ЛАВРЕНОВ ДАНИЛО АНДРІЙОВИЧ. ОСОБЛИВОСТІ ЛОБІЗМУ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ : ЛАВРЕНОВ ДАНИЛО АНДРЬЕВИЧ. ОСОБЕННОСТИ ЛОБИЗМА В СОВРЕМЕННОЙ УКРАИНЕ LAVRENOV DANYLO ANDRIYOVYCH. FEATURES OF LOBBYING IN MODERN UKRAINE

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!



  • Название:
  • ЛАВРЕНОВ ДАНИЛО АНДРІЙОВИЧ. ОСОБЛИВОСТІ ЛОБІЗМУ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ
  • Альтернативное название:
  • ЛАВРЕНОВ ДАНИЛО АНДРЬЕВИЧ. ОСОБЕННОСТИ ЛОБИЗМА В СОВРЕМЕННОЙ УКРАИНЕ LAVRENOV DANYLO ANDRIYOVYCH. FEATURES OF LOBBYING IN MODERN UKRAINE
  • Кол-во страниц:
  • 187
  • ВУЗ:
  • Київський національний університет імені Тараса Шевченка
  • Год защиты:
  • 2016
  • Краткое описание:
  • ЛАВРЕНОВ ДАНИЛО АНДРІЙОВИЧ. Назва дисертаційної роботи: "ОСОБЛИВОСТІ ЛОБІЗМУ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ"



    МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
    КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
    ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
    На правах рукопису
    ЛАВРЕНОВ ДАНИЛО АНДРІЙОВИЧ
    УДК 32.019.51:17.022.1
    ОСОБЛИВОСТІ ЛОБІЗМУ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ
    Спеціальність – 23.00.02 – політичні інститути та процеси
    Дисертація
    на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук
    Науковий керівник:
    Обушний Микола Іванович,
    доктор політичних наук, професор
    Київ – 2016
    2
    ЗМІСТ
    ВСТУП.....................................................................................................................3
    РОЗДІЛ 1. ЛОБІЗМ ЯК ОБ’ЄКТ ПОЛІТОЛОГІЧНОГО
    ДОСЛІДЖЕННЯ....................................................................................................10
    РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ СТАНОВЛЕННЯ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ
    ЛОБІЗМУ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ.....................................................................63
    РОЗДІЛ 3. ПЕРСПЕКТИВИ ВИКОРИСТАННЯ ЗАРУБІЖНОГО ДОСВІДУ
    ДЛЯ ІНСТИТУЦІОНАЛІЗАЦІЇ ЛОБІЗМУ В УКРАЇНІ..................................111
    ВИСНОВКИ........................................................................................................162
    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.......................................................169
    3
    ВСТУП
    Актуальність теми дослідження. В умовах змін політичної системи,
    що тривають, об’єктивно сформувалися передумови для інституціоналізації
    та легалізації засобів вираження інтересів різних груп. Одним з найбільш
    важливих проявів цього процесу стає формування феномену лобізму, який
    представляє з себе низку специфічних каналів комунікацій, що дозволяють
    здійснювати ефективний вплив заінтересованих сторін на зміст та
    ефективність державної політики.
    Інститут лобізму властивий політичним системам різних типів,
    незалежно від характеру політичного режиму та особливостей політичної
    культури суспільства. Забезпечуючи представництво інтересів в органах
    влади, лобізм істотно впливає на політичний процес сучасних держав, тому
    що сприяє переорієнтації політики у бік обстоювання групових інтересів. В
    одних країнах (США, Велика Британія, Франція, ФРН) лобізм має
    формальний статус, тоді як в інших (Індія, Китай, РФ) – реалізується
    переважно в якості неформальних політичних практик.
    У сучасній Україні лобізм стає невід’ємним елементом політичного
    процесу, соціального та економічного життя: діє значна кількість суб’єктів
    лобізму, які активно відстоюють свої інтереси в органах державної влади і
    використовують різні методи здійснення впливу на прийняття політичних
    рішень.
    Особливо актуальною є проблема вдосконалення лобізму в умовах
    структурних змін політичної системи суспільства. Конфлікт формальних та
    неформальних складових в ситуації прийняття політичних рішень має
    дисфункціональні наслідки при невизначеності політико-правового статусу
    суб’єктів, які впливають на цей процес. У зв’язку з цим, виникає необхідність
    вивчення процесу становлення, функціонування та сучасного статусу
    лобізму, а також прогнозування перспектив його розвитку та
    інституціоналізації. В цьому контексті важливим постає означення
    «української моделі» лобіювання, що на сьогодні характеризується
    4
    поширенням вертикальних політичних відносин та обмеженим
    використанням в політичному процесі консенсусних практик.
    Важливою постає також проблема дослідження причин і наслідків
    латентних форм лобіювання, що призводить до розгортання корупції на
    найвищому державному рівні та суттєво гальмує здійснення структурних
    реформ та розвиток держави. Для протидії цьому в Україні робляться
    методичні спроби законодавчого забезпечення лобізму. Проте, як демонструє
    закордонний досвід, правове регулювання тільки почасти здатне вплинути на
    характер лобізму, адже не завжди гарантує впорядкування процесів впливу
    на політичну владу.
    Наразі лобізм став предметом наукового аналізу для широкого кола
    вітчизняних та зарубіжних дослідників. Однак дослідження, в яких
    здійснювалися би спроби вивчення його становлення та функціонування в
    сучасній Україні в контексті проблеми його подальшої формалізації та
    нормативного врегулювання, нечисленні, що і зумовило вибір теми
    дисертаційної роботи.
    Зв’язок роботи з науковими програмами, темами, планами.
    Дисертаційне дослідження виконане в межах комплексної наукової програми
    Київського національного університету імені Тараса Шевченка
    «Модернізація суспільного розвитку України в умовах світових процесів
    глобалізації» та науково-дослідної теми філософського факультету 11БФ041-
    01 «Філософсько-світоглядні та політологічні аспекти гуманітарного
    розвитку сучасного суспільства».
    Метою дослідження є комплексний аналіз лобізму, виявлення
    специфіки політичних, правових, соціальних, економічних і культурних
    факторів, що впливають на процес функціонування та розвитку лобізму в
    сучасній Україні.
    Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні задачі
     уточнити зміст поняття лобізму та запропонувати його авторське
    визначення;
    5
     розкрити теоретичні засади дослідження лобізму в зарубіжній і
    вітчизняній літературі;
     визначити основні відмінності лобізму від GR (Governmental
    relations – зв’язки з органами влади) та GPR (Governmental Public Relations –
    громадські зв’язки з органами влади в Україні);
     визначити передумови становлення та проаналізувати сучасний
    стан і специфіку лобізму в Україні;
     з’ясувати перспективи використання зарубіжного досвіду правового
    регулювання та інституціоналізації лобізму в Україні.
    Об’єктом дослідження є лобізм як феномен представництва інтересів
    окремих індивідів та соціальних груп.
    Предметом дослідження є особливості лобізму в сучасній Україні.
    Методи дослідження. Для теоретичного осмислення феномену
    лобізму, а також для вирішення поставлених задач у дослідженні були
    застосовані такі загальнонаукові методи, як: системний, структурнофункціональний, неоінституціональний, мережевий, порівняльний і метод
    типологічного аналізу. Використання системного методу разом із
    структурно-функціональним дозволило розкрити роль та функції лобізму,
    обумовленість його існуючих особливостей актуальним станом
    функціонування політичної системи, а також місце у процесах її
    реформування. Неоінституціональний підхід дозволив вивчити процес
    взаємодії формальних інститутів (парламент, уряд) та неформальних
    інститутів (лобістські групи та групи тиску). Мережевий підхід
    використовувався для опису практики поведінки груп тиску, основних
    технологій і методів мережевого впливу на органи державної влади, у першу
    чергу – з боку фінансово-промислових груп, а метод системного аналізу дав
    можливість розкрити особливості їх взаємовпливу в рамках існування єдиної
    політичної системи. На основі порівняльного аналізу зарубіжного та
    вітчизняного досвіду функціонування лобізму, автором були сформульовані
    узагальнені рекомендації із регулювання лобізму в Україні, а на основі
    6
    використання методу типологічного аналізу – проаналізовано та доповнено
    існуючі класифікації моделей лобізму.
    Наукова новизна. В межах проведеного дослідження одержано
    результати, які в сукупності розкривають особливості лобізму в сучасній
    Україні і виносяться на захист:
     уточнено зміст поняття лобізму як специфічного механізму взаємодії
    індивідів або їх груп із владою, що є невід’ємною частиною політичної
    системи і регулює суспільні відносини, пов’язані з процесом обстоювання
    інтересів через вплив на владу з метою прийняття останньою рішень в
    інтересах окремих громадян, їх об’єднань або третіх осіб. Підтверджено тезу,
    що за умови належного правового регулювання лобізм сприяє
    демократичним перетворенням, зміцненню демократичних інститутів,
    розвиту громадянського суспільства та широкому залученню суб’єктів
    політики в процес прийняття політичних рішень;
     удосконалено класифікацію класичних підходів до розуміння
    феномену лобізму, серед яких особливу увагу приділено
    корпоративістському, плюралістичному та їх різновидам. Представлено
    основні інтерпретації впливу цих підходів на формування моделей лобізму:
    інституціональну плюралістичну, інституціональну корпоративну,
    неінституціональну корпоративну, квазіінституціональну корпоративну, а
    також дві теоретичні моделі: неінституціональна плюралістична та
    квазіінституціональна плюралістична. Доведено, що квазіінституціональна
    корпоративна модель є притаманною для окреслення особливостей лобізму в
    сучасній Україні, що безпосередньо зумовлює наявність у неї специфічних
    характерних ознак. Така модель визначається як перехідна від неформальної
    до формальної. Основними ознаками такої моделі є створення системи
    контактів між формально незалежними політичними й економічними
    суб’єктами, що заснована на спільному використанні ресурсів і націлена на
    задоволення вузькокорпоративних інтересів, наявність тіньових центрів
    прийняття політичних рішень, які виступають одночасно і як легальні
    7
    політичні актори, і як суб’єкти лобізму, а також концентрація лобістських
    функцій у потужних фінансово-промислових групах;
     вперше встановлено основні відмінності лобізму від GR
    (Governmental Relations – зв’язки з органами влади) і GPR (Governmental
    Public Relations – громадські зв’язки з органами влади) в Україні.
    Обґрунтовано, що незважаючи на спільність багатьох функцій, суб’єкти
    впливу на прийняття політичних рішень, а також форми і методи його
    здійснення в зазначених різновидах впливу на політичну владу різні. Зокрема
    доведено, що GR, як механізм взаємодії з владою використовується
    переважно у великих приватних та державних підприємствах і ставить за
    мету здійснювати легальний вплив на суб’єктів прийняття політичних
    рішень. В той же час GPR має на меті вибудовування відносин з усіма
    цільовими аудиторіями, які так чи інакше залучені у владні процеси
    публічної політики. Фахівці у сфері GR та GPR по відношенню до
    роботодавця чи замовника є «внутрішніми», тобто включеними на постійній
    основі у діяльність певної організації, на відміну від лобістів, які, як правило,
    є фахівцями «зовнішніми», тобто залученими на основі тимчасового
    контракту або неформально;
     на новому науковому рівні проаналізовано вплив історичних,
    соціально-економічних, правових, культурних і політичних чинників на
    становлення та функціонування лобізму в Україні. Встановлено, що витоки
    лобістської діяльності у формі корпоративного галузевого впливу на
    суб’єктів прийняття політичних рішень спостерігаються в Україні ще з
    початку XX століття. Соціально-економічна та культурна специфіка
    тогочасного лобістського впливу отримала своє відображення вже в сучасній
    Україні. Наголошено, що наявність потужних фінансово-промислових груп,
    частково або повністю інтегрованих в органи державної влади з одночасною
    відсутністю законодавчої бази та дієвих правових процедур для
    відстоювання інтересів інших суспільних груп сприяє викривленню
    інституційної структури політичної системи та призводить до прийняття
    8
    вузько-корпоративних рішень, що можуть не відповідати інтересам держави
    та суспільства;
     розроблено авторські рекомендації з урахуванням зарубіжного
    досвіду, спрямовані на регулювання лобістської діяльності та стимулювання
    розвитку інституційного лобізму в Україні. Запропоновано прийняти
    окремий закон України, що буде регламентувати здійснення лобізму,
    закріпити норми про лобіювання в діючих нормативних актах, в яких
    визначити окремі положення стосовно лобістської діяльності, гарантії права
    громадськості на участь у прийнятті владних рішень, а також передбачити
    прозорий порядок взаємодії представників влади з лобістами.
    Практичне значення одержаних результатів дослідження. Отримані
    результати проведеного дослідження розширюють базу для подальших
    теоретичних і практичних розробок у галузі вивчення лобізму як специфічної
    форми представництва інтересів в органах влади. Сформульовані автором
    теоретичні положення, висновки та рекомендації можуть бути використані у
    науково-дослідній діяльності для подальшого дослідження проблем лобізму,
    а також у навчальному процесі при розробці навчальних курсів, методичних
    матеріалів, викладанні та вивченні курсів теорії держави й права,
    конституційного права, політології, соціології й інших соціогуманітарних
    дисциплін. Запропоновані в роботі рекомендації щодо оптимізації розвитку
    формальної лобістської діяльності можуть становити інтерес для органів
    державної влади, політичних партій, засобів масової інформації та структур,
    залучених до лобістської діяльності.
    Апробація результатів дисертації. Положення дисертаційного
    дослідження доповідалися та обговорювалися на наукових конференціях:
    «Дні науки філософського факультету – 2013» (Київ, 16–17 квітня 2013 р.),
    «Міжнародний науковий форум. Суспільство, політика, економіка і право»
    (Харків, 26–27 лютого 2013), «Шевченківська весна» (Київ, 18–22 березня
    2013), Національний політологічний конвент МАСПН (Одеса, 20–21 березня
    9
    2014 року), «Дні науки філософського факультету – 2014» (Київ, 15–16
    квітня 2014 р.).
    Публікації. За результатами дисертаційної роботи опубліковано п’ять
    статей, чотири з яких у фахових виданнях України, з них одна включена у
    міжнародну наукометричну базу даних «РИНЦ», одна стаття у науковому
    виданні іншої держави з напрямку, з якого підготовлена дисертація, а також у
    п’яти тезах доповідей за матеріалами конференцій.
    Структура дисертації. Дисертаційне дослідження складається зі
    вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний
    обсяг дисертації складає 187 сторінок. Список використаних джерел містить
    173 найменувань обсягом 19 сторінок
  • Список литературы:
  • ВИСНОВКИ
    Лобіювання як складний політичний процес має позитивні та негативні
    сторони. Провести між ними межу можна тільки в законодавчий спосіб.
    Правове регулювання лобізму йшло шляхом визначення не тільки незаконної
    лобістської діяльності, але й форм і методів контролю над законним
    лобізмом. Дослідження теоретико-методологічних засад вивчення лобізму, а
    також практики його функціонування у політичній системі сучасної України
    та зарубіжних країн дає підставу зробити наступні висновки.
    1. Сучасна теорія лобізму знаходить своє відображення в концепціях
    груп інтересів, груп тиску, плюралізму, корпоративізму і неокорпоративизму,
    теорії мереж, інституційних змін. Застосування неоінституціонального,
    структурно-функціонального та мережевого підходів дозволило уточнити
    зміст категорії «лобізм», яку можна визначити як систему цілеспрямованого
    впливу певних соціальних груп на владні органи з метою задоволення своїх
    інтересів за допомогою впливу на рішення останніх. У сучасній політичній
    науці лобізм розглядається в трьох основних формах: в якості політичного
    інституту, політичної діяльності, неформальної політичної практики.
    Лобізм як політичний інститут характерний: наявністю певного кола
    суб’єктів, що вступають в процесі політичної діяльності у відносини з
    органами державної влади; існуванням певної, більш-менш формалізованої
    організації, що діє в рамках нормативно-правової системи; виконанням
    окремих соціально-значущих функцій, інтегруючих даний інститут в систему
    соціально-політичного представництва (інформаційна функція, заміщення
    представництва, упорядкування плюралізму громадської думки та ін.). Як
    конструктивний інститут лобізм може розвиватися тільки в демократичному
    середовищі з громадянським суспільствам. У ситуаціях інституціональних
    спотворень політичної системи, при відсутності правових та інших
    механізмів його контролю інститут лобізму може характеризуватися
    дисфункціональними особливостями, порушуючи стабільність і рівновагу в
    163
    політичній, соціальній, економічній та культурній сферах, сприяючи появі
    збоїв і деструктивних ситуацій в роботі інших політичних інститутів.
    2. Політична сутність лобістської діяльності характеризується низкою
    ознак: реалізацією права кожного громадянина чи групи представляти
    інтереси в органах державної влади; артикуляцією інтересів різних
    організацій у процесі формування державної політики за допомогою
    спеціальних співробітників або консультантів, найнятих компаніями,
    діловими і професійними асоціаціями, профспілками та іншими групами.
    У структурі лобістської діяльності можна виділити такі елементи, як
    суб’єкт, об’єкт, предмет і методи. Як суб’єктів лобіювання найчастіше
    розглядають групи тиску, тобто акцент робиться на опосередкованих
    учасниках лобістських відносин, а не на безпосередніх – лобістах, які
    відіграють роль необхідного сполучної ланки між групою тиску й органами
    державної влади.
    Спільним об’єктом лобістської діяльності є система органів державної
    влади, на яку спрямовано вплив зацікавлених суб’єктів з метою прийняття
    політичних рішень. Як об’єктів лобіювання виділяють органи законодавчої,
    виконавчої, іноді судової влади. Ступінь впливу лобістів на апарат держави
    залежить від сформованих в країні правових норм та політичної практики, а
    також визначається специфікою інтересів групи тиску, можливістю його
    здійснення на різних рівнях державної влади.
    Метою лобістської діяльності є її планований результат, тобто той
    варіант вирішення питання, на досягнення якого спрямовані зусилля лобіста.
    Основним атрибутом мети є предмет. Він, насамперед, визначається
    інтересами груп тиску і виступає у вигляді ресурсу, проблеми або позиції.
    Методи лобістської діяльності – це основні способи й технології,
    використовувані лобістами на практиці (виступи лобістів на слуханнях у
    комітетах і комісіях парламенту; залучення до вироблення нормативних
    документів експертів; здійснення особистих зустрічей, контактів,
    переговорів; фінансування виборчих кампаній та ін.). Використання різних
    164
    методів (формальних і неформальних) залежить від транспарентності
    відносин груп тиску та органів державної влади, а також від традицій,
    цінностей політичної культури суспільства.
    Політична природа сучасного лобізму багатоаспектна, тому його
    класифікація ґрунтується на декількох критеріях: за суб'єктом (лобізм органів
    державної влади, корпоративний, галузевий, регіональний, іноземний), за
    об’єктом (законодавчий, виконавчий і судовий), за предметом (політичний,
    економічний, соціальний, культурний), за методами (конвенціональний
    (легальний) і неконвенціональний (латентний); прямий і непрямий) та ін.
    Сучасна світова практика лобізму виокремила низку його різновидів –
    GR (зв’язки з органами влади), GPR (громадські зв’язки з органами влади) та
    PA (публічні зв’язки). Фактично, фахівці GR є також лобістам, однак сучасна
    практика лобіювання, зростання професіоналізації в цій галузі зумовили
    вказаний розподіл. GR-фахівці є «внутрішніми» лобістами, що є включеними
    на постійній основі в структуру організації, на яку вони працюють. Їх
    основне завдання це побудова системи і пошук відповідним ресурсів і
    інструментів для здійснення впливу на органи влади з метою досягнення
    корпоративних цілей. У свою чергу традиційні лобісти виступають в ролі
    «зовнішніх» експертів, які мають відповідні зв’язки і контакти в органах
    влади для забезпечення роботи GR фахівців. Лобізм і GR, будучи суміжними
    поняттями, разом з тим не є тотожними: кожен з видів діяльності має свої
    особливості, які одночасно відрізняють їх і доповнюють один одного. GR не
    є новим державним або суспільним інститутом, а лише одним з різновидів
    роботи фахівців з лобіювання. В свою чергу поняття GPR та PA найчастіше є
    просто евфемізмами поняття «лобізм» особливо в тих країнах, де воно має
    негативну конотацію. Фахівці визначають GPR як більш вузьку область
    зв’язків з громадськістю (PR) або ідентифікують GPR та PA з GR і
    лобіюванням. Це особливо актуально для Європи, де термін «лобізм»
    асоціюється з корупцією та зловживаннями. Саме тому його замінюють
    термінами GPR або PA.
    165
    Базуючись на сукупності критеріїв для типології практичних моделей
    лобізму (плюралізм суб’єктів лобіювання, доступність каналів
    представництва інтересів, інституціональна завершеність (механізми,
    визнання, контроль, структура, професійний статус лобістської діяльності),
    особливостей побудови процесу лобіювання, використання лобістами
    легальних і латентних методів у їх діяльності, наявність законодавства про
    лобізм та ін.), можна виокремити наступні: інституціональна плюралістична
    (США, Велика Британія), інституціональна корпоративна (Франція, ФРН),
    неінституціональна корпоративна (Індія, Китай), квазіінституціональна
    корпоративна (Україна, РФ), а також дві теоретичні моделі лобізму:
    квазіінституціональна плюралістична і неінституціональна плюралістична.
    3. Базовими механізмами регулювання лобізму є інформаційний і
    правовий. Перший полягає в наданні законодавцям і держслужбовцям оцінок
    експертів, що підтверджують об’єктивний характер вимог зацікавлених
    суб’єктів, а також передбачають можливість контролювати процес
    лобіювання засобами масової інформації, що, в свою чергу, створює стимули
    для регулювання даної діяльності інститутами громадянського суспільства.
    Правовий контроль полягає в законодавчому забезпеченні лобізму, що
    можливо на основі нормативно-правового регулювання. Такий механізм є
    більш ефективним, оскільки передбачає ведення процедури реєстрації та
    акредитації лобістів, регламентацію взаємовідносин лобістів з клієнтами та
    органами влади, звітність лобістів та ін.
    Аналіз практики правового регулювання лобізму в сучасній Україні
    дозволяє зробити висновок про відсутність на даний час нормативноправового акта, що сприяє оптимізації формальної лобістської діяльності, а
    також інших механізмів, здатних встановити конвенціональний характер
    відносин лобістів та органів влади. Прийняття в сучасних умовах закону про
    регулювання лобістської діяльності утруднено дією наступних факторів:
    соціально-політичних (відсутність зацікавленості в правовому регулюванні
    лобізму у інституційних груп тиску, що детерміновано ефективним
    166
    лобіюванням інтересів в системі існуючого латентного соціальнополітичного представництва та ін.) і правових (невизначеність правової
    конструкції лобістської діяльності, неможливість правовими принципами
    відмежувати її від корупційної діяльності).
    4. Українську модель лобізму можна ввжати квазіінституціональною
    корпоративною, базовими характеристиками якої є наступні її параметри:
    поширення вертикальних політичних відносин, обмежене використання в
    політичному процесі консенсуальних практик, деформування
    інституціонального ринку. Звідси ключами до розв’язання проблеми
    інституціоналізації лобізму можна вважати горизонтальну підзвітність у
    виробленні та реалізації політичних рішень, налагодження соціального
    діалогу між політичними áкторами та дотримання конституціоналізму та
    верховенства закону для всіх гравців. Найбільш оптимальним для перейняття
    зарубіжного досвіду є німецький підтип інституціональної корпоративної
    моделі за рахунок структурної спорідненості політичних і правових систем
    ФРН та України, а також запозичення вибіркових положень із
    інституціональної плюралістичної, при адаптації до вітчизняних умов.
    Специфіку функціонування лобізму в політичній системі сучасної
    України визначають тенденції, характерні для його розвитку: по-перше,
    домінування корпоративного представництва інтересів, передусім –
    промислово-фінансових груп, модифікованого особливістю
    трансформаційного процесу; по-друге, переважне використання в
    політичному процесі неконвенційних практик взаємодії груп тиску й органів
    державної влади, що є наслідком специфічного розвитку системи соціальнополітичного представництва в період трансформації політичної та
    економічної систем України; по-третє, посилення впливу груп тиску на
    виконавчі структури при збереженні впливу на законодавчі органи влади.
    5. Лобісти переважно використовують неформальні способи
    просування своїх інтересів у владні структури, що детермінує негативну
    позицію масових і елітних груп по відношенню до процесу лобіювання.
    167
    Серед факторів, які не сприяють становленню та розвитку формального
    лобізму на регіональному рівні, слід виділити: корумпованість чиновників,
    відсутність ефективного інформаційного та правового контролю лобістської
    діяльності, дисфункції органів держави та ін.
    6. У практиці регулювання лобістської діяльності в Україні не склалося
    цілісного підходу до даної проблеми. Аналіз існуючих законопроектів в
    Україні підтверджує, що вони поверхнево та фрагментарно регламентують
    лобістську діяльність і не зможуть (у разі їх прийняття) сприяти виникненню
    та закріпленню інституціональних форм конвенційного лобізму.
    Законодавство України побудовано таким чином, що само по собі не
    сприяє розвитку формального лобізму. Діючі нормативно-правові акти, що
    створюють умови для здійснення лобістської діяльності доцільно
    класифікувати наступним чином: 1) закони та підзаконні акти, що
    забезпечують участь громадян в прийнятті державою владних рішень; 2) нпа,
    що регулюють участь громадян в здійсненні державної політики в конкретній
    сфері інтересів, яка є об’єктом зацікавленості певних груп впливу; 3) правові
    акти, що встановлюють обмеження на здійснення лобізму в залежності від
    об’єкту можливих лобістських дій і переліку інтересів, які лобіюються.
    Суперечлива практика вітчизняного лобізму свідчить про недостатню
    участь громадськості у прийнятті владних рішень та про декларативний
    характер окремих правових норм. Регулятивний вакуум, який виникає при
    цьому, підміняє повноцінний лобізм неформальними практиками. Насправді,
    проблема куди більш глибша – вона криється на політико-режимному рівні.
    Тобто на рівні характеру функціонування політичної системи в Україні
    закладається ядро дисфункціонування лобізму. Це сфера публічної
    діяльності, в якій неформальні практики вживлюються в політико-правову
    інституціоналізацію суспільного життя. Від того в якій мірі та як подібний
    тип інституціоналізації викривляє цивілізовані стандарти лобізму й залежить
    предметний вимір над чим саме найближчими роками реформаторам
    доведеться працювати.
    168
    З метою вдосконалення законодавства з питань участі громадськості у
    прийнятті владних рішень виглядає необхідним: 1) прийняти окремий закон
    України, що буде регламентувати здійснення лобістської діяльності, в якому
    слід закріпити: визначення термінології лобізму; сфери лобістської
    діяльності та її обмеження; порядок реєстрації лобістів та нагляду за
    діяльністю як лобістів, так і тих, ким лобіюють; права й обов’язки учасників
    лобістських відносин; порядок розслідування порушень в сфері лобістської
    діяльності; 2) закріпити норми про лобіювання в діючих нормативних актах,
    зокрема; 3) прийняти нормативно-правові акти з питань державної служби та
    етики держслужбовців, а також типовий статут місцевої територіальної
    громади, в яких визначити окремі положення стосовно лобістської
    діяльності, гарантії права громадськості на участь у прийнятті владних
    рішень та прозорий порядок взаємодії представників влади з лобістами.
    В майбутньому законі необхідно передбачити наступні галузі
    правового регулювання: цілі діяльності лобістів; взаємини лобістів з
    клієнтами, роботодавцями й органами державної влади; обмеження на
    заняття лобістською діяльністю; методи лобістської діяльності; права
    лобістів; порядок реєстрації лобістів; порядок акредитації та роботи лобістів
    в органах державної влади; звітність лобістів; відповідальність лобіста та
    інші положення, значущі для правотворчої діяльності.
    В цілому проведене дослідження дає підставу зробити висновок, що
    процес інституціоналізації лобізму в Україні не завершений, оскільки
    легально даний інститут не вбудований в політичну систему, не створені
    ефективні механізми контролю та регулювання лобістської діяльності; не
    сформовані умови для розвитку ефективних каналів комунікації
    громадянського суспільства з органами державної влади. Подолання
    інституційних та соціокультурних бар’єрів розвитку лобізму дозволить не
    тільки змінити його структурно-функціональні параметри, а й оптимізувати
    систему соціально-політичного представництва в сучасній Україні.
  • Стоимость доставки:
  • 200.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины