ЕТНОПОЛІТИЧНИЙ АСПЕКТ УГОРСЬКО-УКРАЇНСЬКИХ МІЖДЕРЖАВНИХ ВІДНОСИН : Этнополитический АСПЕКТ УГОРСКО-УКРАИНСКИХ МЕЖГОСУДАРСТВЕННЫХ ОТНОШЕНИЙ



  • Название:
  • ЕТНОПОЛІТИЧНИЙ АСПЕКТ УГОРСЬКО-УКРАЇНСЬКИХ МІЖДЕРЖАВНИХ ВІДНОСИН
  • Альтернативное название:
  • Этнополитический АСПЕКТ УГОРСКО-УКРАИНСКИХ МЕЖГОСУДАРСТВЕННЫХ ОТНОШЕНИЙ
  • Кол-во страниц:
  • 238
  • ВУЗ:
  • ІНСТИТУТ ПОЛІТИЧНИХ І ЕТНОНАЦІОНАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ІМ. І.Ф. КУРАСА
  • Год защиты:
  • 2008
  • Краткое описание:
  • ІНСТИТУТ ПОЛІТИЧНИХ І ЕТНОНАЦІОНАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ІМ. І.Ф. КУРАСА
    НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ



    На правах рукопису


    ГУЗИНЕЦЬ Юрій Іванович


    УДК 327(439=477)


    ЕТНОПОЛІТИЧНИЙ АСПЕКТ УГОРСЬКО-УКРАЇНСЬКИХ МІЖДЕРЖАВНИХ ВІДНОСИН



    23.00.05 – етнополітологія та етнодержавознавство




    Д И С Е Р Т А Ц І Я
    на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук







    Науковий керівник
    ПАНЧУК Май Іванович
    доктор історичних наук, професор





    Київ – 2008












    З М І С Т
    ВСТУП 3-11
    РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ТА ДЖЕРЕЛА ДОСЛІДЖЕННЯ ТЕМИ 12-63
    1.1. Концептуальні підходи 13-42
    1.2. Інформаційне забезпечення 42-51
    1.3. Методи 51-60
    Висновки до першого розділу 60-63
    РОЗДІЛ 2. ПОЛІТИЧНІ ТА ЕКОНОМІЧНІ ОСНОВИ УГОРСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ МІЖДЕРЖАВНОЇ ВЗАЄМОДІЇ У СФЕРІ ЕТНОНАЦІОНАЛЬНИХ ВІДНОСИН 64-98
    2.1. Політичні пріоритети 65-84
    2.2. Економічні інтереси в євроінтеграційному контексті 84-97
    Висновки до другого розділу 97-98
    РОЗДІЛ 3. СПІЛЬНЕ І ОСОБЛИВЕ ЕТНОНАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УГОРСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ ТА УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ 99-142
    3.1. Досвід регулювання внутрідержавних етнонаціональних відносин 100-119
    3.2. Політика щодо закордонних одноплемінників 119-139
    Висновки до третього розділу 139-142
    РОЗДІЛ 4. ДОМІНАНТИ МІЖДЕРЖАВНОГО
    УГОРСЬКО-УКРАЇНСЬКОГО ЕТНОПОЛІТИЧНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА 143-182
    4.1. Захист прав національних меншин 143-162
    4.2. Етнополітична взаємодія на прикордонних територіях 162-181
    Висновки до четвертого розділу 181-182
    ВИСНОВКИ 183-190
    ДОДАТКИ 191-195
    ДЖЕРЕЛА І ЛІТЕРАТУРА 196-238











    В С Т У П

    Актуальність теми дослідження. Угорська Республіка (УР) на межі ХХ-ХХІ століть продемонструвала один із найуспішніших у Центральній Європі наочний приклад системної суспільно-політичної посткомуністичної трансформації, ефективних ринкових економічних перетворень та кардинальної переорієнтації основного курсу зовнішньої політики із Сходу на Захід, передусім на євроатлантичні структури. З 1999 року демократична Угорщина є повноправним членом НАТО, а з 1 травня 2004 року – Європейського Союзу.
    Разом з тим, упродовж 1990-х – початку 2000-х років УР продуктивно відігравала активну інтегруючу роль в системі міжнародних відносин субрегіону Центральної та Східної Європи. Угорщина була з-поміж засновників міжнародного політичного об'єднання центральноєвропейських країн – Вишеградської групи (1991 р.) і регіонального економічного об'єднання – Центральноєвропейської угоди вільної торгівлі (1993 р.). Вони стали своєрідним „підготовчим” класом для вступу УР та інших центральноєвропейських держав до Європейського Союзу.
    Слід підкреслити послідовність і незмінність основних напрямів угорської зовнішньої політики в період посткомуністичної трансформації незалежно від того, які за ідейним характером політичні сили знаходилися в той чи інший час біля керма державної влади. Така константа забезпечувалася насамперед суспільним консенсусом щодо необхідності „повернення” Угорщини до Європи, визнанням всіма провідними політичними силами країни незмінності угорських стратегічних національно-державних інтересів на міжнародній арені.
    Поряд з курсом на загальноєвропейську і регіональну інтеграцію посткомуністична Угорщина в період 1990-х – початку 2000-х років інтенсивно розбудовувала нову систему взаємовідносин з країнами Співдружності Незалежних Держав (СНД). Важливе місце в угорській східній політиці посіла незалежна Україна. По-перше, Угорщина і Україна – безпосередньо межують одна з одною і є геополітичними сусідами першого порядку. З огляду на пріоритет для будь-якої держави розвитку стосунків із найближчим міжнародним оточенням, уже в першій половині 1990-х років дві країни сформували систему міждержавних добросусідських відносин та її договірно-правову основу. По-друге, Угорщина з самого початку підтримала процес унезалежнення України і була однією з перших держав світу, яка визнала новітню українську державність і встановила з нею офіційні дипломатичні відносини. По-третє, угорська сторона надала предметну допомогу Україні в утвердженні на міжнародній арені, особливо в її інтеграції до нової системи європейської безпеки та загалом до глобальних постбіполярних міжнародних відносин із набуттям без'ядерного і позаблокового статусу.
    Саме в Будапешті великі світові держави у відповідь на згоду України здійснити одностороннє ядерне роззброєння дали договірні гарантії української національної безпеки та суверенітету. Основним спонукальним чинником угорської зовнішньої політики щодо України було прагнення забезпечити сприятливе міжнародне середовище для успішного здійснення внутрішніх реформ та інтеграції УР до Європи. Незалежність та стабільність України гарантували для угорської держави зняття так званої „загрози зі Сходу” в геополітичному плані. Водночас угорська дипломатична активність на українському напрямі є проявом більш ширшої стратегії східної політики УР – утвердитися як зв’язуюча ланка, своєрідний „міст” між Сходом і Заходом.
    Втім, крім геополітичних чинників, приязну політику Угорщини до України обумовлювлюють і більш прагматичні зовнішньоекономічні інтереси. В 1991 році розпалася система економічної інтеграції в рамках Ради Економічної Взаємодопомоги (РЕВ) і Угорщина раптово втратила об'ємні східні ринки та спрощену модель взаємообміну типу „продукти за сировину”: експорт продовольчих товарів угорського виробництва та імпорт стратегічної сировини і енергоносіїв – радянського. Але й за цих несприятливих умов угорській стороні вдалося значним чином замкнути на собі господарські зв'язки між новими незалежними пострадянськими державами і Заходом. УР фактично досить ефективно для себе з початку 1990-х років виконувала роль міжнародного економічного посередника. На цій основі за обсягом і вагою в зовнішньоекономічних стосунках з Україною Угорщина спочатку вельми успішно конкурувала навіть з більш економічно могутньою посткомуністичною Польщею. Проте, як показав подальший розвиток, ставка угорської сторони на посередництво в міжнародних економічних відносинах, яка в стосунках з Україною в основному обмежувалася торговим посередництвом, була неефективною і малоперспективною. Через це уже в другій половині 1990-х років Угорщина була серйозно потіснена центральноєвропейськими конкурентами з українського та інших сегментів східного ринку. А внаслідок світової та російської фінансової кризи кінця 1990-х років угорсько-українські економічні стосунки взагалі потрапили в смугу спаду. Постало питання про новий формат взаємин двох держав у господарській сфері. Кардинальні зміни потрібні були і з огляду наближення вступу УР до Європейського Союзу.
    Набувши повноправне членство в НАТО і ЄС Угорщина активізувала політику зближення з Україною і підтримки її євроінтеграційних планів. Будапешт неодноразово публічно декларував, що готовий бути “адвокатом” українських інтересів у керівних загальноєвропейських і трансатлантичних структурах. Політичний істеблішмент і громадськість УР однозначно підтримали Помаранчеву революцію і процес демократичних перетворень в Україні. З початку 2000-х років новий імпульс отримали угорсько-українські економічні стосунки. Не виправдався також “катастрофічний” сценарій можливого негативного впливу входження Угорщини до спільного економічного простору ЄС – єдиного внутрішнього ринку, митного та торговельного союзу Євроспільноти на розвиток господарських взаємин з Україною. Навпаки, вони значно розширилися і угорсько-український зовнішньоторговельний обіг стабільно зростає, наближаючись до 2 млрд. дол. США за рік. Поряд з нарощенням обсягів взаємної торгівлі, з'явилися прогресивні форми виробничого кооперування та інвестування.
    У цілому, з початку 2000-х років політика Угорщини щодо України набрала більш системного і цілеспрямованого характеру. Після розширення Європейського Союзу угорсько-український кордон став ділянкою нового східного кордону ЄС, який безпосередньо наблизився до України. Тому в стосунках з Україною Угорщина зараз представляє собою важливий центр реалізації не лише власних зовнішніх інтересів, але політики “нового сусідства” Євросоюзу в цілому. На сучасному етапі в угорсько-українських взаєминах поступово відбувається перехід на якісно вищий рівень співробітництва – до парадигми інтеграції.
    В контексті еволюції зовнішньої політики Угорщини щодо України, однак, особливо актуальним з наукового погляду представляється не проста констатація зміни етапів, напрямів видів і форм угорсько-українського співробітництва. За кожною з якісних змін у двосторонніх стосунках відчувається не лише вплив зрушень в системі європейських і регіональних міжнародних відносин, але й дії конкретних суб’єктів – активних акторів двосторонньої співпраці. Ще більш ширшим в Угорщині є коло суб’єктів, які формують угорську зовнішньополітичну лінію до України. Сюди відносяться не тільки інституйовані державні структури – уряд, парламент, президент, центральні, регіональні і локальні органи державної влади і самоврядування. В УР існують також вагомі політичні, економічні та інші неформальні структури – прошарки, кола, об'єднання осіб тощо, тобто, групи впливу, які лобіюють не тільки національно-державні, але й власні групові інтереси в сфері міждержавних відносин з Україною.
    Водночас, особливою специфікою політики УР на міжнародній арені є значний вплив на її формування та реалізацію етнополітичних чинників. Під етнополітичними чинниками в контексті досліджуваної теми слід розуміти складний і суперечливий комплекс факторів, пов’язаних із угорською національною ідеєю та її роллю у розбудові новітньої угорської демократичної державності, а також з геополітичною стратегією УР у Карпато-дунайському басейні й Центральній Європі в цілому, вагомим місцем національно-патріотичних сил у постсоціалістичній трансформації Угорщини з межі 1980-1990-х років, стратифікацією політичної системи і її партійно-політичної структури в етнополітичному ракурсі, політикою УР щодо одноплемінників за кордоном, передусім представників багаточисельної угорської національної меншини в сусідніх країнах, у тому числі в Україні. Аналіз реального впливу етнополітичних чинників на угорську зовнішню політику стосовно України ні в українській, ні в угорській політичній науці поки що не здійснено, що вирішальним чином і обумовлює актуальність та новизну дисертаційної роботи.
    Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконувалася в рамках планових науково-дослідних тематик відділу національних меншин Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України, а саме: «Регіональні аспекти розвитку етнополітичної сфери в Україні у 1992-2007 рр.» (державний реєстраційний №0105U000089) та «Закарпаття в етнополітичному вимірі» (державний реєстраційний №0208U000844).
    Хронологічні межі дослідження: Враховуючи, що перший етап становлення стосунків Угорщини з Україною та роль в ньому національно-патріотичних сил двох держав достатнім чином висвітлено в угорській і зарубіжній історіографії, предметом дослідження в дисертації обрано спільне та особливе в етнополітиці України та Угорщини в питанні захисту національних меншин, етнополітичні чинники міждержавних відносин. У вітчизняній історичній науці в такому компаративному ракурсі проблематика визначення спільного і особливого в підході різних за ідейним спрямуванням угорських правлячих сил до формування і реалізації курсу щодо України на східному напрямі зовнішньої політики УР ще не розглядалася. Особливої актуальності такий порівняльний аналіз набув після повторної перемоги угорських соціалістів на парламентських виборах у квітні 2006 року та формування блоку УСП – СВД, у зв’язку з необхідністю наукового прогнозування можливих варіантів вибору та реалізації наступною правлячою соціалістично-ліберальною коаліцією зовнішньополітичного курсу щодо України на період 2006-2010 років.
    Наукова новизна і теоретичне значення дисертаційного дослідження полягають в наступному:
    • дисертація – одна з перших наукових робіт в українській, угорській, а також іншій зарубіжній політичній науці, де комплексно і системно здійснено науковий аналіз ролі і місця України в системі східної політики Угорщини на сучасному етапі;
    • вперше на основі порівняльного підходу розкрито роль етнополітичних факторів у політиці праволіберальної (1998-2002 рр.) і ліволіберальної (2002-2006 рр.) угорської влади стосовно України;
    • досліджено основні етнополітичні чинники і суб’єкти, які вирішальним чином впливали і на сьогодні мають потужний вплив на формування і реалізацію зовнішньої політики Угорщини щодо України;
    • дістав подальший розвиток компаративний аналіз взаємодії Угорщини з Україною в системі міжнародних відносин у регіоні Центральної та Східної Європи на етапі постсоціалістичної трансформації;
    • проаналізовано основні напрями, методи, види і форми угорсько-українського міждержавного співробітництва.
    Мета і завдання дослідження. Головна мета дослідження – розкрити основні етнополітичні чинники формування і здійснення зовнішньої політики Угорської Республіки стосовно України.
    Науковими завданнями, сформульованими в контексті головної мети роботи, які автор вирішував в ході дослідження, є наступні:
    - визначити роль і місце України в східній політиці Угорщини на межі ХХ-ХХІ століть;
    - дослідити вплив системних суспільно-політичних і економічних перетворень в Угорщині на зовнішню політику країни;
    - розкрити основні напрями, види і форми міждержавного співробітництва Угорщини з Україною на сучасному етапі;
    - охарактеризувати роль етнополітичних чинників у формуванні зовнішньополітичної лінії УР щодо України;
    - проаналізувати систему підтримки закордонних одноплемінників в Угорщині і Україні;
    - здійснити порівняльний аналіз державної етнонаціональної політики в Україні та в Угорщині;
    - виділити спільне і особливе в українському напрямі політики правлячих праволіберальної і ліволіберальної коаліцій в Угорській Республіці.
    Об’єктом наукового дослідження є угорсько-українські міждержавні відносини на межі ХХ-ХХІ століть.
    Предмет дослідження – спільне та особливе в етнополітиці України та Угорщини в питанні захисту національних меншин, етнополітичні чинники міждержавних відносин.
    Методологічні принципи дослідження. Методологічною основою дослідження слугували сучасна теорія системної суспільної трансформації, концептуально-теоретичні засади розвитку міжнародних відносин в умовах глобалізації, європейської інтеграції та постсоціалістичної трансформації.
    Для вирішення головної мети і основних наукових завдань дослідження використано сукупність загальнонаукових і прикладних методів пізнання. Поєднано логічний, порівняльний підходи з комплексним і системним аналізом передумов, основних чинників еволюції та результатів і наслідків політики Угорщини щодо України. Застосовано загальні принципи наукового пізнання – об'єктивність, історизм, системність, конкретність.
    У ході дослідження теми використовувалися також наступні методи: аналізу і синтезу – для деталізації об’єкта і предмета дослідження; порівняння – для зіставлення фактичних даних у хронологічному і компаративному розрізі; групування – для визначення залежності показників від дії конкретних груп чинників; кореляційно-регресійний – для оцінки ступеня зв’язку між показниками досліджуваного об’єкта; монографічний – для висвітлення системи формування і реалізації зовнішньополітичної лінії Угорщини щодо України; графічний – для наочного відображення динаміки змін показників угорсько-українських відносин; моделювання і прогнозування – для оптимізації угорсько-українського співробітництва.
    Практичне значення дослідження. Результати дослідження, матеріали і висновки дисертації, методологічні підходи, апробовані в роботі, можуть бути використані для подальшого наукового вивчення еволюції зовнішньої політики Угорщини, інших держав Центральної Європи і України.
    Головні положення, узагальнення і висновки дисертаційної роботи, зібраний і викладений у ній фактичний матеріал можуть бути використані для підготовки основних і спеціальних курсів, підручників, навчально-методичних посібників і навчальних програм в системі вищої і середньої спеціальної освіти України.
    Практична цінність роботи полягає в можливості використання матеріалів дисертації у практичній роботі місцевих органів влади та центральних дипломатичних служб при координації міждержавного співробітництва.
    Апробація результатів дисертаційного дослідження здійснена на міжнародних наукових конференціях, міжнародних науково-практичних семінарах: “Співпраця України, Угорщини, Румунії та Молдови: національна та регіональна безпека, питання меншин, європейська та євроатлантична інтеграція” (Ужгород, 17 лютого 2007 р.); “Роль Карпатського Єврорегіону у реалізації програми нового сусідства ЄС” (Ніредьгаза, Угорщина, 23 квітня, 2007 р.); “Актуальні проблеми конституційно-правового статусу національних меншин: український та зарубіжний досвід” (Ужгород, 17-18 травня 2007 року); “Пріорітети транскордонного співробітництва у руслі регіонального розвитку України після розширення Євросоюзу: практика і досвід Закарпаття” (Ужгород, 24-25 травня 2007 р.); “Міжнаціональні відносини та регіональна безпека: сучасні виклики та перспектива” (Ужгород, 6 грудня, 2007 р.); “Закордонне українство: утвердження української присутності у світі” (Ужгород, 14-15 травня, 2008 року).
    Публікації: Зміст, основні положення і результати дисертаційного дослідження розкрито в трьох індивідуальних публікаціях у фахових наукових виданнях, які відповідають вимогам ВАК України; а також у збірнику наукових праць за матеріалами міжнародної конференції – у співавторстві.
    Структура дисертації визначається метою і завданнями дослідження. Дисертаційна робота побудована за проблемним принципом і складається із вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел і літератури та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 195 сторінок, в тому числі основного тексту – 190 сторінок та додатків – 5 сторінок. Список використаних джерел включає 493 найменування на 43 сторінках.
  • Список литературы:
  • ВИСНОВКИ

    Дослідження розвитку українсько-угорських міждержавних відносин в контексті аналізу етнополітичної складової зовнішньої політики двох сусідніх держав є надзвичайно важливою і актуальною науковою темою. У дисертаційному дослідженні аналіз розвитку співробітництва між Угорською Республікою і Україною здійснено з позицій політичного реалізму, отже, основними мотивами поведінки держав на міжнародній арені вважаються національні інтереси, що лежать в основі їх зовнішньополітичної стратегії.
    1. На українсько-угорські стосунки на межі ХХ-ХХІ століть, значний вплив мали процеси, пов’язані із зміною геополітичного становища Угорської Республіки та України внаслідок розширення Євросоюзу на Схід та демократичних перетворень в Україні, започаткованих Помаранчевою революцією, що обумовило пріоритет взаємодії двох держав на євроінтеграційному напрямку. На сьогодні між країнами розгорнувся інтенсивний двосторонній політичний діалог на вищому державному рівні, що дозволило перейти в зовнішньополітичних стосунках між Україною та Угорщиною від декларацій до конкретної координації кроків та вироблення спільних позицій на міжнародній арені.
    2. Політика Угорщини щодо України після розширення Європейського Союзу в 2004 і 2007 роках та перетворення українсько-угорського кордону в складову частину нових східних кордонів ЄС продовжує базуватися на трьох основних пріоритетах угорської зовнішньої політики: загальноєвропейська і євроатлантична інтеграція; добросусідські відносини; турбота про угорську національну меншину за кордоном. Ці зовнішньополітичні пріоритети Угорщини закріплені і на довгостроковий період – до 2020 року в новому концептуальному документі “Стратегії зовнішніх зв’язків Угорщини”.
    3. На сьогодні сформувалася так звана стратегія економічного “повернення” Угорщини в Україну, яка має декілька напрямів і рівнів. По-перше, це подальше розширення угорсько-українських зовнішньоекономічних зв’язків на загальному міждержавному рівні. Особливої динаміки на межі ХХ-ХХІ століть набрало українсько-угорське економічне співробітництво. Прагматичний підхід Угорської Республіки до розвитку співробітництва з Україною в рамках нової “східної політики” угорської держави, найбільшим чином, проявляється у сфері зовнішньоекономічних зв’язків. Угорська сторона в господарських стосунках з Україною передусім керується низкою конкретних економічних інтересів різноманітного рівня – від загальноєвропейського і загальнодержавного до комерційно-корпоративного.
    По-друге, відбувається суттєва інтенсифікація угорсько-українського співробітництва на рівні регіонів, яка комплексно здійснюється наступним чином: а) уряди УР і України звертають більшу увагу на залучення до участі в міждержавних двосторонніх економічних зв’язках потужних, високорозвинених індустріальних регіонів своїх країн; б)формується система безпосереднього економічного співробітництва регіонів Угорщини і України; в) посилюється транскордонна співпраця прикордонних регіонів двох держав. По-третє, в політиці розвитку і поглиблення зв’язків Угорщини з Україною присутні також і етнополітичні інтереси.
    4. У центральноєвропейських державах – нових членах ЄС, які межують з Україною на заході, насамперед в Угорщині, а також Польщі, Словаччині та Румунії на сучасному етапі уже виразно помітні нові тенденції як у розвитку міжнаціональних відносин, так і в формуванні та здійсненні державної етнонаціональної політики у внутрішньому і зовнішньому вимірах. Загальним позитивом етнічних процесів у Центральній Європі на межі другого і третього тисячоліть є завершення консолідації державотворчих націй і поступове формування елементів та системи цивілізованого мультикультурного суспільства в країнах регіону. Упродовж попередніх років поліетнічна за складом населення Центральна та Східна Європа впевнено уникла загрози “балканізації” на основі міжетнічних конфліктів.
    Державну етнонаціональну політику нових демократій центральноєвропейського регіону, починаючи з першого етапу новітнього державотворення – з межі 1980-1990-х років пріоритетно визначали інтереси титульної нації, політичними виразниками яких нерідко були правлячі сили, схильні до національної виключності – правоконсервативні коаліції і уряди в Угорщині, Польші, Румунії та націоналпопулістські – у Словаччині.
    5. Утвердження нових незалежних держав у Центральній та Східній Європі не лише на громадянському, але й частково на національному принципі породило у відповідь на зростання інтегрованого націоналізму державотворчої нації прискорення процесу етнічної самоідентифікації і згуртування національних меншин та захисну націоналістську реакцію з їх боку щодо титульної нації.
    Специфікою етнічної ситуації та міжнаціональних відносин у країнах Центральної та Східної Європи є те, що найбільші національні меншини на їх території мають поряд державу материнського народу і можуть сподіватися на її підтримку в справі збереження національної самобутності і захисту прав національних меншин, а це разом з іншим підносить етнополітичні питання на рівень системи міждержавних стосунків.
    6. Вступ країн Центральної та Південно-Східної Європи до ЄС і НАТО, крім загального геополітичного позитиву, має однак і суперечливі етнополітичні наслідки. Зокрема, нові бар’єри – східні “шенгенські” кордони Євросоюзу жорстко відділять національні меншини західних областей України від їх європеїзовних материнських націй, що породжує у меншин етнопсихологічний стереотип меншовартості або другосортності і бажання з’єднатися з одноплемінниками в ЄС. Наслідками дії цих стереотипів може бути: зростання міжнародної етноеміграції, особливо виїздів на постійне місце проживання у країни-члени ЄС (насамперед, Угорщину, Словаччину, Польщу); вимоги пільгового візового режиму для в’їзду-виїзду в країну материнської нації або отримання від цієї держави нормативно закріпленого спеціального статусу “закордонної” меншини (чи подвійного громадянства) тощо.
    Комплекс етнополітичних проблем, пов’язаних із становищем національних меншин в Україні, материнські народи яких мають по сусідству незалежні держави, в тому числі угорської, стає вагомим фактором розвитку стосунків України із центральноєвропейськими державами та ЄС у цілому. Не допустити негативного впливу цього чинника на міжнародні відносини здатна виважена державна етнонаціональна політика та міждержавне співробітництво у сфері гарантії і реалізації прав національних меншин.
    7. Угорщина та інші сусідні з Україною країни Центральної Європи не стимулюють еміграцію представників національних меншин до держав материнського народу, а намагаються шляхом політичної, фінансової та іншої підтримки, навпаки, закріпити їх в місцях компактного проживання на українській території. Зокрема, на це спрямовані насамперед, закони Угорщини і Словачини про закордонних угорців та словаків, що свідчить про прагнення сусідніх держав зберегти етнічну присутність в Україні і впливати через етнічно споріднені меншини на внутрішньоукраїнські процеси та міждержавні відносини.
    8. Передумовами для вступу країн Центральної Європи до ЄС і НАТО були і проблеми реалізації прав національних меншин, ліквідації міжетнічних спорів та недопущення загрози виникнення етнічних конфліктів, а також розвиток добросусідських відносин з усіма межуючими державами.
    Однак, на нашу думку, слід передбачити ефект так званої “подвійної етнополітичної хвилі”, яка накотиться на Україну із західного напрямку. Зрозуміло, що Об’єднана Європа категорично не допустить продовження існування старих або появу нових вузлів міжетнічної напруги у державах Центральної Європи і тут, ймовірно, встановиться відносна міжнаціональна злагода, отже: по-перше, епіцентри потенційних етноконфліктів можуть поступово пересунутися далі на Схід, в тому числі на територію України; по-друге, загальноєвропейські інституції значно менше перейматимуться становищем національних меншин у інтегрованій Центральній Європі, а сконцентрують свою увагу на моніторингу і контролі ситуації в сфері міжнаціональних відносин та гарантії прав меншин в Україні, а окремі центральноєвропейські держави – нові члени ЄС проявлятимуть посилену “турботу” про своїх одноплемінників на українській території навіть уже від імені ЄС у цілому.
    9. Угорська Республіка і Україна на сучасному етапі мають дещо відмінний національний склад населення. Україна – багатонаціональна держава, із значними за чисельністю національними меншинами і етнічними групами, а Угорщина – майже мононаціональна країна з домінуванням угорського етносу і незначною питомою вагою національних меншин та відносно невеликою кількістю їх представників. Відповідно, державне регулювання системи стосунків між етноспільнотами з метою досягнення міжнаціональної злагоди в Україні та Угорщині є відмінним. Певну різницю в сучасній українській і угорській державній етнонаціональній політиці породжують і більш швидкі темпи та результативніші наслідки системної суспільної трансформації попередніх років в Угорщині, ніж в Україні, різний геополітичний статус двох держав, зокрема приналежність Угорської Республіки до ЄС і НАТО, за поки що геополітичної невизначеності української держави та низка інших вагомих чинників і диференціалів.
    10. Проблема етноспільнот в українсько-угорському міждержавному співробітництві має взаємопов’язаний зовнішньополітичний і внутрішньополітичний вимір.
    По-перше, Україна і Угорщина здійснюють державну етнонаціональну політику на визнаних загальноєвропейських принципах гарантії прав національних меншин. В Україні та Угорщині існує достатня законодавчо-нормативна база для реалізації основних прав національних меншин та міжнаціональної злагоди. В обох країнах розроблені і діють спеціальні законодавчі акти щодо національних і етнічних меншин.
    По-друге, незважаючи на те, що питома вага представників іншонаціональних, ніж угорці, спільнот в сучасній Угорській Республіці складає лише близько 2% населення, що майже в 15 разів менше, ніж частка представників інших етносів, ніж українці, в Україні, угорський досвід політики щодо національних меншин заслуговує глибокого наукового аналізу з метою застосування його найбільш позитивних моментів в українських реаліях. Значний інтерес для подальшого вдосконалення українського законодавства щодо національних меншин представляє, з-поміж іншого, угорський досвід законодавчо-нормативного обґрунтування і практична реалізація самоврядування національних і етнічних меншин. Зараз в Угорщині представники 13 меншин, в тому числі української реалізують право на етносамоврядування більш, ніж у 1500 населених пунктах та на регіональному і загальнодержавному рівнях.
    По-третє, Україні варто враховувати деякі суперечливі чи й негативні явища, які проявилися в угорській практиці етнонаціональної політики, наприклад, спекулятивне використання самоврядних прав національних меншин для “етнополітичного бізнесу”. Навіть розвинена політика Угорської Республіки щодо закордонного угорства, в тому числі в Україні містить у собі певні суперечності і протиріччя, що викликано передусім тривалим протистоянням правоконсервативних і лівоцентристських сил на угорській політичній сцені. Його не зовсім бажаними результатами стали розмежування угорських національних меншин в сусідніх з Угорщиною європейських державах та їх політичного і культурно-національного представництва на протилежних політико-ідейних принципах за аналогією із внутрішньополітичним протистоянням в Угорщині.
    11. Співробітництво між Україною та УР в етнополітичні сфері займає важливе місце в двосторонніх міждержавних взаєминах. Особливо вагомим слід вважати досвід українсько-угорської співпраці з гарантії прав національних меншин. Співробітництво в цій області обидві держави розпочали в 1990-ті роки – з самого початку демократичних перетворень і новітньої незалежності. Комплексного характеру набрала і українсько-угорська співпраця на прикордонних територіях. Склалася дієва система транскордонного співробітництва. Україна і Угорщина були ініціаторами створення Карпатського єврорегіону, розробили та реалізовують низку концепцій і стратегій спільного розвитку суміжних прикордонних областей.
    Україна та Угорщина одними з перших з-поміж європейських постсоціалістичних країн започаткували міждержавну співпрацю щодо взаємного захисту прав національних меншин, яка нерідко оцінюється керівними загальноєвропейськими структурами як цінний приклад ефективного спільного вирішення складних етнополітичних проблем.
    Вартий уваги досвід Угорщини з послідовної і предметної підтримки одноплемінників за кордоном, у тому числі на основні положень спеціального закону про закордонних угорців. На жаль, майже аналогічний законодавчий акт України щодо підтримки закордонного українства залишається переважно декларативним, так як мало підкріплений конкретними програмами та їх відповідним фінансуванням з боку української держави.
    12. Українсько-угорське співробітництво в етнополітичній сфері має різноплановий, але цілісний і комплексний характер. Воно здійснюється на всіх рівнях міждержавних взаємин – від центрального до регіонального і локального. При цьому співробітництво охоплює різноманітні сфери – від захисту прав національних меншин до господарської співпраці та координації соціально-економічного розвитку прикордонних регіонів. Поступово поглиблюється міжрегіональна співпраця та формування основ транскордонного українсько-угорського регіону, а також мультикультурних і поліетнічних єврорегіональних спільнот.
    Ефективним інструментом координації взаємодії двох держав у сфері гарантії прав національних меншин є спеціальна змішана українсько-угорська міждержавна комісія, яка продуктивно працює і на сучасному етапі. Продовжують однак існувати і певні етнополітичні проблеми, які дещо ускладнюють двосторонню співпрацю, наприклад, автономістські тенденції в угорському середовищі Закарпаття, розмежування культурно-національних товариств угорців тощо. Переборення згаданих та інших етнополітичних негативів цілком можливе координацією дій та спільними зусиллями української і угорської сторін, спрямованими на прискорений комплексний соціально-економічний, інфраструктурний, екологічний, культурний та інший розвиток суміжних прикордонних територій двох країн.
    13. Після розширення Європейського Союзу і вступу до нього у
    2004 році Угорської Республіки набули подальшого розвитку наступні позитивні тенденції в розвитку українсько-угорського співробітництва в політичній сфері:
    - значна активізація співпраці в галузі європейської та євроатлантичної інтеграції, зокрема підтримка угорською стороною стратегії європейської інтеграції України, позиції української сторони у стосунках з ЄС та передача їй євроінтеграційного досвіду УР;
    - активна участь Угорщини у формуванні і здійсненні Європейської політики сусідства щодо України, зокрема координуюча роль в Програмі сусідства Угорщина – Україна Словаччина на 2004-2006 рр. та 2007-2013 рр.;
    - залучення Угорщиною України до розвитку центральноєвропейських інтеграційних процесів, зокрема до участі в якості спостерігача у Вишеградській групі;
    - співробітництво у сфері візової політики та запобіганню негативним наслідкам Шенгену, зокрема укладення Угорщиною – першою з-поміж держав-членів ЄС угоди з Україною про місцевий (малий) прикордонний рух.








    ДЖЕРЕЛА І ЛІТЕРАТУРА

    1. Абетка етнополітолога. / Ю.Римаренко, О. Мироненко та ін. У 2-х томах. - К.: Школяр, 1996.
    2. Аграрная реформа в странах Центрально-Восточной Европы и России (1990-2000). – М.: Наука, 2003. – С.49-83.
    3. Актуальні проблеми конституційно-правового статусу національних меншин: український та зарубіжний досвід. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції, 17-18 травня 2007 року. – Ужгород: Ліра, 2007. – 376 с.
    4. Алмаші І.М., Алмаші М.М., Бисага Ю.М. Правовий статус корінних народів. – Ужгород, 2004. – 104 с.
    5. Алмаші М.М. Захист прав національних меншин в Україні за внутрішньодержавним правом // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 21. К.: Ін-т держави і права ім.В.М.Корецького НАН України, 2003. – С.159-163.
    6. Антонюк О. Етнополітичний менеджмент: теоретичне обґрунтування та емпірична реальність // Персонал. – 2007. - №8.- С.4-9.
    7. Антонюк О.В. Зовнішньополітичні аспекти взаємодії України з діаспорою: концептуальні підходи // Наукові записки / Збірник. – К.: Інститут політичних та етнонаціональних досліджень НАН України, 2000. – Вип. 11. – С.281-289.
    8. Антонюк О.В. Формування етнополітики Української держави: історичні та теоретико-методологічні засади: Монографія. – К.: Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв, 1999. – 284с.
    9. Бабинець І. Становлення українсько-угорських міждержавних відносин (1991–1993 рр.) // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки. – К.: Ін-т історії України НАН України, 2003. – Вип. 12. – С. 85-94.
    10. Балян А.В. Міжрегіональне, транскордонне співробітництво України за умов розширення Європейського Союзу (на прикладі прикордонних регіонів України та Угорщини). – Ужгород: Ліра, 2006. – 325 с.
    11. Барані Б. Роль транскордонних регіонів в інтеграційних зв’язках розширюваної Європи // Соціально-економічні дослідження у перехідний період. Регіональна політика в Україні: сучасні форми та методи реалізації (Збірник наукових праць). Випуск 2, 2005. – Львів: ІРД НАН України, 2005. – С.308-313.
    12. Басараб М. Ризики етнічного сепаратизму в сучасній Україні // Дослідження світової політики. Збірник наукових праць. - №19. – 2002. - С.95-102.
    13. Безпосереднє сусідство України з ЄС: закриті кордони чи нові імпульси до співпраці? Матеріали міжнародного „круглого столу” експертів. –Ужгород: Вид-во В.Падяка, 2002.-190 с.
    14. Берені А. Нормативно-правова основа розвитку і функціонування національних меншин: міжнародні стандарти і українські реалії // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Історія. Вип. 10. – Ужгород: СМП “Вісник Карпат”, 2004. – С. 97-102.
    15. Берені А. Діяльність угорських національно-культурних товариств на Закарпатті (1991-2002) // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Історія. Вип. 11. – Ужгород: СМП “Вісник Карпат”, 2004. – С. 161-171.
    16. Білан В.М. Сучасний стан угорської меншини в Україні, як приклад розв’язання міжетнічних проблем в реґіоні ЦСЄ // Гуманітарний журнал. Дніпропетровськ, 1999.– № 4. - С. 121-126.
    17. Биков О.М.- Конституційно-правовий статус національних меншин в Україні. Монографія. Ін-т держави і права ім.В.М.Корецького НАН України, 2001. – 354 с.
    18. Борко Ю.А. От европейской идеи к единой Европе. - М, 2003. – 464 с.
    19. Будівництво нової Європи. Прикордонне співробітництво у Центральній Європі / За ред. В.Гудака. – Ужгород, 1997. – 116 с.
    20. Будкін В.С. Проблеми і перспективи співробітництва між Європейським Союзом та Україною // Економіка України. − 2000. − № 9. − С. 82−92.
    21. Бураковський І.В. Теорія міжнародної торгівлі. – К.: Основи, 1996. - 241 с.
    22. Бураковський І.В. Міжнародна торгівля та економічний розвиток країн з перехідною економікою (теоретико-економічний аналіз механізму взаємозвязку). – К.: К.І.С., 1998. – 209 с.
    23. Бусыгина И.М. Стратегия европейских регионов в контексте интеграции и глобализации. - М., 2002. - 75 с.
    24. Варга Д. Угорське-українське співробітництво в питанні національних меншин: міжнародний досвід // Стратегічна панорама. - №1-2. – 2001
    25. Вибори в Європейському Союзі. За редакцією Д.С.Ковриженка. - К.: ДУС, 2006.
    26. Виборче законодавство:українська практика,міжнародний досвід та шляхи реформування / За заг.ред.Радченка Є.В.– К..:Факт,2003.– 258 с..
    27. Газда Л. Концептуальні засади стратегічного планування розвитку прикордонних регіонів ( на прикладі регіонів Угорщини та України) // Соціально-економічні дослідження у перехідний період. Регіональна політика в Україні: сучасні форми та методи реалізації (Збірник наукових праць). Випуск 2, 2005. – Львів: ІРД НАН України, 2005. – С.314-331.
    28. Гайдош І.Ф. Особливості формування органів національно-культурної автономії за законодавством Угорської Республіки // Актуальні проблеми конституційно-правового статусу національних меншин: український та зарубіжний досвід. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції, 17-18 травня 2007 року. – Ужгород: Ліра, 2007. – С. 75-81.
    29. Гайдош І.Ф. Суспільні сподівання щодо задоволення потреб національних меншин та законодавча діяльність в Україні // Права людини в поліетнічному суспільстві. – К.: Ін-т законодавства Верховної Ради України, 2004. – С.15-23.
    30. Гайдош І.Ф. Про актуальні проблеми законодавчого регулювання захисту прав національних меншин в Україні // Правовий статус національних меншин. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. 28 травня 2003 р. – Ужгород: Ліра, 2003. – С.12-17.
    31. Гальчинський А.С. Україна – на перехресті геополітичних інтересів. К, 2002. – 164 c.
    32. Головач А.Й. Угорщина в системі міжрегіональних зв’язків держав карпатського регіону // Carpatica – Карпатика. Випуск 18. – Ужгород: 2002.- С.144-156.
    33. Горбатенко В. П. Стратегія модернізації суспільства: Україна і світ на зламі тисячоліть. – К.: Академія, 1999. – 240 с.
    34. Гребенюк Г. Ситуація в Україні й українська націократія // Державність. - 1995. - N 1. - С. 7 - 9.
    35. Гузинець Ю.І. Українсько-угорське співробітництво з питань захисту прав національних меншин // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. Випуск XVI. – Львів. – 2008. – с. 662-667.
    36. Гузинець Ю.І. Національні меншини в Україні та Угорщині: порівняльна характеристика // Альманах «Грані». Випуск 5 (61). – Дніпропетровськ: Видавництво «Грані», 2008. – с. 141-145.
    37. Гузинець Ю.І. Етнополітика Угорської Республіки щодо закордонних угорців // Наукові записки – Випуск 37. – Київ: Видавництво «Дельта», 2008. – с. 264-271
    38. Гузинець Ю.І., Артьомов І. Місце транскордонного співробітництва в реалізації Україною нової політики сусідства з Євросоюзом // Регіональна політика і транскордонне співробітництво в євроінтеграційній стратегії України. Випуск 1. - Збірник наукових праць за матеріалами міжнародної конференції (24-25 травня 2007 р.). – Ужгород: Ліра, 2007. – С. 291-307.
    39. Дашкевич Я. Національне питання в Україні // Наука і культура. Україна. - К., 1994. - Вип. 28. - С. 6 - 17.
    40. Декларація міністрів закордонних справ про співробітництво народів, які проживають в Карпатському єврорегіоні // Інформаційний бюлетень Карпатського єврорегіону. – Лютий-березень 1993 р.-№3.
    41. Декларація прав національностей України: Прийнята 1 лист. 1991 р. N 1771 - 12 // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - N 53. - Ст. 799.
    42. Декларація про державний суверенітет України: Прийнята 16 лип. // Відомості Верховної Ради України. - 1990. - N31. - Ст.429.
    43. Демони миру та боги війни: соціальні конфлікти посткомуністичної доби. Керівник авт. кол. Макеєв С. – К.: Політична думка, 1997.
    44. Дергачов О.П. Глобалізація та деякі проблеми національного розвитку країн Центрально-Східної Європи: випадок України // Наукові записки / Збірник: К.: ІГОЕНД, 2002. - Вип. 20. - С. 182-189.
    45. Дергачов О.П. Розширення ЄС: нова геополітична ситуація для України. / Національна безпека і оборона. - 2001, № 11. - С. 52-54.
    46. Державна програма розвитку транскордонного співробітництва України на 2007-2011 роки.
    47. Державний Комітет статистики України www.ukrstat.gov.ua
    48. Додатковий протокол до Європейської рамкової конвенції про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями // Європейська рамкова конвенція про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями (версія українською мовою). – Братислава,1999.- С.144-148.
    49. Долішній М., Вовканич С. Глобалізація і регіональні детермінанти ренаціоналізації // Регіональна економіка. – 2001. – №3. – С.7–16.
    50. Дорош Л., Сюсько І. Політичні зміни в країнах Центрально-Східної Європи: рік 2002 – завершення трансформації // Регіональні студії (випуск № 5) // Збірник наукових праць. – Ужгород: Ліра, 2002.
    51. Доручення Кабінету Міністрів України від 19 жовтня 2007 р. №33838/4/1-07 „План заходів з реалізації положень Протоколу ХІІІ засідання Змішаної Українсько-Угорської Комісії з питань забезпечення прав національних меншин
    52. Досвід країн Вишеградської четвірки на шляху до ЄС: уроки для України. – Мукачево, 30-31 жовтня, 2003. – Національний інститут стратегічних досліджень, Закарпатський філіал, Фонд Фрідріха Еберта. Аналітичні оцінки. – Ужгород, 2003. – 136 с.
    53. Етнічні меншини Східної та Центральної Європи. Компаративний аналіз становлення та перспективи розвитку. – Київ:Інтел, 1994 – 208 с.
    54. Етнонаціональний розвиток України. Терміни, визначення, персоналії. – К., 1993. – с.461.
    55. Етнополітика в Україні. Документи та матеріали. – К.:Фенікс, 1998.
    56. Європейська Конвенція з прав людини.Свобода вираження поглядів: Довідник з українського та європейського інформаційного законодавства / Укл.В.Ф.Іванов, Ю.Є.Зайцев. – Київ: Центр вільної преси,2002. – 518 с.
    57. Європейська Рамкова Конвенція про Транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями. – Текст українською мовою. – Страсбург: Рада Європи, 1995. – 35 с.
    58. Європейська Хартія про місцеве самоврядування // Місцеве самоврядування. – 1997. - №1 - 2 (3). - С. 90 - 94.
    59. Євтух В.Б. Етнополітика в Україні: правничий та культурологічний аспекти. – К.:Фенікс, 1997.
    60. Євтух В.Б. Проблеми етнонаціонального розвитку: український і світовий контексти. - К.: Стилос, 2001. – 204 с.
    61. Єрьомін А. Референдум не відбувся через низьку явку // http://www.wz.lviv.ua/pages.php?ac=arch&atid=35690
    62. Желицки Б.Й. Венгрия в системе центральноевропейских социально-экономических преобразований начала 90-х годов ХХ в. (попытка сравнительного анализа) // Постреволюционная Восточная Европа: экономические ориентиры и политические коллизии / Отв. ред.Ю.С.Новопашин. – М.: ИСБ РАН, 1995. – С.70-97.
    63. Желицки Б.Й. Многопартийность и политическая панорама в современной Венгрии // Политический ландшафт стран Восточной Европы середины 90-х годов / Отв. ред. Ю.Ф.Зудинов. – М.:ИСБ РАН, 1997. – С.55-94.
    64. Задорожній О. Україна-Угорщина: міст до наступного тисячоліття. – К.: Парламентське видавництво, 2001. – 336 с.
    65. Закон Угорської республіки №LXII 2001 року про угорців, які проживають у сусідніх країнах // Угорщина на шляху до Шен гену для України: Матеріали міжнародного “круглого столу” експертів (м.Ужгород, 1-3 листопада 2001 року) / Національний інститут стратегічних досліджень, Закарпатський філіал. – Ужгород: Вид-во В.Падяка, 2001.
    66. Закон України “Про транскордонне співробітництво” 24 червня 2004 року. № 1861ІV.
    67. Закон України “Про внесення змін до Конституції України” № 2222-15 // http://www.rada.kiev.ua
    68. Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні”. 21 травня 1997 року, №280/97 // http://www.rada.kiev.ua
    69. Закон України від 25 червня 1992 року Про національні меншини в Україні // Відомості Верховної Ради України. –1992. - №36.
    70. Закон України "Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин"// http://www.rada.kiev.ua
    71. Закон України про правовий статус закордонних українців // Відомості Верховної Ради України. – 2004. - №25. – Ст.343.
    72. Закордонне українство: утвердження української присутності у світі. Матеріали міжнародної - науково практичної конференції 14-15 травня 2008 року. – Ужгород: Ліра. – 380 с.
    73. Звіт з діяльності Товариства Української Культури в Угорщині (ТУКУ). Серпень 2006 р. - червень 2007 р.
    74. Зеленько Г.І. “Політична “матриця” громадянського суспільства: досвід країн Вишеградської групи та України”. - К.: Знання України, 2007. - 336 с.
    75. Зовнішня політика України – 2006: стратегічні оцінки, прогнози та пріоритети. Щорічник під реакцією професора Г.М. Перепелиці. – Київ, 2007 р. – 201 c.
    76. История Венгрии. Тысячелетие в центре Европы / Пер. с англ. Ласло Контлер. - М.: Весь мир, 2002. - 656 с.
    77. Ілько І., Кіш Є., Лендьел М. Європа регіонів на початку ХХІ століття. Майбутнє регіональної політики у країнах Центральної та Східної Європи. – Ужгород: Ліра, 2001.
    78. Ілько І., Палінчак М., Лендьел М. Карпатський єврорегіон як модель регіонального співробітництва у Центрально-Східній Європі. – Ужгород: Карпатський фонд-IREX, 1998.
    79. Інвестиції зовнішньоекономічної діяльності. Статистичний збірник. – Ужгород: Закарпатське облстатуправління, 2004. – 22 с.
    80. Інформаційний Бюлетень. Спецвипуск “Реалізація в Закарпатській області положень Протоколів Міжурядових комісій з питань забезпечення прав національних меншин”. Відділ у справах національностей Закарпатської Обласної Державної Адміністрації. – Ужгород: Ліра, 2007.
    81. Інформаційний Бюлетень. Спецвипуск. Відділ у справах національностей Закарпатської Обласної Державної Адміністрації. - №17. – Ужгород: Ліра, 2008.
    82. Інформаційно-аналітичні матеріали щодо функціонування єврорегіонів та перспектив транскордонного співробітництва України з іншими країнами – членами Європейського Союзу до парламентських слухань на тему: "Про інтенсифікацію співробітництва України з Європейським Союзом у рамках єврорегіонів та перспективи транскордонного співробітництва". - травень, 2007 р.
    83. Історія Центрально-Східної Європи. Посібник для студентів історичних і гуманітарних факультетів університетів / За ред Л.Зашкільняка.- Львів: ЛНУ ім.. І.Франка, 2001.– 660 с.
    84. Карпатський Єврорегіон - Carpatian Euroregion. – Ужгород: Карпатський фонд, 2001. – 16 с.
    85. Картунов О. Головні віхи становлення етнологічної думки // Політол. читання: Укр.- канад. щоквартальник - К., 1994. - N 4. - С. 190 - 250.
    86. Картунов О.В. Проблеми національно-державного відродження України // Вісн. міжнар. відносин. - К., 1993. - Вип. 1. - С. 33 - 50.
    87. Картунов О.В. Вступ до етнополітології: Науково-навчальний посібник. - К.- 1999. - 300 с.
    88. Касьянов Г.В. Теорії нації та націоналізму: Монографія. – К.: Либідь,1999. – 352 с.
    89. Китинг М. Новый регионализм в Западной Европе // Логос.- 2003.- №6.- С.67-116.
    90. Кіш Є. За програмою сусідства. Транскордонне співробітництво України після східного розширення Європейського Союзу // Політика і час. - МЗС України. – Київ. - №12. - 2004. – С.27-34.
    91. Кіш Є. Міжнародно-правовий вимір захисту прав національних меншин (двосторонні відносини України та Угорщини) // Закордонне українство: утвердження української присутності у світі. Матеріали міжнародної - науково практичної конференції 14-15 травня 2008 року. – Ужгород: Ліра. - С.313-322.
    92. Кіш Є. Політична трансформація в Угорщині в контексті загальноєвропейської інтеграції на зламі тисячоліть // Україна в сучасному геополітичному просторі: теоретичний і прикладний аспекти: [Кол.моногр.] / За ред. Ф.М.Рудича. – К.:МАУП, 2002. – С.293-308.
    93. Кіш Є. Регіональний вимір зовнішньої політики України // Українознавство. Науково-дослідний інститут українознавства. – Київ, 2008. - №1. – C.105-109
    94. Кіш Є. Розвиток контактів між людьми та питання етнічних меншин у відносинах між Україною та Угорщиною // Розширення Європейського Союзу: вплив на відносини України з центральноєвропейськими сусідами. Інститут регіональних та євроінтеграційних досліджень “ЄвроРегіо Україна” – Київ: КІС, 2004. – С.183-193.
    95. Кіш Є. Транскордонне співробітництво України у новій системі європейської політики // Соціально-економічні дослідження в перехідний період (Збірник наукових праць)/НАН України. Інститут регіональних досліджень. - Львів, 2005.- Вип.2(52). – С.299-308.
    96. Кіш Є.Б. Українсько-угорське транскордонне співробітництво: можливості та пріоритети у ХХІ столітті. – Ужгород: Ліра, 2003. – 124 с.
    97. Кіш Є. Центральна Європа в сучасній системі єврорегіональної інтеграції. Монографія / Інститут світової економіки та міжнародних відносин НАН України. - Ужгород: Ліра, 2008. – 440 c.
    98. Кіш Є., Шолох Ю.М. Стратегічний вимір співробітництва між прикордонними регіонами в Центральній Європі // Соціально-економічні дослідження в перехідний період. Міжрегіональне співробітництво: стан та перспективи (Збірник наукових праць)/НАН України. Інститут регіональної політики. - Вип.4(66). - Львів, 2007. – С.113-123.
    99. Кіш Т., Остапець Ю. Партії і вибори в Угорщині: 1990-1998 рр. // Carpatica – Карпатика. – Випуск 16. Політичні партії і вибори в Україні та країнах Центральної і Південно-Східної Європи. – Ужгород: УжНУ, 2002. – С.257-274.
    100. Клайзнер А.М. Колізії, що виникають в результаті розбіжностей у кодифікації національностей різних держав // Актуальні проблеми конституційно-правового статусу національних меншин: український та зарубіжний досвід. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції, 17-18 травня 2007 року. – Ужгород: Ліра, 2007.
    101. Коваль О.А. Міжетнічні конфлікти у контексті національної безпеки України: теоретичні аспекти // Стратегічна панорама. – 2000. - №3-4. – С.80-85.
    102. Ковальова О.О. Стратегія євроінтеграції: як реалізувати європейський вибір України. – К.: Інститут держави і права ім.. В.М.Корецького НАН України, 2003. – 340 с.
    103. Ковач М.М. Проблеми конституційно-правового статусу національних меншин в Україні // Актуальні проблеми конституційно-правового статусу національних меншин: український та зарубіжний досвід. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції, 17-18 травня 2007 року. – Ужгород: Ліра, 2007. – С.94-95.
    104. Колісник В.П. Національно-етнічні відносини в Україні: теоретичні засади та конституційно-правові аспекти. Монографія. – Харків: Фоліо, 2003. – 240 с.
    105. Консолідовані договори ЄС. – Київ: Port-Royal, 1999.
    106. Конституції нових держав Європи та Азії. - К.: Українська Правнича Фундація “Право”, 1996.
    107. Конституція Республіки Угорщина // Конституції нових держав Європи та Азії. - К.: Українська Правнича Фундація “Право”, 1996. - 544 с. - С. 307 - 339.
    108. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Закони України. Т.10. -К., 1997. -С. 5-40. http://www.rada.kiev.ua
    109. Конституционное (государственное) право зарубежных стран. – М.: Право, 1995. – Т. 2. – 483 с.
    110. Концепція державної етнонаціональної політики України: (Розвиток українського етносу та національних меншин ) // Освіта. - 1996. - 22 трав. - С. 10 - 11.
    111. Концепція державної регіональної політики, затверджена Указом Президента України від 25 травня 2001 року № 341/2001 // http://www.rada.kiev.ua
    112. Концепція спільного розвитку прикордонних територій України та Угорщини // Кіш Є.Б. Українсько-угорське транскордонне співробітництво: можливості та пріоритети у ХХІ столітті. – Ужгород: Ліра, 2003. – С.17-38.
    113. Концепція сталого розвитку Закарпаття. – Ужгород: Закарпатська облрада - ЗОДА, 2002. – 69 с.
    114. Концепція створення логістичного кластеру на Закарпатті / Кіш Є., Мікула Н. – Ужгород, 2007.
    115. Копійка В.В. Розширення Європейського Союзу: Теорія і практика інтеграційного процесу. – К.: Видавничо-поліграф. Центр Київський університет, 2002. – 253 с.
    116. Коппель О.А., Пархомчук О.С. Міжнародні системи. Світова політика. – К.: “ФАДА ЛТД”,2001.-239 с.
    117. Кордони єднання. Проблеми міжетнічних відносин у Карпатському євро регіоні. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. - 19-21 квітня 2002 року, м.Ужгород, 2001. – 77 с.
    118. Корнаи Я. Макростабилизацимя в Венгрии: политэкономический аспект // Мировая экономика и международные отношения. – 1999. - № 2.
    119. Коротка історія Угорщини. - Ніредьгаза: Полі-Прінт, 1997. - 222 с.
    120. Котигоренко В. До питання про концептуальні засади етнонаціональної політики України // Політичний менеджмент . – 2006. – № 4. – С . 20 – 43.
    121. Котигоренко В.О. Етнічні протиріччя і конфлікти в сучасній Україні: політологічний концепт. – К.: Світогляд, 2004. – 722 с.
    122. Котик В. Етнічний протективізм у зовнішній політиці // Політика і час. - №12. – 2003. – С.78-87.
    123. Кресіна І.О. Українська національна свідомість і сучасні політичні процеси: (Етнополітологічний аналіз). – К.: Вища школа, 1998.
    124. Курас І.Ф. Етнополітика: історія і сучасність: статті, виступи, інтерв’ю 90-х років. - К.: Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України, 1999. – 656 с.
    125. Курас І.Ф. Етнополітологія. Перші кроки становлення. – К.: Ґенеза, 2004. – 736 с.
    126. Куц Ю.О. Етнополітичні державотворчі процеси в Україні: управлінський аспект. – Харків: Вид-во ХарРІ УАДУ “Магістр”, 2002.
    127. Куц Ю.О. Етноконфлікт: проблема державного регулювання // Актуальні проблеми державного управління. /(ХФ УАДУ) .1999. - №1. – С.42-54.
    128. Лазур Я.В. Національно-культурна автономія: поняття, види, особливості правового статусу // Правовий статус національних меншин. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. 28 травня 2003 р. – Ужгород: Ліра, 2003. – С.28-34.
    129. Лазур Я.В. Деякі порівняльно-правові аспекти правового статусу органів національно-культурної автономії за законодавством деяких країн Центральної Європи // Актуальні проблеми конституційно-правового статусу національних меншин: український та зарубіжний досвід. – Ужгород: Ліра, 2007. - С.96-102.
    130. Лазур Я.В. Перспективи розвит
  • Стоимость доставки:
  • 150.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины


ПОСЛЕДНИЕ ДИССЕРТАЦИИ

Камынина Надежда Ростиславовна Повышение качества государственного управления недвижимым имуществом организаций в условиях цифровой экономики
Шилова Анна Эдуардовна Повышение конкурентоспособности сельскохозяйственной продукции и совершенствование продовольственного обеспечения промышленного региона (на материалах Кемеровской области)
Бабаева Парвина Мансуровна Повышение социально-экономической эффективности бытового обслуживания населения в условиях рыночных отношений (на материалах Республики Таджикистан)
Дыганова Рената Рафаилевна Повышение социально-экономической эффективности дистанционной торговли
Никонова Наталья Александровна Повышение экономической эффективности производства и переработки молока в сельскохозяйственных организациях (на примере Ленинградской области)