ІНТЕГРОВАНИЙ ОБРАЗ КРАЇНИ ЯК СКЛАДОВА ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ СУСПІЛЬСТВА



  • Название:
  • ІНТЕГРОВАНИЙ ОБРАЗ КРАЇНИ ЯК СКЛАДОВА ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ СУСПІЛЬСТВА
  • Альтернативное название:
  • ИНТЕГРИРОВАННЫЙ ОБРАЗ СТРАНЫ КАК СОСТАВЛЯЮЩАЯ ПОЛИТИЧЕСКОЙ КУЛЬТУРЫ ОБЩЕСТВА
  • Кол-во страниц:
  • 202
  • ВУЗ:
  • Київський національний університет імені Тараса Шевченка
  • Год защиты:
  • 2008
  • Краткое описание:
  • Київський національний університет імені Тараса Шевченка
    Інститут журналістики



    На правах рукопису



    ЩЕГЕЛЬСЬКА ЮЛІЯ ПАВЛІВНА




    УДК 32.019.51:304.444


    ІНТЕГРОВАНИЙ ОБРАЗ КРАЇНИ ЯК СКЛАДОВА ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ СУСПІЛЬСТВА



    23.00.03 – політична культура та ідеологія



    дисертація на здобуття наукового ступеня
    кандидата політичних наук





    Науковий керівник
    МЕЛЕЩЕНКО О. К.
    доктор філологічних наук, професор







    Київ – 2008






    ЗМІСТ

    ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ, СИМВОЛІВ, ОДИНИЦЬ, СКОРОЧЕНЬ І ТЕРМІНІВ 4
    ВСТУП 5
    РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-ІСТОРИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ІНТЕГРОВАНОГО ОБРАЗУ КРАЇНИ
    1.1. Національна політична культура – основа самоідентифікації соціуму та способу представлення країни в світі 17
    1.2. Становлення інтегрованого образу країни в історичній ретроспективі
    27
    1.3. Концепція інтегрованого образу країни
    41
    Висновки до розділу 1 59
    РОЗДІЛ 2 ДОСВІД РЕСПУБЛІКИ ПОЛЬЩА ЗІ СТВОРЕННЯ ПОЛІТИЧНОГО БРЕНДУ КРАЇНИ
    2.1. Відмітні риси політичної культури Республіки Польща 61
    2.2. Створення державного бренду Республіки Польща як основи діяльності з виконання комплексної програми вступу країни до Європейського Союзу 79
    2.3. Змістова і організаційна складові та гармонограм здійснення інформаційного забезпечення програми євроінтеграції Республіки Польща 86
    Висновки до розділу 2 96
    РОЗДІЛ 3 ІНТЕГРОВАНИЙ ОБРАЗ УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ СТРАТЕГІЧНИХ ПРІОРИТЕТІВ ДЕРЖАВИ
    3.1. Основні характеристики політичної культури українського суспільства у контексті просторово-часових змін
    98
    3.2. Концепція інтегрованого образу України: мета, зміст і структура
    126
    3.3. Використання іноземного досвіду у формуванні інституційно-організаційних засад, створенні структур та каналів просування інтегрованого образу України 143
    Висновки до розділу 3

    ВИСНОВКИ
    150

    152
    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
    159






    ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ, СИМВОЛІВ, ОДИНИЦЬ, СКОРОЧЕНЬ І ТЕРМІНІВ

    Авторитет – позитивна репутація.
    Ансамбліювання – принцип взаємодії на основі рівноправності, взаємодоповнюваності та узгодження інтересів.
    БК – бренд країни.
    ІНБ – індекс національних брендів.
    ІПБ – Інститут польського бренду.
    ІО – інтегрований образ.
    [І]О – [історичний] образ.
    ІОК – інтегрований образ країни.
    [І]ОК – [історичний] образ країни.
    ПК – політична культура.
    ПНМ - Програма національного маркетингу.
    Промоція – за визначенням польських дослідників М. Боруца та М. Клочка „національна промоція – це цілісний комплекс комунікаційних дій країни, що будує на основі провідної ідеї виразний і шанований національний бренд” [цит. за 369].
    РП – Республіка Польща
    РФ – Російська Федерація
    Ј – знак фунта стерлінгів Великої Британії.








    ВСТУП

    Актуальність теми. У сучасному світі зрілість і якість політичної культури, а також рівень розвитку політикуму, громадської, наукової, культурної й бізнесової еліти та самого суспільства кожної держави, наявність у ній відповідних владних, недержавних і бізнесових інститутів, спроможних забезпечити максимально сприятливі умови життєдіяльності нації, є основою й одними з вирішальних чинників реалізації ефективної внутрішньої та зовнішньої політики як засобу досягнення стратегічних національних інтересів.
    Виходячи з мети, об’єкта та предмета дослідження, використано поняття „держава”/”країна” у прийнятому в англо-американській науковій і політичній традиції сенсі „nation-state” (нація-держава).
    В умовах глобалізації, інформатизації, а також інтеграції країн до різного роду міжнародних об’єднань, угруповань та організацій практично для всіх держав світу дедалі більшої актуальності набуває захист власного суверенітету в системі міжнародних відносин, збереження національної ідентичності, забезпечення оптимальних внутрішніх і зовнішніх умов здійснення державоутворювальною нацією її цивілізаційної місії. При цьому слід підкреслити, що найуразливішою сферою суспільного життя країн є національна культура. Як акцентує В. Різун: „ ідея глобальної культури й глобалізації світових суспільних просторів має негативний компонент, пов’язаний з макдональдизацією, стереотипізацією поведінки людей, що входять у глобальну систему, так і з масифікацією, тобто втягуванням людини в запрограмовану на певну поведінку масу людей. Все це руйнує національні цінності країни, яка потрапляє в систему глобальної культури, і підпорядковує її інтересам панівної нації в глобальній системі” [229, с. 25].
    Згадані фактори мають вирішальне значення для України, в якій процеси суверенного державотворення збіглись у часі й просторі з глобальними геополітичними і цивілізаційними змінами на світовій арені та були обтяжені глибокою системною кризою, породженою розпадом СРСР і крахом системи політичних, економічних, соціальних та іншого роду відносин так званого реального соціалізму.
    Національна політична культура є ключем до аналізу, розуміння і пояснення реалій життя та прогнозування розвитку ситуації у владних відносинах, у взаємодії між політичною системою та суспільством, у двосторонніх взаєминах між державами і взаєминах між країнами в межах наднаціональних структур, таких як Європейський Союз, НАТО, СОТ тощо, оскільки політична культура має такі важливі функції, як ідентифікація (самоідентифікація), орієнтація, адаптація, соціалізація, комунікація, інтеграція, а також презентація (представлення) країни як нації-держави. Здійснення цих важливих для забезпечення життєдіяльності кожної країни функцій уможливлює те, що політична культура в загальному сенсі є синтезом світової та національних політичних культур. Функція презентації реалізується через механізм промоції. З огляду на широке використання маркетингового терміна „промоція” у сучасній українській мові доцільно включити його у політологічний дискурс.
    Національна політична культура зазвичай є екстраполяцією або ж формуванням нової політичної культури, відмінної від світових моделей. Вона включає як зовнішню, так і внутрішню специфіку (відмінні характеристики) самої держави (геополітичне положення, роль і позиція в світі, а також стан соціальної, економічної, політичної та інших сфер суспільного життя тощо).
    На основі й у межах політичної культури як сукупності історичного досвіду, пам’яті національних і соціальних спільнот, а також окремих особистостей, які сприяли утворенню відносно стійких світоглядних і ціннісних переконань, настанов, уявлень та моделей поведінки, що проявляються в діяльності суб’єктів політичного процесу та забезпечують відтворення політичного життя суспільства на засадах наступності, у ХХ столітті сформувалася її нова важлива складова – інтегрований образ країни.
    Пропонована в дисертаційному дослідженні концепція інтегрованого образу країни, що є свого роду ДНК політичної культури, має винятково важливе значення для реалізації стратегії розвитку України як її концептуальний стрижень і, як така, потребує ґрунтовного комплексного розвитку.
    Актуальність теми дослідження зумовлена, зокрема, потребою наукового-теоретичного осмислення феномену інтегрованого образу країни й обґрунтування його ролі як стрижня політичної культури нації, фундаменту національної єдності та коду її цивілізаційного розвитку; необхідністю використання можливостей, що їх надає створення інтегрованого образу країни, для оптимізації умов виживання, сталого розвитку та експансії Української держави в світі; важливістю здійснення на основі інтегрованого образу країни комплексу заходів з інформаційного забезпечення та супроводження інтеграції України у світовий політичний, економічний та інформаційно-культурний простір; нагальністю формування засобами промоції на основі інтегрованого образу країни позитивного сприйняття і ставлення політикуму та населення зарубіжних країн до України й українців.
    Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано у межах комплексних науково-дослідницьких програм Київського національного університету імені Тараса Шевченка „Наукові проблеми державотворення України” (номер державної реєстрації 019U015201), “Система масової комунікації та світовий інформаційний простір” (номер державної реєстрації 01БФ045-01) і науково-дослідницької теми кафедри міжнародної журналістики Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка „Українська журналістика в контексті світової”, а також науково-дослідницького проекту Національного інституту стратегічних досліджень при Президентові України “Гуманітарний розвиток України: стан та перспективи” (номер державної реєстрації 0104U000898).
    Обраний напрям дисертаційного дослідження безпосередньо пов’язаний із Законом України „Про інформацію” (1992 р.), Постановою Верховної Ради України “Про Основні напрями зовнішньої політики України” (1993 р.), Постановою Верховної Ради України “Про Кон¬цепцію (основи державної політики) національної безпеки України” (1997 р.), „Програмою інтеграції України до Європейського Союзу”, схваленою Указом Президента № 1072/2000 від 14 вересня 2000 р., Програмою “Інвестиційний імідж України” (2002 р.), “Державною програмою забезпечення позитивного іміджу України на 2003 – 2006 роки” (2003 р.), „Концепцією Державної програми формування позитивного міжнародного іміджу України на 2008 – 2011 роки” (2008 р.).
    Мета дослідження полягає у теоретичному опрацюванні та визначенні сутності та специфіки інтегрованого образу країни як складової національної політичної культури та його ролі як стрижня цивілізаційного розвитку суспільства та інформаційного забезпечення і супроводження промоційної політики.
    Поставлена мета обумовлює вирішення таких завдань:
    1) з’ясувати вплив особливостей національної політичної культури на самоідентифікацію соціуму та способу представлення країни в світі;
    2) виявити специфіку теоретико-історичних аспектів формування інтегрованого образу країни та дослідити його становлення в історичній ретроспективі;
    3) ввести і розробити поняття „інтегрованого образу країни” та встановити взаємозалежність між такими категоріями як інтегрований образ країни, цілісний образ країни, [історичний] образ країни, бренд країни (зокрема політичний), імідж країни, її авторитет та репутація;
    4) дослідити особливості політичної культури та історичного досвіду Республіки Польща із розробки стратегії та здійснення засобами політичного маркетингу інформаційного забезпечення і супроводження програми вступу країни до Європейського Союзу;
    5) визначити відмітні риси політичної культури України і на цій основі запропонувати базові напрями створення інтегрованого образу України у контексті стратегічних пріоритетів внутрішньої та зовнішньої політики держави;
    6) проаналізувати іноземний досвід просування державних брендів та внести пропозиції щодо формування інституційно-організаційних засад, створення структур і каналів просування інтегрованого образу України.
    Об’єкт дослідження – політична культура суспільства в її часовому, просторовому, структурному та національному вимірах.
    Предмет дослідження – ґенеза інтегрованого образу країни, його місце у політичній культурі суспільства та роль у забезпеченні реалізації стратегічних пріоритетів внутрішньої та зовнішньої політики держави.
    Верифікацію загальнотеоретичних висновків та положень про об’єкт та предмет дослідження здійснено на основі зазначеної вище емпіричної бази у другому та третьому розділах дисертації. Вибір країн для дослідження здійснювався з урахуванням актуальності та важливості теми дисертації для України, а також певного роду типовості стану справ у питанні промоції країни на міжнародній арені в Україні як пострадянській республіці, а в Республіці Польща – як постсоціалістичній країні – члені ЄС та НАТО. Водночас, було враховано близькість України і Польщі за багатьма характеристиками цивілізаційного розвитку та фізичними параметрами географічного положення, розміру території, кількості населення тощо, що дало можливість здійснити ґрунтовний компаративний аналіз особливостей національної політичної культури кожної країни та специфіки підходів до вирішення питання промоції цих країн на міжнародній арені.
    Хронологічні рамки дослідження охоплюють період від становлення первісних держав до сьогодення.
    Методологія та методи дослідження. Специфікою об’єкта і предмета дослідження визначається й необхідність методологічного синтезу ряду наукових дисциплін: політичних наук, філософії, історії, теорії та історії держави і права, культурології, історичної психології, соціології та політичного маркетингу. Методологічною основою даної роботи є принципи загальнонаукового, загальнофілософського і конкретно-наукового аналізу – діалектика, системність та емерджентність. Традиційний підхід до дослідження складних систем управління і взаємодії передбачає розчленування складної системи на більш прості системи, що мають свої локальні критерії. Але окремі частини визначають не всі характеристики цілого, оскільки при їх поєднанні відбувається ефект якісного стрибка – утворення так званих “цілісних якостей”. Емерджентність означає наявність у системи (явища) таких цілісних якостей, якими не володіють окремі частини. Важливою характеристикою емерджентності є неадитивність якостей системи, нелінійність зв’язків між якостями системи та якостями її окремих елементів. Системність та емерджентність принципово важливі як у дослідженні інтегрованого образу країни, так і у створенні його на практиці.
    У підготовці дисертаційної роботи використовувалися методи компаративного (підрозділи 1.1. Національна політична культура – основа самоідентифікації соціуму та способу представлення країни в світі 1.2. Становлення інтегрованого образу країни в історичній ретроспективі), функціонального і системного аналізу, узагальнення (підрозділи 2.3. Змістова і організаційна складові та гармонограм здійснення інформаційного забезпечення програми євроінтеграції Республіки Польща та 3.3. Використання іноземного досвіду у формуванні інституційно-організаційних засад, створенні структур та каналів просування інтегрованого образу України), а також інституціональний (підрозділ 3.3.), психологічний та історичний підходи (підрозділи 2.1. Відмітні риси політичної культури Республіки Польща та 3.1. Основні характеристики політичної культури українського суспільства у контексті просторово-часових змін), синтезу та моделювання (підрозділи 1.3. Концепція інтегрованого образу країни; 2.2. Створення державного бренду Республіки Польща як основи діяльності з виконання комплексної програми вступу країни до Європейського Союзу та 3.2. Розробка концепції інтегрованого образу України: мета, зміст і структура). У дослідженні історіографії та джерельної бази дослідження було застосовано бібліографічно-описовий метод.
    Наукова новизна одержаних результатів випливає із самої постановки наукових завдань та суті отриманих внаслідок проведеного аналізу результатів.
    Наукову новизну розкрито в таких положеннях:
    – Запропоновано концепцію інтегрованого образу країни як стрижневого елемента політичної культури суспільства, а також концепції [історичного] образу країни та бренду країни.
    – Представлено нові теоретичні моделі-конфігуратори інтегрованого й історичного образів країни та бренду країни і розроблено на їх основі прикладні моделі інтегрованого та [історичного] образів України, а також бренду Республіки Польща напередодні вступу до Європейського Союзу.
    – Обґрунтовано функцію інтегрованого образу країни як стрижня інформаційного забезпечення та супроводження промоційної політики держави.
    – Уточнено, розмежовано, дано нові теоретичні дефініції та визначено взаємозалежність і встановлено відмінності між такими категоріями як інтегрований образ країни, цілісний образ країни, [історичний] образ країни, бренд країни, імідж країни, її авторитет та репутація.
    – Досліджено формування інтегрованого образу країни в історичній ретроспективі.
    – З’ясовано вплив особливостей національної політичної культури на самоідентифікацію соціуму та способу представлення країни в світі.
    – Узагальнено еволюцію базових категорій інтегрованого образу країни, – самоідентифікації, цивілізаційної місії та позиціонування, – в політичні культурі України та Республіки Польща.
    – Запроваджено у науковий обіг численні документальні джерела Республіки Польща, виявлено та систематизовано досвід цієї держави з організації внутрішнього і зовнішнього системного інформаційного забезпечення та супроводження програми інтеграції до Європейського Союзу.
    – Сформульовано пропозиції щодо використання іноземного досвіду у формуванні інституційно-організаційних засад, створенні структур та каналів просування інтегрованого образу України.
    – Запропоновано: зміст та структуру інтегрованого образу України; створення нових форматів самоідентифікації українців, їх історичної місії та позиціонування держави в сучасному світі.
    Стан вивчення та ступінь наукової розробленості теми. Проблема інтегрованого образу країни як складової політичної культури суспільства лежить у міждисциплінарній площині. Предмет цього дисертаційного дослідження, так само, як і тема у запропонованій редакції, ще не знаходили цілісного відображення у наукових розробках, про що свідчить історіографічний аналіз вітчизняної й іноземної наукової літератури, хоча їхні окремі складові (зокрема, імідж, бренд) вже декілька десятиліть є об’єктом ґрунтовного наукового аналізу, а спектр питань, які досліджуються, постійно розширюється.
    Джерельна база дисертації умовно поділяється на три частини: по-перше, це – фундаментальні праці зарубіжних та іноземних науковців, у яких містяться концептуальні положення про суть і зміст політичної культури, її ґенезу й розвиток, типологію, національні особливості та її роль у суспільно-політичному розвитку – Г. Алмонда, Н. Бєлєнко, С. Верби, В. Головченка, В. Горбатенка, О. Гриценко, М. Кагана, Ф. Кирилюка, В. Кокорського, О. Кокорської, Й. Конєчної, І. Кураса, А. Куртова, В. Парсонса, А. Чічановського та ін.
    До цього кола публікацій також належать праці з історії політичної культури України, зокрема таких авторів, як Є. Безродний, Д. Заєць, В. Ковалевський, О. Мукомела, В. Нагорний, В. Нерсесянц, М. Новак, О. Салтовський, О. Уткін тощо.
    Історіографія проблем політичної культури Польщі представлена, насамперед, роботами наукових працівників національної Лабораторії політичної культури та думки, створеної у 2003 р. під керівництвом В. Лазуги [419]: Р. Добека, К. Куяви, М. Менза, П. Напєрала, С. Пачоса, А. Песіак-Робак, Д. Шимчака та ін, а також С. Засади, Й. Куроня, П. Лісєвіча, К. Яновського тощо.
    Окрему групу становлять дослідження вітчизняних і польських науковців з питань історії філософської думки України та Польщі – В. Вонсіка, В. Горського, К. Кислюка, В. Огородника, І. Огородника, Б. Трухлінської та ін.
    Геополітичні та прогностичні розвідки, присвячені тенденціям як імовірного загальносвітового розвитку, так і поступу України, представлені роботами В. Алексєєва, Л. Анненського, В. Бебика, З. Бжезинського, О. Білого, Є. Бистрицького, І. Василенко, М. Вівчарика, В. Головченка, О. Гараня, Л. Губерського, О. Дергачова, І. Каганця, О. Коппель, Л. Кравчука, В. Кременя, В. Крижанівського, В. Крисаченка, Л. Кучми, Є. Марчука, М. Недюхи, П. Панченка, О. Пахльовської, М. Розумного, В. Ткаченка, Е. Тофлера, С. Хантінгтона, У. Хаттона, М. Хилька, В. Чмихової, М. Чмихова, А. Шевченка, В. Шкляра, Л. Шкляра та ін., а також так званими „проектами країн”, зокрема Росії, Польщі, України тощо, створюваними, як правило, центрами аналізу та прогнозу різних політичних течій, чи групами дослідників, що моделюють можливі варіанти майбутнього кожної з держав.
    По-друге, це – загальні та спеціальні дослідження вітчизняних та іноземних авторів з проблем політичного маркетингу – Ф. Тромпенаарса, Дж. Лиис-Маршмент, К. Хемпден-Тернера тощо, С. Хеннеберг; геокультури та культурополітики – Є. Бистрицького, В. Верстюка, Д. Замятіна, М. Ожевана, О. Юр’єва та ін.; інформаційної політики, зв’язків з громадськістю та брендінгу – Д. Аакера, А. Алексєєвої, Є. Альткорна, С. Анхолта, В. Балашова, Д. Будкова, Д. Вєднєєва, Ж. Гончаренко, Н. Гуржеєвої, Д. Д’Алессандро, П. Дойла, В. Домніна, А. Елвуда, О. Ігнатовської, В. Кісмерешкіна, Л. Кочубей, Є. Макаренко, М. Марка, Є. Марконі, А. Моргана, У. Олінза, К. Пірсона, К. Радченко, В. Різуна, І. Рожкова, І. Сабірової, Г. Сащук, В. Собко, В. Тарнавського, Ю. Фукулової, Л. Чернатоні, Ф. Шаркова, Г. Шевченко, О. Шевченко та ін., іміджелогії – М. Андрющенко, М. Пашкова, О. Порфімович, Г. Почепцова, В. Чалого, О. Ялової тощо; теорії та історії реклами – У. Аренса, К. Бове, Д. Огілві, К. Ротцолла, Ч. Сендіджа, В. Ученової, В. Фрайбургера та ін.
    По-третє, це – Конституція України, Закони України, Постанови Верховної Ради України і Кабінету Міністрів України, державні програми України, пертинентні державні документи Республіки Польща.
    У дослідженні також використано матеріли багатотомного видання „Тисяча років української суспільно-політичної думки” (у 9-ти т.), в якому зібрано першоджерела – тексти видатних українських діячів політики, науки, релігії та культури, а також їхні твори з інших видань. В роботі також було проаналізовано оригінальні та перекладні роботи польських мислителів В. Барановського, М. Здзеховського, Г. Каменьського, Ф. Конєчного, З. Красінського, В. Лютославського, А. Міцкевича, Я. Салія, Б. Трентовського, А. Хлонда, А. Холоневського та ін.
    Вірогідність основних висновків та положень автора спирається на емпіричні дані українських та польських соціологічних та статистичних досліджень – Інституту соціології НАН України, Інституту соціальних технологій, Центру соціального прогнозування, а також Центру досліджень громадської думки (CBOS), Осередку досліджень громадської думки (OBOP), „Євробарометру” тощо.
    До джерельної бази дослідження також належать й аналітичні публікації у засобах масової інформації України, Російської Федерації, Республіки Польща, Великої Британії та Сполучених Штатів Америки.
    Теоретичне і практичне значення отриманих результатів полягає у: розробці концепції інтегрованого образу країни; визначенні епістеміологічних відмінностей між дотичними до теми дисертаційної роботи категоріями та встановленні взаємозв’язку між ними; дослідженні становлення інтегрованого образу країни в історичній ретроспективі як складової політичної культури суспільства; обґрунтуванні функції інтегрованого образу країни як стрижня інформаційного забезпечення та супроводження промоційної політики держави; вивченні й узагальненні досвіду Республіки Польща із формування свого національного бренду, а також програми його інформаційного супроводження; аналізі складових [історичного] образу України та позначенні основних напрямів створення її інтегрованого образу як основи для забезпечення національної інтеграції; визначенні інституційно-організаційних засад просування інтегрованого образу України всередині держави та за кордоном.
    Продемонстровано практичне значення запроваджених загальнотеоретичних концепцій та моделей-конфігураторів інтегрованого образу країни, [історичного] образу країни та бренду країни – на створених на їх основі концепціях та прикладних моделях інтегрованого та [історичного] образів України, а також бренду Республіки Польща напередодні вступу до Європейського Союзу. Конфігуратори інтегрованого та [історичного] образів України дають безпосереднє наочне уявлення про їх змістове наповнення, сильні та слабкі сторони і, відповідно, – можливість окреслити першочергові завдання та основні напрями подальшої теоретичної і практичної діяльності як із удосконалення інтегрованого образу держави, так і забезпечення консолідації української політичної нації, коригування на цій основі внутрішньої й зовнішньої політики країни, її історичної місії та позиціонування в світі.
    Результати дослідження можуть бути використані у розробці довготермінових програм і планів стратегічного розвитку України, удосконаленні системи національної безпеки держави, насамперед, її інформаційної складової, вирішенні інституційно-організаційних питань в опрацюванні змістової складової інформаційного забезпечення і супроводження виживання, сталого розвитку й експансії країни, передусім – формуванні позитивного сприйняття та ставлення до України й українців у світі.
    Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження, автореферат, опубліковані тези виступів на наукових конференціях і наукові статті, в яких викладено основний зміст роботи, виконані здобувачем самостійно. У співавторстві написано одну наукову статтю – Щегельська Ю. Імідж США у форматі „американської мрії”: дедуктивна єдність та індуктивний розкол суспільної піраміди / Юлія Щегельська, Леонід Білоусов // Пам’ять століть. – 2005. – №1. – С. 137–145. Автором написані С. 137–142, співавтором – С. 143–145. У дисертаційному дослідженні ідеї та розробки, які належать співавторові, не використовувалися.
    Апробація результатів дисертації. Основної ідеї положення та висновки роботи оприлюднено на чотирьох наукових конференціях: „Дні науки національного Університету „Києво-Могилянська Академія” – 2006” – 24 січня 2006 р; „Дні науки Філософського факультету – 2006” – 12–13 квітня 2006 р., Київський національний університет імені Тараса Шевченка; „Дні науки Філософського факультету – 2007” – 18–19 квітня 2007 р, Київський національний університет імені Тараса Шевченка; „Дні науки Філософського факультету – 2008” – 16–17 квітня 2008 р., Київський національний університет імені Тараса Шевченка.
    Публікації. Основні положення, оцінки, висновки, пропозиції та рекомендації по темі дослідження викладено у дев’яти наукових публікаціях, зокрема: шести статтях, з яких чотири – публікації в наукових виданнях, що визнані ВАК України фаховими з політичних наук, трьох тезах доповідей на наукових конференціях.
  • Список литературы:
  • ВИСНОВКИ



    1. Поставлене в рамках обраної теми дисертаційного дослідження наукове завдання щодо теоретичного опрацювання та визначення сутності і специфіки інтегрованого образу країни як складової національної політичної культури та його ролі як стрижня цивілізаційного розвитку суспільства та інформаційного забезпечення і супроводження промоційної політики держави, як свідчать результати аналізу державних нормативних документів і програм, науково-практичних публікацій вітчизняних і зарубіжних авторів та прикладних програм, є актуальним. Водночас аналіз науково-дослідної та джерельної бази роботи, попри наявність великого масиву пертинентних загальнотеоретичних та практичних досліджень, дає підстави констатувати фрагментованість і розрізненість зусиль учених, відсутність цілісного уявлення про досліджувану проблему та наявність певної теоретичної невизначеності.
    У запропонованому концептуальному формулюванні тема дослідження ще не була предметом наукового аналізу. Результатом відсутності інтегрованого підходу до предмета дослідження та теоретичного розуміння причинно-наслідкових зв’язків й ієрархії його основних категорій є, зокрема, співіснування в сучасній науковій та практичній літературі, в науково-популярних публікаціях взаємовиключних визначень базових понять і термінів („образ”, „бренд”, „імідж”, „репутація”, „авторитет” тощо), а результатом їх повсякденного некоректного використання є подальше поглиблення плутанини як на теоретичному, так і практичному рівнях.
    2. Наведене у дисертації нове вирішення наукового завдання уможливило на основі застосованої методології аналізу теоретичне опрацювання та визначення сутності і специфіки інтегрованого образу країни як складової національної політичної культури та його ролі як стрижня цивілізаційного розвитку суспільства; вироблення теоретичних та практичних концепцій і моделей-конфігураторів інтегрованого й [історичного] образів країни, а також бренду країни, що складають основу інформаційного забезпечення і супроводження представлення країни в світі.
    3. Як центральний елемент сукупного механізму соціальної інтеграції політична культура набирає системного характеру на національному рівні. Національна політична культура стає стрижнем сукупного механізму адаптації конкретної нації до власних умов існування і життєдіяльності.
    4. Політична культура суттєво впливає на формування відмітних рис певної нації (та держави), що відрізняють її від інших (самоідентифікація), а також обумовлює бачення своєї ролі в історії (цивілізаційна місія), що, своєю чергою, визначає ставлення її членів до минулого, сучасного та майбутнього як власної спільноти, так і світу в цілому (позиціонування). Таким чином, політична культура у своїй системній якості є матрицею – сукупністю укорінених базових цінностей і норм, що забезпечують політичну єдність суспільства, сталість існування нації у часі й просторі.
    5. Конкретна політична культура є продуктом історичного досвіду певної нації (суспільства) в цілому, включає в себе пам’ять соціальних спільнот та окремих індивідів у сфері політики, їхні орієнтації та навички, які впливають на політичну поведінку, а також особистий досвід кожного з індивідів, що сприяє їх соціалізації. Цей досвід також містить в узагальненому, перетвореному вигляді враження та переваги як у сфері міжнародних відносин, так і внутрішньої політики.
    6. На основі компаративного аналізу особливостей національної політичної культури Сполучених Штатів Америки, Російської Федерації, Республіки Польща та України встановлено, що існує безпосередній взаємозв’язок між самоідентифікацією і типом політичної культури нації та способом її презентації себе в світі. До сьогодні в науковій літературі у такому аспекті питання не ставилось і не розглядалося.
    7. Для України проблема презентації себе у світі залишається невирішеною. Ухвалений Урядом 6 червня 2007р. проект концепції Державної програми формування позитивного міжнародного іміджу України на 2008 – 2011 роки не враховує гетерогенного характеру політичної культури України, її ідеологічної фрагментарності, розколотості, суспільної аномії тощо. В українському суспільстві відсутній консенсус щодо власної ідентичності, а отже, і підґрунтя для презентації себе у світі. Ці завдання можуть бути вирішені через створення та просування інтегрованого образу України.
    8. На основі й у межах політичної культури як сукупності історичного досвіду, пам’яті національних і соціальних спільнот, а також окремих особистостей, які сприяли утворенню відносно стійких світоглядних і ціннісних переконань, настанов, уявлень та моделей поведінки, що проявляються в діяльності суб’єктів політичного процесу та забезпечують відтворення політичного життя суспільства на засадах наступності, у ХХ столітті сформувалася її нова важлива складова – інтегрований образ країни.
    9. В процесі аналізу становлення інтегрованого образу країни в історичній ретроспективі, з’ясовано, що споконвіку й до сьогодні як кожний індивідуум, так і людські спільноти прагнуть збудувати цілісний (узагальнений) образ довколишнього світу, що дає їм змогу самовизначитися, ідентифікувати себе як відособлену самість, співвіднести себе з іншими індивідуумами і окремими суспільними групами, визначити своє призначення й місце в світі. Феноменом, що представляє цілісний образ світу і розкривається у розмаїтті взаємозалежностей та взаємопов’язаностей, виступає культура в цілому та політична культура зокрема.
    10. Історично перші спроби створення саме інтегрованого образу країни були здійснені тільки у 20 – 30-ті рр. ХХ століття у Радянському Союзі та нацистській Німеччині. Панівною ідеологією кожної з держав чітко визначається й їх позиціонування у світовій спільноті, відповідно, СРСР як оплоту світової революції, нацистської Німеччини – як "Тисячолітнього рейху", та окреслюється цивілізаційна мета кожної з них: у першому випадку – це світова революція, у другому – світове панування.
    11. Ідіосинкразія демократичних країн щодо радянської та нацистської політичних систем в цілому поширилася, зокрема, й на феномен інтегрованого образу країни, оскільки він фактично був створений ідеологічними та організаційними засобами тоталітарних режимів. Західний світ не сприйняв феномен інтегрованого образу країни, тому що в його заідеологізованому варіанті він суперечив цінностям демократії та загальноприйнятій політичній практиці. Натомість з кінця 50-х рр. ХХ ст., в демократичних країнах Заходу, широкого вжитку на теоретичному та практичному рівнях отримують категорії та технології політичного маркетингу.
    12. У сучасній науковій літературі наявні визначення понять „образ”, „бренд”, „брендінг”, „імідж”, „репутація”, „авторитет”, „позиціонування” не розкривають повною мірою їх зміст та можливості застосування у державній політиці. У зв’язку з чим було запропоновано визначення понять: „інтегрований образ країни”, „[історичний] образ країни”, „бренд країни”, „імідж країни”, „авторитет країни” та „репутація країни”, „позиціонування інтегрованого образу країни”, „позиціонування бренду країни”, „брендінг”, „ребрендінг”. Встановлено, що інтегрований образ країни відрізняється від цілісного й [історичного] образу та від бренду країни за взаємодією часових категорій всередині кожного з них, а також за такими параметрами, як тип формування (цілеспрямований/ стихійний), характер постановки завдань (довготривалі/короткотривалі) та стан (активний/пасивний). Важливою відмінністю між інтегрованим й [історичним] образом та брендом країни є також роль згаданих категорій у задоволенні потреб нації (фізичних, емоційних, розумових та духовних). Представлено нове бачення причинно-наслідкових зв’язків та ієрархії основних категорій і понять досліджуваної проблеми: інтегрований образ країни, цілісний образ країни, [історичний] образ країни, бренд країни (зокрема політичний), імідж країни, її авторитет та репутація.
    13. Вироблено теоретичні концепції та моделі-конфігуратори інтегрованого й [історичного] образів країни та бренду країни. Встановлено, що інтегрований образ країни є продуктом багатовікового синтезу в суспільній свідомості та культурі державоутворювальної нації окремих відмінних стрижневих етнонаціональних характеристик. Завдяки ньому формується цілісне уявлення про національну ідентичність, місію та місце нації і країни в світі, а також створюються змістові та смислові складові спілкування як усередині національної спільноти, так і з зовнішнім світом.
    14. Ядром інтегрованого образу країни є такі складові як (само)ідентифікація, цивілізаційна місія та позиціонування. Фактично інтегрований образ країни є сконцентрованим повідомленням про неї, яке реципієнт цього повідомлення здатен „розкодувати” і отримати повний набір даних про геополітичне положення країни, її цивілізаційно-історичні досягнення, місце серед інших спільнот, прогнозовану поведінку на міжнародній арені, експансіоністські претензії тощо.
    15. На основі результатів дослідження особливостей політичної культури та історичного досвіду Республіки Польща із розробки стратегії та здійснення засобами політичного маркетингу інформаційного забезпечення і супроводження програми вступу країни до Європейського Союзу з’ясовано, що політичну культуру Республіки Польща вирізняють з-поміж інших передусім такі характерні риси як месіанство, сарматизм та прометеїзм. Вони продовжують і нині впливати на внутрішню та зовнішню політику сучасної Польщі, передусім, на визначення стратегічних цілей і завдань нації.
    16. Встановлено, що державний бренд Республіки Польща наприкінці минулого століття створювався з метою забезпечення економічних інтересів держави. Починаючи із 2001 р. відбулося часткове переосмислення мети створення національного бренду Республіки Польща, головним завданням якого стало забезпечення реалізації політичних цілей держави. У травні 2002 р. було ініційовано Програму національного маркетингу Республіки Польща, яка передбачала розробку концепції польського державного бренду та його промоцію в Європі та світі. У грудні 2004 р. групою експертів було офіційно представлено провідну ідею бренду „Польща ТМ” – „Творча напруга”.
    17. Проведений аналіз усього комплексу промоційної діяльності Республіки Польща дає підстави стверджувати, що, незважаючи на відсутність цілісної програми національного брендінгу, у період перед вступом до ЄС, сформувався політичний бренд Польщі. У той момент самі польські політики та вчені, відповідальні за інформаційне забезпечення і супроводження вступу країни в ЄС, не склали узагальненого уявлення про синергетичний ефект своєї діяльності, оскільки на теоретичне осмислення брендінгових заходів вони практично не мали часу, вирішуючи нагальні прагматичні завдання. Синергетичний ефект є результатом інтуїтивно правильно обраних кожним з виконавців промоційних програм напрямів і змісту діяльності, і де-факто призвів до утворення державного політичного бренду.
    18. Встановлено, що інформаційний супровід євроінтеграційних зусиль Республіки Польща здійснювався у рамках двох напрямів: цілеспрямованої інформаційної діяльності із забезпечення підтримки інтеграції Польщі до ЄС суспільствами та парламентськими і урядовими колами так званих „старих” держав-членів ЄС та формування відповідних настроїв у самому польському суспільстві. Зовнішня і внутрішня політична та інформаційна діяльність виявилася в цілому ефективною – більшість поляків проголосували на національному референдумі у червні 2003 р. за вступ до ЄС, водночас успішно пройшов процес ратифікації Угоди про прийняття нових членів до Євросоюзу у парламентах країн-членів ЄС.
    19. Дослідження особливостей політичної культури України та визначення основних напрямів створення її інтегрованого образу в контексті стратегічних пріоритетів внутрішньої та зовнішньої політики держави засвідчило, що історичні події минулого глибоко закріпили у свідомості українців необхідність обирати між східним та західним векторами цивілізаційного розвитку. Цей внутрішньосуспільний розкол безпосередньо вплинув на формування [історичного] образу країни та її репутації. З’ясовано, що у найближчому майбутньому подолання розколу та досягнення консолідації українського суспільства, самоусвідомлення нації, здійснення нею своєї цивілізаційної місії, так само як і її виживання, сталий розвиток та експансія у світі цілковито залежать і єдино можливі тільки за умови створення інтегрованого образу України. Вироблено концепцію та модель інтегрованого образу України.
    20. На сучасному етапі в Україні для забезпечення створення інтегрованого образу і реалізації на його основі фокусних інформаційних програм запропоновано створити: відповідний координаційний центр, відповідальний за вироблення та здійснення єдиної узгодженої державної політики зі створення та просування інтегрованого образу країни; науково-практичний центр з вироблення інтегрованого образу країни та розробки спеціалізованих інформаційних програм; профільні відомчі структури, що втілюватимуть зазначені програми; незалежні організації, що здійснюватимуть моніторинг ефективності зазначених програм всередині країни і за кордоном й прогнозуватимуть можливий розвиток ситуації та надаватимуть свої висновки і рекомендації координаційному центрові. Необхідно також визначити і створити постійно діючі канали просування інтегрованого образу України за кордон. Однак першочерговим завданням є правове врегулювання зазначеного питання.







    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

    1. Аакер Д. Бренд-лидерство: новая концепция брендинга / Дэвид Аакер. – М.: Издательский Дом Гребенникова, 2003. – 380 с.
    2. Аакер Д. Создание сильных брендов / Дэвид Аакер. – М.: Издательский Дом Гребенникова, 2003. – 440 с.
    3. Аверьянов В. В. Русская доктрина и проект «Россия»: сравнительный анализ [Електронний ресурс] / В. В. Аверьянов // Режим доступу до стат.:
    http://www.rpmonitor.ru
    4. Алексеева А. «Страна – это бренд» – Люси Ангер [Електронний ресурс] / А. Алексеева // Режим доступу до стат.:
    http://www.advertology.ru/article40765.htm ¬¬
    5. Алексєєв В. М. Власність територіальних громад в Україні: шляхи розвитку: монографія / В. М. Алексєєв. – Чернівці: Технодрук, 2007. – 336 с.
    6. Алексєєв В. М. Громадівські ради – важлива складова громадського руху в Україні / В. М. Алексєєв // Громадські організації та органи державного управління: питання взаємовідносин; за заг. ред. Нижник Н. Р. та Холуйко В. М. – Хмельницький: вид-во ХУУП., 2006. – С. 128–159.
    7. Алмонд Г. А. Гражданская культура и стабильность демократии / Габріель А. Алмонд, Сідней Верба // Полис: Политические исследования. – 1992. – № 4. – С.122–135.
    8. Алмонд Г. Политическая наука: история дисциплины / Габріель Алмонд // Полис: Политические исследования. – 1997. – № 6. – С. 174–183.
    9. Англичане разработали национальный бренд Италии [Електронний ресурс] // Режим доступу до стат.:
    http://re-port.ru/news/7590/
    10. Андреев В. Г. Геополитика и мировая война [Електронний ресурс] / В. Г. Андреев // Режим доступу до стат.: http://bookap.by.ru/okolopsy/andreev2/gl1.shtm
    11. Андрущенко М. Ю. Іміджеві імперативи українського телебачення: монографія / М. Ю. Андрущенко. – К.: Щек, 2008. – 216 с.
    12. Анниский Л. На чьей стороне? / Л. Анниский // Родина. – 1999. – № 8. – С. 95.
    13. Анхолт С. Брендинг: дорога к мировому рынку / Саймон Анхолт. – М.: КУДИЦ-ОБРАЗ, 2004. – 272 с.
    14. Артхашастра или наука политики. – М.: Научно-издательский центр «Ладомир» : Издательство «Наука», 1993. – 796 с.
    15. Балашов В. В. Франт-офис и бэк-офис бренда / В. В. Балашов. – Спб.: Питер, 2004. – 232 с.
    16. Барановски В. Великая тайна психики польского народа / В. Барановски // Польская и русская душа: антология / [сост. А. де Лазари]. – Варшава: Польский институт международных дел, 2003. – С. 311–334.
    17. Бебик В. М. Українська ідея як чинник формування національної свідомості: культурно-цивілізаційні аспекти / В. М. Бебик // Віче. – 2007. – № 14. – С. 3–6.
    18. Безродний Є. Ф. Історія політичних вчень: навчальний посібник / Є. Ф. Безродний, О. І. Уткін. – К.: ВД „Професіонал”, 2006. – 432 с.
    19. Бжезинский З. Великая шахматная доска. Господство Америки и его геостратегические императивы / З. Бжезинский. – М.: Международные отношения, 2002. – 256 с.
    20. Бжезинский З. Великие преобразования / З. Бжезинский // Политическая мысль. – 1994. – №3. – С. 5–16.
    21. Бжезінський З. Україна у геостратегічному контексті / З. Бжезінський; [перекл. з англ.]. – К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2006. – 102 с.
    22. Білий О. Росія: реабілітація тоталітаризму / О. Білий // Сучасність. – 2008. – № 3–4. – С. 44–49.
    23. Бистрицький Є. Вторинність геополітичної легітимації / Є. Бистрицький // Українська державність у ХХ столітті: історико-політологічний аналіз. – К.: Політична думка, 1996. – С. 342–347.
    24. Бистрицький Є. Державотворення в Україні: шляхи легітимації / Є. Бистрицький // Політична думка. – 1996. – № 1. – С. 11–23.
    25. Бистрицький Є. Ідея культури: виклики сучасної цивілізації / Є. Бистрицький. – К.: Альтерпрес, 2003. – 192 с.
    26. Бистрицький Є. Національна ідея, громадянське суспільство, політична нація / Є. Бистрицький // Українська державність у ХХ столітті: історико-політологічний аналіз. – К.: Політична думка, 1996. – С. 755–756.
    27. Бистрицький Є. Проблема легітимації / Є. Бистрицький // Українська державність у ХХ столітті: історико-політологічний аналіз. – К.: Політична думка, 1996. – С. 321–323.
    28. Бистрицький Є. Рятівний етатизм / Є. Бистрицький // Українська державність у ХХ столітті: історико-політологічний аналіз. – К.: Політична думка, 1996. – С. 335–337.
    29. Бове К. Л. Современная реклама / К. Л. Бове, У. Ф. Аренс; [пер. с англ.]. – Тольятти: Издательский дом Довгань, 1995. – 704 с.
    30. Богдан С. Мовний етикет українців: традиції і сучасність / С. Богдан. – К.: Рідна мова, 1998. – 475 с.
    31. Богуш Д. Майбутнє іміджу України [Електронний ресурс] / Д. Богуш // Режим доступу до стат.:
    http://www.pravda.com.ua/news_print/2007/11/5/66346.htm
    32. Бондарь А. Украинцы с Урана / А. Бондарь // Кореспондент. – 2005. – №47. – С. 34.
    33. Бромлей Ю. В. Человечество – это народы / Ю. В.Бромлей, Р. Г. Подольный – М.: Мысль, 1990. – 392 с.
    34. Будков Д. В. Слово правди про Україну. Міжнародно-інформаційна діяльність Української держави. 1917 – 1923 рр.: монографія / Д. В. Будков, Д. В. Вєднєєв. – К.: „К.І.С.”, 2004 – 204 с.
    35. Бузина О. Страна с имиджем простака [Електронний ресурс] / О. Бузина // Режим доступу до стат.:
    http://www.segodnya.ua/print/blogs/olesbuzinablog/406529.html
    36. Валевська В. А. Геополітичні чинники реалізації зовнішньої політики України / В. А. Валевська // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – 2002. – Випуск 34, Ч. 1. – С. 13–19.
    37. Василенко И. А. Политическая глобалистика: учебное пособие для вузов / И. А. Василенко. – М.: Логос, 2000. – 360 с.
    38. Велесова книга / [ритм. пер. укр. мовою, дослідження та рецензії Б. Яценка; рос. мовою – В. Яценка]. – 2-ге вид. – К.: Велес, 2006. – 256 с.
    39. Верстюк В. Той, то розвалив імперію (Образ України кінця ХІХ – початку ХХ століття в сучасній російській історіографії) / В. Верстюк // Сучасність. – 2008. – № 3–4. – С 91–97.
    40. Вівчарик М. Українська нація: витоки, становлення і сьогодення: навч. посібник / М. Вівчарик, В. Капелюшний. – К.: Олан, 2003. – 280 с.
    41. Війни і мир / [за заг. ред. Л. Івшиної]. – Вид. пер. – К.: АТЗТ “Українська прес-група”, 2004. – 560 с.
    42. Викентьев И. Л. Приемы рекламы и Public Relation. Программы- консультанты / И. Л. Викентьев. – СПб.: ТРИЗ-ШАНС: изд. дом «Бизнес-Пресса», 2002. – 380 с.
    43. Винсент Л. Легендарные бренды: раскрученные рекламные мифы, в которые поверил весь мир / Л. Винсент; [пер. с англ.] – М.: ФАИР-ПРЕСС, 2004. – 336 с.
    44. Войтович В. Міфи та легенди давньої України / В. Войтович. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2005. – 392 с.
    45. Войтович В. Українська міфологія / В. Войтович. – 2-ге вид., стереотип. – К.: Либідь, 2005. – 664 с.
    46. Воропай О. Звичаї нашого народу: етнограф. нарис / О. Воропай. – Харків: Фоліо, 2004. – 508 с.
    47. Вотяков А. А. Теоретическая история / А. А. Вотяков. – К., М.: Изд-во «София», 1999. – 344 с.
    48. Вятр С. Політична культура в Середній Європі. Чи існує політична ідентичність у переході від Сходу до Заходу? [Електронний ресурс] / С. Вятр // Режим доступу до стат.:
    http://ji.lviv.ua/n9texts/wiatr.htm
    49. Гавриленко І. М. Соціальний розвиток: навчальний посібник / Гавриленко І. М., Мельник П. В., Недюха М. П.. – К.:, 2001. – 484 с.
    50. Гадяцький трактат [Електронний ресурс] // Режим доступу до док.: http://spilka.us.org.ua/library/doc1.html
    51. Галумов Э. А. Имидж и дипломатия / Э. А. Галумов // Информиация. Дипломатия. Психология / [отв. ред. и сост. Ю. Б. Кашлев]. – М.: Известия, 2002. – С. 159–170.
    52. Гарань А. Украина и Крым в российских геополитических концепциях / А. Гарань, Я. Коваль, А. Шевчук // Политическая мысль. – 1994. – № 3. – С. 94–98.
    53. Геополитика и мировая война [Електронний ресурс] // Режим доступу до стат.:
    http://bookap.by.ru/okolopsy/andreev2/gl1.shtm
    54. Гитлер А. Моя борьба / А. Гитлер. – М.: Витязь, 2000. – 287 с.
    55. Глобальные трансформации и стратеги развития / [О. Г. Белорус, Д. Г. Лукьяненко, О. М. Гончаренко, Ю. М. Мацейко и др.]. – К.: Орияне, 2000. – 424 с.
    56. Гнатюк В. Нарис української міфології / В. Гнатюк. – Львів: Інститут народознавства НАН України, 2000. – 266 с.
    57. Гоголицин Ю. М. Кто мы и откуда? / Ю. Гоголицин – СПб.: Питер, 2006. – 288 с.
    58. Гоголь Н. В. Взгляд на составление Малороссии // Собрание сочинений: в 6 т. / [под общ. ред. Машинского С. И., Солонимского А. Л., Степанова Н. Л.] / Н. В. Гоголь. – М.: Государственное издательство художественной литературы, 1959. – Т. 6. – С. 22–32
    59. Головченко В. І. Порівняльна політологія: курс лекцій: навч. посібник / В. І. Головченко. – К.: ІМВ, 2002. – 180 с.
    60. Головченко В. Проблема політичної реформи в Україні та її європейський вибір / В. Головченко // Україна на шляху до Європи / [упоряд.: В. І. Шкляр, А. В. Юричко]. – К.: Етнос, 2006.– С. 63–130.
    61. Гончаренко Ж. Бренды Украины, или они и мы / Гончаренко Ж., Радченко Е., Сабирова И. – К.: Молодь, 2004. – 160 с.
    62. Горбатенко В. П. Політичне прогнозування: теорія, методологія, практика / В. П. Горбатенко. – К.: Генеза, 2006. – 400 с.
    63. Горський В. С. Історія української філософії: підручник / В. С. Горський, К. В. Кислюк. – К.: Либідь, 2004 – 488 с.
    64. Гриценко О. Криве дзеркало іміджу України та українців [Електронний ресурс] / Оксана Гриценко // Режим доступу до стат.:
    http://dialogs.org.ua/print.php?part=crossroad&m_id=1819
    65. Гриценко О. М. Мас-медіа у відкритому інформаційному суспільстві й гуманістичні цінності: монографія / Олена Миколаївна Гриценко. – К.: ВПЦ „Київський університет”, 2002. – 204 с.
    66. Гриценко О. М. Основи теорії міжнародної журналістики: підручник [для студ. гуманіт. спец. вищ. закл. освіти] / О. М. Гриценко, В. І. Шкляр. – К.: Київський університет, 2002. – 304 с.
    67. Гриценко О. Українські ЗМІ в контексті глобальних процесів на початку ХХІ століття / Олена Гриценко // Україна на шляху до Європи / [упоряд.: В. І. Шкляр, А. В. Юричко]. – К.: Етнос, 2006.– С. 265–379.
    68. Губерначук С. Трипілля і українська мова / С. Губерначук. – К.: Фенікс, 2005. – 232 с.
    69. Губерський Л. В. Культура. Ідеологія. Особистість: методолого-світоглядний аналіз / Губерський Л. В., Андрущенко В. П., Михальченко М. І.. – К.: Знання України, 2002. – 578 с.
    70. Губерський Л. В. Деякі шляхи забезпечення позитивного іміджу України / Л. В. Губерський // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – 2001. – Випуск 30, Ч. 1. – С. 12–15.
    71. Губко О. Т. Психологія українського народу: наук. дослідж.: в 4 кн. / О. Т. Губко. – К.: ПВП “Задруга”, 2004. – Кн. І: Психологічний склад праукраїнської народності. – 400 с.
    72. Гуманітарна політика Української держави в новітній період: кол. монографія / [за ред. С. І. Здіорука]. – К.: НІСД, 2006. – 403 с.
    73. Гунаре М. Л. Толковый словарь для PR-менеджеров / М. Л. Гунаре. – Рига: Балтийский Русский институт, 2005. – 284 с.
    74. Гуржеєва Н. Методологія створення бренда / Н. Гуржеєва // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – 2003. – Вип. 44, Ч. 2. – С. 129– 132
    75. Дворнік Ф. Слов’яни в Європейській історії та цивілізації / Ф. Дворнік. – К.: ДУХ І ЛІТЕРА, 2005. – 512 с.
    76. Демократичне врядування і культура миру: навчально-методичний комплекс / [В. П. Крижанівський, В. І. Головченко, М. С. Дорошко, Н. Ф. Сербіна, Р. А. Кривонос] – К.: ІМВ, 2006. – 327 с.
    77. Дергачов О. Новий формат європейського вибору України / О. Дергачов // Національна безпека і оборона. – 2005. – № 7 (67). – С. 28–31.
    78. Дергачов О. Рубежі Європи і цивілізаційні параметри України / О. Дергачов // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – 2005. – Вип. 57, Ч 1. – С. 56–66.
    79. Державін М. С. Походження руського народу / М. С. Державін. – К.: Оріяни, 2003. – 132 с.; мова рос.
    80. Державна програма забезпечення позитивного міжнародного іміджу України на 2003 – 2006 роки від 15 жовтня 2003 р. № 1609 [Електронний ресурс] // Офіційий веб-сайт Кабінету Міністрів України. – Режим доступу до док.:
    http://www.kmu.gov.ua/zl/portal/show
    81. Дильонгова Г. Історія Польщі 1795 – 1990 / Г. Дильонгова. – К.: Вид. дім “Києво-Могилянська академія”, 2007. – 239 с.
    82. Доктрина России в 21 веке: инициатива общественного объединения «Партия России» [Електронний ресурс] // Режим доступу до док.:
    http://www.p-rossii.ru/index.phtml
    83. Домнин В. Н. Брендинг: новые технологии в России / В. Н. Домнин. – 2-е изд. – СПб.: Питер, 2004. – 384 с.
    84. Дубавець С. Проект Білорусь / С. Дубавець // Сучасність. – 2006. – № 6. – С. 105–113.
    85. Дугин А. Г. Философия политики / А. Г. Дугин. – М.: Арктогея, 2004. – 616 с.
    86. Духовне оновлення суспільства / [В. П. Андрущенко, Є. М. Бабосов, Л. В. Губерський та ін.]. – К.: „Либідь”, 1990. – 200 с.
    87. Жуган А. Страна без имиджа [Електронний ресурс] / А. Жуган // Режим доступу до стат.:
    http://www.rurasianhome.org/xml/t/print.xml?lang=ru&nic=expert&pid=1226
    88. Заєць Д. Формування уявлень про “руський народ” та історію “Руських” земель у середовищі світської та духовної еліти “руських” (українських) воєводств Речі Посполитої / Д. Заєць // Сучасність. – 2006. – № 10. – С. 131–148.
    89. Закон України “Про інформацію” від 2 жовтня 1992 р. №2657-ХІІ // Правове регулювання інформаційної діяльності в Україні: станом на 1 січня 2001 р. / [упоряд. С. Е. Демський]. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – С. 6–20.
    90. Закон України “Про телебачення і радіомовлення” від 21 грудня 1993 р. №3759-ХІІ (витяг), стаття 12 в редакції Закону №198/95-ВР від 2 червня 1995 р. // Правове регулювання інформаційної діяльності в Україні: станом на 1 січня 2001 р. / [упоряд. С. Е. Демський]. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – С. 90–93.
    91. Замятин Д. Геокультура: образ и его интерпретации [Електронний ресурс] / Д. Замятин // Режим доступу до стат.:
    http://www.politstudies.ru/universum/esse/7zmt.htm
    92. Захід оцінив бренд „Росія” в 663 мільярда доларів [Електронний ресурс] // Режим доступу до стат.:
    http://panent.km.ua/ukr/news/group22’i1302
    93. Здзеховски М. Антиномии русской души / М. Здзеховски // Польская и русская душа: антология / [сост. А. де Лазари]. – Варшава: Польский институт международных дел, 2003. – С. 167–191.
    94. Здзеховски М. Русские влияния на польскую душу / М. Здзеховски // Польская и русская душа: антология / [сост. А. де Лазари]. – Варшава: Польский институт международных дел, 2003. – С. 164–166.
    95. Зіньківський Т. Молода Україна, її становище і шлях / Т. Зіньківський // Тисяча років української суспільно-політичної думки: у 9 т. – К.: Дніпро, 2001. – Т. 5. – Кн. 2.: Кінець ХІХ – початок ХХ ст. – С. 75–88.
    96. Зозульов О. В. Ринкове позиціонування: з чого починається створення успішних брендів / О. В. Зозульов, Н. Л. Писаренко. – К.: Знання-Прес, 2004. – 200 с.
    97. Іванченко Р. Державницька ідея давньої Руси-України / Р. Іванченко. – 2-ге вид. – К.: Смолоскип, 2007. – 376 с.
    98. Іванченко Р. Східний щит Європи / Р. Іванченко // Літературна Україна. – 2006. – 2 лютого. – С. 8.
    99. Ігнатовська О. Методологічні основи дослідження бренду та бренд-менеджменту / О. Ігнатовська // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – 2003. – Вип. 44, Ч. 2 – С. 133–135.
    100. Іларіон, митрополит. Дохристиянські вірування українського народу: іст. реліг. моногр. / митрополит Іларіон. – К.: АТ „Обереги”, 1991. – 424 с.
    101. Іларіон, митрополит. Слово про Закон і Благодать / митрополит Іларіон // Україна: філософський спадок століть. Хроніка 2000. Український культурологічний альманах. – 2000. – Випуск 37–38. – С. 147–157.
    102. Інформаційне суспільство: антологія: навч. посібник / [уклад.: М. А. Ожеван, Л. М. Новохатька, Г. А. Піскорська та ін.]. – К.: Центр вільної преси, 2006. – 324 с.
    103. Історія держави і права України: навч. посіб. [для студ. юрид. вузів та факультетів]. – К.: Вентурі, 1996. – 288 с.
    104. Історія Русів / [пер. І. Драча; вступ. ст. В. Шевчука]. – К.: Рад. письменник, 1991. – 318 с.
    105. Історія України ХХ – початку ХХІ століття: навч. посіб. / [П. П. Панченко, Н. П. Барановська, С. С. Падалка та ін.]; за заг. ред. В. А. Смолія. – К.: Знання, 2004. – 582 с.
    106. История и виды политической рекламы [Електронний ресурс] // Режим доступу до стат.:
    http://www.33333.ru/public/history.php
    107. История политических и правовых учений: учебник для вузов / [под общ. ред. акад. РАН, д. ю. н., проф. В. С. Нерсесянца]. – 4-е изд., перераб. и доп. – М.: Норма, 2005. – 944 с.
    108. Каганець І. В. Арійський стандарт: українська ідея епохи великого переходу / І. В. Каганець. – К.: А.С.К., 2005. – 336 с.
    109. Каляндрук Т. Таємниці бойових мистецтв України / Т. Каляндрук. – 2-ге вид., доп. – Львів: Сполом, 2004. – 304 с.
    110. Каменьски Г. Россия и Европа. Польша. Введение в исследование России и москалів / Г. Каменьски // Польская и русская душа: антология / [сост. А. де Лазари]. – Варшава: Польский институт международных дел, 2003. – С. 50–59.
    111. Каспрук В. Соседские советы / В. Каспрук // Зеркало недели. – 2008. – № 19 (698). – С. 5
    112. Кашлев Ю. Информация и PR в международных отношениях / Ю. Кашлев, Э. Галумов. – М.: Известия, 2003. – 432 с.
    113. Кирилюк Ф. М. Історія політології: підручник [для вищих навч. закладів] / Ф. М. Кирилюк. – К.: Знання України, 2001. – Кн. 1. – 535 с.
    114. Кирилюк Ф. М. Стародавня політологія / Ф. М. Кирилюк. – К.: Знання, 2000. – 192 с.
    115. Кирилюк Ф. М. Політологія Ренесансу / Ф. М. Кирилюк. – К.: Знання, 2000. – 200 с.
    116. Кирилюк Ф. М. Політологія Середньовіччя / Ф. М. Кирилюк. – К.: Знання, 2000. – 256 с.
    117. Кирилюк Ф. М. Психологія і політика: навч. посібник / Кирилюк Ф. М., Кремень Л. А., Ірхін Ю. В. – К.: Політологічний центр при Київському університеті, 1993. – 140 с.
    118. Клековкин О. Культура синонімів / О. Клековкин // Сучасність. – 2006. – № 10. – С. 120–130.
    119. Коваль М. В. Політика проти історії: українська історична наука в другій світовій війні й перші повоєнні роки / М. В. Коваль // Український історичний журнал. – 2002. – № 1. – С. 3–26.
    120. Ковалевский В. Мировая политическая культура и Украина: состояние, диалектика и перспективы [Електронний ресурс] / В. Ковалевский // Режим доступу до стат.:
    http://kovalevsky.webs.com.ua/ publ/mpk_u.htm
    121. Кокорська О. І. Політична культура: теоретико-методологічні проблеми / О. І. Кокорська, В. Ф. Кокорський // Політична культура: теорія, проблеми, перспективи. – К.: ПАРАПАН, 2004. – С. 7–15.
    122. Конєчна Й. Польща – Україна: взаємний образ / Йоанна Конєчна. – Варшава: ISP, 2001. – 88 с.
    123. Конечны Ф. Польша между Востоком и Западом / Ф. Конечны // Польская и русская душа: антология / [сост. А. де Лазари]. – Варшава: Польский институт международных дел, 2003. – С. 243–288.
    124. Конституція України [Електронний ресурс] // Офіційний веб-сайт Верховної Ради України. – Режим доступу до док.:
    http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?page=1&nreg=254%EA%2F96-%E2%F0
    125. Концепція Державної програми формування позитивного міжнародного іміджу України на 2007 – 2010 роки [Електронний ресурс] // Офіційний веб-сайт Верховної Ради України. – Режим доступу до док.: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=379-2007-%F0
    126. Концепція Державної цільової програми формування позитивного міжнародного іміджу України на 2008 – 2011 роки [Електронний ресурс] // Офіційний веб-сайт Верховної Ради України. – Режим доступу до док.:
    http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=379-2007-%F0
    127. Концепция внешней политики Российской Федерации [Електронний ресурс] // Режим доступу до док.:
    http://www.iss.niiit.ru/doktrins/doktr05.htm
    128. Концепция внешней политики Российской Федерации [Електронний ресурс] // Оициальный веб-сайт Президента Российской Федерации. – Режим доступу до док.:
    http://www.kremlin.ru/text/docs/2008/07/204108.shtml#
    129. Коппель О. А. Міжнародні відносини ХХ століття: навч. посібник / О. А. Коппель, О. С. Пархомчук. – К.: Школяр, 1999. – 256 с.
    130. Коппель О. А. Міжнародні системи. Світова політика: навч. посібник / О. А. Коппель, О. С. Пархомчук. – К.: Фада ЛТД, 2001. – 224 с.
    131. Коппель О. А. Міжнародні системи та глобальний розвиток: навч. посібник [для студ. гуманіст. спец. вищ. закл. освіти] / О. А. Коппель, О. С. Пархомчук. – 2-е вид., стер. – К.: Київський університет, 2006. – 320 с.
    132. Костомаров М. Дві руські народності / М. Костомаров // Тисяча років української суспільно-політичної думки: у 9 т. – К.: Дніпро, 2001. – Т. 5. – Кн. 1.: ХІХ ст. – С. 247–256.
    133. Костомаров М. Книги битія українського народу / М. Костомаров // Тисяча років української суспільно-політичної думки: у 9 т. – К.: Дніпро, 2001. – Т. 5. – Кн. 1.: ХІХ ст. – С. 238–247.
    134. Костомаров Н. И. Историческое значение южнорусского народного песенного творчества / Н. И. Костомаров // Костомаров Н. И. Исторические монографии и исследования: в 17 т. – Т. 11. – М.: Чарли, 1994. – С. 53–364.
    135. Кочубей Л. О. Виборчі технології: Політологічний аналіз на прикладі виборів до парламенту сучасної України / Л. О. Кочубей. – К.: Юридична думка, 2006. – 280 с.
    136. Кравчук Л. Погляд у ХХІ століття майбутнє державного і національного становища України в глобальній економіці / Леонід Кравчук // Україна: інтелект нації на межі століть: кол. монографія / [керівник авторського колективу В. Врублевський]. – К.: Інтелект, 2000. – С. 10–22.
    137. Красиньски З. Заметки над книгой о России, Европе и Польще / З. Красиньски // Польская и русская душа: антология / [сост. А. де Лазари]. – Варшава: Польский институт международных дел, 2003. – С. 63–67.
    138. Красиньски З. Польша и Європа / З. Красиньски // Польская и русская душа: антология / [сост. А. де Лазари]. – Варшава: Польский институт международных дел, 2003. – С. 60–62.
    139. Кремень В. Україна: шлях до себе. Проблеми суспільної трансформації: монографія / В. Кремень, В. Ткаченко. – К.: Видавничий центр „Друк”, 1999. – 448 с.
    140. Крисаченко В. С. Екологія. Культура. Політика. Концептуальні засади сучасного розвитку / В. С. Крисаченко, М. І. Хилько. – К.: Знання, 2001. – 598 с.
    141. Курас І. Ф. Етнополітологія. Перші кроки становлення / І. Ф. Курас. – К.: Ґенеза, 2004. – 736 с.
    142. Куртов А. А. Политическая культура и системный поход // [Електронний ресурс] / Куртов А. А., Каган М. М. , Беленко Н. М. // Режим доступу до стат.:
    http://anthropology.ru/ru/texts/kurtov_aa/kagan_18.html
    143. Кустова Л. С. Тайна национального характера / Л. С. Кустова. – М.: ИКАР, 2003. – 164 с.
    144. Кучма Л. Украина – не Россия – на укр. яз. / Леонид Кучма. – М.: Время, 2004. – 506 с.
    145. Лазарев Ф. В. Разум в новом столетии: глобальная переориентация / Ф. В. Лазарев, В. И. Тарасов. – Сімферополь: СОНАТ, 2000. – 88 с.
    146. Ленин В. И. І Конгресс Коммунистического Интернационала 2 – 6 марта 1919 г. 1. Речь при открытии Конгресса 2 марта: полн. собр. соч. / В. И. Ленин. – 5-е изд. – М.: Политизат, 1981. – Т. 37. – С. 489–490.
    147. Ленин В. И. Задачи союзов молодежи: полн. собр. соч. / В. И. Ленин. – 5-е изд. – М.: Политизат, 1981. – Т. 41. – С. 298–318.
    148. Лепский В. Е. Гуманитарная парадигма внешней политики России в ХХІ веке / В. Е. Лепский // Информиация. Дипломатия. Психология / [отв. ред. и сост. Ю. Б. Кашлев]. – М.: Известия, 2002. – С. 79–88.
    149. Лісовський П. М. Питання методології національної безпеки України / П. М. Лісовський. – К.: Видавництво НПУ імені М. П. Драгоманова, 2004 – 158 с.
    150. Лисюк Н. А. Міфологічний хронотоп: матеріали до курсів “Міфологія”, “Міфологія слов’янська і світова” / Н. А. Лисюк. – К.: Видавництво Українського фітосоціологічного центру, 2006. – 199 с.
    151. Лукінюк М. В. Обережно: міфи! Спроба системного підходу до висвітлення фальшувань історії України / М. В. Лукінюк. – К.: Видавництво імені Олени Теліги, 2003. – 576 с.
    152. Лютославски В. Польский народ / В. Лютославски // Польская и русская душа: антология / [сост. А. де Лазари]. – Варшава: Польский институт международных дел, 2003. – С. 120–131.
    153. Макаренко Є. А. Детермінанти національної інформаційної політики / Є. А. Макаренко // Інформаційне суспільство: антологія: навч. посібник / [уклад.: М. А. Ожеван, Л. М. Новохатька, Г. А. Піскорська та ін.]. – К.: Центр вільної преси, 2006. – С. 225–273.
    154. Макаренко Є. А. Європейська інформаційна політика: монографія / Є. А. Макаренко. – К.: НВЦ „Наша культура і наука”, 2002. – 368 с.
    155. Макаренко Є. А. Міжнародні інформаційні відносини: монографія / Є. А. Макаренко. – К.: НВЦ „Наша культура і наука”, 2002. – 452 с.
    156. Макиндер Х. Географическая ось истории / Х. Макиндер // Классика геополитики, ХХ век: сб. / [сост. К. Королев]. – М.: АСТ, 2003. – С. 7–30.
    157. Мак-Нил У. Восхождения Запада: История человеческого сообщества / У. Мак-Нил. – К.: Ника-Центр, М.: Старклайт, 2004. – 1064 с.
    158. Мала енциклопедія етнодержавознавства / НАН України. Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького / [редкол.: Ю. І. Римаренко (відп. ред.) та ін.]. – К.: Довіра: Генеза, 1996. – 942 с.
    159. Малетин С. С. Политология: авторизованное учебное пособие [для студентов заочного отделения] [Електронний ресурс] / С. С. Малетин // Режим доступу до книги:
    http://www.knigivinternet.ru/kniga/SOCIOLOG/Maletin1.html
    160. Марк М. Герой и бунтарь. Со
  • Стоимость доставки:
  • 150.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины