Романюк Анатолій Семенович. Порівняльний аналіз політичних систем країн Західної Європи інституційний вимір

Краткое описание

Львівський національний університет імені Івана Франка

На правах рукопису

РОМАНЮК Анатолій Семенович

УДК 321.01 (4-15)

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ПОЛІТИЧНИХ СИСТЕМ КРАЇН ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ: ІНСТИТУЦІЙНИЙ ВИМІР

Спеціальність 23.00.02 – політичні інститути і процеси

Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора політичних наук

Науковий консультант: доктор політичних наук, професор
Денисенко Валерій Миколайович

Львів – 2008

ЗМІСТ
Вступ................................................................................................................... 4
Розділ 1. Методологічні засади порівняльного аналізу
політичних систем...........................................................................................
15
1.1 Становлення та основні етапи розвитку порівняльної політології......... 15
1.2 Особливість методу порівняльного дослідження..................................... 28
1.3 Сутність неоінституціоналізму.................................................................. 37
1.4 Інституційний компонент аналізу політичних систем
держав Західної Європи....................................................................................
48
1.5 Ступінь вивчення проблеми “Порівняльний аналіз політичних
систем держав Західної Європи”.....................................................................
54
Розділ 2. Основні соціополітичні поділи у державах Західної
Європи................................................................................................................
63
2.1 Сутність та основні підходи щодо визначення соціополітичних поділів.................................................................................................................
63
2.2 Соціально-економічна основа соціополітичних поділів......................... 75
2.3 Етномовна основа соціополітичних поділів............................................. 89
2.4 Феномен міграції до країн Західної Європи як підстава формування нового соціополітичного поділу......................................................................
112
2.5 Релігійна основа соціополітичних поділів................................................ 131
2.6 Територіальна основа соціополітичних поділів....................................... 152
2.7 Соціополітичний поділ “нової політики” 165
Розділ 3. Роль і значення глави держави у країнах Західної
Європи................................................................................................................
180
3.1 Позиція глави держави у конституційних монархіях.............................. 180
3.2 Президент як глава держави....................................................................... 186
3.2.1 Вимоги до кандидатів на посаду президента................................. 187
3.2.2 Права та обов’язки президентів європейських держав................. 193
3.2.3 Порівняння рівня компетенції президентів.................................... 205
Розділ 4. Порівняльна характеристика парламентів
країн Західної Європи.....................................................................................
210
4.1 Вимоги щодо кандидатів у депутати і депутатів...................................... 212
4.2 Структура парламентів............................................................................... 217
4.3 Особливість верхніх палат.......................................................................... 227
4.4 Представництво жінок у парламентах....................................................... 239
4.5 Функції парламентів.................................................................................... 241
Розділ 5. Порівняльна характеристика урядів держав Західної Європи................................................................................................................
253
5.1. Уряд в системі виконавчої влади.............................................................. 253
5.2. Глава уряду.................................................................................................. 257
5.3. Типологія урядових кабінетів у країнах Західної Європи...................... 265
5.3.1. Однопартійні уряди більшості........................................................ 271
5.3.2. Коаліційні уряди.............................................................................. 273
5.3.3. Феномен урядів меншості .............................................................. 275
5.4. Формування урядів у країнах Західної Європи: процедури та чинники...............................................................................................................
280
5.5. Урядова стабільність.................................................................................. 293
Розділ 6. Вплив виборчих систем на політичні системи
держав Західної Європи..................................................................................
300
6.1. Типи виборчих систем................................................................................ 305
6.1.1. Мажоритарна виборча система...................................................... 307
6.1.2. Пропорційна виборча система........................................................ 317
6.1.3. Змішана виборча система................................................................ 329
6.2. Оцінювання виборчих систем................................................................... 332
Розділ 7. Місце політичних партій у політичних системах
країн Західної Європи....................................................................................
341
7.1. Особливості інституту політичних партій в європейських країнах...... 341
7.2. Поняття урядової партії............................................................................. 350
7.3. Партійні системи держав Західної Європи.............................................. 356
7.4. Тенденції змін партійних систем у країнах Європи................................ 361
Розділ 8. Участь громадян у політичному житті
країн Західної Європи.....................................................................................
395
8.1. Участь громадян країн Західної Європи у парламентських виборах.... 396
8.2. Участь у референдумах та політичних кампаніях................................... 402
8.3. Участь громадян в профспілковій діяльності.......................................... 409
8.4. Форми протестної активності громадян................................................... 413
8.5. Інститут корпоративізму............................................................................ 416
8.6. Інститути захисту прав громадян.............................................................. 422
Висновки............................................................................................................ 427
Список використаних джерел....................................................................... 434
Бібліографія використаних джерел............................................................. 467
Інтернет-джерела............................................................................................. 489

Вступ
Актуальність обраної теми. Кінець ХХ і початок ХХІ століть знаменувався цілою низкою якісних змін у політичному житті багатьох європейських країн. На нашу думку, головні чинники цих змін такі: по-перше, крах Радянського Союзу та соціалістичної моделі суспільного розвитку, яка протягом значного періоду після Другої світової війни, відчутно впливала на суспільно-політичні процеси не лише в Європі, а й у цілому світі; по-друге, якісні зміни в суспільно-економічній конструкції розвинених країн світу, які в науковій літературі означають у форматі переходу до постматеріального суспільства. Цей перехід не є остаточним розривом зі “старою” конструкцією, але він призвів до суттєвих змін у соціальній і політичній сферах; по-третє, помітне пришвидшення інтеграційних процесів на європейському континенті, коли Європейський Союз як самостійний інститут невпинно розширює і поглиблює рівень власної компетенції та самодостатності. На Лісабонському саміті 18-19 жовтня 2007 р. було прийнято рішення про обрання в найближчому майбутньому голови Європейського Союзу на загальноєвропейських виборах та суттєве посилення повноважень Ради Європи як “брюссельського європейського уряду” та Європейського Трибуналу Справедливості (судова складова тріумвірату європейської влади). Інтеграційні процеси в Європі вже сьогодні призвели до суттєвих змін у широкому спектрі внутрішньополітичних процесів національних країн. Зокрема, йдеться про зміни формату національного суверенітету, розширення (в контексті охоплення кількості країн) і прискорення (в контексті інтенсивності) процесів регіоналізації тощо. Подальший розвиток процесів формування наднаціональних інститутів здатен якісно змінити існуючі виміри національного політичного процесу європейських країн. Нові явища та виклики, які визначилися на початку нового століття/тисячоліття, зумовили значною мірою необхідність порівняльного аналізу політичних систем країн Західної Європи та вивчення основних тенденцій, які сформувалися в них після Другої світової війни. Власне закінчення цієї світової війни сприяло формуванню сучасних національних політичних систем у країнах Західної Європи.
Обрання країн цього регіону об’єктом дослідження зумовлено тим, що вони забезпечили оптимальні умови для розвитку власних громадян. Економічні, політичні та соціальні характеристики цих країн трактуються багатьма, враховуючи й Україну, як найбільш успішні з сукупності існуючих у світі практик. Необхідність вивчення політичних систем країн Західної Європи зумовлюється також тим, що вони загалом є Великим сусідом України. По-друге, абсолютна більшість громадян та основних акторів української політичної сцени, попри гострі взаємні протиріччя, розглядають Європейський Союз, до якого входить абсолютна більшість цих країн, як мету нашого соціально-економічного та політичного розвитку. Відповідно, планування перспектив власного розвитку неможливе без знання стану та основних тенденцій політичного розвитку цих країн.
З двадцяти трьох держав, які формально належать до Західної Європи, ми свідомо виділили лише шістнадцять: Австрію, Бельгію, Грецію, Данію, Ірландію, Іспанію, Італію, Нідерланди, Німеччину, Норвегію, Сполучене Королівство, Португалію, Фінляндію, Францію, Швейцарію та Швецію. По-перше, ці держави найбільші серед існуючих у Європі, вони уособлюють головні політичні тенденції та процеси, які властиві державам Західної Європи. По-друге, вони вичерпно відтворюють широке розмаїття політичних практик в інституційному та функціональному планах, яке ми можемо знаходити серед решти країн світу. По-третє, дослідження політичних систем протягом певного періоду потребує значної кількості різноманітної інформації, вимагає звернень до досліджень, які стосувалися не лише подій сьогодення, а й попередніх етапів історичного розвитку. На жаль, лише щодо обмеженої кількості країн світу політична наука має коректну статистичну та аналітичну інформацію за останні 40-50 років. Визначені нами країни Західної Європи належать до цих країн.
Мета і завдання дисертаційного дослідження – розробити напрям порівняльного аналізу політичних систем країн Західної Європи в площині їхніх основних політичних інститутів з подальшою його верифікацією та апробацією на аналогічні дослідження. Враховуючи це, завданнями дисертаційної роботи є:
• сформулювати сутність та основні характеристики порівняльного методу і на цій базі опрацювати специфіку його застосування щодо дослідження політичних інститутів країн Західної Європи;
• обґрунтувати зміст та основні характеристики неоінституціоналізму в політичній компаративістиці і на цій підставі визначити інструментарій вимірювання політичних інститутів;
• на підставі аналізу базових характеристик теорії соціополітичних поділів, розробленої С.Ліпсетом та С.Рокканом, провести тестування її актуальності на рубежі ХХ – ХХІ століть і верифікувати сучасні лінії поділів, які здатні призвести до формування нових соціополітичних поділів;
• виявити існуючий стан та інструментарій оцінки сили позицій глав держав та прем’єр-міністрів і на цій підставі провести заміри та окреслити тенденції їхніх змін;
• з’ясувати сутність та існуючі різновиди урядів у країнах Західної Європи, що допоможе дослідити рівень їхньої стабільності та чинники, які зумовлюють її зростання/послаблення;
• переглянути спільні та особливі характеристики виборчих систем, які застосовують у країнах Західної Європи для з’ясування політичних наслідків для національних політичних систем;
• проаналізувати стан і зміни, які властиві діючим в країнах Західної Європи лівим, центристським та правим політичним партіям, протягом визначеного періоду для окреслення основних тенденцій у розвитку партійних систем;
• окреслити основні форми участі громадян країн Західної Європи в політичному житті та можливості, які надають їм демократичні політичні системи власних країн;
• напрацювати механізми оцінки національних політичних інститутів.
Об’єктом дослідження є політичні системи країн Західної Європи в сукупності основних політичних інститутів.
Предметом наукового дослідження є тенденції розвитку політичних інститутів і національних політичних систем країн Західної Європи та механізми й інструменти їхнього компаративного аналізу.
Робоча гіпотеза дослідження – внаслідок переходу до постматеріального етапу суспільного розвитку та дії сучасних інтеграційних процесів відбувається поступове зменшення традиційних відмінностей, властивих національним політичним системам країн Західної Європи. Результатом цього повинно стати збільшення подібних характеристик, вирівнювання статусів і функцій національних політичних інститутів європейських країн, які традиційно відрізняються між собою формами правління, формами територіального устрою, виборчими та партійними системами тощо. Тобто, домінуючою тенденцією має бути процес уніфікації політичних інститутів європейських країн.
Методологічна основа. Дисертаційна робота ґрунтується на використанні підходів і методів політичної науки та соціології і історії. Головний метод, який одночасно став іманентною складовою дослідження, – метод порівняльного аналізу, в межах якого застосували: “case-study” дослідження, регіональні порівняння та порівняння контрастних і подібних країн. Для аналізу політичних систем традиційно використовують системний, функціональний, інституційний і кібернетичний методи. В нашому дослідженні теоретико-методологічною основою ми обрали концепцію неоінституціоналізму. Значна увага в роботі приділена соціологічним методам щодо збору інформації та її аналізу. Зокрема, щодо обробки емпіричного матеріалу використано статистичні групування, ранжування, різноманітні спеціалізовані системи індексів, з’ясування якісних залежностей між досліджуваними змінними. Щоб з’ясувати генезис і тенденції, властиві політичним інститутам європейських країн протягом періоду після Другої світової війни, використано історичний метод. У роботі також застосовували метод екстраполяції та міждисциплінарний підхід, що уможливило забезпечити комплексне, всебічне розкриття предмета дослідження.
Наукова новизна отриманих результатів полягає в наступному:
Вперше в українській політичній науці сформовано напрям порівняльного аналізу політичних систем та їхнього стрижневого складника – політичних інститутів, а також проведено його апробацію за допомогою компаративного аналізу політичних інститутів країн Західної Європи. Складовими цього концепту є:
• ієрархізація чинників, які зумовили становлення та розвиток порівняльної політології;
• типологізація/структуризація етапів розвитку порівняльної політології;
• переозначення основних рядоутворюючих і похідних понять порівняльного методу, які застосовують у дослідженнях політичних систем;
• визначення формату трьох площин порівняльного аналізу політичних інститутів.
Обґрунтовано специфіку неоінституціоналізму як однієї з провідних парадигм компаративного аналізу, яка полягає в такому: інститути є центральним елементом наукового аналізу; структурним утворенням, яке задає параметри для взаємовідносин у суспільстві, регламентуючи політичну діяльність; вони забезпечують стабільність політичної системи; одночасно є стійким утворенням і конструкцією, що постійно змінюється, маючи відповідний коридор нормативних меж/можливостей; неоінституціоналізм поєднав засади інституціоналізму та теорії раціонального вибору.
Доведено коректність застосування методології соціополітичних поділів щодо аналізу політичних систем на сучасному етапі. Внаслідок аплікації цього підходу на порівняльний аналіз політичних систем та інститутів було:
• обґрунтовано помітне послаблення значення соціополітичного поділу на економічній основі;
• визначено, що соціополітичний поділ на етнічній основі трансформувався в поділ на етномовній та етнічній основі, головною особливістю цього поділу є накладення його в багатьох європейських країнах на інші поділи, зокрема, релігійний і регіональний;
• з’ясовано, що соціополітичний поділ на територіальній основі, який мав у середині минулого століття численні форми виявлення (відмінності між містом і селом, між центром і периферією тощо) втратив свою актуальність і трансформувався в поділ на регіональній основі у форматі: регіон-центр, регіон-регіон. Новий формат цього поділу властивий сьогодні Бельгії, Іспанії, Італії та Сполученому Королівству, зумовлює високий рівень сепаратистських стремлінь частини регіонів у визначених країнах;
• виявлено, що перехід до постматеріалістичного етапу соціально-економічного розвитку призвів до появи “нових” суспільних груп, виділення “нових” проблем і цінностей та протиставлення “старої” і “нової” політики. Логічним результатом цього стало виникнення “нових” лівих і правих партій, які завершили формування соціополітичного поділу “нової політики”;
• доведено, що швидке зростання кількості іммігрантів у загальному складі населення європейських країн призвело до появи значної сукупності ліній поділів між іммігрантами та окремими групами громадян у країнах їх перебування. Ці відмінності стали предметом політичного протистояння, що дає підстави говорити про формування в європейських країнах нового соціополітичного поділу на підставі процесів імміграції.
З позиції цих теоретичних положень і принципів виокремлено та розкрито комплекс основних і похідних тенденцій розвитку національних політичних систем країн Західної Європи за період часу після закінчення Другої світової війни:
• аргументовано, що попри суттєві відмінності в силі позицій президентів європейських країн за парламентської та напівпрезидентської/змішаної форм правління відбулася значна еволюція, яка призвела до відносного вирівнювання сили глав держав і суттєво зменшила дистанцію між “найпотужнішим” і “найслабшим” президентом в європейських країнах;
• виявлено наявність тенденції зростання і вирівнювання сили/політичної ваги прем’єр-міністрів всіх європейських країн незалежно від прийнятих і діючих політико-правових норм. Вирівнювання повноважень прем’єр-міністрів європейських країн відбувається на позиції високого/сильного рівня, коли прем’єр-міністри, яких у середині ХХ ст. трактували як слабких, посилюють свій вплив і наближаються до позиції “традиційно” сильних голів урядів;
• доведено тенденцію посилення значення урядів у політичному житті країн Західної Європи. Зазначена тенденція відбувається одночасно з тенденцією зростання ролі парламентів, особливо структурних компонентів всередині парламентів;
• обґрунтовано, що суттєві відмінності між основними виборчими системами, які були властиві європейським країнам після Другої світової війни і на підставі яких М.Дюверже сформулював свої закони і аксіоми, внаслідок тривалого політичного розвитку, перестали гостро відчуватися. Спільним у їхній еволюції є напрацювання механізмів, які б сприяли: покращенню можливостей громадян впливати на політичне життя національних країн через визначення пріоритетів та обрання авторитетних представників до національного парламенту; формування стабільних урядів і посилення політичної відповідальності партій/блоків перед виборцями;
• аналіз трансформації програмних документів і практичної позиції політичних партій країн Західної Європи дав підстави виділити такі тенденції: 1) відбулась якісна зміна структури лівих партій, коли комуністичні партії втратили свій вплив на політичне життя і виборців, або зазнали суттєвих змін і перейшли на позиції близькі до соціал-демократії; 2) в середовищі лівих партій домінуючу позицію займають соціал-демократичні партії; 3) другим типом у середовищі лівих за рівнем впливу стали партії зелених; 4) соціал-демократичні партії в ідейно-програмному плані змістилися в напрямі центру ліво-правого політичного спектра, активно запозичуючи програмні положення, традиційно властиві для правих партій; 5) партії зелених переважно займають ліво-центристську позицію, приділяючи у своїй діяльності значну увагу питанням захисту інтересів жінок і сексуальних меншин; 6) “традиційні” праві партії головно займають позицію в центрі політичного спектра, активно запозичуючи програмні положення, властиві “традиційним” лівим партіям; 7) рух назустріч “традиційних” лівих і правих партій сприяє стабілізації політичних систем європейських країн та створює одночасно обмеження та сприятливі можливості для виникнення нових політичних партій; 8) праву нішу політичного спектра європейських країн на початку ХХІ ст. опанували крайні праві партії, які належать до категорії постматеріалістичних, представляють напрям “нової” політики і характеризуються антиіммігрантським та популістичним характером.
Верифіковано коректність застосування системи індексів для аналізу основних політичних інститутів – президента, глави уряду, уряду, політичних партій, виборчих систем тощо.
Теоретичне та практичне значення результатів дослідження полягає у можливості їх використання в теоретико-методологічному плані в порівняльних дослідженнях та при конституюванні порівняльної політології, як самостійної галузі політичної науки, а також при вивченні політичних проблем розвитку країн Західної Європи і в порівняльному дискурсі щодо аналізу існуючого стану справ і перспектив розвитку політичних інститутів та політичної системи України, вцілому.
Отримані результати можуть знайти застосування у подальших дослідженнях політичних інститутів та політичних систем країн Західної Європи, а також інших країн світу. Матеріали і висновки дисертації допоможуть при розробці курсів з порівняльної політології та порівняльного політичного аналізу, країнознавства, європеістики, теорії міжнародних відносин, партології та державознавства.
Цілий ряд положень, висновків дисертаційного дослідження можуть бути використані політиками, науковцями щодо кращого розуміння сутності політичних процесів, які відбуваються в проаналізованих європейських країнах, та в Європейському Союзі, як цілісності, щодо верифікації існуючого стану політичної практики в Україні та стосовно вироблення напрямів можливих трансформацій українського суспільства.
Особистий внесок здобувача. Усі наукові результати, викладені в дисертаційному дослідженні, отримані автором особисто.
Апробація результатів. Матеріали дисертаційного дослідження, його основні положення та результати оприлюднювалися та обговорювалися на: науково-практичній конференції “Політична опозиція: теорія та історія, світовий досвід та українська практика” (Київ, 1996); міжнародній науковій конференції “Майбутнє Східно-Центральної Європи” (Люблін, Республіка Польща, 1996); міжнародній науковій конференції “Україна і Центральна Європа: проблеми та перспективи інтеграції” (Львів, 1999); міжнародній науково-практичній конференції “Політико-правові аспекти фінансування політичних партій України” (Львів, 2003); VIIІ міжнародній науковій конференції “Національна ідентичність і європейська інтеграція: Україна-Польща-Німеччина” (Львів, 2003); міжнародній науково-практичній конференції “Трансформація політичної системи України та Польщі в умовах європейської інтеграції” (Львів, 2003); науковій конференції “Правове регулювання проведення виборів Президента України” (Київ, 2004); науково-практичній конференції “Політичний процес в Україні у 2004 році: регіональні аспекти” (Львів, 2005); всеукраїнській науково-практичній конференції “Україна після президентських виборів: становлення демократії та розвиток громадянського суспільства” (Львів, 2005); міжнародній науковій конференції “Чехія. Польща. Україна. Партійні системи. Стан і перспективи” (Мензиздрой, Республіка Польща, 2006); міжрегіональній науково-практичній конференції “Дотримання демократичних стандартів виборчого процесу в Україні у 2006 році” (Львів, 2006); міжрегіональній науково-практичній конференції “Формування органів влади як результат виборчого процесу 2006” (Львів, 2006); міжнародній науково-практичній конференції “Ціна свободи й незалежності: трансформація політичних систем в країнах Центральної та Південно-Східної Європи до і після 1989-1991 рр.” (Ужгород, 2006); міжнародній науковій конференції “Від Європейського Співтовариства до Унії Європейської. До 50-річчя підписання Римського Трактату” (Хелм, Республіка Польща, 2007); конференції “Політична наука в Україні: стан і перспективи” (Львів, 2007); міжнародній науковій конференції „Україна поза ЄС, Польща у ЄС: стосунки, проблеми, перспективи” (Львів, 2007); науковій міждисциплінарній конференції „Трансформація парадигм мислення та концепцій знання під впливом сучасних викликів у загальній, соціальній, практичній і прикладній філософії” (Львів, 2007).
Основні положення дисертаційного дослідження апробовані в рамках навчального курсу “Порівняльний аналіз політичних систем країн Західної Єропи” для студентів відділення політологія філософського факультету та студентів факультету міжнародних відносин Львівського національного університету імені Івана Франка.
Низка дисертаційних положень, що визначають наукову новизну дослідження, були сформульовані як пропозиції та рекомендації під час роботи автора над проектами в рамках Центру політичних досліджень. Автор спільно з аспірантом О.Шумельдою на підставі вивчення європейського досвіду фінансування політичних партій та практики фінансової діяльності політичних партій України розробив проект Закону України “Про фінансування політичних партій”. Його було передано Лабораторії законодавчих ініціатив (м.Київ), яка готувала проект закону № 1349- IV “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку із запровадженням державного фінансування політичних партій в Україні” (прийнятий Верховною Радою України 27.11.2003).
Структура дисертації. Специфіка проблем, які стали об’єктом дисертаційного дослідження, мета і завдання роботи зумовили її структуру. Робота складається зі вступу, вісьми розділів, поділених на параграфи, висновків, списків посилань та бібліографії. Текст дисертації становить 433 сторінки, бібліографію використаних джерел (495 позиція та 66 адрес в Інтернеті).

Список литературы

Висновки
Національні політичні системи країн Західної Європи характеризуються значним рівнем самобутності, що зумовлюється актуальними та існувавшими попередньо властивостями політичних інститутів, станом політичних відносин між основними акторами, діючими правовими нормами та традиціями тощо. Попри належність країн до окремих/близьких груп на підставі подібності форм правління, форм територіального устрою, моделей виборчих систем, кожна політична система є оригінальним утворенням, яке потребує комплексного підходу, внаслідок складної мережі подібностей і відмінностей між країнами, які виявляються одночасно з широкого кола питань. Тобто, політична система однієї країни у форматі її інститутів може одночасно мати спільні характеристики з політичною системою/системами іншої/інших країн в одній площині або декількох і водночас мати значні відмінності в інших площинах. Оцінка цього стану подібностей і відмінностей залежить від дії багатьох чинників. Серед них домінуючою змінною є час. Верифікація стану справ у політичних системах різних країн через певні проміжки часу допомагає виділити спільні та особливі характеристики в національних політичних системах. Одночасно порівняльний аналіз є тим знаряддям, за допомогою якого ми в стані отримувати нові знання, перевіряти існуючі теоретичні, методологічні концепти, виробляти пропозиції і прогнози.
Наше дослідження 16 країн Західної Європи охопило період з кінця Другої світової війни і до 2007 р. Шістдесят років це незначний відрізок в історії для макротеоретичних висновків. Проте цей відрізок часу був надзвичайно насиченим, тому що відбулося багато подій, змін в основних політичних інститутах національних країн, що дає підстави зробити висновки стосовно тенденцій розвитку політичних систем зазначених країн.
1. Проведений нами аналіз дає змогу виділити своєрідний рубіж у розвитку політичних систем європейських країн – період середини 80-их – початку 90-их років. Виявами рубіжності стали: зміна структури домінуючих соціополітичних поділів та їхнього змісту, “розмерзання” партійної системи, протиставлення “старої” і “нової” політики, вирівнювання “сили” президентів і прем’єр-міністрів європейських країн, суттєве посилення ролі парламентів, зростання значення позиції громадян у національному політичному процесі тощо. Оскільки визначений рубіж збігся з падінням “Берлінського муру,” то це сприяло процесові зменшення ідеологічного протистояння європейських партій. На зазначені тенденції суттєво вплинув процес пришвидшення і поглиблення інтеграційних процесів у середині Європейського Союзу та активна імміграція до країн Європи представників неєвропейських народів.
2. Соціополітичні поділи, властиві для європейських країн протягом першої та другої половини ХХ ст., які ґрунтувалися на: соціально-економічній, етнічній, релігійній, територіальній основах, на рубежі двох століть зазнали суттєвих трансформацій. Цими змінами стали – ослаблення значення соціально-економічного як універсального соціополітичного поділу; трансформація етнічного поділу в етномовний та етнічний; ослаблення суспільно-політичного значення відмінностей між містом і селом, центром і периферією, внаслідок чого зник тип поділів в європейських країнах при одночасному посиленні значення відмінностей між центром і регіонами та між регіонами, перетворенні цих відмінностей у підставу соціополітичного поділу в Бельгії, Іспанії, Італії та Сполученому Королівстві; інтеграції етномовного та регіонального поділів, що спричинило появу ефекту їхнього взаємного посилення в Бельгії, Іспанії та Сполученому Королівстві .
3. Означений рубіж збігся із переходом європейських країн до постматеріального етапу соціально-економічного розвитку. Відповідно в політичній сфері європейських країн визначилась тенденція, коли нові генерації громадян поставили на порядок денний питання про нездатність “традиційних” політичних партій, які домінували на національних політичних сценах після Другої світової війни, адекватно відповідати на актуальні виклики. Це призвело до привнесення в політичне життя “нових” проблем і цінностей, протиставлення “старої” і “нової” політики. Наслідком цього стало оформлення “нового” типу лівих партій, а з часом і правих партій. Загальним результатом нового етапу розвитку політичних систем європейських країн стало оформлення якісно відмінного соціополітичного поділу “нової” політики.
4. Розвиток процесів регіоналізму як загальна тенденція європейських країн, в поєднанні з наявними етнічними та етномовними поділами в Бельгії, Іспанії та Сполученому Королівстві призвів до гострого протистояння в площині регіон-центр у цих державах, коли наочним стало прагнення до національно-державного відокремлення Фландрії в Бельгії, Каталонії та Країни Басків в Іспанії та Шотландії в Сполученому Королівстві в межах/відповідно до прийнятих у цих країнах демократичних механізмів суспільно-політичного життя.
5. Спільною тенденцією усіх європейських країн є послаблення і вирівнювання сили/політичної ваги президентів. Вирівнювання їхніх повноважень відбувається на низькому/слабкому рівні, коли позиції президентів, як глав держав, мають тенденцію до послаблення. Одночасно здатність глав держав вирішально впливати на політичну ситуацію у випадках кризових ситуацій зберігається і засновується не лише на нормах права, а й на потребах ситуації, традиціях.
6. Суттєві відмінності в обсязі повноважень, здатності впливати на суспільно-політичні процеси національних країн, зумовлені діючою нормативно-правовою базою, особливостями та традиціями політичного розвитку, зумовили існування трьох груп прем’єр-міністрів країн Західної Європи. Протягом зазначеного періоду ми можемо виділити тенденцію до зростання та вирівнювання сили/політичної ваги прем’єр-міністрів всіх європейських країн. Вирівнювання повноважень прем’єр-міністрів відбувається за рахунок однакової їхньої ваги у вирішенні загальноєвропейських питань, пріоритетності й обов’язковості загальноєвропейських рішень щодо національної площини тощо.
7. Одночасно з тенденцією зростання ролі глав урядів, відбувається і посилення значення урядів у політичному житті власних країн. В системі урядів, властивих країнам Західної Європи, можна виділити чотири типи – однопартійні та коаліційні уряди більшості і меншості. Уряди меншості є традиційними різновидами урядів європейських країн.
8. Країнам Західної Європи властива також сильна позиція парламентів у національному політичному житті та зростання ролі парламентських комісій.
9. Політичні партії продемонстрували здатність до постійної трансформації, відповідно до змін системи суспільних викликів. Вісімдесяті-дев’яності роки стали певним рубежем у партійному розвитку, який спричинив появу “нового” типу політичних партій, які стали символами “нової” політики. Попри прогнози кризи “старого” типу політичних партій вони зуміли пройти процес модифікації, так само як “нові” партії змушені були запозичити низку інституційних характеристик від “традиційних” партій. Сьогодні обидва типи не поділяють взаємовиключаючі відмінності, вони успішно взаємодіють на політичній арені власних країн.
10. З середини 90-их років простежується тенденція до зменшення відмінностей між національними партійними системами країн Західної Європи за показником ефективної кількості політичних партій; збільшилась кількість держав, де виборці надають великим (понад 15,0 %) партіям переважаючу підтримку; малі партії здебільшого пов’язані з новими суспільними викликами та суспільними групами, стабілізували підтримку виборців, яка допомагає їм закріпитися на політичній сцені власних країн.
11. Відходять у минуле двопартійні та дво – і півпартійні системи, домінуючим типом партійної системи для держав Західної Європи сьогодні стала багатопартійна система з обмеженим плюралізмом.
12. Внаслідок поширення державного фінансування та тривалої належності обмеженої кількості політичних партій країн Західної Європи до формату урядової партії відбувається формування системи спільних інтересів політичних партій і держави, що сприяє перетворенню партій із з’єднувальної ланки між суспільством і державою у державно-суспільний інститут.
13. Проведений аналіз дає підстави стверджувати про зменшення дистанції між партійними системами західноєвропейських держав і про наявність тенденції до зростання подібних характеристик між партійними системами держав цього регіону. Домінуючим напрямом для всіх партійних систем європейських країн є посилення центризму, рух лівих і правих у минулому політичних партій до центру.
14. У середовищі лівих партій країн Європи за визначений період відбулися суттєві зміни. Якщо після Другої світової війни ці партії були представлені комуністичними та соціал-демократичними партіями за умови, що в південних країнах Європи домінували комуністичні партії, а в північних – соціал-демократичні, то наприкінці ХХ ст. домінуючими в усіх країнах стали соціал-демократичні партії. Натомість другою за силою впливу серед лівих партій стали – зелені. В програмно-ідейному плані соціал-демократичні партії мають тенденцію до переміщення в центр ліво-правого спектра, перетворюючись на ліво-центристські. Партії зелених дещо виходять за межі традиційного ліво-правого поділу, оскільки вони уособлюють постматеріальний напрям.
15. Для консервативних партій у програмно-ідейному плані властиве широке залучення засад лібералізму. Внаслідок цього родину консервативних партій можемо умовно поділити на дві групи, які між собою відрізняються за кількісними параметрами та за місцем у ліво-правому політичному спектрі. Консервативні партії північних/скандінавських країн відрізняються від партій цього спрямування інших європейських країн тим, що вони менші чисельно і за рівнем впливу та домінуючою ліберально-консервативною орієнтацією.
16. Правий спектр європейської політичної сцени сьогодні займають крайні праві партії. До головних їхніх характеристик належить антиіммігрантський і популістичний характер. Серед чинників, які призвели до появи цієї групи партій, варто зазначити симетричність відповіді на появу та діяльність партій “зелених”, відповідно постматеріалістичні проблеми та виклики.
17. Домінуючою в європейських країнах є пропорційна виборча система, яка має багато різновидів. Попри суттєві відмінності застосування виборчих систем у кожній конкретній країні, всі вони відповідають і забезпечують демократичний розвиток, зорієнтовані на всебічне врахування позиції та преференцій громадян, спрямовані на забезпечення відповідальності політичних акторів. Виборчу систему вони трактують як визначальний чинник політичних змін на національному рівні.
18. Активна імміграція до європейських країн представників неєвропейських країн спричинила низку нових політичних проблем. Ці проблеми, пов’язані з труднощами цивілізаційної інтеграції та ідентифікаційними альтернативами, сприяли виділенню нової лінії соціополітичного поділу на підставі ставлення до іммігрантів. Політичними репрезентантами антиіммігрантських вимог і дій стали крайні праві політичні партії. Їхніми опонентами виступають передусім партії зелених та соціал-демократичні і ліберальні партії.
19. Простежується тенденція зростання частки свідомої/критичної участі громадян у політичному житті, коли підставою участі перестає бути групова належність. Одночасно посилюється тенденція використання інституту референдуму та народної ініціативи в політичному житті. Важливим інструментом захисту прав громадян впливати на владу і політичне життя власних країн став інститут омбудсмена.
Отже, проведений аналіз дає змогу нам констатувати, що європейським країнам притаманний процес поступового зменшення традиційних відмінностей, властивих національним політичним системам. Результатом дії цієї тенденції є збільшення подібних характеристик, вирівнювання статусів і функцій національних політичних інститутів, їх уніфікація. Тобто, сформульована нами на початку нашого дослідження гіпотеза знайшла підтвердження.

Список використаних джерел

1. Mair P. Comparative Politics: An Overview // A New Handbook of Political Science / Edit. by Goodin R., Klingemann H-D. – Oxford: Oxford University Press, 1998. – P.309.
2. New Directions in Comparative Politics / Edit. by Howard J.Wiarda. Third edition – Westview Press. A Member of the Perseus Books Group, 2002. – P.1.
3. Munck G.L & Snyder R. Debating the Direction of Comparative politics: An Analysis of Leading Journals //Comparative Political Studies. – 2007. – Volume 40, # 1. – P. 5-31.
4. Митрохина Т.Н. Сравнение как средство развития политической теории // Полис. – 2004. – № 3. – C.168-172.
5. Сартори Д. Искажение концептов в сравнительной политологии // Полис. – 2003. – № 3. – С.70.
6. Apter D. Comparative Politics, Old and New // A New Handbook of Political Science / Edit. by R.Goodin and H.-D.Klingeman. – New York: Oxford University Press, 1998. – P. 374.
7. Macridis R.C. A survey of the field of comparative government //Comparative Politics. A Reader / Edit. by Harry Eckstein and Dewid E.Apter. – New York: Collier-Macmillan Limited, London, 1967. – Р. 43.
8. Сморгунов Л.В. Современная сравнительная политология. – М.: Российская политическая энциклопедия, 2002. – С. 13.
9. Ильин М.В. Сравнительная политология: научная компаративистика в системе политического знания // Полис. – 2001. – № 4.
10. New Directions in Comparative Politics / Edited by Howard J.Wiarda. Third edition – Westview Press. A Member of the Perseus Books Group, 2002. – P.3.
11. Тойнбі А.Дж. Дослідження історії. Т. 1. Пер. з англ. В.Шовкуна. – К.: Основи, 1995.; Тойнбі А.Дж. Дослідження історії. Т.2. Пер. з англ.: В.Митрофанова, П.Таращука. – К.: Основи, 1995.
12. Report of the Inter-University Summer Seminar on Comparative Politics, Social Science Research Council // The American Political Science Review. – Vol. XLVII, # 3 (September 1953). – P. 641-657.
13. Almond G.A., Cole T., Macridis R.C. A Suggested Research Strategy in Western European Government and Politics // Comparative Politics. A Reader/ Edit. by Eckstein H., Apter D.E. –New York Collier-Macmillan Limited, London, 1967. – Р.53.
14. Rustow D. New Horizons for Comparative Politics // Comparative Politics. A Reader / Edit. by Eckstein H., Apter D.E. – New York Collier-Macmillan Limited, London, 1967. – P. 58.
15. Loewenberg G. The Influence of European Émigré Scholars on Comparative Politics, 1925 - 1965 // American Political Science Review. – 2006. – # 100 ( 04). – P.597-604.
16. New Directions in Comparative Politics / Edit. by Howard J.Wiarda. Third edition – Westview Press. A Member of the Perseus Books Group, 2002. – P.4.
17. Deutsch K. Social Mobilization and political Development // American Political Science Review. – # 55 ( September 1961). – P.493-514.
18. Lipset S.M. Some Social Requisites of Democracy: Economic Development and Political Legitimacy // American Political Science Review. – # 53 ( March 1959). – P.69-105.
19. Almond G.A. & Coleman J.S. (eds.) The Politics of the Developing Areas. – Princeton, New York: Princeton University Press, 1960.
20. New Directions in Comparative Politics / Edit. by Howard J.Wiarda. Third edition – Westview Press. A Member of the Perseus Books Group, 2002. – P.8.
21. Verba S. Some Dilemmas in Comparative Research // World Politics. A Quarterly Journal of International Relations. – 1967. – Vol.20, # 1. – P. 111.
22. Almond G., Powell D. Comparative Politics: A Developmental Approach. – Boston: Litle, Brown and Co. , 1966.
23. Rokkan S. (ed.) Comparative research across cultures and nations. – Paris: Mouton, 1968.
24. Rokkan S. Citizens, Elections, Parties. – New York: McKay, 1970.
25. Dahl R. (ed.) Political Opposition in Western Democracies. – New Haven: Yale University Press, 1966.
26. Dahl R. Poliarchy: Participation and Opposition. – New Haven: Yale University Press,1971.
27. Riker W. The Theory of Political Coalitions. – New Haven: Yale University Press, 1963.
28. Ильин М.В. Сравнительная политология: научная компаративистика в системе политического знания // Полис. – 2001. – № 4. – С.169.
29. O’Neil P. Essentials of Comparative Politics. – New York, London: W.W.Norton & Company, 2004. – P. 12.
30. New Directions in Comparative Politics / Edit. by Howard J.Wiarda. Third edition – Westview Press. A Member of the Perseus Books Group, 2002. – P.11.
31. Смелзер Н.Д. О компаративном анализе, междисциплинарности и интернационализации в социологии // Социологические исследования. – 2004. – № 11. – С.6.
32. Ильин М.В. Сравнительная политология: научная компаративистика в системе политического знания // Полис. – 2001. – № 4 – http://www.politstudies.ru/fulltext/2001/4/14.htm
33. Mahoney J. Debating the State of Comparative Politics. Views From Qualitative Research // Comparative Political Studies. – Volume 40, # 1 (January 2007). – P. 32-38.
34. Романюк А., Поліщук Х. Становлення політико-порівняльних близькосхідних досліджень // Грані. – 2007. – № 1. – С.135-138.
35. McAdams, James A. Internet Surveillance after September 11: Is the United States Becoming Great Britain?// Comparative Politics. – 2005. –# 37(4). – P. 479-498.
36. Munck G.L & Snyder R. Debating the Direction of Comparative politics: An Analysis of Leading Journals //Comparative Political Studies. – Volume 40, # 1 (January 2007). – P. 5-31.
37. Comparative Politics Today: A World View / General editors: Gabriel A.Almond, G.Bingham Powell, Jr. Third edition. – Boston. Toronto, 1984. – P. 15.
38. Macridis R.C. A survey of the field of comparative government //Comparative Politics. A Reader/ Edit. by Harry Eckstein and Dewid E.Apter. – New York: Collier-Macmillan Limited, London, 1967. – P. 49.
39. Zukerman Alan S. Reformulating Scientific Understanding and Advancing Theory in Comparative Politics // APSA-CP. Newsletter of the APSA Organized Section in Comparative Politics. – Vol.8, # 1 (Winter 1997). – P. 16.
40. Mahoney J. & Terrie P.L. Comparative- Historical Analysis in Contemporary Political Science [Електронний ресурс] //Working Paper Series of Committee on Concepts and Methods. – February, 13. 2007. – Режим доступу: http:// www.concepts-methods.org/papers_list.php?id _category
41. Доган М., Пеласси Д. Сравнительная политическая социология / Пер. с англ. – М.: Соц.-полит.журн., 1994. – С.168-207.
42. Кармазіна М., Могилевець О. Становлення і розвиток порівняльної методології в політичних дослідженнях // Політичний менеджмент. – 2006. – № 5 (20). – С.6 - 11.
43. Peters B.G. Comparative Politics: Theory and Methods. – New York: New York University Press, 2000. – P. 10.
44. Сморгунов Л.В. Современная сравнительная политология. – М.: Российская политическая энциклопедия , 2002. – С. 57-60.
45. Ильин М.В. Основные методологические проблемы сравнительной политологии [Електронний ресурс] //Полис.–2001.– №6. – Режим доступу: http://www.politstudies.ru/fulltext/2001/6/11/htm
46. Смелзер Н.Дж. О Компаративном анализе, междисциплинарности и интернационализации в социологии // Социологические исследования. – 2004. – № 11. – С.6.
47. Munck G.L.& Snyder R. Debating the Direction of Comparative politics: An Analysis of Leading Journals // Comparative Political Studies. – Volume 40, # 1 (January 2007). – P. 5-31.
48. Сартори Дж. Искажение концептов в сравнительной политологии // Полис. – 2003. – № 3. – С.69-70.
49. Смелзер Н.Дж. О компаративном анализе, междисциплинарности и интернационализации в социологии // Социологические исследования. – 2004. – № 11. – С.6.
50. Кармазіна М. Політичні інститути: питання методології дослідження // Історичний журнал. – 2004. – № 12.
51. Кармазіна М., Щербакова О. “Інститут” та “інституція”: проблема розрізнення понять // Політ.менеджмент. – 2006. – № 4.
52. Іващенко О. Новий інституціоналізм в економічній соціології: теоретичні підвалини дослідницьких можливостей // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2003. – №1. – С.60-70.
53. Чернецький Ю. Сучасний інституціоналізм як напрям соціологічного теоретизування// Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2003. – №3. – С.33-45.
54. Макєєв С. Соціальні інститути: класичні тлумачення й сучасні підходи до вивчення// Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2003. – № 4. – С.5-20.
55. Головаха Є., Паніна Н. Пострадянська деінституціоналізація й становлення нових соціальних інститутів в українському суспільстві // Cоціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2001. – №4. – С.5-22.
56. Кармазина М. Інститут президентства: походження та сутність феномена // Політичний менеджмент. – 2004. – № 3 – С.36-50.
57. Примуш М. Інституційні та партійні системи // Віче. – 2003. – № 4. – С.28-32.
58. Патнам Р.Д. , Леонарді Р., Нанетті Р. Творення демократії: традиції громадської активності в сучасній Італії / Р.Д.Патнам разом з Р.Леонарді та Р.Й.Нанетті. Пер. з англ.. В.Ющенко. – К.: Видавництво Соломії Павличко “Основи”, 2001. – C.20-21.
59. Сарторі Д. Порівняльна конституційна інженерія: Дослідж.структур, мотивів і результатів: Пер. з 2-го англ. вид. – К.: АртЕк, 2001.
60. Завершинский К.Ф. Методологическая комплементарность в исследовании символических матриц динамики политических институтов // Полис. – 2003. – № 1. – С.39-49.
61. Гельман В.Я. Институциональное строительство и неформальные институты в современной российской политике // Полис. – 2003. – № 4.
62. Зазнаев О.И. Вторая молодость “долгожителя”: концепт “политический институт” в современной науке[Електронний ресурс] // “Проблемы политической науки”.– Казань: Центр инновационных технологий, 2005. – Режим доступу: www.ksu.ru/infers/politology
63. Peters G. Institutional Theory in political Science. The “New Institutionalism”. – London, New York: PINTER, 1999.
64. March J.G. & P.Olsen. The New Institutionalism: Organizational Factors in Political Life // American Political Science Review. – 1984. – # 78. – P.738-749.
65. March J.G. & P.Olsen. Rediscovering institutions: The organizational basis of politics. – New York: Free Press, 1989.
66. March J.G. & P.Olsen. Institutional Perspectives on Political Institutions// Governance. – 1996. – # 9. – P.247-264.
67. Klaus von Beyme.Wspólczesne teorie polityczne. – Warszawa: Wydawnictwo Naukowe SCHOLAR, 2005. – S.90.
68. Там само. – S.93.
69. Peters G. Institutional Theory in political Science. The “New Institutionalism”. – London, New York: PINTER, 1999. – P.17-18.
70. Там само. – P.19-20.
71. The Social Science Encyclopedia / Edit. by Adam Kuper & Jessica Kuper. – London, New York: Rutledge, 1989. – P.400.
72. Чернецький Ю. Сучасний інституціоналізм як напрям соціологічного теоретизування // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2003. – №3. – С.41.
73. March J.G., Olsen P. Rediscovering institutions: The organizational basis of politics. – New York: Free Press, 1989. – P.21-22.
74. Кухта Б., Романюк А., Старецька Л., Угрин Л., Красівський О., Ткаченко Г. Політична наука. Словник: категорії, поняття і терміни. – Львів: Кальварія, 2003. – C.172.
75. Гельман В.Я. Институциональное строительство и неформальные институты в современной российской политике // Полис. – 2003. – № 4. – C.6.
76. Алмонд Г., Пауэлл Дж., Сторм К., Далтон Р. Сравнительная политология сегодня: Мировой обзор: Учебное пособие/ Сокр. пер. с англ. А.С.Богдановского, Л.А.Галкиной; Под ред. М.В.Ильина, А.Ю.Мельвиля. – М.: Аспект Пресс, 2002. – C.37-38.
77. Там само. – C.39.
78. Романюк А., Шведа Ю. Партії та електоральна політика. – Львів: ЦПД-“Астролябія”, 2005. – C.301.
79. Easton D. Systems Analysis of Political Life. – New York: Wiley, 1965. – P.29 -33.
80. Blondel J. Comparative Government. An Introduction. Second ed. – New York: Prentice Hall, 1995. – Р.22.
81. Там само. – Р.20.
82. Там само. – С.21
83. Apter D. Comparative Politics, Old and New// A New Handbook of Political Science / Edit. by R.Goodin and H.-D.Klingeman. – New York: Oxford University Press, 1998. – P. 82.
84. Crozier M., Friedberg E. Człowiek i system. Ograniczenia działania zespołowego. – Warszawa, 1982. – C. 213.
85. Даль Р. Демократия и ее критики / Пер. с англ. Под ред. М.В.Ильина. – М.: Российская политическая энциклопедия, 2003. – С.337.
86. Dittgen H. World without Borders? Reflections on the Future of Nation-State // Government and Opposition. – 1999. – Vol.34, #2.
87. Wallace W. The Sharing of Sovereignty: the European Paradox // Political Studies. – 1999. –XLVII, # 3. – P. 505.
88.Современная политика. Основные политические системы современного мира / Под общ.ред. В.С.Бакирова, Н.И.Сазонова. – Х.: ХНУ имени В.Н.Каразина, 2005. – С.7.
89. Шаповал В. Зарубіжний парламентаризм. – К.: Основи, 1993.
90. Шаповал В. Вищі органи сучасної держави. Порівняльний аналіз. – К., 1995.
91. Шаповал В.М. Державний лад країн світу – К.: Український Центр Правничих Студій, 1999.
92. Зіллер Ж. Політико-адміністративні системи країн ЄС. – К.: Основи, 1996.
93. Білоус А. Політико-правові системи: світ і Україна. – К.:АМУПП,1997.
94. Політико-правові системи: світ і Україна: Навч.посібник. – К.: Асоціація молодих українських політологів і політиків, 2000.
95. Давимука С., Колодій А., Кужелюк Ю., Харченко В. Політичні режими сучасності та перехід до демократії. – Львів, 1999.
96. Порівняльний аналіз політичних структур Австрії та України. Доповіді і реферати двостороннього політологічного симпозіуму у приміщенні Австрійського Посольства в Києві 16-18 листопада 1995 р. Видано Е. Гофер та Ф.Рудичем. – Львів, 1996.
97. Романюк А. Порівняльний аналіз політичних систем країн західної європи: інституційний вимір. – Львів: Тріада плюс, 2004.
98. Современная политика. Основные политические системы современного мира / Под общ.ред. В.С.Бакирова, Н.И.Сазонова. – Х.: ХНУ имени В.Н.Каразина, 2005.
99. Гелей С., Рутар С. Політико-правові системи світу: Навч.посібник – К.: Знання, 2006. – 668 с.
100. Сарторі Дж. Порівняльна конституційна інженерія: Дослідження структур, мотивів і результатів / Пер. з 2-го англ. вид. – К.:АртЕк, 2001.
101. Патнам Р.Д., Леонарді Р., Нанетті Р. Творення демократії: традиції громадської активності в сучасній Італії / Пер. з англ. В.Ющенко. – К.: Видавництво Соломії Павличко “Основи”, 2001.
102. Кармазіна М., Могилевець О. Становлення і розвиток порівняльної методології в політичних дослідженнях // Політичний менеджмент. – 2006. – № 5.
103. Кармазіна М. Політичні інститути: питання методології дослідження // Історичний журнал. – 2004. – № 12.
104. Кармазіна М., Щербакова О. “Інститут” та “інституція”: проблема розрізнення понять // Політ.менеджмент. – 2006. – № 4.
105. Кармазіна М. Інститут президентства: походження та сутність феномена // Політичний менеджмент. – 2004. – № 3(6).
106. Алексеєнко І.В. Національні держави в умовах глобалізації світу (політичні і правові аспекти): Монографія. – К.: Б.в.; Ніжин: Аспект - Поліграф, 2006.
107. Наумкіна С. Глобалізація: тенденції інтеграції, універсалізації та поляризації сучасного світу // Політ. Менеджмент. – 2005. - № 6.
108. Мальський М.З., Мацях М.М. Теорія міжнародних відносин. – Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка, 2002.
109. Долженков О.О. Україна – Білорусь: Досвід політичної трансформації: Монографія. – Одеса: Астропринт, 2003. – 264 с.
110. Горбатенко В.П. Стратегія модернізації суспільства: Україна і світ на зламі тисячоліть. – К.: Вид.центр «Академія», 1999. – 240 с.
111. Цветков В., Горбатенко В. Демократія – Управління – Бюрократія: в контексті модернізації українського суспільства: Монографія. – К.: Інститут держави і права В.М.Корецького НАН України, 2001. – 248 с.
112. Чемшит А.А. Государственная власть и политическое участие. – Киев: Украинский центр духовной культуры, 2004. – 528 с.
113. Береза А.В. Регіональна політика як чинник суспільної стабільності: європейський досвід і Україна: Автореф. дис....канд.політ.наук / Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького. – К., 2007.
114. Калитчак Р.Г. Італійський регіоналізм у контексті європейських інтеграційних процесів: Автореф. дис....канд.політ.наук / Львівський національний ун-т ім. І.Франка. – Л., 2004.
115. Поліщук К.В. Етнонаціональний вимір конфлікту у Країні Басків: Автореф. дис....канд.політ.наук / Львівський національний ун-т ім. І.Франка. – Л., 2007.
116. Теленко О.М. Ольстерська проблема в політиці Великої британії Автореф. дис....канд.політ.наук / Львівський національний ун-т ім. І.Франка. – Л., 2006.
117. Батракова І.В. Інститут президентства як суб’єкт концептуальної влади в демократичних політичних системах: Автореф. дис....канд.політ.наук / Дніпропетровськ. національний ун-т. – Дніпропетровськ, 2006.
118. Вредій О.С. Інституціональний вимір формування єдиної політичної системи Європейського Союзу: Автореф. дис....канд.політ.наук / НАН України, Ін-т світової економіки і міжнародних відносин. – К., 2006.
119. Ділковська І.О. Омбудсмен в системі інститутів правової держави: порівняльно-політологічний аналіз: Автореф. дис....канд.політ.наук / Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького. – К., 2007.
120. Голишев В.М. Парламентські об’єднання: світовий досвід та українська практика (Політологічний аналіз): Автореф. дис....канд.політ.наук / НАН України, Ін-т політ. Та етнонаціональних досліджень. – К., 2004.
121. Павленко Р.М. Парламентська відповідальність уряду: світовий та український досвід: Автореф. дис....канд.політ.наук / Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького. – К., 2001.
122. Малкіна Г.М. Взаємодія виборчої і партійної систем: світовий досвід та проблеми України: Автореф. дис....канд. політ. наук / Київський нац. Ун-т ім. Т.Шевченка. – К., 2004.
123. Нижник Н.Р. Впровадження моделі “парламентська більшість – коаліційний уряд”: аналіз проблеми // Стратег. Панорама. – 2004. – № 4.
124.Серьогіна С.Г. Порядок формування уряду за різних форм правління // Проблеми законності. – 2004. – Вип.65.
125.Стешенко Т.В. Зарубіжний досвід формування виборчих органів // Пробл. Законності. – 2005. – Вип. 72.
126. Вінничук Н. Типологія політичної опозиції // Політичний менеджмент. – 2007. – № 3.
127. Павленко І. Правовий статус опозиції: Досвід розвинутих демократій і укр. перспективи // Політичний менеджмент. – 2005. – № 6.
128. Малярчук В. Змагання партійних ідеологій на тлі європейської ретроспективи // Віче. – № 7-8 ( квітень 2006).
129. Рябіка В. Сучасна європейська соціал-демократія: досвід і проблеми // Політичний менеджмент. – 2005. – № 6.
130. Политические партии в условиях демократии. Роль и функции партий в политической системе Федеративной Республики Германия. – Издатели: Й.Тезинг и В.Хофмайстер, 1995.
131. Кречмер Г. Фракції. Партії в парламенті. – К.: Заповіт, 1999.
132. Шведа Ю. Теорія політичних партій та партійних систем: Навч. посібник. – Львів: Тріада плюс, 2004.
133. Регіональна політика в країнах Європи. Уроки для України / Київ. Центр Ін-ту Схід-Захід / Ред. С.Максименко. – К.: Логос, 2000.
134. Абетка української політики. Довідник / М.Томенко (керівник авторського колективу). – К.: Смолоскип, 1998.
135. Інститут президенства у світі. Хто є хто// Упор. Романюк А., Скочиляс Л., Шведа Ю. – Львів: ЦПД, 1999.
136. Романюк А. Західна Європа. Політичний довідник. – Львів: ЦПД, 1999.
137. Участь громадян у політиці: західні концепції 1960-1990 років: Навч. посібник / В.П.Скоблик. – Ужгород: Мистец.лінія, 1999.
138. Порівняльне правознавство. Порівняльна політологія: Систематичний бібліографічний покажчик / О.В.Кресін (керівник авт. колективу), І.О.Кресіна, О.В.Батанов та ін. За редакцією О.В.Кресіна, І.О.Кресіної. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2002.
139. Ачкасов В.А. Сравнительная политология: Курс лекций. – СПб.: Социологическое общество им. М.Ковалевского, 2002.
140. Голосов Г.В. Сравнительная политология: Учебник. – Новосибирск: Изд-во Новосиб. ун-та, 1995.
141. Сморгунов Л.В. Современная сравнительная политология: Учебник. – М.: Российская политическая энциклопедия, 2002.
142. Даль Р.А. Введение в теорию демократии. – М.: Наука и СП “Квадрат”, 1992.
143. Даль Р. Демократия и ее критики. – М.: Российская политическая энциклопедия, 2003.
144. Доган М., Пеласси Д. Сравнительная политическая социология. – М.: Социально-политический журнал, 1994.
145. Лейпхарт А. Демократия в многосоставных обществах: Сравнительное исследование. – М.: Аспект Пресс, 1997.
146. Чилкот Р. Х. Теории сравнительной политологии. В поисках парадигмы/ Пер. с англ. – М.:ИНФРА-М, Издательство “Весь мир”, 2001.
147. Алмонд Г., Пауэлл Дж., Стром К., Далтон Р. Сравнительная политология сегодня: Мировой обзор: Учебное пособие / Сокр. пер. с англ. А.С.Богдановского, Л.А.Галкиной; Под ред. М.В.Ильина, А.Ю.Мельвиля. – М.: Аспект Пресс, 2002.
148. Современная сравнительная политология: Хрестоматия. – М.: Московский общественный научный фонд, 1997.
149. Куокли Дж. Двухпалатность и разделение властей в современных государствах // Полис. – 1997. – № 3.
150. Ларсен Ст.У. Моделирование Европы в логике Роккана // Полис. – 1995. – № 1.
151. Лейпхарт А. Конституционные альтернативы для новых демократий // Политические исследования. – 1995. – № 10.
152. Анохин М.Г. Политические системы: Адаптация. Динамика. Устойчивость (Теоретико-прикладной анализ). – М.: Информат, 1996.
153. Рациональный выбор в политике и управлении / Под ред. Л.В.Сморгунова. – СПб.: Изд. СПб.ун-та, 1998.
154. Салмин А.М. Современная демократия: Очерки становления. 2-е изд., расширенное и исправленное. – М.: Аd Marginem, 1997.
155. Сравнительное государственное управление: Теория, реформы, эффективность / Под ред. Л.В.Сморгунова. – СПб.: Изд.СПб.ун-та, 2000.
156. Sobolewski M. Partie i systemy partyjne świata kapitalisrycznego. – Warszawa: PWN, 1979.
157. Demokracje Zachodnioeuropejskie. Analiza porównawcza / Pod red. Andrzeja Antoszewskiego i Riszarda Herbuta. – Wrocław: Wydawnictwo Uniwersytetu Wrocławskiego, 1997.
158. Antoszewski A.Reżim polityczny // Studia z teorii polityki. Pod red. A.Jabłoński, L.Sobkowiak (red.). T.1. – Wrocław: Wydawnictwo Uniwersytetu Wrocławskiego, 1996.
159. Antoszewski A., Herbut R. Socjaldemokracja w Europie Zachodniej. Studium porównawcze. Politologija XVI. – Wrocław: Wydawnictwo Uniwersytetu Wrocławskiego, 1995.
160. Herbut R. Systemy partyjne w Europie Zachodniej – ciągłość i zmiana. Studium porównawcze. Politologia XIX. – Wrocław: Wydawnictwo Uniwersytetu Wrocławskiego, 1996.
161. Demokracje Europy Srodkowo-Wschodniej w perspektywie porównawczej / Pod red. Andrzeja Antoszewskiego i Riszarda Herbuta. – Wrocław: Wydawnictwo Uniwersytetu Wrocławskiego, 1997.
162. Antoszewski A., Herbut R. Systemy polityczne współczesnego świata. – Gdańsk: ARCHE, 2001.
163. Antoszewski A., Herbut R. Systemy polityczne współczesnej Europy. – Warszawa: Wydawnictwo Naukowe PWN, 2006.
164. Gdulewicz E., Kręcicz W., Orłowski W., Skrzydło W., Zakrewski W. Ustroje państw współczesnych / Redaktor naukowy W.Skrzydło. – Lublin: Wydawnictwo Uniwersytetu Marii Curie-Skłodowskiej, 2000.
165. Współczesne systemy partyjne wybranych państw europejskich / Pod red. M.Grzybowskiego i A.Zięby. – Kraków: Wydawnictwo Uniwersytetu Jagiellońskiego, 1996.
166. Herbut R. Teoria i praktyka funkcjonowania partii politycznych. – Wrocław: Wydawnictwo Uniwersytetu Wrocławskiego, 2002.
167. Wojtaszczyk K.A. Partie polityczne w państwie demokratycznym. – Warszawa, 1998.
168. Marczewska – Rytko M. Demokracja bezpośrednia w teorii i praktyce politycznej. – Lublin: Wydawnictwo Uniwersytetu Marii Curie-Skłodowskiej, 2001.
169. Opozycja parlamentarna / Red. E.Zwierzchowski. – Warszawa: Wydawnictwo Sejmowe, 2000.
170. Zukowski A. Systemy wyborcze. – Olsztyn: Wydawnictwo WSP, 1999.
171. Lijphart A. Democraties. – New Haven, Conn.: Yale University Press, 1984.
172. Bartolini S., Mair P. Identity, competition and electoral availability: the stabilization of European electorates 1885-1985. – Cambridge: Cambridge University Press, 1990.
173. Lane J.-E., Ersson S.O. Politics and Society in Western Europe. – London: Thousand Oaks. New Delhi, 1994.
174. Rae D., Taylor M. The Analysis of Political Cleavages. – New Haven: Yale University Press , 1970.
175. Franklin M. The decline of cleavage politics// Electoral Change. Franklin M., Mackie M., Valen H. (eds.) – Cambridge : Cambridge University Press, 1992.
176. Inglehart R. The Changing Structure of political Cleavages in Western Society // Electoral Change in Advanced Industrial Democracies. R.Dalton, S.Flangan, A.Beck (eds.) – Princeton: Princeton University Press, 1984.
177. Blondel J. Comparative Government: An Introduction. – Hempstead: Philip Allan, 1990.
178. Finer S. The History of government from the Earliest Times. Vol. 2. – Oxford: Oxford University Press, 1997.
179. Laver M., Schofield N. Multiparty Government: The Politics of Coalition in Western Europe. – Oxford: Oxford University Press, 1990.
180. Linz J. Presidential or Parliamentary Democracy: Does it Make a Difference?//The Crisis of Presidential Democracy: The Latin American Evidence / Edit. by J.Linz, A.Valenzuela. – Baltimore: The Johns Hopkins University Press, 1994.
181. Luebbert G. Comparative Democracy: Policy Making and Governing Coalitions in Europe and Israel. – New York: Columbia University Press, 1986.
182. Strom K. Minority Government and Majority Rule. – Cambridge: Cambridge University Press, 1990.
183. Cox G. Making Votes Count: Strategic Coordination in the World’s Electoral Systems. – New York: Cambridge University Press, 1997.
184. Lijphart A. Electoral Systems and Party Systems. A Study of Twenty-Seven Democracies. 1945-1990. – Oxford: Oxford University Press, 1994.
185. Sartori G. Comparative Constitutional Engineering: An Enquire into Structures, Incentives and Outcomes. – Basingstone: Macmillan, 1994.
186. Electoral Change in Western Democracies. Patterns and Sources of Electoral Vitality. I.Crewe, D.Denver (eds.). – London: Croom Helm, 1985.
187. Electoral Change. Responses to Evolving Social and Attitudinal Structures in Western Countries. M.Franklin, T.Mackie, H.Vallen et al. – Cambridge: Cambridge University Press, 1992.
188. Duverger M. Political Parties: Their Organization and Activity in the Modern State. – New York: John Wiley & Sons, 1963
189. Budge I., Robertson D., Hearle D. Ideology, Strategy and Party Change: Spatial Analyses of Post-War Election Programmes in 19 Democracies. – Cambridge: Cambridge University Press, 1987.
190. Laakso M., Taagepera R. Effective Number of Parties: A Measure with Application to West Europe // Comparative Political Studies. – 1979. – Vol.12, # 1.
191. Laver M., Budge I. Party Policy and the Government Coalitions. – New York: St. Martin’s Press, 1992.
192. Lijphart A. Democracies: Patterns of Majoritarian and Consensus Government in Twenty-One Countries. – New Haven: Yale University Press, 1984.
193. Sartori G. Parties and Party Systems: A Framework for Analysis. – Cambridge: Cambridge University Press, 1976.
194. Lipset S.M. & Rokkan, S. Cleavage Struktures. Party Systems and Voter Alignments: an introduction // S.M.Lipset & S.Rokkan (eds.) Party Systems and Voter Alignmеnts: Cross-National Perspectives. – New York: Free Press, 1967. – Р.1-67.
195. Там само. – С. 50-54.
196. Rose R., Derek U. Social cohesion, political parties and strains in regimes // Comparative Political Studies. – 1969. – # 2. – P.12-20.
197. Dalton R.J., Flanagan S.C. & Beck P.A. ( eds.) Electoral Change in Advanced Industrial Democracies. – Princeton, N.Y.: Princeton University Press, 1984. – P.455-456.
198. Bartolini S., Mair P. Identity, Competition and Electoral Availability. The Stabilization of European Electorates 1885-1985.– Cambridge: Cambridge University Press, 1990. – P.214 - 216.
199. Franklin M.N., Mackie T.T., Valen H. (eds). Electoral Change: Responses to Evolving Social and Attitudinal Structures in Western Countries. – New York: Cambridge University Press, 1992. – Р.386 -395.
200. Там само. – С. 422-424.
201. Knutsen O. & Scarbrough E. Clevage politics // J. van Deth & E.Scarbrough (eds.). The impact of values. – Oxford: Oxford University Press, 1995. – Р.519.
202. Там само. – С.521.
203. Knutsen O. Social Structure and Party Choice in Western Europe. A Comparative Longitudinal Study. – Palgrave Macmillan, 2004.
204. Kriesi H. The transformation of cleavage politics. The 1997 Stein Rokkan lecture // European Journal of Political Research. – 1998. – Vol. 33, # 2. – Р.168-169.
205. Там само. – C.176-177.
206. Politics and Society in Western Europe / Jan-Erik Lane and Svante Ersson. Fourth Edition. – London. Thousand Oaks. New Delhi: SAGE Publications, 1999. – P.73.
207. Moreno A. Political Cleavages. Issues, Parties, and the Consolidation of Democracy. – Westview Press, 1999.
208. Там само. – С. 21-22.
209. Demokracje zachodnioeuropejskie. Analiza porównawcza. Pod red. A.Antoszewskiego i R.Herbuta. – Wrocław: Wydawnictwo Uniwersytetu Wrocławskiego, 1997. – P.39-64.
210. Antoszewski A.Herbut R. Systemy polityczne współczesnej Europy. – Warszawa: Wydawnictwo Naukowe PWN, 2006. – P.11-32.
211. Franklin M.N., Mackie T.T., Valen H. (eds). Electoral Change: Responses to Evolving Social and Attitudinal Structures in Western Countries. – New York: Cambridge University Press, 1992. – Р.5.
212. Herbut R. Podziały sociopolityczne // Studia z Teorii Polityki. Tom I, # 1841/ Pod redakcją Andrzeja W.Jabłońskiego i Leszka Sobkowiaka. – Wrocław: Wydawnictwo Uniwersytetu Wrocławskiego, 1996. – S.93.
213. Knutsen O. & Scarbrough E. Cleavage politics // J. van Deth & E.Scarbrough (eds.). The impact of values. – Oxford: Oxford University Press, 1995. – P. 494.
214. Moreno A. Political Cleavages. Issues, Parties, and the Consolidation of Democracy. – P. 16.
215. Politics and Society in Western Europe / Jan-Erik Lane and Svante Ersson. – P.41.
216. Там само. – С. 41.
217. Antoszewski A., Herbut R. Systemy polityczne współczesnej Europy. – P.15.
218. Романюк А. Сутність та основні підходи щодо визначення соціально-політичних поділів // Соціогуманітарні проблеми людини. – 2005. – № 1. – С. 44.
219. Lijphart A. Democracies: Patterns of Majoritarian and Consensus Government in Twenty One Countries. – New Haven: Yale University Press, 1984. – Р.128.
220. Politics and Society in Western Europe / Jan-Erik Lane and Svante Ersson. – P.44.
221. Ленін В.І. Великий почин. Повне зібрання творів. Пер. з 5-го рос.вид. Т. 39. – К: Політвидав України, 1973. – С. 15.
222. Роуз Р. Политическая система Англии // Алмонд Г., Пауэлл Дж., Стром К., Далтон Р. Сравнительная политология сегодня. Мировой обзор. – М., 2002. – С.334-335.
223. Hamilton M., Hirszowicz M. Klasy i nierówności społeczne. W perspektywie porównawczej. – Warszawa: Wydawnictwo Instytut Studiów Politycznych PAN, 1995. – S.118-119.
224. Christopher J.A. The Dynamics of Public Support for Coalition Governments // Comparative Political Studies. –1995. – Vol. 28, # 3. – Р.351.
225. Nieuwbeerta P., Ultee W. Class voting in Western industrialized countries, 1945-1990: Systematizing and testing explanations // European Journal of Political Research. – 1999. Vol. 35, #1.
226. Weakliem D. Two Models of Class Voting // British Journal of Political Science. – Vol. 25, # 2 (April 1995).
227. Armigeon K., Leimgruber P., Beyeler M., Menegale S. Comparative Political Data SET. 1960-2004 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ipw.unibe.ch/content/team/klaus_armingeon/comparative political_data_sets/index_ger.html.
228. The World Factbook/ Central Intelligence Agency [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.cia.gov/cia/publications/factbook станом на 01.08.2007 р.
229. Сорокина В. Страны и регионы. Великобритания: сфера услуг в 90-е годы// Мировая экономика и международные отношения. – 2000. – № 2.
230. Politics and Society in Western Europe / Jan-Erik Lane and Svante Ersson. – P.69.
231. Обчислення зроблено на підставі даних : Antoszewski A.Herbut R. Systemy polityczne współczesnej Europy. – Warszawa: Wydawnictwo Naukowe PWN, 2006. – P.64 -65.
232. Politics and Society in Western Europe / Jan-Erik Lane and Svante Ersson. – P.71-72.
233. Роуз Р. П