ОСВІТНЯ ПОЛІТИКА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ: ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ : ОБРАЗОВАТЕЛЬНАЯ ПОЛИТИКА ЕВРОПЕЙСКОГО СОЮЗА: ОСОБЕННОСТИ ФОРМИРОВАНИЯ И РЕАЛИЗАЦИИ

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ, НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ М.П.ДРАГОМАНОВА

На правах рукопису

ВІЛЬЧИНСЬКА Наталія Юріївна

УДК 32:37.014.5

ОСВІТНЯ ПОЛІТИКА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ: ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ

23.00.02 – політичні інститути та процеси

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата політичних наук

Науковий керівник:
доктор філософських наук, професор
ТОЛСТОУХОВ Анатолій Володимирович

Київ-2012

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ…………………………….…..……....3
ВСТУП………………………………………………………………………..…..4

РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСВІТНЬОЇ ПОЛІТИКИ……………………………………………………..13
1.1. Формування концептуально-понятійного поля сфери досліджень освітньої політики……………………………………………….…….….13
1.2. Методи аналізу освітньої політики – сучасні підходи …..……….……30
1.3. Висновки до першого розділу ……………………………………….......49

РОЗДІЛ 2
СТАНОВЛЕННЯ ОСНОВНИХ ІНСТИТУЦІЙ ОСВІТНЬОЇ ПОЛІТИКИ
ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ …..…………………………………………….54
2.1. Еволюція освітньої політики Європейського Союзу…………….……….54
2.2. Структура та функції освітньої політики Європейського Союзу………..78
2.3. Висновки до другого розділу……………………………………….…….106

РОЗДІЛ 3
ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ОСВІТНЬОЇ ПОЛІТИКИ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ…………………………………………….....111
3.1. Стратегічний курс Європейського Союзу в сфері освіти……….............111
3.2. Реалізація освітньої стратегії ЄС……………………................................133
3.3. Висновки третього розділу………………………………………………..154

ВИСНОВКИ …………………………………………………………….…......161
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …………………………………..167
ДОДАТКИ…………………………………………………………………...…188

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

ЄК – Європейська Комісія
ЄП – Європейський Парламент
ЄР – Європейська Рада
ЄС – Європейський Союз
КЄ – Конституція для Європи
РЄС – Рада Європейського Союзу

ВСТУП

Актуальність дослідження проблеми становлення, функціонування, інституційного оформлення освітньої політики Європейського Союзу (ЄС) зумовлюється як науковим інтересом, так і потребами практики. Перед політиками, аналітиками, управлінцями дедалі актуальнішою стає проблема розв’язання завдань, пов’язаних із європейською інтеграцією, в тому числі і в сфері освіти.
Європейський Союз сьогодні – це реалізація на практиці складних економічних та соціальних проблем, забезпечення прав людини, незалежно від соціального та етнічного походження. Серед пріоритетів європейського суспільства освіта посідає чільне місце. Освітня політика Європейського Союзу – це не просто механічне поєднання зусиль держав-членів ЄС, а також держав-кандидатів на вступ, в управлінні освітньою галуззю. Це – спільно розроблений пріоритетний курс розвитку європейського освітнього простору, спрямований на пошук адекватних відповідей на виклики сучасності.
Освітня політика Європейського Союзу – складний політичний феномен, що уособлює в собі мету – уможливити об’єднання зусиль 27 держав-членів задля формування єдиного освітнього простору, взаємодії інститутів освіти на основі принципу субсидіарності, покликаного забезпечити ефективність національних політик у галузі освіти.
Освітня політика Європейського Союзу демонструє два вектори свого функціонування. Перший полягає у створенні умов для реалізації загальної освітньої стратегії співтовариства через реалізацію внутрішніх та зовнішніх освітніх програм, адаптації кваліфікаційних рівнів та систем оцінювання, ініціюванні поглиблення міжнародних зв’язків, сприянні моніторингу та оцінюванню національних показників, обмін досвідом, підтримку демократичної складової освітньої політики ЄС тощо. Другий – це стимулювання національної системи «держава-освіта-суверенітет» в умовах посилення дії процесів глобалізації та інтернаціоналізації.
Дослідження еволюції освітньої політики ЄС, аналіз її інституціональної структури та ролі на сучасному етапі, визначення особливостей формування та реалізації освітньої стратегії ЄС становить інтерес для української науки у контексті державної стратегічної орієнтації на європейську спільноту, наближення до її економічних, освітніх та соціальних стандартів.
Спільний кордон Європейського Союзу із Україною зумовлює необхідність уважніше ставитися до досвіду Європейського Союзу щодо вирішення суспільно значущих проблем, в тому числі і освітніх. Європейський вектор розвитку освіти нашої держави було остаточно підтверджено на Саміті міністрів освіти Європи у столиці України у вересні 2011 року.
Концептуально базові питання освітньої політики розглядаються в наукових працях зарубіжних дослідників: Х.Ертля, Р.Кілінга, М.Квієка, Б.Лаффана, Дж.Марча, Дж.Олсена, Дж.Ніва, Ф.Раймерза, Дж.Тейлора, М.Фулана, А.Хігеля та ін.
В українській політичній науці до цієї проблематики вчені почали звертатися порівняно недавно. Методологічні засади вивчення освітньої політики обґрунтовано в працях В.Андрущенка, Б.Андрусишина, О.Бабкіної, О.Биковської, І.Бідзюри, І.Варзара, К.Ващенка, М.Головатого, В.Горбатенка, І.Грицяка, Г.Губерського, О. Дем’янчука, М.Кармазіної, О.Кілієвича, А.Колодій, В.Кременя, Н.Лікарчук, О.Локшиної, М.Поповича, С. Телешуна, В.Тертички, А.Толстоухова, Ю.Шемшученка та ін.
В останні роки проблеми управління сферою освіти стали предметом дослідження у кандидатських та докторських дисертаціях вітчизняних науковців, які репрезентують філософські, економічні, політичні науки, державне управління: С. Андрейчук, Н.Бондарчук, В.Гальперіної, С. Григанської, О.Джури, Т.Жижко, Ю.Журавльової, М.Кузьменко, С. Майбороди, М.Мартинюка, В.Молодиченка, В.Пономаренка, А.Прокопенка, Є.Рябенка, Г.Стасюка та ін.
Розгорнутий аналіз сучасного стану в сфері досліджень питань освітньої політики міститься в монографіях В.Андрущенка, В.Савельєва «Освітня політика: огляд порядку денного» (2010 р.), І.Іванюк «Освітня політика» (2006 р.), кандидатських дисертаціях В.Гальперіної та В.Пономаренка.
Слід зауважити, що предметом дослідження в існуючій науковій літературі є перш за все національний вимір освітньої політики, в тому числі і в Україні. Зокрема, про це йдеться в публікаціях Є.Краснянського, К.Корсака, О.Зигала, І. Бабина, Я.Болюбаша, А.Гармаша, С. Клепка, Л.Прокопенка.
Освітня політика Європейського Союзу на наш час українськими вченими комплексно не досліджувалась. Більшість існуючих наукових розвідок присвячені філософській та управлінській проблематиці. Фактично не досліджені питання, що стосуються визначення змісту та структури освітньої політики Європейського Союзу; аналізу освітньої політики ЄС як міждисциплінарного напрямку; становлення основних інституцій освітньої політики ЄС; характеристики освітньої стратегії ЄС, особливостей реалізації тощо. Таким чином, теоретична та практична актуальність дослідження обумовлена потребами теоретичного супроводу процесів, що розгортаються в Європейському Союзі. Означені аспекти й зумовили вибір теми дослідження та визначили його структуру.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Загальний напрям дисертаційної роботи пов'язаний із темою дослідження кафедри політичних наук «Проблеми політичної модернізації і трансформації: світовий досвід та українські реалії», що входить до Тематичного плану науково-дослідних робіт Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, науковий напрям «Дослідження проблем гуманітарних наук», затверджений Вченою радою (протокол № 5 від 23.12.2010 р.). Тема дисертації затверджена Вченою радою Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова (протокол № 7 від 28.02.2011 р.).
Метою дослідження є політологічний аналіз процесу виникнення, формування та реалізації освітньої політики Європейського Союзу.
Досягнення означеної мети потребує розв’язання низки дослідницьких завдань:
- проаналізувати зміст понять «освітня політика», «освітня політика ЄС»;
- визначити основні етапи формування освітньої політики ЄС;
- дослідити проблеми інституційного забезпечення освітньої політики Європейського Союзу;
- проаналізувати сучасну освітню стратегію Європейського Союзу та особливості політики щодо її реалізації;
- визначити головних суб’єктів (стейкхолдерів – міжнародні, бізнесові, національні та приватні організації, приватні особи тощо) у формуванні та реалізації освітньої політики Європейського Союзу;
- розкрити сутність загальної освітньої концепції ЄС та її вплив на формування єдиного європейського політичного простору.
Об’єкт дослідження – сфера взаємовідносин між політикою і освітою як інституціонально-функціональних систем в умовах глобалізаційних змін.
Предмет дослідження – особливості формування та реалізації освітньої політики Європейського Союзу.
Методи дослідження. Методологічна основа дослідження базується на принципах історизму, об’єктивності, плюралізму, причинності, а також комплексу світоглядно-філософських, загальнонаукових та спеціальних методів пізнання політичних процесів та інститутів.
У роботі застосовано: структурно-функціональний метод, який передбачає вивчення функціональних залежностей елементів освітньої
політики Європейського Союзу, їх взаємодоповнення; інституціональний, що дозволило конкретизувати організаційні механізми відносин між центральними інститутами ЄС, регіональними та місцевими органами влади та самоврядування; системний підхід, який забезпечив розгляд освітньої політики Європейського Союзу як цілісності взаємопов’язаних різнорідних елементів, що функціонують у єдиному політичному просторі; герменевтичний метод, що дав можливість з’ясувати сутність феномену освітньої політики ЄС, виявити витоки та еволюційні зміни у її ідеологічних засадах; порівняльний метод надав можливість з’ясувати спільні та відміні аспекти в освітніх політиках держав-членів ЄС, його окремих регіонів; історичний метод дав змогу дослідити етапи становлення та розвитку освітньої політики Європейського Союзу.
У роботі використано аналіз резолюцій, рекомендацій, доповідей та програм Європейської Ради, Європейської Комісії, Європейського Парламенту щодо питань співпраці в сфері освіти та професійної підготовки, модернізації університетів, впливу європейських інституцій на консолідацію та Болонський процес, про системний розвиток освіти, роль освіти та професійного навчання в процесі імплементації стратегії «Європа-2020» тощо.
Емпіричною основою дослідження стали статистичні дані із періодичних збірників Європейського Союзу: «Вища освіта і підприємництво» («Higher Education and Entrepreneurship»), «Політика ціложиттєвого навчання» («Lifelong Learning Policy»), «Прогрес у досягненні цілей Лісабонського договору в освіті і професійному навчанні» («Progress towards the Lisbon Objectives in Education and Training»), «Навчання для всіх. Інвестування у знання людей та навички для сприяння розвитку. Стратегія Групи Світового банку - 2020» («Learning for All. Investing in People’s Knowledge and Skills to Promote Development. World Bank Group Education Strategy 2020») та ін.
Наукова новизна зумовлена вибором об’єкта та предмета дослідження, поставленими завданнями, засобами їх розв’язання. Здійснено спробу комплексного аналізу освітньої політики Європейського Союзу. Зокрема у дисертації:
вперше:
- визначено унікальний характер формування та функціонування освітньої політики ЄС на основі принципу субсидіарності, що забезпечує органічне поєднання загальноєвропейських, регіональних, національних та місцевих інтересів;
- на основі порівняльного аналізу існуючих підходів зарубіжних і вітчизняних вчених до проблеми періодизації становлення освітньої політики Європейського Союзу, автором запропоновано сім основних етапів її становлення та розвитку, починаючи з 1957 року і до сьогодення, виділення яких пов’язується з процесом формування її інституційної та правової бази;
- у результаті аналізу інституційної будови освітньої політики Європейського Союзу, обґрунтування функцій владних інституцій наддержавного рівня у формуванні освітньої політики, встановлено: Європейська Комісія відіграє вирішальну роль у європейському просторі галузі вищої освіти, Європейський Парламент забезпечує правову базу та відповідає за збільшення інвестування сфери освіти, Рада Європейського Союзу покликана зберігати відповідальність держав-членів у визначенні національного змісту навчання та професійної підготовки, організації системи освіти, Європейська Рада забезпечує міжнародну співпрацю між державами-членами у процесі формування та реалізації освітньої політики Європейського Союзу.
Отримали подальший розвиток:
- дослідження освітньої політики ЄС (EU Education Policy and Politics) як міжнаціональної співпраці владних та освітніх інституцій держав-членів ЄС задля досягнення спільних цілей: підвищення рівня конкурентоспроможності ЄС на політичній арені, створення ефективної, опертої на знання економіки, забезпечення високого рівня освіченості громадян, створення умов для кращої мобільності в просторі вищої освіти ЄС, підготовці затребуваних цілями економіки фахівців, оптимізації національних систем освітньої політики, залучення наукового потенціалу із держав-сусідів до європейського загалу шляхом участі в освітніх програмах тощо;
- аналіз загальної стратегії розвитку Європейського Союзу («Європа - 2020»), освітньої стратегії співтовариства («Освіта та навчання - 2020»), освітньої стратегії Світового банку «Оновлена стратегія розвитку освіти»;
- обґрунтування зміни освітньої парадигми, ролі, характеристик, змісту, завдання сфери освіти Європейського Союзу, де система освіти орієнтована на те, щоб «навчити вчитися». На розумінні цієї концепції ґрунтується осьове поняття Болонського процесу інтеграції європейських систем вищої освіти – не зайнятість, а придатність до зайнятості, де відповідальність за знаходження роботи для себе повністю знімається із держав та переноситься на окремого індивіда.
Уточнено:
- зміст та напрями діяльності головних стейкхолдерів освітньої політики Європейського Союзу: Світовий банк, Форум стейкхолдерів сфери європейської співпраці в освіті та навчанні, Ради з питань освіти, Європейська асоціація університетів, ЮНЕСКО, Європейський профспілковий комітет учителів, Європейська федерація роботодавців освіти, Оргбюро європейських учнівських спілок, Європейська співпраця університету та бізнесу, Університет-бізнес форум, вищі навчальні заклади.
Теоретичне та практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження закладають відповідну основу для подальшої розробки проблематики освітньої політики, ролі політичних інститутів та процесів у сфері освіти, наднаціональної освітньої політики Європейського Союзу, освітньої стратегії Європейського Союзу, освітніх стратегій держав-членів Європейського Союзу. Основні результати й висновки дисертації можуть використовуватися в експертно-аналітичній роботі як теоретичний матеріал при оцінці та обґрунтуванні освітніх концепцій та законопроектів, а також у процесі забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики у сфері освіти. Теоретичні розробки, практичні висновки і пропозиції, що випливають зі змісту дослідження, можуть бути використаними у навчальному процесі у вищих навчальних закладах, зокрема у розробці курсів «Основи освітньої політики», «Освітня політика Європейського Союзу», спецкурсів для аспірантів, магістрів і студентів із проблем освітньої політики, євроінтеграції, політичних інститутів, формування та реалізації освітніх стратегій.
Практична спрямованість отриманих результатів дає можливість їх використання органами державної влади та управління, органами місцевого самоврядування, політичними партіями, громадськими організаціями в розв’язанні завдань освітньої політики.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації оприлюднювалися на всеукраїнських і міжнародних наукових та науково-практичних конференціях, форумах та семінарах, зокрема на: Міжнародній науковій конференції «Наукова еліта як соціально-економічний фактор розвитку держав в умовах глобалізації» (м. Київ, 2010 р.), IV Міжнародній науково-практичній конференції «Педагогіка вищої школи: методологія, теорія, технології» (м. Переяслав-Хмельницький, 2010 р.), VI Міжнародній студентській науково-практичній конференції «Майбутнє ЄС та перспективи європейської інтеграції України» (м. Київ, 2011 р.), Міжнародній науковій конференції «Сьомі юридичні читання. Культура і право на початку ХХІ століття» (м. Київ, 2011 р.), V Міжнародній науково-практичній конференції «Педагогіка вищої школи: методологія, теорія, технології» (м. Київ, 2011 р.), Науково-практичному форумі «Стратегія розвитку екологічної освіти в Україні» (м. Київ, 2011 р.), Прес-конференції «Підготовка педагогів для позашкільної освіти» за результатами гранту Президента України для наукового дослідження «Розроблення змісту підготовки педагогічних працівників для позашкільної освіти в Україні» (м. Київ, 2011 р.), Перших українських читаннях «Освіта і культура як запорука сталого демократичного розвитку» (м. Київ-Луцьк-Рівне, 2012 р.), Всеукраїнському науково-методичному семінарі «Інноваційні технології в дошкільній освіті України: розвиток дитячої обдарованості та креативності» (м. Київ, 2012 р.).
Публікації. Основні наукові положення дисертації опубліковано у 4 наукових працях фахових видань з політичних наук та тезах наукових конференцій.
Структура дисертаційного дослідження. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, поділених на підрозділи, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг роботи становить – 189 сторінок, з них – 163 сторінок основного тексту. Список використаної літератури містить 209 найменувань на 21 сторінці.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Аналіз змісту та особливостей формування освітньої політики Європейського Союзу дозволяє зробити наступні висновки.
У контексті політичної науки освітня політика Європейського Союзу розглядається як певна система організації освітнього процесу, як органічна складова суспільно-політичної організації Європейського Союзу. У ході дослідження стало можливим встановити, що освітня політика Європейського Союзу – це міжнаціональна співпраця владних та освітніх інституцій держав-членів ЄС задля досягнення спільних цілей: підвищення рівня конкурентоспроможності ЄС на політичній арені, створення ефективної, заснованої на знаннях економіки, забезпеченні високого рівня освіченості громадян, створенні умов для кращої мобільності в просторі вищої освіти ЄС, підготовці затребуваних цілями економіки фахівців, оптимізації національних систем освітньої політики, залучення наукового потенціалу із держав-сусідів до європейського загалу шляхом участі в освітніх програмах тощо.
З огляду на багатоаспектність поняття «освітня політика Європейського Союзу», його зміст охоплює безліч інших характеристик: 1) освітня політика як політична, управлінська діяльність, спрямована на досягнення освітніх цілей; 2) освітня політика як особлива національна політика забезпечення власних освітніх інтересів та захист національної освітньої системи від глобалізаційних тенденцій сучасності, в той же час, включення в повноцінну співучасть у загальних освітніх програмах та ініціативах ЄС; 3) освітня політика як структура владних інституцій ЄС, які покликані забезпечити розвиток, функціонування та модернізацію освітньої системи кожної окремої держави-члена ЄС та спільного освітнього простору; 4) освітня політика як politics – сфера взаємовідносин різних соціальних груп та індивідів з приводу використання інститутів публічної влади задля реалізації освітніх інтересів та потреб; 5) освітня політика як policy – стратегія і тактика регулятивної, управлінської діяльності ЄС, що визначає цілі й завдання розвитку освітньої політики у суспільному житті, включно з обранням і практичним застосуванням тих або інших шляхів та засобів досягнення своїх цілей; 6) освітня політика як уособлення та кінцевий результат взаємодії політичних та соціальних інститутів, що існують, груп інтересів та індивідів як між собою, так і з навколишнім середовищем – економічною, соціальною, правовою системами, політичною культурою, її різними сегментами.
У ході дослідження було здійснено періодизацію формування освітньої політики Європейського Союзу, зокрема визначено сім основних етапів, які характеризують певні віхи становлення інституційної та правової бази освітньої політики ЄС, починаючи з 1957 р. до сьогодення.
І період – 1957-1958 рр. Офіційно заявлено про необхідність професійної підготовки як однієї із важливих складових Римських договорів (1957 р.) – спільного ринку товарів, капіталу та послуг.
ІІ період – 1971-1975 рр. Визначення напрямів співпраці в сфері освіти в «Доповіді Янне» «До питання про політику Співдружності у галузі освіти», що стала своєрідним фундаментом для співробітництва у галузі загальної освіти ЄС.
ІІІ період – 1976- 1986 рр. Прийняття міністрами освіти першої резолюції про співробітництво в галузі освіти, що включала питання навчання, наукових досліджень, компіляцій до поточної документації та статистичних даних у ряді освітніх областей.
IV період – 1987-1991 рр. Остаточне утвердження спільної європейської освітньої політики, початок функціонування освітньої програми «Ерасмус», мета якої полягала у фінансуванні студентів, які бажають отримати освіту в іншій європейській державі. Підписання Великої Хартії «Магна Карта» ректорами європейських університетів в університеті Болоньї.
V період – 1992-1997 рр. Підписання Маастрихтського договору – створення Європейського Союзу. Сферу освіти передано у відповідальність держав-членів ЄС.
VI період – 1998-2009 рр. Підписання Сорбоннської декларації щодо узгодження структури системи вищої освіти в Європі, спільної Болонської декларації, Лісабонського договору про реформування європейської освіти.
VII період – 2010 р. – дотепер. Завершення 10-річного терміну Лісабонської стратегії. Сучасний етап формування та реалізації освітньої політики Європейського Союзу.
Інституційний устрій Європейського Союзу є уособленням синтезу трьох класичних моделей «вертикальної» організації влади: міжурядової, наднаціональної та федеративної. Трьома основними інституціями ЄС є: Європейський Парламент, Європейська Комісія, Рада Європейського Союзу. Саме цей інституційний трикутник і виробляє політику та закони (директиви, законодавчі акти й рішення), що діють на території ЄС.
У процесі дослідження ролі владних інституцій наддержавного утворення на формування та здійснення освітньої політики встановлено, що незважаючи на те, що відповідальність за вищу освіту покладена на національні міністерства держав-членів Європейського Союзу, про що йдеться в Договорі про Європейський Союз, встановлено, що функціонально Європейська Комісія відіграє вирішальну роль у європейському просторі галузі вищої освіти.
Роль Парламенту в освітній політиці Європейського Союзу полягає у забезпеченні створення міцної правової бази для розвитку освіти та професійної підготовки, збільшення інвестування сфери, а також сприяння співпраці держав-членів ЄС.
Рада з питань освіти, молоді та культури Ради Європейського Союзу покликана зберегти відповідальність держав-членів у визначенні національного змісту навчання та професійної підготовки, організації системи освіти та професійної підготовки, зберігаючи їх національне, регіональне та культурне розмаїття.
Важливу роль в освітній політиці відіграє Європейська Рада, що є уособленням міждержавної складової Європейського Союзу. Її головні завдання у сфері освіти полягають у сприянні взаєморозуміння між європейськими народами, розбудові демократії, формуванні європейської свідомості через збереження та примноження культурної спадщини, спонуканні до вивчення різних мов, активної участі у громадському житті співтовариства, формуванні історичної свідомості.
Освітня стратегія Європейського Союзу на сучасному етапі розглядається в двох контекстах: широкому – в загальній стратегії «Європа – 2020», вузькому – стратегії «Освіта та навчання – 2020». Здатність Європейського Союзу формувати та здійснювати єдину освітню стратегічну мету для розвитку одночасно 27 держав-членів визнано ключовою особливістю політики в сфері освіти.
План «Освіта та навчання – 2020» складається із загальних стратегічних цілей для держав-членів, обґрунтування принципів для досягнення цих цілей, визначення методів роботи у пріоритетних сферах. Наскрізна ідея плану полягає у підтримці держав-членів у подальшому розвитку їх освітніх та навчальних систем, спрямованих на реалізацію громадянами своїх потенціалів та забезпечення стійкого економічного процвітання та працевлаштування. У плані береться до уваги весь спектр систем освіти і навчання з ціложиттєвим навчанням, що охоплює всі рівні і контексти, включаючи неформальне і неофіційне навчання.
Аналіз складної інституційної природи освітньої політики Європейського Союзу та її націєтворчої ролі надає підстави віднести освіту ЄС до питань спільної компетенції держав-членів співтовариства. Таким чином, визначено, що загальна стратегія освітньої політики Європейського Союзу є спільною для всіх держав-членів, тобто здійснюється більшою або меншою мірою в усіх національних політиках. Освітня політика Європейського Союзу демонструє нову якість політики наднаціонального рівня. Це не просто сума політик її членів-держав, а результат постійних та тривалих аналізувань, вивчень, порівнянь, узгоджень, переговорів, прийняття рішень та оцінювань результатів тощо.
Обґрунтовано особливості реалізації освітньої стратегії Європейського Союзу, ключовим інструментом її здійснення визначено відкритий метод координації, що передбачає кругообіг рекомендацій та критеріїв реалізації, індикаторів прогресу, багаторівневого моніторингу, обміну найкращими практиками.
У ході дослідження уточнено головних стейкхолдерів (суб’єктів) освітньої політики Європейського Союзу, діяльність яких спрямована на забезпечення зв'язку освіти із суспільством, наближення змісту політики до умов її реалізації, сприяння прозорості та ефективності процесу вироблення політики. Аналіз складного механізму освітньої політики співтовариства дозволив встановити, що на наднаціональному рівні спільна освітня стратегія є загальнообов’язковою для кожної держави-члену.
Розкрито сутність загальної освітньої концепції Європейського Союзу, що демонструє переорієнтацію методів управління освітою, повну зміну її ролі, характеристик, змісту, що, у свою чергу, поставило перед системами освіти завдання сприяти соціальній інтеграції та згуртованості, виробити нове уявлення про національне громадянство та ідентичність. Освіта та навчання сьогодні більше не стримується національними рамками, нове суспільство, що вчиться, потенційно має бути сформоване не із громадян держав-членів Європейського Союзу, носіїв певної культури та історії, а із європейських індивідів, які мають бажання та здібність вчитися ціложиттєво. Таким чином, ЄС переклав відповідальність за здобуття, якість освіти та працевлаштування з держави на кожного індивіда особисто.
Подальша дослідницька робота з проблем політичного устрою освітньої політики ЄС на загальному рівні може сприяти розвитку освітньої сфери загалом, а її основні стратегічні пріоритети мають потенціал вийти за рамки загальноєвропейського простору вищої освіти: розробка стратегії ціложиттєвого навчання та мобільності; заохочення співробітництва між системами освіти, професійної підготовки та бізнесом, підтримка початкової та ціложиттєвої підготовки викладачів, тренерів та керівників навчальних закладів; заохочення оволодіння ключовими компетенціями в системі освіти та навчання.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Англійсько-французько-німецько-український словник термінології Європейського Союзу / [За ред. В. Єрмоленка.]. — К. : К.І.С. , 2007. — 226 с.
2. Андрущенко В. Формування єдиних освітніх пріоритетів. Стаття перша: Лісабонські домовленості / В. Андрущенко, У. Науменко // Вісник Інституту розвитку дитини. Серія: Філософія, педагогіка, психологія.: Збірник наук. пр. Випуск 14 / НПУ імені М.П.Драгоманова. — К. : Вид–во НПУ імені М.П.Драгоманова. — 2011. — С. 68-77.
3. Андрущенко В. Організоване суспільство. Проблема організації та суспільної самоорганізації в період радикальних трансформацій в Україні на рубежі століть : Досвід соціально–філософського аналізу / В. Андрущенко. — К. : ТОВ «Атлант ЮЕмСі», 2005. — 498 с.
4. Андрущенко В. П. Освітня політика (огляд порядку денного) / В. Андрущенко, В. Савельєв — К. : «МП Леся», 2010. — 368 с.
5. Афонцев С. Интересы граждан и политические механизмы регулирования мировой экономики / С. Афонцев // Полис. — 2006. — № 2. — С. 151-161.
6. Бадаева А. Интергация европейского образовательного пространства / А. Бадаева // Новая экономика и международные отношения. — 2009. — № 4. — С. 63-71.
7. Байме К. Політичні теорії сучасності / пер. з нім. М. Култаєвої та М. Бойченка / Клаус Байме. — К. : Стилос, 2008. — 396 с.
8. Бердашкевич А. Основные принципы формирования и реализации государственной политики / А. Бердашкевич // Вестник московского университета. Серия 12. Политические науки. — 2001. — № 4. — С. 82-94.
9. Бережний Я. Роль і значення стратегічного планування в системі децентралізованого державного управління / Я. Бережний // Суспільна політика та стратегічний менеджмент. –2008. — № 1. — С. 59-67.
10. Браславски С. Развитие ключевых компетенций в образовании: некоторые уроки из международного опыта [Електронній ресурс] — Режим доступу : http://www.ibe.unesco.org/cops/russian/IBE_Competences.pdf
11. Ван дер Верде М. Болонья — не единственный город, имеющий значение для политики в сфере Европейского высшего образования / М. Ван дер Верде // Международное высшее образование. — 2003. — № 32. — С. 15-18.
12. Вдовенко Н. Маємо стати носіями змін / Н. Вдовенко // Урядовий кур’єр. — 2010. — № 131 (4282).
13. Вільчинська Н. Освітня політика Європейського Союзу: етапи розвитку / Н. Вільчинська // Гілея : [науковий вісник] : Збірник наукових праць / гол.ред. В. М. Вашкевич. — К. : ВІР УАН, 2011. — Випуск 54 (№ 11). — С. 473-480.
14. Вільчинська Н. Освітня політика Європейського союзу: проблеми термінології / Н. Вільчинська // Гілея : [науковий вісник] : Збірник наукових праць / гол.ред. В. М. Вашкевич. — К. : ВІР УАН, 2011. — Випуск 56 (№ 1). — С. 617-622.
15. Вільчинська Н. Освітня політика Європейського Союзу: соціально–політичний аналіз / Н. Вільчинська // Гілея : [науковий вісник] : Збірник наукових / гол.ред. В. М. Вашкевич. — К. : ВІР УАН, 2011. — Випуск 55 (№ 12). — С. 573-581.
16. Вільчинський Ю. Філософія історії: теорія взаємопроникнення часу і вічності / Ю. Вільчинський. — Київ: Поліграфкнига, 2009. — 360 с.
17. Гаджиев К.С. Политическая наука : [Пособие для преподавателей, аспирантов и студентов гуманитарных факультетов. Часть 1] / К. С. Гаджиев.– М.: Сорос, — Международные отношения, 1994. — 130 с.
18. Гальпєріна В.О. Освітня політика в трансформаційному суспільстві: соціально–філософський аналіз : автореф. дис. канд. філософ. наук: спец. 09.00.03 «Історія філософії» / В. О. Гальпєріна; Ін–т вищ. освіти акад. пед. наук України. — Київ, 2003. — 20 с.
19. Гелей С. Д. Політологія : [навч. посібн.] — 4–е вид., перероб. і доп. / С.Д. Гелей, С. М. Рутар. — Львів : Світ, 2001. — 384 с.
20. Гершунский Б. С. Философия образования для ХХІ века : учебное пособие для самообразования. Изд. 2–е, пер. и доп. / Б. С. Гершунский. — М. : Педагогическое общество России, 2002. — 512 с.
21. Глосарій основних термінів права ЄС. — К. : ІМВ КНУ імені Тараса Шевченка, 2005. — 183 с. (Програма Tacis Європейського Союзу. Проек «Правничі студії в Україні: Київ та окремі регіони». Серія «Право ЄС». Книга 26.)
22. Головатий М. Демократія: історія, теорія, практика: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. та аспірантів–політологів / М. Ф. Головатий. — К. : ДП «Вид. дім. «Персонал», 2011. — 228 с.
23. Горбатенко В. Політичне прогнозування : [навч. посібник] / В. Горбатенко, І. Бутовська. — К. : МАУП, 2005. –152 с.
24. Городяненко В. Г. Соціологія : [навчальний посібник] / В. Г. Городяненко. — Київ. — Видавничий центр «Академія», 2003.– 559 с.
25. Гоці С. Урядування в об’єднаній Європі [пер.з італ.] / С. Гоці. — К. : К.І.С. , 2003. — 286 с.
26. Грицяк І. Особливості європейського управління на національному рівні: методичний аспект / І. Грицяк // Стратегічні пріоритети. — 2007. –№ 1 (2).– C. 165-172.
27. Дегтярев А. А. Основы политической теории: [учеб. пособие] / А. А. Дегтярев / Ин–т «Открытое о–во». — М. : Высш. шк., 1998. — 239 с.
28. Демошенко С. Соціальний інститут освіти як об’єкт політичних відносин / С. Демошенко // Філософія освіти. — 2006. –№ 2 (4). — С. 164-176.
29. Дем’янчук О. Державна політика і державне управління: політологічні аспекти : [монографія] / О. Дем’янчук/ — К. : Факт, 2008. — 272 с.
30. Державна політика: аналіз і механізми її впровадження: метод. рек. / [уклад. О. І. Кілієвич, В. В. Тертичка]. — К. : НАДУ, 2009. — 88 с.
31. Джура О. Освіта в системі життєтворчості особистості : [монографія] / Олександр Джура. — К. : Знання України, 2011. — 343 с.
32. Докторські програми в Європі та Україні: матеріали міжнар.конф. [«Впровадж. принципів третього циклу вищ. освіти Європ. простору в Україні»] / Нац. ун–т «Києво–Могилян. акад.»; наук. ред., упоряд. В. Моренець. — К. : Унів. вид–во ПУЛЬСАРИ, 2007. — 98 с.
33. Доповідь Комісара Європарламенту Васіллоу. [Електронний ресурс]. 15.06.2011. — Режим доступу : http://www.europarl.europa.eu/document/activities/cont/201106/20110616ATT21524/20110616ATT21524EN.pdf
34. Д’юї Дж. Демократія і освіта / Дж. Д’юї. — Львів : Літопис, 2003. — 294 с.
35. Запровадження стратегічного планування в України: збірка документів і матеріалів / [укладач В.Тертичка]. — К. : Центр досліджень адміністративної реформи НАДУ, 2004 р. — 401 с.
36. Европейская региональная политика: источник вдохновения для стран, которые не входят в ЕС? Применение принцыпов и обмен опытом. [Электронный ресурс]. — Режим доступа : http://ec.europa.eu/regional_policy/sources/docgener/presenta/international/external_ru.pdf
37. Економіка вищої освіти України: тенденції та механізм розвитку / [за заг. ред. В. П. Андрущенка]. — К. : Пед. преса, 2006. — 208 с.
38. Енциклопедія освіти / Акад. пед. наук України; [головний ред. В. Г. Кремень]. — К. : Юрінком Інтер, 2008. — 1040 с.
39. Європейський освітній портал. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.eu–edu.org/ua/euedu5.html
40. Європейський Союз [Довідкове видання]. — Дніпропетровськ, 2009. — 18 с.
41. Європейський Союз : словник–довідник / [Ред. М. Марченко]. — 2–ге вид., оновл.– К. : К.І.С. , 2006. — 140 с.
42. Іванюк І. Освітня політика: навчальний посібник / І. Іванюк. — К. : Таксон, 2006. — 226 с.
43. Інституції Європейського Союзу. Презентація Донецького молодіжного Дебатного Центру, Проект «Стандарти ЄС у сфері соціальної, молодіжної та громадської політики та роль органів державної влади в процесі їх осягнення». Фонд Відродження. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : cent.dn.ua/docs/EU_institutions.pps
44. История политических и правовых учений : [учебник для вузов] / Изд. 2–е, стереотип. Под общ. ред. члена–корреспондента РАН, доктора юридических наук, профессора В. С. Нерсесянца. — М. : Издательская группа «НОРМА–ИНФРА». — М., 1998. — 736 с.
45. Ирхин Ю. В. Политология : [учебник] / Ю. В. Ирхин, В. Д. Зотов, Л. В. Зотова. — М. : Юристъ, 2002. — 511 с.
46. Кавешников Н. «Гибкая интеграция в Европейском Союзе» / Н. Кавешников // Международные процессы. — Том 9. — № 2(26). Май–август 2011. [Электронный ресурс]. — Режим доступа : http://www.intertrends.ru/twenty–sixth/006.htm
47. Кармазіна М. Політичні поняття і категорії: відтінки, іпостасі, метаморфози logos’у / М. Кармазіна // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. — К. : Український центр політичного менеджменту, 2010. — Вип. 19.– С. 9–17.
48. Кашкин С. Основы права Европейского Союза. Схемы и комментарии: [учебное пособие под редакцией д.ю.н. проф. С. Ю. Кашкина]. — М. : ИНФРА–М. — 2002. — 137 с.
49. Квієк М. Університет і держава: вивчення глобальних трансформацій [пер. з англ. Т. Цимбала] / М. Квієк. — К. : Таксон, 2009. — 380 с.
50. Квятковський М. Інституційна система Європейського Союзу [Електронний ресурс] / M. Квятковський. — Перемишль–Львів. — 2003. — С. 7. — Режим доступу : http://www.europe.org.ua
51. Киссинджер Г. Нужна ли Америке внешняя политика? / Г. Киссинджер; пер. с англ. под ред. В. Л. Иноземцева. — М. : Ладомир, 2002. — 352 с.
52. Кілієвич О. Англо–український глосарій термінів і понять з аналізу державної політики та економіки / О. Кілієвич. — К. : Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2003. — 510 с.
53. Коваль Б.И. Власть versus политика / Б. И.Коваль, М. В. Ильин // ПОЛИС. — 1991. — №5.– С. 152.
54. Козюбра М. Загальнотеоретичне правознавство: стан та перспективи [Електронний ресурс] / М. Козюбра // Право України. — № 1 — 2010. — Режим доступу : http://www.info–pressa.com/article–165.html
55. Кордон М. В. Європейська та Євроатлантична інтеграція України: навчальний посібник / М. В. Кордон. — К. : Центр учбової літератури, — 2008. — 172 с.
56. Лапін М. Проблема формирования современного социетального порядка в России / М. Лапін // Вопросы философии. — 2006. — № 11. — С. 3-12.
57. Ларионова М. В. Сотрудничество в сфере образования в Европе: нормативная основа, методы и инструменты кооперации / М. В. Ларионова — М. : Универсальная книга; Логос, 2006. — 336 с.
58. Локшина О. Зміст шкільної освіти в країнах Європейського Союзу: теорія та практика (друга половина ХХ– початок ХХІ ст.): монографія / О. Локшина. — К. : Богданова А. М., 2009. — 404 с.
59. Малиновський В. Я. Словник термінів і понять державного управління / В. Я. Малиновський. — Вид. 2–ге. — К. : Центр сприяння інституційному розвитку державної служби, 2005. — 254 с.
60. Масальський В. Соціологія у конспективному викладі : [навчальний посібник] / В. Масальський. — 3–є вид., уточнене і доповнене. — Донецьк : Юго–Восток, 2011. — 319 с.
61. Медведьев С. Концепция глобальных общественных благ : возможности и ограничения / С. Медведьев, И. Томашов // Мировая экономика и мждународные отношения, 2010. — №12, С. 38-47.
62. Мейтус В. Политическая партия: стратегия и управление / В. Мейтус, В. Мейтус. — К. : Эльга, Ника–Центр, — 2004. — 404 с.
63. Мусис Н. Все про спільні політики Європейського Союзу [пер. з англ.] / Н. Мусис. — К. : «КІС», 2005. — XIV с. — 466 с.
64. Національний освітній глосарій: вища освіта / [авт.–уклад. : І. І. Бабин, Я. Я. Болюбаш, А. А. Гармаш й ін.; за ред. Д. В. Табачника і В. Г. Кременя]. — К. : ТОВ «Видавничий дім «Плеяди», 2011. — 100 с.
65. Оболенський О. Ю. Державна служба : [навч. посіб.] / О. Ю. Оболенський. — К. : КНЕУ, 2003. — 344 с.
66. Основи демократії : [підручник для студентів вищих навчальних закладів] / За заг. ред. А. Ф. Колодій. Третє видання, оновлене і доповнене. — Львів : Астролябія, 2009. — 832 с.
67. Особенности институционального развития ЕС / М. В. Стрежнева // Мировая экономика и международные отношения. — 1999. — № 3. — С. 16-23.
68. Офіційний сайт Європейської Комісії. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://ec.europa.eu/education/who-we-are/doc324_en.htm
69. Офіційний сайт Євростату. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://epp.eurostat.ec.europa.eu/portal/page/portal/eurostat/home/
70. Офіційний сайт Ради Європи. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.coe.int/t/dg4/default_en.asp
71. Офіційний сайт Європарламенту. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : www.europarl.europa.eu/
72. Офіційний сайт Європейської Комісії. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://ec.europa.eu/education/who-we-are/doc324_en.htm
73. Офіційний сайт Європейської асоціації університетів. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.eua.be/about/what-we-do/mission.aspx
74. Офіційний сайт Європейського центру з розвитку професійної освіти. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.cedefop.europa.eu/EN/
75. Офіційний сайт Європейського Фонду Освіти. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://eacea.ec.europa.eu/education/eurydice/index_en.php
76. Офіційний сайт мережі Еврідіка. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : www.etf.eu.int
77. Офіційний сайт Центру з досліджень в області ціложиттєвої освіти. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://crell.jrc.ec.europa.eu/
78. Офіційний сайт Європейської Ради. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.european-council.europa.eu/the-institution.aspx?lang=en
79. Офіційний сайт Ради з питань освіти, молоді та культури Ради Європейського Союзу. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.consilium.europa.eu/policies/council-configurations/education,-youth-and-culture.aspx?lang=en
80. Офіційний сайт Світового банку. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://web.worldbank.org/WBSITE/EXTERNAL/EXTABOUTUS/0,,contentMDK:20104132~menuPK:250991~pagePK:43912~piPK:44037~theSitePK:29708,00.html
81. Офіційний сайт офісу Ради Європи в Україні. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.coe.kiev.ua/general/default2.htm
82. Панченко Т. Політична регіонал істика : [навчальний посібник] / Т. В. Панченко. — Х. : ХНУ імені В.Н.Каразіна, 2011. — 188 с.
83. Політологія для вчителя : [навч. посібн. для студ. педагогічних ВНЗ] / за заг. ред.: К. О. Ващенка, В. О. Корнієнка. — К. : Вид–во імені М. П. Драгоманова, 2011. — 406 с.
84. Політологія : [підручник] / І. С. Дзюбко, К. М. Левківський, В. П. Андрущенко та ін.; За заг. ред. І. С. Дзюбка, К. М. Левківського. — К. : Вища школа, 1998. — 304 с.
85. Політологія : [підручник] / В. Г. Антоненко, В. Д. Бабкін, О. В. Бабкіна, В. М. Бебик, М. Ф Головатий.; [О. В. Бабкіна (ред.), В. П. Горбатенко (ред.).] — 3. вид., перероб., доп. — К.: Видавничий центр “Академія”, 2008. — 567 с.
86. Політологія : [Посібник для студентів вищих навчальних закладів] / за ред. О. В. Бабкіної. — К. : Видавничий центр «Академія», 1998. — 386 с.
87. Політологія (теорія та історія політичної науки) / П. П. Шляхтун. — К. : Либідь, 2002. — 576 c.
88. Політологічний енциклопедичний словник / [упорядник В. П. Горбатенко]; За ред. Ю. С. Шемшученка, В. Д. Бабкіна, В. П. Горбатенка. — 2–е вид., доп. і переоб. — К. : Генеза, 2004. — 736 с.
89. Пономаренко В. Дослідження та аналіз освітньої політики в Україні: автореф. дис. канд. політ. наук: спец. 23.00.01 «Теорія та історія політичної науки» / В. М. Пономаренко. — К. , 2010. — 20 с.
90. Попович М. Істина. Правда. Життя. Думки небайдужої людини : збірник науково–публіцистичних статей / М. Попович– Київ, 2010. — 428 с.
91. Право на інституції Європейського Союзу : [навчальний посібник] / І. А. Грицяк; Нац. акад. держ. Управління при Президентові України, Центр правових та підприємницьких досліджень. — 2–ге вид., доп. — Київ : К.І.С. , 2006. — 300 с.
92. Прокопенко Л. Державна освітня політика : історико–теоретичний аспект / Л. Прокопенко // Державне управління та місцеве самоврядування. Вип. 2 (2). — Дніпропетровськ : Вид–во ДРІДУ : НАДУ, 2009. — С. 19-27.
93. Розенфельд Р. Лекції з державної політики / Р. Розенфельд. — К. : Вид. «К.І.С.», 2002. — 60 с.
94. Рябов С. Г. Політична наука в Україні ХХІ століття : стан та перспективи розвитку: Дослідження / укл. С. Г. Рябов. — К. : Навч.–метод. центр «Консорціум із удосконалення менеджмент–освіти» в Україні, 2005. — 103с.
95. Савельєв В. Проблемне поле освітньої політики в Україні / В. Савельєв // Філософія освіти. — 2005. — № 2– С. 78-94.
96. Сайт Єврокомісії. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://ec.europa.eu/education/lifelong-learning-programme/doc78_en.htm
97. Саповський І. Історико–політичний аспект перекладу юрдичної термінології [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://pereklad.kiev.ua/ua/theory/istpolaspeky//
98. Сидоров А. І. Дослідження сутності держави через призму функціонального аналізу / А. І. Сидоров // Часопис Київського університету права. — 2010. — № 1. — С. 82-86.
99. Словарь по политологии / под ред. проф. В. Н. Коновалова. — Ростов–на–Дону : Изд–во РГУ, 2001. — 285 с.
100. Стрежнева М. Культура европейской политии / М. Стежнева // Мировая экономика и международные отношения. — 2002. — № 3. — С. 3-13.
101. Тертичка В. Державна політика: аналіз та здійснення в Україні / В. Тертичка. — К. : Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2002. — 750 с.
102. Тертичка В. Політичні аспекти вироблення державної політики в Україні / В. Тертичка // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. — К., 2008. — Вип. 12. — С.58-70.
103. Філософія політики: Короткий енцикл. cловник / [авт.–упоряд.: В. П. Андрущенко та ін.]. — К. : Знання України, 2002. — 667 с.
104. Шаров І. До ідентифікації цілей стейкхолдерів у сфері вищої освіти в контексті формування проектно–орієнтованої системи управління галуззю [Електронний ресурс] / І. Шаров // Управление проектами: состояние и перспективы. Збірник тез до конференції, 2010. — Режим доступу : http://conference.nuos.edu.ua/catalog/lectureDetail?conferenceId=13&lectureId=2144
105. Шляхтун П. П. Політологія (теорія та історія політичної науки) : [навчальний посібник] / П. П. Шляхтун / К. : Либідь, 2005. — 576 c.
106. Цюрупа М. В. Основи сучасної політології : [підручник для студентів ВУЗів] / М. В. Цюрупа, B. C. Ясинська. — К. : Кондор, 2009. — 354 с.
107. Ярош Б. О. Загальна теорія політики : [навч. посіб. для студ. спец. «Політологія» вищ. навч. закладів] / Б. О. Ярош, О. Б. Ярош. — Луцьк : РВВ «Вежа» Волин. держ. ун–ту ім. Лесі Українки, 2005. — 240 с.
108. A new partnership for the modernisation of universities: the EU Forum for University Business Dialogue. Communication from the Commission to the European Parliament, the Council, the European Economic and Social Committee and the Committee of the Regions. Brussels. Commission of the European Communities. SEC(2009) 423. — Access mode : http://ec.europa.eu/education/higher-education/doc/business/com158_en.pdf
109. Anders J. Hingel. Education Policies and European Governance. Contribution to the Interservise Groups on European Governance. Development of Educational Policies // European Commission. Directorate–General for Education and Culture. Brussels. March 2001. — 22 p.
110. Bache І. Europeanisation and Higher Education: Towards a Core Curriculum in European Studies? Paper presented to the ESRC/UACES Study Group and Seminar Series on the Europeanisation of British Politics and Policy–Making, Sheffield, 23 April, 2004.// In University of Sheffield, Department of Politics, Sheffield, UK. // http://aei.pitt.edu/1728/
111. Badescu M., Saisana M. Participation in lifelong learning in Europe: What can be measured and compared? European Commission. Joint Research Centre. Institute for the Protection and Security of the Citizen. Luxembourg. Communities, 2008. — 28 р.
112. Beck U. What is globalization? Transl.by P.Camiller. 2000. — Cambridge : Polity Press.
113. Berlinguer L. Draft Report on the contribution of the European institutions to the consolidation and progress of the Bologna Process. 2011/2180(INI). Committee on Culture and Education. EP 2009 — 2014. — Access mode : http://www.europarl.europa.eu/sides/getDoc.do?pubRef=//EP//NONSGML+COMPARL+PE-472.247+01+DOC+PDF+V0//EN&language=EN
114. Bok D. Universities in the Marketplace: The Commercialization of Higher Education. Princeton, NJ : Princeton University Press, 2003.
115. Bojan C. The European Dimension of Higher Education between the Lisabon. 2007. — Р. 39-49.
116. Borras S. and Jacobsson K. The Open Method of Coordination and New Governance patterns in the EU// Journal of European Public Policy, 11 (2) April, 185-208. 2004.
117. Brine J. The European Social Fund: the Commission, the Member State and levels of governance/ European Educational Research Journal, 4, 2004. — P. 777–789.
118. Carnoy M., Rhoten D. What Does Globalization mean for Educational Change? A Comparative Education Review. Vol.46. — No.1. February 2002.
119. Clark H. Creativity and key competences //Exploring measures at the individual level. — P. 239-241. — Access mode : http://ec.europa.eu/education/lifelong-learning-policy/doc/creativity/report/individual.pdf
120. Contemporary Sociological Theory and Its Classical Roots: The Basics, Second Edition, George Ritzer, Mcgraw–Hill, 2007.
121. Council Conclusions of 12 May 2009 on a strategic framework for European cooperation in education and training (ET 2020). Official Journal C. 119 of 28.5.2009.
122. Council conclusions of 19 November 2010 on education for sustainable development. Notices from EU Institutions, Bodies, Offices and Agencies. Official Journal of the European Union. C 327/11. 4.12.2010. — Access mode : http://eur-lex.europa.eu/LexUriServ/LexUriServ.do?uri=OJ:C:2010:327:0011:0014:EN:PDF
123. Council conclusions on the role of education and training in the implementation of the Europe 2020 strategy. Education, Youth, Culture and Sport Council meeting. Brussels, 14 February 2011. — Access mode : http://www.consilium.europa.eu/uedocs/cms_Data/docs/pressdata/en/educ/119282.pdf
124. Council Conclusions on a strategic framework for European cooperation in education and training («ET 2020»). 2941th Education, Youth and Culture Council Meeting. Brussels, May, 2009. — Access mode : http://www.consilium.europa.eu/Newsroom
125. Council Resolution on ‘Into the new millennium: developing new working procedures for European cooperation in the field of education and training’ (2000/C 8/04) adopted by the Education Council at its meeting of 26 November 1999.
126. Corbett A. (2005) Universities and the Europe of Knowledge: Ideas, Institutions and Policy Entrepreneurship in European Union Higher Education, 1955–2005. Houndsmills, Palgrave Macmillian.
127. Corbett A. Ping Pong: competing leadership for reform in EU higher education 1998–2006. European Journal of Education, Vol. 46, No. 1, 2011, Part I6.
128. Directorate General of Education, Culture and Heritage, Youth and Sport, Directorate General of Education, Culture and Heritage, Youth and Sport 22.11.2010. — Access mode : http://www.coe.int/T/dg4/Source/OrganisationChart_DGIV_en.pdf
129. Delanti G. Challenging Knowledge. The University in the Knowledge Society. Buckingham. SRHE and the open University Press. — 2001.
130. Delgado I.Lirola Del, Losa, Jueyo J. Education Policy in the European Union and the Principle of Subsidiarity: Legal Aspects and Diverse Areas of Action. Rego. — 1997. — 125-169 p.
131. de Jong J.W.W. EU–Educational policy during the crisis: the need for competition! Papers for the course Inclusion and Exclusion in Contemporary European Societies Challenges of a New Europe: Chances in Crisis. IUC Dubrovnik, April 21–24, — 2010. — Netherlands. — 10 p.
132. Detailed work programme on the follow–up of the objectives of Education and training systems in Europe. — 2002.
133. Douglass C. North. Institutions and Economic Growth: An Historical Introduction // World Development. — 1989, vol.17, no.9, P.1319–1332.
134. Frank W. Elwell. Macrosociology: The Study of Sociocultural Systems. Lewiston, NY : The Edwin Mellen Press.¬ — 2009. P. 492.
135. Green A. Education, Globalization and the Nation–State. London: McMillian Press. — 1997.
136. Guri–Rosenblit S., Sebkova H., Teicher U. Massification and Diversity of Higher Education Systems: Interplay of Complex Dimensions.5–6 March 2007, UNESCO Headquarters, Paris. 24 pp. — P.3–21.
137. Heck R. Studying Educational and Social Policy: Theoretical Concepts and Research Methods. — Lawrence Erlbaum Associates.¬– 2004, 381 p.
138. Higher Education and Entrepreneurship. European Economic and Social Committee. — Access mode : http://www.eesc.europa.eu/resources/docs/657_en_lowres.pdf
139. Heyneman S. The History and problems in the making of education policy at the World Bank 1960–2000 // International Journal of Educational Development. — Vol. 23. — 2003. — P. 315.
140. Humburg M. The Open Method of Coordination and European Integration. The Example of European Educational Policy. Berlin Working Paper on European Integration. No. 8. Juni 2008. — 28 p.
141. Edmondson J., D’Urso A. The importance of being critical: Opening possibilities and hope in education policy study. Pennsylvania State University, USA. — Volume 5, Number 1 (May 2007) http://www.jceps.com/?pageID=article&articleID=87
142. Education Council (2001) The Concrete Future Objectives of Education and Training Systems (February) (5980/01/EDUC 23), reported to the Stockholm European Council in March 2001.
143. Education sector strategy update: Achieving Education for All, Broadening our Perspective, Maximizing our Effectiveness. November 17, 2005. — Access mode : http://siteresources.worldbank.org/ EDUCATION/Resourses/ESSU/Education Sector Strategy Update. — P. 92.
144. European Commission: European Economy — 7/2009 — Economic Crisis in Europe: Causes, Consequences and Responses, Luxembourg.
145. European Commission. Lifelong Learning Policy. Exchange of good practice and peer learning. — Access mode : http://ec.europa.eu/education/lifelong-learning-policy/doc32_en.htm
146. European Commission, 2008a, Progress towards the Lisbon Objectives in Education and Training, Indicators and Benchmarks, Commission Staff Working Document.
147. Etzioni Amitai. Active Society: A Theory of Societal and Political Processes. New York : Free Press. — 1968.
148. European Commission White Paper «Teaching and learning — towards the learning society», Luxembourg, 1996. Further analysis were made by the Study Group on Education and Training in the Report «Accomplishing Europe through education and training», Luxembourg. — 1997.
149. European Federation of Education Employers. — Access mode: http://www.educationemployers.eu/
150. European Trade Union Committee for Education. — Access mode: http://etuce.homestead.com/ETUCE_2010_AboutETUCE.html
151. Ertl H. European Union Initiatives in Education and Vocational Training. The Development and Impact of the Programme Approach. Wirtschaftspadagogische Beitrage, — Heft 5. — Dezember 2002. — 44 p.
152. Ertl H. European Union policies in education and training: the Lisbon agenda as a turning point? Comparative Education Vol. 42, No. 1, 2006, University of Oxford, P. 5–27.
153. Ertl H. «The Development of the Provisions of the European Union in the field of Education and Training». Fagerlind&O’Down. — 2000. — P. 117–144.
154. Ertl H., H.–Hugo Kremer. Education Change and innovative teaching practice: a Study of the impact of reforms on the work of lecturers in Vocational Education and Training in England and Germany. University of Oxford, University of Paderborn. — P.133-147.
155. Europe 2020. A European strategy for smart, sustainable and inclusive growth. Communication from the Commission. Brussels, 2010. — Access mode: http://ec.europa.eu/eu2020/pdf/COMPLET%20EN%20BARROSO%20%20%20007%20-%20Europe%202020%20-%20EN%20version.pdf
156. External Education Policies and Tools Developments, trends and opportunities in the internationalisation of education in the EU and its Member States. Mapping Member States' external Education & Training policies and tools. — 2010. — 32 р.
157. Joint Progress Report of the Council and the Commission on the implementation of the «Education & Training 2010» work programme — Adoption of the report. — Council of the European Union. Brussels. — 2010. — Access mode: http://register.consilium.europa.eu/pdf/en/10/st05/st05394.en10.pdf
158. Kamens D., Meyer J. and Benavot A. 1996. «Worldwide Patterns in Academic Secondary Education Curricula». Comparative Education Review 40 (May): 116-138.
159. Keeling R. The Bologna Process and the Lisbon Research Agenda: the European Commission’s expanding role in higher education discourse, European Journal of Education, Vol. 41, No. 2, 2006 — P.203.
160. Knight J. «Internationalisation of Higher Education: A Conceptual Framework.» In J. Knight and H. de Wit (eds.), Internationalisation of Higher Education in Asia Pacific Countries, 5–19. Amsterdam: European Association for International Education (EAIE), 1997.
161. Knowledge System for Lifelong Learning. — Access mode: http://www.kslll.net/EducationAndTraining2010/Default.cfm
162. Koch, Richard. BIBB_Positionen zu aktuallen Herausforderungen in der beruflichen Bildung: IV. Verhaltnis von EU–Politik und nationaler Berufsbildungspolitik. Berufsbildung in Wissenschaft und Praxis, Vol.25, No.3, 1996. — 64 p.
163. Kwiek M. The Changing Attractiveness of European Higher Education: Current Developments, Future Challenges, and Major Policy Issues. Barbara Kehm, Jeroen Huisman and Bjorn Stensaker (eds.), European Higher Education Area 2010 to 2020. Rotterdam: Sense Publishers, 2008. — Access mode: http://www.cpp.amu.edu.pl/pdf/Kwiek_EHEA_2020.pdf
164. Laffan B. The European Union: A Distinctive Model of Internationalisation? European Integration online Papers (EIoP) Vol. 1 (1997) N° 18 hhttp://eiop.or.at/eiop/texte/1997–018a.htm
165. Lieve Van den Brande. New Skills for New Jobs. The case of digital competences as 21st century skills for employability. European Commission, DG Education and Culture. — Access mode: http://www.epractice.eu/files/2.%20Godelieve%20Van%20Den%20Brande.pdf
166. Lisbon European Council, 23 and 24 March 2000, Presidency Conclusions, 37–40.
167. Lifelong Learning Programme. General Call for Proposals 2011–2013. Strategic Priorities. 2012. — Access mode: http://ec.europa.eu/education/llp/doc/call12/prior_en.pdf
168. Learning for All: Investing in People’s Knowledge and Skills to Promote Development World Bank Group Education Strategy 2020. April 2011. 79 pp.
169. Lehmann A. Future European Education Strategies. — Access mode: http://www.emeuropeasia.org/upload/EMECW11/Conf_Lehmann_Future_European_strategies_in_education.pdf
170. Marks G., Hooghe L. and Blank K., ‘European Integration from the 1980s, Journal of Common Market Studies, 34:3, Р.341-78.
171. March L.G., Olsen J.P. Rediscovering institutions: the organizational basis of politics. — Free Press, New York. –– 1989. –– 227 p.
172. MBA Lectures. Function of Institution. — Access mode: http://mba-lectures.com/others/sociology/783/social-institutions.html
173. McCornick J. Policymaking in the Еuropean Union // The European Union and the Member States. Secend edition. Edited by Eieanor E.Zeff and Ellen B. Pirro /Boulder, Colorado. — 2006. — 500 p.
174. McCubbins M.D., Noll R.G., Weingast B.R. Structure and process, politics and policy: Administrative arrangements and the political control of agencies. 1989. — Virginia Law Review 75, Р.431-448.
175. McGrew A. The Transformation of Democracy? Globalization and Territorial Democracy. — 1997. — Cambridge : Polity Press. 268 p.
176. McIntosh C. Life Long Education: A Conceptual Debate // International Journal of Media, Technology of Lifelong Learning. — Vol. 7. — No. 2. — 2011. — P.2-8.
177. Merton R.K. On Social Structure and Science. Chicago: The University of Chicago press. P. Stompka Ed. 1936. — Р.894-904.
178. Michael L. Skolnik, William G. Davis. Does Structure Matter: (Where) Do Questions About Structure Fit on the Higher Education Policy Agenda? Higher Education in Canada Conference. John Deutsch Institute, Queen's University. February 13–14, 2004. — 27 p.
179. Middlehurst R.. «The Developing World of Borderless Higher Education: Markets Providers, Quality Assurance and Qualifications,» A Paper Presented at the First Global Forum on International Quality Assurance, Accreditation and the Recognition of Qualifications in Higher Education, 2002, — UNESCO, Paris, October 17–18.
180. Neave G. Homogenization, integration and convergence: the Cheshire Cats of Higher Education analysis. — P. 30.
181. Nóvoa A., de Jong–Lambert W. The education of Europe: apprehending EU educational policies, in: Phillips & Ertl (Eds) Implementing European Union education and training policy. A comparative study of issues in four Member States, — 2003, Dordrecht, Kluwer, P. 41–72.
182. Olsen J. European challenges to the national state. In: Steunberg B., van Vught F. (Eds.), Political Institutional and Public Policy: perspectives on European decisions — making. — Dordrecht, Boston, London. — 1997. — P. 170–171.
183. Osama El–Kadi. Sun Tsu Art of War Strategy. — Access mode: http: //www.easy-strategy.com/strategy-definition.html
184. Participation and Stakeholder Involvement in Education Policy Making. Report of the conference of the European Network of Education Councils, Brussels, 2010, with the support of the European Commission, DG Education and Culture. — Access mode : http://eunec.vlor.be/detail_bestanden/DOC%20001%20Report%20Brussels110303.pdf
185. Pochet Ph. What’s wrong with EU2020? ETUI Policy Brief. Issue 2/2010. European Social Policy. — Access mode : http://www.crimt.org/PDF/Policy_Brief_on_Social_Policy-Issue2-2010-EN.pdf
186. Prospects in Education. Quarterly bulletin. United Nations Educational, Scientific and Cultural Organization. Place de Fontenoy, 75 Paris–7e. Unesko. — No. 1, 1969. — 68 p.
187. Radaelli M.Claudio. Who Learns What? Policy Learning and the Open Method of Coordination. ESRC Seminar series: Implementing the Lisbon Strategy. Policy Learning and the Open Method of Coordination ERI University of Birmingham. November, 2004.
188. Rashid M. Study Guide Advanced Course on Non–Formal Education. Islamabad: Allama Iqbal Open University. — 1993. — 734 р.
189. Reichert S., Tauch Ch. Bologna four years after: Steps toward sustainable reform of higher education in Europe. Trends 2003. Progress towards the European Higher Education Area. A report prepared for the European University Association. July 2003. — Access mode : http://www.eua.be/eua/jsp/en/upload/Trends2003final.1065011164859.pdf
190. Reding V. We need to implement wholeheartedly the Bologna process, Speech to the Berlin Conference on Higher Education, September 18, — 2003, Berlin, speech/03/418
191. Reichert S., Tauch Ch. Bologna four years after: Steps toward sustainable reform of higher education in Europe. Progress towards the European Higher Education Area. Trends 2003. EUA Genève. — Access mode : http://www.eua.be/eua/jsp/en/upload/Trends2003final.1065011164859.pdf
192. Resolution of the Council and of the Ministers of education meeting within the Council comprising an action programme in the Field of education. O.J.No C. 38, 19.02.1976, p.1
193. Robert Schuman Declaration. Офіційний сайт Європейського Союзу http://europa.eu/about-eu/basic-information/symbols/europe-day/index_en.htm
194. Shakrani Sh. The Value of Higher Education/ On Policy. — Fall 2008 — Winter 2009. — P.38-41
195. Slavin R. (2002). Evidence–based education policies: Transforming educational practice and research. Educational Researcher, 31(7), 15–21.
196. Social Institutions and Social Capital. Nepal Human Development Report. — Chapter 10. — 1998 — P. 165
197. Sprokkereef, Annemarie (1995): «Developments in European Community Education Policy», in: Lodge, Juliet (ed.) (1995): The European Community and the Chal