ТРАНСФОРМАЦІЯ ІНСТИТУТУ ГЛАВИ ДЕРЖАВИ У КОНТЕКСТІ СПІВВІДНОШЕННЯ ТРАДИЦІЇ І МОДЕРНІЗАЦІЇ : ТРАНСФОРМАЦИЯ ИНСТИТУТА ГЛАВЫ ГОСУДАРСТВА В КОНТЕКСТЕ СООТНОШЕНИЕ ТРАДИЦИИ И МОДЕРНИЗАЦИИ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!



  • Название:
  • ТРАНСФОРМАЦІЯ ІНСТИТУТУ ГЛАВИ ДЕРЖАВИ У КОНТЕКСТІ СПІВВІДНОШЕННЯ ТРАДИЦІЇ І МОДЕРНІЗАЦІЇ
  • Альтернативное название:
  • ТРАНСФОРМАЦИЯ ИНСТИТУТА ГЛАВЫ ГОСУДАРСТВА В КОНТЕКСТЕ СООТНОШЕНИЕ ТРАДИЦИИ И МОДЕРНИЗАЦИИ
  • Кол-во страниц:
  • 194
  • ВУЗ:
  • ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
  • Год защиты:
  • 2012
  • Краткое описание:
  • МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
    ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ


    На правах рукопису

    УДК 342.511 (091)


    КОВАЛЬ ЮРІЙ ОЛЕКСІЙОВИЧ

    ТРАНСФОРМАЦІЯ ІНСТИТУТУ ГЛАВИ ДЕРЖАВИ У КОНТЕКСТІ СПІВВІДНОШЕННЯ ТРАДИЦІЇ І МОДЕРНІЗАЦІЇ


    Спеціальність 23.00.02 – політичні інститути та процеси

    Дисертація
    на здобуття наукового ступеня
    кандидата політичних наук



    Науковий керівник –
    доктор політичних наук, професор
    Примуш Микола Васильович




    Донецьк – 2012







    ЗМІСТ


    ВСТУП .......................................................................................................... 3

    РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ГЛАВИ ДЕРЖАВИ ЯК ПОЛІТИКО-ПРАВОВОГО ІНСТИТУТУ
    1.1. Базові принципи формування політико-правового статусу глави держави.......................................................................................................... 10
    1.2. Інститут глави держави крізь призму розгляду форми правління ...................................................................................................... 26
    Висновки до Розділу 1 ................................................................................. 54

    РОЗДІЛ 2. СПЕЦИФІКА ОСНОВНИХ МОДЕЛЕЙ ІНСТИТУТУ ГЛАВИ ДЕРЖАВИ У СУЧАСНОМУ СВІТІ
    2.1. Вади та недоліки монархічної форми правління....................................................................................................... 56
    2.2. Особливості розвитку інституту президентства за умов функціонування демократичних політичних систем ............................................................................................................
    74
    2.3. Суперпрезидентське правління як автократичний вектор розвитку інституту глави держави ………………………………………………….. 88
    Висновки до Розділу 2 ................................................................................. 108

    РОЗДІЛ 3. ТРАДИЦІОНАЛІЗМ І МОДЕРНІЗМ У РОЗВИТКУ ІНСТИТУТУ ГЛАВИ ДЕРЖАВИ
    3.1. Інститут глави держави крізь призму дослідження рецепції ідеї «батьківства» як одного з різновидів традиціоналізму ............................................................................................
    111
    3.2. Вплив традиції на характер політичної модернізації у контексті розгляду інституту глави держави..............................................................
    124
    Висновки до Розділу 3 ................................................................................ 162

    ВИСНОВКИ ................................................................................................ 164

    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ............................................... 174








    ВСТУП

    Актуальність теми дослідження. Сучасний світ є надзвичайно мінливим. Політичний, соціальний, економічний, культурний розвиток більшості держав сьогодні відрізняється надзвичайною швидкоплинністю змін, трансформацій, перетворень. Втім, навіть за таких умов у політичній системі більшості країн є певні усталені політико-правові норми, інститути, процеси, які забезпечують оптимальне поєднання двох основних засад ефективного державного будівництва – розвитку та стабільності. Одним з ключових політико-правових інститутів кожної національної політичної системи, функціонування якого має ґрунтуватися на принципі дотримання зазначеної синергії, є інститут глави держави.
    У контексті розгляду специфіки співвідношення традиції і модернізації у політичному житті суспільства загалом та у функціонуванні інституту глави держави зокрема дослідження такої синергії набуває особливого значення. Адже інститут глави держави є невід’ємною складовою будь-якої країни сучасності. Оскільки цей політико-правовий інститут є надзвичайно персоніфікованим (принаймні, у порівнянні з іншими базовими інститутами держави), то проблема поєднання вимог незмінності з розвитком його потужного адаптивного потенціалу набуває нової якості. До того ж, питання про необхідні і можливі межі трансформації інституту глави держави під впливом таких протилежних тенденцій розвитку, як традиціоналізм та модернізм, висуває перед дослідником нові завдання евристичного пошуку. Таким чином, системне вивчення інституту глави держави як особливого політико-правового феномену уявляється однією з актуальних проблем сучасної політичної науки.
    Комплексний характер дослідження специфіки трансформації інституту глави держави під впливом традиційних й інноваційних факторів соціополітичного спрямування у сучасному світі зумовлює специфіку використання у представленому дослідженні таких категорій, як: «державний інститут», «державна влада», «форма державного правління», «модернізація», «глобалізація», «трансформація», «президенціалізм», «монархізм», які сформували понятійний апарат цієї роботи. Варто зауважити, що усі зазначені категорії є одними з найбільш актуальних понять політичної науки сьогодні, адже вивчення відповідних політичних і соціальних процесів, явищ, інститутів становить особливий науковий інтерес, що виходить за межі політології та стосується й інших напрямів соціально-гумаітарного знання – соціології, правознавства, економіки, культурології, соціальної психології тощо.
    Таким чином, у представленому дослідженні запропонований оригінальний підхід до проблематики рефлексії становлення та розвитку інституту глави держави у минулому і в сучасності, що спирається на необхідність вирішення одного з найбільш актуальних питань політичної науки сьогодення – осмислення оптимального співвідношення традиції і новації у суспільно-політичному розвитку тієї чи іншої країни. Роль глави держави у здійсненні системних перетворень суспільства є, беззаперечно, центральною за будь-якої форми правління, бо саме глава держави може уособлювати реформи, стати їх символом. З іншого боку, актуальним залишається питання про те, яким чином під впливом здійснення системної модернізації суспільства трансформується сам інститут глави держави, які фактори і чинники відіграють провідну роль у процесі таких змін.
    Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Проблема дисертаційного дослідження пов’язана з планом теоретичної розробки проблем трансформації політичних інститутів, що здійснюється кафедрою політології Донецького національного університету в рамках комплексної наукової теми «Трансформація політичних інститутів: теоретико-методологічні детермінанти аналізу та процесуально-інституційні виміри розвитку». Тема дисертаційного дослідження затверджена Вченою радою Донецького національного університету (протокол № 11 від «25» грудня 2009 р.). Результати особистої участі дисертанта у дослідженнях опубліковані у наукових виданнях та у вигляді тез доповідей на наукових конференціях.
    Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є аналіз і деталізація основних напрямів трансформації інституту глави держави під впливом специфіки співвідношення традиції і модернізації у розвитку політичних систем сучасності. Для досягнення цієї мети передбачається розв’язати наступні дослідницькі завдання:
    - здійснити широкий аналіз інституту глави держави та виокремити ті базові чинники, які впливають на його становлення, розвиток, трансформацію;
    - дослідити специфіку інституту глави держави крізь призму розгляду таких понять, як «державний інститут», «форма держави», «форма правління», «політичний інститут», «політична модернізація», «системна трансформація», «глобалізація» та інших;
    - конкретизувати термінологічне визначення поняття «інститут глави держави»;
    - з’ясувати базові ознаки монархічної та республіканської форми правління;
    - виокремити «сильні» і «слабкі» сторони інституту монархізму та інституту президенціалізму;
    - порівняти особливості соціальних відносин «батьківського» типу між главою держави та громадянами за умов функціонування традиційних і посттрадиційних режимів, а також режимів сталої демократії;
    - узагальнити вітчизняний та зарубіжний досвід дослідження проблематики функціонування інституту глави держави у сучасному світі;
    - вивчити основні аспекти трансформації інституту глави держави у контексті співвідношення традиції і модернізації на прикладі країн Центральної та Східної Європи, Азії, Африки і Латинської Америки.
    Об’єктом дослідження є інститут глави держави як особливий політико-правовий та соціокультурний феномен, необхідний елемент функціонування будь-якої політичної системи сучасного світу.
    Предметом дослідження є виявлення основні напрямів і векторів трансформації інституту глави держави під впливом дії дихотомії традиції та модернізації на розвиток тієї чи іншої країни сучасного світу, визначення загальних тенденцій та перспектив зміни ролі та значення інституту глави держав у майбутньому.
    Методи дослідження. Дослідження політичних інститутів, у тому числі – інституту глави держави, передбачає вико¬ристання різних методологічних принципів: об’єктивності, соціального підходу, історизму, синергізму. Принцип об’єктивності передбачає неприпустимість свідомого викривлення наявних фактів, він дає змогу проаналізувати закономірності, які визначають процеси політичного розвитку максимально неупереджено, уникаючи суб’єктивістських оцінок тих чи інших явищ політичного життя. Принцип історизму був застосований при розгляді фактів і політичних явищ у конкретно-історичних обставинах, зокрема при дослідженні трансформації інституту глави держави у різних регіонах світу та під впливом цілого комплексу факторів історичного змісту. Соціальний підхід у представленому дослідженні зумовлює зосередження наукової уваги, насамперед, на соціальній сутності і соціальному призначенні інституту глави держави, на необхідності з’ясуванння не тільки його політичної і правової природи, але й витоків соціокультурного характеру. Синергізм як один з базових методологічних принципів сучасних наукових досліджень наголошує на необхідності вивчення кожного явища, процесу, інституту політичного життя в його системних вимірах, з урахуванням усіх можливих факторів і чинників розвитку як лінійного, так і нелінійного спрямування.
    Дисертаційна робота здійснювалася на основі застосування системного підходу щодо розгляду предмета дослідження. Саме це зумовило вибір загальних та спеціальних методів дослідження, до яких належать абстрактно-логічні методи пізнання (аналіз, синтез, дедукція, індукція), а також інституціональний, аналітичний, компаративістський, нормативно-аксіологічний методи. Використання цих методів дозволило дослідити інституту глави держави у часі і просторі; визначити позитивні і негативні сторони конкретних різновидів інституту глави держави за умов функціонування тих чи інших форм правління. Для вирішення поставленої мети і завдань дисертаційного дослідження використовувався компаративістський метод як один з центральних методів у представленій роботі. Застосування методології компаративізму дозволило здійснити системне співставлення особливостей становлення і розвитку інституту глави держави за умов функціонування різних політичних систем, виокремити найбільш типові риси, притаманні йому у кожній конкретній політичній системі, а також окреслити перспективні напрями розвитку інституту глави держави у різних моделях політичних систем. Використання інституціонального методу зумовлене логікою, метою, об’єктом і предметом дисертаційного дослідження, оскільки такі категорії, як «державний інститут» та «інститут глави держави» є центральними у понятійному апараті цієї роботи. Нормативно-аксіологічний метод спрямований на визначення політичного, правового та соціокультурного значення інституту глави держави у суспільстві, на виокремлення специфіки його функціонування на двох рівнях – формальному (нормативно-правовому) та фактичному (політичному) у конкретних державах світу.
    Наукова новизна одержаних результатів. На основі систематизації наукових джерел і емпіричного матеріалу в дисертації обґрунтовано можливі напрямки трансформації інституту глави держави під впливом співвідношення традиції та модернізації. У межах здійсненого дослідження одержано результати, які відзначаються науковою новизною.
    уперше:
    - здійснено комплексне дослідження політико-правового статусу інституту глави держави у системі державної організації й управління, зокрема, у базових формах правління (президентська, президентсько-парламентська, парламентська) та базових типах політичного режиму (парламентські, президентські, монархічні, республіканські та ін.), шляхом визначення інституційних, процедурних та неформалізованих його характеристик, що визначають подвійну природу інституту глави держави, який, з одного боку, виступає результатом перебігу історичних процесів, а, з іншого, знаходиться у процесі розвитку та системної трансформації, адаптованої до швидкоплинних змін у політичному, соціокультурному, економічному житті й цивілізаційному розвитку суспільства;
    - визначено специфіку розвитку та напрями трансформації базових різновидів інституту глави держави (монархізму та президенціалізму) скрізь призму комплексного аналізу форм правління, який здійснюється шляхом поєднання трьох базових аспектів функціонування будь-якої держави: політичного - розгляд структури та відносин органів державної влади, юридично-правового - аналіз статусу й ролі відносин та соціологічного - аналіз політико-правових процедур взаємовідносин;
    уточнено:
    - дослідження форм інституту глави держави, у яких виявлено безпосередній зв'язок у методології вивчення інституту глави держави й форми державного правління, що визначається поєднанням трьох методологічних підходів: системним - вивчення місця й ролі глави держави у контексті особливостей форм державного правління, інституціональним - розгляд глави держави як особливого політико-правового і соціального інституту та світоглядно-аксіологічним - з’ясування суб’єктивістських характеристик інституту глави держави;
    - необхідність методологічного перегляду у галузі досліджень інституту глави держави в країнах модернізаційно-перехідного типу (Україна, країни СНД, країни Латинської Америки), який зумовлює переосмислення сутності інституту глави держави у названій групі країн, для яких цей інститут, навіть за умов запозичення зовнішніх західних форм демократії (парламентаризму, багатопартійності, вільних виборів тощо), – це передусім історичний, соціокультурний інститут й потім – політико-правовий;
    набули подальшого розвитку:
    - детермінанти компаративістських дослідженнь аспектів взаємозалежності і взаємовпливу традиції та модернізації на вивчення: форм державного правління, інституту глави держави, феноменів патримоніалізму та неопатримоніалізму, процесів модернізації та системної трансформації у перехідних суспільствах шляхом виділення універсальних структурних одиниць такого дослідження;
    - соціально-політичні елементи оптимізації базових моделей інституту глави держави (монархізму та президенціалізму) шляхом виділення їх основних різновидів, серед яких є суперпрезидентська форма інституту глави держави та «ідея батьківства».
    Теоретичне і практичне значення роботи. Запропоновані в роботі теоре¬тичні положення, висновки і рекомендації можуть бути використані в декіль¬кох аспектах: як методологічна основа для подальших досліджень проблем трансформації інституту глави держави у сучасному світі; у педагогічній роботі: в процесі викладання нормативних курсів та спецкурсів «Політологія», «Політична соціологія», «Інститут президентства», у науково-дослідній роботі студентів, у політичній освіті населення. Висновки дисертаційного дослідження та висловлені ідеї можуть бути корисними для використання політичними лідерами, партіями, громадськими організаціями в їх практичній діяльності.
    Особистий внесок дисертанта. Дисертація є самостійною науковою розробкою здобувача, що базується на аналізі концептуальних підходів зарубіжних та вітчизняних дослідників.
    Апробація результатів дисертаційного дослідження. Дисертація обгово¬рювалась на засіданнях кафедри політології Донецького національного університету. Окремі положення, висновки та пропозиції дисертаційного дослідження, викладені дисертантом у роботі, були апробовані на на міжнародних, всеукраїнських та міжвузівських наукових і науково-практичних конференціях: Наукова конференція професорсько-викладацького складу, наукових співробітників і аспірантів Донецького Національного Університету (Донецьк, 2009); IV Міжнародна наукова конференція «Україна-Румунія-Молдова: історичні, політичні та культурні взаємини в контексті європейських інтеграційних процесів», (Чернівці, 2010); IV Всеукраїнська науково-практична конференція «Модернізація політичної системи сучасної України: стан та перспективи розвитку», (Луганськ, 2010); V Всеукраїнська науково-практична конференція «Модернізація політичної системи сучасної України», (Луганськ, 2011); Міжнародна науково-практична конференція «Партійна система сучасної України: еволюція, тенденції та перспективи розвитку», (Київ, 2011). .
    Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано 5 робіт без співавторів, з них 4 наукових статей у фахових виданнях МОН України в галузі політичних наук.
    Структура та обсяг роботи складається із вступу, 3 розділів, висновків та списку використаних джерел (227 позицій). Загальний обсяг дисертації становить 195 сторінок, основна частина тексту – 172 сторінки.
  • Список литературы:
  • ВИСНОВКИ

    Дослідження проблематики особливостей становлення, визначення політико-правового статусу інституту глави держави передбачає з’ясування досить широкого кола питань, серед яких, на наш погляд, необхідно виокремити такий політико-правовий аспект, як місце інституту глави держави у системі державної організації й управління, у тому числі у формі державного правління. Необхідно враховувати, що інститут глави держави у сучасному світі являє собою складну, розгалужену систему державних органів і служб, які мають особливі повноваження та здійснюють специфічні функції. У цьому полягає правова природа інституту глави держави. Але дуже часто (скажімо, за умов функціонування парламентських республік та конституційно-парламентських монархій) глава держави є офіційною особою, яка тільки формально займає найвище місце в офіційній державно-владній ієрархії.
    Втім, окрім суто правової природи при вивченні інституту глави держави необхідно вести мову також і про його соціокультурну та політичну специфіку. Так, будь-яка конкретна модифікація інституту глави держави у тій чи іншій країні залежить від сукупності факторів і чинників багатопланового характеру: історичних, політичних, нормативно-правових, соціокультурних тощо. Серед ключових історичних характеристик, варто виокремити, насамперед, такі, як: наявність або відсутність традицій демократичного розвитку країни; специфічні риси генезису національного державотворення; «історична» прихильність до певних форм державного правління. Політична природа інституту глави держави може визначатися такими факторами: особливостями розвитку національної політичної системи загалом та специфікою становлення і функціонування партійної та виборчої систем зокрема; дією базових механізмів конституційно-правового характеру; особливостями функціонування системи поділу влади у країні; рівнем розвитку політичної культури суспільства і політичної еліти; конкретною політичною ситуацією; співвідношенням соціальних і політичних сил у суспільстві.
    У сучасній політологічній та юридичній літературі можна виділити два основні напрями щодо аналізу інституту глави держави. По-перше, інститут глави держави характеризується як своєрідна рудиментарна складова системи державної влади і державного управління, що покликана зберігати політичну пам'ять про колишні форми правління. По-друге, інститут глави держави досліджується в якості вагомого елементу процесу здійснення державної влади в абсолютній більшості держав сучасного світу. Конституційно-правовий статус глави держави, як правило, складається з кількох параметрів:
    - нормативного (норми, що визначають місце і роль глави держави у політичній системі в цілому та державному механізмі зокрема, а також специфіку його взаємовідносин з іншими політичними і державними інститутами);
    - соціокультурного (традиції, звичаї, особливості національної історії, національний характер, менталітет, регіональні особливості розвитку країни – усе те, що найчастіше не прямо, але опосередковано суттєвим чином впливають на становлення і функціонування цього політичного інституту);
    - процесуального (порядок заміщення посади, припинення повноважень глави держави, можливості відповідальності глави держави).
    Визначення соціокультурної природи інституту глави держави, на наше переконання, постає в якості одного з найбільш складних завдань методологічного й науково-евристичного дослідницького пошуку. Адже ті фактори і чинники становлення та розвитку інституту глави держави у кожній конкретній країні, які ми можемо вважати соціокультурними за своєю природою, можуть суттєвим чином різнитися. Для одних суспільств – це, перш за все, релігійно-клерикальні традиції (наприклад, у більшості арабських країн, де іслам є ключовим фактором політичного життя). Для інших – традиційні соціальні структури суспільства, а також відносини, породжені такими структурами (скажімо, трайбалізм як основа побудови значної частини африканських суспільств та породжені ним феномени патримоніалізму і неопатримоніалізму). Тому не дивно, що саме у традиційних суспільствах, які за своїми соціокультурними характеристиками, з одного боку, є найбільш розмаїтими, а з іншого мають одну зі спільних рис – надзвичайну «законсервованість», «закостенілість» політичного життя, інститут глави держави стає важливим системоутворюючим елементом, який очолює не тільки політично-владну піраміду, але й систему соціальних, культурних та духовних відносин у суспільстві.
    Інститут глави держави внаслідок специфіки свого політико-правового функціонування та соціального призначення має досліджуватися, спираючись принаймні на три основні методологічні позиції:
    1) вивчення місця глави держави при визначенні особливостей тих чи інших форм державного правління (системний підхід);
    2) розгляд глави держави як особливого політико-правового і соціального інституту будь-якого суспільства (інституціональний підхід);
    3) з’ясування суб’єктивістських характеристик інституту глави держави (світоглядно-аксіологічний підхід).
    Системне дослідження інституту глави держави у контексті визначення співвідношення традиції та модернізації у процесі його розвитку та трансформації передбачає комплексний розгляд таких базових аспектів його функціонування – політичного (політологічного), нормативно-правового та соціологічного (соціокультурного). Політичний (політологічний) аспект функціонування інституту глави держави базується на вивченні особливостей статусу, структури, місця інституту глави держави у системі політичних відносин держави, на співставленні фактичного і формального статусів глави держави у політичній системі кожної конкретної країни. Нормативно-правове дослідження передбачає визначення основних характеристик юридично-правового статусу глави держави та розгляд особливостей правового регулювання цього політико-правового інституту. Соціологічне (соціокультурне) тлумачення інституту глави держави ґрунтується на розумінні того, що органи державної влади, у тому числі – й інститут глави держави, функціонують у конкретному суспільстві на певному етапі його розвитку, і це не може не накладати відбиток на всі політичні і правові аспекти становлення та розвитку зазначеного інституту.
    Інститут глави держави виступає своєрідним «персоніфікатором» форми держави. Іншими словами, глава держави як одна з ключових політичних фігур має персоніфікувати дану державу у її внутрішній політиці та міжнародних відносинах. Враховуючи цю обставину, можна виокремити дві провідні тенденції у розвитку інституту глави держави як невід’ємної складової форми правління – модернізацію (передусім демократизацію) та традиціоналізацію (традиціоналізм). Інститут глави держави у сучасному світі демонструє подвійний феномен. З одного боку, спостерігається достатньо високий ступінь незмінюваності базових засад функціонування. З іншого боку, не меншою є здатність інституту глави держави щодо адаптації до швидкоплинних змін у політичному, соціокультурному й економічному житті суспільства, що позначають цивілізаційний розвиток останніх десятиріч. Зрозуміло, що подібний феномен має не лише суто політичні підвалини, багато в чому він обумовлюється чинниками національно-ментального, духовно-культурного, світоглядного характеру. Традиціоналізм як одна з засад функціонування інституту глави держави також не втрачає свого значення.
    Розглядаючи два базові різновиди інституту глави держави у сучасному світі – інститут монархізму й інститут президенціалізму, варто наголосити на такій їх специфіці.
    У переважній більшості держав світу монархи постають як символи національної єдності, священного дотримання і недоторканості традицій. Інститут глави держави за монархічної форми правління покликаний уособлювати собою спадковість історичних і національних традицій, гарантувати їх збереження й автентичність. За сучасних умов монархи не тільки у державах з парламентарною формою правління, але й в абсолютних та дуалістичних монархіях демонструють значні адаптивні можливості у політичній та соціальній царинах суспільних відносин. У багатьох країнах з традиційним типом соціальних відносин радикальні системні перетворення успішно здійснювалися та здійснюються саме завдяки авторитету монарха. Причому, такий авторитет має подвійне значення – він виявляється як авторитет інституту глави держави з величезною історією, а також як особистий авторитет конкретного монарха. Таким чином, інститут глави держави за умов функціонування монархічної форми правління як у країнах Європи, так і в країнах Азії й Африки, залишається дієвою політичною та соціальною альтернативою республіканізму щодо забезпечення ефективного розвитку суспільства.
    Інститут президентства, у свою чергу, є конституційно регульованою посадою за умов функціонування республіканської форми правління. У той час, коли повноваження і статус монарха як глави держави не завжди законодавчо визначені та закріплені у конституційний спосіб, бо дуже часто засновані на дотриманні національно-релігійних традицій. Конституційно-правовий статус президента як глави держави у більшості сучасних країн світу є більш чітко визначеним та ретельно прописаним. Конституційно-правовий статус президента обумовлює наявність тріади функцій глави держави за такої форми правління: правоустановчої, правореалізаційної та правозахисної, – вони здійснюються в рамках трьох гілок влади. Президентство - це ще й своєрідне дзеркало, в якому відображаються якісні зміни у політичній системі тієї чи іншої країни, своєрідний індикатор рівня розвитку демократії у суспільстві. Окрім того, реальний обсяг повноважень президента у кожній конкретній країні залежить не тільки від конституційних норм, але і від поточного співвідношення політичних сил.
    Інститут глави держави за умов республіканської форми правління має три базові модифікації – президентську, змішану та парламентську. Інститут глави держави за президентської форми правління може виступати у двох основних варіантах – американській моделі та моделі суперпрезиденціалізму. Американська модель президенціалізму заснована на конституційному закріпленні за президентом статусу і повноважень як глави держави, так і глави виконавчої влади в умов ефективного функціонування системи стримувань і противаг, що забезпечує її демократичність та запобігає узурпації влади в руках глави держави. Це можна пояснити зокрема тим, що у США президентство є наслідком соціополітичної еволюції різноманітних форм суспільної самоорганізації, органічним результатом боротьби за незалежність країни. Супепрезиденціалізм, який історично зародився у країнах Латинської Америки, згодом набув поширення в багатьох країнах Азії й Африки, а в останні десятиріччя – на пострадянському просторі, є похідною формою від американської моделі президенціалізму, яка має протилежний вектор політичного розвитку – автократичний.
    Зміст парадигми суперпрезиденціалізму полягає у юридичному і фактичному зосередженні всієї повноти найвищої державної влади в одних руках – у глави держави. За таких умов глава держави може стати або головним рушійним джерелом модернізаційних перетворень у суспільстві, який спирається на його традиційні цінності в процесі здійснення реформ (скажімо, як це було у Південній Кореї, де сильна президентська влада впродовж кількох десятиріч у другій половині ХХ століття спиралася на традиційні цінності конфуціанства), або свідомо чи несвідомо гальмувати будь-які зміни і трансформації в країні, вбачаючи у них небезпеку для існування режиму особистої влади (на наш погляд, як приклад, можна назвати сучасну Білорусь з її незмінним ще з 1994 року президентом). У більшості країн Латинської Америки, Азії й Африки суперпрезиденціалізм розглядається як наслідок доколоніального та колоніального розвитку цих суспільств, тобто в якості відповіді на виклики постколоніального державотворення. Суперпрезиденціалізм у країнах Центральної Азії, в Росії та Білорусі може вважатися єдино можливою або найбільш ефективною альтернативою національного політичного розвитку в умовах посттоталітарного державотворення. Аналіз сучасних моделей суперпрезиденціалізму засвідчує: діапазон можливого використання главою держави своїх формальних та реальних повноважень є максимально широким, дуже часто він базується на відсутності конституційних механізмів усунення президента зі своєї посади, на фактичній ліквідації механізмів поділу влади, стримувань і противаг.
    Функціонування інституту глави держави у змішаній республіці (президентсько-парламентській або парламентсько-президентській) засноване на дуалізмі урядових та президентських повноважень у виконавчій царині. Адже одна з найсуттєвіших ознак змішаної республіки – її буцефальний характер – наявність двох керівних центрів виконавчої влади – президента і глави уряду. За такого розподілу повноважень між різними гілками державної влади провідною функцією глави держави стає політичний і соціальний арбітраж. До того ж, у змішаних республіках реальний обсяг повноважень глави держави дуже часто залежить від суб’єктивних чинників, у тому числі від особистісних якостей кожного конкретного президента (так, Францію часто називають «гібридною» республікою – вага і вплив президента в країні багато в чому залежить саме від того, хто займає цю посаду).
    Парламентська форма правління зумовлює специфічне положення глави держави у політичній системі, відповідного до якого президент виконує переважно представницькі функції, перетворюючись на суто символічну фігуру соціально-політичного життя суспільства. Однак, навіть за цих умов інституту глави держави залишається досить важливою складовою усієї системи державної влади і державного управління. Важлива стабілізуюча сила президентського поста за умов функціонування парламентарної моделі правління полягає в тому, що прем'єр-міністри та їх кабінети приходять і йдуть, а глави держав мають конституційне право залишатися на своїх посадах до кінця терміну своїх повноважень, забезпечуючи тим самим політичну стабільність (хоча б і відносну) та наступність політичного розвитку країни.
    Особливу еволюцію здійснив інститут президентства у сучасній Україні. Якщо за Конституцією Української РСР 1978 р. президент проголошувався найвищою посадовою особою і главою виконавчої влади в Україні, то, відповідно до положень Конституції України 1996 р., президент є главою і держави і виведений поза систему поділу влади у країні, тобто не належить до жодної з гілок державної влади. Причому, як в умовах функціонування президентсько-парламентської (1996 – 2005/6 рр. та з жовтня 2010 р.), так і парламентсько-президентської республіки, вітчизняні дослідники вбачають низку неузгодженостей та «слабких місць» у конституційному статусі глави держави, що обумовлювали і можуть спричиняти у майбутньому політичні конфлікти, неможливість узгодження усіх соціальних та політичних інтересів суспільства. Виходом з названої ситуації може стати модифікація інституту президентства в Україні або через внесення відповідних змін до чинної Конституції, або шляхом прийняття нового Основного Закону. Так, роль президента України у державному механізмі полягає в тому, щоб не тільки бути понад усіма гілками влади, здійснюючи при цьому функції соціально-політичного арбітражу. Президент України, виходячи зі свого специфічного політичного становища, має забезпечувати єдність державної влади і державної політики, цілісність функціонування державного механізму. При цьому процес формування конституційного статусу глави держави на якісно нових засадах має бути позбавлений ознак суб’єктивізму, бо в іншому випадку політико-правове становище президента буде сприйматися знову як «тимчасове», «таке, що створене під конкретну особу». На наше переконання, головною запорукою забезпечення стабільності політико-правового статусу президента як глави держави в Україні є відхід від персоналізованого його тлумачення на користь розуміння президента в інституціональній царині відносин.
    Таким чином, розгляд базових аспектів взаємозалежності і взаємовпливу традицій та модернізації при формуванні інституту глави держави у перехідних країнах дозволяє стверджувати, що як немає у сучасному світі двох абсолютно однакових моделей здійснення системних перетворень держави і суспільства, так само не можна віднайти і певних однакових варіантів формування і функціонування інституту глави держави. Тому порівняльне дослідження трансформації інституту глави держави під впливом дії певних факторів і чинників вимагає від вченого визначення одиниць аналізу та їх вихідних характеристик, що є необхідною умовою об’єктивного компаративістського розгляду у сучасній політичній науці. Втім, глава держави за будь-яких умов покликаний втілювати національну єдність, спадковість (але не обов’язково спадкоємність! – авт.) влади, послідовність внутрішньої і зовнішньої політики держави, гарантування національної єдності та територіальної цілісності, дотримання конституційних прав і свобод громадян. Іншими словами, інститут глави держави має багатоаспектне значення: політичне, соціальне, історичне, конституційно-правове, культурно-духовне.
    Вплив інституту глави держави на стабільність усієї політичної системи за умов здійснення системної модернізації (трансформації) може розглядатися через аналіз таких чинників, як:
    - можливість інституту глави держави виступати гарантом політичної, соціальної, економічної стабільності у суспільстві;
    - здатність глави держави сприяти ефективному функціонуванню усіх інших інститутів системи державної влади й управління та затвердженню загальновизнаних демократичних принципів розвитку.
    Аналіз основних політологічних підходів до тлумачення сутності інституту глави держави дає підстави дійти наступних висновків.
    1. Глава держави у системі вищих державних органів влади повсюди (за невеликим виключенням з декількох країн сучасного світу) займає юридично перше місце.
    2. Фактична політична роль глави держави далеко не завжди відповідає його формально-юридичному статусу.
    3. Провідними якостями, що відрізняють інститут глави держави від інших інститутів вищої державної влади, є безвідповідальність, незмінюваність (окрім випадків, передбачених нормами національного законодавства кожної конкретної держави, якщо вона має республіканську форму правління або монархія у ній має виборний характер) та нейтральність. Названі специфічні якості інституту глави держави багато в чому базується на ідеї «батьківства», є її рецепцією.
    4. Статус і повноваження глави держави передусім покликані забезпечити виконання ним функцій очільника держави та вищого представника її інтересів у царині міжнародних відносин.
    5. Правовий статус глави держави та його реальна роль у процесі здійснення влади залежить від форми правління та типу політичного режиму як базових вимірів політичної системи будь-якої країни, а також цілої низки додаткових умов стратегічного та ситуаційного характеру.
    6. В ідеалі інститут глави держави має функціонувати на основі втілення принципів «нейтральної влади», що означає: глава держави наділений конституційно визначеними повноваженнями не стільки для управління країною, скільки для надання суспільству в цілому, а також окремим політичним і соціальним акторам певного стимулюючого впливу, поступального, рушійного імпульсу.










    CПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

    1. Конституція України. – К.: Преса України, 1997. – 80 с.
    2. Авсиевич В.Г., Харченко И.И. К вопросу о разделении властей в полупрезидентских республиках на примере современной Франции. /В.Г. Авсиевич, И.И. Харченко// Международные отношения и проблемы государственного строительства в странах Европы и Америки. Межвузовский сборник научных трудов. – Бердянск-Запорожье, 1996. – Выпуск 1. – 111 с.
    3. Авторитаризм и демократия в развивающихся странах. / В.Г. Хорос, Г.И. Мирский, К.Л. Майданик, др. / - М.: Наука, 1996. – 336 с.
    4. Азбука демократії. Демократичні зошити. Випуск 1 [Текст]. - К.: Демос-центр, 1997. – 36 с.
    5. Алексеенко И.В. Личность. Политика. Управление. /И.В. Алексеенко// – К. Знання України, 2001. – 191 с.
    6. Алєксєєнко І.Г. Суперпрезидентська республіка як парадигма взаємодії політичних інститутів. /І.Г. Алєксєєнко// Економічний часопис-ХХІ. – 2010. - № 7/8. – С. 14 – 17.
    7. Андреев С.С. Политические системы и политическая организация общества. /С.С. Андреев// Социально-политические науки.—1992.- № 1.—С. 23 – 33.
    8. Арановский К.В. Государственное право зарубежных стран: Учебник для вузов. /К.В. Арановский// – 3-е изд. доп. и перераб. – М.: ФОРУМ-ИНФРА, 2001. – 486 с.
    9. Аслунд А. Розбудова капіталізму. Трансформації в країнах колишнього Радянського блоку. Пер. з англ. /А. Аслунд// – К.: Дух і Літера, 2003. – 636 с.
    10. Афанасьев М. Клиентелизм и российская государственность. /М. Афанасьев// – М.: Центр конституционных исследований Московского Общественного Научного Фонда, 1997.— 301 с.
    11. Бачинин В.А. Политология. Энциклопедический словарь. /В.А. Бачинин// – СПб.: Изд-во Михайлова В.А., 2005. – 288 с.
    12. Беляев А.А. Политика и ее роль в развитии общества. /А.А. Беляев// Социально-политические науки. – 1991. - № 9. – С. 38 – 44.
    13. Большаков А.А. Генезис властеотношений и легитимация власти в теократиях. /А.А. Большаков// Вестник Московского университета. – Серия 12. Политические науки. – 2003. - № 6. – С. 24 – 48.
    14. Большой толковый социологический словарь (Collins). Пер. с англ. – Том 1 (А-О). – М.: Вече, АСТ, 1999. – 544 с.
    15. Бостан С.К. Форма правління сучасної держави: проблеми історії, теорії, практики. Монографія. /С.К. Бостан// – Запоріжжя: Юридичний інститут, 2005. – 540 с.
    16. Брайс Дж. Американская республика. Пер. с англ. /Дж. Брайс// – М., 1889 – 1890. – М., 2002. – 187 с.
    17. Бредіхін А. Особливості трансформації політичної системи в Аргентині. /А. Бредіхін.// Політичний менеджмент. – 2009. - № 3. – С. 92 – 100.
    18. Бульбенюк С.С. Деякі аспекти розгляду соціопсихологічної природи феномену політичної влади. /С.С. Бульбенюк// Освіта регіону: політологія, психологія, комунікації. – 2009. - № 1. – С. 119 – 123.
    19. Бульбенюк С.С., Іванова Н.Ю. Політологія у запитаннях і відповідях: Навчальний посібник. /С.С. Бульбенюк, Н.Ю. Іванова// – К.: КНЕУ, 2010. – 242,[6] с.
    20. Бурчак Ф.Г., Погорілко В.Ф. Конституційно-правовий статус Президента України. /Ф.Г. Бурчак, В.Ф. Погорілко// Конституційне право України. / За ред. В.Я. Тація, В.Ф. Погорілка, Ю.М. Тодики. – К.: Український центр правничих студій, 1999. – 532 с.
    21. Вейс Ф.Р. Нравственные основы жизни. Пер. с фр. /Ф.Р. Вейс// – Минск: Юнацтва, 1994. – 526 с.
    22. Воронов І.О. Глобалізація і політика: Реалії і перспективи соціальних трансформацій: Монографія. /І.О. Воронов// – К.: Ґенеза, 2004. – 288 с.
    23. Воскресенский А.Д. Политические системы и модели демократии на Востоке: Учебное пособие. /А.Д. Воскресенский// – М.: Аспект Пресс, 2007. – 190 с.
    24. Воскресенский Ю.В. Понятие формы правления и критерии ее различия. /Ю.В. Воскресенский// Держава і право. Збірник наук. праць: Юрид. і політ. науки. – К., 2002. – Випуск 15. – С. 178 – 185.
    25. Георгіца А.З Конституційне право зарубіжних країн: Навчальний посібник. /А.З. Георгіца// – Чернівці: Рута, 2000. – 424 с.
    26. Гигин В. Белорусская модель российской государственности. /В. Гигин// Свободная мысль. – 2008. - № 6. – С. 41 – 48.
    27. Голосов Г.В. Сравнительная политология. Учебник. /Г.В. Голосов// – Новосибирск: Издательство Новосибирского университета, 1995.—207 с.
    28. Гомеров И.Н. Государство и государственная власть: предпосылки, особенности, структура. Монография. /И.Н. Гомеров// – М.: ООО «Изд-во ЮКЭА», 2002. – 832 с.
    29. Горбатенко В.П., Бульбенюк С.С. Політична трансформація в сучасному світі: Навчальний посібник. /В.П. Горбатенко, С.С. Бульбенюк// – К.: ДП «Видавничий дім «Персонал», 2010. – 160 с.
    30. Государственное право буржуазных и развивающихся стран. / Под ред. А.А. Мишина, Г.В. Барбашева. – М.: Юридическая литература, 1989. – 483 с.
    31. Григонис Э.П. Теория государства и права: Курс лекций. /Э.П. Григонис// – СПб.: Питер, 2002. – 318 с.
    32. Гринстайн Ф. Личность и институт современного американского президентства. /Ф. Гринстайн// Социально-политический журнал. – 1995. - № 2. – С. 197 – 203.
    33. Гуманітарна політика Української Держави в новітній період: Монографія. / За ред. С.І. Здіорука.—К.: НІСД, 2006.—403 с.
    34. Дабагян Э. Латинская Америка: императивы демократии. /Э. Дабагян// Мировая экономика и международные отношения. – 2010. - № 11. – С. 82 – 90.
    35. Давидсон А.Б. Антирасистский расизм? /А.Б. Давидсон// Новая и новейшая история. – 2002. - № 2. – С. 51 – 71.
    36. Давидсон А.Б. Южная Африка после апартеида. /А.Б. Давидсон// Мировая экономика и международные отношения. – 2008. - № 11. – С. 77 – 87.
    37. Данн В.Н. Державна політика: вступ до аналізу: Підручник для ВНЗ. / Переклад з англ.—Одеса: АО БАХВА, 2005.—504 с.
    38. Дегтярев А.А. Принятие политических решений: Учебное пособие. /А.А. Дегтярев// – М.: КДУ, 2004. – 416 с.
    39. Дем’янець В. Інститут президентства в країнах Центрально-Східної Європи. /В. Дем’янець// Нова політика. – 1999. - № 3. – С. 5 – 7.
    40. Демократическое правовое государство и гражданское общество в странах Центрально-Восточной Европы. Монография. – М.: Наука, 2005. – 184 с.
    41. Державне управління регіональним розвитком України: Монографія. / За заг. ред. В.Є. Воротіна, Я.А. Жаліла. – К.: НІСД, 2010. – 288 с.
    42. Дмитренко М.А. Лекції з політології: інститут президентства: Навчально-методичний посібник. /М.А. Дмитренко// – К.: Вид-во НПУ імені М.П. Драгоманова, 2010. – 229 с.
    43. Дмитриев Ю.А., Николаев А.М. Система государственной власти в России и в мире: историко-правовая ретроспектива. Монография. /Ю.А. Дмитриев, А.М. Николаев// – М.: ООО «Профобразование», 2002. – 839 с.
    44. Добролюбов А.И. Государственная власть как техническая система: о трех великих социальных изобретениях человечества. Монография. /А.И. Добролюбов// – Изд. 2-е, стереотипное. – М.: Едиториал УРСС, 2003. – 240 с.
    45. Дорошко М.С., Шпакова Н.В. Держави пострадянського простору у світовій політиці. /М.С. Дорошко, Н.В. Шпакова// – К.: Знання, 2010. – 66 с.
    46. Дудник О. Трансформація інституту президентства в країнах СНД (2005 – 2006 роки). /О. Дудник// Політичний менеджмент. – 2007. – Спецвипуск. – С. 214 – 227.
    47. Дюги Л. Конституционное право. Общая теория государства. Репринт. Пер. с франц. /Л. Дюги// – О.: Юридична література, 2005. – 1008 с.
    48. Еллинек Г. Общее учение о государстве. Пер. с нем. /Г. Еллинек// – СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2004. – 752 с.
    49. Ертысбаев Е.К. Институт президентства как инструмент модернизации посттоталитарных транзитных обществ (на примере Республики Казахстан). /Е.К. Ертысбаев// Институт президентства в новых независимых государствах: Материалы международной конференции, Алматы, 6 апреля 2001 г. – Алматы: ИФП МОП РК, 2001. – 261 с.
    50. Єдаменко А. Ісламський фундаменталізм як політична доктрина. /А. Єдаменко// Політичний менеджмент. – 2006. - № 2. – С. 167 – 175.
    51. Жакке Ж.-П. Конституционное право и политические институты: Учебное пособие. Пер. с фр. /Ж.-П. Жакке// – М.: Юристъ, 2002. – 365 с.
    52. Жарраф М. Специфіка й особливості ПС країн, що розвиваються. /М. Жарраф// Людина і політика.—2002.- № 2.—С. 38 – 43.
    53. Зазнаев О.И. Преимущества и недостатки президентской, парламентской и полупрезидентской систем. /О.И. Зазнаев// Социально-гуманитарные знания. – 2006. - № 5. – С. 133 – 144.
    54. Зазнаев О.И. Типология форм правления: работа над ошибками /О.И. Зазнаев// Полис. – 2006. - № 1. – С. 92 – 103.
    55. Затонский В.А. Эффективная государственность. /В.А. Затонский// – М.: Юристъ, 2006. – 286 с.
    56. Зидентоп Л. Демократия в Европе. Пер. с англ. / Л. Зидентоп. – М.: Логос, 2001. – 360 с.
    57. Зорин В.А. Модели политического лидерства российских президентов. /В.А. Зорин// Полис. – 2010. - № 4. – С. 77 – 89.
    58. Зубков С.А., Панов А.И. Политическое развитие и его движущие силы в современном обществе: Учебное пособие. /С.А. Зубков, А.И. Панов// – М.: МИИТ, 2000. – 164 с.
    59. Иванов В. Формы правления и политического режима. В поисках нового содержания. /В. Иванов// Свободная мысль. – 2009. - № 6. – С. 175 – 192.
    60. Инглхарт Р. Постмодерн: меняющиеся ценности и изменяющиеся общества. Пер. с англ. /Р. Инглхарт// Полис. – 1997. – № 4. – С. 6 – 33.
    61. Иноземцев В.Л. Демократия: насаждаемая или желанная. Удачи и провалы демократизации на рубеже тысячелетий. /В.Л. Иноземцев// Вопросы философии. – 2006. - № 9. – С. 34 – 46.
    62. Ирхин Ю.В. Политология: Учебное пособие. /Ю.В. Ирхин// – М.: Изд-во РУДН, 1996. – 463 с.
    63. Ислам: проблемы, идеологии, права, политики и экономики. Сборник статей. – М.: Наука, ГРВЛ, 1985. – 279 с.
    64. Іванова Н.Ю., Смолянюк В.Ф. Політологія: Навчальний посібник. /Н.Ю. Іванова, В.Ф. Смолянюк// – К.: КНЕУ, 2011. – 347 с.
    65. Каменчук Т.О. Політична компетентність державної влади в системі управління: Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук: 23.00.02 / Миколаївський державний гуманітарний університет імені Петра Могили. /Т.О. Каменчук//—Миколаїв, 2006. – 20 с.
    66. Кармазіна М. Деякі особливості президентства на пострадянському просторі (1991 – 2004 рр.). /М. Кармазіна// Політичний менеджмент. – 2005. - № 3. – С. 28 – 41.
    67. Кармазіна М. Інститут президентства: походження та сутність феномена. /М. Кармазіна// Політичний менеджмент. – 2004. - № 3. – С. 36 – 50.
    68. Кармазіна М. Президенство: український варіант. Монографія. /М. Кармазіна// – К.: НАН України, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень імені І.Ф. Кураса, 2007. – 365 с.
    69. Катков М.Н. Имперское слово. /М.Н. Катков// – М.: Издательство журнала «Москва», 2002. – 512 с.
    70. Кафарський В. На відміну від елітного акціонерного клубу й від монарха: Політичні партії і Президент: шляхи співпраці. /В. Кафарський// Віче. – 2006. - № 17/18. – С. 77 – 80.
    71. Кельман М.С., Мурашин О.Г., Хома Н.М. Загальна теорія держави і права: Підручник. /М.С. Кельман, О.Г. Мурашин, Н.М. Хома// – Л.: «Новий світ 2000», 2003. – 584 с.
    72. Кинг А., Шнайдер Б. Первая глобальная революция: Доклад Римського клуба. /А. Кинг, Б. Шнайдер// – М.: Прогресс – Пангея, 1991. – 340 с.
    73. Клямкин И. Российская власть на рубеже тысячелетий. /И. Клямкин// Pro et Contra-1999. – 1999. – Т. 4. - № 2. – С. 63 – 87.
    74. Козиков И.А., Пак Санг Нам Президент и сильное государство. /И.А. Козиков, Пак Санг Нам// Социально-гуманитарные знания. – 2001. – № 2. – С. 224 – 239.
    75. Коктыш К.Е. Социокультурные рамки институционализации политических практик и типы общественного развития. /К.Е. Коктыш// Полис.—2002.- № 4.—С. 6 – 17.
    76. Коломієць Ю.М. Інститут глави держави в системі вищих органів влади й управління зарубіжних країн. /Ю.М. Коломієць// – Х.: Основа, 1998. – 246 с.
    77. Кольев А.Н. Нация и государство. Теория консервативной реконструкции. Монография. /А.Н. Кольев// – М.: Логос, 2005. – 800 с.
    78. Конституции государств Европы. В 3-х томах. / Институт законодательства и сравнительного правоведения при Правительстве РФ. / Под общей ред. и со вступ. ст. Л.А. Окунькова. – М.: «Норма», 2001. – Т. 1. – 739 с.
    79. Конституционное (государственное) право зарубежных стран: Учебное пособие. В 4-х томах. / Ответ. ред. Б.А. Страшун. – М.: Изд-во БЕК, 1995. – Т. 1-2. – 778 с.
    80. Конституционное право зарубежных стран: Учебник для вузов. / Под общей ред. чл.-кор. РАН, проф. М.В. Баглая, д. ю. н., проф. Ю.И. Лейбо, проф. Л.М. Энтина. – М.: Изд-во «НОРМА», 2003. – 832 с.
    81. Конституционное право: Учебник. / Ответ. ред. А.Е. Козлов. – М.: Изд-во БЕК, 1997. – 464 с.
    82. Конституционное право: Учебник. / Под ред. проф. В.В. Лазарева. – М.: Новый Юрист, 1998. – 543 с.
    83. Коркунов, Н. М. Лекции по общей теории права. Текст. / Н. М. Коркунов; предисловие И. Ю. Козлихина. 2-е изд. - СПб. : Юридический центр Пресс, 2004. - 430 с.
    84. Коэн Дж. Л., Арато Э. Гражданское общество и политическая теория. Пер. с англ. /Дж. Л. Коэн, Э. Арато// – М.: Изд-во «Весь мир», 2003. – 784 с.
    85. Краснов М.А. Глава государства: рецепция идеи «отцовства». /М.А. Краснов// Общественные науки и современность. – 2008. – № 6. – С. 27 – 38.
    86. Кувалдин В.Б. Президенство и демократия. /В.Б. Кувалдин// Свободная мысль. – 1998. - № 2. – С. 4 – 14.
    87. Кувалдин В.Б. Президентские и парламентские республики как формы демократического транзита (российский и украинский опыт в мировом контексте). /В.Б. Кувалдин// Полис. – 1998. - № 5. – С. 134 – 139.
    88. Кудряшова И.В. Фундаментализм в пространстве современного мира. /И.В. Кудряшова// Полис. – 2002. - № 1. – С. 66 – 77.
    89. Курган Я.М. Принцип спадкоємності в розвитку політичних систем. Монографія. /Я.М. Курган; за наук. ред. В.П. Беха// – К.: Вид-во НПУ імені М.П. Драгоманова, 2010. – 195 с.
    90. Куріло В.Є. Латентна політика. Потайні напрями політичної діяльності: Навчальний посібник. /В.Є. Куріло// – Миколаїв: ТОВ «Фірма “Іліон”», 2009. – 592 с.
    91. Куртов А. Кресло президента или трон падишаха? (продолжение темы). /А. Куртов// Свободная мысль. – 2006. - № 7 – 8. – С. 77 – 90.
    92. Кынев А.В. Институт президенства в странах Центральной и Восточной Европы как индикатор процесса политической трансформации. /А.В. Кынев// Полис. – 2002. – № 2. – С. 126 – 137.
    93. Кынев А.В. Сравнительный метод в исследованиях института президентства (на примере стран Центральной и Восточной Европы). /А.В. Кынев// Вестник Московского университета. – Серия 12. Политические науки. – 2002. – № 6. – С. 73 – 85.
    94. Лапина Н. Российский политический режим: оценки и интерпретации. /Н. Лапина// Мировая экономика и международные отношения. – 2009. - № 6. – С. 17 – 30.
    95. Латигіна Н.А. Демократія: реалії versus утопії: Монографія. /Н.А. Латигіна// – К.: НАН України, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень імені І.Ф. Кураса, Київський національний торговельно-економічний університет, 2008. – 400 с.
    96. Левитин И.Л. Узбекистан. Эпоха Каримова. /И.Л. Левитин// – М.: Вагриус, 2003. – 351 с.
    97. Лигачев Ю.И., Семенов В.И. Конституционное право зарубежных стран. Учебник. /Ю.И. Лигачев, В.И. Семенов// – М.: ООО Изд-во «Юрлитинформ», 2002. – 240 с.
    98. Линц Х.Дж. Опасности президентства: [Электрон. ресурс]. Пер. с англ. /Х.Дж. Линц// http://politzone.in.ua/index.php?id=376. 22.04.2012, 20:02.
    99. Лобанов В.В. Государственное управление и общественная политика: Учебное пособие. /В.В. Лобанов// – СПб.: Питер, 2004. – 448 с.
    100. Лукавенко С. Глава держави має силу, яку можна виміряти: Індекс президентської влади як методологія оцінки повноважень. /С. Лукавенко// Віче. – 2006. - № 9/10. – С. 34 – 37.
    101. Ляшенко Т. Інститут президентства в країнах Центральної Азії. /Т. Ляшенко// Політичний менеджмент. – Спецвипуск. – С. 175 – 182.
    102. Ляшенко Т. Особливості партійної системи в країнах Центральної Азії. /Т. Ляшенко// Політичний менеджмент. – 2007. – Спецвипуск. – С. 206 – 213.
    103. Ляшенко Т.М. Ісламський фактор у побудові державності країн Центральної Азії: історико-політологічний аспект. /Т.М. Ляшенко// Трибуна. – 2009. - № 9/10. – С. 33 – 35.
    104. Макаров А. Полупрезидентиализм в контексте постсоветской трансформации (на примере республики Армения). /А. Макаров// ПОЛИТЭКС=POLITEX: Политическая экспертиза: Научный журнал. - № 2. – СПб.: Изд-во Санкт-Петербургского университета / 2006. - № 2. – Т. 2. http: // politex.info / content / view / 195 / 40 /
    105. Малкіна Г. Політична відповідальність глави держави. /Г. Малкіна// Політичний менеджмент. – 2008. - № 2. – С. 42 – 50.
    106. Мартиненко В.М. Державне управління: шлях до нової парадигми (теорія та методологія): Монографія. /В.М. Мартиненко// – Х.: Ви-во ХАрРІ НАДУ «Магістр», 2003. – 220 с.
    107. Масловский М. Политическая социология бюрократии. Перевод с английского. /М. Масловский// — М.: Институт социологии РАН, 1997.—211 с.
    108. Медушевский А.Н. Сравнительное конституционное право и политические институты. /А.Н. Медушевский// – М.: Университет Высшей школы экономики, 2002. – 511 с.
    109. Мелащенко В.Ф. Основи конституційного права України. Курс лекцій для студентів юридичних вузів і факультетів. /В.Ф. Мелащенко// – К.: Вентурі, 1995. – 240 с.
    110. Мельвиль А. Задержавшиеся и/или несостоявшиеся демократизации: почему и как? /А. Мельвиль// Полис. – 2010. - № 4. – С. 73 – 76.
    111. Мельников А.П., Пупа В.В. Политическое управление. /А.П. Мельников, В.В. Пупа// —Минск: РИВШ, 2004.—138 с.
    112. Меркель В., Круассан А. Формальные и неформальные институты в дефектных демократиях (І). Пер. с нем. /В. Меркель, А. Круассан// Полис. – 2002. - № 1. – С. 6 – 17.
    113. Мировое политическое развитие: век ХХ: Учебное пособие. / Н.В. Загладин, В.Н. Дахин, Х.Т. Загладина, М.А. Мунтян. – М.: Аспект Пресс, 1995. – 336 с.
    114. Мирский Г.И. «Политический ислам» и западное общество. /Г.И. Мирский// Полис. – 2002. - № 1. – С. 78 – 86.
    115. Мілова М.І. На шляху до парламентської демократії: болгарський варіант. Монографія. /М.І. Мілова// – Одеса: Астропринт, 2005. – 328 с.
    116. Модернизация, авторитаризм и демократия [конф., 2010, ИМЭМО РАН]. /Подготовил Н. Загладин// Мировая экономика и международные отношения. – 201
  • Стоимость доставки:
  • 150.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины