Меженська Олена Володимирівна. ДЕРЖАВНИЙ ПЕРЕВОРОТ ЯК ПОЛІТИЧНЕ ЯВИЩЕ : Меженская Елена Владимировна. ГОСУДАРСТВЕННЫЙ ПЕРЕВОРОТ КАК ПОЛИТИЧЕСКОЕ ЯВЛЕНИЕ Mezhenska Olena Volodymyrivna. COUP DOWN AS A POLITICAL PHENOMENON

Краткое описание

Меженська Олена Володимирівна. Назва дисертаційної роботи: "ДЕРЖАВНИЙ ПЕРЕВОРОТ ЯК ПОЛІТИЧНЕ ЯВИЩЕ"

Міністерство освіти і науки України
Київський національний університет імені Тараса Швченка
На правах рукопису
МЕЖЕНСЬКА ОЛЕНА ВОЛОДИМИРІВНА
УДК 323.27
ДЕРЖАВНИЙ ПЕРЕВОРОТ ЯК ПОЛІТИЧНЕ ЯВИЩЕ
23.00.02 – політичні інститути та процеси
Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата політичних наук
Науковий керівник:
Салтовський Олександр Іванович,
доктор політичних наук, професор
Київ – 2016
2
ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………………………………….3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ДЕРЖАВНОГО
ПЕРЕВОРОТУ………………………………………………………………………….11
Висновки до розділу 1…………………………………………………………………...55
РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ДЕРЖАВНОГО ПЕРЕВОРОТУ ЯК ФОРМИ
ПОЛІТИЧНОЇ БОРОТЬБИ…………………………………………………………...57
Висновки до розділу 2………………………………………………………………….114
РОЗДІЛ 3. ДЕРЖАВНИЙ ПЕРЕВОРОТ ЯК РІЗНОВИД ПОЛІТИЧНОГО
КОНФЛІКТУ…………………………………………………………………………..116
Висновки до розділу 3………………………………………………………………….169
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………………171
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………………...178
3
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Політичне життя суспільства, зокрема і
українського, визначається складністю та неоднозначністю процесів, які
позначаються загостренням суперечностей, політичними конфліктами та
активізацією боротьби за владу, яка є засобом панування у суспільстві.
Не зважаючи на те, що у сучасному арсеналі суб’єктів політики наявні різні
технології і практики ненасильницьких й конституційних способів захоплення
влади, державний переворот, який відбувається з порушенням конституційних норм
та принципів й супроводжується застосуванням сили або прямою загрозою насилля,
залишається домінуючим способом боротьби політичних сил, що не здатні отримати
владу легітимним шляхом.
Державний переворот, зазвичай сприймається як пейоративна політична подія,
як злочин проти основ державності, наслідки якого призупиняють або відкидають у
часі перспективи економічного та соціального розвитку суспільства, несуть загрозу
національній безпеці й можуть призвести до втрати суверенності.
Як спосіб боротьби за владу, державний переворот, його передумови, мотиви
організаторів та їх склад, засоби боротьби й наслідки еволюціонують разом із
розвитком суспільства та його вимогами, конкретизуються, трансформуються в
залежності від соціально-політичних та історичних обставин.
Термін «державний переворот», що застосовується до оцінки політичних
подій у суспільстві, залишається одним із поширених і неоднозначно вживаних у
науковій літературі та поза нею, а тому є одним із найбільш дискусійних питань у
сфері політики.
Ступінь дослідження теми в філософсько-політичній науці явно дисонує з
рівнем її важливості для розуміння процесів суспільно-політичних трансформацій.
На сьогодні в українській політичній науці відсутні спеціальні дослідження, в яких
розглядалася б проблема державного перевороту як політичного явища, що є
складовою зумовленого конфліктного політичного процесу та призводить до
політичних змін.
4
Масштаби та різноманітність технологій боротьби за владу, що набувають
нових форм й виходять на міждержавний рівень, привертають увагу сучасних
закордонних та вітчизняних дослідників до проблем неконституційної зміни влади,
в тому числі й в Україні, що і підтверджує актуальність дослідження.
Українська політична наука потребує власного концептуального, історикополітичного та порівняльного осмислення державного перевороту як політичного
явища та спонукає до необхідності реінтернації феномену державного перевороту,
перегляду змісту даного поняття та меж його застосування.
Зазначені фактори визначають актуальність проблеми, необхідність пошуку
нових способів осмислення, науково-теоретичного аналізу явища державного
перевороту в політиці, наслідки якого визначають особливості подальшого
функціонування держави та суспільства, що і зумовило вибір теми дисертаційного
дослідження, його мету, цілі, задачі, а також логіку викладення матеріалу.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне
дослідження виконане в межах комплексної наукової програми Київського
національного університету імені Тараса Шевченка «Модернізація суспільного
розвитку України в умовах світоглядних процесів глобалізації» та науково-дослідної
теми філософського факультету №11БФ041-01 «Філософсько-світоглядні та
політологічні аспекти гуманітарного розвитку сучасного суспільства».
Метою дослідження є розкриття особливостей державного перевороту як
політичного явища. Реалізація поставленої мети зумовлює необхідність вирішення
наступних задач:
- визначити сучасний стан вивчення явища державного перевороту у
політичній науці, розкрити та систематизувати концептуальні підходи, еволюцію
поглядів представників світової політичної думки до розуміння сутності державного
перевороту;
- виявити категоріально-поняттєвий апарат дослідження явища
державного перевороту, з’ясувати та розкрити їх зміст і, на підставі цього,
запропонувати уточнене поняття «державного перевороту»;
5
- визначити, на основі узагальнення та синтезу існуючих в науці підходів,
передумови державного перевороту, його політичну природу та основні риси,
виокремити та розкрити його специфічні ознаки, що відрізняють його від інших
прототипічних форм політичної боротьби;
- систематизувати наявні в науці підходи до оцінки наслідків державних
переворотів, розширити та уточнити їх зміст із урахуванням особливостей розвитку
сучасного суспільства;
- структурувати розроблені раніше типології державних переворотів та на
основі їх синтезу запропонувати нову об’єднану типологію з урахуванням більш
широкого спектру критеріїв;
- розкрити особливості державного перевороту як різновиду політичного
конфлікту, що є невід’ємним елементом політичного процесу;
- виявити політико-правові аспекти державного перевороту як способу
вирішення політичного конфлікту.
Об’єктом дослідження є державний переворот як спосіб захоплення
державної влади.
Предметом дослідження є визначення сутності та особливостей державного
перевороту як політичного явища, його специфічних ознак, закономірностей
здійснення і впливу на політичні процеси у сучасному суспільстві.
Методи дослідження. Дисертаційну роботу виконано на засадах
комплексного міждисциплінарного підходу. Під час дослідження, поряд із
загальнонауковими методами (аналізу, синтезу, індукції, дедукції, порівняння,
аналогії та узагальнення) були використані також наступні методи та підходи:
компаративістський – дозволив дослідити різноманітні підходи до дослідження
феномена державного перевороту, специфіку їх передумов та технологій здійснення
на різних етапах розвитку суспільства; структурний та процедурний підходи дали
змогу проаналізувати передумови, мотиви і специфіку державного перевороту;
прототипічний підхід допоміг вирізнити державний переворот серед інших
неконституційних, насильницьких форм боротьби за владу та їх прототипів;
історико-логічний метод дав можливість простежити розвиток досліджуваного
6
об’єкту у часі; методи статистичного дослідження дозволили проаналізувати та
інтерпретувати кількісні показники, які були представленні у доповідях проектів
«Політія IV» (Polity IV) та «Барометр конфліктів Гейдельбергського інституту» та
досліджень Всесвітнього банку розвитку; використання системного методу
розширило предметне поле дослідження, допомогло сформувати цілісну систему
властивостей, джерел, чинників і механізмів здійснення державного перевороту, що
дало можливість розкрити особливості державного перевороту як специфічного
політичного явища.
Емпірична база дослідження складається з численних відкритих аналітичних
джерел: офіційних нормативних документів, публікацій у ЗМІ, заяв політиків та
вищих посадових осіб, науково-аналітичних публікацій, даних експертних і
соціологічних досліджень, законодавчих актів.
Наукова новизна отриманих результатів. Дисертаційна робота є одним з
перших цілісних досліджень проблеми державного перевороту, у вітчизняній
політичній науці, в якому вперше систематизовано теоретичний і фактографічний
матеріал, узагальнено концептуальні положення з теми дисертації.
Результати дослідження, що відображають наукову новизну та виносяться на
захист:
- вперше у вітчизняній політичній науці, комплексно проаналізовано та
систематизовано концептуальні підходи і погляди представників політичної думки
щодо державного перевороту як політичного явища, пов’язаного із проблемами
зміни влади. Визначено, що еволюція поглядів до сутності незаконної зміни влади
пройшла шлях від міфологічного до раціонально-логічного, від релігійних доктрин
до ідеологічно пояснення процесів зміни влади, до розуміння його як способу
вирішення певних суспільно-політичних проблем, специфіка якого полягає у
кардинальній зміні влади із застосуванням будь-яких засобів та набули форми теорії
й ознак цілісності і системності. Політична природа державного перевороту
розкривається дослідниками з позицій структурно-функціонального,
моралістичного, нормативного, антропологічного, системного, компаративіського,
біхевіористського, інституціонального підходів;
7
- уточнено зміст базових категорій, що поглиблюють розуміння явища
державного перевороту та пояснюють його сутність; запропоновано авторське
визначення державного перевороту – як неконституційного способу захоплення
чинної влади в державі, яке здійснюється із застосуванням силових методів або
погрозою застосування насилля, організованою групою осіб з метою зміни владної
структури, політичного режиму чи політичної системи в цілому в інтересах
соціально значущого сегменту політики;
- вперше узагальнено об’єктивні та суб’єктивні, ендогенні та екзогенні
передумови державного перевороту, особливості його політичної природи (мотиви,
організатори й учасники, характер і спрямованість) та тактики, доповнено їх
перелік, розширено та поглиблено зміст кожного із урахуванням історичного
досвіду і особливостей сучасного суспільства. Виокремлено та уточнено специфічні
ознаки державного перевороту, які відрізняють його від таких прототипічних форм
боротьби за владу як повстання, бунт, заколот, змова, революція;
- на новому науковому рівні здійснено систематизацію наслідків
державних переворотів, які мали місце в політичній історії, що дало можливість
об’єднати їх у групи відповідно: до сфер впливу (політичні, соціальні, економічні,
демографічні, гуманітарні); за характером – прогнозовані (передбачувані) і
непрогнозовані (непередбачувані), позитивні (стабілізуючі) та деструктивні
(дезінтегруючі). Набуло подальшого розвитку дослідження олігархізації влади,
корупції всіх рівнів влади та криміналізації політики як передумов та наслідків
сучасних державних переворотів, що несуть загрозу національній безпеці та ведуть
до десуверенізації;
- удосконалено підходи до визначення критеріїв типологізації державних
переворотів та запропоновано нову комплексну їх типологію: за специфікою
використання правових процедур – позаправові та антиконституційні; за характером
і ступенем організованості – професійно підготовлені й добре керовані та анархічні;
за фактичним результатом – успішні та не успішні; за ступенем змін – часткові та
повні; за глибиною змін – особистісні, політико-орієнтаційні, політико-режимні; за
історичною значущістю – прогресивні, реакційні та консервативні; за засобами
8
боротьби – не мирні (збройні) та мирні; за джерелом (каталізатором) державного
перевороту – «двірцеві перевороти», «урядові», олігархічно-кланові перевороти
(представники фінансових корпорацій, олігархічні клани) та військові перевороти;
за кількістю та складом учасників перевороту – «переворот з верху» (досить
обмежене, коло осіб, переважно із людей що мають певне відношення до сфери
владних відносин із складу правлячої верхівки) та «переворот з низу» (незначна
кількість учасників із представників збройних сил, спецслужб); за ступенем
застосування насильства та кількістю жертв – перевороти без застосування
відкритого насилля, перевороти із застосуванням опосередкованого насилля, та
перевороти із значним рівнем застосування насилля; за ступенем сприйняття
громадськістю та населенням, а також іншими країнами – легітимні та нелегітимні;
за загальними соціально-економічними та іншими комплексними суспільними
наслідками – конструктивні (стабілізуючі) та деструктивні; за зовнішньополітичним
фактором – локальні та геополітичні. Встановлено, що чіткої межі між типами
державного перевороту не має, і вони можуть нівелювати у процесі як здійснення
так і за наслідками у короткостроковій та довгостроковій перспективі;
- поглиблено аналіз державного перевороту як різновиду політичного
конфлікту. Обґрунтовано, що державний переворот як і політичний конфлікт є
елементом зумовленого політичного процесу, наслідки якого надають певну
векторну спрямованість розвитку політичної системи (повної або часткової
трансформації) суспільства та можуть призвести до її дисфункціональності або
кризи суспільства. Як іррегулярний процес зміни влади, державний переворот
визначається певним локальним і часовим просторами та виступає своєрідною
точкою біфуркації політичного конфлікту (кінцевою або початковою) у політичному
циклі конкретного суспільства. Як спосіб вирішення політичного конфлікту
державний переворот відноситься до раціонального, колективного,
неструктурованого, добре організованого з обмеженою кількістю учасників
політичного насилля, яке спрямоване на радикальну зміну або ліквідацію діючої
влади. Як інструментальне насилля, державний переворот переслідує конкретну
9
мету – формування, перерозподіл влади та виступає формою самовираження,
засобом боротьби та способом утримання влади політичними силами;
- набуло подальшого розвитку дослідження політико-правових аспектів
державного перевороту. Розкрито розуміння державного перевороту як злочину, що
здійснюється за попередньою змовою. Аргументовано, що незаконно встановлена в
результаті державного перевороту влада, може отримати визнання народу і таким
чином стати легітимною. Організатори державного перевороту одразу після його
успішного здійснення прагнуть якнайшвидшої легалізації своїх дій, зокрема
легалізуючи їх шляхом зміни правового поля країни. І, навпаки, зіткнувшись з
неприйняттям декларованої версії легітимності, змовники та організатори
державного перевороту застосовують репресії, засоби масового політичного терору,
політику геноциду, порушуючи або обмежуючи права людини та громадянина та
інші правові норми, визначені та закріплені у чинному законодавстві.
Практичне значення дослідження полягає у тому, що отримані в дисертації
результати можуть бути використані при подальшій розробці проблеми незаконної
зміни державної влади в політичній науці та сприяти комплексному вивченню
процесів і явищ пов’язаних із нелегітимною зміною влади.
Наукові матеріали можуть бути використані у навчальному процесі у вищих
навчальних закладах при викладанні нормативних або факультативних курсів із
політології, конфліктології та державного управління.
Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення та
результати дисертаційного дослідження обговорено на національних теоретичних і
науково-практичних конференціях: ІІІ Всеукраїнська науково-практична
конференція з міжнародною участю «Придніпровські соціально-гуманітарні
читання» (16 травня 2014 р., м. Кіровоград); ІІІ Всеукраїнська науково-практична
конференція з міжнародною участю «Науковий діалог «Схід-Захід»»
(7 червня 2014 р., м. Кам’янець-Подільський); Міжнародно-наукова конференція
студентів, аспірантів та молодих учених «Дні науки філософського факультету»
Київського національного університету імені Тараса Шевченка (21-22 квітня 2015 р.,
м. Київ); Міжнародна науково-практична конференція «Суспільні науки: історія,
10
сучасність, майбутнє» (8 травня 2015 р., м. Київ); Міжнародна науково-практична
конференція «Суспільні науки: історія, сучасний стан та перспективи дослідження»
(3-4 липня 2015 р., м. Львів); Всеукраїнська науково-практична конференція
«Сучасна українська держава: вектори розвитку та шляхи мобілізації ресурсів»
(13 лютого 2016 р., м. Одеса); ІІІ Міжнародна науково-практична конференція
«Політологія, філософія, соціологія: контури міждисциплінарного перетину» (15-
16 жовтня 2016 р., м. Одеса).
Публікації. За результатами дисертаційної роботи опубліковано шість статей,
чотири з яких у фахових виданнях України, дві статті в іноземному науковому
виданні з напрямку, з якого підготовлена дисертація, а також у семи тезах доповідей
за матеріалами конференцій.
Структура дисертації та її обсяг. Специфіка проблем, що стали об’єктом
даного дослідження, їхня різноплановість зумовили загальну логіку і структуру
роботи. Дисертаційна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків,
списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації 217 сторінок, у тому числі
список використаної літератури 39 сторінок. Список використаної літератури та
джерел містить 477 найменування (із них 29 – англійською мовою, 1 – польською
мовою)

Список литературы

ВИСНОВКИ
Проведене дисертаційне дослідження державного перевороту як політичного
явища дозволяє сформулювати наступні висновки:
1. Ступінь дослідження теми в філософсько-політичній науці явно дисонує
з рівнем її важливості для розуміння процесів суспільно-політичних трансформацій.
Увага науковців переважним чином зосереджена на політичних конфліктах, які
виникають з приводу влади, на політичному насиллі, яке постійно супроводжує
політичну боротьбу, на політичній боротьбі, на революціях які є більш масштабним
процесом, тоді як наукових праць узагальнюючого характеру щодо проблеми
державного перевороту в Україні поки що немає. Відповідно, не сформовано
єдиного бачення даного явища, відсутній консенсус з приводу причин, мотивів і
сутності державного перевороту, його специфіки та особливостей, форм та
наслідків.
Еволюція політичної думки стосовно проблеми державних переворотів
пройшла шлях від уявлень, які, виходили з божественного характеру влади як
складника світового космічного порядку, політичних ідей античності, які
відійшовши від міфологічного до раціонально-логічного пізнання та пояснення
процесів зміни та отримання влади, набули форми теорії, ознак цілісності й
системності, від релігійного пояснення влади та права на неї мислителями Середніх
віків, за яким влада походить від Бога й тому повинна бути підпорядкованою тільки
духовній владі до політичної ідеології «макіавеллізму», від соціалістичної теорії
боротьби за владу, до розуміння того, що державний переворот можна вважати
способом вирішення політичних проблем і засобом задоволення політичних
інтересів.
2. Наукові категорії «державна влада», «політична боротьба», «політичне
насилля», «політичний конфлікт», «політичні інтереси», «політичні потреби»,
«державний переворот», «військовий переворот», «хунта», «двірцевий переворот»,
«бунт», «заколот», «змова», «повстання», «путч», «пронунсіаменто», «революція» є
базовими у визначенні змісту і політичної природи явища державного перевороту,
172
та характеризуються певною взаємозалежністю. Запропоновано уточнене
визначення поняття «державний переворот» – як неконституційна форма захоплення
чинної влади в державі, яка здійснюється із застосуванням силових методів або
погрозою застосування насилля, організованою групою осіб з метою зміни владної
структури, політичного режиму та політичної системи в цілому, в інтересах
соціально значущого сегменту політики.
3. Сутність державного перевороту як форми політичної боротьби полягає
в отриманні доступу до прийняття загальнозначущих рішень, за пріоритетність
задоволення своїх інтересів та потреб, за вплив у системі політичних відносин, за
все те, що становить зміст влади і є домінантою політичного впливу.
Передумови державного перевороту пов’язані із взаємодією політичних і
економічних процесів у суспільстві – розподілом влади і багатства між різними
групами та окремими особами, а також із процесами, які створюють, підтримують і
трансформують політичну систему. Аргументовано, що ендогенні і екзогенні
чинники державного перевороту можуть мати як об’єктивний, так і суб’єктивний
характер. Зокрема, до ендогенних чинників належать: відсутність діючих законів
про порядок зміни влади в державі; політична нестабільність, як неспроможність
діючої влади забезпечити реалізацію політичних та економічних прав і свобод
громадян, що проявляється у гострій політичній боротьбі за певні політичні позиції
у структурі влади; криза складної бюрократичної інфраструктури державного
управління, як неузгодженість виконавчої та законодавчої влади щодо повноважень;
слабкість позицій правлячих лідерів та дезорганізація системи влади;
неефективність діючої влади та режиму; втрата легітимності діючою владою;
деспотичний, тиранічний та авторитарний характер правління; слабкість і
корумпованість влади всіх рівнів; олігархізація влади та політики; криміналізація
політики; релігійні, національні та етнічні конфлікти, дискримінація окремих
етнічних груп або меншин; корпоративні інтереси армії таабо індивідуальні
інтереси певних політичних акторів. До екзогенних чинників – геополітичні
інтереси держав-сусідів, політико-стратегічні умови розвитку держави, економічні
173
та політичні відносини між країнами, підтримка або вигода матеріальна чи
військова.
Характер перевороту, його політична спрямованість залежить від того, які
політичні сили і з якою метою його вчиняють, і чиї інтереси вони відстоюють, від
політичного клімату, від політичної активності населення та культурних традицій
конкретного державного утворення. Здійснення перевороту – тривалий, складний і
кропіткий процес, що потребує чіткої організації та тактики з боку основних
політичних акторів.
Специфічними ознаками державного перевороту, які відрізняють його від
решти неконституційних форм політичної боротьби у суспільстві, визначено:
- нелегітимний спосіб, з точки зору чинного законодавства, отримання або зміни
влади чи режиму;
- не призводить до зміни соціально-економічного устрою держави;
- завжди таємно підготовлена та добре організована боротьба, що
характеризується відкритим насиллям, швидкістю та рішучістю у процесі
захоплення і встановлення влади;
- державний переворот породжується протиборством політичних лідерів
(політичних груп), з приводу устрою державної влади, балансу повноважень у її
структурі, за статус і реальні позиції, породжене бажанням зберегти, зміцнити або
запропонувати суспільству нову владу в державі. Організаторами та виконавцями
виступає обмежене коло осіб, які мають або безпосередній стосунок до влади, або
наділені обмеженими владними повноваженнями та користуються певним
авторитетом у соціально-політичному середовищі, здатні повести за собою людей та
спонукати їх до боротьби (харизматична політична особистість, представники
військової еліти чи керівники).
Вказані структурні та процедурні фактори обумовлюють комплекс наслідків
державного перевороту.
5. Наслідки державного перевороту доречно об’єднувати в групи,
відповідно до сфер їх впливу – політичні, соціальні, економічні, демографічні,
гуманітарні. Наслідки державного перевороту можуть бути: прогнозовані
174
(передбачувані) і не прогнозовані (непередбачувані); мати позитивний
(стабілізуючий) та деструктивний (дезінтегруючий) характер. Аргументовано, що
реконфігурація влади та її дисфункціональність можуть створити умови для загрози
національній безпеці та втраті суверенності держави. Наголошено, що негативні
наслідки державного перевороту проявляються як у політичній, так і в соціальній
сфері життя суспільства. У довгостроковій перспективі, державний переворот може
призвести до позитивних наслідків, що проявляються у відновленні політичної
стабільності, в інтеграції країни до нового економічного простору, в усвідомленні
політичними акторами й значною частиною суспільства своїх корінних інтересів.
6. Запропоновано комплексну, об’єднану з урахуванням особливостей
сучасного суспільства типологію державних переворотів:
за специфікою використання правових процедур – позаправові та
антиконституційні;
за характером і ступенем організованості вони є професійно підготовлені й
добре керовані та анархічні;
за результатом – успішні та неуспішні;
за політичними наслідками та ступенем змін – часткові (в результаті державного
перевороту змінюються окремі суб’єкти державної влади) та повні (в результаті
державного перевороту змінюються усі суб’єкти державної влади);
за глибиною змін – особистісні (персоніфіковані), політико-орієнтаційні,
політико-режимні;
за історичною значущістю – прогресивні, реакційні та консервативні;
за засобами боротьби – не мирні (збройні – військовий переворот, путч,
пронунсіаменто) та мирні (конституційні, перевороти наслідування);
за ступенем застосування насильства та кількістю жертв – перевороти без
застосування відкритого насилля (відсутністю жертв), перевороти із застосуванням
опосередкованого насилля (випадкові або одиничні жертви) та перевороти із
значним рівнем застосування насилля (із кількістю жертв від 25 до 100 осіб);
за джерелом (каталізатором) державного перевороту – «двірцеві перевороти» або
«урядові» (політична еліта, корумповані чиновники), олігархічно-кланові
175
перевороти (представники фінансових корпорацій, олігархічні клани) та військові
перевороти (представники армії, силових структур);
за кількістю та складом учасників перевороту – з досить обмеженим, колом осіб,
переважно із людей, що мають певний стосунок до сфери владних відносин із
складу правлячої верхівки – переворот «з верху»; перевороти з незначною кількістю
учасників переважно із представників збройних сил, спецслужб – переворот «з
низу»;
за ступенем сприйняття громадськістю та населенням країни, а також іншими
країнами – легітимні та нелегітимні;
за загальними соціально-економічними та іншими комплексними суспільними
наслідками (щодо головних показників рівня суспільного розвитку та якості життя)
– конструктивні (стабілізуючі), деструктивні;
за зовнішньополітичним фактором – локальні та геополітичні.
7. Політичні конфлікти виступають формою взаємодії окремих політичних та
державних діячів, політичних партій та інших інститутів, політичних груп,
громадських об’єднань, класів, держав, громадських діячів з приводу влади.
Державний переворот, що є одним із ймовірних проявів політичного життя
соціуму зумовлюється різноманітністю базових суспільних потреб та інтересів.
Явище державного перевороту є складовою політичного процесу, що впливає на
вектор розвитку політичної системи суспільства та виступає точками біфуркації у
політичному циклі суспільства. Відтак, він виступає як своєрідна модель, завдяки
якій можна представити й реконструювати будь-які політичні процеси.
Обґрунтовано, що державний переворот не є ні статичним, ні перманентним
станом політичної системи, а виступає як причинно-зумовлений процес, що
призводить до її дисфункціональності та кризи суспільства, а в окремих випадках –
до стабілізації. Як іррегулярний процес зміни влади, державний переворот
залишається конкретним емпіричним фактом політичного життя суспільства, який
визначається певним локальним і часовим простором та застосуванням насилля.
Державний переворот належить до колективного неструктурованого, добре
організованого з обмеженою кількістю учасників насилля, яке спрямоване на
176
радикальну зміну або ліквідацію діючої влади. Як будь-яке раціональне насилля,
державний переворот заснований на силі й авторитеті. Під час державного
перевороту можуть застосовуватися як чисто фізичні, психологічні, так і правові
засоби насилля. Державний переворот як інструментальне насилля переслідує
конкретну мету – перерозподіл або формування нової влади. Він виступає формою
самовираження, засобом боротьби та способом утримання влади. Застосування
репресій та терору не має концептуальних пояснень, а проявляється лише в
практичній площині, коли влада відчуває відсутність суспільно-політичної
підтримки. Застосування таких форм насилля веде лише до поглиблення конфлікту,
до загострення політичної боротьби (революції, громадянські війни), розколу
країни, втрати її незалежності, територіальної цілісності та суверенітету.
Державні перевороти, як різновид політичного конфлікту виступають рушійною
силою перетворень, призводять до серйозних і часто непередбачуваних наслідків
(конструктивних, деструктивних, політико-правових), зазвичай викликають опір і
осуд широкого загалу суспільства
8. Перехід сучасного політичного насилля в асиметричну площину знизив
важливість силових факторів і підвищив роль політико-правових. Політичні сили,
що отримали владу в результаті державного перевороту, потребують не лише
легітимації, а й легалізації своєї діяльності. Процес становлення нової влади
здійснюється в антиконституційний спосіб, що порушує або обмежує права людини
і громадянина та інші правові норми, визначені й закріплені у суспільстві, а
легалізація пов'язана із зміною правового поля, що призводить до політикоправових наслідків.
Таким чином, результати дослідження, що представленні в рамках даної
дисертаційної роботи, формують комплексне уявлення про проблему державного
перевороту як форми політичної боротьби, в основі якої лежить суперечливість
суб’єктивних політичних інтересів і потреб різноманітних суспільно-політичних
груп з приводу зміни влади в державі, характеру її функціонування та розподілу між
політичними силами.
177
Зважаючи на те, що політична боротьба ніколи не обмежується лише системою
державної влади, протікає не лише у формальних структурах, а різноманіття
політичних сил, що залучаються до неї, створюють додаткові механізми та
технології захоплення влади чи зміну балансу владних структур, дана робота не
завершує процес наукового дослідження проблеми державного перевороту у
політичній боротьбі. Окремі аспекти досліджуваної проблеми, зокрема
квазіперевороти, заслуговують на подальший самостійний науковий пошук.