ІННОВАЦІЙНІ МЕДІА-ТЕХНОЛОГІЇ В СИСТЕМІ ПОЛІТИЧНИХ КОМУНІКАЦІЙ : ИННОВАЦИОННЫЕ МЕДИА-ТЕХНОЛОГИИ В СИСТЕМЕ ПОЛИТИЧЕСКИХ КОММУНИКАЦИЙ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!



  • Название:
  • ІННОВАЦІЙНІ МЕДІА-ТЕХНОЛОГІЇ В СИСТЕМІ ПОЛІТИЧНИХ КОМУНІКАЦІЙ
  • Альтернативное название:
  • ИННОВАЦИОННЫЕ МЕДИА-ТЕХНОЛОГИИ В СИСТЕМЕ ПОЛИТИЧЕСКИХ КОММУНИКАЦИЙ
  • Кол-во страниц:
  • 384
  • ВУЗ:
  • НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ОДЕСЬКА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ»
  • Год защиты:
  • 2012
  • Краткое описание:
  • МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
    НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
    «ОДЕСЬКА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ»


    На правах рукопису


    УДК 32.001:316.772+004.738

    НЕДБАЙ В'ячеслав Вікторович



    ІННОВАЦІЙНІ МЕДІА-ТЕХНОЛОГІЇ В СИСТЕМІ ПОЛІТИЧНИХ КОМУНІКАЦІЙ
    23.00.02 – політичні інститути та процеси


    ДИСЕРТАЦІЯ
    на здобуття наукового ступеня
    доктора політичних наук

    Науковий консультант
    КОРМИЧ Людмила Іванівна
    доктор історичних наук, професор



    Одеса – 2012








    ЗМІСТ

    Стор.
    ВСТУП 4
    РОЗДІЛ 1
    ДЖЕРЕЛЬНА ТА ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНА БАЗА ДОСЛІДЖЕННЯ КОМУНІКАТИВНОГО ПРОЦЕСУ
    1.1. Етапи розвитку, основні концепції, моделі комунікаційних процесів і впливу медіа-технологій 15
    1.2. Сучасні розробки та понятійні засади політологічного дослідження інноваційних медіа-технологій у системі політичної комунікації 59
    Висновки до розділу 1 100

    РОЗДІЛ 2
    МЕДІА-ТЕХНОЛОГІЇ ЯК ФАКТОР ТРАНСФОРМАЦІЇ ПОЛІТИЧНИХ КОМУНІКАЦІЙ
    2.1. Політична роль ЗМК у системі масових комунікацій 104
    2.2. ЗМК-технології політичного впливу на суспільство 147
    Висновки до розділу 2 172

    РОЗДІЛ 3
    ІНТЕРНЕТ-ТЕХНОЛОГІЇ ВІРТУАЛІЗАЦІЇ ПОЛІТИЧНИХ КОМУНІКАЦІЙ
    3.1. Політичні комунікації в Інтернеті: нові можливості 177
    3.2. Віртуальні політичні співтовариства як інноваційна форма суспільної самоорганізації 215
    3.3. Блоги як феномен віртуальної політичної комунікації 247
    Висновки до розділу 3 269

    РОЗДІЛ 4
    РОЛЬ ІННОВАЦІЙНИХ МЕДІА-ТЕХНОЛОГІЙ У ПРОЦЕСІ ВЗАЄМОДІЇ ДЕРЖАВИ ТА СУСПІЛЬСТВА
    4.1. Комунікації органів державної влади: поняття і сутність 274
    4.2. Інформаційно-комунікаційні технології в сфері державної влади. 296
    Висновки до розділу 4 317
    ВИСНОВКИ 320
    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 332








    ВСТУП

    Актуальність теми дослідження. Суттєві якісні зміни в соціальному житті, розпочаті в ХХ столітті, торкнулися в першу чергу сфери соціальної комунікації, оскільки розвиток демократії, поглиблення та ускладнення політичних зв'язків і відносин неодмінно викликають збільшення кола знань та соціальної інформації. Революційний характер зазначених трансформацій не викликає сумніву. Еволюція західної демократії засвідчила, що на сьогодні саме комунікація визначає формат політичних відносин. Втративши свій колишній допоміжно-технічний статус, вона перетворилася на системоформуючий фактор політики, від якого залежить збереження взаємозв'язків між державою та суспільством. Як з'ясувалося, місце й роль політичних комунікацій залежать не лише від цілей і способів символізації, але й від технічних засобів передачі інформації. Сучасні технічні засоби комунікації, передаючи невідомі раніше обсяги інформації мільйонам людей, впливають на політичне життя, пропонують зразки поведінки, відображають і формують громадську думку. За минулі півстоліття медіа-технології перетворилися не лише на фундамент управління інформацією, але й стали засобом підтримки соціальних зв'язків, у тому числі політичних.
    З розвитком електронних ЗМІ, інформаційних технологій і вдосконалення комп’ютерної техніки в політичній науці актуалізуються питання щодо місця політичної інформації в житті суспільства, розширення функцій засобів масової комунікації, ролі медіа-технологій у системі політичної комунікації. Ще на початку 60-х років ХХ століття канадський соціолог М. Маклюен не без певного перебільшення стверджував, що сам засіб передачі є більш важливим, ніж передана з його допомогою інформація. З огляду на те, що ХХ1 століття − це епоха комунікацій, перед політичними силами постають нові виклики, зокрема, розвиток інформаційних технологій змушує публічну політику функціонувати за новими, раніше невідомими їй законами. Таким чином, особливий інтерес для політологічної науки складає медійно-технологічний аспект політичної комунікації. Однак, якщо проблемам політичної інформації, процесу встановлення дієвих контактів між відправниками (комунікаторами) і одержувачами (реципієнтами) політичної інформації приділяється досить уваги, то вплив інноваційних медіа-технологій на політичну комунікацію є поки що малодослідженим у вітчизняній політичній науці. Оскільки інформаційний простір впливає на всі сфери громадського життя, то важливо з’ясувати роль, яку відіграють інноваційні медіа-технології в системі політичної комунікації. В Україні предметне поле досліджень взаємозв’язку між науково-технічним прогресом і політикою тільки формується, а відтак надзвичайно актуальним є вироблення їх теоретико-методологічних засад з урахуванням вітчизняної специфіки.
    Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рамках планової науково-дослідної теми кафедри соціальних теорій Одеської національної юридичної академії "Паритетна демократія: становлення, міжнародний і вітчизняний досвід, перспективи", а також тематики Академії "Традиції й новації в сучасній українській державності та правовому житті" (0106U004970).
    Мета і завдання дослідження. Основною метою дисертаційного дослідження є з’ясування ролі та особливостей інноваційних технологічних досягнень в галузі політико-комунікаційного середовища.
    Для досягнення даної мети поставлені такі дослідницькі завдання:
    - простежити еволюцію розвитку медіа-технологій і виявити її основні етапи;
    - проаналізувати основні концепції, моделі комунікаційних процесів і впливу медіа-технологій;
    - проаналізувати ступінь розробленості проблеми використання медіа-технологій у політичних комунікаціях у сучасній політичній науці;
    - дослідити понятійні засади політологічного дослідження інноваційних медіа-технологій політичних комунікацій;
    - розглянути інноваційні медіа-технології як фактор зміни системи політичних комунікацій;
    - з'ясувати роль засобів масової інформації в сучасних політичних комунікаціях;
    - дослідити ЗМІ-технології політичного впливу на суспільство;
    - визначити особливості політичних комунікацій в Інтернеті;
    - розглянути віртуальні політичні співтовариства як інноваційну форму суспільної самоорганізації;
    - дослідити блоги як феномен віртуальної політичної комунікації;
    - проаналізувати вплив інноваційних медіа-технологій на процес взаємодії держави та суспільства;
    - оцінити технології електронного і мобільного урядів з огляду інформаційних взаємодій влади та суспільства.
    Об'єкт дослідження – сутність та особливості комунікаційних процесів у політичній сфері.
    Предмет дослідження – інноваційні медіа-технології в системі політичної комунікації.
    Методи дослідження. Теоретико-методологічну основу дисертації склали філософські, загальнонаукові й спеціальні наукові методи, а також положення та висновки, вироблені в рамках теорій інформаційного суспільства, мережного суспільства тощо, які виявилися найбільш ефективними для вирішення поставлених дослідницьких завдань.
    Зважаючи на те, що в системі політичної комунікації проявляється дія найрізноманітніших факторів, логічним було застосування міждисциплінарного підходу, який відображає вплив на реальні події психологічних, економічних, культурних та інших детермінант.
    Постбіхевіористський підхід був зорієнтований на дослідження поведінки людини в умовах розвитку інноваційних медіа-технологій у системі політичної комунікації та аналіз трансформації форм комунікації.
    Структурно-функціональний аналіз застосовувався при розгляді (з погляду інформаційно-комунікативних зв'язків) політики, яка тлумачиться як певна соціальна цілісність, структури та інститути якої призначені для вироблення, отримання і переробки інформації, що обумовлює здійснення політичними суб'єктами своїх різноманітних ролей і функцій. З точки ж зору ролі технічних компонентів в інформаційних обмінах, політика виявляється соціо-технологічною структурою, чиї інститути зорієнтовані на цілеспрямовану передачу, обмін і захист інформації.
    Системний підхід був використаний для розгляду політичної комунікації як певної саморегулюючої соціальної цілісності, яка постійно взаємодіє із зовнішнім середовищем через вхід (вплив інноваційних медіа-технологій) і вихід (показники ефективності) системи. Ефективність системи безпосередньо залежить від здатності структурних елементів впорядковувати інформацію та налагоджувати дієві контакти з іншими суб'єктами.
    Інституціональний підхід застосовувався при вивченні інститутів, за участю яких здійснюється політична комунікація: держави, засобів масової інформації (ЗМІ), засобів масової комунікації (ЗМК), політичних партій, громадських організацій тощо. У результаті використання даного підходу виявлено, що політичні суб'єкти набувають певних змін, з'являючись як різноманітні носії інформації. Вони можуть виступати як інформаційна еліта (дейтократія), технобюрократія (службовці, що контролюють службову інформацію), комунікатори (ті, хто розповсюджує інформацію), комуніканти (ті, хто одержує інформацію) тощо. Згідно з даним підходом можна стверджувати, що всі інститути та механізми влади є засобами переробки інформаційних потоків і відносно самостійними структурами на інформаційному ринку.
    Системно-кібернетичний підхід дозволив розглянути процеси суспільного розвитку як цілеспрямовану інформаційно-управлінську діяльність людей з обов'язковим обліком факторів часу, рівнів організації й дотриманням принципів історизму. Даний підхід сприяв аналізу політики крізь призму інформаційних потоків, побудованих на принципі зворотного зв'язку, та мережі цілеспрямованих комунікативних дій і механізмів, що забезпечують відносини тих, хто управляє і тих, ким управляють, на всіх рівнях взаємин як усередині суспільства та за його межами.
    Соціологічний підхід став у нагоді при з'ясуванні рівня впливу на систему політичної комунікації економічних відносин, соціальної структури, ідеології та культури; при дослідженні динаміки комунікаційних процесів у часі і просторі.
    Синергетичний підхід дозволив розглянути розвиток інноваційних медіа-технологій як процес, що підкоряється законам нелінійного розвитку. Медіа-технології в цьому аспекті є системою з нелінійною динамікою, підпорядкованою певним закономірностям і в такому сенсі може виступати об'єктом дослідження й прогнозування.
    Наукова новизна отриманих результатів обумовлена змістом дослідницьких завдань і шляхами їхнього рішення. У рамках здійсненого дослідження отримані результати, які відрізняються науковою новизною:
    Вперше:
    - введено в науковий політологічний обіг та запропоновано авторське тлумачення поняття "інноваційні політичні медіа-технології". Інноваційні політичні медіа-технології – це цифрові, комп'ютерні, інформаційні, мережні технології та комунікації, продукція яких має політичний характер, є інтерактивною та поширюється цифровими способами. Виділено критерії, за якими розрізняють інноваційні медіа від традиційних. Обґрунтовано, що головними елементами в ідеології інноваційних медіа є інтерактивність (яка стала результатом зростаючої кількості пунктів доступу до Інтернету); дигіталізація медіа й медіа-конвергенція (зближення, злиття різних аспектів медіа) і поширення цифровими методами. Таким чином, традиційні й інноваційні медіа диференціюються за критерієм доступності та способами досяжності кінцевого споживача;
    - доведено, що політична комунікація в інформаційному суспільстві набуває властивостей та структури, що відповідають логіці мережного суспільства. Політична комунікація в умовах становлення мережного суспільства – це комунікація між образами, трансльованими за допомогою сучасних інформаційно-комунікаційних технологій. Політична комунікація набуває також ознак віртуальності, симуляції, міфологізації й медіатизації. Запропоновано авторський підхід до визначення структури політичної комунікації, сформованої за мережним принципом. Її створюють рівні за статусом учасники комунікативного процесу – політичні Інтернет-комунікатори, комунікаційні канали й технічні способи обміну, виробництва, інформування та здійснення зворотного зв'язку. При цьому політичні сили, не представлені в засобах масової комунікації, фактично виключаються з політичної комунікації, а, отже, з суспільного життя;
    - аргументовано, що розвиток інноваційних медіа-технологій в Україні визначає нові напрямки діяльності політичних суб'єктів: створення персональних сторінок, щоденників (сайти, блоги), організація Інтернет-конференцій, Інтернет-голосувань, віртуальних партій і політичної реклами. Перспективи використання інноваційних медіа-технологій у системі політичної комунікації обумовлені їх перевагами (різноспрямованість комунікаційних процесів, інтерактивність, відсутність просторово-часових меж, взаємодія в режимі on-lіne) порівняно з традиційними медіа; репутацією традиційних ЗМІ як ангажованих джерел інформації;
    - запропоновано авторське тлумачення поняття "віртуальне політичне співтовариство". Це − сформована стихійно або цілеспрямовано система постійних користувачів-співавторів політичного Інтернет-ресурсу, які за правилами даного ресурсу здійснюють інформаційні політичні обміни на підставі попередньо встановлених норм, заборон і санкцій до порушників з метою підтримки та розвитку ресурсу;
    - здійснено системний аналіз підходів до розгляду співвідношення традиційних ЗМІ та блогів, традиційної друкованої літератури та мережної онлайнової творчості, що дозволяє зробити висновок про те, що блоги не можна класифікувати як традиційні ресурси Інтернет-простору. Вони є новим мережним явищем, яке, безперечно, впливає на процес політичної комунікації та формування медіа-простору, надає їм нових комунікативних ознак.
    Визначено, що:
    - в результаті застосування інноваційних медіа-технологій сучасна система політичної комунікації набуває імітаційного характеру, про що свідчать віртуалізація й театралізація політичного процесу, внаслідок чого стирається грань між реальним та ілюзорним простором політики. У той же час імітація політики не означає відсутності політичного процесу як такого, мова йде винятково про його символічне відображення;
    - завдяки Інтернет-технологіям політична комунікація стає транскордонною. Спілкування втрачає жорстку прив'язку до місця проживання тих, хто спілкується. На цій підставі Інтернет-ЗМІ здатні виконувати соціально-креативну функцію, тобто формувати нові спільноти з єдиною інформаційною базою та спільною ціннісно-нормативною системою. Загальна спрямованість розвитку засобів поширення інформації відображається в утвердженні гетерархічного (горизонтального, рівноправного) порядку замість ієрархічного (вертикального, з домінуванням одного із суб'єктів спілкування). Відбувається перехід від одно- до двосторонньої моделі комунікації;
    - Інтернет не став новим інформаційним середовищем, вільним від законів масової комунікації. У той же час, синтезуючи масовий, груповий і особистий типи комунікації, Інтернет створює принципово новий і унікальний її вид. Політична боротьба все більше розгортається у віртуальному інформаційному просторі та набуває нових, посттрадиційних віртуальних форм. Таким чином, в інформаційному суспільстві, що розвивається, віртуальна комунікація стає найважливішим інструментом формування та самопрезентації політики;
    - пов'язані з використанням Інтернету нові можливості політичної комунікації обумовлені одночасним зростанням політичної інформованості та залученням користувачів до політичних дебатів. Це стосується як окремих громадян, так і неурядових організацій, передусім тих, які функціонують на наднаціональному рівні. Разом з тим, немає достатніх підстав стверджувати, що можливість доступу мільйонів громадян до Інтернету призведе до якісних змін демократичної системи. Хоча для самої демократії політична комунікація в Інтернеті створює нову ситуацію, що вимагає досить серйозної модернізації демократичних механізмів та інститутів;
    - в Інтернеті відбуваються такі політичні процеси, як поширення політичної інформації, формування громадської думки, визначення порядку денного, організаційне структурування та мобілізація політичних сил. Тим самим Інтернет вносить значний вклад у формування "віртуальних" політичних співтовариств, причому в рамках цього процесу не тільки інтенсифікується мережна політична комунікація, але й відбувається внутрішня диференціація мережної громадськості. Сама ж мережна політична спільнота є тією частиною громадянського суспільства, яка висуває підвищені вимоги відносно доступу до інформації, транспарентності політичних процесів і можливостей участі в прийнятті політичних рішень за допомогою Інтернету. Виявлено тенденцію збільшення кількості інтерактивних мережних співтовариств і загального числа користувачів з активною комунікаційною позицією в Інтернеті. Число рівнів комунікативної свободи зростає – за наявності досить невеликих ресурсів будь-який користувач може включатися в життя великої кількості віртуальних співтовариств. Зростає й частка людей, залучених до активних форм соціальної поведінки в мережі;
    - незважаючи на те, що безпосередньо в мережні комунікації включено не більше одної десятої населення України, логіка мережних комунікацій починає формувати характер всіх комунікаційних процесів, у тому числі й масових комунікацій. У першу чергу, це визначається тим, що переважно більшість лідерів думок уже належить до співтовариств, представлених у Мережі. Головним є не формальна приналежність до мережних співтовариств, а функціональна залежність від їхньої мови, кодів, організації комунікацій;
    - не існує прямого зв'язку між рівнем технічного устаткування, його інтерактивністю та рівнем демократичності ЗМК. Систему комунікації можна вважати демократичною, коли вона не лише є технічно сучасною, інтерактивною, двосторонньою, але й відповідає іншим демократичним вимогам, таким як правовий і моральний контроль суспільства за діяльністю ЗМІ, забезпечення реального плюралізму думок, безпосередній контакт між відправниками та одержувачами інформації, децентралізація інформаційних каналів, дотримання свободи слова, конфіденційності приватного життя тощо;
    - розвиток Інтернету переносить у кіберпростір дискурс традиційних ЗМІ. Спостерігається тенденція до стирання формальних меж між мережними ЗМІ та традиційною пресою, яка розширюється за рахунок своїх електронних ресурсів. Конвергенція Інтернету й ЗМІ створює передумови інтегрованих мультиканальних маркетингових комунікацій, що дозволяє поєднати часові й просторові можливості локального охоплення аудиторії друкованих і мовленнєвих ЗМІ й глобального охоплення Інтернет-аудиторії. Міграція різних форм ЗМІ в Інтернет свідчить, що мережа є унікальним середовищем, яке уможливлює забезпечення універсальними засобами доставку всіх форм інформації й водночас підтримує як прямий, так і зворотний канал для кожного користувача.
    Дістало подальшого розвитку:
    - положення про те, що засоби масової інформації та комунікації виступають провідниками інформаційно-політичних технологій. Система інформаційно-політичних технологій має складну структуру, яка включає дві основні підсистеми. По-перше, конструктивні (творчі, креативні) технології, по-друге − деструктивні. Застосування конструктивних технологій зорієнтовано на досягнення політичних цілей за рахунок створення у свідомості соціальних верств населення або політичної еліти позитивного іміджу особистості, дій чи подій. Вплив деструктивних технологій здійснюється з метою руйнування позитивного образу, створення негативних рис особистості, дії, події або інформаційно-політичної дезорієнтації особистості.
    - обґрунтування того, що система електронного уряду є системою використання інноваційних медіа-технологій для підвищення ефективності уряду традиційного з метою зробити його доступнішим для громадян і посилити елементи підзвітності у його діяльності. Система електронного уряду − це не просто збільшення кількості комп'ютерів у представників органів державної влади, а реорганізація взаємин між державними службовцями та іншими громадянами. Йдеться про: забезпечення більш відкритого доступу до інформації (законів, законопроектів, інших нормативно-правових актів; зразків необхідних документів, а також до економічних або наукових даних) через Інтернет; сприяння участі громадян у державному житті шляхом створення можливостей для більш зручної комунікації з державними службовцями через електронні канали; посилення підзвітності уряду шляхом забезпечення прозорості його діяльності, що зменшуватиме ризики корупції; підтримку виконання програм розвитку шляхом зменшення часових і матеріальних витрат, покладених на суб'єктів малого бізнесу в зв'язку зі спілкуванням з державними структурами, а також шляхом забезпечення місцевих громад інформаційно-комунікаційною інфраструктурою.
    - положення про те, що розвиток інноваційних технологій передачі даних у мережах мобільного зв'язку активно сприяє створенню нових перспективних моделей взаємодії держави та суспільства, зокрема мобільного уряду (m-Government). Ця технологія надає державі безцінний досвід своєчасного зворотного зв'язку щодо запланованих або вже зреалізованих соціальних ініціатив.
    Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що положення й висновки дисертації можуть бути використані для подальшого теоретичного дослідження проблем політичної комунікації в контексті розвитку інформаційного суспільства.
    Робота може стати суттєвим підґрунтям при підготовці загальних спеціальних курсів для вищих навчальних закладів, зокрема, політології як теоретичної, так і прикладної, соціології, державного управління, а також у процесі практичних заходів з проблем побудови інформаційного суспільства в Україні.
    Апробація результатів дослідження. Основні положення, висновки та пропозиції дисертаційного дослідження були апробовані на Першій Всеукраїнській науково-практичній конференції «Проблеми реалізації інформаційного суспільства в умовах глобалізації» (Кіровоград, 14 березня 2008 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Сучасні проблеми політичного менеджменту» (Київ, 15-16 жовтня 2008 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Ольвійський форум – 2009: стратегії України в геополітичному просторі» (Ялта, 11-14 червня 2009 р.), наукових семінарах кафедри соціальних теорій, наукових конференціях професорсько-викладацького і аспірантсього складу Одеської національної юридичної академії (2004 – 2011 рр.) та наукових конференціях Національного університету кораблебудівництва (2004 – 2011 рр.).
    Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладені в 26 опублікованих роботах дисертанта, зокрема індивідуальній монографії та 23 наукових статтях у спеціалізованих виданнях і збірниках наукових праць.
    Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, поділених на підрозділи, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 384 сторінок, список використаних джерел містить 510 найменувань (53 сторінки).
  • Список литературы:
  • ВИСНОВКИ

    У сучасному світі засоби масової інформації та комунікації стали невід'ємною частиною повсякденного, суспільного й політичного життя в більшості країн світу. В першу чергу це пов'язано зі стрімким науково-технічним прогресом другої половини ХХ - початку ХХI ст. Зокрема, результатом двох революцій в галузі доступу громадян до інформації другої половини ХХ ст. стали масова освіта і масове телебачення. Якщо друковані ЗМІ з самого початку були розраховані на обмежене коло читачів, то з появою радіо, а потім телебачення засоби інформації справді набули масового характеру: технічні можливості дозволили охопити одночасно таку аудиторію, на яку не могли й не можуть розраховувати навіть найбільші друковані видання. Природно, що ці досягнення стали використовуватися і в політичних цілях. Розвиток технічних засобів спричинив виникнення масових комунікацій, які не лише здійснюють процес інформаційного обслуговування суспільства, а й займаються транслюванням і втіленням певних оцінок суб'єктів політичної діяльності з метою орієнтації суспільства в необхідному напрямку та активізації політичних інститутів.
    Хронологічно наступний науково-технічний прорив відбувся у зв'язку з появою й швидким поширенням комп'ютерних технологій, створенням комп'ютерних мереж – спочатку локальних, потім і всесвітньої мережі Інтернет. І якщо взаємодія аудиторії з друкованими й аудіовізуальними ЗМІ була, в основному, пасивною, то з появою електронних ЗМІ вона стала інтерактивною (термін "інтерактивний" має на увазі активну взаємодію між користувачем і джерелом інформації).
    Таким чином, у перетворенні політичного простору взагалі, і політичних комунікацій, зокрема, величезну роль зіграли поява на інформаційному політичному ринку електронних ЗМІ, виникнення діалогових способів політичної комунікації, різке збільшення швидкості передачі повідомлень, формування віртуальних співтовариств тощо.
    Наприкінці 1960-х − початку 1970-х років починається новий етап соціально-економічного розвитку. У суспільстві широко розгортається телекомунікаційна революція, яка змінює економічну сферу й всю сферу праці в широкому розумінні. Відбуваються суттєві зміни в системі ціннісних орієнтацій, у сфері культури та в суспільстві в цілому. Відповідно, виникають нові теорії суспільства, які ставлять за мету осмислити й зафіксувати ті соціальні зміни, які характеризують новий етап розвитку суспільства. Інформація розглядається як системоформуючий фактора нового суспільства, нової соціальної реальності. Виробництво, сфера праці вже не вважається фактором, що повністю визначає суспільний устрій. Змінюється роль культури, формується зовсім нова система масових комунікацій, що дозволяє говорити про формування "мережного суспільства". Ці теорії входять в історію науки як теорії постіндустріального суспільства, теорії інформаційного суспільства, а потім як теорії постмодерну, у рамках яких запропоновані концепції політичної комунікації.
    Концептуальні підходи до аналізу політичної комунікації в умовах розвитку інноваційних медіа-технологій поділяються на ті, які акцентують увагу на прогресивному розвитку процесів становлення інформаційного суспільства й ті, які підкреслюють негативний і руйнуючий вплив інформаційних технологій та соціальні взаємодії. Поширення нових інформаційно-комунікаційних технологій дійсно стало домінуючим фактором, що визначає прискорення процесів політичної комунікації. Однак вектор цієї трансформації лише почасти детермінований і значною мірою залежить від цілеспрямованих зусиль людей. Нові технології створюють лише нові можливості, спектр яких постійно розширює рівень свободи кожної окремої людини. Тому в рамках сучасних теорій масової комунікації істотний дослідницький акцент робиться на ролі нових засобів комунікації з погляду їхнього впливу на процес політичної взаємодії в сучасному суспільстві.
    Сучасні дослідження світового процесу все більше концентруються на розумінні того, що революції інформаційні характеризують найзначніші переломні етапи в історії людства. Нові інформаційно-комунікаційні технології ведуть до глибинних трансформацій у всіх сферах людської життєдіяльності. Можна сказати, що розвиток технічного прогресу, складовою якого наприкінці ХХ ст. стала "інформаційна революція", яка спричинила появу сучасних технологій і технічних засобів збору, обробки й поширення інформації, сприяв революції у сфері політичних комунікацій. Можливим підсумком соціальних змін, породжених розвитком і конвергенцією інформаційних і комунікаційних технологій, може стати створення суспільства нового типу − "глобального" та "інформаційного", у якому обмін інформацією не буде мати ні часових, ні просторових, ні політичних меж.
    Сучасні вчені доходять висновків, що техніко-технологічні зміни позначаються не тільки на процесах, але й на самому людському потенціалі. Вони викликають зміну психології людини, її ставлення до навколишнього світу, що обумовлює нові способи соціальних взаємин і взаємодії, надає їм іншого характеру.
    Аналіз ступеня розробленості проблеми використання інноваційних медіа-технологій у політичних комунікацій засвідчив, що з розвитком опосередкованої комунікації й, насамперед ЗМК, які стали впливати на політичне життя людей, акцент дослідників у розгляді комунікативних процесів дещо змістився. Тепер дослідники виходять із того, що комунікація – це не лише процес передачі інформації, але й процес, завдяки якому підтримуються персональні ідентичності та соціальний порядок. Таке розуміння комунікації виникло під впливом особливостей Інтернет-комунікації, серед яких – відсутність просторово-часових кордонів, анонімність учасників комунікації, інтерактивність, віртуальність, гіпертекстуальність, глобальність, мозаїчність.
    На відміну від дослідників 1940-1950-х років сьогодні домінуючим є уявлення про те, що засоби масової інформації самі собою не здійснюють прямого контролю над суспільством, у зв'язку із чим увага вчених фокусується на більш тонких формах взаємозв'язків між ЗМІ, суспільними групами й процесом розробки та реалізації політичних програм і рішень.
    Засоби масової комунікації трансформуються в окрему політичну й суспільну силу, яка володіє значною владою, що не піддається формальному контролю.
    Революція мережних комп'ютерних комунікацій, цифрових технологій передачі й нагромадження інформації, що відбувається, істотно змінює звичну картину ЗМК. Ці якісно нові явища в сфері масових комунікацій вимагають відновлення й розширення понятійного й термінологічного апарату комунікативістики. Дисертантом проаналізовані, уточнені та доповнені ключові поняття досліджуваної проблеми, якими, на його думку, є: "медіа", "мас-медіа", "електронні медіа", "інноваційні медіа-технології", "інформаційно-політичні технології", "комунікація", "комп’ютерно-опосередкована комунікація", "політична комунікація", "інтерактивність", "політичний сайт", "політичний блог", "віртуальне політичне співтовариство" та ін. Деякі з цих понять не є усталеними у вітчизняній політичній науці й тлумачаться дослідниками по-різному.
    На сучасному етапі соціального розвитку інноваційні медіа-технології стають важливим фактором зміни системи політичних комунікацій. Активно впроваджуючись у сферу політики інноваційні медіа-технології не тільки якісно видозмінили, але й зламали багато старих уявлень, настанов, стереотипів, форм поведінки, моделей взаємин між індивідами й групами, політичними інститутами й структурами. Традиційні види ЗМІ поступово втрачають свою значимість. Газети, журнали, книговидання переживають кризу. Радіо й особливо телебачення стають інтерактивними. Розвиток Інтернету підриває традиційну систему ЗМІ, тому що інформація в Мережі стає здебільшого безконтрольною. Аудиторія Інтернету тепер сама здатна визначати зміст інформації.
    Застосування інноваційних медіа-технологій, насамперед, Інтернету надає політичній сфері більших можливостей, які пов'язані головним чином зі зміною характеру політичної комунікації: переходом від поширення односпрямованого інформаційного потоку до діалогічного взаємозв'язку між "керуючими" і "керованими". Інноваційні медіа-технології, активно впроваджувані у сферу політики, видозмінили форми поведінки й моделі взаємин між політичними інститутами та індивідами. Трансформувавши систему представництва громадянських інтересів, електронні ЗМІ перетворили політику на медіа-процес, одночасно стимулювавши й відповідні зміни в процесі комунікації, які органічно поєдналися з віртуалізацією політичного простору, створенням гіперреальності та інших новітніх механізмів підтримки конкуренції за державну владу.
    Таким чином, політика за своєю сутністю стала медійною, а інноваційні медіа-технології перетворилися на один з найважливіших факторів гіпермедіатизації політики. У сучасному українському суспільстві відбувається зрощування сфер масової інформації й політики, обумовлених високим значенням мас-медіа як потужного інструменту політичного впливу. Крім того, техніко-технологічні реалії сучасного суспільства перетворюють засоби масової інформації з інструмента, контрольованого владою, на самостійну політичну силу, що вимагає перегляду їх місця і ролі в політичному процесі. Більшість спостерігачів схильні розглядати медіа як самостійний фактор впливу в рамках трансформації політичних процесів. Електронні медіа все більшою мірою перебирають на себе інформаційні й контрольні функції, тому що вони розглядаються населенням як неупереджені джерела інформації і є зручними та всеосяжними комунікаційними системами. Широке розповсюдження електронних медіа в умовах комерціалізації медійного простору та вдосконалення професійної кваліфікації політичних журналістів сприяли конституюванню медіа як одного із центральних соціальних інститутів.
    Виявлено основні обставини злиття політичної сфери й медіа:
    1) інформація, яку виносить мас-медіа в публічний простір, для переважної частини суспільства стає єдиним контактом з політикою;
    2) існують чіткі структурні поєднання між медійною системою й системою політичною; політика одержує вигоду від присутності в медіа, а медіа вимагають уже політичної реакції за цю присутність.
    Засоби масової комунікації, інноваційні медіа-технології (мультимедіа, аудіовізуальні засоби комунікації) проникли в усі сфери життєдіяльності суспільства. Медіатизація визначає багато параметрів соціуму, індустрії й політики. Тому невипадково, що в епоху глобальної інформатизації соціальних взаємин і медіатизації політичних процесів ЗМК набувають особливого значення у сфері політичної комунікації.
    Проведений аналіз засвідчив, що лавірування в потоках ринкових відносин перетворило засоби масової інформації на досить ефективне знаряддя в руках сил, наділених значними фінансовими й політичними ресурсами. Медіа-ринок стає більш ліберальним і комерціалізованим. Тобто медіа всі частіше демонструють схильність діяти у відповідності до власної логіки, зміст якої визначається необхідністю комерціалізації під тиском ринкового попиту.
    Під впливом процесів дигіталізації й конвергенції засоби масової інформації набувають характеристик багатоканальності, мультимедійності, інтерактивності, здатності до відображення подій, що відбуваються, у режимі реального часу й безперервного відновлення інформаційних ресурсів. Уже сьогодні мережна преса має характеристики, немислимі для "традиційних" ЗМІ: вона оснащена звуком, анімацією, гіперстекстом, великими електронними архівами, різними видами зворотного зв'язку з аудиторією.
    Сучасні засоби масової комунікації створили принципово нові можливості, багаторазово посиливши ефективність використання інформації в політичних цілях. Вони здійснили справжню революцію в політичних комунікаціях і способах соціального управління. Доказом наявності причинно-наслідкових зв'язків між розвитком нових технологій і якісною трансформацією політико-комунікативної реальності є численні приклади із практики, що ілюструють зростаючий інтерес владних структур в усьому світі до розвитку нового комунікаційного середовища, спроби регулювати його законодавчими та іншими способами.
    Позитивна або негативна роль ЗМК у сучасних політичних комунікаціях визначається тим, якими саме соціальними силами й з якою метою вони використовуються. Можливості ЗМІ як інструмента соціальних змін визначаються тими завданнями й потребами, які висуваються кожною конкретною суспільно-історичною ситуацією. З цієї точки зору ЗМК є лише додатковим фактором, що сприяє змінам.
    Кінець ХХ століття ознаменувався появою принципово нового засобу масової комунікації – глобальної комп'ютерної мережі Інтернет. З позиції технічних параметрів і архітектури Інтернет радикально відрізняється від традиційних засобів масової інформації, на основі яких сформувалися сучасні комунікації.
    Інтернет став невід'ємною складовою інформаційного простору суспільства, що розвивається в постмодерну епоху. І хоча в мережі Інтернет фактично не створюється ніякого знання, зате багаторазово збільшуються можливості здійснення комунікацій, ефективність використання інформації з політичною метою. В Інтернеті відбуваються такі політичні процеси, як поширення політичної інформації, формування громадської думки, визначення порядку денного політичних дій, організаційне структурування та мобілізація політичних сил.
    Інноваційні медіа-технології здійснили справжню революцію в політичних комунікаціях і способах соціального управління світом. Так, технотелемедіуми, ставши, з одного боку, найбільш адекватним партнером народних мас у відносинах із владою, з іншого − визначили принципові зміни в характері політичних комунікацій, інституціональному дизайні поля політики, стилістиці владних відносин. Інноваційні медіа-технології за короткий строк створили в масштабах суспільства динамічну й гнучку адаптивну систему політичної комунікації. Політичний процес стає все більше відкритим для мережної громадськості й мережної культури, а сама мережа починає розглядатися як значно важливіший засіб безпосередньої політичної комунікації. З появою Інтернету можливості поширення, збору й інтерпретації інформації перестали бути винятковою прерогативою держави.
    Пов'язані з використанням Інтернету нові можливості політичної комунікації обумовлені одночасним зростанням політичної інформованості та залученості користувачів у політичні дебати.
    З появою Інтернету в політичній сфері стали активно використовуватися технології віртуального простору, внаслідок чого з'явилися відповідні, принципово нові способи політичної комунікації. Інтернет змінив стилістику політичної комунікації, з одного боку, сприяючи більшій транспарентності політики (відкриттю інформації про діяльність органів державної влади, механізми формування політичного порядку денного), з іншого – підвищуючи рівень поінформованості масового політичного суб'єкта. Інтернет-комунікація – це не тільки спілкування людей один з одним за допомогою комп'ютера, але також спілкування людини з комп'ютером.
    У той же час поряд з позитивними наслідками розвитку Інтернету, є й негативні. Соціальні групи, частина яких не має навичок користування або можливостей доступу до Інтернету в силу віку, недостатньому рівню освіти, матеріального добробуту тощо виявляються у свідомо нерівноправному стані. Також потенціал Інтернету як інструмента політичної комунікації послаблюється комерціалізацією, яка зближує мережні інформаційні ресурси із традиційними мас-медіа. Орієнтація на одержання комерційного прибутку може призводити до обмеження соціальної значимості ресурсів Інтернету, появі сумнівів у їх транспарентності та незаангажованості. У зв'язку із цим загострюється проблема збереження політичного плюралізму й підтримки на високому рівні стандартів якості мережних ресурсів.
    Крім того, Інтернет часто використовується як швидкий спосіб поширення в інформаційному просторі неперевірених і навмисне недостовірних даних. Демократизм і безконтрольність Інтернету ведуть до циркуляції незаконного або небажаного змісту.
    Прогнозуючи тенденції подальшого розвитку Інтернету, можна припустити, що підвищення ролі Інтернету як політичного ресурсу буде тривати. Цьому сприятиме активність політичних сил. Інтерактивні політичні акції, довівши свою ефективність, потіснять традиційні засоби масової інформації.
    Розвиток інноваційних медіа-технологій сприяє також формуванню глобального комунікаційного суспільства. Йдеться про віртуальні групи, електронні співтовариства та про кіберпростір. Всі ці різні позначення у свою чергу мають загальний досвід: перехід від прямої до опосередкованої комунікації. Співтовариства можуть тепер утворюватися особами, які перебувають у глобальній мережі, а не в якомусь конкретному фізичному місці, що дозволяє долати часові й просторові кордони.
    У сучасному інформаційному суспільстві відбувається зародження й становлення нових соціальних формацій – віртуальних співтовариств, що володіють принципово іншими (у порівнянні із традиційними формами впливу на соціальні структури в індустріальному суспільстві) можливостями впливати на традиційні державні структури.
    Віртуальне співтовариство є формою комунікації, властивою тільки інформаційному суспільству. Отже, якщо із системи комунікації віртуального співтовариства виключити інноваційні технології, що поєднують окремі розрізнені якісно й кількісно різнорідні його частини в єдину структуру, то таке співтовариство перестане існувати. У сфері політики Інтернет-співтовариства можуть розглядатися як групи інтересів, що мають набагато гнучкішу структуру, ніж політичні партії й громадські організації та значно швидше реагують на зміни, що відбуваються. Інтернет-співтовариства виступають як інститут, що кристалізує спільні інтереси окремих індивідів у певну інформаційну структуру. Вони не тільки сприяють розвитку громадянського суспільства, але й пропонують нові механізми політичної участі та впливу на політичні процеси.
    Таким чином, Інтернет вносить значний вклад у формування "віртуальних" політичних співтовариств, причому в рамках цього процесу не тільки інтенсифікується мережна політична комунікація, але й відбувається внутрішня диференціація мережної громадськості. Сама мережна громадськість є тією частиною громадянського суспільства, що висуває підвищені вимоги відносно доступу до інформації, транспарентності політичних процесів і можливостей участі в прийнятті політичних рішень за допомогою Інтернету. Віртуальне середовище втрачає роль посередника (сервісу) і стає одним з головних джерел впливу на реальність.
    Блоги як феномен політичної комунікації виступають явищем нової інтерактивної політичної культури. Розгляд цієї інноваційної медіа-технології доцільним є тому, що вона синтезує в собі практики споживання й комунікації. Блоги або ж мережні щоденники, представляють багатий матеріал для дослідження впливу Інтернету на процес політичної комунікації. Очевидно, що популярність блогів викликана тим, що сучасна людина більше прагне до самовираження, до самостійного формування свого кола спілкування й кола джерел інформації. Блоги створили для цього зручні технічні засоби.
    На основі первинного аналізу контенту українських політичних блогів сформульовано висновок про те, що якісні блоги із професійними коментарями стрімко здобувають велику кількість трафіка. Сьогодні саме політичні блоги розвиваються найбільш динамічно в блогосфері.
    Однак в українській блогосфері поки ще не так багато блогів, що відрізняються високим рівнем політичного аналізу. Багато щоденників "партійно-політичної спрямованості" використовуються політиками для залучення прихильників, для надання їм інформації, для координації дій під час проведених заходів.
    Водночас, незважаючи на те, що українська політична блогосфера дещо поступається російській і суттєво – англомовній, вона все ж таки повноцінно розвивається, відображаючи, показуючи, критикуючи, а іноді й цілеспрямовано впливаючи на вітчизняний політикум.
    Сучасна влада вже об'єктивно не може ефективно функціонувати без широкої організованої публічної підтримки своїх дій. А оскільки публічність – це одна з ключових характеристик політики, то її публічність і комунікативність є основними складовими ефективного управління сучасним суспільством. Таким чином, політика має потребу в публічності, а отже, у мас-медіа. Останні, у свою чергу, мають потребу в політиці, тому що зацікавлені в постійній і ексклюзивній інформації.
    Безсумнівним є внесок інноваційних медіа-технологій, зокрема Інтернету, у розвиток системи державного управління, зміцнення тенденції поступової трансформації вертикально-централізованої структури макрорегулювання суспільства з поліцентричними формами його організації. Завдяки Інтернету перетворення в системі державного управління стають більш ефективними з погляду інтересів рядового громадянина (споживача інформаційних послуг держави).
    Для державних інститутів особливо важливим стає забезпечення власної присутності в Інтернеті. Причому така присутність не повинне обмежуватися лише створенням сайтів, що надають громадянам значний обсяг інформації про роботу відповідних державних інститутів. Не меншого значення набуває забезпечення за допомогою ресурсів Інтернету прямої комунікації між громадянами й державою.
    Виявлено, що рівень розвитку інформаційних технологій, систем зв'язку й телекомунікацій стає найважливішим у ряді компонентів, що визначають вплив і можливості держави.
    Використання в політичному процесі потужних сучасних медіа-технологій призвело до появи нових форм комунікації в сфері публічної влади. Дослідження ролі інноваційних медіа-технологій у взаєминах держави й суспільства показало, що ці технології, зокрема , електронного, мобільного уряду, більшою мірою характеризують технічні аспекти взаємодії між громадянами, структурами громадянського суспільства й інститутами влади. Очевидно, сутнісні характеристики демократії при цьому не зачіпаються. Скоріше, можна говорити про якусь форму винесення інститутів представницької демократії у віртуальний простір. У той же час, оптимістичний погляд на технології електронної демократії полягає в тому, що технічні інновації все-таки приведуть до деяких якісних змін, таких як подолання недовіри, політичної апатії, низького рівня взаємодії між представниками громадянського суспільства, розширення можливостей вироблення загального політичного порядку денного та консолідації окремих політичних груп.
    Однак якщо процес інформатизації розвивається тільки на рівні влади, а в суспільство не проникає, то громадяни втрачають можливості контролювати діяльність державних органів. Це означає, що діяльність держави не тільки не стає прозорішою, а навпаки, посилюється монополія держави на інформацію.
    Таким чином новітні інфокоммунікаційні технології повинні виступати фактором прискорення трансформаційних процесів та підвищення ефективності і якості функціонування сучасних політичних інститутів. Саме на таку їх роль мають бути спрямовані зусилля як науковців-теоретиків так і практиків.







    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

    1. Абдеев Р.Ф. Философия информационной цивилизации: Диалектика прогрессивной линии развития как гуманная общечеловеческая философия для XXI в. / Р.Ф. Абдеев. – М.: Гуманитарный издательский центр “ВЛАДОС”, 1994. – 334 с.
    2. Абстракты статей [Электронный ресурс] Сайт Психология Интернета. – Режим доступу: http://banderus2.narod.ru/50959.html
    3. Агамирзян И. Р. Управление Интернетом – вызов нового века или страх перед будущим? / И. Р. Агамирзян // Технологии информационного общества – Интернет и современное общество : труды VII Всероссийской объединенной конференции (Санкт-Петербург, 10–12 ноября 2004 г.). – СПб. : Изд-во Филологического фак-та СПб. ГУ, 2004. – С. 153–155.
    4. Адамьянц Т. З. Проблема диалога в общении с экраном: миллион картинок экрана – одна «картина мира» телезрителя (семиосоциопсихологический анализ) / Т. З. Адамьянц // Мир психологии. – 2000. – № 2. – С. 43–44.
    5. Акопов Г. Л. Глобальные проблемы и опасности сетевой политики. Сайт ПОЛИТНЕТ.RU [Электронниый ресурс] / Г. Л. Акопов. – Режим доступу : http://www.problem.politnet.ru/oglavlen.html
    6. Алексеева А.О. Новые интерактивные медиа в контексте теорий информационного общества: дис… кандидата филол. наук: спец. 10.01.10 «Журналистика» / А.О. Алексеева. – М., 2006. – 169 с.
    7. Алексеева И. Возникновение идеологии информационного общества // Информационное общество. Вып. 1. М., 1999. То же [on-line]. Режим доступу:
    8. Алексеева Т.А. Современные политические теории / Т.А. Алексеева. – М.: РОССПЭН, 2000. – 342 с.
    9. Алексухин С. Логика информационно-политического пространства С. Алексухин // Государственная информационная политика: концепции и перспективы. – М.: РАГС, 2001. – С.27-40.
    10. Алмонд Г.А. Гражданская культура и стабильность демократии / Г.А. Алмонд, С. Верба // Полис. – 1992. – № 4. – С. 122–134.
    11. Алтунян А. Г. Анализ политических текстов : учеб. пособие / Алтунян А. Г. – М. : Университетская книга; Логос, 2006. – 384 с.
    12. Анохин М.Г. Авангардные информационные технологии PR: возможности и перспективы / М.Г. Анохин, М.Ю. Павлютенкова // Связи с общественностью в политике и государственном управлении / Под общ. ред. В.С. Комаровского. – М.: Изд-во РАГС, 2001. С. 408–425.
    13. Анохин М. Г. Информационно-коммуникационные технологии в политике / М. Г. Анохин, М. Ю. Павлютенкова. – М.: РАГС, 1998. – 765 с. – (Кафедра политологии и политического управления. Российская Академия государственной службы при Президенте Российской Федерации).
    14. Анохин М. Г. Информационные технологии в политике / М. Г. Анохин, В. С. Комаровский // Политика: возможность современных технологий. – М.: РАГС, 1998. – С. 230–245.
    15. Анохин М. Г. Компьютерные технологии в политике и политологии / М. Г. Анохин // Общая и прикладная политология : учеб. пособие / [общ. ред. В. И. Жукова, Б. И. Краснова]. – М.: РАГС, 1997. – С. 760–761.
    16. Анохин М.Г. Политические системы: адаптация, динамика, устойчивость (Теоретико-прикладной анализ) / М.Г. Анохин. – М.: Агентство “Инфомарт”, 1996. – 305 с.
    17. Арефьев П. Г. Интеграция российского академического сообщества в глобальные коммуникации / П. Г. Арефьев // Социологический журнал. – 2001. – № 2 [Электронный ресурс]. – Режим доступу : http://www.nir.ru/Socio/scipubl/sj/sj2-01aref.html
    18. Афанасьев В. Г. Социальная информация / Афанасьев В. Г.; [под ред. Л. Ф. Пирожкова]. – М.: Гран, 1994. – 164 с.
    19. Ануфриева А. Блоги, новые медиа и гражданская журналистика / А. Ануфриева [Электронный ресурс]. - Сайт LifeInternet. – Режим доступу: http://www.yashar.ru/post34272843/
    20. Арефьев П.Г. Интеграция российского академического сообщества в глобальные коммуникации // Социологический журнал. 2001. N 2. То же [on-line]. - Режим доступу:
    21. Артюхина Е.В. Компьютерно-опосредованная политическая коммуникация: опыт социологического анализа : автореферат дис. на соискание науч. степени канд. соц. наук : спец. 23.00.02 «Социальная структура, социальные институты и процессы» / Е.В. Артюхина. – Волгоград, 2008. – 25 с.
    22. Афанасьев В.Г. Социальная информация и управление обществом / В.Г. Афанасьев. – М.: Политиздат, 1975. – 408 с.
    23. Афанасьев В.Г. Социальная информация / В.Г. Афанасьев – М.: Наука, 1994. – 199 с.
    24. Афанасьев В.Г. Социальная информация / Под. ред. Л.Ф. Пирожкова.— М.: Гран, 1994.— 164 с.
    25. Ачкасов В.А. Демократия и Интернет: Роль Интернет в формировании “просвещенного понимания” / В.А. Ачкасов, А.В. Чугунов // Интернет и современное общество : Тезисы Всероссийской научно–методической конференции. СПб, 7–11 декабря 1998 г. – СПб, 1998. С. 43–46.
    26. Ашин Г.К. Вторжение без оружия: идеологическая борьба в современном мире и буржуазная “массовая культура” / Г.К. Ашин. – М.: Советская Россия, 1985. – 160 с.
    27. Ашин Г.К. Социология политики: сравнительный анализ российских и американских политических реалий / Г.К. Ашин, С.А. Кравченко, Э.Д. Лозанский. – М.: Экзамен, 2001. – 608 с.
    28. Багиров А. Интернет в международных отношениях / А. Багиров // Международная жизнь. – 2000. – № 8–9. – С. 33 – 38.
    29. Багиров Р.З. Политическая коммуникация в обеспечении военной безопасности Российской федерации : автореф. дис. на соискание науч. степени канд. полит. наук наук : спец. 23.00.02 «Политические институты, этнополитическая конфликтология, национальные и политические процессы и технологии» / Р.З. Багиров. –М., 2009. – 21 с.
    30. Базаров Р. Пятая власть / Р. Базаров // Журнал CIO. – 2007. – № 6 [Электронный ресурс]. – Режим доступу: http://www.cio-world.ru/offline/2007/61/328660/
    31. Бакулев Г.П. Массовая коммуникация: Западные теории и концепции: [учебное пособие для студентов вузов] / Г.П. Бакулев. – М.: Аспект Пресс, 2005. – 176 с.
    32. Баловсяк Н. Политические блоги в Уанете: мнение специалистов / Н. Баловсяк [Электронный ресурс] Сайт Агентство Интернет новостей. – Режим доступу - http://ain.com.ua/archives/3031?itemid=3079
    33. Баловсяк Н. Политические блоги в Уанете / Н. Баловсяк [Электронный ресурс]. Сайт Агентство Интернет новостей– Режим доступа: http://ain.com.ua/archives/3031?itemid=3079)
    34. Бард А. Netoкратия: новая правящая элита и жизнь после капитализма / А. Бард, Я. Зодерквист ; [пер. с англ.]. – СПб.: Стокгольмская школа экономики в Санкт Петербурге, 2004. – 252 с.
    35. Бахметьев А.В. Социальные факторы формирования информационного общества / А.В. Бахметьев. – М.: Институт социально-политических исследований; Фонд поддержки ученых “Научная перспектива”, 2003. – 272 с.
    36. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество: Опыт социального прогнозирования / Д. Белл ; [пер. с англ]. - М.: Academia, 1999.— 956 с.
    37. Белобородов С.Г. Формирование интернет-сообществ как способ самоорганизации и влияния на власть / С.Г. Белобородов [Электронный ресурс]. – Сайт POLIJOURNAL. – Режим доступу: http://politjournal.spb.ru
    38. Березин В.М. Сущность и реальность массовой коммуникации / В.М.Березин. – М.: Изд-во Российского университета дружбы народов, 2002. – 182 с.
    39. Бехманн Г. Концепции информационного общества и социальная роль информации / Г. Бехман // Политическая наука. – 2008. - № 2. – С.10-28.
    40. Богданова Д. Блоги в системе электронных сетевых коммуникаций / Д. Богданова // Новое в массовой коммуникации. Альманах. Вып.5-6. – Воронеж, 2006. – С.17-26.
    41. Бритков В. Б. Информационные технологии в национальном и мировом развитии / В. Б. Бритков, С. В. Дубовский // Общественные науки и современность. – 2000. – № 1. – С. 146–150.
    42. Бодрийяр Ж. Город и насилие / Ж. Бодрийяр // Логос. – 1997. – № 9. – С. 107-117.
    43. Бодрийяр Ж. Реквием по масс-медиа / Ж. Бодрийяр // Поэтика и политика: Альманах Российско-французского центра социологии и философии Института социологии Российской Академии наук. – М.: Институт экспериментальной социологии; СПб.: Алетейя, 1999. – С. 193–226.
    44. Большой иллюстрированный словарь иностранных слов. – М.: Русские словари: АСТ: Астрель, 2007 – 957,[3] c.
    45. Бондаренко С.В. Социальная система киберпространства: материалы научно-методической конференции «Интернет и современное общество» [Электронный ресурс] – Режим доступу: http//ims2002.nw.ru/02-rlf05.html
    46. Бондаренко С.В. Социальная структура виртуальных сетевых сообществ : автореферат дис. на соискание науч. степени докт. соц. наук : спец. 23.00.02 «Политические институты, этнополитическая конфликтология, национальные и политические процессы и технологии (социологические науки). / С.В. Бондаренко. – Ростов-на-Дону, 2004. – 36 с.
    47. Борев В.Ю. Культура и массовая коммуникация / В.Ю. Борев, А.В. Коваленко. – М.: Наука, 1986. – 301 с.
    48. Бориснев С.В. Социология коммуникации : учеб.пособие для вузов / С.В. Бориснев. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2003. – 270 с.
    49. Брайант Дж. Основы медиа-воздействия / Дж. Брайант, С. Томсон. – М., 2004. – 432 с.
    50. Брайант Дж. Основы медиа-воздействия / Дж. Брайант, С. Томсон. – М., 2005.
    51. Британские СМИ оказались под контролем группы политиков и лоббистов [Электронный ресурс]. - Сайт СМИ-НН.RU. - Режим доступу: http://www.smi-nn.ru/?id=50158.
    52. Бродский [Электронный ресурс]. - Сайт .Internet.ua. Режим доступу: http://news.internetua.com/blogosphere?page=8
    53. Брыжко В.М. Е-будущее информационного право / под ред. Р.А. Калюжного, М.Я. Швеца / В.М. Брыжко, А.А. Орехов, О.Н. Гальченко и др. — К.: Интеграл, 2002.— 264 с.
    54. Быков И.А. Интернет как средство политической коммуникации: анализ российского опыта : автореферат дис. на соискание науч. степени канд. полит. наук : спец. 23.00.02 «Политические институты, этнополитическая конфликтология, национальные и политические процессы и технологии» / И.А. Быков. – С.Петербург, 2005. – 26 с.
    55. Быков И.А. Интернет-сайт как инструмент политической коммуникации / И.А. Быков [Электронный ресурс]. – Режим доступу: bykov.socionet.ru/public/Bykov_SitePolitPart.html
    56. Буданцев Ю.П. В контексте жизни: Системный подход и массовая коммуникация / Ю.П. Буданцев. – М.: Мысль, 1979. – 262 с.
    57. Буданцев Ю.П. Системность в изучении массовых информационных процессов Ю.П. Буданцев. – М.: Изд-во Университета дружбы народов, 1986. – 166 с.
    58. Буданцев Ю.П. Социология массовой коммуникации / Ю.П. Буданцев. – М.: Изд-во МНЭПУ, 1995. – 111 с.
    59. Бузгалин А.В. Феномен альтерглобализма / А.В. Бузгалин // Вестник Российского философского общества. – 2002. - № 4. – С.113-118.
    60. Бьюкенен П. Дж. Смерть Запада / П. Бьюкенен. – М.: АСТ, 2003. – 444 с.
    61. Вартанова Е. Финская модель на рубеже столетий: Информационное общество и СМИ Финляндии в европейской перспективе / Е. Вартанова. – М.: Изд-во Московского университета, 1999. – 287 с.
    62. Василенко И.А. Политические переговоры / И.А. Василенко. – М.: Гардарики, 2006. – 271 с.
    63. Василенко Л.А. Интернет в информатизации государственной службы России: Социологические аспекты / Л.А. Василенко. – М.: РАГС, 2000 – 251 с.
    64. Василик М.А. Политология: Словарь-справочник / М.А. Василик, М.С. Вершинин и др.- М.: Гардарики, 2001. – 328 с
    65. Васильев В.Н. Содержательное наполнение образовательного портала: возможности межвузовской кооперации / В.Н. Васильев, С.К. Стафеев // Компьютерные инструменты в образовании. – СПб., 2002. – № 3–4. – С. 11–20.
    66. Васильева Т.А. Коммуникативные технологии в современном избирательном процессе Российской Федерации : автореф. дис. на соискание науч. степени канд. полит. наук наук : спец. 23.00.02 «Политические институты, этнополитическая конфликтология, национальные и политические процессы и технологии» / Т.А. Васильева. –– Чита, 2007. – 27 с.
    67. Вашкевич В. Р., Шибут И. П. Новейшие коммуникационные технологии [Электронный ресурс] / В. Вашкевич, И. Шибут. – Минск, 2003. – 124 с. – Режим доступу: http://zhurfak.edu.by/main.aspx?uid=33764
    68. Вебер М. Избранные произведения / М. Вебер. – М.: Прогресс, 1990. – 804 с.
    69. Вердероса Э. Электронные выборы в Бразилии / Э. Вердероса // Государственное управление в переходных экономиках: Ежеквартальное издание программы “Инициатива реформирования местного самоуправления и государственных услуг” / Институт открытого общества. – 2003, зима. С. 22–23.
    70. Вершинин М.С. Политическая коммуникация в информационном обществе / М.С. Вершинин. – СПб.: Изд-во Михайлова В.А., 2001. – 252 с.
    71. Вершинин М.С. Политическая коммуникация в информационном обществе: перспективные направления исследований / М.С. Вершинин // Актуальные проблемы теории коммуникации : сборник научных трудов. – СПб.: Изд-во СПбГУ, 2004. – С.98-107.
    72. Винарик Л.С. Вхождение Украины в информационное общество / Л.С. Винарик, А.Н. Щедрин, Н.В. Васильева. – Донецк: ИЭП НАН Украины, 2001. – 152 с.
    73. Винер Н. Акционерное общество “Бог и Голем”: Обсуждение некоторых проблем, в которых кибернетика сталкивается с религией / Н. Винер // Винер Н. Человек управляющий. – СПб.: Питер, 2001. С. 197–262.
    74. Винер Н. Индивидуальный и общественный гомеостазис / Н. Винер // Общественные науки и современность. – 1994. – № 6. – С. 127–130.
    75. Винер Н. Кибернетика, или Управление и связь в животном и машине / Н. Винер. – М.: Наука; Главная редакция изданий для зарубежных стран, 1983. – 344 с.
    76. Винер Н. Кибернетика и общество.— М.: Наука, 1958.— 282 с.
    77. Винер Н. Машина умнее своего создателя / Н. Винер // Винер Н. Кибернетика или управление и связь в животном и машине. – М.: Наука; Главная редакция изданий для зарубежных стран, 1983. – С. 308–314.
    78. Винер Н. Мое отношение к кибернетике. Ее прошлое и будущее / Н. Винер. – М.: Советское радио, 1969. – 24 с.
    79. Винер Н. Человеческое использование человеческих существ: кибернетика и общество / Н. Винер // Винер Н. Человек управляющий. – СПб.: Питер, 2001. С. 3–196.
    80. Винер Н. Я – математик / Н.Я. Виннер. – Ижевск: НИЦ “Регулярная и хаотическая динамика”, 2001. – 336 с.
    81. Ви
  • Стоимость доставки:
  • 150.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины