Засоби масової інформації як інструмент моделювання політичної свідомості у виборчій кампанії (на матеріалах президентських і парламентських виборів 2004-2006 рр.)



  • Название:
  • Засоби масової інформації як інструмент моделювання політичної свідомості у виборчій кампанії (на матеріалах президентських і парламентських виборів 2004-2006 рр.)
  • Альтернативное название:
  • Средства массовой информации как инструмент моделирования политического сознания в избирательной кампании (на материалах президентских и парламентских выборов 2004-2006 гг)
  • Кол-во страниц:
  • 243
  • ВУЗ:
  • Київський національний університет імені Тараса Шевченка
  • Год защиты:
  • 2008
  • Краткое описание:
  • Київський національний університет імені Тараса Шевченка
    Інститут журналістики

    На правах рукопису

    Заславська Ольга Олександрівна

    УДК: 32.019.51:654.19:070


    Засоби масової інформації як інструмент моделювання політичної свідомості у виборчій кампанії (на матеріалах президентських і парламентських виборів 2004-2006 рр.)


    23.00.03 – політична культура та ідеологія

    Дисертація на здобуття наукового ступеня
    кандидата політичних наук

    Науковий керівник
    доктор філол. наук, професор
    В.І. Шкляр


    Київ – 2008






    ЗМІСТ

    ВСТУП 3
    РОЗДІЛ 1. Теоретико-методологічні засади дослідження сучасної політичної комунікації в процесі демократизації суспільства і легітимації влади 15
    1.1. Концептуальні підходи до поняття та структури політичної свідомості 15
    1.2. Політична комунікація і проблеми її структуризації 30
    1.3. Політичний маркетинг як основа організації виборчої кампанії 53
    Висновки до розділу 1 68
    РОЗДІЛ 2. Проблеми теорії і практики сучасних політико-медійних технологій як інструментів моделювання політичної свідомості 72
    2.1 Політичні «паблік рілейшнз» і політична реклама як ефективні комунікативні технології впливу на електорат 72
    2.2 Особливості використання електоральних (виборчих) технологій в політичних процесах в Україні 108
    2.3 Політичний імідж кандидата як стратегічна основа виборчих технологій 119
    Висновки до розділу 2 137
    РОЗДІЛ 3. ЗМІ та політична свідомість громадян України 139
    3.1 Характерні ознаки й динаміка масової політичної свідомості громадян України 139
    3.2 Особливості функціональних характеристик і споживання політичної інформації під час виборчих кампаній 2004-2006 рр. 168
    3.3 Основні моделі впливу ЗМІ на масову політичну свідомість українців під час виборчих кампанії 178
    Висновки до розділу 3 204
    ВИСНОВКИ 209
    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 222






    ВСТУП


    Актуальність теми дослідження. Політична свідомість до цього часу у більшості випадків, як у зарубіжному, так і у вітчизняному суспільствознавстві, розглядалася з точки зору психології, філософії та соціології, досліджувалися її рівні та механізми функціонування. І значно меншою мірою політична свідомість визначалася як цілісне, суто політологічне поняття, без з’ясування сутності якого неможливе становлення сучасної політології. Політична свідомість є одним із ключових понять політології. Тому його поглиблене вивчення є необхідною умовою пізнання політичного життя суспільства. Саме політична свідомість багато в чому пояснює витоки, характер та особливості певної політичної системи, поведінку суспільних груп, динаміку та спрямованість політичних процесів. Без наукового осмислення поняття політичної свідомості практична політика малоефективна. Саме від політичної свідомості широких верств населення, світоглядних позицій політичної еліти залежать ефективність функціонування політичної системи, розвиток і спрямованість суспільно-історичних перетворень.
    Очевидно, тільки ЗМІ дозволяють сучасній людині по-справжньому повно усвідомити своє місце в політичному просторі. Сьогодні ЗМІ відіграють у складних процесах формування масової політичної свідомості величезну роль. Адже мас-медіа беруть у цьому процесі безпосередню участь за допомогою поширення тої чи іншої інформації та оприлюднення тих чи інших фактів, які саме завдяки діяльності ЗМІ стають подією. З огляду на залучення преси в загальні процеси, завдяки чому мас-медіа стали невід’ємною складовою сучасної комунікації, вони напряму можуть продукувати суспільну думку. Тому за нинішніх реалій будь-який політик, державний діяч є тим, що і як про нього говорять у ЗМІ. Та й різноманітні факти набувають у масовій свідомості статусу подій як таких лише тоді, коли на них звертають увагу мас-медіа.
    Початок ХХІ ст. відзначається величезними змінами в житті людства, які обумовлюються, перш за все, участю громадськості у процесах державотворення та посиленні впливу демократичних суспільств на розвиток сучасного світу. Це відбувається не лише завдяки створенню механізмів реалізації права громадян на участь в політичному житті своєї держави, але й завдяки вільному доступу людей до інформації, що дозволяє орієнтуватися та робити вибір.
    Україна, проголосивши себе молодою демократією після отримання незалежності, почала долучатися до світового досвіду у політико-правових процесах, й зокрема, у здійсненні врядування. У державі відбулися вільні президентські та парламентські вибори, що свідчить про певні зрушення в будівництві демократичного суспільства. Існування та вільне функціонування незалежних засобів масової інформації як одного з інститутів демократії є одним з найважливіших чинників демократичного суспільства, тому вони мають розвиватися та повноцінно виконувати притаманні їм функції. Журналістика відкритого суспільства характеризується, на переконання професора В.І. Шкляра, спроможністю преси забезпечувати прозорість державних, політичних, економічних, культурних інституцій для громадянського суспільства. У цьому її виняткова роль [224, с. 30].
    У наш час функціонування ЗМІ спрямоване не лише на пізнання та відображення дійсності, а й на її перетворення шляхом впливу на свідомість суспільства, на спонукання мас до активних дій. Сучасний етап розвитку українського суспільства вимагає від національної журналістики бути активними учасниками процесів державотворення.
    Національні вибори в будь-якій державі повинні бути наріжним каменем стабільної демократії. Вони завжди значна подія в її житті, оскільки є реальною нагодою визначитися щодо майбутнього нації. Вибори через свою масовість виключають для більшості виборців можливість змістової особистої комунікації з кандидатами, які балотуються на певний пост. Тому основна боротьба передвиборчої гонки фактично переноситься зі сфери реальної соціальної дії в інформаційний (віртуальний) простір. Між собою конкурують уже не реальні політики й політичні об’єднання, а їх образи, що транслюються на виборців через різних посередників. Зрозуміло, що в такій ситуації надзвичайно зростає роль засобів масової інформації як одного з основних інструментів доведення цих образів до виборця, впливу на його політичну свідомість. ЗМІ мають значні можливості щодо оперативного й адекватного відображення дійсності, а значить, і можливості формування громадської думки та політичної свідомості. Особливо важливу роль у формуванні політичних орієнтації громадян відіграють сучасне телебачення та друковані ЗМІ. Останні президентські та парламентські вибори 2004-2006 рр. підтвердили їх провідну роль у формуванні політичної свідомості виборців, політичного іміджу кандидатів і виборчих блоків.
    Незважаючи на великий досвід, накопичений дослідниками в області вивчення масових інформаційних процесів і політичної комунікації, останні виборчі кампанії показують певне відставання вітчизняної думки в області аналізу політичної комунікації у руслі демократичного, естетичного та етичного мовлення. Результати парламентської та президентської виборчих кампаній показують, що політична реклама не завжди була справді плюралістичною та демократичною, політичні технології часто були брудними, інформаційно-аналітична інформація нерідко підмінювала і продовжує підмінювати серйозний аналітичний аналіз використанням найневимогливіших прийомів політико-емоційного тиску на аудиторію.
    Отже, актуальність теми роботи зумовлена необхідністю аналізу ще недостатньо розробленого нового напрямку політичних досліджень – вивчення особливостей впливу засобів масової інформації на моделювання політичної свідомості суспільства.
    Сугестивний характер інформації, котру передають ЗМІ, впливає на політичні процеси сучасного суспільства. Представляючи інтереси невеликої й анонімної частини соціуму, сучасні ЗМІ здійснюють інформаційний вплив на погляди масової аудиторії щодо економічних, політичних, соціальних аспектів та щодо їх ролі в житті суспільства. Інформація, безперервно трансльована ЗМІ, впливає на потреби й інтереси особистості, формуючи мотивацію до конкретної політичної поведінки, що не усвідомлюється громадськістю як навіювання. Оперуючи психологічними стимулами, сучасні ЗМІ здійснюють вирішальну роль у процесі моделювання політичної свідомості мас.
    Наукове осмислення прийомів і методів формування політичної свідомості ЗМІ дозволяє громадськості здійснювати контроль над інформаційною діяльністю сучасної індустрії новин. Компетентний демократичний контроль громадян за інформаційною діяльністю ЗМІ для того, щоб вони створювали недеформовану, правдиву, чітку та зрозумілу для величезної різнорідної маси реципієнтів новин інформаційну картину світу, є одним із принципово важливих засобів вирішення протиріч між інтересами влади, власників ЗМІ та їх суспільним призначенням. Але цей контроль повинен керуватися винятково науковим знанням предметної діяльності ЗМІ, а не політичними й іншими амбіціями, з метою захисту громадян від інформації, яка психологічно деформує їх свідомість й уявлення про навколишній світ. Вирішенню даного практичного завдання повинне сприяти це дослідження.
    Хоча взаємовідносини ЗМІ та влади вже тривалий час досліджуються науковцями, нові умови життєдіяльності української держави, поява за відносно короткий період часу чималої кількості нових телевізійних каналів, друкованих видань з одного боку, і політичних партій – з іншого, намагання політичних сил відверто використовувати ЗМІ для впливу на виборців вимагає ретельних досліджень методів і засобів впливу на політичну свідомість громадян передусім для забезпечення можливості побудови методологічної основи для оптимізації впливу ЗМІ.
    Питанням, пов’язаним із розвитком і функціонуванням засобів масової комунікації в сучасному суспільстві, присвячена низка фундаментальних і прикладних праць, велика кількість наукових статей із різних дисциплін гуманітарного, а також технічного профілю. З проблем комунікації опубліковані роботи загального та міждисциплінарного характеру.
    За кордоном вивченню й аналізу діяльності ЗМІ, їх місцю в соціокультурних і політичних процесах історично приділялася значна увага. Теорію масової комунікації та її засобів у загальному аспекті розробляли такі дослідники, як: Т. Адорно [230], Р. Барт [231; 232], З. Бауман [233-235], Д. Белл [236-240], Дж. Бенігер [241], П. Бурдьє [23-25], Н. Вінер [275-277], Ю. Габермас [250-253], М. Горкгаймер [230], Б. Гунтер [249], Т. Ван Дейк [273; 274],
    Ж. Дельоз [246; 247], Ж. Дерріда [248], Дж. Кері [242-245], Дж. Ллал [99],
    П. Лазарсфельд [258], Г. Лассвелл [255-257], Д. Макквейл [264-266; 272],
    М. Маклюен [259-263], Т. Петерсон [182], Т. Роззак [267; 268], Ф. Сіберт [182], Д. Тренемен [272], О. Тоффлер [270; 271], М. Херманн [202; 254],
    Р.-Ж. Шварценберг [215], В. Шрамм [182; 269] та ін.
    Дослідження масової комунікації дозволили глибше розкрити взаємозв’язок між політикою і суспільством, владою і людиною, показали необхідність наступного етапу розвитку наукової думки в умовах політизації суспільних процесів і технічних досягнень (особливо в області телекомунікацій).
    Сучасне поняття політичної комунікації виникло наприкінці 40-х – початку 50-х років, коли з розвитком технічних засобів масової комунікації почало усе більше відчуватися явище медіатизації політики. Нині проблеми політизації масових інформаційних процесів і медіатизації політики, котрі є сутнісними для теорії політичної комунікації, знайшли своє відбиття в працях, присвячених як загальним проблемам політики, так і проблемам впливу засобів масової інформації на політичну свідомість громадян у період організації й проведення виборчих кампаній. Проблема діяльності ЗМІ як фактора впливу на політичний вибір стає усе більш актуальною в процесі демократизації українського суспільства. У сучасному контексті проблеми мас-медіа почали вивчатися лише з часу проголошення незалежності України (роботи українських авторів радянської доби, в яких досліджується роль ЗМІ в суспільстві, сьогодні є застарілими). Серед теоретичних робіт загального характеру українських дослідників необхідно виділити монографії, навчальні посібники й статті таких авторів, як: В. Бадрак [4-8], Г. Вартанов [27],
    В. Горбатенко [38-40], О. Гриценко [41-45; 225], О. Задоянчук [57-60],
    В. Здоровега [61], О. Зернецька [62-70], В. Іванов [70-76; 93; 114; 128],
    Ф. Кирилюк [80; 81], Н. Костенко [70; 89-93], О. Литвиненко [101-103],
    Є. Макаренко [104-107], С. Макеєв [70; 108; 109], Е. Мамонтова [112; 113],
    І. Мащенко [115-117], О. Мелещенко [73; 118-120; 221], А. Москаленко [114; 125-128], І. Паславський [137-139], В. Різун [174-176], І. Слісаренко [183; 184; 223], О. Чекмишев [204-206], А. Чічановський [207-212], В. Шкляр [27; 42; 44; 211; 212; 218-228] та ін.
    Проблемам ЗМІ в контексті паблік рілейшнз присвячені дослідження
    В. Бебика [12-20, 173], В. Королька [86-88], В. Полторака [151-153],
    Г. Почепцова [155-167], Є. Тихомирової [192-199].
    Зважаючи на те, що ми вивчали вплив ЗМІ на політичну свідомість у період виборів, фактичну основу дисертації склали передвиборчі матеріали кандидатів у депутати Верховної Ради України і кандидатів у Президенти України, документи Центральної Виборчої комісії, статистичні дані про вибори і діяльність українських ЗМІ, особливо телебачення та преси, соціологічні опитування громадської думки, прогнози аналітично-політичних установ, а також конкретні події політичного життя, що відбувалися і були прямо пов’язані з українськими ЗМІ, а саме – з визначенням ступеня впливу ЗМІ на політичну свідомість.
    Зв’язок роботи з науковими планами, темами. Дослідження здійснене у рамках комплексної програми науково-дослідних робіт Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Наукові проблеми державотворення України» (№ 019U015201), програми Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Системи масової комунікації та світовий інформаційний простір» (№ 01БФ045-01).
    Мета дослідження полягає у вивченні особливостей впливу засобів масової інформації, зокрема телебачення та преси, на моделювання політичної свідомості громадян України під час президентської та парламентської виборчих кампаній 2004-2006 рр.; у визначенні основних моделей реагування виборців в результаті впливу ЗМІ.
    З огляду на поставлену мету, у дослідженні було поставлено та вирішено такі наукові завдання:
    1) дати власне тлумачення поняття політичної свідомості, визначити його основні характеристики та місце у сучасній політології;
    2) розглянути генезис й особливості розвитку понять комунікація, політична комунікація, їх сучасного політичного змісту; визначити роль ЗМІ в процесі політичної комунікації;
    3) уточнити термінологію політичного маркетингу, його місце і роль у сучасному політичному процесі;
    4) проаналізувати сутність й ефективність політико-медійних технологій, а саме: політичного рекламування і «паблік рілейшнз», виборчих (електоральних) технологій, формування іміджу політичного діяча, партії чи інших суб’єктів політичної діяльності; визначити їх місце в українському електоральному просторі;
    5) дослідити особливості масової політичної свідомості сучасного українського суспільства;
    6) визначити особливості споживання політичної інформації під час виборчих кампаній 2004-2006 рр., джерела інформації, які українці вважали найважливішими протягом вищезгаданого періоду; одержати емпіричні дані про наявність і ступінь реального впливу ЗМІ на політичну свідомість населення України, визначити, чи існує взаємозв’язок між тим, що читають і дивляться українські громадяни, та їх електоральними настановами, наскільки великим є внесок ЗМІ (інформаційного фактору) у формування цих уподобань; визначити, які моделі впливу засобів масової інформації на масову політичну свідомість були присутні в українському суспільстві під час проведення виборчих кампаній.
    Об’єктом дослідження є політична свідомість громадян України.
    Предмет дослідження – особливості моделювання засобами масової інформації політичної свідомості українців під час президентської та парламентської виборчих кампаній 2004-2006 рр.
    Методи дослідження. В основу методології дослідження впливу засобів масової інформації на політичну свідомість покладені:
     міждисциплінарний підхід, заснований на політології, соціології, теорії комунікації, теорії журналістики та піарології (теорії зв’язків з громадськістю), що дозволяє розглядати й аналізувати окремі аспекти діяльності ЗМІ в контексті більш широких систем цілей, яким вони служать;
     аксіологічний підхід до вивчення медіа-впливу на політичну свідомість і моделювання політичної свідомості в динаміці.
    Методи дослідження багато в чому визначилися особливостями обраної теми як проблеми практичної політології. У цій роботі був використаний соціологічний метод для залучення результатів соціологічних опитувань і політичних рейтингів; психологічний – для аналізу впливу ЗМІ на громадську думку електорату; системний аналіз як можливість розглянути досліджувані явища як цілісні організми, котрі мають досить чітку внутрішню організацію, а також перебувають у безперервній взаємодії з середовищем, що їх оточує; структурно-функціональний аналіз для дослідження різних елементів і визначення їх місця в соціальній взаємодії. Широко використовувався статистичний метод дослідження для кількісного аналізу різних явищ політичного життя, а саме: кореляційний та регресійний аналізи. Основним завданням регресійного аналізу є встановлення форми та вивчення залежності між змінними, кореляційного аналізу – знаходження зв’язку між випадковими змінними та оцінка його тісноти. Кореляційний аналіз використовувався для того, щоб визначити, чи існував взаємозв’язок між тим, що читали і дивилися українські громадяни під час виборчих кампаній 2004-2006 рр., та їх політичними (електоральними) настановами, наскільки значним був внесок ЗМІ (інформаційного фактору) у формування цих уподобань; які моделі впливу засобів масової інформації на масову політичну свідомість були присутні в українському суспільстві під час проведення президентської виборчої кампанії-2004 (використовувався водночас із регресійним аналізом).
    Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що це дослідження є однією із перших комплексних робіт, в якій із залученням великої кількості теоретичних джерел і конкретних фактів сучасної політичної ситуації проаналізований хід президентської та парламентської виборчих кампаній 2004-2006 рр. з точки зору моделювання засобами масової інформації, і конкретно – телебаченням і пресою, політичної свідомості громадян України.
    Наукова новизна дослідження викладена у таких положеннях:
    1) дістало подальшої розробки поняття політичної свідомості як однієї з центральних категорій політології, що входить у систему її понятійних координат й означає сприйняття та відображення суб’єктом навколишньої дійсності крізь призму політичних відносин та інтресів;
    2) дано власне тлумачення поняття політичної комунікації, під яким ми розуміємо інформаційну взаємодію суб’єктів політики, у процесі якої здійснюється обмін політичними ідеями, поглядами, моделями поведінки з метою здійснення конструктивного діалогу між владою та суспільством для досягнення збалансування соціально-політичної системи. У ході цього процесу політичні еліти намагаються сформувати сприятливу для себе громадську думку за допомогою ЗМІ. У сучасних демократичних суспільствах процес політичної комунікації майже весь реалізується через засоби масової інформації. Їхню впливовість спричинено масштабами охоплення аудиторії, високою технічною ефективністю, швидкістю поширення інформації, залежністю населення й політичних лідерів від ЗМІ в питаннях поширення знань про світ політики, що перебуває за межами сфери їхньої прямої участі;
    3) уточнено поняття політичного маркетингу як багатоаспектного феномену, який об’єднує стратегію суспільного розвитку, політичну теорію та технологію;
    4) визначено, що у вітчизняному політичному просторі під час президентської та парламентської виборчих кампаній 2004-2006 рр. одержали свій подальший розвиток із урахуванням своєрідності нашої дійсності такі апробовані політико-медійні технології, як: політичне рекламування та «паблік рілейшнз», виборчі (електоральні) технології та технології формування іміджу партій і політиків;
    5) узагальнено риси масової політичної свідомості сучасного українського суспільства, серед яких найбільш вагомими є прагматизм, маргіналізація, державний патерналізм і етатизм, амбівалентність, низький рівень консолідації й ідентифікації, регіоналізація;
    6) одержано емпіричні дані, які свідчать про те, що інформаційний фактор (ЗМІ) здійснював значний вплив на формування політичних уподобань громадян під час президентської та парламентської виборчих кампаній 2004-2006 рр. Уперше визначено основні моделі впливу засобів масової інформації на політичну свідомість українців:
     модель підвищеної (позитивної) інформаційної чутливості, при якій електоральні уподобання аудиторії конкретного ЗМІ суттєво пов’язані з відповідною (позитивною або негативною) репрезентацією політичних персонажів у цьому ЗМІ;
     модель заниженої (нульової) інформаційної чутливості, коли такий зв’язок відсутній або не є значним;
     модель зворотної (негативної) чутливості, коли зміни електоральних уподобань аудиторії конкретного ЗМІ зворотні репрезентації політичних персонажів у цьому ЗМІ (зокрема, збільшення кількості негативних згадувань про якого-небудь політика в ЗМІ призводить до збільшення його прихильників серед аудиторії даного телеканалу, радіостанції, газети, і навпаки).
    Практичне значення одержаних результатів полягає в можливості використання дисертації та її основних висновків для подальшої наукової розробки проблеми моделювання ЗМІ політичної свідомості та виробленні в демократичної громадськості засобів психологічного захисту від деструктивного впливу сучасного потоку новин, що породжує соціальну апатію та політичну пасивність громадян. Крім того, основні положення й висновки дисертації можуть бути корисними при формуванні методичних програм і навчальних посібників, можуть бути введені до спецкурсів з політичних наук, соціології, теорії та практики журналістики. Результати проведеного дослідження також становлять інтерес для широкого кола спеціалістів, які вивчають масові політичні процеси в умовах інформаційного суспільства.
    Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дослідження були розкриті в доповідях на міжнародній науково-практичній конференції «Масова комунікація в Україні та інформаційний виклик ХХІ століття» (Дніпропетровський національний університет, факультет систем і засобів масової комунікації, 2005 р.), міжнародній науково-практичній конференції «Журналістика 2006: українське журналістикознавство та освіта в контексті євроатлантичного процесу» (Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 2006 р.), міжнародній науковій конференції «Дні науки філософського факультету-2007» (Київський національний університет імені Тараса Шевченка, філософський факультет, 2007 р.), всеукраїнській науково-практичній конференції «Українська журналістика: умови формування та перспективи розвитку» (Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького, кафедра журналістики, 2007 р.), всеукраїнській теоретичній і науково-практичній конференції з правознавства, політології та соціології «Трансформація політичної системи: соціальні перетворення і законодавчий процес» (м. Київ, 2007 р.).
    Публікації. Результати дослідження відображені у 7 наукових статтях, 5 з яких виконані у наукових фахових виданнях України.

    У наукових фахових виданнях:
    1. Заславська О.О. Політичний маркетинг як основа організації виборчої кампанії // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія: Філософія. Політологія. – К., 2007. – Вип. 84-86. – С. 48-52.
    2. Заславська О.О. Технологія іміджу як різновид електоральних (виборчих) технологій // Політологічний вісник. Зб-к наук. праць. – К.: «ІНТАС», 2007. – Вип. 24. – С. 250-261.
    3. Заславська О.О. Інституційна складова політичної комунікації: роль ЗМІ // Віче. – К., 2007. – № 16 (205). – С. 6-8.
    4. Заславська О.О. Особливості масової політичної свідомості громадян України: минуле й сучасність // Політологічний вісник. Зб-к наук. праць. – К.: «ІНТАС», 2007. – Вип. 27. – С. 143-154.
    5. Заславська О.О. Політичні «паблік рілейшнз» і політична реклама як ефективні комунікативні технології впливу на електорат // Політологічний вісник. Зб-к наук. праць. – К.: «ІНТАС», 2007. – Вип. 29. – С. 205-218.
    В інших виданнях:
    1. Разуваєва О.О. Сприйняття політичного лідера через призму його іміджу (на матеріалах президентських виборів-2004) // Вісник Дніпропетровського університету. Серія: Літературознавство. Журналістика. – Дніпропетровськ, 2006. – Вип. 8. – С. 335-339.
    2. Заславська О.О. Електоральні (виборчі) технології: особливості їхнього використання в Україні // Українська журналістика: умови формування та перспективи розвитку: Зб. наук. пр. / МОН України. Черкаський національний університет ім. Б.Хмельницького; Відп. ред.: С.М. Квіт, Т.Г. Бондаренко. – Черкаси, 2007. – С. 275-279.
    Структура й обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які містять дев’ять параграфів, висновків, списку використаних джерел (277 найменувань). Загальний обсяг роботи становить 243 сторінки, 22 з яких займає список використаних джерел.
  • Список литературы:
  • ВИСНОВКИ


    На підставі проведених досліджень дійшли наступних висновків:
    1. Політична свідомість – багатогранне та складне поняття, яке акумулює в собі знання багатьох суспільних дисциплін: філософії, соціології, психології, однак як самостійне цілісне поняття недостатньо розроблене у рамках політології. Це спричинено як об’єктивними, так і суб’єктивними чинниками. У результаті аналізу наукових джерел було виявлено, що у контексті політичної науки спеціалісти розглядають політичну свідомість неоднозначно: одні – як феномен, який відображує сукупність політичних відносин в цілому, інші – крізь призму політичної влади, група авторів зосереджує свою увагу на зв’язку політичної свідомості з економічними та соціальними відносинами. Однак, відстоюємо точку зору про ідею цілісного відображення суспільного буття в політичній свідомості. Отже, політична свідомість – одна з центральних категорій політології, яка входить у систему її понятійних координат і означає сприйняття та відображення суб’єктом навколишньої дійсності крізь призму політичних відносин та інтересів.
    Основною теоретичною проблемою, на нашу думку, є проблема співвідношення політичної свідомості з політичною культурою. Інколи ці поняття вживаються як синоніми, але, як було з’ясовано, мають свої специфічні особливості. Політична культура «присутня в політичній свідомості» так би мовити, незримо, у вигляді фактора, який істотно впливає на політичну систему, на формування соціально-політичних цінностей, які лежать в основі ідеологічного вибору; а також конкретних політичних думок. У цьому розумінні політична свідомість ширше поняття «політична культура». Разом з тим в іншому контексті політична культура ширше, оскільки культура наявна і в тих випадках, коли політичну свідомість виявлено в дуже невеликій мірі або взагалі вона відсутня. Більш того, сам факт відсутності політичної свідомості може бути розглянутий як специфічний прояв політичної культури, яка є в цьому випадку не в активній, а в пасивній формі.
    І зрештою, для ґрунтовного аналізу процесу формування політичної свідомості, на нашу думку, важливе значення мають певні принципи структурування цього поняття. Дослідники виокремлюють такі її складові, як політична наука, політична ідеологія та політична психологія; за іншим способом структурування – з точки зору ступеня систематизованості змісту – спеціалізована та масова свідомість; за критерієм внутрішньої стрункості, стійкості елементів – емоційні та раціональні елементи тощо.
    2. Політична комунікація є своєрідним соціально-інформаційним полем політики, що з’єднує всі компоненти політичної сфери суспільства та структурує політичну діяльність, формує політичну свідомість і політичну культуру.
    Особливого значення аналіз політичної комунікації набуває стосовно реалій сучасної України, котра, незважаючи на економічні та політичні труднощі, активно включається в глобальний інформаційний простір, розвиває та освоює новітні комунікаційні технології, створюючи сприятливу базу для ефективної взаємодії та функціонування всіх акторів соціально-політичного процесу. Політична комунікація є складним і багатогранним явищем, вона потребує комплексного, міждисциплінарного підходу до її вивчення, адекватного сучасним політичним реаліям. Аналізуючи визначення політичної комунікації, які існують у зарубіжній і вітчизняній науковій літературі, ми дійшли висновку про відсутність концептуальної єдності в розумінні інформаційно-комунікаційної взаємодії у політичній сфері. На наш погляд, політична комунікація – це інформаційна взаємодія суб’єктів політики, в процесі якої здійснюється обмін політичними ідеями, поглядами, установками, моделями поведінки з метою здійснення конструктивного діалогу між владою та суспільством для досягнення збалансованості соціально-політичної системи.
    Отже, політична комунікація є процесом соціальної взаємодії за допомогою повідомлень, який стосується державного управління і здійснення влади у суспільстві. Така соціальна взаємодія може відбуватися у багатьох формах: від дебатів за кухлем пива у барі до випуску партійних буклетів і виступів політиків на сесіях і зібраннях. У цьому дослідженні ми розглядали переважно політичну комунікацію, яка здійснюється через засоби масової інформації. Власне, у сучасних демократичних суспільствах процес політичної комунікації майже весь реалізується через засоби масової інформації. Їхню впливовість спричинено масштабами охоплення аудиторії, високою технічною ефективністю, швидкістю поширення інформації, залежністю населення і політичних лідерів від ЗМІ у питаннях поширення знань про світ політики, який перебуває за межами сфери їхньої прямої участі. Засоби масової інформації стали провідними інституціями у громадській сфері, тобто у «тій сфері соціального життя, де обмін інформацією і поглядами з питань, що становлять загальний інтерес, може впливати на формування громадської думки» [77, с. 28].
    Політична комунікація в Україні відрізняється від політичної комунікації у розвинутих демократіях так само й настільки ж, як і наскільки суб'єкти політичного процесу в Україні, і передовсім політичні партії та вища державна влада, відрізняються від політичних партій і вищої державної влади в так званих розвинутих демократіях. Українська влада закрита від громадян і представляє лише саму себе, а отже, посадові особи, організації, партії не зацікавлені в наданні громадянам повної інформації про свою діяльність. Влада загалом, окремі посадові особи і політики чинять тиск на ЗМІ, використовуючи широкий арсенал засобів – від недосконалості законодавства і відсутності справді незалежної судової влади до «підгодовування» і погроз. Самі ЗМІ часто не зацікавлені в оприлюдненні отриманої ними інформації. Немає усвідомлення необхідності комунікації між політичною верхівкою і суспільством, а відтак її стратегії і механізмів, що можна охарактеризувати як своєрідне «відокремлення суспільства від держави».
    Політична комунікація в Україні має ще одну особливість – українське суспільство загалом пасивно сприймає інформацію в ЗМІ про зловживання влади, порушення законодавства загалом і законодавства про забезпечення свободи слова зокрема. Ці порушення не знаходять адекватної реакції з боку громадськості й недержавних організацій – політичні сили, що порушують законодавство, не викликають у виборців обурення, не стають об’єктами судових позовів і для них не існує загрози втратити підтримку населення під час виборів.
    За цього втрачається основний сенс політичної комунікації – створення передумов для творення публічної політики та становлення публічної влади – влади, що користується підтримкою і достатнім рівнем довіри громадян, які складають структуровані соціальні групи (громадянське суспільство), ведуть публічну дискусію про розробку, прийняття й утілення в життя владних рішень, тобто про управління державою. Таким чином, у нас не забезпечується прозорість політичного процесу і політичної боротьби.
    3. Поширення в українському політичному житті форм і засобів політичного маркетингу, різноманітних політичних технологій варто розглядати як певну закономірність на шляху розбудови демократичного суспільства і важливу умову подальшого удосконалення його політичної сфери. Вивчення політичних процесів показало, що в Україні формується політичний ринок зі своїми особливостями. Форми і методи політичного маркетингу є найважливішим сучасним засобом політичної самоорганізації демократичного суспільства. Їх широке використання особливо доцільне в умовах сучасного розвитку України, для якої питання політичної організації і консолідації суспільства набули найактуальнішого значення. Соціальна роль і завдання сучасного політичного ринку полягає в тому, щоб забезпечити демократичне функціонування політичної сфери, вивчення попиту і підготовку пропозиції «політичного товару», цивілізоване змагання різних політиків, партій та програм. Саме в такий спосіб забезпечується формування легітимної, авторитетної та дієвої державної влади, необхідної для ефективної політичної самоорганізації суспільства. Теоретичні положення зарубіжної політології і практичний досвід інших країн в організації і проведенні політичних кампаній не можуть бути механічно перенесені на нашу політичну дійсність. Особливості менталітету і традицій українського народу, рівень його політичної свідомості і своєрідність політичної культури вимагають творчого переосмислення зарубіжних політичних знань і практичного досвіду, а також розробки своїх, оригінальних теоретичних концепцій, методик і практичних рекомендацій.
    4. Ринкові методи довели свою ефективність як основні регулятори не тільки економічної, але й політичної сфери суспільства. В арсеналі засобів політичного маркетингу найважливішу роль виконують політико-медійні технології, які стали невід’ємною частиною політичного життя суспільства. Український і зарубіжний досвід свідчить про те, що сучасні політтехнологи, іміджмейкери і піармени здатні корінним чином змінити кон’юнктуру політичного ринку в суспільстві.
    Всебічне дослідження політичного життя українського суспільства свідчить про те, що найважливішим засобом формування політичної влади в даний час є виборчі технології. Застосування виборчих технологій знайоме людству вже з античних часів. З ускладненням процедурних питань змінювалися форми та методи виборчих технологій. Велика кількість із них успішно використовуються сучасними кандидатами під час виборчих кампаній. Сучасні виборчі технології є добре розгалуженою системою, яка складається з двох основних груп: конвенціальних (неманіпулятивних, «чистих») технологій та неконвенцівльних (маніпулятивних, «брудних»). В умовах розвитку демократії і затвердження альтернативних виборів в Україні електоральні технології стали основним засобом забезпечення зворотних зв’язків у суспільстві, тобто впливу виборців на склад і політику влади за допомогою її легітимного формування. Застосування виборчих технологій не тільки допомагає кандидатам отримати перемогу у виборчій кампанії, але і дозволяє донести все різноманіття зразків «політичного товару» до виборця, забезпечити змагальність між різними політичними силами і кандидатами і тим самим створити умови для здійснення вільного і усвідомленого вибору кожним громадянином.
    Аналіз практики політичної діяльності свідчить про те, що український політикум все ширше використовує технології формування політичного іміджу осіб політичного ринку. В сучасних виборчих кампаніях величезну роль відіграє такий короткостроковий проект, як впровадження політичного іміджу кандидата. Практично протягом всього існування людського суспільства фактор іміджу значно впливав на хід політичних процесів. Імідж – це образ, заснований на стереотипах, тобто образ узагальнений і досить спрощений, але в той же час пізнаваний за рахунок специфічних особистісних якостей. У період виборчих кампаній впровадження образів у свідомість соціуму відбувається найбільш інтенсивно й відкрито, оскільки вибори – практично єдина можливість суттєво вплинути на розвиток подій, обрати шлях подальшого розвитку держави.
    Використання сучасних політичних технологій та інших засобів політичного маркетингу в українському суспільстві не завжди має цивілізований, відкритий характер. Особливо широко увійшло до практики політичної діяльності використання «брудних» технологій, «компромату», «адмінресурсу», політично заангажованих і підконтрольних власникам засобів масової інформації, методів виборчої інженерії для утримання влади і впливу на результати виборів, силових структур для посилення тиску на політичних опонентів тощо. «Брудні» технології й необ’єктивні публікації спотворюють реальну картину життя суспільства, чим, зокрема, підривають політичний ринок, який розбудовується, призводять до формування неефективної і неавторитетної влади. Усе це в свою чергу порушує природний процес політичної самоорганізації суспільства, веде до накопичення негативних тенденцій в його розвитку і зростання незадоволеності серед населення. Усі ці тенденції можна було спостерігати під час останньої президентської виборчої кампанії.
    У 2004 р. в Україні лише починав формуватися ринок послуг піару – одночасно з попитом на такі послуги з боку політичних сил, а також із політичною культурою громадянського суспільства. Отже, вимоги до якості і характеру політичних технологій, які застосовувались у ході піар-кампаній, були ще надзвичайно розмитими, і залежали переважно від міри впливовості замовника.
    У цілому фахівці погоджувалися, що значною мірою передвиборну ситуацію в 2004 році визначали деструктивні технології, застосовувані не завжди явними учасниками президентських гонок.
    Одним з негативних моментів передвиборчої кампанії була робота російських політтехнологів, які занадто явно використовували маніпулятивні технології. Особливо це стосується кампанії провладного кандидата, а також технологічних кандидатів із боку влади.
    Ситуація маскування та збільшення ефективності маніпулятивних технологій за допомогою адміністративного ресурсу – характерна для значної частини держав пострадянського простору. У таких країнах рівень політичної культури населення (так само, як і політиків і політтехнологів) забезпечує дієвість практично лише маніпулятивних виборчих технологій. Такі технології в Україні не знаходили дотепер адекватної реакції з боку громадськості й недержавних організацій.
    Отже, єдиними діючими для пасивного й політично неосвіченого електорату, методами роботи політтехнологів в Україні дотепер були й багато в чому залишаються маніпулятивні технології.
    Безумовно, події осені 2004 року значно вплинули на розвиток ситуації, багаторазово прискоривши його. Різкий ривок у формуванні основ громадянського суспільства серйозно змінив очікування виборців, а отже – і технологічні потреби політичних сил.
    Що стосується загальної ситуації розвитку ринку піар-послуг в Україні під час парламентської кампанії-2006, то можна констатувати помітний прогрес у порівнянні з 2004 роком. Можливо, одна з головних причин – значне скорочення кількості російських фахівців.
    У цілому на загальній картині парламентської передвиборної кампанії, мабуть, досить сильно позначилося саме те, що у ній домінували вітчизняні, а не російські політтехнологи. Тому вся кампанія мала більш м’який характер, значною мірою враховувала можливі віддалені наслідки та звертала увагу на реакцію суспільної думки, а не на зміну рівнів рейтингів.
    Таким чином, аналізуючи діяльності українських політичних сил з використання виборчих технологій, слід зазначити, що, незважаючи на всі труднощі, вони виявили себе як важливі комунікативні процедури, що за допомогою цілеспрямованого інформаційного впливу на електорат здатні змінити його поведінку на догоду тих чи інших політичних лідерів.
    5. Особливості історичного розвитку поділили український народ на сегменти: східноукраїнський та західноукраїнський, зберігаючи, однак, його внутрішню єдність. Ці сегменти формувалися під впливом таких чинників:
     політичних та геополітичних, зокрема існування під владою різних, часто ворогуючих, сторін, відповідно: східноукраїнський – прорелігійної Росії (у межах релігійного світосприйняття формується, як правило, догматичний тип особистості, який не має духу внутрішнього сумніву і потреби до перетворення навколишнього світу) та західноукраїнський – Польщі, Австро-Угорщини, країн, що мали в історичному досвіді європейські зразки політичної культури (це з одного боку, позитивно сприяло перенесенню цих зразків на українське підґрунтя, поляки, навіть, висунули ідею виокремлення української нації, а з іншого – вважали Україну «театром жахів»);
     економічних чинників (вплив форм господарювання: громади більш притаманні для західноукраїнського сегмента, для яких характерна активна участь у політичному процесі, обирання посадових осіб. Общинна форма господарювання притаманна для східного сегмента українського суспільства);
     географічних чинників: наприклад, неосяжний простір Російської імперії вимагав деспотичної влади, характер якої теж впливав на світогляд її мешканців.
    Отже, ці чинники формували як протилежні для обох сегментів українських земель риси політичної свідомості, так і спільні. Так, для мешканців східноукраїнських земель притаманні наступні риси: догматизм, соціальна замріяність поряд з радикалізмом у вирішенні політичних питань, а для мешканців західноукраїнських – раціоналізм, індивідуалізм, схильність до самостійного вирішення питань. Однак ці відмінності містяться всередині єдності, тому спільні риси для обох сегментів такі: скептично-відчужене ставлення до влади, ситуативне, здебільшого формальне сприйняття масовою свідомістю політичних процесів, недостатнє, здебільшого формальне сприйняття масовою свідомістю політичних процесів тощо.
    Принижене почуття національної гідності, різні ментальні настанови у двох частинах України віддаляли українство від власного культурного коріння, зумовлювали у його поведінці переважно споглядальну, а не активну, діяльну позицію. Схильність до малих форм організації, емоційних реакцій на шкоду виваженості і розсудливості в умовах політичного тиску з боку імперій зумовили катастрофічний брак позитивних державотворчих ініціатив.
    Серед основних ознак масової політичної свідомості українського суспільства, на наш погляд, найбільш вагомі наступні: прагматизм (орієнтація на задоволення матеріальних інтересів), маргіналізація (втрата особистістю об’єктивної приналежності до даної соціальної групи без наступного входження до іншої, а також втрата особистістю норм та цінностей відповідної субкультури), державний патерналізм, етатизм (погляд на державу як абсолютну цінність, та на себе – як охоронця та розпорядника цією цінністю. Звідси зверхність чиновника у ставленні до простої людини як до прохача, залежного від милості чиновника), амбівалентність (визнання рівноцінними прямо протилежних ціннісних орієнтацій), низький рівень консолідації й ідентифікації (ступінь залученості людини до певних політичних «одиниць» (нація, держава, партія тощо), до яких вона відчуває почуття обов’язку, приналежності, близькості) та регіоналізація.
    Загальною позитивною тенденцією масової політичної свідомості є те, що, незважаючи на політико-ідеологічну різноманітність регіонів України і зростання протестного потенціалу населення України, майже в усіх регіонах переважає позитивне ставлення до демократичних цінностей: свободи слова, віросповідань, волевиявлення, повага до людської особистості тощо.
    Формування демократичної політичної свідомості громадян, набуття ними досвіду та навичок активної політичної поведінки, подолання існуючої фрагментарності історичної пам’яті і становлення на цій основі громадянської політичної культури набуває першочергового значення на шляху політичного розвитку України.
    6. Проаналізувавши результаті досліджень, проведених під час останніх президентських та парламентських виборів з метою визначення особливостей споживання політичної інформації під час виборчих кампаній, джерел інформації, які українці вважають найважливішими в цей час, факторів, що найбільше впливають на рішення виборців, ми дійшли наступного важливого висновку: на електоральний вибір громадян України в першу чергу впливають ЗМІ. Проте найбільший внесок у загальний інформаційний вплив на виборців України робить телебачення. Саме воно впевнено лідирує серед різноманіття засобів масової інформації у можливості надавати інформацію під певним кутом зору та здійснювати вплив на аудиторію через більшу технічну досконалість і також завдяки можливості для споживача безкоштовно отримувати інформацію. Слід відзначити, що характерний для нинішнього стану суспільної свідомості українців дуалізм сприйняття політичних інститутів проявляється й у цьому випадку. Критичне і досить недовірливе ставлення більшості до матеріалів, що поширюються через ЗМІ, поєднується з порівняно високим рейтингом довіри, що, на думку українців, заслуговує інститут вільних ЗМІ. Пояснити це явище, на наш погляд, можна тим, що ЗМІ в умовах руйнування групових ідентичностей та атомізації суспільства залишаються для частини членів соціуму єдиним джерелом інформації, а то навіть і надають можливість ідентифікуватися з групою. На даний момент, це практично єдиний недержавний інститут, який відіграє важливу роль у політичному житті та користується авторитетом серед громадян.
    Сьогодні ЗМІ відіграють значну роль у складних процесах формування суспільної думки та масової свідомості. Хоча в літературі присутні різні суперечливі точки зору щодо питання про вплив ЗМІ на масову політичну свідомість, у тому числі електоральні уподобання. З одного боку, досить поширена теорія про тотальний вплив мас-медіа на політичні настанови населення, відзначено, зокрема, значні успіхи ЗМІ – насамперед телебачення – у проведенні виборчих кампаній. З іншого боку, можливості засобів масової інформації визнають досить обмеженими.
    Суперечливість різних поглядів на характер і ступінь впливовості ЗМІ викликає бажання експериментально перевірити наявність і ступінь реального впливу ЗМІ на політичну свідомість населення України в контексті виборчих кампанії 2004-2006 рр.
    Автори ставили перед собою завдання з’ясувати, чи існує взаємозв’язок між тим, що читають і дивляться українські громадяни, та їх політичними (електоральними) настановами, наскільки великим є внесок ЗМІ (інформаційного фактора) у формування цих уподобань.
    Провівши кореляційний аналіз з метою визначення, чи впливає представлення кандидатів у ЗМІ на електоральний вибір, чи існує залежність між кількістю голосів, відданих за того чи іншого кандидата та представленням його в загальнонаціональних ЗМІ, ми дійшли наступного висновку: політичний вибір громадян України під час виборчих кампаній 2004-2006 рр. істотно залежав від повідомлень ЗМІ. Якщо на результати президентської виборчої кампанії вплинуло як телебачення, так і преса, то на парламентських виборах через певне падіння інтересу до політичного життя після бурхливих подій президентської виборчої кампанії, населення робило свій вибір, орієнтуючись на телебачення та негативно забарвлену інформацію в пресі.
    Було проведено ще одне дослідження для того, щоб визначити, які моделі впливу засобів масової інформації на масову політичну свідомість були присутні в українському суспільстві під час проведення президентської виборчої кампанії-2004. Об’єктом дослідження були обрані електорати чотирьох найпопулярніших українських політиків (О. Мороз, П. Симоненко, В. Ющенко, В. Янукович).
    Методичною основою дослідження був комплексний аналіз представлення політичних лідерів у провідних засобах масової інформації (найбільших телеканалах і газетах) і зміни ставлення громадян України до зазначених політичних персонажів.
    Здійснивши кореляційний та регресійний аналізи, ми отримали дані, котрі підтвердили, що електорати різних політиків характеризуються різним ступенем інформаційної чутливості. Підвищена інформаційна чутливість була характерна для електорату В. Януковича, значну його частину становлять виборці, які, так чи інакше, поєднують свої уподобання з інформацією, отриманою зі ЗМІ. В електораті О. Мороза більшість виборців слабко піддаються впливу ЗМІ. Серед виборців П. Симоненка досить багато людей, чиї уподобання протилежні впливу ЗМІ. Для електорату В. Ющенка характерна модель позитивного інформаційного впливу для телебачення та негативного впливу для преси. Іншими словами, є політики, чий електорат більш стійкий до інформаційних атак (пропаганди), і ті, чий електорат, навпаки, досить легко піддається впливу ЗМІ.
    Таким чином, це дослідження показує, що в українському суспільстві присутні всі три базові моделі впливу ЗМІ на політичну свідомість:
     модель підвищеної (позитивної) інформаційної чутливості, при якій електоральні уподобання аудиторії конкретного ЗМІ суттєво пов’язані з відповідною (позитивним або негативним) репрезентацією політичних персонажів у цьому ЗМІ;
     модель заниженої (нульової) інформаційної чутливості, коли такий зв'язок відсутній або не є значним;
     модель зворотної (негативної) чутливості, коли зміни електоральних уподобань аудиторії конкретного ЗМІ зворотні репрезентації політичних персонажів у цьому ЗМІ (зокрема, збільшення кількості негативних згадувань про якого-небудь політика в ЗМІ призводить до збільшення його прихильників серед ау
     диторії даного телеканалу, радіостанції, газети, і навпаки).
    Іншими словами, можна сказати, що українські громадяни досить по-різному поводяться під впливом ЗМІ і при побудові інформаційно-політичних технологій потрібно дуже ретельно враховувати, який із типів взаємовпливу ЗМІ та масової політичної свідомості є домінуючим у кожній конкретній цільовій аудиторії.










    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

    1. Абашкина Е. Имидж политического лидера. – Режим доступу: http://www.azps.ru/polpsy/lib/image.html.
    2. Андреев С.Н. Основы некоммерческого маркетинга / С.Н. Андреев,
    Л.Н. Мельниченко. – М.: Прогресс-Традиция, 2000. – 256 c.
    3. Андрущенко В.П. Сучасна соціальна філософія: Курс лекцій. – 2-ге вид., випр. й доп. / В.П. Андрущенко, М.І. Михальченко. – К.: Генеза, 1996. – 368 с.
    4. Бадрак В.В. Імідж кандидатів на посаду президента України // Українська журналістика в контексті світової. Зб. наук. праць. / За заг. редакцією проф. Шкляра В.І. – Вип. 3. – К.: Центр вільної преси, 1999. – С. 19-41.
    5. Бадрак В.В. Передвиборча кампанія у дзеркалі мас-медіа // Українська журналістика в контексті світової: Зб. наук. праць / За заг. редакцією проф. Шкляра В.І. – Вип. 2. – К., 1998. – С. 8-25.
    6. Бадрак В.В. Роль ЗМІ в період передвиборчої кампанії // Роль преси в процесах державотворення: Зб. наук. праць Інституту журналістики Київського університету ім. Т.Шевченка. – К., 1998. – С. 120-122.
    7. Бадрак В.В. Технологія президентських виборів в Україні та ЗМІ // Сучасна політична культура та мас-медіа: Зб. наук. праць Інституту журналістики Київського університету ім. Т.Шевченка. – К., 1998. – С. 8-12.
    8. Бадрак В.В. Фактори ефективності впливу друкованих ЗМІ (преси) на електорат: Автореф. дис. … канд. філологічних наук. – К.: ВПЦ «Київський університет», 2000. – 18 с.
    9. Балашова А.Н. Технология избирательной кампании в западной политической науке // Вестник Московского университета. Серия 12. Политические науки. – 2000. – №2. – С. 62-79.
    10. Баталов Э.Я. Изучение структуры политического сознания // Новый мировой порядок и политическая общность: Ежегодник. – М., 1983. – С. 160-166.
    11. Баталов Э.Я. Политическая культура современного американского общества. – М., Наука, 1990. – 255 с.
    12. Бебик В.М. Політичний маркетинг і менеджмент. – К.: МАУП, 1996. – 144 с.
    13. Бебик В.М. Політичний маркетинг і менеджмент у демократичному суспільстві: Автореф. дис. ... д-ра політ. наук: 23.00.02 / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М. Корецького – К.: НАН України, 1996. – 32 с.
    14. Бебик В.М. Політична культура сучасної молоді / Український НДІ проблем молоді / В.М. Бебик, М.Ф. Головатий, В.А. Ребкало. – К., 1996. – 112 с.
    15. Бебик В.М. Засоби масової інформації посткомуністичної України /
    В.М. Бебик, О.І. Сидоренко. – К.: МАУП, 1996. – 124 с.
    16. Бебик В.М. Політологія: теорія, методологія, практика: Підручник. – К.: МАУП, 1997. – 245 с.
    17. Бебик В.М. Базові засади політології: історія, теорія, методологія,
    практика. – К.: МАУП, 2000. – 384 с.
    18. Бебик В.М. Менеджмент виборчої кампанії: ресурси, технології, маркетинг: Навч.-метод. посібник – К.: МАУП, 2001. – 214 с.
    19. Бебик В.М. Політологія для політика і громадянина. – К.: МАУП, 2004. – 424 с.
    20. Бебик В.М. Інформаційно-комунікаційний менеджмент у глобальному суспільстві: психологія, технології, техніка паблік рилейшнз. – К.: МАУП, 2005. – 440 с.
    21. Бєлоусова І. Менталітет – доля чи діагноз // Грані-плюс. – 2004. – 15 березня. – Режим доступу: http://www.grani.kiev.ua/exp.php?type=1&last=0&v=
    links&auth=Ирина%20Белоусова.
    22. Блэк С. Паблик рилейшнз. Что это такое? – М.: Новости, 1990. – 240 с.
    23. Бурдье П. Политическое представление: Элементы теории политического поля / П. Бурдье. Социология политики. – М.: Socio Logos, 1993. – С. 179-217.
    24. Бурдье П. Начала. Choses dites. / Пер. с франц. Н.А. Шматко. – М.: Sosio Logos, 1994. – 285 с.
    25. Бурдье П. Социальное пространство: поля и практики / Пер. с франц.; отв. ред. перевода, сост. и послесл. Н.А. Шматко. – М.: Институт экспериментальной социологии, 2005. – 576 с.
    26. Бурлацкий Ф.М. Современный Левиафан. Очерки политической социологии капитализма / Ф.М. Бурлацкий, А.А. Галкин. – М., 1985. – 384 c.
    27. Вартанов Г.І. Основи журналістики / Г.І. Вартанов, В.І. Шкляр. – К.: Ін-т журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка, 1999. – 54 с.
    28. Вершинин М. С. Политическая коммуникация в информационном обществе. – СПб.: Изд-во Михайлова В.А., 2001. – 252 с.
    29. Вибори - 2002 в оцінках громадян та експертів / І. Бекешкіна (ред.). – К.: Стилос, 2002. – 239 с.
    30. Вибори-2006: умови, суб’єкти, наслідки (аналітична доповідь Центру Разумкова) // Національна безпека і оборона. – 2005. – №10. – С. 2-36.
    31. Власенко Н.А. Україна на шляху до інформаційного суспільства: проблеми та здобутки / Н.А. Власенко, С.В. Зорько, М.Р. Сиротич. – К.: НІСД, 1996. –
    44 с.
    32. Гаджиев К.С. Введение в политическую науку. – М.: Издательская корпорация «Логос», 1997. – 544 с.
    33. Гаджиев К.С. Политическая наука: Учеб. пособие для студ. вузов. – 2-ое изд. – М.: Междунар. отношения, 1995. – 400 с.
    34. Гаджиев К.С. Политическое сознание или политическая культура // Кентавр. – 1991. – Октябрь-декабрь. – С. 14-25.
    35. Головаха Є.І. Особливості політичної свідомості: амбівалентність суспільства та особистості // Політологічні читання. – 1992. – № 1. – С. 24-39.
    36. Головаха Є.І. Стратегія соціально-політичного розвитку України (досвід перших років незалежності та нові орієнтири). – К.: МАУП, 1994. – 217 с.
    37. Голубков В.П. Маркетинговые исследования: теория, методология и практика. – 2-е изд. – М.: Изд-во «Финпресс», 2000. – 464 с.
    38. Горбатенко В.П. Модернізація українського суспільства у контексті сучасних цивілізаційних процесів: Автореф. дис. ... д-ра політ. наук: 23.00.02 / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М.Корецького – К., 1999. – 36 с.
    39. Горбатенко В.П. Політичне прогнозування / В.П. Горбатенко,
    І.О. Бутовська. – К.: МАУП, 2005. – 152 с.
    40. Горбатенко В.П. Політичне прогнозування: теорія, методологія, практика. – К.: Генеза, 2006. – 395 с.
    41. Гриценко О.М. Мас-медіа у відкритому інформаційному суспільстві й гуманістичні цінності: Монографія. – К.: ВПЦ «Київський університет», 2002. – 204 с.
    42. Гриценко О.М. Преса і політика: проблеми, концепції, досвід /
    О.М. Гриценко, В.І. Шкляр. – К.: Інститут журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка, 2000. – 70 с.
    43. Гриценко О.М. Суспільство, держава, інформація. – К.: Інститут журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка, 2001. – 165 с.
    44. Гриценко О.М. Основи теорії міжнародної журналістики / Гриценко О.М., Шкляр В.І. – К.: ВЦП «Київський університет», 2002. – 304 с.
    45. Гриценко О.М. Сучасний інформаційний простір України: зміна пріоритетів // Журналістика 2002: проблеми світового інформаційного простору // Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (Київ, травень 2002 р.). – К.: Інститут журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка, 2002. – С. 15-18.
    46. Грушин Б.А. Массовое сознание: опыт определения и проблемы исследования. – М., 1987. – 368 с.
    47. Губерський Л. Культура. Ідеологія. Особистість: Методолого-світоглядний аналіз / Л. Губерський, В. Андрущенко, М. Михальченко. – К.: Знання України, 2002. – 580 с.
    48. Дацюк С., Грановский В. Геополитика, хронополитика и культурополитика Украины // Зеркало недели. – 1999. – № 2 (223). – 16-22 января. – Режим доступу: http://www.zn.ua/3000/3050/20172/.
    49. Деннис Э. Беседы о масс-медиа / Э. Деннис, Д. Мерилл. – М.: Вагриус, 1997.
    50. Дилигенский Г.Г. В поисках смысла и цели: проблемы массового сознания современного капиталистического общества. – М., 1986. – 256 с.
    51. Дилигенский Г.Г. Социально-политическая психология: Учеб. пособие для вузов. – М.: Наука, 1994. – 304 с.
    52. Дмитричева О., Рахманін С. Україна партійна. Частина IV. Комуністична // Дзеркало тижня. – 2002. – 8 березня. – Режим доступу:
    http://www.dt.ua/1000/1550/34012/.
    53. Егорова-Гантман Е. Политическая реклама. – М.: Центр политического консультирования «Николо-М», 1999. – 240 с.
    54. Егорова-Гантман Е.В. Политическая реклама / Е.В. Егорова-Гантман,
    К.В. Плешаков. – М., 2002.
    55. Журналістська думка 2001-2002 / І. Бекешкіна (ред.). – К.: Фонд «Демократичні ініціативи», 2002. – 124 с.
    56. Задорин И., Бурова Ю., Сюткина А. СМИ и массовое политическое сознание: взаимовлияние и взаимозависимость. – Режим доступу: http://www.cjes.ru/lib/content.php?content_id=1565&category_id=3.
    57. Задоянчук О.І. Громадянське суспільство / Київський ун-т ім. Тараса Шевченка. – К.: Знання, 1999. – 18 с.
    58. Задоянчук О.І. Політичні аспекти становлення громадянського суспільства в Україні: Автореф. дис. ... канд. політ. наук: 23.00.02 / Київський ун-т ім. Тараса Шевченка – К., 1999. – 16 с.
    59. Задоянчук О.І. Політологія: опорні конспекти та практикум / О.І. Задоянчук, Л.В. Слінченко. – Глухів: ГДПУ ім. С.М. Сергєєва-Ценського, 2000. – Ч. 1: Політична система суспільства та її основні інститути. – 116 с.
    60. Задоянчук О.І. Політологія: опорні конспекти та практикум / О.І. Задоянчук, Л.В. Слінченко. – Глухів: ГДПУ ім. С.М. Сергєєва-Ценського, 2000. – Ч. 2: Україна в системі сучасних міжнародних відносин. – 112 с.
    61. Здоровега В.Й. Теорія і методика журналістської творчості: Підручник. –
    2-ге вид., перероб. і доп. – Л.: ПАІС, 2004. – 268 с.
    62. Зернецька О.В. Глобальний розвиток систем масової комунікації і міжнародні відносини. – К.: Освіта, 1999. – 352 с.
    63. Зернецька О.В. Глобальні трансформації систем масової комунікації: Автореф. дис. ... д-ра політ. наук: 23.00.04 / НАН України; Інститут світової економіки і міжнародних відносин – К., 2000. – 34 с.
    64. Зернецька О.В. Нові засоби масової комунікації. – К.: Наукова думка,
    1993. – 130 с.
    65. Зернецька О.В. Роль «поставлених подій» в міжнародній комунікації // Людина і політика. – 2000. – № 2. – С. 62-64.
    66. Зернецька О.В. Новостийные медиа в политическом дискурсе // Методология исследования политического дискурса. – Минск: БГУ, 2000. –
    С. 137-145.
    67. Зернецька О.В. У форматі правдивого відео. Глобальне телебачення і медіа-дипломатія // Політика і час. – 2001. – № 4. – С. 66-70.
    68. Зернецька О.В. Що пливе в потоці новин. Міжнародний інформаційний ринок і міжнародні відносини // Політика і час. – 2001. – № 9. – С. 60-68.
    69. Зернецька О., Зернецький П. PR-маніпулятивний вплив: комунікативна теорія і практика // Політичний менеджмент. – 2003. – № 3. – Режим доступу: http://www.politik.org.ua/vid/magcontent.php3?m=1&n=17&c=154.
    70. Зернецька О.В., Іванов В.Ф., Костенко Н.В., Куляс І., Макеєв С.О. Новини VS. Новини: Виборча кампанія в новинних телепрограмах / Інститут соціології НАН України; Інститут журналістики Київського ун-ту ім. Тараса Шевченка; Академія української преси / Н.В. Костенко (ред.), В.Ф. Іванов (ред.). – К.: ЦВП, 2005. – 212 с.
    71. Іванов В.Ф. Теоретико-методологічні основи вивчення змісту масової комунікації. – К.: РВЦ «Київський університет», 1996. – 204 с.
    72. Іванов В.Ф. Теоретико-методологічні основи вивчення змісту масової комунікації: Монографія. – К.: ВІПОЛ, 1996. – 202 с.
    73. Іванов В.Ф. Комп’ютерні технології в засобах масової комунікації: сучасне та майбутнє / В.Ф. Іванов, О.К. Мелещенко. – К.: РВЦ «Київський ун-т», 1997. – 173 с.
    74. Іванов В.Ф. Засоби масової комунікації та їх зміст: теоретичний аспект проблеми // Вісн. Київ. ун-ту. Сер.: Журналістика. – 1997. – Вип. 4. – С. 39-52.
    75. Іванов В.Ф. Масова комунікація. – К.: Віпол, 1998. – 334 с.
    76. Іванов В.Ф. Соціологія масової комунікації: Навч. посібник / Черкаський держ. ун-т ім. Богдана Хмельницького. – Черкаси: Видавництво ЧДУ, 2003. – 193 с.
    77. Імхоф К. Інформаційне суспільство і демократизація // Сучасне та майбутнє журналістики в плюралістичному суспільстві: Матеріали наук.-практ. українсько-швейцарського семінару. – К.: Центр вільної преси, 1999. – С. 24-38.
    78. Ильясов Ф. Н. Политический маркетинг. Искусство и наука побеждать на выборах. – М.: ИМА-пресс, 2000. – 200 с.
    79. Іщук В. Україна: проблема престижності та ідентичності (масова комунікація і культура як суб’єкти формування громадської та національної свідомості). – К.: Смолоскип, 2000. – 92 с.
    80. Кирилюк Ф.М. Українська політологія: Витоки та еволюція /Ф.М. Кирилюк, В.Г. Антоненко, Б.А. Гаєвський; Київський нац. ун-т імені Тараса Шевченка; Політологічний центр. – К.: Варта, 1995. – 328 с.
    81. Кирилюк Ф.М. Основи політології: Підручник для студ. вищих
  • Стоимость доставки:
  • 150.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины