Євсюкова Анастасія Володимирівна Громадянська освіта як чинник розвитку демократії: досвід Республіки Польща та України : Евсюкова Анастасия Владимировна Гражданское образование как фактор развития демократии: опыт Республики Польша и Украина

Краткое описание

Євсюкова Анастасія Володимирівна, аспірантка кафедри політології Київського національного універ­ситету імені Тараса Шевченка: «Громадянська освіта як чинник розвитку демократії: досвід Республіки Польща та України» (23.00.02 - політичні інститути та процеси). Спецрада Д 26.001.41 у Київському національному уні­верситеті імені Тараса Шевченка МОН України

Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Кваліфікаційна наукова праця
на правах рукопису
ЄВСЮКОВА АНАСТАСІЯ ВОЛОДИМИРІВНА
УДК 32.019.51:37:321.7] (438+477) (043.3)
ДИСЕРТАЦІЯ
ГРОМАДЯНСЬКА ОСВІТА ЯК ЧИННИК РОЗВИТКУ ДЕМОКРАТІЇ:
ДОСВІД РЕСПУБЛІКИ ПОЛЬЩА ТА УКРАЇНИ
23.00.02 – політичні інститути та процеси
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів і
текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
___________________________________
(підпис, ініціали та прізвище здобувача)

Науковий керівник: Цвих Володимир Федорович,
доктор політичних наук, професор

Київ – 2019

ЗМІСТ
ВСТУП ......................................................................................................................12
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ГРОМАДЯНСЬКОЇ
ОСВІТИ ЯК ЧИННИКА РОЗВИТКУ
ДЕМОКРАТІЇ.....................................................................................................................21
РОЗДІЛ 2. РОЛЬ ГРОМАДЯНСЬКОЇ ОСВІТИ У СТАНОВЛЕННІ ТА
РОЗВИТКУ ДЕМОКРАТИЧНИХ ІНСТИТУТІВ ТА ПРОЦЕСІВ В РЕСПУБЛІЦІ
ПОЛЬЩА………………………………………………………………………................83
РОЗДІЛ 3. СПЕЦИФІКА ГРОМАДЯНСЬКОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ ТА ЇЇ
ВПЛИВ НА РОЗВИТОК
ДЕМОКРАТІЇ…………………………………………………………………...............126
ВИСНОВКИ............................................................................................................174
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ
ДЖЕРЕЛ..........................................................................................................................185
ДОДАТКИ………………………………………………………………...............216

Список литературы

ВИСНОВКИ
У дисертаційному дослідженні визначено сутність громадянської освіти як
чинника розвитку демократії в Республіці Польща та Україні.
Реалізація мети та виконання поставлених завдань даного дисертаційного
дослідження зумовило наступні висновки:
1. Розкрито теоретичні засади дослідження громадянської освіти, як
чинника розвитку демократії. Зокрема, на основі аналізу наукових підходів
вітчизняних та зарубіжних (польських) дослідників запропоновано авторську
дефініцію громадянської освіти. Відтак, «громадянську освіту» визначано, як процес
безперервного та системного набуття громадянами знань, формування практичних
навичок та ставлень, що забезпечують становлення компетентних, активних та
відповідальних громадян демократичної держави, які поділяють її цінності, здатні
критично аналізувати складні суспільно-політичні процеси, протистояти пропаганді,
а також, захищати власні права та інтереси, через різні форми участі, зокрема, в
обговоренні та прийнятті рішень на різних рівнях; Розроблено авторську
періодизацію громадянської освіти, як чинника розвитку демократії, у якій
виокремлено шість періодів, зокрема:
• кристалізація ідей демократії (друга половина XIX ст.) – даний період
передбачав наявність моделі ліберальної демократії та концепції виховання
«демократичного громадянина»; поступове утвердження громадянської освіти
як універсальної доктрини та зміну її принципів; орієнтація в процесі реалізації
програми громадянської освіти на виховання молоді без впливу на вказаний
процес владних інтересів та різних політичних акторів, а також, відходження
від набуття знань за расовою, конфесійною чи гендерною ознакою;
• утвердження демократичних ідей (початок XX ст.) – у вказаному періоді
відбувається визнання громадянської освіти, як одного з базових пріоритетів
демократичного розвитку суспільства; набуття громадянської освітою ознак
масового суспільного явища, позбавлення елементів стихійності, суб’єктивізму
та хаотичності в процесі її розвитку; наукове обґрунтування категоріального
175
апарату громадянської освіти та трансформація її місії; крім того, у даний
період було створено першу європейську Асоціацію громадянської освіти
(Велика Британія, 1934 р.), яка сформувала основні напрями світового розвитку
громадянської освіти на тривалий час;
• первинні дослідження з громадянської освіти в країнах усталеної
демократії (друга половина XX ст.) – у даний період починається організація та
проведення перших ґрунтовних досліджень з громадянської освіти, в країнах
усталеної демократії (Сполучені штати Америки, Канада, Німеччина, Велика
Британія): створюються центри з громадянської освіти, проводяться
міжнародні конгреси, конференції, а також впроваджуються масштабні
європейські програми громадянської освіти тощо;
• трансформація ролі та значення громадянської освіти зі встановленням
демократії в країнах Центральної та Східної Європи (кінець XX ст.) – вказаний
період передбачає початок зміни політичних режимів у країнах Центральної та
Східної Європи у напрямі посткомуністичних перетворень; відбувається
трансформація громадянської освіти з інструмента політичної індоктринації на
потужний чинник демократичних змін; посилюється участь громадян в
політичних та державних процесах та активно створюються молодіжні
організації, політичні клуби, громадсько-політичні організації, що починають
дієво впливати на прийняття та виконання владних рішень;
• громадянська освіта в контексті глобального громадянства (початок XXI
ст.) – в зазначений період громадянська освіта набуває нових масштабів
розвитку, у зв’язку з динамічними змінами на світовій арені та появою
глобального громадянства; відтак, відбувається формування нових завдань
громадянської освіти та її перетворення на постійного об’єкта уваги і
пріоритетного напряму діяльності Ради Європи та інституцій європейського
співтовариства, державної політики й сучасних реформ багатьох країн світу;
• громадянська освіта в умовах діджиталізації та пошук нових інструментів
її впровадження (2010 – 2018 рр.) – у даному періоді збільшується вплив
цифрових технологій та онлайн інструментів на розвиток громадянської освіти,
176
а, відтак, формування компетентного, активного та відповідального
громадянина демократичного суспільства; здійснюється через виникнення
цифрового громадянства та цифрової моделі громадянської освіти
опосередкованої цифровими технологіями та розвитком інформаційного
суспільства загалом; посилюється мотивація та збільшення безпосередньої
участі громадян у суспільно-політичному житті власної держави, відбувається
спроба побудови продуктивного діалогу між громадянами та владою;
2. Запропоновано модель впровадження громадянської освіти. Початковим
об’єктом аналізу cтала актуальна класифікація американського політолога Р. М.
Мерельмана, який виокремлює чотири класичні моделі громадянської освіти:
гегемоністську (яка була притаманна характерна для країн Радянського Союзу),
критичну (що впроваджено в Сполучених Штатах Америки, Канаді, та у більшості
європейських держав), трансформаційну (поширену в державах пострадянського
простору, зокрема і в Україні) та символічну (існує в Російській Федерації, Білорусі,
Північній Кореї та деяких інших державах), що визначені за критерієм того, хто, чи
яким чином відповідальний (суб’єктної відповідальності) за впровадження
громадянської освіти (органи пропаганди й агітації, ЗМІ, громадські організації,
групи інтересів, родина та найближче соціальне оточення, а також, різноманітні
інститути громадянського суспільства тощо). У даному контексті доповнено
класифікацію авторською моделлю громадянської освіти – цифровою (digital civic
education), що опосередкована загальним розвитком інформаційного суспільства,
поширенням цифрових технологій та використанням своєрідних онлайнінструментів, серед яких: соціальні мережі (Facebook, Twitter, Instagram, Telegram),
мобільні додатки (WhatsApp Messenger, Viber, Snapchat), різноманітні веб-сайти,
блоги (як на базі професійних ЗМІ, так і окремих інфлюенсерів), онлайн-платформи
(насамперед, освітні та культурні), веб- форуми, чати, онлайн-хаби, політ-моби та
інші, та є актуальною, як для Республіки Польща, так і для України. Вказана модель
передбачає отримання та вироблення інформації (контенту), відтак, громадяни в
даному контексті, не лише стають споживачами інформації, а й самі її продукують;
набуття колективних знань, практичних вмінь, чеснот, розвиток норм поведінки та
177
дослідження важливих суспільних запитів, через створення емоційного фону
залучення окремої особи до спільної справи, власної ідентифікації на основі синтезу
спільних думок, прагнень та інтересів, а також розвиток нових норм поведінки в
громадян; підтримку власних ідей і миттєвий зворотній зв’язок на вказані ідеї;
мотивацію до певних дій та отримання значного простору для політичного,
соціального й культурного дискурсу; ефективний зворотній зв’язок та посилення
інтерактивної взаємодії з урядом (громадяни одержують досить повну інформацію
про діяльність уряду, і для уряду з’являється додатковий канал одержання інформації,
добровільно репрезентованої громадянами, що сприяє нарощуванню форми
соціального капіталу); мобілізацію, організацію реальних дієвих заходів та
перенесення обговорюваних проблем у сферу «реальної» політичної, соціальної та
інших практик (миттєва організація протестних акцій, інших скоординованих
реальних виступів на базі ідентичного ставлення до подій реального суспільного
життя та, навіть, можливе створення «віртуальних партій», надсилання онлайнпетицій та звернень). Зокрема, актуальність вказаної цифрової моделі (з деякими
відмінностями та особливостями у вказаних державах) підтверджують результати
власного проведеного онлайн міні- опитування «Громадянська освіта в цифрову
епоху» («Civic Education in the Digital Age»), яке спрямоване на визначення того чи/як
сучасні цифрові технології та онлайн-інструменти допомагають стати/бути
компетентним, відповідальним та активним громадянином демократичної держави (у
Республіці Польща та Україні);
3. Обгрунтовано політико-правові засади впровадження громадянської освіти в
Республіці Польща та Україні (нормативно-правові акти, концепції, політичні
рішення, програмні документи громадських організацій та фондів, рекомендації
польських освітніх та вітчизняних аналітичних центрів, результати соціологічних
досліджень (зокрема, проведеного автором власного онлайн міні-опитування), низку
актуальних програм і проектів із громадянської освіти та окремих документів з
неформальної громадянської освіти. Зокрема, що стосується України, було
розглянуто та проаналізовано: Концепцію громадянського виховання особистості в
умовах розвитку української державності (2000 р.); Концепцію громадянської освіти
178
та виховання в України (2012 р.); Концепцію розвитку громадянської освіти в Україні
(2018 р.); Національну доктрину розвитку освіти (2002 р.); Концепцію національнопатріотичного виховання молоді (2009 р.); Закон України «Про освіту» (2017 р.);
Національну стратегію сприяння розвитку громадянського суспільства на 2016-2020
рр; Розпорядження «Про затвердження плану заходів щодо формування
громадянської культури та підвищення рівня толерантності в суспільстві» (2012 р.);
Проекти та програми (міжнародні та всеукраїнські): «Освіта для демократії в Україні»
(2000 р.), «Мережа громадянської освіти в Україні» (2000 р.), «Трансатлантична
програма підтримки громадянського суспільства в Україні» (Нідерланди, 2000 р.),
«Партнери в освіті» (США, 2000 р.), «Демократична освіта» (Канада, 2000 р. ),
«Громадянська освіта – Україна» (2005-2008 рр.), «Сприяння розвитку освіти для
демократії в Україні» (Швейцарія, 2005-2010 рр.), Громадянська освіта та електронна
демократія в навчальних закладах» (2017 р.). Офіційні документи аналітичного
центру «Обсерваторія демократії», результати соціологічних досліджень Програми
розвитку Організації об’єднаних націй, Українського центру економічних і
політичних досліджень імені О. Разумкова, Київського міжнародного інституту
соціології (КМІС), Інституту світової політики, Фонду «Демократичні ініціативи»
імені Ілька Кучеріва, також власного проведеного онлайн міні- опитування
«Громадянська освіта в цифрову епоху» («Civic Education in the Digital Age»).
Стосовно Республіки Польща, здійснено аналіз наступних документів у сфері
громадянської освіти: Закону Республіки Польща «Про самоврядування у гміні» («O
samorządzie gminnym») (1990 р.); Закону Республіки Польща «Про освіту» («O
edukacji») (1991 р.); Концепції громадянської освіти (Koncepcja edukacji obywatelskiej)
(2000 р.); «Краківської резолюції і проект керівних принципів навчання демократії»
(2000 р.); Резолюції про безперервне навчання (Rezolucję dotyczącą ustawicznego
kształcenia) та «нові базові демократичні навички» (2002 р.); Стратегії розвитку
громадянського суспільства на 2007-2013 рр. (Strategia Wspierania Rozwoju
Społeczeństwa Obywatelskiego na lata 2007-2013); Стратегії підтримки розвитку
громадянського суспільства на 2009-2015 рр. (Strategia wspierania rozwoju
społeczeństwa obywatelskiego na lata 2009-2015); Стратегії розвитку соціального
179
капіталу Польщі до 2020 р., (Strategii Rozwoju Kapitału Społecznego Polski do roku
2020); Довгострокової Національної Стратегії Розвитку до 2030 р., (Długookresowej
strategii rozwoju kraju polska 2030); Розглянуто офіційні документи Фонду Освіти для
Демократії (Fundacja Edukacja dla Demokracji), Фонду ім. Стефана Баторія (Fundacja
im. Stefana Batorego), Фонду розвитку місцевої демократії (Fundacja Rozwoju
Demokracji Lokalnej), Фундації «Центр громадянської освіти» (Centrum Edukacji
Obywatelskiej), Фонду освіти й розвитку громадянського суспільства (Fundacja
Edukacji i Rozwoju Społeczeństwa Obywatelskiego – FERSO), Фундації «Civis Polonus»
(Fundacja Civis Polonus), Фонду «Громадянські дії» (Fundacja Aktywności
Obywatelskiej), неурядової громадянської організації «ESWIP» (Stowarzyszenia
ESWIP), рамкові статути публічних закладів (Ramowy statut placówki publicznej), та
взяті до уваги соціологічні дослідження Інституту громадських справ (Instytutu Spraw
Publicznych) та власного проведеного онлайн міні-опитування «Громадянська освіта
в цифрову епоху» («Civic Education in the Digital Age»). Здійснено аналіз низки
проектів та програм з громадянської освіти (як вітчизняних, так і міжнародних):
«Діалог» (DIALOG Project) (1990-ті р.), «Проект програми громадянської освіти в
демократичному суспільстві» (1990-ті р.), «Європа на кожний день» (Pakiet
Edukacyjny Europa na co dzien) (2012 р.), «Займайся! Створення спільного
європейського навчального матеріалу з питань освіти для громадянства» («Engage!
Building together European learning material on education for citizenship») (2015-2016
рр.), «Відкритий Краків» (2017 р.), «Громадяни за демократію» (Program Obywatele
dla Demokracji) (США, 2016 р.), «Освіта для демократичного громадянства в Польщі»
(«Edukacja na rzecz obywatelstwa demokratycznego w Polsce») (1992 р.), «Цифрова
Польща» на 2014-2020 рр. (Program Operacyjny Polska Cyfrowa 2014 – 2020),
Національної програми підтримки розвитку громадянського суспільства (Narodowy
Program Wspierania Rozwoju Społeczeństwa Obywatelskiego) (2016 р.). На основі
вказаного розгляду виявлено існуючі відмінності в забезпеченні розвитку
громадянської освіти в обох державах. Відтак, в Україні на відміну від Республіки
Польща: відсутнє єдине визначення громадянської освіти (як правило, нормативно
громадянська освіта в Україні визначається через традиційне шкільне навчання, або,
180
як складова морального чи національно-патріотичного виховання), яке до того ж, не
узгоджене з міжнародно визнаним принципом підготовки громадян до участі в
демократичному суспільстві. Таким чином, громадянська освіта виглядає, як
механічне поєднання різних підходів з великою кількістю суперечливих моментів; у
більшості вказаних документів громадянська освіта згадується фрагментарно, а дії та
заходи спрямовані на її розвиток є латентними, чітко не визначаються; недостатня
«сталість» зазначених документів (мова йде про те, що політико-правова основа
громадянської освіти змінюється, не враховуючи актуальний соціально-політичний
контекст, важливі суспільні проблеми, нові культурні тренди, конкретні запити
громадян тощо; значний розрив системності в термінах розробки, прийняття та
реалізації вказаних концепцій, програмних документів та окремих реалізованих
проектів з громадянської освіти (за виключенням окремих міжнародних програм та
проектів, які здійснюються переважно донорськими організаціями різного типу);
швидке згортання програм та проектів з громадянської освіти (з різних причин), у
більшості випадків, вони належать до типу пілотних і завершуються на етапі
можливого нового етапу розвитку – перехідного чи розширеного; відсутність
нормативного визнання неформальної громадянської освіти, яка наразі відіграє
важливу роль у формуванні активного, відповідального та компетентного
громадянина демократичної держави;
4. Виявлено позитивні аспекти польського досвіду щодо розвитку
громадянської освіти в України. З огляду на те, що громадянська освіта в Україні на
сучасному етапі досі не є пріоритетною, не визначена як частина державної політики
та важливий компонент усіх політичних програм і практичних дій, що стосуються
реалізації органами державної влади функцій у сфері освіти, культури, професійної
підготовки державних службовців, громадських діячів тощо, актуальним та
необхідним є вивчення та використання позитивного досвіду Республіки Польща, з
його адаптацією до реалій української держави (соціально-політичної ситуації,
культурних традицій, особливостей запитів громадян, розвитку інформаційних
технологій та використання попереднього досвіду тощо). Вказаний досвід полягає у:
1) розробці законодавчого забезпечення громадянської освіти (концепції
181
громадянської освіти, статутів, дорожньої карти розвитку громадянської освіти тощо,
окремих документів, які стосуються неформальної громадянської освіти), що
визначає умови, цілі та можливості громадянської освіти, та, зокрема, комплексної
державної програми/cтратегії громадянської освіти, яка виступає основним
орієнтиром взаємодії між громадянами та державою, є концептуально цілісною, не
змішує застарілі та актуальні підходи до громадянської освіти, та виключає розрив
змісту громадянської освіти з реаліями суспільного життя та політичною практикою.
Визнання громадянської освіти частиною державної політики та найважливішим
компонентом усіх політичних програм і практичних дій; 2) впровадженні
безперервної та, насамперед, практично спрямованої громадянської освіти (яка
передбачає набуття громадянами знань, навичок та ставлень, насамперед, через
практичний досвід участі в діяльності органів державної влади та громадських
організацій, а також залучення до процесів прийняття рішень на різних рівнях); 3)
розробці та переході до моделі громадянської освіти, з концептуальною опорою на
актуальну польську п’яти компонентну модель громадянської освіти «Citizenship
education». Водночас, враховуючи сучасну соціальну- політичну ситуацію в
українській державі (відтак модель трансформується залежно від зовнішньо- та
внутрішньополітичних цілей держави на найближчий період), визначені в суспільстві
норми та цінності, особливості національної культури, ментальності та ще низку
важливих чинників; 4) створенні локальних центрів громадянської освіти, які
розв’язують проблему «масштабування» та розширення сфери впливу громадянської
освіти в суспільстві та державі загалом. Діяльність вказаних центрів спрямована на
координацію впровадження громадянської освіти в державі, розробку актуальних
програм та проектів, підготовку окремих агентів розвитку громадянської освіти, а
також відповідає за партнерські зв’язки з неурядовими громадськими організаціями,
аналітичними центрами, комітетами, ініціативними групами, окремими експертами з
громадянської освіти та інфлюенсерами щодо здійснення громадянської освіти,
систематичну організацію тренінгів, воркшопів, семінарів тощо; 5) створенні мережу
регіональних координаторів громадянської освіти, роль яких полягає в поширенні
інформації про громадянську освіту серед громадян місцевої громади за допомогою
182
розповсюдження інформаційних матеріалів, організації навчання, проведення
виставок, семінарів тощо; інформуванні ЗМІ про ідеї громадянської освіти, а також
про різноманітні заходи, присвячені питанням громадянства; впровадженні різних
заходів і проектів, присвячених громадянській освіті, наприклад, проектів розвитку
школи, місцевих проектів, спрямованих на суспільний розвиток; просуванні ідейних
цінностей освіти для демократичного громадянства в різних установах: державних
органах влади, уряді воєводства, серед політичних партій; створенні груп підтримки
в регіонах у складі місцевих громадських організацій, освітніх органів влади,
навчальних закладів системи вищої освіти; систематизації прикладів ефективної
практики в різних регіонів; підготовці щорічного звітності про розвиток
громадянської освіти в різних регіонах держави тощо; 6) трансформації відносин
влади та громадян, через поглиблене використання в громадянській освіті сучасних
цифрових технологій та онлайн інструментів. Використання цифрових засобів
масової інформації для розвитку громадянської освіти, сприяло значному
розширенню можливості громадян брати участь у політиці, у вільному доступі вести
особистий діалог із представниками влади, отримувати підтримку, мотивацію та,
загалом, ефективно впливати на органи державної влади та місцевого
(територіального) самоврядування; 7) розвиток системи визнання для неформальної
громадянської освіти, зокрема мова йде про визначення неформальної громадянської
освіти на законодавчому рівні, налагодження міжсекторальних зв’язків та
структурного діалогу між зацікавленими сторонами, запровадження ефективних
досліджень навчальних та суспільних потреб.