НАЦІОНАЛЬНА ІДЕЯ В КОНТЕКСТІ УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКИХ ВІДНОСИН : НАЦИОНАЛЬНАЯ ИДЕЯ В КОНТЕКСТЕ УКРАИНСКОГО-РОССИЙСКИХ ОТНОШЕНИЙ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!



  • Название:
  • НАЦІОНАЛЬНА ІДЕЯ В КОНТЕКСТІ УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКИХ ВІДНОСИН
  • Альтернативное название:
  • НАЦИОНАЛЬНАЯ ИДЕЯ В КОНТЕКСТЕ УКРАИНСКОГО-РОССИЙСКИХ ОТНОШЕНИЙ
  • Кол-во страниц:
  • 231
  • ВУЗ:
  • УКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ЛІСОТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
  • Год защиты:
  • 2004
  • Краткое описание:
  • МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
    УКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ЛІСОТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ


    На правах рукопису


    Пасічник Василь Миколайович

    УДК 327.8 : 323.1 (477 + 470)


    НАЦІОНАЛЬНА ІДЕЯ В КОНТЕКСТІ УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКИХ ВІДНОСИН

    Спеціальність 23. 00.05 – етнополітологія і етнодержавознавство

    Дисертація
    на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук


    Науковий керівник:
    Павлюк Степан Петрович,
    член-кореспондент Академії наук України,
    доктор історичних наук,
    професор


    Львів – 2004








    ЗМІСТ


    Вступ ................................................................................................….....…. 3
    Розділ 1. Історіографія та методологія дослідження .….........…………… 10
    Розділ 2. Концептуалізація національної ідеї українського народу ......... 30
    2.1. Суть, структура та функції національної ідеї ................................... 30
    2.2. Генеза та особливості розвитку національної ідеї українського
    народу ..................................................................................................….. 56
    Розділ 3. Реалізація української національної ідеї в контексті українсько-російських відносин ....................................................................................…... 84
    3.1. Проблеми реалізації у пострадянський період .........................…. 84
    3.2. Вплив російського фактора на реалізацію української національної
    ідеї .......................................................................................................….. 104
    3.3 Роль національної ідеї у формуванні стратегії розвитку України .. 136
    Висновки ..............................................................................................… 186
    Список використаних джерел ...................................................................... 194 Додатки ….........................................................................................…….. 219









    ВСТУП

    Перед українським суспільством після здобуття державної незалежності постало завдання розпрацювати адекватну стратегію національного розвитку, що сприятиме внутрішньосуспільній стабілізації і дозволить Україні визначити своє місце в сучасній системі міжнародних відносин. Поряд із розвитком євроатлантичного співробітництва, що офіційно оголошено як стратегічний курс, важливим є налагодження міждержавних відносин із країнами СНД і насамперед із Росією, яка прагне домінувати на пострадянському просторі. Відносини з РФ є стратегічними з погляду реалізації економічних можливостей та історично усталених зв’язків, а також релігійної, мовної спорідненості східних областей України та Росії. Українсько-російські відносини є також одним із головних чинників, що визначають політичні процеси та стабільність на пострадянському просторі. Рівноправний, взаємовигідний розвиток українсько-російських відносин потребує такої зовнішньої політики, яка забезпечила б реалізацію власних національних інтересів та гарантувала дієву національну безпеку на міжнародній арені. Основою такої політики мають стати національні інтереси, усвідомлені крізь призму національних вартостей та пріоритетів. Особливу вагу в такому сенсі має національна ідея, яка формує ідеал – загальні обриси майбутньої бажаної суспільної моделі та оптимальної внутрішньої і зовнішньої політики України. Окрім геополітичного розташування, військово-стратегічного фактора, економічних інтересів обох держав, відмінності в матеріальних і людських ресурсах, українська та російська національні ідеї, що відображають політичну свідомість та культуру цих народів, cуттєво впливають на розвиток українсько-російських відносин. Отже, вибір теми дослідження зумовлений потребою дослідити вплив національної ідеї на розвиток українсько-російських відносин, а також з’ясувати роль української національної ідеї в налагодженні рівноправних відносин між Україною та Росією. Цей аспект функціонування національної ідеї все ще залишається поза увагою більшості дослідників.
    Перед українськими вченими стоїть завдання розробити власну геополітичну візію України, а це неможливо без усвідомлення та артикуляції української національної ідеї, її теоретико-методологічного обґрунтування, розуміння її принципової відмінності від російської ідеї. Розроблення геополітичного проекту України стимулюють деякі російські геополітичні проекти (напр., О.Дугіна, А.Міграняна), які обґрунтовують можливість відновлення Росією політичного контролю над Україною через здійснення економічної, культурної та інформаційної експансій. Це ще один аспект, який зумовлює актуальність запропонованої теми.
    Національна ідея має визначити підходи щодо розв’язання соціально-економічних та політичних проблем перехідного періоду, закінчення процесів українського націєтворення, побудови національної правової держави та громадянського суспільства, модернізації суспільного життя й утвердження України як суб’єкта міжнародних відносин, перетворення її в самостійного геополітичного гравця на світовій арені. Сьогодні визріла доконечна потреба дослідити національну ідею, що допомогло б трансформувати українську ідею буття у стратегію інтенсивного розвитку України. Це істотно актуалізує дослідження української національної ідеї в контексті українсько-російських відносин.
    З огляду на цілі та завдання дисертаційної роботи, її особливістю є акцент на дослідженні української ідеї, а російську ідею було розглянуто в контексті їхньої взаємодії та безпосереднього впливу на українсько-російські відносини. Такий підхід зумовлений потребою зосередити основну увагу на вивченні проблем реалізації національної ідеї в українському суспільстві та ролі української ідеї у формуванні стратегії національного розвитку України, і зокрема стратегії українсько-російських відносин.
    Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами
    Тема дисертації безпосередньо пов’язана з темою дослідження кафедри політології Українського державного лісотехнічного університету – „Політична культура українського суспільства: генеза, шляхи формування і перспективи розвитку”, а також спільною темою дослідження соціально-гуманітарних кафедр Українського державного лісотехнічного університету – „Соціокультурні детермінанти розвитку українського суспільства: минуле і сучасність”.

    Мета і завдання дослідження
    Мета дослідження – проаналізувати особливості функціонування національної ідеї в контексті українсько-російських відносин, експлікувавши українську національну ідею відповідно до умов системних трансформацій українського суспільства на сучасному етапі.
    Щоб досягнути поставлену мету, потрібно розв’язати наступні завдання:
    1. З’ясувати суть національної ідеї, її структуру та функції.
    2. Визначити особливості, джерела та генезу української національної ідеї.
    3. На підставі компаративістського аналізу української та російської національних ідей проаналізувати вплив їхньої взаємодії, конкуренції на українсько-російські відносини.
    4. Визначити розвиток української національної ідеї на сучасному етапі в контексті українсько-російських відносин на міждержавному та внутрішньо-суспільному рівнях.
    5. Розкрити роль української національної ідеї як засобу консолідації українського народу, подолання суспільної кризи, демократизації суспільства та реалізації власної геополітичної візії України.
    6. З’ясувати місце української національної ідеї у формуванні національної стратегії та зовнішньополітичного курсу України.
    Об’єктом дослідження є зміст, структура та особливості розвитку національної ідеї як першооснови й способу осмислення національного буття та чинника впорядкування і вдосконалення суспільства й міжнародних відносин.
    Предметом дослідження є елементи та аспекти національної ідеї, що виступають детермінантами розвитку українсько-російських відносин; українська національна ідея як основа стратегії суспільного розвитку України в контексті взаємин з Російською Федерацією у пострадянський період.
    Методи дослідження: історичний, системний, структурно-функціональний, порівняльний, ціннісно-нормативний, ідеалізації, біхевіористський, метод інтерв’ювання, усного й анкетного опитування.
    Джерельною базою дослідження є твори представників української, російської й західної політичної думки про теорію та історію національної ідеї, українсько-російські відносини, а також роботи, які частково торкаються цієї проблематики. У процесі осмислення та розкриття теми дисертаційного дослідження було використано Декларацію про державний суверенітет та Конституцію України, концепції національної безпеки України і РФ, проаналізовано договірно-правову базу українсько-російських відносин, періодичну пресу, матеріали соціологічних досліджень та інтернет-ресурси.

    Наукова новизна роботи
    Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що:
    1. Досліджено українську національну ідею як детермінанту розвитку українсько-російських відносин. Вивчення цієї проблеми дає змогу повніше з’ясувати суть, генезу та особливості української національної ідеї, а також визначити оптимальні шляхи її концептуалізації та експлікації до сучасних умов.
    2. Виявлено взаємозв’язок раціональних та ірраціональних аспектів національної ідеї у контексті її впливу на українсько-російські відносини. Це дає змогу, з одного боку, раціоналізувати зміст української національної ідеї, підвести під неї теоретико-методологічну основу; з іншого, не зводити змісту української ідеї тільки до форм її соціально-політичної реалізації, а розкрити духовну суть української національної ідеї, її глибинну онтологічну основу, що закладає релігія та національна міфологія.
    3. Розроблено та обґрунтовано методологічну модель, яка визначає наступні елементи (складники) національної ідеї: національну ідентичність, національне покликання, національний ідеал, національні вартості та пріоритети, національні інтереси, а її реалізація забезпечується такими механізмами: національна держава, національна стратегія, національна безпека. На цій основі зроблено синтетичне визначення поняття „національна ідея”.
    4. Уточнено цикли й особливості розвитку національної ідеї українського народу в контексті українсько-російських відносин та розроблено категоріально-понятійну форму української національної ідеї як теоретико-методологічної системи. Виявлено кризу української ідеї після реалізації ідеалу політичної незалежності України на сучасному етапі та окреслено шляхи її подолання на основі звернення до християнських першооснов української ідеї.
    5. У дослідженні розкрито роль української національної ідеї у формуванні стратегії розвитку України, що спрямована на утвердження суспільної моделі, яка б забезпечувала ефективне відтворення форм культурного, господарського і соціально-політичного життя української нації.
    6. Визначено та обґрунтовано вплив української національної ідеї на розвиток українсько-російських відносин і формування зовнішньополітичної стратегії Української держави.
    7. Висвітлено особливості трансформації російської ідеї відповідно до нових історичних умов у пострадянський період, її вплив на сучасну політику Росії щодо України та процеси реалізації української національної ідеї.
    Практичне значення роботи
    Матеріали дисертації можна застосувати в навчально-виховному та державотворчому процесах, а це:
    – розроблення курсів та спецкурсів з історії української політичної думки, міжнародних відносин у межах навчальної дисципліни „Політологія”, а також розробка спецкурсу „Українська національна ідея”;
    – організація навчальної-виховної роботи серед студентів навчальних закладів;
    – подальше дослідження та формування сучасної інтегративної української національної концепції та національної ідеології;
    – розроблення геополітичного проекту України, що ґрунтується на українській національній ідеї, як альтернативи до російських геополітичних проектів, що сформовані на основі російської імперської ідеї;
    – формування оптимальної стратегії українсько-російських відносин, подолання історичних імперських стереотипів;
    – діяльність органів державної влади та політичних партій в консолідації українського народу в сучасну постмодерну націю.
    Результати дисертаційного дослідження можуть сприяти поглибленню процесів утвердження суверенітету України та формуванню національної ідентичності українського народу.

    Апробація результатів дисертації
    Результати дослідження обговорено на засіданнях кафедр історії та політології Українського державного лісотехнічного університету й кафедри міжнародних відносин та дипломатичної служби Львівського національного університету імені Івана Франка. Окремі положення і результати дослідження викладено в доповідях на зимовій сесії Методологічного університету, що функціонує при Московському громадському науковому фонді (Звенигород, Російська Федерація, 1999) та міжнародному науковому семінарі „Міжрегіональний фактор у взаємовідносинах країн СНД (Росія, Україна, Казахстан)”, який відбувся на літній сесії Методологічного університету (Таруса, Російська Федерація, 1999), на науково-практичній конференції „Українська національна ідея: реалії і перспективи розвитку” (Львів, 1999), на міжнародних наукових конференціях: „Стан і проблеми правового просвітництва в Білорусі і в Україні” (Мінськ, Білорусь, 1999), „Перехідне суспільство в Україні: досвід – проблеми – перспективи” (Львов, 1999), „Духовне відродження – основа стратегії сталого розвитку України” (Львів, 1999), „Етнокультурні проблеми політичного процесу в Україні” (Львів, 2000), „Національна ідея: українська перспектива” (Львів, 2003).

    Публікації
    За темою дисертаційного дослідження опубліковано 15 наукових статей без співавторів, з них 6 у фахових виданнях.
  • Список литературы:
  • ВИСНОВКИ

    Проведене наукове дослідження теми „Національна ідея в контексті українсько-російських відносин” дає підстави зробити такі висновки і узагальнення.
    Важливою детермінантою становлення і розвитку українсько-російських міждержавних відносин у пострадянський період є національна ідея. Національна ідея, відображаючи й відтворюючи глибинну сутність, духовну першооснову, мету, сенс і фундаментальні принципи існування народу, впливає на формування суспільних вартостей, політичної культури та національної свідомості, які екстраполюються спільнотою назовні та опосередковують її відносини із зовнішнім середовищем, з іншими спільнотами. Характер національної ідеї визначає менталітет народу, ступінь розвитку його духовної й матеріальної культури, ідентичність та статус на міжнародній арені, і завдання, які ставить перед ним та чи інша історична епоха. Вона виявляється та конкретизується в національній ідентичності, національному покликанні, національному ідеалі, національних вартостях й пріоритетах, а також впливає на усвідомлення національних інтересів, вибір механізмів і засобів їх реалізації, вироблення стратегії національного розвитку та гарантування національної безпеки. Тому осмислення національної ідеї дає змогу точніше визначити суть, зміст та перспективи розвитку українсько-російських відносин.
    Характер українсько-російських відносин, що відзначаються істотними суперечностями, зумовлений відмінностями між українською та російською національними ідеями, уявленнями про національний ідеал. Українська ідея „Київ – другий Єрусалим” окреслює національний ідеал України як спільноту людей, об’єднану на засадах християнської етики, національне і суспільне буття якої відповідає християнському ідеалові (Новий Єрусалим). Вона передбачає утвердження суспільного ладу, що ґрунтується на духовній, політичній та економічній свободі, у якому панує добро, любов і гармонія, де згідно із принципами спільного блага збалансовані й узгоджені інтереси суб’єктів політичного життя. Українська ідея розглядає українсько-російські відносини як рівноправні, такі, що засновані на засадах міжнародного права, співробітництва, взаємовигоди, братерства й взаємодопомоги. Російська ідея „Москва – третій Рим” визначає національним ідеалом Росію як всесвітню імперію та Москву як Новий Рим, що виконує роль центру ієрархічної системи міжнародних відносин, де національні держави втрачають свій суверенітет, перетворюючись, по суті, на територіальні одиниці цієї світової держави. Відповідно російська імперська ідея зумовлює характер українсько-російських відносин як відносин панування Росії над Україною, що закріплюються в російській національній ідеї такими ознаками: вищістю Росії і російської ідеї стосовно України та її національної ідеї; російським есхатологізмом, месіанізмом; вселенськістю Росії; вищістю російського православ’я; ідеалізацією Росії й ідолотворенням російської імперської держави; формуванням іміджу українського народу як зрадника, культивування його вини перед Росією.
    Імперська компонента „Москва – третій Рим” стала домінантою російської ідеї, яка спотворила характер національної ідеї російського народу. Від російської ідеї українська ідея відрізняється за такими основними аспектами:
    – кордоцентризмом, зосередженістю на духовній сутності („серці”) людини, що зумовлює етичну та гуманістичну спрямованість української національної ідеї, яка орієнтує на встановлення демократичного суспільного устрою, що базується на християнських засадах; для російської ідеї властивий есхатологізм (зосередженість на „кінці історії”, коли всі інші держави увійдуть до складу Росії або визнають над собою її зверхність). Звідси акцентування на російському гегемонізмі та великодержавності, що орієнтує на встановлення політичного режиму, що ґрунтується на тотальному домінуванні держави над людиною та громадянським суспільством;
    – українська та російська ідеї визначають пріоритетність духовного над матеріальним, однак для української національної ідеї характерний антеїзм, що передбачає одухотворення природи та культ праці, завдяки яким відбувається етичне й естетичне вдосконалення матеріального світу; для російської ж ідеї характерне механістичне протиставлення духовного і матеріального, що породжує крайнощі – від заперечення цінності матеріального світу до войовничого матеріалізму – які зумовлені нігілізмом щодо серединної культури;
    – екзистенціалізм української ідеї передбачає оптимістичне сприйняття й переживання життя в багатоманітності, мозаїчності, визнанні цінності та унікальності кожного його окремого вияву; російська ідея ж орієнтує на уніфікацію й нівелювання чинних виявів життя, зведення їх до певного стандарту (догми), розглядає життя людини як засіб реалізації імперського ідеалу;
    – українська національна ідея передбачає єдність духовної (у християнському розумінні) і політичної свободи; у російській ідеї, навпаки, духовна свобода протиставляється політичній свободі, і на цій основі обґрунтовується абсолютність державної влади, відбувається ідолотворення політичних провідників.
    Після розпаду СРСР у Росії відбувається адаптація й модифікація імперської ідеї відповідно до нових (постіндустріальних) історичних умов, пошук поєднання імперського досвіду теократії Візантії, мілітаризму Золотої Орди та економічного неоімперіалізму США з метою втілення в життя російської імперської ідеї „Москва – третій Рим”. Російська зовнішньополітична стратегія передбачає в довгостроковій перспективі встановлення російської гегемонії в Євразії та у світі після усунення США як світового лідера. Сьогодні Москва прагне відновити свій контроль над колишніми сферами впливу, тобто нині самостійними державами, застосовуючи методи економічної експансії (неоколоніалізму), щоб замість „прямого контролю” встановити „непрямий”, тобто опосередкований через економіку контроль над суспільно-політичним життям цих країн. Така зовнішньополітична стратегія Росії викликає значно менший опір у „ближньому” та „дальньому” зарубіжжі й не загрожує їй новою ізоляцією на міжнародній арені після розпаду СРСР і закінчення „холодної війни”. Ця стратегія Росії вимагає від української політичної еліти розроблення адекватної стратегії у відповідь.
    Після дискредитації комуністичної ідеї в світі, і передусім у середовищі міжнародного робітничого руху, російська панівна еліта відкинула гасла пролетарського інтернаціоналізму і переорієнтовується переважно на космополітичний капітал як потенційну соціальну базу для утвердження свого домінування в світі. Реалізація російського есхатологічного геополітичного сценарію „Москва – третій Рим” відбувається в умовах розмивання суверенітету національних держав під впливом глобалізації та космополітизації капіталу, який виходить з-під контролю суспільства й автономізується. У таких умовах характер та зміст російської ідеї при поєднанні європейського, азійського та американського досвіду імперіалізму створює передумови реалізації претензій Росії на глобальне керування світовими процесами.
    На сучасному етапі незалежна Україна певною мірою є перешкодою для утвердження російської гегемонії, для втілення в життя російської імперської ідеї. Відокремлення України від Росії викликало кризу російської ідентичності, оскільки своїм існуванням Українська держава спростовує імперський міф про побудову „тисячолітньої російської держави” і становить загрозу існуванню російської імперської системи. Тому російська зовнішньополітична стратегія передбачає встановлення тотального контролю Москви над процесами, що відбуваються в Україні, зберігаючи формальні ознаки її державності, опираючись на проросійські сили в Україні та її олігархію.
    Політика „модернізації навздогін” та непослідовна реалізація Україною проголошеної стратегії на інтеграцію в євроатлантичні структури сприяє перетворенню України в буфер між Заходом і Росією. До того ж, в умовах незавершеності в Україні процесів становлення української політичної нації і несформованості загальнонаціональної ідентичності форсована інтеграція може активізувати етнічний, конфесійний чи територіальний сепаратизм, сприяти механічному перенесенню західних економічних моделей, утвердженню панування олігархії, різкому майнового й соціального розшаруванню населення і відповідно до звуження соціальної бази підтримки Української державності, що загрожує посиленню впливу російського фактора на українські політичні процеси.
    У такому сенсі реалізація української національної ідеї, згідно з якою метою стратегії національного розвитку України має стати формування постіндустріальної української політичної нації як переважно християнської спільноти людей, що повною мірою відображає феномен українськості (національні вартості, ідеали та архетипи), дасть змогу уникнути імперської „інтеграції” в євразійський простір та втрати суверенітету Україна. Українська національна ідея передбачає побудову національної правової держави і громадянського суспільства на засадах християнської демократії як суспільства соціального партнерства, економічної кооперації, суспільної згоди, яке функціонує як єдність ліберально-ринкової, державно-капіталістичної та корпоративної парадигм суспільного розвитку. Українська національна ідея орієнтує на побудову суспільної моделі, що позбавлена крайнощів і недоліків східних (російської) та західних суспільних моделей, і передбачає синтез індивідуалізму й колективізму і витворення своєрідного, насамперед духовно-соціального корпоративізму, що заперечує як зрівняльно-нівелюючі імперсько-бюрократичні, так відособлені ліберальні форми життя. Це дасть змогу подолати крайній „общинний” колективізм російських суспільних моделей та крайній ліберальний індивідуалізм західних суспільних систем і сформувати новий ідеал людської свободи, де буде відсутнє відчуження й експлуатація людини людиною та державою завдяки демократизації політичної, соціальної та економічної сфер суспільства.
    Українська національна ідея визначає пріоритетним саме європейський вектор інтеграції України у світову спільноту. Однак вона також застерігає від форсованої інтеграції в євроатлантичні структури, яка розглядається не як самоціль, а як засіб реалізації національної стратегії. Тому українська ідея передбачає інтеграцію України у світову спільноту на основі не стратегії „модернізації навздогін”, а стратегії випереджувального розвитку, тобто її поетапне входження в європейські структури із збереженням своїх національних особливостей, творче використання досвіду і здобутків Західної Європи для реалізації власного етико-гуманістичного ідеалу та формування інноваційної моделі розвитку українського суспільства.
    Українська національна ідея на довгострокову перспективу орієнтує Україну на пошуки шляхів витворення Нової Європи (Т.Масарик), яка консолідує християнський Захід і Схід та надає Європі нового імпульсу розвитку (В.Липинський, М.Хвильовий). У цьому контексті європейська інтеграція розглядається як інтеграція Східної та Західної Європи на засадах християнської демократії, де Україна може стати „наріжним каменем християнської цивілізації” (М.Костомаров) за умови успішної реалізації нею стратегії випереджувального розвитку.
    Рекомендації щодо реалізації української національної ідеї. Реалізація української національної ідеї потребує відповідної цілеспрямованої діяльності, а також створення належних умов та механізмів. Роль лідера в реалізації українській національної ідеї має відіграти українська політична еліта, яка консолідується на основі принципів української національної ідеї, щоб побудувати Соборну Україну на засадах християнської етики (І.Вишенський, Т.Шевченко). Діяльність еліти передбачає артикуляцію та промоцію (просування, рекламування) української ідеї в суспільстві через засоби масової інформації, Інтернет, елітарну та масову культуру, що дасть змогу пояснити населенню України зміст та особливості української національної ідеї на сучасному етапі її розвитку. Особливу роль тут можуть відіграти державні й соціальні інститути, у яких відбувається соціалізація населення, і передусім молоді (школи, вузи, клуби, громадські організації). Це дасть змогу сформувати відповідне середовище, яке засвідчить перевагу української національної ідеї над російською ідеєю. Діяльність еліти передбачає поглиблення й активізацію наукових розпрацювань щодо практичних аспектів втілення в життя української національної ідеї, а також реалізацію відповідних державних програм у різних сферах суспільства, що дали б конкретні позитивні результати і запобігали її дискредитації серед населення.
    Реалізація української національної ідеї можлива завдяки здійсненню стратегії випереджувального розвитку, що передбачає: перебудову українського суспільства на духовних християнських засадах, збереження державної незалежності, територіальної цілісності; закінчення процесу створення єдиної української політичної нації; створення ефективних механізмів гарантування національної безпеки; утвердження в загальнонаціональному масштабі нового способу виробництва, що ґрунтується на комплексній автоматизації, комп’ютеризації та інформатизації виробничих процесів; створення потужних суспільно-інформаційних систем, щоб якнайповніше накопичувати та опрацьовувати інформацію, продукувати й акумулювати знання про навколишній світ, а також ефективних механізмів їх використання на практиці; формування численного, соціально активного середнього класу; формування соціальної структури, де суспільні відносини відчуження та експлуатації трансформувались би у відносини, що базуються на Христовій любові й позбавлені антагоністичних ознак.
    Зовнішньополітична стратегія України має враховувати всі геополітичні вектори на міжнародній арені. Оскільки політика Росії в довгостроковому плані суперечить українським національним інтересам, тому в сучасних умовах пріоритетною стає інтеграція України в Європу. Утім потрібно створювати передумови для відновлення в повному обсязі відносин між Україною та Росією на якісно вищому рівні та принципово іншій основі, що відповідає засадам міжнародного права й українським національним інтересам. Загалом українська національна ідея зорієнтована на подолання бар’єрів між Західною та Східною Європою й активне залучення Росії до процесів загальноєвропейської інтеграції як рівноправного суб’єкта міжнародних відносин. Цивілізаційна й географічна близькість України та Росії, а також взаємодоповненість їхніх економічних систем зумовлюють потребу тісного співробітництва між цими країнами. Однак основною перешкодою цьому є передусім російська імперська ідея, яка сьогодні орієнтує Росію на поглинення України на засадах політики неоімперіалізму. У таких умовах українська національна ідея має зорієнтувати Україну на альтернативне лідерство у Східній Європі, щоб розширити сферу співробітництва і звузити сферу конфронтації в українсько-російських відносинах та сформувати ефективну систему національної і колективної безпеки для нейтралізації російської експансії.
    Отже, українська національна ідея – це ідея трансформації суспільних відносин на християнських засадах любові, які згладжують егоїзм і корисливість суб’єктів політичного життя, перетворення Києва в другий Єрусалим, а України – у „наріжний камінь” Нової Європи як християнської цивілізації. Вона передбачає збереження суверенітету національних держав, встановлення партнерських і добросусідських українсько-російських міждержавних відносин, а також обґрунтовує перехід від матеріальної до духовної (інформаційної) цивілізації і здобуття для людини та народу вищого ступеня свободи.









    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

    1. Алексеева Т. А. Дилемы безопасности: американский вариант // Политические исследования. – 1993. – №6. – С. 16-28.
    2. Амстронг Д. Український націоналізм // Зустрічі. – 1991. – №2. – С. 111-121.
    3. Aнтонович В. Про козацькі часи на Україні. – К.: Дніпро, 1991. – 238 с.
    4. Арбатов А. Г. Российская национальная идея и внешняя политика (мифы и реальность). – М.: МОНФ, 1998. – 62 с.
    5. Арон Р. Мир і війна між націями. – К.: МП „Юніверс”, 2000. – 688 с.
    6. Афонін Е. А., Бандурка О. М., Мартинов А. Ю. Велика розтока (глобальні проблеми сучасності: соціально-історичний аналіз). – К.: ПАРАПАН, 2002. – 352 с.
    7. Бачинський Ю. Україна irredenta // Політологія. Кінець ХІХ - перша пол. ХХ ст.: Хрестоматія / За ред. О. І. Семківа – Львів: Світ, 1996. – С. 112-118.
    8. Бади Б. От суверенитета государства к его жизнеспособности // Мировая политика и международные отношения в 1990-е годы: взгляды американских и французских исследователей / Под ред. М. М. Лебедевой, П. А. Цыганкова. – М., 2001. – С. 103-115.
    9. Башкирова Е., Федоров Ю. Лабиринты посттоталитарного сознания // Pro et Contra. Преобразования в России: итоги десятилетия. – 1999. – Весна. – С. 120-143.
    10. Белецкий М. И., Топыго А. К. Национально-культурные и идеологические ориентации Украины. По даным социологических опросов // Политические исследования. – 1998. – №4. – С. 74-89.
    11. Бердяєв Н. А. Истоки и смысл русского коммунизма. – М.: Наука, 1990. – 224 с.
    12. Бердяєв Н. А. Русская идея. – М.: ООО „Фирма „Издательство Аст”, 1999. – 400 с.
    13. Бердяев Н. А. Судьба России. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1990. – 256 с.
    14. Берлін І. Націоналізм // Зустрічі. – 1991. – №2. – С. 60-76.
    15. Бжезінський З. Велика шахівниця. – Львів; Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2000. – 236 с.
    16. Бжезінський З. Україна та Європа // Національна безпека і оборона. – 2000. – №7. – С. 11-15.
    17. Биффи Дж. О Христе и Антихристе. – Милан; Москва: Христианская Россия, 1994. – 95 с.
    18. Бичко І., Римаренко Ю. Українська національна ідея (база формування) // Мала енциклопедія етнодержавознавства / Редкол: Ю.І. Римаренко (відп. ред.) та ін. – К.: Довіра: Генеза, 1996. – С. 622-623.
    19. Бобак М. І. Ідея громадянського гуманізму в українській духовній культурі: Дис. ... канд. філософ. наук – Львів, 2001. – 168 с.
    20. Бойківський Б. Православ’я у геополітичному спектрі // Українські проблеми. – 2000. – №20. – С. 123-128.
    21. Бойко О. Віра та фанатизм або Звідки у віруючих людей виникає релігійний фанатизм? // Християнська просвіта. – 2000. – №1. – С. 11-16.
    22. Бондаренко В. О., Литвиненко О. В. Інформаційні впливи та інформаційні операції // Стратегічна панорама. – 1999. – №4. – C. 134-139.
    23. Борги і активи // Урядовий кур’єр. – 1993. – 4 лют.
    24. Бродель Ф. Время мира. Материальная цивилизация, экономика и капитализм, ХV-XVIII вв. – М.: Прогресс, 1992. – Т. 3. – 679 с.
    25. Бруханський І. Проблема зміни вартостей у перехідному суспільстві // Українська національна ідея: реалії та перспектива розвитку. – Львів: Інститут народознавства НАН України, 1999. – Вип. 1. – С. 133-141.
    26. Ваньє Ж. Бути людиною. – Львів; Київ: Свічадо, 2000. – 155 с.
    27. Вевйорка М. Нова парадигма насильства // Демони миру та ангели війни. Соціальні конфлікти посткомуністичної доби. – К.: Політична думка, 1997. – 508 с.
    28. Вехи. Из глубины. – М.: Правда, 1991. – 608 c.
    29. Винниченко В. Заповіт борцям за визволення // Політологія. Кінець ХІХ - перша пол. ХХ ст.: Хрестоматія / За ред. О. І. Семківа – Львів: Світ, 1996. – С. 301-314.
    30. Вівчарик М. Національна ідея в розбудові незалежної держави // Розбудова держави. – 1993. – №11. – С. 5-9.
    31. Візит добра і злагоди. Виступи та промови Президента України Леоніда Кучми і Глави Держави Ватикан Папи Римського Іоана Павла ІІ під час візиту Святішого Отця в Україну 23-27 червня 2001 року. – Львів: Світло і Тінь, 2001. – 80 с.
    32. Вільчинська С. Філософсько-антропологічна орієнтація українців // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку. – Львів: Інститут народознавства НАН України, 1999.– Вип. 1. – C.112-124.
    33. Вовканич С. Інформаційна мобільність як українська ідея // Політологічні читання. – 1994. – С. 115-142.
    34. Вовканич С., Цапко С. Українська національна ідея: інформогенні чинники та духовно-інтелектуальний потенціал // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку. – Львів: Інститут народознавства НАН України, 1999. – Вип. 1. – C. 67-76.
    35. Возняк Т. „Проект Україна”. Підсумки десятиріччя // Ї. – 2000. – №18.– С. 60-86.
    36. Восточная Европа и Россия (Дискуссия в Совете по внешней политике МИД России) // Международная жизнь. – 1994. – №1.
    37. В поисках своего пути: Россия между Европой и Азией. Хрестоматия по истории в российской общественной мысли ХІХ и ХХ веков / Составитель Н. Г. Федоровский, 2-е изд. – М.: Логос, 1997. – 752 с.
    38. Всеукраїнське об’єднання християн. – К., 1999. – 34 с.
    39. Гаваньо І. Передмова до українського видання // Гьофнер Йозеф. Християнське суспільне вчення. – Львів: Свічадо, 2002. – С. 10-25.
    40. Гаджиев К. С. Введение в геополитику. – М.: Логос, 1998. – 416 c.
    41. Гайковський М. Нація та держава в богословській спадщині Митрополита Андрея Шептицького // Народ, нація, держава: українське питання в європейському вимірі. Науковий збірник Українського Вільного Університету. Матеріали конференції (Львів, травень 1993 року) / Головний редактор та упорядник Анатолій Карась. – Мюнхен; Львів, 1995. – С. 194-201.
    42. Гайковський М. Сучасне і майбутнє України: думки і візії митрополита Андрея Шептицького // Київська церква. – 2000. – №1. – С. 43-46.
    43. Гальчинський А. Україна: поступ у майбутнє. – К.: Основи, 1999. – 220 с.
    44. Глібко Л. Україна – прабатьківщина індоєвропейців // Націоналіст. – 1992. – №1. – C. 9-10.
    45. Голубенко П. Україна і Росія у світлі культурних взаємин. – К.: Дніпро, 1993. – 448 c.
    46. Горбатенко В. Стратегія модернізації суспільства. Україна і світ на межі тисячоліть. – К.: Академія, 1999. – 240 с.
    47. Горбачов М. С. Перебудова і нове політичне мислення для нашої країни і для всього світу. – К.: Політвидав України, 1998. – 271 с.
    48. Горєлов М. Предвісники незалежної України. Історичні розвідки. – К.: Рада, 1996. – 158 с.
    49. Горський В. Історія української філософії. – К.: Либідь, 1996. – 312 с.
    50. Гринів О. О. Національне та універсальне в бутті людини в концепціях української еміграції: Дис. ... канд. філософ. наук. – Львів, 1999. – 190 с.
    51. Гринів О. Україні і Росія: партнерство і протистояння? – Львів: Інститут народознавства НАН України, 1997. – 384 c.
    52. Гринів О. Українська національна ідея як засіб національного самоусвідомлення // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку. – Львів: Інститут народознавства НАН України, 1999. – Вип. 1. – C. 5-11.
    53. Грушевський М. Звичайна схема й справи укладу історії східного слов’янства // Вивід прав України. – Львів: Слово, 1991. – С. 7-13.
    54. Грушевський М. На порозі Нової України. – К.: Наук. думка, 1991. – 122 с.
    55. Грушевський М. Хто такі українці і чого вони хочуть. – К.: Знання, 1991. – 240 с.
    56. Гумилев Л. Н. Древняя Русь и Великая степь. – М.: Лорис, 1992. – 512 c.
    57. Гьофнер Й. Християнське суспільне вчення. – Львів: Свічадо, 2002. – 304 с.
    58. Данилевский И. Н. Мог ли Киев быть Новым Иерусалимом // Одисей. Человек в истории. 1998. – М.: Наука, 1999. – С. 135-150.
    59. Данилевский Н. Я. Россия и Европа. – М.: Книга, 1991. – 576 с.
    60. Дашкевич Я. До проблеми глобалізації // Ї. – 2000 – №19. – С. 65-72.
    61. Дашкевич Я., Дубров Я., Рібун Л., Письменний П. Макроекономічна соціоніка // Національні інтереси. – 2002. – № 6. – С. 9-20.
    62. Дашкевич Я. Комунізм, демократія, націоналізм: український варіант // Універсум. – 1994. – №11/12. – С. 15-20.
    63. Дашкевич Я. Україна у вогні ідеологій // Вступне слово до книги: Кісь Р. Фінал Третього Риму. – Львів: Інститут народознавства НАН України, 1998. – 14 с.
    64. Декларація про державний суверенітет України // Нове законодавство України: Вип. 1. – К.: Україна, 1992. – С. 3-8.
    65. Демкович-Добрянський М. Україна і Росія. – Львів; Краків; Париж: Просвіта, 1993. – 206 с.
    66. Денисенко В. Проблеми раціоналізму та ірраціоналізму в політичних теоріях Нового часу європейської історії. – Львів, 1997. – 274 c.
    67. Держко І. З. Ідея суспільного прогресу в українській філософії: Дис. ... канд. філософ. наук. – Львів, 1999. – 162 с.
    68. Дзюба І. Ідеологічні децибели „діалогу культур” // Сучасність. – 1998. – №11. – C. 63-87.
    69. Дзюба І. Україна і Росія // „Qua vadis, Україно!” Матеріали третьої (зимової) сесії Міжнародної школи україністики (Київ, січень, 1992) / Упоряд. та авт. вступ. ст. І. І. Осташ. – Одеса: Маяк, 1992. – С. 37-54.
    70. Дзюба І. Україна і світ // „Qua vadis, Україно!” Матеріали третьої (зимової) сесії Міжнародної школи україністики (Київ, січень, 1992) / Упоряд. та авт. вступ. ст. І. І. Осташ. – Одеса: Маяк, 1992. – C. 36-10.
    71. Договор о дружбе, сотрудничестве и партнерстве между Российской Федерацией и Украиной // Российская газета. – 1997. – 5 июня.
    72. Дойч К. Екстремальний націоналізм і самознищення: внутрішні проблеми волі // Зустрічі. – 1991. – №2. – С. 87-92.
    73. Донцов Д. Дух нашої давнини. – Дрогобич: Відродження, 1991. – 342 с.
    74. Донцов Д. Націоналізм. – Лондон; Торонто, 1966. – 363 с.
    75. Донцов Д. Хрестом і мечем. – Львів, 1990. – 64 c.
    76. Драгоманов М. Вибране. – К.: Либідь, 1991. – 688 с.
    77. Драгоманов М. Пропащий час // Вибране. – К.: Либідь, 1991. – С. 559-574.
    78. Дугин А. Основы геополитики. Геополитическое будущее России. Мыслить Пространством. – М.: АРКОГЕЯ-центр, 1999. – 928 с.
    79. Економіка України, підсумки 1992 року // Урядовий кур’єр. – 1993. – 21 січ.
    80. Енцикліка „Сотий рік” // Церква і соціальні проблеми. Енцикліка „Сотий рік”. Міжнародна наукова конференція / Редакційна колегія: о. Музичка, В. Бадяк, Д. Крвавич, В. Кучерявий та ін. – Львів: Вид-во львівського поліграфічного технікуму, 1993. – С. 443-515.
    81. Этнические и региональные конфликты в Евризии: У 3 кн.: Кн. 2. Россия, Украина, Белоруссия / Общ. ред. А. Зверев, Б. Коппитерс, Д. Тренин. – М.: Весь мир, 1997. – 224 с.
    82. Єкельчик С. Пробудження національної ідеї. До концепції історії національного руху др. пол. ХІХ ст. – Мельбурн: Вид-во ун-ту ім. Монаша, 1994. – 124 с.
    83. ЄС може пожертувати інтересами України, щоб утихомирити Росію // http://www.intellect.org.ua/02/09/2002.
    84. Жданова І. Євразійське вторгнення: ідеологія без берегів // Критика. – 2001. – № 3. – С. 6-9.
    85. Жизнеспособность России / Под ред. А. Володина, А. Калесса и С. Лунева – М.: Академия, 1996. – 88 с.
    86. Жмир В. На шляху до себе (Історія становлення української національної свідомості) // Філософська і соціологічна думка. – 1991. – №1-4.
    87. Жулинський М. Українська національна ідея в ідеологічній системі державотворення // Голос України. – 1995. – 23 лист.
    88. Забужко О. Філософія української ідеї та європейський контекст. – К.: Наук. думка, 1992. – 118 c.
    89. Забужко О. Шевченків міф України. Спроби філософського аналізу. – К.: Абрис, 1997. – 144 с.
    90. Завіщання Блаженнішого Патріарха Йосифа // Твори Патріарха і Кардинала Йосифа. – Рим, 1985. – Т. ХІV. – С. 471-487.
    91. Залізняк Л. Україна і Росія: різні історичні долі. Обережно імперія // Нариси з стародавньої історії України. – К.: Абрис, 1994. – C. 208-246.
    92. Заява урядів республіки Бєларусь, Російської Федерації і України про координацію економічної політики // Молодь України. – 1991. – 11 груд.
    93. Збірник на пошану Івану Мірчуку. УВУ. Науковий збірник / За ред. О. Кульчицького – Мюнхен; Нью-Йорк; Париж; Вінніпег, 1979. – Т. 8. – 310 с.
    94. Зварич Я. Філософські основи українського націоналізму // Державність. – 1992. – №1. – С. 64-66.
    95. Зінченко А. „Ангел інтеграції” над „абсолютною аномалією” // Політика і час. – 1998. – №1. – С. 32-41.
    96. Интересы России и СНГ // Международная жизнь. – 1994. – №9.
    97. История политических и правовых учений. Учебник для вузов. Изд. 2-е. / Под общ. редакцией В. С. Нерсенсянца. – М.: НОРМА – ИНФА, 1999. – 736 с.
    98. Исторія русовъ. – К.: Дзвін, 1991. – 258 с.
    99. Ільєченко В. Україна – Росія: час розрахунків // Урядовий кур’єр. – 1993. – 29 трав.
    100. Історія філософії України / М. Тарасенко, М. Русин, І. Бичко та ін. – К.: Либідь, 1994. – 413 с.
    101. ІТАР-ТАРС. – 1993. – 1 берез.
    102. Іщенко Ю., Римаренко Ю. Українська національна ідея („Незалежність від…” чи „Незалежність від…”) // Мала енциклопедія етнодержавознавства / Редкол: Ю. І. Римаренко (відп. редактор) та ін. – К.: Довіра: Генеза, 1996. – С. 626-627.
    103. Іщук В. Україна: проблема престижності та ідентичності (масова комунікація і культура як суб’єкти формування громадянської та національної свідомості. – К.: Смолоскипи, 2000. – 92 с.
    104. Каганець І. Національна безпека в контексті планетарної кризи // Розбудова держави. – 1996. – №11. – С. 15-18.
    105. Каганець І. Психологічні аспекти в менеджменті: типологія Юнга, соціоніка, психоінформатика. – Київ; Тернопіль: Мандрівець – Port-Royal, 1997. – 204 с.
    106. Камінський А. Вступ до міжнародних відносин: Курс лекцій. – Львів: Світ, 1995. – 144 с.
    107. Карась А. Національна ідея як проблема об’єктивності й солідарності // Українська національна ідея: реалії та перспектива розвитку. – Львів: Інститут народознавства НАН України, 1999. – Вип. 1 – C. 38-53.
    108. Кармазіна М. Ідея державності в українській політичній думці (кінець ХІХ – початок ХХ століття). – К., 1998. – 350 с.
    109. Касьянов Г. В. Теорія нації та націоналізму. – К.: Либідь, 1999. – 353 c.
    110. Кириченко В. Національна ідея – внутрішній чинник нації // Мала енциклопедія етнодержавознавства / Редкол: Ю. І. Римаренко (відп. редактор) та ін. – К.: Довіра: Генеза, 1996. – С. 755.
    111. Кириченко В. СНГ: Диалектика единения и размежевания // Российский экономический журнал. – 1993. – №10. – С. 3-19.
    112. Кириченко В. Українська національна ідея та зовнішня політика України // Політика і час. – 1993. – №7. – С. 45-49.
    113. Кириченко В. Українська національна ідея та розбудова української державності // Розбудова держави. – 1993. – №3. – 6 с.
    114. Кириченко B. Українська та великоруська ідеї: співставлення витоків та сенсу // Розбудова держави. – 1994. – №2. – С. 37-42.
    115. Кириченко О. Національні інтереси (формування) // Мала енциклопедія етнодержавознавства / Редкол: Ю. І. Римаренко (відп. редактор) та ін. – К.: Довіра; Генеза, 1996. – С. 118-119.
    116. Кириченко О. Національні інтереси (форми вияву) // Мала енциклопедія етнодержавознавства / Редкол: Ю. І. Римаренко (відп. редактор) та ін. – К.: Довіра; Генеза, 1996. – С. 117-118.
    117. Кісь Р. Аспекти національної ідеї. – К.: Українська видавнича спілка, 1997. – 27 с.
    118. Кісь Р. Фінал Третього Риму. – Львів: Інститут народознавства НАН України, 1998. – 744 с.
    119. Коваль Р. Сучасні геополітичні доктрини Москви і Києва // Державність. – 1992. – №2. – С. 38-42.
    120. Ковальський В., Манчинський О., Пронкін Є. Національні інтереси // Мала енциклопедія етнодержавознавства / Редкол: Ю. І. Римаренко (відп. редактор) та ін. – К.: Довіра; Генеза, 1996. – С. 116.
    121. Ковальчук В. Б. Ідея державності та національної незалежності у діяльності українських партій Східної Галичини кінця ХІХ – початку ХХ століття: Дис. ... канд. політ. наук. – Львів, 1996. – 173 с.
    122. Колодій А. Нація як суб’єкт політики. – Львів: Кальварія, 1997. – 56 c.
    123. Колодій А. Ф. На шляху до громадянського суспільства. Теоретичні засади й соціокультурні передумови демократичної трансформації в Україні. – Львів: Червона калина, 2002. – 276 с.
    124. Колодний А. Андрей Шептицький про будівництво „Рідної Хати” // Київська Церква. – 2000. – №1. – С.47-50.
    125. Колосов В. А., Мироненко Н. С. Геополитическая и политическая география. – М.: Аспект Пресс, 2002. – 479 с.
    126. Кондратюк В. О., Буравченкова С. Б. Українська революція: здобутки і втрати в державотворчих змаганнях (1917-1920 рр.). – К.: Стилос, 1998. – 280 с.
    127. Кононенко С. Україна і Центральна Європа або час вибирати // Розбудова держави. – 1995. – №7-8. – С. 48-49.
    128. Конституція України // Хрестоматія з правознавства: Зб. нормат. документів / Уклад.: І. П. Козінцев (керівник), Л. М. Козаченко. – 2-ге вид., доп. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – С. 66-116.
    129. Концепция внешней политики Российской Федерации // Дипломатический весник. – 2000. – №8. – С. 3-11.
    130. Концепция национальной безопасности Российской Федерации // Дипломатический весник. – 2000. – №2. – С. 3-13.
    131. Концепція (основи державної політики) національної безпеки України // Національні інтереси. – 1999. – №2. – С. 33-44.
    132. Копиленко М. Л., Чумак В. М. Внутрішні фактори зовнішньої політики. – К.: НІСД, 1997. – 45 с.
    133. Копиленко О. Л. „Українська ідея” М. Грушевського: історія і сучасність. – К.: Либідь, 1991. – 184 с.
    134. Копійка В. В., Шинкаренко Т. І. Європейський Союз: заснування і етапи становлення. – К.: Видавничий Дім „Ін Юре”, 2001. – 448 с.
    135. Кортунов О. Національні та вселюдські цінності й інтереси // Мала енциклопедія етнодержавознавства / Редкол: Ю. І. Римаренко (відп. редактор) та ін. – К.: Довіра; Генеза, 1996. – С. 119-120.
    136. Кортунов О. Національні та класові інтереси // Мала енциклопедія етнодержавознавства / Редкол: Ю. І. Римаренко (відп. редактор) та ін. – К.: Довіра; Генеза, 1996. – С. 120.
    137. Костенко Ю. Національна безпека // Розбудова держави. – 1996. – №11. – С. 9-14.
    138. Костомаров М. Дві руські народності // Історія філософії України. Хрестоматія: Навч. посібник / Упорядники: М. Ф. Тарасенко, М. Ю. Рисин, А. К. Бичко та ін. – К.: Либідь, 1993. – С. 317-322.
    139. Костомаров М. Книга буття українського народу // Вивід прав України. – Львів, 1991. – С. 50-58.
    140. Котельников В. С. Определение национальных интересов: версия государственного строительства в Украине в контексте мирового опыта // Политические исследования. – 2000. – № 6. – С. 136-146.
    141. Коукер К. Сумерки Запада. Главы из книги // Иностранная литература. – 2000. – № 5. – С. 251-260.
    142. Кралюк П. Біля витоків української національної ідеї // Розбудова держави. – 1995. – №12. – С. 11-14.
    143. Красавин Ф. П. Послесловие переводчика // Карнеги Д. Как перестать беспокоиться и начать жить / Пер. с англ. Ф.П. Красавина – К.: „Абрис” совместно с редакцией журнала „Философская и социологическая мысль”, 1992. – 11 с.
    144. Кремінь В., Ткаченко В. Україна: шлях до себе. Проблеми суспільної трансформації. – К.: Видавничий центр „ДрУк”, 1998. – 448 с.
    145. Кресіна І. Українська національна свідомість і сучасні політичні процеси: Етнополітичний аналіз. – К.: Вища шк., 1998. – 392 с.
    146. Кудряченко А. Українсько-російські відносини: шлях до рівноправного співробітництва // Нова політика. – 1998. – №1. – С. 12-17.
    147. Кузик П. Націоналізм і шовінізм у міжнародних відносинах. – Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. І. Франка, 2002. – 216 с.
    148. Кузьо Т. Європа чи Євразія? Стратегія для України // Розбудова держави. – 1996. – №7. – С. 15-20.
    149. Кузьо Т. Національна безпека України // Військо України. – 1994. – №4-5. – 160 c.
    150. Кухта Б. Л. З історії української політичної думки. – К.: Генеза, 1994. – 368 с.
    151. Кучма Л. Зберегти єдиний економічний простір // Урядовий кур’єр. – 1993. – 13 лип.
    152. Кучма Л. Д. Послання Президента України до Верховної Ради України: Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки. – C. 1-32 // http://www.
    president.gov.ua/officdocuments/officmessages/88757481_mode_print.html.
    153. Кучма Л. Україна є, Україна буде // Урядовий кур’єр. – 1996. – №161-162.
    154. Леонтьєва Л., Тарнавський М. До витоків і сутності інформаційної війни // Національні інтереси. – 2002. – №6. – С. 70-88.
    155. Лернатович В. Правий радикалізм і національна ідея (на матеріалах української та російської праворадикальної преси 1989-1996 рр.): Дис. канд. політ. наук. – Львів, 1997. – 182 с.
    156. Леся Українка і національна ідея. – К.: Вид-во ім. О. Теліги, 1997. – 169 с.
    157. Липа Ю. Призначення України. – Львів; Просвіта, 1992. – 270 с.
    158. Липа Ю. Розподіл Росії. – Львів: Інститут народознавства НАН України, 1995. – 148 с.
    159. Липинський В. Листи до братів-хліборобів. – Київ; Філадельфія, 1995. – 470 с.
    160. Лисяк-Рудницький І. Історичні есе: У 2 т. – К.: Основи, 1994. – 1127 с.
    161. Лисяк-Рудницький І. Україна між Заходом і Сходом // Історичні есе.–– К.: Основи, 1994. – Т. 1. – С. 1-9.
    162. Лісовий В. С. Культура – ідеологія – політика. – К.: Видавництво ім. О. Теліги, 1997. – 352 с.
    163. Лісовий В. Перший в Україні системний виклад теорії нації і націоналізму // Вступне слово до книги: Касьянов Г. В. Теорія нації та націоналізму. – К.: Либідь, 1999. – С. 3-27.
    164. Літопис руський. – К.: Дніпро, 1989. – 591 с.
    165. Ліщинська-Мілян О. І. Ідеї християнського гуманізму в українській релігійній філософії: Дис. ... канд. філос. наук. – Львів, 2001. – 201 с.
    166. Мазур Л. Масовізація соціуму і формування ліберальних вартостей в процесі трансформації українського суспільства // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку. – Львів: Інститут народознавства НАН України, 1999. – Вип. 1. – С. 143-150.
    167. Мала енциклопедія етнодержавознавства / Редкол: Ю. І. Римаренко (відп. ред.) та ін. – К.: Довіра; Генеза, 1996. – 942 с.
    168. Малик Я., Чемерис А. Українська національна ідея і державотворення в Україні // Наукові записки НУ “Острозька академія”. Історичні науки. – Острог, 2004. – Вип. 4. – С. 363-371.
    169. Малик Я., Чемерис А. – Українська національна ідея та її державотворча спрямованість // Актуальні проблеми державного управління. Зб. наук. праць. – Львів: ЛФ УАДУ, 2001. – Вип. 5. – С. 22-32.
    170. Майборода О. Зарубіжна етнополітологія про природу національних рухів // Філософська і соціологічна думка. – 1991. – №12. – С. 71-78.
    171. Майборода О. Ідентичність // Мала енциклопедія етнодержавознавства / Ред
  • Стоимость доставки:
  • 100.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины