ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА ЯК ЧИННИК ЙОГО ДЕМОКРАТИЗАЦІЇ

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
ІНСТИТУТ ЖУРНАЛІСТИКИ

На правах рукопису

КОНОНЧУК МАР'ЯНА В'ЯЧЕСЛАВІВНА

УДК 321.7 : 316.75(477)

ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА ЯК ЧИННИК ЙОГО ДЕМОКРАТИЗАЦІЇ

23.00.03 – політична культура та ідеологія

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата політичних наук

Науковий керівник -
доктор філософських наук
професор ХИЛЬКО М.І.

Київ - 2008

ЗМІСТ

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ
ДОСЛІДЖЕННЯ ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ 14
Висновки до розділу 1 44

РОЗДІЛ 2. ІСТОРИЧНО-МЕНТАЛЬНІ ПЕРЕДУМОВИ
ФОРМУВАННЯ ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ
УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА 47
Висновки до розділу 2 77

РОЗДІЛ 3. СУЧАСНИЙ СТАН ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ
УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА:
ЗДОБУТКИ І ПРОБЛЕМИ ДЕМОКРАТИЗАЦІЇ 80
Висновки до розділу 3 122

РОЗДІЛ 4. ПЕРСПЕКТИВИ І НАПРЯМКИ ФОРМУВАННЯ ЗРІЛОЇ
ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА
ЯК ЧИННИКА ЙОГО ДЕМОКРАТИЗАЦІЇ 126
Висновки до розділу 4 174

ВИСНОВКИ 178

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 183

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. У контексті сучасного державотворення України, взаємопроникності культур та розмивання кордонів питання формування політичної культури населення залишається актуальним і недостатньо дослідженим. У той же час, політична культура виконує такі важливі суспільно-значимі функції, як політична соціалізація, політична стабілізація, пізнавальна, забезпечення реалізації інтересів соціальних спільнот, комунікативна, прогностична функції.
Рівень політичної культури українського суспільства впливає на розвиток всієї політичної системи в країні, на партійну структуризацію та зрілість політичних сил, їх спроможність реально впливати на суспільні процеси та визначати вектор їх розвитку. Політична культура є мірилом політичної зрілості всього суспільства і держави в цілому. Політично зріле суспільство може контролювати державу як інститут, спрямовувати її розвиток.
Формування політичної культури безпосередньо пов'язане із процесом демократизації суспільства. Зріла політична культура є передумовою побудови громадянського суспільства, реальної участі широких верств населення в процесах організації суспільства.
Для дослідження проблем, що пов'язані з формуванням зрілої політичної культури українського суспільства і його демократизації, необхідним є аналіз історично-ментальних передумов формування політичної культури українського суспільства, сучасного стану політичної культури українського суспільства, здобутків і проблем демократизації України, перспектив і напрямків формування зрілої політичної культури українського суспільства, взаємопов'язаність та взаємозалежність процесів демократизації і формування політичної культури, визначення перспектив і напрямків формування зрілої політичної культури українського суспільства як чинника демократизації суспільства.
Таким чином, вивчення формування політичної культури українського суспільства як чинника його демократизації, є насущною науковою задачею.
Взаємообумовленість світу політичного і світу культури досліджували ще Т.Гоббс і Ж.-Ж.Руссо, Ш.Л.Монтеск'є. Алексіс де Токвіль і Макс Вебер. Вони аналізували вплив релігійного фактору, релігійних цінностей на формування культурних передумов, політичної культури. Марксистська література розглядала політичну культуру як мету політичної діяльності, спрямовану на становлення людини нового суспільства як універсальної суспільної істоти, на розвиток сутнісних сил соціального суб'єкта як головного змісту і мети суспільного розвитку
. Вперше поняття "політична культура" вжив німецький філософ Й.Г.Гердер у своєму творі "Ідеї до філософії історії людства", але в широкий науковий обіг термін запровадили в середині ХХ століття американські дослідники Г.Алмонд, С.Верба, Д.Пауелл, Т.Парсонс, Д.Істон та інші. Ґрунтуючись на орієнтаційному рівні аналізу політичної культури Алмонд визначив її як "конкретну модель орієнтацій на політичні дії, пов'язана з особливостями політичної системи".
Г.Алмонд і С.Верба, аналізуючи політичну систему на двох рівнях аналізу – інституційному та орієнтаційному, саме останній пов'язали з політичною культурою, згідно з яким політична культура розглядається як "конкретна модель орієнтацій на політичні дії, пов'язана з особливостями політичної системи". Дослідники у праці "Громадянська культура: політичні позиції і демократія у п'яти державах" виділили ряд орієнтацій учасників політичної системи, які лежать в основі політичних дій: пізнавальні (знання про політичну систему і процеси); емоційні (відчуття щодо політичної системи і процесів); оціночні (судження і оцінки щодо політичної системи і процесів).
Вагомі дослідження в галузі політичної культури та здійснили В.Айхер, Р.Бауер, Ф.Бейлі, М.Бернстайн, Х.Віара, Є.Вятр, Д.Гарднер, Д.Горер, Д.Дівайн, Л.Дитгмер, Д.Елазар, М.Бернстайн, Р.Інглехарт, А.Інкелес, Р.Карр, Р.Лейн, С.Ліпсет, С.Ложд, Д.Мід, Дж.Нейсбіт, Л.Пай, Д.Рікман, Дж.Рітцер, Дж.Ролз, Р.Робертсон, У.Розенбаум, Р.Такер, Р.Тезлаф, Г.Тернборн, А.Турен, С.Уайт, М.Уотерс, Т.Хірші, Т.Фрідман, Е.Фром, Ф.Фукуяма, Е.Ціммерман, А.Юраун та ін.
Серед російських науковців можна виділити Е.Бабосова, Е.Баталова, Ф.Бурлацького, І.Воронова, К.Гаджиєва, О.Галкіна, А.Дегтярьова, А.Дмитрієва, В.Іноземцева, Н.Кейзерова,О. Кіндрацець, Л.Когана, В.Смирнова, Ж.Тощенко, Є.Осипову та ін.
Розглядаючи політичну культуру як соціокультурний феномен, закордонні автори по-різному підходили до тлумачення цього поняття. Загалом же, виділилось три основні підходи: об'єктивістський підхід (Р.Карр, М.Бернстайн, Р.Такер та ін.), де політична культура - це культура поведінки в політиці; суб'єктивістський підхід (М.Фуко, Ю.Хабермас та ін), де політична культура - це нав'язування індивіду політичних змістів і орієнтації; конструкціоністський підхід (Г.Алмонд, С.Верба, С.Ліпсет, С.Вайт, Р.Лейн, Р.Інглехарт, В.Вільденбанд, М.Вебер, В.Дельтей, Ф.Ніцше, Т.Риккерт, П.Сорокін, А.Тойнбі, М.Шелер, О.Шпенглер, А.Панарин та ін.), який передбачає ціннісне розуміння політики і політичної культури.
Серед українських дослідників поняття "політична культура" одним з перших застосовував В.Липинський, який вкладав в поняття політична культура "хотіння і вміння" національної еліти використовувати у своїй діяльності "дані політичної науки".
Сучасні вітчизняні дослідження феномену політичної культури можна класифікувати, залежно від підходів, які беруться за основу: на прихильників соціологічного аналізу сучасного стану політичної культури (Є.Головаха, Н.Паніна, Ю.Пахомов, М.Чурілов, І.Буров та ін.); дослідження взаємозв’язків і взаємодії ментальності й політичної культури (Є.Бистрицький, В.Лісовий, В.Бебик, М.Головатий, В.Ребкало, О.Рудакевич та ін.); дослідження, що виходять із розуміння політичної культури як сфери взаємодії політики, культури, моралі, тобто як предмету політичної філософії чи політичної етики (В.Бех, О.Корнієвський, В.Кремень, Г.Колодка, Є.Комарова, Ф.Рудіч, М.Степико, М.Ходаківський та ін.). Загалом, політичну культуру України в соціологічному, ментальному, політологічному контексті досліджували такі вітчизняні науковці як В.Андрущенко, О.Бабкіна, В.Барков, В.Бебик, Є.Бистрицький, О.Білорус, М.Головатий, Є.Головаха, А.Голубицький, В.Горбатенко, М.Григор’єва, В.Драговець, В.Корнієнко, О.Кокорська, В.Кокорський, П.Кононенко, І.Кресіна, В.Кулик, В.Лісовий, М.Михальченко, Л.Морозова Л.Нагорна, В.Нагорний, Н.Паніна, В.Панченко, В.Потульницький, В.Ребкало, О.Рудакевич, В.Селіванов, В.Ткаченко, В.Якушик та інші.
Однак сама проблема взаємного впливу процесів формування політичної культури і демократизації українського суспільства, а також визначення перспектив і напрямків формування зрілої політичної культури українського суспільства як чинника його демократизації у працях зазначених авторів не є головною, а лише дотичною. Спеціального дослідження формування політичної культури українського суспільства саме як чинника його демократизації немає.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукове дослідження здійснене в рамках комплексної програми науково-дослідних робіт Київського національного університету імені Тараса Шевченка "Наукові проблеми державотворення України" (№019U015201), програми Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка "Системи масової комунікації та світовий інформаційний простір" (№ 01БФ045-01).
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є вивчення взаємного впливу процесів формування політичної культури і демократизації українського суспільства, а також визначення перспектив і напрямків формування зрілої політичної культури українського суспільства як складової його демократизації. Реалізація цієї мети передбачає вирішення наступних задач:
- проаналізувати теоретико-методологічні засади дослідження політичної культури;
- виявити історично-ментальні передумови формування політичної культури українського суспільства;
- дослідити сучасний стан політичної культури українського суспільства;
- виявити здобутки і проблеми демократизації українського суспільства та їх вплив на формування політичної культури, взаємопов'язаність та взаємозалежність цих процесів;
- визначити перспективи і напрямки формування зрілої політичної культури українського суспільства як чинника його демократизації..
Об’єктом дослідження є політична культура українського суспільства як історичне явище.
Предметом дослідження є аналіз впливу сучасного стану політичної культури українського суспільства на процеси його демократизації.
Методи дослідження. Головним методологічним інструментом дисертації є фундаментальні дослідницькі основи наукового аналізу – принципи об’єктивності, системності, цілісності, порівняльного аналізу, причинності, історіософський, аксіологічний, логіко-семантичний підходи.
У відповідності з принципом об’єктивності були неупереджено проаналізовані наукові розробки як вітчизняних, так і зарубіжних дослідників. Історіософський підхід та порівняльний аналіз використовувалися для дослідження суті різних типів політичної культури за ступенем громадянських якостей членів суспільства. Застосування логіко-семантичного підходу дало змогу проаналізувати базові елементи поняття "політична культура" і "демократія". Системний, аксіологічний підходи, принципи причинності й прогнозування сприяли комплексному аналізу ціннісних основ політичної культури українського суспільства, характеристик національної ментальності, здобутків і проблем демократизації.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що здійснено авторське дослідження взаємозв'язку процесів формування зрілої політичної культури і демократизації українського суспільства. Зокрема:
1. Систематизовано існуючі концепції щодо розуміння та використання поняття "політична культура" та здійснено аналіз взаємозв'язку таких складників структури політичної культури як політична свідомість, політична поведінка, політична ментальність. Узагальнюючи підходи вітчизняних і зарубіжних дослідників запропоновано авторську інтерпретацію поняття "політична культура", як сукупність політичних цінностей, норм, орієнтацій та способів поведінки громадян стосовно політики в цілому, політичної системи, а також стосовно своєї ролі в цій системі.
2. Проаналізовано історично-ментальні передумови формування політичної культури українського суспільства. Показано, що політична культура населення України формувалась під впливом ряду історичних та історично зумовлених ментальних факторів, особливе значення серед яких мали такі чинники, як багатовікова бездержавність і розчленованість України, що привело до денаціоналізаціїї провідної верстви і ускладнило політичну та цивілізаційну самоідентифікацію і породило межову політичну культуру на стику європейських і євразійських цінностей, світоглядів.
3. Дослідженя сучасного стану політичної культури українського суспільства дозволяє класифікувати його його за ступенем громадянських якостей членів суспільства як змішаний тип, що виявляє незавершеність форми організації державного правління. Згідно з нею в Україніі поєднуються елементи і патріархальної, і підданської, і активістської політичної культури, тобто має місце фрагментарна політична культура, що характеризується відсутністю консенсусу між членами суспільства щодо основних політичних, соціально-економічних, цивілізаційно-культурних цінностей.
4. Політична реформа 2004 року започаткувала трансформацію форми правління з президентсько-парламентської на парламентсько-президентську, спричинила посилення законодавчого органу влади в країні, призвело до позитивних зрушень в процесах демократизації і розвитку політичної культури. Політичний егоїзм як форма домінування політичних інтересів і цінностей окремої групи в умовах існування множини політичних угрупувань стає причинию неможливості реалізації означених інтересів і цінностей. Демократія як форма встановлення відносин між політичними суб'єктами за відповідної форми організації державного правління є умова і наслідок існування політичної культури в формі громадянської культури.
5. Запропоновано авторський підхід до визначення перспектив і напрямків формування зрілої політичної культури українського суспільства як чинника його демократизації. Показано, що ці процеси мають йти паралельно, взаємно доповнюючи один одного. Формування демократичної політичної свідомості громадян, набуття ними досвіду та навичок активної політичної поведінки, подолання існуючої фрагментарності історичної пам'яті і становлення на цій основі громадянської політичної культури набуває першорядного значення на шляху політичного розвитку України. Ці завдання мають вирішуватись конкретними шляхами загальної політичної соціалізації, політичного виховання та політичної освіти громадян. Підвищення політичної культури можливе шляхом зростання динамізму політичної системи, її здатності адекватно реагувати на зміни політичних реалій; посилення ідейного й організаційного плюралізму; створення важелів запобігання та розв’язання суспільних конфліктів; формування нової модернізаторської політичної еліти; зниження ступеня відчуження громадян від політичної влади; забезпечення реальної участі народу в політичному житті; підвищення впливу інформації; постійного вдосконалення цінностей та норм у системі політичної культури. Все це, в свою чергу, сприятиме демократизації..
Апробація результатів дисертаційного дослідження. Головні ідеї дисертації доповідались на наукових конференціях та семінарах:
- Міжнародний науково-практичний семінар "Сфери та механізми взаємопроникнення культур в регіоні польсько-українського прикордоння" (Польща: Інститут педагогіки та менеджменту в Риках, 2003 р.);
- ІІ Міжнародна науково-практична конференція "Актуальні проблеми розвитку суспільства: історична спадщина, реалії та виклики ХХІ століття" (Луцьк: Волинський інститут МАУП ім. В.Липинського, 2004 р.);
- ІV Міжнародна науково-практична конференція "Актуальні проблеми розвитку суспільства: історична спадщина, реалії та виклики ХХІ століття" (Луцьк: Волинський інститут МАУП ім. В.Липинського, 2006 р.);
- Міжнародна наукова конференція "Дні науки філософського факультету – 2007" (18-19 квітня 2007 р.);
- Міжнародна науково-практична конференція "Державне та муніципальне управління в умовах політико-адміністративної реформи" (Луцьк, 17-18 травня 2007.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані для подальшого розвитку досліджень політичної культури і напрямків демократизації сучасного українського суспільства; вироблення, в тому числі – органами влади, конкретних заходів для подолання негативних для політичної культури наслідків помилок і викривлень, зроблених на шляху демократизації українського суспільства. Матеріали дисертації можуть бути використані у навчальному процесі при підготовці курсів навчальних дисциплін для студентів та аспірантів за спеціальностями: політологія, державне управління; при написанні методичних розробок, відповідних розділів підручників для вищих навчальних закладів.
Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладені у семи статтях, чотири з яких опубліковані у наукових фахових виданнях, та восьми тезах виступів на наукових конференціях.
1. Політична культура як об'єкт теоретичного аналізу // Політологічний вісник. Зб. наук. праць. – К.: Знання України, 2006. – Вип.22. – С.222-231.
2. До питання про політичну культуру суспільства, що трансформується // Вісник Харківського національного університету імені Н.В.Каразіна "Питання політології". – 2006. - №737. – С.241-249.
3. Історичні та ментальні чинники формування високої політичної культури українського суспільства як чинника його демократизації // Політологічний вісник. Зб. наук. праць. – К.: "ІНТАС", 2007. – Вип.24. – С.166-175.
4. Перспективи і напрямки формування високої політичної культури українського суспільства як чинника його демократизації // Політологічний вісник. Зб. наук. праць. – К.: "ІНТАС", 2007. – Вип.27. – С.198-206.
5. Вплив догматизму та авторитаризму української молоді на формування установок сприймання національного характеру європейців // Наукові і освітянські методології та практики. – Київ: ЦГО НАН України, 2003. – С.472-480.
6. Вплив моделі сімейного виховання на становлення сучасної особистості // Сім'я та її цінності в політкультурній європейській спільноті. Науковий бюлетень №6. – Польща: Інститут педагогіки та менеджменту в Риках. – 2006. – С.65-71.
7. Кадровий конкурс як інструмент вдосконалення сучасної державної служби України // Управління трудовими ресурсами в окремих галузях економіки в межах Єврорегіону Немен. Збірник під редакцією Збігнева Пьотровскіего. – Польща: Інститут менеджменту та підприємництва ім. Богдана Янського в Ломжі. – 2007. – С.271-281.
8. Політична культура як міра соціокультурного розвитку людини // Дні науки філософського факультету – 2007: Міжнародна наукова конференція (18-19 квітня 2007 року): Матеріали доповідей та виступів. – К.: ВПЦ "Київський університет", 2007. – Ч.VI. – С.52-54.
9. Поляки очима волинської молоді // Сфери та механізми взаємопроникнення культур в регіоні польсько-українського прикордоння: Матеріали міжнародного науково-практичного семінару. – Польща: Інститут педагогіки та менеджменту в Риках, 2003. – С.143-147.
10. Установки сучасної української молоді в стосунку до Польщі та інших держав об'єднуючоїся Європи // Сфери та механізми взаємопроникнення культур в регіоні польсько-українського прикордоння: Матеріали міжнародного науково-практичного семінару. Том ІІ. – Польща: Інститут педагогіки та менеджменту в Риках, 2003. – С.297-301.
11. Індивідуально типологічні передумови ціннісних виборів особистості // Наукові записки. Серія "психологія і педагогіка". – Острог, 2002. – Вип. №4. – С.72-77.
12. Трансформація національної ідентичності в контексті об'єднуючоїся Європи // Європа без кордонів: виклик полі культурній освіті. – Польща: Інститут педагогіки та менеджменту в Риках, 2004. – С.37-42.
13. Місце та роль України в сучасній геополітичній карті Європи // Матеріали ІІ Міжнародної науково-практичної конференції "Актуальні проблеми розвитку суспільства: історична спадщина, реалії та виклики ХХІ століття. – Луцьк: Волинський інститут МАУП ім. В.Липинського, 2004. – С.27-31.
14. Доля нації, віра та громадянська відповідальність в світлі поглядів Б.Янського та В.Липинського // Матеріали ІV Міжнародної науково-практичної конференції "Актуальні проблеми розвитку суспільства: історична спадщина, реалії та виклики ХХІ століття. – Луцьк: Волинський інститут МАУП ім. В.Липинського, 2006. – С.8-10.
15. Вдосконалення кадрової політики як один із пріоритетних напрямків розвитку державної служби в умовах політико-адміністративної реформи // Державне та муніципальне управління в умовах політико-адміністративної реформи: Матеріали наук.-практ. конф. Тези доп. (17-18 травня 2007 р.) / Відп. ред. В.Я.Малиновський. – Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2007. – С.121-124.
Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, загальних висновків та списку використаної літератури. Загальний обсяг дисертації складає 211 сторінок, із них обсяг основного тексту – 183 сторінки, список використаної літератури включає 306 найменувань, обсягом 28 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

1. Узагальнюючи підходи вітчизняних і зарубіжних дослідників можна сказати, що політична культура - це сукупність політичних цінностей, норм і способів поведінки; це сукупність орієнтацій членів суспільства по відношенню до політики в цілому, політичної системи, а також стосовно своєї ролі в цій системі; це вірування і уявлення, що впливають на поведінку людей в межах існуючих політичних інститутів, сукупність поширених фундаментальних, поведінкових, політичних цінностей, що поділяються членами суспільства. Характер і стан політичної культури істотно впливають на формування політичної системи, на особливості політичного режиму, на політичну поведінку людей та їхніх громадсько-політичних організацій. Зріла політична культура є необхідною передумовою справжньої демократизації держави, реальної широкої участі населення в процесах організації суспільства і системи влади в ньому.
2. Особливості політичної культури розкриваються через ряд історичних, економічних, соціальних, національних, релігійних, ментальних, психологічних чинників. Політична культура є продуктом політичної життєдіяльності людей, що формується й виявляється в процесі політичного життя, а також відображає рівень засвоєння суспільством відповідних політичних відносин, норм і цінностей.
Політична культура населення України формувалась під впливом ряду історичних та історично зумовлених ментальних чинників, серед яких особливе значення мали багатовікова бездержавність і розчленованість України. Тривала відсутність державності й сформований у відповідних умовах менталітет народу, перебування українських земель у складі різних країн з відмінними політичними і культурними системами, тривале панування комуністичної ідеології, складні процеси переходу від авторитаризму до демократії – чинники, які вплинули на формування нинішнього рівня політичної культури українського суспільства.
Розчленованість України і насадження різних цивілізаційних цінностей ускладнювало політичну та цивілізаційну самоідентифікацію, мали наслідком появу такого явища як подвійна ідентифікація, зокрема, українець-поляк, українець-росіянин. Наприкінці XII століття почали формуватися два політичних інтеграційних центри Південної Русі – один на базі Галицько-Волинського князівства, другий – у Північному і Середньому Подніпров’ї. Різні умови існування (вплив Степу, козацької вольниці на Півдні і культурно-державницький тиск на Заході) формували в українців різну політичну культуру. Якщо на Заході спостерігалась тенденція до збереження "етнічної якості", то на Сході формувалась підданська політична культура. Результатом розчленованості та різновекторного зовнішнього впливу стала поява межової політичної культури – на стику європейських та євразійських цінностей, світоглядів, політичної культури, що зумовило суміш різних типів культур, появу субкультур.
Таким чином, історично в Україні склалася фрагментарна політична культура, яка характеризується відсутністю консенсусу між членами суспільства щодо основних суспільних цінностей. Українці не мають спільної думки ні щодо майбутнього країни, ні щодо її минулого. Жоден із векторів розвитку держави не має не лише загальносуспільної підтримки, але й не набирає підтримки навіть половини громадян. Ситуація щодо загальносуспільного консенсусу ще більше ускладнюється, якщо аналізувати її в регіональному розрізі.
3. Здійснивши аналіз політичної культури українського суспільства за найбільш поширеною у науковій думці типологізацією, запропонованою американськими дослідниками Г.А.Алмондом і С.Вербою – за такими параметрами, як інтерес громадян до політики, їх обізнаність і компетентність у політичній сфері, довіра населення до політичних інститутів, впевненості у власній можливості впливати на політичні процеси, активність участі у політичному житті, – можна констатувати, що політична культура українського суспільства належить до змішаних типів, поєднуючи елементи і патріархальної, і підданської, і активістської політичної культури, адже мають місце диспропорції в рівнях розвитку різних показників політичної культури. Високий рівень бажання населення брати участь у прийнятті політичних рішень поєднується з небажанням брати участь у діяльності політичних партій і рухів, слабкою вірою в можливість власного впливу на політичні процеси, недовірою до політичних інститутів; задеклароване зростання інтересу до політики поєднується з достатньо низьким рівнем політичної поінформованості і компетентності. Такий тип політичної культури є характерним для суспільств, які перебувають на шляху трансформації.
В Україні має місце фрагментарна політична культура, що характеризується відсутністю консенсусу між членами суспільства щодо основних політичних, соціально-економічних, цивілізаційно-культурних цінностей. Українські громадяни не мають спільної думки ні щодо майбутнього країни, ні щодо її минулого, і жоден із векторів розвитку держави не має не загальносуспільної підтримки. Прийнятні для одних областей принципи існування цілком заперечуються в інших і навпаки.
4. Внаслідок реформ, здійснених у першу половину 1990-х років, Україна здобула всі атрибути сучасних демократій: демократичну Конституцію, поділ гілок влади, багатопартійну систему, загальне виборче право і змагальні вибори, численні громадські організації, недержавні засоби масової інформації. В Україні проводилися вибори, які визнавалися міжнародними спостерігачами. Однак, з середини 1990-х років процеси демократизації почали згортатися. Загострення ситуації в 2004 році викликало масові акції протесту, які переросли у "помаранчеву революцію", коли під тиском громадськості Верховний суд України прийняв рішення про додатковий тур виборів, який виграв кандидат від опозиції В.Ющенко.
Та навіть у 1990-ті і перші роки ХІХ століття в Україні відбувалися певні позитивні зрушення в процесі демократизації і розвитку політичної культури. Одним з таких здобутків стало прийняття у 1996 році Конституції України яка була компромісом між різними гілками влади, що забезпечувало існування системи стримування і противаг й певний баланс повноважень. У цілому позитивні зрушеннями також мали й реформи виборчого законодавства, а також політична реформа 2004 року, завдяки якій відбулася фактична трансформація форми правління з президентсько-парламентської на парламентсько-президентську, що означало посилення ролі вищого законодавчого органу в країні та більш чітке оформлення його взаємовідносин з урядом. Значним прогресом на шляху демократизації також стали парламентські вибори 2006 і 2007 років. Незважаючи на суттєві помилки у виборчих списках і ряд дрібних порушень, ці вибори стали значним кроком в напрямку демократизації, що відзначили як вітчизняні, так і зарубіжні спостерігачі.
За опитуваннями, більшість громадян України згодні з тим, що у суспільстві реально існують права брати участь у мітингах, демонстраціях протесту, рівноправність жінок, право утворювати громадські організації, об'єднуватися у політичні партії, право на свободу слова. У той же час, найменш дієвим в Україні громадяни вважають право на гідний людини рівень життя. Не існують реально, на думку більшості, і такі права, як право здійснювати вплив на рішення, які ухвалює влада, право бути захищеним від злочинності, від свавілля представників влади, право на справедливе судочинство, право обирати собі владу. Фактично, громадяни вважають недієвим увесь комплекс політичних прав, призначених забезпечувати вплив населення на владу. Водночас населення констатує, що права і свободи, які давали б змогу громадянам об'єднуватися для захисту своїх прав, у суспільстві існують. Отже, певною мірою у нинішньому стані демократії населення може звинувачувати й свою пасивність, адже воно не повною мірою використовує наявні у суспільстві механізми самоорганізації громадянського суспільства.
Хоча притаманний Україні тип політичної культури загалом є характерним для суспільств, які перебувають на шляху трансформації, не може не викликати занепокоєння повільний темп демократичних перетворень у нашій державі.
5. Формування зрілої політичної культури може і має бути вагомим чинником демократизації українського суспільства. Причому процеси формування зрілої політичної культури і демократизації мають йти паралельно, взаємно доповнюючи один одного. Підвищення політичної культури можливе шляхом зростання динамізму політичної системи, її здатності адекватно реагувати на зміни політичних реалій; посилення ідейного та організаційного плюралізму; створення важелів запобігання та розв’язання суспільних конфліктів; формування нової модернізаторської політичної еліти; зниження ступеня відчуження громадян від політичної влади; забезпечення реальної участі народу в політичному житті; підвищення впливу інформації; постійного вдосконалення цінностей та норм у системі політичної культури. Все це, в свою чергу, сприятиме й демократизації.
Можна виділити такі основні напрями демократизації політичної системи: ствердження представницького характеру державної влади, що означає делегування громадянами своїх владних повноважень обраній ними особі чи політичному об’єднанню; легітимність влади, тобто її ствердження за рахунок перемоги на періодичних виборах; чіткий та ефективний розподіл гілок влади, незалежність судової системи; плюралізм і конкурентність політичних сил у представленні і висловленні інтересів соціальних груп; дотримання і захист природних та громадянських прав людини будь-якого соціального статусу через функціонування зрілого діючого громадянського суспільства; наявність розвиненої політичної культури суспільства, яка передбачає певні знання й компетентність у сфері політики, емоційні орієнтації щодо політичної системи ("національна гордість"), оціночні орієнтації і політичну активність, участь.
Підвищення рівня політичної культури суспільства загалом неможливе без об'єднання суспільства навколо спільних цінностей, спільної стратегічної мети. При цьому, сама демократія має сприйматись більшістю громадян як цінність. Невід'ємним елементом формування високої політичної культури і демократизації є формування громадянського суспільства. Із підвищенням рівня політичної культури громадян України безпосередньо пов'язано питання подолання її політичного розколу. Формування спільної національної ідентичності громадян України, єдиної української політичної нації мало б стати одним з першочергових завдань.
Важлива складова підвищення рівня політичної культури і демократизації – побудова справді соціальної держави, яка передбачена Конституцією України. Досвід зарубіжних країн показує, що зріла політична культура і демократія мають базуватися на міцному фундаменті сильної, конкурентоспроможної, соціально-орієнтованої економіки.. Важливим завданням є встановлення прямої залежності між показниками економічного розвитку та рівнем добробуту громадян. В інформаційну добу важливу роль у формуванні політичної культури відіграють засоби масової інформації, доносячи до населення інформацію про політичні знання, соціальні і культурні цінності, формуючи таким чином відповідну політичну поведінку. Тож ЗМІ мали б відіграти позитивну роль у подоланні проблем з формуванням зрілої політичної культури українського суспільства.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:
1. Аболіна Т.Г., Єрмоленко А.М., Кисельова О.О., Малахов В.А. Етичні норми і цінності: проблема обґрунтування / Інститут філософії НАН України ім. Г.Сковороди. – К., 1997. – 144 с.
2. Алексєєв А. Скільки можна залишатися дешевою робочою силою? // Дзеркало тижня. – №4(633), 3-9 лютого 2007 року // http://www.dt.ua/2000/2650/55765/.
3. Андрущенко В., Михальченко М. Сучасна соціальна філософія. У 2-х т. – К., 1993.
4. Арбластер Е. Ключові ідеї демократії // Демократія: Антологія / Упоряд. О.Проценко. – К.: Смолоскип, 2005. – С.41-78.
5. Ашин Г.К., Лозанский Э.Д., Кравченко С.А. Социология политики – М.: Экзамен, 2001. – 608 с.
6. Бабкін В.Д. Соціальна держава та захист прав людини // Правова держава. Щорічник наукових праць. Випуск 9. - К.: Ін Юре, 1998. - С.2-33.
7. Бабкіна О. Демократичні детермінанти трансформації українського суспільства // Еліти і цивілізаційні процеси формування націй. – К., 2006. – Т.2. – С.41-55.
8. Бабосов, Е. Политическая культура советского человека // Вопросы теории и жизнь. - М, 1987. - С. 181-187.
9. Барановський Ф. Демократична інституціалізація в Україні: євроінтеграційний контекст // Політичний менеджмент. – 2006. – №1(16). – С.152-158.
10. Барков В. Українське суспільство сучасної доби: парадокси та рішення // Крисаченко В., Степико М., Власюк О. Українська політична нація: генеза, стан, перспективи / За ред. В.С.Крисаченка. – К.:НІСД, 2003. – С.413-440.
11. Баталов Э.. Политическая культура современного американского общества / Под ред. Ю.А.Замошкина; АН СССР, Ин-т США и Канады. - М: Наука, 1990. - 252 с.
12. Бебик В. М., Головатый М. Ф., Ребкало В.А. Політична культура сучасної молоді.- К.: А.Л.Д., 1996. - 112 с.
13. Безродна Віра Іллівна. Особливості формування громадянського суспільства в процесі політичної модернізації України: Автореф. дис. канд. політ. наук: 23.00.02 / Одеська національна юридична академія – О., 2003. – 16с.
14. Бекешкіна І. Стан демократії в Україні – 2004 (за оцінками населення й експертів) // Політичний портрет України №31. Демократія в Україні: оцінки, проблеми і перспективи. – К.: Фонд "Демократичні ініціативи". – С.3-23 // http://www.dif.org.ua/ua/publ/287/pp2.vis.
15. Бєлоусова І. Менталітет - доля чи діагноз // Грані-плюс. - 2004. - 15 березня. – С.6
16. Бистрицький Є. Культурполітичні альтернативи суспільного розвитку // Політологія посткомунізму. Політичний аналіз посткомуністичних суспільств. - К.: Політична думка, 1995.
17. Білик М.В. Психологічні чинники прояву політичної культури студентської молоді: Дис... канд. психол. наук: 19.00.05 / Київський національний ун–т ім. Тараса Шевченка. – К., 2004. – 271 с.
18. Бобик В., Головатий М., Ребкао В. Політична культура сучасної молоді. – К., 1996.
19. Бойко О.Д. Україна 1991-1995 рр.: Тіні минулого чи контури майбутнього? (Нариси з новітньої історії). - К.: "Магістр-5",1996. – 207 с.
20. Бурдяк В., Ротар Н. Політична культура країн Європи в контексті інтеграційних процесів / Чернівецький національний ун–т ім. Юрія Федьковича. – Чернівці : Рута, 2004. – 328с.
21. Бурлацкий Ф.М., Галкин А.А. Современный Левиафан: Очерки политической социологии капитализма. М.: Мысль, 1985. – 356 с.
22. Бушман І.О. Система освіти як засіб модернізації української культури: Автореф. дис. канд. філос. наук: 09.00.10 / АПН України; Інститут вищої освіти. – К., 2005. – 18с.
23. Варналій З.С., Мокій А.І., Новікова О.Ф., Романюк О.Ф., Романюк С.А. Регіони України: проблеми та пріоритети соціально-економічного розвитку: Монографія / Національний ін-т стратегічних досліджень / З.С. Варналій (ред.). – К. : Знання України, 2005. – 498 с.
24. Вебер М. Избранные произведения / Ред.-сост. Давыдов Ю.Н. - М.: Прогресс, 1990. - 808 с.
25. Вебер М. Политика как призвание и профессия // Диалог. –1993. – №5–6. – С.36–39.
26. Вишневский С.Ю., Шапко В.Т. Актуальные проблемы социологии культуры / /Вестник ЧГАКИ. Сер.З. Культурологич.науки. – 2003. – № 3. – С. 9–19.
27. Возняк С.М., Кононенко В.І., Кононенко І.В., Луць В.В., Москалець В.П. Духовні цінності українського народу / Прикарпатський ун-т ім. Василя Стефаника. – Івано-Франківськ: Плай, 1999. – 293 с.
28. Возняк Т. Проблема регіонального розвитку України та творення єдиної української політичної нації // Інформаційно-аналітичні матеріали до Круглого столу "Схід і Захід України в контексті виборчої кампанії – 2006: відмінності, протиріччя, перспективи єднання", – К.: Центр Разумкова. – березень 2006. – С.33-37.
29. Выдрин Д. И. Политика: история, технология, экзистенция. - К.: Либідь, 2001. – 432 с.
30. Выжлецов Г.П. Аксиология культуры. – СПб., 1996. – 149 с.
31. Вятр Е. Социология политических отношений / Под ред. и с предисл. Ф.М.Бурлацкого. – М.: Прогресс, 1979. –463 с.
32. Гавра Д.П., Соколов Н.В. Исследование политических ориентации // Социс. – 1999. – № 1. – С 66–77.
33. Гаджиев К. Политическая культура современного Запада // В кн.: Політологія. Крс лекцій / Ред.Н.Марченко. – М., 1993. – 225с.
34. Гаджиев К.С Политическая культура // Полис. – 1991. – № 6. – С. 69–84.49.
35. Гаджиев К.С. Концепция гражданського общества: идейные истоки и основные вехи формирования // Вопросы философии. – 1991. – №7. – С.19-35.
36. Гаджиев К.С. Политическое сознание или политическая культура // Кентавр. – 1991. – Октябрь–декабрь. – С. 14–25.
37. Гегель Г.В.Ф. Основи філософії права, або Природне право і державознавство / Пер. з нім. Р.Осадчука та М.Кушніра. – К.: Юніверс, 2000. – 329 с.
38. Гелей С., Рутар С. Основи політології: Навч. Посібник. - 3-тє видання, пере-роб. і доп. - К.: Товариство "Знання", 1999. - 427 с.
39. Геополітичні орієнтації населення України: Результати опитування громадської думки / Національний ін-т стратегічних досліджень. Соціологічна служба. – К., 2003. – 37с.
40. Глобалізація і безпека розвитку: Монографія / О.Білорус, Д.Лук'яненко та ін. – К.: КНЕУ, 2001. – 733с.
41. Гозман Л.Я., Шестопал Е.Б. Политическая психология. – Ростов–на–Дону: Феникс, 1996. – 448 с.
42. Головатий М. Ф. Соціологія політики: Навч. посібник. – К.: МАУП, 2004. – 504 с.
43. Головаха Е. Чужие // Кіевскій телеграфъ. - 2-8 июля 2001. – С.5.
44. Головаха Е., Панина Н., Пахомов Ю., Чурилов Н., Буров И. Политическая культура населения Украины. Результаты социологических исследований. – К.: Наукова думка, 1993. – 136 с.
45. Головаха Е.И., Бекешкина И.Э., Небоженко В.С. Демократизация общества и развитие личности. От тоталитаризма к демократии. – К., 1992.
46. Головаха Є.І. Суспільство, що трансформується. Досвід соціологічного моніторингу в Україні. – К., 1997. – 192 с.
47. Гордон Л.А. Общество "недовольных". Особенности массового сознания в переходный период // Полис. – 1998. – № 3. – С. 32–49.
48. Грабовський С. "Креольський націоналізм" як явище модерної України // Український регіональний вісник. - 2001. - № 22. - 5 вересня. – С.2.
49. Грабовський С. Україна наша креольська // Критика. - 2003. - 23 липня. – С23-42.
50. Грицак Я. Нариси історії України: Формування модерної української нації XIX-XX ст. Вступ // http://vesna.org.ua/txt/grytsakj/formuv/r0.html.
51. Громадянське суспільство в сучасній Україні: специфіка становлення, тенденції розвитку / За заг. ред. Ф. М. Рудича. – К.: Парламентське вид-во, 2006. – 412 с.
52. Грушевський М. Хто такі українці і чого вони хочуть. - К., 1991. – 325 с.
53. Грушин Б.А. Массовое сознание: опыт определения и проблемы исследования. – М.: Искусство, 1984. – 350 с.
54. Губерський Л.В., Андрущенко В.П., Михальченко М.І. Культура. Ідеологія. Особистість: Методолого–світоглядний аналіз / Київський національний ун–т ім. Тараса Шевченка; Інститут соціології НАН України ; Інститут вищої освіти АПН України. – К. : Знання України, 2002. – 580с.
55. Гуревич П.С. Культурология: учебное пособие. – М.: Знание, 1996.–288 с.
56. Давиденко В. Соціальний діалог: проблема досягнення стандартів Євросоюзу // Політичний менеджмент. - №2(17). – 2006. – С.67-77.
57. Даль Р.А. Демократичні трансформації // Демократія: Антологія / Упоряд. О.Проценко. – К.: Смолоскип, 2005. - С.563-573.
58. Дарендорф Р. Дорога к свободе: демократизация и ее проблемы в Восточной Европе // Вопросы философии. - 1990. - № 9. - С. 69-75.
59. Дашутін Г. Політичні ідеали сучасної України // Актуальні проблеми внутрішньої політики. Випуск 1. – 2004. – С.46-52.
60. Демократичні цінності, громадянське суспільство і держава: Матеріали ХІІІ Харківських міжнар. Сковородинівських читань, м. Харків, 30 вересня- 1 жовтня 2005 р. / Харківське міське товариство "Філософська освіта" ; Харківський національний ун-т ім. В.Н.Каразіна; Харківський економіко-правовий ун-т; Національний ун-т внутрішніх справ / О.М.Кривуля (голова ред.кол.). – Х.: ТОВ "ПРОМЕТЕЙ-ПРЕС", 2005. – 328 с.
61. Деркач Ж.В. Політична культура як інтегральна характеристика процесу формування і розбудови держави: Дис... канд. політ. наук: 23.00.02 / Університет внутрішніх справ України – Х., 1998. – 187 арк.
62. Дженусов А.И. Политическая культура: концептуальные аспекты // Социально–политический журнал. – 1994. – № 11, 12. С. 75–86.
63. Дмитренко М. Політична культура особистості трансформаційного суспільства: проблеми визначення та формування // Нова парадигма. – 2004. – Вип.40. – С.179–183.
64. Дмитренко М.А. Формування політичної культури особистості в умовах трансформації суспільства (політологічний аналіз): Дис... канд. політ. наук: 23.00.03 / АПН України; Інститут вищої освіти – К., 2005. – 190арк.
65. Доган М., Пеласси Д. Сравнительная политическая соціологія // Социально-политический журнал, 1994. - 96-115 с.
66. Дорошкевич В. Шанування волі та український менталітет // Урядовий кур'єр. – 7 травня 1994.
67. Дробницкий О.Г. Ценность // Философский энциклопедический словарь. – М., 1989. – С. 732–733.
68. Дунаєва Л.М. Партійна система в умовах модернізації суспільства: світовий досвід і Україна: Автореф. дис. канд. політ. наук: 23.00.02 / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М.Корецького – К., 2001. – 16 с.
69. Дюркгейм Э. Ценностные и реальные суждения // Социс. – 1991. –№2. –С. 106–115.
70. Експертне опитування Центру Разумкова // Інформаційно-аналітичні матеріали до Круглого столу "Схід і Захід України в контексті виборчої кампанії – 2006: відмінності, протиріччя, перспективи єднання", – К.: Центр Разумкова. – березень 2006. – С.30-32.
71. Ерасов Б.С. Социальная культурология: пособие для студентов высших учебных заведений. – М.: Аспект Пресс, 1997. – 591 с.
72. Ємець Т. Україна: європейський чи євразійський вибір // Крисаченко В., Степико М., Власюк О. Українська політична нація: генеза, стан, перспективи / За ред. В.С.Крисаченка. – К.:НІС, 2003. - С.554-562.
73. Жабінець Н. Соціалізація особистості як основа формування і втілення системи політичних цінностей на національній основі // Нова парадигма. – 2004. – Вип.40. – С.183–187.
74. Жабінець Н.В. Зміна цінностей в умовах трансформації українського суспільства // Нова парадигма: Альманах наукових праць. – Запоріжжя, 2001. – Випуск 20. – С.129-134.
75. Жабінець Н.В. Політичні цінності та їх втілення у процесі демократизації українського суспільства: Автореф. дис. канд. політ. наук: 23.00.03 / Національний педагогічний ун-т ім. М.П.Драгоманова – К., 2006. – 20 с.
76. Жадан І., Кисельов С., Кисельова О., Рябов С. Політична культура та проблеми громадянської освіти в Україні: Метод. посібник / Сергій Рябов (відп.ред.). – К. : Тандем, 2004. – 79с.
77. Жаліло Я.А., Архієреєв С.І., Базилюк Я.Б., Белінська Я.В., Варналій З.С. Проблеми та пріоритети формування інноваційної моделі розвитку економіки України / Національний ін-т стратегічних досліджень; Державне агентство України з інвестицій та інновацій. – К.: НІСД, 2006. – 119 с.
78. Жданов І., Якименко Ю. Проблеми свободи слова і політичної цензури в Україні в оцінках українських журналістів // Національна безпека і оборона. – №11(35), листопад 2002. – с.32-37.
79. Житенев В.А. Политическая культура. Опыт формирования и проблемы. – М.: Политиздат, 1990. – 140 с.
80. Жулинський М. Україна: випробування свободою, або чим зумовлюється прогрес нації // Дзеркало тижня. - 25 вересня - 5 жовтня 2004. - №38 (513) // http://www.dt.ua/3000/3050/47838/.
81. Жулинський М. Україна: формування духовної незалежності // Сучасність. – 1995 р. – №5.
82. Журавський В. С., Кучеренко О. Ю., Михайльченко М. І. Політична еліта України: теорія і практика трансформації / Українська академія політичних наук ; Інститут соціології НАН України. - К.: Логос, 1999. – 262 с.
83. Журженко Т. Міф про дві України // Сучасність. - 2003. - №4. – С.24-43.
84. Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про вибори народних депутатів України" від 07.07.2005.
85. Звіт за даними дослідження: "Стан та динаміка розвитку неурядових організацій України. 2002 – 2004 роки" / Підг. Творчим центром Каунтерпарт; Л. Паливода, О. Кікоть, О. Власова – К.: "КІТ", 2005. – 164 с.
86. Здравомыслов А.Г. Потребности, интересы, ценности. – М.: Политиздат, 1986. – 221 с.
87. Земзюліна М.І., Шамара С. О. Націоналізми та ідентичності нової України // Українська політична нація: генеза, стан, перспективи / За ред. В. С. Крисаченка. - К.: НІСД, 2003. - С. 232-241.
88. Зінько С. Цивілізаційний діалог vs конфлікт // Людина і політика. – 2004. - №3. – С.41-51.
89. Злобин Н.С. Культура и общественный прогресс. – М.: Наука, 1980. – 303с.
90. ЗМІ рейтинги суб'єктів української політики у 2001 році. – К.: "УПресА", 2002. – 11 с.
91. Золін А. Проблема розвитку політичної культури в Україні // Нова парадигма. – 2005. Вип. 51. – С.131–141.
92. Зуева В. Составляющие компоненты дискурса политической культуры // Нова парадигма. – 2000. – Вип.15. – С.168–175.
93. Зуєва В. Политическая культура как характерстика целостной личности // Зб. наук. пр. з гуманітарних наук. – Запоріжжя, 2000. – №4. – С.26–32.
94. Иконникова С.Н. Очерки по истории культурологии: учебное пособие. – СПб.: ИГУП, 1998. – 408 с.
95. Инглехарт Р. Постмодерн: меняющиеся ценности и изменяющиеся общества // Полис. – 1997. – № 4. – С. 6–32.
96. Ионин Л.Г. Социология культуры. – М.: Изд. корпорация "Логос", 1996.–280 с.
97. Іванов М.С. Політична освіта як засіб формування політичної культури та чинник політичного процесу: Дис... д–ра політ. наук: 23.00.02 / Миколаївський держ. гуманітарний ун–т ім. Петра Могили – Миколаїв, 2005. – 417арк.
98. Іванюк М. Громадянське суспільство: концепт, ґенеза, становлення в Україні // Політологічний вісник. – 2005. – Вип.18. – С.209-215.
99. Інформаційно-аналітичні матеріали до Круглого столу "Схід і Захід України в контексті виборчої кампанії – 2006: відмінності, протиріччя, перспективи єднання". – К.: Центр Разумкова. - березень 2006. – 42 с.
100. Каган М.С. Философия культуры. – СПб.: Петрополис, 1996.–414 с.
101. Кальцева С. До питання про структуру політичної культури і місце традицій // Нова парадигма. – 2000. – Вип.15 – С.113–123.
102. Каращук М.Г. Інформаційна влада як чинник демократизації сучасного суспільства: Автореф. дис. канд. політ. наук: 23.00.02 / Київський ун-т ім. Тараса Шевченка. – К., 2006. – 19 с.
103. Кармазина Л.И. Политическая культура и партийный плюрализм в их взаимовлиянии (на материалах современного Казахстана): Автореф. дис... канд. полит. наук: 23.00.03 – Алматы, 1999. – 29с.
104. Кармин А.С. Культурология. – СПб, 2003.–928 с.
105. Кейзеров Н.М. Методологические аспекты критики буржуазных концепций политической культуры // Вопросы философии. – 1982. –№1.
106. Кіянка І. Ідея середнього класу як гаранта стабільного розвитку // Політичний менеджмент. – 2006. - №1(16). – с.38-42.
107. Клименко О.А. Трансформація політичної культури перехідних суспільств: Дис... канд. політ. наук: 23.00.04 / НАН України; Інститут світової економіки і міжнародних відносин – К., 1999. – 179арк.
108. Климончук В. Особливості формування політичних та громадських цінностей в Україні в умовах демократичного розвитку суспільства // Вісник Львівського університету. Серія: філософські науки. - 2002. - Вип. 4. – С.36-44.
109. Климончук В.Й. Політичні та громадянські цінності: особливості становлення та функціонування (історико-методологічний аналіз): Автореф. дис. канд. політ. наук: 23.00.01 / Львівський національний ун-т ім. Івана Франка – Л., 2004. – 20 с.
110. Коган Л.Н. Политическая культура как общественное явление // Политическая культура социализма. – Фрунзе, 1984.
111. Козельський Я. Философические предложения, сочиненные надворным советником и правительствующего сената секретарем Яковом Козельским в Санкт-Петербурге 1768 года // Избранные произведения русских мыслителей второй половины XVIII века: В 2-х т. - М., 1952. - Т.2. - С.411-551.
112. Конончук М.В. До питання про політичну культуру суспільства, що трансформується // Вісник Харківського національного університету імені Н.В.Каразіна "Питання політології". – 2006. - №737. – С.241-249.
113. Конончук М.В. Історичні та ментальні чинники формування високої політичної культури українського суспільства як чинника його демократизації // Політологічний вісник. Зб. наук. праць. – К.: "ІНТАС", 2007. – Вип.24. – С.166-175.
114. Конончук М.В. Перспективи і напрямки формування високої політичної культури українського суспільства як чинника його демократизації // Політологічний вісник. Зб. наук. праць. – К.: "ІНТАС", 2007. – Вип.27. – С.198-206.
115. Конончук М.В. Політична культура як об'єкт теоретичного аналізу // Політологічний вісник. Зб. наук. праць. – К.: Знання України, 2006. – Вип.22. – С.222-231.
116. Кочетков А.П. На пути к гражданскому обществу. М.,1992. – 342 с.
117. Кочубей Л. Демократизація виборчого процесу в пострадянській Україні та політичні еліти // Еліти і цивілізаційні процеси формування націй. – К., 2006. - Т.2. – С.293-301.
118. Кремень В.,Ткаченко В. Україна: Шлях до себе. Проблеми суспільної трансформації. К.: Видавничий центр "ДрУк",1998. – 446 с.
119. Кресіна І. Українська національна свідомість і сучасні політичні процеси. (Етнополітологічний аналіз). – К., 1998.
120. Крисаченко В. Україна і "осьовий" час історії // Українська політична нація: генеза, стан, перспективи / За ред. В.Крисаченка. - К.: НІСД, 2003. – 631 с.
121. Кузнєцова О.В. Розвиток політичної опозиції як умова створення демократичного суспільства (порівняльний аналіз в Білорусі, Росії та Україні) // Нова парадигма: Журнал наукових праць / Гол. ред. В.П.Бех. – Вип. 60. – К.: Вид-во НПУ імені М.П.Драгоманова, 2006. – С.144-152.
122. Культура чи імітація культури?: Матеріали парламент. слухань на тему:"Культурна політика в Україні: пріоритети, принципи та шляхи реалізації" у Верховній Раді України, 20 квітня 2005 року / Верховна Рада України. Комітет з питань культури і духовності – К.: Парламентське вид-во, 2005. – 160с.
123. Культурология / Под ред. М.Г. Багдасарьян. – М.: Высшая школа, 1999. – 511 с.
124. Кульчицький О. Світовідчуття українця // Українська душа. – К., 1992.
125. Кульчицький О. Український персоналізм: філософська й етнопсихологічна синтеза. – Мюнхен-Париж. 1985. – 231 с.
126. Кульчицький С. Третій Переяслав // Дзеркало тижня. - 8-14 лютого 2003. - № 5 (430) // http://www.dt.ua/3000/3150/37547/.
127. Куляскина И.Ю. Аксиология: место в системе знания // Вестник Мос.гос.ун–та. Сер. Философия. – 2002. – № 3. – С. 90–98.
128. Купарашвили М.Д. Парадигма мышления и системы ценностей // Философские науки. – 2003. – № 8. – С. 94–106.
129. Кутуєв Павло Володимирович. Концепції розвитку та модернізації в соціологічному дискурсі: еволюція дослідницьких програм. – К. : Сталь, 2005. – 499с.
130. Лебон Г. Психология народов и масс. – СПб.: Макет, 1995. –316 с.
131. Леонтьев Д.А. Ценность как междисциплинарное понятие: опыт многомерной реконструкции // Вопросы философии. – 1996. – № 4. –С. 15–27.
132. Липинський В. Листи до братів-хліборобів про ідею і організацію українського монархізму. - К.; Філадельфія, 1995. – 471 с.
133. Лисенков Н.И. Политическая культура советского человека. – М.: Московский рабочий, 1983. – 97 с.
134. Литвин В. Політична арена України: Дійові особи та виконавці. – К., 1994.
135. Лісовий В. Культура - ідеологія - політика. - К.: Вид-во імені Олени Теліги, 1997. – 284 с.
136. Лісовий В. Що таке національна (українська) ідея? // Націоналізм: Антологія / Упоряд. О.Проценко, В.Лісовий. – К.: Смолоскип, 2000. – С.593-626.
137. Лобань Т. Особливості розвитку сучасного суспільства в умовах глобалізації: політологічний аспект // Людина і політика. – 2004. - №2. – С.68-73.
138. Лобань Т. Роль української соціал–демократії у розвитку політичної культури // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія Філософія. Політологія. – 2003. – Вип.62. – С.34–37.
139. Лупацій В. Україна в пошуках нової моделі реінтеграції // Регіональна політика України: формування соціогуманітарних пріоритетів розвитку. / Український центр політичних досліджень: За заг. ред. Ю.Тищенко. – К. : УНЦПД, 2006. – С.147-159.
140. Майборода О. Загальнонаціональні і регіональні інтереси в сучасній Україні // Регіональна політика України: формування соціогуманітарних пріоритетів розвитку. / Український центр політичних досліджень: За заг. ред.. Ю.Тищенко. – К. : УНЦПД, 2006. – 332 с.
141. Майборода О. Українська самоідентифікація на сучасному етапі: елітарна та масова версії // Еліти і цивілізаційні процеси формування націй. – К., 2006. - Т.1. – С.71-74.
142. Майборода О. Український етнос має стати ядром української політичної нації // Схід і Захід України в контексті виборчої кампанії - 2006: відмінності, протиріччя, перспективи єднання. Інформаційно-аналітичні матеріали до Круглого столу. – К.: Центр Разумкова, 2006. – С.19-21.
143. Макаренко Е.М. Ментальність і формування політичної культури нації (соціально– філософський аналіз): Дис... канд. філос. наук: 09.00.03 / Київський національний ун–т ім. Тараса Шевченка. – К., 2000. – 186л.
144. Макиавелли Никколо. Государь. Пер. с ит. – М.: Планета, 1990. – 84 с.
145. Маланюк Є. Нариси з історії нашої культури. – К., 1992.
146. Маркарян Э.С. Теория культуры и современная наука. – М.: Мысль, 1983. – 284 с.
147. Матеріали до прес-конференції "Громадська думка населення України - червень 2006 року" – К.: Фонд "Демократичні ініціативи" - 16 червня 2006 р. – 12 с.
148. Матеріали до прес-конференції "Думки і погляди населення України - березень 2005 р." – К.: Фонд "Демократичні ініціативи" - 7 квітня 2005 р. – 11 с.
149. Матеріали до прес-конференції "Думки і погляди населення України - вересень 2005 р." – К.: Фонд "Демократичні ініціативи" - 28 вересня 2005 р. – 10 с.
150. Матеріали до прес-конференції "Ставлення громадян України до інститут виборів та їх наміри участі у виборах". – К.: Український центр економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова. – травень 2004. – 21 с.
151. Матесувич В. Політична культура: теоретико–методологічні проблеми дослідження // Соціологія: теорія, методи. маркетинг. – 1998. – №4–5. – С.5–20.
152. Медвідь Ф. Національна ідея в системі соціокультурних вимірів української перспективи // Політологічний вісник. – К., 2004. – Вип.17. – С.52-60.
153. Межуев В.М. Культура и история. – М.: Политиздат, 1977. – 199 с.
154. Милецкий В.П. Российская модернизация: Предпосылки и перспективы эволюции социального государства.–СПб.: Издательство С.-Петербургского университета, 1997. – 125 с.
155. Михайловська О. Інститути громадянського суспільства і формування ідеології модернізації в Україні // Політичний менеджмент №3, 2006. – С.74-86.
156. Михальченко М. Від моноідеологічної партократичної держави до багатопартійного, плюроідеологічного суспільства // Актуальні проблеми внутрішньої політики. Випуск 1. – 2004. – С.14-31.
157. Михальченко М. Українська регіональна цивілізація // Політичний менеджмент. – 2003. - №1. – С.19-28.
158. Михальченко М., Самчук З. Україна доби межичасся. Блиск та убозтво куртизанів. – Дрогобич: ВФ "Відродження". – 1998. – 288 с.
159. Михальченко М.І. Україна як нова історична реальність: запасний гравець Європи. – Дрогобич: ВФ "Відродження", 2004 – 487 с.
160. Михальченко М.І., Журавський В.С, Танчер В.В. Соціально-політична трансформація України: реальність, міфологеми, проблеми вибору. - К. : Логос, 1997. - 178с.
161. Михальченко Н.И. Украинское общество: трансформация, модернизация или лимитроф Европы? – К.: Ин-т социологии НАНУ, 2001. – 440 с.
162. Могорита М. Наш менталітет // Карпатська Україна. – 30 грудня 1993.
163. Моль А. Социодинамика культуры. – М.: Прогресс, 1973. –406 с.
164. Моніторинг політичних новин. Жовтень 2003 – травень 2004. – К.: Академія української преси, Інститут соціології НАН України, 2003. – 25 с..
165. Моніторинг політичних новин. Листопад 2002 – травень 2003. – К.: Академія української преси, Інститут соціології НАН України, 2003. – 34 с.
166. Монтескье, Ш.Л. Избранные произведения /Ш.Л.Монтескье /Общая ред. и вступ. ст. М.П.Баскина. Прим. Р.С.Миндлиной. - М.: Госполитиздат, 1955. - 800 с.
167. Морозова О.О. Особливості формування політичної культури молоді в умовах глобалізації: Дис... канд. політ. наук: 23.00.03 / Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України – К., 2006. – 186арк. :
168. Нагорна Л.П. Політична культура українського народу: історична ретроспектива і сучасні реалії. / Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. – К. : Стилос, 1998. – 278 с.
169. Нагорний В. Політична культура громадян України: вектори змін // Гуманітарна політика Української Держави в новітній період: Монографія / За ред. С.І.Здіорука. – К.: НІСД, 2006. – С.38-122.
170. Нагорний В. Сутнісні проблеми політичної культури України // Політичний менеджмент – 2006. - №5(20). – С.65-78.
171. Назаров М.М. Об особенностях политического сознания в постперестроечный период // Социс. – 1993. – № 8. – С. 37–46.
172. Назаров М.М. Типы политического сознания // Социс. –1992. –№ 6. –С. 64–72.
173. Національна безпека України, 1994-1996 рр. Наукова доповідь НІСД / За ред. Бєлова та ін. – К.: НІСД, 1997. – 197 с.
174. Нелуп Н. Визначення рівня культурних потреб сучасної молоді України // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія Філософія. Політологія. – 2003. – Вип.58. – С.56–58.
175. Непіпенко Л.П. Політична культура Радянської України періоду непу: Дис... канд. іст. наук: 07.00.01 / Харківський національний ун–т ім. В.Н.Каразіна – Х., 2000. – 292арк.
176. Нестеренко Г. Національна ідея як атрактор ровитку нації // Еліти і цивілізаційні процеси формування націй. – К., 2006. - Т.2. – С.347-359.
177. Новакова О. Авторитарна і демократична моделі політичної модернізації // Пол