БЕЗПЕКОВІ ІМПЕРАТИВИ ТЕЛЕВІЗІЙНОГО ПРОСТОРУ УКРАЇНИ

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ІНСТИТУТ ЖУРНАЛІСТИКИ

На правах рукопису

САЩУК Ганна Миколаївна
УДК 621.397.13 + 351.746.1

БЕЗПЕКОВІ ІМПЕРАТИВИ ТЕЛЕВІЗІЙНОГО ПРОСТОРУ УКРАЇНИ

23.00.03 – політична культура та ідеологія

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата політичних наук

Науковий керівник
доктор історичних наук,
професор Р.М.Єсипенко

КИЇВ 2005

ЗМІСТ
ВСТУП . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 4

РОЗДІЛ 1. Концептуальний вимір
проблеми інформаційної безпеки. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 13

1.1. Державна політика інформаційної безпеки . . . . . . . . . . . . . . . . . . 15

1.2. Інформаційна безпека суспільства . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 32

1.3. Інформаційна захищеність особистості . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 50

ВИСНОВКИ ДО ПЕРШОГО РОЗДІЛУ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 71

РОЗДІЛ 2. Імперативи інформаційної безпеки
телевізійного простору . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 73

2.1. Державна складова формування телепростору . . . . . . . . . . . . . . 73

2.2. Суспільний чинник телевізійної інфраструктури . . . . . . . . . . . 86

2.3. Особистість у телевізійному просторі країни . . . . . . . . . . . . . . . 103

ВИСНОВКИ ДО ДРУГОГО РОЗДІЛУ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .119

РОЗДІЛ 3. Безпекові виміри телепростору . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 121

3.1. Політико-правові аспекти безпеки телевізійного простору . . . 121

3.2. Мовний та інтернетівський чинники інформаційної безпеки. 144

ВИСНОВКИ ДО ТРЕТЬОГО РОЗДІЛУ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .152

ВИСНОВКИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 154

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .157

ВСТУП

Динамічні планетарні трансформування відповідно позначаються на зміні самої парадигми цивілізаційного розвитку. Спочатку під впливом транскордонного розвитку всесвітньої мережі Інтернет, а також мовлення за допомогою штучних супутників було проголошено технологічну епоху з панівною роллю новітніх інформаційних технологій. Її основний сенс полягав у зміні способу виробництва, за якого виготовлення продукції виправдане з багатьох точок зору – економічної, соціальної, екологічної тощо. Інформація, управління та організація відігравали ключову роль у цій системній побудові.
Масштабне впровадження інформаційних технологій в усі сфери людської діяльності у певних суспільних кланах спричинило й спокуси використати інновації у дестабілізаційних цілях, що відповідно позначається на формуванні рівнів міжнародної, регіональної та національної безпеки. Ці процеси посилилися з настанням ери інформації, інтеграції та глобалізації.
Терористичні акти 11 вересня 2001 року змінили не лише пріоритети безпеки, а й обумовили загальну потребу вироблення нових підходів до її забезпечення. При цьому слід врахувати, що світоглядним чи науковим парадигмам властивий спільний чинник – інформаційний, який відіграє ключову роль у теоретичних та прикладних дослідженнях, присвячених проблемам безпеки існування простору всієї цивілізації, кожної з держав, соціальних інститутів, окремих індивідів.
Суспільна значущість, а також міждисциплінарний характер поняття “інформаційна безпека” багаторазово підсилюють актуальність теми нашого дослідження. У сфері журналістики термін “інформаційна безпека” може бути застосований для всіх засобів масової інформації – друкованих періодичних видань, радіомовлення, телебачення та Інтернет-ЗМІ, і кожна складова потребує відповідного наукового дослідження. Тим самим вітчизняна журналістика багато в чому відрізняється від світової, що пояснюється відмінностями журналістикознавчих шкіл, національним менталітетом, політичними особливостями функціонування української журналістики як соціального інституту, станом розвитку кожного із засобів масової інформації тощо.
Тема актуалізована імперативами становлення української державності, передусім, - вирішення доленосних проблем вибору вектору розвитку, національної ідентичності, формування громадянського суспільства на засадах демократії та ринкової економіки.
Роздержавлення системи журналістики, зниження життєвого рівня населення, орієнтація на розважальність публікацій та ефірних передач, а також часта поява непрофесійних журналістських матеріалів на замовлення призвели до того, що в українському суспільстві переважна більшість засобів масової інформації втратила якість масовості разом із людською довірою. Як наслідок преса давно втратила традиційні мільйонні тиражі, (нинішні наклади в 30-50 тисяч вважаються цілком пристойними). Відгомоном цих процесів у нашій країні стало зниження частки державного інформаційного сервісу в особі національного інформаційного агентства Укрінформ.
Державне радіомовлення в ринкових умовах не знайшло оптимального формату, який би поєднував у собі високий змістовний рівень передач і належний музичний супровід, внаслідок чого національна радіокомпанія не без підстав публічно критикується за відсутність конкурентоспроможного інформаційного продукту.
Нарешті, 2 – 3-відсоткове охоплення населення нашої країни мережею Інтернет і, відповідно, новітніми Інтернет-ЗМІ, не дає підстав серйозно говорити про можливість масового впливу на громадську думку цього потужного засобу інформування. Залишається телебачення, доступне з минулих років більшості родин, яке насьогодні є найбільш масовим і, отже, найефективнішим засобом журналістики. Все це, а також актуалізація потреби теоретичного обґрунтування особливостей адаптування чинника телебачення до реалій українського державотворення, обумовило вибір теми дисертаційної роботи – у системному форматі дослідити основні імперативи українського телевізійного простору як знакові для його формування.
Методологічну і теоретичну базу дисертації обумовила сама постановка проблеми, що потребує нелінійного, комплексного пізнавального підходу до її розв’язання, тобто врахування ступеня взаємодії низки чинників, причетних до формування системи інформаційної безпеки телевізійного простору України. Методологічним підґрунтям дослідження послугувала синергетична парадигма, ґрунтована на пізнанні соціоприродних явищ в їхньому взаємозв’язку та взаємообумовленості.
Авторське концептуальне бачення проблеми ґрунтується на сприйнятті процесу формування інформаційної безпеки в загальному форматі еволюціонування телевізійного простору України як своєрідної системи, яка складається з підсистем. Відтак, відповідно до аспектів дослідження, зроблено спробу творчо застосувати структурно-функціональний і компаративістський методи політологічного аналізу, що уможливило дослідження об’єкту в контексті його взаємообумовлених зв’язків з іншими елементами як інформаційного, так і політичного простору. Крім того, авторка використовувала також методи контент-аналізу, спостереження та інтерв’ю.
Через об’єктивні та суб’єктивні причини, про які детально йтиметься в першому розділі дисертаційної роботи, історіографія теми охоплює значний науковий доробок в основному вітчизняних науковців (у галузі національної та інформаційної безпеки) і зарубіжних учених (у галузі телебачення). Проте загалом їхні праці присвячені не стільки проблемам інформаційної безпеки держави, журналістики, а тим більше телебачення, скільки численним аспектам розвитку інформаційного суспільства. Внаслідок цього обрана нами тема дослідження має лише опосередковане відображення в журналістикознавстві. Відсутні, зокрема, наукові розвідки узагальнюючого рівня, що дають цілісне уявлення про інформаційну безпеку засобів масової інформації, а надто – телебачення, яке формує власний інформаційний простір. Отже, наша наукова розвідка є першою спробою на дисертаційному рівні дослідити вузлові аспекти інформаційного простору України.
Оскільки тема мало вивчена, всі журналістикознавчі праці з цієї проблеми відносно легко систематизуються. Загалом увесь цей доробок можна поділити на кілька груп.
Першу групу становить спеціальна література, присвячена функціонуванню телебачення, але вона лише певною мірою стосується безпосередньо теми цієї дисертаційної праці [29; 30; 37; 99; 101; 104; 105; 137; 153; 218; 234; 236; 237; 238; 239; 251; 265; 332; 370; 393].
До другої групи можна віднести дослідження, в яких узагальнено здобутки української школи тележурналістики, однак вони безпосередньо не торкаються обраної теми дисертації [65; 87; 214; 346; 362; 392; 415;].
Третю групу склали праці вітчизняних і зарубіжних авторів, котрі намагаються розкрити теоретичну роль і практичні аспекти тележурналістики, передусім на західному досвіді, проте й вони лише незначною мірою стосуються теми інформаційної безпеки телевізійного простору [94; 289; 311; 323; 327; 368; 369; 371; 377; 378; 421; 422; 423; 424; 425]. По-перше, серед них чимало, написаних після другої світової війни. Окрім фундаментальних праць дослідників М. Маклюена (Канада), В. Шрамма, а згодом О. Тоффлера (обидва – США), інші значною мірою втратили новизну внаслідок кардинальних змін у телевізійній техніці та провідних темах і проблемах, що цікавлять телеаудиторію. По-друге, нині світові тенденції у журналістикознавстві формуються таким чином, що погляд на явища сьогодення власне журналістів підміняється поглядом політологів, економістів, юристів, соціологів, психологів, істориків, педагогів – науковців, безперечно, зацікавлених, але таких, котрі володіють інструментарієм дещо іншого ґатунку, ніж журналістикознавці та працівники редакцій.
Нарешті, четверту групу становить науковий доробок, що безпосередньо стосується теми дисертації, але розкриває лише окремі її аспекти [7; 18; 25; 38; 48; 90; 140; 144; 151; 166; 175; 183; 184; 212; 213; 216; 240; 243; 249; 256; 279; 284; 292; 297; 298; 299; 312; 314; 344; 349; 380; 381; 382; 384; 397; 398; 399; 400; 401; 402; 403; 404; 406; 407; 408; 409; 410; 411; 412]. В емпіричній базі слід виокремити закони України “Про інформацію”, “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”, “Про телебачення і радіомовлення”, “Про інформаційні агентства”, “Про авторське право та суміжні права”, “Про державну таємницю”, “Про рекламу”, “Про внесення змін і доповнень до положень законодавчих актів України, що стосуються захисту честі, гідності та ділової репутації громадян і організацій”, “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право та суміжні права”, а також інші законодавчі акти [383].
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обрана проблема дослідження безпосередньо пов’язана з науково-дослідними планами Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка (№ 01БФ045-10 „Система масової комунікації та світовий інформаційний простір”), а також галузевими планами міністерства інформації, телебачення та радіомовлення, урядовою програмою підтримки державних засобів масової інформації.
Мета дослідження – вивчити стан, встановити особливості формування і функціонування телевізійного простору України, визначити можливості забезпечення в ньому належної інформаційної безпеки.
Поставлена мета обумовила виконання наступних завдань:
1) дослідити ступені загроз інформаційній безпеці України;
2) з’ясувати сутність понять «інформаційна безпека», «національна безпека», «телевізійний простір», «безпекові імперативи»;
3) встановити роль і значення законодавчої бази у регулюванні інформаційної безпеки;
4) показати специфіку інформаційної безпеки особистості;
5) дослідити механізм забезпечення інформаційної безпеки телевізійного простору на рівні держави, суспільства, окремого індивіда;
6) встановити детермінанти системи інформаційної безпеки телевізійного простору України;
7) довести потребу створення станового телебачення;
8) обґрунтувати доцільність вирішення проблем інформаційної безпеки у форматі «особистість - суспільство – держава»;
9) з’ясувати вплив мовного та інтернетівського чинників на інформаційну безпеку телепростору України;
10) показати перспективи підвищення рівня інформаційної безпеки телевізійного простору держави.
Об’єкт дослідження – процеси забезпечення інформаційної безпеки телевізійного простору України.
Предмет дослідження – державні, муніципальні (комунальні) та приватні телеканали як всеукраїнського, так і місцевого (приміром, столичного) покриття: Перший національний (УТ-1), УТ-2, Інтер, ICTV, Новий канал, СТБ, ЮТАР, ТРК “Київ”, “Гравіс”, “Тоніс” та ін.
Хронологічні межі дослідження визначаються періодом 1991 – 2003 років, тобто часом формування та функціонування як українського телевізійного простору зокрема, так і національного інформаційного простору загалом.
На прилюдний захист виносяться такі основні положення, ідеї та висновки авторки:
- інформаційне середовище держави визначально впливає на процес її становлення і можливості адаптування до євроатлантичних структур;
- безпекові імперативи телевізійного простору обумовлюють необхідність формування його в національному форматі;
- концептуальний підхід до формування самостійного національного інформаційного простору має ґрунтуватися на комплексному розв’язанні проблем інформаційної безпеки держави, суспільства, особистості;
- пріоритетом внутрішньої політики України має стати формування національного інформаційного простору як основної імперативи розбудови державності на демократичних засадах та принципах ринкової економіки;
Наукова новизна. Вперше у вітчизняному журналістикознавстві на системному рівні узагальнено і досліджено процеси забезпечення інформаційної безпеки телевізійного простору України. Крім того, відповідно до нових реалій у синтезованому форматі висвітлено питання формування і функціонування національного інформаційного простору, телевізійного простору України та компоненти інформаційної безпеки; визначено перспективи забезпечення належного рівня інформаційної безпеки.
Наукову новизну дисертаційної роботи визначають, зокрема, такі положення:
– вперше в українській політичній науці зроблено спробу дослідити проблему безпеки інформаційного простору в цілісному системному вимірі, в контексті національних інтересів;
– формування інформаційного простору безпосередньо узалежнене від політичного курсу владного режиму;
– засилля зарубіжних інформаційних продуктів становить серйозну загрозу національній безпеці України;
– інформаційна безпека нашої держави залежить від подолання успадкованого синдрому ”інтернаціоналізації” вітчизняного інформаційного простору;
– реалії державотворення обумовлюють потребу парадигмального переосмислення основ державної інформаційної політики;
– безпекові імперативи телевізійного простору передбачають формування його в національному форматі.
Практичне значення дисертації полягає в тім, що зроблені в результаті здійсненого комплексного аналізу узагальнення, висновки та рекомендації можуть прислужитися досягненню такого рівня інформаційної безпеки телевізійного простору України, за якого комфортно почували б себе і держава, і суспільство загалом, і окрема особистість.
З’ясування особливостей дії механізму забезпечення інформаційної безпеки телевізійного простору нашої країни допоможе керівним органам у галузі ЗМІ, провідним телеканалам, окремим телевізійним журналістам удосконалювати систему телепростору, а також може стати в нагоді викладачам спеціалізації “Телевізійна журналістика” журналістських підрозділів вищих навчальних закладів під час розробки та викладання нормативних і спеціальних дисциплін.
Особистий внесок здобувача визначається новаторською постановкою проблеми дослідження безпекових імператив телевізійного простору України, концептуальним підходом, який полягає у використанні синергетичної парадигми для розкриття теми як соціоприродного явища в його взаємозв’язку з низкою супутніх чинників інформаційного простору; розробкою вузлових аспектів проблеми як складових, що дало можливість розглядати її в цілісному форматі, зокрема, простежити еволюцію формування та функціонування національного інформаційного простору, обґрунтувати потребу переосмислення основ державної інформаційної політики, запропонувати механізми забезпечення належного рівня національної безпеки.
Апробація результатів дисертації. Основні положення і висновки дослідження оприлюднено на міжнародній науково-практичній конференції на факультеті журналістики Санкт-Петербурзького університету 24 – 25 квітня 2002 року “О реформировании системы обеспечения информационной безопасности Украины”; на ІV міжнародній науково-практичній конференції, «До проблеми інформаційної проблеми особистості», що проходила в Національному аерокосмічному університеті ім. М.Є. Жуковського „ХАІ” 24-26 квітня 2003 року; на всеукраїнській науково-практичній конференції у Львівському національному університеті імені Івана Франка 23-24 вересня 2004 року „Суспільний механізм забезпечення інформаційної безпеки телевізійного простору України”; на засіданні кафедри телебачення та радіомовлення Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка 26 серпня 2004 року;
Матеріали дисертації викладено в наукових статях, опублікованих у фахових виданнях:
1. Сащук Г.М. Шляхи забезпечення інформаційної безпеки України // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Зб. наукових праць. Вип. 50. Частина І. – К., 2004. - С.92-93.
2. Сащук Г.М. Психологічна компонента інформаційної безпеки особистості // Дослідження світової політики. Зб. наукових праць. – Вип.27. – К.,2003.- С. 182-197.
3. Сащук Г.М. “Виклики” інформаційної безпеки // Дослідження світової політики. Зб. наукових праць. – Вип.25. – К.,2003.- С.68-79.
Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, восьми підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації 191 сторінок, в тому числі основна частина – 156 сторінки, список використаних джерел (455 найменувань українською і російською мовами) – 35 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

1. Найбільші загрози безпеці України криються як у зовнішній, так і у внутрішній сферах та визначаються геополітичним розташуванням, засиллям зарубіжних інформаційних продуктів, соціально-політичним і економічним становищем, станом розвитку міжнаціональних відносин та економічними чинниками.
2. Наявні концептуальні розбіжності в підходах до проблеми захищеності інформаційного середовища унеможливлюють її цілісне, об’єктивне дослідження. Цим обумовлене переосмислення ключових понять „інформаційна безпека”, „національна безпека”, „телевізійний простір”, «безпекові імперативи». В нашому визначенні інформаційна безпека являє собою стан захищеності інформаційного середовища, що відповідає інтересам держави, за якого забезпечується формування цих інтересів, використання та можливості розвитку, незалежно від впливу внутрішніх і зовнішніх інформаційних загроз. Національна безпека – це багаторівнева функціональна система, в якій відбуваються процеси взаємодії та протиборства життєво важливих інтересів держави, суспільства та особистості і створені можливості убезпечення від внутрішніх і зовнішніх загроз цим інтересам. Телевізійний простір – складова інформаційного простору, комплекс технічних каналів передачі та прийому телесигналів на широкий діапазон візуальних, акустичних і текстових ресурсів. Безпекові імперативи – мотиви, потреби, завдання, механізми захисту телепростору відповідно до стратегій вітчизняного державотворення.
3. Особливості державної політики інформаційної безпеки полягають у відсутності належної законодавчої бази, наявності значної кількості структур, котрі неспроможні забезпечити інформаційну безпеку на рівні, що відповідає національним інтересам держави.
4. Інтереси особистості в інформаційній сфері полягають в реалізації конституційних прав на доступ до інформації. На використання її в інтересах здійснення не забороненої законом діяльності, фізичного, духовного та інтелектуального розвитку, а також у захисті інформації, яка забезпечує особисту безпеку. Інформаційна безпека особистості може характеризуватися як стан захищеності особистості, різноманітних соціальних груп та об’єднань людей від впливів, здатних проти їхньої волі та бажання модифікувати її поведінку і обмежувати свободу вибору. Першорядної ваги у формуванні нового інформаційного суспільного суспільства набуває проблеми забезпечення інформаційної безпеки особистості.
5. Ефективним механізмом забезпечення інформаційної безпеки телевізійного простору країни могла б слугувати модель створення правових засад, організаційної структури, вироблення стратегії і відповідної тактики щодо визначення національних інтересів та їх пріоритетів в інформаційній сфері; виявлення, усунення та запобігання впливу загроз і дестабілізуючих чинників на національні інтереси в інформаційній сфері.
6. Створення сучасної конкурентноспроможної системи захисту телевізійного простору України можливе за умови запровадження комплексної програми піднесення загального професійного рівня тележурналістики, чіткого орієнтування на виконання стратегічних завдань становлення української державності. Система державної безпеки детермінована потребам суспільства та нинішніми умовами його життєдіяльності.
7. Продуктивною уявляється ідея створення станового телебачення, ґрунтована на орієнтуванні на станові інтереси, що уможливить телебаченню виконувати основну функцію: об’єднувати, консолідувати суспільство, бути справді націоформуючою силою
8. Існуючі безпекові імперативи вітчизняного телевізійного простору не відповідають вимогам реалій: неадекватні обраному стратегічному курсові державотворення. Парадигмальне переосмислення основ державної інформаційної політики обумовлює необхідність комплексного вирішення проблем інформаційної безпеки у форматі «особистість – суспільство – держава».
9. Безпосередню загрозу українському інформаційному простору становлять мовний та інтернетівський чинники. Перший спричинений історичною традицією домінування в Україні російської мови, що загалом позначилося на формуванні особливостей національного менталітету. Другий полягає в тім, що веб-сайти вітчизняних телеканалів нині програють у популярності зарубіжним Інтернет-виданням і мережним агентствам, що спричинює проблеми безпеки і в Інтернет-середовищі.
10. Створення конкурентоспроможного вітчизняного інформаційного продукту може стати основою формування самодостатнього національного інформаційного простору. Це має бути пріоритетом внутрішньої політики держави. Безпекові імперативи телевізійного простору України – визначальної складової інформаційного середовища – обумовлюють необхідність формування його в національному форматі.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абдурахманов М.И. и др. Геополитика и национальная безопасность. Словарь основных понятий и определений. – М., 1998.
2. Абдурахманов М.И. и др. Основы национальной безопасности России. – М., 1998.
3. Абліцов Віталій. Троянський кінь романтичного законодавства, або У лабіринті євразійства та прагматизму // Голос України. – 1997. – 15 квіт.
4. Аксененко С. Проблеми національного телерадіомовлення України // Україна: інформація і свобода слова: Зб. законодавчих актів, нормативних документів та статей фахівців / Упоряд. А.М. Задворний. – К.: Молодь, 1997. – С.689 – 700.
5. Александрук В.Є. Інформаційна могутність держави як засіб реалізації її національних інтересів у сучасному світі // Сучасне та майбутнє журналістики в плюралістичному суспільстві: Матеріали наук.-практ. укр.-швейцарськ. семінару. – К.: ЦВП, 1999. – С.219 – 221.
6. Андреева М.К., Матвеева Л.В., Шкопоров Н.Б. Психологический анализ профессионально важных качеств творческих работников телевидения. – М., 1991. – 76 с.
7. Бабенко В.М. Троянський кінь знову у дії: деякі аспекти розвитку та захисту інформаційного простору // Вісник Київ. ун-ту: Сер. Журналістика. – 1997. – Вип.4. – С.34 – 39.
8. Багиров Э.Г. Место телевидения в системе средств массовой информации и пропаганды. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1976. – 120 с.
9. Багиров Э.Г. Очерки теории телевидения. – М.: Искусство, 1978. – 152 с.
10. Багиров Э.Г., Борецкий Р.А., Юровский А.Я. Основы телевизионной журналистики / Изд. 2-е, перераб. и доп. / Под ред. А.Я.Юровского. – М., 1987. – 240 с.
11. Багиров Э.Г., Кацев И.Г. Телевидение ХХ век. Политика. Искусство. Мораль. – М.: Искусство, 1968. – 306 с.
12. Багмут А.Й., Бровченко Т.О., Борисюк І.В., Олійник Г.П. Національна виразність звукового мовлення засобів масової інформації. – К., 1994.
13. Балицька І. “ГУРТом” на другий канал / Громадське телебачення у першому читанні // День. – 1996. – 20 груд.
14. Балицька І., Панасьєва Т. Віктор Лешик: “Я повернувся на УТ не один” // День. – 1996. – 25 груд.
15. Бахарева Т. Генеральный директор канала “Интер” Александр Зинченко: “Теперь мне хочется необузданной любви” // Факты и комментарии. – 1997. – 17 окт.
16. Бгажноков Б.Х. Психолингвистические проблемы речевого общения (личностно и социально ориентированное общение): Автореф. дис. …канд. филол. наук. – М., 1973.
17. Безопасность // Словарь Брокгауза и Ефрона. – СПб., 1889. – С.304 – 305.
18. Белов Александр. Информационная сфера национальной безопасности // Зеркало недели. – 1999. – 4 сент.
19. Беспамятнова Г.Н. Языковая личность телевизионного ведущего: Автореф. дис. …канд. филол. наук: 10.02.19 – общее языкознание / Воронеж. гос. ун-т. – Воронеж, 1994. – 25 с.
20. Беспамятнова Г.Н. К проблеме имиджа человека на экране // Акценты. Новое в журналистике и литературе. – 1999. – Вып. 5 – 6 (16 – 17). – С.96– 97 [Воронеж].
21. Бирюков Н.С. Буржуазное телевидение и его доктрины. – М.: Мысль, 1977. – 278 с.
22. Білорус О.Г., Скаленко О.К. Інформаційна безпека як фактор соціально-економічного розвитку // Глобальні трансформації і стратегії розвитку / За ред. О.Г.Білоруса. – К., 1998. – С.361 – 373.
23. Бойко В.В. Социально-психологическое изучение некоторых проблем информационного телевидения: Автореф. дис. … канд. психолог. наук / Ленингр. гос. ун-т. – Л., 1969.
24. Большие проблемы малого экрана / Сост. А.С.Плахов. – М., 1981. – 176 с.
25. Бондаренко В.О., Литвиненко О.В. Інформаційна безпека сучасної держави: концептуальні роздуми // Стратегічна панорама. – 1999. – № 1 – 2. – С.127 – 139.
26. Борецкий Р.А. Информационные жанры телевидения. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1961.
27. Борецкий Р.А. Телевизионная программа: Очерк теории пропаганды. – М.: КРТ, НМО, 1967. – 214 с.
28. Борецкий Р., Кузнецов Г. Журналист ТВ: за кадром и в кадре. – М., 1990. – 152 с.
29. Борецкий Р., Кузнецов Г. Журналист ТВ: в кадре и за кадром. – М., 1996.
30. Борецкий Р. Телевидение на перепутье. – М., 1998.
31. Братышев Д.Е. Создание имиджа телевизионного ведущего: (Технология моделирования персонифицированного образа ведущего телевизионных программ): Автореф. дис. …канд. филол. наук: 10.01.10 – журналистика / Моск. гос. ун-т. – М., 1998. – 25 с.
32. Бугрим В.В., Мащенко І.Г. Телебачення прямого ефіру. – К.: Либідь, 1991.
33. Бугрим В.В. Нові телерадіокомунікації України й космічні орбіти україномовних програм // Роль вищих навчальних закладів (інституцій) у розвитку українознавства: Тези і виступи на Першій міжнар. наук. конф. 15 – 17 жовтня 1992 року. – К.: ВПЦ “Київський університет”, 1993. – С.41 – 43.
34. Бугрим В.В. Українське телебачення-98: стан і тенденції // Сучасна інформаційна політика: Тези наук.-практ. конф. – К.: ЦВП, 1999. – С.114 – 118.
35. Бугрим В.В. Украинское телевидение-2000: состояние и тенденции развития // Журналистика в 2000 году: реалии и прогнозы развития: Тезисы Междунар. наук.-практ. конф. 30 января – 3 февраля 2001 года. – В 9 ч. – М., 2001. – Ч.VІ. – С.46 – 47.
36. Бутирський О. Роль ЗМІ у формуванні негативного іміджу України // Сучасна інформаційна політика: Тези наук.-практ. конф. – К.: ЦВП, 1999. – С.162 – 164.
37. Вартанов А.С. От фото до видео. – М.: Искусство, 1996.
38. Вартанов Г.І. Формування і захист національного інформаційного простору // Проблеми державотворення і входження України у світове співтовариство: Матеріали всеукр. наук.-практ. конф. 25 квітня 1998 року. – К., 1998. – С.94 – 95.
39. Васильева Т.В., Осинский В.Г., Рукавишников Л.А. Теле- и радиоинформация. – Л.: РИО Ленингр. ун-та, 1987. – 64 с.
40. Венкова М.Е. Персонификация в телевизионной журналистике: Автореф. дис. …канд. филол. наук: 10.01.10 – журналистика / Моск. гос. ун-т. – М., 1982. – 23 с.
41. Верка Сердючка рассердила “Украину” // Киевские ведомости. – 2000. – 28 февр.
42. Вильчек В.М. Контуры. – Ташкент: Фан, 1967. – 212 с.
43. Вильчек В.М. Телевизионная программа: социальные функции и эстетические особенности: Автореф. дис. …канд. филол. наук: 10.01.10 – журналистика / Моск. гос. ун-т им. М.В.Ломоносова. – М., 1972.
44. Вильчек В.М. Искусство и аудитория. – М.: Знание, 1978. – 47 с.
45. Вильчек В.М. Под знаком ТВ. – М.: Искусство, 1987. – 240 с.
46. Вильчек В., Воронцов Ю. Телевидение и художественная культура. – М.: Знание, 1977. – 63 с.
47. Висвітлення виборів засобами масової інформації. – К., 1998. – 31 с.
48. Вовканич С. Глобалізація інформаційного простору чи раціоналізація світу? // Універсум. – 1999. – № 7 – 8.
49. Войцехівський П. В.В.Юричко: “Ви слухаєте Київ…” // Демокр. Україна. – 1992. – 29 лют.
50. Вопросы социологии радиовещания и телевидения // Стенограмма Совещания 30 июня – 2 июля 1966 г. – М., 1966.
51. Воротнюк Г. Телеканал незгоди, або Короткий виклад довгої й сумної історії про те, як в Одесі ділять ефірний час // Голос України. – 1996. – 27 січ.
52. Габор Н.Б. Імідж України та геополітичні концепції її становлення в новому світопорядку (за матеріалами англомовної американської преси 90-х років): Автореф. дис. …канд. філол. наук: 10.01.08 – журналістика / Київ. ун-т ім. Тараса Шевченка. – К., 1996. – 20 с.
53. Галатенко В.Н. Информационная безопасность: практический подход. – М., 1998.
54. Гегель. Философия права. – М.: Мысль, 1990.
55. Герасименко Д. В.Цендровський: “Інформаційний суверенітет України: проблема залишається” // Сіл. вісті. – 1998. – 10 лют.
56. Герус В. М.В.Кривий: “Голубе віконце в Європу” // Вільне слово. – 1992. – 6 черв.
57. Глобальні трансформації і стратегії розвитку / За ред. О.Г.Білоруса. – К., 1998.
58. Глущенко В.Г., Деревицкий В.В., Тетерин В.С. Диалоги о телевидении. – М.: Искусство, 1974. – 160 с.
59. Гнаткевич Юрій. Двомовність – проблема двозначна // Освіта. – 1998. – 11 – 18 лист.
60. Голядкин Н.А. Краткий очерк становления и развития отечественного и зарубежного телевидения. – М.:ИПКТРТ, 1996.
61. Горинь М. Ностальгія за імперією // Український форум. – 1999. – 16 груд.
62. Гоян В. Екранна творчість тележурналіста в інформаційній програмі. – К., 1996.
63. Гоян В. Інформаційна телепрограма в Україні: гонитва за світовими традиціями // Журналістика й проблеми формування нової політичної еліти в посткомуністичних державах: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. – К.: ЦВП, 1996. – С.63 – 65.
64. Гоян В. Естетика телевізійного висвітлення ринкових реформ в Україні // Українська журналістика-98: Зб. наук. праць. – К.: ЦВП, 1998. – С.84 – 88.
65. Гоян В. Інформаційна телевізійна програма: типологічна характеристика, параметри діяльності журналіста: Автореф. дис. …канд. филол. наук: 10.01.08 – журналістика / Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. – К., 1999. – 19 с.
66. Гоян В. Інформаційна телевізійна програма: типологічна характеристика, параметри діяльності журналіста. – К., 1999.
67. Гоян В. Інформаційна телевізійна програма: типологічна характеристика, параметри діяльності журналіста: Автореф. дис. …канд. філол. наук: 10.01.08 – журналістика / Київ. ун-т ім. Тараса Шевченка. – К., 1999. – 19 с.
68. Гоян В. Персоніфікація телевізійної інформації: методика подачі // Українська журналістика-99: Зб. наук. праць. – К.: ЦВП, 1999. – С.96 – 99.
69. Гоян В. Персоніфікація телевізійної інформації: методика подачі. – К., 1999.
70. Гоян О., Гоян В. Формати радіостанцій. Організація бізнес-плану ефірної діяльності // Вісник Київ. ун-ту: Сер. Журналістика. – 1996. – Вип.3. – С.137 – 148.
71. Гресько О. Проблеми сучасного українського телебачення і світовий контекст // Українська журналістика в контексті світової: Зб. наук. праць / За заг. ред. В.І.Шкляра. – К., 2001. – Вип.5. – С.56 – 60.
72. Грехова Г. Телевидение как средство массового воздействия. – Л., 1976. – 46 с.
73. Гриценко О.М. Проблеми збереження національного культурного суверенітету України в інформаційному просторі // Сучасне та майбутнє журналістики в плюралістичному суспільстві: Матеріали наук.-практ. укр.-швейцарськ. семінару. – К.: ЦВП, 1999. – С.222 – 224.
74. Гудзик Клара. Пойдем ли мы другим путем? // Столичные новости. – 1998. – №3. – С.17.
75. Гулый Ю. В Запорожье прокуратура встала на защиту государственной телекомпании // Киевские ведомости. – 1997. – 26 сент.
76. Гуревич П.С. Приключения имиджа: Типология телевизионного образа и парадоксы его восприятия. – М., 1991. – 221 с.
77. Гутковський Василь. Формування українського інформаційного простору Наддніпрянської України і його роль у суспільно політичному житті нації (1900 – 1907 рр.) // Збірник праць Науково-дослідного центру періодики / Львівська наукова бібліотека ім. В.Стефаника. – Вип.VІІІ. – Львів, 2000. – С.347 – 358.
78. Даниленко С.І. Інформаційний чинник у зовнішній політиці держави // Вісник Київ. ун-ту: Сер. Журналістика. – 1997. – Вип.4. – С.97 – 102.
79. Даниленко С.І. Національні ЗМІ й питання захисту національних інтересів // Українська журналістика в контексті світової: Зб. наук. праць / За заг. ред. В.І.Шкляра. – К., 1997. – Вип.1. – С.26 – 34.
80. Данилюк Владимир. Нашли подрывников языка // Киевские ведомости. – 2000. – 28 февр.
81. Демони миру та боги війни: Соціальні конфлікти посткомуністичної доби / С.Макеєв (керівник авт. кол.). – К., 1997.
82. Десмонд Д. Азбука телевидения. – М.: Искусство, 1962. – 56 с.
83. Дзюба І. Сучасна мовна ситуація в Україні // Освіта. – 2000. – 3 – 10 трав.
84. Дикаленко А. Закон є... (Коментар) // Телерадіовісник України. – 1994. – № 2.
85. Димин М. В.Цендровський: “Альтернативне телебачення” // Уряд. кур’єр. – 1992. – 31 лип.
86. Дмитро Кисельов: “Російська журналістика культивує в собі відчайдушну самодостатність” // День. – 2001. – 2 листоп.
87. Дмитровский З.Е. Телевизионная информация: специфика, формы, методика: (На материалах Украинского телевидения): Автореф. дис. …канд. филол. наук: 10.01.10 – журналистика / Киев. гос. ун-т им. Т.Г.Шевченко. – К., 1988. – 16 с.
88. Документи VІІІ позачергового з’їзду Спілки журналістів України // Журналіст України. – 1992. – № 2, 5.
89. Достанко Н.Е., Плавник А.А. Многоликий экран. – Минск, 1974. – 206 с.
90. Драч І.Ф. Українська держава, на жаль, ще досі не виробила інформаційної політики // Франк. криниця. – 1993. – 5 берез.
91. Драч І. Наш “вишиваний період” – це не якась тимчасовість // Україна молода. – 2000. – 10 берез.
92. Дубко Е.Л. Соблазнитесь обо мне... // На пути к гражданскому обществу: нравственные оппозиции (материал экспертного опроса). – М., 1991. – С.110 – 113.
93. Дэй Робин. Телевидение: личный взгляд на новую область журналистики / Пер. с англ. – М., 1967. – 76 с.
94. Дэннис Э., Мэррил Дж. Беседы о мас-медиа. – М.: Нац. ин-т прессы; Вагриус, 1997.
95. Евменов А.Д. Организация, регулирование и планирование деятельности систем телевидения. – СПб., 1996.
96. Егоров В.В. Телевидение и зритель. – М.: Мысль, 1977. – 196 с.
97. Егоров В.В. Теория и практика советского телевидения. – М.: Высш. школа, 1980. – 288 с.
98. Егоров В.В. Телевидение и практика. – М., 1993.
99. Егоров В.В. Телевидение: Теория и практика. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1993.
100. Егоров В.В. Телевидение России и мира между прошлым и будущим. – М., 1995.
101. Егоров В.В. Телевидение и власть. – М., 1997.
102. Егоров В.В. Телевидение и власть в России. – М., 1997.
103. Егоров В.В. Терминологический словарь телевидения: Основные понятия и комментарии. – М.: ИПКРТР, 1997.
104. Егоров В.В. Большая культура и малый экран. – М.: ИПК работников телевидения и радиовещания, 1998.
105. Егоров В.В. Телевидение между прошлым и будущим. – М.: Воскресенье, 1999. – 415 с.
106. Емельянова Е. Что нужно знать диктору. – М.: КРТ РИО, НМО, 1969. – 32 с.
107. Ершов Ю.М. Имидж ведущего теленовостей // Средства массовой информации в современном мире. 2000: Тезисы Междунар. науч.-практ. конф. – СПб., 2000. – С.228 – 229.
108. Ефимов Э.М. Два телевидения – две культуры // Телевидение вчера, сегодня, завтра. – М., 1981. – С.60.
109. Ефимов Э.М. Школьникам о телевидении. – М.: Просвещение, 1986. – 157 с.
110. Ефір і закон. На прицілі – піратство. – Вип.1. – К., 1996.
111. Жарикова Т.А. Личность и телевидение // Средства массовой информации в современном мире. 2000: Тезисы Междунар. науч.-практ. конф. – СПб., 2000. – С.230 – 231.
112. Жулинский М. Наша интеллигенция переживает период дискредитации // Зеркало недели. – 2000. – 15 янв.
113. Жулинский М. Настало время без фанатизма расставить точки над “і” // Зеркало недели. – 2000. – 26 февр.
114. Журналист. Пресса. Аудитория. – Вып.1. – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1975. – 80 с.
115. Закон України “Про зв’язок” // Голос України. – 1995. – 14 черв.
116. Закупень Т.В. Правовые и организационные аспекты формирования информационного пространства государст-участникорв СНГ. – М., 1998.
117. Замятин Виктор. “Черный пиар” стратегического партнерства // День. – 2000. – 21 июля.
118. Зарва М.В. Приглашение в радио- и телевизионной речи. – М.: ГКРТ ЦНП, 1976. – 104 с.
119. Зарва М.В. Слово в эфире. – М.: Искусство, 1977. – 173 с.
120. Заянчковський В. Телевізійний текст: передумови трансформації // Українська журналістика-99: Зб. наук. праць. – К.: ЦВП, 1999. – С.159 – 160.
121. Здоровега В. Науково-теоретичні основи функціонування журналістики в умовах розбудови суверенної демократичної України // Засоби масової інформації й утвердження державного суверенітету України: Зб. матеріалів наук.-практ. конф. – Львів: Світ, 1993. – С.11 – 13.
122. Здоровега В. Українська періодика у сучасному інформаційному просторі // Українська періодика: історія і сучасність: Тези доп. і повід. Третьої Всеукр. наук.-теорет. конф. 22 – 23 грудня 1995 року. – Львів, 1995. – С.11 – 18.
123. Здоровега В.Й. Вступ до журналістики: Текст лекцій. – Львів, 1998.
124. Зернецька О.В. Глобальні аспекти теле-, відеопіратства і проблеми розвитку національного телебачення // Ефір і закон. На прицілі – піратство. – Вип.1. – К., 1996. – С.40 – 46.
125. Зернецька О.В. Громадське телерадіомовлення в контексті глобалізації // Всесвіт. – 1997. – № 3 – 4. – С.143.
126. Зернецька О.В. У форматі правдивого відео: Глобальне супутникове телебачення і медіа дипломатія // Політика і час. – 1999. – № 7 – 8.
127. Зиновий Кулик: “Комсомольская правда” в Украине – газета популярная и авторитетная” // Комсомольская правда в Украине. – 1997. – 27 черв.
128. Зиновій Кулик: “Я не політично безхребетний. Я – професіонал” // День. – 1997. – 5 лип.
129. Зіма І.І., Ніколаєв І.М. Інформаційна війна та інформаційна безпека (огляд думок зарубіжних політологів та воєнних спеціалістів) // Наука і оборона. – 1998. – № 1. – 56 – 58.
130. Золотаревский Л.Л. Цитаты из жизни. – М., 1971. – 183 с.
131. Зубков Г. Глядя прямо в глаза. – М.: Искусство, 1970. – 106 с.
132. Зубков Г. Миллион репортерских километров. – М.: Мол. гвардия, 1970. – 128 с.
133. Иванова С.Ф. Специфика публичной речи. – М.: Знание, 1978. – 128 с.
134. Ильин В.Н. Выразительные средства телевидения. – М.: ВГИК, каф. Телевидения, 1966. – 35 с.
135. Ильин И.А. О сопротивлении злу силою // Путь к очевидности. – М., 1993. – С.104 – 117.
136. Ільїн М. Альтернативи розвитку України і Росії / Матеріали українсько-російського експертного семінару // Політична думка. – 1998. – № 3 – 4. – С.8.
137. Имамова-Стефанчук Е.И. Эволюция отечественного информационно-аналитического телевидения (конец 80-х – 90-е годы). – М.: ИПК работников телевидения и радиовещания, 2001. – 108 с.
138. Искусство голубого экрана / Сост. Г. Михайлова. – М.: Искусство, 1968. – 151 с.
139. Іванов В.Ф. Законодавче регулювання діяльності громадського телерадіомовлення: міжнародний досвід // Вісник Київ. ун-ту: Сер. Журналістика. – 1998. – Вип.6. – С.5 – 8.
140. Іванов В. Інформаційна безпека України: аспект діяльності ЗМК // Актуальні питання масової комунікації. – К., 2000. – Вип.1. – С.34 – 40.
141. Ігнатко В. Політика імітації демократизації соціуму в Україні // Сучасність. – 2002. – № 7 – 8. – С.55 – 57.
142. Інтерв’ю Президента України Л.Кравчука телекомпанії “Останкіно”, 22 березня 1992 р. // Голос України. – 1992. – 24 берез.
143. Информационная безопасность России. – М., 1998.
144. Інформаційна безпека України: сутність та проблеми // Стратегічна панорама. – 1999. – № 3 – 4. – С.168 – 182.
145. Калюжна Л. Без надії сподіватись?: Деякі враження від передач УТ з огляду на численні публікації і не тільки // Культура і життя. – 1992. – 16 трав.
146. Карелина В.М. На экране и за экраном. – М.: Искусство, 1982. – 175 с.
147. Карнаухов Сергей. Вчера Львов простился с умершим в больнице от побоев композитором Игорем Билозиром / В столице Галичины в открытую призывают к расправе с “чужеземцами” // Факты и комментарии. – 2000. – 31 трав.
148. Карпенко Віталій. Поодинці вмирають, виживають – гуртом. – К., 1995. – 208 с.
149. Карпенко Віталій. Як повернути манкурту пам'ять. – К., 1997. – 432 с.
150. Карпенко Віталій. На нашій, не своїй землі. – К., 1998. – 512 с.
151. Карпенко Віталій. Національна ідея в українській періодиці: Курс лекцій для студентів Інституту журналістики. – К.: ЦВП, 1999. – 135 с.
152. Карцов В.П. Телевидение в нашей жизни. – М., 1981. – 80 с.
153. Карягин А. Телевидение и духовная культура. – М., 1968. – 78 с.
154. Кобинець В.В. Візуально-вербальний контекст телеінформації: (До постановки питання // Вісн. Київ. ун-ту. Сер. Журналістика. – 1995. – Вип.2. – С.106 – 117.
155. Коновроцки П. Личность и мастерство журналиста-ведущего как важный фактор телевизионной программы (на материале советского, российского и польского телевидения): Автореф. дис. …канд. филол. наук: 10.01.10 – журналистика / Моск. гос. ун-т. – М., 1993. – 24 с.
156. Конончук С. Можливості неурядових аналітичних інститутів – для громадянського суспільства // Контекст. – 2002. – № 2 (14). – С.13 – 14.
157. Конотопенко О.П. Формування громадянського суспільства в Україні // Наук. зап. / Вінниц. держ. пед. ун-т ім. М. Коцюбинського. Сер. Історія. – Вип.IV. – Вінниця, 2002. – С.181 – 186.
158. Копылова Р.Д. Контакт. Заметки о феномене телевизионности. – М.: Искусство, 1974. – 135 с.
159. Корецький Сергій. Інформаційний простір і безпека Україна / Післямова до Всеукраїнського форуму // Урядовий кур’єр. – 1995. – 22 лип.
160. Корнева И.В. Прямой эфир на телевидении: специфика работы журналиста // Средства массовой информации в современном мире. 2000: Тезисы Междунар. науч.-практ. конф. – СПб., 2000. – С.232 – 234.
161. Корнилова Е.Н. Риторика – искусство убеждать. Своеобразие публицистики античной эпохи. – М., 1998.
162. Короткова И. Анализ коммуникативных личностей телевизионных ведущих на примере Е.Киселева и Н.Сванидзе // Журналистика конца ХХ века: Материалы науч.-практ. конф. студ. и аспирантов 17, 18 ноября 2000 года. – Воронеж: Изд-во ВГУ, 2000. – С.20 – 22.
163. Корчак Світлана. Гумор послухаєш – плакати захочеш, фільм подивишся – жити не захочеш, або Вплив українського телерадіопростору на психіку нормальних людей // Київський вісник. – 1999. – 31 лип.
164. Косинська Юлія. Олександр Роднянський: “Телебачення для нас – це серйозна справа, яка стосується 50 мільйонів глядачів, а не 15 політиків” // Молодь України. – 1996. – 3 груд.
165. Костенко А. Есть такой фонд [поддержки исследований в сфере национальной безопасности] // Новости. – 1995. – 19 июля.
166. Кравченко В. Четверта влада, а не “літописці”: Деякі міркування про утвердження інформаційного суверенітету Української держави // Літ. Україна. – 1992. – 2 лип.
167. Кравчук О.А. На шляху до інформаційного простору // Сучасне та майбутнє журналістики в плюралістичному суспільстві: Матеріали наук.-практ. укр.-швейцарськ. семінару. – К.: ЦВП, 1999. – С.172 – 176.
168. Кузнецов Г.В. ТВ-журналист. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1980. – 253 с.
169. Кузнецов Г.В. Журналист на экране. – М.: Искусство, 1985. – 208 с.
170. Кулик З.В. Наші проблеми – проблеми часу // Наш вибір – радикальні реформи: Матеріали Всеукр. наради редакторів районних, міських, обласних газет (12 – 13 січня 1995 року, м.Житомир). – К., 1995.
171. Кулик З.В. А ми таки будуємо свій інформаційний простір // Голос України. – 1996. – 6 січ.
172. Кулик Олександр. І телекамерою, і словом // Урядовий кур’єр. – 1998. – 3 жовт.
173. Культура української мови: Довідник. – К., 1990.
174. Лазарев И.А. Информация и безопасность. – М., 1997.
175. Лановенко О.П., Шевченко О.К. Спільний українсько-російський простір як зона можливого соціокультурного впливу на Україну // Стратегічна панорама. – 1999. – № 3 – 4. – С.162 – 164.
176. Лановська І. Я.Фридрак: “Українське телебачення: проблеми і пошуки” // Голос України. – 1992. – 18 берез.
177. Леконт Бернар. Хто такий Дроздов? // Голос України. – 1992. – 2 лип.
178. Летунов Ю.А. Время. Люди. Микрофон. – М.: Искусство, 1974. – 279 с.
179. Летуновский В.П. Прямой эфир на ТВ – актуальный инструмент журналистского творчества // Средства массовой информации в современном мире. 2001: Тезисы Междунар. науч.-практ. конф. – В 2 ч. – СПб., 2001. – Ч.1. – С.140 – 141.
180. Лизанчук Василь. Висвітлення проблеми українсько-російської двомовності у засобах масової інформації // Українська періодика: історія і сучасність: Тези доп. і повід. Другої Всеукр. наук.-теорет. конф. 21 – 22 грудня 1994 р. – Львів – Житомир, 1994. – С.102 – 105.
181. Лизанчук В.В. Єдиний національний інформаційний простір України: реальність чи міф? // Українська періодика: історія і сучасність: Тези доп. і повід. Третьої Всеукр. наук.-теорет. конф. 22 – 23 грудня 1995 року. – Львів, 1995. – С.120 – 125.
182. Лизанчук Василь. Українське державотворення і свобода слова // Вісник Київ. ун-ту. Сер. Журналістика. – Вип.2. – К., 1995. – С.26-43.
183. Лизанчук Василь. Свобода слова й інформаційна безпека України // Українська періодика: історія і сучасність: Тези доп. і повід. Шостої Всеукр. наук.-теорет. конф. 11 – 13 травня 2000 р. / За ред. М.М.Романюка. – Львів, 2000. – С.41 – 56.
184. Литвиненко Олександр. Інформація і безпека // Нова панорама. – 1998. – №1. – С.47.
185. Лігачова Н. Бережіть Вітчизну від дії ТБ // День. – 1999. – 24 груд.
186. Лобанов О.Ю. Основные черты интернационализации европейского телевидения // Век информации: Тезисы междунар. постоянно действ. науч.-практ. семинара. – СПб., 1997. – С.22 – 23.
187. Лось Й. Сучасна українська преса і проблема консолідації українців світу навколо ідеї національного відродження. – Львів: Каменяр, 1992.
188. Лукашин В.И. Информационная безопасность. – М., 1999.
189. Лук’яненко Євген. Інтонації партнерства і співпраці. Державної інформаційної політики у нас ще немає // Голос України. – 1999. – 8 трав.
190. Лук’яненко Є.І. Інформаційний суверенітет України та інформаційний плюралізм в Україні – реальність чи відсутність явищ? // Сучасне та майбутнє журналістики в плюралістичному суспільстві: Матеріали наук.-практ. укр.-швейцарськ. семінару. – К.: ЦВП, 1999. – С.182 – 186.
191. Львовский Русский культурный центр делает резкое заявление // Известия-Украина. – 2000. – 27 июля.
192. Льюис Б. Диктор телевидения / Пер. с англ. В.Ткаченко. – М.: Искусство, 1973. – 200 с.
193. Ляпин О. “ICTV” готовий до ривка // День. – 1997. – 27 черв.
194. Ляшенко Андрій. Якщо завтра війна… інформаційна // Україна молода. – 1998. – 21 лист.
195. Макаренко Є.А. Преса, радіо, телебачення України в оцінці української діаспори (за матеріалами видань діаспори) // Преса у політичній системі суспільства: Тези доп. наук. конф. фак. журн. Київ. ун-ту ім. Т.Шевченка. – К., 1992. – С.38 – 40.
196. Маклюэн М. Телевидение: Робкий гигант // Телевидение вчера, сегодня, завтра. – Вып.7. – М., 1987.
197. Маковська Т. Ф.Й.Наконечний: “У Рівному – місцеве телебачення // Вільне слово. – 1992. – 22 лют.
198. Манилов В.Л. Безопасность в эпоху партнерства. – М., 1999.
199. Масова комунікація: Підручник / А.З. Москаленко, Л.В. Губерський, В.Ф. Іванов, В.А. Вергун. – К., 1997.
200. Матвеева И. Мухи – отдельно, котлеты – отдельно / Об этом следует помнить, особенно на кухне // Киевские ведомости. – 1997. – 24 окт.
201. Матвеева Л., Шкопоров Н. Связь с аудиторией в телекоммуникации. – М., 1990. – 61 с.
202. Матвеева Л.В., Аникеева Т.Я., Мочалова Ю.В. Психология телевизионной коммуникации. – М.: УМК “Психология”, 2000. – 362 с.
203. Матеріали ІХ з’їзду Спілки журналістів України // Журналіст України. – 1997. – № 3 – 4.
204. Махринський Тарас. “Пацієнт радше мертвий, ніж живий”. Цей вислів мимоволі згадується, коли аналізуєш стан книжкової справи в Україні // День. – 1998. – 9 груд.
205. Мацейко Ю.М. Питання теорії міжнародних конфліктів, національної і міжнародної безпеки // Глобальні трансформації і стратегії розвитку / За ред. О.Г.Білоруса. – К., 1998. – С.74 – 75.
206. Машлыкин В.Г. Европейское информационное пространство. – М., 1999.
207. Мащенко І.Г. Глобальне телебачення. – К., 1992.
208. Мащенко І.Г. Телебачення у законі. – К., 1995.
209. Мащенко І.Г. Українське телебачення: штрихи до портрета. – К., 1995.
210. Мащенко І. Вибори-98, телебачення і радіо // Телерадіовісник України. – 1997. – № 8. – С.10 – 16.
211. Мащенко І. Телебачення України. – Т.1. – Телебачення de facto. – К., 1998.– 513 с.
212. Мащенко І. Телебачення України. – Т.2. Телебачення de jure. – К., 2000. – 528 с.
213. Мащенко І.Г. Міфи і реалії телерадіоефіру. – К., 2001.
214. Медведева О.А. Телепрограммы для детей и юношества: тематика, визуальная структура, особенности восприятия: Автореф. дис. …канд. филол. наук: 10.01.10 – журналистика / Киев. гос. ун-т им. Т.Г.Шевченко. – [К.] Минск, 1990. – 26 с.
215. Мелещенко О.К. Комп’ютерні і телекомунікаційні технології як гарант інтеграції журналістики України в світовий інформаційний простір: Монографія / Київ. ун-т ім. Т.Шевченка. – К., 1998. – 195 с.
216. Мелещенко О.К. Проблеми формування національного інформаційного простору України // Українська журналістика-98: Зб. наук. праць. – К.: ЦВП, 1998. – С.99 – 101.
217. МИД Украины продолжает “языковой поединок” с коллегами из России // День. – 2000. – 16 февр.
218. Михалкович В. О сущности телевидения. – М., 1998.
219. Міжнародний імідж України: міфи і реалії (аналітична доповідь УЦЕПД) // Національна безпеки і оборона. – 2000. – № 3. – С.2 – 68.
220. Мова языку не помеха // Вечерние вести. – 2000. – 17 февр.
221. Моренцов Євген. Гурінфом може стати кожен: (Учені попереджають: потрібно вміти “споживати” інформацію) // День. – 2001. – 5 січ.
222. Москаленко Анатолій. Взаємодія соціальних факторів і преси в умовах національного відродження // Преса у політичній системі суспільства: Матеріали наук.-практ. конф. Ін-ту журналістики Київ. ун-ту ім. Тараса Шевченка. – К., 1992. – С.3-6.
223. Москаленко А.З. Проблеми розвитку масової комунікації на сучасному етапі // Вісник Київ. ун-ту. Сер. Журналістика. – Вип.2. – К., 1995. – С.3-25.
224. Москаленко А.З. Ера інформації й демократичне суспільство // Вісник Київ. ун-ту. Сер. Журналістика. – Вип.3. – К., 1996. – С.3-16.
225. Москаленко А.З. Вступ до журналістики. – К.: Школяр, 1997.
226. Москаленко А.З. Два кити: Журналістика як система засобів масової інформації. Журналістика перехідного періоду. – К.: Школяр, 1997.
227. Москаленко А.З. Сучасний журналіст: і професіоналізм, і освіченість // Вісник Київ. ун-ту. Сер. Журналістика. – Вип.4. – К., 1997. – С.3-15.
228. Муратов С.А., Фере Г.В. Люди, которые входят без стука. – М., 1971. – 168 с.
229. Муратов С.А., Фере Г.В. Репортаж с линии горизонта. – М.: Искусство, 1975. – 192 с.
230. Муратов С.А. Пристрастная камера. – М.: Искусство, 1976. – 151 с.
231. Муратов С.А. Активные методы обучения в телевизионной журналистике. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1981. – 62 с.
232. Муратов С.А. Диалог: Телевизионное общение в кадре и за кадром. – М.: Искусство, 1983. – 159 с.
233. Муратов С.А. Выносится на обсуждение / 2-е изд. – М., 1987.
234. Муратов С.А. Нравственные принципы тележурналистики. (Опыт этического кодекса). – М., 1994.
235. Муратов С. Смена эпох // Искусство кино. – 1996. – № 1. – С.19 – 27.
236. Муратов С.А. Сколько телевидения в телевидении? – Ч.1. – М.: ИПК работников телевидения и радиовещания, 2000. – 116 с.
237. Муратов С.А. Сколько телевидения в телевидении? – Ч.2. – М.: ИПК работников телевидения и радиовещания, 2000. – 89 с.
238. Муратов С. ТВ – эволюция нетерпимости (история и конфликты этических представлений). – М.: Логос, 2001. – 239 с.
239. Муратов С.А. Телевидение в поисках телевидения. Хроника авторских наблюдений. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 2001. – 176 с.
240. Мусієнко Григорій. В Україні триває поневолення української нації // Вечірній Київ. – 1997. – 14 лист.
241. Набока С. Виступ на полосі “Покажите язык!” // Столичные новости. – 2000. – № 11. – С.5.
242. Набруско В.І. Політична культура інформаційного простору в умовах відкритості інформаційних систем // Сучасна інформаційна політика: Тези наук.-практ. конф. – К.: ЦВП, 1999. – С.62 – 65.
243. Нагорняк М.В. Проблеми формування інформаційного простору України // Вісн. Київ. ун-ту. Сер. Журналістика. – 1997. – Вип.5. – С.54 – 59.
244. Наджос Андрій. Інтеграція України до світового інформаційного простору як фактор демократичних перетворень // Публіцистика і політика: Зб. наук. праць / За заг. ред. В.І.Шкляра. – К., 2001. – Вип.2. – С.70 – 74.
245. Наджос А. Місце і роль інформаційного фактору у процесі реалізації зовнішньої політики // Українська журналістика в контексті світової: Зб. наук. праць / За заг. ред. В.І.Шкляра. – К., 2001. – Вип.5. – С.66 – 76.
246. Наконечний Ф.Й. Рівненське телебачення: бути чи не бути? // Вісті Рівненщини. – 1992. – 15 лют.
247. Нахапетов В.М. Роль місцевого телебачення у політичних кампаніях: Автореф. дис. …канд. філол. наук: 10.01.08 – журналістика / Київ. ун-т ім. Тараса Шевченка. – К., 2000. – 16 с.
248. Нахапетов В.М. Роль місцевого телебачення у політичних кампаніях // Публіцистика і політика: Зб. наук. праць / За заг. ред. В.І.Шкляра. – К., 2000. – Вип.1. – С.41 – 44.
249. Національна безпеки України, 1994 – 1996 рр.: Наук. доп. НІСД / Редкол.: О.Ф.Бєлов (голова) та ін. – К., 1997. – 197 с.
250. Наш язык: “соловьиный” и “птичий” // Зеркало недели. – 2000. – 19 авг.
251. Нечай О.Ф. Ракурсы: О телевизионной коммуникации и эстетике. – М., 1990. – 119 с.
252. Нечипоренко Ю. Б.Савченко: “Телеканал “Світ культури” // Культура і життя. – 1996. – 31 січ.
253. Низовий Микола, Тимошик Микола. Історія і сьогодення українського друкованого слова в інтерпретації російських учених (до виходу в світ енциклопедії “Книга” в Москві) // Збірник праць Науково-дослідного центру періодики / Львівська наукова бібліотека ім. В.Стефаника. – Вип.ІХ. – Львів, 2001. – С.630 – 642.
254. Николай Княжицкий: “У людей, которые воровали, есть два выхода… Один из них – установить диктатуру // Киевские ведомости. – 1998. – 20 нояб.
255. Никулина Г.М. Лица знакомые и незнакомые. – М., 1979. – 142 с.
256. Нові міжнародні реалії: виклик глобального тероризму: Матеріали круглого столу (Київ, 11 жовтня 2001 р.) / Нац. ін-т пробл. міжнар. безпеки, Ін-т міжнар. відносин Київ. нац. ун-ту ім.Т.Шевченка. – К.: НІПМБ, 2002.
257. Нові тенденції розвитку ЗМІ в посттоталітарний період: Зб. наук. праць. – К.: ЦВП, 1999.
258. Новіков М.М. Об'єднання громадян у механізмі взаємодії держави і громадянського суспільства: Автореф. дис. ...канд. юрид. наук / Нац. ун-т внутр. справ. – Харків, 2002.
259. Оганов Г.С. TV по-американски. – М., 1985. – 287 с.
260. Окара Андрей. В защиту русского языка / Полтавский “суржик” и духовное плебейство // Зеркало недели. – 2000. – 5 авг.
261. Олійник В.П. Політична реклама і телерадіоефір // Українська журналістика-98: Зб. наук. праць. – К.: ЦВП, 1998. – С.79 – 81.
262. Омельяненко Ю.І. Телерадіомовлення України: Шляхи становлення і розвитку. – К., 1997. – 100 с.
263. Онуфрійчук М. Рік в інформаційному просторі // Уряд. кур’єр. – 1995. – 21 листоп.
264. Организаторская функция печати, радио и телевидения // Проблемы журналистики. – Вып.10. – Л.: Изд-во Ленингр. унта, 1979. – 174 с.
265. Очер