - 20 апреля.
    71. Дженіс М., Кей Р., Бредлі Е. Європейське право у галузі прав людини і практика застосування. – М., 1981. – 204 с.
    72. Джунусов М.С. Методологическое введение к изучению социально-политических и межнациональных конфликтов / АН СССР, Ин-т социологии. – М., 1991. – 68 с.
    73. Джунусов М.С. Принципы обновления концепции национальной политики // Социально-политические науки. – 1991. - № 1. – С. 21-27.
    74. Дзюба Іван. Між культурою і політикою. – К.: Видавництво “Сфера”, 1998. – 376 с.
    75. Декларация о правах лиц, принадлежащих к национальным или этническим, религиозным и языковым меньшинствам. Принята резолюцией 47/135 Генеральной Ассамблеи // Международные акты о правах человека. Сборник документов. М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА-М, 1999. – С.109-113.
    76. Декларация о ликвидации всех форм нетерпимости и дискриминации на основе религии или убеждений. Провозглашена резолюцией 35/55 Генеральной Ассамблеи от 25 ноября 1981г. // Там само. – С.132-134.
    77. Декларація прав національностей України // http: || alpha. rada. kiev. ua | laws | pravo | all | 1991 | sh | f 17710 cvdk. Htm.
    78. Декларація принципів толерантності. Схвалена Генеральною конференцією ЮНЕСКО на 28 сесії в Парижі 16 листопада 1995р. // Шлях освіти. - 1999. – № 2. – С. 2-4.
    79. Декларація про державний суверенітет України // Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи. – С. 7-12.
    80. Державна національна програма “Освіта” (Україна ХХІ століття) // Довідник класного керівника: Збірник документів / Ред. кол.: П.М.Щербань (голова) та ін. – К.: ІЗМН, 1996.- С. 36-38.
    81. Державна програма відродження і розвитку освіти національних меншин в Україні на 1994-2000 рр. – К., 1994. – 15 с.
    82. Державна програма розвитку єврейської культури в Україні // Вечірній Київ. – 1996. – 13 січня.
    83. Державна програма розвитку культур національних меншин в Україні на період до 2000 року. – К., 1993.
    84. Державна програма підтримки національних творчих спілок на 2003-2005 рр. // Офіційний вісник України. – 2002. - № 38. – С. 230-240.
    85. Державний архів Миколаївської області (далі ДАМО), ф. Р – 5866, оп. 1, спр.19, арк 19.
    86. ДАМО, ф. Р – 5866, оп. 1, спр. 24, арк.16.
    87. ДАМО, ф. Р – 5866, оп. 1, спр. 29, арк. 22.
    88. ДАМО, ф. Р – 5865, оп. 1, спр.4, арк. 9.
    89. ДАМО, ф. Р – 5864, оп. 1, спр. 4, арк.7.
    90. Диалог украинской и русской культур в Украине. Материалы ІІ Международной научно-практической конференции (30-31 октября 1997 г., г.Киев) / Н.А.Шульга (ред); Ин-т социологии НАН Украины, Ин-т национальных отношений и политологии НАН Украины. – К., 1998. – 213 с.
    91. Диалог украинской и русской культур в Украине. Материалы ІІІ Международной научно-практической конференции (12-13 ноября 1998 г., г.Киев) / Н.А.Шульга (ред); Ин-т социологии НАН Украины, Национальный институт украинско-российских отношений при СНБО Украины.– К., 1999. – 256 с.
    92. Довідкові матеріали про деякі аспекти розвитку окремих галузей у Миколаївській області (1994-1999). – Миколаїв, 1999. – 31с.
    93. Документ Копенгагенского совещания Конференции по человеческому измерению СБСЕ // Международные акты о правах человека. – С. 653-654.
    94. Донцов Дмитро. Історія розвитку української державницької ідеї. – К.: "Знання", 1991. – 41 с.
    95. Драгоманов М. Вибране. - К.: "Либідь", 1991. – 625 с.
    96. Дробижева Л.М. Духовная общность народов СССР. Историко-социологический очерк межнациональных отношений. - М., 1981. – 204 с.
    97. Дробіжева Л. Етнічність і політика // Вісник НАН України. – 1994. - № 4. – С. 52-55.
    98. Етнічний довідник: У 3-х частинах /В.Євтух (гол. ред.) та ін.; НАН України, Ін-т соціології. – Ч.1. Етнічні меншини в Україні: Поняття та терміни / Л.Аза, Е. Афонін, Л.Васильєва та ін. – К., 1997. – 141 с.
    99. Етнічний довідник: У 3-х частинах /В.Євтух (гол. ред.) та ін.; НАН України, Ін-т соціології. – Ч.2. Етнічні меншини в Україні / Л.Аза, В.Бедзір, І.Вінниченко та ін. – К., 1996. – 174 с.
    100. Етнічний довідник: У 3-х частинах /В.Євтух (гол. ред.) та ін.; НАН України, Ін-т соціології. – Ч.3. Етнополітика в Україні / О.Антонюк, О.Берштейн, А. Булан та ін. – К., 1997. – 85 с.
    101. Етнокультурне відродження Чернівецької області: здобутки та перспективи // Бюлетень Держкомнацміграції. - 1998. - № 6. – С. 97-100.
    102. Этнологический словарь. Этнос, нация, общество / Е.Баграмов, В.Козлов, Ю.Римеренко и др. – М.: "Витан", 1996. – 201 с.
    103. Етнонаціональна історія України в документах і матеріалах. – К.: НАН України, Інститут археології та джерелознавства, 1997. – Вип.1. – 167 с.
    104. Етнонаціональний розвиток України. Терміни, визначення, персоналії / Відп. ред-ри: Ю.Римаренко, І.Курас. – К., 1993. – 816 с.
    105. Етнонаціональні процеси в сучасній Україні: Досвід, проблеми, перспективи / В.А.Ребкало, М.І.Обушний, О.М.Майборода; Українська Академія державного управління при Президентові України. – К., 1996. – 116с.
    106. Етнополітична ситуація в Україні: Спроби наукової інтерпретації / Редкол.: В.Б.Євтух, Є.В.Ісип, С.І.Суглобін. – К.: ІНТЕЛ, 1993. – 112 с.
    107. Етнополітичний розвиток України: досвід, проблеми, перспективи / Ю.Шаповал (кер. авт. кол.) та ін. – К.: Ін-т національних відносин і політології НАН України, 1997. – 212 с.
    108. Етнопсихологічні особливості спілкування та їх урахування в процесі взаємодії людей та дорослих / За ред. Л.Е.Орбана. – Івано-Франківськ, 1986. – 81 с.
    109. Етнос. Нація. Держава: Україна у контексті етнодержавницького досвіду / Ю.І.Римаренко (ред.), М.М.Вівчарик, О.В.Картунов, та ін.; НАН України, Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького. – К., 2000. – 516 с.
    110. Энциклопедический словарь по культурологии / Под общей ред. А.А.Радугина. – М.: "Центр", 1997. – 478 с.
    111. Енциклопедія етнокультурознавства. Понятійно-термінологічний інструментарій, концептуальні підходи / Ю.І.Римаренко, В.Г.Чернець, Ю.С.Шемшученко та ін. / Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв. – Ч.1. – Кн.1. Особа, нація, культура. – К., 2000. – 332 с.
    112. Європейська комісія проти расизму та нетерпимості. Друга Доповідь по Україні. Прийнята 14 грудня 2001р. Рада Європи // www. coe. int | ecri.
    113. Европейская культурная конвенция. Принята в Париже 19 декабря 1954 г. // Международные акты о правах человека. – С. 586-589.
    114. Европейская Хартия о региональных языках и языках меньшинств. Страсбург, 5 ноября 1992г. // Там само. – С. 624-634.
    115. Європейський вибір. Виступ Президента України Л.Д.Кучми у Верховній Раді 18 червня 2002 р. Послання Президента України до Верховної Ради Україним 2002 р. – К.: Преса України, 2002. – 96 с.
    116. Євтух В.Б. Етнополітика в Україні: правничий та культурологічний аспекти. – К.: УАННП “Фенікс”, 1997. – 214 с.
    117. Євтух В.Б. Проблеми етнонаціонального розвитку: український і світовий контексти / Ін-т етнічних, регіональних та діаспорних студій. – К.: Стилос, 2001. – 204 с.
    118. Євтух В. Урядові та громадські організації у системі етнополітичного менеджменту України // Наукові записки / Збірник.- Сер. “Політологія і етнологія”.– К.: ІПіЕНД, 2001. –– Вип. 15. – С. 137-143.
    119. Єрмолова В. Українське республіканське товариство російської культури “Русь” // Вісник Міністерства України у справах національностей та міграції. – 1996. - № 4 – С. 13.
    120. Живицкая С. Из глубины веков в завтра // Юг (Одесса). – 1999. – 24 марта.
    121. Жулинський Микола. Національна культура за умов формування нової суспільної солідарності в Україні // Сучасність. – 1997. - № 1. – С. 65-69.
    122. Жулинський Микола. Українська культура і українська державність // Українознавство. – К.: Зодіак: ЕКО, 1994. – С. 6-20
    123. Забужко О. Філософія і культурна питомість нації // Сучасність. – 1994. – № 3. – С. 117-128.
    124. Завадская Е. Свое или чужое // Вопросы литературы. – 1989. - № 8. – С. 9-23.
    125. Загальна декларація прав людини // Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи. – С. 18-24.
    126. Закон України «Про громадянство України» від 18 січня 2001р. // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2001. – № 11. – С. 8-22.
    127. Закон України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” // Законодавство України про інформацію за станом на 1 березня 1999р. – К.: Парламентське видавництво, 1999. – С.20-34.
    128. Закон України “Про національні меншини в Україні”. – К.: Гол. спеціаліз. ред. літ. мовами нац. меншин України, 1993. – 15 с.
    129. Закон України “Про об`єднання громадян” // Голос України. – 1992. – 18 липня.
    130. Закон України “Про освіту” від 23 травня 1991 р. // Звід законів України. 24 квітня-18 вересня 1991р. – К.: Український інформаційний правовий центр, 2000. - № 3. – С. 35-74.
    131. Закон України “Про політичні партії в Україні” від 5 квітня 2001 р. // Парламент. – 2001. – № 5. – С. 13-18.
    132. Закон України “Про телебачення і радіомовлення” // Законодавство України про інформацію за станом на 1 березня 1999 р. – К.: Парламентське видавництво, 1999. – С. 112-125.
    133. Закон Української РСР “ Про мови в УРСР” // Національні процеси в Україні: історія і сучасність. Документи і матеріали. Довідник. У 2-х частинах / Упор. І.О.Кресіна, В.Ф.Панібудьласка ( ред.). – К.: Вища школа, 1997. – Ч.2. – С. 519-530.
    134. Звернення Верховної Ради України до громадян всіх національностей // Там само. – С. 604-605.
    135. Звернення до всіх націй і національно-етнічних груп України. Перший Всеукраїнський Міжнаціональний конгрес, 16 листопада 1991р. // Голос України. – 1991. – 20 листопада.
    136. Звернення Президента України Л.Д.Кучми до українського народу з нагоди 11-ої річниці незалежності // Урядовий кур`єр. – 2002. – 27 серпня.
    137. Здіорук С., Парахонський Б., Валевський О. Стратегічні аспекти національно-культурної політики України. Наукові доповіді. - № 48. – К.: НІСД, 1995. – 76 с.
    138. Иваненко В. Пусть будет дружба // Южная правда. – 1996. – 5 декабря.
    139. Из Устава Республиканского общества греков Украины // Логос. – 1990. - № 2.
    140. Итин Е.Г. Фестиваль народного творчества “Дружба” // Бокер (Николаев). – 1999. – ноябрь.
    141. Ішуніна Н. Етнокультурне відродження греків України: Київське грецьке товариство “Еллада” // Етнічна історія народів Європи. Зб. наук. праць.- К., 2000. – Вип.4.- С. 80-83.
    142. Каймаразова Л.М. Етнічні особливості Миколаївщини та роль Ради національних товариств у збереженні та розвитку культури народів Півдня України // Історія. Етнографія. Культура. Нові дослідження. ІІІ Миколаївська краєзнавча конференція. – Миколаїв: Атол. – 2000. – С. 394-398.
    143. Кант И. Сочинения. В 6-ти тт.- Т.6. - М., 1961. – 704 с.
    144. Картунов О.В. Вступ до етнополітології. Науково-навч. посібник / Ін-т економіки, управління та господарського права. – К., 1999. – 300 с.
    145. Картунов О.В. Західні етнонаціональні та етнополітичні концепції: теоретико-методологічний аналіз. Автореф. дис… д-ра політ. наук: 23.00.02. / НАН України, Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького. – К., 1996. – 41 с.
    146. Кас`янов Георгій. Теорії нації та націоналізму. Монографія. – К.: Либідь, 1992. – 352 с.
    147. Кимлічка Вілл. Лібералізм і права меншин / Перекл. з англ. Р.Ткачук. – Харків: Центр Освітніх Ініціатив, 2001. – 176 с.
    148. Кирилюк О.С. Концептуально-методолгічні основи пошуку універсальних вимірів культури (замість вступу) // Універсальні виміри української культури / НАН України, Український філософський фонд, Центр гуманітарної освіти, Одеська філія. – Одеса: Друк, 2000. – 216 с.
    149. Кириченко В. Національні інтереси: баланс компромісів, комплекс доцільності // Віче. – 1992. – вересень. – С.3-11.
    150. Клинченко Тетяна. Мовне питання як предмет політичної боротьби і громадського дискурсу // Наукові записки / Збірник. – Сер. “Політологія і етнологія”. – К.: ІПіЕНД, 2000.– Вип. 12. – С. 95-102.
    151. Кобцев Ю.Д., Кобцева Н.В., Кокоркина О.И. К юбилею Пушкинского общест
  • Стоимость доставки:
  • 150.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины