Філатов Борис Альбертович Патріотизм як чинник політичної трансформації сучасної України : Филатов Патриотизм как фактор политической трансформации современной Украины Filatov Borys Albertovych Patriotism as a factor of political transformation of modern Ukraine

Краткое описание

Філатов Борис Альбертович, Дніпровський міський голова. Назва дисертації: «Патріотизм як чинник політичної трансформації сучасної України». Шифр та назва спеціальності 23.00.02 політичні інститутитапроцеси.Спецрада Д26.001.41 Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису
ФІЛАТОВ БОРИС АЛЬБЕРТОВИЧ
УДК 329:323.213 (477)
ДИСЕРТАЦІЯ
ПАТРІОТИЗМ ЯК ЧИННИК ПОЛІТИЧНОЇ
ТРАНСФОРМАЦІЇ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ
23.00.02 – Політичні інститути та процеси
Політичні науки
Подається на здобуття наукового ступеня доктора політичних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело.
________________Б. А. Філатов
Науковий консультант Цвих Володимир Федорович, доктор політичних наук,
професор.
Дніпро — 2021

ЗМІСТ
ВСТУП . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 25
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ
ДОСЛІДЖЕННЯ ПАТРІОТИЗМУ ЯК ЧИННИКА ПОЛІТИЧНОЇ
ТРАНСФОРМАЦІЇ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ... ………………………. 33
1.1 Інтерпретації політичного значення патріотизму в
суспільних науках: ретроспектива та сучасні тенденції.. . . . . . . . . 33
1.2. Парадигми дослідження явища патріотичної політичної
ідентичності у сучасних політичних науках . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 48
1.3. Методологія аналізу патріотизму в умовах політичних
трансформацій . . ………………………………………………………...
67
Висновки до розділу 1 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 84
РОЗДІЛ 2. ПАТРІОТИЗМ ТА ОРІЄНТИРИ СТАЛОГО
ПОЛІТИЧНОГО РОЗВИТКУ В СУЧАСНОМУ СВІТІ . . . . . . . . . . . . . . 87
2.1. Демократичне політичне різноманіття та інтегруючий
вплив патріотизму . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 87
2.2.Патріотизм у глобальному та національному вимірах
сталого розвитку. . . . . . . . . . . . …………………………………………
101
2.3.Патріотизм в інституційних інноваціях сталої
демократії. . . . . . . . . . . . . ………………………………………………
119
2.4 Патріотизм у середовищі «неординарних» політичних
інститутів в Україні та за її межами…………………………………
141
Висновки до розділу 2 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 161
РОЗДІЛ 3. ДЕРЖАВНО-ВЛАДНИЙ СЕКТОР ПОЛІТИЧНОЇ
СИСТЕМИ УКРАЇНИ ТА ТРАНСФОРМАЦІЙНІ ОРІЄНТИРИ
ПАТРІОТИЗМУ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
164
3.1. Політична роль патріотизму у системній взаємодії
представницьких інститутів в Україні. . . . . . . . . . . . . . . . . …………
164
3.2. Державні та громадські форми інституційного втілення
патріотизму в Україні. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . ……………. 186
3.3. Комунікаційний вимір інституалізації патріотизму в
Україні. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . ………………………………… 207
22
3.4. Патріотична ідентичність локальних спільнот:
інтитуційні форми в сучасній Україні. . . . . . . . . . . . . . . . ………… 232
Висновки до розділу 3 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 251
РОЗДІЛ 4. ПАТРІОТИЧНІ ПОЛІТИЧНІ АЛЬТЕРНАТИВИ У
ТРАНЗИТИВНІЙ ПАРТІЙНІЙ СИСТЕМІ УКРАЇНИ. . . . . . . . . . . . . . . 254
4.1. Патріотизм у функціонуванні політичних партій в
сучасній Україні.. .. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 254
4.2. Патріотичне підґрунтя діяльності громадськополітичних рухів в Україні.. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 285
4.3. Взаємодія патріотичних політичних сил та соціального
середовища політичної системи в Україні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 306
4.4. Глобальний вимір патріотизму та політична
трансформація України. . . . ……. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 331
Висновки до розділу 4 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 347
РОЗДІЛ 5. ПАТРІОТИЗМ ЯК ЧИННИК УХВАЛЕННЯ
ПОЛІТИЧНИХ РІШЕНЬ В УКРАЇНІ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 350
5.1. Політико-технологічний та політико-комунікаційний
потенціал патріотизму в Україні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 350
5.2. Патріотизм у груповому представництві сучасної
України. . . ………………………………………………. . . . . . . . . . . . .
366
5.3. Патріотизм як чинник підвищення інституційної
спроможності громадянського суспільства в Україні…. . . . . . . . . . 382
5.4. Демократична трансформація інституційних форм
патріотизму в сучасній України. . . . …………… . . . . . . . . . . . . . . . 394
Висновки до розділу 5 . . . . . . .. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 410
ВИСНОВКИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 414
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 423
Додаток А. Патріотичні політичні партії в Украні. . . . . . . . . . 467
Додаток Б. Диференціація патріотичних громадських
об’єднань України за напрямами діяльності, відображеними у
реєстраційній назві……………………………………………………….
Додаток В. Список публікацій здобувача за темою
дисертації………………………………………………………………….
473
486
23
ВСТУП
Актуальність дослідження. Масштабні демократичні перетворення в
сучасній Україні зумовлюють необхідність пошуку форм політичної участі,
які можуть створити сприятливі умови для встановлення консолідованої
демократії та якнайповніше забезпечити реалізацію прав і свобод громадян.
Зміна динаміки політичної участі у сучасних політичних науках традиційно
фіксується на рівні владних установ або на рівні формальних політичних
суб’єктів. Однак, у багатьох країнах відбуваються кардинальні зміни саме на
мікрорівні демократичної політики. У цьому контексті потрібно шукати той
ключовий чинник, який може істотно збільшити інтенсивність політичної
участі та її зв’язок зі зміцненням демократичних політичних інституцій.
Розвиток транзитивних демократій у сучасному світі має істотну
залежність від національних особливостей взаємодії влади і суспільства.
Одним з найбільш перспективних шляхів до зміцнення демократичних
політичних інститутів в Україні є встановлення особливостей мотивації дій
громадян та зміни їхньої поведінки у межах координації спільних акцій щодо
підтримки тих чи інших інститутів. У такій ситуації політичний вимір
патріотизму проявляється не лише як явище відстоювання ідеологізованих
поглядів на суспільно-політичний розвиток, але й як чинник мотивації
громадян до участі в політиці на широкій ціннісній основі.
Творення демократичних інститутів у рамках політичної модернізації
сучасної України знаходить своє відображення як результат згуртування
певних груп у суспільстві на основі патріотичних цінностей та їхньої ролі у
формуванні демократичної політичної влади. Водночас наповнення
функціонування вітчизняних політичних інститутів демократичним змістом у
рамках тієї чи іншої стратегії трансформації потребує нової візії патріотизму.
Зокрема, все більшого значення набуває його інтерпретація як узгодженої
реакції певних верств населення на зовнішні зміни та корекцію курсу
держави. Консолідація демократичних політичних інститутів у рамках
24
реалізації політичних трансформацій також потребує розгляду з точки зору
патріотичної політичної перспективи. В Україні вона набуває вирішального
значення, оскільки політичну мобілізацію громадян та закріплення певних
демократичних процедур у практиці політичного співжиття слід розглядати
як важливий етап у рамках процесів європейської інтеграції та джерело
нових можливостей для державотворення. Це актуально для багатьох нових
демократій, які з’явилися внаслідок подій «Арабської весни», а також для тих
країн, де відбулися так звані «кольорові революції». Крім того,
трансформаційні процеси вимагають аналізу політичної самореалізації
громадян на патріотичній основі в Україні за цифрової та мережної доби.
Звернення до теми патріотизму у межах дослідження особливостей
транзитивної демократії в Україні визначає специфіку її переходу до засад
сталого політичного розвитку, коли змістом патріотичних політичних дій
громадян стають не ідеологічні доктрини, а прагматичні інтереси, пов’язані із
національною державністю. Для сучасної України, у період після
Євромайдану, ці процеси є визначальними для розбудови самодостатньої
демократичної системи. Отже, процеси утвердження патріотизму як
політичного явища є важливими як з точки зору сучасних політологічних
досліджень, так і розвитку вітчизняної політичної практики.
Об’єктом дослідження є чинники політичної трансформації сучасної
України.
Предметом дослідження є патріотизм як чинник політичної
трансформації сучасної України.
Метою дисертаційної роботи є дослідження патріотизму як чинника
політичної трансформації сучасної України.
Виходячи з даної мети, в роботі поставлено такі дослідницькі
завдання:
- обґрунтувати теоретичні засади дослідження сучасного патріотизму в
рамках політичних трансформацій в Україні та диференціювати сучасні
методологічні підходи до аналізу трансформаційних впливів патріотизму на
політичні інститути в Україні;
25
- визначити вплив патріотизму в контексті трансформації процесів
політичної участі в Україні;
- розкрити значення інституційних інновацій сталої демократії в
умовах інформаційно-цифрової та комунікаційної доби для розвитку
патріотизму в сучасній Україні;
- встановити зміст патріотичної політичної ідентичності як основи
консолідації демократичних політичних інститутів в Україні;
- виокремити специфіку патріотичної ідентичності малих груп та
локальних спільнот у трансформаційних процесах в Україні;
- репрезентувати динамічні аспекти інституалізації патріотизму у
сучасному світі та їх значення для політичних трансформацій в Україні;
- визначити трансформаційну специфіку патріотизму у країнах сталої
демократії;
- розкрити українську специфіку інституалізації патріотизму у рамках
функціонування партійної системи та системи групового представництва
політичних інтересів в Україні;
- визначити етапи та динамічні зміни інституалізації патріотизму у
рамках політичного процесу сучасної України на макро- і мікрорівні;
- з’ясувати напрямки оптимізації інституційних форм патріотизму у
процесах модернізації та демократизації сучасної України та значення
патріотизму в ухваленні політичних рішень.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в
дисертації вперше у вітчизняній політичній науці комплексно розкрито
специфіку та особливості патріотизму як чинника політичної трансформації
сучасної України. Конкретні пункти наукової новизни полягають у
наступному.
Вперше
- обґрунтовано власну концепцію патріотизму як чинника політичної
трансформації сучасної України, що полягає у набутті діяльністю конкретних
демократичних політичних інститутів патріотичного характеру, а також
значення центрів демократичного перетворення політичного процесу та його
26
інтенсифікації. У межах цієї концепції державно-владні та політикопредставницькі інститути свідомо обирають вектор патріотичної політичної
дії, спрямованої на захист національних інтересів та розбудову державності.
Патріотична політична дія має прояв у політичних рішеннях, виборі
політичних альтернатив, оцінці проміжних та кінцевих результатів державної
політики, розвитку структур громадської самоорганізації;
- запропоновано перелік патріотичних цільових орієнтирів щодо
якісних перетворень конкурентної політики в Україні. До них належать
патріотична політична концентрація (зосередженість політичних суб’єктів на
досягненні патріотичних політичних цілей), патріотичний самоконтроль
(свідоме утримання політичних акторів від досягнення цілей, які суперечать
патріотичній політичній альтернативі), патріотична конструктивність
(налаштованість учасників політичних взаємодій на співпрацю з метою
реалізації патріотичної політичної альтернативи), патріотичний консенсус
(одностайність щодо шляхів та методів досягання патріотичних політичних
цілей);
- виявлено значення патріотизму в Україні як чинника консолідації
демократичних політичних інститутів. Воно має прояв в інтеграції та
координації діяльності парламенту, партій, груп інтересів, громадських
організацій, місцевих громад на патріотичній основі відповідно до
встановлення/поновлення синергійних зв’язків між інституційною
структурою політичної системи і зовнішнім соціальним середовищем.
Головним процесом патріотичної політичної консолідації виступає
просування патріотичних політичних ініціатив до порядку денного діяльності
конкретного інституту, формування патріотичних цілей політичного
менеджменту, розкриття патріотичних смислів у політико-комунікаційних
кампаніях;
- з’ясовано значення патріотизму в Україні у контексті утвердження
спроможності політичних інститутів у рамках перехідної демократії. Воно
розкривається на основі підвищенні рівня функціональності (спроможності)
окремих інституцій та політичної системи в цілому, виробленні
27
автентичності практик політичної репрезентації та управління на основі
міркувань національної свободи та національних потреб, вимог, інтересів, які
просуваються на програмний рівень інституалізації політичної системи за
допомогою впливу формальних і неформальних патріотичних політичних
суб’єктів на формування національного, регіонального й локального
патріотичного порядку денного;
- виявлено ознаки трансформаційного потенціалу патріотизму у
контексті процесів демократичних перетворень в Україні. До них належать
позитивний вплив на ключові критерії політичної трансформації
(демократизацію державної структури, активізацію політичної участі,
стабільність демократичних інституцій, політичної інтеграції суспільства
тощо) та збільшення відкритості та відповідальності інститутів публічного
врядування, подолання тенденцій до атомізації суспільства й запобіганні
ескапістським тенденціям, зростанні рівня політичної залученості та довіри
громадян, артикуляція стратегічних цілей демократичних та
євроінтеграційних перетворень.
Набуло подальшого розвитку
- обґрунтування ролі патріотизму в рамках усунення
посткомуністичних політичних практик в Україні, яке репрезентоване у
процесах підвищення дієвості політичного лідерства, відповідальності
політичних еліт, просування реформ, стимулювання громадського контролю,
викриття політичної корупції, непублічних домовленостей, запобігання
адміністративному політичного тиску, зловживанню владою, обмеженням
свободи слова тощо;
- визначення політичних технологій стимулювання патріотичного
самовизначення та самовідтворення громадянського суспільства в Україні,
які полягають в оптимізації ідеологічних і ціннісних альтернатив
патріотизму, в розбудові адаптивної мережної структури патріотичного
громадського середовища, оновленні механізмів рекрутування політичних
активістів, забезпеченні координації патріотичних громадських осередків та
груп у рамках національних, регіональних та локальних політичних проєктів;
28
- концептуальні засади демократизації та патріотичного
самовизначення на локальному рівні в Україні, які виражені у структуруванні
ендогенних чинників політичного процесу місцевих громад на основі
патріотичного політичного консенсусу та підвищення легітимності
патріотичних владно-політичних рішень відповідно до реалізації
прагматичних (соціетальних) інтересів громадян.
Уточнено
- ключові особливості політичної інституалізації патріотизму у рамках
демократичних трансформацій в Україні після подій Революції Гідності у
порівнянні з практикою функціонування сталих демократій. У країнах сталої
демократії інституалізація патріотизму є процесом адаптації патріотичної
ідентичності до норм конституційної ліберальної демократії. Натомість в
Україні інституалізація патріотизму відбувається як реакція політичного
середовища на деідеологізацію та деавторитаризацію суспільства. У зв’язку з
цим найбільш перспективним вектором політичної інституалізації
патріотизму в Україні виступає консолідація патріотичних політичних сил та
патріотичного громадського середовища на широкій (ліберальній) ціннісній
основі;
- основні принципи утвердження патріотичної політичної альтернативи
на національному, регіональному й локальному рівнях в Україні. До них
належать: агрегування та прагматизація патріотичних політичних вимог,
проєктний принцип розвитку патріотичних політичних сил, координація
патріотичних політичних програм, інноваційність патріотичної політичної
пропозиції, інклюзивність патріотичного партійного та громадського
середовища, децентралізація та локалізація патріотичної політичної участі,
адаптація до змін поточної політичної ситуації;
- систематизацію змісту етапів демократичної трансформації
політичної системи України на основі реалізації патріотичних політичних
дій: 1) утвердження політичних механізмів суверенної державності (фокусна
подія – проголошення Незалежності України у 1991 р.); 2) формальна
легітимація демократичних «правил політичної гри» (фокусна подія –
29
ухвалення Конституції України у 1996 р.); 3) утвердження захисту прав і
свобод громадян як ключової політичної практики (фокусна подія –
Помаранчева революція у 2004 р.); 4) інтенсифікація політичної участі
громадян, декларування початку консолідації демократії (фокусна подія –
Революція Гідності у 2014 р.).
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тему
даного дисертаційного дослідження затверджено Вченою радою
Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара.
Дисертаційне дослідження пов’язане з розробкою наукової теми «Сталий
політичний розвиток України в умовах демократичного транзиту та
європейської інтеграції» (держреєстраційний № 0119U100299), яку виконує
кафедра політології Дніпровського національного університету імені Олеся
Гончара.
Практичне значення одержаних результатів одержаних результатів
визначається його актуальністю, новизною і висновками. На підставі
проведеного дослідження зроблено теоретичні узагальнення та висновки,
методологічна та практична значущість яких зумовлює використання здобутків
дисертації в подальших дослідженнях патріотизму як чинника демократизації й
політичної модернізації в умовах демократичного трназиту. Результати
дисертаційного дослідження в сукупності утворюють теоретичні,
концептуальні, методичні і методологічні основи для актуалізації патріотичної
політичної альтернативи в сучасній Україні, набуття патріотичними
політичними стратегіями та програмами високого рейтингового статусу у
політичному порядку денному українського суспільства. Основні положення,
висновки та рекомендації можуть бути використані у підвищенні ефективності
діяльності представницьких та виконавчих установ деравної влади й місцевого
самоврядування, політичних партій, громадських організацій та рухів. Також
положення дисертації можуть бути застосовані задля патріотичного
стимулювання державного будівництва, розвитку самодостатніх
територіальних громад та утвердження сталої демократії в Україні.
30
Отримані результати дослідження можуть бути використані у плануванні
політичної діяльності щодо розбудови консолідованих патріотичних
політичних сил в Україні.
Основні результати й висновки дисертаційного дослідження можуть
скласти матеріал для розгляду політичних альтернатив у рамках розробки
антикризових політичних програм на національному, регіональному та
локальному рівні.
Матеріал дисертації може бути використаний в освітній діяльності у
рамках формування компетентностей політичного аналізу, громадянського
світогляду, лідерських якостей, політичної відповідальності тощо.
Особистий внесок здобувача. Основні результати і висновки
дослідження отримано автором самостійно, викладено в одній індивідуальній
монографії, 26 статті у фахових наукових виданнях України та зарубіжних
виданнях з політичних наук, 18 публікаціях у збірниках матеріалів
конференцій та читань.
Апробація результатів дисертації. Проблематика, структура,
положення та результати дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри
політології Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара.
Окремі положення дослідження були апробовані в одноосібних
доповідях на Всеукраїнській науково-практичній конференції «Пріоритетні
завдання і стратегії розвитку суспільних наук» (м. Запоріжжя, 17-18
листопада 2017 р.), Міжнародній науково-практичній конференції
«Суспільні науки сьогодні: постулати минулого і сучасні теорії» (м. Дніпро,
3-4 листопада 2017 р.), Міжнародній науково-практичній конференції
«Чинники розвитку суспільних наук у XXI столітті» (м. Львів, 27-28 жовтня
2017 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Теорія і практика
актуальних наукових досліджень» (м. Львів, 27-28 жовтня 2017 р.),
Міжнародній науково-практичній конференції «Роль права та закону в
громадянському суспільстві» (м. Київ, 9-10 лютого 2018 р.), ІХ Міжнародній
науково-практичній Інтернет-конференції «Актуальні дослідження в
соціальній сфері» (м. Одеса, 17 листопада 2017 р.), Міжнародній науковопрактичній конференції «Правова держава: історія, сучасність та
31
перспективи формування в Україні» (м. Ужгород, 16-17 лютого 2018 р.),
Міжнародній науково-практичній конференції «Людське співтовариство:
актуальні питання наукових досліджень» (м. Дніпро, 16-17 лютого 2018
р.), III Міжнародній конференції «Зимові наукові читання» (м. Київ, 31 січня
2018 року), Міжнародній науково-практичній конференції «Рівень
ефективності та необхідність впливу суспільних наук на розвиток сучасної
цивілізації» (м. Львів, 23-24 лютого 2018 р.), V Міжнародній науковопрактичній конференції «Людина, суспільство, політика: актуальні виклики
сучасності» (м.Одеса, 23-24 лютого 2018 р.), Міжнародній науковопрактичній конференції «Верховенство права у процесі державотворення та
захисту прав людини в Україні» (м. Одеса, 9-10 лютого 2018 р.),
Міжнародній науково-практичній конференції «Держава і право в умовах
глобалізації: реалії та перспективи» (м. Дніпро, 2-3 лютого 2018 р.),
Всеукраїнській науково-практичній конференції «Правові засади
суверенного розвитку України в умовах гібридної війни» (м. Київ, 21 лютого
2018 року), Міжнародній науково-практичній конференції «Рівень
ефективності та необхідність впливу науки на нормотворчу діяльність та
юридичну практику» (м. Харків 2-3 лютого 2018 р.), Міжнародній науковопрактичній конференції «Право як ефективний суспільний регулятор» (м.
Львів, 16-17 лютого 2018 р.), Міжнародній науково-практичній конференція
«Концепція розвитку правової держави в Україні» (м. Київ, 13-14 жовтня
2017 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Цінність права як
найефективнішого регулятора суспільних відносин» (м. Харків, 6-7 жовтня
2017 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми
законодавства України: пріоритетні напрями його вдосконалення» (м. Одеса,
13-14 жовтня 2017 р.).
Основні положення дисертації обговорено на міжкафедральному
семінарі факультету суспільних наук і міжнародних відносин Дніпровського
національного університету імені Олеся Гончара.
Публікації. За результатами дослідження автором одноосібно було
опубліковано 21 наукових статей у вітчизняних фахових виданнях з
32
політичних наук, 5 із яких у виданнях, що входять до міжнародних
наукометричних баз, 5 публікації – у закордонних виданнях, а також 18
доповідей в матеріалах конференцій.
Структура роботи. Дисертаційна робота визначається поставленими
цілями та завданнями і складається зї вступу, пяти розділів, дев’ятнадцяти
підрозділів, висновків та списку використаних джерел та двох додатків.
Загальний обсяг дисертації 465 сторінок, у тому числі список використаних
джерел – 43 сторінки. Список використаних джерел містить 794
найменування.

Список литературы

ВИСНОВКИ
1. Міждисциплінарне осмислення патріотизму в ретроспективі
суспільних наук було реалізоване в рамках провідних політико-філософських
концепцій. Антична традиція бачила у патріотизмі частину загально
цивілізаційного упорядкування полісного світу, у якому громадянин є
активним учасником подій управління й представництва. Отже, від початку
осмислення політичного життя патріотичні конотації політичних рішень
були пов’язані з центральними проблемами політичного світу. В умовах
античної грецької полісної та римської республіканської демократії
патріотизм виступає атрибутом надання смислу колективним практикам у
сфері політики.
Ренесансна інтерпретація патріотизму розкрила аспект
надіндивідуальної та надоб’єктної єдності державності. У творах
Н.Макіавеллі патріотизм також є мотиваційним чинником спільної
політичної діяльності, але у політичному просторі, який має універсальний та
інтегрований характер.
Політична філософія Нового часу забезпечила патріотизм новим
змістом постійного та нормативно зумовленого співжиття громадян –
громадянського суспільства. Цей концепт на тривалий період сформував
образ належності громадянина до публічної спільноти, а в інтерпретації
Г.Гегеля – до правової держави. Це спричинило появу уявлення про правову
площину усіх громадських політичних практик всередині національної
держави.
Політико-філософські засади інституалізації патріотизму також
визначаються традицією просвітництва, в якій суверенітет народу став
засадами формування інститутів управління і представництва базовою
філософською ідеєю щодо інституалізації патріотизму стало природне право
народу обрати модель свого правління на конкурентних засадах. Ідея
забезпеченості правління на користь народу як суверену визначила основи
для нових інституційних перетворень в республіканських та конституційномонархічних системах. Отже, підсумком політичної філософії Просвітництва
415
стала сама можливістьактивізму громадян як частини певної цілісної
території.
Традиція європейського та північноамериканського Просвітництва
забезпечила тлумачення політичного патріотизму не лише як можливості, але
й як необхідної умови забезпечення ефективної представницької влади та
трансформації політичних інститутів. Отже, політико-філософське
обґрунтування сучасного політичного патріотизму забезпечили його
визначальну позицію у політико-інституційних системах сучасної демократії
у політико-філософських традиціях обґрунтовано статус патріотизму як
чинника перетворень політичних інститутів, їх укріплення, видозміни
позиції, яка визначає якість інститутів.
2. Як свідчить розглянутий у дисертації матеріал, інституалістська та
неоінституалістська методологічні рамки забезпечили досить стійкі підходи
до інтерпретації патріотизму як чинника інституалізації в рамках
нормативного, або старого інституціалізму, патріотизм міг стати чинником
інституалізації виключно на засадах імплементації правових доктрин,
якімістяться в основах конституціоналізму та розбудови республіканської
державності, як французька, так і американська інтерпретації політичного
інституціоналізму виводили патріотизм за рамки системи відносин
конкретних політичних акторів, натомість неоінституалістська традиція
забезпечує проактивну позицію і роль патріотизму, оскільки не вбачає у
видозміні політичних інститутівненормативні засади, а діяльність і стан
зміни суспільства в цілому. Тому, вплив патріотичних груп,
неінституалізованих дискурсів, соціокультурних конотацій патріотизму на
появу тих, чи інших стійких політичних практик в Україні сформували
можливості уявлення складної та динамічної інфраструктури політики.
Бачення патріотизму у неоінституалістській перспективі базується на
концепції раціонального вибору громадян, якідля відстоювання своїх
патріотичних інтересів обирають певні інституційні форми. Патріотизм у цій
схемі виступає не феноменом світосприйняття, або ціннісного обґрунтування
поведінки, а перш за все,як стан ідентичності, який впливає на колективну
дію і реалізацію певного політичного курсу. Патріотизм виступає як певна
416
раціональна альтернатива для політичного активізму в Україні, спільної
діяльності та досягнення прийнятних політичних результатів і статусу-кво у
суспільстві набуває статусу чиннику подолання політичної невизначеності та
спрямування політичної активності індивідів і груп.
3. Специфіка політичного патріотизму у країнах сталої демократії
полягає у його зв'язку з з ідеологічними традиціями, а також із наявної
інституційною структурою політичних сил та конфігурацією спектру історію
та спроби встановлення політичних інститутів у сталих демократіях.
Доцільніше вести мову про відповідність країн розвиненої
особливим вимогами інституційного характеру. У постмодерному світі
змінюється характер колективної політичної дії, яка призводить до
становлення політичних інститутів громадянського суспільства на основі
соціального капіталу для індивідуальних або групових проявів патріотизму у
контексті суспільного ставлення до виразу політичної позиції. У роботі
встановлено, що спільна діяльность та можливість реалізації індивідуальних і
гурпових планів, створення мереж співпраці, а також можливості координації
дій на основі локальних політичних потреб та інтересів спричиняє
алгоритмізація політичних дій громадян, які ведуть до інституалізації
політичного патріотизму. Особливістю динаміки інституалізації політичного
патріотизму у країнах сталої демократії є етап деінституалізації, або втрати
інституційних рис тими політичними силами, які у минулому виступали
основою патріотичного політичного спектру. Втрата популярності старими
правими й консервативними партіями визначила вихід патріотичної
проблематики з політичного порядку денного ліберальних демократій.
Водночас умови зміни міжнародної безпеки, проблеми міграції та
економічний занепад визначили появу тенденції до реінституалізації – появи
патріотичних політичних мереж та громадських рухів, які посіли нішу
традиційних політичних партій. Інституалізація політичного патріотизму у
країнах сталої демократії засвідчила, що можливості реалізації політичних
вимог залежить не лише від стану політичної системи, але й від рівня
активності соціального середовища. Поява нових політичних інститутів, які
відзначається мобільністю, інноваційністю й креативністю засвідчили про
417
спроможність сталих демократії пристосовуватися до нових політичних
умов. Цими умовами стала зміна стратегії політичного націоналізму на
мультикультуралізм, втрата значення традиційними соціальними і
гендерними ролями, а також зростання рівня позаідеологічного політичного
екстремізму й подрібнення політичної участі на локальному рівні
Специфіка інституалізації патріотизму у країнах сталої демократії була
зумовлена варити втратою стабільності системи держави загального
добробуту. Особливо наочно це проявилася у південно європейських країнах:
Греції, Італії, Іспанії тощо. У цих державах рівень соціальної стабільності та
добробуту основних верств населення драматичного змінився протягом
короткого часу. Тому поява рухів за сецесію в Іспанії, а також
іредентистських організацій в Італії та Греції стала основою заміни
громадянським патріотизмом патріотизму загальнодержавної
пронаціоналістичної доктрини.
Інноваційний характер патріотизму у країнах сучасної Європи
проявився через втрату пояснювальної спроможності традиційними соціалдемократичними та неоконсервативними й неоліберальними партійними
доктринами. Інноваційна природа інституалізації сучасного патріотизму у
країнах Європи полягає у набутті нових інституційних рис старими
політичними інститутами та переходу неполітичних утворень у розряд
політичних. Йдеться про нові політичні сили без виразної ідеологічної
ідентичності та зв'язку з традиційними парламентськими політичними
силами. Також політична інноваційність проявилася у можливості
абсорбувати соціальні потреби громадян у політичні вимоги. Патріотизм став
спроможним до широкого розповсюдження елементарних проблем та станів
свідомості громадян. Ними є почуття небезпеки, почуття незахищеності,
претензії до спроможності держави виконувати свої функції та задовольняти
нові потреби у межах розвитку суспільства споживання.
4. У межах дослідження встановлено, що процеси політичної участі, які
є базовими для інституалізації патріотизму, набули трансформаційного
характеру. Концептуальне обґрунтування політичної участі остаточно
втрачає зв'язок із біхевіористською схемою стимулу та реакції. Патріотичне
418
забарвлення політичної участі набуває фрагментарної причинності. Її
проявами є індивідуалізація політичної участі, збільшення альтернатив
політичного вибору, зміна критеріїв результативності політичних дій. Звідси
поведінкова парадигма політичної участі змінила свій фокус з причиннонаслідкового ланцюгу на діяльність та її результативність. У цьому контексті
найдрібніші й найелементарніші форми політичної участі набувають
організованого та запланованого характеру. Вони стають зумовленими
діяльністю аналізом та експертизою. Це, своєю чергою, спричиняє зміну у
сприйнятті суб'єктності політичної дії. Політична поведінка більше не є
об'єктом впливу, вона формується на основі автономних дій суб'єкта. Ним
може бути як індивід так і мала (локальна) група громадян.
5. Зміст політичної ідентичності формується на основі аналізу
соціальної структури. Сучасне суспільство є досить фрагментованим у своїй
будові. Отже, соціальні аспекти ідентичності, які впливають на політичну
ідентифікацію особистості та соціальних груп, визначається мінливими
умовами. Політична самореалізація як основа політичної ідентичності
патріотизму в умовах демократії зближуються із соціальними аспектами
життєдіяльності людини. Формування патріотичної політичної ідентичності
визначаються прагматично політичним і ситуативним міркуванням. Це
відбувається внаслідок розширеного впливу медійних маніпуляцій.
Психологічні детермінанти патріотичної політичної ідентичності, які
домінували у політичних дослідженнях, також поступаються владно
зумовлених інтересам людини та її реакції на навколишнє політичне
середовище не в емоційному, а в раціональному сенсі. Політико-культурні
переваги пояснення політичної ідентичності також набувають нової
інтерпретації внаслідок появи перехідних політико культурних типів які
ставлять під сумнів домінування активістської демократичної культури як
норми та еталону для перехідних суспільств. Отже, мотивація для
патріотичної політичної ідентичності значно розширюється й
диференціюється. Вона набуває характеру особистісних, територіальних та
конфесійних розбіжностей які вкладаються у концепцію розколів Стейна
Роккана. Однак, вони розподіляються не за географічною ознакою, а на
419
основі розбіжностей, навіяних медіа-структурою суспільства Таким чином,
політичний патріотизм є явищем, яке впливає на політичні інститути з огляду
на все різноманіття умов життя умов життя й політичного вибору
громадянина як у реальному так і у віртуальному світі.
6. Дослідження локальної політичної ідентичності в аспекті
інституалізації патріотизму стосовно особливостей політичного розвитку
малих груп і локальних спільнот в Україні дає змогу стверджувати, що
локальні спільноти сприймають політичний патріотизм на етапі первинної
політичної соціалізації та як обґрунтування забезпечення громадянських прав
і свобод. Домінантна культура забезпечує патріотичну ідентичність
місцевими соціокультурними смислами. Поряд з цим, патріотизм може
конфліктувати із культурою суспільства споживання, що може визначати
досить радикальні конфлікти. Також крайніми інституційними формами
втілення патріотизму у трансформаційних демократіях можуть бути
радикальні та екстремістські політичні організації. В умовах сталої
демократії політичний патріотизм стає основою для політичного
самовизначення середнього класу та найбільш поширених верств
громадянського суспільства. Натомість політичний патріотизм на
локальному рівні транзитивних країн має істотні перешкоди. Інституційна
інфраструктура політичного самовираження громадян не є сформованою, що
визначає певну маргінальність патріотизму. Водночас у суспільствах сталої
демократії налагодження локальної та політичної інфраструктури дозволяє
громадянам висловлювати свої патріотичні уподобання й втілювати їх у
конкретний прагматичний політичний результат. Також це дозволяє долати
нетерпимість і ксенофобію між різними культурними, конфесійними та
етнічними групами на спільній платформі ставлення до держави і політичної
нації. Крім того, потенціал патріотизму у локальних спільнотах дає змогу
диференціювати конструктивні й деструктивні конфлікти, які підтримують
динаміку розвитку та функціонування політичних інститутів консолідованої
демократії
7. Динамічні аспекти інституалізації сучасного патріотизму в Україні
пов'язані із специфікою політичного розвитку конкретних регіонів світу.
420
Основними параметрами динаміки стали конфронтація політичних сил та
нерозвиненість громадянських інститутів в окремих територіальних ареалах.
Демократія як системна рамка для політичних інститутів більшості країн
світу вимагає від світського патріотизму значних зусиль для забезпечення
інституалізації. Складнощі виникають у ситуаціях реалізації індивідуальних і
колективних інтересів та традиційного підпорядкування авторитарній владі.
Також особливим чинником інституалізації патріотизму для окремих
країнах світу у порівнянні з Україною, стали дії немодернізованої держави,
яка здійснює політику примусом стосовно певних етнічних груп. У такій
ситуації досить складно відокремити етнонаціоналізм, трайбалізм та більш
елементарні норми соціального згуртування від світського патріотизму.
8. Особливостями патріотизму України як держави
постсоціалістичного типу полягають у закріпленні політичних практик сталої
демократії в політичному процесі. Це стосується як рівнів політичної
системи та способів самої політичної діяльності щодо створення
демократичних політичних інститутів: парламентаризму, партій,
самоврядних спільнот на основі політичної інженерії після демонтажу
комунізму. Досвід засвідчив, що деякі політичні інститути не набули того
вигляду, який вони мають у сталих демократіях. Політичний патріотизм як
чинник подолання етатизму проявив себе у пострадянських країнах.
Державоцентризм став тим чинником, який визначив певний рівень
дисфункційності демократичних політичних інститутів, особливо на
локальному рівні. Патріотизм у країнах вишеградської групи встав чинником
тимчасового подолання посткомуністичного етатизму, забезпечення
політичної конкуренції та глибоких реформ. Однак ці тенденції мали місце
до економічної кризи 2008 – 2010 років. З погіршенням економічної ситуації
навіть у Польщі та Угорщині ліберальний патріотизм був замінений
етнонаціоналізмом, який визначив програму функціональні зміни інститутів
ліберальної демократії на особливу модель національної державності.
Запозичення інституційних моделей у країнах Заходу не мало такого
вражаючого ефекту, як у постколоніальних країнах. Тим не менш,
політичний патріотизм старої Європи неповною мірою відповідає
421
інституційним практикам нових членів ЄС. У політичному житті
неліберальних демократій відсутні деякі відповідники інституційних практик
локального солідаризму, збереження культурного різноманіття,
толерантності. Такі країни, як сучасні Польща й Угорщина являють собою
гібридні політичні режими, які сполучають демократичні й квазіавторитарні
практики. Динамічними характеристиками патріотизму у країнах
посткомунізму стали: можливість репрезентації своєї позиції, творення
широких громадських об'єднань, поява великої кількості патріотичних
політичних сил, які діяли на формальній основі, формування особливого
неформального патріотичного середовища. Поряд із цим інституалізація
політичного патріотизму у країнах Центральної і Східної Європи
відзначалося кон’юнктурністю та ситуативністю.
9. Український контекст інституалізації патріотизму зумовлений як
перехідним характером української державності, Так і подієвим контекстом її
політичного розвитку. Вплив державоцентризму, характерний для багатьох
трансформаційних країн, в Україні збільшується внаслідок пострадянської
специфіки. Інституалізація громадянського суспільства хвилеподібна
внаслідок розв'язання політичних криз та екстремумів політичного розвитку.
Український політичний патріотизм у громадській свідомості тісно
пов'язаний з націоналізмом, конфесійною ідентичністю. Одночасно події
Помаранчевої революції і Євромайдану дозволяють стверджувати про
розбудову інституційної основи європейського демократичного патріотизму.
Автократичний характер української політичної влади та еліт є чинником, що
стримує процеси інституалізації патріотизму. Але на відміну від країн Азії, в
Україні наявні світські інститути, які намагаються забезпечувати політичну
взаємодію громадян, захист їхніх інтересів незалежно від владної команди.
Інституційні реформи згори зменшують потенціал патріотичної політичної
ініціативи. Внаслідок цього громадянське суспільство у більшості випадків
протиставляється владній команді, навіть якщо остання має реформаторські
спрямування. Формування спроможних і дієздатних громадянських спільнот
в Україні потребує вироблення не лише доктринальних засад патріотизму,
але й пошуку втілення у соціальних громадських практиках. У зв'язку з тим,
422
що мережа громадських структур є чисельною але фрагментарно й
атомізованою, політична інституалізація патріотизму весь час перебуває на
початковому етапі. Військові події на Сході країни забезпечили
інституалізацію самодостатнього волонтерського руху. Цей рух наразі
потребує втілення і реалізації у мирних завданнях та політичних процесах.
10. Політичний досвід незалежної України засвідчив, що напрямками
оптимізації інституційних форм патріотизму є посилення громадських
структур на локальному рівні. Зазначені структури мають широкий діапазон
політичного застосування. З одного боку, вони мають виражати прагматичні
інтереси громадян: від комунальних проблем до самопрезентації політичних
уподобань. Найбільш придатними інституційними формами є локальні клуби
і мережі політичних однодумців, які намагається діяти спільно й вирішувати
проблеми місцевих громад та сусідських спільнот. Патріотизм як чинник
політичного об'єднання громадян знижує особливості етнічної свідомості та
конфесійні розбіжності. В Україні після Революції Гідності посилюється
вектор інституалізації, пов'язаний із добровільністю об'єднань. Неформальні
об'єднання, характерні для часів президентства Л. Кучми та В. Януковича,
поступово відходять у минуле. Патріотизм стає площиною настанов, яка
дозволить не переконувати громадян долучитися до політичної участі на
ідеологічних засадах, а вирішувати свої соціальні питання, пов'язуючи їх з
розвитком державності та перспективами успішності України. У цілому
перешкодами на шляху інституалізації патріотизму в Україні є технологічні й
проектні підходи до забезпечення успіху політичної діяльності. Однак,
парадоксом української політичної дійсності є те, що патріотизм може стати
реакцією громадян на маніпулятивні й технологічні дії політичних суб'єктів,
сприяти формуванню самоорганізованого громадського середовища
української політики.