ПАРЛАМЕНТСЬКІ ВИБОРИ ЯК МЕХАНІЗМ МОБІЛЬНОСТІ ПОЛІТИЧНОЇ ЕЛІТИ УКРАЇНИ : ПАРЛАМЕНТСКИЕ ВЫБОРЫ КАК МЕХАНИЗМ МОБИЛЬНОСТИ ПОЛИТИЧЕСКОЙ ЭЛИТЫ УКРАИНЫ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!



  • Название:
  • ПАРЛАМЕНТСЬКІ ВИБОРИ ЯК МЕХАНІЗМ МОБІЛЬНОСТІ ПОЛІТИЧНОЇ ЕЛІТИ УКРАЇНИ
  • Альтернативное название:
  • ПАРЛАМЕНТСКИЕ ВЫБОРЫ КАК МЕХАНИЗМ МОБИЛЬНОСТИ ПОЛИТИЧЕСКОЙ ЭЛИТЫ УКРАИНЫ
  • Кол-во страниц:
  • 252
  • ВУЗ:
  • Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича
  • Год защиты:
  • 2012
  • Краткое описание:
  • Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
    Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича


    На правах рукопису

    УДК [324: 323.39] (477)


    РАВЛИК ІРИНА ОЛЕКСАНДРІВНА

    Парламентські вибори як механізм мобільності політичної еліти України

    23.00.02 – політичні інститути та процеси

    Дисертація на здобуття наукового ступеня
    кандидата політичних наук



    Науковий керівник –
    доктор політичних наук,
    професор Круглашов А.М.




    Чернівці – 2012





    ЗМІСТ
    ВСТУП……………………………………………………………………………5 РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ АНАЛІЗУ ПОЛІТИЧНОЇ ЕЛІТИ…………………………………………………………..12
    1.1. Основні підходи до визначення поняття “еліта” ………………………..12
    1.2. Теоретико-методологічні основи дослідження процесів мобільності політичної еліти …………………………………………………………..32
    1.3. Аналіз джерельної бази дослідження …………………………………..51
    РОЗДІЛ 2. ПАРЛАМЕНТСЬКІ ВИБОРИ ЯК МЕХАНІЗМ ІНКОРПОРАЦІЇ ПОЛІТИЧНОЇ ЕЛІТИ УКРАЇНИ……………………………………………..62
    2.1. Особливості процесу становлення механізмів інкорпорації політичної еліти України……………………………………………………………………62
    2.2. Зміна принципів інкорпорації політичної еліти у контексті трансформації парламентських виборів (1998 – 2007 рр.)……………………………………78
    РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ ТА ПРИНЦИПИ ЕКСКОРПОРАЦІЇ ПОЛІТИЧНОЇ ЕЛІТИ УКРАЇНИ У ПРОЦЕСІ ПАРЛАМЕНТСЬКИХ ВИБОРІВ…………………………………………………………………..96
    3.1. Типологія та принципи екскорпорації політичної еліти…………………96 3.2. Характер та особливості екскорпорації української політичної еліти у процесі парламентських виборів…………………………………………........106
    РОЗДІЛ 4. ПЕРСПЕКТИВИ ДЕМОКРАТИЗІЇ МЕХАНІЗМІВ МОБІЛЬНОСТІ ПОЛІТИЧНОЇ ЕЛІТИ В УКРАЇНИ…………………………………….127
    4.1. Зміна виборчого законодавства як запорука демократизації умов мобільності політичної еліти …………………………………………………127 4.2. Розширення форм впливу громадськості на формування кадрового потенціалу політичних партій…………………………………………..141 4.3. Політична компетентність громадян як невід’ємний чинник формування відповідальної політичної………………..…………………………………..160
    ВИСНОВКИ……………………………………………………………………179
    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………….184
    ДОДАТКИ……………………………………………………………………...218






    ВСТУП
    Актуальність теми дослідження. Особливістю сучасного українського політичного процесу є те, що формальні постанови та правові норми розходяться з реальним функціонуванням політичних інститутів. До цього висновку схиляється більшість вітчизняних науковців, не дивлячись на широкий спектр методологічних підходів та теоретичних концепцій у наукових дослідженнях, які стосуються сучасного політичного процесу. Осмислення даного положення зумовлює необхідність всебічного дослідження сучасної політичної еліти України, того ключового політичного суб’єкту, який володіє ресурсами влади, а також легітимним правом на здійснення державної політики, прийняття стратегічних рішень. Безумовно, що характер, склад, способи та ціннісні орієнтації політичної еліти є важливим елементом політичної системи, які визначають її якість та потенціал. Принципи та механізми мобільності політичної еліти є одними з ключових чинників, які характеризують політичний процес. Такі параметри еліти, як її внутрішня структура, особливості взаємовідносин та її взаємодія з неелітними прошарками, рівень відкритості чи закритості еліти, ступінь внутрішньої консолідації визначаються практикою здобуття та збереження позицій у владній ієрархії. Саме тому від аналізу процесів мобільності політичної еліти (механізмів входження та виходу із соціальної групи, яка займає визначальне становище у системі політичного керівництва та управління суспільством), динаміки розвитку, особливостей та характеру цього політичного феномену залежить розуміння всієї політичної системи в цілому. Неефективність української політичної еліти довгий час пов’язували з відсутністю в радянський період демократичних інститутів та традицій її формування й функціонування. Проте поява цих інститутів не призвела до становлення повноцінного суб’єкту української влади. Якість політичної еліти багато в чому залежить від відповідності формальних і неформальних інституційних правил, а також від взаємозв’язку даних норм з реальними політичними практиками. Невідповідність правових норм і реальних цілей способам формування та функціонування суб’єктів політичної еліти неодмінно спричиняє викривлення створених демократичних інститутів. У сучасній Україні співіснують такі два механізми мобільності еліти як плюралістичні вибори та практика призначення (звільнення) представників політичної еліти. Для останнього все більш характерними стає відтворення практики інкорпорації радянського періоду, перевага „командного” принципу формування еліти, необхідність „попадання в когорту” для отримання високої керівної посади. Такі неформальні правила відбору в політичну еліту суттєво змінюють механізми її мобільності. У зв’язку з цим, дослідження виборів набуває особливої актуальності, у першу чергу тому, що механізм альтернативних виборів надає більше демократичних можливостей для приходу до влади нових людей, для якісного оновлення української політичної еліти. Представники політичної еліти дуже часто приймають важливі політико-економічні рішення не публічно, а конфіденційно. Зміна механізмів мобільності політичної еліти не забезпечила представництво інтересів всіх соціальних груп у політичних партіях і парламенті, реальні можливості обмеження і контролю над діяльністю політичної еліти зумовили посилення корупції та безвідповідальності влади. У зв’язку з цим, особливої ваги для вітчизняної науки набувають дослідження, які відображають особливості і сутність еволюції такого механізму мобільності політичної еліти України як парламентські вибори. Окрім того, більшість досліджень процесу мобільності політичної еліти, обмежуються аналізом висхідної мобільності і стосуються можливостей індивіда здійснити професійне зростання і потрапити до лав еліти, тоді як рух інсайдерів еліти вниз по кар’єрній драбині, як правило, залишається поза увагою дослідників. Розвиток української політичної еліти є частиною процесу суспільного розвитку, особливості якого впливають на її характер і спрямованість. Разом з тим, рішення, котрі приймає політична еліта, визначають зміни у політичній, економічній, культурній сферах життєдіяльності українського суспільства. Тому від усвідомлення значимості еволюції української політичної еліти залежить не тільки оцінка недавнього минулого, розуміння сучасної суспільно-політичної ситуації, але, що особливо важливо, перспективи розвитку української держави. Зв’язок роботи з науковими програмами, темами, планами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до плану науково-дослідницької роботи кафедри політології та державного управління факультету історії, політології та міжнародних відносин Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича в межах цільової комплексної програми „Теорія та практика політичного розвитку та державного управління” (номер державної реєстрації – 0109U002722). Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є комплексне дослідження парламентських виборів в Україні як механізму мобільності політичної еліти. Визначена мета зумовила постановку і вирішення наступних дослідницьких завдань:
    – визначити та розкрити суть поняття політична еліта крізь призму основних підходів до його операціоналізації;
    – узагальнити і систематизувати теоретико-методологічні основи дослідження процесів мобільності політичної еліти;
    – визначити етапи становлення та трансформації механізмів мобільності політичної еліти України;
    – з’ясувати суть та особливості процесу становлення механізмів інкорпорації політичної еліти України;
    – проаналізувати зміни принципів інкорпорації політичної еліти у контексті трансформації парламентських виборів (1998–2007 рр.);
    – дослідити характер та особливості екскорпорації української політичної еліти під час парламентських виборів;
    – виявити і обґрунтувати основні напрями демократизації процесу мобільності політичної еліти, за допомогою яких можна забезпечити покращення якості еліти, її відповідальності та ефективності.
    Об’єктом дослідження є політична еліта України як основний суб’єкт суспільної трансформації. Предметом дослідження є парламентські вибори як механізм мобільності політичної еліти України. Гіпотеза дослідження полягає у припущенні, що у процесі розвитку політичної еліти України переважають тенденції ротації кадрів, а не якісного оновлення української політичної еліти, що призводить до монополізації влади представниками діючої політичної еліти. Хронологічні межі дослідження обмежені 1990–2007 рр. Нижня межа обумовлена запровадженням нового механізму альтернативних виборів до Верховна Рада УРСР. Верхня межа зумовлена останніми парламентськими виборами до Верховної Ради України, котрі проводилися на основі пропорційної виборчої системи, й у процесі яких були закріплені нові принципи та правила формування політичної еліти України, а парламентські вибори оформились як основний механізм мобільності української політичної еліти. Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження стала сукупність загальнонаукових та спеціальних методів політичної науки, що забезпечило комплексний підхід до проблеми вивчення процесів мобільності політичної еліти України. У процесі визначення структури та складу політичної еліти України використовувався позиційно-репутаційний підхід. Історичний метод дав можливість здійснити аналіз еволюції елітологічних ідей та розкрити значення параметральних змін у сучасному розумінні мобільності політичної еліти, оцінці її значення та ролі. Методи аналізу і синтезу, індукції та дедукції дозволили обґрунтувати теоретико-методологічні засади дослідження політичної еліти як суб’єкта управління державою, систематизувати елітологічні концепції. У процесі здійснення характеристики механізмів мобільності політичної еліти України на різних етапах розвитку державності та зіставлення вітчизняного досвіду функціонування еліти з практикою інших країн використовувався порівняльний метод. Метод системного аналізу політичних процесів дозволив дослідити політичну еліту крізь призму моделі „вхід – система – вихід ”, де „вхід” у систему – інкорпорація в лави політичної еліти, сама ж система – це сукупність механізмів та каналів мобільності політичної еліти, а „вихід” – екскорпорація з еліти. За допомогою структурно-функціонального методу було досліджено причинно-наслідкові зв’язки процесу становлення та розвитку виборів як основного механізму інкорпорації та екскорпорації політичної еліти. Метод контент-аналізу дав можливість проаналізувати нормативно-правову базу та статутні документи політичних партій, у яких зазначені принципи діяльності політичної еліти та регулюються процеси її мобільності. Вторинний аналіз емпіричних даних уможливив дослідити склад Верховної Ради України 6-ти скликань, визначити освітній, професійний та віковий рівень депутатів, а також відсоток оновлення ВРУ. Прогностичний метод дозволив передбачити майбутні тенденції розвитку та перспективи демократизації процесу мобільності політичної еліти України. За допомогою інституційного підходу до вивчення політичної еліти було визначено, що основні механізми мобільності еліти зорієнтовані на вже існуючу структуру еліти. Наукова новизна одержаних результатів дисертаційної роботи полягає у дослідженні процесу як висхідної (інкорпорації), так і низхідної (екскорпорації) мобільності політичної еліти України, яка відбувається за допомогою механізму парламентських виборів. У дослідженні визначено також спектр нововведень, з урахуванням яких можна оптимізувати процес мобільності політичної еліти, якісно оновити її склад. Уперше:
    • здійснено аналіз вертикальної мобільності політичної еліти України з урахуванням не лише висхідної, а й низхідної мобільності. Для мобільності першого типу використовується поняття інкорпорації, для мобільності другого типу – поняття екскорпорації;
    • простежено динаміку зміни принципів інкорпорації та екскорпорації політичної еліти України залежно від реформування самої політичної системи; встановлено взаємозалежність механізму інкорпорації політичної еліти від виборчого законодавства;
    • визначено перспективи демократизації процесу мобільності політичної еліти України, які сприятимуть підвищенню рівня якості та ефективності еліти, які ґрунтуються на внесені змін у функціонування виборчого механізму, процес партійної селекції та формування політичної компетентності суб’єктів політики.
    Удосконалено:
    • формулювання та функціонально-аналітичного призначення категорій: еліта, бюрократія, правлячий клас та правляча еліта;
    • поняття політична еліта, як правляча група суспільства, що стоїть на вершині державної піраміди, контролюючи основні, стратегічні ресурси влади, схвалюючи рішення загальнодержавного рівня; адаптовано його зміст до специфічних умов соціально-політичних процесів в Україні;
    • визначення основних принципів, механізмів та каналів мобільності української політичної еліти;
    • характеристику сукупності чинників, що обумовлюють функціонування такого механізму мобільності політичної еліти України, як парламентські вибори та його зміни;
    Зазнали подальшого розвитку:
    • понятійний апарат й основні характеристики визначення ролі парламентських виборів у процесі трансформації політичної еліти в українському суспільстві;
    • використання позиційно-репутаційного підходу у дослідженні процесів мобільності політичної еліти України; у роботі використовується комплексний метод аналізу з використанням як соціологічних даних, так і даних державної та електоральної статистики, біографічного аналізу, аналізу документів;
    • знання про механізми мобільності та функціонування української політичної еліти в умовах перехідного суспільства; вдосконалення основних каналів впливу громадян на процес формування та якісного оновлення еліти.
    Практичне значення отриманих результатів визначається актуальністю дослідження, його новизною та висновками. Основні положення і висновки дисертації розширюють простір для подальших досліджень проблематики політичної еліти; вироблення концептуальних основ формування і розвитку політичної еліти; сприяють появі нових підходів до осмислення суспільно-політичної практики. Результати дисертації можуть бути використані при аналізі соціально-політичної ситуації в Україні, визначенні перспектив її подальшого розвитку. Отримані результати дисертаційного дослідження становлять інтерес для суб’єктів політичного процесу, які мають можливість реального впливу на його розвиток. Практичне значення дослідження полягає у поглибленні знань про політичну еліту України двох останніх десятиліть, визначенні перспектив і механізмів демократизації інкорпорації та екскорпорації політичної еліти, у можливості використання їх при розробці програм підготовки вітчизняних управлінських кадрів. Систематизовані емпіричні матеріали можуть бути використані як основа для подальших досліджень у галузі елітології та партології. Матеріали дослідження можна застосовувати у навчальному процесі на кафедрах політичних наук та соціології. Дисертаційна робота містить тлумачення багатьох термінів сучасної української політичної науки, які можуть бути використані у викладанні курсу “Політична еліта”, спецкурсу “Політична еліта України” для студентів гуманітарних факультетів. Публікації. Основні положення та результати дисертаційної роботи опубліковані в 10 наукових працях, 4 з яких вийшло друком у фахових виданнях, а 6 у збірниках матеріалів наукових конференцій. Структура дисертації зумовлена специфікою предмета дослідження, логікою вирішення проблеми, а також зазначеною метою і завданнями дисертаційної роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів (які поділяються на десять підрозділів), висновків, списку використаних джерел (335 найменувань) і додатків. Повний обсяг дисертації складає 245 сторінок , з них – 180 сторінок основного тексту.
  • Список литературы:
  • ВИСНОВКИ

    У дисертації обґрунтовано теоретичне та практичне значення дослідження механізмів мобільності політичної еліти, узагальнюються основні положення роботи. Результатом даного дисертаційного дослідження є комплексне вивчення процесів мобільності політичної еліти України (1990 – 2007 рр.) в умовах переходу від однієї суспільно-політичної системи до іншої, шляхом з’ясування особливостей та характеру взаємозалежності процесів інкорпорації та екскорпорації політичної еліти під час парламентських виборів. Отримані в процесі дослідження результати підтверджують гіпотезу дисертаційного дослідження, яка полягає в тому, що у процесі розвитку політичної еліти України переважають тенденції ротації кадрів, а не якісного оновлення членів української політичної еліти, що у свою чергу провокує ідеї девальвації поняття демократії в країні за рахунок монополізації влади представниками діючої політичної еліти; виступає як спосіб легалізації накопичення символічного капіталу її представників. Дослідження характеру та особливостей парламентських виборів як механізму мобільності політичної еліти України дозволило сформулювати наступні висновки методологічного, концептуального та науково-практичного спрямування: 1. Дотримуючись комплексного підходу у процесі операціоналізації поняття політичної еліти, в першу чергу за допомогою позиційного методу, доповнюючи його репутаційним методом, який дає нам змогу визначити неформальну структуру еліти (клани, фінансово промислові групи, тіньові лідери). Еліта – це інституціоналізована група суспільства, яка стоїть на вершині державної піраміди, контролюючи основні, стратегічні ресурси влади, схвалюючи рішення загальнодержавного рівня. В Україні у такий спосіб до еліти можна віднести наступні групи: 1) вище керівництво країни (президент, керівництвом адміністрації президента); 2) уряд (може міняти назву від ради міністрів до кабінету, причому мається на увазі широкий склад уряду, що включає не лише міністрів, але і голів інших відомств: державних комітетів, комісій, служби безпеки); 3) парламент (верховна рада). Проблематичним є віднесення до правлячої еліти регіональних лідерів, оскільки вони не завжди мають можливість брати участь у виробленні й ухваленні рішень загальнодержавного рівня. 2. Здійснивши систематизацію основних теоретико-методологічних підходів до аналізу процесу мобільності політичної еліти: теорії класиків елітизму (В. Парето, Г. Моски, Р. Міхельса); теорію політичного плюралізму (Д.Трумен, С.Ліпсет, Р.Даль, Д.Белл, Д.Рісмен, С.Келлер); концепції демократичного елітизму (Й.Шумпетера, К.Маннгейма, Г.Лассуела Дж.Сарторі); теорію неоелітизму (Т.Дай, Х.Зіглер); концепцію необмеженої соціальної мобільності (У.Домхофф); критичний підхід до теорій елітизму (Р.Міллз Дж.Мейзелом) сформульовано визначення даного процесу. Мобільності політичної еліти – це динамічний процес залучення індивідів до активного політичного життя, відбір, що має на увазі їх просування на найважливіші позиції в політичній сфері суспільства (висхідна мобільність, рекрутування, інкорпорація), ротація членів еліти, їх переміщення у владній ієрархії та вихід зі складу політичної еліти (низхідна мобільність, екскорпорація). В дослідженні було використана такі дзеркальні поняття як інкорпорації та екскорпорація, адже рекрутування описує тільки процес входу в правлячу групу суспільства, тоді як зворотній процес – вихід з лав еліти, не має ніякого найменування. Також визначено основні механізми мобільності політичної еліти – плюралістичні вибори та практика призначення (звільнення) представників політичної еліти. 3. У результаті дослідження можна виокремити три чинники трансформації політичної еліти у перехідних суспільствах: 1) система мобільності політичної еліти, основними характеристиками котрої виступають: закритість, чи відкритість політичної еліти, канали, джерела та механізми інкорпорації та екскорпорації, проникність каналів; 2) склад політичної еліти – групи, що входять до її складу, які різняться між собою за об’ємом владних ресурсів, характером діяльності, мірою участі того чи іншого суб’єкта політичної еліти у процесі прийняття рішень; 3) особливості діяльності представників еліти: управлінська, цілеспрямована діяльність; інноваційна діяльність; не правова діяльність політичної еліти. У процесі інституційних перетворень інноваційна і не правова діяльність часто перетинаються одна з одною. В дослідженні зазначено, що якість та ефективність політичної еліти визначається: по-перше, рівнем легітимності політичної еліти, яка формується у процесі нової системи мобільності, по-друге, різноманітністю та компетентністю структур громадянського суспільства, які здійснюють контроль над політичною елітою, а також забезпечують участь громадян у підготовці, прийнятті та виконанні політико-економічних рішень. 4. Етапи становлення і трансформації механізмів мобільності політичної еліти України чітко співпадають з парламентськими виборчими циклами, а основним механізмом мобільності еліти можна вважати парламентські вибори. Проте у зв’язку з тим, що в Україні майже кожні парламентські вибори проводяться на основі нового закону, процес мобільності політичної еліти перебував у безпосередній залежності від змін виборчого законодавства. У процесі становлення незалежної української держави відбулися зміни не тільки персонального складу еліти, але й самих принципів її формування. Даний період охоплює два парламентські електоральні цикли: 1990 – 1994 рр. та 1994 – 1998 рр. Під час якого впроваджується новий механізм інкорпорації – демократичні вибори, що призводить до фрагментарного поділу еліти на бюрократію та електократію. Перші потрапляли у владні структури за допомогою механізму призначення, другі – шляхом виборів. Впровадження виборів зумовило втрату бюрократією монополії над процесом інкорпорації політичної еліти, на політичній арені з’явилися нові лідери, які не були пов’язані зі старою номенклатурою. Таке „відкриття еліти” у 1990 – 1991 рр. призвело до руйнування номенклатурної системи інкорпорації. Переважна більшість чисельного складу еліти почала формуватися за допомогою виборного механізму. Українська політична еліта стала більш відкритою, що сприяло її наповненню персонами, які не мали управлінського досвіду, були незалежними, а іноді й опозиційно налаштованими. Саме в результаті виборів всередині політичного класу утворюється опозиційна еліта – група еліти, яка в подальший період боротиметься за отримання контролю над стратегічними ресурсами країни. Основні зміни системи інкорпорації української політичної еліти полягають у наступному: 1) були відмінені численні інституційні фільтри (перш за все обов’язкове членство в партії, соціальне походження); 2) з’явилися нові механізми та канали інкорпорації кадрового складу політичної еліти (альтернативні вибори, бізнес, політичні партії); 3) відбулася фрагментація політичної еліти. 5. Зміни принципів інкорпорації політичної еліти у контексті трансформації парламентських виборів відбувається у період з1998 р. по 2007 р. Характерними рисами якого стало: поглиблення сегментації політичної еліти за вектором правляча еліта – опозиційна еліта; майже кожного електорального циклу інсайдерами змінюються правила гри (виборче законодавство), що призводить до цілком закономірного твердження – правляча еліта намагається підлаштувати процес інкорпорації під власні інтереси; знижуються темпи оновлення політичної еліти, спостерігається тенденція домінування ротації представників еліти; політичні партії стають основним каналом інкорпорації в політичну еліту, розгортається боротьба між партією влади та партіями груп еліти, одні намагаються втримати свої місця в політичній еліті (використовуючи маніпуляцію виборчим законодавствам, адміністративний ресурс), тоді як інші – здобути бажаний статус інсайдерів політичної еліти (використовуючи харизматичний ресурс лідера політичної партії); відбувається остаточне інкорпорування великого бізнесу в політичну еліту. 6. Екскорпорації української політичної еліти під час парламентських виборів характеризується стихійністю та непоборним бажанням представників політичної еліти повернути собі контроль над даним процесом. Саме тому інсайдери української політичної еліти в переважній більшості створювали елітні резервацій у формі політичних партій, громадських організацій, фондів, асоціації та різноманітних комерційних структур. А з часом основним типом резервації стала депутатська діяльність, яка все більше набувала рис синекур, надаючи необхідні почесті всім колишнім інсайдерам політичної еліти. Можна стверджувати, що в українській політичній еліті домінує процес ротації кадрів, постійно триває процес переміщення представників еліти по горизонталі владних інститутів (повернення депутатів до парламенту з державної служби і навпаки) 7. Стратегічними кроками у демократизації процесу мобільності політичної еліти, здійснивши які можна забезпечити покращення якості еліти, її відповідальності та ефективності, слід вважати: перехід до пропорційна системи загальнонаціональних виборів у регіональних округах з регіональними відкритими списками та персональною преференцією з наявністю виборчого бар’єру на загальнонаціональному рівні; запровадження обов’язкових праймеріз, з метою визначення політичними партіями кандидатів на представницькі посади загальнодержавного значення; зміну принципів фінансування політичних партій; підвищення рівня політичної компетентності громадян.









    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

    1. Абетка української політики: Довідник. – К., 2003. – Вип. 6. – 230 c.
    2. Авраамова Е., Дискин И. Адаптация населения и элит / Е.Авраамова, И.Дискин // ОНС: Общественные науки и современность. – 1997. – № 1. – С. 24–33.
    3. Авраамова Е., Дискин И. Социальные трансформации и элиты / Е.Авраамова, И.Дискин [Электронный ресурс]. – Режим доступу: http://www.ecsocman.edu.ru.
    4. Агафонова Г. Розвиток внутрішньопартійної демократії парламентських партій (на прикладі ВО «Батьківщина» та Партії Регіонів) / Г. Агафонова // Ґілея (науковий вісник): Зб. наук. праць / Гол. ред. В.М. Вашкевич. – К.: ВІР УАН, 2010. – Випуск 30. – С. 474–479.
    5. Афанасьев М. Изменения в механизме функционирования правящих региональных элит / М.Афанасьев // Полис. – 1994. – № 6 . – С. 59–66.
    6. Афанасьев М. Правящие элиты и государственность посттоталитарной России: (Курс лекций) Акад. пед. и социал. наук. Моск. психол.-социал. ин-т / М.Афанасьев. – Воронеж: Модэк, 1996. – 224 с.
    7. Афонін Е. Всевладдя політичних партій як загроза демократизації держави / Е. Афонін // Політичний менеджмент. – 2007. – № 4. – С. 48–54.
    8. Аналіз розкладів політичних сил після парламентських виборів в Україні [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://vybory.org/articles/1221.html.
    9. Ашин Г. Элитология, ее политико-философский и политико-социологический аспекты / Г. Ашин // Вестн. Рос. ун-та дружбы народов. Сер.: Философия. – 1998. – № 1. – С. 6–15.
    10. Ашин Г., Понеделов А., Игнатов В., Старостин А. Основы политической элитологии . Учеб. пособие. – М: «Издательство ПРИОРИ» / Г. Ашин, А. Понеделов, В. Игнатов, А. Старостин. – 1999. – 304 с.
    11. Ашин Г. Правящая элита и общество / Г. Ашин // Свободная мысль. – 1993. – № 7. – С. 58–69.
    12. Ашин Г. Смена элит / Г. Ашин // ОНС: Общественные науки и современность. – 1995. – № 1. – С. 40–50.
    13. Ашин Г. Современные теории элиты . Kритический очерк / Г. Ашин. – М.: Международные отношения, 1985. – 256 с.
    14. Ашин Г., Кравченко С., Лозанский Э. Социология политики: cравнительный анализ российских и американских политических реалий / Г. Ашин, С. Кравченко, Э. Лозанский. – М.: Экзамен, 2001. – 569 с.
    15. Ашин Г. Формы рекрутации политических элит / Г. Ашин // Общественные науки и современность. – 1998. – № 3. – С. 85–97.
    16. Бадовский Д. Трансформация политической элиты в России – от “организации профессиональных революционеров” к “партии власти” / Д. Бадовский// Полис. – 1994. – № 6. – С. 42–58.
    17. Бекешкіна І. Політична залученість громадян [Електронний ресурс] / І. Бекешкіна. – Режим доступу: http://www.npu.edu.ua/images/fbfiles/files/12.pdf.
    18. Бібліотека українського політика / Довідник. – К. – 1997. – 345 c.
    19. Бойме К. Партии / К. Бойме // Политология вчера и сегодня. Вып. 4. – М. – 1994. – С. 64–79.
    20. Бондаренко К. Эпоха после “семьи” [Електронний ресурс] / К. Бондаренко. – Режим доступу: http://www. dialogs.org.ua/ru/dialog/view/4.
    21. Бортніков В.І. Політична участь і демократія: українські реалії / В.І. Бортніков. – Луцьк: РВВ „Вежа”, 2007. – 524 с.
    22. Бронников В. Трансформация современной украинской политической элиты // Политический анализ: Доклады центра эмпирических политических исследований СПбГУ / Под ред. Г.П.Артемова. – СПб., 2000. – Вып.1. – [Електронний ресурс] / В. Бронников. – Режим доступу: http://www.politanalysis.narod.ru/bronnikovl.html.
    23. Бурдяк В.І. Нова еліта в політичному процесі посткомуністичної Болгарії / В.І. Бурдяк // Науковий вісник Волинського державного університету ім. Лесі Українки. Історичні науки, 2000. – №5. – Луцьк: вид-во “Вежа”, 2001. – С.221—225.
    24. Бурдяк В.І. Політична еліта Болгарії та її роль у державотворчих процесах / В.І. Бурдяк // Політичний менеджмент. – 2007. – Спеціальний випуск. – С. 151–166.
    25. Бурдяк В.І., Ротар Н.Ю. Політична культура країн Європи у контексті інтеграційних процесів. Монографія / В.І. Бурдяк, Н.Ю. Ротар. – Чернівці: Рута, 2004. – 328 с.
    26. Бурдье П. Социология политики / П. Бурдье. – М.: Socio-Logos, 1993. – 336 с.
    27. Валевський О. Регіон як суб’єкт політичного процесу: аналіз одної ілюзії перехідного суспільства / О. Валевський // Контекст. – 2002. – № 3 (15). – С. 14–19.
    28. Васильева Л. Теория элит (синергетический подход) [Електронний ресурс] / Т. Васильева. – Режим доступу: http://www.russ.ru.
    29. Вебер М. Политика как призвание и профессия. Избранные произведения / M. Вебер. – М.: Прогресс. – 1990. – 804 c.
    30. Верховна Рада України: інформаційний довідник / Секретаріат Верховної Ради України / Під ред. О. Бурсука – К.:Парламентське вид-во, 1998 – 164 с.
    31. Верховна Рада України: інформаційний довідник./ Секретаріат Верховної Ради України / Під.ред. Яроша М. Вип. 2 – К.: Парламентське видавництво, 2002. – 172 с.
    32. Вибори-2007: переможуть ідеї чи гроші? Свобода Савіка Шустера [Електронний ресурс]. – Свобода Савіка Шустера. – Режим доступу: http://www.intersvoboda.com.ua/telecast/encode/13.html.
    33. Вибори до Верховної Ради України: досвід та уроки. – Національний інститут стратегічних досліджень. Наукові доповідь. – Вип.25. – К. –1994. – 156 с.
    34. Выдрин Д. И. Многопартийность: за и против / Д. И. Выдрин // Социально-политические науки. — 1990. — № 9. — С. 71–76.
    35. Вишневська І. Установчий з’їзд Громадського форуму “Об’єднаймо Україну” у відгуках ЗМІ / I. Вишневська // Україна: події, факти, коментарі. – 2005. – № 18. – С. 28–34.
    36. Вітушко Н. “Трудова Україна”: курс на оновлення / Н. Вітушко // Україна: події, факти, коментарі. – 2005. – № 8. – С. 45–48.
    37. Возняк Т. Природа провідних груп [Електронний ресурс] / Т. Возняк. – Режим доступу: http:// www.ji.lviv.ua/n45texts.
    38. Ворошилов О. Всеукраинская общественная организация “Вече Украины” / О. Ворошилов // Україна: події, факти, коментарі. – 2005. – № 12. – С. 27–31.
    39. Всеукраїнське соціологічне дослідження “ЗМІ та свобода слова” [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.media.parlament.org.ua/ss.../1623/.
    40. Гаврилишин Б. Українська еліта: шляхи відродження / Б. Гаврилишин // Український світ. – 1993. – № 1 – 2 – С. 32 – 46, 28–41.
    41. Гарань О. Еліти в історії України ХХ ст. / О.Гарань // Сучасність. – 1993. – № 12. – С. 78–83.
    42. Гладкий О. До проблеми політичної еліти України / О. Гладкий // Нова політика. – 1999. – № 3. – С. 15–21.
    43. Головачев В. Формирование правящей элиты в России / В. Головачев // Экономические и социальные перемены: мониторинг общественного мнения – 1995. – № 6. – С. 18 – 24; 1996. – № 1. – С. 32–38.
    44. Гаман–Голутвина О. Политические элиты России: вехи исторической эволюции / O. Гаман–Голутвина. – М.: Интеллект, 1998. – 415 с.
    45. Гаман-Голутвина О. Политическая элита: определение основных понятий / O. Гаман–Голутвина // Полис. – 2000. – № 3. – C. 43–56.
    46. Гельман В. Шахматные партии российской элиты / В. Гельман // Pro et Contra. – 1996. – Т 1. – № 1.
    47. Гожев К. Теорія еліт і соціяльно-філософський аналіз конфліктних ситуацій [Електронний ресурс] / К. Гожев. – Режим доступу: http:// www.ji.lviv.ua/n45texts.
    48. Головатий М. Кому служить політична еліта? [Електронний ресурс] / М. Головатий. – Режим доступу: http:// www.personal-plus.net/article.php?ida=723.
    49. Головаха Є., Горбачик А., Паніна Н. Україна та Європа: результати міжнародного порівняльного соціологічного дослідження / Є.Головаха, А.Горбачик, Н.Паніна. – К.: Інститут соціології НАН України, 2006. – 142 с.
    50. Государственная власть СССР. Высшие органы власти и управления и руководители. 1923-1991 гг. Историко-биографический справочник / Сост. В.И. Ивкин – М.: РОССПЭН, 1999. – С. 123.
    51. Грабовська І. Політичне лідерство в Україні: гендерний аспект / І. Грабовська // Сучасність. – 2007. – № 3. – С. 82–97.
    52. Граніна В. Сплиття покаже / В. Граніна // Контракти. – 2007. – № 40. – С. 12.
    53. Презентація. “Фінансування політчиних партійі виборчих кампаній: проблеми і шляхи вирішення” [Електронний ресурс]. – Лабораторія законодавчих ініціатив. – Режим доступу: http://parliament.org.ua/index.php?action-news&ar_id-1736&as-0.
    54. Гриценко А. Політична еліта України: чи здатна вона виконувати свою суспільну місію на сучасному етапі / А. Гриценко // Дзеркало тижня. – 2003. - № 44. – С.1–3.
    55. Гриценко З. Відчуття політичної ефективності у громадян: чи вірять українці у свою спроможність впливати на політику і у відповідальність влади / А. Гриценко // Розвиток демократії в Україні. — К., 2001. — С.655– 675.
    56. Громадська думка в Україні перед виборами Верховної Ради України 2007р. [Електронний ресурс]. – Лабораторія законодавчих ініціатив. – Режим доступу: http://parliament.org.ua/docs/files/12/1190625626_ans.pdf.
    57. Грязнова О. Політичні партії та вибори 2002 року до Верховної Ради О. / Грязнова // Часопис Парламент. – 2002. – № 1 – 2. – С. 2–5.
    58. Гудков Л. Проблема “элиты” в сегодняшней России: Размышления над результатами социологического исследования / Л. Гудков. – М.: Фонд “Либеральная миссия”, 2007. – 372 с.
    59. Даль Р. Проблемы гражданской компетентности // Пределы власти. – №1. – [Электронный ресурс] / Р. Даль. – Режим доступу: http://old.russ.ru/antolog/predely/1/dem2-3.htm.
    60. Дацюк С. Центральна, регіональна та міська еліти [Електронний ресурс] / С. Дацюк. – Режим доступу: www.dialogs.org.ua/ru/print/material/2/399.
    61. Дащаківська О.Ю. Політична еліта України: проблема легітимації: автореф. дис... канд. політ. наук: 23.00.02 / О.Ю. Дащаківська; Львів. нац. ун-т ім. І.Франка. – Л., 2007. – 20 с.
    62. Деревянко Е. Неизбежность аристократического духа: учение Хосе Ортеги-и-Гассета об общественном идеале [Електронний ресурс] / Е. Деревянко. – Режим доступу: http://www.ecsocman.edu.ru.
    63. Дмитричева О. Бандитам – тюрми [Електронний ресурс] / О. Дмитричева. – Режим доступу: http://www.zn.kiev.ua/show/529/48924.
    64. “Дніпропетровська сім’я–2”. – К:Агентство “Україна”, 1997. – 1997. – 197 с.
    65. Додонов Ф. Эволюция институтов политической элити и политического лидерства в постсовецкой Украине / Ф. Додонов // Нова парадигма. – 2003. – Вып. 34. – С. 160–170.
    66. Дубовик Н.А. Ідеї консенсусу в концепціях політичних еліт: автореф. дис... канд. політ. наук: 23.00.01 / Н.А. Дубовик; Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. – К., 2003. – 15 с.
    67. Ершова Н. Трансформация правящей элиты России в условиях социального перелома. Куда идет Россия?: Альтернативы общественного развития / Общ. ред. Н. Т. Заславская, Л. А. Арутюнян. – М. – 1994. – С. 151–155.
    68. Элдерсфельд С.Дж. Политические элиты в современных обществах. Эмпирические исследования и демократическая теория / С.Дж. Элдерсфельд. – М.: ИНИОН, 1992. – 20 с.
    69. Експертна дискусія: «Виборча система України: шляхи та перспективи демократизації». Виступи учасників // Національний інститут стратегічних досліджень [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/Table/19082008/newsF1.htm
    70. Еліти у суспільстві: нагальний зміст теоретичної проблеми // Розбудова держави. – 1998. – № 7 – 8. – С. 13–27.
    71. Іванов М.С. Деякі проблеми формування політико-правової культури учасників виборчого процесу засобами політичної освіти / М. С. Іванов // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 20. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003. – 477 c.
    72. Іванов М.С. Політична освіта в контексті політичних трансформацій суспільства. Монографія / М. С. Іванов. – Миколаїв: Вид-во МДГУ ім.. П, Могили, 2004. – 273 с.
    73. Жданов І. Вибори—2002: соло для аміністративного ресурсу? / І. Жданов // Дзеркало тижня, 22 грудня 2001 р. – С. 3–17.
    74. Жданов І., Якименко Ю. Влада і опозиція: від інерції протистояння – до логіки здорового глузду [Електронний ресурс] / І. Жданов, Ю. Якименко. – Режим доступу: http:// www.uceps.org/ua/show/408.
    75. Жданов І., Якименко Ю. Україна у ХХІ столітті: виклики для політичної еліти [Електронний ресурс] / І. Жданов, Ю. Якименко. – Режим доступу: http:// www.uceps.org/ua/show/408/.
    76. Міек Ж., Шукер Ж. – Стратегії адаптації колишніх комуністичних еліт [Електронний ресурс] / Ж. Міек, Ж. Шукер. – Режим доступу: http:// litopys.org.ua/polpost/r2a4.htm.
    77. Журавський В., Кучеренко О., Михальченко М. Політична еліта України: теорія і практика трансформації / В. Журавський, О. Кучеренко, М. Михальченко. – К. – 1999 – 324 с.
    78. Закон України «Про вибори народних депутатів України» від 18.10.2001 – № 2766-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 51-52. – Ст. 265 // [Електронний ресурс] База даних «Законодавство України» – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=801%2F97-%E2%F0.
    79. Закон України «Про вибори народних депутатів України» від 24 вересня 1997 р. № 541/97-ВР // Відом. Верхов. Ради України. – 1997. – № 43. – Ст. 280. // [Електронний ресурс] База даних «Законодавство України» – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=541%2F97-%E2%F0.
    80. Закон України «Про вибори народних депутатів України» від 25 березня 2004 р. № 1665-IV // Відом. Верхов. Ради України. – 2004. – № 27-28. – Ст. 366 // [Електронний ресурс] База даних «Законодавство України» – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=801%2F97-%E2%F0&p=1319606653332436.
    81. Закон України «Про вибори народних депутатів України», від 25 березня 2004 року у редакції Закону України від 7 липня 2005 р. // Офіційний вісник України. – 2005. – № 34. – Ст. 1964. // [Електронний ресурс] База даних «Законодавство України» – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1665-15.
    82. Закон України Про внесення змін до Закону України «Про вибори народних депутатів України», від 30 грудня 1997 р. № 801/97-ВР // Відом. Верхов. Ради України. – 1998. – № 5. – Ст. 19. // [Електронний ресурс] База даних «Законодавство України» – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=801%2F97-%E2%F0.
    83. Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про вибори народних депутатів України» та деяких інших законодавчих актів України (щодо порядку проведення позачергових виборів до Верховної Ради України та заміщення народних депутатів України, повноваження яких були достроково припинені» // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2007. – N 28. – ст. 383 // [Електронний ресурс]. База даних «Законодавство України» – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1114-16.
    84. Закон України «Про внесення змін до Конституції України щодо проведення чергових виборів народних депутатів України, Президента України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» вiд 01.02.2011 № 2952-VI // [Електронний ресурс] База даних «Законодавство України» – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua.
    85. Закон України «Про внесення мін до Конституції України» від 08 12 2004 № 2222 – IV // [Електронний ресурс] База даних «Законодавство України» – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2222-15Закон.
    86. Закон України «Про дострокові вибори Верховної Ради України і Президента України» від 24 вересня 1993 р. N 3470-XII // Відомості Верховної Ради України (ВВР), – 1993. – № 40. – ст. 388. // [Електронний ресурс]. База даних «Законодавство України» – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=3470-12.
    87. Закон України «Про об’єднання громадян» // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, N 34, ст. 504 // [Електронний ресурс] База даних «Законодавство України» – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2460-12.
    88. Закон України «Про політичні партії в Україні» від 5 квітня 2001 року // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 23. – C. 118. // [Електронний ресурс] База даних «Законодавство України» – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2365-14.
    89. Закон Української РСР «Про вибори народних депутатів Української РСР», від 27 жовтня 1989 р., «Відомості Верховної Ради УРСР», 1989, додаток до №45, ст. 626, // [Електронний ресурс]. База даних «Законодавство України» – Режим доступу: http://uazakon.com/documents/date_79/pg_iuguxu.htm.
    90. Закон України „Про оподаткування прибутку підприємств” // Відомості Верховної Ради. – 1995. – № 4. – Ст. 28 – 34.
    91. Загальнонаціональне опитування населення України проведене Фондом „Демократичні ініціативи” та фірмою „Юкрейніан соціолоджі сервіс” у співпраці з Freedom House 17 листопада – 1 грудня 2006 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://dif.org.ua/uploads/file/.../pr181206.doc.
    92. Загальнонаціональне опитування населення України проведене Фондом „Демократичні ініціативи” та фірмою „Юкрейніан соціолоджі сервіс” у співпраці з Freedom House з 6 липня 2007 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://dif.org.ua/uploads/file/.../pr181206.doc.
    93. Заляев Р.И. Избирательные системы и их возможности в реализации демократического принципа политического представительства / Р.И. Заляев // Проблемы политической науки. – Казань: Центр инновационных технологий, 2005. – С. 98–119.
    94. Заморуєва С. В. Політична відповідальність партійної еліти [Електронний ресурс] / С. В. Заморуєва // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної інтернет-конференції [«Соціум. Наука. Культура»], (28-30 січня 2009 р.) — Режим доступу: http://intkonf.org/zamorueva-sv-politichna-vidpovidalnist-partiynoyi-eliti.
    95. Збірка матеріалів, присвячених запровадженню державного фінансування політичних партій в Україні [Електронний ресурс]. –Лабораторія законодавчих ініціатив. – Режим доступу : http://parliament.org.ua/index.php?action-publication&id-8&ar_id-1430&ch_id-20as-2.
    96. Зоткін А. Деякі аспекти елітогенезу в Україні / А. Зоткін // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2002. – № 1. – С. 202–211.
    97. Зоткін А. Інститут регіональної влади на прикладі Автономної Республіки Крим: циркуляція та рекрутація владних еліт / А. Зоткін // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. — 2003. —№4. — С. 175–184.
    98. Зоткін А. Роль региональной элиты и столичного истеблишмента в формировании властной элиты Украины / А. Зоткін // Социология: теория, методы, маркетинг. – 2004. – № 3. – С . 96–118.
    99. Зотова З. Политические партии России (организация и деятельность) / З. Зотова. – М. – 2001. – 326 c.
    100. Зудин А. Олигархия как политическая проблема российского посткоммунизма [Електронний ресурс] / А. Зудин. – Режим доступу: http://www.russ.ru.
    101. Зарицкі Т. Дилеми польської еліти як універсальні дилеми [Електронний ресурс] / Т. Зарицькі. – Режим доступу: http:// www.ji.lviv.ua/n45texts.
    102. Караев В. Элита в Украине есть, но она не существует [Електронний ресурс] / В. Караев. – Режим доступу: http:// dialogs.org.ua/ru/dialog/view/4.
    103. Кармазіна М. Становлення української еліти (кін. ХІХ – поч. ХХ століття) / М. Кармазіна // Розбудова держави. – 1998. – № 3. – С. 114–122.
    104. Киселев И. Политическая элита: ее сущность и психология: (По материалам исслед. амер. ученых) / Междунар. акад. психол. наук, Яросл. гос. ун –т. / И. Киселев. – Ярославль: ЯрГУ, 1995. – 189 с.
    105. Кодин М. Общественно-политические объединения и формирование политической элиты в России (1990-1997) / М. Кодин. – М. – 1998. – 173 с.
    106. Кодин М. Современный политический процесс в России: общественно-политические объединения и политическая элита: (Теорет.-методол. пробл. исслед.) / РАН. Ин-т социал.-полит. исслед., Акад. социал. Наук. / М. Кодин. – М.: ИСПИ РАН, 1997. – 78 с.
    107. Конончук С. Питання ефективної комунікації політичних партій з виборцями в контексті формування публічної політики: пріоритети розвитку. / Ю.Тищенко, Я.Варивода, С.Конончук, А.Дуда, С.Горобчишина – К.: [Український незалежний центр політичних досліджень], 2007. – 80 с.
    108. Коржихина Т., Фигатнер Ю. Советская номенклатура: становление, механизмы действия / Т. Коржихина, Ю. Фигатнер // Вопросы истории. – 1993. - № 7. – С. 25– 8.
    109. Ковалевський В. Політична еліта в системі регіональних інформаційних інтеракцій у сучасній Україні [Електронний ресурс] / В. Ковалевський – Режим доступу: http:// ipiend.gov.ua/?mid=12&action=article_detail&article_id=2.
    110. Конституція України / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – К.: Парламентське вид-во, 2006. – 59 с.
    111. Коротков Д.С. Політичні партії України як засіб впливу олігархічної еліти на політичний процес у державі / Д.С. Коротков // Вісник Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна: „Питання політології”. – 2009. – № 839. – С. 111–117.
    112. Котляр Д. Олігархи втратять контроль над партіями? [Електронний ресурс] / Котляр.Д. – Лабораторія законодавчих ініціатив. – Режим доступу: http;//parliament.org.ua/index.php?action-publication&id8&ar_id-1126&ch_id-20&as-0.
    113. Красильщиков В. Россия и Латинская Америка: сравнительный анализ происхождения отсталости и поведения политических элит / В. Красильщиков // Евраз. сообщество: экономика, политика, безопасность. – Eurasian community: economics, policy, security. – Алма-Аты, 1995. – № 3. – С.88–99.
    114. Кресіна І., Перегуда Є. Парламентські вибори в Україні: правові і політичні проблеми / І. Кресіна, Є. Перегуда – К. – 2003. – 368 с.
    115. Крэстева А. Власть и элита в обществе без гражданского общества / А. Крєстева // СоцИс: Соц. Исслед. – 1996. – № 4. – С.19–29.
    116. Крестєва Ю. Відносини центральної та регіональної еліти в Україні / Ю. Крєстева // Нова політика. – 2001. – №4. – С. 50–63.
    117. Кривошея В. Еліти нації та еліта суспільства (або деякі питання української генеології) / В. Кривошея // Розбудова держави. – 1997. – № 11. – С. 48–55.
    118. Кристовскі К. Адміністративні еліти і ефективна держава [Електронний ресурс] / К. Кристовскі – Режим доступу: http:// www.ji.lviv.ua/n45texts.
    119. Крыштановская О. Анатомия российской элиты / О. Крыштановская. – М. – Захаров, 2005. – 384 с.
    120. Крыштановская О. Трансформация бизнес-элиты России: 1998-2002 / О. Крыштановская // Социологические исследования. – 2002. – № 8. – С. 17–49.
    121. Крыштановская О. Трансформация старой номенклатуры в новую российскую элиту / О. Крыштановская // ОНС: Обществ. науки и современность. – 1995. – № 1. – С. 51–65.
    122. Круглашов А.М. Алхімія посткомунізму: чи допоможе філософський камінь елітизму? / А.М.Круглашов // Регіональні та національні еліти: хто формує політику? Матеріали міжнародної конференції. – Чернівці: Букрек, 2002. – С. 5–13.
    123. Круглашов А. Місцева еліта: регіональна чи периферійна? / А. Круглашов // Віче. – 1998. – № 5. – С. 3–13.
    124. Круглий стіл „Уроки демократії: світовий досвід для України” [Електронний ресурс]. – Міжнародний центр перспективних досліджень. – Режим доступу: http://www.icps.com.ua/doc/Lessons%20of%Democracy%20U.pdf.
    125. Кузьменко Б. Політична еліта в пострадянській Україні: яка вона / Б. Кузьменко // Право України – 1998. - № 1 – С. 11–26.
    126. Куколев И. Региональные элиты: борьба за ведущие роли продолжается / И. Куколев // Власть. – 1996. – № 1. – С. 9–15.
    127. Куколев И. Трансформация политических элит в России / И. Куколев // ОНС: Обществ. науки и современность. – 1997. – № 4. – С.82–91.
    128. Куксенко М. Становлення української державності і сучасний стан формування української політичної еліти / М. Куксенко // Вісник УАДУ. – 2001. – № 4. – С. 274–280.
    129. Кухта Б., Теплухова Н. Політичні еліти і лідери / Б. Кухта, Н. Теплухова. – Львів: Кальварія, 1996. – 223 с.
    130. Лазоренко О. Модернізаторська еліта і розбудова громадянського суспільства в Україні / О. Лазоренко // Сучасність. – 2004. – № 2. – С. 54–58.
    131. Лапина Н. Формирование современной российской элиты (проблемы переходного периода) / Н. Лапина. – ИНИОН РАН. – М., 1995. – 60 с.
    132. Латигіна Н.А. Політичні еліти в системі управління посткомуністичним суспільством (структурно-функціональний аналіз): автореф. дис... канд. політ. наук: 23.00.02 / Н.А. Латигіна; НАН України. Ін-т політ. і етнонац. дослідж. – К., 2000. – 20 с.
    133. Лепська Н.В. Політична компетентність суб’єкта політики у структурі політичної діяльності / Н.В. Лепська // Ґілея (науковий вісник): Збірник наукових праць / Гол. ред. В.М. Вашкевич. – К., 2009. – Вип. 21. – С. 326– 335.
    134. Либман Г., Варбузов А., Сухарева Э. Теории элит / Г. Либман, А. Варбузов, Э. Сухарева Э // Социально-политический журнал. – 1997. – № 4. – С.106–115.
    135. Лісничук О. Чи є політико-економічні групи перешкодою для політичного розвитку України? / О.Лісничук, О.Сушко. – К.: Фонд імені Фрідріха Еберта, 2005. – 168 c.
    136. Лысенко В. Парламентаризм и формирование политического истеблишмента в России / В. Лысенко // Полис. – 1994. – № 6. – С.134–142.
    137. Литвин В. Украина: политика, политики, власть / В. Литвин. – К. – 1997. – 345 с.
    138. Литвин В. Політична арена України: дійові особи та виконавці / В. Литвин. – К.: Абрис, 1994. – 346 c.
    139. Логвиненко О.С. Становлення політичного лідерства управлінської еліти в суспільстві перехідного періоду: автореф. дис... канд. політ. наук: 23.00.02 / О.С. Логвиненко; НАН України. Ін-т політ. і етнонац. дослідж. – К., 2004. – 24 с.
    140. Лук’яненко Є. Майбутнє опозиції – знищення чи узаконення? / Є. Лук’яненко // Людина і влада. – 2001. – № 3 – 4. – С. 15–18.
    141. Лук’янов Д. Правова і політична оцінка загороджувального бар’єра як інституту виборчого права / Д. Лук’янов, Г. Пономарьова // Право України. – 2005. – № 12. – С. 11–12.
    142. Люля В. Сеанс самоанализа: новая оппозиция / В. Люля // Корреспондент. – 2005. – № 9. – С. 22—23.
    143. Мадзій Л. Політичні еліти постсоціалістичних країн: проблеми методології дослідження [Електронний ресурс] / Л. Мадзій. – Режим доступу: http://www.franko.lviv.ua/faculty/Phil/Visnyk/Visnyk4/Politologija/Mandzij.htm.
    144. Мандзій Л.С. Правляча політична еліта України: суть та етапи становлення: автореф. дис... канд. політ. наук: 23.00.02 / Л.С. Мандзій; Львів. нац. ун-т ім. І.Франка. – Л., 2003. – 16 с.
    145. Малинкин А. Теория политической элиты Р. Михельса [Електронний ресурс] / А. Малинкин. – Режим доступу: http://www.socis.isras.ru.
    146. Манхейм К. Человек и общество в эпоху преобразований / К. Манхейм // Диагноз нашего времени. – М.: Юрист. – 1994. – C. 235–247.
    147. Мартынова М.Ю. Политическая элита России на рубеже XXI века: Монография / М. Ю. Мартынова. – Архангельск: Помор. гос. ун-т им. Ломоносова, 2001. – 232 с.
    148. Мартинюк Р. Парламентська відповідальність уряду в Україні: особливості нормативного регулювання / Р. Мартинюк // Право України. — 2008. — № 9. — С. 19–25.
    149. Медушевский А.Н. Формирование правящего класса / А. Н. Медушевский // Социологический журнал. – 1995. – № 4. – С.36–49.
    150. Мейнуоринг С. (Mainwaring, Scott) Роль элит / С. Мейнуоринг // Русский Журнал. – 1997. – Рец. на кн.: Elites and Democratic Consolidation in Latin America & Southern Europe / ed. by John Higley & Richard Gunther. Cambridge Univ. Press, 1992. 354 p. – электронная публикация (Печ. версия: "Век ХХ и мир", 1994)
    151. Мейс Д. Блукання лабіринтами або дисфункціональність української еліти / Д. Мейс // Сучасність. – 1997. – № 3. – С. 21–34.
    152. Мельвиль А.Ю. Демократические транзиты: (Теоретико-методологическиеи прикладные аспекты) / А.Ю. Мельвиль. – М. – 1999. – 376 с.
    153. Мельник Г.С. Mass-media: психологические процессы и эффекты / Г.С. Мелник. – СПб.: Изд-во С.Петербургского ун-та, 1996. – С.71–73.
    154. Мендра А. Власть, элиты и классы / А. Мендра // Основы социологии: Учеб. Пособие. – М.: Издат. дом NOTA BENE, 2000. – С. 269–281.
    155. Метельова Т. Київ у контексті клановості українського суспільства [Електронний ресурс] / Т. Метельова. – Режим доступу: http:// www.urr.org.ua./data/newsview/.
    156. Миллс Р. Властвующая элита / Р. Миллс. – М.: Издательство иностранной литературы, 1959. – 337 с.
    157. Михальченко М. Еліта в Україні: їжте куме, що зварили / М. Михальченко // Віче. – 2003. – № 1. – С. 7–11.
    158. Михельс Р. Социология политических партий в условиях демократии / Р. Михельс // Диалог. – 1990. – № 7 – С. 67–79.
    159. Моделювання майбутнього. Від «нових облич» у політиці до «нового обличчя політики». Матеріали даних опитування експертів з питань політичного процесу [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ucipr.kiev.ua/files/books/results_elita_preyentation27May09.pdf
    160. Моїсеєва А.С. Внутрішньопартійний процес формування політичної волі: особливості реалізації в сучасні Україні / А.С. Моїсеєва // Політологічні записки: Зб. наук. праць. Вип. 2. – Луганськ: вид-во СНУ ім. В. Даля, 2010. – С. 87–98.
    161. Моїсеєва А.С. Специфіка формування вищих керівних органів політичних партій в сучасній Україні / А.С. Моїсеєва // Ґілея (науковий вісник): Збірник наукових праць / Гол. ред. В.М. Вашкевич. – К., 2009. – Випуск 29. – С. 330– 336.
    162. Моска Г. Правящий класс / Г. Моска // Социс. – 1994. – № 10. – С. 191–206.
    163. Мясников О.Г. Смена правящих элит: «консолидация» или «вечная схватка»? / О.Г. Мясников //Полис. – 1993. – № 1 – С. 52–60.
    164. На путях политической трансформации (политические партии и политические элиты постсоветского периода): Сб. Материалы семинара “Новые элиты и полит. ин-ты в СНГ” (Новгород, 25-30 янв. 1996 г.) / Моск. обществ. науч. Фонд. – М. – 1996. – 264 c.
    165. Наумкіна С., Козловська Л. Аналіз розвитку української політичної еліти (1994 – 1999 рр.) / С. Наумкіна, Л. Козловська // Нова політика. – 1999. – № 6. – C. 27–42.
    166. Наумкіна
  • Стоимость доставки:
  • 100.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины