ЛЮДИНА ЯК ОБ’ЄКТ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ СУЧАСНОЇ ДЕМОКРАТИЧНОЇ ДЕРЖАВИ : ЧЕЛОВЕК КАК ОБЪЕКТ СОЦИАЛЬНОЙ ПОЛИТИКИ СОВРЕМЕННОЙ ДЕМОКРАТИЧЕСКОЙ ГОСУДАРСТВА

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!



  • Название:
  • ЛЮДИНА ЯК ОБ’ЄКТ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ СУЧАСНОЇ ДЕМОКРАТИЧНОЇ ДЕРЖАВИ
  • Альтернативное название:
  • ЧЕЛОВЕК КАК ОБЪЕКТ СОЦИАЛЬНОЙ ПОЛИТИКИ СОВРЕМЕННОЙ ДЕМОКРАТИЧЕСКОЙ ГОСУДАРСТВА
  • Кол-во страниц:
  • 230
  • ВУЗ:
  • НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ІМЕНІ В.М. КОРЕЦЬКОГО
  • Год защиты:
  • 2012
  • Краткое описание:
  • НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
    ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ІМЕНІ В.М. КОРЕЦЬКОГО


    На правах рукопису


    ЛИСЕНКО ЮЛІЯ ВІТАЛІЇВНА


    УДК 323.2:3316.4

    ЛЮДИНА ЯК ОБ’ЄКТ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ
    СУЧАСНОЇ ДЕМОКРАТИЧНОЇ ДЕРЖАВИ

    Спеціальність 23.00.02 − політичні інститути та процеси


    Дисертація на здобуття наукового ступеня
    кандидата політичних наук


    Науковий керівник:
    Смолянюк Володимир Федорович
    доктор політичних наук,
    професор



    Київ − 2012









    ЗМІСТ

    ВСТУП……………………………………………………………………………..3
    РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ
    ДОСЛІДЖЕННЯ ЛЮДИНИ ЯК ОБ’ЄКТА СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ…....12
    1.1. Соціальна політика: плюралізм теоретичних підходів….…………….12
    1.2. Соціальна складова державотворення: систематизація
    практичного досвіду……………………………………………….……..…..34
    1.3. Політико-правові основи формування демократичної
    соціальної політики………..…………………………………………………50
    Висновки до розділу …………..…………………………………….…..…...74
    РОЗДІЛ 2 КОНЦЕПТУАЛЬНЕ ОБГРУНТУВАННЯ ЛЮДСЬКОГО
    ВИМІРУ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ…………………………………………..79
    2.1. Суб’єкт-об’єктне підґрунтя соціально-політичної активності
    людини………………………………………………………………………...79
    2.2. Гуманізм як ціннісна основа реалізації соціальної політики………..103
    2.3. Механізми участі людини в умовах сучасного
    розвитку демократичного суспільства.........................................................115
    Висновки до розділу ……………………………..…………………………135
    РОЗДІЛ 3 CОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ АСПЕКТИ
    МОДЕРНІЗАЦІЇ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ……………………………………..141
    3.1. Сутнісні характеристики вітчизняної соціальної політики
    на сучасному етапі державотворення……………………………………...141
    3.2. Основні напрями перетворень у сфері соціальної політики………...160
    3.3. Перспективи наближення соціальної політики до людини
    в умовах модернізації українського суспільства………………………….180
    Висновки до розділу……………...…………………………………………193
    ВИСНОВКИ…………………………………………………………………199
    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………..209








    ВСТУП

    Актуальність теми дослідження. Складний характер впровадження принципів демократії у політичну систему України, суперечливий розвиток демократичних інститутів, культури, цінностей, способів мислення та життєдіяльності людини стимулюють необхідність переосмислення політичного життя суспільства з позицій посилення політичної участі широких верств населення, залучення активних суспільних сил до вирішення питань, що мають всеукраїнське значення. Особливої актуальності набуває дослідження проблемних питань розвитку соціальної сфери та пошук оптимальних шляхів вирішення пріоритетних завдань соціальної політики, продиктованих формуванням гуманістичного підходу до розуміння її сутності. У цьому контексті актуалізується питання, пов’язане з визначенням ролі людини як об’єкта соціальної політики.
    Актуалізація даної проблеми викликана недостатньою готовністю більшості людей захищати свої соціальні інтереси, реально впливати на пов’язані з ними політичні процеси, що певною мірою формалізує роль людини як об’єкта та визначає перевагу політичних інститутів у процесі вирішення соціальних питань державотворчого процесу. Вивчення сучасних тенденцій формування соціальної держави дає можливість розкрити взаємозв’язок людини і держави у соціальній сфері, визначити тенденції модернізації соціальної політики та місце людини в цьому процесі. Дослідження людини як об’єкта соціальної політики сучасної демократичної держави, яка поза сумнівом володіє і суб’єктним потенціалом, дає можливість розкрити значення гуманізації, «олюднення» соціальної політики як базового принципу демократизації політичного життя та формування соціальної держави. Важливість дослідження даної проблеми викликана й практичними потребами демократизації політичного життя у різних регіонах України, необхідністю наукового осмислення процесу гуманізації соціальної політики, потребою наближення соціальної політики до людини в умовах модернізації українського суспільства.
    Зосереджуючись на визначенні змісту і сутності соціальної політики, необхідно відмітити таких класиків світової політичної думки як Аристотель, Д.Локк, Н.Макіавеллі, Т.Мор, Т.Кампанелла, Т.Гоббс, Ж.-Ж.Руссо, Є.Бентам, Ш.Фур’є, І.Кант, Г.Гегель, Л. фон Штайн, Т.Джефферсон та ін. У розвитку української наукової думки можна відзначити таких мислителів як, Г.Сковорода, М.Драгоманов, М.Грушевський, І.Франко, які розглядали питання соціальної справедливості, блага для людини в контексті взаємодії людини і держави.
    Визначальний вплив на проблематику даного дисертаційного дослідження справили концептуальні підходи розуміння соціальної політики у працях зарубіжних дослідників, зокрема Р.Баркера, Б.Дікона, Г.Еспінг –Андерсена, Р.Макінтайра, Ч.Лебо, Ф.Хоффера та ін. Проте дослідження проблеми становлення людини як об’єкта соціальної політики, формування соціальної політики в людському вимірі в політичній науці є недостатнім.
    Загальна проблематика розглядається багатьма вітчизняними науковцями, зокрема, І.Алєксєєнко, В.Бабкіним, О.Бабкіною, О.Березовською-Чміль, Б.Бєлобровим, М.Головатим, В.Горбатенком, В.Гошовською, О.Дороніним, О.Івановою, Н.Громадською, Л.Ільчуком, В.Котигоренком, А.Крупником, Е.Лібановою, Л.Лойко, М.Михальченком, В.Смолянюком, М.Розумним, Ф.Рудичем, Т.Семигіною, П.Шевчуком, О.Шубою та ін. Теоретико-методологічний аналіз сутності соціальної політики та її складових міститься у працях російських дослідників, зокрема, Н.Волгіна, І.Григор’євої, Н.Лапіної, Т.Сидоріної, С.Смирнова, Н. Тихонової, О.Шкаратана та ін.
    Проблеми формування соціальної держави досліджували О.Бермічева, В.Гошовська, Д.Єрмоленко, Н.Гринчук, В.Корнієнко, О.Панкевич, А.Сіленко, О.Скрипнюк, В.Скуратівський, А.Супруненко, Ф.Шульженко, Л.Четверікова, В.Яковлєва, І.Яковюк та ін. Проблемі соціально-правового регулювання соціальної сфери у своїх дослідженнях приділяють увагу Н.Варламова, М.Давидова, Ю.Дмитренко, І.Магновський, Ю.Нікітін, Ж.Пустовіт, М.Самченко, А.Селіванов, А.Строган, І.Ярошенко та ін.
    Проте у вітчизняній науці поглибленого дослідження потребує питання формування соціальної політики в людському вимірі, особливостей втілення гуманістичних принципів соціальної політики на шляху демократизації українського суспільства, об’єктно-суб’єктної детермінації політичних інтересів людини в межах соціальної політики. Більшість складних проблем сучасного суспільства неможливо проаналізувати без наукового усвідомлення ролі людини як об’єкта політики, її мотиваційного компоненту у реалізації базових політичних і соціальних потреб та інтересів. Основою реалізації соціальної політики в контексті демократизації на сучасному етапі має бути пошук балансу між особистою відповідальністю громадян за власне життя, соціально-економічне становище і саморозвиток та відповідальністю держави за рівень життя її громадян, надання їм можливостей самореалізації. Законність, політичний плюралізм, соціальна справедливість, демократизм, гуманізм є головними принципами у взаємодії між людиною і державою у сфері соціальної політики. Гуманістичний підхід у трактуванні змісту соціальної політики набуває особливої значущості, оскільки реалізація відповідних заходів на практиці вимагає формування установок і цінностей індивіда як компетентного, активного, свідомого учасника політичного процесу. Утвердження принципів соціальної і правової держави, у рамках процесів демократичного державотворення, супроводжується відповідними змінами в структурі політичної системи України. Трансформаційні процеси зачіпають усі сфери суспільного життя. У соціальній сфері це виражається зміною пріоритетів і принципів соціального буття, ускладненням взаємозв’язків між учасниками соціально-політичних відносин, розширенням суб’єктного поля соціальної політики і центрів прийняття політичних рішень. Важливим залишається розуміння і врахування проблеми формування соціальних інтересів на рівні громадянського суспільства та на індивідуальному рівні кожної конкретної людини. Разом з тим, активізація людини як суб’єкта соціальної політики впливає на рівень формування політичної культури, характер формування політичних відносин і політичної діяльності тощо.
    Особливого значення набувають дослідження, які містять елементи комплексного аналізу громадянського суспільства і соціальної держави, їх взаємодії та ролі у цій взаємодії людини, міри реалізації соціально-політичних прав і свобод громадян. У даному питанні викликають інтерес праці вітчизняних дослідників О.Скрипнюка, В.Баркова, М.Калініченка, В.Співака, Ю.Корнілова, А.Сіленко, В.Скомаровського, Е.Гансової, а також російських науковців В.Мілецького, М.Пікуліна, А.Нагайчука, В.Римського, С.Перегудова, С.Тетерського та ін.
    Розвиток політичної науки зумовив необхідність ґрунтовного розгляду та подальшої розробки проблеми гуманізації політики. Дуалізм «політика-гуманність» безпосередньо стосується соціальної політики, формування її людського виміру, демократизації механізмів реалізації соціально-політичних інтересів людини як учасника соціально-політичних перетворень.
    Поряд з очевидними здобутками зарубіжних та вітчизняних вчених у дослідженні різноманітних проблем соціальної політики в українській політичній науці має місце відсутність системного наукового доробку з проблем людського виміру соціальної політики на теоретико-практичному рівні. Саме з цього виходив автор у прагненні щодо виявлення базових засад та основоположних характеристик людського виміру соціальної політики. Їх адекватне розуміння сприятиме наближенню соціальної політики до людини в умовах модернізації українського суспільства.
    Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема і зміст дисертаційної роботи пов’язані з комплексними темами наукових досліджень Центру перспективних соціальних досліджень Міністерства соціальної політики України та НАН України «Основні напрями стратегії соціальної політики до 2010 р.» (державний реєстраційний № 0106V010124 - 2006 р.); «Соціальна нерівність в Україні: проблеми та шляхи їх вирішення» (державний реєстраційний № 0110U004148 - 2010р.); «Розроблення проекту методики визначення граничної вартості соціальних послуг, гарантованих державою на безоплатній основі, особам, які перебувають у складних життєвих обставинах» (державний реєстраційний № 0109U008447 - 2011р.). Тема дисертаційної роботи затверджена Центром перспективних соціальних досліджень Міністерства соціальної політики України та НАН України, протокол № 7 від 25 вересня 2007 року.
    Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є осмислення проблем і перспектив розвитку людини як об’єкта соціальної політики сучасної демократичної держави.
    Відповідно до сформульованої мети вирішувалися такі завдання дослідження:
    − охарактеризувати теоретико-методологічні підходи щодо вивчення сутності соціальної політики;
    − проаналізувати соціальну складову державотворення на прикладі розвинутих демократичних країн;
    − з’ясувати політико-правові основи формування демократичної соціальної політики;
    − прослідкувати процес становлення людини як об’єкта соціальної політики на сучасному етапі державотворчого процесу;
    − визначити основні напрями обґрунтування практичної реалізації людського виміру соціальної політики;
    − розглянути особливості вітчизняної соціальної сфери та механізми участі людини у соціальній політиці;
    − визначити перспективи наближення соціальної політики до людини в умовах модернізації українського суспільства.
    Об’єкт дослідження – соціальна політика в умовах сучасного демократичного розвитку.
    Предмет дослідження – людина як об’єкт соціальної політики сучасної демократичної держави в контексті модернізації українського суспільства.
    Методи дослідження. Теоретико-методологічною основою дослідження є комплекс філософських, загальнонаукових та спеціальних методів, що забезпечує єдність гносеологічного, соціально-філософського і політологічного аналізу сутності соціальної політики. Поєднання соціально-філософського і політологічного аналізу дозволило розкрити місце і роль людини як об’єкта соціальної політики, глибше осмислити процес виникнення та розв’язання суперечностей, що зумовлюють розвиток і функціонування об’єкта дослідження.
    Порівняльно-політологічний метод дозволив використати багатоманітність соціально-політичного досвіду з метою знаходження спільних і відмінних ознак у механізмах формування та реалізації соціальної політики. Структурно-функціональний метод, логіка застосування якого пов’язана з аналізом взаємозв’язків між рівнем політичної діяльності держави та участю громадян у політичному житті щодо вирішення соціальних проблем суспільства, дав можливість показати динаміку розвитку соціальної сфери. Соціологічний метод дозволив з’ясувати вплив економічних відносин, ідеології і культури на формування людини як об’єкта соціальної політики.
    У роботі використано міждисциплінарний підхід до дослідження людини як об’єкта соціальної політики. При цьому застосовано фундаментальні положення філософії, соціології, політології, психології, антропології, правознавства. Аналіз, синтез, абстрагування, типологія, сходження від абстрактного до конкретного на підставі базових принципів історизму та об’єктивності застосовувались для забезпечення логічного, об’єктивного та комплексного дослідження людини як об’єкта соціальної політики. Дослідження також базується на використанні інституціонального, системного, біхевіористського та антропологічного методів. Оцінка перспектив того чи іншого явища та можливих варіантів його розвитку здійснювалася за допомогою аналітико-прогностичних методів.
    Емпіричну базу дисертації склали результати досліджень, проведених як державними установами, так і недержавними соціологічними центрами (Український інститут соціальних досліджень ім. О. Яременка, Український Центр економічних і політичних досліджень ім. О. Разумкова, Центр соціальних і маркетингових досліджень «SOCIS»); аналітичні матеріали (рейтинги Legatum Prosperity Index британської дослідницької організації Legatum Institute «Україна у 2010-2011 роках»); мас-медійні ресурси.
    Наукова новизна одержаних результатів полягає у здійсненні комплексного дослідження співвідношення людини і держави в суб’єкт-об’єктній матриці формування та реалізації соціальної політики демократичного спрямування. У межах пропонованої дисертаційної роботи отримано результати, які мають наукову новизну:
    - визначено співвідношення та взаємовплив суб’єктних та об’єктних характеристик особистості в умовах демократизації суспільного життя шляхом реалізації стратегії соціальної підтримки і забезпечення належної якості життя людини в сучасному суспільстві;
    - доведено, що без урахування інтересів індивіда як об’єкта соціальної політики загострюється суперечність між реальними механізмами соціального забезпечення людської життєдіяльності та очікуваннями громадян в умовах демократичного розвитку суспільства;
    - проаналізовано гуманістичний потенціал соціальної політики і визначено основні напрями забезпечення ефективності політико-правових механізмів участі людини в політичному процесі (соціальне партнерство, соціальний діалог, взаємодія держави і громадянського суспільства, тощо);
    - виокремлено соціально-політичну складову процесу комплексної модернізації сучасної України з позицій посилення суб’єктної складової життєдіяльності конкретного громадянина.
    Удосконалено:
    - теоретичні та прикладні аспекти рефлексії соціальної політики з позицій забезпечення сталого розвитку українського соціуму;
    - політологічне розуміння суб’єкт-об’єктного потенціалу людини у сфері формування і реалізації соціальної політики.
    - способи застосування різноманітних концептуальних підходів до дослідження соціальної політики на основі виокремлення гуманістичної, синергетичної, інструменталістської, структурної, конфліктологічної, інтегральної, телеологічної, соціально-культурної, гуманітарної концепцій розуміння соціальної політики.
    Подальшого розвитку набули:
    - концептуальні напрями реалізації людського виміру та гуманістичних засад формування соціальної політики в Україні (стратегія соціальної політики на основі розвитку людського капіталу, забезпечення єдиних національних стандартів рівня життя населення, вдосконалення нормативно-правової бази соціальної сфери).
    - рекомендації щодо подальшого реформування соціальної сфери в Україні, пропозиції першочергових завдань, спрямованих на оптимізацію ролі та місця людини в системі соціально-політичних відносин: 1) стимулювання системи соціального захисту за принципом адресності окремих соціальних програм; 2) розвиток програм недержавного сектору щодо забезпечення соціальної підтримки різних верств населення, що її потребують; 3) інформаційна прозорість механізмів розв’язання пріоритетних завдань у сфері соціальної політики щодо модернізації базових напрямків соціальної політики (медицини, освіти, пенсійного забезпечення), а також подолання бідності як загальнонаціональної проблеми; 4) підвищення рівня життя населення на основі самореалізації кожного громадянина через перехід від пасивної патерналістської моделі побудови соціальних відносин до активної моделі суспільства, пріоритету людського розвитку.
    Теоретико-практичне значення отриманих результатів зумовлене можливістю їх використання у наукових дослідженнях, при викладанні політологічних дисциплін, з метою підготовки спеціальних курсів з політології, підручників і навчальних посібників. У практичній сфері висновки дисертаційного дослідження можуть бути використані владними суб’єктами в процесі прийняття і реалізації політичних рішень.
    Особистий внесок здобувача в одержанні наукових результатів полягає у розробці пропозицій для формування концепції людського виміру соціальної політики.
    Апробація результатів дослідження. Основні положення та результати дисертаційного дослідження оприлюднювались на науково-теоретичних і науково-практичних конференціях: Міжнародній науково-практичній конференції «Інформаційно-культурний простір: європейський вибір України» (Київ, 7-8 грудня 2007 р.); VI Міжнародній науково-теоретичній конференції студентів, аспірантів і молодих вчених «Соціально-економічні, політичні та культурні оцінки і прогнози на рубежі двох тисячоліть» (Тернопіль, 16 квітня 2008 р.); Міжнародній науковій конференції «Четверті юридичні читання» (Київ, 3-4 квітня 2008 р.); Всеукраїнській науково-теоретичній конференції «ХХ Харківські політологічні читання» (Харків, 2008 р.); Науково-практичній конференції «Проблеми самоідентифікації сучасного українського суспільства: політичні, економічні, соціальні та культурні аспекти» (Київ, 16 травня 2008 р.); Міжнародній науковій конференції «П’яті юридичні читання» (Київ, 23-24 квітня 2009 р.); ІХ Науково-практичній конференції «Людина і соціум в умовах глобальної кризи: погляд крізь призму суспільствознавства та богослов’я» (Київ, 21 травня 2009 р.); Міжнародній науковій конференції Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Дні науки філософського факультету» (Київ, 20-21 квітня 2011, 18-19 квітня 2012 р. р.).
    Публікації. Основні положення, результати та висновки дослідження оприлюднені у 14 публікаціях, з яких 5 − наукові статті у фахових виданнях з політичних наук.
    Структура дисертації. Мета і завдання дослідження, його концептуальна основа і зміст визначили структуру дисертації, що складається зі вступу, трьох розділів, дев’яти підрозділів, висновків та списку використаних джерел (214 джерел). Загальний обсяг дисертації становить 230 сторінок, з них 207 − виклад основного матеріалу, список використаних джерел − 23 сторінки.
  • Список литературы:
  • ВИСНОВКИ

    У дисертації доведено своєчасність дослідження людини як об’єкта соціальної політики сучасної демократичної держави. Автором узагальнено, що соціальна політика є складною багаторівневою системою здійснення соціальних перетворень, захисту і забезпечення соціальних інтересів усіх громадян.
    Соціальна політика є комплексним поняттям. Зокрема, вона трактується як: соціальний інститут; напрямок внутрішньої політики держави і практична діяльність; система дій і заходів, спрямованих на вирішення соціальних проблем суспільства; система взаємовідносин; управління розвитком соціальної сфери тощо. Виходячи з теоретичних узагальнень сутності соціальної політики, автор пропонує розрізняти два підходи у розумінні поняття «соціальна політика»: вузький і широкий. Відповідно, у рамках функціонування соціальної політики наголошуємо на суб’єктно-об’єктній спрямованості її реалізації, яка варіюється і залежить від ряду чинників: ідеологічних, економічних, політичних, соціальних та ін.
    У відповідності до поставлених у дисертаційному дослідженні завдань, автором визначено особливості людського виміру соціальної політики, що дозволяє констатувати історичну складність процесу становлення теорії соціальної держави і соціальної політики. Питанням визначення соціальних потреб та ролі держави у забезпеченні добробуту громадян займалися ще у Стародавньому світі (Конфуцій, Аристотель, Платон та ін.).
    Подальші розробки належать мислителям ліберально-демократичного напрямку політичної думки (Дж. Локк, Т.Гоббс, Ж.-Ж. Руссо, Ш.Монтеск’є та ін.), які поглибили розуміння гуманістичних засад політичної діяльності, зокрема суспільної благодійності та реалізації соціальних потреб людини.
    Подальше обґрунтування змісту державної соціальної політики і формування концепції соціальної держави належить І.Канту, Г.Гегелю, Є.Бентаму, Ш.Фур’є, Л. фон Штайну. У їх трактуванні суб’єктом соціальної політики виступали політичні інститути (зокрема держава), об’єктом соціальної політики − суспільство та громадяни.
    В історії української політичної думки можна відзначити доробки вчених, які розглядали питання соціальної справедливості, забезпечення людського розвитку, соціальних функцій держави, розвитку суспільної допомоги. Ідеї рівності всіх людей та їхніх прав на гідне життя розроблялися у працях таких вчених, як Г. і М.Смотрицькі, І.Вишенський, С.Зинаній, Г. Сковорода, І. Франко, М. Драгоманов та ін.
    З початком ХХ ст. дослідження ролі людини як об’єкта соціальної політики виходить на новий рівень. Вперше почали звертати увагу на об’єктивно-суб’єктивну детермінацію соціально-політичних інтересів людини як учасника політичного процесу. У працях вітчизняних і зарубіжних дослідників зустрічаємо сучасні підходи, які представляють різні точки зору щодо визначення ролі людини як суб’єкта і об’єкта соціальної політики (І.Алєксєєнко, Н.Волгін, С.Брехаря, В.Давиденко, О.Доронін, В.Горбатенко, Н.Громадська, О.Іванова, І.Кресіна, А.Крупник, Е.Лібанова, М.Михальченко В. Скуратівський та ін.).
    У дисертаційній роботі автором визначено, що метою соціальної політики на сучасному етапі є не тільки задоволення соціальних потреб людини, а й створення умов для формування, розвитку та оптимального функціонування соціальних відносин, максимального розкриття соціального потенціалу людини, її самореалізації.
    Автор розкриває риси людини і як об’єкта, і як суб’єкта соціальної політики через використання загальнофілософських, соціологічних підходів, синергетичного, політико-психологічного, історіологічного, структурно-функціонального методів дослідження сутності соціальної політки та аналізу суб’єктно-об’єктних відносин у цій сфері. Особлива увага приділяється гуманітарному підходу у трактуванні змісту і мети соціальної політики, що дозволяє автору охарактеризувати особливості політичної участі людини як її об’єкта і суб’єкта. У роботі наголошено, що соціальна сфера є гуманістично спрямованою за своєю суттю, змістом, особливостями функціонування. Проте, ця сфера найбільш «чутлива» до впливу криз і соціальних негараздів, що в кризових ситуаціях стимулює людину шукати шляхи задоволення соціально-політичних потреб через підвищення ефективності управління суспільством, впливу на владу, участі у політичних процесах, тобто змушує людину виражати у своїй діяльності єдність об’єктивного і суб’єктивного.
    Доведено, що на ефективність і якість соціальної політики впливають активність акторів соціальної політики, зовнішні умови (наприклад глобалізаційні), трансформаційні процеси в політичному житті тощо. Узагальнюючи думки провідних науковців, що спеціалізуються на дослідженні соціальної політики, автором визначено тенденції її розвитку на сучасному етапі державотворення, зокрема: спрямування соціальної політики в русло прагматизму; створення передумов для підвищення мотиваційного потенціалу людини, її мобільності, трудової продуктивної активності людських ресурсів у соціальній сфері тощо.
    Враховуючи досвід країн Західної Європи у ХХ ст., у роботі проаналізовано соціальну складову державотворення. Автор узагальнює, що розбудова української державності на основі розвитку соціальної держави сприятиме розв’язанню низки суперечностей у взаємодії людини і держави як об’єкта і суб’єкта соціальної політики на сучасному етапі. Таким чином, у дослідженні підкреслюється важливість процесу «олюднення» соціальної політики та формування її «людського виміру».
    У роботі наголошено, що дослідження, пов’язані з вивченням нових соціально-політичних орієнтирів розвитку особистості, переосмисленням процесу співпраці людини і держави, набувають особливої актуальності. Потреба у максимальному наближенні держави до людини окреслена реаліями сучасного політичного життя українського суспільства, що виражаються у недостатній стабільності політичної системи, низькому рівні довіри громадян до діяльності держави, відсутності ефективного механізму взаємодії і взаємовідповідальності між людиною та політичними інститутами як суб’єктами політики, включаючи соціальну.
    Підкреслено, що проблема визнання і утвердження людини як активного суб’єкта і відповідального об’єкта політики є особливо актуальною на сучасному етапі державотворення і демократизації суспільства.
    Визначено, що місце і роль людини та її поведінка як суб’єкта соціальної політики детермінуються і виявляються на трьох рівнях: соціальному (належність до певних соціальних спільнот — класових, демографічних, етнічних, професійних тощо), інституційному (участь у політичних партіях, громадських об’єднаннях, суспільних рухах тощо) і персоніфікованому (індивідуальна політична діяльність особи як громадського діяча, політичного лідера, виборця, демонстранта тощо).
    Сучасні підходи щодо визначення кола суб’єктів соціальної політики поділяються на чотири групи, які представляють різні точки зору дослідників. Одні науковці визначають головним суб’єктом соціальної політики державу як базовий політичний інститут у політичній системі; на думку других суб’єктом соціальної політики виступає виключно суспільство; треті до кола суб’єктів включають як державні інституції, так і суспільно-політичні структури недержавного характеру; четверті наголошують на полісуб’єктності соціальної політики.
    Узагальнено, що у рамках вітчизняної політичної науки недостатньо розкритим залишається питання самоорганізованої індивідуальної діяльності кожної конкретної людини як індивідуального суб’єкта політики в межах соціальної сфери. Залишається відкритим питання конкретизації суб’єктів соціальної політики і їх типологізації в контексті людського виміру політики. Повноцінно об’єктом політики громадянин може почуватися лише у демократичному суспільстві, де створено необхідні умови для самореалізації людини та де їй надані широкі політичні права, свободи і можливості для задоволення і захисту своїх політичних потреб і соціальних інтересів. Визначаючи роль людини як об’єкта соціальної політики, констатуємо, що даний різновид політики в сучасному політичному житті розробляється і реалізується без активної участі громадян, які, переважно, не бажають виявляти активності, погоджуючись на роль «спостерігача» чи «споживача».
    У дослідженні з’ясовано, що у демократичному суспільстві державна соціальна політика здійснюється в багатосуб’єктному середовищі, тому її зміст і мета формуються як результат взаємодії держави з низкою суб’єктів, що репрезентують громадянське суспільство.
    Автором проаналізовано модель соціальної політики в Україні. Зазначено ряд тих особливостей, які залишились у спадок ще з радянських часів (зокрема, низька культура політичної участі населення, значний вплив держави на процеси регулювання і фінансування соціального сектору, недостатній рівень публічності дій інститутів політичної влади в соціальній сфері тощо). Підкреслено, що реалії політичного життя свідчать про низький рівень обізнаності населення України з концепціями соціального реформування. Особливістю сучасного етапу українського державотворення є те, що інституційні і функціональні проблеми забезпечення ефективної реалізації завдань соціальної політики доповнилися проблемами гуманістичного характеру. Автором визначено, що в умовах політичної трансформації сучасного суспільства проблемним є процес перетворення особистості, людини, індивіда з об'єкта соціального розвитку на суб'єкт соціальної політики.
    Визнання людини головною цінністю соціальної політики − це тривалий процес перетворень на рівні свідомості, культури і діяльності індивіда на шляху усвідомлення власної якісно нової соціально-політичної позиції в політичній системі суспільства.
    Людський вимір соціальної політики розглядається автором як гуманістична основа трансформації суспільно-політичних відносин, новий етап на шляху демократизації сучасного суспільства. Наголошено, що пріоритетним напрямком розбудови гуманістичної складової політичних відносин є розвиток людського потенціалу.
    На основі попередніх досліджень узагальнено, що сучасний етап державотворення і розвитку українського суспільства неможливий без врахування гуманістичної основи трансформаційних процесів у соціальній політиці.
    У роботі значну увагу зосереджено на питаннях необхідності розвитку громадянського суспільства як об’єднання активних громадян − суб’єктів політики.
    Аналіз політико-правових основ соціальної політики, забезпечення, реалізації, охорони і захисту соціальних прав та свобод людини і громадянина дозволив дисертанту визначити тенденції суб’єктно-об’єктної взаємозалежності людини і держави. Дисертантом узагальнено, що переважна більшість законодавчо-нормативних документів, вироблених у сфері соціальної політики України, пріоритетним орієнтиром суспільного буття визнають забезпечення певного рівня життя кожної людини, проте змістовна специфіка соціального законодавства не завжди відповідає потребам суспільно-економічного розвитку.
    Автором обґрунтовано необхідність вироблення нових теоретико-методологічних засад досліджень, зорієнтованих на людину, утвердження її прав, забезпечення умов для їх повної реалізації в соціальній сфері демократичного суспільства.
    Дисертантом зроблено узагальнення про низьку ефективність впроваджених заходів соціальної політики, що радикально гальмує подальше просування країни на шляху соціально-економічного прогресу, поглиблює кризу модернізації суспільства, обмежує можливості людини щодо її участі у політичному житті.
    Відзначено, що характер реалізації соціальної політики в Україні є досить суперечливим через наявність значної кількості гострих соціальних проблем. До таких автор відносить різке й істотне погіршення здоров'я і якості життя населення, значне поширення й самовідтворення бідності, високий рівень майнового розшарування, територіальної, професійної, посадової й галузевої диференціації в оплаті праці, чітко виражену безсистемність у реалізації соціальної політики. На якості життя населення негативно позначається незавершеність системного реформування соціальної сфери. Соціальна політика потребує модернізації, системних змін, структурно-функціональної раціоналізації задля задоволення базових соціально-політичних потреб населення − об’єкта соціальної політики.
    Дисертантом проаналізовано політичні, правові, бюджетні, регіональні передумови формування стратегії соціальної політики в контексті її модернізації.
    Визначено основні ознаки модернізації у соціальній сфері демократичних держав, а саме: досягнення високого рівня і якості життя людини, становлення середнього класу, соціальний компроміс і злагода, розвиток повноцінного громадянського суспільства, а також залучення його інститутів та використання можливостей у реалізації соціальних програм, формування соціальних функцій держави та відповідних механізмів їх забезпечення. Автор наголошує, що модернізаційні процеси сприяють поширенню та підвищенню значущості у суспільному житті загальнолюдських гуманістичних цінностей.
    Наближення соціальної політики до людини дає змогу більш глибоко розкрити гуманістичний зміст цього різновиду політики, що посилює теоретичну і практичну важливість даного дослідження.
    За результатами дослідження сформульовано висновки, які дозволяють системно оцінити досліджувану проблему та, водночас, створюють підґрунтя для подальшого дослідження людського виміру соціальної політики.
    1. Соціальний вимір державотворення формується під впливом історичних, економічних, політико-ідеологічних та ін. чинників протягом тривалого часу. Формування і впровадження демократичних засад соціальної політики, орієнтованої на більшість населення, є історичним здобутком переважно країн західної політичної культури. Проте політичні умови ХХІ ст., динаміка цивілізаційного розвитку диктують нові вимоги щодо принципів формування соціально-політичних відносин у сучасних демократичних державах. На шлях демократичного державотворчого процесу Україна остаточно стала після здобуття незалежності, хоча ідеї формування демократичних суспільно-політичних відносин формувалися протягом багатьох століть. Одним із стратегічних векторів утвердження незалежної України є наповнення реальним змістом конституційно визначеної соціальності Української держави.
    2. Соціальна політика виступає важливим інструментом забезпечення цілісності й стабільності політичної системи. Значення цієї політики для становлення демократичної держави й забезпечення збалансованого розвитку суспільства полягає в тому, що вона: формує базові напрямки соціальної безпеки держави; оптимізує взаємовідносини між державою та громадянським суспільством; відіграє важливу роль у створенні якісної системи соціального захисту громадян; є індикатором соціальних настроїв суспільства, зокрема формує почуття захищеності в умовах посилення складника непередбачуваності та невизначеності в сучасному політичному житті; впливає на якість міжнародних характеристик держави тощо.
    3. У демократичному суспільстві соціальна політика здійснюється у багатосуб’єктному середовищі, а тому її зміст і мета формуються як результат взаємодії держави з суб’єктами громадянського суспільства за принципом ведення постійного діалогу. Політична активність людини як суб’єкта і об’єкта соціальної політики, розвиненість інститутів громадянського суспільства, соціальна спрямованість програмних і практичних дій державних інститутів виступають ознаками сучасної соціальної демократичної держави.
    4. Повноцінним суб’єктом політики громадянин може бути лише у демократичному суспільстві, де створено необхідні умови для самореалізації людини та де їй надані широкі політичні права, свободи й можливості для задоволення та захисту своїх потреб та інтересів. Визначаючи роль людини у якості виключно соціально-політичного об’єкта, є підстави констатувати, що соціальна політика в сучасних умовах розробляється і реалізується без активної участі громадян, які, переважно, не бажають виявляти активності, погоджуючись на роль «спостерігача» чи «споживача».
    5. Громадянське суспільство визнано важливим чинником формування стратегії соціальної політики в умовах демократизації політичного життя й забезпечення сталого розвитку українського соціуму. У громадянському суспільстві формуються «горизонтальні» зв’язки демократичної взаємодії між суб’єктами й об’єктами соціальної політики, що створює оптимальні умови для соціальної активності людини, позитивно впливає на розвиток її суб’єктно-об’єктних характеристик, оптимізує роль учасника політичних процесів, що відбуваються у соціальній сфері суспільства. Головними принципами встановлення таких відносин можуть бути взаємовідповідальність, раціональна співпраця між суб’єктами соціальної політики, дотримання визнаних світовим співтовариством демократичних принципів, цінностей і свобод, гуманізм, самореалізація особистості, формування і втілення сенсожиттєвих парадигм тощо.
    6. Серед головних причин неефективності політико-правових механізмів участі людини в політичному процесі слід назвати недостатню розробленість нормативно-правової бази соціальної сфери, що унеможливлює забезпечення достатнього рівня якості життя людини, її соціального комфорту і соціальної безпеки. Звідси постає необхідність вдосконалення соціального законодавства з метою створення ефективної і реально діючої системи соціального захисту, «гуманізації» соціальної політики на користь якомога більшої кількості учасників суспільних взаємин.
    7. Модель соціальної політики в Україні має ряд особливостей, які залишились у спадок ще з радянських часів. Зокрема, йдеться про низьку культуру політичної участі населення, значний вплив держави на процеси регулювання і фінансування соціального сектору, недостатній рівень публічності дій владних інститутів у соціальній сфері тощо. Реалії сучасного політичного життя свідчать про низький рівень обізнаності населення з концепціями соціального реформування та значний вплив соціально-економічних криз на механізми захисту соціальних прав людини, гарантування її соціальної безпеки. Україна обрала шлях утвердження правової і соціальної державності, що зберігає історичний шанс на доповнення модернізаційних проектів, запропонованих політичними «верхами» суспільними ініціативами громадянського суспільства.
    8. Модернізаційні процеси сприяють поширенню та підвищенню значущості у суспільному житті загальнолюдських гуманістичних цінностей. Основними ознаками модернізації соціальної сфери демократичних держав є: досягнення високого рівня і якості життя людини, становлення потужного середнього класу, соціальний компроміс і злагода, розвиток повноцінного громадянського суспільства, а також використання його можливостей для реалізації соціальних програм, формування соціальних функцій держави та відповідних механізмів їх забезпечення. Поступово ці процеси утверджуються і в Україні, проте їх системне завершення можливе за умови накопичення, інтегративного прояву соціальних напрацювань як наявних, так і наступних наступних поколінь свідомих громадян своєї держави.








    СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

    1. Авраамова Е. О пространстве возможностей реформирования социальной сферы / Е. Авраамова // Общественные науки и современность. – 2006. – № 3. – С. 1822.
    2. Александрова О. Модернізація соціальної політики як фактор формування середнього класу в сучасному українському суспільстві [Електронний ресурс] / О. Александрова // Гілея : наук. вісник : зб. наук. праць. – К., 2011. – Вип. 48 (6). – Режим доступу :
    http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Gileya/2011_48/Gileya/F15_doc.pdf.
    3. Алєксєєнко І. В. Місце і роль особистості в політичній системі суспільства : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня. канд. політ. наук : спец. : 23.00.02 «Політичні інститути та процеси» / І. В. Алєксєєнко.  К., 1999.  20 с.
    4. Ананьєв Б. Г. Человек как предмет познания / Ананьєв Б. Г. – М. : Наука, 2000.  351 с.
    5. Бабенко К. Конституційні основи розвитку та регулювання соціальних відносин [Електронний ресурс] / К. Бабенко // Віче. – Режим доступу :
    http://www.viche.info/ journal/805.
    6. Бабкін В. Д. Соціальна держава та захист прав людини / В. Д. Бабкін // Правова держава. Щорічник наукових праць : зб. наук. праць.  К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 1998. – Вип. 9.  С. 3−11.
    7. Бабкіна О. Демократичні детермінанти трансформації українського суспільства [Електронний ресурс] / О. Бабкіна // Віче.  Режим доступу:
    http://www viche.info/journal/628.
    8. Бабкіна О. Україна: у пошуках стратегії демократичного розвитку / О. Бабкіна // Проблеми і перспективи української реформації / [за заг. ред. М. Ф. Головатого, Г. В. Щокіна]. – К. : МАУП, 2001. – С. 136–154.
    9. Балашов А. Інституційне забезпечення соціального захисту населення /А. Балашов // Економіка та держава. – 2010. – № 2. – C. 97–99.
    10. Баранова Н Удосконалення соціальних стандартів у системі соціального забезпечення / Н. Баранова, Н. Поляк // Україна: аспекти праці. – 2009. – № 2.  С. 21–26.
    11. Баркер Р. Словарь социальной работы / Р. Баркер ; [пер. с англ.].  М. : Логос, 1994.  345 с.
    12. Барков В. Ю. Cоціально-політичне становлення громадянського суспільства в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора політ. наук : спец. 23.00.02 «Політичні інститути та процеси» / В. Ю. Барков. – К., 1999.  38 с.
    13. Бермічева О. В. Соціальна функція держави : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень» / О. В. Бермічева.  Харків, 2002. – 22 с.
    14. Бєлобров Б. Д. Ідеологія сталого людського розвитку в Україні в період соціальних трансформацій: проблема становлення : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук : спец. 23.00.03 «Політична культура та ідеологія» / Б. Д. Бєлобров.  К., 2005. – 16 с.
    15. Білорус О. Світ і людина у ХХІ столітті / О. Білорус // Голос України. – 2000. – № 245−246 (2492−2493). – С. 8−9.
    16. Бойко О. Сомнение или надежда: зарубежные образы социальной политики России / О. Бойко // Мир России. – 2003. – № 1. – С. 85−97.
    17. Борода М. Обіцянки-цяцянки: соціальні профілі українських політиків [Електронний доступ] / М. Борода. – Режим доступу:
    http://www.icps.com.ua/comment/5523.html.
    18. Бульбенюк С. С. Політологія у запитаннях і відповідях : навч. посібник / С. С. Бульбенюк, Н. Ю. Іванова. – К. : КНЕУ, 2010. – 242 с.
    19. Варламова Н. В. Личные и социальные права: взаимодополнение или конфликт? / Н. В. Варламова // Общественные науки и современность. – 2009. – № 5. – С. 8898.
    20. Веремейчик Г. Взаимодействие государства и организаций «третьего сектора» в реализации социальной политики: опыт ФРГ, Франции и США [Електронний доступ] / Г. Веремейчик. – Режим доступу:
    http://www.adukatar.net/wp-content/uploads/2009/12/cooperationNGO_LA.pdf.
    21. Вітавська Г. П. Поняття, структура та функції соціальної політики / Г. П. Вітавська // Економіка та держава. – 2007. – № 8. – С. 62−63.
    22. Власов В. Модернізована соціал-демократія і фундаментальна демократизація Європи [Електронний доступ] / В. Власов // Наукові праці МДГУ ім. П. Могили. – Політичні науки. – Т. 44. – Вип. 31.Режим доступу:
    http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Npchdu/Politology/2005_31/31-23.pdf.
    23. Воронов І. Феномен влади: горизонти людського і політичного виміру : [монографія] / І. Воронов. – К. : Генеза, 2005. – 288 с.
    24. Воропаєва В. Г. Антропологічні засади дослідження людини як цілісної істоти: теоретико-методологічний аналіз / В. Г. Воропаєва // Гуманітарний вісник ЗДІА. – 2008. – Вип. 33. – С. 169–177.
    25. Гавінська О.О. Поняття і сутність трансформації в контексті соціальних змін на пострадянському просторі / О. О. Гавінська // Політологічний вісник : зб. наук. праць.  К. : «ІНТАС», 2007.  Вип. 28.  С. 47–57.
    26. Гаврилова И. Западные трактовки социальной справедливости (обзор концепций) / И. Гаврилова // Социологические исследования. – 2009.  № 3.  С. 36–44.
    27. Гаврилова И. Современные теории социальной справедливости / И. Гаврилова // Полития. – 2009. – № 1 (52).  С. 182–189.
    28. Гаджиев К. С. Политическая наука / Гаджиев К. С.  М. : Междунар. отношения, 1995.  400 с.
    29. Головатий М. Ф. Соціальна політика: політико-правові засади та особливості управління соціальними процесами / М. Ф. Головатий // Управлінські аспекти соціальної роботи : курс лекцій.  К. : МАУП, 2002.  376 с.
    30. Горбатенко В. П. Стратегія модернізації суспільства: Україна і світ на зламі тисячоліть : [монографія] / Горбатенко В. П.  К. : Видавничий центр «Академія», 1999.  240 с.
    31. Гордон Л. Социально-экономические права человека: содержание, особенности, значение для России / Л. Гордон // Общественные науки и современность. – 1997. – № 3. – С. 5–14.
    32. Горенко О. Європейська соціальна модель і європейські перспективи України [Електронний ресурс] / О. Горенко // Віче. – Режим доступу :
    http: //www.viche.info/ journal/1685.
    33. Горичева Л. История формирования социального сознания западноевропейского общества / Л. Горичева // Мировая экономика и международные отношения. – 2007. – № 1. – С. 58–69.
    34. Городяненко В. Г. Проблемы консолидации украинского общества на современном этапе / В. Г. Городяненко // Социологические исследования. – 2007. – № 2. – С. 15–20.
    35. Государственное управление в сфере национальной безопасности: словарь-справочник / [сост.: Г. П. Сытник, В. И. Абрамов. В. Ф. Смолянюк и др. ; под общ. ред. Г. П. Сытника]. – К. : НАДУ, 2012. – 496 с.
    36. Григорьев С. И. Человек в современной мире. Сохранение жизненных сил, безопасность индивидуального и социального бытия / С. И. Григорьев // Социологичесские исследования. – 2009. – № 11. – С. 14–20.
    37. Григорьева И. Человек в социальном государстве: согласование интересов / И. Григорьева. – СПб. : Изд-во С.-Петербургского ун-та, 2002. – 176 с.
    38. Григорьева И. А. Российская социальная политика в последние годы: между уже пройденным путем и все еще неопределенным будущим / И. А. Григорьева // Журнал исследований социальной политики. – 2007. – Т. 5. – № 1. – С. 7–24.
    39. Григорьева И. А. Социальная политика: основные понятия / И. А. Григорьева // Журнал исследований социальной политики. – 2003. – № 1. – С. 29–44.
    40. Гриненко А. Соціальний розвиток / А. Гриненко // Енциклопедія державного управління : у 8 т. / [наук.-ред. колегія : Ю. В. Ковбасюк (голова) та ін.]. – К. : НАДУ, 2011. – 2011. −
    Т. 4: Галузеве управління / [наук.-ред. колегія : М. М. Іжа (співголова), В. Г. Бодров (співголова) та ін.]. – 2011. – 648 с.
    41. Гринчук Н. До питання про нормативно-правове забезпечення здійснення соціальної політики в Україні / Н. Гринчук // Вісник Національної академії державного управління. – 2003. – № 3. – С. 418–426.
    42. Громадська Н. А. Соціальний діалог як інструмент впровадження державної соціальної політики : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук : спец. 23.00.02 «Політичні інститути та процеси» / Н. А. Громадська. – 2008. – 18 с.
    43. Гуменюк І. Актуальні питання законодавства України про соціальний захист / І. Гуменюк // Митна справа. – 2007. – № 3 (51). – С. 48–52.
    44. Давиденко В. В. Соціальний діалог в контексті взаємодії громадянського суспільства і держави : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора політ. наук : спец. 23.00.02 «Політичні інститути та процеси» / Давиденко В. В. – К., 2008. – 38 с.
    45. Давидова М. Соціально-економічні права як критерій аналізу і класифікації сучасних демократичних держав / М. Давидова // Право України. – 2001. – № 8. – С. 32–35.
    46. Давидова М. В. Права людини і громадянина в сучасних демократіях : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук : спец. 23.00.02 «Політичні інститути та процеси» / М. В. Давидова. – Миколаїв, 2003. – 16 с.
    47. Демидов А. Управление и социальная политика [Електронний ресурс] / А. Демидов // Политекс. – 2007. – № 4. – Режим доступу :
    http://www.politex.info/content/categoru/19/30/2007#4.
    48. Диба О. М. Соціальна сфера й особливості інвестування у людський капітал / О. М. Диба // Функціональна економіка : Вчені записки КНЕУ ім. Вадима Гетьмана. – 2010. – Вип. 12. – С. 96−102.
    49. Діденко Н. Г. Соціальне партнерство / Н. Г. Діденко // Енциклопедія державного управління : у 8 т. / [наук.-ред. колегія: Ю. В. Ковбасюк (голова) та ін.]. – К. : НАДУ, 2011. – 2011.−
    Т. 7: Державне управління в умовах глобальної та європейської інтеграції / [наук.-ред. колегія: І. А. Грицяк (співголова), Ю. П. Сурмін (співголова) та ін.]. – 2011. – 764 с.
    50. Діденко Н. Удосконалення механізмів державного управління в реалізації сучасних соціальних стратегій в Україні [Електронний ресурс] / Н. Діденко // Теорія та практика державного управління. – 2009. – Вип. 4 (27). – Режим доступу :
    http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Tpdu/2009_4/doc/3/08.pdf.
    51. Дмитренко Ю. Соціальний захист без гарантії його реалізації – фікція / Ю. Дмитренко // Віче. – 2004. – № 4. – С. 62–63.
    52. Єрмоленко Д. Правовий статус людини і громадянина в Україні як соціальній державі : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави та права; історія політичних і правових учень» / Д. Єрмоленко. – Харків, 2002. – 25 с.
    53. Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава. Програма економічних реформ на 2010–2014 роки [Електронний ресурс] / Комітет з економічних реформ при Президентові України. Версія для обговорення 02 червня 2010 р. – Режим доступу :
    www.president.gov.ua/docs/Programa_reform_FINAL_1.pdf.
    54. Зезека Н. До питання формування ефективної соціальної політики / Н. Зезека // Підприємництво, господарство і право.– 2009.– № 4. – С. 117-119.
    55. Зидентоп Л. Демократия в Европе / В. Зидентоп ; [пер. с анг. ; под ред. В. Иноземцева]. – М. : ЛОГОС, 2004. –360 с.
    56. Зорькин В. Право – для человека / В. Зорькин // Российская газета. – 2008. – 25 ноября. – С. 3.
    57. Институт гражданского участия: проверка деятельностью субъектов / Ш. Ш. Какабадзе, Д. Г. Зайцев, Н. А. Звягина [и др.] // Политические исследования. – 2011. – № 3. – С. 88–109.
    58. Іванова К. Место под солнцем / К. Іванова // Корреспондент. – 2011. – 11 февраля. – С. 34–37.
    59. Іванова О. Соціальна політика: теоретичні аспекти : [курс лекцій] / О. Іванова. – К. : Видавничий дім «КМ Академія», 2003. – 107 с.
    60. Ільчук Л. Соціальний компонент економічної безпеки: політологічний аспект / Л. Ільчук // Політичний менеджмент. – 2010. – № 5 (44). – С. 137−142.
    61. Іскакова Г. Особливості посткомуністичної трансформації і проблема прав і свобод людини // Г. Іскакова // Політичний менеджмент. – 2005. – № 2 (11). – С. 138–144.
    62. Кабмін схвалив програму подолання бідності. 02 вересня 2011 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.tsn.ua/ukrayina/kabmin-shvaliv-programu-podolannya-bidnosti.html – Заголовок з екрану.
    63. Калініченко М. М. Політико-владний потенціал громадянського суспільства в сучасній теорії політики : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук : спец. 23.00.01 «Теорія та історія політичної науки» / М. М. Калініченко. – К., 2006. – 20 с.
    64. Кин Дж. Демократия и гражданское общество / Дж. Кин ; [пер. с англ. ; послесл. М. А. Абрамова]. – М. : Прогресс-Традиция, 2001. – 400 с.
    65. Кін Дж. Громадянське суспільство. Старі образи нове бачення / Дж. Кін. – К. : КІС, 2000. – 192 с.
    66. Кіндратець О. М. Громадянська активність як умова демократизації суспільства / О. М. Кіндратець // Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії. – Запоріжжя : Вид-во ЗДІА, 2009.– Вип. 38. – С. 117-125.
    67. Коваліско Н. Соціальна політика у регулюванні процесів стратифікації в українському трансформаційному суспільстві / Н. Коваліско // Психологія і суспільство. Український теоретико-методологічний соціогуманітарний часопис. – 2007. – № 3. – С. 92–97.
    68. Козюбра М. Природа соціальних прав людини та особливості механізмів їх реалізації / М. Козюбра // Вісник Конституційного Суду України. – 2002. – № 5. – С. 57–61.
    69. Коломиец В. Социальная политика в контексте межсекторного взаимодействия / В. Коломиец // Социологичесские исследования. – 2010. – № 9. – С. 145–148.
    70. Колот А. Генезис соціальної політики під впливом глобалізації та лібералізації економічних відносин / А. Колот // Україна: аспекти праці. – 2008. – № 1. – С. 3–11.
    71. Комплексна система моніторингу та прогнозування соціальних виплат: Методичні рекомендації / [за заг. ред. Н. П. Баранової, З. В. Медвідь]. – Херсон : Вид-во «ПП Вишемирський В. С.», 2010. – 144 с.
    72. Кондратьєв Р. Соціальна держава в теоретико-правових і філософських дослідженнях / Р. Кондратьєв // Право України. – 2005. – № 2. – С. 81–84.
    73. Константинова Л. Становление общественного сектора как субъекта социальной политики: опыт концептуализации и анализ реальных практик / Л. Константинова // Журнал исследований социальной политики. – 2004. – Т. 2. – № 4. – С. 447–469.
    74. Конституційне право України : підручник / [за ред. В. Ф. Погорілка]. – 4-е вид. – К. : Наукова думка, 2003. – 732 с.
    75. Конституції і конституційні акти України. Історія і сучасність / [упоряд. І. О. Кресіна ; відп. ред. Ю. С. Шемшученко]. – [2-е вид., змінене і доп.]. – К.:Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2006. – 310 с.
    76. Корнієнко В. Реалізація ідеалу соціально-правової держави в українському суспільстві / В. Корнієнко // Право України. – 2001. – № 2. – С. 47–52.
    77. Корнілов Ю. П. Громадянське суспільство та особистість (соціально-політичний аналіз) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук : спец. 23.00.02 «Політичні інститути та процеси» / Ю. П. Корнілов. – К., 1998. – 24 с.
    78. Косенко О. Орієнтир – європейські стандарт / О. Косенко // Соціальний захист. – 2006. – № 12. – С. 38–40.
    79. Кузьменко В. П. Теорія соціальної політики держави в розробках видатних українських, російських та австрійськиїх вчених [Електронний ресурс] / В. П. Кузьменко // Стратегічна панорама. – 2006. – № 2. – Режим доступу :
    http://www.niisp.gov.ua/vydanna/panorama/issue.php?
    80. Кук К. Европа в двадцатом столетии : справочник / К. Кук, Дж. Стивенсон ; [пер. с англ.]. – М. : Междунар. отношения, 2005. – 464 с.
    81. Куліков Ю. Механізми удосконалення пенсійної системи в контексті побудови соціальної держави / Ю. Куліков, Н. Михайленко // Україна: аспекти праці. – 2006. – № 3. – С. 21–25.
    82. Лавренюк С. Соціальні стандарти 2011 року. Якими їм бути? / С. Лавренюк // Голос України. – 2010. – № 217 (4963). – С. 5.
    83. Ладиченко В. Громадянське суспільство потребує ідеології гуманізму / В. Ладиченко // Юридична Україна. – 2007. – № 3. – С. 4–9.
    84. Лапина Н. Субъекты социальной политики: два региональных случая [Електронний ресурс] / Н. Лапина // Политекс. – 2005. – № 2. – Режим доступу :
    http://www.politex.info/content/view/147/30/2005#2.
    85. Левин И. Человек и политика в «индивидуализированном обществе» / Левин Н. // Мировая экономика и международные отношения. – 2007. – № 6. – С. 37–47.
    86. Либанова Э. В Украине возродились иждивенческие настроения / Э. Либанова // Профиль. – 2009. – № 23 (92). – С. 24–27.
    87. Лисенко Ю. Гуманістична концепція розвитку соціальної політики на сучасному етапі державотворення / Ю. Лисенко // П’яті юридичні читання : матеріали Міжнар. наук. конф. (Київ, 23–24 квітня 2009 р.). – К. : Вид-во НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2009. – С. 417–419.
    88. Лисенко Ю. Політична субкультура неоднорідного суспільства як умова ефективності соціальної політики / Ю. Лисенко // Збірник статей і тез за матеріалами Всеукр. наук.-теорет. конф. [«Політична культура суспільства: джерела, впливи, стереотипи» – ХХ Харківські політологічні читання], (Харків, 2008 р.). – Харків : НЮАУ ім. Ярослава Мудрого, НДІ державного будівництва та місцевого самоврядування АПрН України, 2008. – С. 196–198.
    89. Лисенко Ю. Принципи соціальної держави: традиції і сучасність / Ю. Лисенко // Політичний менеджмент. – 2009. – № 2 (35). – С. 112–118.
    90. Лисенко Ю. Проблеми становлення людини як суб’єкта соціальної політики в Україні / Ю. Лисенко // Освіта регіону. – 2009. – № 2. – С. 92–95.
    91. Лисенко Ю. Реалізація базових засад соціальної політики: проблема взаємодії людини і держави / Ю. Лисенко // Матеріали доповідей та виступів Міжнар. наук. конф. КНУ ім. Тараса Шевченка [«Дні науки філософського факультету – 2011»], 20−21 квітня 2011 р., Київ / редкол.: А. Є. Конверський та ін. – К. : ВПЦ «Київський університет», 2011. – Ч. 9. – С. 39–41.
    92. Лисенко Ю. Соціальна політика України в людському вимірі: особливості та проблеми на шляху демократизації / Ю. Лисенко // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв. – 2010. – № 4. – С. 186–190.
    93. Лисенко Ю. Сучасні тенденції перетворень у соціальній політиці демократичних держав: перспективи України / Ю. Лисенко // Освіта регіону. – 2010. – № 3. – С. 103–107.
    94. Лібанова Е. Стратегічні пріоритети соціальної політики України на початку ХХІ століття / Е. Лібанова // Демографія та соціальна економіка. – 2008. – № 1. – С. 9–22.
    95. Лопушняк Г. Соціальна політика як визначальний напрям внутрішньої політики держави / Г. Лопушняк // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. – 2011. – № 2. – С. 244–251.
    96. Люблинский В. Социальная политика в условиях глобализации: опыт развитых стран / В. Люблинский // Поли
  • Стоимость доставки:
  • 150.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины