ПОЛІТИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗБАЛАНСОВАНОГО ЕКОЛОГІЧНОГО РОЗВИТКУ СУЧАСНОГО СУСПІЛЬСТВА

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В.М.КОРЕЦЬКОГО

на правах рукопису

СТАСЮК Людмила Леонідівна

УДК 502 : 327.7

ПОЛІТИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗБАЛАНСОВАНОГО
ЕКОЛОГІЧНОГО РОЗВИТКУ СУЧАСНОГО СУСПІЛЬСТВА

23.00.02 - політичні інститути та процеси

Д И С Е Р Т А Ц І Я
на здобуття наукового ступеня
кандидата політичних наук

Науковий керівник-
Кудряченко Андрій Іванович,
доктор історичних наук,
професор

Київ-2009

ЗМІСТ:

ВСТУП ............................................................................................................ 3
Розділ 1. ПОЛІТИЧНІ СТРАТЕГІЇ ЗБАЛАНСОВАНОГО РОЗВИТКУ
В КОНТЕКСТІ СУЧАСНОЇ ЕКОЛОГІЧНОЇ СИТУАЦІЇ............ 10
Висновки до першого розділу........................................................38
Розділ 2. КЛАСИФІКАЦІЯ ТА ОБҐРУНТОВАНІСТЬ ПРІОРИТЕТНИХ
ЦІЛЕЙ ЕКОЛОГІЧНОЇ ПОЛІТИКИ..............................................41
Висновки до другого розділу ........................................................71
Розділ 3. СУСПІЛЬСТВО ЗБАЛАНСОВАНОГО РОЗВИТКУ І
РЕАЛІЗАЦІЯ СТРАТЕГІЧНИХ ЕКОЛОГІЧНИХ ІНІЦІАТИВ.....75
Висновки до третього розділу.......................................................101
Розділ 4. ЕТИКО-ПРАВОВА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ У ПОЛІТИЧНИХ
СТРАТЕГІЯХ СУЧАСНОГО РОЗВИТКУ.............................. 103
Висновки до четвертого розділу....................................................125
Розділ 5. ЗБАЛАНСОВАНИЙ ЕКОЛОГІЧНИЙ РОЗВИТОК
В УКРАЇНІ: ПРОБЛЕМИ І МОЖЛИВОСТІ.................................127
Висновки до п’ятого розділу..........................................................152
ВИСНОВКИ ..................................................................................................153
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ .....................................................161

ВСТУП

Актуальність теми дослідження зумовлена передусім катастрофічним станом усіх планетарних систем (атмосфери, гідросфери, літосфери, біосфери). За цих умов першочерговим завданням постає необхідність пошуку шляхів та засобів виживання людства, стабілізації екологічної ситуації. Глобальність екологічної проблеми це значною мірою прояв загального характеру суперечностей людської діяльності. Планетарне поширення екологічної кризи наочно показує феномен єдності і взаємозалежності сучасного світу. Поки людство розмірковувало над пропозиціями екологізації виробництва, потенційна екологічна небезпека переросла в реальну, яку ми і називаємо екологічною кризою. Загроза зміни енергетичного балансу планети, руйнація озонового шару, виснаження киснепостачальників, вичерпність природних ресурсів, кислотні дощі, радіоактивність, електромагнітне випромінювання, загибель лісів, морів, річок, озер, деградація грунтів все це свідчення навислої реальної загрози глобального омніциду, тобто загибелі не тільки роду людського, а й усього живого на нашій планеті.
Усе це свідчить про невідповідність шляхів і темпів соціально-економічного розвитку адаптивним можливостям біосфери Землі, про вичерпність можливостей саморегуляції біосфери в умовах зростання інтенсивності людської діяльності у природі. У наш час людство вступило в такий період свого розвитку, коли ставши геологічною силою” перетворююча діяльність людини, як і передбачав В.Вернадський, стає здатною змінити світ, поставивши його на межу глобальної екологічної катастрофи. Саме це і визначає особливу актуальність проблем глобальної екології і необхідність розробки концепції пріоритету загальнолюдських цінностей та моделей сталого еколого-економічного розвитку. Функцію регулятора має відтепер виконувати суспільство.
Актуальність дослідження збалансованого екорозвитку, його політико-правового забезпечення визначається досить жорстко детермінованими часовими межами, адже негативні зміни, що накопичуються в природі, за багатьма найважливішими параметрами дедалі більше наближаються до критичної позначки. І марно думати, що з екологічною кризою можна справитись за допомогою одних лише техніко-економічних важелів. „Мирною бомбою” можуть стати засоби традиційного виробництва і природокористування, які в диму і полум’ї можуть знищити ненажерливих споживачів матеріальних благ. Отже потрібна на державно-політичному рівні корекція напрямку економічного розвитку людства, звільнення його від нестримної ходи цільової раціональності.
Зрозуміло, що жодна з країн не в змозі добитися цього самотужки, але цього можна досягти спільними зусиллями в рамках світового співтовариства в цілях сталого розвитку. У зв’язку з цим нагальною стає потреба у виробленні на міжнародному рівні спільних підходів, цілей, завдань щодо охорони довкілля та раціонального природокористування, універсальних або взаємосумісних механізмів реалізації природоохоронної політики, конкретних програм та заходів по забезпеченню збалансованого екорозвитку.
Загальновідомими в контексті пошуку екологічної парадигми співжиття людини і природи стали наукові праці М.Абіха, В.Вернадського, Д.Габора, Е.Гертнера, Е.Гірусова, А.Гора, О.Джарині, Ж.Дорста, Р.Дюбо, П.Ерліха, І.Коломбо, Б.Коммонера, В.Крисаченка, Е.Ласло, В.Лося, М.Медоуза, М.Месаровича, Г. та Е. Одумів, К.Паавера, Р.Парка, Е.Пестеля, А.Печчеї, П.Тейяр де Шардена, Я.Тінбергена, А.Урсула, Б.Уорда, Дж. Форреста, Г.Хефлінга, В.Хьосле.
Досить плідно в контексті забезпечення збалансованого розвитку суспільства працюють українські вчені: В.Андрущенко, Г.Балюк, Г.Білявський, О.Васюта, В.Вербицький, Т.Галушкіна, Т.Гардащук, М.Горін, Б.Данилишин, М.Демчишин, К.Дергачова, Є.Камінський, А.Качинський, М.Кисельов, О.Кіндратець, В.Крисаченко, А.Кудряченко, Л.Мельник, Г.Марушевський, Я.Мовчан, В.Мокрий, М.Ожелечко, С.Позняк, Л.Руденко, А.Сальнікова, С.Семенець, А.Сіленко, С.Степаненко, А.Толстоухов, О.Таріко, М.Хилько, І.Черваньов, С.Чумаченко, В.Шевчук, А.Яцик та ін.
Але, попри значну кількість публікацій, проблема збалансованого екорозвитку, і особливо політико-правового його забезпечення, ще не отримала достатнього наукового обґрунтування, не була поставлена так виразно, як того потребує сучасна практика життєдіяльності людства. Враховуючи актуальність і недостатню розробленість означеної проблематики, автор обрала її предметом дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Загальний напрям дисертаційного дослідження пов’язаний з плановою темою кафедри глобалістики, політології та паблік рілейшнз університету „Україна” „Проблеми екології людини”, яка затверджена Вченою радою університету 16 жовтня 2006 року, протокол № 2.
Мета і завдання дослідження. Основна мета дисертації полягає в політичному обґрунтуванні суті збалансованого екорозвитку сучасного суспільства. Дана мета дослідження обумовила постановку і розв’язання таких завдань:
- обґрунтувати теоретичні засади політологічного аналізу екологічної проблеми та дати тлумачення поняття „збалансований екорозвиток”;
- визначити та класифікувати пріоритети екологічної політики;
- проаналізувати сучасні моделі та засоби забезпечення збалансованого екорозвитку;
- дослідити етико-правову відповідальність у політичних стратегіях сучасного екорозвитку;
- намітити й обґрунтувати перспективи сталого екологічного розвитку світосистеми та простежити особливості державної екологічної політики України по його забезпеченню.
Об’єктом дисертаційного дослідження є збалансований екологічний розвиток як глобальний напрям становлення альтернативної цивілізації, що може бути втілений у відповідних реально діючих моделях та програмах його політико-правового забезпечення.
Предметом дисертаційного дослідження є процес трансформації політико-правових засад та шляхів досягнення збалансованого екологічного розвитку у співвідношенні його національно-державних, регіональних і глобально-міжнародних аспектів.
Методи дослідження. Головним методологічним інструментарієм дисертації є фундаментальні дослідницькі засади наукового аналізу принципи історизму, об’єктивності, системності, цілісності, причинності, єдності, прогнозування та інші специфічні наукові методи.
Принцип об’єктивності дозволив неупереджено проаналізувати: наукові розробки як вітчизняних так і зарубіжних дослідників, що розглядають збалансований екологічний розвиток на рівні світосистеми та регіональних структур; міжнародні документи ООН, ЮНЕСКО, ЮНЕП з питань охорони навколишнього природного середовища; матеріаліи конференцій, міждержавних угод і конвенцій, різних статистичних та інформаційних збірників. Історичний та порівняльний аналіз дозволив з’ясувати еволюцію та сучасний стан природних екосистем, міжнародних договорів і угод. Застосування логіко-семантичного підходу дало змогу проаналізувати базові елементи понятійно-категоріального апарату сталого екологічного розвитку. Структурно-функціональний метод дозволив тлумачити предмет дослідження як ціле, як систему з її структурними компонентами, проаналізувати взаємодію національних і міжнародних природоохоронних стратегій у контексті сучасного політичного процесу. Системний та аксіологічний підходи, принципи причинності та прогнозування сприяли комплексному аналізу ціннісних основ концепції збалансованого екологічного розвитку, здобутків і проблем його становлення.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в дисертації розроблена пізнавальна концепція аналізу і регулювання процесів збалансованого екологічного розвитку глобалізованого світу в поєднанні політичних та екологічних засобів впливу на екологічну ситуацію і суспільну свідомість. У розвиток цієї концепції обґрунтовано ряд положень, які відзначаються науковою новизною і виносяться на захист:
вперше:
- введено до наукового обігу та дано авторське тлумачення поняття „збалансований екорозвиток”, яке розглядається: 1) як екологічно орієнтований соціально-економічний розвиток, за якого зростання добробуту людей не супроводжується погіршенням середовища проживання і деградацією природних екосистем; 2) як економічно і екологічно узгоджений процес, який забезпечує збалансоване вирішення проблем соціально-економічного розвитку на перспективу, збереження природно-ресурсного потенціалу і надійного біосферного простору з метою задоволення життєво необхідних потреб у людей і суспільства в цілому; 3) як процес переорієнтації самого вектору розвитку суспільства з економічного на екологічний;
- обґрунтовано наукову концепцію збалансованого екологічного розвитку світосистеми як нової фундаментальної і всезростаючої загальнолюдської потреби створення життєздатної моделі глобального розвитку, яка б поєднувала відповідні національні, субрегіональні та міжнародні моделі;
дістало подальшого розвитку:
- визначення пріоритетів політики збалансованого екорозвитку як справи надзвичайно складної, багагоаспектної та багаторівневої, ключовим моментом якої є проблема аналізу критичної межі рівня споживання ресурсів біосфери і співвідношення між рівнем споживання та зростанням населення, що змушує людство встановлювати черговість їх вирішення; О.Кіндратець, ш
- узагальнення стратегічних екологічних ініціатив та заходів для створення суспільства збалансованого екорозвитку таких як: стабілізація світової демографічної ситуації; узгодження економічної й екологічної парадигм розвитку; екологізація науки, техніки і виробництва; створення та розповсюдження екологічно сприятливих технологій; прийняття нового пакету міжнародних договорів і угод; створення ефективної системи екологічної освіти і виховання;
уточнено:
- що природоохоронне законодавство потужно втручається в сферу політики й економіки і не лише у формі заборон, обмежень, санкцій, пільг, а і як підґрунтя збалансованого екорозвитку, здійснюючи десятки всеохоплюючих конвенцій і угод, у зв’зку з чим з’ясовано: 1) досить поширеною залишається переконаність у тому, що для стабілізації екологічної ситуації достатньо локальних заходів, скажімо запровадження безвідходних технологій, утилізація сміття тощо; 2) загальної екологічної грамотності в сучасних умовах вже недостатньо, потрібна глобальна „конверсія” свідомості людства в бік екологізації; 3) нагальною проблемою постає необхідність зміни моральних і правових норм, які визнають екологічну проблему найбільш фундаментальною, такою, що має найбільший пріоритет перед іншими;
- що Україна має значний сировинний, економічний, земельний, трудовий, освітянський, геополітичний потенціал, щоб стати на шлях збалансованого розвитку, але для реалізації цього потенціалу слід прикласти немало зусиль з подолання системної кризи політичної, економічної, моральної, духовної.
Практичне значення одержаних результатів полягає насамперед у новому розумінні взаємовідносин людина-природа”. Отримані в дисертації висновки дозволяють глибше уявити необхідність розробки і запровадження концепції збалансованого екорозвитку як категоричного імперативу нового соціально значимого напрямку екологічної політики. Проведене дослідження дозволяє підсилити аргументацію на користь необхідності зміни моделі цивілізаційного розвитку людства на початку третього тисячоліття.
Матеріали дисертації можуть бути використані: у подальшому дослідженні проблеми політико-правового забезпечення сталого екорозвитку; в процесі глобального моделювання національного і міжнародного розвитку; у визначенні пріоритетів, принципів та моделей створення життєздатного суспільства; у формуванні екологічної культури громадян; у процесі викладання політології, соціології, культурології, правознавства, етики.
Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертації обговорювалися на методологічних, теоретичних семінарах кафедри глобалістики, політології та публік рілейшнз Луцького інституту розвитку людини університету „Україна”, доповідались на міжнародних та Всеукраїнських наукових конференціях, а саме: Всеукраїнській студентській конференції „Сталий розвиток України” (Київ, 2006); Міжнародній науковій конференції „Проблеми екології людини” (Луцьк, 2007); Міжнародній науковій конференції „Людина. Світ. Суспільство” (до 175-річчя філософського факультету - 2009) Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ ,2009).
Публікації. Основні положення дисертації викладені автором у п’яти наукових публікаціях у фахових виданнях, затверджених ВАК України та двох тезах виступів на наукових конференціях.
Структура дисертації та її обсяг. Робота складається зі вступу, п’яти розділів, висновків та списку використаних джерел (242 позиції). Загальний обсяг дисертації складає 179 сторінок, із них обсяг основного тексту 160 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У висновках дисертаційної роботи узагальнюються результати дослідження, які мають науково-теоретичне і політико-практичне значення. На основі здійсненого аналізу визначено наступне:
1. Загальновідомими в контексті пошуку екологічної парадигми співжиття людини і природи стали наукові праці В.Вернадського, Е.Гертнера, Е.Гірусова, А.Гора, Ж.Дорста, Р.Дюбо, Б.Коммонера, М.Абіха, Г. та Е. Одумів, К.Паавера, Р.Парка, П.Тейяр де Шардена, А.Урсула, Б.Уорда, В.Хьосле, Г.Хефлінга та ін. У виробленні важливих концептуальних підходів до обґрунтування збалансованого екорозвитку велику роль відіграв „Римський клуб”, який у 70-х роках ХХ ст. гостро поставив проблеми глобальної екологічної кризи і подальшого розвитку людства. В перших доповідях клубу провідна роль відводилась науково-технічним аспектам екологічних проблем, що досить виразно відображено в праці групи М.Медоуза „Межі зростання”, та в наступних доповідях „Людство на поворотному рубежі” М.Месаровича і Е.Пестеля, „Перегляд міжнародного порядку” Я.Тінбергена. Поглиблений розвиток екологічної проблематики мав місце в моделі „Глобальні обмеження і новий погляд на розвиток”, розробленій групою японських вчених під керівництвом І.Кайя; латиноамериканській моделі дослідження шляхів вирішення глобальних проблем країнами, що розвиваються, створеній під керівництвом А.Еррери; моделі „Цілі глобального розвитку” (керівник Е.Ласло), в якій відображено необхідність перебудови системи цілей і оріентирів соціального прогресу; розробці Д.Габора з ін. „За межами епохи марнотратства”, А.Пестеля „За межами зростання”, А.Печчеї „Людські властивості”; доповіді І.Боткіна та ін. „Нема меж навчанню”, праці А.Гора „Земля у рівновазі. Екологія і людський дух” та ін. суттєве місце приділяється соціальним і культурним передумовам пом’ягшення екологічної ситуації.
Це стимулювали розвиток як неформального „зеленого руху”, так і створення відповідних державних (міністерств, агенств по охороні природи ) і міжнародних (ЮНЕСКО, ЮНЕП) органів і організацій, на які покладено регулювання діяльності в галузі природокористування, що й увінчалось прийняттям у 1972 р. на Першій всесвітній конференції по навколишньому середовищу міжнародних природоохоронних принципів (Стокгольмська декларація) і створенням спеціального органу - Програми ООН по навколишньому середовищу (ЮНЕП). У 1983 р. ООН створила Всесвітню Комісію по навколишньому середовищу і розвитку, якою було розроблено затверджену Генеральною Асамблеєю ООН у 1987 р. „Всесвітню стратегію охорони природи”. У звіті цієї Комісії „Наше спільне майбутнє” вперше в міжнародних документах було використано термін „Sustainable development”, який в українському перекладі інтерпретується як „сталий розвиток”.
Комісія Брундтланд визначила сутність поняття „сталого розвитку” двома ключовими моментами: принципом справедливості для прийдешніх поколінь (збереження для них природних ресурсів) і комплексним прийняттям рішень (врахування екологічних обмежень при прийнятті економічних рішень). Комісія зазначила, що загальною ідеєю стратегії сталого розвитку є необхідність інтегрування екологічних та економічних підходів у реальних діях, що передбачає як інституційні угоди на всіх рівнях, так і зміну стратегічних державних пріоритетів. Програму сталого розвитку Комісії Брундтланд було підтримано в цілому ряді наукових досліджень і звітів міжнародних організацій, а також на Конференції по навколишньому середовищу та розвитку в Ріо-де-Жанейро (1992 р.) та Йоганнесбургу (2002 р.).
Інтерпретація поняття „сталого розвитку вимагає більш конкретного визначення. У цьому контексті робляться спроби осмислення „сталого розвитку” через такі напрямки: технократичний („техніка створює проблеми, вона ж їх і вирішує”); природоохоронний („Земля це сад, сад потрібно плекати й охороняти”); екосистемний („все в одному одне в усьому”); управлінський („обмеження меж зростання”); культурологічний („подолати екологічне невігластво”) і т.п. Йдеться про те, що поняття „сталий розвиток” постійно уточнюється (О.Кіндратець).
Термін „стійкий” чи „сталий” розвиткок, який зазвичай використовується в Україні, не в повній мірі відображає англійське словосполучення „Sustainable development” і більшою мірою передає статичну характеристику, в той час як у даному контексті важливим є динамізм. З огляду на це, надалі в роботі автор притримується власного варіанту „збалансований розвиток”. Під останнім розуміється такий розвиток країн і регіонів, коли економічне зростання, матеріальне виробництво і споживання, а також інші види діяльності суспільства відбуваються в межах, які визначаються здатністю екосистеми відновлюватися, поглинати забруднення і підтримувати життєдіяльність теперішніх і майбутніх поколінь.
Збалансований екологічний розвиток - це більш упорядкований та регульований розвиток. Як у теоретичному, так і в практичному плані його реалізація можлива за умови, якщо філософія політики, конкретні організаційні механізми такого регулювання будуть відповідними масштабам екологічної кризи та нейтралізуватимуть впливи другорядних, в порівнянні з проблемою збереження людства, чинників.
2. Приорітети політики екологічно збалансованого розвитку визначаються: за метою (пріоритет суспільства, держави, особи); за рівнями (глобальні, регіональні, національно-державні); за просторово-часовими критеріями (довготривалі і ситуаційні). Кожен із зазначених підходів має свою систему пріоритетів.
Сьогодні існує нагальна необхідність усвідомлення і затвердження через наукові заходи пріоритету природи, біосфери, життя перед будь-якими іншими цінностями і пріоритетами як домінування цілого над його частинами. Основою системи пріоритетів екологічно збалансованого розвитку має стати поєднання досвіду спілкування з природою десятків поколінь доіндустріальної ери з кращими досягненнями сучасної науково-технічної, інформаційної цивілізації. Принцип екологічної рентабельності, «економії природи» повинен стати базовим як для національних економік, так і для світової фінансово-економічної системи.
Незважаючи на певні недоліки підсумкових документів, на конференціях Ріо-92, Кіото-97, Йоганесбургу-2002 був здійснений якісний прорив стосовно рівня аналізу масштабів поінформованості щодо екологічних проблем. Але віддача подальших теоретично-наукових пошуків може бути реальною лише за умови підкріплення їх відповідною системою міжнародно-організаційних, фінансово-економічних та інших дій, які визнані необхідними на підставі попередніх наукових розробок. Відзначена більшістю спеціалістів декларативність міжнародних угод з питань екологічної безпеки може у майбутньому посилюватись.
Ключовими моментами для визначення пріоритетів політики збалансованого екорозвитку є проблема аналізу критичної межі рівня споживання ресурсів біосфери і темпів зростання населення. Ці головні компоненти для визначення параметрів безпечного функціонування глобальної екосистеми є водночас і важливими чинниками протиріччя, яке зараз називають «часовою бомбою» сучасної міжнародної системи. Мається на увазі зростання напруження між розвинутою Північчю та відсталим Півднем. У системі суперечностей «Захід-Схід» загроза гарантованого взаємного ядерного знищення була, хоч і деструктивним, але базовим фундаментальним фактором глобальної системи міжнародної безпеки. Так само і сьогодні загроза екологічного омніциду повинна впливати на всі блоки міжнародних суперечностей у напрямку їх компромісного розв’язання. Екологи мусять ще і ще раз наполегливо нагадувати, що наслідки екологічних катастроф можуть бути не менш жахливими, ніж наслідки ядерної війни.
3. Людству потрібна всеохоплююча спільна екологічна програма, стратегічна за масштабами і практично придатна для виконання. Але, попри всі зусилля світової спільноти такої моделі немає. Найбільш адекватною моделлю життєздатного суспільства є така, що передбачає необхідність узгодження соціально-економічного поступу із законами природи й перехід до збалансованого природокористування, підтримку його стабільності, ландшафтного та біологічного розмаїття, а також встановлення соціальних механізмів, які, власне, і здатні забезпечити таку узгодженість.
Першим суттєвим кроком по створенню моделі сталого екорозвитку спеціалісти вважають підготовку своєрідного „плану Маршала” екологічного спрямування. Він повинен поєднувати у собі такі елементи: розмах і довготривалість, ретельно вивірену фінансову допомогу країнам, що розвиваються, масовану розробку, а потім і передачу бідним країнам нових технологій, необхідних для усталеного економічного розвитку, всесвітню програму стабілізації чисельності населення країн світу і неодмінне зобов’язання індустріально розвинутих країн прискорити власний перехід до екологічного відповідального виробництва.
Разом з тим, реалізація такого плану потребує вирішення принципової проблеми: як здійснити симбіоз сучасної моделі суспільства споживання і створеної на основі розвитку конкурентно-ринкових механізмів світової фінансової системи з моделлю екологічно сталого розвитку. Зважаючи на те, що в останні часи великомасштабні та непропорційні самообмеження держав є необхідним базовим елементом, нам уявляється, що без утворення (на зразок МВФ) відповідного Міжнародного Екологічного Фонду, наділеного можливостями найбільших світових фінансових інститутів, ніяких реальних зрушень не відбудеться.
Природньо, що проблема існування глобального центру, який регулюватиме вплив на екологічний розвиток і буде здатним здійснювати не тільки фундаментальну наукову експертизу окремих проблем, виробляти відповідну стратегію, а й реалізувати її, тісно пов’язана з проблемою майбутнього ООН.
Модель збалансованого екорозвитку повинна подолати фрагментарний принцип та секторальність як у науково-експертних дослідженнях, так і в розробці практичних технологій виходу з екологічної кризи, які все більше входять у суперечність з глобальним характером екологічних проблем. Створення моделі збалансованого екорозвитку - це шанс зробити боротьбу за врятування довкілля головним організаційним принципом світової цивілізації, це шанс на виживання. Він потребує переосмислення основних правил життя цивілізації, пошуку і утвердження нових пріоритетів, зміни морально-етичних парадигм і правових норм, виховання високого рівня екологічної свідомості громадян. Виявлені як позитивні зрушення в цьому плані (розробка під егідою ООН фундаментальних міжнародних екологічних програм і підписання угод), так і недоліки та резерви (низька практична реалізація цих домовленостей, ступінь відповідальності, особливо розвинутих країн).
4. На сучасному етапі розвитку наукових знань і соціальної практики екологічна етика є своєрідною мірою сутності людини, держави, міжнародного співтовариства. Реалії нинішньої глобальної екологічної кризи висувають перед людством складні проблеми його виживання і розвитку. Вони з кожним днем все переконливіше демонструють безперспективність проявів любої політики, яка не має грунтовного правового забезпечення. Екологічний імператив повинен формувати і розвивати планетарне мислення, яке може базуватися тільки на пріоритеті загальнолюдських, гуманних і демократичних цінностей розвитку і спрямовуватись на створення життєздатної людської цивілізації.
Практика вирішення екологічних проблем світовим співтовариством свідчить, що природоохоронне законодавство потужно втручається в сферу політики і економіки. І не лише у формі заборон, обмежень, санкцій, пільг, а і як підгрунтя забезпечення життєздатного, екологічно безпечного розвитку. Досвід міжнародної природоохоронної діяльності показав головне: існує принципова можливість активної і конструктивної взаємодії держав у забезпечені сталого екорозвитку. У цьому плані здійснюються десятки масштабних всеохоплюючих конвенцій і угод. Разом з тим, розвиток міжнародного правового законодавства сприяв розробці національних природоохоронних програм.
Однак, реалії життя показують, що люди все ще недостатньо розуміють неминучість і глибину наступаючої екологічної кризи. Поширена переконаність у тому, що для стабілізації екологічної ситуації достатньо локальних заходів, скажімо, запровадження безвідходних технологій, утилізація сміття тощо. Причому люди, що займаються конкретною організаційною діяльністю в галузі планетарної екології нерідко розглядають її як ординарний бізнес, підпорядкований власним інтересам і прийнятим політичним стандартам. Настав час зрозуміти, що сукупність окремих зусиль і навіть абсолютно необхідної загальної «екологічної грамотності» вже недостатньо, щоб подолати складності виживання людства. Необхідно перш за все визнати цю проблему найбільш фундаментальною, такою, що має найбільший пріоритет перед іншими. Слід усвідомити, що ця проблема вимагає об’єднання зусиль всього людства, зміни поведінки людей на особистісному рівні..
Протягом найближчих десятиліть чимало наших етнічних уявлень і правових норм суттєво зміняться. Відбудеться глобальна «конверсія» свідомості людства в бік екологізації, з’являться нові моральні критерії, правові норми і навіть, загалом, нова життєва парадигма: врятування навколишнього природного середовища стане консолідуючим фактором усього людства.
5. Для забезпечення збалансованого екорозвитку в Україні необхідні: стабілізація політичної влади та подолання управлінської фрагментарності; подолання ейфоричних сподівань на автоматизацію ринкового самоврядування; правове забезпечення природоохоронної діяльності, створення правової екологічної держави; формування економічного механізму регулювання природокористування; раціональне освоєння капіталовкладень, виділених на природоохоронні цілі; своєчасність введення в дію природоохоронних об’єктів; ресурсне забезпечення економіки і утилізація сміття; проведення державної екологічної експертизи; організація державного екологічного моніторингу; проведення заходів по збереженню біологічного різноманіття; розробка державної екополітики в галузі екологічної освіти, виховання та інформування населення України; активізація природоохоронної діяльності громадян, масових громадських організацій і рухів.
Визначено ряд інших умов для успішної реалізаціїї і перспективної політики збалансованого екологічного розвитку України. Такими є: створення правового поля здійснення інституційної модернізації системи державного управління у сфері охорони довкілля, зокрема створення Національної агенції зі збалансованого розвитку, розробка та впровадження системи її індикаторів; формування демократичного суспільства, зниження рівня соціально-економічної нерівності; структурна перебудова та оздоровлення економіки; збалансоване ведення сільського господарства; перехід до збалансованого природокористування; збереження біологічного і ландшафтного різноманіття; формування освітнього та наукового потенціалу урівноваженого екологічного розвитку.
Політико-правове забезпечення реалізації цієї моделі є важливим завданням науки і влади.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Акимова Т.А. Экология / Т.А. Акимова, В.В. Хаскин. М.: ЮНИТИ, 1998. 455 с.
2. Аллен Дж. Космические биосферы / Дж. Аллен, М. Нельсон. М.: Прогресс, 1991. 127 с.
3. Андрейцев В.І. Екологічне право / Андрейцев В.І. К.: Вентурі, 1996. 208 с.
4. Андрущенко В.П. Організоване суспільство. Проблеми організації та суспільної самоорганізації в період радикальних трансформацій в Україні на рубежі століть: Досвід соціально-філософського аналізу / Андрущенко В.П. К.: Тов. ”Атлант ЮЄмСІ”, 2005. 498 с.
5. Араб-Оглы. Демографические и экологические прогнозы / Араб-Оглы. М.: Статистика, 1978. 319 с.
6. Балацький О. Екологічний менеджмент: проблеми і перспективи становлення та розвитку / О. Балацький, В. Лук'яніхін В, О. Лук'яніхіна // Економіка України. 2000. - №5. С. 67-73.
7. Бачинский Г.А. Социоэкология: теоретические и прикладные аспекты / Бачинский Г.А. К.: Наукова думка, 1991. 151 с.
8. Бачинський Г. Український шлях у майбутнє / Г. Бачинський // Універсам. 1996. - № 2. С. 18-23.
9. Бганба-Церера В.Р. Экологическая проблема: социально-философские основания и пути решения / Бганба-Церера В.Р. М.: РАУ, 1993. 78 с.
10. Бганба-Церера В.Р. Экологическая этика / Бганба-Церера В.Р. М.: Союз, 1998. 256 с.
11. Бжезінський З. Україна у геостратегічному контексті / Бжезінський З. / [пер. з англ. А. Іщенка]. К.: Вид. дім „Києво-Могилянська академія”, 2006. 102 с.
12. Білявський Г.О. Основи загальної екології: Підручник / Г.О. Білявський, М.М. Падун, Р.С. Фурдуй. К.: Либідь, 1995. 368 с.
13. Браун Л. У теплі Сонця й Землі / Браун Л., Флайвін К., Постель С. // Кур'єр ЮНЕСКО. 1992. Січень. С. 28-31.
14. Бузгалин А.В. Альтерглобализм как феномен современного мира / Бузгалин А.В. // Полис. 2003. - № 2. С. 76-85.
15. В.И. Вернадский и современность / [гл. ред.: В.С. Соколов и А.Л. Яншина]. М : Наука, 1986. 232 с.
16. Васинський А. Пейзаж будущего. Человек в мире природы. Природа в мире человека / Васинський А. М.: Политиздат, 1985. 206 с.
17. Вебер А.Б. Политика мирового развития: между реальностью глобализации и императивом устойчивости / Вебер А.Б. // Полис. 2003. - № 5. С. 38-43.
18. Вернадський В.И. Биосфера (Изранные труды по биогеохимии) / Вернадський В.И. М.: Мысль, 1967. 376 с.
19. Вернадский В.И. Избранные труды по истории науки / Вернадский В.И. М.: Наука, 1981. 359 с.
20. Вернадский В.И. Философские мысли натуралиста / Вернадский В.И. М.: Наука, 1988. 520 с.
21. Весна Г. Чи можливий сталий розвиток в Україні? : матеріали Всеукраїнської студентської конференції [Сталий розвиток України”]. К.: Центр екологічної освіти та інформації, 2006. С.47-50.
22. Взаимодействие общества и природы: Философско-методологические аспекты экологической проблемы. М.: Наука, 1986. 349 с.
23. Виклик глобалізації. К.: Стилос, 2001. 206 с.
24. Волков В.Н. Истоки и горизонты прогресса. Социологические проблемы развития науки и техники / Волков В.Н. М.: Политиздат, 1976. 335 с.
25. Вопросы социальной экологии : материалы Первой Всесоюзной конференции ["Проблемы социальной экологии"], (Львов, 1-3 окт. 1986 г.). Львов, 1987. 353 с.
26. Воронович Б.А. Философские проблемы взаимодействия общества и природы / Воронович Б.А. М.: Мысль, 1982. 72 с.
27. Гаврилишин Б. Небезпека «екологічної завіси» / Гаврилишин Б., Вовк В. // Дзеркало тижня. 2005. 5 лютого. С. 15.
28. Галушкіна Т. Екологічний менеджмент в Україні / Т. Галушкіна // Економіка України. 1999. - № 6. С. 78-83.
29. Гардашук Т.В. Ідея справедливості в сучасному екологізмі / Т.В. Гардашук // Філософська думка. 2003. - № 1. С. 102-122.
30. Гардашук Т.В. Концептуальні засади сучасного екологізму / Гардашук Т.В. // Концептуальні виміри екологічної свідомості. К.: "Парапан", 2003. С. 157-217.
31. Гардашук Т.В. Співвідношення локального та глобального в сучасному екологізмі / Т.В. Гардашук // Практична філософія. 2004. - № 1. С. 55-62.
32. Гегель Г.В.Ф. Философия духа / Г.В.Ф. Гегель // Энциклопедия философских наук. М.: Мысль, 1977. Т.3. 471 с.
33. Генис А. 2001: сюрпризы глобализации / Генис А. // Иностранная литература. 2002. - № 1. С. 233.
34. Гертнер Е. Рабочий класс и екологія / Гертнер Е. М.: Прогресс, 1981. 320 с.
35. Гирусов Э.В. Экология и экономика природопользования / Гирусов Э.В. М.: Закон и право: ЮНИТИ, 1998. 455 с.
36. Гирусов Э.В. Система "общество-природа" (проблемы социальной экологии) / Гирусов Э.В. М.: Изд-во МГУ, 1976. 167 с.
37. Гирусов Э.В. Становление принципов социальной экологии / Гирусов Э.В. // Кн.5. Диалектика живой природы / [ред. В.Н. Дубинин]. М.: Изд-во МГУ, 1984. 360 с.
38. Глазовский Н.Ф. Проблемы эколого-географической экспертизы / Глазовский Н.Ф. // Новое мышление в географии. М.: Наука, 1991. С. 110-118. (420 с.).
39. Глобальная экологическая проблема / [отв. ред. Морозов Г.И., Новиков Р.А.]. М.: Мысль, 1988. 204 с.
40. Глушенкова Е.И. Проблемы формирования политической модели устойчивого развития России / Е.И. Глушенкова // Вестник Московского университета. Серия 12. Политические науки. 2002. - № 2. С. 65-72.
41. Глющинский В.Г. Инженерная екологія / Глющинский В.Г. М.: Высшая школа, 1977. 389 с.
42. Голуб А.А. Экономические методы управления природопользованием / Голуб А.А., Струкова Е.Б. М.: Наука, 1993. 217 с.
43. Гор А. Земля на чаше весов (экология и человеческий дух) / Гор А. М.: Проза, поэзия, публицистика, 1993. 432 с.
44. Горбатенко В.П. Політичне прогнозування: Теорія, методологія, практика / Горбатенко В.П. К.: Генеза, 2006. 400 с.
45. Горелов А.А. Человек гармония природа / Горелов А.А. М.: Наука, 1990. 188 с.
46. Городинская В. Природа. Человек. Закон / Городинская В., Иванов В. М.: Юрид. лит., 1990. 384 с.
47. Горшков В.Г. Окружающая среда: от новых технологий к новому мышлению / В.Г. Горшков, К.Я. Кондратьев и др. // Экос. 1994. - № 7. С. 3-26.
48. Горшков В.Г. Принципы Ле Шателье в приложении к биосфере / В.Г. Горшков, К.Я. Кондратьев // Экология. 1990. - №1. С. 7-16.
49. Горшков В.Г. Глобальные экологические перспективы / Горшков В.Г., К.Я. Кондратьев, К.С. Лосев // Вестник РАН. 1992. - №5. С. 70-81.
50. Гусейнов А. Золотое правило нравственности / Гусейнов А. М.: Прогресс, 1990. 221с.
51. Данилишин Б.М. Сталий розвиток України: реалії і проблеми / Данилишин Б.М. // Проблеми сталого розвитку України. К.: ''БМТ''. С. 133-150.
52. Дорст Ж. До того как умрет природа / Дорст Ж. М.: Прогресс, 1968. 415с.
53. Достовалова Н.А. Формирование экологической культуры населения в современных условиях / Достовалова Н.А. М.: АОН при ЦК КПСС, 1991. 20 с.
54. Дрейер О.К. Экология и устойчивое развитие: Учебное пособие / О.К. Дрейер, В.А. Лось М.: Изд-во УРАО, 1997. 224 с.
55. Дробноход М.І. Стійкий екологічно безпечний розвиток: український контекст // Економічні реформи в Україні в контексті переходу до сталого розвитку / Матер. 2-х конф. та рекомендації до проекту Національної стратегії. К.: Інтелсфера, 2001. С. 20-32.
56. Дубей В.І. Впровадження екологічних стандартів „євро” в Україні як необхідність євро інтеграційних процесів / Дубей В.І. // Панорама політологічних студій: науковий вісник Рівненського державного гуманітарного університету. Вип. 1. Рівне: РДГУ, 2008. С. 44-52.
57. Екологічне партнерство порубіжних країн: участь громадськості (Чернівці, 24-26 вересня 2004 року). К: Центр екологічної освіти та інформації, 2004. 273 с.
58. Екологічний рух сьогодні: Теорія. Стратегія. Тактика. Компанії. Акції. Практика. К.: ЮНІКОРН, 1996. 168 с.
59. Екологічні виміри глобалізації: Монографія / [відп. ред. М.М. Кисельов]. К.: Вид. ПАРАПАН, 2006. 260 с.
60. Ельчанинов М.С. Глобальный социальный хаос и новая роль США в эпоху бифуркации / М.С. Ельчанинов // Социально-гуманитарные знания. 2006. - № 5. С. 60-63.
61. Загайнов Е. „Справедливая глобализация”. Международно-правовые пспекты / Е. Загайнов // Международная жизнь. 2005. - № 5. С. 107-110.
62. Заключительный акт Совещания по безопасности и сотрудничеству в Европе. Хельсинки, 30 июля 1 августа 1975г. М.: Политиздат, 1985. 240 с.
63. Закон України про охорону навколишнього природного середовища // Екологічне законодавство України: Законодавчі акти. Ч.1 / За ред. В.І.Андрейцева. Полтава: Полтавський літератор, 1997. С. 11-78.
64. Залунин В.И. Экологизация производства: сущность, содержание, факторы / Залунин В.И. Владивосток: Изд-во Дальневосточного ун-та, 1989. 160 с.
65. Згуровський М. Україна у глобальних вимірах / Згуровський М. // Краєзнавство. Географія. Туризм. 2007. - № 13. С. 3-8.
66. Игнатьев Р. Спасти озоновый слой / Игнатьев Р. // Известия. 1988. 8 октября.
67. История философии в кратком изложении. М.: Мысль, 1994. 590 с.
68. Камерон Ф. Америка глазами европейцев / Камерон Ф. // Международная жизнь. 2005. - № 1. С. 70-78.
69. Камінський Є.Є. Світ переможців і переможених. Міжнародні відносини і українська перспектива на початку ХХІ століття / Камінський Є.Є. К.: Центр вільної преси, 2008. 336 с.
70. Каплан Ю. Політичний розкол як потенційна загроза / Каплан Ю. // Політика і час. 2005. - № 5. С. 46-50.
71. Качинський А. Екологічні пріоритети в стратегії національної безпеки України / Качинський А. // Стратегія національної безпеки України в контексті досвіду світової спільноти: 3б. ст. за матер. міжнар. конф. К.: Сатсанга, 2001. С. 176-180.
72. Кессиди Ф.К. Глобализация и культурная идентичность / Кессиди Ф.К. // Вопросы философии. 2003. -№1. С. 76-79.
73. Київ 2003 через Аргус : матеріали 5-ї Всеєвропейської конференції міністрів навколишнього середовища [„Довкілля для Європи”]. К.: Вид-во „КВЦ”, 2003. 48 с.
74. Киселев Н.Н. В гармонии с природой / Киселев Н.Н. К.: Политиздат Украины, 1989. 126 с.
75. Киселев Н.Н. Мировоззрение и екологія / Киселев Н.Н. К.: Наукова думка, 1990. 215 с.
76. Киселев Н.Н. Экологическое воспитание трудящихся / Киселев Н.Н. К.: Наукова думка, 1988. 56 с.
77. Кисельов М. Екологічна компонента процесу державотворення / М. Кисельов // Розбудова держави. 1997.