ІДЕОЛОГІЧНІ ДОМІНАНТИ ДІЯЛЬНОСТІ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ В УМОВАХ ДЕМОКРАТИЗАЦІЇ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА : ИДЕОЛОГИЧЕСКИЕ доминанты ДЕЯТЕЛЬНОСТИ ПОЛИТИЧЕСКИХ ПАРТИЙ В УСЛОВИЯХ ДЕМОКРАТИЗАЦИИ УКРАИНСКОГО ОБЩЕСТВА

Краткое описание

ЗАПОРІЗЬКА ДЕРЖАВНА ІНЖЕНЕРНА АКАДЕМІЯ

На правах рукопису

Постол Анатолій Анатолійович

УДК 329.1/6

ІДЕОЛОГІЧНІ ДОМІНАНТИ ДІЯЛЬНОСТІ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ В УМОВАХ ДЕМОКРАТИЗАЦІЇ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

Спеціальність 23.00.03 – політична культура та ідеологія

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата політичних наук

Науковий керівник
Швець Олена Євгенівна,
кандидат політичних наук,
доцент

Запоріжжя – 2007

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК СКОРОЧЕНЬ І ТЕРМІНІВ...............................................................3
ВСТУП…………………………………………………………………………......4
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ
АНАЛІЗУ ПОЛІТИЧНОЇ ІДЕОЛОГІЇ ТА ІДЕОЛОГІЧНОЇ
ДІЯЛЬНОСТІ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ…………………………………......12
1.1. Специфіка політичної ідеології……………………………………......12
1.2. Методологічний потенціал політичної ідеології……………………..22
1.3. Методологія аналізу ідеологічної діяльності політичних партій…...53
Висновки до першого розділу………………………………………….......71
РОЗДІЛ 2 ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ ЯК СУБ’ЄКТИ ПОЛІТИЧНОЇ
ІДЕОЛОГІЇ……………………………………………………………………….75
2.1. Співвідношення політичної і партійної ідеології…………………….75
2.2. Причини ідеологічних деформацій в діяльності
політичних партій…………………………………………………….101
Висновки до другого розділу……………………………………………..114
РОЗДІЛ 3 ЗМІСТОВНІ ДОМІНАНТИ ОСНОВНИХ ПОЛІТИЧНИХ
ІДЕОЛОГІЙ ТА ЇХ ПАРТІЙНІ МОДИФІКАЦІЇ В УКРАЇНІ…………...118
3.1. Ліберальна політична й партійна ідеологія………………………….118
3.2. Політико-партійна ідеологія консерватизму………………………..132
3.3. Ідеологія національно-демократичних політичних партій
та їх комуністична альтернатива……………………………………..151
3.4. Ідеологічні засади політичної діяльності соціал-демократії……….172
Висновки до третього розділу………………………………………….....190
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….194
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.......……………………………….198

ПЕРЕЛІК СКОРОЧЕНЬ І ТЕРМІНІВ

ПІ - політична ідеологія
ППІ - політико-партійна ідеологія
ПП - політична партія

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Політичні суперечності, властиві українському суспільству періоду незалежності, зумовлені жорстким духовно-світоглядним монізмом: безроздільне панування принципів матеріалістичного розуміння історії суттєво звужувало прояви свободи мислення. Як наслідок, догматична свідомість неспроможна адекватно реагувати на бурхливий динамізм соціальних процесів. Подолання кризових явищ, пов’язаних із розпадом традиційних підвалин суспільного розвитку, вимагає пошуку нових підходів до вирішення проблем сьогодення. Головним має стати перехід від монопольного суб’єкта, яким була партократична держава, до формування багатосуб’єктності, включно до суб’єктної поведінки кожного громадянина, оскільки патерналістський тип суспільства змінюється на демократично-правовий. У практичному аспекті такий перехід супроводжується хаотичністю у визначенні напрямків подальшого розвитку, причиною чого є ідеологічна невизначеність свідомості політичних суб’єктів, які діють суб’єктивно, а не розумно-вольовим чином.
Особливою невизначеністю характеризується сфера політико-партійного життя суспільства. Існуючі партії фактично, попри декларації, не є суб’єктами політичних ідеологій. Між тим аксіомою цивілізаційного розвитку суспільства є проходження ним духовно-просвітницького етапу, коли розробляються концептуальні теоретичні підходи і формується провідна верства, здатна активною суспільно-політичною діяльністю їх реалізувати. Такого етапу в історії України, в тому числі сучасної, не було. Звідси надзвичайна актуальність для українського соціуму загалом, політичних партій зокрема аналізу теоретичних засад політичної ідеології, її модифікацій в українській дійсності та утвердження себе як суб’єктів свідомо здійснюваного політико-ідеологічного впливу на суспільну свідомість як духовну плюралістичну основу демократично-правового суспільства.
Філософські засади політичної ідеології та її суб’єкти всебічно представлені вже давньокитайською школою легістів, творами Платона, Аристотеля, римськими істориками, в яких маємо, по-перше, визначення людини як політичної істоти, по-друге, класифікацію типів держави та форм правління, по-третє, понятійний апарат соціально-політичної сфери знання, по-четверте, обґрунтування філософії як основи політичного світогляду людини та методології самопізнавального способу життя. Духовний потенціал античності був затребуваний в добу Відродження, Гуманізму, Реформації та Просвітництва, що привело народи Європи до суспільного устрою, який ми нині називаємо цивілізаційним. В його основі глибоке розуміння необхідності розробки методів спрямування людської суб’єктивності в цілеспрямовану суб’єктність, засобами якої вона стає політичною істотою.
Філософія того часу активно переймалась питаннями суспільно-політичними, політико-ідеологічними, що дозволило чітко визначити основні типи політичної ідеології – ліберальну, консервативну, національно-демократичну, соціал-демократичну, комуністичну і соціалістичну як похідні від останньої. Аналогічна проблематика всебічно розроблялась і представниками соціальної філософії та соціології доби розвиненого капіталізму, серед яких як західно-європейські, так і вітчизняні дослідники. Вони значно урізноманітнили політичну класику уявленнями про мотиваційні чинники поведінки людини, можливі напрямки розвитку суспільств, специфіку партійно-політичної діяльності, роль лідерів у масових політичних рухах, шляхи втілення політичної ідеології в масову свідомість, співвідношення цілей і засобів їх досягнення тощо.
Соціально-політична філософія, включаючи проблеми суб’єктів суспільно-політичного життя, активно розвивається в новітній українській історії впродовж останнього півторадесятилітнього періоду. Вона представлена працями В.Андрущенка, О.Бабкіної, В.Беха, І.Варзара, Г.Волинки, В.Горбатенка, Л.Губерського, О.Заздравнової, О.Картунова, В.Корнієнка, В.Лаги, В.Лісового, М.Михальченка, Ю.Римаренка та інші. Ліберальна політична ідеологія представлена вченими, серед яких С.Глушкова, В.Заблоцький, В.Мойсієнко, Є.Шаталін та ін. Консервативна ідеологія в політиці знаходить своє відображення в творчості О.Бабкіної, В.Воронкової, О.Голобуцького, О.Ситника, П.Ямчука. Національно-демократична політична ідеологія досліджується М.Кармазіною, О.Картуновим, В.Кафарським, І.Кресіною, М.Обушним, В.Панібудьласка, Ю.Римаренком, В.Тараном, Ф.Турченком, Л.Шкляром. Соціалістична та соціал-демократична політична ідеологія представлена творчими доробками Т.Бевз, І.Бегея, В.Головченко, В.Гошовської, В.Гура, О.Жерноклеєва, В.Медведчука, В.Федорченка, О.Чувардинського.
Досліджуються також проблеми, пов’язані з сутнісними засадами діяльності політичних партій, в тому числі під кутом зору здійснення ними політико-ідеологічної роботи. До вчених, які обрали для себе цей напрямок, можна віднести доробки С.Бабія, В.Базіва, В.Ковтуна, В.Мейтуса, М.Поповича, М.Примуша, Е.Пуфлера, Ю.Шайгородського, Ю.Шведи та ін.
Проте наявність потужної духовної спадщини не означає, що сучасні політичні партії в Україні діють згідно її вимог. Насамперед через, по-перше, дію стереотипів минулого, надто обтяженого духом ортодоксального догматизму панівних ідеологій – спочатку православної релігії, потім марксизму-ленінізму; по-друге, відсутність навичок оперативно-аналітичного мислення в умовах інтенсивного динамізму соціальних процесів; по-третє, низький рівень світоглядної свідомості як політичних лідерів, так і більшості населення, що проявляється в патерналізмі, а не формуванні суб’єктно спрямованої самосвідомості; по-четверте, необізнаність політично активних людей із плюралістичною спадщиною. Партійні модифікації основних типів політичних ідеологій, форми і методи їх втілення в емпіричну дійсність розроблені недостатньо, що дає підстави вважати обрану тему дослідження актуальною у теоретико-пізнавальному і суспільно-політичному аспектах.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконувалась в рамках держбюджетної науково-дослідницької теми кафедри менеджменту організацій Запорізької державної інженерної академії 17-1Д/2006 «Формування концепції сталого економічного розвитку як основи досягнення нової якості та стандартів життя в контексті Євроінтеграції» (державна реєстрація №0106U002916, наказ МОНУ №654 від 16.11.05). Тем ійно-політичній модифікаціях.
Предмет дослідження – аналіз ідеологічних домінант як атрибутивних чинників діяльності політичних партій в умовах демократизації сучасного українського суспільства.
Мета дослідження полягає в розкритті змістовних ідеологічних домінант, властивих основним типам політичної ідеології та їх прояву в діяльності політичних партій. В якості вихідного було взяте протиріччя, взаємодіючими протилежностями якого є політична ідеологія, суттєвим моментом якої в партійному виконанні є суб’єктивність, здатна з корисливих міркувань набувати форм суб’єктивізму, і демократичні устремління народу, який об’єктивно тяжіє до позапартійного способу побудови суспільних відносин.
Для досягнення обраної мети потрібно вирішити наступні завдання:
− визначити специфіку ідеології загалом, політичної зокрема;
− обґрунтувати, виходячи з визначення людини як політичної істоти методологію аналізу політичної ідеології;
− обрати адекватну ідеологічній діяльності політичних партій методологію її аналізу;
− висвітлити співвідношення політичної та партійної ідеології і на цій основі дослідити причини ідеологічних деформацій в діяльності політичних партій;
− здійснити порівняльний аналіз змістовних домінант основних політичних ідеологій (ліберальної, консервативної, національно-демократичної, соціал-демократичної, комуністичної) в їх партійному виконанні в умовах сучасної України;
− запропонувати шляхи досягнення органічної єдності політичних ідеологій та їх прояву в якості суверенної волі народу.
Методологічну основу дослідження складають загальнонаукові та загально-філософські методи. Це метод аналізу - знайомство з науковою, філософською, соціологічною, соціально-політичною літературою дозволило виявити специфічні домінанти політичної ідеології як органічної складової соціально-філософського знання і порівняти її з тими модифікаціями, яких вона зазнає в процесі практичного партійного застосування. Логічним наслідком аналітичної роботи став синтез, засобами якого відбувалось сходження пошукових зусиль мислення від особливих ознак кожного типу політичної ідеології до їх узагальнення як у їх власних межах, так і відносно сутнісних властивостей політичної ідеології. Разом із аналітико-синтетичною роботою реалізувався методологічний принцип сходження від абстрактного до конкретного засобами структуризації об’єкта дослідження.
Змістовний аналіз сутності політичної ідеології спирався на вимоги принципу єдності логічного та історичного, що зобов’язувало реалізувати принцип єдності соціальної теорії та суспільно-політичної практики. Пізнавальний пошук дисциплінувався використанням принципу монізму, який передбачає інтелектуальну дедукцію з літературних першоджерел, вихідних понять та визначень. Йдеться про те, що політична ідеологія та політико-партійна ідеологія досліджувались у тісному дедуктивному зв’язку зі змістом понять «політичне», «ідея», «партія». Суттєву роль відігравало визначення філософії як способу духовно-практичної самопізнавальної діяльності кожної людини: в політико-партійному сенсі це основний засіб її становлення як суб’єкта власної волі і власної долі.
Проведене дослідження, в якому ідеологічні домінанти діяльності політичних партій розглядались в контексті розуміння ідеї як найвищої форми об’єктивації знання, внаслідок чого максимальною мірою знімається суб’єктивізм у впровадженні програмних завдань в суспільне життя, дало можливість сформулювати положення, що можуть претендувати на наукову новизну. Вона полягає в наступному:
− стверджується, що політичну ідеологію слід визначати як світоглядно-вмотивовану сферу самосвідомості, що дозволяє відповідність об’єктивних знань про світ перевести в суспільно відповідальну діяльність, оскільки суспільство в такому випадку буде розглядатись як продовження природи, а не її антагоніст;
− розробляється положення про те, що ефективність ідеологічної діяльності сучасних українських політичних партій безпосередньо залежить від того, який метод – суб’єкт-об’єктний чи суб’єкт-суб’єктний – вони обирають у своїй роботі з народом, і чи самі вони організовані суб’єктно, а не за суб’єктивними симпатіями;
− зазначається, що політичні партії можуть претендувати на статус суб’єктів політичного життя за наявності в їх лавах ідеологічного ядра, однаковою мірою впливового і для партійців, і для суспільства в цілому;
− відмічається, що політико-партійні ідеології вражені суб’єктивністю і суб’єктивізмом за визначенням, оскільки сама форма організації її суб’єктів – політичних партій – не є репрезентативною формою суспільства, а тому породжує певні суспільні деформації;
− підкреслюється, що демократизація українського суспільства ускладнюється фактичною політико-ідеологічною несформованістю українського народу: будучи титульним за назвою, він в силу об’єктивних і суб’єктивних обставин не є таким у суб’єктній націєтворчій політико-державній функції, що суттєво впливає на цивілізаційний поступ країни;
− доводиться наявність об’єктивної тенденції, згідно якої існуючі класичні типи політичних ідеологій, будучи органічно вплетеними в тканину соціально-політичної філософії, тяжіють до професійно-просвітницького, а не партійного впливу на свідомість суспільства, у зв’язку з чим об’єктивно визріває потреба розробки політико-партійних ідеологій на засадах філософського світоглядно-методологічного потенціалу, а не шкідливих для суспільства і самих політичних партій PR-технологіях, які експлуатують спрощене розуміння буденною свідомістю ідеології як сукупності ідей у вигляді гасел, лозунгів, кредо, закликів, зумовлених тривалим і багато в чому хибним розумінням мети діяльності політичних партій – завоювання влади;
- обстоюється думка, що побудова громадянського політико-правового суспільства в Україні потребує визначення комплексу ідеологічних домінант та концентрації ідеологічних зусиль на подоланні стереотипних ідеологем, які не дозволяють утвердити плюралізм і толерантність у взаємодії політичних партій, переносячи властиву їм конфліктність на суспільство.
Практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження дають підстави стверджувати, що сучасні українські політичні партії мають всі можливості для формування ідеологічного активу на засадах тих політичних ідеологій, які є домінуючими в цивілізаційному поступі людства. Матеріал дисертації містить не лише теоретичні положення відносно їх змісту, але й практичні рекомендації по вдосконаленню змістовних засад політико-партійних ідеологій і напрямків агітаційно-пропагандистської та просвітницької роботи. Висновки роботи можуть стати методологічною основою для розробки соціологічних, соціально-політичних, соціально-психологічних прикладних досліджень і використовуватися для перспективного прогнозування й пошуку ефективних моделей побудови громадянського суспільства. Творчі доробки дослідження можуть бути використані в курсах соціальної філософії, політології, розробці суспільно-політичних доктрин.
Особистий внесок здобувача полягає у самостійному дослідженні сутності класичних політичних ідеологій, їх прояву в діяльності сучасних українських політичних партій і визначенні на цій основі комплексу ідеологічних домінант, що сприятиме зняттю суб’єктивізму у політичній практиці та формуванню громадянського суспільства. Результати дослідження відображені у публікаціях, написаних одноосібно.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації доповідались і обговорювались на засіданнях кафедри менеджменту організацій, на спільних семінарах з кафедрою філософії та політології Запорізької державної інженерної академії, науково-практичних конференціях, а саме: Всеукраїнській науково-теоретичній конференції “Методологія соціального пізнання: здобутки й проблеми” (Запоріжжя, 2005); Міжнародній науково-практичній конференції “Національні цінності як основа прогресивного розвитку особистості, суспільства, держави” (Запоріжжя, 2006); Міжнародній науково-практичній конференції “Концептуальні засади стратегії європейського вибору України” (Запоріжжя, 2006); Міжнародній науково-практичній конференції “Особливості євроінтеграційної політики України: політичні, економічні, соціальні, культурні, правові чинники” (Запоріжжя, 2006); ХІ науково-технічній конференції магістрів, аспірантів і викладачів Запорізької державної інженерної академії (Запоріжжя, 2006); Науково-практичній конференції “Сучасна українська держава: історичні детермінанти становлення, тенденції та проблеми” (Київ, 2006); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Проблеми та перспективи викладання політології у вищій школі” (Львів, 2006).
Публікації. За темою дисертації опубліковано 6 робіт, з них 3 статті у фахових виданнях ВАК України.
Структура дисертації зумовлена метою, завданнями, об’єктом і предметом дослідження і складається зі вступу, трьох розділів, об’єднаних у дев’ять підрозділів, висновків та списку використаних джерел (228 позицій). Обсяг роботи – 215 сторінок, основна частина дисертації – 197 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Розділ політології, пов’язаний з аналізом політичної культури та ПІ, передбачає аналіз діяльності ПП як суб’єктів суспільно-політичного життя в сучасній Україні, яка не зводиться до їх участі у виборчому процесі. Діяльність, в цьому контексті, є категорією, яка поглинає різні види безпосередньої партійної роботи, тому що це постійний процес, підпорядкований завданню демократизації суспільного життя в усіх його повсякчасних, а не одномоментних, проявах. Тому ми обрали предметом дослідження саме ідеологічні домінанти, адже власне людський спосіб життя є той, в підвалинах, підмурівках якого постійно пульсуюча думка, ідея, а не мертва нерухома догма. Якщо в діяльності будь-якого суб’єкта суспільного життя, тим паче ПП, відсутня домінуюча ідея, яка кличе до самовдосконалення, це буде не діяльність, а робота згідно певних інструкцій. Ідея – це духовна домінанта, постійна лише в постійності виходу за межі досягнутого. Тобто, йдеться про ідею становлення, а не ідею чогось усталеного, зупиненого, закам’янілого.
Виходячи з цих міркувань, можемо говорити про формулювання тих ідеологічних домінант, які проявляють себе відповідно до обраних змістовних завдань дисертаційного дослідження і, взяті разом, можуть скласти певну новаторську концепцію діяльності ПП, адекватну завданням демократизації сучасного українського суспільства.
1. Провідною ідеєю в діяльності ПП має бути ідея формування людини як суспільно-громадської істоти, для якої партійність означає не стільки обмеженість, частковість, скільки можливість, не будучи сукупно, сумісно тотожним цілому, адекватно виражати ідею цілісності як суспільствотворчу, а не владну. Це ідеологічна домінанта елітарності, вищості духу, яка нікого не принижує, але яка спрямовує дух приземленості до духу небесного. Якщо б у лідерів ПП України, обраних до Верховної Ради, була така провідна ідейна домінанта, неможливо було б прийняти виборчий закон на суто партійно-пропорційній основі, оскільки він принижує, фактично, ігнорує людину як політичну істоту.
2. Ідея вищості, елітарності означає методологічну оформленість свідомості суб’єктів суспільно-політичного життя, їх здатність до цілеспрямованих цілераціональних і цінніснораціональних (за М.Вебером) дій без того, щоб такі дії мали якесь зовнішнє (наприклад, правова) оформлення. Ідея як категорія духовного життя не знає просторово-часових меж, тому домінує над матеріальним світом як світотворча та людинотворча.
3. Елітарність носіїв методологічної свідомості в суспільному вимірі робить їх членами певних політико-партійних об’єднань, що в практично-діяльній площині породжує в якості домінантної ідею їх суб’єкт-суб’єктної взаємодії як між собою, так і в плані партійно-політичної діяльності, спрямованої на процес перетворення властивої народній свідомості суб’єктивності в цільову суб’єктність. Обіцянки щось зробити для народу не мають місця в такій методології. Провідна ідея – запропонувати суспільству методи трансформації суб’єктивності в суб’єктність.
4. У співвідношенні ПІ та ППІ домінуючою ідеєю є та, яка підпорядковує розробку програмних цілей і завдань ПП інтелектуальній творчій дедукції із загального. Але не до часткового, як це звично робиться, не до конкретно-емпіричного, втіленого в продукти матеріального споживання, а до такого ж загального в максимально можливій кількості носіїв індивідуальної свідомості, піднятої таким чином до ідеї осмисленого життя, до життя як цінності, а не життя споживацького, в якому ціну має продукт споживання і сама людина як суб’єкт цінової, а не ціннісної, вартості.
5. Ідеологічна домінанта, змістом якої повинна бути просякнута духовна атмосфера, фактично – ноосфера, в суспільстві, полягає в тому, щоб зняти неадекватні ідеї, як категорії духовного життя, предметно-речові форми існування. Носіями такого розуміння ідеї життя може бути ПП, якщо вона являє собою об’єднання розумно-вольових у своїх цілеспрямованих діях людей, свідомих того, що обраний ними життєвий шлях відповідає основним тенденціям розвитку суспільства, а також задоволенню інтересів і потреб його громадян. Якщо таке розуміння відсутнє, це породжує хибний, деформований шлях, але не розвитку, а деградації суспільства, оскільки воно йде, втікає від сутності як основи буття до небуття. Звідси додаткова ідеологічна домінанта діяльності ПП – наявність постійного почуття відповідальності перед суспільством.
6. Якщо брати основні типи ПІ – ліберальну, консервативну, національно-демократичну, соціал-демократичну та комуністичну, виявиться, що над їх змістом домінує одна провідна ідея. А саме: ідея свободи волі кожної людини. Для лібералізму вона є аксіоматичною цінністю; для консерватизму «головний біль» полягає в пошуку засобів її збереження; для націонал-демократизму принциповим є її народна визначеність; для соціал-демократизму вона означає основу солідарного типу суспільства; для комунізму важливим є її інтегральна сутність, можлива, відповідно, лише на загальнолюдському рівні.
Відмінності виникають від того, що різне розуміння свободи волі різними людьми призводить до створення партійних структур, які пропонують різні засоби її досягнення та форми суспільного устрою, в яких би вона мала найширші умови для гуманістичного прояву. Для ліберальних ПП головний засіб у свободі самопізнавальної волі, простір для якої дає громадянсько-правове суспільство; для консерватизму важливим чинником постає наявність правової держави як гаранта забезпечення свободи волі, оскільки вона розглядається як іманентна сутність самої природи, тому має бути забезпечена свобода як вірність об’єктивному закону буття як гаранту від суб’єктивістського свавілля; для національно-демократичних ПП свобода пізнавальної волі повинна мати народне підґрунтя, підкріплене національним типом держави; для соціал-демократичних партій важливо, щоб правова держава була інструментом громадянського суспільства, яке забезпечує соціалізацію на шляху від людини до людини; для комуністичних партій свобода волі досягається засобами створення істинних форм колективності, в яких вільний розвиток всіх є умовою вільного розвитку кожного.
Звичайно, що ПП, які беруть собі відповідні назви, не завжди, часто досить рідко, втілюють наведені ідеології в життя. Тут важливою є ідея домінування самокритики власних дій, а не критика діяльності інших партій. Найменш самокритичними є комуністичні партії, особливо в тому випадку, коли отримують монопольну владу в державі. Як і консервативні та національно-демократичні в тому випадку, коли до своїх програмних цілей і статутних вимог додають релігійно-конфесійні ідеї.
Як заключний висновок, можемо констатувати: для демократизації суспільного життя в сучасній Україні вкрай необхідно, щоб домінантною ідеєю, в першу чергу провідних ПП, стала ідея просвітницької діяльності, втілення якої в сферу свідомості найширшого загалу конституювала б її як ідею правову. Адже побудувати громадянський тип суспільства як демократичний, так би мовити, «зверху» неможливо. ПП не повинні виходити з того, що головна їх політична функція – владно-управлінська. Таке розуміння не просуває суспільство до більш широкого демократизму, який передбачає шлях до самоврядування, а не до розширення представницьких форм демократії. Навпаки, ідея самоврядування як домінантна, постійно підтверджувана діями ПП не в електоральному, а суспільно-громадському просторі, викличе довіру до них. Тим паче в пострадянському та посткомуністичному соціумі, десятиліттями виховуваному на засадах жертовності заради інтересів народу комуністичної партії, а також століттями жертовності царської влади, яка нібито йде від все милостивого насамперед до православного люду Бога. Хоча ні церква, ні лідери КПРС не демонстрували народу прикладів такої діяльності, все ж віра в таку місію провідної еліти в народній свідомості досить міцна. Необхідним кроком до її підкріплення став би приклад не владної діяльності ПП як головної, а саме просвітницької. Крім усього іншого, такий підхід зняв би вибір народу за особистісною харизмою, на якій він багато разів обпікався, а за змістом тих ідей, які вони здатні популяризувати, не опускаючись при цьому до популізму.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Алєксєєнко І.В. Національні держави в умовах глобалізації світу (політичні і правові аспекти): Монографія. – К.: Ніжин: ТОВ “Видавництво “Аспект-Поліграф”, 2006. – 360 с.
2. Андрущенко В., Михальченко М. Сучасна соціальна філософія. – К.: Видавництво «Генеза», 1998. – 317 с.
3. Андрущенко В.П. Організоване суспільство. Проблема організації та суспільної самоорганізації в період радикальних трансформацій в Україні на рубежі століть: Досвід соціально-філософського аналізу. – К.: ТОВ “Атлант ЮЕмСі”, 2005. – 498 с.
4. Антология мировой политической мысли. В 5 т. – М.: Мысль, 1997. – Т.ІІ. – 830 с.
5. Антология мировой философии. В 4-х томах. – М.: Мысль, 1969. – Т.1. – Ч.1, Ч.2. – 936 с.
6. Антология мировой философии. В 4-х томах. – М.: Мысль, 1970. – Т.2.– 776 с.
7. Арендт Х. Джерела тоталітаризму. – К.: Дух і Літера, 2002. – 539 с.
8. Аристотель. Сочинения: В 4-х т. – М.: Мысль, 1983. – Т.4. – 830 с.
9. Аристотель. Сочинения: в четырех томах. – М.: Мысль, 1976. – Т.1. – 550 с.
10. Бабій С. І. Формування багатопартійної системи в Україні: порівняльний аналіз зарубіжного і вітчизняного досвіду: Автореф. дис.… канд. політ. наук: 23.00.02 / Одеська державна юридична академія. – Одеса, 1999. – 16 с.
11. Бабкина О.В. Неоконсервативные политические теории Запада: сущность, проблемы, тенденции развития: Автореф. дис. ... д-ра полит. наук: 23.00.03 / АН Украины, Институт государства и права им. В.М.Корецкого. – К., 1992. – 44 с.
12. Базів В. А. Партії в політичній системі перехідного періоду: українська практика і світовий досвід: Автореф. дис. ... канд. політ. наук: 23.00.02 / Львівський державний університет ім. Івана Франка. – Львів, 1999. – 18 с.
13. Бевз Т. А. Українська державність: ідеологія, політика, практика: Система народоправства у теоретичних концепціях Н.Григорієва / Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. – К.: ІПіЕНД, 2004. – 247 с.
14. Бегей І. І. Українська соціал-демократія (лівиця): історія, теорія, особи / Національний банк України; Львівський банківський інститут. – Львів: ЛБІ НБУ, 2005. – 350 с.
15. Бекон Ф. Сочинения в двух томах. – М.: Мысль, 1972. – Т.2.- 582 с.
16. Бёрк Э. Размышления о революции во Франции // Политология: хрестоматия. – М.: Гардарики, 2000. – С. 613-617.
17. Беркли Д. Сочинения. – М.: Мысль, 1978. – 556 с.
18. Берлін І. Дві концепції свободи // Сучасна політична філософія. – К.: Основи, 1998. – С.56-113.
19. Бернштейн Э. Возможен ли научный социализм? // Антология мировой политической мысли. В 5 т. – М.: Мысль, 1997. – Т.II. – С.81-92.
20. Бернштейн Э. Проблемы социализма и задачи социал-демократии // Антология мировой политической мысли. В 5 т. – М.: Мысль, 1997. – Т.II. – С.92-97.
21. Бех В.П. Генезис соціального організму країни. – 2-е вид. доп. – Запоріжжя: Просвіта, 2000. – 288 с.
22. Бех В.П. Человек и Вселенная. – Запоріжжя: Просвіта, 2004. – 148 с.
23. Бойко О.Ю. Особливості трансформації партійної системи України за роки незалежності: Автореф. дис. ... канд. політ. наук: 23.00.02 / Чернівецький національний університет ім. Юрія Федьковича. – Чернівці, 2005. – 20 с.
24. Боэций. «Утешение философией» и другие трактаты. – М.: Наука, 1990. – 415 с.
25. Брюбейкер Роджерз. Переобрамлений націоналізм: Статус нації та національне питання у новій Європі / Олександр Рябов (пер.з англ.). – Львів: Кальварія, 2006. – 280 с.
26. Будда. – Мн.: «Современное слово», 1998. – 320 с.
27. Варзар І.М. Політична етнологія як наука: теоретико-методологічні і наукознавчо-праксеологічні аспекти: Автореф. дис. ... д-ра політ. наук: 23.00.03/ НАН України, Інститут політичних та етнонаціональних досліджень. – К., 1995. – 52 с.
28. Вебер М. Город // Избранное. Образ общества. – М.: «Юрист», 1994. – С.309-446.
29. Вебер М. О некоторых категориях понимающей социологии // Избранные произведения. – М.: Прогресс, 1990. – С.495-546.
30. Вебер М. Объективность социально-научного и социально-политического познания // Избранные произведения. – М.: Прогресс, 1990. – С.345-415.
31. Вебер М. Основные социологические понятия // Избранные произведения. – М.: Прогресс, 1990. – С.602-643.
32. Вебер М. Политика как призвание и профессия // Избранные произведения. – М.: Прогресс, 1990. – С.644-706.
33. Вівчарик М.М., Падалка С.С. Україна в етнонаціональному вимірі. – К.: НАН України, Ін-т історії України, 1999. – 136 с.
34. Волдрон Д. Теоретичні засади лібералізму // Лібералізм: Антологія. – К.: Смолоскип, 2002. – С.64-83.
35. Волинський А. Ідеологічна структуризація суспільних політичних інтересів // Політичний менеджмент. – 2004. – № 5 (8). – C.71-81.
36. Воловик В.И. Философия политического сознания: Монографія. – Запорожье: Просвіта, 2006. – 204 с.
37. Воронкова В.Г. Метафізичні виміри людського буття (проблеми людини на зламі тисячоліть). – Запоріжжя: Павел, 1999. – 178 с.
38. Воронкова В.Г. Современный французский консерватизм. – К.: «Лыбидь», 1990. – 132 с.
39. Гачев Г. Национальные образы мира. Евразия – космос кочевника, земледельца и горца. – М.: ДИ-ДИК, 1999. – 368 с.
40. Гегель Г.В.Ф. Наука логики. В 3-х т. – М.: Мысль, 1970. – Т.1. – 501 с.
41. Гегель Г.В.Ф. Наука логики. В 3-х т. – М.: Мысль, 1972. – Т.3. – 371 с.
42. Гегель Г.В.Ф. Политические произведения. – М.: Наука, 1978. – 439 с.
43. Гегель Г.В.Ф. Сочинения. – М.: Наука, 1959. – Т. IV. – 440 с.
44. Гегель Г.В.Ф. Философия права. – М.: Мысль, 1990. – 524 с.
45. Гегель Г.В.Ф. Энциклопедия философских наук. Т.3. Философия духа. – М.: Мысль, 1977. – 471 с.
46. Гелнер Ернест. Нації та націоналізм; Націоналізм: Пер. з англ.. — К. : Таксон, 2003. — 300 с.
47. Глушкова С.И. Проблема правового идеала в русском либерализме: Автореф. дис. … д-ра полит. наук: 23.00.01 / Институт философии и права Уральского отделения РАН. – Екатеринбург, 2002. – 66 с.
48. Голобуцький О., Кулик В. Консерватизм - ідеологія порядку, стабільності і добробуту. – К.: УРП, 1995. – 43 с.
49. Головченко В.І. Ідейне становлення української соціал-демократії та еволюція її поглядів на шляхи і перспективи визвольної боротьби (кінець ХІХ- початок ХХ ст.) : Автореф. дис... д- ра політ. наук (23.00.01) / НАН України; Інститут політичних та етнонаціональних досліджень. – К., 1998. – 32 с.
50. Горбатенко В.П. Стратегія модернізації суспільства. Україна і світ на зламі тисячоліть. – К.: Видавничій центр «Академія», 1999. – 240 с.
51. Гошовська В.А. Становлення української соціал-демократичної думки кінця ХІХ - початку XX століття: Проблема світогляду, національних особливостей, теоретичного осмислення на сторінках преси. – Xарків: Основа, 1997. – 420 с.
52. Гур В. И. Этическая концепция германской социал-демократии (историко-философский анализ: Бад-Годесберг, 1959-Берлин, 1989). – К.: Центр социальных исследований им. В.Старосольского, 1997. – 256 с.
53. Дашутін Г.П. Гуманістичні виміри політичного ідеалу сучасної України // Трибуна. – 2006. – №11-12. – С.36-38.
54. Дашутін Г. Політичний ідеал: світовий досвід і сучасна Україна. – К.: Академ-Прес, 2006. – 304 с.
55. Дворкін Р. Свобода, рівність, спільнота Сучасна політична філософія. – К.: Основи, 1998. – С.313-343.
56. Декарт Р. Сочинения в 2 т. – М.: Мысль, 1989. – Т.1. – 654 с.
57. Дмитренко М.А. Ідеологія та її вплив на суспільство // Трибуна. – 2005. - №11-12. – С.12-14.
58. Додонов Р.А. Ментальность нации и социальные реформы // Культурологічний вісник: Науково-теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини. – 1999. – Випуск 5. – С.228-241.
59. Додонов Р.А. Этническая ментальность: опыт социально-философского исследования. – Запорожье: РА «Тандем – У», 1998. – 192 с.
60. Донцов Д. Історія розвитку української національної ідеї. – К.: Знання, 1991. – 48 с.
61. Донцов Д. Націоналізм. – Лондон; Торонто: Українська видавнича спілка, 1966. – 363 с.
62. Донцов Д. Дух нашої давнини. – Дрогобич: Відродження, 1991. – 341 с.
63. Древнекитайская философия. Собрание текстов в двух томах. – М.: Мысль, 1972. – Т.1. – 363 с.
64. Дунаєва Л.М. Партійна система в умовах модернізації суспільства: світовий досвід і Україна: Автореф. дис. ... канд. політ. наук: 23.00.02 / НАН України, Інститут держави і права ім. В.М.Корецького. – К., 2001. – 16 с.
65. Євангеліє від Йоана. – Мтф. 18:20. – Вид-во «GBV» – 1990. – 52 с.
66. Жаботинський В. Вибрані статті з національного питання. – К.: РАУ, 1991. – 136 с.
67. Жадько В. Соціально-духовні виміри світоглядної свідомості. – Запоріжжя: ЗДІА, 1997. – 166 с.
68. Жадько В.А. Філософсько-правові аспекти Конституції України. – Запоріжжя: Дике поле, 2001. – 116 с.
69. Жерноклеєв О. Українська соціал-демократія в Галичині: нарис історії (1899 - 1918). – Вид. 2-е, доп. – К.: Основні цінності, 2000. – 168 с.
70. Заблоцький В.П. Лібералізм: ідея, ідеал, ідеологія. – Донецьк: Янтра, 2001. – 366 с.
71. Заблоцький В.П. Сучасний лібералізм: соціально-філософський аналіз: Автореф. дис. ... д-ра філос. наук: 09.00.03 / Інститут філософії ім. Г.С.Сковороди НАН України. – К., 2002. – 35 с.
72. Заздравнова О. І. Ідеологія в еволюціонуючому соціумі: Автореф. дис. ... д-ра філос. наук: 09.00.03 / Харківський військовий університет. – Харків, 2002. – 37 с.
73. Зиммель Г. Общение. Пример чистой, или формальной, социологии // Избранное. – Т.2. – М., 1996. – С.486-500.
74. Ігнатов В. О. Національна держава: національний і наднаціональний виміри: Автореф. дис... д-ра політ. наук (23.00.02) / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М.Корецького. – К., 1996. – 44 с.
75. Іларіон, митрополит. Дохристиянські вірування українського народу. – К.: АТ «Обереги», 1994. – 424 с.
76. Калініченко М. Влада громадянського суспільства: Монографія. – Суми: ВТД “Університетська книга”, 2006. – 175 с.
77. Кант И. Критика чистого разума. – М.: Мысль, 1994. – 591 с.
78. Кармазіна М. С. Ідея державності в українській політичній думці (кінець XIX- початок XX століття): Автореф. дис. ... д-ра політ. наук: 23.00.01 / НАН України, Ін-т політичних та етнонаціональних досліджень НАН України. – К., 1999. – 36 с.
79. Картунов О. Вступ до етнополітології: Науково-навчальний посібник / Ін-т економіки, управління та господарського права. – К.: “Фірма“КРОК”, 1999. – 300 с.
80. Картунов О. Концепції прав людини та етнонаціональних меншин: від конфлікту до компромісу // Політичний менеджмент. – 2005. – №2(11). – С. 3-23.
81. Каутский К. Путь к власти. – М.: Политиздат, 1959. – 151 с.
82. Каутский К. Терроризм и коммунизм // Антология мировой политической мысли. В 5 т. – М.: Мысль, 1997. – Т.II. – С.102-107.
83. Кафарський В. І. Комунізм і український національно-визвольний рух. – Івано-Франківськ : Плай, 2002. – 831 с.
84. Кафарський В. Нація і держава: Культура, Ідеологія, Духовність. – Івано-Франківськ: Плай, 1999. – 336 с.
85. Кіш Я. Вступ // Сучасна політична філософія. – К.: Основи, 1998. – С.9-55.
86. Ковтун В. М. Політичні партії сучасної України: аналіз ідеологічних орієнтацій: Автореф. дис. ... канд. політ. наук: 23.00.02 / НАН України. – К., 1996. – 28 с.
87. Козак Н.А. Український консерватизм: історія і сучасність: Автореф. дис. ... канд. політ. наук: 23.00.01 / Львівський національний університет ім. Івана Франка. – Львів, 2001. – 18 с.
88. Коллинз А. Философское исследование человеческой свободы // Английские материалисты XVIII в. Собрание произведений. В 3-х т. – М.: Мысль, 1967. – Т.2. – С.5-70.
89. Кононенко П. П. Національна ідея, нація, націоналізм / НДІ українознавства. – К.: Міленіум, 2005. – 358 с.
90. Конституция (Основной Закон) Союза Советских Социалистических Республик. – М.: Политиздат, 1978. – 62 с.
91. Конституція України. – Донецьк: ВКФ «БАО», 1997. – 160 с.
92. Конт О. Дух и курс позитивной философии. // Антология мировой философии. В 4 т. – М.: Мысль, 1971. – Т.3. – С.550-586.
93. Копнин П.В. Гносеологические и логические основы науки. – М.: Мысль, 1974. – 568 с.
94. Корені трави – 2: участь громадянськості у формуванні політики / Упоряд. І.Підсульська та ін. У 2 ч. – К.: Фонд “Європа ХХІ”, 2004. – Ч.1. – 196 с.
95. Корнієнко В.О. Еволюція політичного ідеалу (від плюралізму до синтезуючої єдності. – Вінниця: Універсум, 1999. – 430 с.
96. Корнієнко В.О. Політичний ідеал як проблема вибору // Людина і політика: Український соціально-гуманітарний журнал. – 2001. – №2. – С. 139-150.
97. Корнієнко В.О. Політичний ідеал як відбиток соціальних відносин в Україні // Політологічний вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. – К., 2001. – Випуск 9. – С.63-72.
98. Крегул Ю.В., Ладиченко В.В., Орленко В.І. Права і свободи людини: Навч. посіб. – К.: Книга, 2004. – 288 с.
99. Кремень В., Ткаченко В. Україна: Шлях до себе. – К.: Видавн. центр “ДрУк”, 1998. – 446 с.
100. Кресіна І. О. Українська національна свідомість і сучасні політичні процеси: Етнополітологічний аналіз. – К.: Вища школа, 1998. – 391 с.
101. Кресіна І.О. Майбутнє національної держави // Правова держава: Щорічник наук. пр. – 2001. – Випуск 12. – С. 161-174.
102. Культура. Ідеологія. Особистість: Методологічно-світоглядний аналіз / Л.В. Губерський, В.П. Андрущенко, М.І. Михальченко; Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка, Ін-т соціол. НАН України, Ін-т вищ. освіти АПН України. – К.: Знання України, 2002. – 580 с.
103. Лага В. А. Ідеологічний фактор сучасного політичного та партійного розвитку України: Автореф. дис. ... канд. політ. наук: 23.00.02 / Одеська національна юридична академія. – Одеса, 2006. – 17 с.
104. Лейбниц Г. Монадология // Сочинения в 4-х т. – М.: Мысль, 1982. – Т.1. – 636 с.
105. Лейбниц Г. Новые опыты о человеческом разумении автора системы предустановленной гармонии // Сочинения в 4-х т. – 1983. – Т.2. – 686 с.
106. Ленин В.И. К вопросу о национальностях или об «автономизации» // Последние письма и статьи. – М.: Политиздат, 1981. – С.15-21.
107. Ленин В.И. Лучше меньше да лучше // Последние письма и статьи. – 1981. – С.45-61.
108. Ленин В.И. Планы тезисов «О роли и задачах профсоюзов в условиях новой экономической политики» // Полное собрание сочинений. – М.: Плолитиздат, 1963. – Т. 44. – С.494-500.
109. Ленкавський С. Український націоналізм: Твори / О.Сич (ред.). – Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2002. – 600 с.
110. Липа Ю. Призначення України. – Львів: Просвіта, 1992. – 271 с.
111. Липинський В. Листи до братів-хліборобів. Про ідею і організацію українського монархізму / Ред. Я.Пеленський. – К.: Київ-Філадельфія, 1995. – 470 с.
112. Лисяк-Рудницький. І. Між історією і політикою: статті до історії та критики української суспільно-політичної думки. – Торонто: Сучасність, 1997. – 443 с.
113. Лібералізм: Антологія. – К.: Смолоскип, 2002. – 1126 с.
114. Лісовий В. С. Культура – ідеологія – політика. – К.: Вид-во ім. Олени Теліги, 1997. – 352 с.
115. Локк Д. Два трактата о правлении // Сочинения: В 3-х т. – М.: Мысль, 1988. – Т.3. – С.135-405.
116. Локк Д. Опыт о человеческом разумении // Сочинения в 3-х т. – М.: Мысль, 1985. – Т.1. – 621 с.
117. Лоренц К. Агрессия (так называемое Зло) // Вопросы философии. – 1992. – №3. – С.5-38.
118. Лосев А.Ф. Из ранних произведений. – М.: Правда, 1990. – 656 с.
119. Майоров Г.Г. Формирование средневековой философии (Латинская патристика). – М.: Мысль, 1979. – 431 с.
120. Макиавелли Н. Государь. Рассуждения о первой декаде Тита Ливия. О военном искусстве. – М.: Мысль, 1997. – 639 с.
121. Максимець Б. Політична ідеологія сучасного українського суспільства та системні чинники її формування // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України – 2005. – №1. – С.319-326.
122. Малярчук В.А. Міжнародна діяльність політичних партій України: Автореф. дис. ... д-ра політ. наук: 23.00.02 / НАН України; Інститут політичних і етнонаціональних досліджень. – К., 2005. – 32 с.
123. Мангейм К. Идеология и утопия // Политология: хрестоматия. – М.: Гардарики, 2000. – С.600-613.
124. Маркс К. Капитал. Критика политической экономии. – М.: Политиздат, 1973. – Т.1. – Кн.1. – 907 с.
125. Маркс К. Коммунизм и Аугсбургская «Allgemeine Zeitung» // Сочинения. – М.: Политиздат, 1955. – Т.1. – С.114-118.
126. Маркс К., Энгельс Ф. К критике гегелевской философии права. Введение. // Сочинения. – М.: Политиздат, 1955. – Т.1. – С.414-429.
127. Маркс К., Энгельс Ф. Письма из «Deutsch-Französische yahrbücher» // Сочинения. – М.: Политиздат, 1955. – Т.1. – С.371-381.
128. Маркс К., Энгельс Ф. Фейербах. Противоположность материалистического и идеалистического воззрения (1 глава «Немецкой идеологии») // Избранные произведения. В 3-х т. – М.: Политиздат, 1979. – Т.1. – С.4-74.
129. Материалы ХХV съезда КПСС. – М.: Политиздат, 1976. – 256 с.
130. Медведчук В. Новий вимір демократії. – К.: Основні цінності, 2001. – 144 с.
131. Медведчук В.В. Соціал-демократичний вибір – історичний шанс для незалежної України // Політологічний вісник. – К., 2001. – Випуск 8. – С.8-22.
132. Мейтус В., Мейтус В. Политическая партия: стратегия и управление. – К.: Эльга, Ника-Центр, 2004. – 404 с.
133. Михальченко М.І Україна як нова історична реальність: запасний гравець Європи. – Дрогобич: ВФ “Відродження”, 2004. – 488 с.
134. Міхельс Р. До соціології партійності в сучасній демократії // Політологія. Хрестоматія. Навчальний посібник. – К.: Альтерпрес, 2004. – С.345-356.
135. Мойсієнко В. Рецепція ідей лібералізму в суспільно-політичній думці України другої половини ХІХ - початку ХХ ст.ст. // Людина і політика. - 1999. – №4. – С.53-56.
136. Мойсієнко В.М. Ліберально-демократичний (опозиційний) рух в Україні (середина 60-х - 80- ті роки ХІХ століття): Дис... канд. іст. наук: 07.00.01 / Черкаський держ. ун-т ім. Богдана Хмельницького. – Черкаси, 1999. – 210 с.
137. Монтень. Опыт. Избранные главы. – М.: Правда, 1991. – 656 с.
138. Морен Е. Втрачена парадигма: природа людини // Філософська і соціологічна думка. – 1995. – № 5-6. – С.90-109.
139. Морен Э. Утраченная парадигма: природа человека. – К.: КАРМЭ-СИНТО, 1995. – 240 с.
140. Моренець М.Є. Вітчизняні партії в системі владних відносин // Трибуна. – 2006. – №9-10. – С.34-35.
141. Моренець М.Є. Вплив малих партій на характер владних відносин в сучасному суспільстві // Трибуна. – 2006. – №5-6. – С.34-35.
142. Нарвесон Я. Рівність проти свободи: переваги свободи // Сучасна політична філософія. – К.: Основи. 1998. – С.277-312.
143. Національні процеси в Україні: історія і сучасність: Документи і матеріали: Довідник: У 2 ч. / В. Ф. Панібудьласка (ред.), І. О. Кресіна (упоряд.). – К.: Вища школа, 1997. – Ч.1. – 583 с.
144. Національні процеси в Україні: історія і сучасність: Документи і матеріали: Довідник: У 2 ч. / В. Ф. Панібудьласка (ред.), І. О. Кресіна (упоряд.). – К.: Вища школа, 1997. – Ч.2. – 704 с.
145. Нація і держава. Теоретико-методологічний та концептуальний аналіз. Книга 1 / За ред. Ю.Римаренка. – Київ-Донецьк: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України – Донецький ін-т внутрішніх справ України при Донецькому державному ун-ті, 1998. – 392 с.
146. Недюха М., Михайлич О. Ідеологія як критерій класифікації політичних партій // Політичний менеджмент. – 2006. – № 2 (17). – C.45-53.
147. Недюха М.П. Системний аналіз історичних типів європейської ідеології. – Ірпінь: Академія держаної податкової служби України, 2001. – 195 с.
148. Обушний М. І. Етнонаціональна ідентичність в контексті формування української нації: Автореф. дис... д-ра політ. наук (23.00.05) / НАН України; Інститут політичних і етнонаціональних досліджень. – К., 1999. – 34 с.
149. Оніщенко І. Г. Етнополітологічна парадигма українського націогенезу : Автореф. дис... д-ра політ. наук (23.00.05) / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М.Корецького. – К., 1998. – 36 с.
150. Ортега-і-Гассет Х. Бунт мас // Вибрані твори. – К.: Основи, 1994. – С.15-149.
151. Острогорський М. Демократія і організація політичних партій // Політологія. Хрестоматія. Навч. посіб. – К.: Альтерпрес, 2004. – С.330-344.
152. Остюченко С. М. Модернізація соціал-демократичної парадигми в контексті конвергенції ідеологій: Автореф. дис. ... канд. політ. наук: 23.00.02 / Одеська національна юридична академія. – Одеса, 2003. – 16 с.
153. Павленко І. Ідеологія лівих партій та організацій в Україні // Політичний менеджмент. – 2004. – № 6 (9). – C.79-87.
154. Парето В. Компендиум по общей социологии // Антология мировой политической мысли. В 5 т. – М.: Мысль, 1997. – Т.II. – С.59-78.
155. Паскаль Б. Письма к провинциалу. – Симферополь: «Реноме». 1998. – С.208-408.
156. Перегуда Є.В. Політичні доктрини лівих партій України в сучасний період: Автореф. дис. ... канд. політ. наук: 23.00.02 / Одеська національна юридична академія. – Одеса, 2002. – 16 с.
157. Плотин. Эннеады. – К.: «УЦНММ-ПРЕССС», 1995. – 394 с.
158. Политология. Учебн. пособие для техн. вузов / М.А.Василик, И.П.Вишнякова-Вишневецкая, Ю.Г.Вилунас и др.; Под. ред. М.А.Василика. – 4-е изд., перераб. и доп. – Спб.: ООО «Издательство «Пионер»; М.: ООО «Издательство Астрель»; «Издательство АСТ», 2002. – 400 с.
159. Политология: Хрестоматия / Сост. Б.А.Исаев, А.С.Тургаев, А.Е.Хренов. – Спб.: Питер, 2006. – 464 с.
160. Політичний енциклопедичний словник. – К.: Ґенеза, 2004. – 735 с.
161. Політичні партії в Україні: В 3 т. / Уклад.: Ю.Шайгородський – К.: Український центр політичного менеджменту, 2005. – Т.1. – 870 с., Т.2. – 896 с., Т.3. – 892 с.
162. Політологічний енциклопедичний словник. – К.: «Генеза», 1997. – 400 с.
163. Політологія: наука про політику. Підручник // За заг. ред. проф. Кременя В.Г. – Харків: «Єдинорог». – 2002. – 640 с.
164. Політологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. О.В.Бабкіної, В.П.Горбатенка. – К.: Видавничий центр «Академія», 2001. – 528 с.
165. Поліщук І. Політичні партії як суб'єкти виборчого процесу // Політичний менеджмент. – 2005. – № 6 (15). – C.42-48.
166. Попович М.В. Європа-Україна – праві і ліві. – К.: Центр громадянської просвіти «Київське братство», 1997. – 108 с.
167. Поппер К. Відкрите суспільство і його вороги. У 2-х т. – К.: «Основи», 1994. – Т.1. – 444 с.
168. Поппер К. Відкрите суспільство і його вороги. У 2-х т. – К.: «Основи», 1994. – Т.2. – 494 с.
169. Примуш М.В. Ідеологія й утопія // Трибуна. – 2005. – №1-2. – С.20-21.
170. Примуш М. В. Політичні партії: механізми інституалізації і структурної трансформації: Автореф. дис. ... д-ра політ. наук: 23.00.02 / Львівський національний університет ім. Івана Франка. – Львів, 2003. – 35 с.
171. Пристли Д. Очерк об основных принципах государственного правления и о природе политической, гражданской и религиозной свободе // Английские материалисты XVIII в. Собрание произведений. В 3-х т. – М.: Мысль, 1968. – Т.3. – С.5-46.
172. Програма партії «Ліберальна Україна». // http: // www.politicians.com.ua / images/PPLUKR.gif.
173. Программа Коммунистической партии Советского Союза. – М.: Политиздат, 1979. – 137 с.
174. Пуфлер Е. Ф. Партійна система сучасної України: сутність, тенденції подальшої трансформації: Автореф. дис. ... канд. політ. наук: 23.00.02 / Київський університет ім. Тараса Шевченка. Філософський факультет. – К., 1998. – 18с.
175. Римаренко Ю. І., Вівчарик М. М., Картунов О. В., Кресіна І. О., Римаренко С. Ю. Етнос. Нація. Держава: Україна у контексті світового етнодержавницького досвіду / Ю. І. Римаренко (ред.). - К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2000. – 516 с.
176. Римаренко Ю.І., Вівчарик М., Іванченко І., Картунов О., Кресіна І. Україна: етнонаціональна палітра суспільного розвитку: Словник-довідник / Українська академія державного управління при Президентові України. – К.: УАДУ, 1997. – 271 с.
177. Римаренко Ю.І., Курас І.Ф., Шемшученко Ю.С., Картунов О.В., Шкляр Л.Є. Національно-державне будівництво: Концептуальні підходи, сучасна наукова література / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М.Корецького / Ю.І.Римаренко (ред.). – К.: Довіра, 1999. – 559 с.
178. Ролз Джон. Політичний лібералізм. – К.: «Основи», 2000. – 382 с.
179. Ротар Н. Форми участі населення у політичних процесах: Навч. посіб. – Чернівці: Рута, 2004. – 77 с.
180. Роулз Д. Політичний лібералізм // Сучасна політична філософія. – К.: Основи, 1998. – С.192-238.
181. Руссо Ж.-Ж. Трактаты. – М.: Наука, 1969. – 704 с.
182. Самчук З. Соціальний портрет ліберала. // http: // www. Liberal-ua. оrg.
183. Сенченко М.І. Український консерватизм: світогляд, ідеологія, націоналізм / Міжрегіональна академія управління персоналом. – К.: МАУП, 2006. – 96 с.
184. Ситник О.І. Консерватизм: ґенеза ідей / Волинський ін-т економіки та менеджменту. – Луцьк : Надстир'я, 2000. – 62 с.
185. Скиба В.Й., Горбатенко В.П., Туренко В.В. Вступ до політології. Екскурс в історію правничо-політичної думки. – К.: Основи, 1996. – 719 с.
186. Скотна Н. Особа у розколотій цивілізації: освіта, світогляд, дії. – Львів: Українські технології, 2005. – 384 с.
187. Словник іншомовних слів. – К.: Наукова думка. 2000. – 680 с.
188. Сміт Е. Національна ідентичність. – К.: Основи, 1994. – 224 с.
189. Сорокин П. Человек. Цивилизация. Общество. – М.: Политиздат, 1992. –543 с.
190. Соціально-політична трансформація України: реальність, міфологеми, проблеми вибору / М.І.Михальченко, В.С.Журавський, В.В.Танчер. – К.: Логос, 1997. – 180 с.
191. Спенсер Г. Опыты научные, политические и философские. – Мн.: Современный литератор, 1999. – 1408 с.
192. Стаценко О. С. Партії і партійні системи у сучасному демократичному процесі: Автореф. дис. ... канд. політ. наук: 23.00.02 / Таврійський національний університет ім. В.І.Вернадського. – Сімферополь, 2004. – 17 с.
193. Сучасна політична філософія: Антологія. – К.: Основи, 1998. – 575 с.
194. Таран В.О. Ідеологія перехідного суспільства: (соціально-філософський аналіз ідеологічного процесу в пострадянській Україні). – Запоріжжя: Запорізький юридичний ін-т, 2000. –316 с.
195. Тойнбі А. Дослідження історії. Том 1. – К.: Основи, 1995. – 614 с.
196. Тойнбі А. Дослідження історії. Том 2. – К.: Основи, 1995. – 406 с.
197. Топалова С.О. Політичні партії як суб’єкти державної влади: компаративістський аналіз: Автореф. дис. ... канд. політ. наук: 23.00.02 / Харківський національний університет ім. В.Н.Каразіна. – Харків, 2004. – 20 с.
198. Турченко Ф. Микола Міхновський: Життя і Слово. – К.: «Генеза», 2006. – 320 с.
199. Українська державність у ХХ столітті: Історико-політологічний аналіз. – К.: Політична думка, 1996. – 448 с.
200. Федорченко В. М. Ренесанс бернштейніанства в сучасній соціал-демократії (причини, сутність, еволюція): Автореф. дис. ... канд.. політ наук: 23.00.01 / Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – К., 2001. – 20 с.
201. Фейербах Л. К критике философии Гегеля // Избранные философские произведения. – М.: Политиздат, 1955. – Т.1. – С.53-96.
202. Фейербах Л. Лекции о сущности религии // Избранные философские произведения. – М.: Политиздат, 1955. – Т.2. – С.490-894.
203. Фейербах Л. Эвдемонизм // Избранные философские произведения. – М.: Политиздат, 1955. – Т.1. – С.578-641.
204. Философский энциклопедический словарь. – М.: «Советская энциклопедия», 1983. – 840 с.
205. Філософія політики: Короткий енциклопедичний словник / НАН України; Академія педагогічних наук України; Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка / Л.В. Губерський (ред.), В.П. Андрущенко (авт.-упоряд.). – К.: Знання України, 2002. – 669 с.
206. Філософія. Курс лекцій. – К.: Либідь. – 1993. – 576 с.
207. Фромм Э. Иметь или быть? – М.: Прогресс, 1990. – 336с.
208. Хрестоматия по философии: Учебное пособие для высших учебных заведений. – Ростов-на-Дону: «Феникс», 1997. – 544 с.
209. Цвєтков В.В, Горбатенко В.П. Демократія. – Управління. – Бюрократія: в контексті модернізації українського суспільства. – К.: Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2001. – 248 с.
210. Ципко А. Социализм: жизнь общества и человека. – М.: Молодая гвардия. – 1980. – 287 с.
211. Чабанна М. Цензурна політика тоталітарної держави та ідеологічний монізм // Політичний менеджмент. – 2005. – № 4 (13). – C.99-106.
212. Чувардинський О. Г. Становлення і розвиток новітньої соціал-демократії в Україні: Автореф. дис. ... канд. політ. наук: 23.00.02 / Одеська національна юридична академія. – Одеса, 2002. – 17 с.
213. Шайгородський Ю., Меркотан К. Багатопартійність і проблеми ідеологічної ідентифікації // Політичний менеджмент. – 2006. – № 1 (16). – C.176-182.
214. Шаталин Е.А. Либерализм: ценностные основания и идеология: Автореф. дис. ... канд. полит. наук: 23.00.01 / Институт философии и права Уральского отделения РАН. – Екатеринбург, 1997. – 22 с.
215. Шведа Ю. Теорія політичних партій та партійних систем. – Львів: Тріада плюс, 2004. – 528 с.
216. Шведа Ю.Р. Політичні партії: Енциклопедичний словник. – Львів: Астролябія, 2005. – 488 с.
217. Шведа Ю.Р. Формування багатопартійної системи в Україні: Автореф. дис... канд. політ. наук: 23.00.02 / Львівський державний університет ім. І.Франка. – Львів, 1996 – 28 с.
218. Швець О. Є. Ідейні та політико-практичні засади діяльності соціал-демократії: Дис. ... канд. політ. наук: 23.00.03 / Запорізька державна інженерна академія. – Запоріжжя, 2003. – 230 с.
219. Швець О.Є. Людина як головний чинник соціал-демократії // Політологічний вісник. – 2001. – Випуск 8. – С.250-258.
220. Шкляр Л. Духовне життя етносу та нації // Життя етносу: соціокультурні нариси: Навч. посібник / Б.Попов (керівн. авт. колективу), В.Ігнатов, М.Степико та ін. – К.: Либідь, 1997. – 240 с.
221. Шкляр Л. Інтеграційний потенціал національної ідеї в полі етнічному просторі України // Наукові записки ІПіЕНД НАН України. – К., 2000. – Випуск 12. – С.60-62.
222. Шлейермахер Ф. Речи о религию Монологи. – М.-К.: «REFL-book» – HCA», 1994. – 432 с.
223. Шлемкевич М. Загублена українська людина. – К.: МП «Фенікс», 1992. – 168 с.
224. Шпенглер О. Закат Европы. – М.: Мысль, 1993. – Т.1. – 663 с.
225. Энгельс Ф. Диалектика природы. – М.: Политиздат, 1982. – 359 с.
226. Якубовський О.П., Бутирська Т.О. Державна влада і громадянське суспільство: система взаємодії: Монографія. – Одеса: ОРІДУ НАДУ, 2004. – 196 с.
227. Ямчук П. М. Християнський консерватизм: дух, епоха, людина. – Луцьк: Терен, 2005. – 319 c.
228. Ясперс К. Смысл и назначение истории. – М.: Политиздат, 1991. – 527 с.