Ніколайчук Геннадій Геннадійович. Особливості взаємозв'язку спорту і політики : Николайчук Геннадий Геннадиевич. Особенности взаимосвязи спорта и политики Nikolaychuk Gennady Gennadyevich. Features of the relationship between sport and politics

Краткое описание

Ніколайчук Геннадій Геннадійович. Назва дисертаційної роботи: "Особливості взаємозв'язку спорту і політики"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
На правах рукопису
НІКОЛАЙЧУК ГЕННАДІЙ ГЕННАДІЙОВИЧ
УДК 32:796
ОСОБЛИВОСТІ ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКУ СПОРТУ І ПОЛІТИКИ
23.00.02 – Політичні інститути та процеси
Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата політичних наук

Науковий керівник:
доктор політичних наук, професор
Ткач Олег Іванович
КИЇВ - 2015
2
ЗМІСТ
ВСТУП.....................................................................................................................3-9
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКУ СПОРТУ І ПОЛІТИКИ......................................................09-54
ВИСНОВКИ ДО ПЕРШОГО РОЗДІЛУ.............................................................55
РОЗДІЛ 2. СПОРТ І ПОЛІТИКА: ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ ТА
ІНСТРУМЕНТАЛЬНИЙ ВИМІРИ………………….......................................56-111
ВИСНОВКИ ДО ДРУГОГО РОЗДІЛУ……………………………………….112
РОЗДІЛ 3. МОДЕЛЬ ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКУ СПОРТУ І ПОЛІТИКИ В
УКРАЇНІ............................................................................................................113-166
ВИСНОВКИ ДО ТРЕТЬОГО РОЗДІЛУ...........................................................167
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………168-171
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………….......172-193
3
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Проблема взаємозв’язку спорту і
політики вже іманентно закладена в цих явищах суспільного життя, адже
об’єднавчим бекґраундом при їх дослідженні виступає гра та поле змагальності
відповідно до загальноприйнятих акторами правил. Саме віднайдення
особливостей взаємозв’язку між спортом і політикою здатне якісно окреслити
природу цих явищ суспільного життя та розкрити евристичний потенціал
застосування спорту в політиці/політики в спорті, що уможливить віднайдення
нових наукових сюжетів в царині теорії/практики сучасної політичної науки.
В сучасному політичному просторі спорт виконує ряд важливих
соціальних та політичних функцій для внутрішньої/зовнішньої політики. Саме
тому держава намагається монополізувати здійснення контролю над
спортивною діяльністю за допомогою відповідних політик, нормативноправових актів та державних програм. Проте соціально-політичні функції
спорту на цьому не вичерпуються. Отримання країною права на проведення
ґлобального міжнародного змагання (Олімпійських ігор, Чемпіонату
світу/Європи з футболу тощо) або перемога спортсмена (групи спортсменів)
можуть активізувати позитивне сприйняття держави ззовні/всередині,
консолідувати її громадян, леґітимізувати відповідний політичний режим -
виступають як ефективний інструмент (засіб) впливу на широкі верстви
населення. Усе це дозволяє політичному класу використовувати спорт як
ефективний інструмент політичної дії на суспільство в контексті досягнення
свої політичних цілей та дивідендів.
Спортивні успіхи країни сприяють формуванню позитивного
образу/бренду держави. Спорт та відпоідні актори також можуть
використовуватися як політична технологія під час передвиборної кампанії
окремих політичних акторів та/чи політичних партій. В сучасних політичних
процесах спорт все більше починає відігравати роль специфічної складової
дієвої стратегії “розумної сили” (“smart power”).
4
Водночас, питання взаємозв’язку спорту і політики та використання
першого як ефективного інструменту політики залишаються відносно слабо
розробленими, передусім з позицій практичної реалізації.
Таким чином, тема дисертаційного дослідження представляється досить
важливою, особливо з урахуванням змін, що відбуваються останніми роками на
мікро-/мезо-/макрорівнях політичного порядку, медіатизації політики.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційне дослідження виконане в межах комплексної наукової
програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка
“Модернізація суспільного розвитку України в умовах світових процесів
глобалізації” та науково-дослідної теми філософського факультету 11БФ041-01
“Філософсько-світоглядні та політологічні аспекти гуманітарного розвитку
сучасного суспільства”.
Мета та задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є
розкриття особливостей взаємозв’язку спорту і політики. Відповідно до
поставленої мети та з урахуванням необхідності виходу на новий рівень
теоретичного осмислення проблеми у дисертації сформульовано такі основні
задачі:
1. простежити еволюцію знання про взаємозв’язок спорту і політики;
2. застосувати акторно-мережеву теорію (ANT) для аналізу особливостей
взаємозв’язку спорту та сучасних політичних процесів;
3. уточнити евристичні можливості функціонального та
інструментального вимірів спорту в сучасних політичних процесах;
4. запропонувати авторський розгляд спорту як інструменту “м’якої
сили” (soft power) в сучасних багаторівневих політичних процесах в контексті
реалізації державою стратегії “розумної сили” (smart power);
5. розкрити механізм конвертації спортивного капіталу в політичний
капітал з огляду на специфіку українського політичного простору;
6. побудувати авторську модель взаємозв’язку спорту і політики в
сучасному українському політичному процесові.
5
Об’єктом дослідження є взаємозв’язок спорту і політики.
Предметом дослідження виступають особливості взаємозв’язку спорту і
політики.
Методи дослідження. Історичний метод дозволив простежити еволюцію
знання про взаємозв’язок спорту і політики. Системний підхід уможливив
комплексний аналіз спорту як суспільного інституту у його зв’язку зі сферою
політики та відповідними інститутами. За допомогою порівняльного методу
було розглянуто спорт як інструмент “м’якої сили” з огляду на реалізацію
різними державами стратегії “розумної сили”. Метод моделювання уможливив
побудову авторської моделі взаємозв’язку спорту і політики в сучасному
українському політичному процесові. Ключову методологічну настанову
дисертаційного дослідження складає акторно-мережева теорія (ANT), що була
запропонована відомим французьким методологом науки Бруно Латуром.
Також особливу увагу в дослідженні заслуговує метод кейсів - “case studу”, за
допомогою якого було досліджено ряд кейсів взаємозв’язку спорту і політики,
функціонального та інструментального вимірів спорту в сучасних політичних
процесах.
Наукова новизна отриманих результатів полягає як у постановці
проблеми, так і у способі її розв’язання. Дисертаційне дослідження є першою та
комплексною у вітчизняній політичній науці спробою аналізу взаємозв’язку
спорту і політики та виокремлення його особливостей.
Наукова новизна розкривається в наступних положеннях, які виносяться
на захист:
- на новому науковому рівні простежено еволюцію знання про
взаємозв’язок спорту і політики. Еволюція знання про взаємозв’язок спорту і
політики бере свій початок з античності і безпосередньо пов’язана з
організацією життєдіяльності демократичного грецького поліса (міста-держави)
та проведення перших Олімпійських ігор, продовжується занепадом в
Середньовіччі в зв’язку з християнською традицією гріховності тіла, знаходить
своє “відродження” у розвитку професійного спорту в кінці ХІХ - на початку
6
ХХ ст. та відновлення Олімпійських ігор. Особливий сплеск масового спорту
пов’язаний із тоталітарними політичними режимами 20 рр. ХХ ст. –
нацистською Німеччиною, фашистською Італією, франкістською Іспанією та
сталінським СРСР – відбувається процес естетизації спорту та політики як
такої. Сучасні знання політичної науки про взаємозв’язок спорту і політики
виростають із філософії/соціології спорту, напрямів, що активізувалися на
початку 70-х рр. ХХ століття. Еволюція знання про взаємозв’язок спорту і
політики ґрунтується на двох антаґоністичних концепціях – (1) “спорт поза
політикою” та (2) “спорт наскрізь політичний”;
- вперше у вітчизняній політичній науці використано акторно-мережеву
теорію (ANT) Бруно Латура як ключову методологічну настанову для аналізу
особливостей взаємозв’язку спорту та сучасних політичних процесів.
Гомогенне поле взаємозв’язку спорту та сучасних політичних процесів
ґрунтується на інтерації різноманітних актантів та інституцій, що формують
власне мережу (структуру) такої взаємодії. Метафорично поле зв’язків
(connections) спорту/політики виступає уявним мурашником, в якому
багаторівнева інтеракція всіх акторів (мурашок) уможливлює конструювання
цього поля взаємозв’язку, продукуючи політику спорту/спортивну політику та
відповідну владу;
- уточнено евристичні можливості функціонально-інструментального
виміру спорту в сучасних політичних процесах. Функціональній та
інструментальний виміри спорту в сучасних політичних процесах
реалізовується в п’яти аспектах взаємозв’язку спорту і політики: (1) спорт як
політичний ресурс; (2) спорт та мова політики і війни (роль спортивних
метафор в політиці); (3) спорт як механізм конструювання національної
ідентичності; (4) глобалізаційні виклики та спорт; (5) спорт як простір
політичного протесту;
-запропоновано авторський розгляд спорту як інструменту “м’якої сили”
(soft power) в сучасних багаторівневих політичних процесах в контексті
реалізації державою стратегії “розумної сили” (smart power). Спорт як
7
інструмент “м’якої сили” в процесі реалізації державою стратегії “розумної
сили” передбачає відповідні джерела, ресурси та механізми впливу, що
визначають силу держави в світовому політичному просторі та процесові, а
також леґітимізують відповідний політичний режим у внутрішній політиці.
Дієвою формою застосування спорту як інструменту smart power виступає
проведення державою-господарем ґлобальної спортивної мегаподії
(Олімпійські ігри/Європейські ігри/Чемпіонат світу ФІФА/Європи УЕФА з
футболу);
- розкрито механізм трансформації неполітичного в політичне, а саме
спортивного капіталу в політичний капітал відповідно. Ключовим механізмом
такої конвертації виступає екстраполяція характерних специфічних рис
спортсмена/виду спорту на політичну реальність;
- вперше в українській політичній науці запропоновано авторську модель
взаємодії спорту і політики в сучасному українському політичному процесові.
Модель ґрунтується на трьох рівнях взаємодії спортивної сфери/спортивного
простору та політичної системи/політії: (1) мікрорівні, що включає в себе
питання інтеґрації спортсменів до політичного простору та частково інтеґрації
політиків до управління спортивним простором через обіймання посад у
відповідних спортивних структурах (спортивні федерації, міжнародні
спортивні неурядові організації); (2) мезорівні, що включає в себе
інституціональний вимір взаємодії: реалізацію державної політики в спорті
через державні/недержавні інститути; (3) макрорівні, що включає в себе
політизацію Олімпійських ігор та проведення ґлобальних міжнародних змагань
– формування позитивного бренду країни шляхом ефективнго використання
стратегії “розумної сили” за допомогою спорту.
Практичне значення отриманих результатів. Отримані результати
(з’ясовані особливості взаємозв’язку спорту і політики в сучасних політичних
процесах) завдяки їх багаторівневості відповідно до методологічних настанов,
що були використані в дисертації, представляють собою теоретичнометодологічний базис для розгортання прикладних досліджень в різних сферах
8
політичного життя, розширення меж поля досліджень взаємозв’язку спорту і
політики.
Окрім цього, отримані результати можуть бути використані як основа для
подальших досліджень у сфері політичної теорії та практики, сучасного
політичного процесу та історії політології.
Представлений та організований в роботі матеріал може послугувати
основою розробки проблемно-орієнтованих лекційних курсів з практичної
політології, електоральної політології, політичного маркетингу та PR,
управління публічними кампаніями, теорії політики.
Також результати дослідження, особливо запропонована авторська
модель взаємодії спорту та політики в сучасному українському політичному
процесі, можуть бути застосовані для вдосконалення концепції реформування
фізичної культури та спорту в Україні, вдосконалення законодавчого поля,
використані у діяльності політичних інститутів, у формуванні аналітичних і
програмних документів органами державної влади, дослідницькими
установами, ґромадськими організаціями та політичними акторами.
Апробація результатів дисертації. Основні положення й результати
дисертаційної роботи викладено в доповідях на наукових конференціях, а саме:
на Міжнародній науковій конференції “Дні науки філософського факультету -
2015” (Київ, 21-22 квітня 2015 р.); на V Національному Конвенті МАСПН
(Україна): “Ґлобальні виклики на Євразійському просторі: перспективи
України” (Київ, 14-15 травня 2015 р.).
Публікації. За результатами дисертаційної роботи опубліковано п’ять
статей у фахових виданнях України, з них чотири у журналах, що включені до
наукометричної бази РИНЦ, та двох тез доповідей на наукових конференціях.
Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів,
висновків та списку використаних джерел. Обсяг основної частини дисертації
складає 171 стор. Список використаних джерел нараховує 243 найменування на
22 стор.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Проведений в дисертаційному дослідженні аналіз особливостей
взаємозв’язку спорту і політики в сучасних політичних процесах дозволяє
зробити наступні висновки.
1) Поле взаємозв’язку спорту і політики пов’язане з історичним
розвитком знання про сферу спорту та політики відповідно. Знання про
взаємозв’язок спорту і політики пройшло складний еволюційний шлях, який
був нами простежений в цій дисертаційній роботі. Можна виокремити такі
етапи еволюції знання про взаємозв’язок спорту і політики: (1) античний; (2)
Середньовіччя або занепаду; (3) відродження Олімпійських ігор та
професіоналізація спорту; (4) естетизація та масовизація спорту; (5)
комерціалізація та ґіперполітизація спорту. Кожен з цих етапів розвитку спорту
відповідає певним політичним зрушенням та трансформаціям. Античний етап
пов’язаний із життєдіяльністю демократичного полісу та формуванням
свідомого/відповідального ґромадянина цього міста-держави, важливістю
фізичного виховання тілесності як ґармонії розвитку людини-громадянина, що
формує власне ефективну політію. Етап Середньовіччя (занепаду)
характеризується тезою про християнську традицію гріховності та
авторитаризмом католицької церкви. Етап відродження Олімпійських ігор
бароном де Кубертеном відображає аристократизм в управлінні спортивною
сферою. Професіоналізація, естетизація та масовизація спорту пов’язана із
зародженням на початку 20 рр. ХХ століття тоталітарних режимів, керівники
яких вбачали в спорті потужний інструмент ідеології та пропаганди.
Комерціалізація та ґіперполітизація спорту пов’язана з його масовістю та
зростаючою популярністю. Початок 70-х - кінець 80-х рр. ХХ-го століття чітко
характеризується злиттям професійного й олімпійського спорту та
конкурентністю у справах управління спортом. В ході історичного розвитку
взаємозв’язку спорту і політики було виокремлено й форми такої взаємодії (1)
політизація Олімпійських ігор; (2) спорт як сфера діяльності акторів
політики; (3) вплив соціально-політичної структури суспільства на спорт і
169
спортивну політику; (4) спортсмен як політичний актор; (5) політична
соціалізація спортсменів. Всі ці форми взаємозв’язку спорту і політики
виростають із двох ключових концепцій – “спорт поза політикою” та “спорт
наскрізь політичний”.
2) Використання латурівської акторно-мережевої теорії (ANT) для
розгляду взаємозв’язку спорту і політики значно спростило наше завдання.
Акторно-мережева теорія Бруно Латура уможливила розуміння взаємозв’язку
спорту і політики як єдиного гомогенного поля зв’язків (connections)
різноманітних політичних/спортивних акторів, інституцій, ґлобальних
мегаподій, які конструюють мережу цієї ефективної інтеракції спорту і
політики, продукуючи владу. Концепція “спорт наскрізь політичний”
орґанічно корелюється з акторно-мережевою теорією французького методолога
науки, і ці дві “потужні” концептуальні настанови уможливлюють можливість
розгляду взаємозв’язку спорту і політики як єдиного гомогенного поля, на
кшталт “мурашника”, в сучасній політичній науці.
3) Було уточнено евристичні можливості функціонального та
інструментального вимірів спорту в політичних процесах. До наявних
важливих п’яти аспектів цього виміру, а саме: (1) спорт як політичний ресурс;
(2) спорт та мова політики і війни (роль спортивних метафор в політиці); (3)
спорт як механізм конструювання національної ідентичності; (4) глобалізаційні
виклики та спорт; (5) спорт як простір політичного протесту було інтеґровано
розуміння спорту як дієвого інструменту м’якої сили (soft power) в реалізації
державою довгострокової стратегії “розумної сили” (smart power). Всі ці
шість аспектів виміру взаємозв’язку спорту і політики уможливлюють
комплексне розуміння спорту [у всій його багатовимірності] як політичного
інструменту (засобу), який застосовується політичними акторами для
реалізації індивідуальних/державних/міжнародних цілей в сучасному
політичному просторі і процесі.
4) З’ясовано, що спорт виступає інструментом “м’якої сили” (soft power) в
сучасних багаторівневих політичних процесах в контексті реалізації державою
170
стратегії “розумної сили” (smart power). Масштабні спортивні події істотно
впливають на політичні процеси як всередині держави (леґітимація державного
режиму), так і поза її межами - в світовій політиці (формування порядку
денного розвитку політій). Спортивні події розглядаються як публічна
дипломатія в контексті стратегії smart power. Спорт виступає ідеальною
формою реалізації цієї стратегії, адже він характеризується апелюванням до
універсальних цінностей та здатністю до “склеювання” розколів в суспільстві,
що особливо приваблює потенційних ґосподарів подій, а також глобальну
спільноту, і виступає ключовим чинником політики приваблювання (politics of
attraction).
5) Розкрито механізм трансформації неполітичного в політичне, а саме
спортивного капіталу в політичний капітал відповідно. Ключовим механізмом
такої конвертації виступає екстраполяція характерних специфічних рис
спортсмена/виду спорту на політичну реальність. Така конвертація
відбувається на трьох рівнях – мікро-, мезо- та марорівні. Під політичним
капіталом нами розуміється довіра, доброчесність та вплив, якими
послуговується політичний актор серед ґромадськості/населення. В
українському політичному процесі саме спортсмени, які заробили свою
репутацією за рахунок власних дій та кропітких тренувань доволі ефективно
можуть конвертувати свій спортивний капітал в політичний.
6) Було запропоновано авторську модель взаємодії спорту і політики в
сучасному українському політичному процесі. Модель ґрунтується на трьох
рівнях взаємодії спортивної сфери/спортивного простору та політичної
системи/політії: (1) мікрорівні, що включає в себе питання інтеґрації
спортсменів до політичного простору та частково інтеґрації політиків до
управління спортивним простором через обіймання посад у відповідних
спортивних структурах (спортивні федерації, міжнародні спортивні неурядові
організації); (2) мезорівні, що включає в себе інституціональний вимір
взаємодії: реалізацію державної політики в спорті через державні/недержавні
інститути; (3) макрорівні, що включає в себе політизацію Олімпійських ігор та
171
проведення ґлобальних міжнародних змагань – формування позитивного
бренду країни шляхом ефективнго використання стратегії “розумної сили” за
допомогою спорту. Такий поділ на три рівні аналізу взаємодії певним чином
суперечить латурівській акторно-мережевій теорії (ANT), адже за французьким
вченом існує орґанічне гомогенне поле взаємозв’язків акторів (актантів) та
мережі як єдиного цілого, що продукує зв’язки (connections). В дисертації ми
виходимо саме з латурівського розуміння взаємозв’язку, однак, для спрощеного
розуміння було вирішено аналітично розділити його на три рівні – класичний
підхід в соціальних науках за Н. Смелзером.
Кожен “умовний” рівень взаємозв’язку спорту і політики було
досліджено нами на прикладі сучасного українського політичного процесу:
мікрорівень – конвертація індивідуального спортивного капіталу Віталія
Кличка в політичний капітал як політичного актора/лідера партії “УДАР”;
мезорівень – взаємодія спортивних та політичних інститутів, а також реалізація
державної політики в сфері фізичної культури і спорту; макрорівень – розгляд
ЄВРО-2012 як спроби використання ґлобальної спортивної події як політичного
інструменту реалізації державою м’якої сили (soft power) в контексті можливої
довготривалої стратегії “розумної сили” (smart power).
Подальший розвиток наукових сюжетів взаємозв’язку спорту і політики
необхідно розробляти в контексті медіатизації політики. Перспективним
напрямом дослідження може бути розгляд використання спорту (спортивних
подій) як політичних інструментів конструювання позитивного бренду
“Україна” та ретрансляції його до світової ґромадської думки, а також
формування політичної свідомості громадян в ході проведення інформаційних
воєн. Таке завдання вбачаєтья вкрай важливим та актуальним з огляду на
російську аґресію та інформаційну пропаганду.