СОЦІОПОЛІТИЧНИЙ ПОДІЛ НА ТЕРИТОРІАЛЬНІЙ ОСНОВІ В УКРАЇНІ: СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ ТРАНСФОРМАЦІЇ : Социополитический РАЗДЕЛ НА ТЕРРИТОРИАЛЬНОЙ ОСНОВЕ В УКРАИНЕ: СОСТОЯНИЕ И ПЕРСПЕКТИВЫ ТРАНСФОРМАЦИИ

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

На правах рукопису

Сліпецька Юлія Миронівна

УДК 321:323.17] (477)

СОЦІОПОЛІТИЧНИЙ ПОДІЛ НА ТЕРИТОРІАЛЬНІЙ ОСНОВІ В УКРАЇНІ: СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ ТРАНСФОРМАЦІЇ

23.00.02 – політичні інститути та процеси

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата політичних наук

Науковий керівник:
Романюк Анатолій Семенович,
доктор політичних наук,
професор

ЛЬВІВ – 2011

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ………………………………………. 3
ВСТУП………………………………………………………………………… 4

РОЗДІЛ 1. СОЦІОПОЛІТИЧНІ ПОДІЛИ В ТЕОРІЇ ПОЛІТИЧНОЇ НАУКИ………………………………………………………………………..
10
1.1. Теоретико-методологічні основи аналізу соціополітичних поділів…. 10
1.2. Особливості соціополітичних поділів у країнах Центрально-Східної Європи………………………………………………………………………….
33
1.3. Соціополітичний поділ на територіальній основі: категоріальний апарат дослідження……………………………………………………………
52
Висновки до Розділу 1……………………………………………………….. 71

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ СОЦІОПОЛІТИЧНОГО ПОДІЛУ НА ТЕРИТОРІАЛЬНІЙ ОСНОВІ В УКРАЇНІ…………………………………..
75
2.1. Регіональний поділ в Україні в системі індикаторів………………… 75
2.2. Регіональні електоральні відмінності в Україні крізь призму загальнонаціональних виборів……………………………………………….
112
Висновки до Розділу 2……………………………………………………… 135

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ ЕТНОПОЛІТИЧНИХ ПРОЦЕСІВ В РЕГІОНАХ УКРАЇНИ………………………………………
138
3.1. Потенціал конфліктності територіальних розмежувань в розрізі регіонів України……………………………………………………………… 138
3.2. Механізми послаблення регіонального розмежування в Україні……. 173
Висновки до Розділу 3………………………………………………………. 188

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………. 192

ДОДАТКИ…………………………………………………………………… 200

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………… 238

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

АРК – Автономна Республіка Крим
БЮТ – Блок Юлії Тимошенко
ВВП – Валовий внутрішній продукт
ДПУУ – Демократична партія угорців України
ЄЕП – Єдиний економічний простір
ЄС – Європейський Союз
ЄЦ – Єдиний Центр
ЗаЄДУ – Блок "За Єдину Україну"
ЗУНР – Західноукраїнська Народна Республіка
КМКС – Товариство угорської культури Закарпаття (у перекладі з угорської)
КПУ – Комуністична партія України
НАТО – Організація Північноатлантичного договору (з анг. North Atlantic Treaty Organization)
НРУ – Народний Рух України
НУНС – Блок "Наша Україна-Народна Самооборона"
ОКНР – Організація кримськотатарського національного руху
ПР – Партія Регіонів
РФ – Російська Федерація
СДПУ(о) – Соціал-демократична партія України (об’єднана)
СНД – Співдружність Незалежних Держав
СОТ – Світова організація торгівлі
СПУ – Соціалістична партія України
УАКПЦ – Українська Автокефальна Православна Церква
УГКЦ – Українська Греко-Католицька Церква
УПЦ (МП) – Українська Православна Церква Московського патріархату
УПЦ-КП – Українська Православна Церква Київського патріархату

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Історична доля України так склалася, що вона стала межею зіткнення двох чітко окреслених цивілізацій– західної (європейської) та євразійської, а також різних традицій християнства – католицької (греко-католицької) та православної. Несформованість гомогенної української політичної нації та її історична територіальна роздільність зумовили актуальність дослідження всього спектру питань, що стосуються соціополітичного поділу на територіальній основі. Проблема надзвичайно актуальна для України передусім з огляду на існування значних розбіжностей між різними регіонами країни, зокрема, економічних, історико-культурних, геополітичних, етнолінгвістичних, релігійних тощо. Попри об’єктивно надзвичайну важливість феномену соціополітичного поділу в політичному процесі України, досить часто регіональні відмінності стають предметом політичних маніпуляцій та спекуляцій, сприяючи появі нав’язаних стереотипів та міфів, які згодом активно використовуються у виборчих кампаніях.
Незважаючи на те, що з моменту впровадження концепції соціополітичного поділу, запропонованої Ст. Рокканом та С. Ліпсетом пройшло вже майже півстоліття, науковий інтерес до неї не знижується. Вона дозволяє пояснити яким чином епохальні події еволюційного значення і соціально-політичні умови тієї чи іншої країни впливають на сучасну конфігурацію партійних систем.
Структура розмежувань, яка лежить в основі політичних процесів в країнах Західної Європи, зазнала значної трансформації за час, що пройшов після Другої світової війни, проте вона до сих пір залишається актуальною. Про це свідчить поява руху "нових лівих" та "нових правих" в країнах Західної Європи, масові антиіммігрантські виступи. В той же час висунення на перший план постматеріальних проблем (таких, як охорона навколишнього середовища, рівність статей, одностороннє роззброєння, неприйняття ядерної енергетики, проблема абортів, права меншин) зменшило наслідки традиційних розломів і висунуло на перший план нові розмежування.
Водночас неможливо не відзначити підвищену актуальність даної теми для сучасної української політичної науки. Вона зумовлена в більшості тими викликами та загрозами дезінтеграції, перед якими постала Україна, особливо після "Помаранчевої революції".
Одразу зауважимо, що дослідження проблематики соціополітичних поділів знайшло своє відображення у великій кількості в більшості іноземних джерел. Класичними вважаються роботи С. Ліпсета та Ст. Роккана, А. Рьоммеле, А. Морено, Д.-Л. Сейле, О. Донової та О. Мелешкіної. Водночас, що стосується конкретних проявів соціополітичного розмежування в Україні, то ця тема не має достатньої науково-методичної інфраструктури в українській політичній науці й опирається в значній мірі на науковий доробок професора А. Романюка. Зазначену проблему також вивчали українські вчені – А. Колодій, Н. Ротар, О. Одушкін, А. Глівинський, Ю. Шведа, В. Бортніков, В. Фесенко, В. Хмелько, Т. Татаренко, Т. Кучеренко, Р. Павленко, Г. Макаров, А. Береза, Я. Верменич. Що стосується обговорення даної теми у колі російських дослідників, то слід згадати В. Гельмана, О. Дунаєву, С. Єлісєєва, Ю. Коргунюка, А. Кулика, В. Римського, Р. Туровського.
Таким чином, оцінюючи стан вивчення теми, змушені констатувати, що попри появу значної кількості наукових напрацювань з пропонованої теми, комплексного дослідження поки що не проводилося. Отже, актуальність дослідження полягає в потребі розробки адекватного теоретико-методологічного інструментарію для аналізу соціополітичного розмежування на територіальній основі в Україні, визначення його сучасного стану та тенденцій трансформації.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана у відповідності з тематикою роботи кафедри політології Львівського національного університету імені Івана Франка "Політичний процес в Україні у контексті світового досвіду", номер державної реєстрації № 0111U005523.
Мета дослідження – визначення стану соціополітичного розмежування на територіальній основі в Україні, особливостей його встановлення та перспектив трансформації.
З огляду на поставлену мету, автор виділив наступні дослідницькі завдання:
 з’ясувати сутність (через основні теоретико-методологічні підходи), внутрішню структуру, основні індикатори та етапи розвитку соціополітичних поділів;
 визначити їхні особливості по відношенню до країн Центральної і Східної Європи;
 уточнити категоріальний апарат політичної науки у частині, що досліджує соціополітичні поділи на територіальній основі та процеси регіоналізації;
 виявити основні індикатори формування соціополітичного розмежування на територіальній основі в Україні;
 визначити міру сформованості соціополітичного поділу на територіальній основі в Україні та його вплив на детермінацію електоральних розмежувань на підставі аналізу загальнонаціональних виборчих кампаній;
 продіагностувати потенційні конфліктогенні регіони в Україні як можливі нові лінії розмежувань;
 окреслити механізми та виробити рекомендації послаблення регіонального розмежування в Україні.
Об’єкт дослідження: соціополітичний поділ на територіальній основі в Україні.
Предмет дослідження: особливості становлення та перспективи трансформації соціополітичного поділу на територіальній основі в Україні.
Методологія дослідження. У дисертації використано комплексний міждисциплінарний підхід, що ґрунтується на сучасних теоретико-методологічних засадах, напрацьованих у політології, політичній регіоналістиці, конфліктології, соціології, тощо. Теоретико-методологічною основою наукового дослідження обрано концепцію неоінституціоналізму. В якості концептуальної основи дослідження виступають теорія "розламів" С. Ліпсета та Ст. Роккана, а також теорія "залежності від пройденого шляху" у поясненні історичної детермінованості соціополітичного розмежування в Україні.
Методологічною базою роботи стали загальнонаукові методи:
 системний – дозволяє розглядати соціополітичне розмежування як комплексне явище, детерміноване системою чинників/індикаторів;
 історіологічний – дає змогу простежити особливості етнополітичних процесів та еволюцію становлення електоральних розмежувань в Україні;
 порівняльний – служить інструментом визначення особливостей розмежувань у перехідних демократіях Центральної і Східної Європи на противагу консолідованим демократіям Західної Європи.
Значну увагу в роботі приділено соціологічним методам збору інформації та її аналізу. Також в роботі використано емпіричні методи аналізу первинної інформації, що стосується аналізу результатів Всеукраїнських переписів населення та результатів виборчих кампаній в часовому проміжку 1991-2010 рр.
Розв’язання поставлених у дисертації завдань зумовило також використання загальнонаукових методів аналізу і синтезу, індукції та дедукції для визначення суті та співвідношення понять "регіоналізм", "регіоналізація", "децентралізація", тощо. Застосування вказаних методів дало змогу реалізувати принципи об’єктивності, логічної несуперечності та повноти.
Наукова новизна зумовлена низкою поставлених завдань, вибором об’єкта і предмета дослідження. В межах дослідження отримано такі наукові результати, які характеризуються новизною і є логічним продовженням поставлених у роботі завдань:
Вперше:
- в українській політичній науці з позиції теоретичних положень і на основі методологічних принципів запропоновано систему індикаторів (історичний, етнолінгвістичний, релігійний, економічний, зовнішньополітичний, політичний і регіональна ідентифікація), які відображають становлення соціополітичного поділу на територіальній основі в Україні;
- доведено встановлення електорального розмежування та формування двох електоральних поясів – "помаранчевого" та "біло-голубого".
Уточнено:
- категоріальний апарат дослідження соціополітичного розмежування, зокрема представлено авторське визначення соціополітичного поділу як відносно стійких відмінностей, які склалися між представниками групи, яким притаманна власна ідентичність та інституційна представленість;
- положення, що в "перехідних" країнах Центральної і Східної Європи основна вісь розмежування проходить між посткомуністами, мінімалістами та прихильниками соціальної економіки з однієї сторони, та демократами, максималістами та ультралібералами – з іншої;
Отримало подальший розвиток:
- положення, що соціополітичний поділ на територіальній основі в Україні знаходиться на другій стадії свого становлення – формуються регіональні ідентичності, проте відсутній інституційний компонент їхнього представництва;
- визначено п’ять регіонів, які мають високий конфліктний потенціал і суттєві регіональні відмінності, а саме Закарпаття, Північна Буковина, Галичина, Південно-Східна Україна та АР Крим;
- положення про те, що механізмом послаблення соціополітичного поділу на територіальній основі в Україні має стати модифікація державних програм у напрямку децентралізації владних повноважень від центру до регіонів та забезпечення представництва регіональних інтересів на загальнонаціональному рівні;
- положення, що політичні актори заради досягнення високого рівня соціально-групової мобілізації та власних політичних цілей здатні стимулювати/прискорювати формування соціополітичного поділу через політичну складову.
Теоретичне і практичне значення результатів дослідження полягає в тому, що зміст, джерельна база та основні концептуальні ідеї роботи із її системою індикаторів можуть бути використані для аналізу соціополітичних розмежувань в інших країнах пострадянського простору. Запропоновані в дисертації механізми подолання регіонального розмежування можуть лягти в основу вироблення державної програми подолання регіонального розмежування задля консолідації країни. Матеріали дослідження також можуть бути застосовані в навчальному процесі при викладанні таких курсів, як "Політична регіоналістика", "Порівняльний аналіз політичних систем країн Центральної і Східної Європи", "Країнознавство", тощо. Низку положень і висновків дисертації можуть використати політики, науковці, щоб краще зрозуміти сутність політичних процесів, дотичних до окреслення соціополітичного розмежування в Україні.
Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертації оприлюднювалися на: міжрегіональній науково-практичній конференції "Регіональний вимір політичного процесу в Україні у 2007 році" (Львів, 2007), всеукраїнській науковій конференції "Україна–НАТО: регіональний вимір" (Львів, 2008), всеукраїнській науковій конференції "Методологія політичної науки" (Львів, 2008), міжнародній науковій конференції "Європа регіонів" (Хелм, 2010), звітній науковій конференції Львівського національного університету імені Івана Франка (Львів, 2011), міжнародній науково-практичній конференції "Розвиток політичної науки: європейські практики та національні перспективи" (Чернівці, 2011). Результати дослідження обговорено на засіданнях кафедри політології філософського факультету Львівського національного університету імені Івана Франка.
Публікації. Основні положення дисертаційної роботи відображені в 11 публікаціях, з яких 4 є фаховими для політичної науки.
Структура дисертації зумовлена метою, завданнями, об’єктом і предметом дослідження та обраною методологією. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, семи підрозділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Обсяг основної частини роботи становить 185 сторінок, список використаних джерел складає 256 позицій.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Відповідно до поставленої мети та завдань нашого дисертаційного дослідження ми прийшли до наступних висновків:
1. Соціополітичний поділ є складним та багатоаспектним явищем, розкриття внутрішньої суті якого стає можливим на основі лише комплексного аналізу та врахуванні всіх існуючих підходів. Проаналізувавши запропоновані науковцями від часу С. Ліпсета та Ст. Роккана трактування соціополітичного поділу, нами виділено три авторські, на нашу думку, найбільш вагомі дослідницькі підходи – конфліктний, соціоструктурний та інституційний.
Конфліктний підхід апелює до того, що в основі розмежування лежать різного роду конфлікти – як структурно-укорінені, так і потенційні. Таким чином існуючі у суспільстві протиріччя і конфлікти впливають як на конфігурацію партійних систем, так і на інституалізацію розмежувань. Слід відзначити, що конфліктний підхід акцентує на потенційній можливості конфлікту, але не на його обов’язковості.
Соціоструктурний підхід вказує на те, що соціальна структура суспільства визначає соціополітичні розмежування в державі. Таким чином політичне розмежування розглядається як критерій поділу соціальної спільноти на групи, як спосіб мобілізації існуючих суперечностей в середині електорату, як зв'язок між соціальною структурою та політичним порядком.
Інституційний підхід зводить політичне розмежування виключно до інституйованого конфлікту в середині суспільства. Таким чином для представників цього напряму соціополітичне розмежування – це не просто поділ в середині суспільства, який може призвести, а може не призвести до конфлікту, це організований/інституйований конфлікт в середині суспільства.
Внутрішню структуру соціополітичого розмежування становлять розділювальний (диференціація, що існує між соціальними групами), конфліктний (усвідомлення диференціації) та організаційний (організація на захист групових ідентичностей і цілей) компоненти. Водночас до соціополітичних розмежувань можна зараховувати лише суспільно значимі протиріччя. До індикаторів соціополітичного поділу відносимо, по-перше, факт існування стійкого зв'язку між групою та політичною партією, чи іншим політичним інститутом, що виражатиме інтереси даної групи. По-друге, зв'язок між групою і партією повинен прослідковуватися як мінімум протягом двох парламентських термінів, що в свою чергу означає, що соціополітичний поділ повинен бути тривалим в часі.
Для того, щоб говорити, що соціополітичний поділ остаточно сформувався і утвердився в тій чи іншій країні він у своєму розвитку повинен пройти три стадії: перша (латентна) стадія – конституювання двох чи більше груп із відмінними інтересами, члени якої ще не усвідомлюють своєї окремішності; друга стадія – чітке усвідомлення своєї окремішності, протиставлення інтересів груп; третя стадія – інституційне представництво, зокрема через політичну партію.
2. Соціополітичні розмежування у країнах Центральної і Східної Європи характеризуються рядом особливостей по відношенню до країн Західної Європи. На формування соціополітичних розмежувань в Центрально-Східній Європі в значній мірі вплинули посткомуністичне минуле, а також складний і тривалий демократичний транзит, зумовивши гостру необхідність ревізії традиційних і появи "нових" ліній розмежувань, які в більшості носять постматеріальний характер.
Можна також констатувати, що соціополітичні розмежування в країнах Центральної та Східної Європи визначаються особливостями інституційного дизайну, партійної системи, традицій і норм, що склалися, формою правління, типом виборчої системи, особливою роллю ЗМІ, і найголовніше, специфікою демократичного транзиту.
Доведено, що основним розмежуванням в посткомуністичних країнах в силу історичного минулого та ментальних характеристик виборців залишається конфлікт між посткомуністами, мінімалістами та прихильниками соціальної економіки з однієї сторони та демократами, максималістами та ультралібералами – з іншої.
Для посткомуністичних країн Центральної та Східної Європи притаманна актуалізація чи навпаки замовчування політичними елітами тих, чи інших протиріч у суспільстві. Зрештою передвиборча риторика більшості лідерів цих політичних партій побудована на конфліктних питаннях. Доведено, що штучній актуалізації соціополітичних поділів можуть сприяти дії політичної еліти з метою досягнення власних прагматичних політичних цілей.
Слід відзначити, що сформувалося дві точки зору відносно впливу розмежувань на формування політичного простору в країнах Центральної та Східної Європи. У рамках першого підходу – концепції "чиста дошка" (Р. Марковські, П. Маєр) – політичний простір характеризується неструктурованістю та хаотичністю, а соціополітичні поділи сформувались лише після початку транзитного періоду. У рамках другого підходу, представленого Г. Кітчельтом – соціополітичні розмежування формуються під впливом системи факторів (економічних, соціальних, культурних, ціннісних, ідеологічних, тощо), так званої "лінійки причинності".
Водночас ключові відмінності в структурі соціополітичних розмежувань в країнах Центральної та Східної Європи, на відміну від Західної, детерміновані соціалістичним минулим, що відображається в ментальних характеристиках виборців, які тяжіють до авторитарних ціннісних установок на сильного лідера та сильну державу. Це й визначає основний конфлікт між комуністичним електоратом та демократично орієнтованими виборцями або конфлікт поколінь. Результатом цього стали ряд "кольорових" революцій, що прокотилися колишніми радянськими республіками – молодими транзитними демократіями.
3. Під територіальною основою соціополітичного поділу ми розуміємо відмінності між групами людей, які склалися за територіальною ознакою і є базою для наступної політичної інституалізації. Визначено також систему індикаторів для окреслення цього різновиду поділу, ключовим серед яких є переважання регіональної ідентичності над загальнонаціональною. Запропоновано авторське визначення соціополітичного поділу як відносно стійких відмінностей, які склалися між представниками груп, яким притаманна власна ідентичність та інституційна представленість.
Ключовими термінами для окреслення соціополітичного поділу за територіальною ознакою є регіон, регіоналізм, регіоналізація, децентралізація, сепаратизм, федералізм. Зважаючи на розмаїття трактувань поняття регіону, ми виділили необхідні індикатори, які дозволяють виокремити його від оточення, а саме: 1) певна територія, яка географічно виокремлюється зі складу загальної території країни; 2) населення, яке проживає на цій території та має певні спільні особливі характеристики щодо решти населення цієї країни, 3) самоідентифікація або самоусвідомлення наявності у цієї групи людей певних особливостей, які відрізняють їх від загалу.
Важливим інститутом/індикатором при дослідженні соціополітичних розмежувань виступають регіональні партії, чия наявність свідчить про перехід розмежування у третю (завершальну) стадію становлення. Під регіональними партіями ми розуміємо політичні партії, які не просто діють на певній території, а виступають за розширення прав цієї території стосовно центру, особливо ті, що виступають за незалежність власних територій зі складу існуючих держав.
Слід підкреслити, що сутнісною відмінністю регіоналізму від сепаратизму, федералізації, автономізму є те, що перший не відстоює ідею створення самостійної держави за рахунок від’єднання регіональних територій від якоїсь держави.
Централізацію ми розуміємо як неухильне та усвідомлене скорочення центрів прийняття державно-управлінських рішень та доведення її до мінімуму, необхідного для забезпечення нормального функціонування державної системи. В той час як децентралізація – це зворотній процес розосередження політичних прав приймати управлінські рішення з-поміж співнаявних центрів урядування, відносно незалежних один від одного. Деволюцію ми трактуємо як передачу частини владних повноважень від центру до периферії, що напряму пов’язано із розширенням прав територій, які входять в склад країни.
Регіоналізація розглянута з точки зору інституалізації, розширення політичної суб’єктності регіонів, зростання їхнього впливу у процесі вироблення і прийняття важливих рішень, зокрема, що стосується контролю за розподілом і використанням ресурсів. Більше того, це процес передачі повноважень або обов’язків з центру до регіонального рівня. З іншої сторони, регіоналізація – це також реакція на негативні прояви глобалізації, спроба захиститися від її руйнівних наслідків.
4. До системи чинників/індикаторів, які спричинили формування соціополітичного розмежування на територіальній основі в Україні ми відносимо:
1) Історичний чинник: розвиток регіонів України в межах різних держав. Історичний досвід, набутий мешканцями цих регіонів в процесі історичного розвитку, який характеризувався значними періодами бездержавності й перебуванням у складі різних держав та імперій, сприяв утвердженню соціополітичного розмежування на територіальній основі в Україні. Історичний чинник також передбачає відмінності у формуванні менталітету та історичної пам’яті жителів Заходу і Центру з однієї сторони, та Сходу і Півдня – з іншої.
2) Етнолінгвістичний чинник: етнокультурна, мовна гетерогенність регіонів України. У мовному плані ми спостерігаємо поділ країни на дві частини – тих, хто вважає, що єдиною державною мовою повинна бути українська, і тих, хто виступає за дві державні мови (українську і російську). В етнічному плані на Заході і в Центрі ми спостерігаємо (у процентному співвідношенні) суттєво більшу кількість українців, ніж на Сході і Півдні.
3) Релігійний чинник: конфесійна гетерогенність – на Заході і в Центрі переважає греко-католицька (уніатська) та православна Київського патріархату церква, в той час як на Півдні і на Сході – православна Московського патріархату.
4) Економічний чинник: суттєві соціально-економічні розбіжності між регіонами України. В економічному плані між Заходом і Центром спостерігається близькість в економічних відносинах. Тут порівняно нижчий валовий регіональний продукт, вищий рівень безробіття та нижча зарплата, в той час як на Сході і Півдні – вищий валовий регіональний продукт, вища середня заробітна плата та нижчий рівень безробіття.
5) Зовнішньополітичний чинник: різні зовнішньополітичні орієнтації регіонів, питання НАТО. В зовнішньополітичних орієнтаціях Захід і Центр є ближчими до європейського зовнішньополітичного вектора, в той час як на Сході і Півдні домінує проросійська зовнішня політика, підтримуються різного роду економічні та політичні союзи, на кшталт ЄЕП.
6) Регіональна ідентифікація – переважання регіональної чи загальнонаціональної ідентифікації. Виходячи із розрізненості результатів соціологічних досліджень, ми не можемо стверджувати переважання регіональної ідентичності над загальноукраїнською.
7) Політичний чинник: суттєві розбіжності політичної культури між регіонами України, використання суттєвих міжрегіональних розбіжностей у політичних та виборчих технологіях. Починаючи з 1991 року в Україні спостерігається розкол в ідеологічному плані по осі "комунізм-націоналізм", що згодом трансформується у "підтримку правлячої політичної еліти чи опозиції" і проявляється у географічному зрізі: Захід, Центр – з однієї сторони, Схід і Південь – з іншої.
5. Проаналізувавши існуючі відмінності між регіонами України за системою індикаторів, ми прийшли до висновку, що Захід і Центр та Південь і Схід попарно схожі у своїх характеристиках, створюючи модель двополюсної України. Між Заходом і Центром України з однієї сторони, та Сходом і Півднем – з іншої існують усвідомлені відмінності, проте на даному етапі на основі проаналізованих соціологічних досліджень не можна говорити про переважання регіональної ідентичності над загальнонаціональною. Відтак ми робимо висновок про те, що Україна знаходиться на другій стадії формування соціополітичного поділу на територіальній основі.
На основі аналізу результатів виборчих кампаній, починаючи з 1991 року, доведено об’єктивне існування електорального розмежування, яке проявляється в тому, що Захід і Центр голосує за національно орієнтованих, прозахідних кандидатів і політичних сил, в той час як Схід і Південь – за прокомуністичні та проросійські. Проте найяскравіше електоральне розмежування проявило себе в період президентських виборів 2004 року та "Помаранчевої" революції. Підкреслено, що саме в 2004 році сформувалися два електоральні пояси – "помаранчевий" та "біло-голубий".
6. З’ясовано, що до числа регіонів із високим потенціалом конфліктності відноситься Закарпаття, Північна Буковина, Галичина, Південно-Східна Україна та Крим. Доведено, що кожен з названих регіонів має своє джерело нестабільності, яке за певних умов може спровокувати появу в Україні нової лінії соціополітичного розмежування.
Основним джерелом конфліктного потенціалу на Закарпатті є русини, які незадоволені своїм статусом субетнічної групи, вимагаючи розширення політичних прав. Від моменту проголошення незалежності України русини активно добивалися проголошення автономії Підкарпатської (Закарпатської) республіки. У регіоні перманентно спостерігаються сепаратистські та автономістські настрої, які посилюються в період виборчих кампаній і можуть становити небезпеку для територіальної цілісності держави.
Головні проблеми етнополітичного характеру в Північній Буковині проявляються у вигляді румунофільства і політизації "румунського руху". Румунська етнічна меншина, яка в значній мірі черпає свій конфліктний потенціал ззовні, користуючись підтримкою окремих громадських організацій і політичних сил Румунії, виступає основним джерелом нестабільності та політизації етнічності в регіоні.
Однією із ключових проблем, що становить потенційне джерело конфліктогенності Галичини є її своєрідне "месіанство", зосередження на своїй національно-патріотичній ідентичності та "суперукраїнськості". Водночас цей гіперболізований національний україноцентризм із різким запереченням русифікаторської політики дисонує із економічною залежністю від Сходу країни, який в абсолютній більшості є російськомовним.
Основним джерелом конфліктогенного потенціалу Південно-Східної України є виразна російськомовність, яка частково межує з вимогою впровадження російської як другої державної мови, чітко просхідний вектор зовнішньої політики, а також перманентні сепаратистські настрої, які активізуються під час чергової виборчої кампанії. Регіон демонструє прояви етнополітичного регіоналізму, а тотальна індустріалізація та урбанізація регіону в значній мірі впливає на політизацію російського етносу.
Крим вважається конфліктогенним регіоном України в значній мірі в силу історичного минулого, строкатому національному складу населення, своєму геополітичному становищу. Основні чинники конфліктного потенціалу в регіоні: політизація кримськотатарської етнічності, невирішене земельне питання, потужний вплив російського геополітичного фактора, сепаратистські настрої.
7. Приходимо до висновку, що до ефективних механізмів зменшення регіонального розмежування в Україні слід зараховувати інтеграційну економічну і регіональну політику, збалансовану зовнішню політику, збереження і розвиток партнерських стосунків як з Росією, так і з Європейським Союзом, інтеграцію регіональних еліт в загальнонаціональну політичну еліту, децентралізацію владних повноважень від центру до регіонів України, збільшення ваги парламентаризму, а також можливе запровадження в Україні в перспективі двопалатного парламенту. Встановлено, що пильної уваги як наукового співтовариства, так і політичної еліти України потребує адміністративно-територіальна реформа, яка повинна включати розширення повноваження регіонів, їхню економічну незалежність. Отже, лише комплексне врахування всіх вище зазначених напрямків державної політики, які повинні лежати в основі вироблення національної стратегії консолідації українського суспільства здатні, якщо не подолати, то пом’якшити регіональне розмежування в Україні.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Адамович С. Проблеми автономії Закарпаття та політичне русинство у незалежній Україні / С. Адамович // Людина і політика. – 2004. – №4. – С. 10–19.
2. Аза Л. Етнічність у контексті національно-державної ідентифікації / Л. Аза // Українське суспільство 1992–2006. Соціологічний моніторинг / [за ред. В. Ворони, М. Шульги]. – К., 2006. – С. 94–97.
3. Артьомова Є. Регіональна політична ідентичність Придніпров’я / Є. Артьомова // Матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. студ. та аспірантів ["Розвиток політичної науки: європейські практики та національні перспективи"], (Чернівці, 3 березня, 2011р.). – Чернівці : Букрек, 2011. – С. 227–230.
4. Ачкасов В. А. Сравнительный анализ современного бикамерализма / В. А. Ачкасов, В. В Куликов // Политическая экспертиза. – 2005. – №3. – С. 6–15.
5. Бабков І. Центральна Європа – нова модерність / І. Бабков // Матер. Між нар. семінару "Нова Україна і нова Європа: час зближення" / 3-6 листопада, 1996р. – Львів, 1997. – 240 с.
6. Бей О. Регіоналізм як єдність у різноманітності. До питання еволюції владних структур України / О. Бей // Політика і час. – 2003. – № 5. – С.7–14.
7. Бекешкіна І. Партійні ідентифікації та партійні преференції як характеристики політичної свідомості / І. Бекешкіна // Соціальні виміри суспільства. – К : Іс НАНУ, 2001. – Вип. 5. – С. 41–56.
8. Беліцер Н. Етнічний та релігійний чинники пострадянських конфліктів: інформаційна складова і вплив на ситуацію в АР Крим / Н. В. Беліцер // Матеріали Всеукр. конф. "Міжнаціональні взаємини в Україні: питання інформаційного простору", ( Київ, 14 лютого 2006 р.) / упоряд. С. Бугаєв. – К. : Український незалежний центр політичних досліджень, 2006. – С. 21–23.
9. Белова В. Регионоведение. Регионообразующие факторы / В. Я. Белова // Социально-гуманитарные знания. – 1999. – № 2. – С. 57–67.
10. Береза А. В. Регіональна політика як чинник суспільної стабільності: європейський досвід і Україна : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук : спец. 23.00.02 "Політичні інститути і процеси" / А. В. Береза. – К., 2007. – 19 с.
11. Береза А. Регіоналізм і регіоналізація: проблеми теорії і практики / А. Береза // Трибуна. – 2006. – № 11–12. – С. 29–31.
12. Бжезінський З. Великі перетворення / З. Бжезінський // Політична думка. – 1994. – № 3. – С. 5–15.
13. Биченко А. Громадська думка про НАТО і приєднання до нього України / А. Биченко // Національна безпека і оборона. – 2006.– № 9. – С. 20–38.
14. Биченко А. Скільки НАТО потрібно українцям?: соціологічне дослідження УЦЕПД / А.Биченко, Л.Поляков // Національна безпека і оборона. – К., 2000. – № 8. – С. 13–22.
15. Боднар В. Составляющие факторы культурно-клерикальной интеграции в Закарпатье на современном этапе / В. Боднар, А. Пелин // Carpatica – Карпатика. Вип. 20. Релігія і церква в країнах Центральної та Південно–Східної Європи. – Ужгород, 2002. – С. 160–168.
16. Боренько Я. Що може регіон? Співвідношення територіальної організації держави і можливостей реалізації регіональних інтересів / Я. Боренько // Часопис "Ї". – 2002. – № 23. – С. 121–133.
17. Бортніков В. "Розмежування" в Україні в контексті ціннісної ідентифікації населення [Електронний ресурс] / В. Бортніков // Політичний менеджмент. – 2007. – № 1(22). – С. 36–47. – Режим доступу до журн.: http://www.politik.org.ua/vid/magcontent.php3?m=1&n=67&c=1529
18. Бунь В.В. Електоральний вимір: детермінанти формування та особливості вияву : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук : спец. 23.00.01 "Історія та теорія політичної науки" / В. В. Бунь. – Львів, 2011. – 18 с.
19. Бунь В. Соціополітичні поділи як детермінанти електорального вибору : суть та основні теорії / В. Бунь // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія : Політологія, Соціологія, Філософія. – 2009. – Вип. 12. – С. 79–83.
20. Бусыгина И. Территориальный фактор в европейском сознании [Електронний ресурс] / И. М. Бусыгина // Космополис. Зима 2002-2003. – №2. – Режим доступу до статті: http://www.rami.rU/cosmopolis/archives/2/busygina.html
21. Вавринчук М. Етнополітична безпека в системі національної безпеки України на етапі сучасного державотворення : монографія / М. П. Вавринчук. – К. : Правова єдність, 2009. – 288с.
22. Варзар І. Сильні регіони – міцна держава (етносоціальні аспекти): обговорюємо проект Концепції регіональної політики / І. Варзар // Україна і світ сьогодні. – 2000. – №46. – С. 10.
23. Верменич Я. Історична регіоналістика в Україні / Я. В. Верменич // Український історичний журнал. – 2002. – №2.– С. 3–26.
24. Верменич Я. Адміністративно-територіальна реформа в Україні: життєва потреба чи елемент політичного дизайну? / Я. Верменич // Агора. Україна – регіональний вимір. – К. : Стилос, 2006. – Вип. 3. – С. 92–108.
25. Виборча програма Закарпатської обласної організації політичної партії "КМКС" Партії угорців України // Новини Закарпаття. – 2006.– 24 березня. – С.8.
26. Возняк Т. Проблеми регіонального розвитку України і творення єдиної української політичної нації / Т. Возняк // Національна безпека і оборона. – 2006. – № 1 (73). – С. 51–55.
27. Гальчинський А. Схід–Захід: небезпечне передвиборче протистояння [Електронний ресурс] / А. Гальчинський. – Режим доступу до статті: http://www.niss.gov.ua/Evrointeg/den29092004.htm
28. Гантінгтон С. Протистояння цивілізацій та зміна світового порядку / С. Гантінгтон; [пер. з англ. Наталії Климончук]. – Львів: Кальварія, 2006. – 474 с.
29. Гельман В. Стратегии региональной идентичности и роль политических элит (на примере Новгородской области) / В. Гельман // Региональные процессы в современной России: экономика, политика, власть : сб. статей / под. ред. Н. Ю. Лапина. – М., 2002. – С. 30–51.
30. Гетьманчук М. Регіоналізація Європи: теорія і практика [Електронний ресурс] / М. Гетьманчук, О. Кукарцев. – Режим доступу до статті: http://www.franko.lviv.ua/faculty/Phil/Getmanchuk_Kukarcev.pdf
31. Глівинський А. О. Соціально-політичні розмежування і розвиток партійної системи в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук : 23.00.02 "Політичні інститути і процеси" / А. О. Глівинський. – Дніпропетровськ, 2010. – 18 с.
32. Глотов Б. Європейський досвід урахування регіонального фактору в державній політиці [Електронний ресурс] / Б. Глотов, Л. Калитюк // Державне управління та місцеве самоврядування: Збірник наукових праць. – 2009. – Вип. 2. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc%5Fgum/Dums/2009-02/Glotov,%20Kalituk.pdf
33. Горбик В. До питання про районування України / В. О. Горбик, П. І. Скрипник // Український історичний журнал. – 1995.– №2. – С. 17–27.
34. Грицак Я. Історія двох міст: Львів і Донецьк у порівняльній перспективі / Я. Грицак, Н. Черниш, О. Маланчук / Львів-Донецьк: соціальні ідентичності в сучасній Україні [ Спеціальний випуск часопису "Україна модерна"]. – Київ; Львів: "Критика", 2007. – 355 с.
35. Грицак Я. Страсті за націоналізмом / Я. Грицак // Історичні есеї. – К. : Критика, 2004. – 344 с.
36. Гутор М. Електоральні процеси у Чернівецькій області на прикладі виборів 2004 року // Політичний процес в Україні в 2004 році: регіональні аспекти : матеріали конференції, (Львів, 12 лютого 2005 р.) / упоряд. Романюк А, Скочиляс Л. – Львів : ЦПД. – 2005. – С. 120–125.
37. Даймонд Л. Прошла ли третья волна демократизации? / Л. Даймонд // Полис. – 1999. – №1. – С. 10 – 25.
38. Дізанова А. / Регіональна політика в Україні: історія і сучасність / А. Дізанова // Наук. вісник Ізмаїльського держ. пед. ін.-ту. – 2001. – Вип. 10. – С. 9–11.
39. Дністрянський М. Етнополітична географія України: проблеми теорії, методології, практики : [монографія] / М. С. Дністрянський. – Львів : Літопис ; Видав. центр ЛНУ імені Івана Франка, 2006. – 490 с.
40. Дністрянський М. Україна в політико-географічному вимірі / М. С. Дністрянський. – Львів : Видав. центр ЛНУ ім. І. Франка, 2000. – 310 с.
41. Долішній М. Регіональна політика на рубежі 20–21 століть: нові пріоритети / М. І. Долішній / НАН України ; Інститут регіональних досліджень. – К. : Наукова думка. – 2006. – 512 с.
42. Доморенок Е. В. Европейский регионализм: концепции и подходы [Електронний ресурс] / Е. В. Доморенок. – Режим доступу до статті: http://search.rambler.ru/cgi-bin
43. Донова О. Социально-политические размежевания и их трансляция в политическую систему стран Центральной и Восточной Европы / О. В. Донова // Политическая наука. – 2004. – № 4. – С. 101–125.
44. Дунаєва Ю. В. Социально-политические размежевания в странах Центральной и Восточной Европы / Ю. В. Дунаєва // Политическая наука. – 2004. – № 4.– С. 93–96.
45. Елисеев С. Социальные и политические размеживания, институциональные предпосылки и условия консолидации партийных систем в демократическом транзите / С. Елисеєв // Политическая наука: социально-политические размеживания и консолидация партийных систем. – 2004. – № 4. – С. 64–89.
46. Європейська Хартія місцевого самоврядування. Офіційний переклад // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2002. – №10. – С. 10–17.
47. Закарпаття 1919–2009 років: історія, політика, культура (україномовний варіант україно–угорського видання) / [під ред. М. Вегеша, Ч. Фединець]. – Ужгород : Поліграф центр "Ліра", 2010. – 720 с.
48. Зварич І. Вплив регіоналізму на політизацію етнічності [Електронний ресурс] / І. Зварич // Сучасна українська політика: політики і політологи про неї. [Спецвипуск: Політичні технології]. – К. : Український центр політичного менеджменту, 2008. – C. 119–135. – Режим доступу до журн.: http://www.politik.org.ua/vid/bookscontent.php3?b=25&c=675
49. Зварич І. Етнополітика в Україні: регіональний контекст / І. Т. Зварич. – К. : Дельта. – 2009. – 320 с.
50. Зіллер Ж. Політико-адміністративна система країн ЄС : [пер. з франц.] / Ж. Зіллер. – К. : Основи, 1996. – 420 с.
51. Зонова Т. От Европы государств к Европе регионов? / Т. В. Зонова // Полис. – 1999. – № 5. – С. 155–165.
52. Зоткин А. Роль региональных элит и столичного эстаблишмента в формировании властной элиты Украины / А. Зоткин // Социология: теория, методы, маркетинг. – 2004. – №3. – С. 95–108.
53. Іванов Ю. Особливості розвитку регіональної політики / Ю. І. Іванов // Вісн. Хмел. ін.-ту регіон. упр. і права. – 2003. – Спецвип. №2. – С. 71–74.
54. Ідентичність громадян України: Спільне і відмінне [Електронний ресурс] // Національна безпека і оборона. – 2006. – № 7.– C. 3–23. – Режим доступу до журн.: http://www.razumkov.org.ua/ukr/files/category_journal/NSD79_ukr.pdf
55. Картунов О. В. Вступ до етнополітології : [наук.-навч. посібник] / О. В. Картунов / Інститут економіки, управління та господарського права. – К., 1999. – 300 с.
56. Касьянов Г. В. Україна 1991–2007: нариси новітньої історії / Г. В. Касьянов. – К. : Наш час, 2008. – 432 с.
57. Кваша О. Політична культура в контексті регіональної політики [Електронний ресурс] / О. П. Кваша // Гілея. Історичні науки. Філософські науки. Політичні науки : Наук. вісник : зб. наук. праць / НПУ ім. М.П. Драгоманова, Українська АН. – К. : Вид-во НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2009. – Вип. 23. – С. 408–416. – Режим доступу до журн.: www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Gileya/2009_23/.../P6.pdf
58. Киселев И. Образы государства в международных отношениях: механизмы трансформации / И. Ю. Киселев // Полис. – 2003. – № 3. – С. 50–57.
59. Китинг М. Новый регионализм в Западной Европе / М. Китинг // Логос. – 2003. – № 6. – С. 81–113.
60. Кіпень В. Донбас дійсно має досить виразну власну ідентичність / В. Кіпень // Національна безпека і оборона. – 2006. – № 1(73). – С. 47–48.
61. Ключкович А. Особливості розвитку партійної системи Словаччини в контексті суспільно-політичних трансформацій кінця ХХ – початку ХХІ ст. / А. Ю. Ключкович // Науковий вісник Ужгород. ун-ту. Серія: Політологія, Соціологія, Філософія. – 2009. – Вип. 11. – С. 100–108.
62. Кобильник В. Особливості демократизації посткомуністичних суспільств [Електронний ресурс] // Політична наука в Україні: стан і перспективи: матеріали всеукраїнської наукової конференції, (Львів, 10-11 травня 2007 р.) / укл. Поліщук М., Скочиляс Л., Угрин Л. – Львів : ЦПД, 2008. – 308 с. – Режим доступу: http://postua.info/kobylnyk.htm
63. Козак Т. Європейська інтеграція та проблеми регіонів: Навчальний посібник / Т. М. Козак. – Львів : Видав. центр ЛНУ імені Івана Франка, 2008. – 236 с.
64. Козак Т. М. Регіоналізм та внутрішньодержавна регіоналізація в Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук : спец. 23.00.02 "Політичні інститути і процеси" / Т. М. Козак. – Львів, 2003. – 19 с.
65. Колодій А. Національний вимір суспільного буття / А. Ф. Колодій. – Львів: Астролябія, 2008. – 368 с.
66. Колодій А. Особливості перехідного періоду і вибір демократичних інститутів в Україні [Електронний ресурс] // Політичний процес в Україні: стан і перспективи розвитку : зб. наук. праць. – Львів, 1998. – С. 44–55. – Режим доступу: http://political-studies.com/?p=107
67. Колодій А. Український регіоналізм як стан культурно-політичної поляризованості / А. Ф. Колодій // Агора. Україна – регіональний вимір. – К. : Стилос. – 2006. – Вип. 3. – С. 69–91.
68. Конончук С. Г. Партійна система України: ідеологічний вимір / С. Конончук, О. Ярош // Укр. незалеж. центр політ. дослідж. – К.: Агенство "Україна", 2010. – 76 с.
69. Конституції нових держав Європи та Азії / [ упоряд. С. Головатий]. – К.: Укр. Правн. Фундація. Вид-во "Право", 1996. – 544 с.
70. Копиленко О. Л. Автономна Республіка Крим: проблеми правового статусу : монографія / О. Л. Копиленко. – К. : Таксон, 2002. – 342 с.
71. Коргунюк Ю. Наложение конфликтов: российский опыт в свете ревизии формулы Липсета-Роккана / Ю. Г. Коргунюк // Полития. – 2003. – №1 (28). – С. 165–192.
72. Корнієнко М. Обласна (регіональна) автономія: федералізація чи децентралізація? / М. Корнієнко // Укр. право. – 1996. – № 6. – С. 16–23.
73. Короткий оксфордський політичний словник : [пер. з англ.] / за ред. І. Макліна, А. Макмілана. – К. : "Основи", 2005. – 789 с.
74. Котигоренко В. О. Етнічні конфлікти і протиріччя в сучасній Україні: політологічний концепт / В. О. Котигоренко / НАН України ; Інститут політичних і етнонаціональних досліджень. – К. : Світогляд, 2004. – 722 с.
75. Коукли Дж. Двухпалатность и разделение властей в современных государствах / Дж. Коукли // Полис. – 1997. – № 3. – С. 148–168.
76. Кривицька О. Етноконфліктний потенціал полікультурного суспільства / О. Кривицька // Наукові записи. – К. – (Серія "Політологія і етнологія") : ІПіЕНД, 2001. – Вип. 15. – С. 51–59.
77. Кривицька О. Конфліктний вимір етнонаціонального розвитку України / О. Кривицька // Політичний менеджмент. – 2005. – № 2 (11). – C. 24–37.
78. Кривицька О. Конфліктний вимір етнонаціонального розвитку України / О. Кривицька // Політичний менеджмент. – 2005. – № 3 (12). – C. 42–62.
79. Кривицька О. Міжрегіональний "розкол" України: чинники поглиблення / О. Кривицька, Політичний менеджмент. – 2008. – №2. – С. 51–65.
80. Кривицька О. Полікультурний мегатренд сучасної України / О. Кривицька, – Політичний менеджмент. – 2010. – №1. – С.77–87.
81. Кримський соціум: лінії поділу та перспективи консолідації (аналітична доповідь Центру Разумкова) // Національна безпека і оборона. – 2009. – № 5. – С. 3–9.
82. Круглашов А. Буковинська етнополітична мозаїка: історична спадщина та сучасні тенденції / А. Круглашов // Політичний менеджмент. – 2004. – № 2. – С. 47–64.
83. Круглашов А. Регіони в політиці та наукових дослідженнях / А. Круглашов // Політологічні та соціологічні студії : Зб. наук. праць. – Чернівці : Букрек, 2010. – 576 с.
84. Крылов А. Сепаратизм: истоки и тенденции развития (из опыта политического развития некоторых зарубежных стран) / А. Б. Крылов. – М. : Знание, 1990. – 62 с.
85. Кулик А. Теория размежеваний в российском контексте: Испитание политическими реалиями / А. Кулик // Политическая наука. – 2004. – № 4. – С. 173–191.
86. Курас І. Етнополітологія. Перші кроки становлення / І. Ф. Курас. – К. : Генеза, 2004. – 736 с.
87. Кучеренко Т. В. Регіональний фактор у політичному процесі України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук : 23.00.02 "Політичні інститути та процеси" / Т. В. Куреченко. – Х., 2001. – 221 с.
88. Куян І. Співвідношення принципів територіальної цілісності держави та права націй на самовизначення частин державного суверенітету [Електронний ресурс] / І. Куян. – Віче. – 2009. – № 14. – С. 18–21. – Режим доступу до журн.: http://www.viche.info/journal/1554/
89. Лапкин В. Россия и Украина: факторы социально-полтической поляризации в сравнительной перспективе / В. В. Лапкин, В. И. Пантин // Полис. – 2009. – №2. – С. 96–107.
90. Лейпхарт А. Демократия в многосоставных обществах: сравнительное исследование : [пер. с англ.] / А. Лейпхарт. – М. : Аспект Пресс, 1997. – 287 с.
91. Липсет С. Структуры размежеваний, партийные системы и предпочтения изберателей. Предварительные замечания / С. Липсет, Ст. Роккан // Политическая наука. – 2004. – №4. – С. 204–234.
92. Лозинський Р. Хто такі галичани, і чому вони стають сепаратистами [Електронний ресурс] / Р. Лозинський // Часопис "Ї". – 2001.– № 23. – Режим доступу до статті: http://www.ji.lviv.ua/n23texts/lozynskyj.htm
93. Лозко Г. Українське народознавство [Електронний ресурс]. — К. : Зодіак–ЕКО, 1995. — 368 с. – Режим доступу до статті: http://etno.iatp.org.ua/lozko/r06.html
94. Лоусон К. Размежевания, партии и избиратели / К. Лоусон // Политическая наука. – 2004. – № 4. – С. 51–55.
95. Магомедов А. Общество регионов / А. Магомедов // Рго еt Соntra. – 1997. – Весна. – С. 47–58.
96. Майборода О "Політичне русинство". Закарпатська версія периферійного націоналізму / О. Майборода // Центр досліджень національної безпеки при Національному університеті "Києво-Могилянська академія". – К., 1999. – 26 с.
97. Макаров Г. В. Регіоналізм як чинник політичного процесу у сучасному українському суспільстві : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук: 23.00.02 "Політичні інститути і процеси" / Г. В. Макаров. – К., 2005. – 16 с.
98. Макарычев А. С. Регионализм и региональная культурная идентичность // Ученые записки Симферопольского государственного университета. – 1999. – Вып. 11 (50). – С. 9–18.
99. Малець О. Етнополітичні та етнокультурні процеси на Закарпатті 40–80–х рр. 20 ст. / О. О. Малець – Ужгород : Інформ.–видав. центр ЗППО, 2004. – 188 с.
100. Мальгин А.Украинский регионализм: массовое сознание и идеология элиты [Електронний ресурс] / А. Малыгин. – Режим доступу до статті: http://dialogs.org.ua/issue_full.php?m_id=6902
101. Матеріали Всеукраїнської конференції "Міжнаціональні взаємини в Україні: питання інформаційного простору", ( Київ, 14 лютого 2006 р.) / упоряд. С. Бугаєв. – К. : УНЦПД, 2006. – 272 с.
102. Мелешкина Е. Ю. Концепция социально-политических размежеваний: проблема универсальности / Е. Ю. Мелешкина // Политическая наука. – 2004. – №4. – С. 11–29.
103. Мельник В. Політична регіоналістика: предметне поле і теоретико-методологічні основи / В. Мельник, Л. Скочиляс // Вісник Львівського ун-ту ім. І. Франка. Філософські науки. – 2002. – Вип. 4. – С. 131–136.
104. Мельник І. Національний склад населення та мовна ситуація в Україні / І. Мельник // Державність. – 1992. – №2. – С. 44–46.
105. Мельничук І. Сучасний регіоналізм: теоретико-методологічні аспекти. Політологічні та соціологічні студії : зб. наук. праць. – Чернівці : Букрек, 2010. – 576 с.
106. Михальченко М. І. Україна як нова історична реальність: запасний гравець Європи / М. І. Михальченко. – Дрогобич : ВФ "Відродження", 2004. – 488с.
107. Мишанич О. Карпаторусинство, його джерела й еволюція у 20 ст. // М. Макара, І. Минович // Карпатська Україна. – 1992. – С. 117–128.
108. Мітряєва С. Національно-культурні товариства Закарпатської області / С. І. Мітряєва. – Ужгород : Вид–во Подяка, 2001. – 161с.
109. Мосенцева Т. С. Трансляція соціальних кліважів в ідеологічні виміри партійної системи: західноєвропейський і український варіанти / Т. С. Мосенцева // Вісник Харків. нац. ун-ту ім. В. Н. Каразіна. "Питання політології". – 2005. – №702. – С. 61–66.
110. Мурадян А. Регионализм как проблема политологии / А. А. Мурадян // Вестник Москов. ун-та. Серия 18. Социология и политология. – 1995. – № 3. – С. 83–89.
111. Мушкевич О. Формування політичної ідентичності як основа сучасного націєтворення та подолання негативів політичного регіоналізму в Україні / Політологічні та соціологічні студії : зб. наук. праць. – Чернівці : Букрек, 2010. – 576 с.
112. Нагорна Л. Регіональна ідентичність: український контекст [Електронний ресурс] / Л. Нагорна. – К. : ІПіЕНД імені І.Ф.Кураса НАН України, 2008. – 405 с. – Режим доступу: http://www.ipiend.gov.ua/img/monograph/file/Nagorna_50.pdf
113. Нагорна Л. Політична культура українського народу: історична ретроспектива і сучасні реалії / Л. Нагорна. – К. : Стилос, 1998. – С. 36–37.
114. Нагорна Л. Феномен регіоналізму і національна ідентичність в Україні: історичні витоки [Електронний ресурс] / Л. Нагорна. – Режим доступу до статті: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/RIU/texts/2007-1/8.pdf
115. Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім.І. Ф.Кураса НАН України : зб. наук. праць. – К., 2007. – Вип. 33. – 474 с.
116. Національний склад населення України. Частина 2. (по Кримській АРСР та областях) за даними Всесоюзного перепису населення 1989 року. – К. : Мінстат. України, 1992. – 509 с.
117. Никифоров А. Р. Геополитический смысл Украины (к постановке проблемы) / А. Р. Никифоров / Русский г