ІМІДЖ ПОЛІТИЧНОГО ЛІДЕРА В КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ: ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ТА МЕХАНІЗМИ РЕАЛІЗАЦІЇ

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ М.П. ДРАГОМАНОВА

На правах рукопису

ДЕНИСЮК СВІТЛАНА ГЕОРГІЇВНА

УДК 17.021:32.019.51

ІМІДЖ ПОЛІТИЧНОГО ЛІДЕРА В КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ: ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ТА МЕХАНІЗМИ РЕАЛІЗАЦІЇ

Спеціальність 23.00.03 – політична культура та ідеологія

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата політичних наук

Науковий керівник
Корнієнко Валерій Олександрович,
доктор політичних наук,
професор

Київ – 2006

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………. 3
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ТА КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ІМІДЖУ ПОЛІТИЧНОГО ЛІДЕРА………………………………………………………

13
1.1. Сутність феномена іміджу політичного лідера та основні підходи до його дослідження.....................................................

13
1.2. Теоретико-методологічний аналіз конструктивних параметрів іміджу політичного лідера……………………..…

39
Висновки до першого розділу…………………………………….. 62
РОЗДІЛ 2 ПОЛІТИКО-КУЛЬТУРОЛОГІЧНІ ОСНОВИ
ФОРМУВАННЯ ІМІДЖУ ПОЛІТИЧНОГО ЛІДЕРА..…..
66
2.1. Політична культура суспільства та імідж політичного лідера: діалектика етико-орієнтаційної легітимації………….
66
2.2. Ціннісна основа конструювання іміджу політичного лідера... 81
2.3. Синергетична складова формування іміджу політика……… 95
Висновки до другого розділу……………………………………… 110
РОЗДІЛ 3 МЕХАНІЗМИ ПРАКТИЧНОЇ РЕАЛІЗАЦІЇ ІМІДЖУ ПОЛІТИЧНОГО ЛІДЕРА В УКРАЇНІ................…...............
114
3.1. Соціальні технології формування оптимального іміджу політичного лідера …………………………………………......
114
3.2. Механізми практичної реалізації іміджу політичного діяча в умовах виборчого процесу…………………………………….
132
3.3. Ґендерний компонент іміджу політичного лідера………….. 151
Висновки до третього розділу……………………………………..
ВИСНОВКИ………………………………………………………... 170
174
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………….. 184

ВСТУП

Актуальність теми дослідження Ї сутності політичного іміджу, визначилася ще в XIX столітті, коли особливо активно стали розвиватися демократичні інститути, перш за все, інститут загальних вільних виборів. Доля влади стала безпосередньо залежати від того, як вона і її діяльність сприймається виборцями. Нездатність реально відповідати уявленням громадян про те, якою влада повинна бути, або переконати їх, що ця відповідність існує, закінчувалося, як правило, зміною правлячих еліт. Тому, природно, що проблема побудови ідеальних образів, іміджів політичних лідерів й впровадження їх в масову свідомість набула вирішального значення. Сьогодні, враховуючи вельми неоднозначний державотворчий процес в Україні, саме проблема формування політичного іміджу набула важливого як теоретичного, так і практичного значення: у політиці вдало сформований імідж визначає перемогу на виборах й є досягненням політичної влади.
Незаперечним є той факт, що успіх політичних партій в значній мірі зумовлений їх лідерами, бо в умовах існуючої політичної культури більшості населення, увага потенційного виборця концентрується не на партії, а на особистості, яка її репрезентує. Звідси феномен «персоніфікації» визначає одну із специфічних особливостей нашої політичної дійсності.
З іншого боку, як правило, українські політичні партії ще не мають жодних особливих заслуг перед виборцями, і вибір останніх зумовлений, як правило, стереотипами. Одним з важливих елементів цих стереотипів і є особистість лідера. У зв’язку з «персоніфікацією політики» передвиборчі кампанії перетворилися сьогодні в справжню війну іміджів і перемагає той лідер, чий імідж стає для виборців найбільш привабливим у даний момент і відповідає особливостям українській дійсності, політичній свідомості та політичній культурі громадян.
Актуалізують потребу формування іміджу політичного лідера й процеси демократизації і модернізації в сучасній Україні. І хоча політичний імідж формується, як основа для маніпуляції громадською думкою, насамперед, йдеться про доведення до виборців правдивої інформації про суб’єктів виборчого процесу – політичних діячів. Через об’єктивні умови, політичний імідж може бути позитивним, негативним і нечітким. Специфікою ж політичної науки, на наш погляд, є визначення політичних компонентів для формування саме оптимального іміджу політика, що підвищує його конкурентоздатність, привертає увагу суспільства, дозволяє активізувати фінансові, інформаційні, людські і матеріальні ресурси.
Слід зазначити, що під формуванням іміджу політичного лідера ми маємо на увазі процес, що виявляється у двох векторах. Перший вектор — технологічне формування іміджу як артефакту, тобто штучного утворення, який враховує найбільш значущі потреби громадян. Такий імідж, в цілому, може і не відповідати сутності людини. Другий вектор — це спонтанне формування іміджу за певних форс-мажорних обставин, що продиктовано існуючою політичною ситуацією, коли імідж політика будується в уявленнях громадян як такий, що співпадає з його істинною сутністю та намірами.
Актуальним видається й дослідження синергетичних основ механізму дії іміджу політичного лідера. Синергетика, в цьому відношенні, конструює нові уявлення про політичного лідера. В кінцевому підсумку, вона пропонує пересічному громадянину розв’язання практичної проблеми вибору того чи іншого політичного лідера, виходячи із його сформованого іміджу. Можна говорити про те, що через проблеми синергетики ми виходимо на суто практичну проблему вибору такого політика, який б задовольнив наші докорінні вимоги щодо нього.
Сьогодні входження жінок у політику актуалізує вивчення ґендерних основ її функціонування, а, отже, і такого іміджу, який будується на рисах жінки-лідера, оскільки сьогодні політика все більше має жіноче обличчя.
Таким чином, дослідження представляється актуальним в плані збагачення як теоретичної думки, так і безпосередньої політичної дійсності. В цілому, актуальність теоретичного та практичного аспекту наявного дослідження обумовлена:
― по-перше, потребою фундаментальних досліджень іміджу політичного лідера, як провідного чинника, що впливає на голосування й одночасно необхідністю більш поглибленого наукового вив¬чення іміджу політичного лідера в системі знань про людину, його психологічних характеристик, оскільки й досі поняття іміджу залиша¬ється мало розробленим і досить суперечли¬вим;
― по-друге, тим, що характерною рисою політичного процесу в українському суспільстві є створення політичних партій конкретними особами, які фактично їх очолюють, а тому населення найчастіше орієнтується на особистісні характеристики політика, які простіше зрозуміти й тому легко проникають в масову свідомість. Це, з одного боку, підштовхує громадян орієнтуватися саме на конкретних діячів. З іншого — є об’єктивною умовою для формування певного іміджу політичного лідера, якій відповідає уподобанням громадян;
― по-третє, дослідженням самого суперечливого механізму формування іміджу політичного лідера в суспільній свідомості громадян, необхідністю вивчення її впливу на електоральний вибір, виходячи з існуючого рівня політичної культури й конкретних потреб;
― по-четверте, з’ясуванням придатності сучасних політичних технологій до реалій українських виборчих процесів;
― по-п’яте, зростанням ґендерного компоненту політичного лідерства в умовах соціально-політичного розвитку українського суспільства.
Визначальний вплив на проблематику даного дисертаційного дослідження справили концептуальні підходи зарубіжних дослідників різних галузей знань, зокрема, таких як: П.Бірд, Д.Блені, Ф.Буарі, Д.Б’юкенен, Р.Верслін, С.Голдмен, Т.Грінберг, С.Катліпа, Е.Кемпбелл, П.Лазарсфелд, Дж.Наполітан, М.Різ, Е.Семпсон, М.Сміт, В.Шепель. Серед російських фахівців в цій галузі привертають увагу праці Є.Блажнова, К.Єгорової-Гантман, В.Ільїна, О.Феофанова, П.Фролова, А.Цуладзе та інших.
Дослідженню практичних аспектів політичного лідерства надається велика увага в працях таких науковців, як В.Бебик, Д.Видрін, А.Гуцал, В.Королько, М.Михальченко, С.Недбаєвський, В.Полохало, Г.Почепцов, С.Телешун, М.Томенко та інші. До проблеми теорії і методології політичної діяльності, влади, політичного ідеалу суспільства, політичної свідомості, культури політико-правового стану особистості звертаються такі вчені: В.Андрущенко, В.Бабкін, О.Бабкіна, В.Бех, С.Бульбенюк, А.Бутенко, І.Варзар, К.Гаджієв, В.Горбатенко, Г.Зеленько, В.Корнієнко, І.Кресіна, Н.Мазіна, М.Остапенко, А.Пахарєв, В.Ребкало, Ф.Рудич, Р.Старовойтенко, М.Хілько, М.Ходаківський та інші.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема і зміст дисертаційного дослідження є складовою частиною комплексної науково-дослідної теми «Проблеми політичної модернізації і трансфор-мації: світовий і український досвід» кафедри політичних наук Націона-льного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова, науковий напрям «Дослідження гуманітарних наук», затверджений Вченою радою 25 грудня 2003 року, протокол № 5. Тема дисертаційного дослідження затверджена Вченою радою НПУ імені М.П.Драгоманова (протокол № 4 від 23 жовтня 2003 року).
Об’єктом дослідження є політичний імідж як феномен суспільно-політичної свідомості і прояв політичної культури.
Предметом дисертаційного дослідження є механізм формування оптимального іміджу політичного лідера, в якому адекватно відображаються різноманітні політичні уподобання та прагнення громадян з урахуванням існуючого рівня політичної культури та політичної свідомості.
Метою дослідження є розкриття особливостей побудови іміджу політичного лідера з урахуванням стану політичної культури та політичної свідомості сучасного українського суспільства.
Виходячи з мети та враховуючи необхідність забезпечення виходу на новий рівень теоретичного осмислення проблеми, у дисертації передбачено розв’язання таких завдань:
― систематизувати теоретико-методологічні підходи щодо вивчення сутності іміджу політичного лідера;
― виокремити конструктивні параметри іміджу політичного лідера;
― дослідити вплив політичної свідомості та політичної культури на конструювання іміджу політичного лідера;
― виявити ціннісну основу створення іміджу політика;
― розкрити синергетичні складові вибору іміджу політичного діяча;
― розглянути сучасні соціальні технології, які використовуються при формуванні оптимального іміджу політичного лідера;
― показати механізми практичної реалізації іміджу політичного лідера в умовах виборчого процесу;
― визначити ефективність ґендерної компоненти політичного лідерства при формуванні політичного іміджу в умовах демократизації українського суспільства.
Методологічну основу дисертаційного дослідження становить комплекс філософських, загальнонаукових та спеціальних методів дослідження, що забезпечують єдність гносеологічного, соціально-філософського і політологічного аналізу феномену політичного іміджу й зв’язок з політичною свідомістю соціуму. Їх поєднання передбачає аналіз виникнення та розв’язання суперечностей, що зумовлюють розвиток об’єкту дослідження.
Зокрема, у дисертаційному дослідженні використані: діалектичний метод, як основа органічного пізнання науки і практики, для розгляду іміджу політичного лідера з точки зору єдності різноманітних чинників, що впливають на формування і здійснення електорального вибору; соціологічний метод дав підстави для з’ясування впливу економічних відносин, ідеології і культури на формування іміджу політика; функціональний метод, логіка застосування якого пов’язана з аналізом взаємозв’язків між рівнем політичної культури суспільства та іміджем політичним лідера, з’ясування комплексного характеру розробки іміджу політичного лідера та відповідної передвиборчої стратегії; біхевіористський метод пов’язаний з вивченням різноманітної поведінки (з точки зору політики) окремих лідерів та їх оточення; системний і синергетичний методи дали можливість розглядати імідж політика як цілісне явище; історіологічний метод (І.Варзар), суть якого проявляється в періоди найважливіших історико-політичних зрушень суспільства, має безпосереднє відношення до архетипів суспільної свідомості українського народу і враховується при конструюванні іміджу політичного діяча; порівняльно-політологічний метод дозволяє використати багатоманітність соціально-політичного досвіду з метою знаходження паралелей між світовими та національними технологіями формування оптимального іміджу політичного лідера; психологічний метод застосовувався для визначення несвідомого сприйняття виборцями образу політичного діяча; індуктивний метод дозволив визначити стадії конструювання іміджу політика.
Емпіричною базою роботи є дані соціологічних досліджень, які проводились Інститутом соціології НАН України, центром «СОЦИС», фондом «Демократичні ініціативи», а також аналітичні матеріали засобів масової інформації.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у розробці системологічної концепції формування іміджу політичного лідера, яка спирається на комплексний політологічний аналіз і політичну психологію, як найважливіший компонент сучасної політичної свідомості, розкривається через визначення найбільш ефективних засад його створення в контексті впливу на політичний вибір громадян. В межах реалізації даної концепції, дисертантом одержано результати, які, на його погляд, відзначаються науковою новизною і у вигляді тез виносяться на захист:
Ї застосовано політико-психологічний підхід до вивчення факторів формування іміджу політичного лідера та його впливу на масову свідомість громадян, які розглядаються як діалектична єдність раціональних та ірраціональних чинників формування їх електорального вибору. Використано історіологічний метод в якості однієї з основ формування іміджу політичного лідера, який дозволяє, спираючись на етнологічні особливості громадян України та відповідні архетипи, сформувати найбільш оптимальний імідж політичного лідера;
Ї визначено координаційно-субординаційні зв’язки між рівнем існуючої політичної культури громадян України і рівнем сприйняття ними політичних технологій, як чинника побудови іміджу політичного лідера. При цьому з’ясовано, що від рівня політичної свідомості залежить сприйняття виборцями «брудних» технологій;
Ї розкрито положення про те, що імідж політика формується у двох варіантах, які відрізняються за механізмом утворення і практичної реалізації: імідж-артефакт, який пов’язаний із технологічними прийомами його формування, та імідж-форс-мажор, який є результатом ситуативного формування уявлень про політичного лідера стосовно його особистої позиції щодо конкретної суспільної ситуації, яку можуть поділяти більшість виборців;
Ї запропоновано механізм кореляції іміджу політичного лідера із його іманентною сутністю в залежності від часу. Це проявилося у двох вимірах іміджу лідера: «імідж-анфасу», коли сутність істинних рис політика не проглядається; та «імідж-профілю», коли з плином часу проглядається конкретна відстань між іміджем, як маскою, та істинною сутністю політика. Цим доведено, що в сучасних умовах формування іміджу політика часто є «підгонкою» політика під очікування громадян, що в подальшому звелися до прямого обману виборців, формування «віртуального» образу, призначеного виключно для успішної участі у виборах;
Ї проаналізовано та охарактеризовано ґендерний аспект формування іміджу політичного лідера, як ознаку реального включення жінок у політику і, одночасно, показник розвитку демократичних інститутів в Україні. З’ясовано, що компоненти формування іміджу жінки-політика суттєво відрізняються від компонентів іміджу чоловіка-політика, які не тільки не заважають розвитку політичного процесу, а й збагачують його. В цьому ж сенсі, в цілому, імідж жінки-політика виглядає як привабливо новий;
Ї розкрито сутність реґіональної специфіки формування іміджу політичного лідера, що обумовлено існуванням в Україні трьох основних політичних субкультур — західної, української та російської (виокремлюються на основі особливостей історичного розвитку даних реґіонів, етнополітичної, мовної і ментальної своєрідності, ціннісних та культурних орієнтацій), з урахуванням чого обґрунтована необхідність розраховувати наслідки використання іміджу політичного лідера, більш характерні для тієї чи іншої субкультури;
Ї доведено, що імідж політичного лідера сьогодні розвивається за законами ринкових відносин, а саме: попиту і пропозиції, що і визначає його специфіку. В даному випадку попитом виступає перехід українського суспільства до активістської політичної культури, який шукає відповіді на питання: Кому делегувати владу? Кому її довірити? А пропозицією в цих нових умовах розвитку політичної культури виступають лідери, іміджі яких відповідають цьому запиту соціуму. Безумовно, попит і пропозиції змістовно повністю не співпадають. Тут мається на увазі те, що є величезна розбіжність між політиком, як людиною, і тими його рисами, які стають іміджевоформоутворюючими;
Ї на основі синергетичного підходу автором дослідження з’ясовано механізм вибору іміджу політика електоратом. Зокрема, даний підхід надає можливість розглядати електоральний вибір в якості виходу з так званої «точки біфуркації», де на основі співпраці комплексу свідомого та несвідомого, раціонального й нераціонального створюється ґрунт для вибору конкретного політичного лідера через його сформований імідж.
Теоретико-практичне значення отриманих результатів полягає у підготовці ефективних методик створення позитивного іміджу політичного лідера в умовах розвитку української політичної культури та проведені подальших наукових досліджень проблем політичної іміджелогії.
Результати роботи можуть бути використані суб’єктами політичного життя суспільства в якості методологічної та стратегічної основи розробки іміджів політичного лідера та політичної партії.
Матеріали дисертаційного дослідження можуть знайти відображення у навчальних курсах з політології та політичної філософії й соціології, політичного маркетингу, політичного іміджмейкінгу, при написанні підручників і навчальних посібників.
Особистий внесок здобувача в одержанні наукових результатів полягає у розробці системологічної концепції формування іміджу політичного лідера, як найважливішого компоненту сучасної політичної свідомості.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дослідження доповідалися і обговорювалися на засіданнях кафедри політичних наук Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, кафедри політології та права Вінницького національного технічного університету, ряді науково-практичних та науково-теоретичних конференцій, а саме: Всеукраїнській науково-практичній конференції «Молодь, освіта, наука, культура і національна самосвідомість» (Київ, 2003); Міжнародній науково-теоретичній конференції «Фундаментальне знання і нові виміри раціональності: єдність епістемологічного і соціокультурного аспектів» (Вінниця, 2003); ІV Міжнародній конференції «Проблеми іміджелогії» (Київ, 2003); ІV Міжнародній науково-практичній конференції «Право і суспільство: актуальні проблеми взаємодії» (Вінниця, 2003); VІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції «Молодь, освіта, наука, культура і національна самосвідомість» (Київ, 2004); VІ Міжнародній науково-практичній конференції «Право і суспільство: актуальні проблеми взаємодії — шляхи європейської інтеграції» (Вінниця, 2006).
Результати наукових досліджень з проблем формування іміджу політика використовувалися дисертантом при проведенні спецкурсу «Політичні еліти і лідерство в контексті формування політичного іміджу» для викладачів політології м. Вінниці.
Публікації. За темою дисертації опубліковано 8 робіт, з них 4 у фахових виданнях ВАК України.
Структура дисертації. Проблеми, які стали об’єктом даного дослідження, визначили логіку і структуру роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів (які поділяються на підрозділи), висновків, списку використаних джерел (270 позицій). Загальний обсяг дисертації становить 209 сторінок, основна частина дисертації — 183 сторінки.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Дисертація довела актуальність дослідження особливостей формування іміджу політичного лідера в контексті розвитку української політичної культури. Автором констатовано, що політичний імідж є складним, дискурсивним, за своєю природою, феноменом, сутність якого розкривається науковцями в різних міждисциплінарних розвідках. Імідж є комплексним поняттям, тому його слід аналізувати, виходячи з різних перспектив.
У відповідності до поставлених в дисертації завдань, автором розроблено системологічну концепцію формування іміджу політичного лідера, яка спирається на історіологічний метод і політичну психологію, як найважливіший компонент сучасної політичної свідомості, розкривається через визначення найбільш ефективних засад його формування в контексті впливу на політичний вибір громадян. В процесі дисертаційного дослідження автор вважав важливим визначення, насамперед, його методологічного інструментарію. Особливість власного методологічного підходу до теми полягає в синтезованому аналізі феномену іміджу політика, з урахуванням того, що він є психологічним явищем, виходить за межі умозорової побудови і знаходиться в лоні практичної політики через дії політичного діяча.
Логічним розвитком сильних сторін класичних напрямів аналізу електорального вибору стало застосування дисертантом політико-психологічного підходу, враховуючи його високий практичний потенціал під час розробки стратегії передвиборчої кампанії українського політика. Даний підхід дає можливість конструювати цілісний пози¬тивний імідж політичного лідера, з врахуванням ірраціональних аспектів формування виборчих переваг, що збільшує ефективність такої передвиборчої кампанії. Імідж лідера розглядається автором як чинник, що об’єднує в собі дію всієї сукупності інших факторів утворення електораль¬ного вибору. Так, для кращої розробки оптимального іміджу політика, потрібно застосовувати політико-психологічний підхід, в межах якого враховуються як об’єктивні, так і суб’єктивні складові образу політика.
Конкретизовано автором, стосовно визначення сутності іміджу політичного лідера, такі найефективніші підходи: а) функціональний, при якому виділяють його типи, виходячи з різного функціонування (дзеркальний, поточний, бажаний, корпоративний і множинний); б)контекстний, при якому ці типи ми знаходимо в різноманітних контекстах реалізації; в) порівняльний, де має місце порівняння близьких іміджів.
Уточнено, що серед загальнофілософських, соціологічних, функціональних методів дослідження іміджу політка, доцільно використовувати такі спеціальні методи, як метод семантичного диференціалу; метод мотиваційного ядра вибору; проективні малюнки; схематичні малюнки; метод вільних асоціацій та метод незакінчених речень. Не втрачають значущості при вивченні іміджу політиків спостереження та експертне оцінювання, які дають можливість поєднати переваги номотетичного та ідеографічного підходів у діагностиці. Проте, в сучасній політиці формування іміджу політика часто є не «підгонкою» політичного лідера під очікування виборців, а їх прямим обманом, формуванням «віртуального» образу, призначеного для успішної участі у виборах.
Визначено певний тип класифікації іміджу політичного лідера, що знаходиться в межах психологічної наукової літератури. Автором встановлено, що загальними основами для класифікації іміджу політичного лідера, на яких тримається будь-яка типологія — це такі поняття, як імідж відкритий та імідж закритий. До відкритого іміджу відносяться всі ті характеристики, які приписуються певним політикам, і образ носить певне забарвлення, залежно від мети, яка стояла перед технологами. Відповідно, в закритому іміджу ці характеристики політичного діяча приховуються протягом певного часу, щоб потім використати як головні. Феномен закритого іміджу в умовах сучасної політичної дійсності має соціально-політичні і психологічні основи, що пов’язані з певною одноманітністю політиків, що обираються громадянами на владні пости.
Автором застосовано різноманітні критерії щодо класифікації політичного іміджу. Так, в залежності від того, для пробудження якого роду емоцій він створюється, виділено: позитивний (покликаний пробуджувати такі емоції, як повага, любов щодо носія іміджу) і негативний (покликаний сформувати негативні емоції, як презирство, неприязнь, ненависть щодо носія іміджу). Разом з тим, виділено типи іміджу політичного діяча за механізмом його формування і розповсюдження: такий, що виникає у масовій свідомості стихійно; такий, що сформований штучно, цілеспрямовано впроваджуваний у масову свідомість за допомогою різного інструментарію та прийомів.
В дослідженні з’ясовано, що він ніколи не дає повне зображення лідера, а створює найбільш оптимальний для обраної ролі образ в конкретній соціально-політичній ситуації. При цьому, автор вважає важливими три основні його функції: завоювання симпатій, довіри і уваги електорату, підвищення їх активності на виборах; підвищення інформованості виборців в сприятливому для політика ракурсі з усіх важливих для кандидата питань; нейтралізація заходів, які проводить політичний опонент.
При визначені сутності іміджу політичного лідера визначено, що він повинен відповідати певним вимогам. Імідж має бути конкретним і реальним, виборці повинні легко ідентифікувати його з особистістю політика. До того ж імідж має ґрунтуватися на реальних фактах і подіях, спиратися на те, що є популярним у суспільстві, відображати його пріоритети й очікування, а «команда» лідера своїми діями має сприяти його зміцненню і поширенню.
В дисертації обґрунтовано, що імідж політика загальноукраїнського рівня визначається трьома групами основних факторів: особистістю кандидата; тим, як його подають ЗМІ; історичними подіями або труднощами, з котрими стикається політичний діяч в даний час. У феномені політичного іміджу лідера дисертантом досить рельєфно виявлено два рівні: макрорівень, що визначається процесами і явищами, до яких політик залучається, які впливають на його кар’єру; мікрорівень – сфера свідомої діяльності політика та його несвідомих проявів, які можна ототожнити з його особистістю, що обумовлюють специфіку його діяльності, професійний і статусно-ролевий потенціали.
Підкреслено, що в структурі іміджу політика доцільно виокремити три основні складові: персональні характеристики; соціальні характеристики; символічне навантаження. До того ж, значне місце в структурі іміджу політика займає комунікація, яка набуває все більшого впливу в сучасному світі.
Автором підтверджено думку багатьох фахівців стосовно того, що політична культура українських громадян, згідно класифікації С. Верби, є перехідною від підданської до активістської, і що для неї характерний стан розгубленості, соціальна пасивність, фрагментарність, маніхейство, маргіналізацією, деморалізацією редукціонізм, амбівалентність ціннісних орієнтацій. Зазначені риси у поєднанні з такими особливостями політичного менталі¬тету українства, як екзистенціальний індивідуалізм, егоце¬нтризм, інтроверсивність, ескапізм, консерватизм, кордоцентричність, соціальний егалітаризм, громадоцентризм, провінційність, загальна аполітичність, анархійність перебувають у діалектичній єдності і не виключають, а взає¬мно доповнюють одна одну, утворюючи цілісну характе¬ристику української політичної свідомості, яка є основою для формування іміджу сучасного українського політика.
В дисертації розкрито положення, що імідж політичного лідера сьогодні формується за законами ринкової економіки, де попитом виступає стан та рівень сучасної політичної культури, а пропозицією — технологічно сформований оптимальний імідж політика. Доведено, що своєрідністю формування іміджу українського політика є те, що він створюється в умовах занепаду цінностей, які були притаманні минулим поколінням, й одночасно з застосуванням новітніх виборчих технологій. Сьогодні, в умовах відсутності державної ідеології, чіткої національної ідеї, наявності політичного плюралізму, відсутній загальний стрижень, який визначає напрям дій і думок людей. Тому, в контексті політичної свідомості, в процесі формування іміджу політика наголос робиться саме на політичну психологію, в межах якої і проходить формування політичного іміджу певного лідера, і має місце безперервний процес постійного маніпулювання свідомістю через різноманітні політичні технології. До того ж, в умовах відсутності ідеології, посилюється значення формуванням іншого іміджу політика (політиків), який би відповідав сутності трансформації суспільства та іміджу партії.
Автором обґрунтовано положення про те, що базовою основою створення іміджу політика в Україні є феномен «персоніфікації» лідера політичної партії, яка сама по собі може бути висхідною точкою для формування його подальшого іміджу. З іншого боку, вдало сформований політичний імідж сприяє підсиленню і поглибленню цієї персоніфікації.
В іміджі, як продукті електорального вибору, сконцентровані зусилля політтехнологів, маркетологів, політологів. Однак, така тенденція може виявитися тимчасовим явищем, своєрідною модою. В сучасних умовах менш реальними є перемоги іміджмейкерських проектів, якщо за ними не стоять відповідні політичні дії та реалії.
Нестабільність політичної свідомості громадян, як конструктивний параметр політичної культури нашого суспільства, безпосередньо впливає на загальний стан масової свідомості, яка в цілому відображає сутність духовної ситуації в суспільстві. Отже, діалектика взаємозв’язку між формуванням іміджу політичного лідера і станом політичної свідомості українського суспільства є досить очевидною.
Враховуючи результати наших досліджень, можна стверджувати, що, дійсно, існують координаційні і субординаційні зв’язки між рівнем існуючої політичної культури громадян України і рівнем сприйняття ними політичних технологій як чинника формування іміджу політичного лідера. При цьому можна прослідкувати залежність: чим більше політична культура наближається до активістської, тим менше простору для застосування «брудних» технологій. Показником рівня політичної культури може слугувати і певний відсоток іміджеутворених рис, які відповідають реальним.
Ми вважаємо, що вибір політичного діяча здійснюється українськими громадянами переважно ірраціонально, на основі менталітету, архетипів, традицій, національного характеру, політичного ідеалу, ідеології тощо.
Електоральний вибір ми розглядаємо з точки зору синергетики і таких її базових понять, як самоорганізація, нелінійні системи, точки біфуркації, випадковість, атрактор тощо. Синергетика, як «співпраця», відображає всю ту роботу, яка так чи інакше виводить на свідомий вибір того чи іншого політика через оптимально сформований його імідж політтехнологами. Ми розглядаємо також один із ефектів синергетики — ефект примноження, в розрізі дихотомії «психологія-свідомість».
В залежності від соціально-політичної ситуації в країні, формуються, відповідно, два типи іміджу політиків: м’який і жорсткий. Потреба в першому типі іміджу виникає в умовах більш-менш стабільного соціального та економічного розвитку суспільства. Другий з’являється в період криз та соціальної апатії.
Застосовуючи синергетичний підхід, з’являється можливість розглядати електоральний вибір в якості рішення, прийнятого на основі впливу динамічного, значною мірою неусвідомленого, комплексу політичних образів і створює ґрунт для розробки цілісної теорії електорального вибору.
Аналіз свідчить, що іміджева стратегія лідера повинна відповідати як сценічним даним кандидата, так і соціально-психологічним очікуванням виборців, певній соціально-політичної ситуації в країні. Українські електоральні процеси характеризуються зростанням рівня технологічного забезпечення. Найчастіше використовуються методики «м’якого» впливу іміджу на громадян. Дисертантом визначено, що оптимальний імідж політика — це певне поєднання таких видів іміджу, як дзеркальний, реальний та бажаний. Він є синтезуючим і об’єднує такі основні позиції: наявність певного переліку тих рис, які забезпечують основу іміджу і які відповідають докорінним вимогам виборців, а також максимальне співпадіння сутності політичного лідера з іміджоутворюючими рисами, яких реально можна досягнути. Насправді, виборець не обирає оптимальний імідж лідера, оскільки його реальне наповнення може знати тільки, з одного боку, сам лідер і, з іншого, політичні технологи, іміджмейкери, які працюють на політика. Обґрунтовано нове положення, що імідж повинен бути гуманістично оптимальним, тобто задекларовані наміри політика повинні відповідати реальним його діям.
Ми пропонуємо алгоритм побудови моделі проекту в контексті формування оптимального іміджу політичного лідера: визначення проблеми, планування проекту, контроль і перевірка виконання плану. Виходячи з потреб цільової аудиторії політичного лідера та партії, на нашу думку, доцільно виділити такі етапи його побудови: індивідуалізація, акцентуалізація, просування. Враховуючи це, сформулюємо тенденцію розповсюдження іміджу: іміджеві характеристики зростають, якщо умови розповсюдження мають позитивний імідж. Створення іміджу політичного лідера проходить ряд етапів, кожний з яких має свої методи здійснення: а) збір і аналіз інформації, б) конструювання іміджу, в) адаптація кандидата до образу, г) апробація на електораті, д) аналіз інформації про імідж, є) корекція іміджу.
Взагалі, процеси глобалізації призводять до певної універсалізації політичних технологій, але, на наш погляд, більшість з них діють тільки в країнах, які мають подібну політичну культуру. Так, виокремлюється низка факторів, які важливо враховувати: мову, національний характер, особливості сприйняття громадянами інформації і темпоритм, зовнішньополітична орієнтація держави. Сьогодні залишаються дієвими такі політтехнології: поширення чуток і пліток; телефонні технології «масових зборів», «акцій протесту»; «клонування» ЗМІ; «ідеологічне кліше»; «порушення синтаксичних струк¬тур»; «заплескування закінчень фраз»; «підміна понять» тощо.
Дисертант вважає, що в західних країнах з розвинутою демократією виборчі технології створювалися, слідуючи за появою виборів, формуванням громадянського суспільства, а в Україні відбулось навпаки: технології почали застосовуватись в умовах не зрілої демократії. Звідси виникли можливості для різного роду маніпуляцій і зловживань.
В період кризових явищ в суспільстві відкривається можливість для появи іміджу героя, який покликаний об’єднати розрізнені соціальні спільноти і забезпечити віру в можливість подолання проблем, яке можна представити так: вивчення уявлень у громадській думці про «ідеального» лідера та реальний імідж кандидата; створення («упакування») іміджу кандидата; його реалізація («продаж») з використанням ЗМІ та системи паблік рілейшнз.
Необхідно враховувати наявність в Україні трьох основних політичних субкультур — західної, української та російської, що впливає на електоральні переваги населення. Під час виборів в кожному регіоні фахівці робили акцент на персональних компонентах іміджу і розв’язанні актуальних регіональних проблем, тобто використовувалась стратегія «прагматичного політика. Сучасна ж Україна, як і будь-яка інша держава в перехідний період, на нашу думку, зараз найбільш потребує конструктивних лідерів. Практична природа іміджу політика в Україні є адекватною особливостям ментальності нашого суспільства, і сьогодні боротьба за владу виступає як самоціль, в чому вбачається сутність політичного лідерства.
Розкрито положення про те, що імідж політика формується у двох варіантах, які відрізняються за механізмами утворення і практичної реалізації: імідж-артефакт, пов’язаний із технологічними прийомами його формування, та імідж-форс-мажор, який є результатом ситуативного формування уявлень про політичного лідера стосовно його особистої позиції щодо конкретної суспільної ситуації, яку може поділяти більшість виборців.
Запропоновано механізм кореляції іміджу політичного лідера із його іманентною сутністю в залежності від часу. Це проявилося у двох вимірах іміджу лідера: «імідж-анфасу», коли сутність істинних рис політика не проглядається; та «імідж-профілю», коли з плином часу виявляється відстань між іміджем, як маскою, та істинною сутністю політика. Доведено, що в сучасних умовах формування іміджу політика часто є його «підгонкою» під очікування громадян, що в подальшому зводиться до обману виборців, формування «віртуального» образу, призначеного виключно для успішної участі у виборах.
Автор вважає, що спостерігається значне відсторонення жінки від системи владарювання, яке є результатом попереднього розвитку суспільства. В цій ситуації жінці повинен допомогти оптимально сформований імідж, який за змістом є більш складним, ніж імідж політика-чоловіка. На думку дисертанта, жінка-лідер повинна мати в своєму іміджевому портреті певні «чоловічі» риси, але на загал у неї повинні переважати суто жіночі риси, оскільки вони мають позитивне забарвлення в українській культурі. Імідж жінки-політики не відрізняється за своїм внутрішнім змістом від іміджу чоловіка, бо це визначається інтересами суспільства, політикою держави, а також суперечностями, які виникають на певних етапах розвитку суспільства. Сутнісна різниця полягає у психологічних відмінностях чоловіків і жінок, які увійшли в політику. Проблема конструктивного поєднання ґендерних ролей в політикумі потребує подальшого дослідження, оскільки пропорційна представленість в ній лідерів-жінок і чоловіків суттєво збагачує суспільство, стимулює його творчу енергію, оптимізує процес прийняття рішень.
На погляд автора, важливим здобутком дисертаційного дослідження є теоретичне обґрунтування концептуально-методологічного каркасу іміджу політичного лідера. Він являє собою конструкцію, в основі якої лежать два важливих теоретичних фундаменти – ефективність іміджу політичного лідера та оптимальність іміджу лідера. Автор пояснює це в такий спосіб: ефективність іміджу — це показник запланованої реакції виборців на ті чи інші якості політичного діяча, яка формується в результаті застосування політичних технологій.
Оптимальний імідж політика — це певне поєднання таких видів іміджу, як дзеркальний, реальний і бажаний. Він є синтезуючим і об’єднує такі позиції: наявність певного переліку тих рис, які забезпечують основу іміджу і які відповідають докорінним вимогам виборців, а також максимальне співпадіння сутності політичного лідера з іміджеутворюючими рисами, яких реально можна досягнути. Дане поєднання пов’язане із такою важливою думкою, що оптимальний імідж – це, насправді, гуманістичний, який віддзеркалює і стан розвитку політичної культури, і свідомості громадян, і стан демократизації українського суспільства, і стан його духовності. В даному випадку, ми говоримо про політика, як про ідеал.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

. Смирнова И.С. Образ политического лидера в античном сознании // Античная философия политики: Историко-философский семинар. — СПбГУ. – 2004. – 12 марта. – С.27.
. Пищулин Н.П. Политическое лидерство и электоральный процесс // Политологические исследования. – 1998. – № 5. – С. 144-153.
. Лао Цзы. Дао Дэ Цзин // Древнекитайская философия. – М.: Мысль, 2003. – Т.2. – С.12.
. Хейдер Д . Дао лидера. – СПб.: Марга, 1996. – 44 с.
. Лебон Г. Психология народов и масс. – СПб.: Марга, 1986. – С. 331.
. Барциц М.Э. Политический лидер как субъект политического процесса: Автореф. дис. … канд. полит. наук 23.00.02. / Казан. гос. ун-т. – Казань, 1995. – 19 с.
. Гринберг Т.Э. Политическая реклама: портрет лидера. – М.: Мысль, 1995. – С. 55.
. Левківський К.М., Піча В.М., Хома Н.М. Політологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів освіти. – Львів: Магнолія Плюс, 2004. – 476 с.
. Гвоздик-Пріцак Л. Основні міжнародні договори Богдана Хмельницького 1648 - 1657 рр. – Харків: Акта, 2003. – 500 с.
.Литвин В. Політична культура українського суспільства: традиції та сучасність // Столичные новости. – 2002. – 19 - 25 марта. – С.2.
.Егорова-Гантман Е. Имидж лидера / Е. Абашкина, Е. Егорова-Гантман, Ю.Косолапов«Знание» России, Центр политического консультирования «Никколо М». – М.: Мысль, 1994. – 264 с.
.Прикладная политология: Учеб. пособ. для ВУЗов /Под ред. Ю.С.Коноплина, А. А. Чемшита, А. С. Каневского. – М.: Мисль, 1998. – 171с.
.Політологічний енциклопедичний словник /Упор. В.П. Горбатенко; За ред. Шемшученка, В.Д. Бабкіна, В. П. Горбатенка. – 2-ге вид., доп. і перероб. – К.: Ґенеза, 2004 – 736 с.
.Рудич Ф. Політологія: Курс лекцій. Навчальний посібник для студ. вищих закладів освіти. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України – 2000. – 200 с.
.Почепцов Г. Имидж: от фараонов до президентов. Строительство воображаемых миров в мифе, сказке, анекдоте, рекламе, пропаганде и паблик рилейшинз. – К.: АДЕФ-Украина, 1997. – 328 с.
.Лісничий В.В., Грищенко В.О. та ін. Сучасний виборчий РR: Навч. посібник / В.В. Лісничий, В.О. Грищенко, В.М. Іванов, М.В. Кінах та ін. – Сєвєродонецьк: ЕВРИКА, 2001. – 480 с.
.Ольшанський Д.В. Основы политической психологии. – Екатеринбург: Деловая книга, 2001. – 215 с.
.Ольшанский Д. В., Пеньков В. Ф. Политический консалтинг. – СПб.: Питер, 2005. – 448 с.
.Лавренко О. Проблеми формування іміджу кандидата в депутати // Проблеми політичної психології. – К.: АДЕФ-Украина, 1997. – С. 331–332.
.Вознесенська О. Формування іміджу Президента України засобами документальної фотографії // Наукові студії з політичної психології. – К.: Ґенеза, Довіра, 1996. – Випуск 2. – С. 158–169.
.Политическое консультирование / Под ред. Е. Егоровой-Гантман, И.Минтусова. – М.: Центр политического консультирования «Никколо М», 1999. – 471 с.
.Почепцов Г.Г. Имиджелогия: теория и практика. – К.: АДЕФ – Украина, 1998. – 392 с.
.Почепцов Г.Г. Имидж и выборы. Имидж политика, партии, президента. – К.: АДЕФ - Украина, 1997. – 140 с.
.Почепцов Г.Г. Коммуникативные технологии ХХ века. – М.: Рефл-бук, К.: Ваклер, 2001. – 352 с.
.Почепцов Г.Г. Паблик рилейшнз, или как управлять общественным мнением. – М.: Центр, 1998. – 352 с.
.Почепцов Г.Г. Психологические войны. – К.: Ваклер, 2002. – 528 с.
.Нарижный Д.Ю., Сурмин Ю.П. Проблемы имиджей кандидатов в президенты Украины // Гуманитарный журнал. – 1999. Ї № 2. – С. 66 – 75.
.Почепцов Г.Г. Профессия: имиджмейкер. – 2-е изд., испр. и доп. – К.: ИСО МО Украины, НВФ «Студцентр», 1998. – 256 с.
.Миліневський М. Імідж політичних партій: Визначення та структура поняття // Проблеми політичної психології. – К.: АДЕФ-Украина, 1997. – С. 340–342.
.Телешун С.О. Політична аналітика, прогнозування та політичні консультації: Курс лекцій/ С.О.Телешун, А.С.Баронін. – К.: Вид. Паливода А.В., 2001. – 112 с.
.Бульбенюк С.С. Неоліберальні моделі модернізації у суспільствах перехідного типу: Автореф. дис. … канд. політ. наук: 23.00.03 / НАН України. Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького. – К., 2004. – 20 с.
.Варзар І.М. Історіологізм політолого-етнологічного мислення. – Мала енциклопедія етнодержавознавства / За ред.. Ю.І. Римаренка, В.П. Андрущенка. – К.: Ґенеза, Довіра, 1996. – 942 с.
.Варзар І. М. Ідеолого-теоретичні засади державотворчої політики Л.Д.Кучми. – К.: Ґенеза, Довіра, 1999. – 150 с.
.Політологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. О.В.Бабкіної, В.П. Горбатенка. – К.: Академія, 2003. – 528 с.
.Горбатенко В. Десять уроків політичного лідерства для пострадянських керманичів // Політичний менеджмент. – 2006. – Спецвипуск. – С. 48-63.
.Зеленько Г. Контексти політичного лідерства на постсоціалістичному просторі // Політичний менеджмент. – 2006. – Спецвипуск. – С. 136 - 147.
.Лісничук О. Групи інтересів в етнополітичному процесі: спроба інтерпретації. – Наукові записки: Збірник. – К.: Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України, 1999. - Випуск 6. – С. 37-40
.Михальченко М. Пошук лідерів: чесних, талановитих, справедливих… //Політичний менеджмент. – 2006. – Спецвипуск. – С. 15-22.
.Михальченко М.І. Україна як нова історична реальність: запасний гравець Європи. – Дрогобич: ВФ «Відродження», 2004. – 488 с.
.Рудич Ф. Політичне лідерство в країнах СНД і Балтії: загальне, особливе // Політичний менеджмент. – 2006. – №2. – С. 3 – 18.
.Губерський Л., Андрущенко В., Михальченко М. Культура. Ідеологія. Особистість: Методолого-світоглядний аналіз. – К.: Знання України, 2002. –580 с.
.Лікарчук Н.В. Формування іміджу політичного лідера в процесі виборчої кампанії: Автореф. дис. … канд. політ. наук: 23.00. 02 / Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – К., 2003. – 21 с.
.Старовойтенко Р.В. Імідж політичної партії як чинник електорального вибору. Автореф. дис. …канд. політ. наук: 23.00.02/ Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – К., 2003. –21с.
.Мазіна Н. Соціально-психологічні особливості як чинник електоральної поведінки студентської молоді (на прикладі Донецької області) // Схід. – 2006. – № 1 (73). – С. 101-103.
.Фролов П.Д. Теоретико-методологічні аспекти проблеми сприймання особистості політичного лідера // Наукові студії з соціальної та політичної психології. – К.: Агропромвидав України, 1999. – Вип.1 (4). – С.199- 210.
.Фролов П.Д. У пошуках безпрограшного іміджу. Технології побудови цільового іміджу політика // Політичний маркетинг та електоральні технології. – Запоріжжя: Гарт, 2002. – С. 84 – 94.
.Фролов П. Імідж політичного лідера у друкованих ЗМІ: шляхи та методи вивчення // Наукові студії з соціальної та політичної психології. – К.: Агропромвидав України, 1996. — Випуск 2. - С. 147–158.
.Королько В.Г. Основы паблик рилейшнз. – М.: Рефл-бук, К.: Ваклер, 2002. — 528 с.
.Бебик В.М. Політичний маркетинг і менеджмент. – К.: МАУП, 1996. – 144с.
.Водотынский Д., Егорова-Гантман Е., КосолаповаЮ. Политический консультант в российских избирательных кампаниях: Психологическое пособие для политиков и политических консультантов. – М.: «ИМА-пресс», 1995. – 182 с.
.Политическая имиджелогия / Под ред. Л.Г.Лаптева, Е.А.Петровой. – М.: РИЦ АИМ, 2006. – 276 с.
.Дмитренко С. Політична еліта і політичне лідерство // Політологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. О.В. Бабкіної, В.П. Горбатенка. – К.: Академія, 2003. – С. 528.
.Бовкун Е. Начальники улыбаются редко, а зря... // Известия. – 1994. – 4 мая. – С. 4.
.Миронов А.С. Раздувай и властвуй. – М.: Добросвет, 2001. – 216 с.
.Хюбнер К. Истина мифа: Пер. с нем. – М.: Республика, 1996. – 547 с.
.Як перемогти на виборах. – Науково-методичний збірник. Частина 1. – К.: Український НДІ проблем молоді. Школа молодих політиків України, 1993. – 40 с.
.Зливков В. Виборча кампанія «Президент-2004». Тенденції конструювання іміджу вірогідного переможця // Соціальна психологія. – 2004. – №1. – С.26.
.Шмелев А.Г., Похилько В.И., Козловская-Тельнова А.Ю. Практикум по экспериментальной психосемантике. Тезаурус личностных черт. – М.: Канон, 1988. – 215 с.
.Вознесенська О. Бестіарні образи ідеальних політиків в уявленні молоді // Соціально-психологічний вимір демократичних перетворень в Україні. – К.: Український центр політичного менеджменту, 2003. – 230 с.
.Берд П. Продай себя. Тактика совершенствования вашего имиджа. – Минск: АМАЛФЕЯ, 1997. – 208 с.
.Фролов П. Психотехнології впливу на виборця: правда і вигадки // Наукові студії із соціальної і політичної психології. – К., 2002. - № 5 (8). – С. 169-182.
.Зущик Ю. Ідеологічний тип лексикону політичного лідера в структурі політичної психології. – К.: Альтерпрес, 1999. – С. 92–101.
.Имидж лидера. Политическое консультирование: Психологическое пособие для политиков /Отв. ред. Е.В. Егорова-Гантман, И. Минтусов. – 2-е изд. – М.: Знание России, 2002. – 472 с.
.Современные тенденции развития символического пространства политики и концепт идеологии // Политические исследования. – 2004. – № 4. – С. 28 – 51.
.Аналітика. Експертиза. Прогнозування: Монографія / Макаренко Є.А., Рижков М.М., Ожеван М.А. – К.: Наша культура і наука, 2003. – 310 с.
.Sampson E. The image factor a quite to effective self – presentation for freer enhancement. – London: Groom Helm, 1994. – 411 p.
.Майерс Д. Социальная психология: Пер. с англ. – СПб.: Прайм-Еврознак, 2004. – 794 с.
.Медиа в выборах: между политикой и культурой / Т. Андросенко, Н. Костенко, С. Макеев, Л. Малес; Н. Костенко (ред); НАН Украины: институт социологии. – К.: Наша культура и наука, 1999. – 218 с.
.Разворотнева С.В. Язык власти и власть языка // США: экономика, политика, идеология. – 1993. – № 3. – С. 25-29.
.Малаканов О.А. Политическая коммуникация // ПОЛИС. – 2000. – № 2. – С. 99-101.
.Бусыгина И.М. Политический интерпретатор и его слово // ПОЛИС. – 2000. – № 2. – С.152-155.
.Баталов Э.Я. Политическая культура современного американского общества. – М.: Мысль, 1990. – 355 с.
.Томан І. Мистецтво говорити. – К.: Абрис, 1989. – 168 с.
.Нагорна Л. П. Політична мова і мовна політика: діапазон можливостей політичної лінгвістики. – К.: Світогляд, 2005. – 315 с.
.Головатий М.Ф. Політичний менеджмент: Навчальний посібник. – К.: МАУП, 2005. – 264 с.
.Соловьев А.И. Политическая коммуникация: к проблеме теоретической идентификации // ПОЛИС. – 2002. – № 3. – С. 5-19.
.Старовойтенко Р. Імідж політичної партії як чинник електорального вибору // Нова політика. – 2001. – № 2. – С. 57.
.Лебон Г. Психология народов и масс. – СПб.: Прайм-Еврознак, 1986. – 331 с.
.Вебер М. Политика как призвание и профессия // Избранные произведения. – М.: Прогресс, 1990. – 808 с.
.Вебер М. Харизматическое господство // Социс. – 1988. – № 5. – С. 38.
.Лурье С. В. Историческая этнология: Учебн. пособ. для вузов. – 2-е изд. – М.: Аспект Пресс, 1998. – 448 с.
.Костиков В. Роман с президентом. – М.: Мысль, 1997. – 520 с.
.Покальчук О. В. Психологічні помилки політичного лідера // Наукові студії із соціальної та політичної психології. – 2002. – Вип. 6 (9). – С. 208-215.
.Технологии управления харизмой // Комп&ньоН. – 2005. – № 4 (416). – С.54.
.Энкельманн Н. Кеннеди-эффект. Сила и власть харизмы. – М.: Интерэксперт, 2003. – 272 с.
.Мороз В. Формування політичного іміджу на виборах: технології навіювання // Політична думка. – 2006. – 25 травня. – С.12.
.Зливков В. Виборча компанія «Президент-2004». Тенденції конструювання іміджу вірогідного переможця // Соціальна психологія. – 2004. – № 1 (3). – С. 20.
.Спиллейн М. Создайте свой имидж. Руководство для женщин. – М.: Мысль, 1996. – 245 с.
.Спиллейн М. Создайте свой имидж. Руководство для мужчин. – М.: Мысль, 1996. – 312 с.
.Голдмен С. Как создается имидж в американской политике // США: ЗМИ. – 1990. – № 10. – С. 35-50.
.Матвеев Р.Ф. Теоретическая й прикладная политология. – М.: Мысль, 1994. – 345 с.
.Кривошеїн В.В. Іміджологема: поняття, структура // Вісник Дніпропетровського університету. Соціологія. Філософія. Політологія. – 2002. – Випуск 8. – С. 188-192.
.Политическая реклама /Е.В. Егорова-Гантман, К.В. Плешаков, В.Б. Байбакова; Науч. Ред.. А.А. Бирюков. – М.: ЦПК Никколо М, 1999. – 240с.
.Кривошеїн В.В. «Прообрази» Дж. Локка та прототипи політичного іміджу // Філософія і соціологія в контексті сучасної культури: Зб. наук. праць. – Дніпропетровськ: РВВ ДНУ, 2001. – С. 69-75.
.Семендяев О.Ю. «Эффекты стереотипизации»: теоретическое обоснование манипулирования массовым сознанием в социологии в США // Социс. – 1985. – №1. – С. 164-167.
.Bird P. Sell yourself. Persuasive tactics to boost your image. – L.: Groom Helm, 1999. – 398 p.
.Плахова А.В. Социальная символика: к определению понятия // Категории исторических наук: Сб. статей. – Л.: Наука, Ленингр. отд-е, 1988. – С.46-57.
.Кривошеїн В. Імідж як категорія системології політичного сприйняття // Політичний менеджмент. - 2005. - № 3 (12). - C.115-127.
.Neustadt R. Presidential power. The politics of leadership. – N. Y.: Wiley, 1960. – 235 p.
.Katz D. The functional approach to the study of attitudes // Public Opinion Quart. – 1960. – № 24. – P. 161 – 191.
.Smith M., Bruner J., White R. Optinions and personality. – N. Y.: Wiley, 1956. – 311 p.
.Political images and realities / Eds. by D. Reich, P. Dawson. – Duxbury Press, North Scituate, Massachusetts and Belmont, CA, 1972. – 325 p.
.Кухта Б. Феномен політичного лідера. Історичні силуети на тлі епох. – Львів: Кальварія, ЛФУАДУ, 2000. – 232 с.
.Blaney D. 1992. Equal Sovereignty and an African Statehood: Tragic Elements in the African Agenda in World Affairs. – New York: Praeger, 1992. - Р. 211—226.
.Гдаль Б. Чи ми політично культурні? // www. Domivka. NET. – 2005. – 28.02. – С. 5.
.Логунова М. М. Демократична політична культура – важливий чинник становлення громадянського суспільства // Формування громадянського суспільства в Україні: стан, проблеми, перспективи. – К.: УАДУ, 2001. – С. 95-112.
.Лісовий В.С. Поняття політичної культури. Політична культура українців // Феномен української культури: методологічні засади осмислення. – К.: Фенікс, 1996. – С. 239-259.
.Лагутін А. В. Політична культура і компроміс інтересів та ідеалів // Вісник ЛДУ.  Випуск 30.  1992. – С. 60 - 64.
.Fykuyama F. The end history and the last man. – N. Y.: Avon Books, 1992. – 270 р.
.Hallinan, Manreen T. The Sociological Study of Social Change // American sociological review. – 1997. – Vol. 62. – P. 2-9.
.Parenti M. Inventing Reality: The Politics of New Media 2nd edition. Ї New York: St.Martin's Press, 1993. - 274 p.
.Струкевич О.К. Політична культура старшини української Козацької держави: провідні інтегральні орієнтації: Автореф. дис. … докт. істор. наук: 07.00.01 / Київський національний університет ім. Т.Шевченка. – К., 2005. – 36 с.
.Фарукшин М. X. Политическая культура обшества // Социально-политические науки. – 1991. – № 4. – С. 16.
.Гаджиев К.С. Введение в политическую науку. – М.: Мысль, 1997. – 471 с.
.Политическая культура населения Украины / Головаха Е.И., Панина Н.В., Пахомов Ю.Н. и др.  К.: Наукова думка, 1993. – 136 с.
.Шляхтун П.П. Політологія (теорія та історія політичної науки): Підручник. – К.: Либідь, 2002. – 576 с.
.Цимбалістий Б. Політична культура українців // Сучасність.  1994.  № 3. – С. 99 — 105; № 4. – С. 77-90.
.Ходаківський М. Громадянське суспільство і національна держава // Віче. – 1998. – № 9. – С. 34-46.
.Ходаківський М.Д. Суспільство в контексті культури (етнополітологічний аналіз): Автореф. дис. … канд. політ. наук: 23.00.05 /Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України – К., 1998. – 16 с.
.Мотивація електоральної поведінки громадян / Хома Н.М. // Наукові записки Української Академії друкарства. – 1999. – Вип.1. – 149 с.
.Ребкало В. А. Суперечності становлення української політичної культури // Проблеми теорії і практики державного управління і місцевого самоврядування: Матеріали щорічної науково-практичної конференції.  К.: УАДУ, 1996. – С.9-11.
.Фарукшин М. Х., Юртаев А. Н. От культуры конфронтации к культуре диалога // Полис.  1992.  № 3. – С. 148-153.
.Головаха Е .И., Панина Н.В. Социальное безумие: история, теория и современная практика. – К.: Абрис, 1994. – 168 с.
.Українське суспільство: десять років незалежності: Соціологічний моніторинг та коментар науковців / В.М. Шульга, М.О. Ворона (ред.). – К.: Інститут соціології НАН України. – 2004. – 662 с.
.Руденко Ю.Ю. Політична свідомість українського суспільства в трансформаційний період: чинники формування (політологічний аналіз): Автореф. дис. … канд. політ. наук: 23.00.02 / Харк. нац. ун-т ім.В.Н.Каразіна. – Х., 2003. – 21 с.
.Матвієнків С.М. Політична свідомість: суть та умови її формування в процесі державотворення в Україні: Автореф. дис. … канд. політ. наук: 23.00.02 / Львів. нац. ун-т ім. І.Франка. – Львів, 2001. – 19 с.
.Поліщук І. Виборчий процес як детермінанта сучасної політики // Політичний менеджмент. – 2005. – №3. – С. 137-146.
.Про деякі риси українського характеру // Людина в сфері гуманітарного пізнання. – К.: Український центр духовної культури, 1998. – С. 217–238.
.Чорний Є.В. Конфліктогенний потенціал міжетнічних відносин // Соціальна психологія. – 2003. – №2. – С. 74–86.
.Донченко О.А., Романенко Ю.В. Архетипи соціального життя і політика (Глибинні регулятиви психополітичного повсякдення): Монографія. – К.: Либідь, 2001. – 334 с.
.Розумний М. Справа честі. Алгоритми національного самоопанування. Політичні есе. – К.: ВЕНТУРІ, 1995. – 280 с.
.Кресіна І.О. Українська національна свідомість і сучасні політичні процеси: (Етнополітологічний аналіз). – К.: Вища школа, 1998. – 392 с.
.Соціокультурні ідентичності та практики / Під ред. А. Ручки. – К.: Інститут соціології НАН України, 2002. – 146 с.
.Тарасенко В.І., Іваненко О.О. Проблема соціальної ідентифікації українського суспільства (соціотехнологічна парадигма). – К.: Інститут соціології НАН України, 2004. – 576 с.
.Нагорна Л. Проблема двокультурної ідентичності українців у контексті політичної антропології // Наукові записки ІПіЕНД. – 2002. –Випуск 21. – С. 61-71.
.Українська політична нація: ґенеза, стан, перспективи / За ред. В.С. Крисаченка. – К.: НІСД, 2003. – 632 с.
.Бергер П., Лукман Т. Социальное конструирование реальности. – М.: Мысль, 1995. – 380 с.
.Толстоухов А. Еко-майбутнє починається з «ЕКО+25%» // Дзеркало тижня. – 2006. – 28 січня-3 лютого. – С. 3.
.Богуш Д. Маніпуляційні технології в Україні на рівні асфальту // Новини з України. – 2003. – № 81. – С. 5.
.Головатий М. Ф. Політична психологія: Навчальний посібник. – К.: МАУП, 2001. – 136 с.
.Нагорна Л.П. Політична культура українського народу. – К.: Вища школа, 1998. – 345 с.
.Іщенко Ю. Реалії та реальності духовного відродження // Політологіч