СИМВОЛІЧНИЙ РЕСУРС ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ: СУТНІСТЬ, ҐЕНЕЗА, ЕВОЛЮЦІЯ : СИМВОЛИЧЕСКИЙ РЕСУРС ГОСУДАРСТВА: СУЩНОСТЬ, ГЕНЕЗИС, ЭВОЛЮЦИЯ

Краткое описание

Національна академія державного управління
при Президентові України

Одеський регіональний інститут державного управління

На правах рукопису

МАМОНТОВА ЕЛЛА ВІКТОРІВНА

УДК 321.01:342.228

СИМВОЛІЧНИЙ РЕСУРС ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ:
СУТНІСТЬ, ҐЕНЕЗА, ЕВОЛЮЦІЯ

23.00.02. – політичні інститути та процеси

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора
політичних наук

Науковий консультант
Пойченко Анатолій Михайлович
д.політ.н., професор

Одеса – 2012

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ с.4
ВСТУП с. 5
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ МІСЦЯ ТА РОЛІ СИМВОЛУ У СТАНОВЛЕННІ ДЕРЖАВИ ЯК ФОРМИ ПОЛІТИЧНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА

с.20
1.1 Філософський етап рефлексії символу: політико-управлінський
аспект с.22
1.2 Символ як предмет соціального знання та соціокультурна детермінанта політики с.40
1.3 Соціорегуляторний та соціотворчий потенціал символу у науковому дискурсі ХХ-ХХІ ст. с.51
1.4 Сучасна політологія про місце та роль символу у політичному процесі с.65
Висновки до Розділу 1 с. 75
РОЗДІЛ 2 ГЕНЕЗА ТА ЕВОЛЮЦІЯ НОРМАТИВНО-СИМВОЛІЧНИХ ФОРМ ПОЛІТИКО-СОЦІАЛЬНОЇ ВЗАЄМОДІЇ ТА ПОЛІТИЧНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА: ІСТОРИКО-ПОЛІТОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ

с.81
2.1 Міфологія як джерело символічної влади та чинник становлення державної форми організації суспільства с.83
2.2 Символізм та ієрархія – універсальні принципи політичної архітектоніки релігійного суспільства
с.110
2.3 Ідеологічна детермінанта державотворчого процесу: від проекту «модерн» до ситуації «постполітики» с.126
Висновки до Розділу 2 с.148
РОЗДІЛ 3 СИМВОЛІЧНИЙ РЕСУРС ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ: СТУКТУРНО-ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ ВИМІР с.159
3.1 Символічний ресурс державотворення як наукова категорія та інструмент політики с.160
3.2 Інтегративний потенціал символу: державотворчій аспект с.169
3.3 Символічний комплекс атрибуції державного суверенітету: системний
вимір с.193
Висновки до Розділу 3 с.217
РОЗДІЛ 4 МІСЦЕ ТА РОЛЬ СИМВОЛІЧНОГО РЕСУРСУ У ПРАКТИКАХ ЛЕГІТИМАЦЇЇ ПОЛІТИЧНОГО ПОРЯДКУ с.226
4.1 Функціонально-смислове навантаження символів панування у практиках обґрунтування легітимності державної влади с.227
4.2 Культурно-історична динаміка становлення ритуально-процесуальної символіки с.243
4.3 Символи-рефлектори як структурні складові символічного комплексу легітимації с.264
4.4 Ієрархізація та номінація як техніки політичного панування с.277
Висновки до Розділу 4 с.294
РОЗДІЛ 5 ДЕРЖАВНИЙ ПРОТОКОЛ ТА ЦЕРЕМОНІАЛ ЯК СИМВОЛІЧНИЙ ІНСТРУМЕНТ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДЕРЖАВОТВОРЧОГО ПРОЦЕСУ: ПОЛІТИКО-КОМУНІКАТИВНИЙ АСПЕКТ

c.300
5.1 Державний протокол та церемоніал як феномен політично-організованої цивілізації с.304
5.2 Державний протокол та церемоніал як квінтесенція багатовікового досвіду поведінкових сценаріїв влади: витоки, структура, принципи
с.325
5.3 Становлення Державного Протоколу та Церемоніалу України як складова державотворчого процесу с.336
Висновки до розділу 5 с.362
ВИСНОВКИ с.366
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ с.376
ДОДАТКИ с.429

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

ВР – Верховна Рада України
ІКС – інформаційно-комунікативна система
СКА - символічний комплекс атрибуції
СКІ - символічний комплекс ідентифікації
СКІтаН - символічний комплекс ієрархізації та номінації
СКЛ - символічний комплекс легітимації
СКП - символічний комплекс презентації
СМК – система масових комунікацій
СРД – символічний ресурс державотворення
ТСО – теорія соціального обміну

ВСТУП

Розбудова відкритої держави, інтегрованої у світові політичні, економічні, науково-технічні, культурні, екологічні процеси, вимагає від суб’єктів політики на шляху реалізації державотворчого проекту та формування національної управлінської парадигми здібності і бажання враховувати та вивчати тенденції світового розвитку, спиратися на них, а також вдосконалювати практику політичного управління на її основі.
Однією з таких тенденцій є символізація суспільно-політичних відносин, під якою ми розуміємо перетворення на символ будь-якої дії, що свідомо здійснюється їх суб’єктом. Як специфічна форма непрямої комунікації, символ, будучи невід’ємною складовою духовного, культурного, ідеологічного, політичного життя суспільства, відіграє роль засобу інтеграції та мобілізації людських спільнот. Символи завжди використовувалися при необхідності продемонструвати силу єдності та згуртованості соціальної групи. У концентрованому вигляді вони репрезентують колективні уявлення та водночас переконливим для колективу образом вказують на іншу (сакральну) реальність. Інакше кажучи, символи не віддзеркалюють соціальну реальність, але стають самою реальністю для спільноти. Так, в основу формування, фіксації та відтворення нації та держави завжди було закладено певну систему символоформ та символодій, які через створення національного символічного простору і конкуренцію з символічними універсумами інших культур, держав та геополітичних утворень, через зміцнення символічного капіталу власної держави позначають ареал розповсюдження і міру захищеності національного та державного суверенітету. Такий величезний креативний потенціал і спроможність народжувати нові смисли, що ведуть до переформатування простору соціально-владних відносин, актуалізують дослідження природи символу як феномену політичної реальності та інструменту політико-управлінського впливу. Адже в умовах, коли в наслідок глобальних трансформацій відбувається послаблення традиційних устоїв державного регулювання соціально-політичних відносин, звернення до арсеналу нетрадиційних ресурсів в політиці є актуальною вимогою часу.
Враховуючи те, що процес становлення української державності налічує лише третє десятиріччя і на його шляху українське суспільство стикається з труднощами об’єктивного та суб’єктивного характеру, необхідність та своєчасність звернення до проблеми формування «символічної форми соціальності», виявлення конструктивного потенціалу символу як інструменту забезпечення процесу державотворення, не викликає сумніву.
Отже, актуальність теми дослідження зумовлена:
парадигмальними зрушеннями у світосприйнятті сучасного постіндустріального суспільства, які пов’язані із перенесенням акценту зі структури соціальних смислів і значень на динаміку смислоконструювання та на розробку технологій і процедур інтерсуб’єктивності у пізнанні, культурі, моралі, політиці, управлінні, що і виводить символ у коло ресурсів конституювання реальності, а, отже, і ресурсів політичної влади;
світовою тенденцією послаблення традиційних устоїв політико-управлінського впливу на соціально-політичні процеси та зростаючим інтересом до проблематики символічного у політико-управлінській теорії та практиці;
зниженням інструментальної ефективності інститутів державного управління, що відповідають за реалізацію інтегративної та телеологічної функції держави, та відсутністю результативних показників успіху інституційних інновацій у ході політичного реформування;
необхідністю подолання базового протиріччя між процесами глобалізації та курсом України на розбудову повноцінної національної держави, оскільки в умовах становлення глобального світопорядку будь-яка держава примушена відстоювати не тільки свою територіальну цілісність та політико-економічну незалежність, але й свої символічні універсуми, на які постійно спрямована зовнішня експансія з боку різних форм культурно-ідеологічної уніфікації;
поглибленням поляризації українського суспільства, що, в наслідок відсутності єдиної системи цінностей та політичної ідентичності, призводить до перетворення геокультурних відмінностей на протиріччя;
доцільністю утвердження консолідуючих факторів українського суспільства на шляху подолання таких ознак перехідного періоду, як масова ціннісна дезорієнтація, втрата ідейних орієнтирів, розщеплення соціокультурного простору.
Усе вищевикладене визначає необхідність наукового осмислення поняття символічного ресурсу та виявлення його сутності, місця й ролі у процесах державотворення, що і зумовлює доцільність даного дисертаційного дослідження для розвитку політичної науки.
У запропонованій дисертантом постановці нагальна для молодої незалежної Української держави проблема досі не досліджувалася, хоча соціальна природа символу та його політико-управлінський потенціал віддавна цікавили дослідників. Так, філософськи спроби осмислення символу як складової соціально-політичного буття пройшли тривалий шлях від архаїчних спроб осягнення даного феномену до його інтерпретації у раціоналістичних та естетичних концепціях Просвітництва (Піфагор, Платон, Аристотель, Діонісій Ареопагіт, Микола Кузанський, Ф. Шеллінг, Г. В. Ф. Гегель І. Кант та ін.) і, в цілому, не виходять за межі загальноприйнятої періодизації історії самої філософії.
Починаючи з другої половини ХІХ ст. активізуються процеси концептуалізації символу, які на сьогодні вже охопили широке коло дослідницьких напрямків та шкіл, сформованих у рамках соціології (П. Блау, Г. Блумер, М. Вебер, Е. Дюркгейм, Дж. Г. Мід, Т. Парсонс, Дж. Хоманс. Т. Шибутані), антропології (Ф. Боас, Дж. Гершкович, К. Гірц, Дж. Лаббок, І. Льюіс, Б. Малиновський, М. Мід, Л. Морган, М. Мосс, А.Ф. Редкліфф-Браун, Е. Тайлор, Іп. Тен, А. Тойнбі, Л. Уайт, Дж. Фрезер), аналітичної психології (З. Фрейд, Е. Фромм, К.Г. Юнг), культурософії (Е. Касірер, Г. Коген, С.К. Лангер, О. Шпенглер), герменевтики (Г.Г. Гадамер, П. Рикер), феноменології (Е. Гуссерль, О. Лосєв, П. Флоренський), семіотики (У Еко, Ю. Лотман, Ч.У. Морріс, Ч. Пірс, Ф. де Сосюр, Г. Фреге), соціолінгвістики, структурного функціоналізму та постструктуралізму (Р. Барт, Ж. Лакан, Л. Леві-Брюль, К. Леві-Стросс, Е. Ортига, Ж. Піаже, В. Пропп, У. Уорнер, М. Фуко, Р. Якобзон) тощо. Втім, остаточне перенесення символу та його соціально-владної ролі як категорій теоретико-методологічного осмислення із площини, що задається координатами «означаюче – означуване» у сферу політичного, відбулося у межах соціодраматургії (К. Берк, Е. Гофман, Х. Данкен, Дж. Мак-Колл), комунікативістики (Ж. Дельоз, Ж.-Ф. Ліотар, Н. Луман, Ю. Хабермас) та постмодернізму (П. Бергер, Ж. Бодрійяр, П. Бурдьє, Е. Гіденс, Н. Еліас, Т. Луман, А. Щюц).
Останні течії здійснили помітний вплив на формування нових дослідницьких підходів, спрямованих на вивчення власне символічного аспекту політики, а саме: політико-культурологічного (Т. Арнольд, А.Вілдавські, К. Гаджиєв, А. Гелен, П. Гуревич, М. Едельман, Р. Елліс, Л. Дітмер, М. Дуглас, Дж. Кауфман, Б Колоницький, В. Радаєв, Р.Такер, В. Тернер, М. Томпсон, А. Уайтхед, Д. Хапаєва, В. Бурдяк, П. Демчук, В. Денисенко, М. Іванов, І. Кресіна, Л. Кормич, Л. Нагорна, І. та Я. Пасько, Н. Ротар, Ю. Шаргородський та ін.) та політико-комунікативного (К. Дойч, Е. Канетті, Г. Лассуел, Ф. Тенніс, В. Попов, С. Поцелуєв, О. Соловйов, С. Денисюк, О. Зернецька, М. Лісовська, Т. Нагорняк, П. Олещук, Л. Павлюк, Г. Почепцов, Д. Яковлев та ін.). У контексті технологізації процесів управління суспільством символічна компонента політики розглянута у роботах іноземних (Дж. Адаір, Е. Аронсон та Е. Праткінс, Г. Атаманчук, Р. Белла, В. Гельман, Б. Дубін, С. Кара-Мурза, О. Кармадонов, А. Кольєв, Ю. Левада, А. Май, В. Попов, В. Сергєєв, С. Поцелуєв, Дж. Пфеффер, В. Соловйов, А. Цуладзе) та вітчизняних (В. Бебик, В. Видрін, С. Денесюк, М. Головатий, В. Горбатенко, Ф. Кирилюк, Т. Ляпіна, А. Пойченко, Г. Почепцов, Ю. Сурмін, С. Телешун, Ю. Шайгородський, О. Шерман та ін.) дослідників.
Однак у працях переважної частини названих авторів питання про сутнісні характеристики саме політичної символіки не ставилося самостійно. Безпосередньо проблеми політичної символіки та політичного символізму розглянуто у лічених публікаціях (Т. Бикова, К. Завершинський, Д. Місюров, С. Поцелуєв та ін.). Втім, дане завдання є досить проблематичним в силу природи самого символу як феномену соціального порядку. Зокрема, відзначимо, що, не зважаючи на різність підходів, жоден із названих дослідників не зміг уникнути розмежування дефініцій «політична символіка» та «державна символіка». Показово, що саме остання, як предмет наукового аналізу, виступає на сторінках переважної більшості праць, що вийшли друком останніми роками в Україні (О. Братко-Кутинський, В. Бушанський, В. Гавриленко, В. Головченко, А. Гречило, В. Гриневич, В. Дрешпак, К. Нежинський, В. Сергейчук, С. Серьогін та ін.) та країнах пострадянського простору (В. Артамонов, Г. Велинбахов, Д. Місюров, В. Похлебкін, В. Соболєва, В. Соколов та ін.).
Серед робіт, присвячених дослідженню окремих різновидів політичної символіки та її функціонально-смисловому навантаженню, що вона несе у політичному процесі, відзначимо масив праць по вивченню вербальної символіки та символічних структур політичного дискурсу (Р. Водак, І. Вольфсон, М. Гаврилова, М. Грачов, К. Зеленецький, Дж. Л. Остин, Дж. Р. Серль, Е. Шейгал, К. Хадсон, С. Холл та ін.).
Окремо слід відзначити спроби сформувати самостійний дослідницький напрямок навколо дефініції «символічна політика», що визначається як різновид політичної комунікації, мета якого - навіювання певних уявлень про політичну дійсність, а не її раціональне тлумачення (З. Балабаєва, В. Бушанський, Б. Дубін, Т. Мейєр, С. Поцелуєв, А. Лисюк, В. Полянська, О. Соловйов та ін.). Поряд з цим, вивчення символізації як симптому сучасного політичного розвитку займає належне місце у магістральних працях з теорії інформаційного суспільства (Д. Белл, М. Кастельс, М. Маклюєн, Е. Ноель-Нойман, А. Тофлер, Ф. Фукуяма) та у роботах, в яких зосереджено увагу на символічній складовій процесу глобалізації (У. Бек, В. Іноземцев, Ю. Левенець, О. Панарін, Н. Пелагеша, А. Юрьєв та ін.), що, безперечно, виводить предмет нашого дослідження на якісно новий теоретико-методологічний рівень.
Втім, не зважаючи на широкий спектр підходів до концептуалізації символу та символічного як складових політики, усі вони, у своїй переважній більшості, носять фрагментарний характер та, як-правило, зосереджуються на соціокультурних аспектах питання. Проте, поза зоною уваги більшості дослідників залишається запит на вивчення ресурсного потенціалу символу як інструменту державотворення.
Дисертація є спробою комплексного аналізу символічного ресурсу державотворення як категорії політичної теорії та практики. При цьому автор виходить з того, що звернення до потенціалу символічного ресурсу у політичній діяльності широкого кола суб’єктів політики є однією з ключових умов прискорення соціально-політичних трансформацій в українському суспільстві, його консолідації, забезпечення поступальності та незворотності державотворчого процесу в Україні.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційна робота виконувалася в рамках державних бюджетних НДР Одеського національного політехнічного університету «Політична система у період трансформації українського суспільства» (реєстраційний номер 387-81), «Особливості розвитку політичного процесу Південного регіону України» (реєстраційний номер 15-83), «Інтелігенція в демократичному політичному процесі незалежної України» (державний реєстраційний номер № 0105U007570), «Інтелігенція Півдня України у загальнонаціональному політичному процесі» (реєстраційний номер №44-83), а також у межах НДР «Механізми наближення системи публічного управління України до Європейських стандартів: регіональний та субрегіональний рівень» (державний реєстраційний номер 0107U004692) Одеського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України та госпдоговірної теми «Розробка комплексного експертно-аналітичного висновку щодо проекту нормативно-правового акту «Статут територіальної громади міста Одеси»» (ОРІДУ НАДУ з комунальним підприємством «Право» 2009 р.).
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є виявлення сутності, структури та функцій символічного ресурсу як інструменту забезпечення поступальності державотворчого процесу.
Відповідно до поставленої мети сформульовані такі дослідницькі задачі:
дослідити ступінь наукової розробки проблеми, систематизувати і уточнити термінологію, на яку спирається дослідження;
обґрунтувати необхідність звернення політичної теорії до символу як складової політики та виявити його функціональне навантаження у політичному процесі;
з’ясувати природу символічного як джерела політико-управлінського впливу та окреслити етапи становлення та розвитку нормативно-символічних форм соціальної взаємодії;
розглянути державотворчий процес як еволюцію форм політичної організації суспільства у фокусі магістральних тенденцій формування символічного виробництва і виокремити на цій основі специфіку міфології, релігії, ідеології та політичного соціосемозісу як нормативно-символічних детермінант політичного порядку і політичного розвитку;
визначити сутність поняття «символічний ресурс державотворення» як наукової категорії та інструменту забезпечення державотворчого процесу;
виявити інтегративний потенціал символу та показати його місце у механізмі створення колективної ідентичності як складової державотворення;
довести системний характер символічного комплексу атрибуції державного суверенітету та обґрунтувати його конститутивну роль у державотворчому процесі;
простежити культурно-історичну динаміку становлення практик символічного обґрунтування легітимності державної влади та встановити на цій основі їх функціонально-смислове навантаження у державотворчому процесі;
окреслити специфіку ієрархізації та номінації як технік політичного управління;
розкрити політико-комунікативну сутність державного протоколу та церемоніалу як структурного компонента символічного ресурсу державотворення;
схарактеризувати основні етапи та специфіку становлення вітчизняного символічного простору як складової державотворення.
Об’єкт дослідження – державотворення як магістральний історичний процес становлення держави, як форми політичної організації суспільства.
Предмет дослідження - символічний ресурс та вплив його актуалізації на процес державотворення.
Методи дослідження визначаються поставленою метою та дослідницькими завданнями. Теоретико-методологічну основу дослідження складають, насамперед, парадигмальний та стадіальний підходи сучасного соціального знання до аналізу різноманітних соціально-політичних явищ у їх політологічному зрізі. Так, методологія, здобута у полі соціокультурної парадигми, надала змоги дослідити вертикальний (діахронний) вимір функціонування символічних форм як модусів існування політичних ієрархій. Водночас, пошуковий інструментарій, сформований у межах соціоконструктивістської парадигми, виявився незамінним при вивченні державотворчого потенціалу символічних структур політики у горизонтальній (синхронній) проекції форм її прояву у площини дискурсивних практик. В свою чергу, стадіальний підхід дозволив хронометрувати етапи становлення символічного ресурсу державотворення та виявити його специфіку і функціональне навантаження у фокусі процесу політичної модернізації.
У ході дослідження було використано широкий спектр взаємодоповнюючих методів, які забезпечили достовірність отриманих результатів. Так, загальнонаукові методи пізнання (індукція та дедукція, аналіз та синтез, визначення та класифікація, порівняння та аналогія) дозволили виявити динаміку процесу становлення держави як форми політичної організації суспільства, класифікувати структурні складові символічного ресурсу як інтегрального інструменту забезпечення державотворчого процесу, а прийоми міждисциплінарного аналізу надали змоги розкрити сутність символічного ресурсу як політичного явища та багатомірного соціального феномену онтологічного порядку. Системно-аналітичний метод дозволив вивчити окремі елементи символічного простору держави та специфічні форми міжструктурних зв’язків щодо забезпечення його цілісності. Звернення до функціонально-структурного методу забезпечило можливість виявити причинно-наслідкові зв’язки у взаємодії символічного простору із розвитком моделей політичної організації суспільства. Для дослідження ґенези та еволюції символічного ресурсу як джерела влади і управління було використано історичний метод. Інституціональний метод дозволив сфокусувати увагу на місці символічного ресурсу у політичній системі та її окремих інститутів, а також виявити особливості їх взаємодії та взаємовпливу. Інструментарій дискурс-аналізу надав змоги виявити легітимаційний потенціал символів-перформативів, а метод контент-аналізу забезпечив узагальнення вітчизняної нормативно-правової бази стосовно символічного аспекту процесу державотворення.
Наукова новизна одержаних результатів нерозривно пов'язана з вирішенням поставленої мети і конкретизується в наступних положеннях.
Вперше:
- запропоновано нове бачення процесу державотворення та його періодизація у контексті зміни світоглядних систем смислопородження; державотворення визначено як магістральний історичний процес становлення та еволюції державної форми політичної організації суспільства, протікання якого визначається специфікою міфу, релігії, ідеології та соціосеміозіса як нормативно-символічних детермінант політичного порядку та політичного розвитку;
- виявлена взаємообумовленість між еволюцією держави як політико-управлінської моделі організації суспільства та становленням й розвитком арсеналу практик символізації; з’ясовано, що поступове розширення номенклатури політико-соціальних функцій символу відбулося за траєкторією «ідентифікація – легітимація - номінація – мобілізація - естетизація» і корелює з такими модифікаціями форм політичної організації суспільства, як потестарна та політогенетична структура, давньосхідна деспотія, середньовічна станово-представницька монархія, індустріальна держава-нація, постсучасна держава-проект;
- розроблено та обґрунтовано необхідність введення у науковий обіг інтегральної категорії «символічний ресурс державотворення» та її похідних – «символічний комплекс», «національна символосфера», «громадянська символосфера», «політичний соціосеміозіс» тощо; символічний ресурс державотворення визначено як багатоскладний інструмент, основу якого становлять символічні комплекси, сформовані згідно їх структурно-функціонального навантаження, що вони несуть у процесі державного самовизначення у символічному просторі політики;
- використано системний підхід для аналізу державної символіки як семіотичного утворення; доведено системоутворюючу роль символів – атрибутів державного суверенітету у процесі формування символічного простору держави;
-розроблено всебічну класифікацію символічних форм забезпечення процесу легітимації відповідно до їх структурно-функціонального та семіотичного навантаження, що вони несуть у державотворчому процесі; введено у науковий обіг дефініції «символи-аксесуари», «символи-перформативи» та «символи-рефлектори»;
- подано нову експлікацію поняття «офіційна публічна комунікація» у контексті предмету дослідження, як організованого, систематичного та масового розповсюдження спеціально підготовлених повідомлень соціально значущого характеру з метою впливу на установки та поведінку спільноти, суб’єктом якого виступає держава;
- з’ясовано специфіку державного протоколу та церемоніалу як комунікативного інструменту забезпечення державотворчого процесу; розкрита його символічна природа;
- здійснено спробу обґрунтування шляхів оптимізації використання символічного ресурсу в умовах вітчизняного державотворчого процесу.
Удосконалено:
- періодизацію інтелектуальної рефлексії дефініції «символ» та визначення ключових концептуальних підходів до вивчення символу як категорії політики;
- класифікацію інавгураційних сценаріїв і, на цій основі, виявлено їх кореляцію з типом політичного режиму;
- зміст поняття «державний протокол та церемоніал» та його структурно-функціональні характеристики у фокусі співвідношення зі спорідненими дефініціями;
- дефініції «символічний ресурс», «символічний простір», «символічне виробництво», «символічна система», «державотворення», «інсігнія», «регалія» у контексті предмету дослідження.
Дістало подальший розвиток:
- вивчення символізації як ознаки сучасного політичного процесу;
- дослідження природи символічного як джерела політико-управлінського впливу;
- визначення залежності між стадіальними та політико-культурними детермінантами політичного розвитку;
- раціональне обґрунтування і конкретизація змісту основних складових інтенсифікації державотворчого процесу.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що висновки та рекомендації, викладені у дисертації, можуть бути використаними при розробці законодавчих актів з питань державного протоколу та церемоніалу, етикету державної символіки, при підготовці концепцій та програм державної та регіональної політики у галузі культури, освіти, патріотичного виховання, при опрацюванні та реалізації іміджевих територіальних стратегій тощо. Результати, висновки та рекомендації, наведені у роботі, стануть в нагоді для організації і політико-комунікативного забезпечення публічної діяльності органів державного управління та місцевого самоврядування, партійних організацій та громадських діячів. Матеріали дослідження можуть бути використаними при підготовці лекційних курсів та посібників з загальної теорії політики, теорії політичної комунікації, прикладної політології, скласти підґрунтя для подальших розвідок у даному напрямку.
Результати дослідження було впроваджено під час викладання навчальних курсів «Політологія», «Культурологічні аспекти політичної діяльності», «Політичні інститути і процеси», «Основи аналізу державної політики», «Основи інформаційно-аналітичної діяльності», під час проведення лекцій та практичних занять з питань етикету державної символіки і основ державного протоколу та церемоніалу на курсах підвищення кваліфікації державних службовців та працівників органів місцевого самоврядування, у роботі структурних підрозділів Одеської обласної державної адміністрації, Одеської обласної ради.
Апробація результатів дисертації відбулася на 69 наукових та науково-практичних конференціях та інших науково-комунікативних заходах міжнародного, загальнонаціонального та регіонального рівнів, зокрема на міжнародних науково-практичних конференціях «Соціальна політика і механізми інтеграції українського суспільства» (20-21 вересня 2002 р., м. Одеса), «Україна наукова» (16-20 червня 2003 р., м. Дніпропетровськ), «Динаміка наукових досліджень» (2003-2006 рр., м. Дніпропетровськ), «Наука і освіта» (2004-2007 рр., м. Дніпропетровськ), «Біографічний метод в сучасному гуманітарному знанні» (17-18 вересня 2004 р., м. Одеса), «Сучасний тероризм: філософія, ідеологія і форми прояву» (7-8 жовтня 2004 р., м. Житомир), «Перспективные разработки науки и техники» (11-12 жовтня 2004 р., м. Білгород, РФ), «Науковий потенціал світу» (2004 – 2005 рр. м. Дніпропетровськ), «Дні науки» (2005, 2007 рр., м. Дніпропетровськ), «Людина, культура, техніка в новому тисячолітті» (2005, 2007, 2008 рр., м. Харків), «Європейські інтеграційні процеси і транскордонне співробітництво: міжнародні відносини, економіка, політика, географія, історія, право» (19-20 травня 2005 р., м. Луцьк), «Сучасні проблеми гуманізації та гармонізації управління» (8-9 листопада 2005 р., м. Харків), «Європейська наука ХХІ століття: стратегія і перспективи розвитку – 2006» (22-31 травня 2006 р., м. Дніпропетровськ), «ХХІ століття: альтернативні моделі розвитку суспільства: третя світова теорія» (2006-2007 рр., м. Київ), «Актуальні проблеми сучасних наук: теорія та практика» (16-30 червня 2006 р., м. Дніпропетровськ), «Наука: теорія та практика» (21-31 серпня 2006 р., м. Дніпропетровськ), «Научная индустрия европейского континента» (1-15 грудня 2006 р., м. Білгород, РФ), «Передові наукові розробки» (1-15 вересня 2006 р., м. Дніпропетровськ), «Современные научные достижения» (1-14 лютого 2007р., м. Дніпропетровськ), «Стратегические вопросы мировой науки» (15-28 лютого 2007 р., м. Днепропетровск), «Эффективные инструменты современных наук» (3-15 травня 2007 р., м. Дніпропетровськ), «Научный прогресс на рубеже тысячелетий» (1-15 липня 2007 р., м. Днепропетровск), «Актуальные проблемы научных исследований» (15-30 червня 2007 р., м. Дніпропетровськ), «Dynamika naukowych badan – 2007» (15-31 липня 2007 р., м. Пшемишль, Польща), «Наука і інновації» (жовтень 2007 р., м. Софія, Болгарія), «Стратегія регіонального розвитку: формування та механізми реалізації» (2007-2008 рр., м. Одеса), «Ціннісно-смисловий вимір буття українського суспільства і перспективи українського націоналізму» (17-18 листопада 2007 р., м. Івано-Франківськ), «Наука и образование без граница» (16-27 грудня 2007 р., м. Софія, Болгарія), «Klicove aspekty vedecke cinnosti – 2008» (16-31 січня 2008 р., м. Прага, ЧР), «Європейські орієнтири муніципального управління» (14 березня 2008 р., м. Київ), «Научно пространство на Європа – 2008» (15-30 квітня 2008 р., м. Софія, Болгарія), «Демократичне врядування в контексті глобальних викликів та кризових ситуацій» (3 квітня 2009 р., м. Львів), «Державне управління в Україні: історія державотворення, виклики та перспективи» (червень 2009, 2011 рр., м. Одеса), «Соціально-політична інтеграція: локальний, регіональний і глобальний виміри» (5 березня 2010 р., м. Одеса), «Сучасна регіональна політика: формування, реалізація та розвиток публічної служби» (23 вересня 2010 р., м. Одеса), «Центрально-Східна Європа: двадцять років системних трансформацій і геополітичних змін» (25 січня 2011 р., м. Рівно), «Актуальные проблемы права и правоприменительной деятельности на современном этапе» (29-30 вересня 2011 р., м. Новоросійськ, РФ), «Сучасна регіональна політика: освіта, наука, практика» (28 жовтня 2011 р., м. Одеса); на міжнародних наукових конгресах «Державне управління та місцеве самоврядування» (2008-2009 рр., м. Харків), «Демократичні стандарти врядування й публічного адміністрування» (4 квітня 2008 р., м. Львів); на міжнародному управлінському форумі «Управління сьогодні та завтра» (15-16 травня 2008 р., м. Хмельницький); на всеукраїнських науково-практичних та наукових конференціях «Мова та національна свідомість» (13-14 грудня 2001 р., м. Одеса), «Інтелігенція і влада» (2002-2011 рр., м. Одеса), «Політичні, економічні та психологічні виміри перехідного суспільства» (24-26 листопада 2003 р., м. Суми), «НРУ: місце в історії та політиці» (2005–2011 рр., м. Одеса), «Актуальні проблеми засобів масової комунікації» (27-28 жовтня 2005 р., м. Запоріжжя), «Українська періодика: історія і сучасність» (28-29 жовтня 2005 р., м. Львів), «Актуальні проблеми соціально-економічного розвитку регіонів України: історія і сучасність» (13 грудня 2005 р., м. Донецьк), «Культура, свідомість, мова в інформаційному суспільстві» (19-20 квітня 2007 р., м. Харків), «Ціннісний вимір політичної діяльності: політична трансформація сучасного українського суспільства» (13-14 травня 2011 р., Херсон – Київ), «Соціально-політична взаємодія в сучасній Україні: вибір шляхів державного розвитку» (20 квітня 2007 р., м. Одеса), «Теорія та практика державної служби» (19-20 вересня 2008 р., м. Дніпропетровськ), «20 років незалежності України: досягнення, втрати та стратегії майбутнього» (19 травня 2011 р., м. Київ); на всеукраїнському науково-практичному семінарі «Мультикультурний світ у просторі освіти» (6 жовтня 2006 р., м. Харків), на регіональних науково-практичних та наукових конференціях «Сучасна демократія в гендерному вимірі: світовий досвід та українські реалії» (30 червня 2006 р., м. Одеса), «Регіональна політика на сучасному етапі державотворення: проблеми децентралізації, ризики та перспективи впровадження» (31 жовтня 2006 р., м. Одеса), «Актуальні проблеми реалізації плану дій Україна – ЄС» (9 лютого 2007 р., м. Одеса) та ін.
Публікації. Основні наукові результати дослідження знайшли відображення у одній монографії, 56 наукових статтях, 27 з яких – у виданнях, затверджених ВАК України фаховими у галузі політичних наук, а також у 69 тезах конференцій.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У даній роботі здійснено спробу виявлення місця та ролі символічного ресурсу у процесах формування держави як форми політичної організації суспільства. Розкриття специфіки окремих різновидів політичної символіки у динаміці їх історичного становлення, а також аналіз їх функціонального навантаження, що вони несуть у політичному процесі, дозволило нам визначити їх місце у структурі політичної системи суспільства та розкрити їх ресурсний потенціал як чинників державотворення, що знайшло відображення у наступних висновках.
1. Процес формування теоретико-методологічного арсеналу дослідження місця та ролі символу у становленні моделей політичної організації суспільства складається з двох етапів: філософського та емпіричного. Філософські спроби осмислення символу як складової соціально-політичного буття пройшли тривалий шлях від архаїчних спроб осягнення даного феномену до його інтерпретації у раціоналістичних та естетичних концепціях Просвітництва і, в цілому, не виходять за межі загальноприйнятої періодизації історії самої філософії. Починаючи з другої половини ХІХ ст., міждисциплінарний дискурс, що розгорнувся з подачі «нової науки про суспільство» (Дж. Віко), охопив широке коло емпіричних напрацювань, які ми, відповідно до критерію функціонального навантаження символу, що він несе у державотворчому процесі, концептуалізуємо у дві парадигми: соціокультурну та соціоконструктивістську. В основу першої покладено відокремлення символу як соціокультурної дефініції та інструменту смислоутворення і його подальша редукція до поняття знаку та симулякру. У рамках другої розкривається соціотворчий та політико-регулятивний потенціал символу як категорії соціально-політичного буття. Спроби концептуалізації символу та символічного у категоріях власне політичної теорії не подолали фрагментарного характеру та, як-правило, у переважній більшості, зосереджуються на політико-культурних аспектах проблеми. Помітний дефіцит у полі досліджень символічного забезпечення процесів державного будівництва актуалізує теоретико-методологічні пошуки у даному напрямку.
2. Політичний символ є колективно значущим феноменом, який володіє потужним потенціалом емоційно-психологічного впливу і забезпечує передачу соціально значущої інформації шляхом політичного дискурсу, де останній, залежно від суб’єкту, відбувається: а) на рівні політичної участі мас у боротьбі за досягнення певних колективних цілей; б) на рівні світоглядної конкуренції за визначення політичної дійсності; в) на рівні державної влади, яка виборює право встановити монополію на легітимацію політичного порядку. Різноманітні символи, діапазон яких охоплює усі можливі розумові та матеріальні форми прояву (візуальні, вербальні, процесуальні, абстрактні), структуруючись у символічну систему, не тільки активізують процеси індивідуальної адаптації та відтворення соціальних структур і мереж відносин, але й, через залучення до механізмів націє- і державотворення, забезпечують інституалізацію колективних уявлень у царині політики. Грамотне використання інтегративного, мобілізаційного та соціокомунікативного потенціалу символу мінімізує витрати держави на досягнення у суспільстві консенсусу, що і складає сутність його функціонального навантаження як детермінанти державотворчого процесу.
3. Реальна влада у суспільстві завжди носить нематеріальний характер, оскільки її фундаментальним джерелом є присвоєння нематеріального (символічного) ресурсу, що є ключовим у боротьбі за монополію на легітимне світобачення та встановлення контролю за його подальшим розподілом у процесі соціальної взаємодії. Звертаючись до механізму впровадження певної системи цінностей, міфологем та символів, можна організувати задане сприйняття соціального світу (а, значить, і сам світ) через затвердження правил та норм, за якими будуть конструюватися та відтворюватися соціальні відносини. Таке символічне домінування дозволяє не тільки реалізовувати контроль над громадською думкою, але й, у перспективі, забезпечує контролювання процесів соціалізації майбутніх поколінь. Звідси, цілісний та гармонізований символічний простір держави є запорукою збереження цілісності самої політичної системи та її адаптування до викликів середовища, сприяє ефективному функціонуванню та співіснуванню її окремих структур, забезпечує продуктивний розвиток держави та діяльність органів публічного управління. Арсенал символічної влади у державі складають символічна продукція та механізми її вироблення, які відтворюються у сфері культури та комунікації і завжди співвіднесені із інтересами панівних груп, що створюють символічні стратегії завоювання соціального простору за допомогою різноманітних символічних систем смислопородження: міфології, релігії, ідеології, політичного соціосеміозісу. У даних нормативно-символічних формах організації соціальної взаємодії та детермінант політичного розвитку відбувається сплав пануючих у суспільстві цінностей із сукупністю продуктів та технік символізації, які у закодованому вигляді, через символи та їх фіксацію у матеріальних знаках – артефактах і ритуалах, персоніфікують (уособлюють) їх, і, історично змінюючи одна одну, форматують зміст всієї неінституційної сфери політики, при тому, що комплекс системоутворюючих принципів політичного порядку у суспільстві залишається незмінним.
4. Формування і розвиток символічного виробництва відбувається у фарватері державотворчого процесу як еволюції політико-управлінських моделей організації суспільства, а саме:
- історично первинною цілісною формою світогляду та джерелом символічного виробництва є міф, специфіка якого детермінує поступальний процес інституалізації влади та формування політично-організованої моделі соціального порядку, що визначається траєкторією: «архаїчно організоване суспільство додержавної доби (міфологічне суспільство магічного типу) - ідеократия Давньосхідних деспотій (міфологічне суспільство сакрального типу) - громада античного полісу (міфологічне суспільство раціонально-містичного типу)»;
- у суспільстві, в управлінських практиках якого панівне місце відводиться Церкві, системою смислопородження та ціннісно-символічною формою організації соціально-політичного простору виступає релігія, позаяк релігійне світосприйняття не мислиться у координатах несимволічного дискурсу, а його смислоутворюючі чинники - діалектичний дуалізм, універсалізм та ієрархічність, стають детермінантами політичного порядку та зумовлюють його архітектоніку, яка визначається паралельним існуванням у суспільстві двох автономних дзеркальних ієрархій, пов’язаних концептом божественної довіри та соціально-політичного визнання;
- у суспільстві індустріального типу ресурсом, що, спираючись на арсенал символічних практик, забезпечує розвиток політичної системи та визначає його динаміку, виступає ідеологія. Як складова процесу політичної модернізації та чинник становлення модерної національної держави, ідеологія є різновидом соціоконструктивної детермінанти форматування нормативно-символічної (не інституційної) сфери політики, і виступає інструментом забезпечення взаємодії держави як форми публічної влади і громадян. Звідси, владні відносини у індустріальному суспільстві завжди є ідеологічно оформленими, а домінуючі у масовій свідомості ідеологічні доктрини завжди задають характер пануючої у суспільстві системи цінностей та визначають форми її символічного самовизначення. Так, в результаті ідеологічного синтезу доктринальних положень лібералізму, консерватизму та соціал-демократії сформувався ідеал правової соціальної демократичної держави, який, поряд з гарантуванням політичних прав (ліберальне рівноправ’я), передбачає наявність соціальних умов їх реалізації (соціал-демократична рівність можливостей), при визнанні розширення ролі і відповідальності держави у соціальній сфері (консервативний культ держави);
- наслідком медіатизації суспільства та синкретизації ідеологічного дискурсу, що спостерігається останніми десятиріччями у постіндустріальному світі, стало усунення на периферію політики традиційних практик політичної участі та політичного управління і втрата ідеологією лідерських позицій у арсеналі інструментів смислоутворення та символічного виробництва. На її зміну приходе політичний соціосеміозіс - динамічний процес інтерпретації знака як єдино можливий спосіб його функціонування у полі політики, що остаточно перетворює політичний порядок на порядок символічний, в якому політичні структури, й, перед усім, держава, уявляють собою інтерпретативні ієрархії сутностей світу політики.
5. На основі визначення державотворення, як магістрального історичного процесу формування політичної організації суспільства та багатогранного явища онтологічного порядку, що охоплює усі сфери соціального буття, визнано, що реалізація державотворчого проекту потребує залучення усіх можливих ресурсів, зокрема й ресурсів неінституційного характеру, одним з яких виступає символічний ресурс державотворення - інтегральний інструмент забезпечення процесів державного будівництва з використанням соціоконструктивного потенціалу символізації, основу якого складають символічні комплекси, сформовані згідно їхнього структурно-функціонального навантаження, що вони несуть у процесі державного самовизначення у символічному просторі політики, де символічний комплекс - це сукупність продуктів символічного виробництва (об’єктів, явищ, абстрактних форм), що складають єдину цілісність у формах прояву під час реалізації конкретних функцій політичної системи та у відтворенні сценаріїв влади, а символічний простір – це простір, в якому феномени (предмети та явища) матеріального світу виступають у якості спеціальних замінників – знаків та символів, за допомогою яких суб’єкт соціально-владних відносин організує власну активність та здійснює взаємодію з іншими суб’єктами та навколишнім середовищем. У кожному з символічних комплексів відображено окремі сторони держави як політичного інституту і соціального феномену онтологічного порядку. Якщо держава чітко відтворює себе у даних комплексах через вироблення якісної символічної продукції, то це стає запорукою системного відтворення інститутів влади, управління і, власне, самої держави, не залежно від соціально-політичного та ідеологічного контекстів. Виходячи з того, що держава як форма соціально-політичної організації суспільства на будь якому етапі свого розвитку, окрім виконання регуляторних функцій та реалізації спільних інтересів, завжди прагне продукувати знаки власної ідентичності, символічний ресурс можна розглядати як засіб забезпечення поступального ходу державотворчого процесу. Органічне включення території, населення, органів державного управління до єдиного символічного простору та гармонізація взаємин по осі «система міжнародних відносин - держава – суспільство - індивід» не тільки легітимізує політичний порядок у країні, але й виступає гарантією незворотності державотворчого процесу.
6. Символ є одним з потужних інструментів забезпечення взаємозв’язку та взаємозалежності як головних принципів існування будь-якої соціальної спільноти. Будучи основою механізму соціальної інтеракції, а не лише її результатом, символ перетворюється на знаряддя конструювання політичного порядку та слугує інструментом реалізації інтегративних потреб людини та суспільства в цілому. За забезпечення процесів формування політичної нації, виражених в індивідуальному та колективному переживанні відчуття приналежності до певних території й політичної спільноти та в установленні духовного взаємозв’язку між громадянами та їх державою у ході реалізації державотворчого проекту відповідає символічний комплекс ідентифікації. Кожний з його компонентів (мова, історико-героїчний пантеон, святково-обрядовий цикл, національна символіка об’єктно-суб’єктного та суб’єктно-об’єктного характеру тощо) не виступає автономною структурою, а служить джерелом перманентного процесу вироблення знаків національної та державної самоідентичності. На основі їх комбінації виникає безліч нових символічних форм, що структурують та спрягають національну і громадянську символосфери і визначають, тим самим, унікальність символічного простору кожної окремої нації та держави.
В країнах, які нещодавно розпочали реалізацію державотворчого проекту, формування символічного комплексу ідентифікації повинно відбуватися за умов контекстуалізації усіх факторів: історичного, цивілізаційного, релігійного, етнокультурного, соціального, ідеологічного, політичного. Тільки гармонізація усіх складових даного комплексу через чітку і конструктивну державну «політику ідентичності» дозволить актуалізувати його державотворчій потенціал у повному обсязі.
7. Імплементація території як ознаки держави у структуру її символічного простору відбувається за допомогою державної символіки, яка складає основу символічного комплексу атрибуції, який у його сучасній модифікації остаточно сформувався у сер. ХІХ ст., що загалом корелює з еволюцією держави як форми політичної організації суспільства і актуалізацією фази націєдержавотворення. В процесі атрибуції державного суверенітету кожний із державних символів виконує власну функцію, а разом вони створюють цілісний семантичний текст, що складає основу громадянської символосфери та набуває властивостей системності.
В процесах становлення та розвитку політичної форми організації суспільства символічні комплекси ідентифікації та атрибуції виконують системоутворюючу роль, оскільки, через спряження у єдиний символічний простір національної та громадянської символосфер, забезпечують процес націєдержавотворення.
8. Невичерпним джерелом ресурсного забезпечення легітимації влади та її інститутів є знаково-символічний простір. В ході історичного процесу становлення держави, як політичної форми організації суспільства, сформувався широкий спектр легітимаційних практик, об’єднаних у символічний комплекс легітимації, завдяки якому у багаторівневому соціальному організмі відбувається узгодження взаємодії його різноманітних структур, обґрунтування політичного порядку, виправдання наявності соціальної ієрархії та гармонізація соціальних відносин шляхом досягнення певного ступеню політичного консенсусу. Смисловою домінантою даного символічного комплексу виступає фігура правителя, навколо якої формується група комбінаторних символів панування, за допомогою яких через символічну конотацію владних повноважень лідер спрямовує комунікативні потоки та управлінські впливи на підконтрольну групу. Право лідера на інтерпретацію соціальних смислів забезпечується через його ідентифікацію із символами панування, що, в свою чергу, легітимізує політичний порядок в цілому.
Першоджерелом символів панування є синкретичний комплекс символічних предметів, образів та дій, що у процесах політогенезу через механізм сакралізації забезпечували процес інституалізації та легітимації верховної влади. У ритуалі сакралізації, який у процесі еволюції держави набув форм коронації, інтронізації та інавгурації, відбувається синтез раціонального та психоемоційного способів обґрунтування пануючого політичного порядку та відбудовується символічна матриця владних відносин. Звернення до символічних практик легітимації забезпечує можливість здійснювати розподіл владних повноважень у суспільстві та реалізовувати функцію панування при мінімальному використанні інструментів примусу та насильства, або інших інституційованих засобів.
9. Сутність ієрархізації та номінації, як технік політичного панування, полягає у тому, що держава, виробляючи та встановлюючи офіційну класифікацію, покладену у основу символічного комплексу ієрархізації та номінації, як продукту вироблення знакових (вербальних, візуальних та поведінкових) маркерів соціального рангу та затребуваності суб’єкту соціально-політичної взаємодії, стає головним регулятором на ринку символічного капіталу. Причому усі дані символічні структури (система нагород, титулів, рангів, звань тощо) повинні бути результатом консенсусу влади і суспільства, оскільки тільки за таких умов можна говорити про ефективність символічного панування держави. Головна функція символічного комплексу ієрархізації та номінації полягає у виправданні політичного порядку через створення взаємопорозуміння населення і влади у царині значень та їх інтерпретацій, а легалізація символічного капіталу, яку здійснюють відповідні органи державного управління, надає перспективі соціального простору абсолютну та універсальну цінність, що і служить запорукою незворотності державотворчого процесу.
10. Ключовим джерелом вироблення символічних технік забезпечення державотворчого процесу у площині міжнародних відносин виступають норми і стандарти офіційної публічної комунікації як організованого, систематичного та масового розповсюдження спеціально підготовлених повідомлень соціально значущого характеру з метою впливу на установки, переконання та поведінку спільноти, суб’єктом якого виступає держава.
Нормативним комплексом регуляції публічних комунікативних актів у сфері зовнішньої та внутрішньої політики є державний протокол та церемоніал, структура та зміст якого утворюються в результаті імплементації норм і стандартів дипломатичного протоколу у внутрідержавний простір офіційної комунікації та їх трансформації відповідно до національних церемоніальних звичаїв і традицій. Звідси, систему державного протоколу та церемоніалу складають норми дипломатичного протоколу, актуалізовані у практиці міжнародної комунікації конкретної країни («державний протокол»), та традиції, правила й умовності національного церемоніалу, які визначають формат реалізації сценаріїв влади («державний церемоніал»).
Символічна природа протоколу та церемоніалу через строге додержання формалізованих сценаріїв протокольних та церемоніальних ситуацій, стандартизованих та виведених у поле ритуальних інтеракцій, дозволяє сформувати та укріпити позитивний імідж країни як цивілізованого співучасника міждержавного діалогу і реалізувати ключові функції політичної системи.
11. Формування символічного простору незалежної України цілком корелює з основними етапами новітнього державотворчого процесу. Сучасний період становлення символічного простору України, увібравши у себе усі здобутки та суперечності процесу державного будівництва, є черговим кроком на шляху творення єдиної громадянської концептосфери як основи консолідованої політичної громади. В ситуації, коли у світі домінує тенденція демонтажу держави як інституту, що супроводжується тотальною деідеологізацією та прагматизацією відносин на всіх рівнях людського буття, а внутрідержавна геокультурна специфіка перетворюється на фактор суспільного розколу, тільки виважена державна політика, спрямована на формування політичної нації, як основи існування самої Української держави, може забезпечити незворотність та поступальність державотворчого процесу. Дієвим інструментом вирішення цього завдання може стати символічний ресурс державотворення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Абушенко В.Л. Хоманс / В.Л. Абушенко// Всемирная энциклопедия: Философия / [гл. научн. ред. и сост. А.А. Грицанова]. – М.: ВСТ, Мн.: Харвест, Современный литератор, 2001.– С. 1191-1192.
Августин Блаженный О Граде Божием (De civitate Dei) [Текст] /Августин Блаженный; пер. с лат. - Мн.: Харвест, М.: АСТ, 2000. - 1296 с.
Аверинцев С.С. Символика раннего средневековья (К постановке вопроса) [Teкст] / Аверинцев С.С. // Семиотика и художественное творчество. — М.: Наука, 1977. — С. 308–337.
Андрійчук О. Пам`ятникова війна: реінкарнація минулого / О. Андрійчук // Дзеркало тижня. - №11 (640). – 30 березня -2007р.
Анхольт С. Бренд Америка. Мать всех брендов [Текст] / С. Анхольт, Д. Хильдрет; пер. с англ. - М.: Добрая книга, 2010. – 232 с.
Апресян Р.Г. Идея морали и базовые ценности нормативно-этические программы [Teкст] / Р.Г Апресян. - М.: ИФРАН, 1995. – 348 с.
Арабаджиєв Д.Ю. Політичний міф як фактор розвитку сучасної політичної свідомості: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук: спец. 23.00.03 «Політична культура та ідеологія» / Д.Ю. Арабаджиєв; Нац. пед. ун-т ім. М.П.Драгоманова. — К., 2006. — 19 с.
Аристотель. Политика [Текст] / Аристотель; пер. с древнегреч. С.А. Желябов // Мыслители Греции. От мифа к логике: Сочинения. – М.: ЗАО Изд-во ЭКСМО-Пресс, Харьков: Изд-во Фолио, 1999. - С. 441-699.
Арон Р. Демократия и тоталитаризм [Teкст] / Р. Арон; пер. с фр. Г.И.Семенова. - М.: Текст, 1993. - 303 с.
Аронсон Э. Эпоха пропаганды: Механизмы убеждения, повседневное использование и злоупотребление [Teкст] / Э. Аронсон, Р. Праткинс; пер. с англ. – СПб.: ПРАЙМ-ЕВРОЗНАК, 2003. – 384 с.
Артамонов В. Герб и флаг России [Teкст] / В. Артамонов, Г. Вилинбахов, С. Фаизов.– М.: «Юридическая литература», 1997. – 560 с.
Атаманчук Г.В. Теория государственного управления. Курс лекций. [Текст] / Г.В. Атаманчук. – М.: Омега-Л, 2010. – 528 с.
Атрибут // Новая философская энциклопедия в 4 т. / Ин-т философии РАН, Нац. Общ. -научн. Фонд / Научно-ред. Совет. – М.: Мысль, 2000. – Т.1. – 2000. – 721 с.
Ахиезер А.С. Россия: критика исторического опыта (Социокультурная динамика России). Т.1. От прошлого к будущему [Текст] / А.С. Ахиезер. – Новосибирск: Сибирский хронограф, 1997. – 390 с.
Байбурин А.К. Ритуал в традиционной культуре. Структурно-семантический анализ восточнославянских обрядов [Текст] / А.К. Байбурин. - СПб.: Наука, 1993. - 240 с.
Байбурин А. К. У истоков этикета: Этнографические очерки [Текст] / А.К. Байбурин, А.Л. Топорков, - Л.: Наука. Ленингр. Отделение, АН СССР [5]. - 1990. – 165 с.
Бак Я. Исигнии [Текст] / Я. Бак // Словарь средневековой культуры; [под общ. ред. А. Я. Гуревича]. -М.: Росспэн,2003.– С. 189-195.
Балабаєва З. Основи аналізу державної політики: [конспект лекцій] /З. Балабаєва. – Одеса: ОРІДУ НАДУ, 2010. – 56 с.
Барт Р. Избранные работы: Семиотика. Поэтика [Текст] / Р. Барт; пер. с фр. – М.: Прогресс, Универс, 1994. – 350 с.
Барт Р. Миф сегодня [Текст] / Р. Барт // Избранные работы: Семиотика. Поэтика; пер. с фр. – М.: Прогресс, Универс, 1994. – С.72-130.
Барт Р. S/Z [Текст] / В. Барт; пер. с фр. Г.К. Косикова и В.П. Мурат. Общая редакция, вступит. статья Г.К. Косикова. - М.: Ad Marginem, 1994. – 304 с.
Бебик В.М. Менеджмент виборчої кампанії: ресурси, технології, маркетинг [Текст] / В. М. Бебик. - К.: МАУП, 2001. - 214 с.
Безруков М.П. Гербы и флаги. Эмблемы суверенитета. Мировое сообщество [Текст] / М.П. Безруков, А.Е. Туровский. – М.: Дом Славянской Книги, 2009. – 288 с.
Бек У. Власть и ее оппоненты в эпоху глобализма. Новая всемирно-политическая экономия [Teкст] / У. Бек; пер. с нем.– М.: ИД «Территория будущего», 2007. – 464 с.
Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество. Опыт социального прогнозирования [Teкст] /Д. Белл; пер. с англ. — Москва: Академия, 2004. – 788 с.
Белл Д. Эпоха разобщенности [Teкст] / Д. Белл, В. Иноземцев. — М.: Центр исследований постиндустриального общества, 2007. – 304 с.
Белла Р. Социология религии [Teкст] / Р. Белла // Американская социология. Перспективы. Проблемы. Методы: Сборник; пер. с англ. - М.: Прогресс, 1972. - С. 265-282.
Бенвенист Э. Словарь индоевропейских социальных терминов [Teкст] / Э. Бенвенист; пер. с фр. [общ. ред. и вступ. ст. Ю.С. Степанова]. - М.: Прогресс-Универс, 1995. -456 с.
Бенхабиб С. Притязание культуры, равенство и разнообразие культур в глобальную эру [Текст] / С. Бенхабиб; пер. с англ. [под ред. В. И. Иноземцева]. – М.: Логос, 2003. – 350 с.
Беньямин В. Париж — столица XIX века [Teкст] / В. Беньямин; пер. с фр. В. А. Подороги. // Историко-философский ежегодник. Ин-т философии. М.: Наука, 1990. - С. 235-247.
Берг М. Литературократия. Проблема присвоения и перераспределения власти в литературе [Teкст] / М. Берг. -М.: Новое литературное обозрение (НЛО), 2000. – 352 с.
Бергер П. Социальное конструирование реальности. Трактат по социологии знания [Текст] / П.Бергер, Т.Лукман; пер. с англ. Е. Рудкевич. - М.: Медиум, 1995. – 323 с.
Бердяев Н.А. Смысл творчества. Опыт оправдания человека [Текст] / Н. А. Бердяев Философия творчества, культуры и искусства: в 2-х т. - М.: Искусство, 1994. - Т.1. - С.217-227.
Бернштейн Н. Д. История национальных гимнов [Текст] / Н.Д. Бернштейн. – Петроград: Тип. Главн. Управления Уделов, 1914. – 48 с.
Бёрк П. Язык и идентичность в Италии начала нового времени [Текст] / П. Бёрк // НЛО. – 1999. - № 36. – С. 5-25.
Бєлов О.Ф. Український тризуб: історія дослідження та історичної реконструкції [Текст] / О. Бєлов, Г. Шаповалов; НАН України. - К.; Запоріжжя: Дике Поле, 2008. — 261 с.
Бицилли П.М. Элементы средневековой культуры [Текст] /П.М. Бицилли. - М.: Мифрил, 1995 - 264 с.
Богата Л.М. Символ у функціонуванні соціального організму: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філос. наук: спец. 09.00.03 «Соціальна філософія та філософія історії» / Л.М. Богата; Південноукр. держ. пед. ун-т ім. К.Д.Ушинського. - О., 2001. - 20 с.
Бодрийяр Ж. Символический обмен и смерть [Текст]/ Ж. Бодрийяр; пер. с фр. С.Н. Зенкина. - М.: «Добросвет», 2000. - 387 с.
Бодрийяр Ж. Система вещей [Текст] / Ж. Бодрийяр; пер. с фр. С.Н. Зенкина. – М.: РУДОМИНО, 2001. – 224 с.
Болгов В. Геральдика. Рассказы о гербах, эмблемах, символах [Текст] / В. Болгов, В. Чепак, Г. Чепак. – К.: Украинская академия геральдики, товарного знака и логотипа, 2005. – 160 с.
Болгов В. Нобилистика. Рассказы о чинах, титулах, званиях [Текст] / В. Болгов, В. Чепак, Г. Чепак. – К.: Украинская академия геральдики, товарного знака и логотипа, 2004. – 178 с.
Бочаров В.В. Власть и символ [Teкст] / В.В. Бочаров // Символы и атрибуты власти: генезис, семантика, функции. – СПб.: МАЭ РАН, 1996. – С. 15-38.
Бочаров В.В Истоки власти [Teкст] / В.В. Бочаров // Антропология власти. Хрестоматия по политической антропологи: в 2-х т.; [сост. и отв. ред. В.В. Бочаров]. Т. 1. Власть в антропологическом дискурсе.. – СПб.: Издательство Санкт-Петербургского университета, 2006. - С. 172-224.
Брагина Л. М. От этикета двора к правилам поведения средних слоев. В «Книге о придворном» Бальдассаре Кастильоне и «Галатео, или о Нравах» Джованни Делла Каза / Л. М. Брагина // Двор монарха в средневековой Европе. - СПб.: Алетейя, 2001. - С. 196-214.
Братко-Кутинський О. А. Нащадки святої трійці: ґенеза української державної символіки [Текст] / О.А. Братко-Кутинський. – К.: Білий птах, 1993.- 98 с.
Бруни Л. Введение в науку о морали [Текст] / Леонардо Бруни Аретино // Сочинения итальянских гуманистов эпохи Возрождения (XV век); [под ред. Л.М. Брагиной].- М.: Изд-во МГУ, 1985. – С. 49 – 67.
Бугін В.С. Філософія нагородного права як сфера правової політики та нагородної юстиції [Текст] / В.С. Бугін, Д.Г. Коритько // Проблеми філософії права. – Київ – Чернівці: Рута, 2009. – Т. VI-VII. – С. 187-203.
Буданцев Ю.П. В контексте жизни: Системный подход и массовая коммуникация [Текст] / Ю.П. Буданцев. – М.: Мысль, 1979. – 262 с.
Бурдье П. Делегирование и политический фетишизм [Текст] / П. Бурдье // Социология политики; пер. с фр.; сост., общ. ред. и предисл. Н. А. Шматко. — Москва: Socio-Logos, 1993. - С. 231-262.
Бурдье П. Дух государства и структура бюрократического поля [Текст] / П. Бурдье; пер. с франц. Н.А. Шматко // Поэтика и политика. Альманах Российско-французского центра социологии и философии. - Москва: Ин-т экспериментальной социологии; СПб.: Алетейя, 1999. - С. 125-166.
Бурдье П. Социальное пространство и символическая власть [Текст] / П. Бурдье Начала; пер. с фр. Н. А. Шматко. – М.: Socio-Logos, 1994. – С. 191-207.
Бурдье П. Социология социального пространства [Текст]/ П. Бурдье; общ. ред., пер. с фр. Н.А. Шматко. — М.: Ин-т экспериментальной социологии; СПб.: Алетейя, 2007. - 288 с.
Бурков В. Г. Государственная геральдика и вексиллология: Россия, СНГ, Европа, Америка [Текст] / В. Г.Бурков . – М.: ЭГО, 2004. – 472 с.
Бурлачук В.Ф. Символ и власть: Роль символических структур в построении картины социального мира [Текст] / В.Ф. Бурлачук. – К.: Институт социологии НАН Украины, 2002. – 266 с.
Бурлачук В.Ф. Символічні системи і конституювання соціального смислу: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра соціол. наук: спец. 22.00.01 «Теорія та історія соціології» / В.Ф. Бурлачук; НАН України. Ін-т соціології. — К., 2005. — 27 с.
Бушанский В. Блиск і злиденність символічної політики [Текст] / В. Бушанський // Віче.- 2008.- № 23. - С. 20-23.
Бушанський В.В. Естетика політичної влади: [Текст] / В. Бушанський. – К.: Вид. ПАРАПАН, 2009. – 360 с.
Быкова Т. Политическая символика: к проблеме определения и происхождения / Т. Быкова // Вісник СевДТУ. Вип. 91.: Політологія: зб. наук. пр.- Севастополь: Вид-во СевНТУ, 2008. - С. 145-148.
Быченков В.М. Институты: Сверхколлективные образования и безличные формы социальной субъектности [Текст] / В.М. Быченков. - М.: Рос. акад. соц. наук, 1996. – 976 с.
Бычков В.В. Малая история византийской эстетики [Teкст] / В.В.Бычков. - Киев: Путь к истине, 1991. – 408 с.
Бычков В.В. Эстетика Филона Александрийского [Текст] / В.В. Быков // Вестник древней истории. (М.: Наука). - 1975.- № 3 (133). – С. 58-79.
Вайсгербер Й. Л. Родной язык и формирование духа [Текст] / Й.Л. Вайсгербер; пер. с нем. – М.: «Едиториал УРСС», 2004. – 232 с.
Васильев Л.С. Становление политической администрации (от локальной группы охотников и собирателей к протогосударству-чифдом / Л.С. Васильев // Народы Азии и Африки. – 1980. - №1. – С. 172-186.
Васильев Л.С. Феномен власти-собственности. К проблеме типологии докапиталистических структур [Teкст] / Л.С. Васильев // Типы общественных отношений на Востоке в средние века; [отв. ред. Л.Б. Алаев]. – М.: Наука, 1982.- С.60-99.
Вебер М. Протестантская этика и дух капитализма [Teкст] // М. Вебер. Избранные произведения; пер. с нем.- М.: Прогресс, 1991. - С. 61-272.
Великий тлумачний словник сучасної української мови: 170 000 слів / уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел [Електронний ресурс] // Великий тлумачний словник сучасної української мови: 170 000 слів / уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. - К.; Ірпінь: Перун, 2001. - 1426 с. – Режим доступу: http://www.slovnyk.net/?swrd=%EF%F0%EE%F2%EE%EA%EE%EB.
Верменич Я.В. Еволюція адміністративно-територіального устрою в Україні: проблеми концептуалізації [Teкст] / Я.В. Верменич // Укр. іст. журн. – 2005. – № 4. – С. 114-145.
Вилинбахов Г. Государственный герб России. 500 лет. [Текст] / Г.В. Вилинбахов – СПб.: Изд-во «Государственный Эрмитаж», 1997. – 168 с.
Винер Н. Человеческое использование человеческих существ: кибернетика и общество [Teкст] // Винер Н. Человек управляющий. – СПб.: Питер, 2001. - С. 3–196.
Віденська Конвенція про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 р. (ООН). Ратифікована з зауваженням Указом Президії Верховної Ради СРСР № 2208- VI (v2208400-64) від 11. 02. 1964 та Указом Президії ВР УРСР (199а-06) від 21 березня 1964 р. // Режим доступу: http://www.uapravo.net/data/base66/ukr66119.htm.
Віденська Конвенція про консульські зносини від 24.04. 1963 р. (ООН). Дата підписання (приєднання) Україною: 24.04. 1963 ( в складі СРСР). Дата ратифікації: 23.03. 1989 (ратифікована ВР СРСР). Набуття чинності: 27.05. 1989. Термін участі: необмежний// Режим доступу: http:// http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_047.
Водак Р. Язык. Дискурс. Политика. [Текст] / Р. Водак; пер. с англ. и нем.– ВГПУ, Волгоград: Перемена, 1997. – 139 с.
Вольфсон И.В. Язык политики. Политика языка [Teкст] / И.В. Вольфсон; под ред. С. И. Барзилова. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 2003. – 125 с.
Вуд Дж. Дипломатический церемониал и протокол [Teкст] / Дж. Вуд, Ж. Серре; пер. с англ. Ю.П. Клюкина, В.В. Пастоева, Г.И. Фомина. - М.: Международные отношения, 2011. - 416 с.
Гавриленко В.О. Українська сфрагістика: Питання предмета та історіографії [Текст] / В.О. Гавриленко. - К.: Наук. Думка.- 168 с.
Гадамер Г.Г. Актуальность прекрасного [Текст] / Г.Г. Гадамер; пер. с нем. Б.Н. Бессонова. - М.: Искусство, 1991. - 369 с.
Гаджиев К. С. Введение в политическую науку: учебн. для вузов / К.С. Гаджиев. – М.: Издательская корпорация «Логос», 1997. – 544 с.
Гвардини Р. Конец нового времени / Р. Гвардини // Феномен человека: [антология]. - М.: Высшая школа, 1993. – С. 240-296.
Гегель Г.В.Ф. Символическая – Классическая – Романтическая формы искусства [Текст] / Г.В.Ф. Гегель Эстетика. В 4 т. // Т. 2. Символическая – Классическая – Романтическая формы искусства; пер. с нем. Б.Г.Столпнера; общ. ред. Мих. Лифшица. – М.: Искусство, 1969.-328 с.
Гельман В.Я. Институциональное строительство и неформальные институты в современной российской политике [Teкст] / В.Я. Гельман // Полис. - 2003. - №4. - С.6-26.
Генеральна угода про привілеї та імунітети Ради Європи вiд 02.09.1949 (Приєднання України 01. 10. 1996 р. Набрання чинності з 06. 11. 1996 р.) // Режим доступу: http://www.uapravo.net/data/base66/ukr66369.htm;
Герб / Великий тлумачний словник сучасної української мови : 170 000 слів [Електронний ресурс] // Великий тлумачний словник сучасної української мови : 170 000 слів; уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. - К.; Ірпінь: Перун, 2001. - 1426 с. - Режим доступу до статті: http://www.slovnyk.net/?swrd=ГЕРБ.
Гете И.В. Максимы и размышления [Teкст] // И.В. Гете Избранные философские произведения; пер. с нем. под ред. М.П. Баскина. [Вступ. ст. и коммент. Г.А. Курсанова]. - М.: Наука, 1964. - С. 314 – 378.
Гидденс Э. Социология. [Teкст] / Э. Гидденс; пер. с англ. под ред. В. А. Ядова. - М., Эдиториал УРСС, 1999. - 704 с.
Гидденс Э. Политика, управление и государство [Teкст] /Э. Гидденс // Рубеж (Альманах социальных исследований); пер. с англ. - 1992. - № 3. – С. 78-107.
Гидденс Э. Устроение общества: Очерк теории структурации [Teкст] / Э. Гидденс; пер. с англ. - М.: Академический Проект, 2005. - 528 с.
Гимн / Квятковский А.П. Поэтический словарь // А.П. Квятковскийй; научн. ред. И. Роднянская. – М.: Сов. Энцикл., 1966. – С. 87.
Гимн [Электронный ресурс] //Фасмер Макс. Этимологический словарь русского языка. Электронный словарь ИДДК, Windows 98/ME/2000/XP; Pentium 166 МГц; 32 Мб оперативной памяти; SVGA; 610 Мб свободного места на жестком диске;4х CD-ROM;
клавиатура;мышь. 1-е изд. - Т. 1-4. - М., 1964—1973. Т. 1 С. 407. Режим доступу:http://starling.rinet.ru/cgi-bin/query.cgi?basename=\usr\local\share\starling\morpho\vasmer\vasmer&root=/usr/local/share/starling/morpho&morpho=0
Гирц К. Интерпритация культур [Текст] / К. Гирц; пер. с англ. – М.: РОССПЭН, 2004.- 560 с.
Глущенко В.В. Политология: системно-управленческий поход [Текст] / В.В. Глущенко. – М.: ИП, 2008. – 160 с.
Головатий М.Ф. Мистецтво політичної діяльності [Текст] / М.Ф. Головатий. – К.: МАУП, 2002. -176 с.
Головченко В. Історико-правова генеза державної символіки України / В. Головченко, А. Потьомкін // Віче. - 2009. - № 8. - С. 8-11.
Горбатенко І.А. Політична наука і освіта в Україні: передумови виникнення, процес становлення, перспективи розвитку: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук: спец. 23.00.01 «Теорія та історія політичної науки» / І.А. Горбатенко; Нац. пед. ун-т ім. М.П.Драгоманова. — К., 2007. — 20 с.
Гофман Э. Представление себя другим в повседневной жизни [Teкст] / Э. Гофман; пер. с англ. и вступ. статья А. Д. Ковалева. — М.: «Канон-пресс-Ц», «Кучково поле», 2000. — 304 с.
Грачов М.Н. Политическая коммуникация:Теоретические концепции, модели, векторов развития [Текст] / М.Н. Грачов. – М.: Прометей, 2004. – 328 с.
Гречило А.Б. Українська міська геральдика [Teкст] / А.Б. Гречило. — Київ-Львів: УГТ, 1998. -192 с.
Грицанов А.А. Знак / А.А. Грицаннов // Всемирная энциклопедия: Философия; глав. науч. ред. и сост. А.А. Грицанов. – М.: АСТ, Мн.: Харвест, Современный литератор, 2001. – С. 372.
Груздов Е. Геральдика за семиотикой и символогией [Teкст] / Е. Груздов // Культурологические исследования в Сибири. – Омск: Изд-во Омского пед. унив., 2000. - Вип. 1. – С. 44-53.
Губогло М.Н. Идентификация идентичности. Этносоциологические очерки [Текст] / М.Н. Губогло. – М.: Наука, 2003.-764 с.
Гудзенко-Александрук О.Г. Духовно-символічний аспект філософської культури Київської Русі: історико-філософський аналіз: автореф. дис. на здобуття наук. ступ. канд. філософ. наук: спец. 09.00.05 «Історія філософії» / О.Г. Гудзенко-Александрук; Ін-т філос. ім. Г.С.Сковороди НАН України. — К., 2004. — 16 с.
Гуменюк Б.І. Основи дипломатичної та консульської служби: навчальний посібник [для студ. вищ. навч. закладів] / Б.І. Гуменюк. – К.: Либідь, 1998. – 248 с.
Гуменюк Б.І. У процесі становлення. Порівняльний аналіз дипломатичних служб України та іноземних держав [Текст] / Б.І. Гуменюк, В.В. Блажей // Політика і час. – 1998. – № 5-6. – С. 62-67.
Гуменюк Б.І. Сучасна дипломатична служба: навчальний посібник [для студ. вищ. навч. закладів] [Текст] / Б.І. Гуменюк, О.В.Щерба. – К.: Либідь, 2001. – 255 с.
Гуревич А.Я. Категории средневековой культуры [Teкст] / А.Я. Гуревич. - М.: Искусство, 1984. – 350 с.
Гуссерль Э. Собрание сочинений Т.3 (1) Логические исследования. – Т. 2.1. (Том 2. Ч.1. 2.1.1. Исследования І и ІІ: Теория знака.) [Teкст] /
Э. Гуссерль; пер. с нем. – М.: Гнозис, Дом интеллектуальной книги (ДИК), 2001.-576 с.
Гуторов В.А. Политическая культура и политическая власть в эпоху глобализации [Текст] / В.А. Гуторов // Политэкс. – 2006. – Т.2. - №4. – С.63-74.
Даль В.И. Толковый словарь живого великорусского языка / В. И. Даль. - М. : Рус. язык, 1989. - Т.1 : А-З. - 1989. - 699 с.
Даль В.И. Толковый словарь живого великорусского языка / В.И. Даль. - М.: Рус. язык, 1989. – Т.2: И-О. - 1989. - 780 с.
Даль В.И. Толковый словарь живого великорусского языка / В