ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА ПАМ’ЯТІ ЯК ЧИННИК УТВЕРДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ : ГОСУДАРСТВЕННАЯ ПОЛИТИКА ПАМЯТИ КАК ФАКТОР УТВЕРЖДЕНИЯ УКРАИНСКОЙ НАЦИОНАЛЬНОЙ ИДЕНТИЧНОСТИ

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ СТРАТЕГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

На правах рукопису

ЗЕРНІЙ Юлія Олександрівна

УДК 321:159.953+316.356.4 (477)

ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА ПАМ’ЯТІ ЯК ЧИННИК УТВЕРДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ

Спеціальність 23.00.05 – етнополітологія та етнодержавознавство

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата політичних наук

Науковий керівник –
СТЕПИКО Михайло Тимофійович,
доктор філософських наук,
професор

Київ – 2009

ЗМІСТ

ВСТУП …………………………………………………………………………….. 3

РОЗДІЛ 1. Теоретико­методологічні аспекти дослідження історичної пам'яті як чинника національної ідентичності
1.1. Ґенеза та сучасний зміст понять „історична пам’ять” та „державна політика пам’яті” …………………………………………………………………..
10
1.2. Властивості та механізми функціонування історичної пам’яті …………… 24
1.3. Взаємозв’язок історичної пам’яті та національної ідентичності ………….. 39
Висновки до Розділу 1 .............................................................................................. 54

РОЗДІЛ 2. Роль Української держави у формуванні історичної пам’яті
2.1. Історична пам’ять як об’єкт державної політики ........................................... 56
2.2. Деконструкція/конструювання колективних уявлень про минуле засобами державної політики пам’яті ....................................................................
71
2.3. Роль державної політики пам’яті в контексті національної безпеки України ......................................................................................................................
85
Висновки до Розділу 2 ............................................................................................. 104

РОЗДІЛ 3. Концептуальні засади державної політики пам’яті в Україні
3.1. Державна політика пам’яті в Україні: становлення та сучасний стан ......... 106
3.2. Об’єкт, цілі, пріоритети державної політики пам’яті .................................... 125
3.3. Форми та засоби впровадження державної політики пам’яті ....................... 142
3.4. Інструменти та методи реалізації державної політики пам’яті .................... 160
Висновки до Розділу 3 ............................................................................................. 179

ВИСНОВКИ ............................................................................................................ 181

ДОДАТОК ................................................................................................................ 190

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ............................................................ 195

ВСТУП

Актуальність теми дослідження визначається суспільно-політичним запитом на наукове осмислення шляхів реалізації пріоритетного для України завдання – прискорення процесу становлення національної ідентичності, зміцнення суспільної єдності та консолідації. Особливе місце в цьому процесі належить історичній пам’яті як найістотнішому соціокультурному атрибуту нації та національної ідентичності. Конструювання національного міфу, формування на рівні колективної пам’яті цілісного образу української історії є невід’ємною складовою українського національного проекту, необхідною умовою демократичного, європейського поступу України. Інтегративний потенціал історичної пам’яті на теренах України повною мірою не реалізовано.
Останнім часом спостерігаються позитивні зрушення у структурі історичної пам’яті нації, яка поступово переосмислює власне минуле. Проте колективна пам’ять українців характеризується сталою амбівалентністю. Її сутність полягає у співіснуванні на рівні колективних уявлень двох відмінних проекцій трактування української історії. Перша проекція сформована переважно у націоцентричній історичній парадигмі, друга – під впливом імперсько-радянських історичних доктрин та сформованих на їх основі міфів. Контраверсійність, а часом і несумісність ціннісно-смислових оцінок історичних подій та постатей, надмірна політизованість даного сегмента суспільної свідомості є джерелом соціальної напруги, фактором дезінтеграції національної спільноти.
Процес відродження історичної пам’яті українського народу перебуває у полі зору державної політики з перших днів незалежності. Органи державної влади розробляють та реалізують комплекс комеморативних стратегій та практик, орієнтованих на формування колективних уявлень про минуле. Проте результативність державної політики пам’яті знижується внаслідок розмитості її основоположних принципів та орієнтирів; недосконалості форм, інструментів, методів впровадження, інституціональної та нормативно-правової бази; суттєвих регіональних відмінностей в офіційних репрезентаціях української історії тощо. Подальша модернізація даної сфери державної політики та державного управління потребує коригування та вдосконалення, кваліфікованого науково-експертного супроводу.
Попри значний інтерес до проблем конструювання колективних уявлень про минуле, розробка та системне обґрунтування концептуальних засад державної політики пам’яті в Україні ще не були предметом окремого наукового дослідження. Авторська позиція з даної проблематики сформована під впливом праць О. Білого, О. Галенко, В. Горбуліна, В. Гриневича, І. Дзюби, Л. Залізняка, Л. Зашкільняка, Г. Касьянова, С. Кульчицького, А. Портнова, М. Розумного, О. Романіва, М. Рябчука, П. Тронька, О. Фостачук, І. Юхновського, а також наукових публікацій зарубіжних авторів – Х. Арендт, А. Безансона, А. Бозена, Х. Вельцера, О. Гнатюк, Л. Гудкова, Т. Джадта, Б. Дубіна, С. Єкельчика, Я. Зерубавеля, Е. Кінана, О. Міллера, Є. Томпсон, Ш. Требста, Е. Франсуа, Р. Шпорлюка.
Теоретико-методологічною базою дослідження стали фундаментальні праці з теорії нації та націоналізму Б. Андерсона, М. Вебера, Ю. Ґабермаса, С. Ґантінгтона, Д. Ґатчинсона, Е. Ґелнера, К. Дойча, Е. Ренана, Е. Сміта, Е. Шилза та інших. Вони сприяли осмисленню природи взаємозв’язку національної ідентичності та історичної пам’яті, доведенню конструктивістського характеру останньої. Досліджуючи трансформації української національної ідентичності, автор спиралася на доробок українських вчених, зокрема О. Антонюка, В. Євтуха, О. Картунова, В. Котигоренка, І. Кресіної, О. Майбороди, Л. Нагорної, І. Оніщенко, С. Римаренка, М. Степика та багатьох інших фахівців у галузі етнополітології та етнодержавознавства. Для оцінки впливу історичної пам’яті на націогенез українців важливе значення мали також праці Е. Вілсона, О. Забужко, З. Когута, В. Кравченка, С. Кримського, Т. Кузьо, І. Лисяка-Рудницького, М. Поповича та інших.
При розв’язанні дослідницьких завдань використовувались праці з теорії пам’яті відомих європейських вчених: Ф. Артога, М. Ґальбвакса, Е. Ґобсбаума, Ф. Йейтс, П. Коннертона, П. Нора, Й. Рюзена, Я. Ассмана, П. Хаттона, П. Рікера, М. Фуко. Дана проблематика відображена у працях російських науковців М. Барга, І. Савельєвої, А. Полєтаєва, Ж. Тощенка, Л. Рєпіної; українських учених – Я. Грицака, В. Масненка, В. Середи, Н. Яковенко та інших.
Віддаючи належне доробку вітчизняних і зарубіжних учених, слід зазначити, що складність та суперечливість сучасних етнонаціональних процесів в Україні потребує системного наукового погляду на феномен національної пам’яті, ретельної оцінки її сучасного стану та подальших трансформацій, впливу на формування національної ідентичності. Це визначило вибір теми дослідження, яка є перспективною в контексті теоретичного осмислення сутності та особливостей націогенезу українців, динаміки суспільної свідомості, співвідношення політичних та етнокультурних чинників національної ідентичності, впливу держави на регулювання етнонаціональних процесів в Україні.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційної роботи пов’язана з такими напрямами науково-дослідної роботи Національного інституту стратегічних досліджень, як «Проект щорічного Послання Президента України до Верховної Ради України» (реєстраційний номер 0107U002505 від 14.03.07); «Щорічні оцінки суспільно-політичного та соціально-економічного розвитку України» (реєстраційний номер 0107U002501 від 14.03.07); «Стратегія гуманітарного розвитку України» (реєстраційний номер 0107U002502 від 14.03.07); «Проект щорічного Послання Президента України до Верховної Ради України» (реєстраційний номер 0108U000948 від 07.03.08); «Щорічні оцінки суспільно-політичного та соціально-економічного розвитку України» (реєстраційний номер 0108U000949 від 07.03.08); «Гуманітарна політика держави: шляхи утвердження української національної ідентичності» (реєстраційний номер 0108U000951 від 07.03.08).
У рамках виконання цих наукових проектів автор дисертації взяла участь у підготовці наукових статей, монографій, експертних доповідей, розробці концепцій, прогнозно-аналітичних матеріалів у сфері державної етнонаціональної політики.
Мета та завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є дослідження впливу держави на формування історичної пам’яті як визначального чинника національної ідентичності, розробка концептуальних засад державної політики пам’яті в Україні.
Реалізація поставленої мети передбачає розв'язання низки дослідницьких завдань:
- концептуалізувати поняття «історична пам’ять» та «політика пам’яті»; встановити кореляцію між історичною пам’яттю та історичною свідомістю, історичним знанням, історією як наукою;
- виявити атрибутивні ознаки історичної пам’яті, властивості та механізми її функціонування; довести конструктивістський характер історичної пам’яті;
- обґрунтувати взаємозв’язок історичної пам’яті та національної ідентичності;
- артикулювати історичну пам’ять як об’єкт державної політики; дослідити становлення та сучасний стан державної політики пам’яті в Україні, її вплив на формування національної ідентичності; обґрунтувати роль державної політики пам’яті у системі національної безпеки України;
- визначити шляхи підвищення ефективності державної політики пам’яті в Україні.
Об’єкт дослідження – процес становлення української національної ідентичності.
Предмет дослідження – державна політика пам’яті в Україні.
Методи дослідження. Для досягнення поставлених завдань застосовані загальнонаукові методи дослідження: аналіз, синтез, індукція, дедукція, узагальнення. Діалектичний аналіз та інтерпретація дали змогу довести взаємозв’язок історичної пам’яті й національної ідентичності. В дисертації також використано спеціальні наукові методи та прийоми. Так, дослідження ґенези та сучасного змісту поняття «історична пам’ять» здійснено логіко-семантичним методом і методом кореляції. За допомогою ідентифікації та систематизації виявлено властивості й механізми функціонування історичної пам’яті. Системний аналіз та порівняльний метод уможливили визначення тенденцій становлення і розвитку державної політики пам’яті в Україні. У процесі розробки її концептуальних засад застосовано методи моделювання та експертного оцінювання, окремі прийоми політичного аналізу і порівняльної політології. Дослідження феномена історичної пам’яті, її ролі у процесі становлення нації та національної ідентичності, а також засобів конструювання колективних уявлень про минуле здійснено із застосуванням наукового інструментарію історії, філософії, культурології, соціології та соціальної психології.
Наукова новизна отриманих результатів. Дисертація є першим комплексним політологічним дослідженням державної політики пам’яті в Україні як чинника утвердження української національної ідентичності. У роботі окреслено наукові положення, які розкривають новизну дослідження.
Вперше:
- системно проаналізовано вплив Української держави на формування історичної пам’яті – важливого соціокультурного чинника утвердження національної ідентичності. По-перше, доведено, що в Україні політика пам’яті є самостійною сферою державної політики. По-друге, досліджено процес становлення та сучасний стан даної сфери державного управління, виявлено його здобутки та недоліки. По-третє, розроблено концептуальні засади державної політики пам’яті в Україні;
- дано теоретичне обґрунтування суспільної значущості демонтажу імперсько-радянських міфів та стереотипів в історичній пам’яті українського народу. Доведено, що укоріненість імперсько-радянської міфології у суспільній свідомості українців уповільнює процес формування української національної ідентичності, є причиною кризового (амбівалентного) стану національної пам’яті. Розроблені практичні рекомендації щодо деконструкції імперсько-радянської міфології засобами державної політики пам’яті;
- визначено місце та роль державної політики пам’яті в контексті національної безпеки України. Кризовий стан історичної пам’яті українців ідентифіковано як потенційну загрозу національній безпеці України. Виявлено індикатори даної загрози, причини її виникнення, динаміку проявів, масштаб, джерела та суб’єкти стимулювання. Запропоновано можливості зниження ризиків ескалації загрози засобами державної політики пам’яті.
Удосконалено:
- понятійний апарат наукового дискурсу колективної пам’яті, зокрема дано визначення понять «історична міфологема», «історичний стереотип», «імперсько-радянська міфологія», «колективна амнезія», «контрпам’ять», «національний міф», «меморіальна культура», «механізми пам’яті», «криза історичної пам’яті» тощо; визначено та систематизовано перелік специфічної термінології, вживаної у текстах з проблематики історичної пам’яті;
- концептуальні підходи до тлумачення понять «історична пам’ять» та «державна політика пам’яті»; уточнено співвідношення історичної пам’яті та історичної свідомості, історичного знання, історії як науки шляхом диференціації та встановлення кореляції між даними поняттями;
- трактування сутності історичної пам’яті, зокрема виявлення її властивостей та основних механізмів функціонування; розроблено рекомендації щодо врахування атрибутивних ознак історичної пам’яті у процесі розробки та впровадження державної політики пам’яті;
Набули подальшого розвитку:
- теоретичне обґрунтування взаємозв’язку історичної пам’яті та національної ідентичності, зокрема впливу колективних уявлень про минуле на становлення української національної ідентичності; перспективи активізації ідентифікуючої та мобілізуючої функцій історичної пам’яті українського народу у процесі націо- та державотворення;
- інтерпретація конструктивістської природи історичної пам’яті, визначення місця та ролі держави у деконструкції / конструюванні колективних уявлень про минуле.
Практичне значення одержаних результатів. Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані органами державної влади та органами місцевого самоврядування у процесі розробки та впровадження державної політики пам’яті, утвердження національної ідентичності, становлення української політичної нації, а також у процесі реалізації стратегії національної безпеки України, зокрема її гуманітарної складової; у викладанні навчальних курсів з етнополітології, прикладної політології, державного управління тощо.
Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях відділу гуманітарної політики Національного інституту стратегічних досліджень. Основні положення, висновки дисертації апробовані автором у виступах на науково-практичних конференціях та круглих столах: «Формування українського гуманітарного простору – шлях до національної консолідації» (м. Київ, 16 листопада 2006 р.); «Цивілізаційні ідентичності в регіонах України: відмінності та проблеми їхнього подолання (м. Київ, 24 квітня 2007 р.); Спільна ідентичність громадян України: реальність, проект чи утопія?» (м. Київ, 17 грудня 2007 р.); «Історична пам’ять та європейська ідентичність» (м. Київ, 29 лютого 2008 р.); «Історична пам’ять як поле змагань за ідентичність» (м. Київ, 22 квітня 2008 р.); «Новітні тенденції розвитку демократичного врядування: світовий та український досвід» (м. Київ, 30 травня 2008 р.). Матеріали дисертації були апробовані в процесі розробки проекту Концепції гуманітарного розвитку України, проекту Програми соціально-економічного розвитку Київської області на 2008 рік.
Публікації. Результати дисертаційного дослідження оприлюднені автором у десяти публікаціях, серед яких шість – у наукових фахових виданнях з політології.
Структура дисертації. Робота складається зі вступу, 3 розділів, висновків, додатку, списку використаних джерел (290 найменування, з них іноземними мовами – 14). Загальний обсяг дисертації становить 221 сторінку, з них 189 сторінок основного тексту.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Завершуючи дослідження, присвячене державні політиці пам’яті як чинника утвердження української національної ідентичності, узагальнимо отримані результати.
Історична пам’ять є невід’ємним соціокультурним атрибутом національної ідентичності. Вона багато в чому детермінує політичні чинники національної тотожності, такі як громадянська солідарність, лояльність до держави та її інституцій, політична культура, єдність у розумінні національних інтересів та перспектив розвитку тощо. Усвідомлення спільності історичної долі об’єднує та консолідує „уявлену спільноту”, наділяє її членів почуттям духовної спорідненості та відповідальності за майбутнє. Натомість неусталеність національного міфу, відсутність компліментарності ціннісно-смислових оцінок минулого дезінтегрує націю, послаблює національну ідентичність.
Теоретико-методологічна складова наукової розвідки підводить до висновку, що поняття „історична пам’ять” еволюціонувало у часовому вимірі й у його модерному розумінні сформувалось лише на кінець минулого століття. Це стало наслідком стрімких змін в осмисленні сфери компетенції та методологічних основ історичної науки, які відбулися під впливом програмних установок постмодернізму.
Суб’єктами або носіями історичної пам’яті є як індивіди, так й спільноти. Таким чином історична пам’ять диференціюється на індивідуальну та колективну.
Поняття „історична пам’ять” є дуже полісемантичним і зберігає виразні відмінності у дискурсах різних наукових дисциплін. В контексті дисертаційного дослідження, у фокусі якого знаходяться колективні уявлення про минуле, історична пам’ять трактується як соціокультурний феномен колективного осмислення людськими спільнотами власного минулого, цілісний образ історії, з яким ідентифікує себе та чи інша соціальна спільнота. Історична пам'ять не тотожна таким поняттям як „історична свідомість”, „історичні знання”, „історія як наука”, хоча й корелює з ними.
До поняття „історична пам’ять” примикає інше – „політика пам’яті”, або „державна політики пам’яті” (коли суб’єктом її впровадження є держава). Остання тлумачиться як сфера державної політики та державного управління; сукупність офіційних репрезентацій історичного минулого, комеморативних стратегій та практик, орієнтованих на формування історичної пам’яті національної спільноти .
Найістотнішими властивостями історичної пам’яті є її динамічність, аксіологічна забарвленість, міфологічність, ірраціональність, фрагментарність, тяжіння до стерео типізації символізації, образності, метафоричності, сакралізації, персоналізації, героїзації історичних подій та постатей. Специфічні властивості та механізми функціонування історичної пам’яті лежать в основі великого арсеналу мнемотехнік, спрямованих на формування колективних уявлень про минуле. Баланс двох форм дії колективної пам’яті (пам’ятання/забування), лежить в основі практик деконструкції/конструювання історичних уявлень про минуле.
Колективні уявлення про минуле набувають ціннісно-смислового виміру виключно у соціальному контексті і детермінуються „соціальними рамками”. Людські спільноти реконструюють минуле на потребу сьогодення. Зміни соціально-політичного контексту неминуче тягнуть за собою переформатування колективної пам’яті.
Історична пам’ять – наративна формація, яка конституюється у вигляді тексту, оповіді. Організуючою основою універсаму колективної пам’яті є мова. Пам’ять формується у процесі мовної репрезентації за допомогою мовних знаків та символів, які є унікальними для кожної мови. Маючи наративну природу, пам’ять втілюється у мові, ґрунтується на мові і структурується мовою.
Історична пам’ять тісно пов’язана із традицію. Колективні уявлення про минуле краще фіксуються та зберігаються у пам’яті спільнот, якщо їх репрезентація спирається на традицію. Мнемотехніки, які репрезентують або імітують традицію, є дієвим засобом формування історичної пам’яті.
Механізмами функціонування історичної пам’яті є пам’ятання, забування, збереження, відтворення, ретрансляція. Порушення механізмів історичної пам’яті спричиняє її кризу. Подолання травматичного минулого, за певних історичних умов, може набувати статусу політично значущого завданням і артикулюватися як пріоритет державної політики пам’яті.
Усвідомлення механізмів функціонування колективних уявлень про минуле виходить за рамки теоретичних проблем, носить цілком прикладний характер, зокрема в процесі реалізації державної політики пам’яті.
Політичні чинники національної тотожності мають глибоке соціокультурне, включно із історичною пам’яттю, підґрунтя, яке зберігає виразний етнічний компонент. Історична пам’ять національної спільноти є джерелом її культурної сили та політизації. Монолітність національного міфу, компліментарність та цілісність колективних уявлень про минуле – фактор національної ідентичності, засіб суспільної консолідації, мобілізації зусиль спільноти в процесі вирішення національних завдань, перевага у конкурентному змаганні держав-націй. Національна свідомість, яка кристалізується навколо усвідомлення спільності історичної долі, наділяє „уявлену спільноту” почуттям солідарності, духовної спорідненості, відповідальності за майбутнє. Дуалізм (амбівалентність) історичної пам’яті спільноти продукує множинність ідентичності.
Історична пам’ять пам'ять сучасних європейських держав-націй має водночас етнічні корені та модерний зміст. При цьому культура та етноісторія титульного етносу жодним чином не може претендувати на виключність чи універсальність. Їх пріоритетність полягає у здатності інтегрувати пам’ять всіх національних меншин та етнічних груп, представники яких є повноправними членами національної спільноти, у цілісний національний історичний наратив.
Історична пам'ять модерної нації не дорівнює етнічній, а українська національна історія не є витвором лише титульного етносу, а результатом зусиль усіх етнічних спільнот, які побутують на українській землі. Визнання цього висновку надзвичайно важливо для перспектив формування української політичної нації і має принципове значення в процесі вироблення державної політики пам’яті.
Історія свідчить про те, що у всі часи держави (імперії, наддержавні утворення) виступали і виступають активними модераторами колективних уявлень про минуле, а боротьба за історію та пам'ять про неї є потужним засобом політичної дії.
В добу націй та націоналізмів конструювання історичної пам’яті стає важливою складовою реалізації національних проектів. Творення національного міфу постає як результат цілеспрямованих зусиль інтелектуальних та політичних еліт. Завдання з формування пам’яті нації набуває статусу політичного і актуалізується як об’єкт державної політики та державного управління. Політика національних держав спрямовується на досягнення такого стану колективної пам’яті, який би міг формувати та підтримувати національну ідентичність, бути підґрунтям суспільної єдності та консолідації, гарантувати громадянський мир та злагоду. Комеморативні практики держави зазвичай спрямовуються на досягнення компліментарності та цілісності колективних візій минулого, нейтралізацію надмірних контраверсій у його трактуванні.
Національна пам’ять є складною системою, динаміка якої є результатом внутрішньої саморефлексії спільноти. Вплив держави на колективну пам'ять має свої межі, потребує знаходження делікатних балансів щодо методів та стилю впровадження. Демократична держава не може претендувати на монополію у трактуванні історичного минулого та контроль за колективними уявленнями про минуле. Насильство над пам’яттю завдає їй важких травм, що підтверджується досвідом тоталітарних та авторитарних режимів.
Деформації історичної пам'ять нації можуть негативно позначатися на національному розвитку, а перегляд стосунків з минулим вимагати цілеспрямованих зусиль збоку держав. Прикладом „подолання минулого” (Vergangenheitsbewältigung) є повоєнна Німеччина, для якої розрив із нацистським минулим став умовою її успішної реінтеграції до європейського демократичного простору.
Крах комунізму, народження нових держав у Центральній та Східній Європі активізували процес формування національних історичних наративів, актуалізували потребу у докорінній переоцінці минувшини як на рівні історичних досліджень, так й на рівні колективної пам’яті.
В Україні триває процес переосмислення історії, який полягає у поступовому відході від радянських традицій пам’яті та виведенні на передній план власно національного минулого, яке легітимізує існування української нації, її окремішності та державної незалежності. Українська держава зобов’язана підтримувати та стимулювати цю важливу, з точки зору національної ідентичності, трансформацію.
Національній пам’яті українців протистоїть імперсько-радянський історичний метанаратив, який все ще не втратив своєї монолітності. Сконструйований за допомогою політизованих історичних міфів та стереотипів, він системно інтегрований у спільну свідомість і значною мірою визначає стан історичних уявлень громадян України. Державна політика пам’яті має спрямовуватися, з одного боку, на демонтаж зазначених пластів історичної пам’яті, з другого – на заміщення їх новітніми конструктами на основі переосмислення ціннісно-смислового образу української історії. Здійснювана за такою парадигмою політика пам’яті постає як процес деконструкції/конструювання колективних уявлень про минуле.
Сучасний стан історичної пам’яті українців характеризується амбівалентністю, яка зумовлена наявністю суттєвих, аж до несумісності, розбіжностей у трактуванні минулого, які не підпорядковані єдиній ціннісно-смисловій логіці. Контраверсії в осмисленні історії України мають виразний регіональний вимір. У такому стані національна пам’ять ослаблює свою ідентифікуючу, консолідуючу та мобілізую функції, перетворюється фактор дезінтеграції та потенційну загрозу національній безпеці Україні.
Безпековий компонент історичної пам’яті ще недостатньо осмислений на науково-експертному та державному рівні. Дана проблема недостатньо чітко артикульована у нормативно-правових актах, що регулюють сферу національної безпеки; не вироблені адекватні заходи нейтралізації існуючих загроз. Стратегія державної політики пам’яті має бути інтегрована у контекст національної безпеки України.
Дослідження становлення та сучасного стану державної політики пам’яті свідчить, що від перших днів незалежності політичне керівництво Української держави у різний спосіб намагалося демонструвати повагу до національної історії, усвідомлюючи її потенціал в процесі легітимації та становлення держави-нації. Проте державна політика пам’яті на різних її етапах, часові межі яких співпадають із каденціями президентського правління, характеризувалася суттєвими відмінностями. Її нинішня модель почала оформлюватися від початку 2005 р. Попри беззаперечні здобутки у дані сфері гуманітарної політики, даний сегмент державного управління знаходиться у стані формування і потребує суттєвого вдосконалення.
Артикуляція історичної пам’яті в якості об’єкту державної політики ґрунтується на усвідомленні її величезної ролі у становленні національної ідентичності. Державна політика пам’яті має бути орієнтована на формування в громадян України відчуття спільної історичної долі, поваги до національної історії, усвідомлення пов’язаності з нею, відповідальності за майбутнє української держави-нації; на підвищення інтегративної ролі історичної пам’яті в процесі націотворення, становлення спільної національної ідентичності, досягнення громадянської консолідації та соціокультурної єдності української політичної нації; на використання потенціалу історичної пам’яті для утвердження патріотизму, громадянської активності, ціннісних та політичних орієнтацій, лояльного ставлення до Української держави, готовності в разі необхідності її захищати; на конструювання у колективній свідомості націоцентричного розуміння історії Українського народу, її окремішності, самобутності, безперервності; на підвищення ролі історичної пам’яті в контексті легітимації української державності та суверенітету, формування уявлень про цивілізаційну приналежність української нації; на суспільне визнання величезної цінності та значущості історичної пам’яті для перспектив модернізації, демократизації та європеїзації України; на подолання кризового стану (дуалізму) історичної пам’яті українців; на нівелювання контраверсійності в оцінках ключових подій історичного минулого; деконструкцію у структурі історичної пам’яті імперсько-радянських стереотипів та міфологем; включення локальних уявлень та оцінок історичного минулого України у загальнонаціональний наратив історичної пам’яті; на активізацію суспільного інтересу до національної історії, створення належних умов для його задоволення; на збереження, актуалізацію та ретрансляцію колективних уявлень про минуле; відродження досвіду та культурних кодів відтворення та передачі історичної пам’яті.
Пріоритетами державної політики пам’яті є конструювання модерного україноцентричного історичного наративу, здатного задовольнити суспільну потребу у національному самоутвердженні; пришвидшення процесу „привласнення” українцями свого минулого; формування у суспільній свідомості позитивного та привабливого образу національної історії, з яким добровільно та охоче ототожнюватимуть себе громадяни України; інтенсифікація процесу декомунізації та деколонізації національної пам’яті; утвердження позитивного історичного іміджу Україні на міжнародній арені; інтеграція національної історії/пам’яті у європейський та світовий історичний контекст; формування на рівні колективної пам’яті адекватних уявлень про цивілізаційну приналежність українців, історичну причетність України до тенденцій європейського розвитку; подолання етнічної ексклюзивності національної пам’яті; позиціонування та репрезентація українського національного проекту як результату історичної взаємодії всіх етнічних спільнот та корінних народів, що побутують на території сучасної України; закріплення в історичні пам’яті уявлень про участь закордонного українства у здобутті Україною державної незалежності; заглиблення історичної пам’яті громадян України; формування адекватних уявлень про етно- та націогенез Українського народу, окремішність його походження та історичного шляху, тяглість державотворчого процесу.
Серед великого арсеналу форм та засобів формування історичної пам’яті провідне місце належить історичній освіті, актуалізації національних „місць пам’яті”, національного Пантеону, історико-культурної спадщини, музейних експозицій та бібліотечних фондів. Потужним джерелом конструювання масових історичних уявлень є твори мистецтва, засоби масової інформації, символічний простір пам’яті, комеморативні практики та ритуали.
Підтримка розвитку історичної науки, підвищення впливу професійних істориків на формування історичної пам’яті має бути невід’ємним компонентом державної політики пам’яті. Потребує вдосконалення нормативно-правова та інституціональна база даного сегменту державного управління. Посиленої уваги держави заслуговує діяльність Українського інституту національної пам’яті. Його ресурсна база, повноваження та координуюча роль мають бути суттєво розширені. Дієвим інструментом державної політики пам’яті є співпраця з інституціями громадянського суспільства.
Методи державної політики пам’яті мають базуватися на беззаперечному визнанні принципів демократії, свободи вибору, ідейного та світоглядного плюралізму, примату індивідуальних прав над колективними, категоричної відмови від примусу, силового нав’язування „єдино правильного” розуміння історії. Держава всіма засобами має розширювати простір свободи, як неодмінну умову культоротворчості в процесі привласнення соціумом свого минулого.
Державна політика пам’яті має бути орієнтована на збереження політичної стабільності, неконфліктності суспільних відносин. Враховуючи, що процес примирення національної пам’яті в Україні ще далекий від завершення, а історичне минуле перманентно виступає чинником суспільної напруги, нагальною є потреба у пошуку інтегративних ідей та стратегій, ретельного прогнозування суспільної реакції на них, попередження виникнення нових ліній „розколів” та протистоянь.
Розробка та процес реалізації державної політики пам’яті не може бути виключно результатом кабінетних рішень та бюрократичних процедур, з необхідністю має будуватися за принципом політичної участі, спиратися на ресурси громадянського суспільства, враховувати суспільні думки та настрої.
Концептуалізація даного сегменту державного управління потребує фахового наукового та експертного супроводження, бути відкритим до інтелектуального пошуку, врахування позитивного зарубіжного досвіду конструювання національної пам’яті ті ідентичності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абдулкаримов Г. Теоретические проблемы актуальной этнополитики в России: этносоциология модернизации современной России / Г. Абдулкаримов. – М. : Весь мир, 2008. – 336 с.
2. Андерсон Б. Уявлені спільноти. Міркування щодо походження і поширення націоналізму / Бенедикт Андерсон. – К. : Критика, 2001. – 271 с.
3. Андрійчук О. Яким бути Iнституту Національної Пам’яті? / О. Андрійчук // День. – 2005. – 21 грудня. – № 236.
4. Анкерсмит Ф. Возвышенный исторический опыт / Франклин Анкерсмит. – М. : Европа, 2007. – 612 с.
5. Антонюк О. Історична пам’ять народу / О. Антонюк // Мала енциклопедія етнодержавознавства ; редкол.: Ю. І. Римаренко (відп. ред) та ін. – К. : Генеза: Довіра, 1996. – С. 82.
6. Арендт Х. Розлам між минулим та майбутнім / Ханна Арендт // Дух і літера. – 2001. – № 7–8. – С. 111–121.
7. Артог Ф. Порядок времени, режимы историчности / Ф. Артог // Неприкосновенный запас. – 2008. – № 3 (59). – С. 19–39.
8. Артог Ф. Типы исторического мышления: презентизм и формы восприятия времени / Франсуа Артог // Отечественные записки. – 2004. – № 5. – С. 214–225.
9. Арутюнова Ю. Memoria: «тотальный социальный феномен» и объект исследования / Ю. Арутюнова // Образы прошлого и коллективная идентичность в Европе до начала Нового времени. – М. : Кругъ, 2003. – С. 19–37.
10. Ассман Я. Культурная память: Письмо, память о прошлом и политическая идентичности в высоких культурах древности / Ян Асман. – М. : Языки славянской культуры, 2004. – 368 с.
11. Афанасьев Ю. Трагедия победившего большинства. Размышления об отечественной истории и ее интерпретациях / Юрий Афанасьев // Новая газета. – 2007 – 22 октября.
12. Баранов С. Большая русская нация: быть или не быть [Електронний ресурс] / С. Баранов. – Режим доступу : http://www.parlament-club.ru/articles,10,special,1,198.htm
13. Барг М. Цепь времен. Проблемы исторического сознания / Барг М. – М. : Ин-т всеобщей истории РАН, 2005. – 258 с.
14. Барг М. Эпохи и идеи. Становление историзма / Барг М. – М. : Мысль, 1987. – 348 с.
15. Бартов О. Форум. Друга світова війна як виклик для української історіографії / Омер Бартов // Україна модерна. – 2008. – Число 13 (2). – С. 32–37.
16. Бауер О. Национальный вопрос и социал-демократия / Отто Бауер ; [пер. с нем. М. С. Панина]. – СПб. : Серп, 1909. – 550 с.
17. Безансон А. Лихо століття: Про комунізм, нацизм та унікальність Голокосту / Ален Безансон ; [пер. з франц. Т. Марусика]. – К. : Університетське вид-во «Пульсари», 2007. – 135 с.
18. Білий О. В. Образ держави та національна пам’ять. Теорія та практика формування української національної ідеї / О. Білий ; [упор. і ред. О. К. Шевченко ; за заг. ред. О. Власюка]. – К. : ПЦ Фоліант, 2008. – 300 с.
19. Білий О. Росія: реабілітація тоталітаризму / О. Білий // Сучасність. – 2008. – № 3–4. – С. 44–49.
20. Бозен А. Створення спільної історичної оповіді: комісії істориків – архітектори примирення / А. Бозен // Європа та її болісні минувшини / [aвт.-упор.: Ж. Мінк, Л. Неймайєр у співпраці з П. Боннаром ; пер. з франц. Є. Марічева]. – К. : Ніка-Центр, 2009. – С. 105–118.
21. Бойцов М. История закончилась. Забудьте / М. Бойцов // Культура. – 2005. – № 31–32. – С. 7–11.
22. Бродель Ф. Что такое Франция? Кн. 1. Пространство и история / Фернан Бордель. – М. : Изд-во им. Сабашниковых. – 405 с.
23. Борозняк А. ФРГ: волны исторической памяти / А. Борзняк // Неприкосновенный запас. – 2005. – № 2–3. – С. 58–65.
24. Булгаков В. Революция и историческая память: российские параметры клиотравматизма / В. Булгаков // Россия и современный мир. – 2008. – № 2. – С. 5–27.
25. Бурлачук В. Ф. Символ и власть. Роль символических структур в построении картины мира / Бурлачук В. Ф. – К. : Ин-т социологии НАН Украины, 2002. – 266 с.
26. В Русской церкви надеются, что празднование 1020-летия Крещения Руси послужит укреплению духовности и российско-украинских связей: Интерфакс-Религия: 28.03.2008 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.pravoslavie.ru/news/26223.htm
27. Вебер М. Избранные произведения / Макс Вебер ; [пер. с нем. ; сост., общ. ред. и послесл. Ю. Н. Давыдова ; предисл. П. П. Гайденко ; коммент. А. Ф. Филиппова]. – М. : Прогресс, 1990. – 808 с.
28. Вельцер Х. История, память и современность прошлого. Память как арена политической борьбы / Харальд Вельцер // Неприкосновенный запас. – 2005. – № 2–3. – С. 28–35.
29. Вельцер Х. Поколение дедов в Европе / Х. Вельцер, К. Ленц // Отечественные записки. – 2008. – Т. 44. – С. 6–22.
30. Винайдення традицій / [за ред. Е. Гобсбаума, Т. Рейнджера ; пер. з англ. М. Климчука]. – К. : Ніка-Центр, 2005. – 448 с.
31. Виступ Президента України Віктора Ющенка на відкритті Польських військових поховань 1918–1920 років на Личаківському цвинтарі у Львові 24 червня 2005 p. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.president.gov.ua/news/655.html
32. Виступ Президента України Віктора Ющенка на мітингу пам’яті жертв політичних репресій 22 листопада 2007 p. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.president.gov.ua/news/8036.html
33. Витгенштейн Л. Логико-философский трактат / Витгенштейн Л. – М. : Наука, 1958. – 134 с.
34. Вільсон Е. Українці: несподівана нація / Е. Вільсон ; [пер. з англ. Н. Гончаренко, О. Гриценко]. – К. : К. І .С., 2004. – 552 с., іл.
35. Виставка розповідає про історію Євроінтеграції // Євробюлетень. – 2007. – № 10. – С. 21.
36. Войцеховський М. Україна не знає про Волинь [Електронний ресурс] / Marcin Wojciechowski. Ukraina nie wie o Wołyniu // Gazeta Wyborcza. – 10.07.08. – Режим доступу : http://www.zgroup.com.ua/article.php?articleid=954
37. Выступление президента РФ В. Путина на первом форуме творческой и научной интеллигенции государств – участников СНГ 15 апреля 2006 г. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.kreml.org/other/115582629
38. Габермас Ю. Залучення іншого: Студії з політичної теорії / Юрґен Габермас ; [пер. з нім. А. Духній ; наук. ред. Б. Поляруш]. – Львів : Астролябія, 2006. – 416 с.
39. Галенко О. Битва російського флоту з Кримським ханатом / О. Галенко // Критика. – 2008. – Число 9 (131). – С. 4–8.
40. Гатчінсон Д. Що таке етнічність / Джон Гатчінсон, Ентоні Д. Сміт // Націоналізм: Теорії нації та націоналізму від Йогана Фіхте до Ернеста Гелнера : Антологія / [упоряд. О. Проценко]. – [2-е вид., перероб. і доп.]. – К. : Смолоскип, 2006. – С. 215–219.
41. Гелнер Е. Нації та націоналізм / Ернест Гелнер // Націоналізм: Теорії нації та націоналізму від Йогана Фіхте до Ернеста Гелнера : Антологія / [упоряд. О. Проценко]. – [2-е вид., перероб. і доп.]. – К. : Смолоскип, 2006. – С. 156–169.
42. Гене Б. История и историческая культура средневекового Запада / Гене Б. – М. : Языки славянской культуры, 2002. – 494 с.
43. Герасимов И. Есть ли у империи “память”? Приглашение к дискуссии: Редакция / И. Герасимов, С. Глебов, А. Каплуновский и др. // Ab Imperio. – 2004. – № 1. – С. 11–19.
44. Гири П. История в роли памяти? / П. Гири // Диалог со временем: Альманах интеллектуальной истории. – 2005. – Вып. 14. – С. 56–68.
45. Гирц К. Интерпретация культур / Клиффорд Гирц ; [гл. ред. С.Я.Левит; пер. с англ. О. В. Барсукова, А.А. Борзунов, Г.М.Дашевский, Е.М.Лазарева, В.Г.Николаев]. – М. : РОССПЭН, 2004. – 560 с.
46. Гобсбаум Е. Винайдення традицій / Ерік Гобсбаум, Теренс Рейнджер. – К. : Ніка-Центр, 2005. – 448 с.
47. Горбулін В. П. Національна безпека: Український вимір / В. П. Горбулін, О. В. Литвиненко. – К. : ПІІ ”Інтертехнологія”, 2008. – 104 с.
48. Гофмин А. Б. Традиции / А. Б. Гофмин // Культурология. ХХ век. Энциклопедия : в 2 т. / [глав. ред. и сост. С. Я. Левит]. – СПб. : Университетская книга, 1998. –
1. Т. 2. – 1998. – C. 265.
49. Грачова С. Пам’ять, контрпам’ять і політика / Софія Грачова // Критика. – 2006. – Число 11 (109). – С. 20–23.
50. Грачова С. Чужа історія зі своєю мораллю / Софія Грачова // Критика. – 2008. – Число 7–8. – С. 17–19.
51. Грибовський В. Страсти по Екатерине: украинский гамбит / В. Грибовский // Экспедиция ХХІ. – 2008. – № 6 (73). – С. 10–11.
52. Гриневич В. Расколотая память: Вторая мировая война в историческом сознании украинского общества [Електронний ресурс] / В. Гриневич // Неприкосновенный запас. Дебаты о политике и культуре. – 2005. – № 2–3. – Режим доступу : http://magazines.russ.ru/nz/2005/2/gri24.html
53. Грицак Я. Й. Нариси історії України: формування модерної української нації ХІХ-ХХ ст. : навч. посібник / Ярослав Грицак. – К. : Ґенеза, 2000. – 360 с.
54. Грицак Я. Страсті за націоналізмом. Історичні есеї / Грицак Я. – К. : Критика, 2004. – 343 с.
55. Грицак Я. Про відповідальність і безвідповідальність українських інтелектуалів / Я. Грицак // Форум націй. – 2008. – № 7 (74). – С. 4–5.
56. Гройс Б. Роль музея в момент распада национального государства / Борис Гройс// Ab Imperio. – 2004. – № 2. – С. 17–32.
57. Грушевський М. Звичайна схема «руської» історії й справа раціонального укладу історії східного слов’янства / М. Грушевський // Пам’ятки України. – 1991. – № 3. – С. 4–7.
58. Грушевський М. Вступні замітки / Михайло Грушевський // Історія України – Руси : в 11 т., 12 кн. / редкол.: П. Сохань (голова) та ін. – К. : Наук. думка, 1994-1999. –
1. Т. 1. – 1994. – С. 1–20.
59. Гудков Л. „Память” о войне и идентичность Россиян / Лев Гудков // Неприкосновенный запас. – 2005. – № 2–3. – С. 46–57.
60. Гуревич А. Исторический синтез и Школа „Анналов” / Арон Гуревич. – М. : Индрик, 1993. – 328 с. – (РАН. Ин-т всеобщей истории).
61. Дейвіс Н. Європа: Історія / Норман Дейвіс ; [пер. з англ. П. Таращук, О. Коваленко]. – К. : Основи, 2000. – 1464 с.
62. Дефанс К. На службі франко-німецького зближення. Діалог істориків по обидва береги Рейну / К. Дефанс, У. Пфайль // Європа та її болісні минувшини / [авт.-упоряд.: Ж. Мінк і Л. Неймайєр у співпраці з П. Боннаром ; пер. з франц. Є. Марічева]. – К. : Ніка-Центр, 2009. – С. 92–104.
63. Джадт Т. “Места памяти” Пьера Нора: Чьи места? Чья память? / Тони Джадт // Ab Imperio. – 2004. – № 1. – С. 44–71.
64. Дойч К. Народи, нації та комунікація / Карл Дойч // Націоналізм: Теорії нації та націоналізму від Йогана Фіхте до Ернеста Гелнера : антологія / [упоряд. О. Проценко]. – [2-е вид., перероб. і доп.]. – К. : Смолоскип, 2006. – С. 317–332.
65. Дорошко М. Відбудувати спільний простір пам’яті / М. Дорошко // Європа та її болісні минувшини. – К. : Ніка-Центр, 2009 – С. 9–10.
66. Дройзен И. Г. Историка: Лекции об энциклопедии и методологии истории / Дройзен И. Г. – СПб. : Владимир Даль: Фонд “Университет”, 2004. – 582 с.
67. Дубин Б. В. Интеллектуальные группы и символические формы. Очерки социологии современной культуры / Дубин Б. В. – М. : Новое изд-во, 2004. – 352 с.
68. Дубин Б. В. Национализированная память: О социальной травматике массового исторического сознания / Б. В. Дубин // Человек. – 1991. – № 5. – С. 5–13.
69. Думки населення України щодо визнання Голодомору 1932-33 рр. геноцидом [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.president.gov.ua/content/golodomor_sociology.html
70. Емар М. Історія і пам’ять: конструкція, деконструкція та реконструкція / М. Емар // Мультиверсум. Філософський альманах. – 2005. – № 51. – C. 237–252.
71. Євтух В. Б. Етнополітика в Україні: правничий та культурологічний аспекти / Євтух В. Б. – К. : УАННП “Фенікс”, 1997. – 214 с.
72. Єкельчик С. Імперія пам’яті. Російсько-українські стосунки в радянській історичній уяві / Єкельчик С. – К. : Критика, 2008. – 303 с.
73. Эрманн И. Провал „успешного дела”? Использование истории и злоупотребление ею в швейцарском политическом дискурсе / И. Эрман // Феномен пришлого / [отв. ред. И. Савельева, А. Полетаев]. – М. : Изд. дом ГУ ВШЭ, 2005. – 476 с.
74. Этьен Ф. «Места памяти» по-немецки: Как писать их историю? / Франсуа Этьен // Ab Imperio. – 2004. – № 1. – С. 29–43.
75. Забужко О. Шевченків міф України. Спроба філософського аналізу / Оксана Забужко. – [4-е вид.]. – К. : Факт, 2007. – 148 с.
76. Залізняк Л. Походження українців: між концепцією «общеруської історії» до трипільської Арати / Л. Залізняк // Дзеркало тижня. – 2006. – № 24. – 24–30 червня. – С. 12–13.
77. Защита персональных данных: Опыт правового регулирования / [авт.-сост. Е. К. Волочинская]. – М. : Галерия, 2001. – 236 с.
78. Зашкільняк Л. Виклики сучасної історіографії: світовий та український контексти / Л. Зашкільняк // Україна модерна. – 2005. – Число 9. – С. 7–14.
79. Зашкільняк Л. Історія і соціальне замовлення / Л. Зашкільняк // Шкільна історія очима істориків-науковців : матеріали Робочої наради з моніторинг у шкільних підручників історії України / [упор. Н. Яковенко]. – К. : Вид-во імені О. Теліги, 2008. – С. 66–82.
80. Зашкільняк Л. О. Україна між Польщею й Росією: історіографія та суспільна свідомість / Л. О. Зашкільняк // Українській історичний журнал. – 2005. – № 5. – С. 93–113.
81. Зашкільняк Л. Чого ми хочемо від шкільної освіти / Л. Зашкільняк // Сучасність. – 2008. – № 3–4. – С. 98–107.
82. Звернення Президента України Віктора Ющенка до українського народу 23 січня 2005 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.president.gov.ua/news/134.html
83. Здравомыслов А. Трансформация смыслов в национальном дискурсе / А. Здравомыслов // Язык и этнический конфликт / [под ред. М. Брилл Олкотт и И. Семенова]. – М. : Гендальф, 2001. – С. 34–57. – (Московский Центр Карнеги).
84. Зерній Ю. О. Взаємозв’язок історичної пам’яті та національної ідентичності / Юлія Зерній // Політичний менеджмент. – 2008. – № 5 (32). – С. 104–115.
85. Зерній Ю. О. Ґенеза та сучасний зміст поняття історичної пам’яті / Ю. О. Зерній // Стратегічні пріоритети. – 2008. – № 1 (6). – С. 32–39.
86. Зерній Ю. О. Деконструкція імперсько-радянських історичних стереотипів в історичній пам’яті українців / Ю. О. Зерній // Історична пам’ять як поле змагань за ідентичність : матеріали „Круглого столу”, 22 квіт. 2008 р. / [за заг. ред. Ю. О. Зерній]. – К. : НІСД, 2008. – С. 26–31.
87. Зерній Ю. О. Державна політика пам’яті в Україні: становлення та сучасний стан / Ю. О. Зерній // Стратегічні пріоритети. – 2008. – № 3 (8). – С. 41–51.
88. Зерній Ю. О. Історична пам’ять як фактор національної безпеки України / Ю. О. Зерній // Нова парадігма : журнал наук. праць. – Вип. 84. – К. : Вид-во НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2008. – С. 37–57.
89. Зерній Ю. О. Історична пам’ять як об’єкт державної політики / Ю. О. Зерній // Стратегічні пріоритети. – 2007. – № 1 (2). – С. 71–76.
90. Зерній Ю. О. Історична пам’ять українського народу як об’єкт державної політики / Ю. О. Зерній // Новітні тенденції розвитку демократичного врядування: світовий та український досвід : матеріали Наук.-практ. конф. за міжнар. участю (м. Київ, 30 трав. 2008 р.) : у 3 т. / [за заг. ред. О. Ю. Оболенського, С. В. Сьоміна]. – К. : НАДУ, 2008. –
1. Т. 1. – 2008. – С. 240–241.
91. Зерній Ю. О. Проблема деконструкції міфу східнослов’янської єдності в історичній пам’яті українців / Ю. О. Зерній // Україна в 2008 році: щорічні оцінки суспільно-політичного та соціально-економічного розвитку : монографія / [за заг. ред. Ю. Г. Рубана]. – К. : НІСД, 2008. – С. 200–210.
92. Зерній Ю. О. Український історичний наратив та його роль у формуванні національної ідентичності / Ю. О. Зерній // Україна в 2007 році: щорічні оцінки суспільно-політичного та соціально-економічного розвитку : монографія / [за заг. ред. Ю. Г. Рубана]. – К. : НІСД, 2007. – С. 168–177.
93. Зерній Ю. О. Як суспільства пам’ятають: властивості та механізми функціонування історичної пам’яті / Ю. О. Зерній // Стратегічні пріоритети. – 2008. – № 4 (9). – С. 35–43.
94. Зерубавель Я. Смерть памяти и память смерти: Масада и Холокост как исторические метафоры / Яэль Зерубавель // История и коллективная память : Cб. статей по еврейской историографии. – М. : Мосты культуры; Иерусалим : Гешарим, 2008. – С. 193–231.
95. Зерубавель Я. Динамика коллективной памяти / Я. Зерубавель // Ab Imperio. – 2004. – №. 3 – С. 71–90.
96. Іван Павло ІІ. Пам’ять та ідентичність / Іван Павло ІІ. – Львів : Літопис, 2005. – 167 с.
97. Історична пам’ять як поле змагань за ідентичність : матеріали „Круглого столу”, 22 квіт. 2008 р. / [за заг. ред. Ю. Зерній]. – К. : НІСД, 2008. – 68 с.
98. Історія української культури / [за заг. ред. І. Крип'якевича]. – [4-е вид., стереотип.]. – К. : Либідь, 2002. – 656 с.
99. Иванова Е. Конструирование коллективной памяти о Холокосте в Украине / Е. Иванова // Ab Imperio. – 2004. – № 2. – С. 369–392.
100. История и память: Историческая культура Европы до начала Нового времени / [под ред. Л. П. Репиной]. – М. : Кругъ, 2006. – 768 с.
101. Йейтс Ф. Искусство памяти / Френсис Йейтс. – СПб. : Университетская книга, 1997. – 479 с.
102. Каграманов Ю. Прошлое страстно глядится в грядущее. Замечания к будущему учебнику истории / Ю. Каграманов // Новый мир. – 2008. – № 7. – С. 35–51.
103. Калинин И. Добро пожаловать в детство, в которое посторонним вход воспрещен // Неприкосновенный запас. – 2008. – № 2 (58). – С. 3–4.
104. Картунов О. Західні теорії націй та націоналізму : навч. посібник / Олексій Картунов. – К. : Ун-т економіки і права „КРОК”, 2007. – 192 с.
105. Касьянов Г. Национализация истории в Украине : лекция [Електронний ресурс] / Георгий Касьянов. – Режим доступу : http://www.polit.ru/lectures/2009/01/06/ucraine.html
106. Касьянов Г. Украина – 1990: „Бои за историю” / Г. Касьянов // Новое литературное обозрение. – 2007. – № 1. – С. 76–93.
107. Кёнинг Х. Память о национал-социализме, Холокосте и Второй мировой войне в политическом сознании ФРГ / Хельмут Кёнинг // Неприкосновенный запас. – 2005. – № 2–3. – С. 96–103.
108. Кимлика В. Лібералізм і права меншин / Кимлика В. – Харків : Центр освітніх ініціатив, 2001. – 173 с.
109. Кінан Е. Російські історичні міфи / Кінан Е. – К. : Критика, 2001. – 284 с.
110. Когут З. Коріння ідентичності: Студії з ранньомодерної і модерної історії України / Зенон Когут. – К. : Критика, 2004. – 352 с.
111. Кожакари Л. Проблема памяти и идентичности в посттоталитарных державах. Пример республики Молдова / Лудмила Кожакари // Перекрестки: журнал исследований восточноевропейского пограничья. – 2005. – № 3–4. – С. 28–34.
112. Козеллек Р. Минуле майбутнє. Про семантику історичного часу / Козеллек Р. – К. : Дух і літера, 2005. – 380 с.
113. Козеллек Р. Можем ли мы распоряжаться историей? / Райнхарт Козеллек // Отечественные записки. – 2004. – № 5. – С. 226–241.
114. Коллингвуд Р. Дж. Идея истории. Автобиография / Коллингвуд Р. Дж. – М. : Наука, 1980. – 511 с.
115. Колодій А. Проблеми націй і націоналізму в сучасній західній науковій літературі / А. Колодій // Народознавчі зошити. – 2002. – № 2. – C. 192–211.
116. Кон Г. Национализм: его смысл и история / Ганс Кон // Hans Kohn. Natlonalizm: Its Meaning and History, 1955 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://static.traditio.ru/holmogorov/library/k/kohn/1.htm
117. Конрадова Н. Герои и жертвы. Мемориалы Великой Отечественной / Н. Конрадова, А. Рылеева // Неприкосновенній запас. – 2005. – № 2–3. – С. 134–147.
118. Конституція України. Офіц. видання. – К : Міністерство юстиції України, 2006. – 126 с.
119. Косенко С. Политика культуры или культура политики: Опыт Франции / Сергей Косенко. – М. : Восток-Запад, 2008. – 240 с.
120. Костенко, Л. Гуманітарна аура нації, або Дефект головного дзеркала : лекція, прочитана в Національному університеті "Києво-Могилянська академія" 1 вересня 1999 р. / Л. Костенко. – К. : «КМ Academia», 1999. – 31 с.
121. Котигоренко В. Ризики для держави в контексті етнополітичних загроз соціальній стабільності / В. Котигоренко // Віче. – 2008. – № 19. – С. 38–40.
122. Кравченко В. Бой с тенью. Советское прошлое в исторической памяти современного общества / В. Кравченко // Ab Imperio. – 2004. – № 2. – С. 327–368.
123. Кравченко В. Украина, империя, Россия... (обзор современной украинской историографии) / В. Кравченко // Западные окраины Российской империи. – М. : Новое лит. обозрение, 2006. – С. 465–502.
124. Кресіна І. О. Українська національна свідомість у контексті сучасних політичних процесів : дис. ... доктора політ. наук : 23.00.05 / Кресіна Ірина Олексіїівна. – К., 1999. – 451 с.
125. Кримський C. Принципи духовності ХХІ століття / С. римський // Дві Русі / [за заг. ред. Л. Івшиної]. – К. : Факт, 2003. – С. 468–484.
126. Культурна політика в Україні : аналітичний огляд / [за ред. О. Гриценка]. – К. : УЦКД, 2007. – 160 с.
127. Лангеноль А. Общественная память после смены строя: сходства и различия между практиками памяти в посткоммунистических и постколониальных странах / Андреас Лангеноль // Ab Imperio. – 2004. – № 1. – С. 365–390.
128. Леві Л. Післямова / Люк Леві // Європа та її болісні минувшини / [авт.-упоряд. Ж. Мінк і Л. Неймайєр у співпраці з П. Боннаром ; пер. з франц. Є. Марічева]. – К. : Ніка-Центр, 2009. – С. 259–260.
129. Леммерман X. Учебник риторики: Тренировка речи с упражнениями [Електронний ресурс] / Ханц Леммерман ; [пер. с нем. С. Т. Бугло]. – Режи