ЕЛЕКТОРАЛЬНИЙ ПРОСТІР У КОНТЕКСТІ ТРАНСФОРМАЦІЙНИХ ЗМІН В УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ : ЭЛЕКТОРАЛЬНОЕ ПРОСТРАНСТВО В КОНТЕКСТЕ трансформационных изменений В УКРАИНСКОМ ОБЩЕСТВЕ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!



  • Название:
  • ЕЛЕКТОРАЛЬНИЙ ПРОСТІР У КОНТЕКСТІ ТРАНСФОРМАЦІЙНИХ ЗМІН В УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ
  • Альтернативное название:
  • ЭЛЕКТОРАЛЬНОЕ ПРОСТРАНСТВО В КОНТЕКСТЕ трансформационных изменений В УКРАИНСКОМ ОБЩЕСТВЕ
  • Кол-во страниц:
  • 193
  • ВУЗ:
  • Донецький національний університет
  • Год защиты:
  • 2012
  • Краткое описание:
  • Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

    Донецький національний університет


    На правах рукопису
    КЛЮЖЕВ ОЛЕКСАНДР ВОЛОДИМИРОВИЧ

    УДК 329.001+324


    ЕЛЕКТОРАЛЬНИЙ ПРОСТІР У КОНТЕКСТІ ТРАНСФОРМАЦІЙНИХ ЗМІН В УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ

    23.00.02 – політичні інститути та процеси


    Дисертація на здобуття наукового ступеня
    кандидата політичних наук

    Науковий керівник –
    Примуш Микола Васильович,
    доктор політичних наук,
    професор





    Донецьк-2012









    ЗМІСТ
    ВСТУП……………………………………………………………...4
    РОЗДІЛ І. БАЗОВІ ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ ЕЛЕКТОРАЛЬНОГО ПРОСТОРУ ТРАНСФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА…………………………………………………………….12
    1.1. Проблема визначення терміна “електоральний простір” та його структури
    1.2. Методологія дослідження електорального простору України у контексті трансформаційних змін
    1.2.1. Багаторівневість взаємозв’язків між електоральним простором та трансформаційними перетвореннями в Україні
    РОЗДІЛ ІІ. СОЦІАЛЬНІ ДЕТЕРМІНАНТИ ЕЛЕКТОРАЛЬНОГО ПРОСТОРУ УКРАЇНИ…………………………58
    2.1. Соціополітичні фактори електорального простору: загальні тенденції та український досвід
    2.2. Вплив демографічної диференціації на функціонування електорального простору України
    2.3. Практики політичної участі як чинники електорального простору України
    РОЗДІЛ III. ІНСТИТУЦІЙНІ ДЕТЕРМІНАНТИ ЕЛЕКТОРАЛЬНОГО ПРОСТОРУ УКРАЇНИ……………………..…110
    3.1. Правові детермінанти електорального простору України (на прикладі парламентських виборів)
    3.2. Інституційні фактори локальних електоральних кампаній в Україні та Донецькій області (на емпіричних даних місцевих виборів 2010 р.)
    3.2.1.Домінування правлячої партії в локальних виборчих кампаніях 2010 року


    3.3. Інституційні передумови парламентської кампанії 2012 р.
    ВИСНОВКИ...............................................................................163
    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………...179









    ВСТУП
    Необхідність подальшої концептуалізації терміна “електорального простору”, розробка нових підходів до аналізу та прогнозування виборчих процесів належать до актуальних проблем сучасної політичної науки в Україні. Трансформаційний стан українського суспільства визначає вибори ключовим інститутом, який забезпечує масову участь громадян у політичному процесі. Слабкість інститутів представницької демократії ускладнює аналіз проміжних станів взаємодії владних інституцій та суспільства, а тому електоральні процеси виступають у якості базового параметру для вимірювання такої взаємодії. Дослідження електоральних процесів дозволяє визначити зміст впливу трансформаційних змін на суспільство, виявити реакцію базових соціальних спільнот на системні перетворення, а також встановити характер взаємодії елітарних та елітарних груп. На сьогодні важливим завданням науковців є глибокий і детальний аналіз комплексу проблем, які формують причини, умови та факторів формування електорального простору.
    Проблематика електорального простору тісно пов’язана з екологічним підходом до вивчення електоральних процесів, оскільки саме цій підхід містить ознаки просторовості, дозволяє в межах інтегрованого дослідження співставити особливості історичного розвитку, соціальної та демографічної диференціації населення, економічні фактори взаємодії між соціальними групами із електоральними преференціями громадян, які здійснюються в межах певної території. Екологічний підхід до вивчення електорального простору базується на класичних роботах А.Зігфріда, Ф.Гогеля, М.Догана, Р. Хеберле та інші, які сформували основні положення цього підходу. На сучасному етапі електоральна географія акцентує увагу на композиційних та контекстних чинниках диференціації електоральних настроїв населення в межах певних територій. Композиційні чинники диференціації електоральних настроїв виборців базуються на їх приналежності до певних соціальних груп, економічних структур, культурних систем, практик політичної участі та поведінки тощо. Контекстні чинники диференціації включають більш широке навколишнє середовище, в яке інтегровані виборці та території (правова та політична системи, ефекти виборчих систем, партійна інституціоналізація, різні аспекти системних трансформацій, геополітична специфіка тощо). У більшості наукових досліджень проблематика електорального простору концентрується в межах системи електоральних позицій та преференцій, яка прив’язана к територіальним утворенням.
    В Україні проблематика електорального простору у різних аспектах представлена дослідженнями О.Вишняка, В.Королько, О.Петрова, І.Бекешкіної, А.Литвина, В.Миронюка, К.Черкашина, Н.Н.Паніної, Л.Кочубей, В.Березинського, Є.Головахи та іншими.
    Не дивлячись на те, що термін електоральний простір міцно закріпився в українській політичній науці, він досі є дискусійним. Ця проблема пов’язана з мультипарадигмальним характером методології аналізу сучасної політики, наявністю множини альтернативних підходів до пояснення політичних та електоральних процесів. Різноспрямовані альтернативні підходи висвітлюють лише окремі аспекти об’єкту дослідження, тому існує гостра проблема у комплексному підході, який інтегрує наявні електоральні теорії.
    Формування комплексного підходу до аналізу електоральних процесів видається можливим через об’єднання в межах терміна електоральний простір чинників, які прямо чи опосередковано здійснюють на них вплив. Інтеграція електоральних теорій, а також множини чинників впливу на виборчі процеси може бути досягнено через поєднання проблем електорального простору з трансформаційними процесами в українському суспільстві. Українське суспільство та окремі соціальні групи перебувають під впливом необхідності перманентного електорального позиціювання, а тому наявність або заперечення розриву між структурними перетвореннями в суспільстві та їх відображенням в соціумі через вибори і участь в діяльності політичних інститутів вимагає визначення послідовності в ієрархії базових елементів дослідницької проблеми. Дослідницьке задача знаходиться в площині перетинання первісного суспільного усвідомлення перетворень та самих трансформаційних змін.
    Актуальність дисертаційної роботи.
    Як відомо, питання влади й механізми її завоювання були важливими в усі часи, а особливої значимості вони набувають у період соціально-політичних трансформацій і, відповідно, вибори в цьому контексті є ключовим механізмом представницької демократії. Так уже склалося, що в сучасній Україні вибори є головною й, фактично, єдиною формою масової участі у політиці, тому важливим завданням науковців-політологів є детальний та глибокий аналіз усього комплексу проблем електоральної поведінки населення. Останнім часом перебіг виборів в Україні стимулює підйом наукового інтересу саме до особливостей електорального простору.
    Сказане вище дозволяє зробити висновок про актуальність теми дисертаційного дослідження, яке покликано проаналізувати електоральні процеси, визначити зміст впливу трансформаційних змін на суспільство, виявити реакцію базових соціальних спільнот на системні перетворення, а також необхідність подальшої концептуалізації терміна електоральний простір, розширення меж його наукового використання у контексті трансформаційних змін в українському суспільстві з визначенням ключових детермінант електорального простору України.
    Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тему дисертаційної роботи затверджено Вченою радою Донецького національного університету. Дослідження заявленої проблематики пов’язано із розробкою наукової теми “Електоральна політика та виборчі системи сучасності”, яку здійснює кафедра політології Донецької національного університету.
    Мета дослідження – встановити зміст та характерні особливості взаємного впливу трансформаційних перетворень в українському суспільстві та змін у електоральному просторі України.
    Відповідно до мети дослідження визначено такі завдання:
    1. Дослідити базові підходи до вивчення електорального простору в умовах трансформаційного суспільства;
    2. Уточнити термін “електоральний простір” шляхом інтеграції електоральних теорій та підходів;
    3. Розробити авторську методологію дослідження електорального простору в умовах трасформаційного суспільства;
    4. З’ясувати соціополітичні чинники електорального простору України;
    5. З’ясувати інституційні чинники електорального простору України;
    6. Розробити нові прикладні методи дослідження електорального простору України.
    Об’єктом дослідження є процеси формування електорального простору України в умовах суспільної трансформації.
    Предметом дослідження є комплекс чинників функціонування та динаміки електорального простору України.
    Основні методи та прийоми роботи.
    Для вирішення завдань, поставлених у дисертаційній роботі, використовується комплексний підхід, що синтезує низку методів. Головним засобом дослідження електорального простору у контексті трансформаційних змін в українському суспільстві є системний метод, який спрямовується на вивчення багаторівневого взаємного впливу трансформаційних процесів і динамічних змін електорального простору України. Інституціональний метод використовується щодо вивчення особливостей функціонування політичних інститутів та норм в Україні, що здійснюють вплив на електоральний простір. Соціологічний метод дослідження спрямовується на виявлення соціальної обумовленості електоральних процесів в Україні. Біхевіоралістський метод дослідження використовується у частині дослідження специфіки електоральної поведінки в Україні та її мотивацій. Історичний метод дослідження передбачає аналіз етапів формування електорального простору України, виявлення їхньої послідовності та специфічних характеристик. До емпіричних методів дослідження, що використовуються у дослідженні, належать статистичні методи аналізу результатів виборів, демографічних процесів, даних соціологічних опитувань. Методологія дослідження базується на поєднанні теорій трансформації, екологічного підходу, теорій електоральної поведінки, інституційного та неоінституційного підходу.
    Наукова новизна отриманих результатів.
    Наукова новизна отриманих результатів визначається наступними положеннями:
    • Запропоновано уточнення терміна “електоральний простір”, який у цьому дослідженні розглядається як взаємодія між територіями, що базується на регіональних особливостях й відмінностей у період виборчих кампаній, специфічних формах взаємодії між суб’єктами електорального процесу (електоральними та політичними групами). Структуру електорального простору пропонується розглядати в межах трьох компонентів: географічно-просторового, поведінкового та інтеракційного;
    • Запропановано авторський підхід до дослідження проблематики електорального простору у контексті трансформаційних суспільних змін, який базується на інтеграції п'ятьох елементів двох рівнів. Три елементи (політична, економічна та соціальна трансформація) належать до першого рівня. Інші два елементи (“електоральна реакція” та “електоральний комплекс”) — до другого рівня. Перший рівень включає три елементи, що охоплюють проблематику системної трансформації: політичні, економічні та соціальні перетворення. На першому рівні визначається послідовність перетворень, виокремлюються основні напрямки змін у політичній, економічній та соціальній сферах. Другий рівень включає елементи: електоральна реакція та електоральний комплекс. Елемент “електоральна реакція” полягає у співставленні українських електоральних кампаній з характеристиками елементів першого рівня. Електоральний комплекс є завершальним елементом дослідження, поєднуючи в собі результати аналізу двох рівнів;
    • У науковий обіг вводяться терміни “електоральна реакція” та “електоральний комплекс”;
    • Комплексно досліджено соціальні та інституційні чинники електорального простору України. У дослідженні встановлено, що більшість поділів в Україні, заснованих на диференціації соціальної структури населення, не стають соціополітичними, оскільки відсутні стабільні політичні інститути для їх переведення на політичний рівень. Базовим рівнем електоральної диференціації населення України є регіональний поділ, якій заснований на взаємодії історично сформованих регіональних ідентичностей та підтримується актуальними політичними проблемами. Особливістю електоральної диференціації населення України є слабка партійна ідентифікація громадян, що динамічно змінює домінування окремих політичних сил в межах електоральних макрорегіонів. Електоральний простір України зазнає потужного впливу інституційного чинника, який має потенціал для ініціювання його змін. Емпіричні дані про місцеві вибори 2010 р. в Україні та Донецькій області засвідчують збереження можливостей застосування адміністративного позаелекторального впливу на результати волевиявлення громадян;
    • Запропоновані розрахункові схеми для вивчення динаміки залежностей між демографічними та електоральними процесами. Розроблені розрахункові схеми дозволять оперативно фіксувати коливання кількості виборців в Україні, прогнозувати зміни демографічного корпусу та їх вплив на результати голосування;
    Практичне значення отриманих результатів дисертаційного дослідження визначається передовсім його актуальністю, новизною та сукупністю положень, що виносяться на захист. У роботі докладно аналізуються теоретичні й методологічні підходи до вивчення електоральних процесів; подається комплексна характеристика електорального простору України із детальним описом максимально можливих чинників його формування, пропонується власне дефінування терміна – “електоральний простір”. Методологічний підхід та практичні результати дослідження можуть набути подальшого розвитку у теоретичних та прикладних розробках та виступити їх підґрунтям. Положення дисертаційної роботи можуть використовуватись під час навчального процесу задля професійної підготовки політологів, мають практичну цінність для розробки спеціальних курсів із електоральної політики.
    Особистий внесок здобувача. Абсолютну більшість результатів дослідження отримано самостійно, підготовлено 5 фахових наукових публікацій, частину дослідження представлено у навчальному посібнику “Політична конфілктологія: теорія та практика”, рекомендованому МОН України.
    Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційного дослідження були оприлюднені автором у виступах та публікаціях на науково-практичних і науково-теоретичних конференціях: “Міжнародна науково-практична конференція: Якість виборів як основа зміцнення демократії” (м. Донецьк, 23-24 липня 2009 р.) “Дні філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка-2008: Міжнародна наукова конференція” (м. Київ, 16-17 квітня 2008 р.), “Правові та соціополітичні аспекти взаємовідносин ЄС – Україна. Шоста міжнародна наукова конференція “Європейське право сьогодні” (м. Донецьк, 23-24 жовтня 2008 р.), круглий стіл “Який виборчий закон потрібен Україні?” (м. Донецьк, 3 листопада 2011 р.). Окремі розділи дисертації та вся робота в цілому обговорювалися на засіданнях кафедри політології Донецького національного університету.
    Публікації. Основні теоретичні положення та результати дисертації автором самостійно викладено в 5 фахових наукових публікаціях, а також 5 науково-публіцистичних статтях. Загальний обсяг публікацій – 3,25 авт. арк.
    Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, загальних висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дослідження складає 193 сторінки. Список використаних джерел складається з 165 джерел.
  • Список литературы:
  • ВИСНОВКИ

    Належність електорального простору до суміжних об’єктів дослідження визначається його термінологічною різноспрямованістю. Дослідження електорального простору базуються на географічно–просторовій диференціації населення, теоріях електоральної поведінки та політичного ринку, інституційних та комунікаційних концепціях політичного процесу. Перетинання різних наукових напрямків дозволяє розширювати теоретичне та прикладне використання терміну електоральний простір Електоральний простір може виступати відображенням політичного процесу, що характеризує локалізовану в соціальному просторі взаємодію елітарних і неелітарних груп у період легального формування органів влади. Електоральний простір також охоплює увесь комплекс диференціацій населення, які прямо чи опосередковано впливають на легальний розподіл політичної влади.
    Базовою характеристикою електорального простору є взаємодія між територіями, що виявляється у їх взаємовпливі на динаміку електоральних преференцій. Електоральний простір не є статичним явищем, в межах нього відбувається обмін електоральними практиками, спостерігаються зміни електоральних та політичних орієнтацій виборців.
    Під структурою електорального простору розуміється сукупність сталих зв’язків між його суб’єктами, що забезпечують відтворення його основних характеристик при різних зовнішніх та внутрішніх змінах. Структура електорального простору виявляється через кореляційні зв’язки електоральних преференцій різних територій та практики взаємодії між суб’єктами електорального простору. Електоральний простір та його структура базується на відмінностях одного суб’єкта перед іншим.
    До суб’єктів електорального простору належать:
    - держава, яка в межах правового регулювання формує інституційний дизайн електорального простору;
    - політичні партії, що характеризуються специфічним територіальним, ідеологічним та владним розташуванням електоральних позицій;
    - політичні лідери, що характеризуються специфічним територіальним, ідеологічним та владним розташуванням електоральних позицій;
    - сукупність виборців, що формують електоральні позиції політичних партій та політичних лідерів;
    - інші суб’єкти, у тому числі громадські об’єднання, що здійснюють вплив на функціонування електорального простору.
    Під комунікацією суб’єктів електорального простору розуміється взаємовідносини між ними шляхом обміну інформацією, електоральними технологіями та практиками у процесі боротьби за політичну владу в умовах виборчого процесу. Комунікація між суб’єктами електорального простору виконує стосовно нього наступні функції:
    • інформаційна функція (формування стандартного інформаційного середовища, у якому функціонує електоральний простір);
    • регулятивна функція (визначення сталих практик взаємодії суб’єктів електорального простору);
    • маніпулятивна функція (формування громадської думки та електоральних орієнтацій громадян).
    Найпростішою одиницею електорального простору є адміністративно - територіальна спільнота. Певна сукупність цих одиниць має інтегровані ознаки й повинна розглядатись як електоральний регіон, незалежно від чинної системи адміністративного поділу. Електоральний регіон –це простір, в межах якого відтворюються специфічно-локальні практики взаємодії між суб’єктами електорального простору.
    До базових індикаторів вимірювання електорального регіону належать соціальні, політичні, економічні, електоральні характеристики територіальних спільнот, а також аналіз ресурсів виборчих конкурентів.

    Структура електорального простору формується під впливом сукупності різнорівневих чинників, до яких належать:

    • географічна диференціація, що включає особливості історичного, поселенського, адміністративного та культурного розвитку території;
    • інституційні особливості політичного процесу, в межах якого взаємодіють елітарні та неелітарні групи;
    • наявні соціальні розколи в суспільстві;
    • особливостями комунікації між суб’єктами та об’єктами політики;
    • політична поведінка, яка склалась в межах конкретного політичного та географічного простору.

    Встановлення зв’язку між структурними трансформаціями в суспільстві та їх відображенням в соціумі через форми електорального позиціювання (вибори, участь в діяльності політичних інститутів, політичний протест, пасивна рефлексія) належить до ключових проблем дослідження.
    Системні трансформації можуть розглядатися:
    • у якості процесів, які детерміновані специфікою електорального простору.
    • у якості процесів, які визначають специфіку електорального простору.
    Взаємозв’язок між суспільними трансформаціями та специфікою електорального простору має розглядатись в межах ефективності демократичних процесів. Електоральні кампанії можуть виконувати стимулюючу функцію щодо здійснення якісних трансформацій у соціальній, економічній, управлінських сферах. Відсутність ефективних електоральних та політичних інститутів, що є основою демократичного процесу, послаблює або зовсім нівелює вплив суспільства на трансформаційні перетворення.
    До особливостей взаємозв’язків між трансформаційними процесами в Україні та електоральним простором належать надмірна політизація суспільства, яка специфічно поєднується зі слабким рівнем усвідомлення змісту перетворень, та дезорганізація соціальної структури, що супроводжується високим рівнем адаптації громадян до змін власних соціальних позицій.
    Підхід до вивчення взаємозв’язків між трансформаційними процесами в Україні та структуризацією електорального простору може включати включає два базових рівня. Перший рівень включає три елемента, що охоплюють проблематику системної трансформації: політичні, економічні та соціальні перетворення.
    Другий рівень включає елементи: електоральна реакція та електоральний комплекс. Зміст елементу електоральна реакція полягає у співставленні українських електоральних кампаній з характеристиками елементів першого рівня. Електоральний комплекс є завершальним елементом дослідження, що поєднує в собі результати аналізу двох рівнів. Електоральний простір, що об'єднує в собі відповідні процеси, представлений сукупністю трансформаційних передумов.
    Не дивлячись на пониження впливу “традиційних” поділів на формування електоральних уподобань, він не втратив свого значення. Соціально-групові фактори визначають електоральну поведінку. Система координат для пояснення електоральної поведінки повинна бути багатовимірною і має обов’язково враховувати неідеологічний (владний) чинник. Владний чинник орієнтований на розташування виборців, як правило, в бінарних континуумах «режим-опозиція» або “підтримка-протест”, які обумовлені відношенням до владних систем. Потенціал застосування категорії “соціополітичного поділу” до вивчення електоральної поведінки в Україні, є багаторівневою та складною проблемою. У цій проблемі є два протилежних полюси: від гіпотез про повну непередбачуваність результатів виборів до висновків щодо їх абсолютної прогнозованості. Непередбачуваність виборів базується на тому, що слабкість українських політичних та партійних інститутів ускладнює еволюцію наявних соціальних поділів у соціополітичні. В українській виборчій практиці є багато прикладів, коли групи виборців, які функціонують в межах соціального поділу, голосують за політичні сили із абсолютно протилежними соціальними орієнтаціями. Результати виборів в Україні, тим не менш, можуть вважатись й прогнозованими, оскільки прямо залежать від розмаху адміністративного ресурсу, обсягів фінансових ресурсів суб’єктів виборчого процесу, доступом до інформаційних джерел, позазаконних викривлень результату тощо. Вибори в Україні фіксують чітку тенденцію електоральної диференціації території країни на рівні макрорегіонів (Західний, Центральний, Південний та Східний регіони). Західний та Східний регіони є полюсами електоральної диференціації. Центральний та Південний регіони є проміжними точками між цими полюсами. Електоральний простір України може розглядатись як взаємодія між макрорегіонами, яка характеризується взаємопроникненням регіональних електоральних тенденцій, обміном специфічними формами та практиками комунікації між суб’єктами електорального процесу. До головних причин виникнення електоральних макрорегіонів найчастіше відносять історичний, етнолігвістичний, релігійний. зовнішньополітичні чинники, ідеологічне розмежування населення; суттєві соціально-економічні розмежування між регіонами; розбіжності у ставленні до політичному режиму. Останні виборчі кампанії в Україні засвідчили, що чинники регіонального поділу залишаються значним маркером електоральних орієнтацій громадян, але політичні сили все частіше формують серединні політичні позиції. Найбільш яскраво ця тенденція проявилась на президентських виборах 2010 р., коли окремі кандидати синтезували у своїх передвиборчих програмах положення щодо необхідності зміцнення статусу української мови та намірів забезпечення прав російськомовних та іншомовних громадян. Такий підхід дозволяв кандидатам одночасно апелювати до різних електоральних макрорегіонів України. Ідеологічне розмежування українського суспільства характеризується непослідовністю орієнтацій його громадян. Наявні соціологічні дані засвідчують, що громадяни України більше схильні орієнтуватись на ліві,соціально орієнтовані політичні сили, ніж заявляти про підтримку ліберальних, ринково - орієнтованих політичних сил. Особливістю партійної ідентифікації громадян України є те, що на неї слабо впливають ідеологічні орієнтації виборця, а й часто їй вступають з нею у протиріччя. В Україні яскраво виражені соціально-економічні розмежування між регіонами, що об’єктивно послаблює горизонтальні зв’язки між громадянами. Слабкість горизонтальних зв’язків між громадянами сприяє регіоналізації політичних настроїв, формуванню певних упереджень між населенням регіонів та ототожненню цих упереджень із конкретними політичними силами
    Вплив демографічної диференціації на електоральний простір виявляється через зміни у виборчому корпусу, що є сукупністю громадян, які мають активне виборче право. Стабільність показника кількості виборців та його обґрунтованість демографічними, міграційними та іншими процесами є запорукою якісних виборів та довіри до їх результатів. Не дивлячись на загальновідомі негативні демографічні тенденції в Україні, показник кількості виборців характеризується стабільністю. У період між 1998-2010 р. кількість виборців скоротилась на 2,5 % (930 тис.), а населення скоротилось на 8,6 % (4млн. 309 тис). Проблема співвідношення кількості виборців та кількості наявного населення отримала у окремих дослідженнях назву «конфлікт статистик». Аналіз показників смертності та показників народжуваності в Україні дозволяє стверджувати, що вікові зрушення у виборчому корпусі України забезпечують відтворення кількості виборців. Високі показники народжуваності наприкінці 80 рр. - початку 90 рр. ХХ ст. компенсують втрати у показниках кількості виборців, оскільки смертність, в основному, приходиться на старші вікові групи. Темпи зниження кількості виборців компенсуються за рахунок тих вікових груп, які тільки набувають виборчих прав. Для підтвердження цієї гіпотези у підрозділі наводяться ілюстративні розрахунки. Згідно даним Державного комітету статистики України 2009-2010 рр. у віковій структурі виборчого корпусу України домінувала вікова група 30-54 років, яка займає біля 44 % від всіх виборців. Виборці, які мають вік 55 років та більше, становлять біля 33% виборчого корпусу України. Найбільш динамічною електоральною групою з точки зору її ротації є вікова група 18-29 років, яка займає більше 23% виборчого корпусу. У різних вікових групах виборців складається специфічне співвідношення чоловіків та жінок. Серед молодих виборців (вікова група 18-29 років) незначно домінують чоловіки, що пояснюється вищим рівнем їх народжуваності . З 30 - річної вікової групи починається домінування жінок, найбільше жінки представлені у віковій групі 66-100 років. У найстаршій віковій групі виборців (66-100+) жінки складають майже 67%, чоловіки дещо більше 33 %. Соціологічні дослідження демонструють, що жінки та чоловіки приблизно однаково залучаються до виборчого процесу, відмінності рівнів їх електоральної активності не є значними. Молодь традиційно більш критично оцінює значимість виборів, у порівнянні з іншими віковими групами. Електоральні преференції чоловіків і жінок є хоча й не однаковими, але мають однаковий ранговий порядок і є дуже близькими за частками голосів, відданих за різні партії. В Україні фіксуються окремі розбіжності у голосування різних вікових груп. По деяким кандидатам чи партіям ці розбіжності є суттєвими, але все ж таки вони відповідають загальнонаціональним настроям
    Одним із механізмів прийняття політичних рішень, втілення державної політики чи вибору політичних лідерів на всіх рівнях влади є політичний протест. В Україні політичні протести поділяються на протести електорального й позаелекторального характеру. Політичний протест позаелекторального характеру виражається через готовність громадян брати участь у конвенційних і неконвенційних акціях непокори владі, він пов’язаний з електоральними кампаніями та впливає на них, але не реалізується безпосередньо через виборчі механізми. В Україні фіксуються тенденції до підвищення потенціалу протестних настроїв позалекторального характеру. Політичний протест електорального характеру втілюється через підтримку громадянами опозиції та голосування «проти всіх». Більшість передвиборних кампаній в Україні відбувалися за поділом “влада-опозиція”, при цьому підтримка громадянами опозиційних політичних сил виступає механізмом збереження протестних настроїв населення у контрольованих межах. Відсутність можливості у виборців голосувати «проти всіх» на парламентських виборах 2012 р. потенційно може сприяти підвищенню рівня абсентеїзму громадян. Перспективним напрямком врегулювання цієї проблеми може бути встановлення законодавчих вимог щодо визнання виборів недійсними при поєднанні максимального порогу голосування «проти всіх» та мінімальної явки виборців.
    Динамічність реформування виборчого права в Україні супроводжується інертністю правових новацій. Зміни законодавства обертаються навколо виборчих механізмів, закладених ще на зломі політичних режимів, руйнування радянської правової системи та закладення нових інституційних норм у незалежний Україні. Знайти приклади такої інертності досить нескладно: дискусія щодо мінімальної “явки” виборців, спроби нівелювання "адміністративного ресурсу”, проблема самовисування кандидатів, визначення кількості та меж виборчих округів тощо. Реформування виборчого законодавства України на початку 90 рp. ХХ ст. необхідно вважати “перехідним” періодом. У цей час політичний процес супроводжувався пошуком виборчої моделі, яка б відповідала владним реаліям перших років незалежності України. Ключовим викликом були роль і місце партій в політичній системі. З одного боку, вже існувала подібність партійного ринку (на початку 1992 р. діяло більше 10 політичних партій), з другого, їх реальна організаційна й технологічна спроможність характеризувалась низькими показниками ефективності. Видається, що тоді найбільш проблемним для політичних груп було залучення новостворених партійних об'єднань до процесу розподілу влади. Виборче законодавство 1990-1997 рр. має багато прикладів коливань або “серединної позиції” української еліти щодо законодавчого реформування виборчого процесу. Закон України “Про вибори народних депутатів України” 1993 р. розглядається як спроба пристосування існуючих практик до нових умов. На виборах 1998 р. відносно успішно було реалізовано декілька пропрезидентських партійних проектів, що зменшувало вагу політичних груп, які діють в межах неформалізованих політичних груп (таких, які не спираються на партійний інститут). У 2002 р., коли відбулись чергові парламентські вибори, мажоритарна складова виборів розглядалась як механізм збереження впливу Президента України на парламент, а інтенсивність партійної структуризації законодавчого органу влади на цьому етапі була уповільнена. Така логіка політика-правових перетворень мала свій результат: перемога провладних сил на виборах 2002 р. у одномандатних виборчих округах не дозволила опозиції створити парламентську більшість. Виборче законодавство стало механізмом практичної реалізації домовленостей провідних політичних сил, досягнутих у процесі вирішення владного конфлікту на президентських виборах 2004 р. та позачергових парламентських виборах 2007 р. Домінування політичних партій у кампаніях 2006-2007 рр. має декілька вимірів: - зменшення рівня непрогнозованості результатів електоральних кампаній, особливо у регіональному аспекті, що відбулось у зв'язку із обмеженням формалізованих форм індивідуальної конкуренції в електоральному процесі; - внутрішня інтеграція самого електорального процесу (процедурне та інституційне обрамлення позбавило своєрідної автономності політичну активність регіональних суб'єктів; 3) існування та посилення легального владного впливу на електоральний процес (виборчий бар'єр, процедура реєстрації суб'єктів виборчих компаній, механізм судового опротестування тощо); 4) структуризація електоральних орієнтацій населення України шляхом посилення інституційних функцій політичних партій.
    Для локальних виборів 2010 р. характерною стала поява низки нових політичних партій та актуалізація на локальних виборах політичних сил, які на національному рівні припинили активну діяльність. Відсутність у законодавстві норми про самовисування кандидатів обмежила виборчу активність регіональних еліт, підвищила їх залежність від центрального керівництва політичних партій. Виборча кампанія Партії регіонів майже у всіх регіонах була консолідованою та скоординованою, опозиційні сили проводили автономні та децентралізовані кампанії.
    У політичних елітах досі не сформувались усталені практики проведення виборчих кампаній, а тому навіть найоптимальнішим законодавчим новаціям буде надзвичайно складно довести свою ефективність. У перехідних суспільствах незалежні виборчі комісії із пропорційним представництвом політичних сил більш адекватно відповідають задачам демократичного розвитку, ніж адміністрування виборів органами влади. Практика формування виборчих комісій в Україні пройшла різні етапи свого становлення: від ігнорування інтересів суб’єктів виборів до домінування парламентських сил у цьому процесі. Функціонування в Україні незалежних виборчих комісій із партійним представництвом супроводжується значними проблемами. Але, ініціативи щодо впровадження “постійних” чи “професійних” виборчих комісій є передчасними та ризикованими, оскільки зараз мова йде насамперед про становлення демократичних практик. Напрямком удосконалення підходу до формування виборчих комісій має стати зняття преференцій для парламентських сил. Фактором стабілізації діяльності виборчих комісій повинні бути зобов’язання політичних партій щодо підготовки зацікавлених та професійних представників. Перспективою законодавчого регулювання може стати комплексна система навчання членів виборчих комісій із одночасним наділенням партій обов’язками щодо завчасної підготовкою своїх кандидатів. Підвищення виборчого бар’єру призведе до подальшого зниження легітимності виборів, оскільки зросте кількість виборців, які не матимуть представництва в українському парламенті. Підвищення виборчого бар’єру до 5 % на парламентських виборах може створити ситуацію, коли майже половина виборців проголосує за партії, які не наберуть встановлену законом мінімальну кількість голосів. Чинниками цього явища можуть стати велика кількість учасників виборів та розпорошення електоральних симпатій громадян. Підвищення виборчого бар’єру має дискримінаційний характер для політичних партій, які за результатами соціологічних опитувань 2011 р. знаходяться на межі бар’єру у 3 %.. Проблема подібних політичних сил загострюється тим, що змішана виборча система передбачає зростання у два рази виборчої квоти для отримання мандатів у загальнодержавному окрузі (кількість голосів виборців вже буде ділитись на 225, а не на 450 мандатів, як це було у 2006-2007 рр.). Збільшення виборчого бар’єру, яке поєднується з мажоритарною системою відносної більшості, не сприятиме стабільності процесів структуризації українського парламенту. Норма щодо підвищення виборчого бар’єру спрямовується на штучне обмеження оновлення політичного спектру.









    СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:
    1. Агеева Л.А. Об опыте работы избирательных комиссий по рассмотрению обращений участников избирательного процесса / Л.А. Агеева // Вестник Центральной избирательной комиссии РФ. – 2008. – №1. – С. 45-51.
    2. Алескеров Ф.Т., Платонов В.В. Система пропорционального представительства и индексы представительности парламента / Алескеров Ф.Т., Платонов В.В. – М.:ГУ ВШЭ, 2003. – 44 с.
    3. Арбатская М.Н. Электоральное пространство и управление избирательными правами граждан: методологические и методические основы анализа / Арбатская М.Н. // Политэкс. – 2006. – № 1. – С. 5-8.
    4. Арон Р. Демократия и тоталитаризм / Арон Р. – М.: Текст, 1993. – 262 с.
    5. Афонін Е., Радченко О. Всевладдя політичних партій як загроза демократизації держави [Електронний ресурс] / Афонін Е., Радченко О. – Режим доступу: http://www.politik.org.ua/vid/magcontent.php3? c=1714.
    6. Ахременко А.С. Социальные размежевания и структуры электорального пространства России / Ахременко А.С. // Общественные науки и современность. – 2007. – № 4. – C. 80-92.
    7. Ахременко А.С., Мелешкина Е.Ю. Голосование “против всех” как форма политического протеста: проблемы изучения / Ахременко А.С., Мелешкина Е.Ю. // сост. Тенденции и перспективы. – М., 2002. – Вып. 1. – С. 24.
    8. База даних “Населення України” [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/
    9. Байханов И.Б. Современные электоральные пространства в ракурсе мировой политики: автореф. дис. на соискание уч. степени канд. полит. наук.: спец. 23.00.02 “Политические институты и процессы” / Байханов И.Б. – М., 2007. – С.16.
    10. Балашова А.Н. Технология избирательной кампании в западной политической науке / Балашова А.Н. // Вестн. Моск. ун-та. Сер. 12: Полит. науки. – 2000. – № 2. – С. 65.
    11. Бебик В., Дащаківська О., Охотникова О. Вибори-2007: мотивація та ефективність політичних впливів / Бебик В., Дащаківська О., Охотникова О. // Політичний менеджмент: Укр. науковий журнал. – 2008. – № 1. – С. 14–22.
    12. Березинський В.П. Електоральний простір України: спроба побудови операціональної моделі / Березинський В.П. // Грані. – 2004. – № 5. – С. 118-122.
    13. Березинський В.П. Основні моделі сегментації електорального простору в перехідних суспільствах: матеріали міжнародної конференції «Наука і освіта-2005» / (Дніпропетровськ-Белгород, 5-7 лютого 2005 р.). – Дніпропетровськ, 2005. – С. 15-16.
    14. Березинський В.П. Транзитивні особливості формування електорального простору сучасної України: автореф. дис. на здобуття наук. ступеняканд. політ. наук: спец. 23.00.02 “Політичні інститти та процеси” / Березинський В.П. – Дніпропетровськ, 2005. – С. 7.
    15. Биктагиров Р.Т. Субъекты избирательного права: теоретико-правовой анализ / Биктагиров Р.Т. // Право и политика. – 2009. – № 1. – С. 129-132.
    16. Богашева Н.В., Ключковський Ю.Б., Колісецька Л.В. Дослідження деяких аспектів еволюції виборчого законодавства України (1989-2006 роки) / Богашева Н.В., Ключковський Ю.Б., Колісецька Л.В. – К., 2006.
    17. Богданова М.Н. Российская электоральная политика: институциональные ресурсы и технологии реализации: автореф. дис. на соискание уч. степени канд. полит. наук.: спец. 23.00.02 “Политические институты и процессы” / Богданова М.Н. – Ростов-на-Дону, 2006. – С. 18.
    18. Богданова, М. Н. Институциональные особенности развития электоральной культуры [Текст] / М. Н. Богданова // Философия права. – 2006. – № 3. – С. 98-100.
    19. Бодуен Ж. Вступ до політології / Бодуен Ж. – К.: Основи, 1995. – 174 с.
    20. Бродель Ф. Что такое Франция? Книга первая: пространство и история / Бродель Ф. – М.: Прогресс, 1994. – С. 20.
    21. Бурдье П. Общественное мнение не существует / Бурдье П. // Соціологія политки. – М., 1993. – С. 161-177.
    22. Бурдье П. Социология политики / Бурдье П.; пер. с фр. Г.А. Чередниченко [cост., общ. ред. и предисл.] – М., 1993. – 453 с.
    23. Вибори в Європейському Союзі [Текст] / За ред. Ковриженка Д.С.; Лабораторія законодавчих ініціатив. – К.: ФАДА, ЛТД, 2006. – 156 с.
    24. Вибори до Верховної Ради України 2002 року: [інформац.-аналіт. вид.] / ЦВК України. – К., 2002. – С. 147.
    25. Виборче законодавство: українська практика, міжнародний досвід та шляхи реформування: [за заг. ред. Радченка Є.В.] – К.: Факт, 2003. – С. 243.
    26. Виборче законодавство: українська практика, міжнародний досвід та шляхи реформування [Текст] / За загальною редакцією Радченка Є.В. – К.: Факт, 2003. – 258 с.
    27. Вишняк О. Електоральна соціологія: історія, теорії, методи: підруч. [для студ. вищ. навч. закл.] / Вишняк О.– К.: Ін-т соціології НАНУ, 2000. – 308 с.
    28. Гантер Р., Даймонд Л. Виды политических партий: Новая типология / Гантер Р., Даймонд Л. // Политическая наука: Политические партии и партийные системы в современном мире – М.: ИНИОН РАН, 2006. – С. 54 – 61.
    29. Гельман В. Я. Политическая культура, массовое участие и электторальное поведение / Гельман В. Я. // Политическая социология и современная российская политика: [под ред. Голосова Г.В., Мелешкиной Е.Ю.] – СПб.: “Борейпринт”, 2000. – С. 7-31.
    30. Головаха Є., Горбачук А., Паніна Н. Україна та Європа: [результати міжнародного порівняльного соціологічного дослідженння] / Головаха Є., Горбачук А., Паніна Н. – К.: Інститут соціології НАН України, 2006 –142 C.
    31. Головаха Є.І., Паніна Н.В. Тенденції розвитку українського суспільства (1994 – 1999 рр.): cоціологічні показники (таблиці, ілюстрації, коментар) / Головаха Є.І., Паніна Н.В. – К.: Ін-т соціології НАНУ, 1999. – С. 48.
    32. Голосніченко Д. Повноваження державних органів щодо захисту прав виборців / Голосніченко Д. // Вибори та демократія. - 2007. – № 2. – С. 11-14
    33. Голосов Г. Форматы партийных систем в новых демократиях: институциональные факторы неустойчивости и фрагментации / Голосов Г. // Полис. – 1998. – № 1.
    34. Гончарук, В. П. Політологічний аналіз еволюції виборчої системи сучасної України / В. П. Гончарук // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. – 2000. – Вип. 34. –С. 63–68.
    35. Гугнін Е.А. Топологічні характеристики електорального поля України: автореф. дис. на здобуття ступеня канд. соціол.наук.: спец. 22.00.03. “Соціальні структури та соціальні відносини” / Гугнін Е.А. – Запоріжжя, 2007. – 18 с.
    36. Гудина Ю.В. Активность российских избирателей: теоретические модели и практика / Гудина Ю.В. // Полис. – 2003. – № 1. – С. 112.
    37. Даймонд Л. Прошла ли третья волна демократизации? / Даймонд Л. // Полис. – 1999. – №1. – С. 10-25.
    38. Денкэн Ж.-М. Политическая наука: учеб. пособие / Денкэн Ж.-М. – М.: МНЭПУ, 1993. – 161 с.
    39. Джанда К. Сравнение политических партий: исследования и теория / Джанда К. // Современная сравнительная политология: (хрестоматия) [Элекронный ресурс] – М.: Моск. общественний научний фонд, 1997. – Режим досупа: http://www.auditorium.ru/books/
    40. Динаміка ідеологічних маркерів. Квітень 2011 [Електронний ресурс] // Режим доступу: www.ratinggroup.com.ua/politic/
    41. Динаміка політичного режиму в Україні (прогнозний аспект) [Текст] / за заг. ред. д. політ. н. О. А. Фісуна – Харків: Золоті сторінки, 2011. – 116 с.
    42. Донова Е. В. Социально-политические размежевания и их трансляция в политическую систему стран Центральной и Восточной Европы / Донова Е.В. // Политическая наука. – 2004. – № 4. – С. 101-125.
    43. Дуда. А. Про тих хто рахує (національні особливості формування виборчих комісій) [Електронний ресурс] // Режим доступу: electioninfo.org.ua/in.php?i=215
    44. Думка громадян України про владу, політиків, ситуацію в країні та вплив економічної кризи (результати опитування) [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.uceps.org/ukr/news.php? news_id=157.
    45. Думка громадян України про підсумки 2008 р. (опитування) [Електронний ресурс] // Режим доступу: www.uceps.org/ukr/news.php
    46. Дунаева Ю.В. Социально-политические размежевания в странах Центральной и Восточной Европы / Дунаева Ю.В. // Политическая наука. – 2004. – № 4. – С. 89-99.
    47. Дюверже М. Политические партии: учебник / Дюверже М. – М.: Прогресс, 2002. – 560 с.
    48. Европейский суд по правам человека. Дело “Юмак и Садак против Турции” [Електронний ресурс] //Режим доступу: http://docs.pravo.ru/document/view/
    49. Елисеев С. Социальные и политические размеживания, институциональные предпосылки и условия консолидации партийных систем в демократическом транзите / Елисеев С. // Политическая наука: Социально-политические размеживания и консолидация партийных систем. – 2004. – № 4. – С. 64-89.
    50. Європейський демократичний доробок у галузі виборчого права: Матеріали Венеціанської Комісії, Парламентської Асамблеї, Комітету Міністрів, Конгресу місцевих і регіональних влад Ради Європи: [пер. з англ.] /за ред. Ю.Ключковського. – Вид. 2-е, випр. і доповн. – К., 2009. – 500 с.
    51. Жданов І. Вибори – 2002: соло для адміністративного ресурсу? / Жданов І. // Дзеркало тижня. – 2002. – № 50 (374). – С. 3.
    52. Закон України "Про вибори народних депутатів України"// Відомості Верховної Ради. – 2001. – № 51-52, ст. 265 .
    53. Закон України “Про вибори народних депутатів України” // Відомості Верховної Ради. – 1997. – № 43, ст.280.
    54. Зарубежная политология: cловарь-справочник / [под ред. А.В. Миронова, Г.А. Цыганкова.] – М.: Социально-политический журнал, Независимый открытый университет, 1998. – 359 с.
    55. ЗУ «Про вибори народних депутатів України» [Електронний ресурс] //Режим доступу: zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4061-vi
    56. Иванченко А.В. Избирательные комиссии и граждане в их взаимных отношениях / Иванченко А.В. // Представительная демократия и электорально-правовая культура. М., 1997.
    57. Иванченко А.В., Кынев А.В., Любарев А.Е. Пропорциональная избирательная система: История, современное состояние, перспективы: уч. пособие / Иванченко А.В., Кынев А.В., Любарев А.Е. – М.: “Аспект Пресс”, 2005. – 333 с.
    58. Кац Р., Мэир П. Изменение моделей партийной организации и партийной демократии: Возникновение картельных партий / Кац Р., Мэир П. // Политическая наука: Политические партии и партийные системы в современном мире. – М.: ИНИОН РАН, 2006. – С. 27-45.
    59. Клюжев О. Базові теоретичні підходи до поняття “електоральний простір” та його інтерпретації / Клюжев О. // Освіта регіону. – 2001. – №2. – С.28-39.
    60. Клюжев О. Домінування політичних партій в українському електоральному процесі: зверхність процедурних моментів та необхідність соціального виміру: матеріали Міжнародної наук. конф. [Дні науки філософського факультету], (Київ, 16-17квітня 2007 р.) / Київський національний університет ім. Т.Шевченка – К.: Вид.поліграфічний центр “Київський університет”, 2008. – Ч.ХІ. – C37-38.
    61. Кодекс належної практики у виборчих справах [Електронний ресурс] //Режим доступу: http://www.venice.coe.int/docs/2002/CDL-AD%282002%29023rev-ukr.pdf
    62. Колосов В.А., Туровский Р.Ф. Электоральная карта современной России: генезис, структура и эволюция / Колосов В.А., Туровский Р.Ф. // Полис. – 1996. – №4. – С. 33-47.
    63. Курас І.Ф. Етнополітика: історія і сучасність: статті, виступи, інтерв’ю 90-х років [збір. матеріалів] / Курас І.Ф. – К.: УПІЕНД, 1999. – 656 с.
    64. Кучерів І. Перші українські опитування екзіт пол під час виборів Президента / Кучерів І. // Політ. портрет України. – 2000. – Вип. 22: Вибори-99. – С. 118.
    65. Левада Ю. Структура российского электорального пространства / Левада Ю. // Президентские выборы 1996 г. и общественное мнение. – М., 1996. – С. 19-28.
    66. Либман А. “Вторая трансформация” в постсоветских странах / Либман А. // Общественные науки и современность. – 2007 – №3. – С 5-17.
    67. Липсет С., Роккан С. Структуры размежеваний, партийные системы и предпочтения избирателей. Предварительные замечания / Липсет С., Роккан С. // Политическая наука. – 2004. – № 4. – С. 204-234.
    68. Локтіонова Д. Аналіз електоральної поведінки громадян України в ході парламентських виборів 2006 р. та позачергових парламентських виборів 2007 р. [Електронний ресурс] //Режим доступу: http://lib.kma.mk.ua/ukrpolituk/3/21.pdf
    69. Лоунс К. Размежевания, партии и избиратели / Лоунс К. // Политическая наука. – 2004. – № 4. – С. 51-55.
    70. Лысенко В.И. Развитие демократической основы российского избирательного права / Лысенко В.И. // Бюллетень Центральной Избирательной Комиссии Российской Федерации. 1995. № 5(31)
    71. М.Смокович. С.Кальченко Окремі аспекти процесуальних особливостей судового розгляду виборчих спорів / М.Смокович. С.Кальченко // Вибори та демократія. – 2007. – № 4. – С. 6-17.
    72. Мазур О. Виборча система України: у пошуках оптимального варіанту / Мазур О. // Нова політика. – 2001. – №1. – С.6-9.
    73. Макаревич К. Политико-правовые аспекты взаимодействия избирательных комиссий с органами публичной власти / Макаревич К. // Образование и общество. – 2006. – №5. – С.15-18.
    74. Маркович Дж. Противоречия транзиции постсоциалистических обществ / Маркович Дж. // Социс.– 2006. – №9. – С.21-27.
    75. Мачкув Е. Преобразование коммунистического тоталитаризма и посткоммунистическая системная трансформация: проблемы, концепции, периодизация / Мачкув Е. // Полис. – 2000. – №4. – С. 38-59.
    76. Мелешкина Е. Ю. Концепция социально-политических размежеваний: проблема универсальности / Мелешкина Е. Ю. // Политическая наука. – 2004. – №4. – С. 11-29.
    77. Мелешкина Е.Ю. Исследование электорального поведения: теоретические модели и проблемы их применения // Политическая наука. – 2001. – №2. – С. 190-211.
    78. Меркотан К. Багатопартійність як чинник трансформації політичної еліти в Центрально-Східній Європі / Меркотан К. // Політичний менеджмент. Спеціальний випуск. – 2007. – С. 117 – 125.
    79. Михайлич О. Мовний чинник електоральних орієнтацій [Текст] / О. Михайлич // Соціальна психологія : Український науковий журнал. – 2007. – N 1. – С. 96-103.
    80. Місцеві вибори — 2010. Пульс країни / Відп. редактори Когут А., Сідаш К. — К.: Лабораторія законодавчих ініціатив, 2011. — 228 c.
    81. Місцеві вибори – 2010: очікування та перестороги громадян [Електронний ресурс] // Режи доступу: ratinggroup.com.ua/products/politic/data/entry/13927/
    82. Морозова Е.Г. Политический рынок и политический маркетинг: концепции, модели, технологии.: учеб.-метод. пособие [для студ.] / Морозова Е.Г. – М.: Наука, 1999. – С. 124.
    83. Нагорна Л.П. Політична культура українського народу: історична ретроспектива і сучасні реалії / Нагорна Л.П. – К.: Стиль, 1998. – 278 с.
    84. Національний екзит-пол: позачергові парламентські вибори’2007 [Текст]. — К.: Центр «Демократичні ініціативи», 2007. — 112 с
    85. Новинская М.И. Реплика о структуре / Новинская М.И. // Полис. – 2000. – № 2. – С. 92-93.
    86. Норгаард О. Економічні інституції та демократична реформа: порівняльний аналіз посткомуністичних трансформацій / Норгаард О. – К.: Ніка-центр, 2007 – 417 с.
    87. Ноэль-Нойман Э. Общественное мнение: открытие спирали молчания / Ноэль-Нойман Э.; пер. с нем. – М.: Прогресс-Академия, Весь Мир, 1996. – 352 с.
    88. Обушний М.І., Примуш М.В., Шведа Ю.Р. Партологія: підручник / Обушний М.І., Примуш М.В., Шведа Ю.Р. – Київ: Арістей, 2006. – 432 с.
    89. Одушкін О. Головні теорії “розломів” та їх застосування до української ситуації / Одушкін О. // Вибори та демократія. – 2007 – № 1 (11). – С 40.
    90. Ольшанский Д.В. Массовые настроения переходного времени / Ольшанский Д.В. // Вопр. философии. – 1992. № 4. – С. 3 – 15.
    91. Охременко И. Электоральное поведение: социологическая ретроспектива конца 90-х годов ХХ века: учеб. пособ.[ в 2-х ч. Ч. 2.] / Охременко И. – Волгоград: Изд-во ВолГУ, 2002. – 56 с.
    92. Павлов Н.С. Экономическая теория демократии Энтони Даунса // Вестник Московского университета. Сер. 12. Политические науки, 2006, № 5
    93. Панарин И.Н. Информационная война и выборы / Панарин И.Н. – М.: ОАО “Изд. Дом Городец”, 2003.– 89 c.
    94. Панина Н. Структура факторов политического успеха как показатель политической направленности развития электоральной системы / Панина Н. // Социология: теория, методы, маркетинг. – 2002. – № 4. С. 39-62.
    95. Паніна Н. Структура чинників політичного успіху як показник політичної спрямованості розвитку електоральної системи / Паніна Н. // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2002. – № 4. – С. 44.
    96. Паніна Н. Українське суспільство 1994–2005 рр. / Паніна Н. – К.: Інститут соціології НАН України, 2005. – С. 159.
    97. Паніотто В., Харченко Н. Соціологічні дослідження як спосіб контролю за результатами виборів і референдумів / Паніотто В., Харченко Н. // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2001. – №1. – С. 155-170.
    98. Партійна система України: ідеологічний вимір / [упоряд. С. Конончук, О. Ярош]; Укр. неза
  • Стоимость доставки:
  • 150.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины