РОЛЬ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ У ВИРІШЕННІ ЕТНОПОЛІТИЧНИХ ПРОБЛЕМ КРИМУ : РОЛЬ ВЕРХОВНОЙ РАДЫ УКРАИНЫ В РЕШЕНИИ этнополитических ПРОБЛЕМ КРЫМА

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ПОЛІТИЧНИХ І ЕТНОНАЦІОНАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

На правах рукопису

УДК 323.1У
Штепа Сергій Олександрович

РОЛЬ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ У ВИРІШЕННІ ЕТНОПОЛІТИЧНИХ ПРОБЛЕМ КРИМУ

23.00.05 – етнополітологія та етнодержавознавство

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата політичних наук

Науковий керівник:
доктор історичних наук,
завідувач відділом етнополітології
ІПіЕНД НАН України
Майборода Олександр Микитович

Київ – 2004

Зміст

Вступ.....................................................................................................................2

Розділ 1. Проблеми етнонаціонального розвитку Криму.

§1. Теоретико – концептуальні засади дослідження ролі
Верховної Ради України у сфері етнонаціонального розвитку.....................14

§2. Пострадянська етнополітична ситуація в Криму:
історичні витоки, особливості, тенденції.........................................................37

Розділ 2. Формування правових засад розв’язання етнополітичних
проблем у Криму: загальні принципи і специфіка АРК.

§1. Українське законодавство у сфері етнонаціональної політики...............................................................................................................66

§2. Регіональний контекст формування політико–правового
поля Криму по вирішенню етнополітичних проблем....................................85

Розділ 3. Роль Верховної Ради України у здійсненні
державної етнополітики в Криму.

§1. Верховна Рада України і вирішення проблем депортованих..................108

§2. Проблеми взаємодії Верховної Ради України та регіональної
влади і органів місцевого самоуправління Криму..........................................140

Висновки................................................................................................... ........156

Список використаної літератури..................................................................165

Вступ

Актуальність теми дослідження. Серед багатьох актуальних проблем суспільного розвитку переважної більшості країн сучасного світу є проблеми, пов’язані з поліетнічним складом їх населення. Історія багатьох країн у другій половині минулого століття дає чимало прикладів, виникнення етнічних конфліктів на етнічній основі, які серйозно впливали на суспільне життя тієї чи іншої країни.
Формування законодавчої бази державної етнонаціональної політики є найпершою і обов’язковою умовою регулювання етнонаціонального розвитку у поліетнічних країнах. Досвід таких європейських країн, як, наприклад, Австрія, Бельгія, Великобританія, Словаччина та інших, а також країн “нового світу” – Сполучених Штатів Америки, Канади засвідчує, що тут концепції та моделі етнонаціонального розвитку (“культурний плюралізм”, “багатокультурність”, “плавильний казан”) вибудовуються на добротній законодавчій базі [36. – 180 c.; 110. – 228 c.], а конфліктні ситуації у міжетнічних стосунках вирішуються в рамках національного та міжнародного політико-правового поля. Досвід демократичних суспільств у збереженні етнополітичної стабільності дає підстави для твердження про важливу роль законодавчої влади у вирішенні етнічних проблем у суспільстві [181. – 104 c.]. Особлива роль цієї гілки влади у вирішенні етнополітичних проблем поліетнічних країн зумовлює актуальність досліджень усіх аспектів законотворчої діяльності тих інституцій, які формують політико-правове поле етнонаціонального розвитку тієї чи іншої країни.
Особливу роль законодавчий орган відіграє у державах, які утворилися недавно й не мали достатнього самостійного досвіду вирішення проблем, що виникають в етнонаціональній сфері їхнього суспільного розвитку. В Україні, яка належить до таких держав, ця особлива роль зумовлюється наявністю двох найбільш чітко виражених тенденцій: 1) прагненням значної частини суспільства, що концентрується навколо його ядра – українського етносу, до побудови реальної самостійної незалежної держави, етнополітична сфера якої має існувати й розвиватися за новими принципами; 2) процесом етнокультурного відродження етнічних спільнот України (згідно з переписом 2001 року в Україні проживають представники 132 етносів) [198. – С. 15.], що супроводжується зростанням їхньої етнічної самосвідомості та прагненням зайняти гідні ніші у суспільному розвитку України й отримати доступ до участі у прийнятті рішень, принаймні у тих питаннях, які стосуються їхнього політико-правового статусу, соціально-економічного та культурного становища. Ці процеси характерні в першу чергу для значної частини найбільш чисельних етнічних спільнот, зокрема: українцям, росіянам, кримським татарам, вірменам та євреям [21. – С. 1 – 4.].
Щодо ролі Верховної Ради України у регулюванні етнонаціонального розвитку країни, й зокрема в Автономній Республіці Крим, то можна констатувати, що нею накопичений певний досвід, принаймні достатній, щоб його проаналізувати, узагальнити й висловити пропозиції щодо поліпшення діяльності Верховної Ради України у цій сфері суспільного життя. Попередній аналіз проблеми дає підстави для твердження, що ця тема практично не вивчалася українськими дослідниками-політологами; є кілька праць, які певною мірою стосуються правової оцінки діяльності Верховної Ради України, переважно суто політичних та юридичних аспектів. Це праці - Бикова О. М., Колісника В. П., Копиленка О. Л., Котигоренка В. О., Рябошапко Л. І. [7.; 83.; 88.; 93.; 174.]. Етнонаціональним проблемам Криму у контексті діяльності Верховної Ради України по їхньому вирішенню у цих роботах присвячені лише окремі сюжети.
Викладені вище обставини підтверджують наукову та практичну актуальність заявленої у назві дисертації теми й спонукають до її наукового аналізу.
Мета та завдання дослідження полягає у всебічному комплексному дослідженні ролі Верховної Ради України її можливостей по вирішенню гострих етнополітичних проблем Автономної Республіки Крим та її впливу на діяльність республіканських органів законодавчої та виконавчої регіональної влади та органів місцевого самоврядування у контексті етнонаціонального розвитку України за період її незалежності.
У рамках поставленої мети передбачається вирішити такі завдання:
1) з’ясувати та охарактеризувати сучасну етнополітичну ситуацію в Криму, якою вона склалася під впливом чинників об’єктивного та суб’єктивного характеру; визначити основні проблеми в етнічній сфері, які відчутно впливають на суспільний розвиток півострова;
2) проаналізувати законодавчі засади державної етнополітики, які складають основу регулювання етнонаціонального розвитку АРК та вирішення етнополітичних проблем Криму;
3) проаналізувати діяльність Верховної Ради України по формуванню політико-правового поля, яке визначає рамки вирішення етнополітичних проблем АРК; комплексно оцінити корпус прийнятих нею правових актів, якими регулюється етнонаціональний розвиток автономії;
4) вивчити досвід органів виконавчої влади АРК на республіканському та місцевому рівнях по реалізації прийнятих Верховною Радою України законодавчих, правових актів, що стосуються депортованих народів, які повернулися й повертаються до Криму;
5) визначити найбільш вірогідні наслідки діяльності Верховної Ради України по вирішенню гострих проблем сучасного етнонаціонального розвитку Автономної Республіки Крим;
6) на основі аналізу запропонувати шляхи, засоби щодо поліпшення діяльності Верховної Ради України у вирішенні етнополітичних проблем АРК.
Об’єктом дисертаційного дослідження є Верховна Рада України та Автономна Республіка Крим.
Предметом дослідження є законодавча та практична діяльність Верховної Ради України по вирішенню етнополітичних проблем АРК у рамках політико-правового поля, сформованого на основі законів та постанов парламенту у роки побудови незалежної української держави (1991 – 2003 рр.).
Дослідження базується на використанні загальнонаукових методів, які притаманні політології, зокрема, системного. Одним із основних методів є порівняльний метод дослідження офіційних документів, перш за все законів, у тих їх частинах, які стосуються етнонаціонального розвитку й які є основою для вирішення етнополітичних проблем у Криму. Певною мірою своє застосування знаходить метод контент-аналізу для з`ясування позиції Верховної Ради у тому чи іншому питанні. Доречним у нашому контексті є метод аналізу статистичних даних, зокрема даних перепису населення 2001 року та їх порівняння з переписом 1989 року, для з’ясування сучасної етнонаціональної структури населення півострова, поселенської структури та специфіки міжетнічної взаємодії в АРК. Метод аналізу емпіричних даних (даних соціологічних опитувань, тих, що містяться у публікаціях, офіційних документах, моніторингах розвитку українського суспільства, які здійснює Інститут соціології НАН України) використовується у дисертації у процесі відтворення пострадянської етнополітичної ситуації в Криму. Перспективним, особливо у з’ясуванні сутності міжетнічної взаємодії, є запропонований І. О. Кресіною метод біогеографічного детермінізму [94. – С. 9 – 51.]. В окремих випадках автор звертався до компаративного (порівняльного) методу дослідження. Зокрема, коли мова йшла про загальноукраїнський та кримський контексти суспільного розвитку. Це передусім у тих моментах, коли етнополітична ситуація в Криму розглядалася у безпосередньому контексті етнополітичного розвитку усієї України й аналізувалися правові засади регулювання проблем на загальноукраїнському та регіональному (кримському) рівні.
Наукова новизна дисертації полягає у наступному:
- визначені головні етнополітичні проблеми Автономної Республіки Крим, від ступеня вирішення котрих великою мірою залежить характер етнонаціонального розвитку півострова;
- здійснено першу спробу наукового комплексного аналізу ролі Верховної Ради України у розв’язанні етнополітичних проблем Автономної Республіки Крим;
- визначено зміст політико-правового поля та законодавчі засади регулювання етнополітичного розвитку Криму;
- досліджено функціонування механізмів вирішення етнополітичних проблем автономії;
- з’ясовано роль Верховної Ради України у вирішенні найгострішої з етнополітичних проблем Криму – проблеми депортованих народів;
- встановлено схему взаємодії законодавчого органу з іншими владними структурами та представництвами;
- розроблені пропозиції підвищення ролі Верховної Ради України у вирішенні етнополітичних проблем Криму.
Теоретичною основою дослідження стали праці відомих вітчизняних та зарубіжних політологів, істориків, правників та етносоціологів, у яких аналізуються проблеми етнонаціонального розвитку України та її регіонів, у тому числі Криму, з`ясовуються можливості їх законодавчого регулювання та розглядаються моделі розвитку України як поліетнічної країни і взаємодії регіонів і центру в етнонаціональній сфері суспільного розвитку. Серед українських дослідників – це О. М. Биков, І. М. Варзар, М. М. Вівчарик, В. Б. Євтух, Ю. І. Зінченко, М. М. Карабанов, О. В. Картунов, А. О. Кисла, М. І. Кирюшко, Т. В. Клінченко, В. О. Котигоренко, В. П. Колісник, О. Л. Копиленко, К. В. Коростеліна, І. О. Кресіна, В. М. Кулик, І. Ф. Курас, Л. М. Ляпіна, О. М. Майборода, Л. П. Нагорна, В. Ф. Панібудьласка, М. І. Панчук, О. О. Рафальський, М. Ф. Рибачук, Ю. І. Римаренко, Л. І. Рябошапко, В. П. Трощинський, Р. А. Чубаров, Л. Є. Шкляр, М. О. Шульга та інші. У процесі аналізу етнополітичних проблем Криму автор звертається до оцінок згаданих дослідників та користується матеріалом, який викладений у їхніх працях.
Серед зарубіжних дослідників – це Ю. Бромлей (Росія), Е. Бонасіч (США), Р. Бретон (США), Г. Бруннер (Німеччина), В. Возгрін (Росія), В. Кимлічка (Канада), Е. Сасе (Швейцарія), Е. Сміт (Великобританія), В. Тішков (Росія). Значною мірою їхні праці використовуються для з’ясування більш широкого контексту як закономірностей самого етнонаціонального розвитку, так і можливостей вирішення тих чи інших проблем, а в конкретних випадках для оцінки ситуації з точки зору досвіду зарубіжних країн.
У працях згаданих українських та зарубіжних авторів подається загальна етнічна картина світу та етнонаціональна ситуація в Україні, аналізуються ситуації в міжетнічній взаємодії, які відчутно впливають на суспільний розвиток країн, йдеться про регіональні особливості етнонаціонального розвитку країн, велика увага, зокрема в роботах останніх 10 – 15 років, приділяється законодавчій базі вирішення гострих проблем та регулятивним заходам, що здійснюються на національному, регіональному та локальному рівнях. Цінність праць вітчизняних та зарубіжних дослідників у контексті вивчення етнонаціональної ситуації в Криму та можливостей розв’язання гострих етнополітичних проблем півострова полягає також у вдосконаленні понятійно-термінологічного апарату. Більш детальному оглядові сюжетів, пов’язаних з сучасним станом та перспективами розвитку теоретико-методологічної та концептуальної бази дослідження етнополітичних проблем в Криму, присвячено перший параграф першого розділу.
Найбільш повно у працях названих українських дослідників, на думку дисертанта, проаналізована загальна етнонаціональна ситуація на півострові, висвітлені закономірності міжетнічної взаємодії, умови та чинники виникнення конфліктогенних ситуацій, засоби та шляхи їх розв’язання. Можна стверджувати, що достатньо уваги у їхніх працях приділяється такому компоненту етнонаціональної структури населення Криму як депортовані, передусім кримські татари. Продуктивними й до певної міри новими є ті аспекти праць, які з’ясовують взаємодію центральної влади з регіональною по вирішенню проблем Криму, а також ті, в котрих йдеться про необхідність формування ефективного етнополітичного менеджменту. Щоправда, цілісні дослідження з цієї теми практично відсутні. Про ступінь дослідження та подальші перспективи вивчення етнополітичної проблематики регіону, й зокрема ролі Верховної Ради України у розв’язанні етнополітичних проблем Криму, мова йтиме у згаданому вище першому параграфі першого розділу дисертації.
Аналіз теоретичної бази дослідження ролі Верховної Ради України у вирішенні етнополітичних проблем Криму (на момент завершення написання дисертації) дає підстави для оцінки цієї ролі за такими показниками:
- кількістю та якістю законів та інших законодавчих актів, що безпосередньо або ж опосередковано стосуються етнонаціонального розвитку Криму;
- кількістю та якістю законів та інших законодавчих актів, які опосередковано впливають на регулювання етнополітичних ситуацій в Криму;
- за рівнем ефективності співпраці законодавчого органу з усіма гілками влади на всеукраїнському, регіональному та місцевому рівнях по розв’язанню конкретних етнополітичних проблем Криму.
Джерельною базою дисертаційного дослідження стали законодавчі акти (закони, постанови Верховної Ради України, закони та постанови Верховної Ради Криму у період здійснення нею законодавчих функцій); матеріали засідань Комітету з прав людини, національних меншин та міжнаціональних відносин Верховної Ради України; програми політичних партій; передвиборчі програми та заяви політичних партій і виборчих блоків; матеріали та документи Меджлісу кримськотатарського народу та національно-культурних товариств Криму, преса Автономної Республіки Крим й зокрема преса етнічних спільнот півострова; нормативні акти виконавчих органів центральної та регіональної влади.
Теоретичне та практичне значення дисертації полягає у тому, що у ній здійснюється спроба адекватного розуміння моделі етнополітичних відносин у державі за рахунок узагальнених знань про функціонування її законотворчого елемента. У дисертації визначено основні напрямки дослідження ролі Верховної Ради України у розв’язанні складних проблем етнонаціонального розвитку одного з найбільш строкатих у етнічному плані регіонів нашої країни – Автономної Республіки Крим. Важливе значення у науковому плані має визначення теоретико-методологічної бази дослідження ролі законодавчого органу у регулюванні етнонаціонального розвитку поліетнічного регіону взагалі, й у розв’язанні конкретних етнополітичних проблем зокрема. Для подальшої розробки теми теоретичне значення мають положення про необхідність дослідження проблем автономного регіону у контексті етнонаціонального розвитку усієї країни та формування ефективної структури етнополітичного менеджменту, зокрема з метою вирішення гострих етнонаціональних проблем на регіональному та місцевому рівнях.
У дисертації здійснено спробу запропонувати схему взаємодії законодавчого органу, органів регіональної виконавчої влади та представницьких органів етнічних спільнот Криму у розв’язанні проблем останніх. Акцентується координуюча роль Верховної Ради України у цьому процесі. В дисертації уточнюється значення понять, які вживаються в етнополітології, й конкретизується їхня релевантність до етнополітичної ситуації в Криму.
Практичне значення одержаних результатів поширюється на науково-дослідну, навчально-методичну та інформаційно-аналітичну сфери їх застосування. Результати дослідження можуть бути використанні для подальшої розробки проблеми про діяльність Верховної Ради України у регулюванні етнонаціонального розвитку на регіональному рівні, її ролі у координації зусиль по реалізації чинного законодавства в етнонаціональній сфері життя українського суспільства. Вони можуть бути запропоновані для використання у процесі вдосконалення законодавства України з питань етнонаціонального розвитку, при підготовці нових законів, удосконалення чинних законодавчих актів, рішень органів державної влади щодо забезпечення етнокультурного розвитку етнічних спільнот Криму, розробки спеціальних програм інтеграції депортованих тощо.
Висновки та рекомендації можуть бути корисними у діяльності державних органів влади, зокрема Державного комітету України у справах національностей та міграції, Республіканського комітету Автономної Республіки Крим у справах національностей та депортованих громадян. Матеріали дослідження можуть становити інтерес для організацій етнічних спільнот Криму, зокрема стосовно механізмів реалізації їхніх прав та формування спеціальних програм задоволення їхніх етнокультурних потреб. Матеріал та результати дисертаційного дослідження можна використати для підготовки нормативних та спеціальних курсів з етнополітології, етнології, етносоціології та етнодержавознавства.
Апробація результатів дисертації здійснювалася на наукових міжнародних та вітчизняних конференціях: всеукраїнська науково-практична конференція “Національно-культурне відродження і державотворчий процес в Україні: надбання та перспективи”, Інститут політичних та етнонаціональних досліджень НАН України, Київ, 28 березня, 2001 року; міжнародна конференція “Міжрегіональний діалог в Європі: 2001 рік і на перспективу”, Київ, Інститут етнічних, регіональних та діаспорознавчих студій, 26 – 28 квітня, 2001 р; регіональна науково-практична конференція “Міжетнічний діалог – основа стабільності в Криму”, Сімферополь, Таврійський екологічний інститут, 17 – 18 жовтня 2001 р; семінар “Парламентські вибори 2002 р. і демократичне суспільство”, Київ, Інститут Кенана, лютий, 2002 р; International Students Conference “Ethnic Relations in Central and Eastern Europe”, Poland, Krakow, April 25 – 28, 2002; міжнародний Форум з культур і національної ідентичності “Місцеві культури Криму і їхня роль у майбутньому України”, Алушта (Крим), 2 – 5 жовтня 2002 р. за сприяння Британської Ради в Україні.
Основні положення та висновки дисертаційного дослідження опубліковані у п’ятьох статтях, надрукованих у Наукових записках Інституту політичних та етнонаціональних досліджень НАН України, 20 та 21 випуски за 2001-2002 роки; Віснику Київського Національного університету імені Тараса Шевченка, Серія філософія та політологія, 38 – 41 випуски 2002 та 56 – 57 випуски 2003 року; теоретичному і громадсько-політичному журналі Верховної Ради України “Віче” № 5, травень 2003 р., що визнані ВАК України фаховими з політології, а також у чотирьох публікаціях у інших наукових виданнях, зокрема у навчальному посібнику “Етносоціологія. Терміни та поняття” (2003 р.), збірнику наукових праць “Актуальні проблеми соціології, психології, педагогіки” (2003 р.), науково – теоретичному журналі Clovek a spolecnost (Slovenska republika). Roc. 3 – 2001. - № 3. – www.Sake.Sk/cas/3 - 2001 ( Словаччина).
Структура дисертаційного дослідження вибудовувалася у відповідності з поставленими метою завданнями – провести цілісний і комплексний аналіз ролі Верховної Ради України у вирішенні етнополітичних проблем Криму у контексті етнонаціонального розвитку України. Робота складається із вступу, трьох розділів (шести параграфів), висновків та списку використаних джерел і літератури. Повний обсяг дисертації становить 190 сторінок, список використаних джерел та літератури 247 позицій. Дослідження також включає додатки

Список литературы

Висновки

Аналіз діяльності Верховної Ради України за роки існування незалежності (1991 – 2003 роки), здійснений на базі джерел та наявної літератури з застосуванням притаманних політологічній науці методів (вони визначені у вступові до дисертації) дав авторові можливість зробити нижчевикладені висновки.
Верховна Рада України, починаючи з першого свого скликання, приділяла увагу питанням регулювання етнонаціонального розвитку й вирішенню етнополітичних проблем півострова. У дисертації на основі аналізу сучасної етнополітичної ситуації, складність якої, на нашу думку, визначається строкатістю етнічного складу населення Криму і неврегульованістю соціальних проблем його суспільного розвитку, були визначені такі гострі етнополітичні проблеми:
1) неврегульованість у розмежуванні повноважень між центром і регіоном (до кінця 1990-х років);
2) незавершеність процесу повернення депортованих до Криму;
3) невирішеність проблем облаштування депортованих у місцях їхнього поселення;
4) обмеженість у можливостях вибору місць поселення та участі у соціально-економічному та політичному житті півострова, зокрема щодо приватизації та участі депортованих у прийнятті рішень;
5) нерівність представників етнічних спільнот Криму, передусім депортованих, у можливостях реалізації своїх прав у гуманітарній сфері;
6) проблема відносин між депортованими та владою, переважна більшість представників якої є вихідці із російської етнічної спільноти, саме тому ця проблема набирає етнополітичного характеру.
У процесові вирішення Верховною Радою етнополітичних проблем Криму за ступенем інтенсивності діяльності ВРУ, є підстави виділити два етапи:
а) 1991 – 1998 рр. – період інтенсивної праці Верховної Ради України над законодавством в етнонаціональній сфері для всієї України, а також для регулювання конкретних ситуацій у Криму. У цей же період через розмежування повноважень між Верховною Радою України та Верховною Радою Криму, зокрема і щодо етнополітичного розвитку, формується концепція співробітництва між центральною та регіональною законодавчими владами; про інтенсивність роботи у цей період свідчать прийняті закони та велика кількість постанов. Саме у цей період було в основному сформоване політико-правове поле регулювання самого етнонаціонального розвитку Криму та вирішення його гострих етнополітичних проблем.
б) 1999 – 2003 рр. – період менш інтенсивного розгляду у Верховній Раді України проблем етнонаціонального розвитку Автономної Республіки Крим й кількість прийнятих рішень, які суттєво вплинули на етнополітичну ситуацію на півострові. Щоправда, у цей період було здійснено принаймні дві акції, які позитивно вплинули на вирішення конкретних проблем депортованих, - це внесення змін до Закону України “Про громадянство в Україні” та проведення парламентських слухань з проблем депортованих. Останнє дає підстави для твердження, що у цей період було започатковано новий для української практики підхід до розгляду і вирішення етнополітичних проблем поліетнічного регіону.
До позитивних моментів діяльності Верховної Ради України цього періоду у сфері етнонаціонального розвитку, й зокрема що стосується Криму, можна віднести й активізацію депутатів парламенту по підготовці нової редакції “Закону України “Про національні меншини в Україні” (на кінець 2003 року у парламенті було зареєстровано два законопроекти з цього питання); у першому читанні був схвалений законопроект про зміни в “Закон про Земельний кодекс”, у рамках якого можна, на думку автора, врегулювати конфліктні ситуації з розподілом земель у Криму, що є особливо актуальним для депортованих.
Дослідження законодавчої та практичної роботи українського парламенту за основними напрямками діяльності щодо вирішення етнополітичих проблем Криму у контексті етнонаціонального розвитку України дає підстави для таких висновків.
У період, який аналізується у дисертації, діяльність Верховної Ради України у визначеній у дослідженні сфері концентрувалася в основному на прийнятті відповідних законів. Таких законів було прийнято чотири, що стосуються етнонаціонального розвитку Автономної Республіки Крим: Закон України “Про особливості участі громадян України з числа депортованих з Криму у виборах депутатів місцевих Рад в Автономній Республіці Крим” (квітень 1995 р.); Закон України “Про громадянство України” (у 1997 р., зі змінами у 2001 р.); Закон України “Про статус Автономної Республіки Крим” (березень 1995 р.); Закон України “Про затвердження Конституції АР Крим” (1998 р.).
Прийняті закони у певних частинах передбачають регулятивні заходи етнонаціонального розвитку Криму й вони до певної міри позитивно вплинули на утвердження інтегративних тенденцій в етнонаціональному розвитку Криму, принаймні відкрили можливості для адаптації депортованих, які повернулися на півострів, до нових умов життя й інтеграції їх у кримське суспільство на різних етапах.
Надзвичайно важливою й продуктивною була дискусія (1990-і роки) у Верховній Раді України про статус мов у Криму. Результати цієї дискусії засвідчили, що більшість депутатів адекватно оцінюють статус державної мови й мов національних меншин Криму. Такі підходи могли б бути розвинуті й закріплені під час обговорення (2002 – 2003 рр.) з приводу ратифікації Європейської хартії регіональних та міноритарних мов. Щоправда, у цей час рішення (мається на увазі про перелік мов, які потребують державної підтримки) було неадекватним духу самої Хартії й етномовній ситуації в Криму. Ця дискусія і невдоволення частини депутатів у ситуації з Хартією дає новий поштовх до можливого перегляду ратифікації Закону – зараз готуються зміни до Закону з пропозицією внесення до переліку мов, які варто взяти під опіку держави, кримськотатарської, кримчацької, караїмської.
Вагомість ролі Верховної Ради України у вирішенні гострих етнополітичних проблем, зокрема депортованих, визначалася у тих моментах, коли вона, приймаючи бюджет, окремим рядком забезпечувала фінансування реалізації програм адаптації й облаштування депортованих в Криму (середина 1990-х років, 2003 рік).
Відзначаючи відчутну роль Верховної Ради України у розв`язанні етнополітичних проблем Криму, варто зазначити, що її діяльність у період, який досліджується в дисертації, не була адекватною значущості ролі етнічного фактора у суспільному розвиткові України, і особливо в Криму. На думку автора, чимало етнополітичних проблем Криму, які могла б вирішити Верховна Рада Криму у попередні роки (під час прийняття законів, які регулювали етнонаціональний розвиток України в цілому, і Криму зокрема; формування позиції щодо етномовної ситуації на півострові; законодавчого супроводу процесу повернення та облаштування депортованих в Криму та інше), залишалися поза увагою депутатів. Серед них – інтеграція Криму в загальноукраїнський контекст через залучення його інституцій до законотворчої діяльності та контролю виконання рішень Верховної Ради України; питання про утвердження позицій української мови й ролі української спільноти як визначального етнічного компонента державотворення в Україні; проблема виявів ксенофобії та неприязні у міжетнічній взаємодії в Криму; проблема культивування відповідними силами сепаратистських настроїв на етнічній основі; формування системи толерантності у міжетнічних відносинах; формування умов для участі різних компонентів етнонаціональної структури Криму у прийнятті рішень, передусім у сфері етнонаціонального розвитку; участь Верховної Ради України у стимулюванні міжнародного співробітництва з метою прискорення вирішення проблем депортованих та інші.
На думку автора, підвищенню ролі Верховної Ради України у вирішенні етнополітичних проблем в Автономній Республіці Крим може сприяти реалізація наступних пропозицій, передусім активізація діяльності ВРУ за наступними напрямками:
1) Робота над рамковими законодавчими актами.
2) Робота над законодавчими актами, які регулюють етнонаціональний розвиток у Автономній Республіці Крим.
3) Законодавче забезпечення співпраці міжнародних організацій, країн походження та України по вирішенню етнополітичних проблем Криму.
У першій групі актуальними на даний час є:
- прискорення прийняття “Концепції державної етнополітики”, приділивши особливу увагу поліетнічним регіонам України (таким як Крим) та таким специфічним категоріям етнічних спільнот як депортовані;
- прискорення прийняття нової редакції Закону України “Про національні меншини в Україні” у відповідності з Конституцією України, врахувавши позитивний міжнародний досвід, зокрема положення офіційних документів Ради Європи – “Рамкової Конвенції про захист національних меншин”, “Європейської хартії регіональних та міноритарних мов”, Лундських, Гаагських рекомендацій, досвід конкретних країн (наприклад, Угорщини);
- прискорення прийняття Закону України “Про реабілітацію та забезпечення прав осіб із числа національних меншин, що зазнали репресій і були депортовані з території України”;
- підготовка й прийняття Закону України “Про мови в Україні” з врахуванням етнічних особливостей регіонів та більш адекватного врахування положень Європейської Хартії регіональних або меншинних мов.
Серед актуальних питань діяльності Верховної Ради України по регулюванню етнонаціонального розвитку Криму є:
- підготовка й прийняття Закону України “Про статус кримськотатарського народу в Україні”;
- розробка й прийняття Закону України “Про національно – культурну (національно – персональну) автономію в Україні”;
- врегулювання на рівні законодавчого акту питання про прийняття рішення Верховною Радою Автономної Республіки Крим надання російській мові статусу офіційної та спроб кримськотатарського руху надати кримськотатарській мові статус “державної мови в Криму”;
- розробка і внесення змін до Кримінального кодексу та законів, які передбачали б заходи про недопущення розпалу міжетнічної ворожнечі та стимулювали б формування системи толерантності у міжетнічній взаємодії;
- налагодження контролю Комісії Верховної Ради України за процесом приватизації в Криму, упорядкування та інвентаризацію й розпаюванням земель сільскогосподарского призначення з метою адекватного забезпечення землею депортованих осіб; останнє, на думку автора, може бути відрегульоване Законом про Земельний кодекс.
- у контексті регулювання етнонаціонального розвитку Криму вважаємо доцільним на законодавчому рівні затвердити “Програму позитивних дій”, яка діяла б визначений період часу і передбачала б спеціальні цілеспрямовані заходи надання пільг у всіх сферах суспільного життя України для найбільш занедбаних і до певної міри дискримінованих меншин (до таких можна віднести кримських татар, караїмів, кримчаків, частину німців, вірменів, болгар, греків, які були депортовані і повернулися до Криму) з метою надання їм рівних можливостей з більшістю та тими меншинами, які мають вищий соціальний статус;
У третьому напрямку діяльності Верховної Ради України можна виділити три можливі проблеми:
- можливість пролонгації Бішкекської угоди країн – учасниць СНД, якою передбачається здійснення заходів по відновленню політичних, соціально – економічних та культурних прав депортованих народів, та розробка ефективної системи реалізації цих заходів у рамках угоди;
- законодавче регулювання зв’язків країн походження з організаціями етнічних спільнот України, зокрема у частині надання матеріальної допомоги, оскільки це питання відрегульоване лише щодо німців в “Угоді між Україною та Федеративною Республікою Німеччина про співпрацю у справах осіб німецького походження, які проживають в Україні”;
- законодавче регулювання процесу надання допомоги, яка надходить кримським татарам, іншим депортованим від міжнародних організацій, оскільки лише частково це питання врегульоване щодо такої діяльності Управління Верховного Комісара у справах біженців (Угода між урядом України та управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців” (1996 р.) та Міжнародної організації міграції (“Угода між урядом України і Міжнародною організацією з міграції про статус цієї організації в Україні і про співробітництво в сфері міграції” (1996 р.).
Особливої уваги у цьому контексті заслуговує законодавче врегулювання діяльності Верховного Комісара ОБСЄ, оскільки, як показала практика, з одного боку, останній виявляв значну активність, зокрема і в Криму, через підготовку пропозицій й рекомендацій, у тому числі для Верховної Ради України, а з другого, - ці рекомендації не знайшли адекватної реалізації у діяльності органів законодавчої та виконавчої влади на центральному й регіональному рівнях.
На думку автора, ефективній ролі Верховної Ради України у розв`язанні етнополітичних проблем Криму сприяли б їх моніторинговий та інформативний супровід, а також чітко виписані на законодавчому рівні координуюча та контролююча роль Верховної Ради України у вирішенні саме етнополітичних проблем півострова.

Список використаної літератури та джерел

1. Абдуллаев Рает. Право на земельную собственность коренного народа // Голос Крыма, № 29 (400), - 1 июля 2001 года. – С. 2.
2. Адельсентова А. Некоторые вопросы взаимодействия Верховной Рады Автономной Республики Крым с органами местного самоуправления. // Підприємництво, господарство і право. 2003. - № 4. – С. 91 – 95.
3. Араджиони М. А. Греки Крыма и Приазовья: история изучения и историография этнической истории и культуры (80-е гг. XVIII в. – 90-е гг. ХХ в.). – Симферополь: Амена, 1999. – 132 с.
4. Багров Н. В. Региональная геополитика устойчивого развития. – Київ: Либідь, 2002. – 254 с.
5. Бекиров Н. Крымскотатарский фактор в контексте этнополитических тенденций Украины // «Голос Крыма», - № 39, 4 октября 2002 г. – С. 5 – 6.
6. Беліцер Наталя. Ситуація з регіональними мовами або мовами меншин в Україні. // Майбутня роль Європейської хартії регіональних мов або мов меншин в Україні. – Київ, 2002. - С. 89 – 100.
7. Биков О. М. Конституційно – правовий статус національних меншин в Україні. – Київ: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2001. – 354 с.
8. Білуха Ю. Аналітично-довідковий матеріал з питань повернення в Україну та облаштування депортованих за національною ознакою. // Кримські студії. – 2002. - № 3 (15), – С. 14.
9. Білуха Ю., Власенко О. Розвиток етнополітичної ситуації в Криму та вирішення проблем кримськотатарського народу. // Кримські студії. – Сімферополь, 2002. - № 1 – 2 (13 – 14), - С. 51 – 55.
10. Бішкекська угода країн – учасниць СНД з проблем відновлення прав депортованих осіб, національних меншин і народів. Бішкек, 9 жовтня 1992 року // Депортовані кримські татари, болгари, вірмени, греки, німці. Збірник документів (1989 – 2002). – Київ: Абрис, 2003. – С. 67 – 69.
11. Бреннингмейер О. Предотвращение этнического конфликта (опыт работы Верховного комиссара ОБСЕ по делам национальных меньшинств). // - С. 41.
12. Бюлетень Держкомнацмігації України. – Київ, 1999. - № 3. – 112 с.
13. Вибори 2002 у контексті міжнаціональних відносин. Матеріали моніторингу. – Бровари, 2002. – Випуски 1 – 5.
14. Вівчарик М. М., Карабанов М. М. Україна етнонаціональна: від етногенезу до суверенної держави. Навчальний посібник. – Київ: Київський університет, 2003. – 217 с.
15. Власенко О. І. Повернення та інтеграція репатріантів // Вісник Держкомнацміграції України. – Київ, 2002. - № 2. – С. 103 – 106.
16. Власенко О. І. Проблеми національно – культурного відродження та соціальної адаптації репатріантів. // Вісник Держкомнацміграції України. – Київ, 2002. - № 1. - С. 52 – 53.
17. Власов Сергій, Здорикова Наталія. Політичний процес у Криму: посилення етнічного фактора // Українські варіанти. – Київ, 1997. - № 2. – С. 14 – 20.
18. Возгрин В. Е. Исторические судьбы крымских татар. – Москва: Мысль, 1992. – 446 с.
19. Возгрин Валерий. Этносоциальный конфликт в Крыму // Этничность на постсоветском пространстве: роль в обществе и перспективы. – Киев: Феникс, 1997. – С. 23 – 33.
20. Всеукраїнський перепис населення 2001 року. Про кількість та склад населення України. Повідомлення Державного комітету статистики України. – 11 с.
21. Всеукраїнський перепис населення 2001 року. Розподіл населення за національністю та рідною мовою. Автономна Республіка Крим. Таблиця 5.1. – 4 с.
22. Габриелян О. А., Ефимов С. А., Зарубин В. Г., Кислый А. Е., Мальгин А. В. Крымские репатрианты: депортация, возращение и обустройство. – Симферополь: Амена, 1998. – 340 с.
23. Галушко Кирило. Українізація // Етносоціологія: терміни та поняття. Навчальний посібник. – Київ: Фенікс, 2003. – С. 216 – 219.
24. Говорит Мустафа Джемилев. Доклады на сессиях Курултая. – Симферополь, 2001. – 159 с.
25. Голос України. - № 5 (110), 1992. – С. 2.
26. Громадські та політичні лідери кримськотатарського народу. Довідник. – Київ: УНЦПД, 1999. – 152 с.
27. Губогло М. Н., Червонная С. М. Крымско-татарское национальное движение: Документы. Материалы. Хроника. – Т. I – II. – Москва: ИЭА РАН; ЦИМО, 1996. – 329 с.
28. Дарг В. Земельный семинар в Меджлисе: вопросы есть. Ответы будут? // Голос Крыма. - № 25 (449), 28 июня 2002 г. – С. 1.
29. Дейч Б. Крымское общество и власть научились, наконец, слушать друг друга… // Дзеркало тижня. - № 29 (454), 2003. – С. 2.
30. Декларація про державний суверенітет України. – Київ: Наукова думка, 1990. – С. 4.
31. Депортовані кримські татари, болгари, вірмени, греки, німці. Збірник документів АР Крим (1989 – 1999). – Київ: Абрис, 1999. – 176 с.
32. Депортовані кримські татари, болгари, вірмени, греки, німці. Збірник документів (1989 – 2002). – Київ: Абрис, 2003. – 191 с.
33. Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією // Етнополітика в Україні: правничий та культурологічний аспекти. – Київ: Фенікс, 1996. – С. 317 – 318.
34. Документи курултая Крымского народа. 1991 – 1998. – Сімферополь, 1999. – 118 с.
35. Евтух В. Б. Историография национальных отношений в США и Канаде (60 – 70-е годы). – Киев, 1988. – 167 с.
36. Евтух В. Б. Концепции этносоциального развития США и Канады: типология, традиции, эволюция. – Киев: Наукова думка, 1991. – 180 с.
37. Емірова А. Мовна ситуація та мовна політика в Криму. // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – Київ: 1998. - № 6. – С. 12 – 16.
38. Етнічний довідник. У трьох частинах. Частина I. Поняття та терміни. – Київ, ІЕРДС, 1997. – 140 с.
39. Етнічний довідник. У трьох частинах. Частина IІ. Етнічні меншини в Україні. – Київ, ІЕРДС, 1996. – 172 с.
40. Етнічні спільноти України. Довідник. – Київ: Фенікс, 2001. – 252 с.
41. Етнонаціональні процеси в Україні. Історія та сучасність. За ред. В. Наулка. – Київ: Головна спеціалізована редакція літератури мовами національних меншин України. – 2001. – 424 с.
42. Етнополітика в Україні. Документи та матеріали. За ред. В. Євтуха. – Київ: Фенікс. – 1998. – 354 с.
43. Етносоціологія: терміни та поняття. Навчальний посібник. – Київ: Фенікс, 2003. – 280 с.
44. Євтух В. Б. Етнічний фактор у виборчому процесі. // Україна після парламентських виборів: погляд напередодні. - Київ, 2002. – С. 34 – 39.
45. Євтух В. Б. Етнополітика в Україні: правничий та культурологічний аспекти. – Київ: Фенікс, 1996. – 216 с.
46. Євтух В. Б. Закон УНР про національно – персональну автономію: проекція на сучасність. // Київська старовина. - № 6. – 2002. – С. 6 – 8.
47. Євтух В. Б. Культури етнічних спільнот Криму і процеси глобалізації: українська перспектива. // Віче. - № 5. – 2003. – С. 55 – 59.
48. Євтух В. Б. Менеджмент у поліетнічних суспільствах // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2000. - № 4. – С. 160 – 173.
49. Євтух В. Б. Міжетнічна взаємодія в Україні: структура, сучасний стан та перспективи розвитку. // Про національну ідею, етнічні меншини, міграції. – Київ, 2001. – С. 152 – 158.
50. Євтух В. Б. Міжетнічний конфлікт у суспільному розвитку поліетнічних країн // Сприяння поширенню толерантності у поліетнічному суспільстві. – Київ, 2002. – С. 206 – 207.
51. Євтух В. Б. Проблеми етнонаціонального розвитку: український і світовий контексти. - Київ: Стилос, 2001. – 206 с.
52. Євтух В. Б. Тенденції етнонаціонального розвитку українського суспільства. // Етнічні спільноти України. Довідник. – Київ: Фенікс, 2001. – С. 4 – 13.
53. Євтух В. Б. Чи буде сонячний півострів безхмарним. Динаміка міжетнічних стосунків у Криму. // Віче. – 1995. - № 4. – С. 20 – 28.
54. Закон України “Про об’єднання громадян”. // Ведомости Верховного Совета Крыма. - 1993. - № 1. – С. 12 – 17.
55. Закон України “Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим”. // Відомості Верховної Ради України. – 1998. - № 29. – С. 7 – 15.
56. Закон України “Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус Автономної Республіки Крим". // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 34. – С. 17 – 18.
57. Закон України “Про громадянство України”. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. - № 13. – С. 24 - 28.
58. Закон України “Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим”. // Відомості Верховної Ради України. – 1999. - № 5-6. – С. 11.
59. Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні”. // Етнополітика в Україні: правничий та культурологічний аспекти. – Київ: Фенікс, 1996. – С. 148 – 151.
60. Закон України “Про національні меншини в Україні”. // Етнополітика в Україні: правничий та культурологічний аспекти. – Київ: Фенікс, 1996. – С. 136 – 138.
61. Закон України “Про особливості участі громадян України з числа депортованих з Криму у виборах депутатів місцевих рад в Автономній Республіці Крим”. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. - № 15, - С. 104.
62. Закон України “Про Представництво Президента України в Республіці Крим”. // Відомості Верховної Ради України. – 2000. - № 21. – С. 23 – 25.
63. Закон України “Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку та спеціальну економічну зону "Порт Крим" в Автономній Республіці Крим // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - N 9. – С. 9 – 10.
64. Закон України “Про статус Автономної Республіки Крим” // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 30. – С. 4 – 9.
65. Захист прав національних меншин в Україні: Збірник нормативно-правових актів. – Київ: Держкомнацміграції, АНКАОУ, 2003. – 288 с.
66. Захист прав національних меншин у Європі. Збірка матеріалів. // Міжнародний семінар “Майбутня роль Європейської Хартії регіональних мов або мовних меншин”. – Київ: Анатол, 2002. – 188 с.
67. Зінич В. Інтеграція кримських татар в українське суспільство. // Вісник НАН України. – 2000. - № 9. – С. 15 – 19.
68. Зінич В. Повернення, розселення та облаштування народів, які були депортовані з України. // Етнонаціональні процеси в Україні. – Київ: Головна спеціалізована редакція літератури мовами національних меншин України. – 2001. – С. 158 – 201.
69. Зінченко Ю. І. Кримські татари: історичний нарис. – Київ: Видавництво мовами національних меншин. – 1998. – 206 с.
70. Зоткін А. Вибори 2002 року як етап формування політичної еліти України та Криму // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – Київ: 2003. - № 1. – С.
71. Зоткін А. Деякі аспекти елітогенезу в Україні та Криму. // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – Київ: 2002. - № 6. – C. 22 – 24.
72. Исторический опыт межнационального и межконфессионального согласия в Крыму. – Симферополь: 1999. – 174 с.
73. Кажурин Александр, Долинчук Светлана. Крымские татары объявили голодовку, требуя выделения земли. // Сегодня. - 26.10.2003. – С. 4.
74. Карпачова Н. І. Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні: Перша щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Рад України з прав людини. – Київ, 2000. – 378 с.
75. Картунов О. В. Вступ до етнополітології: Науково – навчальний посібник. – Київ: Генеза, 1999. – 300 с.
76. Кащенко С. Г. Из истории крымских болгар // Крымские репатрианты: интеграция в украинское общество. – 2001. – С. 36 – 54.
77. Кимличка Вілл. Лібералізм і права меншин. – Харків: Центр Освітніх Ініціатив, 2001. – 176 с.
78. Кириченко І., Паніна Н. Особливості національної толерантності в Україні. // Дзеркало тижня. – 31 серпня – 7 вересня. – 2000. – С. 4.
79. Кирюшко М. І. Етнозберігаюча роль ісламу в житті тюркомовних народів в Україні. // Наукові записки ІПіЕНД НАН України. – 1999. – № 8. – С. 138 – 148.
80. Кирюшко М. І. Іслам у системі чинників національної інтеграції кримськотатарського народу. // Національна інтеграція в полікультурному суспільстві: Український досвід 1991 – 2000 років // Збірник. Відпов. ред. І. Ф. Курас, О. М. Майборода. – Київ: Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України, 2002. – С. 284 – 317.
81. Кисельова Юлія. Законодавче забезпечення прав народів, депортованих за етнічною ознакою. // Форум націй. – 2003. - № 7. – С. 5.
82. Клячин А. И. Динамика межэтнических систем расселения в Крыму. // Этнографическое обозрение. – 1992. – № 2. - С. 45 – 52.
83. Колісник В. П. Конституційно-правові проблеми регулювання міжнаціональних відносин в Україні в умовах становлення правової держави. – Харків, 2002. – 293 с.
84. Конституція Автономної Республіки Крим. // Відомості Верховної Ради України. – 2000. - № 1. – С. 4 – 18.
85. Конституція України – основа реформування суспільства. Збірник документів. – Київ: Наукова думка, 1999. – 178 с.
86. Конституція України. – Київ, 1996. – 117 с.
87. Концепція державної етнополітики в Україні. // Євтух В. Б. Етнополітика в Україні: правничий та культурологічний аспекти. - Київ: Фенікс, 1997. - С. 210 – 215.
88. Копиленко О. Л. Автономна Республіка Крим: проблеми правового статусу. – Київ: Таксон, 2002. – 342 с.
89. Копиленко О. Л. З історії законодавства про громадянство України. – Київ: Новий парламентський інститут, Парламентське видавництво, 2001. – 72 с.
90. Копиленко О. Л. Конституція Автономної Республіки Крим: проблеми прийняття, затвердження, реалізації. – Київ: Таксон, 2001. – 362 с.
91. Коростелина К. В. Исследование социальной идентичности: на пути к примирению в Крыму. – Симферополь: Доля. – 2002. – 256 с.
92. Котигоренко В. О. “Кримський вузол” як варіант тристороннього конфлікту: Київ – Сімферополь – ОКНР у пошуках компромісу. // Наукові записки № 20. Збірник. – Київ: ІПіЕНД, 2000. – С. 270 – 281.
93. Котигоренко В. О. Політичні причини етноконфліктних ситуацій у спектрі кримського досвіду // Наукові записки № 21. Збірник. – Київ: ІПіЕНД, 2000. – С. 151 – 167.
94. Кресіна І. О. Українська національна свідомість і сучасні політичні процеси: (Етнополітологічний аналіз). – Київ: Вища школа, 1998. – 392 с.
95. Кривицька О. В. Кримська проблема у контексті міжетнічних і державно-правових відносин. // Исторический опыт межнационального и межконфессионального согласия в Крыму. – Симферополь, 1999. – С. 92 – 95.
96. Крим багатонаціональний та інтернаціональний. // Кримськотатарське питання. – 2000. - № 3. – С. 38 – 51.
97. Кримські татари і українське суспільство: проблеми політичної та соціальної інтеграції. – Київ, 1998. – 126 с.
98. Кримські татари: “національна меншина” або “корінний народ”. – Київ: Укр. незалежний центр політичних досліджень, 1999. – 120 с.
99. Крым. Соцветие национальных культур: Традиции, обычаи, праздники, обряды. – Симферополь: Бизнес – Информ, 2003. – 392 с.
100. Крымские репатрианты: депортация, возвращение и обустройство. – Симферополь: Амена, 1998. – 340 с.
101. Кулик В. М. Зовнішнє втручання у внутрішні етнополітичні конфлікти: участь Верховного Комісара ОБСЄ з питань національних меншин у розв`язанні кримської та кримськотатарської проблем. // Національна інтеграція в полікультурному суспільстві: Український досвід 1991 – 2000 років. Збірник. Відпов. ред. І. Ф. Курас, О. М. Майборода. – Київ: Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України, 2002. – С. 155 – 214.
102. Курас І. Ф. Етнополітика: історія та сучасність. Статті, виступи, інтерв’ю 90-х років. ІПіЕНД. – Київ, 1999. – 656 с.
103. Курас І. Ф. Крим і Україна: нова сторінка історії. // Київська старовина. – 1994. - № 6. – С. 6 - 11.
104. Лой О. А. Росіяни в Криму: історико-демографічний аналіз. // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Соціологія. Психологія. Педагогіка. – Київ: 1997. - № 4. – С. 12 - 16.
105. Лукінюк М. Міф про “російскість” Криму. Топонімічний аспект. // Віче. – Київ: 2003. - № 5. – С. 62 – 67.
106. Ляпіна Л. А. Відображення проблеми культури міжетнічного спілкування у програмних документах сучасних політичних партій України. // Наукові праці: Науково-методичний журнал. – Вип. 9. Політичні науки. – Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П.. Могили, 2002. – С. 77 – 81.
107. Ляпіна Л. А. Етнополітичні аспекти культури міжетнічного спілкування // Проблеми історії та сучасного стану науки Української держави. – Т. 1. Історичні дисципліни та українознавство. – Миколаїв; Одеса: ТОВ “ВіД”, 2002. – С. 245 – 250.
108. Майборода О. М. Етнополітична ситуація в Україні: регіональний вимір. // Сприяння поширенню толерантності у поліетнічному суспільстві. – Київ: Фонд “Європа ХХІ”, 2002. – С. 9 – 40.
109. Майборода О. М. Російський націоналізм в Україні (1991 – 1998 рр.). – Київ, 1999. – С. 15 – 26.
110. Майборода О. М. Теория этнополитики в западном обществоведении. – Киев, 1986. – 228 с.
111. Майбутня роль Європейської хартії регіональних мов або мов меншин в Україні. Інформаційний семінар. Київ. 16 – 17 жовтня 2002 р. – 100 с.
112. Малахов Владимир. Символическое производство этничности и конфликт. // Этнографическое обозрение. - № 4. – 1994. - С. 43 – 56.
113. Малиновська О. А. Біженці у світі та в Україні: моделі вирішення проблеми. – Київ: Генеза, 2003. – 288 с.
114. Мальгин А. Крымский узел. – Симферополь, 2000. – 218 с.
115. Мармазов В. Є., Піляєв І. С. Рада Європи: політико – правовий механізм інтеграції. – Київ: Юридична книга, 2000. – 472 с.
116. Мащенко С. Українська етнокультурна традиція в Криму. // Етнічна історія народів Європи. – 2001. – Вип. 9. – С. 116 – 118.
117. Мистаж Рената. Права національних та етнічних меншин у сфері освіти: Європа – Польща. – Львів, 2000. – 242 с.
118. Міжнаціональні відносини та національні меншини України: стан, перспективи. – Київ: Голов. спеціаліз. ред. літ. мовами нац. меншин України, 2004. – 384 с.
119. Нагірний В. М. Політизація російської етнічності в Україні: спроба організаційного оформлення. // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. – Вип. 14. – Київ, 2000. – С. 166 – 174.
120. Нагірний В. М. Російська проблематика у передвиборчих програмах партій та блоків на парламентських виборах 1998 року. // Наукові записки з історії України. – Київ: Стилос, 1998. – С. 109 – 116.
121. Нагорна Л. П. Національна ідентичність в Україні. – Київ: ІПіЕНД, 2002. – 272 с.
122. Нагорна Л. П. Політична культура українського народу. – Київ, 1998. – 257 с.
123. Надання землі кримським татарам: чи є вихід? // Кримські студії. - № 4, - 2000. – С. 8 – 19.
124. Надолішній П. І. Розбудова нової системи врядування в Україні: етнонаціональний аспект. (Теоретико – методологічний аналіз). – Київ – Одеса: Вид-во УАДУ, 1999. – 304 с.
125. Наулко В., Кривцова В. Тенденції розвитку етнонаціональних процесів і міжетнічних взаємин в Україні на сучасному етапі (за матеріалами етносоціологічних досліджень). // Проблеми міграції. – Київ, 2000. – Том 5. – С. 28 – 36.
126. Нафеева Л. Знать родной язык престижно. // Голос Крыма. - № 38. - 27 сентября 2002 г. – С. 2.
127. Национально – культурные объединения Автономной Республики Крым. – Симферополь: Таврида, 1999. – 112 с.
128. Національний склад населення України. Частина І. – С. 4 – 6. – www.ukrstat.gov.ua
129. Національні меншини України у ХХ столітті: політико – правовий аспект. – Київ: ІПіЕНД, 2000, - 356 с.
130. Національні процеси в Україні: історія і сучасність. Документи і матеріали. Довідник. У 2 ч. – Київ: Вища школа, 1997. – Ч. 1. – 583 с.
131. Національні процеси в Україні: історія і сучасність. Документи і матеріали. Довідник. У 2 ч. – Київ: Вища школа, 1997. – Ч. 2. – 704 с.
132. Національно-державне будівництво: Концептуальні підходи, сучасна наукова література. // За ред. Ю. І. Римаренка. – Київ: Довіра, 1999. – 559 с.
133. Непомнящий А. История и этнография народов Крыма: Библиография и архивы (конец XVIII – начало ХХ века). // Таврический национальный ун-т им. В. И. Вернадского. – Симферополь: Доля, 2001. – 814 с.
134. Нікітюк В. О. Статус етнонаціональних меншин (порівняльно – правний аспект). – Київ, 1996. – 188 с.
135. Новітня історія України (1900 – 2000): Підручник // А. Г. Слюсаренко, В. І. Гусєв, В. П. Дрожжин та ін. – Київ: Вища шк., 2000. – 663 с.
136. Онищенко І. Г. Етно- та націогенез в Україні (Етнополітологічний аналіз). – Київ: Четверта хвиля, 1997. – 240 с.
137. Орел М. Кримські татари в Криму: Україна все ще вимагає від них любові і відданості без взаємності. // Україна молода. – 2003. - № 13. – С. 10 – 11.
138. Панчук М. І. Етнонаціональна політика в Україні: вибір національних пріоритетів чи гармонізація інтересів // Етнополітичні та етнокультурні проблеми України. Тези наукової конференції. – Київ, 1996. – С. 22 – 25.
139. Панчук М. І. Національні меншини в Україні у ХХ столітті: політико-правовий аспект. – Київ: Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України, 2000. – 357 с.
140. Подкопаев Ю. В. Шляхи вирішення мовних питань в системі освіти Автономної Республіки Крим. // Полікультурна освіта в Україні. – Київ, 1999. – С. 23 – 25.
141. Постанова Верховної Ради України “Про виконання Постанови Верховної Ради України від 24 лютого 1994 року "Про статус автономної Республіки Крим відповідно до діючої Конституції та законодавства України" та Постанови Верховної Ради України від 20 травня 1994 року "Про зупинення дії Закону Республіки Крим "Про відновлення конституційних основ державності Республіки Крим". // Відомості Верховної Ради. – 1994. - N 23. – С. 54.
142. Постанова Верховної Ради України “Про підсумки роботи делегації Президії Верховної Ради України в Кримській АРСР” від 06.02.1992 р. // Голос України. – 07.02.1992 р. – С. 14 – 16.
143. Постанова Верховної Ради України “Про порядок введення в дію Закону України "Про статус автономної Республіки Крим". // Відомості Верховної Ради. – 1992. - N 30. – С. 9 – 10.
144. Постанова Верховної Ради України “Про проведення парламентських слухань з проблем законодавчого врегулювання та реалізації державної політики щодо забезпечення прав кримськотатарського народу і національних меншин, які були депортовані і добровільно повертаються в Україну”. // Депортовані кримські татари, болгари, вірмени, греки, німці. Збірник документів (1989 – 2002). – Київ: Абрис, 2003. – С. 115 – 116.
145. Постанова Верховної Ради України “Про ратифікацію угоди з питань, пов’язаних з відновленням прав депортованих осіб, національних меншин і народів” Київ, 17 грудня 1993 р. // Депортовані кримські татари, болгари, вірмени, греки, німці. Збірник документів (1989 – 2002). – Київ: Абрис, 2003. – С. 75.
146. Постанова Верховної Ради України “Про рекомендації парламентських слухань “Проблеми законодавчого врегулювання та реалізації державної політики щодо забезпечення прав кримськотатарського народу та національних меншин, які були депортовані і добровільно повертаються в Україну” // Депортовані кримські татари, болгари, вірмени, греки, німці. Збірник документів (1989 – 2002). – Київ: Абрис, 2003. – С. 139 – 140.
147. Постанова Верховної Ради України “Про статус автономної Республіки Крим відповідно до діючої Конституції та законодавства України”. // Відомості Верховної Ради. – 1994. - N 22. – С. 22.
148. Постанова Кабінета Міністрів України “Про заходи, пов’язані з поверненням кримських татар до кримської АРСР” від 28.01.1992 р. // Депортовані кримські татари, болгари, вірмени, греки, німці. Збірник документів (1989 – 2002). – Київ: Абрис, 2003. – С. 18 – 21.
149. Постанова Кабінета Міністрів України “Про створення Фонду депортованих народів Криму”. // Голос України, 1992 - № 13. – С. 11.
150. Постанова Президії Верховної Ради України “Про ситуацію в республіці Крим, що склалася внаслідок подій 1 – 6 жовтня 1992 року”. // Депортовані кримські татари, болгари, вірмени, греки, німці. Збірник документів (1989 – 2002). – Київ: Абрис, 2003. – С. 69 – 70.
151. Прибиткова І. Облаштування, адаптація і інтеграція раніше депортованих кримських татар (за станом на червень 2000 року). // Кримські студії. - № 1 – 2 (13 – 14). - 2002. – С. 63 – 65.
152. Прибиткова І. Сучасні міграційні процеси: облаштування і адаптація раніше депортованих кримських татар у Криму. // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – Київ: 2000. - № 1. – С. 152 – 162.
153. Прибыткова И. Влияние института гражданства на процессы возращения и обустройства ранее депортированных народов и лиц в Крыму. – Киев, 1997. – 204 с.
154. Про діяльність комітету ВРУ. – Урядовий кур`єр, 9 грудня, 2000 р. - № 51. – С. 5.
155. Про рекомендації парламентських слухань. // Кримські студії. Інформаційний бюлетень. - № 3. – 2000. – С. 56 – 78.
156. Проблеми дискримінації та нерівності в Україні. // Доповідь моніторингової групи ПАРЄ. – Київ – Харків – Сімферополь, 2003. - С. 93 – 96.
157. Проблеми і перспективи міжетнічної інтеграції в Україні. // Стратегія національної консолідації в Україні: Пошук моделей міжнаціональної інтеграції: Матеріали “круглого столу”. – Ужгород: Видавництво В. Падяка. – С. 19 – 22.
158. Проблемы миграции и возращение депортированных в Украину: Материалы международного симпозиума, 14 – 15 мая 1997 года. // Институт социологии НАН Украины; Украинско – американское бюро защиты по правам человека; Комиссия Верховного Совета Украины по правам человека. Н. Шульга (отв. ред.). Вып. 1. – Киев: 1997.