Гримська Марта Ігорівна Крайні праві політичні партії в країнах Європи: ідеологічний та електо­ральний вимір

Краткое описание

Гримська Марта Ігорівна, докторант кафедри державно­го управління філософського факультету Київського націо­нального університету імені Тараса Шевченка: «Крайні праві політичні партії в країнах Європи: ідеологічний та електо­ральний вимір» (23.00.02 - політичні інститути та процеси). Спецрада Д 26.001.41 у Київському національному універси­теті імені Тараса Шевченка

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
На правах рукопису
Гримська Марта Ігорівна
УДК 329.055.1(4):342.845
КРАЙНІ ПРАВІ ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ В КРАЇНАХ ЄВРОПИ:
ІДЕОЛОГІЧНИЙ ТА ЕЛЕКТОРАЛЬНИЙ ВИМІРИ
23.00.02 – політичні інститути та процеси
ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
доктора політичних наук
Науковий консультант
доктор політичних наук,
доцент Неліпа Д. В.
Київ – 2016
2
ЗМІСТ
ВСТУП ............................................................................................................ 3 – 11
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
КРАЙНІХ ПРАВИХ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ ..................................................... 12 – 70
РОЗДІЛ 2. СТАНОВЛЕННЯ КРАЙНІХ ПРАВИХ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ
В КРАЇНАХ ЄВРОПИ ................................................................................ 71 – 145
РОЗДІЛ 3. СПЕЦИФІКА ІДЕОЛОГІЧНО-ЦІННІСНИХ ЗАСАД
ЄВРОПЕЙСЬКИХ КРАЙНІХ ПРАВИХ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ .... 146 – 220
РОЗДІЛ 4. ЗРОСТАННЯ ЕЛЕКТОРАЛЬНОЇ ПІДТРИМКИ КРАЙНІХ
ПРАВИХ ПАРТІЙ В КРАЇНАХ ЄВРОПИ. ........................................... 221 – 309
РОЗДІЛ 5. ІДЕОЛОГІЧНА ТА ЕЛЕКТОРАЛЬНА СКЛАДОВІ
УКРАЇНСЬКИХ КРАЙНІХ ПРАВИХ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ ......... 310 – 370
ВИСНОВКИ ............................................................................................... 371 – 380
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ................................................. 381 – 418
3
ВСТУП
Актуальність теми. Крайні праві політичні партії у країнах Європи
уже стали політичною реальністю. Нині вони перетворюються у невід’ємну
складову політичних систем європейських країн, уперше за тривалий час
стабільності змінюючи їх характер. Дедалі актуальнішими стають виклики
імміграції, глобалізації, мультикультуралізму, що потребують чітких
відповідей, у той час як так звані традиційні політичні партії їх
запропонувати не можуть. Це сприяє електоральній привабливості крайніх
правих, для яких зазначені питання були центральними практично впродовж
усієї історії існування. Другий етап їх становлення, що розпочався в кінці
80-х рр. ХХ ст., відзначився радикалізацією виборчих преференцій спочатку
в окремих державах, а сьогодні, із загостренням так званої міграційної кризи
в Європі, поширенням цих ідей і на решту держав. Результати виборів
останніх років свідчать про дедалі швидше зростання рівня підтримки
крайніх правих політичних партій, що перетворює їх у ще більш впливових
суб’єктів політичних систем європейських демократій. Ураховуючи
євроінтеграційні прагнення України, виникає потреба у науковому
переосмисленні сутності, ідеології та причин електоральної привабливості
зазначених політичних партій у межах української політології.
Проблематика крайніх правих політичних партій стала предметом
дослідження низки зарубіжних політологічних праць. Найвідомішими з них є
роботи Д. Белла, Г. Бетца, С. Брауна, С. Васілопулу, М. Вільсена, М. Вільямс,
Т. Гівенс, Дж. Ендрюса, П. Ігнаці, Р. Ітвелла, Е. Картер, Г. Кітшельта, Дж.
Лоуденса, Е. МакГена, М. Мінкенберга, К. Мудде, П. Норріс, М. Тоусена, А.
Пірро, Д. Халікіопулу, М. Харріса, П. Хейнсворза, Ш. Хенлі та ін. Цінність
цих робіт полягає, насамперед, у дослідженні важливих теоретичних питань
у межах даної проблематики – сутності та специфіки крайніх правих
політичних партій, історії їх становлення, ідеологічних засад, електоральної
4
підтримки тощо. Аналіз здійснюється, зазвичай, на основі узагальнення
основних тенденцій їхнього розвитку в окремих країнах.
Друга, значно більша, група праць присвячена тим чи іншим державам,
у яких крайні праві політичні партії здобули електоральну підтримку.
Зокрема, політичні сили даного ідеологічного спрямування в Німеччині
вивчали У. Бекес, М. Брандстеттер, Л. Вейберг, Х-Й. Він, Е. Годін,
В. Данілов, Ф. Декер, Б. Дженкінс, Л. Дітмер, Б. Зоммер, Н. Лепці,
Л. Міліопулос, П. Мніч, С. Тені, Р. Цітельман, Р. Штосс та ін. Специфіка
крайніх правих в Австрії представлена у працях таких науковців, як Д. Арт,
О. Грубер, Ф. Дункан, Б. Лямонтань, Д. Стокемер, Р. Хайніш та ін. Серед
вчених, що досліджували Францію, варто згадати таких: Дж. Войгелерс, П.
Дейвіс, Б. Ля Монтань, О. Мондон, Д. Поста, Д. Стокемер, К. Фіші, Дж.
Шілдз. Шведські крайні праві політичні партії стали предметом розгляду А.
Відфельта, Р. Водака, К. Грін-Педерсена, Дж. Крогструпа, К. Локсбо, Дж.
Рідгрена, П. Рута. Проблематика крайніх правих політичних партій в
Угорщині представлена в публікаціях: С. Ахмарі, М. Варга, М. Джордан,
П. Кенеш, Т. Ленд, А. Пірро, Б. Пітлас, Е. Салтман.
Незважаючи на високий ступінь наукової розробленості даної
проблематики в європейській політології, в Україні відсутні комплексні
праці, предметом яких були б крайні праві політичні партії. В українському
політологічному дискурсі можна знайти лише кілька вчених, що вивчають її,
серед них зокрема, – Т. Дублікаш, О. Іванов, А. Романюк, А. Умланд, А.
Шеховцов, Н. Латигіна, О. Новакова, П. Мироненко. Була захищена лише
одна кандидатська дисертація на тему «Нові праворадикальні партії в
сучасних європейських країнах: причини електоральної підтримки»
(Миколаїв, 2010), підготовлена Антоном Шеховцовим. Як наслідок, крайні
праві політичні партії потребують наукового переосмислення з боку
вітчизняних учених, що ще раз засвідчує актуальність даного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційна робота виконана в межах комплексної наукової програми
5
Київського національного університету імені Тараса Шевченка
«Модернізація суспільного розвитку України в умовах світових процесів
глобалізації» та науково-дослідної теми філософського факультету 11 БФ
041-01 «Філософсько-світоглядні та політологічні аспекти гуманітарного
розвитку сучасного суспільства».
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є з’ясування
специфіки крайніх правих політичних партій у країнах Європи з погляду
їхньої ідеології та електоральної привабливості. Досягнення поставленої
мети передбачає вирішення наступних задач:
- уточнити термінологію, яка застосовується для позначення цієї
групи партій та довести доцільність використання поняття «крайні праві»
в українському політологічному дискурсі;
- виокремити головні етапи становлення крайніх правих
політичних партій у європейських країнах;
- визначити основні причини зростання електоральної
привабливості крайніх правих політичних партій;
- з’ясувати специфіку ідеології крайніх правих політичних партій;
- розкрити сутність базових цінностей і поглядів крайніх правих
через висвітлення їхнього ставлення до внутрішньої та зовнішньої
політики держави;
- охарактеризувати процес радикалізації електоральних
преференцій у Європі на прикладі конкретних держав;
- окреслити головні перешкоди, що стають на заваді формуванню
європейських транснаціональних крайніх правих політичних партій та
політичних груп в загальноєвропейських інституціях;
- з’ясувати специфіку становлення ідейно-ціннісних засад та
перспектив майбутнього розвитку крайніх правих політичних партій у
сучасній Україні.
Об’єктом дослідження є крайні праві політичні партії у країнах
Європи.
6
Предметом дослідження є ідеологічний та електоральний виміри
крайніх правих політичних партій в європейських країнах.
Методи дослідження. При розв’язанні поставлених завдань у
дисертації було використано такі методи: системний – дозволив комплексно
охарактеризувати сутність крайніх правих політичних партій та визначити
їхні роль і місце в політичних системах європейських країн; структурнофункціональний – застосовувався при вивченні ідеології крайніх правих
політичних партій; історичний – був використаний для аналізу становлення
крайніх правих політичних партій та виокремлення етапів їх еволюції;
статистичний – дозволив дослідити рівень електоральної підтримки даної
групи партій у різних державах; контент-аналіз – став основою вивчення
програмних документів крайніх правих, а також законопроектів,
представлених українськими партіями з метою їх зіставлення з ідейноціннісними засадами цієї групи партій.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першою у
вітчизняній політології науковою роботою, де здійснено комплексне
вивчення крайніх правих політичних партій у країнах Європи, у тому числі і
в Україні. Сформульовано такі результати, що характеризуються науковою
новизною, розкривають базову концепцію дисертації і винесені на захист:
- уточнено та доповнено термінологію, яку використовують для
характеристики політичних партій зазначеного спрямування. На основі
узагальнення різних підходів виокремлено кілька термінів, які найчастіше
застосовують для їх позначення – «неофашистські», «нові праві»,
«антиіммігрантські», «популістські», «крайні праві» та «радикальні праві».
Кожен із них детально проаналізовано з урахуванням специфіки українського
політологічного дискурсу та доведено, що оптимальним терміном є «крайні
праві політичні партії», оскільки він дозволяє одночасно показати
розміщення даної групи політичних партій у партійно-політичному спектрі
країни і представити сутність їх ідеології;
7
- набуло подальшого розвитку положення про два основні етапи
становлення крайніх правих політичних партій. Зазначено, що історія крайніх
правих політичних партій складається з двох періодів – від завершення
Другої світової війни і до 80-х рр. ХХ ст., з 80-х рр. ХХ ст. і донині. Розкрито
специфіку кожного з цих етапів, перший з яких відзначався електоральною
маргіналізацією та ідеологічним пошуком крайніх правих, а другий –
виникненням нових крайніх правих політичних партій, позбавлених
асоціацій із так званим «історичним фашизмом», а також трансформацією та
оновленням існуючих, що перетворило дані політичні сили у віддані
основним цінностям крайньої правої ідеології та спроможні здійснити
електоральний прорив і закріпитись у партійно-політичних системах своїх
країн;
- уперше узагальнено й охарактеризовано головні причини, що
сприяли зростанню електоральної привабливості крайніх правих політичних
партій. Виокремлено дві групи таких причин. До першої належать чинники,
пов’язані з реаліями постіндустріального суспільства і появою нових
викликів, що потребували радикально нових відповідей – імміграції,
глобалізації, мультикультуралізму. Відзначено, що для зростання рівня
підтримки важливим є не лише негативний вплив цих явищ і процесів у тій
чи іншій державі, а й сприйняття зазначених суспільно-політичних
феноменів як загрози. Друга група охоплює інституційні чинники, серед яких
– тип виборчої системи, інші правила виборів, наявність сильного лідера,
розвиненої організаційної структури, достатнього фінансування для ведення
діяльності тощо;
- уперше у вітчизняній науці комплексно представлено ідеологію
крайніх правих політичних партій. Висвітлено процес її становлення від так
званого історичного фашизму, що був підґрунтям для функціонування
перших крайніх правих політичних партій, до сучасного вигляду. Розкрито
зміст понять «нативізм», «авторитаризм» і «популізм» як основних
характеристик ідеології політичних партій зазначеної групи.
8
Охарактеризовано антисистемність крайніх правих, їхню схильність до
виокремлення основних «ворогів», які є джерелом суспільно-політичних
проблем, серед яких найбільше уваги приділено іммігрантам та національним
меншинам, «шовінізму у сфері соціальної політики», євроскептицизму тощо;
- уперше у вітчизняній політології представлено практичний вияв
ідеології крайніх правих політичних партій у їх програмних та
передвиборчих документах. Проаналізовано програми крайніх правих
Німеччини, Австрії, Франції, Швеції та Угорщини і виокремлено основні
проблеми, які вимагають найбільшої уваги – необхідність якнайширшого
впровадження інструментів прямої демократії задля повернення влади
народу, гарантування безпеки держави через поліпшення системи охорони
правопорядку і запровадження нульової толерантності до злочинності,
обмеження темпів міграції та позбавлення мігрантів і біженців будь-яких
соціальних прав, припинення подальшої європейської інтеграції та
перетворення Європейського Союзу в об’єднання рівноправних суверенних
країн і тощо;
- уперше охарактеризовано процес радикалізації електоральних
преференцій у європейських країнах. Зібрано та систематизовано результати,
отримані крайніми правими політичними партіями Німеччини, Австрії,
Франції, Швеції та Угорщини, починаючи із другої половини 80-х рр. ХХ ст.
і донині. На основі зазначених даних зроблено висновки про те, за яких умов
рівень електоральної підтримки зростає. Зокрема, набуло подальшого
розвитку твердження про те, що отримання влади крайніми правими зазвичай
стає причиною падіння їхньої популярності, оскільки втрачається така
важлива для виборців характеристика як антисистемність. Водночас
доведено: у разі, якщо партія є достатньо сильною з організаційного погляду
для втілення в життя своїх передвиборчих програм і залишається відданою
цінностям крайньої правої ідеології, імовірність збереження нею підтримки
зростає;
9
- уточнено та доповнено перелік перешкод, що стають на заваді
формуванню європейських транснаціональних крайніх правих політичних
партій. На відміну від правоцентристів і лівоцентристів, що успішно
впливають на загальноєвропейський порядок денний через, відповідно,
Європейську народну партію та Партію європейських соціалістів,
представлених, у тому числі, політичними групами у Європейському
парламенті, крайні праві відчувають складнощі у консолідації зусиль. Серед
причин цього виокремлено такі: специфіка ідеології та її національна
орієнтованість, що призводить до внутрішніх суперечностей, висока
ймовірність негативного сприйняття загальноєвропейської крайньої правої
політичної партії. Охарактеризовано такі союзи європейських крайніх правих
як Євронат (Європейський національний союз), Європейський національний
фронт, Альянс європейських національних рухів та Європейський альянс за
свободу;
- набуло подальшого розвитку твердження про те, що українські
крайні праві політичні партії продовжують залишатися маргінальними,
незважаючи на появу тих суспільно-політичних явищ і процесів, які
потенційно можуть стати передумовою радикалізації електоральних
преференцій. Виокремлено два етапи становлення крайніх правих політичних
партій у сучасній Україні та проаналізовано кожен з них. Підкреслено, що, на
відміну від європейських крайніх правих, високий рівень упізнаваності
українських крайніх правих не перетворюється на рівень підтримки на
виборах. Комплексно проаналізовано ідейно-ціннісні засади сучасних
українських крайніх правих (ВО Свобода, Конгрес українських націоналістів,
Правий сектор та УНА–УНСО) і доведено, що за цією ознакою їх слід
відносити саме до зазначеної групи політичних партій. Визначено головні
інструменти, якими крайні праві в Україні здобувають і підтримують
популярність, а саме – вулична активність і законодавча робота.
Практичне значення одержаних результатів. Дисертація може стати
основою для подальших наукових дискусій щодо сутності та специфіки
10
крайніх правих політичних партій у європейських країнах, у тому числі й
Україні, а також теоретико-методологічним фундаментом для прогнозування
їх подальшого розвитку.
Отримані результати представленого дослідження одержали практичне
втілення. Зокрема, науковий доробок авторки враховано Інститутом
політичних та етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України
під час виконання науково-дослідної роботи відомчої тематики НАН України
«Політична влада і опозиція в Україні: порівняльний аналіз з країнами СНД,
Балтії та Європи» (номер державної реєстрації NDP 0114U000409).
Результати наукового дослідження також можуть бути використані у
викладанні навчальних курсів із політології та державного управління. Вони
впроваджені у навчальний процес філософського факультету Київського
національного університету імені Тараса Шевченка, зокрема лягли в основу
курсів «Основи партології», «Електоральна політологія» для студентів
освітнього рівня «бакалавр» та «Політичні ідеології» для студентів
освітнього рівня «магістр» (довідка про впровадження №041-52/26).
Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати
дисертаційного дослідження були повідомлені й обговорені на міжнародних
наукових конференціях у Київському національному університеті імені
Тараса Шевченка: Дні науки філософського факультету – 2015, (Київ, 2015.);
Дні науки філософського факультету – 2016, (Київ, 2016); І Всеукраїнській
науково-практичній конференції «Соціально-політичні проблеми сучасності»
(Дніпропетровськ, 2016 р.), V Щорічній міжнародній науково-практичній
конференції «Актуальні аспекти міжнародних відносин: політика, економіка,
право, філософія» (Львів, 2016), ХХІ Міжнародній науково-практичній
конференції професорсько-викладацького складу «Україна в світових та
європейських інтеграційних процесах: стратегія і тактика» (Київ, 2016).
Публікації. За результатами дослідження опубліковано індивідуальну
монографію, 20 статей, 16 з яких у фахових виданнях України, 2 з яких
внесені до міжнародних наукометричних баз, 4 у наукових періодичних
11
виданнях інших держав за напрямом, за яким підготовлено дисертацію та 5
тез виступів на наукових конференціях.
Структура дисертації. Робота складається зі вступу, п’яти розділів,
висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації
становить 418 сторінок, список використаної літератури містить
347 найменувань на 38 сторінках.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Початок ХХІ ст. приніс новий етап трансформацій для партійнополітичних систем європейських країн. Після Другої світової війни вони
декілька десятиліть залишались «завмерлими» і багато вчених передбачали,
що ці тенденції збережуться і надалі. Найвідомішим є прогноз Ф. Фукуями,
який говорив про перемогу ліберально-демократичних цінностей та кінець
історії як ідеологічної боротьби. Проте, реалії виявились зовсім іншими. З
початком постіндустріальної епохи відбулась зміна пріоритетів
громадськості і велика увага почала приділятись нематеріальним цінностям,
серед яких і захист національної єдності та ідентичності. Саме на цьому
наголошували крайні праві політичні партії, які у той час змогли подолати
більш ніж десятилітню маргіналізацію і здійснити електоральний прорив.
Сьогодні рівень їх електоральної підтримки зростає дедалі швидшими
темпами. Цьому сприяє і початок так званої міграційної кризи в Європі
протягом останніх років, що, знову ж таки, змушує виборців шукати
альтернативні політичні сили на заміну традиційним, які проявили себе як
неспроможні долати нові виклики. Як наслідок, на політичну арену виходять
крайні праві політичні партії.
Проблематика крайніх правих політичних партій уже деякий час є
однією з домінуючих тем в зарубіжному політологічному дискурсі.
Водночас, досі немає єдиного підходу щодо того терміну, яким варто ці
політичні партії позначати. Одразу ж після їх виникнення найчастіше
використовувались такі поняття як «неофашистські» та «нові праві». Однак,
цей термін є більш доречним для крайніх правих політичних організацій та
рухів, які також функціонують в державах Європи та схильні до
ідентифікації себе саме як таких. На відміну від політичних партій, які
намагаються позиціонувати себе як легітимні та діяти в межах існуючих
демократичних правил гри, ці рухи, навпаки, застосовують насильство,
372
підпали, тероризм, і значно меншою мірою зацікавлені у веденні політичної
діяльності тощо. Поняття «нові» також має низку недоліків, оскільки будьяке явище чи процес може бути новим лише протягом обмеженого періоду
часу. Крім того, термін «нові праві» має чітку асоціацію з французьким
культурним рухом з такою ж назвою, що діяв у 70-х рр. ХХ ст.
Серед більш сучасних термінів, які також використовують для
позначення цих політичних партій – «антиіммігрантські» та «популістські».
Проблематика імміграції справді є центральною у партійних і передвиборчих
програм крайніх правих політичних партій, однак більшість вчених
погоджується, що не можна зводити усі питання, які розглядаються крайніми
правими, суто до імміграції. Дослідження показують відсутність прямого
взаємозв’язку між рівнем міграції в тій чи іншій країні та електоральною
привабливістю даних політичних партій, що є ще одним свідченням проти
застосування даного терміну. Поняття «популізм» рідко використовується
самостійно, а тому вагомим аргументом проти його застосування є те, що він
не дає нової інформації щодо ідеології крайніх правих. У нього також уже є
певна асоціація з політичним стилем, що може спричинити зайву плутанину.
Найбільша дискусія сьогодні ведеться щодо термінів «радикальні» та
«крайні». Кожен з них має прихильників серед впливових вченихдослідників даної проблематики, іноді вони використовується як
взаємозамінні. Проте, в українській політології найбільш доречним буде
термін «крайні». Він має цілу низку переваг: на відміну від терміну
«радикальні» йому не притаманні негативні асоціації з екстремізмом, він
дозволяє одночасно показати розміщення даної групи політичних партій на
партійно-політичному спектрі країни і представити сутність їх ідеології.
Історія крайніх правих політичних партій складається з двох головних
етапів. Перший з них розпочався одразу ж після завершення Другої світової
війни. Він характеризувався виникненням перших крайніх правих
політичних партій, які відстоювали ностальгічні настрої та з ідеологічного
погляду були доволі близькими до історичного фашизму. Протягом цього
373
етапу, який тривав до 80-х рр. ХХ ст.,відбувалось ідеологічне становлення
цих політичних партій, яке проявлялось у внутрішній боротьбі між
радикальними та поміркованими групами. Вони були слабкими і з
організаційного погляду через суперечки за лідерство, відсутність достатніх
фінансових ресурсів тощо. Як наслідок, протягом першого періоду крайні
праві політичні партії залишались маргінальними та лише час від часу
здобували незначні успіхи на виборах різного рівня.
Другий етап історії крайніх правих політичних партій розпочався з 80-х
рр. ХХ ст. і триває досі. У цей період виникла низка нових крайніх правих
політичних партій, як у тих країнах, де вони уже існували, так і в тих, що
раніше не відзначались радикалізацією електоральних преференцій.
Характерною ознакою цього періоду є трансформація цих політичних сил,
які остаточно перейшли на цінності крайньої правої ідеології та зміцніли
організаційно. Це дозволило їм здійснити електоральний прорив і
закріпитись в партійно-політичних системах своїх держав.
Головні причини, що сприяли зростанню електоральної привабливості
крайніх правих політичних партій, можна поділити на дві основні групи.
Перша група причин базується на зміні реалій тогочасного суспільства та
переході до постіндустріалізму. У всіх сферах суспільного життя відбулась
ціла низка змін і трансформацій, що викликало в громадськості відчуття
незахищеності. Постали і нові виклики, зокрема, імміграція, глобалізація та
мультикультуралізм, які дедалі більше турбували електорат, але не
знаходили свого місця в політичних програмах традиційних політичних
партій, що і призвело до зростання популярності крайніх правих. При цьому,
аналізуючи ймовірність голосування за крайніх правих, варто враховувати не
лише наявність у державі реальної загрози від цих явищ та процесів, а
специфіку їх сприйняття виборцями. Навіть якщо рівень імміграції
залишається низьким, але імміграція уже розглядається як серйозний виклик,
вірогідність підтримки цих політичних сил суттєво зростає.
374
Друга група причин радикалізації електоральних преференцій
пов’язана з інституційними умовами, які можуть сприяти або стати на заваді
отриманню голосів крайніми правими політичними партіями. Навіть якщо
рівень підтримки високий, виборці можуть віддавати перевагу голосуванню
за інші політичні сили, якщо для цього будуть відповідні передумови.
Найбільш очевидним та прямим є взаємовплив між рівнем підтримки крайніх
правих та виборчою системою певної країни. Найсприятливішою вважається
пропорційна виборча система, яка загалом допомагає невеликим і новим
політичним партіям. Не менш важливими є і інші правила виборів, зокрема,
те, наскільки рівним є доступ до необхідних ресурсів, а також, чи існують
обмеження на етапах реєстрації кандидатів, ведення передвиборчої кампанії і
т.д. Для закріплення здобутого успіху важливі і такі характеристики самої
політичної партії як наявність сильного лідера, розгалуженої організаційної
структури, достатніх фінансових ресурсів тощо.
Радикалізація електоральних преференцій певною мірою ґрунтується і
на ідеології крайніх правих політичних партій. Центральним поняттям для
них є народ, інтереси якого мають слугувати основою для прийняття рішень
у всіх сферах суспільного життя – політиці, економіці, суспільних
відносинах, зовнішній політиці тощо. У внутрішній політиці посилення
влади народу повинно проявлятись через максимально широке впровадження
інструментів прямої демократії, зокрема, референдумів для вирішення усіх
важливих питань. При розгляді внутрішньої політики велика увага
приділяється і такій цінності як «порядок». Крайні праві вважають його
прямо пов’язаним зі свободою, оскільки якщо життя, здоров’я і добробут
людини не захищені, вона не може почуватись вільною. Тому необхідно
докладати усіх зусиль для забезпечення правопорядку в суспільстві, в тому
числі через введення жорстких покарань за злочини, які будуть
невідворотними.
У сфері економіки крайні праві політичні партії виступають за надання
всебічної підтримки національному виробнику, насамперед, малому і
375
середньому бізнесу, а також фермерам. Будучи головними роботодавцями
країни та інвестуючи у її розвиток, вони не можуть успішно протистояти
значно багатшим і гнучкішим транснаціональним корпораціям, а тому
потребують активних дій з боку держави, яка б допомагала їм через ведення
політики протекціонізму (впровадження квот на імпорт, надання податкових
пільг тощо), а також популяризацію національного виробника.
Соціальна політика держави також повинна слугувати виключно
інтересам народу. Такі переконання крайніх правих отримали назву
«шовінізм у сфері національного добробуту». Їх сутність полягає у тому, що
національність має бути головною підставою для отримання особою будьякої соціальної допомоги – по безробіттю, соціальне житло тощо. Імміграція
створює надто велике навантаження на бюджет країни, а тому біженці та
шукачі притулку повинні розуміти, що їх добробут залежатиме виключно від
них самих.
Розглядаючи суспільні відносини, крайні праві політичні партії схильні
ідентифікувати ті чи інші групи або, навіть, окремих осіб як ворогів. Ці
погляди характеризуються як нативізм, який полягає у прагненні забезпечити
максимальну гомогенність народу. Традиційно крайні праві виокремлюють
такі групи ворогів: у межах держави та народу (національна еліта, соціальні
шахраї, люди з нетрадиційною сексуальною орієнтацією), в межах держави,
але поза межами народу (іммігранти, біженці, національні меншини), в
межах народу, але поза межами держави (громадяни, що проживають за
кордоном, етнічні групи, які належать до народу, але територіально
знаходяться поза її територією), поза межами народу і держави (окремі
іноземці, країни, групи країн, міждержавні організації тощо).
Зовнішня політика, на думку крайніх правих, має базуватись на
абсолютному пріоритеті національних інтересів. Зовнішні інституції не
повинні обмежувати суверенітет держави. Це стосується і європейської
інтеграції, через що більшість крайніх правих політичних партій відносяться
до євроскептиків. Загалом позитивно ставлячись до ідеї об’єднання народів
376
Європи, вони, у той же час, виступають за обмеження цієї співпраці
виключно тими сферами, де це буде вигідно – зовнішня політика, оборона
тощо. Однак, той напрям, у якому рухається Європейський Союз сьогодні, ці
партії вважають неправильними. Загальноєвропейські інституції одержують
надто багато повноважень, втручаючись у внутрішнє життя держав, хоча, при
цьому, вони не обираються народом і не звітують перед ним.
Кристалізація ідеології стала однією з причин зростання електоральної
підтримки крайніх правих політичних партій. Це відбулось у більшості
європейських країн, з яких на особливу увагу заслуговують Німеччина,
Австрія, Франція, Швеція та Угорщина. Найвпливовішою сучасною
крайньою правою партією Німеччини вважається Альтернатива для
Німеччини, створена у 2013 р., яка змогла не лише подолати маргіналізацію,
а й здобути високий рівень електоральної підтримки. Інші німецькі крайні
праві політичні партії другого періоду – Націонал-демократична партія
Німеччини, партія Республіканці та Німецький народний союз, який уже
припинив своє існування, проте здійснив значний вплив на розвиток
німецьких крайніх правих наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст.
Найбільш відомою австрійською крайньою правою політичною
партією є Партія свободи Австрії. Її специфіка полягає у тому, що вона є
єдиною з усіх, проаналізованих у цьому дослідженні, яка має досвід участі у
формуванні парламентської коаліції і перебування в уряді. Серед інших
сучасних крайніх правих в Австрії – Альянс за майбутнє Австрії та Команда
Штронаха за Австрію.
У Франції чільне місце серед крайніх правих займає Національний
фронт. Ця партія є менш електорально успішною, порівняно з політичними
партіями цієї групи в інших країнах. Це пов’язано, насамперед, зі
специфікою французької виборчої системи. Однак, саме вона вважається
найбільш впливовою серед крайніх правих не лише у Франції, а й у Європі
загалом. Національний фронт визначає громадсько-політичний дискурс
всередині країни та виступає рушійною силою для об’єднання крайніх
377
правих на загальноєвропейському рівні. Разом з тим, ця політична сила не
єдина у державі, хто відстоює ці цінності. Сюди також слід віднести
Національний республіканський рух та об’єднання декількох невеликих
крайніх правих під назвою Союз національних правих.
Дещо відмінною є ситуація у Швеції та Угорщині, для яких більш
характерним є існування однієї найбільш впливової крайньої правої
політичної партії, в той час як інші залишаються практично невідомими.
Через це в обох державах, як правило, домінує одна партія, а коли вона
втрачає вплив, її змінює інша. Найвпливовішою крайньою правою
політичною партією Швеції є партія Шведських демократів, яка зайняла нішу
Нової демократії, що здобула електоральну підтримку у 90-х рр. Сьогодні
Шведські демократи стали третіми в державі, що ще донедавна вважалось
неможливим для цієї країни. В Угорщині найбільш впливовою є партія Рух за
кращу Угорщину, яка здобула прихильність завдяки включенню до
політичного порядку денного такі важливі для цієї держави проблеми як
національна ідентичність та ромська меншина.
Загалом, аналізуючи історію радикалізації електоральних преференцій
в зазначених державах, варто підкреслити, що у багатьох випадках здобуття
високого рівня підтримки крайніх правих політичних партій відбувалось не
поступово, а внаслідок здійснення ними так званого електорального прориву.
Тобто, тривалий час залишаючись маргінальними, ці політичні сили
практично одномоментно демонстрували неочікувано високі результати на
виборах до місцевих, регіональних чи національних органів влади. З одного
боку, це дозволяло їм швидко пройти шлях від вуличної партії до легітимної
складової партійно-політичної системи тієї чи іншої країни. Проте, з іншого
боку, вдало здійснити це вдавалось небагатьом. Більшість крайніх правих
виявлялись неготовими до парламентської діяльності, яка потребувала зовсім
інших інструментів та вмінь, і через це, навпаки, практично одразу втрачали
підтримку, оскільки виборці починали розглядати їх як неспроможних
втілити свої програми в життя. Лише ті політичні партії, які виявлялись
378
достатньо сильними з організаційного погляду для втілення в життя своїх
передвиборчих програм і зберігали відданість основним цінностям крайньої
правої ідеології, зуміли зберегти та примножити свою підтримку.
Незважаючи на наявність великої кількості крайніх правих політичних
партій в країнах Європи, а також здебільшого високі результати їх підтримки
на виборах до загальноєвропейських інституцій, ці політичні сили поки що
не спромоглись сформувати успішне транснаціональне об’єднання на рівні
Європейського Союзу. Це зумовлено, передусім, специфікою, їх ідеології,
яка базується на нативізмі, що, своєю чергою, призводить до суперечок між
ними щодо справедливості кордонів чи територіальної належності тих чи
інших територій. Крім того, об’єднання крайніх правих може розглядатись як
намір створити своєрідний «Національний інтернаціонал», що надзвичайно
негативно сприйматиметься виборцями.
Водночас, декілька спроб утворити союз крайніх правих на
загальноєвропейському рівні уже було здійснено. Серед таких організацій –
Євронат (Європейський національний союз), Європейський національний
фронт, Альянс європейських національних рухів та Європейський альянс за
свободу. Останній було засновано ще у 2010 р. і він продовжує існувати і
досі, що уже можна вважати відносним успіхом. Однак при цьому,
невдалими залишаються і спроби сформувати окрему політичну групу у
Європейському Парламенті, що дозволило б крайнім правим брати значно
активнішу участь у формуванні порядку денного цієї інституції. І до сьогодні
представники крайніх правих розділені між двома групами – власне крайніми
правими і прихильниками євроскептицизму.
Крайні праві політичні партії існують та функціонують і в сучасній
Україні. Тут також можна виокремити два етапи їх історії, хоча вони і не
співпадають з періодизацією еволюції інших європейських партій. Зокрема,
перший етап бере свій початок з 90-х рр. ХХ ст., коли було засновано
Українську національну асамблею, Конгрес українських націоналістів та
Всеукраїнське об’єднання «Свобода» (спочатку – Українська націонал-
379
соціальна партія). Особливістю цього періоду була електоральна
маргінальність цих політичних партій, які здобували надзвичайно низькі
результати на виборах різного рівня. Разом з тим, порівняно з крайніми
правими в інших європейських країнах, українські політичні сили даного
спрямування демонстрували високий рівень впізнаваності, будучи
присутніми у громадсько-політичному дискурсі та засобах масової
інформації. Це зумовлювалось активною взаємодією цих партій з виборцями
через ведення вуличної діяльності – акцій протесту, маніфестацій, мітингів,
часто з використанням насильства, бійок з поліцією тощо.
Другий етап історії українських крайніх правих бере свій відлік з 2010-
х рр. Після обрання на пост Президента України Віктора Януковича у
суспільстві поступово формувався запит на ефективну опозицію, здатну
протистояти його режиму. Так звана «офіційна опозиція» виявилась
неспроможною до активних дій і виникла ніша, яку й заповнили крайні праві.
Першою та єдиною українською крайньою правою політичною силою, якій
вдалось здійснити електоральний прорив, була Свобода. Спочатку вона
здобула неочікувані успіхи на місцевих виборах, а у 2012 р. отримала
представництво у національному парламенті, яке зберегла і до сьогодні. Крім
неї, на другому етапі історії крайніх правих політичних партій в Україні
виникли, також і дві інші партії – Правий сектор та УНА-УНСО.
Події Революції гідності, анексія Криму Російською Федерацією та
збройний конфлікт на східних територіях України почали розглядатись
дослідниками громадської думки як такі, що потенційно можуть сприяти
підвищенню популярності крайніх правих ідей і виникненню нових
політичних партій, які відстоюватимуть ці цінності. Водночас, аналіз
партійно-політичної системи сучасної України показує протилежне – крайні
праві ідеї поки що не перетворюються у політичний мейнстріминг і
залишаються доволі маргінальними.
Відтак, станом на середину 2016 р. в Україні функціонує чотири
крайніх правих політичних партії – Конгрес українських націоналістів, ВО
380
Свобода, Правий сектор і УНА-УНСО. З електорального погляду їх вплив
поки що залишається незначним. Однак, важливою характеристикою цих
партій в Україні є високий рівень послідовності у відстоюванні своїх базових
ідейно-ціннісних засад. Це засвідчує аналіз їх програмних документів, де
присутні практично усі принципи, притаманні крайнім правим – нативізм,
економічний протекціонізм, широке впровадження інструментів прямої
демократії, наголос на необхідності розбудови сильних збройних сил,
ведення незалежної зовнішньої політики тощо.
Важливо зазначити, що ці ідеї не просто залишаються у програмних
документах цих партій і переносяться у передвиборчі програми, а й активно
відстоюються як через вуличну діяльність, так і через законодавчу роботу
тих політичних сил, які зберігають представництво у парламенті. Аналіз
змісту законопроектів, що вносились депутатами Верховної Ради України від
крайніх правих, показує, що вони вдало використовують і цей інструмент для
поширення та впровадження своїх ідей, транслюючи їх у відповідних
пропозиціях щодо нормативних актів. Враховуючи досвід європейських
держав, це може стати передумовою для подальшого електорального
зростання українських крайніх правих політичних партій та перетворення їх
у невід’ємну складову партійно-політичної системи сучасної України.