Кравчук Ольга Юріївна Загрози та виклики політичної безпеки України в умовах гібридної війни : Кравчук Ольга Юрьевна Угрозы и вызовы политической безопасности Украины в условиях гибридной войны

Краткое описание

Кравчук Ольга Юріївна, викладач кафедри соціаль­но-гуманітарних дисциплін Національного університету кораблебудування імені адмірала Макарова: «Загрози та виклики політичної безпеки України в умовах гібридної війни» (23.00.02 - політичні інститути та процеси). Спец­рада Д 41.053.06 у ДЗ «Південноукраїнський національ­ний педагогічний університет імені К. Д. Ушинського»

Міністерство освіти і науки України Державний заклад «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К. Д. Ушинського»
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису
КРАВЧУК ОЛЬГА ЮРІЇВНА
УДК 324(477):659.4
ДИСЕРТАЦІЯ
ЗАГРОЗИ ТА ВИКЛИКИ ПОЛІТИЧНІЙ БЕЗПЕЦІ УКРАЇНИ В
УМОВАХ ГІБРИДНОЇ ВІЙНИ
23.00.02 - Політичні інститути та процеси Галузь знань: політичні науки Подається на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
(підпис, ініціали та прізвище здобувача)
Науковий керівник - кандидат політичних наук, доцент Ростецька Світлана Іванівна
Одеса - 2019

ЗМІСТ
ВСТУП 15
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПОЛІТИЧНОЇ БЕЗПЕКИ 21
1.1. Ступінь розробки теми та джерельна база дослідження» 21
1.2. Концептуальні підходи та методологічна основа дослідження політичної безпеки 33
1.3. Політична безпека як критерій реалізації функцій політичної системи 52
Висновки до розділу 1 72
РОЗДІЛ 2. ПОЛІТИЧНА БЕЗПЕКА В СУЧАСНИХ УМОВАХ СТАНОВЛЕННЯ ДЕРЖАВНОГО СУВЕРЕНІТЕТУ УКРАЇНИ 75
2.1. Місце політичної безпеки в межах цілісної системи національної безпеки 75
2.2.Нормативно-правове регулювання політичної безпеки держави в сучасній Україні 88
Висновки до розділу 2 104
РОЗДІЛ 3 ЗАГРОЗИ ТА ВИКЛИКИ ПОЛІТИЧНІЙ БЕЗПЕЦІ УКРАЇНИ 106
3.1. Глобальні загрози та стратегічні виклики політичній безпеці України 106
3.2. Російська агресія як виклик українському політичному та безпековому простору . 128
Висновки до розділу 3 137
РОЗДІЛ 4. ПЕРСПЕКТИВИ ТА ШЛЯХИ ЗМІЦНЕННЯ ПОЛІТИЧНОЇ БЕЗПЕКИ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ 139
4.1 Механізм забезпечення політичної безпеки держави в сучасних 130

українських реаліях
4.2 Шляхи удосконалення системи політичної безпеки Української держави 160
Висновки до розділу 4 175
ВИСНОВКИ 178
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 185
ДОДАТОК 1. СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ 207

ВСТУП
Обґрунтування актуальності теми. У XXI ст. відбулися істотні зміни в суспільно-політичному просторі багатьох країн та народів. Особливе значення дана обставина має для України, яка здійснює пошук і вибір шляхів свого подальшого розвитку, засобів і методів забезпечення політичної безпеки.
Своєчасне вирішення нагальних, складних і взаємозв’язаних завдань з метою подолання наслідків системної соціально-політичної кризи, подальшому перетворенню всіх сфер діяльності Української держави, визначальним чином залежить від рівня забезпечення політичної безпеки країни, високий рівень якої, дасть змогу ефективно здійснювати керівництво і управління суспільством, організацію і реалізацію в ньому політичної влади, вирішення соціально-політичних конфліктів і суперечностей, гармонізацію суспільних стосунків, досягнення консенсусу різних суспільно -політичних сил з приводу основних цінностей, інтересів, цілей і напрямів суспільного розвитку.
При цьому російська агресія проти України, яка розпочалася в лютому 2014 р., виявила критичну вразливість політичної безпеки та політичного істеблішменту щодо силової гібридної політики Кремля. Гібридна агресія РФ відбувається на фоні девальвації структур безпеки Української держави і загрожує руйнуванням її державності. У зв’язку з цим актуалізуються питання про необхідність аналізу політичної безпеки в умовах російсько -української гібридної війни.
Проблема розуміння політичної безпеки - одна з найскладніших у політичних науках. Це пов’язано не тільки з багатозначністю складових її понять, але і з відсутністю терміна «політична безпека» в нормативних документах і наукових дослідженнях, стратегіях політичної безпеки України, а також з недостатньою її представленістю в Концепції національної безпеки України. Ця обставина актуалізує проведення дослідження загроз та викликів політичній безпеці України в умовах гібридної війни як важливої складової загальної національної безпеки країни, що й обумовило вибір даної теми дослідження.
Таким чином, актуальність і велика значущість проблеми для подальшого суспільно-політичного розвитку Української держави, а також недостатній ступінь її наукової розробленості обумовили вибір теми дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, грантами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до плану науково- дослідних робіт Державного закладу «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К. Д. Ушинського» в рамках науково-дослідної теми «Соціально-політичні проблеми України в контексті глобальних процесів» (№ державної реєстрації 0114U007155), одним з виконавців якої є дисертантка.
Об’єктом дослідження є політична безпека України як складова сучасного політичного процесу. Предмет дослідження - загрози та виклики політичній безпеці України в умовах гібридної війни.
Метою дисертаційного дослідження є визначення загроз та викликів політичної безпеки в умовах гібридної війни та обґрунтування основних механізмів забезпечення політичної безпеки сучасної України.
Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:
- встановити ступінь наукової розробленості проблеми у вітчизняній та зарубіжній науці;
- узагальнити і систематизувати концептуальні підходи до поняття «політична безпека», виявити його суть і розкрити зміст відповідно до сучасних реалій;
- обґрунтувати розуміння політичної безпеки як критерію реалізації функцій політичної системи;
- визначити місце і роль політичної безпеки в межах системи національної безпеки;
- проаналізувати особливості нормативно-правового регулювання політичної безпеки Української держави;
- охарактеризувати основні глобальні загрози та стратегічні виклики політичній безпеці України;
- надати оцінку російській агресії як виклику українському безпековому простору;
- розкрити механізм забезпечення політичної безпеки на сучасному етапі розвитку України;
- виробити пропозиції і рекомендації для подальшого ефективного забезпечення політичної безпеки України.
Методи дослідження. Методологічна основа розгляду дисертаційного дослідження базується на методах діалектичного, формально-логічного, історичного, структурно-функціонального, інституціонального аналізу, а також,контент-аналіз законодавчих і нормативно-правових актів та метод оцінки думок.
За допомогою діалектичного методу були вирішені поставлені автором завдання щодо визначення поняття «політичної безпеки» як самостійної складової системи забезпечення національної безпеки.
Формально-логічний метод дозволив виявити суперечливості в законодавстві, особливості окремих нормативно-правових актів, а також допоміг зробити висновки та надати пропозиції щодо подальшого вдосконалення політичної безпеки країни на принципах логіки та вирішення поставленні завдання.
Застосування історичного методу в дисертаційному дослідженні дозволило відобразити історичну необхідність забезпечення політичної безпеки країни.
Структурно-функціональний метод дозволив розглянути політичну безпеку як цілісну систему, дослідити її структурні елементи та виявити принципи забезпечення політичної безпеки.
Для співставлення понять «безпека» і «політична безпека» застосовано метод системного аналізу та синтезу.
В роботі використаний інституціональний метод дослідження, який дозволив визначити роль політичної безпеки в системі забезпечення національної безпеки.
При цьому методологію власне системного аналізу стосовно об’єкту політичної безпеки склали системний, структурно-функціональний та еволюційний методи.
Найважливішу методологічну роль в дослідженні зіграли концептуальні положення і понятійно-категоріальний апарат загальної теорії політики і теорії політичних систем, загальній теорії безпеки і теорії національної безпеки.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертаційна робота є першим у вітчизняній політичній науці комплексним дослідженням політичної безпеки як самостійної складової національної безпеки, визначення основних векторів механізму забезпечення політичної безпеки Української держави в сучасних українських реаліях.
На основі проведеного дослідження сформульовано низку концептуальних положень, узагальнень, висновків, пропозицій, запропонованих особисто дисертанткою, які відповідають критеріям наукової новизни, а саме:
вперше:
- охарактеризовано й визначено історичні аспекти генезису поняття «безпека», позначено «політичну безпеку» як здатність і можливість нації та держави самостійно вирішувати питання державного устрою, незалежно проводити внутрішню і зовнішню політику в інтересах особистості та суспільства;
- визначено місце політичної безпеки в межах загальної системи національної безпеки як однієї з її основних складових та окреслено актуальні проблеми забезпечення політичної безпеки;
- виявлено основні напрями діяльності Української держави для забезпечення політичної безпеки, які мають стати одним з основних джерел забезпечення стабільності країни;
- представлено класифікаційні виміри загроз політичній безпеці, розуміння яких владними структурами має стати умовою попередження або прогнозування подальшої нейтралізації в залежності від складності ситуації;
уточнено:
- шляхи підвищення рівня політичної безпеки Української держави на сучасному етапі її розвитку;
- основні напрями можливого застосування зарубіжного досвіду забезпечення політичної безпеки України в сучасних складних геополітичних умовах;
набули подальшого розвитку:
- систематизація нормативно-правових документів регулювання політичної безпеки держави, що направлені на створення законодавчої бази, яка б упорядковувала і регламентувала поведінку суб’єктів та об’єктів політичних відносин;
- механізм забезпечення політичної безпеки держави, який відповідає завданням демократизації сучасного політичного процесу в Україні.
Практичне значення одержаних результатів. Пропозиції та висновки, сформульовані й викладені в результаті дослідження, можуть бути використані при подальшому розширенні та поглибленні наукових пошуків і розробок у системі забезпечення національної безпеки країни в цілому, а також політичної безпеки зокрема. Практичне значення отриманих результатів полягає:
- у подальшому поглибленні методологічних основ таких найважливіших напрямів політичної науки, як теорія політичних систем і теорія національної безпеки;
- формуванні умов щодо розробки теорії політичної безпеки як самостійного напряму політичних досліджень;
- підготовці навчальних матеріалів для використання в навчальному процесі при викладанні політологічних дисциплін у вищих навчальних закладах, що здійснюють підготовку фахівців у сфері державного і політичного управління;
- розробці пропозицій по вдосконаленню нормативної бази регулювання питань забезпечення політичної безпеки України.
Науково-практична значущість даної роботи полягає в тому, що загальнотеоретичні висновки автора розширюють межі наукового пізнання суті
і змісту політичної безпеки сучасної Української держави.
Апробація результатів дисертації. Основні ідеї, положення, теоретичні та практичні результати, а також загальні результати дослідження було представлено і схвалено на міжнародних та всеукраїнських науково- практичних конференціях і семінарах: «Гуманітарні та соціальні науки» (Львів, 2010, форма участі - очна); «Ціннісний вимір політичної діяльності: політична трансформація сучасного українського суспільства» (Херсон, 2011, форма участі - очна); «Актуальные проблемы международных отношений и дипломатии (вторая половина ХХ - начало ХХІ вв.)» (Вітебськ, 2013, форма участі - дистанційна); «Суспільні науки: сучасні тенденції та фактори розвитку» (Одеса, 2014, форма участі - очна); «Сучасні наукові дослідження представників суспільних наук - прогрес майбутнього» (Львів, 2014, форма участі - очна); «Геостратегічні пріоритети України в політичній, економічній, правовій та інформаційній сферах» (Київ, 2015, форма участі - дистанційна); «Сучасна українська держава: вектори розвитку та шляхи мобілізації ресурсів» (Одеса, 2018, форма участі - дистанційна); «Криза сучасної системи безпеки: у пошуках нового міжнародного порядку» (Львів, 2019, форма участі - очна); «Актуальные проблемы международных отношений и дипломатии» (Вітебськ, 2019, форма участі - дистанційна).
Публікації. Концептуальна основа дисертації та її результати висвітлені у 31 публікації, із них - 8 статей у фахових виданнях з політичних наук, 1 стаття у закордонному науковому виданні, 22 публікації, що засвідчують апробацію дослідження.
Особистий внесок здобувача. Ідеї, які належать співавторам, у дисертаційній роботі не використовувались.
Структура та обсяг дисертації визначені її змістом, метою та поставленими завданнями. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, чотирьох розділів, які поділяються на відповідні підрозділи, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дослідження - 211 сторінок. Кількість використаних джерел - 228 найменувань.

Список литературы

ВИСНОВКИ
У результаті дослідження, проведеного на основі аналізу зарубіжного та вітчизняного законодавств, практики їх реалізації, емпіричних і статистичних даних, наукових поглядів фахівців різних галузей знань, автором сформульовано низку висновків, спрямованих на вирішення окреслених завдань. До основних із них можна віднести такі:
1. Аналіз джерельної бази дисертаційного дослідження дозволяє стверджувати, що, на відміну від економічної безпеки, політична безпека держави здебільшого залишається поза увагою наукового аналізу, існує проблема недостатності комплексних наукових розвідок щодо аналізу загроз та викликів політичній безпеці України в умовах гібридної війни.
Аналізуючи ступінь наукової розробки дослідження проблеми, необхідно підкреслити, що загалом політичній науці бракує ґрунтовних розвідок з політичної безпеки, дослідники значну увагу приділяли вивченню національної безпеки в цілому, а політична безпека в межах цілісної системи національної безпеки залишилася поза увагою науковців.
Серед вітчизняних вчених, які висвітлюють окремі аспекти політичної безпеки, насамперед необхідно відзначити праці В. Горбуліна, В. Кременя,
В. Ліпкана, В. Циганова та інших. Проте, попри зазначені дослідження, присвячені аналізу політичної безпеки України, слід звернути увагу, що дана проблема розглянута, як правило, в окремих аспектах і ще не отримала достатнього комплексного освітлення в наукових працях вітчизняних авторів. Мабуть, причина, перш за все, в тому, що «політична безпека» як політичне явище та наукове поняття є надзвичайно багатогранним і охопити його в цілому досить складно.
2. З’ясовано, що, незважаючи на недостатню розробленість, складність, неоднозначність категорії «політична безпека», все ж таки існують теоретико - методологічні передумови, що дозволяють детальніше розробити даний термін. Безпека для суспільства означає практичну реалізацію діяльності держави, політичних і суспільних інститутів. Визначення політичної безпеки можна зробити, спираючись на два основних, достатньо розроблених у соціально- гуманітарних науках, підходи, кожен з яких є самостійною цінністю, а в сукупності вони збагачують теоретичний матеріал, пов’язаний з проблемами забезпечення політичної безпеки.
Перший підхід розглядає політичну безпеку як частину національної безпеки. Виходячи з визначень, запропонованих різними ученими, автор доходить висновку, що кожна з характеристик національної безпеки (інтереси, цілі, загрози) включає як невід’ємну частину політичну складову.
Так, визначаючи національну безпеку через інтереси і цілі, зі всієї сукупності національних інтересів потрібно виокремити саме політичні інтереси; через загрози - політичні загрози (регіональний сепаратизм, політичний екстремізм, помилки і прорахунки політичних лідерів); через суб’єкти управління (рівень управління) - ті, що забезпечують політичну безпеку; через систему як підсистему національної безпеки може бути представлена і політична система, оскільки вона також володіє системними характеристиками, тобто має власні взаємозалежні елементи, які додають політичній безпеці цілісність.
Другий підхід орієнтується на дослідження політичної безпеки як самостійної політичної категорії. Чинниками для виокремлення політичної безпеки в самостійну одиницю були: політичні цілі і цінності; політична стійкість і стабільність; політичні загрози; політичні конфлікти. Всі вищезгадані підстави політичної безпеки не дозволяють розглядати її як самостійне явище в політичному житті суспільства, оскільки вони носять лише міждисциплінарний характер.
Доведено, що різноманіття підходів до розуміння поняття «національна безпека» в соціально-політичних науках пояснюється слабкою концептуалізацією, відсутністю чіткого визначення, значною кількістю елементів. Те ж саме відбувається і з поняттям «політична безпека». Відсутність власного об’єкта перешкоджає можливості теоретизувати поняття,
вивчати його, класифікувати й аналізувати.
3. Обґрунтовано, що під час вивчення політичної безпеки найбільшу теоретичну та емпіричну цінність представляє поняття «політична система», комплекс знань про яку дозволяє дослідити політичну безпеку і визначити можливі наукові напрями її дослідження.
Встановлено, що головними характеристиками політичної безпеки виступають: стабільність конституції, гнучкість економічної системи,
результативність культури й ефективність політичної влади.
Виявлено, що політична безпека має свої специфічні структурні елементи, до яких належать: політичні актори (інститути, групи, організації, індивідууми), що закріплюють форми політичної діяльності, способи здійснення влади, методи управління, що визначають політичні цілі та шляхи їх досягнення відповідно до інтересів особи, суспільства і держави, з урахуванням соціально - політичних практик, уявлень, ціннісних орієнтацій і установок; нормативно- правові положення і принципи, які здійснюють регламентацію діяльності політичної системи в цілому і її окремих елементів (політичних інститутів, організацій, громадян), а також визначають умови, можливості і межі функціонування всієї політичної системи; і, нарешті, комунікації, які мають місце як всередині політичної системи (між законодавчою і виконавчою гілками влади, між окремими політичними лідерами, між виборцями і депутатами), так і за її межами, тобто взаємодія політичної системи з навколишнім середовищем (між державою і громадянами, політичним лідером і народом, некомерційними, суспільними організаціями й органами влади і т.д.).
4. Визначено місце політичної безпеки в загальній системі національної безпеки акцентуванням на тому, що саме ця її складова обумовлюється високою значущістю влади, держави і політики як чинників благополуччя країни, народу, громадян. Причинами цього твердження є визначальна роль влади, політичної системи для суспільства та держави.
5. Проаналізовано зміст правових актів, що діють у сфері безпеки, визначено, що процес формування української моделі забезпечення політичної безпеки в умовах гібридної війни у даний час продовжується. Це означає, що на перший план у політиці держави виходить завдання створення дієздатного механізму зміцнення політичної безпеки. Охарактеризовані основні законодавчі документи у системі забезпечення політичної безпеки: Конституція України та Концепція національної безпеки України, які створюють основне правове поле для забезпечення політичної безпеки Української держави. Враховуючи якісно нові умови гібридної війни, мають бути оновлені стратегічні та програмні документи нормативно-правового регулювання політичної безпеки Української держави.
6. Визначено основні глобальні загрози та стратегічні виклики політичній безпеці України в умовах гібридної війни. Автор констатує, що всі проблеми у сфері політичної безпеки взаємопов’язані й нерозривно переплетені між собою в більш широкому контексті національної безпеки. У загальному контексті глобальні загрози можна звести до наступних: сучасні економічні кризи в умовах глобалізації світової економіки дестабілізують українську економіку; надмірна залежність України від зовнішньоекономічної кон’юнктури; збільшення розриву між багатими і бідними в країні, що призводить до конфронтації та конфліктів; небезпека для політичної сфери супроводжується активізацією міжнародного тероризму та загрозою його поширення територією України. Таким чином, глобальне середовище сьогодні містить у собі велику кількість загроз і викликів найрізноманітнішого характеру.
Стратегічними викликами політичній безпеці України наразі є наступні: зрощення політики та капіталу, неможливість державних структур контролювати зазначений процес; корумпованість у системі органів влади; низька ефективність державної влади та якість прийнятих рішень; недостатній професійний рівень українського істеблішменту; відсутність політичної та правової відповідальності вищих посадових осіб; регіональний політичний сепаратизм.
Здійснена спроба аналізу глобальних загроз та стратегічних викликів політичній безпеці України в умовах гібридної війни засвідчує, що російська агресія стала не причиною, а наслідком неспроможності політичної еліти, державних структур, громадськості, наукової спільноти протидіяти сучасним загрозам та викликам. Україна зможе протистояти новим глобальним загрозам та стратегічним викликам, лише реформувавши власну систему національної, політичної безпеки, побудувавши конкурентоспроможну економіку та створивши гідні умови існування для українських громадян.
7. Досліджено російську агресію як виклик українському безпековому простору. Дисертантка зазначає, що концептуально протидіяти в умовах гібридної війни вдасться, лише сформувавши ефективну систему національної безпеки в цілому та політичної безпеки зокрема. Відповідно, створити систему стратегічного мережевого управління із залученням професійних аналітиків, підтримки громадянського суспільства, механізму оперативного та адекватного реагування на військові, політичні та інформаційні проблеми з відповідним руйнуванням корупційних систем на всіх рівнях влади.
Встановлено, що російська агресія в 2014 році виявила суттєві проблеми в забезпеченні політичної безпеки України, а саме: цілеспрямоване руйнування системи національної, політичної безпеки за останні роки, відсутність належного фінансування, знищення військової професійної освіти, деградація гуманітарної, соціально-політичної освіти, зрадництво вищого керівництва. Встановлено, що в умовах російської гібридної агресії провідну роль у забезпеченні національної безпеки держави відіграють політична, військова, інформаційна та економічна безпеки. Але, на відміну від економічної безпеки, політична безпека держави здебільшого залишається поза увагою наукового аналізу.
8. Проаналізовано механізм зміцнення політичної безпеки, який визначається як інституційно оформлена діяльність ряду політичних акторів, направлена на забезпечення безпеки держави, її громадян і громадських організацій. Цією діяльністю фактично займаються як державні, так і недержавні політичні лідери та інститути. Ця діяльність одночасно повинна за оптимальних умов сформувати і зберегти безпеку політичної системи та забезпечити мирні умови існування й ефективний розвиток країни. Уявляється, що одночасне виконання цих двох базових умов є найважливішою методологічною базою до розуміння механізму забезпечення політичної безпеки.
Цей механізм формується після усвідомлення політичним класом (елітою) необхідності захищатися, тобто після певного процесу його консолідації. Зрозуміло, що заздалегідь має бути осмислений весь комплекс викликів, небезпек і загроз у політичній сфері. Політична практика показує, що, формуючи даний механізм, державна влада, як правило, виходить з того, що загрози можуть виходити як від інших країн, так і знаходитися всередині країни. Джерело небезпек і загроз також може знаходитися як поза політичною елітою, так і розташовуватися всередині різних елітних груп і угруповань.
Фактично в нашій країні механізм зміцнення політичної безпеки на практиці є достатньо закритим від наукового аналізу і громадської думки. Такий висновок зроблений тому, що приблизно з початку XXI сторіччя закритими стали процеси підготовки й ухвалення політичних рішень. Тому дисертантка в роботі розглянула його насамперед у теоретичному ключі.
Структурно механізмом забезпечення політичної безпеки є єдність нормативних, організаційних (інституційних) і практичних дій суб’єктів політики. У роботі розглянуті основні функції механізму забезпечення політичної безпеки.
Це, перш за все: виявлення і прогнозування внутрішніх і зовнішніх небезпек, викликів і загроз життєво важливим інтересам суб’єктів політичної безпеки; здійснення комплексу заходів для їх своєчасного попередження і нейтралізації; створення і підтримка в готовності сил і засобів забезпечення політичної безпеки та ефективне управління ними; здійснення системи заходів для відновлення функціональності суб’єктів і об’єктів політичної безпеки на випадок яких-небудь надзвичайних ситуацій; участь у заходах щодо забезпечення безпеки за межами країни.
9. Запропоновано основні напрями вдосконалення механізму забезпечення політичної безпеки. В даний час удосконалення механізму необхідно здійснювати за кількома основними напрямами: вдосконалення нормативно - правової бази зміцнення політичної безпеки; зміна системи політичних і спеціальних інститутів забезпечення безпеки і залучення до цієї діяльності численних громадських організацій. Крім того, необхідно змінити стиль і ефективність діяльності органів державної влади, розробити Концепцію політичної безпеки України. Між гілками державної влади мають бути чітко прописані функції і межі застосування.
Узагальнюючи викладене, можна стверджувати, що проблема формування політичної безпеки в нашій країні достатньо складна й об’ємна. Тому в даній роботі розглянуті лише деякі основні її аспекти.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Абрамов В. І., Ситник Г. П., Смолянюк В. Ф. Глобальна та національна безпека: підручник / за заг. ред. Г. П. Ситника. Київ: НАДУ, 2016. 784 с.
2. Актуальные проблемы национальной безопасности России / под ред.
В. А. Труханова. Саратов: СВИРХБЗ, 2002. С. 48.
3. Алмонд Г., Пауэлл Дж., Стром К., Далтон Р. Сравнительная политология сегодня. Мировой обзор: учебное пособие /сокр. пер. с англ. A. C. Богадановского, Л. A. Галкиной; под ред. М. В. Ильина, А. Ю. Мельвиля. Москва: Аспект Пресс, 2002. С. 84-139.
4. Арабаджиєв Д. Ю., Сергієнко Т. І. Маніпулювання свідомістю суспільства в умовах інформаційної та гібридної війни в Україні. Гілея (науковий вісник). 2019. Випуск 146 (№7). С. 12-16.
5. Арзуманян Р. В. Определение войны в 21 веке. Обзор XXI ежегодной конференции по стратегии Института стратегических. Актуальні проблеми політики. 2016. Вип. 58. Ереван. С. 50-60.
6. Аристотель. Политика. Афинская полития / предисл. Е. И. Темнов. Москва: Мысль, 1997. 458 с.
7. Аристотель. Собрание сочинений: в 4 т. Москва, 1983. Т. 4. С. 830.
8. Ахременко A. C. Политический анализ и прогнозирование: учебное пособие. Москва: Гардарики, 2006. С. 253-261.
9. Бауман Зигмунт. Глобализация. Последствия для человека и общества / Пер. с англ. Москва: Весь Мир, 2004. 188 с. URL:
http://yanko.lib.ru/books/cultur/bauman-globalizaciya-8l.pdf.
10. Берталанфи фон Людвиг. Категории системного анализа политики. Антология мировой политической мысли. 1997. Т. 2. С. 630-642.
11. Білас І. Г. ООН та сучасні виклики і загрози міжнародній спільноті та безпеці в умовах глобалізації. Актуальні проблеми міжнародних відносин: зб. наук. пр. 2001. С. 34-39.1, С. 38, 35.
12. Бодрук О. С. Структура воєнної безпеки: національний та
міжнародний аспекти: моногорафія. Київ: НІПМБ, 2001. С. 61.
13. Булан А. П. Моніторинг загроз національній безпеці як складова забезпечення стабільності в суспільстві. Наукові праці. Політичні науки. 2005. Том 44. Випуск 31. С. 140-146.
14. Валюшко І. О. Витоки інформаційної агресії Росії в Українському інформаційному просторі. Вісник НТУУ «КПІ». Політологія. Соціологія. Право. 2016. Випуск 1-2 (29-30). С. 95-99.