ФОРМУВАННЯ ПОЛІТИЧНОГО ІМІДЖУ УКРАЇНИ В МІЖНАРОДНОМУ ІНФОРМАЦІЙНОМУ ПРОСТОРІ



  • Название:
  • ФОРМУВАННЯ ПОЛІТИЧНОГО ІМІДЖУ УКРАЇНИ В МІЖНАРОДНОМУ ІНФОРМАЦІЙНОМУ ПРОСТОРІ
  • Альтернативное название:
  • ФОРМИРОВАНИЕ ПОЛИТИЧЕСКОГО ИМИДЖА УКРАИНЫ В МЕЖДУНАРОДНОМ ИНФОРМАЦИОННОМ ПРОСТРАНСТВЕ
  • Кол-во страниц:
  • 237
  • ВУЗ:
  • КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
  • Год защиты:
  • 2006
  • Краткое описание:
  • КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
    імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА



    На правах рукопису


    ШВЕЦЬ Олена Вікторівна


    УДК 351.858:316.774 (477)

    ФОРМУВАННЯ ПОЛІТИЧНОГО ІМІДЖУ УКРАЇНИ В МІЖНАРОДНОМУ ІНФОРМАЦІЙНОМУ ПРОСТОРІ

    23.00.03 – політична культура та ідеологія




    Дисертація на здобуття наукового ступеня
    кандидата політичних наук



    Науковий керівник
    Макаренко Євгенія Анатоліївна
    доктор політичних наук, професор





    Київ – 2006







    ЗМІСТ

    ВСТУП .................................................................................................................3
    РОЗДІЛ 1. Концептуально-теоретичні засади формування політичного іміджу держави…...............................................................................................10
    Висновки до розділу 1...............................................................................................55
    РОЗДІЛ 2. Національна ідентичність як детермінанта формування політичного іміджу України у системі міжнародних відносин........57
    2.1. Ретроспектива самосприйняття України як державотворчий чинник національної свідомості............................................................................................58
    2.2. Ментально-психологічні засади побудови політичного іміджу на основі “Я-концепції” (самосприйняття) України...............................................................89
    Висновки до розділу 2.............................................................................................108
    РОЗДІЛ 3. Феномен зовнішньополітичних комунікативних технологій як чинник формування іміджу держави
    3.1. Система і структура зовнішньополітичних комунікативних технологій.................................................................................................................110
    3.2. Аналіз динамічних характеристик формування політичного іміджу України в міжнародному інформаційному просторі..........................................................153
    Висновки до розділу 3.............................................................................................189
    ВИСНОВКИ.............................................................................................................191
    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...............................................................195
    ДОДАТКИ................................................................................................................212







    ВСТУП

    Актуальність теми. Прогресивний розвиток інформаційно-комунікаційних технологій вплинув на світоглядні теорії, політичні системи і світову громадську думку, змінив парадигму наукових досліджень, трансформував систему чинників, категорій і критеріїв у сфері прогнозування, аналізу та здійснення зовнішньої і внутрішньої політики суб'єктів політичної діяльності, сформував міжнародний інформаційний простір, в якому багатоаспектно взаємодіють цінності різних політичних та соціальних спільнот. Інформаційна парадигма сучасного розвитку потребує оновлення сутності і форм політичної діяльності, визначаючи домінантною тенденцію глобальної інтеграції, тобто тісну взаємодію держав щодо забезпечення національних інтересів, яка залежить від врахування нетрадиційних чинників міжнародного співробітництва, серед яких: 1) суперечливість взаємодії різних суб'єктів політичного середовища; 2) відсутність консенсусу з найбільш значимих соціально-політичних проблем між суб'єктами політики, яка сприяє заміщенню політичної ідеології соціально-політичними технологіями; 3) зміна політичної культури в постіндустріальному суспільстві. Глобалізація світових політичних процесів зумовила феномен посилення іміджевого чинника, його вплив на ефективність зовнішньої і внутрішньої політики, репутаційне позиціонування держав в міжнародному інформаційному просторі, розвиток політичної культури у сучасному світі. Політичний імідж країни, держави, влади визначається як суспільно значимий чинник, невід'ємна складова політичної діяльності щодо забезпечення стратегічних національних інтересів на основі новацій комунікативних технологій.
    Трансформації політичного середовища та політичної діяльності держав визначають нові напрями наукових досліджень, пов'язаних з розвитком та функціонуванням нових елементів політичної культури та ідеології в різноманітних політично-практичних зразках, що знайшло відображення в зарубіжних концепціях інформаційного суспільства, політичної іміджелогії, теоріях впливу комунікативних технологій на політичні рішення та світову громадську думку. Вітчизняні наукові розвідки феномену політичного іміджу держави мають окремішний характер, тому актуальним є комплексне дослідження формування та еволюції політичного іміджу України в сучасному інформаційному просторі та його впливу на політичну репутацію держави в сфері зовнішніх зносин. Дисертаційна робота “Формування політичного іміджу України в міжнародному інформаційному просторі” є системним дослідженням, в якому обґрунтовано концептуально-теоретичні засади формування політичного іміджу держави в міжнародному інформаційному просторі, розглянуто проблему національної ідентичності як детермінанту “Я-концепції” (самосприйняття) України, з'ясовано ментально-психологічні чинники формування політичного іміджу, роль зовнішньополітичних комунікативних технологій у політичній діяльності, проаналізовано динаміку формування політичного іміджу України та його когнітивні характеристики, запропоновано шляхи підвищення ефективності зовнішньополітичної репутаційної діяльності держави в світовому політичному середовищі.
    Сучасні дослідження міжнародних відносин дедалі більше акцентують увагу на зміні характеру взаємодії держав та значенні нетрадиційних чинників їхньої поведінки в політичному середовищі. Традиційні теоретичні напрями, які ґрунтуються на твердженнях щодо матеріалістичної та державоцентричної природи міжнародних відносин, замінюються альтернативними підходами в рамках когнітивної парадигми, які визначають, що іміджеве позиціонування відіграє не меншу роль у конструюванні норм і правил міжнародної політичної системи та реалізації національних інтересів держав, ніж традиційні чинники. Цілком закономірно, що одним із ключових понять при дослідженні впливу комунікативних технологій є політичний імідж держави.
    Надзвичайно важливою у дослідженні цієї теми є “ Я-концепція” (самосприйняття) України, актуальність якої виявляється у декількох вимірах: 1) по-перше, до вивчення образу держави в міжнародних відносинах в рамках когнітивної парадигми застосовано новий підхід, який передбачає використання інформаційного фільтру для формування образу самосприйняття (“Я-концепція”) самого суб'єкта політики; 2) по-друге, сучасний статус України у міжнародних відносинах та прагнення проводити зовнішню політику на основі національних інтересів зумовлюють потребу в переосмисленні як загальних механізмів сприйняття інших суб’єктів міжнародних відносин, так і врахування при цьому суто українських особливостей політичного розвитку.
    Значущу роль при розв‘язанні проблеми побудови позитивного іміджу держави відіграють зовнішньополітичні комунікативні технології, які входять до концептуальної парадигми політичних стратегій держав, а також інших суб‘єктів міжнародних відносин, де вони є одним із компонентів міжнародних впливів, а також чинником функціонування держав у міжнародному інформаційному просторі.
    Комунікативні технології, які використовуються в політиці та інших сферах життєдіяльності світової спільноти, переходячи в площину міжнародних відносин, стають інструментами формування міжнародної громадської думки щодо суб‘єктів міжнародної взаємодії. Водночас сфера зовнішніх зносин ускладнює ці технології і наділяє їх певними характерними ознаками, зокрема, значення при цьому можуть відігравати багатоаспектні міжнародні відносини. Держава має одночасно проводити багатосторонню політику з формування політичного іміджу задля охоплення всіх сфер зовнішньополітичного позиціонування.
    Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Наукове дослідження виконане в рамках комплексної програми науково-дослідних робіт Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Наукові проблеми державотворення України” (номер держреєстрації 019U015201), програми Інституту міжнародних відносин „Міжнародні правові, політичні та економічні засади розвитку України” (номер державної реєстрації 0102U001229).
    Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі теоретичного і практичного матеріалу розкрити сутність та особливості формування політичного іміджу України в міжнародному інформаційному просторі на базі “Я-концепції” (самосприйняття) України, враховуючи, що даний вплив зумовлюється особливостями українського менталітету та системою політичної культури українського суспільства; визначити ефективність зовнішньополітичних комунікативних технологій як чинника формування політичного іміджу держави. Досягнення цієї мети зумовило необхідність вирішення наступних завдань:
    • проаналізувати та систематизувати теоретично-концептуальні засади формування політичного іміджу як чинника політичної культури та ідеології;
    • виявити та охарактеризувати специфіку “Я-концепції” (самосприйняття) України на міжнародному та національному рівнях та з'ясувати ментально-психологічні засади формування політичного іміджу України;
    • дослідити структуру зовнішньополітичних комунікативних технологій як чинника трансформації політичного іміджу суб'єкта міжнародних відносин;
    • з'ясувати динаміку формування політичного іміджу України в контексті міжнародного співробітництва та політичного позиціонування держави в сучасному світі.
    Об‘єктом дослідження є світова політична система в умовах трансформації міжнародних відносин, коли політичні чинники і технології визначають мету і зміст політичних рішень. Світова політика дедалі більше базується на пошуках ефективних політичних технологій для вирішення внутрішньо- та зовнішньополітичних проблем, визначення стратегій національного розвитку, які підкріплюються відповідними соціально-політичними технологіями, формуванням концепцій нового політичного мислення та якісно нових моделей міжнародного співробітництва.
    Предметом дослідження є чинники формування іміджу держави, такі, як національне самосприйняття, національна політична культура та зовнішньополітичні комунікативні технології.
    Методи дослідження. Для вирішення завдань, поставлених у дисертаційній роботі, були використані такі наукові методи: загальнонаукові – системний, структурно-функціональний, компаративний, інституційний; загальнологічні – прийняття рішень, прогнозування та аналізу, а також емпіричний, описовий. В процесі дослідження використовувався також історичний метод, який потребує хронологічної фіксації політичних процесів, їх дослідження у часовому просторі, порівняння з подіями минулого, теперішнього, моделями майбутнього.
    Наукова новизна одержаних результатів зумовлена сукупністю поставлених завдань і полягає у комплексному дослідженні, систематизації теоретичних та прикладних проблем побудови позитивного політичного іміджу України і розкривається у наступних положеннях:
    • Запропоновано авторське тлумачення теоретико-методологічних підходів і концепцій формування політичного іміджу держави в міжнародному інформаційному просторі;
    • Обґрунтовано ментально-психологічні засади “Я-концепції” (самосприйняття) держави, яка має трикомпонентну структуру (національна ідентичність, статус держави в міжнародних відносинах, ситуативні “Я-образи”) і визначає стійкість сформованого іміджу;
    • Розкрито роль феномену зовнішньополітичних комунікативних технологій як чинника формування політичного іміджу держави;
    • Доведено емпіричну залежність трансформації та динаміки політичного іміджу України від практики забезпечення національних інтересів в системі міжнародних відносин.
    Практичне значення одержаних результатів. Дисертаційне дослідження є внеском до розробки як загальнотеоретичного аналізу сутності політики формування політичного іміджу держави у міжнародному інформаційному просторі, так і прикладних проблем забезпечення національних інтересів на основі зовнішньополітичних комунікативних технологій. Матеріали, висновки та рекомендації дослідження можуть доповнити зміст навчальних курсів політологічного характеру, зокрема, таких, як: „Інформаційно-аналітична діяльність в міжнародних відносинах”, “Аналіз зовнішньої політики України”, “Зв'язки з громадськістю в міжнародних відносинах”, “Державний брендінг в міжнародних відносинах”, “Зв'язки з громадськістю в державних структурах”, “Практика PR”, “Іміджелогія” для студентів освітнього напряму „міжнародні відносини”, а також для спеціальностей „політологія”, „журналістика” вищих навчальних закладів України. Результати дослідження також можуть бути використані державно-владними структурами у практично-політичній діяльності та для розвитку політичної культури українського суспільства.
    Апробація результатів дисертації. Результати дисертації було апробовано на міжнародних науково-практичних конференціях: Міжнародна конференція “Молодь за інформаційне суспільство” (Київ, Україна, 16-17 квітня 2003); Конференція молодих вчених “Актуальні проблеми міжнародних відносин” (Київ, Україна, 14 жовтня 2004); Міжнародна науково-практична конференція “ Україна у постбіполярній системі міжнародних відносин” (Київ, Україна, 18-19 листопада 2004); Міжнародна конференція “Університети-Інформаційне суспільство-ЮНЕСКО” (Київ, Україна, 2-3 грудня 2004); Міжнародна науково-практична конференція “Моделювання міжнародних відносин” (Київ, Україна, 29-30 травня 2004); ІІІ міжнародна науково-практична конференція студентів, аспірантів і молодих вчених «Шевченківська весна. Сучасний стан науки: досягнення, проблеми та перспективи розвитку” (Київ, Україна, 10 березня 2005); ІV міжнародна науково-практична конференція студентів, аспірантів і молодих вчених “Шевченківська весна” (Київ, Україна, 3 березня 2006), а також на щорічних наукових конференціях студентів і аспірантів Інституту міжнародних відносин у 2003-2006 рр.
    Наукові аспекти, узагальнення та висновки дисертації обговорювалися на наукових семінарах, “круглих столах” і на засіданнях кафедри міжнародних комунікаціях та зв’язків з громадськістю Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
    Публікації. Основні положення дисертаційної роботи викладено у 8 наукових працях – статтях, матеріалах та тезах наукових конференцій, з них 5 опубліковано у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України.
  • Список литературы:
  • ВИСНОВКИ



    У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми формування політичного іміджу України у міжнародному інформаційному просторі, що виявляється у багатовимірному дослідженні основних детермінантів політичної системи в добу трансформації державних політичних інститутів та політичної системи світу.
    Застосування політологічних методів аналізу дало можливість реалізувати обраний концептуальний підхід: розглянути складові формування політичного іміджу держави в процесах трансформації політичної системи. Методологія аналізу дала можливість з'ясувати провідні тенденції системи, що досліджувалась, і визначити її сучасний функціональний стан, який відповідно до параметральних характеристик можна кваліфікувати як динамічно-прогресуючий. Посилення комунікативних чинників функціонування системи міжнародних відносин актуалізувало проблему формування нової політичної реальності з елементами асиметрії та потребу гармонізації національних підходів до проблеми формування позитивного образу і підтримання політичної репутації держави.
    Основні наукові і практичні результати дисертації полягають у наступному:
    1. Сучасний розвиток політичної системи співвідноситься з трансформацією у міжнародних відносинах. Визнання важливості когнітивного підходу до вивчення сучасної політичної системи зумовлене політизацією новітніх комунікативних технологій. Теорії формування позитивного образу держави як інструменту політичної культури стали результатом взаємодії численних політичних, соціологічних та футурологічних концепцій другої половини ХХ століття, істотно вплинули на формування позицій міжнародних і національних політичних інститутів щодо впровадження зовнішньополітичних технологій в міжнародну і державну політику країн світу. На сучасному етапі посилюється конвергенція всіх параметрів політичної діяльності, відбувається розмежування світу за ознакою інформаційно-технологічного прогресу і забезпечення національних інтересів інструментами зовнішньополітичних комунікативних технологій. Про це свідчить динаміка політичних відносин, вдосконалення методів і засобів політичної культури та їх визначальних комунікативних стратегій, які об'єктивно обумовлені глобалізацією зовнішньополітичних інтересів та необхідністю їх презентації інструментами комунікативних технологій, що потребують ґрунтовних досліджень як процесу прийняття політичних рішень, так і їх іміджевого забезпечення.
    2. Аналіз теоретичних підходів до формування політичного іміджу держави в міжнародних відносинах вказує на широкі можливості когнітивного підходу, який відводить провідне місце дослідженню механізмів формування зовнішньополітичних образів держав. При цьому було з'ясовано, що окремої уваги заслуговує роль самосприйняття (“Я-концепція”) держави. Структурний аналіз “Я-концепції” держави підтвердив, що вона складається з трьох компонентів: базового – національної ідентичності, рольового – статусу в системі міжнародних відносин та ситуативних “Я-образів”, що змінюються під впливом зовнішніх обставин. Перші дві складові “Я-концепції” забезпечують стійкість і спадковість, а “Я–образи” забезпечують гнучкість поведінки держави як колективного актора, а також впливають на формування та ступінь стійкості образів інших держав. Компаративний аналіз етнопсихологічних засад формування образів виявив, що на рівні міжнаціонального сприйняття функціонують психологічні механізми ідентифікації та диференціації, які зумовлюють формування відмінних стратегій іміджевої політики.
    3. Застосування результатів аналізу концептуальних засад формування образу держави в міжнародних відносинах у практичному вимірі дозволило визначити механізми формування зовнішньополітичного образу України шляхом детального розгляду її “Я-концепції” на двох базових рівнях (відповідно до її трикомпонентної структури): 1) національної ідентичності та фундаментальних цінностей нації-держави, що забезпечують наступництво образу та визначають ціннісну складову образу; 2)статусу держави на міжнародній арені як рольової складової зовнішньополітичного образу України. При розгляді першого рівня “Я–концепції” України було визначено особливості процесу національної ідентифікації в українському суспільстві, виокремлені характерні риси української ментальності, зокрема, тяжіння до анархічного індивідуалізму, що виявляється у комплексі меншовартості та стає бар'єром на шляху державотворення. Аналіз міжнародного статусу України виявив істотний ступінь об'єктності держави на міжнародній арені, яка також зумовлена геополітичним і геостратегічним розташуванням України та структурою сучасної системи міжнародних відносин. В сукупності, особливості української ментальності, відбиваючись на сприйнятті державою свого статусу в міжнародних відносинах, (в сумі з об’єктивними зовнішніми обставинами) зумовлюють визначення “Я–концепції” України "залежна держава" .
    4. Зовнішньополітичні комунікативні технології як інструмент іміджевої політики держави визначають ексклюзивні риси країни та технології їх активного просування у політичній системі міжнародних відносин. Аналіз різних поглядів на комунікативні технології як чинників політичної культури в системі міжнародних відносин свідчать, що зовнішньополітична стратегія з одного боку виступає як інструментальний засіб, а з іншого – як ефективна складова частина реалізації політичного курсу держави.
    5. Комунікативні технології формування міжнародного іміджу держави базуються на діяльності із захисту та просування інтересів держави на міжнародній арені, а також на інформуванні світової громадськості про геополітичні, економічні, географічні тощо особливості держави, стан її розвитку та досягнення. Об‘єктами впливу зовнішньополітичних комунікативних технологій є світові держави, міжнародні та регіональні організації, транснаціональні корпорації, лідери країн та особи, які приймають політичні рішення, політична та бізнес -еліти країн світу, а також світова громадськість.
    6. Проведена оцінка стратегії формування позитивного політичного іміджу України дала змогу визначити основні напрями її реалізації. Втілення в життя національної іміджевої програми зумовлюється стабільністю суспільства; належним рівнем національної свідомості та політичної культури української нації; належним фінансуванням з боку держави (а також залученням коштів з неурядових джерел); Сучасна парадигма політичної культури зумовлює якісно нові підходи до аналізу міжнародних відносин, глибинного осмислення новацій зовнішньополітичних комунікаційних технологій у контексті реалізації національних інтересів.








    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


    1. Barton R.P. World Society. – L.: Cambridge University Press, 2003. – 259p.
    2. Bell D. The Coming Post-Industrial Society. A Venture in Social Forecasting. – N.Y.: Basic Books, Inc., 2001. – 544 р.
    3. Bernays E. Public Relations. – Norman: University of Oklahoma Press, 2002. – 374p.
    4. Блек С. Введение в паблик рилейшнз:
    Пер. с англ. – Ростов н/Д.: Феникс, 2000. – 320с.
    5. Cutlip S.M., Center A.H., Broom G.M. Effective Public Relations – Englewood Cliffs, New Jersey: Prentice Hall, 1997. – 560p.
    6. Буари Ф. Паблик рилейшнз или стратегия доверия:
    Пер. с фр. – М.: Инфра-М, 2001. – 178с.
    7. Hroch M. Social Preconditions of National Revival in Europe. – Cambridge: Cambridge University Press, 1987. – 149p.
    8. Джервис Р. Американская внешняя политика в новую эру:
    Пер. с англ. – М: Алгоритм, 2005. – 184с.
    9. Еліас Н. Процес цивілізації: Соціогенетичні і психогенетичні дослідження: Пер. з нім. – К.: Альтернативи, 2003. – 672с.
    10. Castells M. The Information Age: Economy, Society and Culture. – Vol. I-III. – The Power of Identity. – L.: Blackwell, 1998. – 352 р.
    11. Keohane R., Nue J.S. Power and Interdependence in the Information Age. – L.: Cambridge Pub., 2001. – 530 p.
    12. Kissinger H. Diplomacy. –N.Y.: Pub. by DIANE Pub. Company, 1994. – 909p.
    13. Lippman W. Public opinion. – N.Y.: Macmillian, 2000. – 427 p.
    14. McLuhan M. Communication and Control: Networks and the New Economics of Communications. – L.: Oxford Univ. Press, 2001. – 240 p.
    15. Мосдорф З. Глобальное село: прозрачность и ответственность в информационную эпоху // Internationale Politik. – 2000. – № 10. http://www.germany.org.ru/
    16. Rosenau J. Turbulence in World Politic. – L.: Pub. of Princeton Univ. Press, 1999. – 459p.
    17. Thomas J. State soverignty in international relation: Bridging the gap between, theory and empirical research. International Studies Quartely. – N.Y.: Macmillian, 1995. – 390p.
    18. Touraine A. Critique de la moderuite. – P.: Macmillian, 2002. – 415p.
    19. Fukuyama F. The End of the History and the Last Man. – N.Y.: Basic Books, 1999. – 165p.
    20. Бжезинский З. Великая шахматная доска. Господство Америки и его геостратегические императивы. – М.: Международные отношения, 2000. – 256с.
    21. Wallerstein I. The End of the World as We Know It: Social Science for the Twenty-First Century. – Minneapolis Publ. by Univ. of Minnesota, 2000. – 277p.
    22. Walz K. Theory of International Politics. – L.: Reading. Mass, 1999. – 470p.
    23. Giddens А. Social Theory and Modern Sociology. – C.:, Cambridge University Press, 1987. – 271p.
    24. Inglehart R. Culture Shift in Advanced Industrial Society. – Princeton (N.J.), Princeton University Press, 1990. – 464 p.
    25. Лайон Д. Інформаційне суспільство: проблеми та ілюзії // Інформація, ідеологія та утопія. – http://www.philsci.univ.kiev.ua/biblio/lajon.html
    26. Laswell H.D. The Structure and Function of Communication in Society.The Communication Ideas. – N.Y.: L.V. Harper, 1998. – 355р.
    27. Morgenthay H.J. Politics among Nations. – N.Y.: McGraw Hill, 1985. – 688 p.
    28. Панарин А. Глобальное политическое прогнозирование. – М.: Алгоритм, 2000. – 352 с.
    29. Toffler A., Toffler H. Creatin a New Civilization. – Atlanta, 2001. – 256 p.
    30. Huntington S. The Clash of Civilizations and the Remaking of the World Order. – N.Y.: Simon & Schuster, 2002. – 368 p.
    31. Андерсон Б. Воображаемые сообщества. Размышления об истоках и распространении национализма:
    Пер. с англ. – М.: Канон-пресс-Ц, 2001. – 228 с.
    32. Українська політична нація: генеза, стан, перспективи/ В.С. Крисаченко, М.Т. Степико, С.І. Мітряєв та ін. – К.: НІПМБ, 2004. – 648 с.
    33. Greenfeld L. Nationalism. Five Roads to Modernity. – Cambridge: Mass., 2002. – 315 p.
    34. Егорова-Гантман Е., Плешаков К. Политическая реклама. – М.: Никколо-Медиа, 2002. – 236 с.
    35. Забужко О.Ю. Філософія української ідеї та європейський контекст. — К.: Основи, 1993. – 156 с.
    36. Киселев И.Ю. Образы государства в международных отношениях: механизмы трансформации//Политические исследования. – 2003. - №3. – С. 28-56.
    37. Луцький Ю.М. Між Гоголем і Шевченко: становлення нової ідентичності. – К.: Альтернативи, 2003. – 167 с.
    38. Романенко Ю.В. Політична психологія. – К.: Либідь, 2006. – 245 с.
    39. Смирнов С.Д. Психологическая теория деятельности и концепция Н.А.Бернштейна//Вестн. Моск. ун-та. Сер. психология. – 1998. - № 2.
    С. 14-25.
    40. Смiт Е. Нацiональна iдентичнiсть. – К.: Основи, 1994. – 217 с.
    41. Королько В.Г. Паблік рілейшнз. Наукові основи. Методика. Практика: Підручник. – К.: Скарби, 2001. – 200с.
    42. Почепцов Г.Г. Имиджмейкер: паблик рилейшнз для политиков и бизнесменов. – К.: РА Губерникова, 1995. – 236 с.
    43. Тихомирова Є.Б. Зв'язки з громадськістю: Навч. посібник. – К.: НМЦВО, 2001. - 560 с.
    44. Лебедева Т.Ю. Паблик рилейшнз. Корпоративная и политическая режиссура. – М.: Моск. ун-т, 1999. – 352с.
    45. Пашенцев Е.Н. Паблик рилейшнз: от бизнеса до политики. – М.: Финпресс, 2000. – 230 с.
    46. Почепцов Г.Г. Коммуникативные технологии двадцатого века. М.: Рефл-бук, 2002. – 352 с.
    47. Іванов В.Ф. Контент-аналіз: Методологія і методика дослідження ЗМК: Навч. посіб. – К.: Вища школа, 1994. – 112 с.
    48. Інформаційно-аналітичне забезпечення зовнішньополітичних інтересів України/ Є.А. Макаренко, М.А.Ожеван, М.М. Рижков та ін. – К.: Центр, 2006. – 516 с.
    49. Губерський Л.В., Андрущенко В.П., Михальченко М.І. Культура. Ідеологія. Особистість: Методолого-світоглядний аналіз. – К.: Знання України, 2002. – 580 с.
    50. Бебик В.М. Інформаційно-комунікаційний менеджмент у глобальному суспільстві: психологія, технології, техніка паблік рилейшинз. – К.: Центр, 2005. – 357 с.
    51. Ожеван М.А. Україна та Росія у пошуках першоджерел буття. – К.: Основи, 2004. – 218 с.
    52. Зернецька О.В. Глобальний розвиток систем масової комунікації та міжнародні відносини. – К.: Освіта, 1999. – 215 с.
    53. Словник-довідник з українського літературного слововживання/Сост.: С.І. Головащук. – К.: Альтернатива, 2004. – 448с.
    54. Політичний і фінансово-економічний словник/Сост.: О.М. Сліпушко. – К.: Криниця, 1999. – 390 с.
    55. Webster’s Third New International Dictionary of the English Language. – L.: Springfield (Mass), 1961. – 258 p.
    56. Bernays E. Public Relations. – Norman: University of Oklahoma Press, 2002. – Р. 37-45
    57. Джефкінс Ф. Реклама: Навч. посібник:
    Пер. з 4-го англ. вид. – К.: Знання, 2001. – 543 с.
    58. Почепцов Г.Г. Имиджмейкер: паблик рилейшнз для политиков и бизнесменов. – К.: РА Губерникова, 1995. – С.106-108
    59. Королько В.Г. Паблік рілейшнз. Наукові основи. Методика. Практика: Підручник. – К.: Скарби, 2001. – С. 54-55
    60. Webster’s Third New International Dictionary of the English Language. – L.: Springfield (Mass), 1961. – 258 p.
    61. Lippman W. Public opinion. – New York: Macmillian, 1965. – Р. 182-185
    62. Королько В.Г. Паблік рілейшнз. Наукові основи. Методика. Практика: Підручник. – К.: Скарби, 2001. – С. 58-64
    63. Lippman W. Public opinion. – N. Y.: Macmillian, 2000. – Р. 187-195
    64. Почепцов Г.Г. Как ведутся тайные войны. Психологические операции в современном мире. – Ровно: Волинські обереги, 1999. – 304 с.
    65. Канетті Е. Маса і влада. – К.: Альтернативи, 2001. – 416 с.
    66. Блек С. Введение в паблик рилейшнз:
    Пер. с англ. – Ростов н/Д.: Феникс, 2001. – 320 с.
    67. Кола Д. Политическая социология:
    Пер. с фр. – М.: Инфра-М, 2001. – 405 с.
    68. The Code of Ethics of International Public Relation Association – http://www.ipranet.org/index1.htm.
    69. Travers-Hilly T. Public Relation and propaganda. Comparative analysis// IPRA Gold Paper/06/04/1998/ - http://www.ipranet.org/guestbook/gold6.doc
    70. Зяблюк Н. Индустрия управляемой информации. – М.: МГУ, 1991. – 140с.
    71. Denig E. A Branding Concept For The Netherlands –
    http://www.instituteforbrandleadership.org/A_Branding_Concept_For_The_Netherlands.htm
    72. Яковлев И.П. Паблик рилейшнз в организациях. – СПб.: Петрополис, 1995. – 148с.
    73. Harlow Rex. Building of a Public Relation Definition // Pulic Relation Review. – 1976. – Vol. 2, № 4. - Р. 36.
    74. Cutlip S.M., Center A.H., Broom G.M. Effective Public Relations – Englewood Cliffs. - New Jersey: Prentice Hall, 1994. – 560 p.
    75. Зленко А.М. Зовнішня політика України: від романтизму до прагматизму. – К.: Преса України, 2001. – 370 с.
    76. Лебон Г. Психология народов и масс. – СПб.: Мысль, 1995. – 268 с.
    77. Кэмпбелл Дж. Герой с тысячью лицами. – К.: Алгоритм, 2003. – С. 73-81
    78. Lasswell H. D. Psychopatology and Politics. Power and Personality. – N.Y.: Idem, 2000. – 235 p.
    79. Макиавелли Н. Государь. – М.: Планета, 1999. – 415 с.
    80. Лебон Г. Психология толп. – М.: Ин-т психологии РАН, 1998. – 367 с.
    81. Тард Г. Общественное мнение и толпа. – СПб. КСП+, 2002. – 544 с.
    82. Адлер А. Наука жить: Комплекс неполноценности и комплекс превосходства.
    Пер. с нем. – К.: Port-Royal, 2000. – 289 с.
    83. Laswell H.D. The Structure and Function of Communication in Society.The Communication Ideas. – N.Y.: L.V. Harper, 1998. – Р. 205-208
    84. Cottam M., Chin-yu-Shih. Contending Dramas: A Cognitive Approach to International Organizations. – L.: Praeger, 2002. – 378 р.
    85. Катценштейн П., Кохэн Р., Краснер С. Международная организация и исследования вопросов мировой политики//Мировая политика и международные отношения в 1990-е годы: взгляды американских и французских исследователей: Пер. с англ. – М., 2001. – С. 74-87.
    86. Дорошенко Л. Брендинг стран. – http://www.prinfo.webzone.ru/stbrandingstran.htm.
    87. Walz K. Theory of International Politics. – L.: Reading. Mass, 1999. – Р. 43-48
    88. Huntington S. The Clash of Civilizations and the Remaking of the World Order. – N.Y.: Simon & Schuster, 2002. – Р. 36-45 p.
    89. Boulding K. E. Conflict and defence: A general theory. – N.Y.: McGraw-Hill, 1998. – 213 p.
    90. Джервис Р. Американская внешняя политика в новую эру. – Нью-Йорк: Рутледж, 2005. – 184 с.
    91. Mutz D., Brody R., Arbor A. Political Persuasion and Attitude Change. – Univ. of Mich. Press, 1999. – 276 p.
    92. Волкан В., Оболонский А.В. Национальные проблемы глазами психоаналитика с политологическим комментарием // Общественные науки и современность. – 1992. - № 6. – С. 31-48.
    93. Бергер П., Лукман Т. Социальное конструирование реальности. Трактат по социологии знания:
    Пер. с англ. – М.: Медиум, 1995. – 323 с.
    94. Denig E. A Branding Concept For The Netherlands –
    http://www.instituteforbrandleadership.org/A_Branding_Concept_For_The_Netherlands.htm
    95. Почепцов Г.Г. Информационные войны.–М.:Рефл-бук, 2001. – 576с.
    96. Бизнес менеджмент. Терминол. слов./Сост.: М.Розенберг – М.: ИНФРА, 1997. – 464 с.
    97. Макеєв С.О., Оксамитна С.М., Швачко О.В. Соціальні настрої населення України // Політичний кален¬дар: інформаційно-аналітичний огляд. – К.: Інститут політики, 2001. - №12. – С.76-86.
    98. Іщук В. Україна: проблема престижності та ідентичності. Масова комунікація і культура як суб‘єкти формування громадянської та національної свідомості. – К.: Смолоскип, 2000. – 88 с.
    99. Hroch M. Social Preconditions of National Revival in Europe. – Cambridge: Cambridge University Press, 1987. – Р. 25-31.
    100. Глотов Б.Б. Архетипи колективного несвідомого в культурно-історичному бутті українського народу //Др. всеукр. наук. конф. “Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина української держави”. – К.: Основи, 1997. – С. 18 – 20.
    101. Brubaker R., Cooper. F. Beyond Identity // Theory and Society. – 2000. Vol. 1, №3. – Р. 1-47.
    102. Андерсон Б. Воображаемые сообщества. Размышления об истоках и распространении национализма:
    Пер. с англ. – М.: Канон-пресс-Ц, 2001. С. 45-53.
    103. Гусейнов Г. Этнос и политическая власть// Век ХХ и мир. – 1999, № 9. – С.79-83.
    104. Смiт Е.Д. Нацiональна iдентiчнiсть. – К.: Основи, 1994. – С.58
    105. Connor W. Ethnonationalism in the Contemporary World. – N.Y.: Routledge, 2002. – P.85 –92.
    106. Макаренко Є.А. Трансформація зовнішньополітичної діяльності// Актуальні проблеми міжнародних відносин. – 2002. - Вип. 36(частина 1). – С. 3-11.
    107. Макаренко Є.А., Флюр О.М. Зовнішньополітичні комунікативні технології//Українська дипломатична енциклопедія. – К., 2004 – Т.І. – С. 528
    108. Коган В.З. Маршрут в страну информологию. – М.: Мысль, 1995. – 160 с.
    109. Cohen Y. Media Diplomacy. The Foreign Office in Mass Communication Age. – L.: Reading. Mass, 1996. – Р.10
    110. Галицька Т.В. Теоретико-методологічні засади інформаційної політики//Вісник міжнародних відносин. – 2000. - №22. – С. 106
    111. Макаренко Є.А., Кучмій О.П. Дипломатія публічна//Українська дипломатична енциклопедія. – К., 2004 – Т.І. – С. 384
    112. Панарин И.Н. Публичная дипломатия США. http://www.panarin.com/doc/74
    113. Гібсон В. Розпізнавання образів. – К.: Колиба, 2005. – С. 95
    114. Ожеван М.А., Шевченко О.В. Брендінг Державний//Українська дипломатична енциклопедія. – К., 2004 – Т.І. – С. 141
    115. Тихомирова Е.Б. Лоббизм как специфическая форма коммуникаций с общественностью//Вестник Московского университета. – 2002, - № 3. – С. 113-127
    116. Егорова-Гантман Е., Плешаков К. Политическая реклама. – М.: Никколо-Медиа, 2002. – 236 с.
    117. Смирнов С. Д. Психологическая теория деятельности и концепция Н. А. Бернштейна//Вестн. Моск. ун-та. – 1978. - № 2. – С. 14-25.
    118. Киселев И.Ю. Образы государства в международных отношениях: механизмы трансформации//Политические исследования. – 2003. - №3. – С. 58-75
    119. Конноли Т., К. Бег. Базы данных: проектирование, реализация и сопровождение. Теория и практика:
    Пер. с англ. - М.: Вильямс, 2001. – 428 с.
    120. Stephen D. Krasner. “Abiding Sovereignty” in International Political// Science Review. – 2001. – Vol. 22, № 3. –P. 231.
    121. Wendt A. Anarchy is What States Make of It: the Social Construction of Power Politics //International Organization. – 2002. – Vol.46, № 2. – Р. 115.
    122. Bull H. Anarchical Society: Study of Order in World Politics — N.Y.: Macmillan, 2004 — 329 p.
    123. Киселев И.Ю. Образы государства в международных отношениях: механизмы трансформации//Политические исследования. – 2003. - №3. – С. 37-45
    124. Еліас Н. Процес цивілізації: Социогенетичні і психогенетичні дослідження: Пер. з нім.– К.: Альтернативи, 2003.– С. 346-352.
    125. Бергер П., Лукман Т. Социальное конструирование реальности. Трактат по социологии знания: Пер. с нем. – М.: Медиум, 1995. - 323 с.
    126. Тишков В. А. Постсоветский национализм и российская антропология // Социс. – 2000. – № 1. – С. 53-54.
    127. Олейник О. Національна ідентичність//Мала енциклопедія етнодержавознавства. – К., 1996. – С. 98.
    128. Обушний М. І. Етнонаціональна ідентичність – феномен самовизначення українців. – К.: Скарби, 1999. – 256 с.
    129. Костенко Н. Культурні ідентичності: перетворення і визнання // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2001. – № 4. – С. 74.
    130. Татунц С. А. Этнические меньшинства в процессе коммуникации // Вест. Моск. ун-та. – 1999. – № 4. – С. 80.
    131. Фихте И.Г. Факты сознания. Назначение человека. Наукоучение./ Пер. снем. – Мн.: Харвест, М.: АСТ, 2000 – С.495;
    132. Коллар Я. О. литературной взаимосвязи между славянскими племенами и наречиями //Антология чешской и словацкой философии. – М., 1982. – С. 234.
    133. Андерсон Б. Уявлені спільноти. Міркування щодо походження й поширення націоналізму. – К.: Скарби, 2001. – С. 98-99.
    134. Hroch M. From national movement to the fully-formed nation: the nation-building process in Europe. – L.: Verso, 1996. – P. 53-54
    135. Єфремов С. Літературний намул //Нариси історії української літератури й критики. – 1994. - № 7. – С. 42-45.
    136. Степаненко В. Перспективи громадянської нації // Віче. – 2002. – №5. – С. 64.
    137. Кресіна І. Українська національна свідомість і сучасні політичні процеси. Етнополітичний аналіз. – К.: Алгоритм, 1998. – С. 238.
    138. Майборода О. Українська національна ідея: інтегративні можливості віртуальності. – К.: Літера, 2002. – С. 349.
    139. Шкляр Л. Інтеграційний потенціал національної ідеї в поліетнічному просторі України // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. – Вип. 12. – К., 2000. – С. 60 – 62.
    140. Кафарський В. Нація і держава: культура, ідеологія, духовність. – Івано-Франківськ: Криниця, 1999. – 268 с.
    141. Гриньов В. Нова Україна, якою я її бачу. – К.: Основи, 1995. – С. 15.
    142. Безклубенко С. Національна ідея, державна доктрина, національний дух: до визначення понять // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. – Вип. 6. – К., 1998. – С. 21.
    143. Курас І., Солдатенко В., Бевз Т. Історичні підстави української ідеї // Етнополітологія в Україні. Становлення. Що далі?. – К.: ІПЕД, 2002. – С. 142.
    144. Грушевський М. На порозі століття. – Львів, 2002. – Т. 1: – С. 215.
    145. Чубинский М. П. Украинская национальная идея и ее правовые постулаты. – К.: Основи, 1992. – С. 9.
    146. Міхновський М. Українська суспільно-політична думка в ХХ столітті. – М., 1983. – Т. 1. – С. 70.
    147. Толочко П. Від Русі до України. – К.: Літера, 1999. – С. 354.
    148. Wolczuk K. History, Europe and the national idea: the "official" narrative of national identity in Ukraine // Nationalities Papers. – 2000. – Vol.28. – № 4.– P. 688.
    149. Пахльовська О. Україна і Європа в 2001-му: десятиліття втрачених можливостей // Сучасність. – 2001. – № 7 – 8. – С. 78 – 85.
    150. Крисаченко В.С. Українська політична нація: генеза, стан, перспективи. – К.: НІСД, 2004. – 648 с.
    151. Черленяк І.І. Синергетика і проблеми оптимізації державного та соціального управління // Стратегічна панорама. – 2004. - №1. – С. 91-99.
    152. Кульчицький О. Світовідчування українця. – К.: Основи, 2002. – 122 с.
    153. Янів В. Нариси до історії української етнопсихології. – К.: Криниця, 2000. – 243 с.
    154. Киричук В. Ментальність. Суть, функції, генеза // Ментальність. Духовність. Саморозвиток особистості. – 1994. – №1. – С. 29-34
    155. Донченко Е. Социетальная психика. – К.: Алгоритм, 1994. – 311 с.
    156. Москалець В. Психологічне обгрунтування української національної школи. – К.: Ваклер, 2004. – 231 с.
    157. Маланюк М. Ще раз про самосвідомість українців // Рідна школа. – 1995. – № 7-8. – С.13
    158. Киричук В. Ментальність. Суть, функції, генеза // Ментальність. Духовність. Саморозвиток особистості. – 1994. – №1. – С. 31
    159. Кульчицький О. Проблематика взаємин етнопсихології і диференціальної психології релігії. – К.: Основи, 2001. – 284 с.
    160. Липинський В. Релігія і церква в історії України. –К.: Скарби, 2001. – 213 с.
    161. Янів В. Нариси до історії української етнопсихології. – К.: Криниця, 2000. – С. 56.
    162. Чижевський Д. Нариси історії філософії на Україні. – К.: Літера, 1991. – 143 с.
    163. Мірчук І. Світогляд українського народу. – К.: Либідь, 1992. – 263 с.
    164. Рибчин І. Геопсихічні реакції і вдача українця. – К.: Скарби, 1996. – С. 27
    165. Хмелько В.Є. Лінгво-етнічна структура України: регіональні особливості й тенденції змін за роки незалежності // Наукові записки НаУКМА.– 2004. - № 8. – С. 3-15.
    166. Адлер А. Комплекс неполноценности и комплекс превосходства. Наука жить: Пер. с англ. – К.: Port-Royal, 2000. – С. 57-62
    167. Потебня О. Думка й мова // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. – Львів: Логос, 1996. – С. 23-39.
    168. Сепир Э. Положение лингвистики как науки // История языкознания ХІХ-ХХ веков в очерках и извлечениях. – М.: Никколо-М, 1964. – С. 37.
    169. Білецький В., Радчук В. Мова як чинник консолідації сучасного українського суспільства у націю//Схід. – 2005. - № 5. – С. 57-63.
    170. Романів О. Мовне відродження чи прикінцеві стадії етноциду? // Урок української. – 2004. -№7. – С. 23-38.
    171. Макаренко Є.А., Флюр О.М. Зовнішньополітичні комунікативні технології//Українська дипломатична енциклопедія. – К., 2004 – Т.І. – С.528
    172. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Державної програми забезпечення позитивного міжнародного іміджу України на 2003 - 2006 роки” від 15 жовтня 2003 р. № 1609
    173. Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Програми розвитку інвестиційної діяльності на 2002-2010 роки" від 28 грудня 2001р. № 1801
    174. Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Державної програми розвитку туризму на 2002-2010 роки" від 29 квітня 2002р. № 583
    175. Почепцов Г.Г. Коммуникативные технологии двадцатого века. Теория коммуникации. – К.: Ваклер, 2001. – 237 с.
    176. Cohen Y. Media Diplomacy. The Foreign Office in Mass Communication Age. – L.: Reading. Mass, 1996. – Р.17
    177. Галицька Т.В. Теоретико-методологічні засади інформаційної політики//Вісник міжнародних відносин. – 2000. - №22. – С. 110
    178. Gergen D.R. Diplomacy in a Television Age. Dangers of Teledemocracy // The Media and the Foreign Policy.– 2000. – Vol. 4,№ 7. – Р. 47-59.
    179. Маклюен М. Понимание Медиа. Внешние расширения человека.– М.: Канон-Пресс-Ц, 2003. – 464 с.
    180. Дадли У., Берт Дж., Арнольд Дж. Р. Пламя "холодной войны": Победы, которых не было: Пер. с англ. – М.: Весь мир, 2004. – 480 с.
    181. Федеральне Бюро преси та інформації уряду ФРН.
    http://www.auswaertiges_amt.de/
    182. Панарин И.Н. Выборы в Украине и Информационная война. http://www.panarin.com/doc/26
    183. Постанова Верховної Ради України “Про Концепцію (основи державної політики) національної безпеки України” за №3/97-ВР від 16.01.1997
    184. Макаренко Є.А., Кучмій О.П. Дипломатія публічна//Українська дипломатична енциклопедія. – К., 2004 – Т.І. – С.384
    185. Панарин И.Н. Публичная дипломатия США. http://www.panarin.com/doc/74
    186. Зернецька О.В. Роль «поставлених подій» у міжнародній комунікації. – http://www.lp-ua.info/2000/210.php
    187. Мангейм Дж. Стратегічна публічна дипломатія і американська зовнішня політика: еволюція стратегії. – М.: Весь мир, 1997. – с. 544
    188. Joseph S. Nye. Soft Power. The Means to Success in World Politics. – N. Y.: Public Affairs, 2004. – Р. 102
    189. Шувалов А. Украина начала играть в глобальные войны/11/04/2005/ - http://www.proua.com/accent/2005/04/11/132712.html
    190. Сенат США скасував поправку Джексона-Веніка для України/20/11/2005/ - http://www.korespondent.net/main/44377/
    191. Зернецька О.В. Дипломатія віртуальна//Українська дипломатична енциклопедія. – К., 2004 – Т.І. – С.368
    192. Проект Закону України “Про Загальнодержавну програму "Електронна Україна" на 2005 - 2012 роки” від 23.12.2005.
    193. Матвєєв В.В. Веб-сайт МЗС України//Українська дипломатична енциклопедія. – К., 2004 – Т.І. – С.177
    194. Cuehenno J.M. Globalization and International System. Journal of Democracy. – 1999. – № 7. – P. 22-35.
    195. Фельтхем Р. Настольная книга дипломата. – Минск: Новое знание, 2000. – 298 с.
    196. Goverments on the WWW. – http://www.gksoft.com/govt/lu/
    197. Програма уряду Великої Британії "Імідж Сполученого Королівства" – http://www.files.fco.gov.uk/info/panel2000/consult.pdf.
    198. Ожеван М.А., Шевченко О.В. Брендінг державний//Українська дипломатична енциклопедія. – К., 2004 – Т.І. – С.141
    199. Leonard M. Britain-TM: Renewing our Identity. – L.: Demos, 2000 – 320 p.
    200. Ollins W. Trading Identities: Why Countries and Companies are Taking on Each Other’s Roles. – L.: Demos, 1999. – 250p.
    201. Волкер П. Государственный PR: Нация как бренд. http://www.propr.com.ua/modules.php?name=News&file=article&sid=2990
    202. Ожеван М.А., Шевченко О.В. Брендінг державний//Українська дипломатична енциклопедія. – К., 2004 – Т.І. – С.141
    203. Тихомирова Є.Б. Лоббизм как специфическая форма коммуникаций с общественностью // Вест. Моск. ун-та. Сер. 18. Социология и политология. – 2002. - № 3. – С. 113-127
    204. Королько В.Г. Паблік Рілейшнз. Наукові основи, методика, практика. – К.: Скарби, 2001. – С. 261-289
    205. Seitel F.P. The practice of public relations. – N. Y.: Public Affairs, 1992. - Р. 545
    206. Макаренко Є.А. Лобіювання //Українська дипломатична енциклопедія. – К., 2004 – Т.І. – С.738
    207. Cutlip S.M., Center A.H., Broom G.M. Effective Public Relations – Englewood Cliffs. - New Jersey: Prentice Hall, 1994. – Р. 458-475
    208. Тучков С.М. Становление политических паблик рилейшнз: предпосылки, проблемы и перспективы. – http://www.prinfo.webzone.ru/PRPhilmgu.htm
    209. Лебедева Т. Паблик рилейшнз. Корпоративная и политическая режиссура. – М.: Издательство Московского университета, 1999. – 352с.
    210. Тульчинський Г.Л. PR фирмы: технология и эффективность. – СПб: Алетейя, 2001. – С. 221-229.
    211. Тихомирова Є.Б. Паблік Рілейшнз у глобалізованому світі. – К.: Наша культура і наука, 2004. – С. 226-242
    212. Facchinetti R. Viewpoint: why Brussells has 10000 lobbyists // New York Times. - 1994. – August 21.– Р. 9
    213. Семененко И.С. Новая модель политической системы? К вопросу об уровнях власти и управления в Европейскому Союзе в свете российских проблем // Политические институты на рубеже тысячелетий. – Дубна: Фенікс, 2001. – С. 121-137
    214. Ющенко: Бельгія буде «гарним адвокатом України в Європі»/01/09/2005/ - http://www.korespondent.net/main/41370
    215. Геродот Г. Історії в дев’яти книгах. – К.: Наукова думка, 1983. – 576с.
    216. Підкова І., Шуста Р. Довідник з історії України. – К.: Генеза, 1993. – С. 68
    217. Грушевський М. Хто такі українці і чого вони хочуть. К.: Генеза, 1991
    218. Д. Наливайко.Очима Заходу: Рецепція України в Західній Європі XI-XVIII ст. - К.: Основи, 1998. - 578с.
    219. Моржковский А. Украина в геополитике: факт или фактор? /03/05/2004/ - http://www.proua.com/analitic/2004/05/03/112802.html
    220. План дій Україна-Європейський Союз. Європейська політика сусідства. – http://www.ieac.org.ua/pics/content/15/1109931334_ans.doc
    221. Комиссар ЕС по вопросам расширения: Членство Украины в ЕС исключено /12/06/2004/ - http://www.korrespondent.net/main/94286
    222. Ющенко: На початку 2006 року Україна почне переговори з ЄС про зону вільної торгівлі /20/12/2005/ - http://www.korespondent.net/main/43330
    223. Парламент України змінює закони відповідно до принципів СОТ /01/11/2005/ - http://www.korespondent.net/main/43740
    224. Україна в НАТО. Перспективи присутності. http://www.ucipr.kiev.ua/modules.php?op=modload&name=News&file=article&sid=5144
    225. Греф: Торговельні відносини з Україною складаються непросто. /19/08/2005/ - http://www.korespondent.net/main/40998
    226. Росія визнала, що Тузла належить Україні /13/07/2005/ - http://www.korespondent.net/main/39883
    227. Російська й українська делегації посварилися в ПАРЄ через мовне питання в Україні /05/11/2005/ - http://www.korespondent.net/main/42701
    228. Возобновление финансирования Украины со стороны МВФ /13/01/2006/ - http://www.analitik.org.ua/ukr/currentcomment/ext/407411
  • Стоимость доставки:
  • 150.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины