ОСОБЛИВОСТІ ВЗАЄМОДІЇ ГРОМАДСЬКОЇ ДУМКИ ТА ВЛАДИ В УКРАЇНІ



  • Название:
  • ОСОБЛИВОСТІ ВЗАЄМОДІЇ ГРОМАДСЬКОЇ ДУМКИ ТА ВЛАДИ В УКРАЇНІ
  • Альтернативное название:
  • ОСОБЕННОСТИ ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ ОБЩЕСТВЕННОГО МНЕНИЯ И ВЛАСТИ В УКРАИНЕ
  • Кол-во страниц:
  • 177
  • ВУЗ:
  • НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ М.П. ДРАГОМАНОВА
  • Год защиты:
  • 2008
  • Краткое описание:
  • НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
    ІМЕНІ М.П. ДРАГОМАНОВА

    На правах рукопису

    ЛЕГЕЗА Яніна Олександрівна

    УДК 328.181 (043)



    ОСОБЛИВОСТІ ВЗАЄМОДІЇ ГРОМАДСЬКОЇ ДУМКИ ТА ВЛАДИ В УКРАЇНІ


    23.00.03 – політична культура та ідеологія


    Дисертація на здобуття наукового ступеня
    кандидата політичних наук


    Науковий керівник:
    РОЗОВА Тамара Вікторівна,
    доктор філософських наук,
    професор



    Київ-2008








    ЗМІСТ

    ВСТУП………………………………………………………………………… 3
    РОЗДІЛ 1
    ПОЛІТИЧНА ВЛАДА ЗА УМОВ СОЦІАЛЬНИХ
    ТРАНСФОРМАЦІЙ…………………………………………………………..

    11
    1.1. Теоретико-методологічні засади дослідження влади……………... 11
    1.2. Трансформації суспільно-політичного життя і становлення
    публічної політики……………………………………………………………..
    30
    1.3. Державне управління за умов трансформації владних відносин… 49
    Висновки до першого розділу…………………………………………… 63
    РОЗДІЛ 2
    РОЛЬ ТА МІСЦЕ ГРОМАДСЬКОЇ ДУМКИ В СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИХ ПРОЦЕСАХ………………………………………………..

    63
    2.1 Нормативні визначення громадської думки як складової демократичного суспільно-політичного життя………………………………
    63
    2.2 Громадська думка в соціологічних та політологічних дослідженнях... 78
    Висновки до другого розділу……………………………………………….. 99
    РОЗДІЛ 3
    ВЗАЄМОВІДНОСИНИ ВЛАДИ І ГРОМАДСЬКОЇ ДУМКИ
    ЗА УМОВ ПОСТСОЦІАЛІСТИЧНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ
    В УКРАЇНІ……………………………………………………………………..


    95
    3.1 Вплив постсоціалістичних суспільно-політичних трансформацій
    на відносини між владою та громадською думкою…………………………
    95
    3.2 Формування громадської думки в Україні за часів незалежності…… 112
    3.3 Роль засобів масової інформації у формуванні громадської
    думки в Україні………………………………………………………………...
    132
    Висновки до третього розділу………………………………………………. 153
    ВИСНОВКИ…………………………………………………………………. 155
    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………… 161







    ВСТУП

    Актуальність теми дослідження. Складність та суперечливість демократичних перетворень українського суспільства викликає потребу в ретельному розгляді та врахуванні історичної та соціально-політичної специфіки під час розробки і запровадження заходів, спрямованих на розв’язання наявних суспільно-політичних проблем. Зокрема, це повною мірою стосується особливостей становлення громадянського суспільства та формування громадської думки в Україні, що безпосереднім чином позначається на процесі суспільно-політичних перетворень.
    Незавершеність процесу реформування українського суспільства робить необхідним привертання уваги до умов сучасного державотворення. Умови пострадянських суспільно-політичних трансформацій змушують аналізувати актуальні погляди та підходи щодо політичної влади, публічної політики та змін в системі державного управління, що дістали вираження в сучасних західних концепціях, які стосуються підвищення якості та прозорості управлінських рішень.
    Актуальність теми зумовлена: 1) зростанням ролі та значення громадської думки на сучасному етапі суспільно-політичного життя, що робить необхідним перетворення опитувань громадської думки на потужний механізм привертання уваги органів держави до висловлювань громадськості; 2) усвідомленням того факту, що врахування громадської думки виявляється необхідним під час прийняття важливих політичних рішень, адже поточні демократичні суспільно-політичні перетворення спонукають до налагодження міцного взаємозв’язку між органами влади і широкими верствами громадськості з метою посилення відповідальності й підконтрольності влади, а також прозорості й легітимності її рішень; 3) тим, що досить актуальною на сьогодні залишається проблема залучення широких верств громадськості до процесу підготовки та прийняття політичних рішень через такі заходи як участь у виборах, підготовка експертних висновків та оцінок, діяльність громадських організацій, опитування громадської думки та ін.
    Розвиток комунікаційних мереж в сучасному світі набуває надзвичайно великих масштабів і, в свою чергу, стає найпотужнішим та найвпливовішим засобом формування громадської думки. А тому існує потреба в ретельному аналізі впливу ЗМІ на громадську думку, а також дослідження методик ЗМІ щодо її опитувань.
    Дослідження взаємозв’язку та взаємовпливу влади і громадської думки є важливим напрямком у пізнанні специфіки становлення громадянського суспільства та демократичних перетворень у постсоціалістичних країнах загалом. Саме тому вони привертають неабияку увагу фахівців різних суспільних дисциплін.
    Зокрема дана проблематика розглядалася у більш широкому контексті дослідження постсоціалістичних суспільних трансформацій та становлення громадянського суспільства в Україні та пострадянських країнах. Серед західних дослідників, що присвятили свої праці цій темі, передусім слід відзначити А. Арато [3], З. Баумана [11], Е. Геллнера [32], Й. Зігерта [54], Д. Коена [75], А. Круасана [114], В. Меркеля [114], Г. О'Доннела, К. Оффе [128], А. Пшеворського [145] та інших дослідників. Надзвичайно важливими для розуміння постсоціалістичних трансформацій в Україні та розробка теоретичних і методологічних проблем владних відносин стали дослідження таких українських фахівців, як: В. Андрущенко [2], О. Бабкіна [5], В. Барков [8; 149], В. Бобик [12], В. Бех [18], В. Горбатенко [38], М. Дмитренко [45], В. Журавський [51; 52], В. Кремень [76; 77], В. Литвин [102], М. Михальченко [116; 117], В. Паламарчук [129; 130], Т. Розова [149], М. Степико, М. Хилько [180] та ін. Особливістю цих праць є те, що проблеми демократизації розглядаються авторами у широкому соціально-політичному та культурно-історичному контексті.
    Проблеми становлення громадянського суспільства, формування громадської думки та особливості функціонування влади розглядаються у працях таких українських науковців: В. Баркова [8; 149], Н. Драгомирецької [47], М. Калініченка [60], В. Набруско [118], Г. Почепцова [142], Ф. Рудича [154], А. Фартушного [173] та ін.
    Але зміни, що відбулися у світі наприкінці XX – початку XXI ст., істотно позначилися на теоретичному інструментарії дослідження владних відносин. Попри те, що зберігають свою актуальність класичні суспільствознавчі підходи, викладені М. Вебером, К. Марксом, Т. Парсонсом [133] та іншими визнаними представниками соціальних наук, суттєві уточнення разом з урахуванням соціально-історичних змін, котрих зазнали досліджувані феномени, внесли П. Бурдьо [19; 20], Ю. Габермас [28], К. Доудінг, Дж. Скот, М. Фуко [179], що дозволило розглянути владні відносини і політичні процеси у тісному взаємозв’язку із соціальною комунікацією та соціокультурним виробництвом. Не випадково, що таке удосконалення методології дослідження політичних процесів позначилися на перегляді та переформулюванні методів і завдань державного і соціального управління, діставши вираження в підходах, які привертають увагу до публічної сфери. В цьому випадку вартими уваги виявляються праці Ф. Вебстера, М. Кастельса [62-64], Н. Лумана [105], В. Парсонса [132], В. Сілкі на [158], Л. Моргунова [159], Є. Тавокіна [163], Л. Тевено [164], Н. Шматко [189], К. Шуберта [190] та ін.
    Зв’язок роботи з науковими програмами, планами та темами. Тема і зміст дисертаційного дослідження є складовою частиною комплексної науково-дослідної теми “Проблеми політичної модернізації і трансформації: світовий і український досвід” кафедри політичних наук Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, науковий напрям “Дослідження проблеми гуманітарних наук”, затверджений Вченою радою Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова (протокол № 5 від 25 грудня 2003 року). Тема дисертаційного дослідження затверджена Вченою радою Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова (протокол № 5 від 16 грудня 2004 року).
    Метою дослідження є визначення взаємозв’язку та взаємовпливу між політичною владою та громадською думкою. Ця мета реалізована із залученням широкого кола соціологічного та політологічного матеріалу, що дозволило дослідити особливості формування громадської думки в Україні за часів незалежності.
    Загальну мету дослідження конкретизується у таких дослідницьких завданнях:
    - виявити проблеми функціонування влади та громадської думки на сучасному етапі розвитку української держави;
    - визначити концептуальні та теоретичні засади підходу, спрямованого на дослідження публічної політики;
    - дослідити проблеми сучасного державного управління в Україні;
    - розкрити місце і роль громадської думки в демократичному суспільно-політичному процесі;
    - визначити механізми формування громадської думки та їхніх особливостей за умов пострадянських суспільних перетворень;
    - проаналізувати умови впливу засобів масової інформації на громадську думку в інформаційному просторі українського суспільства.
    Об’єктом дослідження є публічна сфера суспільно-політичного життя, а саме динамічні суспільно-політичні трансформації в Україні пострадянської доби та їхнє відображення у громадській думці.
    Предметом дослідження є взаємозв’язок громадської думки та влади в Україні, зміни у механізмах формування громадської думки, що дістали вираження впродовж останніх років.
    Методологічну основу дослідження складає поєднання загальнонаукових та спеціальних підходів та методів. Серед загальнонаукових застосовувався системний метод дослідження, що дозволило розглянути суспільно-політичні процеси як цілісну систему, специфічним елементом якої є публічна політика як сфера тематизації та обговорення загальнозначущих суспільних проблем.
    Історико-політологічний аналіз дозволив вивчити історію розвитку та формування громадської думки за умов пострадянських трансформацій.
    Метод спостереження дозволив структурувати об’єкт дослідження, виявити основні політичні чинники, що впливають на процес взаємодії громадської думки та влади.
    Статистико-аналітичний метод застосовувався під час аналізу соціологічного матеріалу, що забезпечило дослідження відповідною емпіричною базою та дозволило виявити особливості формування громадської думки. Використовувались також і такі загальнонаукові підходи та методи, як аксіологічний метод, метод конкретизації, інформаційний підхід.
    Серед спеціальних методів використовувалися мережевий підхід та метод порівняння. Мережевий підхід до політики був ефективно застосований для аналізу зв’язків публічних і приватних акторів, вивчення проблем державної влади. Мережі – реальний феномен сьогодення, їх види примножуються та набувають все нових характеристик. Дослідження політичних явищ як мереж дозволяє виявити закономірність їх розвитку, а також взаємодії між собою.
    За допомогою методу порівняння дослідження зорієнтоване на розкриття загальних та особливих рис процесу становлення громадської думки на різних етапах розвитку суспільства.
    Поєднання в дослідженні вищезазначених методів уможливило окреслення перспектив розвитку взаємовідносин влади і громадської думки в Україні та визначення шляхів їхньої оптимізації.
    Наукова новизна одержаних результатів полягає в комплексному дослідженні відносин взаємозв’язку влади і громадської думки. Вона конкретизована в таких положеннях, що виносяться на захист:
    - виявлено, що громадська думка виступає потужним суб’єктом реагування на процес прийняття рішень владними структурами;
    - з’ясовано, що використання у публічній політичній боротьбі даних опитувань громадської думки за легітимацію управлінських рішень свідчить про посилення її ролі як інстанції оцінювання поточних суспільно-політичних процесів і подій. Водночас це робить необхідним привертання уваги до особливостей її формування та тих специфічних механізмів, що перетворюють громадську думку на засіб політичного впливу і політичної боротьби;
    - обґрунтовано, що особливістю суспільно-політичного життя останніх десятиріч стала автономізація публічного політичного простору, тобто формування та зміцнення суто публічних форм взаємодії й боротьби між політичними суб’єктами, що водночас поглиблює і прискорює професійну диференціацію та спеціалізацію всередині самого політикуму, дістаючи вираження у появі нових форм публічної політичної активності. Зокрема, це призвело до появи і посилення впливу особливого типу фахівця – експерта-політолога – професіонала в області політичної інтерпретації, типовим різновидом діяльності якого стало залучення до аргументації даних опитувань громадської думки;
    - доведено, що посилення публічної складової в політичному процесі безпосереднім чином вплинуло на перегляд і удосконалення державного управління, що дістало вираження у потребі узгодження інтересів різних політичних суб’єктів шляхом публічного обговорення тих чи інших управлінських рішень, що вимагає значно більшої комунікативної відкритості та здатності до підтримки діалогу і пошуку компромісів. Внаслідок цього, вимогою до державної політики стає відкритість і прозорість управлінських процесів, а також обґрунтованість дій;
    - уточнені положення, що для України доби постсоціалістичних трансформацій властивим є посилення впливу массмедійних чинників на формування громадської думки разом із зменшенням публічної активності громадян та нерозвиненістю громадянського суспільства, яке будується на горизонтальних зв’язках громадської взаємодії;
    - запропоновано запровадження заходів, спрямованих на розвиток громадянського суспільства, та удосконалення діяльності ЗМІ з метою:
    1) уникнення їхньої подальшої комерціалізації, монополізації та підпорядкованості певним політичним суб’єктам;
    2) перетворення їх на адекватні механізми репрезентації інтересів українського суспільства.
    Теоретичне і практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що положення і висновки дисертації уможливлюють подальші дослідження взаємодії й взаємовпливу влади і громадської думки, а також надають додаткових аргументів в обговоренні специфіки актуальних суспільно-політичних трансформацій в Україні. Положення і висновки дисертаційного дослідження можна використати при концептуалізації і розробці стратегій розвитку громадянського суспільства, реформування державного управління та удосконалення діяльності засобів масової інформації; удосконаленні наявного теоретико-методологічного інструментарію дослідження політичних відносин, державного управління, громадської думки тощо; створенні навчальних програм і спецкурсів з політології та соціології.
    Практична цінність дисертації полягає у можливості реалізації її матеріалів в науково-дослідній та навчальній роботі, просвітницькій діяльності, спрямованій на досягнення співпраці на теренах становлення і розвитку громадянського суспільства в Україні.
    Особистий внесок здобувача. Основні положення, наукова новизна, результати, висновки й рекомендації дисертаційної роботи належать особисто автору. Публікації дисертанта одноосібні.
    Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження доповідалися і обговорювалися на засіданні кафедри політичних наук Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, на ряді міжнародних та міжрегіональних науково-практичних конференцій, а саме: науково-практичній конференції „Філософія та сучасність” (Київ, 2006 р.); ІІІ міжрегіональній науковій конференції „Українська державність: історія і сучасність” (Маріуполь, 2006 р.); міжнародній науково-практичній інтернет-конференції „Правова держава: напрямки та тенденції розбудови в Україні” (Тернопіль, 2007 р.).
    Публікації. За темою дисертації опубліковано 7 робіт, з них 4 статті у фахових виданнях ВАК України, 1 стаття у збірниках наукових праць, 2 – у тезах доповідей на наукових конференціях.
    Структура дисертаційного дослідження. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, поділених на підрозділи, висновків та списку використаних джерел (205 найменувань). Загальний обсяг роботи – 177 сторінки, основний зміст дисертації – 160 сторінок.
  • Список литературы:
  • ВИСНОВКИ


    При розгляді взаємовідносин між владою і громадською думкою в Україні, здійснених в цьому дослідженні, автор виходив з необхідності врахування всієї складності досліджуваної проблематики та необхідності привертання уваги до широкого кола соціально-політичних проблем. Це, в свою чергу, передбачало удосконалення наявної методології та поглядів, як щодо політичної влади, так і громадської думки.
    Спроби визначити сутнісні ознаки владних відносин вказують на складність співвідношення принципових характеристик влади та тих підходів щодо її дослідження, які роблять наголос на діяльнісному або структурному аспекті. Існують принципові відмінності у тлумаченні сутності влади, а саме чи вважати її чимось інтенційним або структурно зумовленим або і тим, й іншим. Окрім цього, наявні визначення виявляються неспроможними співвіднести суперечливі погляди на владу, з одного боку, як на щось репресивне і примусове, з іншого боку – як на щось продуктивне. Влада постає як дискутивне поняття, застосування якого неминуче викликає критичні зауваження щодо цінностей і точок зору. Загальною тенденцією у дослідженні владних відносин можна вважати намагання зменшити відмінності між протилежними підходами, враховуючи можливості як інтенційного, так і структурного способів дослідження влади. В цьому контексті особливої ваги набувають дослідження дискурсивних параметрів здійснення влади, її символічної складової, тобто пов'язаності владних відносин з тими чи іншими уявленнями про світ та суспільний лад, які формують, зміцнюють або, навпаки, руйнують і перетворюють наявні способи здійснення влади. Зазначена тенденція значною мірою викликана і тими, суспільно-політичними зрушеннями як на локальному, так і на глобальному рівні, що спровокували не лише суспільно-політичні трансформації, а й зміни в аналізі та вивченні феномену влади.
    До сучасного державного управління висувається вимога перетворитися на ефективного PR-суб'єкта. Це викликано тим, що, по-перше, в інформаційному суспільстві виграють організаційно-управлінські системи, які найкращим чином спроможні керувати інформацією. Тут найкращим прикладом виявляються корпоративні оргструктури, які швидко реагують мережею своїх філій на нову інформацію. По-друге, саме поняття „ефективна держава” більше не розглядається з позиції „праве/ліве”, тобто з позиції боротьби між соціалістичними та ліберальними поглядами на суспільні процеси. Державний суб'єкт змушений публічно позиціювати себе з метою перманентного виправдання, легітимації своїх заходів. Ця вимога посилюється в добу радикальних суспільно-політичних трансформацій, коли державі доводиться приймати непопулярні рішення з метою реформування суспільного життя.
    Водночас можливість масованого держпіару як обов'язкового забезпечення реформування суспільства повністю залежить від того, наскільки національна політична еліта є консолідованою навколо реформаційного курсу, здійснюваного урядом. Однією з проблем політики реформування на вітчизняному ґрунті є, власне, відсутність на урядовому рівні консолідованої команди реформаторів, попри те, що публічно наміри виступити в цій ролі українські урядовці неодноразово декларували. Втім, специфічним для цих декларацій було те, що вони зазвичай ґрунтувалися радше на проголошуванні найзагальнійших принципів, внаслідок чого ставало важко уявити конкретні кроки в напрямку реалізації політики реформ. Інакше кажучи, за деклараціями не вгадувалося жодної конкретної програми, положення якої мали б обговорюватися в публічній сфері.
    З іншого боку, актуальні зміни у поглядах на державне управління спричинені низкою суспільно-політичних процесів, серед яких одним з найпомітніших стала подальша демократизація управлінської діяльності. Це, в свою чергу, призвело до ускладнення комунікативної структури управління та викликало потребу в налагодженні більш тісної співпраці між її різними складовими. У загальному вигляді ця проблематика дістала вираження у посиленні ролі узгодження інтересів шляхом обговорення тих чи інших управлінських рішень, що вимагало значно більшої комунікативної відкритості та здатності до підтримки діалогу і пошуку компромісів. Визначальним в цьому випадку стало зростання загальної ваги публічної діяльності в процесі державного управління. Внаслідок того, що будь-яке рішення з боку держави стосовно життєвоважливих для суспільства питань виявляється предметом ретельної уваги з боку зацікавлених сторін та, зокрема, ЗМІ, вимогою до державної політики стає відкритість і прозорість управлінських процесів, а також обґрунтованість дій. Все це спричинило перегляд основних положень державного управління, що зумовило появу нових концепцій (новий державний менеджмент, державне урядування, мережевий підхід до управління тощо), відображаючи в такий спосіб посилення ролі PR-діяльності в організації управління.
    Сучасні нормативні уявлення про природу громадської думки передусім виходять з комунікативного бачення соціальних процесів. З цієї точки зору кожної миті у суспільстві взаємодіють різні думки, які у сукупності складають особливе середовище, що в той чи інший спосіб впливає на всіх представників суспільства. Попри те, що громадська думка не відповідає критеріям раціональності, її вплив на соціальні процеси виявляється надзвичайно потужним. Це власне і вимагає досліджувати та брати до уваги результати досліджень громадської думки.
    Втім, нормативні визначення громадської думки варто розглядати не як відображення якоїсь реальності, наявність якої можна встановити завдяки процедурам опитування, а, радше, як ідеологічний вияв самої демократичної системи облаштування суспільно-політичного життя. Громадська думка в цьому випадку є не стільки відображенням, скільки конструктом, що уможливлює, стаючи інстанцією оцінювання поточних суспільно-політичних процесів, узгодження інтенцій та координацію й взаємодію множини політичних суб'єктів шляхом пропонування актуального порядку денного і тематизації наявних суспільних проблем.
    Актуальні дослідження відзначили принципові особливості процесу формування громадської думки в сучасних демократичних суспільствах. Наявними тенденціями стали, по-перше, зменшення участі громадян в суспільно-політичному житті демократичних суспільств та у впливі на розробку державної політики, і, по-друге, зростання ролі засобів масової інформації на процес формування громадської думки. Поглиблення соціального поділу, що дістав вираження в останні десятиріччя, позначилося на зростанні розриву між політичними елітами та широкими верствами населення. Переважну більшість знання про поточні соціально-політичні проблеми громадяни отримують із ЗМІ, що посилює небезпеку маніпуляції з боку домінантних політичних сил, які мають величезний вплив на засоби масової інформації. З іншого боку, такий висновок досліджень вказує на принципові проблеми, пов’язані з подальшим розвитком демократії та посиленням демократичної підзвітності влади. Відновлення участі громадськості в політичному житті шляхом залучення якомога більшої кількості ініціативних громадян до розробки і прийняття політичних рішень та удосконалення діяльності засобів масової інформації виявляються головними орієнтирами сучасної демократичної політики.
    Постала необхідність створення якомога більше громадських ЗМІ, які б розвивали і задовольняли права громадян вільно отримувати інформацію. Метою громадських ЗМІ є задоволення культурних потреб людини і суспільства в цілому, створити таке інформаційне поле, при якому вільно формуються різні погляди в суспільстві, трансляція широкого кола просвітницьких програм, спрямованих на розвиток інтелекту, духовності та моральності нації.
    Визначальною особливістю суспільно-політичних трансформацій в колишніх соціалістичних країнах стало те, що вони відбуваються за принципово нових історичних і політичних умов. Зокрема, їм властива одночасність політичних та економічних змін, чого не було під час становлення демократії в країнах Західної Європи. Додатковим чинником, що ускладнює перехід до демократії є нерозвиненість громадянського суспільства та наявність потужної зовнішньої підтримки діяльності громадських організацій, що привносить в неї неоднозначність і спричиняє регулярні звинувачення у заангажованості зовнішніми політичними гравцями. З іншого боку, становлення партійно-політичних систем збігається у часі з переходом від всеохоплюючих до картельних партій. Це породжує небезпеку „замикання” політичних партій на самих собі, перетворення їх на автономних, незалежних від громадян політичних суб’єктів, які лише під час передвиборчих кампаній звертаються до широких верств. Не випадково, що зміни в українському виборчому законодавстві впродовж років незалежності відбувалися у бік обмеження впливу пересічного виборця на своїх обранців. Все це свідчить про поглиблення комунікаційного розриву між політичними елітами та широкими верствами населення та про необхідність відновлення або створення цього зв’язку шляхом запровадження заходів, спрямованих на підтримку громадських ініціатив і різних форм організації громадян.
    Формування громадської думки в Україні відбувається за умов пострадянських соціально-економічних та політичних трансформацій, що істотно позначається на її характері та особливостях. Загалом за роки незалежності спостерігаються два процеси, що безпосереднім чином впливають на формування громадської думки, – зменшення публічної активності переважної більшості громадян та концентрація їхніх зусиль на приватній сфері. Це позначається на тому, що більшість інформації щодо подій громадського життя громадяни отримують завдяки ЗМІ. Натомість публічна громадська активність пересічного українця вкрай незначна. Особистий досвід не відіграє будь-якої значної ролі у сприйнятті, оцінці та інтерпретації громадянином поточних подій суспільно-політичного життя. Водночас політичні преференції значною мірою опосередковуються історичними та соціокультурними стереотипами, що позначається на ставленні до тих чи інших політичних сил. Внаслідок цього громадська думка стає об’єктом для маніпуляцій з боку останніх, а оцінка історичного минулого виявляється впливовим політичним чинником. Зокрема, це стосується і проблеми регіонального поділу України – регіональні соціокультурні та історичні відмінності уможливлюють їх використання в поточній політичній боротьбі, внаслідок чого ідеологічні відмінності відсуваються на другий план. Визначальну роль в цьому процесі відіграють ЗМІ як головне джерело інформації про актуальне суспільно-політичне життя.
    Досягнення максимального рівня свободи ЗМІ та їхньої громадської відповідальності вимагає не лише заперечення державної цензури, а й зусиль з деконцентрації і громадського регулювання засобів, що перебувають у приватному володінні. Враховуючи величезний розвиток транснаціональних медіа-корпорацій, що поглинають національні, виникає потреба в обмеженні інформаційної влади за допомогою підпорядкування її жорстким законам, що визначають квоти і обмеження на рекламу та перехресне володіння ЗМІ. Медіа-корпорації мають за законом виражати погляди різних груп населення. Наприклад, повинні застосовуватися правові та фінансові стимули для того, щоб гарантувати право доступу до ЗМІ в певні часи для окремих осіб і груп. Реалізація такої програми уможливлюється завдяки створенню альтернативної – громадської форми власності на колегіальній основі для підтримки нових громадських ініціатив у сфері поширення інформації. Так чи інакше поширений в Україні погляд на свободу преси, що віддавав перевагу ринковим механізмам регулювання інформаційного ринку, має бути переглянутий на користь стратегії декомерціалізації ЗМІ, сприятливій для розвитку громадянського суспільства.








    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

    1. Аберкромби Н., Хилл С., Тернер Б.С. Социологический словарь. – М.: „Экономика”, 2004. – 620 с.
    2. Андрущенко В.П. Організоване суспільство. Проблема організації та суспільної самоорганізації в період радикальних трансформацій в Україні на рубежі століть: досвід соціально-філософського аналізу. – К:. ТОВ „Атлант ЮЕмСі, 2005. – 498 с.
    3. Арато А. Концепция гражданского общества: восхождение, упадок и воссоздание // Полис. – 1995. – № 3. – С.48-57.
    4. Арендт Х. Истоки тоталитаризма. – М.: ЦентрКом, 1996. – 672 с.
    5. Бабкіна О. В., Безродний Є.Ф., Горбатенко В.П., Дмитренко С.П., Дорофей В.Т. Політологія: Посібник для студ. вузів / О.В. Бабкіна (ред.), В.П. Горбатенко (ред.). – К. : Видавничий центр „Академія”, 2000. – 366 с.
    6. Бакулев Г.П. Массовая коммуникация. Западные теории и концепции. – М.: Аспект-Пресс, 2005. – 176 с.
    7. Барзилов С.И. Социальная сфера и самоуправление. – Саратов: Приволжское книжное изд-во, 1989. – 142 с.
    8. Барков В.Ю. Социально-политический идеал в массовом сознании Украины. – К. : Стилос, 1999. – 31 с.
    9. Барков В.Ю. Украина сегодня: политические, социальные и национальные детерминанты развития / НАН Украины; Институт философии им. Г.С. Сковороды. – К.: Стилос, 1998. – 196 с.
    10. Батюк В. Еволюція концепцій міжнародної і національної безпеки// Спостерігач. – 1996. – № 25. – С. 2-13.
    11. Бауман З. Индивидуализированное общество. – М.: Логос, 2002. – 325 c.
    12. Бебик В.М. Інформаційно-комунікаційний менеджмент у глобальному суспільстві: психологія, технологія, техніка паблік рилейшенз. – К.: МАУП, 2005. – 440 с.
    13. Бебик В. М. Основи теоретичної та практичної політології. – К.:МАУП, 1994. – 121с.
    14. Бебик В.М. Друковані засоби масової інформації України // Політична думка. – 1994. – № 4. – С. 53-55.
    15. Бек У. Общество риска. На пути к другому модерну. – М.: Прогресс-Традиция, 2000. – 384 с.
    16. Бертран К.-Ж. Этика СМИ и службы безопасности // Масс-медиа, сектор безопасности и власть. – К., 2005 – С. 64-78.
    17. Бессонов Б.Н. Демократия как форма управления в гражданском обществе // Методологические проблемы социального управления. – М.: ШАРК, 1995. – С.72-107.
    18. Бех В.П. Соціальний організм країни. – Запоріжжя: Запорізький державний університет, 1999. – 306 с.
    19. Бурдье П. Практический смысл. – СПб.: Алетейя, 2001. – 562 с.
    20. Бурдье П. Общественное мнение не существует // Бурдье П. Социология политики. – М.: Socio-logos. – С. 159-178.
    21. Бурлацкий Ф.М., Галкин А.А. Современный Левиафан: Очерки политической социологии капитализма. – М.: Политиздат, 1985. – 234 с.
    22. Бухарт Г. Ретроспективный анализ производительности в государственном секторе // Эффективность государственного управления. – М.: Фонд „За экономическую грамотность”, 1998. – С. 46-67.
    23. Валевський О.Л., Ішмуратов А.Т. Політичний конфлікт у сучасній Україні: культурні виміри, структура, принципи аналізу / Рада національної безпеки і оборони України; Національний ін-т стратегічних досліджень. – К., 1997. – 101 с.
    24. Варивода Я. Масова свідомість як об’єкт національної безпеки // Людина і політика. – 2001. – № 2. – С. 8-15.
    25. Ваттимо Д. Прозрачное общество. – М.: Логос, 2002. – 128 с.
    26. Видрін Д. Концепція стратегії безпеки України (Україна у посттоталітарний період) // Розбудова держави. – 1993. – № 5. – С. 36-41.
    27. Витюк В.В. Становление идеи гражданского общества и ее историческая эволюция. – М.: Институт социологии РАН, 1995. – 91 с.
    28. Габермас Ю. Структурні перетворення у сфері відкритості. – Львів: Літопис, 2000. – 300 с.
    29. Гавра Д. П. Общественное мнение и власть: режимы и механизмы взаемодействия // Журнал социологии и социальной антропологии. – 1998. – Т.1 – Выпуск 4. – С. 12-19.
    30. Ганжуров Ю. Політична комунікація. Лоза і корінь діалогової моделі // Віче. – 2004. – № 11. – С. 8-16.
    31. Геєць В. Державність України. На шляху до громадянського суспільства // Віче. – 1995. – № 5. – С. 3-16.
    32. Геллнер Э. Условия свободы: Гражданское общество и его исторические суперники. – М.: Ad marginem, 1995. – 222 с.
    33. Герст П., Томсон Г. Сумніви в глобалізації. – К.: K.I.C. – 2002. – 257 с.
    34. Геоэкономика. Господство экономического пространства. – М.: Ad marginem, 1997. – 213 с.
    35. Гнатцов О.Г. Управління інформаційними ресурсами в системі прийняття рішень з проблем національної безпеки України // Стратегічна панорама. – 2001. – №3-4. – С. 43-45.
    36. Гончаренко А., Джангужин Р., Лисицын Э. Гражданский контроль и система национальной безопасности // Зеркало недели. – 2002. – №35. – 14 вересня. – С. 12-18.
    37. Гончаренко О.М., Лисицин Е.М., Вагапов В.Б. Поняття національної безпеки в контексті національних інтересів України // Наука і оборона. – 2002. – №1. – С. 18-24.
    38. Горбатенко В.П., Бутовська І.О. Політичне прогнозування / Міжрегіональна академія управління персоналом. – К.: МАУП, 2005. – 152 с.
    39. Государственная политика и управление. Часть 1. Концепции и проблемы государственной политики и управления. – М.: „Российская политическая энциклопедия”, 2006. – 384 с.
    40. Громадянське суспільство в Україні: проблеми становлення / Сіренко В.Ф., Тимошенко В.І., Ковальчук Т.І. та ін. – К.: Логос, 1997. – 124 с.
    41. Громадянське суспільство і правова держава: проблеми становлення. Зб. наук. праць. – К.: Міжнародна фінансова агенція, 1997. – 78 с.
    42. Даль Р. Демократия и ее критики. – М.: РОССПЭН, 2003. – 576 с.
    43. Данільян О.Г., Дзьобань О.П., Панов М.І. Національна безпека України: сутність, структура та напрямки реалізації. – Харків: Фоліо, 2002. – 285 с.
    44. Девятко И.Ф. Методы социологического исследования. – М.: КДУ, 2006. – 296 с.
    45. Дмитренко М.А. Суспільні трансформації та політичні аспекти загроз національній безпеці України: Монографія. – К.: Знання України, 2006. – 348 с.
    46. Драгоманов М.П. Вопрос об историческом значении Римской империи и Тацит. – К.: Университетская типография, 1869. – Ч.1. – 212 с.
    47. Драгомирецька Н.М. Теоретичний аналіз комунікативної діяльності державного службовця. – Одеса: Астропринт, 2005. – 280 с.
    48. Дубас О.П. Інформаційний розвиток сучасної України у світовому контексті. – К.: Ґенеза, 2004. – 208 с.
    49. Дубин Б.В. Интеллектуальные группы и символические формы: очерки социологии современной культуры. – М.: Новое издательство, 2004. – 352 с.
    50. Дубицкая В.П. Телевидение. Мифотехнологии в электронных средствах массовой информации. – М.: Институт социологии РАН, 1998. – 143 с.
    51. Журавський В.С. Политический процесс в Украине: анализ, поиски, решения. – К.: УФІМБ, 1995. – 128 с.
    52. Журавський В.С., Кучеренко О.Ю., Михальченко М.І. Політична еліта України: теорія і практика трансформації. – К.: Логос, 1999. – 262 с.
    53. Землянова Л.М. Современная американская коммуникативистика. – М.: МГУ, 1995. – 215 с.
    54. Зигерт Й. Гражданское общество в России [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://magazines.ru/oz/2005/6/. – Заголовок з екрану.
    55. Іванов В.Ф. Соціологія масової комунікації. – Черкаси: ЧДУ, 2003. – 193 с.
    56. Иванов Д.В. Виртуализация общества. Версия 2.0. – СПб.: Петербургское востоковедение, 2002. – 224 с.
    57. Ігнат'єв М. Про громадянське суспільство // Сучасність. – 1995. – № 10. – С. 70-77.
    58. Інформаційні потреби населення України в умовах трансформації суспільства. Матеріали соціологічних читань' 98. – К.: Видавничий центр „ДрУк”, 1999. – 128 с.
    59. Исаков А. Информационный тероризм // Обозреватель. – 2002. – № 5-6. – С. 28-33.
    60. Калініченко М. Влада громадянського суспільства: Монографія. – Суми: ВТД „Університетська книга”, 2006. – 175с.
    61. Карлсон Дж. Телевизионное развлечение и политическая социализация // Назаров М.М. Массовая коммуникация в современном мире: методология анализа и практика исследований. – М.: УРСС, 2002. – 220-230 с.
    62. Кастельс М. Информационная эпоха. – М.: ГУ ВШЭ, 2000. – 608 с.
    63. Кастельс М. Могущество самобытности // Новая постиндустриальная волна на Западе. – М.: Академия, 1999. – С. 292-308.
    64. Кастельс М. Становление общества сетевых структур // Новая постиндустриальная волна на Западе. – М.: Академия, 1999. – С. 492-505.
    65. Кац Р., Мэир П. Изменяющиеся модели партийной организации и партийной демократии: возникновение картельных партий // Партии и выборы: Хрестоматия. – Ч.1. – М.: ИНИОН, 2004. – 478 c.
    66. Кин Дж. Средства массовой информации и демократия. – М.: Памятники исторической мысли, 1994. – 177 с.
    67. Климов И.А. Телевидение: модальность существования // Социс. – 2005. – № 10. – С. 38-45.
    68. Климов И. Социальный запас знания [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://bd.fom.ru/cat/journ_socrea. – Заголовок з екрану.
    69. Комаровский В. С. Государственная Служба и средства массовой информации (Курс лекций). – Воронеж: Издательство Воронежского Государственного Университета, 2003. – 114 с.
    70. Коммуникационный менеджмент: социально-философское введение. – Екатеринбург: Аскор, 2001. – 68 с.
    71. Конституція України // Відомості Верховної Ради. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
    72. Короткий оксфордський політичний словник. – К.: „Основи”, 2005. – 789 с.
    73. Коркюф Ф. Новые социологии. – М.: Институт экспериментальной социологии, 2002. – 346 c.
    74. Косевцов В.О., Зінько І.Ф. Національна безпека України: проблеми та шляхи реалізації пріоритетних національних інтересів / Рада національної безпеки і оборони України; Національний ін-т стратегічних досліджень. – К., 1996. – 54 с.
    75. Коэн Д.Л., Арато Э. Гражданское общество и политическая теория. – М.: Весь мир, 2003. – 784 с.
    76. Кремень В.Г., Табачник Д.В., Ткаченко В.М. Україна: альтернативи поступу (критика історичного досвіду). – К.: ARC-UKRAINE, 1996. – 793 с.
    77. Кремень В.Г., Ткаченко В.М. Україна: шлях до себе. Проблеми суспільної трансформації. – К.: Видавничий центр „ДрУк”, 1998. – 448с.
    78. Кривоносов А.Д. PR-текст в системе публичных коммуникаций. – СПб.: Петербургское Востоковедение, 2002. – 288 с.
    79. Крисаченко В.С., Степико М.Т., Власюк О.С., Барков В.Ю. та ін. Українська політична нація: ґенеза, стан, перспективи / За ред. В.С. Крисаченка . – К.: НІСД, 2004. – 648 с.
    80. Крохмаль Н.В. Історичні форми саморегуляції соціального процесу. – Запоріжжя: Просвіта, 2004. – 144 с.
    81. Куглер Ричард Л. Национальная безопасность в условиях глобализации хаотического мира: действия США и Европы // Единство Запада и трансатлантическая безопасность – перед лицом испытаний. – Центр им.Маршалла. – 2002. – № 4. – июнь. – С. 24-36.
    82. Культура имеет значение. Каким образом ценности способствуют общественному прогрессу / Под ред. Л.Харрисона и С.Хантингтона. – М.: Московская школа политических исследований, 2002. – 320 с.
    83. Купцов А. Манипулятивная составляющая социального взаимодействия в контексте политического маркетинга // Социология: теория, методы, маркетинг. – 2004. – № 2. – С. 27-36.
    84. Куренной В. Медиа: средства в поисках целей // Отечественные записки. – 2003. – №4. – С. 35-42.
    85. Кучма И. Медиа и власть: современные концепции // Социология: теория, методы, маркетинг. – 2004. – № 2. – С. 18-26.
    86. Лазоренко О. Модернізаційна еліта і розбудова громадянського суспільства в Україні // Сучасність. – 2004. – № 2. – С. 37-49.
    87. Левада Ю. Ищем человека. Социологические очерки, 2000-2005. – М.: Новое издательство, 2006. – 384 с.
    88. Легеза Я.О. До питання про роль засобів масової інформації у формуванні громадської думки // Політологічний вісник. – 2005. – Випуск 19. – С. 322-330.
    89. Легеза Я.О. Громадська думка як складова процесу державотворення в Україні // Матеріали ІІІ міжрегіональної наукової конференції „Українська державність: історія та сучасність”. – Маріуполь, 2006. – С. 12-13.
    90. Легеза Я.О. Особливості взаємодії громадської думки та влади в Україні // Нова парадигма. – 2007. – Випуск 61. – С. 101-109.
    91. Легеза Я.О. Трансформації в суспільно-політичному житті та становлення публічної політики // Нова парадигма. – 2007. – Випуск 62. – С. 136-143.
    92. Легеза Я.О. Формування громадської думки в умовах пострадянських суспільно-політичних трансформацій // Стратегічні пріоритети. – 2007. – Випуск 1(2). – С. 65-70.
    93. Легеза Я.О. Державне управління за умов трансформації владних відносин // Політологічний вісник. – 2007. – Випуск 24. – С. 212-224.
    94. Легеза Я.О. Вплив засобів масової інформації на розбудову правової держави // Матеріали міжнародної науково-практичної інтернет-конференції „Правова держава: напрямки і тенденції її розбудови в Україні”. – Тернопіль, 2007. – С. 42-45.
    95. Леггеви К. Транснациональные движения и вопрос демократии [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// www. magazines.russ.ru/nz/2005/1/le1.html. – Заголовок з екрану.
    96. Ледяев В.Г. Власть: концептуальный аналіз. – М.: РОССПЭН, 2000. – 384 с.
    97. Ледяєв В., Ледяєва О. Многомерность политической власти: концептуальные дискуссии // Логос. – 2003. – №4-5. – С. 20-38.
    98. Ленем Р.А. Електронне слово: демократія, технологія та мистецтво. – К.: Ніка-Центр, 2005. – 376 с.
    99. Ленуар Р. Социальная власть публичного выступления// Поэтика и политика. Альманах Российско-французского центра социологии и философии Института социологии РАН. – СПб.: Алетейя, 1999. – С.167-192.
    100. Лещенко Л. Національні інтереси України та її зовнішньополітична стратегія // Політика і час. – 1992. – № 7. – С. 12-17.
    101. Линч Дж. Reporting the World: этические проблемы международных новостей // Масс-медиа, сектор безопасности и власть. – 2005. – С. 81-92.
    102. Литвин В. М. Україна: досвід та проблеми державотворення (90-ті роки ХХ ст.) / НАН України; Інститут історії України / В.А. Смолій (відп. ред.). – К.: Наукова думка, 2001. – 560 с.
    103. Литвиненко О. Інформаційна безпека і національна безпека // Нова політика. – 1999. – № 5. – С. 17-22.
    104. Литвиненко О.В. Інформаційні впливи та операції. – К.: НІСД, 2003. – 240 с.
    105. Луман Н. Реальность массмедиа. – М.: Праксис, 2005. – 256 с.
    106. Любарский Г. Постгэллаповские методы опросов общественного мнения: прогноз прогнозов [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://bd.fom.ru/cat/journ_socrea/ number_06_06. – Заголовок з екрану.
    107. Любарский Г. Размышления о системах, состоящих из неосведомленных граждан [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://bd.fom.ru/cat/journ_socrea. – Заголовок з екрану.
    108. МакКуэйл Д. Массовая коммуникация и общественный интерес: к вопросу о социальной теории структуры и функционирования медиа. – М.: Праксис, 2000. – 124 с.
    109. Манжола П.Г. Взаємодія влади та громадян: практика легітимації інститутів влади у новітній історії України // Стратегічні пріоритети. – 2007. – № 1(2). – С.58-65.
    110. Манжола П.Г. Форми участі громадськості у діяльності органів влади та прийнятті політичних рішень // Стратегічні пріоритети. – 2007. – № 4(5). – С.13-19.
    111. Массовая информация и общественное мнение молодежи. – К.: Наукова думка, 1990. – 288 с.
    112. Машлыкин В.Г. Некоторые меры борьбы с современным информационным тероризмом // Политические технологии и PR против международного терроризма. Доклады Института Европы РАН. – М.: Socio-logos, 2002. – С.22-24.
    113. Меркель В. Теории трансформации. Структура или актор, система или действие? // Повороты истории. Постсоциалистические трансформации глазами немецких исследователей: В 2 т. – Т.1. – СПб.; М.; Берлин: Европейский университет в Санкт-Петербурге, 2003. – С. 55-88.
    114. Меркель В., Круассан А. Формальные и неформальные институты в дефектных демократіях // Повороты истории. Постсоциалистические трансформации глазами немецких исследователей: В 2 т. – Т.1. – СПб.; М.; Берлин: Европейский университет в Санкт-Петербурге, 2003. – С.246-289.
    115. Михальченко Н.И. Украинское общество: трансформация, модернизация или лимитроф Европы? – К.: Український Центр духовной культуры, 2001. – 440 с.
    116. Михальченко М.І., Журавський В.С., Танчер В.В. Соціально-політична трансформація України: реальність, міфологеми, проблеми вибору. – К.: Логос, 1997. – 178 с.
    117. Михальченко М., Самчук З. Україна доби межичасся. Блиск та убозтво куртизанів. – К.: Відродження, 1998. – 288 с.
    118. Набруско В.І. Формування громадської думки в умовах легітимації політичної влади (масовокомунікативний вимір): Дис. ... кандидата політ. наук: 23.00.03; Захищена 28.03.2006. – К., 2006. – 192 с.
    119. Назаров М.М. Массовая коммуникация в современном мире: методология анализа и практика исследований. – М.: УРСС, 2002. – 239 с.
    120. Неклеса А.И. Гностические корни постсовременности // Восток. – 2002. – № 1. – С.41-50.
    121. Ноэль-Нойман Э. Общественное мнение. Открытие спирали молчания. – М.: Прогресс-Академия, Весь мир, 1996. – 352 с.
    122. Ожеван М.А. „Постманхеттенський” вимір сучасної культури безпеки // Стратегічна панорама. – 2002. – № 2. – С.52-59.
    123. Ослон А. Мир теорий в эпоху „охвата” [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://bd.fom.ru/cat/journ_socrea. – Заголовок з екрану.
    124. Ослон А. Опросы общественного мнения как коммуникативная проблема [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://bd.fom.ru/cat/journ_socrea. – Заголовок з екрану.
    125. Ослон А. Опросы общественного мнения как смысловая проблема [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://bd.fom.ru/cat/journ_socrea. – Заголовок з екрану.
    126. Ослон А. Общественное мнение в контексте социальной реальності [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://bd.fom.ru/cat/journ_socrea. – Заголовок з екрану.
    127. Ослон А. Опросы общественного мнения и общество [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://bd.fom.ru/cat/journ_socrea. – Заголовок з екрану.
    128. Оффе К. Дилемма одновременности: демократизация и рыночная экономика в Восточной Европе // Повороты истории. Постсоциалистические трансформации глазами немецких исследователей: В 2 т. – Т.2. – СПб.; М.; Берлин: Европейский университет в Санкт-Петербурге, 2003. – 368 с.
    129. Паламарчук В.М. Соціальна трансформація суспільства і національні інтереси України. – К.: НІСД, 1995. – 34 с.
    130. Паламарчук В.М., Литвиненко О.В., Янішевський С.О. Трансформації демократії та пошук стратегії суспільно-політичного розвитку України: Монографія. – К.: НІСД, 2003. – 120 с.
    131. Панарин А.С. Философия политики. – М.: Новая школа, 1996. – 424 с.
    132. Парсонс В. Публічна політика: Вступ до теорії й практики аналізу політики: Пер. з англ. – К.: Вид. дім „Києво-Могилянська академія”, 2006. – 549 с.
    133. Парсонс Т. Система современных обществ: Пер. с англ. – М.: Аспект Пресс, 1998. – 270 с.
    134. Пауєлл У., Смит-Дор Л. Сети и хозяйственная жизнь // Западная экономическая социология: Хрестоматия современной классики. – М.: РОССПЭН, 2004. – С.227-230.
    135. Петрова А.А. Массовые опросы, дискурс элиты и идеал просвещенного гражданина // Цаллер Дж. Происхождение и природа общественного мнения. – М.: Институт фонда „Общественное мнение”, 2004. – С. 6-22.
    136. Політична безпека України: концептуальні засади та система забезпечення. – К.: Стилос, 1998. – 91 с.
    137. Політична система і громадянське суспільство: європейські і українські реалії: Монографія / За заг. ред. д.і.н., проф. А.І. Кудряченка. – К.: НІСД, 2007. – 396с.
    138. Політична система сучасної України: особливості становлення, тенденції розвитку: Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти / За ред. Ф.М. Рудича. – К.: Парламентське вид-во, 2002. – 327 с.
    139. Політологічний енциклопедичний словник / В.П.Горбатенко, А.Н.Саприкін, Ю.С.Шемчушенко, В.Д. Бабкін. – К.: Ґенеза, 1997. – 395с.
    140. Политология / Под ред. Б.И. Краснова. – М.: Издательский центр „Академия”, 1995. – 571 с.
    141. Посібник з участі громадськості. – К.: МЦПД, 2002. – 149 с.
    142. Почепцов Г.Г. Паблик рилейшенз для профессионалов. – М.: Релф-бук; К.: Ваклер, 1999. – 624 с.
    143. Правова основа нової політичної системи України. – К.: Логос, 1996. – 136 с.
    144. Прибиткова І. У пошуках нових ідентичностей: Україна в етнорегіональному вимірі // Соціологія. – 2001. – №3. – С.70-83.
    145. Пшеворский А. Демократия и рынок. Политические и экономические реформы в Восточной Европе и Латинской Америке. – М.: РОССПЭН, 2000. – 320 с.
    146. Рельик Д. Пролиферация или плюрализм? СМИ в посткоммунистических обществах // Масс-медиа, сектор безопасности и власть. – К., 2005 – С.51-63.
    147. Реут Д.В. Роль средств массовой информации в интеграции общества как единственном способе ликвидации социальной базы терроризма // Политические технологии и PR против международного терроризма. Доклады Института Европы РАН. – М., 2002. – С.106-111.
    148. Роджерс Э., Агарвала-Роджерс Р. Коммуникация в организациях. – М.: Экономика, 1980. – 110 с.
    149. Розова Т.В., Барков В.Ю. Специфика становления гражданского общества в Украине. – Одесса: „Юридична література”, 2003. – 336 с.
    150. Розумний М. Суспільні ідеї як чинник націотворення // Сучасність. – 2005. – № 6. – С.38-56.
    151. Ротар Н.Ю. Форми участі населення у політичних процесах. – Чернівці: Рута, 2004. – 80 с.
    152. Рубцов В.П. Засоби громадської участі. Науково-практичний збірник модельних місцевих нормативних актів. – К.: Екософія, 2003. – 100 с.
    153. Руденко Ю.Ю. Політична свідомість українського суспільства в трансформаційний період: чинники формування (політологічний аналіз): Дис. ... кандидата політ. наук: 23.00.02; Захищена 31.10.2003. – К., 2003. – 181 с.
    154. Рудич Ф. Громадянське суспільство в Україні: віражі і перспективи сходження // Віче. – 2004. – № 6. – С. 39-48.
    155. Саламатов В., Косолапов В., Гірник А. Національні інтереси України: структура суб’єктивних уявлень // Вісник АН України. – 1994. – № 1. – С.72-76.
    156. Сарафанов В.И. PR как информационно-технологическое обеспечение современных организационно-управленческих систем // Организационно-управленческие системы информационного общества: теоретические и методологические проблемы. – М.: РАН ИНИОН, 2003. – С.80-93.
    157. Сиберт Ф.С., Шрамм У., Питерсон Т. Четыре теории прессы. – М.: Нац. ин-т прессы: Вагриус, 1998. – 223 с.
    158. Силкин В.В. Модернизация государственного управления // Социология власти. – 2005. – № 3. – С. 51-56.
    159. Сморгунов Л.В. Управление в условиях неопределенности: в поисках моделей устойчивого развития // Сравнительное государственное управление: теория, реформы, эффективность. – СПб, 2000. – 178 c.
    160. Соснін О. Інформаційні ресурси – заручники інтересів // Віче. – 2004. – № 7. – С. 53-56.
    161. Социологические проблемы общественного мнения и деятельности средств массовой информации. – М.: ИСИ, 1979. – 132 с.
    162. Стегній О., Чурілов М. Регіоналізм в Україні як об’єкт соціологічного дослідження – К.: Либідь, 1998. – 176 с.
    163. Тавокин Е.П. СМИ как фактор информации по обеспечению реформ // Социс. – 2005. – № 10. – С.46-57.
    164. Тевено Л. Организованная комплексность: конвенции координации и композиция экономических образований // Западная экономическая социология: Хрестоматия современной классики. – М.: РОССПЭН, 2004. – С.281-286.
    165. Теория и методы в социальных науках. – М.: РОССПЭН, 2004. – 288с.
    166. Том Н. Тенденции и перспективы развития управления персоналом // Проблемы теории и практики управления. – 2000. – № 6. – С. 95-100.
    167. Тощенко Ж.Т. Фантомы общественного сознания и поведения // Социс. – 2004. – № 12. – С. 3-16.
    168. Українське державотворення: невитребуваний потенціал: Словник-довідник. – К.: Либідь, 1997. – 559 с.
    169. Українське суспільство: соціологічний моніторинг 1994-2003. – К.: Інститут соціології НАН України, 2003. – 127 с.
    170. Український соціум / Власюк О.С., Крисаченко В.С., Степико М.Т. та ін. – К.: Знання України, 2005. – 792 c.
    171. Уард С.Дж. Этика глобальной журналистики: этика во время террора // Масс-медиа, сектор безопасности и власть. – К., 2005 – С.107-119.
    172. Уэбстер Ф. Теории информационного общества. – М.: Аспект Пресс, 2004. – 400 с.
    173. Фартушний А.А. Українська національна ідея як підстава державотворення / Національний ун-т "Львівська політехніка". – Львів: Вид-во Національного ун-ту "Львівська політехніка", 2000. – 307с.
    174. Федоров А.В. Информационная безопасность и супертерроризм // Политические технологии и PR против международного терроризма. Доклады Института Европы РАН. – М., 2002. – С. 34-47.
    175. Флигстин Н. Рынки как политика: политико-культурный подход к рыночным институтам // Западная экономическая социология: Хрестоматия современной классики. – М.: РОССПЭН, 2004. – С. 185-190.
    176. Филлипс Л.Дж., Йоргенсен М.В. Дискурс-анализ. Теория и метод. – Харьков: Гуманитарный центр, 2004. – 336 с.
    177. Фінклер Ю.Е. Мас-медіа та влада: технологія взаємин. – Львів: Аз-Арт, 2003. – 212 с.
    178. Фрумкина Р. Общественное мнение и неосведомленные граждане [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://bd.fom.ru/cat/journ_socrea. – Заголовок з екрану.
    179. Фуко М. Воля к истине. – М.: Касталь, 1996. – 448 с.
    180. Хилько М.І. Екологічна політика: зміст, структура, реалізація (соціально-філософський аспект): Автореф. дис. ... доктора філос. наук / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. – К., 2001. – 38 с.
    181. Цаллер Д. Происхождение и природа общественного мнения. – М.: Институт фонда «Общественное мнение», 2004. – 559 с.
    182. Шарков Ф.И., Баранова В.И. Аудитория и мониторинг СМИ // Социс. – 2005. – №10. – С. 16-20.
    183. Шевченко А.В. Глобальная коммуникация и национальные информационные идентичности // Социология власти. – 2005. – № 3. – С.45-50.
    184. Шевченко В.О., Іващенко М.М. Концепція національних інтересів України. – К.: Слов’янський світ, 1996. – 64 с.
    185. Широков Г. К. Международное разделение труда и глобализиция // Восток. – 2001. – № 3-4. – С. 34-46.
    186. Шампань П. Делать мнение: новая политическая игра. – М.: Socio-logos,1997. – 317 с.
    187. Шляхтун П.П. Політологія (теорія та історія політичної науки): Підручник. – 3-тє вид., стер. – К.: Либідь, 2005. – 576 с.
    188. Шматко Н.А. Плюрализация социального порядка и социальная топология // Социологические исследования. – 2001. – №9. – С.14-18.
    189. Шматко Н.А. Феномен публичной политики // Социологические исследования. – 2001. – №7. – С. 106-107.
    190. Шуберт К. Логика структуры, логика субъектов и логика инновации: концепция сетей и анализ сфер политики // Методические подходы политологического исследования и метатеоретически
  • Стоимость доставки:
  • 150.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины