ГУМАНІЗАЦІЯ ПОЛІТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В КОНЦЕПЦІЇ НЕНАСИЛЬСТВА

Краткое описание

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В.М. КОРЕЦЬКОГО
НАН УКРАЇНИ
УКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ХАРЧОВИХ
ТЕХНОЛОГІЙ
На правах рукопису
СЕМЕНЕНКО Михайло Іванович
ГУМАНІЗАЦІЯ ПОЛІТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В КОНЦЕПЦІЇ НЕНАСШІЬСТВА
Спеціальність 23.00.03 — політична культура та ідеологія

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук
Науковий керівник — доктор політичних наук, професор, член-кореспондент УАПН
І.М.ВАРЗАР
Київ - 2001
ЗМІСТ
ВСТУП з
РОЗДІЛ І. Теоретико-методологічний контекст концепції
ненасильства в політичній діяльності 9
1.1. Методологічний і понятійно-категорійний інструментарій концепції ненасильства в політичній діяльності 11
1.2. Співвідношення революційного і еволюційного шляхів розв’язання соціально-політичних проблем 41
1.3. Світоглядні засади обґрунтування ненасильства в
політичній діяльності 67
РОЗДІЛ П. Еволюція ідей ненасильства та їх застосування в політичній діяльності
2.1. Миротворчі ідеї в суспільно-політичних поглядах
J1. Толстого, М. Ганді, M.-JI. Кінга 89
2.2. Проблема застосування Ідей ненасильства в зовнішньополітичній діяльності 114
РОЗДІЛ Ш. Моральні засади гу манізації політичної діяльності в концепції ненасильства
3.1. Загальні засади співвідношення моралі і цілепокладання
в політиці 130
3.2. Співвідношення загальнолюдського і корпоративного
виміру політичної діяльності 143
3.3. Ненасильство як моральний принцип політичної
діяльності 166
ВИСНОВКИ 182
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 188

ВСТУП
XX століття з його двома світовими і трьомастами локальними війнами, численними волюнтарними революціями, кривавими регіональними і міжетнічними конфліктами, тоталітарно-насильницькими політичними режимами, незліченними державними переворотами та заколотами, агресивними акціями великодержавних та “сильних” народів проти малих та нерозвинених народів, численні визвольні змагання останніх, — все це поставило перед людством одну із найактуальніших проблем — вироблення нових теоретичних підходів, методологічних позицій, світоглядних засад та праксеологічних орієнтирів, які здатні гуманізувати державно-владні політичні відносини, олюднювати взаємовідносини людини і природи, суспільства і особистості.
Усвідомлення того, що мілітарне мислення і насильницьке поводження призводять до руйнівних наслідків, висуває альтернативу мілітарному мисленню — політику ненасильства як шляху до діалогу, компромісу, досягнення консенсусу, злагоди. Тому Інтерес до етики і політики ненасильства й дослідження в цій сфері мають вагоме підгрунтя. Вони є віддзеркаленням глибинних процесів у людській культурі, орієнтованих на розробку нової матриці цінностей, які йдуть на зміну орієнтаціям техногенної цивілізації, пов’язаної, переважно, з ідеалом сили, владно-насильницького перетворення природного і соціального світу.
Актуальність даної проблеми зумовлена також тим, що політична діяльність передбачає певну свободу у прийнятті політичних рішень, а це вимагає від політичних і державних діячів не тільки професійної компетентності, але й гуманістичних світоглядних принципів, моральних особистісних якостей, етичного і професійного самовдосконалення на засадах концепції ненасильства.
Зважаючи на актуальність проблеми та на відсутність її системного дослідження, автор ставить собі за мету розробку концепції ненасильства в
політичній діяльності на основі вивчення гуманістичних ідей в історії суспільно- політичної думки, аналізу історичного досвіду їх застосування в поточній політичній практиці та використання їх у державотворчих процесах, утвердження в цілому гуманістичної політики в сучасній Україні.
Поставлена мета зумовила необхідність вирішення таких дослідницьких завдань:
— визначити основні поняття та методологічні положення теоретичної концепції політичного ненасильства;
— розробити й запропонувати теоретико-світоглядні та методологічні засади концепції ненасильства в сучасній політичній діяльності;
— виявити міру актуальності гуманістичних ідей, розроблених в історії суспільно-політичної думки;
— проаналізувати історичний досвід застосування ненасильства в політичній діяльності;
— визначити основні морально-етичні та деонтологічні вимоги до діяльності політиків.
Об’єктом дисертаційного дослідження є концептуальні та світоглядні засади ненасильства в політиці; пріоритети духовно-моральних чинників, адекватності гуманних політичних цілей і гуманних засобів; утвердження ненасильства як провідного принципу політичної діяльності; процес гуманізації суспільно-політичної свідомості та політичних процесів; визнання блага людини метою політики і політичної діяльності, а не засобом досягнення політичних цілей, а любові до людини — вищим законом й ідеалом політики; утвердження принципів гуманізму в діяльності політичних Інститутів і громадських організацій, державних органів, засобів масової інформації, закладів освіти, науки, сфери підприємництва.
Предметом дослідження є співвідношення ненасильницької політики і антимілітарної етики політичної поведінки, в тому числі і кореляція загальнолюдського і корпоративного рівнів моралі, гуманістичних ідей несилової політики в історії суспільної думки, виявлення надбань історичного досвіду застосування ненасильницьких акцій у політичній діяльності.
Застосований методологічний інструментарій, зумовлений поставленими дослідницькими завданнями щодо специфіки об’єкта та предмета дослідження. Методологічною основою дослідження є принципи об’єктивності, історизму, історіологізму, співвідношення абстрактного і конкретного, діалектичний, порівняльний та ін. Особливий акцент автор робить на застосуванні філософського, загальнонаукового (системного, історичного),
компаративістського, спеціального (аналізу і синтезу) методів.
Застосування філософського методу дослідження політичної діяльності дало змогу ввести в науковий обіг ряд понять і категорій гуманістичного характеру, виділити політичне ненасильство як альтернативу політичному міліарному мисленню та політичним мілітарним рішенням і діям.
Використання історіологічного методу дозволило дослідити політичні події в історичному просторі і часі в різних суспільно-формаційних системах, відійти від однобокого дослідження обмеженої історичної епохи і запобігти упередженості у висновках.
Досить широко застосований в дослідженні і компаративістський метод, який дозволив авторові зробити порівняльний аналіз насильства і ненасильства в політичній сфері та виявити безспірнІ переваги ненасильницького гуманістичного шляху розвитку суспільства. Методом порівняння еволюційно- реформаторського і революціонарно-насильницького способів розв’язання соціальних суперечностей спростовується неминучість руйнівних політичних революцій, утверджується гуманізм політичного ненасильства.
У дисертаційній роботі отримані результати, що характеризуються науковою новизною:
1. Визначено понятійно-категорійний інструментарій політичного ненасильства в різних теоретичних аспектах і аналітичних площинах. В науковий обіг введені сутнісні визначення ненасильницької політичної діяльності, які зводяться до сукупності гуманістичних методів, форм і засобів розв’язання соціальних суперечностей, інтеграції загальнодержавних, корпоративних і особистісних інтересів з урахуванням розумних і справедливих інтересів учасників політичного процесу задля досягнення соціального миру і злагоди.
2. Обґрунтовано світоглядно-етичне розуміння ненасильства як гуманістичного еволюційного засобу утвердження в громадсько-політичному житті принципу соціальної справедливості. Запропонована аргументація необхідності розробки світоглядних аспектів досліджуваної проблеми. Акцентується увага на світоглядно ідеологічному вакуумі, який склався в Україні в процесі соціального реформування. Обгрунтовуються пропозиції щодо пріоритету в реформаторських перетвореннях в Україні світоглядних, духовно- моральних чинників, їх екстраполяції у політичну діяльність, утвердження в Україні гуманістичного світогляду, гуманістичної політики і гуманістичного права.
3. Проведено порівняльний аналіз співвідношення насильства- ненасильства в політичній діяльності. Аргументується необхідність, доцільність і виправданість утвердження політичного ненасильства, яке відповідає на насильство моральною силою переконань, правди і справедливості, що виявляються в повазі до політичних опонентів і пов’язані з гуманістичними цілями і засобами. Порівняння політичного насильства-ненасильства підвело до висновку про те, що політичне ненасильство дозволяє запобігати функціонуванню несправедливої діяльності інститутів державної влади і в кінцевому підсумку робить її неможливою.
4. Досліджене співвідношення примусу, насильства, правового і неправового примусу і насильства. В процесі дослідження виявлені особливості
державно-правового примусу та примусу, що здійснюється недержавними організаціями.
5. Досліджена етика політичного ненасильства. Обґрунтована необхідність проникнення в політику моральних засад як визначальної умови гуманізації політичної діяльності. Акцентується увага на важливості поєднання в політиці моральних ціле і моральних засобів, недопустимості морального релятивізму, який призводить до етичного виправдання політичного насильства. Обґрунтована необхідність існування в політиці духовно-гуманістичних засад як визначальної умови гуманізації політичної діяльності.
6. Розглянуто політичну діяльність крізь призму моральних якостей і морального вибору політиків. Відкидаючи абсолютизацію класового підходу до духовно-моральних явищ і надаючи пріоритет загальнолюдським цінностям, в дослідженні обгрунтовується положення про залежність політики не тільки від об’єктивних соціально-економічних чинників, але й від особистісних моральних якостей політичних діячів, що вимагає від них постійного морального вдосконалення і самовдосконалення.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що отримані результати можуть бути використані як методологічна база для подальшої розробки конкретно-наукових (політологічних, правових, етичних тощо) проблем крізь призму гуманістичного виміру; актуалізації морального потенціалу політиків, законодавців, учених у план І гуманізації їхньої діяльності, зокрема у справі розробки та прийняття закону “Про захист прав людини і громадянина в Україні від насильства і аморалізму”, а також "Деонтологічного кодексу політичної діяльності в Україні”. Дисертаційна робота може стати у пригоді викладачам циклу соціально-гуманітарних наук при розробці теоретичних курсів та спецкурсів із даної проблематики.
Основні положення дисертації обговорювались на кафедрі соціально- політичної теорії Українського державного університету харчових технологій, а також у Відділі історико-політологічних досліджень держави і права України Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Сутнісні положення та висновки дисертаційного дослідження викладено у наукових публікаціях автора. Одержані результати публічно доповідалися на науково- практичній конференції “Ідеологія державотворення в Україні: історія і сучасність” (22—23 листопада 1996 р., м. Київ); на міжнародній науково- практичній конференції “Людина і духовність” (11—12 травня 1996 р., м. Київ), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Виховання студентів у технічному вузі: методологічні засади, практика, перспективи” (16—18 жовтня 1996 р., м. Київ), на засіданнях “круглого столу” Фонду “Практична філософія'' (8 грудня 1998 р. та 5 травня 1999 р., м. Київ), на філософських читаннях Громадсько-політичного об’єднання “Києве мій” (22 вересня 1999 р. та 20 червня 2000 р., м. Київ) та ін.
Результати дисертаційного дослідження викладено в 9-й статтях загальним обсягом 4 друк, арк., з них 5 статей опубліковано у фахових виданнях, затверджених ВАК України.
Структуру роботи визначили завдання концептуального підходу до аналізу ненасильницької політичної діяльності. Дослідження відзначається міждисциплінарним і міжпредметним характером І складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 205 сторінки. Використано 238 джерел. 

Список литературы

ВИСНОВКИ
Проведене дослідження гуманізації політичної діяльності в концепції ненасильства підвело до формулювання основного і формоутворювального висновку. Гуманізація політичної діяльності є об’єктивним процесом утвердження в політичному житті гуманістичних цілей і адекватних гуманістичних, ненасильницьких засобів, пріоритету загальнолюдських моральних цінностей над політичними, обмеження і в перспективі витіснення насильства із політичної діяльності, утвердження в політичній діяльності ненасильницьких, мирних форм і методів розв’язання соціально-політичних проблем.
Розвиток політики вимагає безперервного духовно-морального вдосконалення політиків, гуманізації політичних цілей та засобів їх досягнення. Сучасна глобалізація людства, взаємозалежність держав, народів, націй, перехід суспільства на посгіндустріальну (інформаційну) стадію, існування ядерної зброї, міжнародного тероризму роблять силовий тиск в політиці, насильницьке розв’язання внутріполітичних і міжнародних проблем неприпустимим. Виключення сили, насильства із політичної діяльності стає моральнісним і політичним імперативом XXI століття. Політичне насильство — війни, бунти, змови не можуть бути інструментами політики і політичної діяльності, вони повинні перебувати поза політикою і розглядатися не як політичні дії, а як терористичні акції і кваліфікуватись як особливо небезпечні злочини, учасники вчинення яких мусять відповідати перед міжнародним судом. Прояви політичного насильства — фапгазма, тоталітаризма в будь-яких формах мають викликати негативну реакцію міжнародного співтовариства і відповідні санкції ООН. Політична діяльність є творінням людей-політиків, які екстраполюючи свої особистісні якості на політику повинні відповідати за наслідки своєї діяльності.
Апеляція до гуманізму, ненасшіьства має стати деонтологічним обов'язком політика, який мусить відноситись до суб'єктів політичної діяльності так як би хотів, щоб вони відносились до нього.
Мілітарна політика є наслідком мілітарного мислення політиків. Усунення мілітарного політичного мислення можливе на шляху переорієнтації свідомості політиків в бік гуманізму і моральності.
Гуманізація політики можлива шляхом гуманізації свідомості політиків. Багатоаспектне осмислення ідеї ненасильства в політичній діяльності на різних рівнях її складових, дозволило провести її по структурних одиницях усієї дослідницької роботи в різносмисловому навантаженні, аби підвести процес пізнання теоретичних підвалин до формулювання більш широкого умовиводу. Цей висновок має неоднакове навантаження на площині завдань різних структурних одиниць. Зокрема, в розділі І (1.1.) ненасильство розглядається в понятійно-категорійному аспекті і виступає робочою гіпотезою та методологічним інструментом дослідження основної частини роботи — осмислення моральних засад гуманізації політичної діяльності крізь призму ненасильства. А в розділі її (2.1., 2.2.) означений висновок осмислюється через аналіз ідей ненасильства в суспільно-політичній думці та досвіду їх застосування в політичній діяльності.
Історіологічний підхід до досліджуваної концепції підвів автора до необхідності осмислення проблеми в етико-політологічній площині. А тому в розділіIII (З.І., 3.2.) висновок обумовлений завданнями забезпечення цілей і засобів політичної діяльності принципами і методами гуманізму й ненасильства. Більш конкретно даний висновок виявляє своє смислове навантаження в другій частині останнього розділу, в якому загальнолюдські цінності, зокрема принципи соціальної справедливості й рівності виступають як чинники, навколо яких концентрується діяльність політичних суб’єктів. Остання частина розділу третього (3.3.) є узагальненням попередніх розділів, у якому основний висновок виступає синтезом окремих узагальнень і вбирає в себе їхні суттєві ознаки, постаючи в новій якості; ненасильство в політиці — вищий моральний принцип і загальнолюдська цінність.
Поряд з основним висновком у кожному розділі сформульовані часткові висновки, які логічно виплітають з дослідження проблематики конкретного розділу. Зокрема, це стосується понятійно-категорійного апарату, перипетійного застосування принципу ненасильства на стадіях революційних і реформаційних процесів у різних країнах, гіпотетики трансформації політичних режимів, які постають перед альтернативами “насилля — ненасильство” в політичному житті тощо.
Враховуючи багатогранність досліджуваної проблеми і неможливість одночасного охоплення всіх її аспектів, поза межами дослідження ми свідомо залишили такі супутні сторони проблеми, як співвідношення в широкому плані політики і права в контексті амілітарного мислення, права і моралі в цьому ж аспекті, дослідження різновидів ненасильницьких акцій за критерієм ефективності впливу їх на учасників конфліктуючих сторін з метою досягнення політичного консенсусу. Означені аспекти ставлять перед майбутніми дослідниками в цьому контексті певні завдання, зокрема, кваліфікації з позиції політики ненасильства політичних акцій мілітарного змісту щодо суверенних держав і народів в обхід рішень ООН і його органів. Іншим завданням може бути морально-етичне обгрунтування визначення сутнісних ознак держави України в контексті політики гуманізму і ненасильства, визначення в цьому контексті українського національного права.
Щодо праксіологічних “впроваджувань” (“практичних застосувань”) досліджуваних матерій виносяться конкретні пропозиції, які “матеріалізують” висновки проведеного дослідження. Доцільно було б внести обгрунтовані пропозиції до Верховної Ради України щодо:
а) прийняття Закону “Про захист людини від насильства і аморалізму в Україні” (концептуальною основою цього Закону могли б стати загальнолюдські гуманістичні принципи, сформульовані в розділі І (1.3.) дисертації);
б) прийняття “Деонтологічного кодексу політичної діяльності в Україні” (Кодекс правил здійснення політичної діяльності українських політиків). Необхідність прийняття такого Кодексу випливає з висновку про те, що політика є концентрованим вираженням особистісних якостей людей, які здійснюють політичну діяльність. Визнаічення морально-етичних вимог до політиків і закріплення їх у законодавчому акті є однією із необхідних умов виходу України із духовної кризи і світоглядно-ідеологічного вакууму;
в) доповнення комплексу сутнісних ознак української держави як гуманістичної, морально-правової, соціально-справедливої;
г) визначення національного права як системи гуманістичних правових норм, які захищають життя як вищої космічної цінності (як життя людського так і життя тварин).
Проведене дослідження розкриває не тільки внутрішні, а й зовнішні міжнародні аспекти впровадження висновків, реалізації пропонованих заходів. У цьому зв'язку доцільно було б внести пропозиції в міжнародні організації (ООН, ЮНЕСКО, Європейський парламент) про необхідність прийняття Міжнародного Деонтологічного Кодексу (Кодексу правил здійснення політичної діяльності політиків). Виходимо з того, що в ньому можна було б передбачити наступне:
1. Визначення загальних морально-етичних засад громадсько- політичної діяльності.
2. Окреслення атрибутивних якостей глав держав, керівників урядів і міжнародних організацій на відповідність їх загальнолюдським гуманістичним цінностним критеріям.
3. Передбачення своєрідних звітів державних діячів і політиків перед міжнародними організаціями про свою державну і громадсько-політичну діяльність.
4. Розробка процедурних приписів щодо аналізу, вирішення і подальшого недопущення міжнародних і внутрішньополітичних, регіональних і міжнародних конфліктів.
5. Вироблення певних імперативних правил про відповідальність за порушення норм Деонтологічного кодексу та міжнародного права.
Зрештою, було б доцільно:
а) доповнити програми вузів спецкурсом політико-правового та етико- філософського спрямування з метою його викладання на міжнародних та інших гуманітарних факультетах;
б) ввести в програми шкіл, ліцеїв, коледжів спеціальний курс християнської (гуманістичної) етики, заклавши в основу змісту курсу принципи християнства, гуманістичних учень А. Швейцера, М. Ганді, Л. Толстого, Живої етики, інших гуманістичних вчень;
г) започаткувати постійно діючий "круглий стіл" політиків України для вироблення морально-етичних засад політичного консенсусу. Рекомендації "круглого столу" мають стати предметом розгляду в офіційних державних і недержавних політичних інституціях;
д) звернутися до парламенту України, міжнародних організацій з проханням поставити питання про поступову заміну в державах військової служби міжнародною гуманітарною службою для відвернення екологічних катастроф, стихійних лих і ліквідації їх наслідків.
Отже, дослідження завершене, але широка постановка завдань (перед собою та іншими потенційними авторами) на перспективу в принципових рисах лише окреслена. Об’єктивна необхідність гуманізації політичної діяльності зумовить зверення до політиків, перед якими постане класична формула
концепції ненасильства в політичній діяльності: сила політики — в політиці ненасильства. Пропонована дисертація є однією із спроб започаткування такої гуманістичної політики.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Амосов М. Ідеологія для України // Вісник НАН України. — 1997. — № 3—4. — С. 38—49.
2. Апресян Р.Г. Добро и польза // Этическая мысль, 1991. — М.: Республика, 1992. — С. 14—37.
3. Апресян Р.Г. Ненасилие с этической точки зрения // Этика ненасилия. Материалы международной конференции. — М.: Общество “Этика ненасилия”,
1991. -С. 59—65.
4 Артюхов Ю.А., МалярчукН.В. Ключи от России лежат на дне бездны.
— Минск, Издатель В.П. Ильин, 1998. — 272 с.
5. Бабкін В.Д. Державна влада і політична опозиція // Правова держава: Щорічник наукових праць. Випуск сьомий. — K., 1996. — С. 193- 199.
6. Бабкин В.Д., Селиванов В.Н. Опыт системного исследования Салтыкова-Щедрина. — К.: Манускрипт, 1996. — 447 с.
7. Баталов Е Я. Политическое — “слишком человеческое” // Полис. — 1998. — № 5. — С. 6—14.
8. Бердяев H.A. Истоки и смысл русского коммунизма. — М.: Наука, 1990.
— 224 с.
9. Бердяев H.A. Собрание сочинений. В 4 т. — Париж: УМСА-Пресс, 1989.
— Т. 4. Духовные основы русской революции: философия неравенства. — 598 с.
10. Бердяев Н.А. Самопознание. — М.: Книга, 1997. — 448 с.
11. Богданов A.A. Вопросы социализма. — М.: Политиздат, 1990. — 479 с.
12. Буева Л.П. Несостоятельность аргументов в пользу насилия // Ненасилие. Философия, этика, политика. — М.: Наука, 1993. — С. 60 — 65.
13. Булгаков С.Н. Героизм и подвижничество // Вехи. Интеллигенция в России. —Молодая гвардия, 1991. — С. 43—89.
14. Булгаков С.Н. Христианский социализм.— Новосибирск: Наука, 1991.
— 350 с.
15. Бураковский А. Для демократии рынок опаснее социализма // Киевские ведомости. — 13 марта 1997.
16. БуртинЮ. Ахиллесова пята исторической теории Маркса // Октябрь,
1989. —№12. —С. 3—48.
17. Бутенко А.П. Современный социализм. Вопросы теории. — М.: Политиздат, 1989. — 302 с.
18. Варзар І.М. Політико-мілітарні явища в політологічних і теологічних інтерпритаціях і кореляціях: загальнотеоретичні ідеологеми і українська специфіка // Проблеми свободи совісті у збройних силах України. Матеріали наукової конференції. — К.: Київський військовий гуманітарний інститут, 1997.
— С.6—14.
19 Варзар І.М. Політична етнологія як наука: історіологія, теорія, методологія, праксеологія. — М.: Школяр, 1994. — 224 с.
20. Вебер А. Нищета экономизма // Свободная мысль.— 1997. — № 9. — С. 50—61.
21. Вебер М. Политика как призвание и профессия // Вебер М. Избранные произведения / Перев. с нем. — М.: Прогресс, 1990. — С. 644—706.
22. Вебер М. Соцілогія. Загальноісторичний аналіз. Політика / Пер. з німецької. — К.: Основи, 1998. — 534 с.
23. Венгеров А. Синергетика и политика // Власть силы, сила власти. — М.: Юрист, 1996. — С. 42—60.
24. Вернадский В.И. Труды по всеобщей истории науки. — М.: Наука, 1988. —534 с.
25. Восленский М. Номенклатура. Господствующий класс Советского Союза // Октябрь, 1990. — № 12. — С. 111—147.
26. Вышинский А.Я. Революционная законность на современном этапе. — М.: Советское законодательство, 1933. — 110 с.
27. Гаврилишин Б. Дороговкази в майбутнє. — К.: Основи, 1993. — 238 с.
28. ГаджиевК. Политическая наука. — М.: Международные отношения, 1995. —400 с.
29. Гальчинский А. Кінець тоталітарного соціалізму. Що далі? — К.: Українські пропілеї, 1996. — 160 с.
30. Ганди И. Мир, сотрудничество, неприсоединение. — М.: Прогресс, 1985, —427 с.
31. Ганди М. Моя вера в ненасилие // Вопросы философии, 1992. — № 3. — С. 65—66.
32. Ганди М. Моя жизнь. — М.: Наука, 1969. — 612 с.
33. Ганди М. Сатьяграха // Ненасилие. Философия, этика, политика. — М.: Наука, 1993. —С. 167—174.
34. Геллер Э. Условие свободы. Гражданское общество и его исторические соперники. — М.: Асі Маг§щещ, 1991. — С. 224.
35. Гжегорчик А. Духовная коммуникация в свете идеала ненасилия // Вопросы философии.— 1992. — № 3. — С. 54—65.
36. Гжегорчик А. Життя як виклик. — Варшава—Львів, 1994. - С. 263.
37. Глобальные трансформации и стратегии развития / Рук. автор, коллектива С.Т. Белорус.— М.: Орияни, 2000. — 240 с.
38. Головінський К. Вплив особистісного фактора на зовнішню політику держави: важливість досілдження // Людина і політика. — 1999. — № 1. — С. 21—23.
39. Горбатенко В. Стратегія модернізації суспільства: Україна і світ на зламі тисячоліть.— К.: Академія, 1999. — 240 с.
40. Горький М. Несвоевремсенные мысли. Заметки о революции и культуре. Рассказы. — М.: Современник, 1991. — 128 с.
41. Госс Т. Ключевые представления гуманистического и христианского ненасилия // Этика ненасилия. Материалы международной конференции. — Общество “Этика ненасилия”, 1991. — С. 6—14.
42. Госс Т. Ключевые представления гуманистической и христианской концепции ненасилия // Ненасилие. Философия, этика, политика. — М.: Наука, 1993. —С. 18—27.
43. Грамши А. Избранные произведения // Пер. с итальянского. — М.: Политиздат, 1980. — 422 с.
44. Гроций Г. О праве войны и мира: Репринт с изд. 1956. - М.: Ладомир. -
818 с.
45. Грушевсысий М. Як жив український народ. — М.: РВУ, Орбіта, 1991.
— 112с.
46. Гусейнов A.A. Ненасилие и перспективы общества // Этика ненасилия: Материалы международной конференции. — М.: Общество “Этика ненасилия”, 1991, — С. 15—22.
47. Гусейнов А.А.Этика ненасилия II Вопросы философии. — 1992. — №3, —С. 72 — 81.
48. ДаттаД. Философия Махатмы Ганди / Перев. с ант. — М.: Изд. Иностранной литературы, 1959. — 150 с.
49. Дегтярев A.A. Методы политических исследований // Вестник МГУ. Серия 12. Политические науки. — 1996. — № 6. — С. 55—65.
50. Денисов В.Н. Проблеми створення публічного порядку в зовнішньополітичній діяльності України // Суверенітет України і міжнародне право І Від. редактори В.Н. Денисов, В.І. Євінтов. - K.: Манускрипт, 1995. - С. 7 -36.
51. ДзюбаВ., Степанов А. Восхождение к гуманизму. — K.: Либідь, 1997.
— 448 с.
52. Дмитрієв A.I., Муравйов В.І. Міжнародне публічне право: Навч. посібник / Від. редактори Ю.С. Шемшученко, JI.B. Губернський. - К: Юрін корм. Інтер, 2000. - 640 с.
53. Дубко E.JI. Социальная справедливость // Этическая мысль: Науч,- публицистические чтения. — М.: Политиздат, 1988. — С. 61—77.
54. Енгельс Ф. Анти-Дюрінг // К. Маркс і Ф. Енгельс. Твори. — К.: Політвидав України, 1965. — Т. 20. — С. 7—318.
55. Енгельс Ф. Йозефу Блохху // К. Маркс і Ф. Енгельс. Твори. — К.: Політвидав України. — Т. 37. — С. 371—374.
56. Ефимов И. Метаполитика. — JI: Лен. издат, 1991. — 224 с.
57. Євангіліє від Матвія. 7: 16, 18.
58. Залысин И.Ю. Структурные и политические источники насилия // Социально-политический журнал. — 1988 — № 1. — с. 96—111.
59. Ідеологія державотворення в Укршні: історія і сучасність // Матеріали науково-практичної конференції (22—25 листопада 1996 р.). — К.: Генеза, 1997. — 429 с.
60. Кант И. К вечному миру. Соч. в 4 т. На немецком и русских языках. — М.: Изд. Фирма АО “Ками”, 1993. — Т. 1..— С. 352-^177.
61. Кара-Мурза С.Г. Манипуляция сознанием. — К.: Оріяни, 2000. —
448 с.
62. Кара-Мурза С.Г. Опять вопросы вождям. — К.: Оріяни, 1998. — 493 с.
63. Кара-Мурза С.Г. Продажа земли. Кто найдет и кто потеряет? — К.: Оріяни, 1999.— 64 с.
64. Каутский К. Демократия и социализм: Фрагменты работ разных лет. — М.: Знание, 1990 . — 64 с.
65. Каутский К. Материалистическое понимание истории. В 2 т. — М.-Л.: Соцэкгиз. — Т. 2.— 851 с.
66. Каутский К. Этика и материалистическое понимание истории. — М.: Госиздат, 1922. — 121 с.
67. Кинг МЛ. Любите врагов ваших // Вопросы философии. — 1992. — №3, — С. 66—71.
68. Кинг М.Л. Паломничество к ненасилию // Этика ненасилия. — К.: Общество ведической культуры, 1994. — С. 23—36.
69. Кисель М.А. Историческое сознание и нравственность. — М.: Знание,
1990. —64 с.
70. Кистяковский Б.В. В защиту права. Вехи. Интеллигенция в России. — М.: Молодая гвардия, 1991. — С. 109—134.
71. Клаузевиц К. О войне / Пер. с нем. - М.: “Логос”, Наука. - 448 с.
72. Книга пророка Исаии // Библия 2:4.
73. Козлов Н.С. Лев Толстой как мыслитель и гуманист. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1981. — 135 с.
74. Колегія // Часопис Київського коледжу католицької теології св. Т. Аквінського. — 1994. - № 1. — 153 с.
75. Комаров Э.Н., Литман А Д. Мировоззрение Мохандаса Карамчанда Ганди. — Наука, 1969. — 236 с.
76. КоновистР. Жатва скорби // Новый мир. — 1989. — № 10. — С. 189—
200.
77. Короленко В.Т. Земли! Земли! — М.: Советский писатель, 1991. —
224 с.
78. Короленко В. Письма к Луначарскому // Новый мир. — 1988.— № 10. — С. 198 — 218.
79. Короткий політологічний словник / За ред. С.Г. Рябова,
3.1. Тимошенко. — К.: РОВО “Укрвузполіграф”, 1991. — 96 с.
80. Кравченко И.И. Политика и мораль // Вопросы философии. — 1995. — № 5. — С. 3—12.
81. Кришнамурти Д. Восемь бесед в Бомбее в 1959-60 гг. - Изд-во “Гиль- Эстель” п/о Международная книга, 1992. — 80 с.
82. Кропоткин П.Л. Этика. — М.: Изд-во политической литературы, 1991.
— 496 с.
83. Кроуэлл Д. Как нация может защитить себя ненасильственными средствами: гражданское сопротивление против внешней агрессии // Ненасилие. Философия, этика, политика. Материалы международной конференции. — М.: Наука, 1993. — С. 113—124.
84. Крымский С.Б. Моральные ценности и императивы выживания // Нравственность в контексте современности: Материалы симпозиума 18—19 мая 1995. —К., 1995.-С. 12—21.
85. Культура против варварства. — К.: Вища школа, 1988. — 408 с.
86. Кууси П. Этот человеческий мир / Пер. с анг. — М.: Прогресс, 1988. —
368 с.
87. Лазари-Павловска. Почему — не насилие? // Этика ненасилия: Материалы международной конференции. — М., 1991. — С. 54—58.
88. Лебедева М.М. Политическое урегулирование конфликтов. — М.: Аспект—Пресс, 1999. — 271 с.
89. Ленін В.І. Завдання спілок молоді // Пов. зібр. творів. — К.: Політвидав України, 1974. - Т. 41. — С. 284—303.
90. Ленін В.І. Економічний зміст народництва і критика його в книзі п. Струве // Повн. зібр. творів. — К.: Політвидав України. — Т. 1. - С. 323—497.
91. Ленін В.І. Селянська реформа і пролетарсько-селянська революція // Повн. зібр. творів. — К.: Політвидав України. — Т. 20. - С. 161—170.
92. Ленін В.І. І.І. Скворцову-Степанову. 2 грудня 1909. // Повн. зібр. творів.
— К.: Політвидав України. — Т. 47. - С. 214—217.
93. Ленін В.І. Пропозиція Центрального комітету РСДРП Другій Соціалістичній конференції І І Повн. зібр. творів. — K.: Політвидав України, 1972.
— Т. 27. - С. 267—275.
94. Ленін В.І. Проти байкоту // Повн. зібр.творів. — K.: Політвидав України. — Т. 16. - С. З—35.
95. Ленін В.І. Ще раз про профспілки, про поточний момент і про помилки Т.Т.Троцького і Бухаріна // Повн. зібр. творів. — K.: Політвидав України, 1974.
— Т. 42. - С. 255—294.
96. Ленін В.І. Крах Інтернаціоналу // Повн. зібр. творів. - Т. 26. - С. 199 —
250.
97. Латинський В. Релігія і церква в історії України. — Нью-Йорк, 1956. —
111 с.
98. Літературна Україна. - 15 вересня 1988.
99. Либерализм в России. — М.: Изд-во Российской академии наук, 1996.
— 370 с.
100. Литературное наследие у Л. Толстого. — М.: Наука, 1979. — Т. 69. - Кн. 2. - 686 с.
101. Лузан А. Філософія науки і сучасна політика // Нова політика. - 1998.
— №2.— С. 49—51.
102. Макиавелли Н. Государь / Пер. с итальянского. — М.: Планета, 1990.
— 84 с.
103. Манн Г. Трагедия 1923 года. Соч. в 8 т. — М.: Госполитиздат, 1958.
— Т. 8.-С. 364—373.
104. Марков П.Г. Политика, власть, демократия. — К.: Випол, 1999. —
157 с.
105. Маркс К. Вступ (з економічних рукописів 1857—1858 років) // К. Маркс, Ф. Енгельс. Твори. — K.: Політвидав України, 1963. — Т. 12. - С. 667—694.
106. Маркс К. Дебати про свободу преси // К. Маркс, Ф. Енгельс. Твори. — К.: Політвидав України, 1958. — Т. 1. - С. 29—79.
107. Маркс К. Капітал // К. Маркс, Ф. Енгельс. Твори. — К.: Політвидав України, 1963. — Т. 23. - 847 с.
108. Маркс К„ Енгельс Ф. Німецька ідеологія II К. Маркс, Ф. Енгельс. Твори. — К.: Політвидав України, 1959. — Т. 3. - С. 11—521.
109. Маркс К. До критики політичної економії. Передмова // К. Маркс, Ф. Енгельс. Твори. —К.: Політвидав України, 1963. — Т. 13. - С. 5—9.
110. Маркс К., Енгельс Ф. Святе сімейство, або критика критичної критики // К. Маркс і Ф. Енгельс. Твори. — К.: Політвидав України, 1958. — Т. 2. - С. 17—219.
111. Маркс К. Тези про Фейербаха II К. Маркс і Ф. Енгельс. Твори. — К.: Політвидав України, 1959. — Т. 3. - С. 1—4.
112. Мартинюк І.О. Віра як засіб консолідації суспільства // Шляхи
консолідації громадянського суспільства на Україні: Матеріали круглого столу (2—3 липня 1999 р., м. Київ). — К., 1999.— С. 56—57.
113. Медведев В. Наши перспективы в контексте мировых
трансформационных процессов II Свободная мысль.— 1997.— № 3. — С. 29—
37.
114. Милитаризм. Цифры и факты И Борисов В.В., Васютович В.Л.,
Иванов А.Л. и др. — М.: Политиздат, 1983. — 255 с.
115. Мир/Реасе. Альтернативы войне. От античности до конца второй мировой войны. Антологія. — М.: Наука, 1993. — 348 с.
116. Михальченко М.І., Банг Х.Х. Взаємодія політики і економіки в умовах прискореної трансформації суспільств як предмет соціального філософського дослідження. — К.: Абрис, 1999. — С. 30.
117. Михальченко М.І. Влада та ідея консолідації // Шляхи консолідації громадянського суспільства на Україні: Матеріали круглого столу (23 липня
1999 р., м. Київ). — K., 1999.— C. 53—57.
118. Михальченко Н.И., Андрущенко В.П. Беловежье. Л. Кравчук. Украина 1991—1995. — К.: Украинский центр духовной культуры, 1996. — 512 с.
119. Михеева И.Н. Может ли быть политика моральной // Ненасилие. Философия, этика, политика. — М.: Наука, 1993. — С. 135—142.
120. Моисеев H.H. Пути к созиданию. — М.; Республика, 1992. — 255 с.
121. МуньеЭ. Персонализм / Пер. с франц. — М.: Искусство, 1992. —
143 с.
122. Мюллерсон P.A., Шеррер Д.Дж. Правовое регулирование применение силы // Вне конфронтации: Международное право в период после холодной войны. - М.: Изд-во “Спартак” 1991. - С. 108 - 154.
123. Нагорная проповедь Спасителя. — К.: Изд-во “Радянська школа”, 1991, — 80 с.
124. Намбудирипад Е.М.Ш. Махатма Ганди и гандизм. — М.: Изд-во иностран. лит-ры, 1960, —200 с.
125. Ненасилие. Философия, этика, политика. — М.: Наука, 1993. — С. 187.
126. НеруД. Автобиография // Перев. с анг.— М.: Изд-во иностранной литературы, 1961. — 654 с.
127. Новые духовные ценности. Учения Бахай. — М.: Издат. группа “Прогресс”—“Культура”, 1992. — 288 с.
128. Норт Г. Марксова религия революции. — Екатеринбург, 1994. —
308 с.
129. Община. 2-е изд. — Рига: Угуна, 1991. — 219 с.
130. Олейник Б. Кто следующий? — К.: Оріяни, 1999. — 32 с.
131. Олійник Б. Два роки в Кремлі. — K.: Сільські вісті, 1992. — 128 с.
132. Ортега-и-Гассет X. Тема нашего времени // Что такое философия? — М.: Наука, 1991. — С. 3—50.
133. Основи политологии / Под ред. В.Д. Бабкина, Н.И. Козюбры,
В.В. Клейчикова. — К., 1992. — 248 с.
134. Основные сведения об Организации Объединенных Наций: Справочник. - М.: Международные отношения, 1999. -256 с.
135. От классовых приоритетов к общечеловеческим ценностям /
B. C. Стенин, A.A. Гусейнов, В.М. Межуев и др. // Квитэсесенция. Философский альманах, 1991. — М.: Политиздат, 1992. — С. 4—46.
136. Падберг Л. Этика / Пер. с немец. - Миссия Фриденсбота. Вестник мира, 1995. — С. 55.
137. Павленко Р. Міжнародний лад чи безлад? // Людина і політика. - 1998. -№ 2. - C. 13-20.
138. ПазенокВ. Гуманізм відкритий законово // Політика і час.— 1994. — №11, —С. 59—65.
139. Панарин A.C. Политология: о мире политики на Востоке и на Западе. — М.: “Книжный дом “Университет”, 1999. — 320 с.
140. Плеханов Г.В. О тезисах Ленина и о том, почему бред бывает по час интересен // Рабочий класс и современный мир. - 1990. — № 5. — С. 139—142.
141. Плеханов Г.В. Открытое письмо петроградским рабочим // Рабочий класс и современный мир. - 1990. — № 5. — С. 148—150.
142. Политология. Энциклопедический словарь / Под ред. Ю.И. Аверьянова. - Изд-во Московского коммерческого университета, 1993. — 415 с.
143. Політологія / За заг. ред. І.С. Дзюбка, K.M. Левківського. — K.: Вища школа, 1998. — 415 с.
144. Політична опозиція: теорія та історія // Світовий досвід та українська практика: Матеріали науково-практичної конференції. — K., 1996. — 224 с.
145. Політичний енциклопедичний словник / За ред. Ю.С. Шемшученка,
В.Д. Бабкіна.—K.: Генеза, 1997. — 400 с.
146. Поппер К. Открытое общество и его враги. В 2-х т. — М.: Феникс,
1992. —Т. 2. -—494 с.
147. Почепцов Г.Г. Массовые коммуникации и смена цивилизационных парадигм // Нравственность в контексте современности: Материалы симпозиума (18—19 мая 1995 г.). — К., 1995. — С. 60—62.
148. Правові джерела України // Бюллетень законодавства і юридичної практики України. - 1994. — № 1. — 192 с.
149. Пуляев В.Т. О гуманизме, будущем России и социально¬гуманитарном знании // Социально-политические науки. — 1998. — №3. — С. 3—16.
150. Рагулін В.Я. Загальна теорія політики. — Миколаїв, 1999. — 107 с.
151. Рассел Б. Власть. Новый социальный анализ. - К.: ЧП “Стэп—К”, 1996, —238 с.
152. Рассел Б. Мудрость Запада / Пер. с анг. — М.: Республика, 1998. —
479 с.
153. Рассел Б. Практика и теория большевизма. — М.: Наука, 1991. —
128 с.
154. Революция и реформа в национальном развитии стран Востока // Азия и Африка сегодня. — 1985. — № 9. — С. 25 —30.
155. РедлихР. Размышления солидариста об идеологии и партийности // Русское зарубежье в год крещения Руси. — М.: Столица, 1991. — С. 318—332.
156. Рикер Поль. Герменевтика. Этика. Политика. — М.: АО “Ким”, 1995.
— 160 с.
157. Рікер Поль. Навколо політики. —K.: “Д.Л.”, 1995. — 334 с.
158. Римаренко Ю.І. Національний розвій України. — K.: Юрінком, 1995.
— 272 с.
159. Рогозин Д.О. Россия между миром и войной. - М.: Конгресс русских общин, 1998. — 303 с.
160. Рудич Ф.М. Політологія: Курс лекцій. Навч. посібник. - К: Ін-т держави і права ім.. В.М. Корецького НАН України, 2000. - 200 с.
161. Рюс Ж. Поступ сучасних ідей / Пер. з франц. — К.: Основи, 1998. —
669 с.
162. Рябов С.Г. Метафізика інтересів як засадові бачення політики // Політичні читання. - 1992. — № 1. — С. 110—126.
163. Рябов С.Г. Політика як соціальне явище // Рябов С.Г., Томенко М.В.
Основи теорії політики. — К.: Тандем, 1996. — С. 37—71.
164. СамленЖ. Выход из насилия // Глобальные проблемы и
общечеловеческие ценности, 1990. — С. 76—85.
165. Сартр Ж. Наемники против Кубы // Иностранная литература. - 1961. — №8, — С. 234—241.
166. Семененко М. Гуманізація політичної діяльності в призмі концепції ненасильства // Нова політика. - 1999. — № 4. — С. 40—45.
167. Семененко М. На часі — політика моральності // Віче. — 1999. — №3 - С. 95—103.
168. Семененко М. Політика ненасильства: концептіальний аспект // Нова політика. — 2000. — № 3. — С. 31—36.
169. Сент-Экзюпери А. Планета людей. — Кишинев: Картя молдавеняскэ, 1973, —558 с.
170. Серебряников В. Эволюция войны и требование эпохи // Свободная мысль. — 1996. — №9. — С. 102—114.
171. Сиренко В.Ф. Интересы — власть — управление. — К: Наукова думка, 1991. — 156 с.
172. Ситник П.К. Аналіз вихідних принципів соціально-політичного вчення марксизму: Уроки історії (у пошуках сенсу людського життя та суспільного ідеалу). — К.: ШСД, 1997. — 268 с.
173. Сілванян Г.М. Політика: насильство чи моральність? // Політика і час.
— 1997. — №11. — C. 45—49.
174. Сковорода Г. Твори. В 2-х т. / Упоряд. І.П. Табачаников. — К.: АН УРСР, 1961. —Т. 1.-639 с.
175. Сковорода Г. Пізнай в собі людину. — Львів: Світ, 1995. — 528 с.
176. Согомонов Ю.В. Опыт ненасильственного сопротивления сталинизму // Этика ненасилия: Материалы международной конференции. — М., 1991. — С. 163—176.
177. Солженицын А. Черты двух революций // Русское зарубежье в годы тысячелетия крещения Руси. — М.: Столица, 1991. — С. 258—280.
178. Соловьев А.И. Политика и мораль // Вестник Моск. ун-та. Сер. 12, Политические науки. - 1996. — № 1. —С. 37—47.
179. Соловьев Вл. Русская идея / Пер. с франц. — Брюссель: Изд."Жизнь с Богом". — 32 с.
180. Соловьев Вл. Сочинения в 2-х т. — М.: Правда, 1990. — Т. 1. — С. 608.
181. Сорокин П. Человек, цивилизация, общество. — М.: Политиздат, 1991, — 544 с.
182. Социальные отношения: проблемы и перспективы развития / Отв. редактор H.H. Мокляк.— К.: Наукова думка, 1993. — 232 с.
183. Степанянц М.М. Философия ненасилия (Размышления о Ганди и его экспериментах) // Этика ненасилия: Материалы научно-практической конференции. - М., 1991. — С. 146—154.
184. Струве П.Б. Patrotika. Политика, культура, религия, социализм. — М.: Республика. — 322 с.
185. Суспільство на порозі XXI століття: філософське осмислення плинного світу: Навчальний посібник // Відп. ред. B.C. Пазенок. — K.: Укр. Центр духовної культури, 1999. — 230 с.
186. Табачковський В.Г. Світогляд і перебудова. — K.: Знання, 1990. —
187. Amomic education urged by Eistein // New-York Times, 1946, 25 Mays,
13.
188. Тойнби A., Икеда Д. Диалог Тойнби-Икеда. Человек должен выбирать сам. — М.: ЛЕНН, 1998. — 448 с.
189. Токвіль А. Про демократію в Америці / Перекд. з франц. — К.: Всесвіт, 1999. — 590 с.
190. Толстой Л.Н. Александру III // Полное собрание сочинений в 90 т. — М.-Л.: Изд-во художественной литературы, 1934. — Т. 63. — С. 44 — 56.
191. Толстой Л.Н. В чем моя вера? // Там само. — М., 1957. — Т. 23. - С. 304—464.
192. Толстой Л.Н. Кн. Г.М. Волконскому // Там само. — М.-Л., 1933. — Т. 72. - С. 254—258.
193. Толстой Л.Н. Дневники 1891—1894. Дневник 25 июня 1893 г. // Там само. — М., 1952. — Т. 52. - С. 87—93.
194. Толстой Л.Н. Дневники 1895—1899 // Там само. — М., 1953. — Т. 53. - 563 с.
195. Толстой Л.Н. "Единое на потребу". О государственной власти // Там само. — М., 1936. — Т. 36. — С. 166—205.
196. Толстой Л.Н. К индусу // Там само. — М., 1956. — Т. 37. - С. 254—
272.
197. Толстой Л.Н. К итальянцам // Там само. — М. — Т. 31. — С. 193—
199.
198. Толстой Л.Н. К китайцу // Там само. — М., 1936. — Т. 36. - С. 290—
299.
199. Толстой Л.Н. К рабочему народу // Там само. — М. —Т. 35. — q. 121—156.
200. Толстой Л.Н. “Карфаген должен быть разрушен” (О войнах и
милитаризме). — М.: Посредник, 1917. — 16 с.
201. Толстой Л.Н. Конец века // Полное собрание сочинений в 90 т. — М.: Изд-во художественной литературы, 1936. — Т. 36. — С. 231—277.
202. Толстой Л.Н. Круг чтения. — Т. 1 // Там само. — М., 1957. — Т. 41. - С. 608.
203. Толстой Л.Н. Круг чтения. Т. 2 // Там само. — М., 1957. — Т. 42. -
С. 715.
204. Толстой Л.Н. Незаконченное общедоступное изложение “Круга чтения" // Там само. — М., 1957. — Т. 42. - С. 532—555.
205. Толстой Л.Н. Неделание // Там само. — М. — Т. 90. - С.
206. Толстой Л.Н. О значении русской революции // Там само. — М., 1936. — Т. 36.-С. 315—362.
207. Толстой Л.Н. “Одумайтесь!” // Там само . - М., 1936. - Т. 36. - С. 100
-148.
208. Толстой Л.Н. О насилии // Там само. - М., 1936. - Т. 7. - С. 120 — 124.
209. Толстой Л.Н. Обращение к русским людям. К правительству, революционерам и народу // Толстой Л.Н. Полное собрание сочинений. — М.: Издание художественной литературы, 1936. — Т. 36. — С. 304—314.
210. Толстой Л.Н. Ответ польской женщине //Там само. — М., 1936. — Т. 38.-С. 150—155.
211. Толстой Л.Н. Пора понять // Там само. — М., 1936. — Т. 38. -
С. 160—169.
212. Толстой Л.Н. Страхову Н.И. // Там само. — М., 1934. — Т. 63. -
С. 63—66.
213. Толстой Л.Н. Царство Божие внутри вас // Там само. — М.-Л., 1957.— Т. 28.-С. 1—293.
214. Толстой Л.Н. Эугену Генриху Шмиту // Там само. — М., 1954. — Т. 68. - С. 55—66.
215. Тютюнник Ю. Устойчивое развитие цивилизации: Новая концепция или старый миф? // Вибір. - 1997. — № 3—4. —С. 163—171.
216. Українська політологія: витоки та еволюція / Керівник автор, кол-ву Ф.М. Кирилюк. — К.: Варта, 1995. — 328 с.
217. Урванцев Ю.А. О формах постижения бытия // Вопросы философии. — 1993. - № 4. — С. 95—103.
218. Фещенко П.І. Особа в контексті взаємодії політики і релігії / Автореферат дис. на здобуття наукового ступеня канд. політичних наук. — К,
1997. —35 с.
219. Философский словарь / Под ред. И.Т. Фролова. — М.: Политиздат, 1991, —560 с.
220. Флоровский Т.В. Метафизические предпосылки утопизма // Вопросы философии. — 1990. — № 10. — С. 80—98.
221. Форд Г. Моя жизнь, мои достижения. — К.: Гранлык, 1993. — 204 с.
222. Франк С.Л. Личность и мировоззрение Ф.Д. Шлейермахера // Ф.Д. Шлейермахер. Речи о религии к образованным людям ее презирающим. Монологи. — Санкт —Петербург: АО Алетейя, 1996. — С. 7 — 36.
223. Фром Э. Анатомия человеческой деструктивности. - Изд. “АСТ- ЛТД”, 1998.-672 с.
224. Хвостов В.М. Этика человеческого достоинства. - М.: Совершенство,
1998. — 176 с.
225. Христианская газета. - 4 июня 1996 г.
226. Холмс Р. Ненасилие как моральный принцип // Этика ненасилия: Материалы международной конференции. — М., 1991. — С. 23—34.
227. Царство натовпу // Із історії Великої французької революції по книзі Ле Бона і Г. Тарда. — К.: Пошук, 1991. — 211 с.
228. Чернышевский Н.Г. Избранные педагогические сочинения. — М.: Педагогика, 1983. — 335 с.
229. Шарп Д. Ненасильственная борьба: лучшее средство решения острых политических и этических конфликтов? // Этика ненасилия. —К.: Общество ведической культуры, 1994. — С. 55—62.
230. Швейцер А. Благоговение перед жизнью / Пер. с немец. — М.: Прогресс, 1992. — 578 с.
231. Шлезингер А.М. Циклы американской истории / Пер. с англ. — М.: Прогресс, Прогресс—Академия, 1992. — 685 с.
232. Шпилюк В .А. Політика і мораль // Політологія / За ред. О.І. Семківа. — Львів: Світ, 1994. — C. 395-^08.
233. Штерштайн В. Роль насилия и ненасилия в достижении социализма // Этика ненасилия: Материалы международной конференции. — М.: Общество “Этика ненасилия”. — С. 169—175.
234. Шульгин В. Опыт Ленина. — К.: Оріяни, 1998. — 64 с.
235. Энциклики его святейшества Папы римского 1891, 1981, 1991 годов. О труде и человеческой жизнедеятельности, нравственности и морали. Институт праксеологии. — К., 1993. — 280 с.
236. Этика ненасилия: Материалы международной конференции. — М.: Общество “Этика ненасилия”, 1991. — 242 с.
237. Этика ненасилия. Общество ведической культуры. — К., 1994. —
104 с.
238. Ячевский В.В. Общественно-политические и правовые взгляды Л. Толстого. — Изд-во Воронежского ун-та, 1983. — 104 с.