ПЕТРЕНКО КАТЕРИНА МИКОЛАЇВНА. ВЗАЄМОДІЯ ГРОМАДСЬКИХ ОБ'ЄДНАНЬ ТА ДЕРЖАВИ В УКРАЇНІ (ІНСТИТУЦІЙНИЙ АСПЕКТ) : ПЕТРЕНКО ЕКАТЕРИНА НИКОЛАЕВНА. ВЗАИМОДЕЙСТВИЕ ОБЩЕСТВЕННЫХ ОБЪЕДИНЕНИЙ И ГОСУДАРСТВА В УКРАИНЕ (ИНСТИТУЦИОННЫЙ АСПЕКТ) PETRENKO KATERYNA MYKOLAYIVNA. INTERACTION OF PUBLIC ASSOCIATIONS AND STATES IN UKRAINE (INSTITUTIONAL ASPECT)

Краткое описание

ПЕТРЕНКО КАТЕРИНА МИКОЛАЇВНА. Назва дисертаційної роботи: "ВЗАЄМОДІЯ ГРОМАДСЬКИХ ОБ'ЄДНАНЬ ТА ДЕРЖАВИ В УКРАЇНІ (ІНСТИТУЦІЙНИЙ АСПЕКТ)"

Міністерство освіти і науки України
Київський національний університет
імені Тараса Шевченка
На правах рукопису
ПЕТРЕНКО КАТЕРИНА МИКОЛАЇВНА
УДК 321:323.213
ВЗАЄМОДІЯ ГРОМАДСЬКИХ ОБ'ЄДНАНЬ ТА ДЕРЖАВИ В УКРАЇНІ
(ІНСТИТУЦІЙНИЙ АСПЕКТ)
23.00.02 – політичні інститути та процеси
ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук
Науковий керівник:
Зеленько Галина Іванівна,
доктор політичних наук, професор
Київ – 2016
2
ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ 3
ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1 Теоретичні засади дослідження взаємодії громадських об’єднань 11
та держави
Висновки до першого розділу 57
РОЗДІЛ 2 Особливості взаємодії громадських об'єднань та держави:
зарубіжний досвід та Україна 60
Висновки до другого розділу
РОЗДІЛ 3 Інституційна спроможність громадських об'єднань в Україні 110
Висновки до третього розділу 112
ВИСНОВКИ 162
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 167
3
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ
ГО – громадські об'єднання;
ДАЗВ – Державне агентство України з управління зоною відчудження;
ДВС – Державна виконавча служба;
ДКА – Державне космічне агентство;
ДМС – Державна міграційна служба;
ДСНС – Державна служба України з надзвичайних ситуацій;
ДСЗПД – Державна служба України з питань захисту;
ЄДР – Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців;
ЄДРПОУ – Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України;
ЄРГФ – Єдиний реєстр громадських формувань;
ЄС – Європейський Союз;
ЗМІ – засоби масової інформації;
ІКТ – інформаційні та комунікаційні технології;
МОЗ – Міністерство охорони здоров’я;
НІСД – Національний інститут стратегічних досліджень;
НУО – неурядові органызації;
ОГС – організації громадянського суспільства;
ОДВ – органи державної влади;
Реєстр – Реєстр громадських об’єднань;
РПР – Реанімаційний пакет реформ;
ЦСЄ – Центральна та Східна Європа;
NGO – non-governmental organizations.
4
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. У XXI столітті з розвитком інформаційного
суспільства зростає суспільний запит на участь у суспільно-політичних процесах і,
як наслідок, актуалізується необхідність пошуку нових механізмів впливу
суспільства на процеси формування та ухвалення політичних рішень. Як відомо,
політика реагує на організовані інтереси, тому логічно, що громадяни об’єднуються
у громадські організації (ГО), які перебирають на себе окремі сфери компетенції
держави, - передусім ті, що безпосередньо стосуються неполітичного життя
суспільства. Наслідком розширення суспільного запиту на власну участь є
унормування державою сфер компетенцій організацій громадянського суспільства,
механізмів громадської участі, механізмів інтеракції держави і громадянського
суспільства тощо. Тим самим відбувається правова та політична інституціоналізація
громадських об'єднань.
Водночас, громадські об'єднання, на відміну від політичних партій, не є
політичними за своєю суттю. Проте, залишаючись опосередкованим суб’єктом
політичного процесу, вони утворюють самостійний політичний інститут. І якщо у
сталих демократіях інституційна спроможність організацій громадянського
суспільства формувалася історично, то у молодих демократіях суспільству фактично
доводиться «відвойовувати» сфери компетенції у держави, що спричиняє суспільнополітичні кризи. При цьому, вплив ГО здебільшого лишається фрагментованим,
епізодичним. Тому визначення інституційних засад участі громадянського
суспільства у суспільно-політичних процесах в Україні покликане допомогти
відповісти на питання подальшої траєкторії розвитку країни – через неконвенційну
політичну участь і політичні кризи чи через цивілізовані форми інтеракції держави і
суспільства.
Більше того, досвід революційних подій в Україні 2013-2014 рр. та нинішніх
політичних процесів наочно продемонстрував, що в Україні більш дієвими
лишаються неконвенційні форми суспільно-політичної участі. Це є прямим
наслідком низької ефективності політичних інститутів та низької інституційної
5
спроможності громадянського суспільства. Причиною є специфіка України як
транзитної держави, де існує великий дисонанс між кількісними і якісними
показниками розвитку громадянського суспільства. Адже кількість зареєстрованих
ГО не відображає повною мірою їх фактичний вплив. Натомість, саме якісні
показники розвитку громадянського суспільства, які виміряти значно складніше,
відображають його реальне значення – інституційну спроможність. Однак такий
аспект тільки в останні роки набуває поширення серед вітчизняних дослідників і,
відповідно, актуалізує тему представленого дослідження.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна
робота виконана в рамках теми наукових досліджень філософського факультету
Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Модернізація
суспільного розвитку України в умовах світових процесів глобалізації» та науководослідної теми філософського факультету 11БФ041-01 «Філософсько-світоглядні та
політологічні аспекти гуманітарного розвитку сучасного суспільства».
Мета і задачі дослідження. Метою роботи є визначення інституційного
аспекту взаємодії громадських об'єднань та держави в Україні. Реалізація
поставленої мети зумовила вирішення наступних задач дослідження:
 розкрити теоретичні засади дослідження взаємодії громадських об'єднань
та держави;
 виокремити і охарактеризувати світові моделі інституційної взаємодії
громадських об'єднань та держави;
 дати оцінку і визначити, до якої із світових моделей взаємодії громадських
об'єднань та держави належить Україна;
 дослідити нормативно-правову базу, якою регулюється взаємодія
громадських об'єднань та держави в Україні;
 розкрити особливості інституційної спроможності громадських об'єднань в
Україні;
 на основі проаналізованого матеріалу з’ясувати об’єктивні та суб’єктивні
фактори політичної інституціоналізації громадських об'єднань в Україні.
Об’єктом дослідження є взаємодія громадських об'єднань та держави.
6
Предметом дослідження є інституційний аспект взаємодії громадських
об'єднань та держави в Україні.
Теоретико-методологічною основою аналізу процесу інституціоналізації
громадських об'єднань в контексті взаємодії з державою став новий
інституціоналізм. Крім того, з-поміж методів дослідження було використано:
системний, компаративістський, структурно-функціональний, статистичний та
формально-юридичний методи. Так, системний метод дослідження дав можливість
виявити загальні закономірності процесу взаємодії держави та громадських
об’єднань у різних країнах світу та в Україні. За допомогою компаративістського
методу було охарактеризовано світові моделі взаємодії громадських об'єднань та
держави, характерні для сталих і молодих демократій, виявлено особливості кожної
з них. Структурно-функціональний метод дав змогу визначити роль кожного
елемента у процесі інституціоналізації громадських об’єднань, виявити
функціональні зв’язки між ними та державою. За допомогою статистичного методу
було досліджено практику функціонування громадських об'єднань у зарубіжних
країнах та в Україні, виявлено загальну послідовність розвитку процесів
інституціоналізації громадських об’єднань. Формально-юридичний метод
використано з метою вивчення зарубіжних і вітчизняних нормативно-правових актів
з проблематики дослідження. Сума зазначених методів дозволила визначити стан
інституційної спроможності ГО в Україні.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше у
вітчизняній політичній науці було комплексно досліджено інституційні аспекти
взаємодії держави та громадських об’єднань в Україні. Вивчено нормативний,
регулятивний і емпіричний досвід взаємодії громадських об'єднань та держави у
зарубіжних країнах та в Україні. У межах проведеного дослідження отримано
наступні результати, що відзначаються науковою новизною та виносяться на захист:
- запропоновано авторське визначення поняття «інституційна спроможність
громадських об'єднань» як результат взаємодії громадських об’єднань та держави,
який проявляється у здатності громадських інститутів виконувати покладені на них
функції (надавати соціальні послуги) у визначених нормативно-правових рамках;
7
- поглиблено наукові знання про світові моделі взаємодії громадських
об'єднань та держави: англосаксонську, корпоративну, скандинавську,
середземноморську. На основі вивчення законодавства зарубіжних країн, а також
співставлення досвіду інституційної взаємодії громадських об'єднань та держави в
країнах-представницях світових моделей, автором запропоновано додати до
існуючого переліку східноєвропейську модель. Східноєвропейська модель
характеризується наступними особливостями: сприятливе нормативно-правове поле
для діяльності ГО, що зумовило помітну активізацію громадського сектору з 90-х
рр. XX ст.; відсутність налагоджених механізмів взаємодії державної влади та
громадянського суспільства, що створює бюрократичні перешкоди в ході реєстрації,
діяльності та звітності громадських об'єднань; високий вплив екзогенних чинників
через запозичення досвіду сталих демократій і підтримку та стимуляцію діяльності
громадських об'єднань фондами країн Західної Європи та США; дисонанс між
кількісними і якісними показниками розвитку ГО;
- вперше у вітчизняній науці обґрунтовано належність України до
східноєвропейської моделі взаємодії громадських об'єднань та держави. Доведено,
що в Україні відбувається активна інституціоналізація громадянського суспільства;
поступово налагоджуються механізми співпраці з органами державної влади при
загальному курсі на реформування політичної системи та заміну корупційних
практик правовими; правове поле у діяльності громадських об'єднань в Україні, як і
в більшості країн ЦСЄ, має більш дозвільний характер, ніж в країнах ліберальної та
корпоративної моделей;
- подальшого розвитку набуло дослідження нормативно-правової бази України
у галузі регулювання взаємодії громадських об'єднань та держави. Зокрема,
розкрито вплив чинних правових норм на процес інституціоналізації громадських
об'єднань в Україні. Виявлено позитивні та негативні тенденції функціонування ГО
в Україні. Встановлено, що позитивні тенденції тісно пов’язані з реформуванням
законодавства у галузі регулювання діяльності громадянського суспільства та його
наближенням до європейських стандартів після прийняття Закону України «Про
громадські об’єднання» від 2013 року. До негативних тенденцій відноситься
8
недостатня урегульованість правових та організаційних інструментів взаємодії з
органами державної влади, в результаті чого діяльність громадських об’єднань в
Україні обмежується переважно інформаційно-просвітницькою, експертноаналітичною, моніторинговою, правозахисною та благодійною діяльністю.
- обґрунтовано авторське бачення особливостей інституційної спроможності
громадських об'єднань в Україні на основі аналізу емпіричних даних, статистичної
та офіційної інформації, міжнародних рейтингів. Доведено, що, незважаючи на
вдосконалення нормативно-правової бази в Україні, досить повільно відбувається
забезпечення системної та результативної співпраці органів державної влади із
громадськими інститутами. Показано, що співпраця ГО та органів державної влади
часто носить формальний характер, а рекомендації, вироблені громадськістю, не
обов’язково беруться до уваги відповідними органами влади;
- запропоновано об’єктивну оцінку сучасного рівня інституціоналізації
громадських об'єднань в Україні, з’ясовано чинники, що перешкоджають швидкій
інституціоналізації громадських об’єднань в Україні – суб’єктивні та об’єктивні. До
суб’єктивних чинників належать: висока залежність громадських об'єднань від
спонсорських коштів («грантоїдство»); патерналізм; корумпованість ГО; низька
політична культура населення; створення фіктивних ГО; популізм; низький індекс
організаційної спроможності громадських об’єднань. До об’єктивних чинників
віднесено: низьку активність виконавчих органів з питань надання підтримки
громадськості; високий рівень політичного абсентеїзму в суспільстві; корупцію у
державних установах; патерналізм з боку державних органів. Крім того,
встановлено, що в Україні має місце відставання політичної інституціоналізації
громадських об'єднань від правової, наслідком чого є низький рівень інституційної
спроможності громадянського суспільства і дисонанс між формальними і
фактичними показниками його розвитку;
- запропоновано рекомендації щодо вдосконалення взаємодії громадських
об'єднань та органів державної влади в Україні, а саме: вдосконалити інструменти
комунікації між громадськими об'єднаннями та державною владою через
дерегуляцію, у тому числі через розвиток системи електронного врядування;
9
посилити контроль з боку громадськості над дотриманням посадовими особами
законодавства, виконавчої дисципліни та публічної звітності; посилити комунікацію
між громадськими об’єднаннями та суспільством через постійне оприлюднення
якісних звітів на веб-сайтах, видання аналітичної літератури, популяризації
громадських ЗМІ; виробити прозорі механізми фінансування громадських об'єднань
з державного та місцевих бюджетів, розробити чіткі і суворі методи контролю за
використанням коштів та санкції за здійснення корупційних схем; виробити та
втілити нові механізми взаємодії між владою і громадськістю, характерні для
українського менталітету та традицій; конкретизувати повноваження наявних в
Україні громадських рад при органах державної влади; забезпечити контроль над
іноземним фінансуванням ГО в Україні через створення відкритих баз даних діючих
проектів.
Практичне значення одержаних результатів. Результати дисертаційної
роботи можуть сприяти практичному розв’язанню проблем функціонування
громадянського суспільства в Україні і використовуватись при створенні
відповідних нормативно-правових актів та рекомендацій для вдосконалення заходів
державної політики. Висновки та положення дисертації можуть бути також
використані у педагогічній, науково-дослідній роботі, при підготовці навчальної
літератури з політології, присвяченої проблемам інституціоналізації громадських
об'єднань та механізмів інтеракції ГО та держави, спецкурсів із зазначеної
проблематики.
Апробація результатів дослідження здійснювалась на щорічних
міжнародних наукових конференціях «Дні науки філософського факультету» в
Київському національному університеті імені Тараса Шевченка у 2013-2014 роках,
на міжнародній науково-практичній конференції «Пріоритетні напрями вирішення
актуальних проблем суспільних наук» у 2014 році та на п’ятій міжнародній
конференції з розвитку історичних та політичних наук «The Fifth International
conference on development of historical and political sciences in Eurasia» у 2015 році.
Публікації. Результати дисертаційного дослідження представлено у 6 статтях,
5 з яких опубліковано у наукових фахових виданнях України, 1 стаття – у науковому
10
закордонному виданні, а також у чотирьох тезах доповідей у матеріалах наукових
конференцій.
Структура і обсяг дисертації. Роботу складають вступ, три розділи, висновки
та список використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 165 сторінок.
Список використаних джерел нараховує 205 найменувань на 19 сторінках. Робота
ілюстрована 8 таблицями та 11 рисунками.

Список литературы

ВИСНОВКИ
У сучасному світі інформаційних технологій та розвинених демократичних
інструментів значно збільшується участь громадськості в суспільно-політичних
процесах, що актуалізує питання розвитку й оформлення громадянського
суспільства та його інститутів. Істотна роль у цих процесах належить громадським
об’єднанням, які є основним структурним компонентам громадянського суспільства
та зручною формою суспільної організації і структуризації. Крім функцій
репрезентації суспільних інтересів та контролю за діями влади, що є
фундаментальними для громадських інститутів, сучасні демократичні суспільства
дозволяють органам громадянського суспільства розширювати свої функціональні
можливості, насамперед, через надання суспільству більш якісних соціальних
послуг, які раніше забезпечували органи державної влади різних рівнів, а тепер
частково перебираються громадськими інститутами. По-друге, громадські
об'єднання все частіше виконують функцію структуризації населення, збільшуючи
потенціал самоорганізації суспільства. Яскравим прикладом цього є події на
Майдані Незалежності у Києві в 2013-2014 роках.
Розвиток функцій та суспільних повноважень громадських інститутів створює
передумови для пришвидшення їх інституціоналізації, розширення правових
можливостей, удосконалення механізмів взаємодії з державою та суспільством.
Процес інституціоналізації громадських об'єднань одночасно відбувається на двох
рівнях: правовому – через оформлення законодавчих норм і процедур, у межах яких
можуть функціонувати громадські об'єднання, та політичному (функціональному),
де закладені юридичні можливості можуть безпосередньо втілюватися у життя.
Обидва рівні інституціоналізації громадських об'єднань реалізуються через
взаємодію з державою та державними інститутами, що актуалізує проблему цього
дисертаційного дослідження.
Залежно від демократичності режиму та розвиненості механізмів, типів та форм
взаємодії з громадськими інститутами, держава може допомагати в оформленні та
якісному функціонуванні органів громадянського суспільстсва або створювати
163
перешкоди на шляху їх інституціоналізації. Така взаємозалежність може бути
відображена через моделі взаємодії громадських інститутів з державою. Так, модель
владарювання і підкорення, що застосовується у тоталітарних суспільствах,
характеризується відсутністю правових механізмів для інституціоналізації
громадських об'єднань, мінімізацією функцій громадських інститутів та контролем
за їх діяльністю. Перехідна модель в авторитарних суспільствах характеризується
наявністю суспільного запиту на діалог держави і громадянського суспільства,
виробленням механізмів їх співпраці та взаємодії. Управлінська модель, притаманна
демократичним країнам, передбачає функціонування органів громадянського
суспільства як партнера держави, що потребує розвинених правових та
організаційних форм і механізмів. Важливо, щоб правова та політична
інституціоналізація громадських об'єднань відбувалися паралельно, тобто розвиток
правових механізмів відповідав реальному стану суспільних потреб самоорганізації.
У демократичних країнах існують різні практики правової інституціоналізації
громадських об'єднань. У загальному вигляді, відмінності можна простежити
відповідно до прийнятої в країні системи права – англо-саксонської чи романогерманської. Основні відмінності тут полягають у верифікації та правовому
оформленні громадських інститутів і рівня участі громадських організацій у
політичному процесі. Так, у країнах загального права (Велика Британія, Канада,
США тощо) ГО зазвичай класифікують на благодійні та суспільно корисні, причому
діяльність благодійних організацій зазвичай підпадає під дію Податкового кодексу,
а політична участь таких організацій значно обмежена. Неблагодійні та
некомерційні організації часто не підлягають суворому регулюванню з боку
держави. Вони можуть бути створені і діяти без реєстрації; можуть зареєструватися
для взаємодії з іншими юридичними суб’єктами як компанії з обмеженою
відповідальністю та отримати полегшений варіант податкового регулювання.
У країнах цивільного права, до яких відносять, зокрема, Німеччину, Францію,
Бельгію, Швейцарію тощо, слідують більш ліберальному підходу до регулювання
політичної діяльності ГО. Основними формами громадських об'єднань виступають
такі, що можуть слугувати власній або суспільній користі, та фонди. Зазвичай немає
164
конкретних положень, що стосуються політичної діяльності громадських об'єднань
в цивільних кодексах. На фоні цього дозвільного підходу обмеження на політичну
діяльність ГО накладаються через податки або адміністративне право, особливо
якщо організація працює в галузі, що передбачає податкові пільги.
З розпадом Радянського Союзу та демократизацією значної кількості країн ЦСЄ
в кінці 80-х рр. XX століття почалась нова хвиля правової інституціоналізації
громадських об'єднань в світі, що триває дотепер. Це створило необхідність більш
докладної класифікації при вивченні інституціоналізації ГО, з урахуванням
культурних, соціальних та історичних особливостей країн, а не лише наявних у них
правових систем. Цю задачу вирішує вивчення моделей взаємодії громадських
об'єднань та держави, з-поміж яких, за різними класифікаціями, вирізняють:
англосаксонську (США, Канада, Великобританія), корпоративну (Франція,
Німеччина, Швейцарія), скандинавську (Швеція, Данія, Фінляндія),
середземноморську (деякі автори вважають, що до цієї моделі належить Італія,
Іспанія, Португалія) світові моделі та окрема модель країн, що розвиваються (різні
автори визнають належність до цієї моделі країни ЦСЄ та середземноморські
країни). У результаті аналізу та порівняння правової бази щодо регулювання
діяльності громадських об'єднань країн-представниць зазначених моделей, в
дисертації запропоновано додати до загальноприйнятої класифікації
східноєвропейську модель, до якої належать країни ЦСЄ, зокрема Україна. До
характеристик сучасної східноєвропейської моделі віднесено: істотне пожвавлення
громадянського суспільства, значне оновлення законодавства та його дозвільний
характер, підтримка та передавання досвіду з боку країн Західної Європи та США, а
також високий рівень забюрократизованості процедур і механізмів роботи.
Зазначені особливості характерні і для сучасної України, в якій активно
ведеться робота із забезпечення правової та політичної інституціоналізації
громадських об'єднань, вдосконалюється нормативно-правова база та створюються
відповідні державні органи для налагодження взаємодії з органами громадянського
суспільства. Протягом останніх років міжнародні експерти відзначають розвиток
громадянського суспільства в Україні; позитивні зміни в правовому середовищі,
165
фінансовій життєздатності, здатності захищати інтереси громадян; збільшення
підтримки з боку держави. Зазначені позитивні тенденції тісно пов’язані з
реформуванням законодавства в цій сфері та наближенням до європейських
стандартів після прийняття Закону України «Про громадські об’єднання» від 2013
року. Проте українське законодавство в сфері громадських організацій потребує
подальшої гармонізації відповідно до вимог Європейського Союзу.
Однією з основних причин недосконалості законодавчого регулювання
громадських інститутів в Україні є загальна нестабільність політичної системи,
часта зміна влади, відсутність традиції, спадкоємності та комплексності у процесі
державної взаємодії із громадянським суспільством. Законодавство є
неструктурованим, з великою кількістю прогалин та невідповідностей. Механізми
взаємодії з органами державної влади часто не є дієвими для забезпечення реального
впливу громадського сектору на суспільно-політичні процеси та реформи. Крім
того, через незбалансоване нормативне регулювання все ще існує висока
забюрократизованість процедур реєстрації та звітності громадських об'єднань,
відсутнє якісне податкове врегулювання, єдиний реєстр тощо.
В свою чергу, громадський сектор в Україні є недостатньо сформованим та
самостійним і не може запропонувати державі якісний соціальний продукт та
механізми налагодження співпраці. Громадські об'єднання в Україні часто
фінансово залежні від урядових програм або закордонних джерел фінансування.
Незважаючи на значну кількість зареєстрованих громадських організацій, багато з
них існують лише на папері й мають мінімальний вплив на ухвалення рішень.
Постає і проблема недотримання або ж прямого порушення процедур взаємодії з
громадськістю з боку держави. Наприклад, відбувається переформатування
громадських рад через зміни їх складу та дострокове припинення повноважень
консультативно-дорадчих органів в деяких органах виконавчої влади.
На основі аналізу законодавства, практики функціонування громадських
об'єднань в Україні та їх взаємодії з державою можна зробити висновок про все ще
повільний темп інституціоналізації та низький рівень інституційної спроможності
громадських об'єднань в Україні. Суб’єктивними причинами цього явища є так
166
зване «грантоїдство»; патерналізм з боку приватних осіб та установ-донорів;
корумпованість ГО; низька політична культура та громадянська активність
населення; створення фіктивних ГО; розвинений популізм; низький індекс
організаційної спроможності громадських організацій. Об’єктивними причинами
низької інституційної спроможності ГО в Україні визначено процеси в суспільстві
та державі, які опосередковано або прямо впливають на діяльність ГО. До них
можна віднести: низьку активність виконавчих органів з питань надання підтримки,
політичний абсентеїзм в суспільстві, корумпованість державних установ,
патерналізм з боку держави, невідповідність правової та політичної інституалізації
громадських об'єднань в Україні.
З одного боку, законодавство в Україні розвивається в сфері забезпечення
громадянського суспільства, а представники суспільства не завжди використовують
всі легальні можливості для здійснення своїх функцій, зокрема функції контролю. З
іншого боку, Революція Гідності та події на Сході України показали, що українське
суспільство має величезний потенціал для самоорганізації та досягнення
поставленої мети. Використання цього потенціалу, подальший розвиток правової
бази в країні, спрощення процедур для функціонування громадських інститутів,
зменшення забюрократизованості державної системи в контексті загального курсу
України на Євроінтеграцію та введення європейських стандартів будуть сприяти
подальшому розвитку громадянського суспільства в нашій державі.