РОЗВИТОК ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНОГО ПРОСТОРУ В КОНТЕКСТІ ВЗАЄМОДІЇ КУЛЬТУРИ І ПОЛІТИКИ

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ М. П. ДРАГОМАНОВА

На правах рукопису

ДУБАС Олексій Павлович

УДК 32: 316.32: 004

РОЗВИТОК ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНОГО ПРОСТОРУ В КОНТЕКСТІ ВЗАЄМОДІЇ
КУЛЬТУРИ І ПОЛІТИКИ

Спеціальність 23.00.03 – політична культура та ідеологія

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
доктора політичних наук

Науковий консультант –
ГОРБАТЕНКО Володимир Павлович,
доктор політичних наук,
професор

Київ – 2012

ЗМІСТ

ВСТУП ..................................................................................................... 4

РОЗДІЛ 1. Інформаційно-комунікаційний простір як чинник удосконалення культурно-політичного розвитку сучасного суспільства
1.1 Особливості становлення і функціонування інформаційного суспільства: систематизація політологічних підходів .........................
14
1.2 Поняття «інформаційно-комунікаційний простір» та його роль в осмисленні демократичної політичної культури .................................
51
1.3 Методологічні аспекти дослідження культурно-політичної складової інформаційно-комунікаційного простору ...........................
71
Висновки до Розділу 1 ............................................................................ 93

РОЗДІЛ 2. Культурно-ціннісна домінанта інформаційно-комунікаційного простору і суспільно-політичні відносини
2.1 Досвід соціокультурного забезпечення політики в контексті підвищеної динаміки інформаційно-комунікаційного розвитку ..........
100
2.2 Сучасні інформаційно-комунікаційні технології як засіб формування суспільно-політичних цінностей ......................................
122
2.3 Особливості політичного маніпулювання в інформаційно-комунікаційному просторі й механізми його подолання ....................
160
Висновки до Розділу 2 ............................................................................ 180

РОЗДІЛ 3. Використання потенціалу інформаційно-комунікаційного простору в умовах модернізації політичної культури
3.1 Інформаційно-комунікаційні процеси в системі взаємовідносин суспільства і влади ..................................................................................
189
3.2 Інформаційне протиборство у міждержавних і внутрішньополітичних відносинах .......................................................
220
3.3 Теорія і практика формування образу, іміджу і бренду країни ........................................................................................................
238
Висновки до Розділу 3 ............................................................................ 262

РОЗДІЛ 4. Культурно-політичні та ідеологічні детермінанти розвитку інформаційно-комунікаційного простору на початку ХХІ століття
4.1 Культурна та ідеологічна глобалізація: виклики для інформаційної політики суверенних держав ........................................
270
4.2 Інтернет як чинник соціокультурного розвитку й оновлення політичного простору .............................................................................
303
4.3 Міжнародна практика і національна специфіка впровадження електронної демократії ...........................................................................
323
Висновки до Розділу 4 ............................................................................ 344

ВИСНОВКИ ........................................................................................... 352

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ .......................................... 361

ВСТУП

Актуальність теми. У сучасних умовах, коли світ вступає в епоху домінування інформаційного розвитку, важливого значення набувають цілеспрямовані контакти між людьми, які, спілкуючись, використовують чи передають різноманітні знання. Такі контакти можуть бути своєрідною відповіддю на підвищену динаміку суспільного розвитку, у процесі забезпечення якої уможливлюється поєднання різних рівнів політич¬ної системи, відбувається розширення можливостей інститутів влади щодо виконання ними функцій управління державою і суспільством. Налагодженню системи спілкування між людьми в сучасних умовах значною мірою слугує інформаційно-комунікаційний простір. Дослідження його специфіки поширюється в соціально-гуманітарних науках на пострадянсько¬му просторі, зокрема й в Україні.
Загальноцивілізаційні зміни, які відбувалися в останній чверті минулого століття, передусім у найрозвиненіших країнах світу, зумовили становлення принципово нового типу суспільних відносин, що характеризується домінуванням інформаційно-комунікаційних чинників у економічній, соціокультурній та політичній царинах розвитку людства. Саме тому більшість дослідників переконана, що початок ХХІ ст. – це час формування базових засад інформаційного суспільства. Становлення інформаційної цивілізації наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст. позначилося суттєвими змінами в усіх сферах життєдіяльності суспільства, у тому числі – і в політичній. Так, саме в останні десятиріччя дедалі очевиднішим стає взаємозв’язок культури й політики та їх залежність від характеру розвитку інформаційно-комунікаційного простору, в якому відбувається дискурс між владними інституціями та суспільством шляхом використання різноспрямованих інформаційних повідомлень, вербальних і невербальних засобів, ідей, цінностей та образів. Інформаційно-комунікаційний аспект функціонування політики стає одним з найважливіших, а боротьба за право контролювати канали політичної комунікації, їх спрямування, обсяги та зміст сьогодні є одним з провідних виявів політичної конкуренції як на рівні здійснення внутрішньої політики, так і в межах міждержавних та загальносвітових політичних відносин.
Інформаційно-комунікаційний простір розглядається в сучасних умовах як рівень розвитку культури певного суспільства й потужний владний ресурс, за допомогою якого державні і недержавні інституції конструюють, просувають та легітимізують політичні цінності, ідеали, образи, а також їхніх безпосередніх носіїв. Отже, одним з найактуальніших питань сучасної політичної аксіології виступає дослідження системи етико-політичних цінностей у межах теорії політичної комунікації. Політичні процеси в сучасному світі мають багато вимірів. Одним з найважливіших є культурно-політичний вимір. Упродовж останніх десятиліть роль і значення інформаційно-комунікаційних процесів постійно зростає, що багато в чому зумовлено особливостями становлення цивілізаційних засад постсучасності як нової епохи в історії людства. Адже кожна нова цивілізація визначається змінами в царині масової комунікації. У сучасних умовах сутність і спрямування інформаційно-комунікаційних відносин у тому чи іншому суспільстві є визначальним чинником культурно-політичного розвитку.
Попри розкриття багатьох питань, на яких ґрунтується досліджувана проблема, інформаційно-комунікаційний розвиток, і зокрема культурно-ціннісна основа його функціонування, потребує постійної уваги дослідників. З огляду на вищезазначене, у пропонованій дисертації здійснено комплексне політологічне дослідження культурно-політичної специфіки сучасного розвитку інформаційно-комунікаційного простору.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема і зміст дисертаційного дослідження є складовою частиною комплексної науково-дослідної теми «Проблеми політичної модернізації і трансформації: світовий досвід і українські реалії» кафедри політичних наук Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова, яка включена до наукового напряму «Дослідження проблем гуманітарних наук», затвердженого Вченою радою НПУ імені М. П. Драгоманова (протокол № 7 від 31 січня 2008 року). Тема дисертаційного дослідження затверджена Вченою радою Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова (протокол № 13 від 19 червня 2008 року; уточнена у винесеному на захист варіанті 29 вересня 2011 року, протокол № 2).
Мета і задачі дослідження полягає в аналізі сутності та особливостей розвитку інформаційно-комунікаційного простору в контексті процесів, що відбуваються в сучасному світі і в Україні під впливом взаємодії культури і політики. Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:
1) систематизація політологічних підходів щодо становлення і розвитку інформаційного суспільства;
2) розкриття поняття «інформаційно-комунікаційний простір» та його ролі в осмисленні демократичної політичної культури;
3) обґрунтування культурно-ціннісної основи інформаційно-комунікаційного простору крізь призму досвіду соціокультурного забезпечення політики;
4) осмислення основних параметрів функціонування інформаційно-комунікаційних технологій, застосування політичних маніпуляцій та механізмів їхнього подолання;
5) розгляд основних напрямів використання потенціалу інформаційно-комунікаційного простору в умовах модернізації політичної культури, інформаційного протиборства на світовій арені;
6) аналіз теорії і практики формування образу, іміджу і бренду країни;
7) виявлення культурно-політичних та ідеологічних проявів глобалізації в контексті необхідності забезпечення реального суверенітету держави на початку ХХІ століття;
8) з’ясування ролі Інтернету як чинника соціокультурного розвитку й оновлення політичного простору;
9) дослідження міжнародної практики й національної специфіки впровадження електронної демократії та основних параметрів функціонування електронного уряду.
Об’єктом дослідження є інформаційно-комунікаційний простір та його основні складові в сучасному світі.
Предметом дослідження є розвиток інформаційно-комунікаційного простору в контексті взаємодії культури і політики та з’ясування характеру інформатизації українського суспільства на початку ХХІ століття.
Методи дослідження. Теоретико-методологічною основою дослідження є наукові праці українських та зарубіжних вчених, присвячені інформаційно-комунікаційним відносинам та місцю й ролі людини в інформаційному суспільстві. Методологічна основа дослідження визначається підходом, який спирається на принципи об’єктивності та цілісності, а також комплекс загально філософських, загальнонаукових та спеціальних методів дослідження, що дозволило забезпечити обґрунтованість і достовірність наукових результатів. Застосування діалектичного методу дозволило побачити і представити предмет дослідження у всіх його соціальних та інших зв’язках і залежностях. Системний метод дозволив дослідити інформаційно-комунікаційні відносини у комплексі взаємодії культури і політики та визначити суперечності й переваги такої взаємодії, а також з’ясувати співвідношення зазначеного комплексу з іншими сферами суспільного життя – економічною, соціальною і духовною. Аксіологічний метод сприяв відбору аспектів з усієї сукупності проаналізованих джерел, які пов’язані з культурними, національними, політичними цінностями, що творять певну ієрархічну систему ціннісної основи інформаційно-комунікаційного розвитку. Структурно-функціональний метод дозволив проаналізувати складний комплекс суспільних і технологічних відносин, що виникають внаслідок інформаційної політики, визначити між інституціональні зв’язки як цілісну систему, показати роль політичних інститутів у збереженні національної ідентичності та забезпеченні національної безпеки держави. Біхевіористичний метод дозволив розглянути поведінку людини в інформаційному суспільстві, а також проаналізувати інформаційну політику крізь призму поведінки індивідів і груп, що мають певну мотивацію та установки. Завдяки порівняльно-політологічному методу розкриті спільні та відмінні риси в досліджуваних інформаційно-комунікаційних процесах. Синергетичний метод сприяв урахуванню нелінійної динаміки світового процесу інформатизації, спонтанних і цілеспрямованих чинників розвитку інформаційної політики. Антропологічний метод дозволив пояснити культурно-політичну взаємодію через вивчення мотивації та установок суб’єктів інформаційно-політичних відносин.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що виконане дослідження є першою в українській політології дисертаційною роботою, яка спеціально присвячена питанням з’ясування характеру і особливостей розвитку інформаційно-комунікаційного простору в контексті взаємодії культури і політики з урахуванням соціокультурних та ідеологічних детермінант інформатизації українського суспільства. У контексті проблем, викладених у дисертації, сформульовано положення, що відзначаються науковою новизною і виносяться на захист:
уперше:
- обґрунтовано положення про те, що розвиток інформаційно-комунікаційного простору в сучасних умовах постає як один з найважливіших чинників формування і вдосконалення культурно-політичних відносин, які покликані забезпечувати транспарентність взаємодії влади й суспільства; з’ясовано, що розвиток інформаційно-комунікаційного простору робить можливим виникнення нових соціальних спільностей і суб’єктів соціальної дії, нових форм світогляду і ціннісних настанов; виходячи із зазначеного, дослідження специфіки і прикладних аспектів використання функціональних можливостей інформаційно-комунікаційного простору розглядається як один із найактуальніших напрямів розвитку сучасної політичної науки;
- аргументовано необхідність переходу в царині інформаційно-комунікаційних відносин від політики інтересів і цілей до політики цінностей, яка сприятиме формуванню нових способів політичної комунікації і дозволятиме досягати: політичної прозорості в діях влади та гласності в процесах прийняття політичних рішень; доступності для громадян усіх державних нормативних актів; реформування високовитратних державних структур; зростання прагнення громадян щодо виявлення політичної активності; доведено, що встановлення стійкого зворотного зв’язку між органами державної влади та громадянами відкриє можливості для надання інформації державним структурам безпосередньо самими громадянами;
- визначено основні напрями створення єдиного інформаційно-комунікаційного простору України як нової форми культурно-політичної взаємодії і частини світового інформаційного простору, що забезпечить повноправну участь країни у процесах інформаційної й економічної інтеграції регіонів, країн і народів; йдеться, зокрема, про цілеспрямоване формування громадської думки; аудит всіх державних комунікацій, які стосуються першочергових турбот та інтересів держави; контрпропагандистську роботу, що полягає у відповіді на інформаційні дії іншої країни; створення новітніх засобів масової комунікації, спрямованих на зарубіжну аудиторію;
удосконалено:
- підхід щодо осмислення інформаційно-комунікаційного простору як чинника формування нової політичної культури, яка впливатиме на перебудову сфери економіки, управління, способу життя, політичної ментальності, самосвідомості й поведінки людини; з’ясовано, що інформаційна культура містить у собі механізми самоадаптації соціуму до мінливого інформаційно-комунікаційного середовища, дає змогу активізувати соціальну практику, залишати в минулому віджилі традиції, утверджуючи замість них нові поведінкові норми й духовні цінності; доведено, що вивчення системи цінностей, що формується, закономірностей її виникнення й трансформації є одним із пріоритетних завдань сучасної політичної науки;
- постмодерністське розуміння інформаційно-комунікаційного розвитку щодо символізації та віртуалізації культурно-політичного середовища, у зв’язку з чим запропоновано поглиблене розуміння наступних проблем: поширення ідеології «мережизму», яка пропагує відмову від обмежень інформаційного обміну та руху світових стихійних потоків інформації; перетворення інформаційно-комунікаційного простору на царину демонстрації певних символічних дій політикуму; формування віртуальної політики з домінуванням псевдожиття і псевдоподій; виходячи з вищезазначеного, культурно-політичний підхід до інформаційно-комунікацій¬ного простору дає змогу виявити взаємозв’язок засобів масової інформації з трансляцією культурних моделей, що впливають на характер утвердження національної ідентичності;
- науковий підхід, згідно якого в умовах інтенсивного розвитку партиципаторної демократії, яка забезпечує максимальне залучення до прийняття рішень різних суб’єктів громадянського суспільства, нові засоби масової комунікації (за умов збереження представницької демократії) мають відіграти вирішальну роль; йдеться насамперед про залучення потенціалу інтернет-технологій та електронного урядування;
набули подальшого розвитку:
- тлумачення поняття «інформаційно-комунікаційний простір», яке визначається в даному дослідженні як: 1) форма існування інформаційних систем, яка забезпечує й стимулює оперативні інформаційні взаємодії виробників інформації та її споживачів, трансляцію знань, накопичених в інформаційних ресурсах, а також їхнє збереження у сформованій інформаційній інфраструктурі; 2) сукупність комунікаторів, реципієнтів, значеннєвих повідомлень, інформаційно-комунікаційних каналів і засобів комунікації;
- теза про те, що входження України у світовий інформаційно-комунікаційний простір, оволодіння новітніми інформаційними технологіями, що є життєво необхідним і неминучим, разом із тим загострює необхідність забезпечення інформаційного суверенітету нашої держави, який має гарантувати їй гідне місце у світовій цивілізації, духовно-культурну самобутність;
- розгляд базових засад загальної теорії політичної комунікації, у зв’язку з чим зроблено наступні висновки: 1) загальна теорія політичної комунікації є сьогодні одним з центральних напрямів як теоретичних, так і прикладних політологічних досліджень; 2) процес осмислення розвитку інформаційно-комунікаційного простору характеризується протистоянням полярно протилежних підходів: оптимістичного, що пов’язує рівень демократизації суспільства з розширенням спектру інформаційно-комунікаційних відносин та песимістичного, в рамках якого здійснюються підрахунки деструктивного впливу і катастрофічних наслідків домінування неконтрольованої інформації; 3) дослідження тенденцій розвитку віртуального інформаційного простору та трансформації процесів політичної комунікації під впливом кіберреволюції є одним з найактуальніших напрямів політичної теорії і потребує подальшої розробки;
- обґрунтування основних напрямів захисту національного інформаційного простору України, до яких віднесено: 1) встановлення балансу між правом громадянина шукати, отримувати й використовувати будь-яку інформацію та ідеї з будь-яких засобів масової інформації (незважаючи на кордони) та необхідністю дотримуватися вимог національної безпеки, запобігання розголошенню інформації, отриманої конфіденційно; 2) формування образу, іміджу і бренду держави у сфері міжнародних відносин, як чинника, що впливає на процес зовнішньої політики країни, розвиток торгово-економічних відносин з іншими державами, справляє вплив на політичні процеси, що відбуваються усередині держави.
Теоретичне і практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що дана робота є певним внеском у загальнотеоретичне дослідження проблематики, пов’язаної з розвитком інформаційно-комунікаційного простору. Наукові положення і висновки роботи сприяють з’ясуванню істинного місця і ролі інформаційно-комунікаційного потенціалу для національної ідентичності та національної безпеки кожної окремо взятої країни. Дослідження дає реальне уявлення про інформаційно-комунікаційний розвиток України, його внутрішню і зовнішню спрямованість. Здійснений аналіз дозволяє скласти більш глибоке уявлення щодо культурно-політичного характеру явищ, процесів і тенденцій, які мають місце в інформаційно-комунікаційній сфері незалежної України. Матеріали дослідження можуть бути використані при розробленні нормативних курсів та спецкурсів з політології, правознавства, інформаціології, політичної соціології, політичної психології тощо.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження доповідались та обговорювались на засіданнях кафедри політичних наук Інституту політології та права Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Окремі положення роботи висвітлювались у виступах на наукових конференціях: Міжнародній науковій конференції «П’яті юридичні читання: Проблеми верховенства права: теорія і практика» (м. Київ, 23–24 квітня 2009 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Ольвійський форум – 2009: стратегії України в геополітичному просторі» (м. Ялта, 11–14 червня 2009 р.); Науковій конференції «П’яті Курасівські читання «Політичний простір України: регіональні виміри (до 70-річчя І. Ф. Кураса)» (м. Київ, 6 жовтня 2009 р.); Міжнародній науковій конференції «Шості юридичні читання: Правова культура, правова свідомість і право» (м. Київ, 22–23 квітня 2010 р.); Міжнародній науковій конференції «Традиції слов’янської писемності і культури: трансформації в ХХІ столітті» (м. Київ, 24–25 травня 2011 р.); ІІ Науково-практичній конференції «Наукова періодика: традиції та інновації» (м. Київ, 8 червня 2011 р.); VІІІ Міжнародній науково-практичній конференції «INFORMATIO-2011: Електронні інформаційні ресурси: створення, використання, доступ» (м. Севастополь, 4–8 жовтня 2011 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Науково-методичні та організаційні засади інформаційно-аналітичного забезпечення педагогічної науки, освіти і практики України: стан і перспективи» (м. Київ, 9–11 листопада 2011 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Українська книжкова справа у світовому контексті» (м. Львів, 10–11 листопада 2011 р.).
Публікації. Основний зміст дослідження викладено у 26 публікаціях – 1 індивідуальній монографії, 20 статтях у фахових наукових виданнях з політичних наук та 5 публікаціях в інших наукових виданнях.
Структура і обсяг дисертаційного дослідження. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, кожен з яких містить по три підрозділи, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел. Текст викладено на 400 сторінках, з них 360 сторінок основного тексту, 40 сторінок списку використаних джерел (404 найменування).

Список литературы

ВИСНОВКИ

Викладене у чотирьох розділах пропонованого дисертаційного дослідження дає змогу системно підсумувати проблематику, пов’язану з розвитком інформаційно-комунікаційного простору в контексті взаємодії культури і політики, та водночас створює підґрунтя для практичного застосування отриманих результатів і подальшого дослідження цієї важливої теми. За результатами дослідження проблеми на даному етапі автором зроблено наступні висновки.
1. Розвиток інформаційно-комунікаційного простору в сучасних умовах постає як один з найважливіших чинників формування і вдосконалення культурно-політичних відносин, які покликані забезпечувати транспарентність взаємодії влади й суспільства. Встановлення стійкого зворотного зв’язку між органами державної влади та громадянами відкриває можливість громадянам не лише одержувати достовірну інформацію про діяльність уряду та інших державних структур, роблячи їхню роботу відкритішою та прозорішою для громадськості, але й надавати інформацію державним структурам безпосередньо самими громадянами. За цих умов для державної влади як соціального інституту важливого значення набувають три типи обов’язків: забезпечувати доступ до тієї чи іншої інформації; синтезувати і презентувати інформацію, що має суспільно важливе значення; сприяти розвитку інформаційної сфери на рівні всього суспільства. Реальне виконання владою вказаних інформаційних обов’язків гарантує інформаційну прозорість, гласність діяльності влади, що суттєво унеможливить поширення таких негативних явищ як корупція і зловживання службовим становищем.
2. Перехід у царині інформаційно-комунікаційних відносин від політики інтересів і цілей до політики цінно¬стей передбачає інтенсивний розвиток нової політичної культури, яка впливатиме на перебудову сфери економіки, управління, способу життя, політичної ментальності, самосвідомості й поведінки людини. У царині політичної комунікації важливим є з’ясування засад моральної легітимації політичної системи, держави та права. Аксіологічне значення політичної комунікації полягає в тому, що сьогодні саме від ціннісно-нормативних особливостей функціонування засобів масової комунікації в суспільстві залежить те, чи формується у громадян об’єктивна та адекватна картина світу, чи соціум отримує викривлені уявлення про суспільно-політичні події, що відбуваються завдяки реалізації проектів творення так званої віртуальної соціокультурної та політичної реальності.
3. Створення цілісного інформаційно-комунікаційного простору України як нової форми культурно-політичної взаємодії передбачає вплив держави на стратегію становлення демократичного інформаційного суспільства й повноцінну інтеграцію країни у європейський та світовий інформаційний простір. Державна інформаційна політика покликана сприяти розвитку системи інформаційної діяльності, правового регулювання національного інформаційного ринку та використання інформації в інтересах особи та суспільства. Виняткове значення в інформаційній політиці держави мають: забезпечення національних інтересів, повноцінне функціонування державної мови в інформаційному просторі, зміцнення соціально-політичної стабільності українського суспільства, його духовне оновлення; поглиблення процесу політичної соціалізації, у процесі якої людина засвоює культурні цінності та орієнтири, що сприяють формуванню в неї відповідних якостей і властивостей і дають змогу орієнтуватися у політичній системі, засвоювати динаміку інформаційного розвитку. Демократичні реформи, спрямовані на становлення й розвиток громадянського суспільства і державної влади нового типу, можуть здійснюватися послідовно й динамічно тільки тоді, коли їхні методи мають інформаційно-відкритий характер.
4. Входження України у світовий інформаційно-комунікаційний простір зумовлює необхідність забезпечення інформаційного суверенітету нашої держави, який має гарантувати їй гідне місце у світовій цивілізації, духовно-культурну самобутність. Вирішення цієї проблеми передбачає: 1) встановлення балансу між правом громадянина шукати, отримувати й використовувати будь-яку інформацію та ідеї з будь-яких засобів масової інформації та необхідністю дотримуватися вимог національної безпеки, запобігання розголошенню інформації, отриманої конфіденційно; 2) формування образу, іміджу і бренду країни у сфері міжнародних відносин, як чинника, що впливає на процес зовнішньої політики країни, розвиток торгово-економічних відносин з іншими державами, справляє вплив на політичні процеси, що відбуваються усередині держави. Забезпечення цих характеристик є важливим засобом захисту та просування національних інтересів держави, а також підвищення її успішності в конкурентній боротьбі на міжнародних ринках збуту та інвестицій. Українська політична еліта зробила досить багато для дискредитації основних інститутів демократії в очах суспільства, серед яких демократична конституція, парламент, багатопартійна система, поділ влади, місцеве самоврядування, вільна преса, незалежна судова система та ін. Усе це не могло не відбитися на міжнародному авторитеті держави, не викликати розчарування в європейських політиків, що раніше симпатизували Україні. З огляду на це важливими є координація та концентрація зусиль державних органів нашої країни у справі формування позитивного сприйняття України світовим співтовариством як надійного, передбачуваного партнера, що є прихильним до справи зміцнення демократичних засад суспільного життя та подальшої лібералізації економіки, має розвинену індустріальну базу, висококваліфіковані трудові ресурси, значний інноваційний, науково-технічний, промисловий, сільськогосподарський та туристичний потенціали, а також багаті культуру та історію.
5. Серед сучасних загроз інформаційного суспільства вирізняється поширення ідеології «мережизму», що пропагує відмову від будь-яких обмежень інформаційного обміну та руху світових стихійних потоків інформації. Ця ідеологія заснована на надмірному експансіонізмі, прагненні до уніфікації, примусовості, руйнуванні моральної автономії людини. Формування мережевих структур у процесі подальшого розвитку України вимагатиме налагодження більш тісної взаємодії держави і груп інтересів, подолання примітивної ієрархізованої системи управління, що дісталася нам у спадок від адміністративно-командної системи, налагодження тісного взаємозв’язку між управлінськими, суспільними і бізнесовими структурами, переорієнтації основної уваги від інститутів до інформаційно-комунікаційних зв’язків.
6. Інформаційно-комунікаційний простір є децентрованим, не залежить від колишніх визначеностей, ідеології, релігії, культури, національності та поведінки людини. Таке середовище постає як нова форма культури, у якій інформаційно-комунікаційні відносини стають своєрідним способом існування людей. У цьому розумінні політична культура виступає як засіб формування політики майбутнього, інтеграції суспільства на новій основі, утвердження стабільних суспільно-політичних відносин. До чинників, які сприяють виробленню на основі інформаційно-комунікаційних відносин стійкої політичної системи, належать різноманітні форми регіонального розвитку: підтримка місцевих громадських організацій і рухів; створення місцевих спілок споживачів, груп інтересів, пов’язаних з прагматичними інтересами громадян; використання потенціалу місцевих референдумів і різних громадянських ініціатив; надання групам громадян з боку місцевої влади широких можливостей для ознайомлення з діяльністю органів влади.
7. У сучасному інформаційному суспільстві різко зросли можливості застосування технологій інформаційного маніпулювання у сфері політики. Це пов’язано не тільки з появою високоефективних технічних засобів і наукових методів впливу на людей, а й з руйнуванням неконтрольованих владою традиційних комунікацій, що обмежують можливості маніпулятивного впливу мас-медіа. Домінування в діяльності політичної влади методів маніпулювання може призвести до якісного переродження політичного устрою при збереженні ним зовні демократичної оболонки. На жаль, в українському суспільстві досі не створені захисні механізми від подібної активності. Особливостями політичного маніпулювання у виборчих кампаніях в Україні є: обмеження електоральної конкуренції, здійснення контролю правлячою групою над основними інформаційними потоками й політичним фінансуванням; систематичне використання державного апарату в проведенні виборчих кампаній (адміністративний ресурс); використання прийомів дезінформації (висування двійників, імітація дій від імені конкурентів, імітація небажаної підтримки конкурентів, перехоплення гасел опонентів) та ін. За цих умов у межах політичної теорії важливо не тільки досліджувати технології політичного маніпулювання, а й здійснювати пошук ефективних шляхів протидії маніпулюванню свідомістю й вибором електорату, обґрунтовувати теоретичні положення й практичні рекомендації органам державної влади й місцевого самоврядування, виборчим комісіям, кандидатам, партіям і виборцям з боротьби із застосуванням технологій політичного маніпулювання та подолання наслідків їх застосування. Усе це можливе завдяки розширенню інформаційно-комунікаційного простору.
8. Однією з базових характеристик сучасної влади є її здатність до комунікації: з суспільством загалом, елементами громадянського суспільства, світовим співтовариством. Держава як найважливіший інститут політичної системи повинна мати необхідну кількість каналів для поширення офіційної інформації, зокрема, мовних (брифінги, інтерв’ю керівників та ін.) або пов’язаних з паперовими носіями (бюлетені уряду, публікації в газетах і журналах), а також візуальних й електронних (канали державного телебачення та регіональні системи зв’язку), що дадуть змогу здійснювати безперебійну комунікацію зі своїми громадянами. Держава повинна обирати найбільш ефективні канали для встановлення прямих зв’язків із населенням та поширення важливих повідомлень. При цьому її технічні можливості мають обов’язково відповідати засобам прийому повідомлень, якими володіє населення, в іншому випадку техніко-інформаційні стандарти можуть виключити певну частину населення з діалогу з державою.
9. Найефективнішою для держави є стратегія активного учасника на інформаційному ринку, що включає виробництво власного продукту, просування його на ринку, а також захист і підготовку споживачів до сприйняття інформації через канали науки і освіти, рекламні й пропагандистські кампанії, створення кумирів і зразків культурної поведінки. Ефективний захист національного інформаційного простору можливий у разі, якщо в суспільстві існує розвинена інформаційна галузь – власні інформаційні, аналітичні, культурні та інші творчі продукти, які успішно конкурують із зовнішніми. Оскільки держава через обмеженість бюджетних ресурсів і неефективність використання чиновників як виробників творчого продукту не в змозі конкурувати з приватним сектором і громадянським суспільством, які здатні запропонувати вищу ціну за інформаційні послуги і творчий потенціал, її завданням стає сприяння всебічному розвитку приватних і громадських виробників інформаційних, аналітичних, культурних продуктів. А щоб напрямок цього розвитку не розходився з національними інтересами, держава має чітко встановити законні підстави, на яких певну інформацію не буде допущено до обігу.
10. Інформаційно-комунікаційний простір політики дедалі більшою мірою набуває якості транскордонності. Держави, приватні структури стають складовими єдиної глобальної інформаційної мережі. Тому перед експертами і державними діячами постають завдання політичного, законодавчого та технологічного обмеження можливих деструктивних наслідків інформаційної експансії. Виконання цих завдань доцільне в межах реалізації інформаційної політики, яка має спиратися на систему основоположних принципів, серед яких: принцип досягнення випереджального інформаційного ефекту в формуванні суспільної свідомості; принцип гармонізації регіональних, національних і державних інтересів; принцип органічної єдності свободи й відповідальності у розповсюдженні суспільно значимої інформації; принцип єдності економічної, ідеологічної, політичної та інформаційної ідентичності тощо.
11. На основі використання інформаційно-комунікаційних технологій у культурі відбуваються процеси діалогу й взаємопроникнення. У різні культури проникають ідеї найбільш розвинених демократій, що збагачує їх, втягуючи в глобальні демократичні процеси. Разом з тим відбуваються деструктивні процеси набуття масового вестернізованого світосприйняття через засвоєння нав’язаного та сприйняття добровільно під час соціалізації чужого досвіду, що включає: 1) надання переваги видовищним формам масової культури, особливо шоу-програмам із залученням раніше заборонених тем (секс, насильство, агресивність, містика та ін.); 2) деінтелектуалізація культурних смаків у літературі, музиці, кіно; 3) комерціалізація культурно-мистецької сфери і стандартизація масових запитів і смаків; 4) сакралізація свідомості, зростання значимості позанаукових, ірраціональних, містичних форм знання; 5) продукування плюралізму культурно-стильових особливостей способу життя, детрадиціоналізація суспільної та індивідуальної свідомості. Результатом усього цього постає ерозія національної культури, хвороблива підміна минулої системи цінностей та стереотипів (у тому числі й кращих, набутих у лоні національної традиції) імпортною системою установок та моделей поведінки, які сприяють процесу маргіналізації, поглиблюючи цим самим проблему відриву населення від власного коріння. За цих умов держава повинна застосовувати необхідні заходи для захисту України від телепередач, радіо, друкованої продукції, комп’ютерних ігор, відеофільмів і всього, що розмиває національну ідеологію й культуру.
12. Глобалізація медіа посилила можливості контролю мультимедійних послуг, які концентруються у щоразу меншій кількості корпорацій, внаслідок чого з’являються нові глобальні інформаційно-комунікаційні перешкоди. У цьому контексті особливого значення набуває Інтернет, оскільки доступ до нього мають лідери думок. Інтернет вносить такі зміни у варіанти розв’язання тих чи інших завдань: руйнує монополію мас-медіа, в результаті чого ЗМІ позбавляються можливості визначення, що саме має становити інтерес для масової аудиторії; відкриває додаткові можливості для політичних угруповань поширювати відеокліпи з метою зміцнення підтримки своїх поглядів; активно використовується урядами; відіграє зростаючу роль у міжнародних конфліктах, впливаючи на політичні й журналістські еліти світу. Український сегмент Інтернету працює у правовому полі, яке остаточно не сформоване. Однак поквапливе і некваліфіковане державне втручання в розвиток віртуального інформаційного простору України негативно впливатиме на формування громадянського суспільства в Україні й завдасть серйозного удару міжнародному іміджу держави. Державним чинникам слід пам’ятати, що інтеграція освіченої молоді в інформаційне суспільство реальна за виконання таких умов: підвищення комп’ютерної грамотності населення; забезпечення комп’ютерами шкіл, у яких мають навчати інформаційних дисциплін; зміна молодіжної свідомості з метою запобігання впливу на неї загальної моральної кризи суспільства, наростаючого руйнування духовності.
13. У сучасних умовах на основі відповідних технологій і етики спільного використання інформації активно розвивається «електронна демократія». Під електронною демократією розуміється використання інформаційно-комунікаційних технологій та інформаційної інфраструктури для розвитку й посилення демократичних інститутів і розширення участі громадян у суспільній і політичній діяльності. Основною її суттю є цілеспрямований вплив засобами електронного урядування на форми й ступінь залучення громадян до прийняття політичних рішень на таких принципах: істотне зниження витрат, як матеріальних, так і тимчасових, на здійснення демократичних процедур; зниження витрат на інтерактивні форми взаємодії із громадянами, що дає змогу органам державної влади повніше враховувати думки різних соціальних груп при прийнятті рішень; залучення громадян до прийняття рішень на більш ранніх стадіях і в більш тісній формі; зміцнення довіри громадян до держави за рахунок іміджевих функцій нових комунікаційних каналів, створення в громадян відчуття участі в управлінні державою.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Абдеев Р. Философия информационной цивилизации [Електронний ресурс] / Р. Абдеев. – Режим доступу :
www.koob.ru/abdeev_r/filosofia_informacionnoy_ civilizacii.
2. Абрамов М. Человек и компьютер: от Homo Faber к Homo Informaticus [Електронний ресурс] / М. Абрамов. – Режим доступу : http://vivovoco.nns.ru/VV/PAPERS/MEN/COMPUMEN.HTM.
3. Адилов В. А. Образ России в Казахстане: опыт проектирования имиджа страны во внешней среде : автореф. дис. на соискание учен. степени канд. соц. наук : спец. 23.00.02 «Политические институты, этнополитическая конфликтология, национальные и политические процессы и технологии» / В. А. Адилов – М., 2009. – 20 с.
4. Александрук В. Інформаційна могутність держави як засіб реалізації її національних інтересів у сучасному світі / В. Александрук // Науковий вісник Дипломатичної академії України. – 1999. – № 2. – С. 38 – 41.
5. Андреева Г. М. Социальная психология : [учебник для вузов] / Андреева Г. Н. – [5-е изд., исправ. и доп.]. – М. : Аспект Пресс, 2004. – 365 с.
6. Андрианов Д. А. Политическая компонента информационной безопасности российского общества : автореф. дис. на соискание учен. степени канд. полит. наук : спец. 23.00.02 «Политические институты, этнополитическая конфликтология, национальные и политические процессы и технологии» / Д. А. Андрианов. – М., 2002. – 21 с.
7. Андрущенко В. Філософія політики : [підручник] / В. Андрущенко. – К. : Знання України, 2003. – 400 с.
8. Ануфрієва В. О. Психологічні чинники впливу засобів масової інформації на ціннісні орієнтації студентської молоді / Ануфрієва В. О. – К. : Знання України, 2008. – 20 с.
9. Арендт Х. Становище людини / Х. Арендт. – Львів : Літопис, 1999. – 254 с.
10. Бабак М. П. Використання комунікативних методів побудови політичного іміджу в засобах масової інформації : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.01.08 «Журналістика» / М. П. Бабак. – К., 2007. – 21 с.
11. Бадрак В. В. Деякі особливості впливу ЗМІ на зовнішньополітичні рішення / В. В. Бадрак // Вісник Київського міжнародного університету: Серія «Міжнародні відносини». – 2002. – Вип. 1. – C. 129–135.
12. Базаев Р. В. Государство в информационном политическом пространстве России : автореф. дис. на соискание учен. степени канд. полит. наук : спец. 23.00.01 «Теория политики, история и методология политической науки» / Р. В. Базаев. – Саратов, 2008. – 21 с.
13. Базаров Р. Пятая власть [Електронний ресурс] / Р. Базаров // Журнал CIO. – 2007. – № 6. – Режим доступу :
http://www.cio-world.ru/offline/2007/61/328660/.
14. Бакулев Г. П. Массовая коммуникация: Западные теории и концепции : [учеб. пособие для студ. вузов] / Бакулев Г. П. – М. : Аспект Пресс, 2005. – 176 с.
15. Балинський І. Глобальні проблеми розвитку держави в умовах інформаційного суспільства [Електронний ресурс] / І. Балинський. – Режим доступу :
http://radnuk.info/statti/551-informatsi/14959-2011-01-21-03-15-38.html.
16. Бард О. Нетократия: новая правящая элита и жизнь после капитализма / О. Бард, Я. Зодерквист. – СПб. : Стокгольмская школа экономики в Санкт-Петербурге, 2005. – 252 с.
17. Бауман З. Глобалізація. Наслідки для людини і суспільства / З. Бауман. – К. : Києво-Могилянська академія, 2008. – 110 с.
18. Бебик В. Менеджмент виборчої кампанії: ресурси, технології, маркетинг : [навч.-метод. посібник] / В. Бебик. – К. : МАУП, 2001. – 216 с.
19. Бебик В. Політологія: наука і навчальна дисципліна : [підручник] / В. Бебик. – К. : Каравела, 2009. – 496 с.
20. Бебик В. Соціально-психологічні аспекти ефективності політичної реклами в мас-медіа / В. Бебик, Н. Трач // Соцыальна психологія. – 2008. – № 1. – С. 51–59.
21. Бек У. Влада і контрвлада в добу глобалізації. Нова світова політична економія / У. Бек ; [пер. з нім. О. Юдіна]. – К. : Ніка-центр, 2011. – 408 с.
22. Бек У. От индустриального общества к обществу риска [Електронний ресурс] / У. Бек. – Режим доступу :
http://igiti.hse.ru/data/421/313/1234/5_2_3Beck.pdf.
23. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество / Д. Белл. – М. : Наука, 1999. – 221 c.
24. Белл Д. Социальные рамки информационного общества / Д. Белл // Новая технократическая волна на Западе. – М. : Прогресс, 1986. – С. 330–342.
25. Берегова О. М. Комунікація в соціокультурному просторі України: технологія чи творчість? / О.М. Берегова – К.: НМАУ, 2006. – 388 с.
26. Бернерс-Лі Т. Заснування Павутини. З чого починалося і до чого прийде Всесвітня мережа / Т. Бернерс-Лі. – К. : Києво-Могилянська академія, 2007. – 207 с.
27. Бжезінський З. Вибір: світове панування чи лідерство / З. Бжезінський ; [пер. з англ.]. – К. : Видавничий Дім «Києво-Могилянська академія», 2006. – 203 с.
28. Бистрицький Є. В Україні зріле громадянське суспільство? : інтерв’ю Інформаційній агенції «Главком» 8 квітня 2011 р. [Електронний ресурс] / Є. Бистрицький. – Режим доступу :
http://glavcom.ua/vblog/1460.html.
29. Білорус О. Глобалізація та соціальна доля людини в ХХІ столітті / О. Білорус // Економічний часопис. – 2001. – № 1. – С. 3–6.
30. Білорус О. Право на комунікацію: Концепція глобальної комунікаційної політики в інформаційну еру / О. Білорус, О. Зернецька // Віче. – 2000. – № 2. – C. 125–127.
31. Богомолова Н. Н. Массовая коммуникация и общение / Богомолова Н. Н – М. : Знание, 1988. – 78 с.
32. Богуш Д. Будущее имиджа Украины [Електронний ресурс] / Д. Богуш. – Режим доступу :
http://pressing.net.ua/pressing/menu/Monitoring/Analitics/4783.
33. Бодріяр Ж. Фатальні стратегії / Ж. Бодріяр ; [пер. з франц. Л. Кононовича]. – Львів : Кальварія, 2010. – 192 с.
34. Бойко О. Д. Анатомія політичного маніпулювання : [навч. посібник] / Бойко О. Д. – Ніжин : Міланік, 2007. – 223 с.
35. Бойко О. Д. Диференціація дозвіллєвої поведінки в глобальному світі [Електронний ресурс] / О. Д. Бойко. – Режим доступу:
www.dspace.uabs.edu.ua/bitstream/123456789/592/1/Boyko%2002.doc.
36. Бойко О. Д. Політичне маніпулювання : [навч. посібник] / Бойко О. Д. – К. : Академвидав, 2010. – 432 с.
37. Бондар Ю. Національний інформаційний простір новітньої України: становлення та функціонування у процесі політичної трансформації суспільства : [монографія] / Ю. Бондар. – К. : МАУП, 2007. – 184 с.
38. Бразилов С. Маневры местной элиты: Политика информации и манипуляции в регионах / С. Бразилов, А. Чернышов // Свободная мысль. – 2001. – № 3. – С. 29 – 39.
39. Бритков В. Б. Информационные технологии в национальном и мировом развитии / В. Б. Бритков, С. В. Дубовский // Общественные науки и современность. – 2000. – № 1. – С. 46–150.
40. Бушанський В. В. Естетика політичної влади: поняття, теоретико-методологічні засади дослідження й історична феноменологія : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора політ. наук : спец. 23.00.01 «Теорія та історія політичної науки» / В. В. Бушанський. – К., 2009. – 36 с.
41. Вайнштейн Г. Информационная революция и демократия: ожидания, реальность, перспективы / Г. Вайнштейн // Мировая экономика и международные отношения. – 2003. – № 7. – С. 11–17.
42. Вайнштейн Г. Меняющийся мир и проблемы функционирования демократии / Г. Вайнштейн // Мировая экономика и международные отношения. – 2007. – № 9. – С. 3–17.
43. Вахромеев В. О целесообразности информационной активности политической элиты современной России / В. Вахромеев // Власть. – 2008. – № 7. – С. 83–86.
44. Венцлова Т. Не загубитись у глобальному світі / Т. Венцлова // Український тиждень. – 2011. – № 22 (187). – С. 22–25.
45. Вершинин М. С. Политическая коммуникация в информационном обществе: перспективные направления исследований / М. С. Вершинин // Актуальные проблемы теории коммуникации : сб. науч. трудов. – СПб. : Изд-во СПбГУ, 2004. – С. 98–107.
46. Вершинин М. С. Политическая коммуникация в информационном обществе / Вершинин М. С. – СПб. : Изд-во Михайлова В. А., 2001. – 253 с.
47. Винер Н. Кибернетика и общество [Електронний ресурс] / Н. Винер. – Режим доступу :
http://grachev62.narod.ru/wiener/cybsoc.htm.
48. Винер Н. Человек управляющий / Н. Винер. – СПб. : Питер, 2001. – 420 с.
49. Відкритість. Суспільство. Влада. Від Нанського едикту до падіння комунізму / [авт.-упоряд. Е. Ле Руа Ладюрі]. – К. : Ніка-Центр, 2008. – 264 с.
50. Воронов І. Демократичний транзит: людський вимір політики / І. Воронов. – К. : Ґенеза, 2006. – 328 с.
51. Воронов І. О. Людина і політика: у пошуках гуманістичної альтернативи / Воронов І. О. – К. : Ґенеза, 2004. – 320 с.
52. Воронов І. О. Політичні теорії ХХ століття / Воронов І. О. – К. : Ґенеза, 2004. – 288 с.
53. Гавра Д. П. Современные подходы к построению структурной модели внешнего имиджа государства [Електронний ресурс] / Д. П. Гавра. – Режим доступу :
www.statebrand.ru/upload/files/doc_1222464362.doc).
54. Гаврилишин Б. До ефективних суспільств: Дороговкази в майбутнє : [доповідь у Римському клубові] / Б. Гаврилишин. – [3-є вид., доп.]. – К. : Університетське вид-во ПУЛЬСАРИ, 2009. – 248 с.
55. Галумов Э. А. Имидж против имиджа / Галумов Э. А. – М. : Известия, 2005. – 552 с.
56. Галумов Э. А. Международный имидж России: стратегия формирования / Галумов Э. А. – М. : Известия, 2003. – 450 с.
57. Гальчинський А. Україна: наука та інноваційний розвиток / Гальчинський А., Геєць В., Семиноженко В. – К. : Оранта, 1997. – 286 с.
58. Гаташ В. Світло та тіні глобалізації / В. Гаташ // Дзеркало тижня. – 2003. – 7–14 червня.
59. Гелей С. Політологія : навч. посібник / С. Гелей, С. Рутар. – [7-е вид.]. – К. : Знання, 2008. – 415 с.
60. Гіденс Е. Нестримний світ: як глобалізація перетворює наше життя / Е. Гіденс. – К. : Альтерпрес, 2004. – 100 с.
61. Глобальні зміни світу – 2025 : доповідь Національної розвідувальної ради США. – Львів : Літопис, 2010. – 188 с.
62. Глобальні модерності / [за ред. М. Фазерстоуна, С. Леша, Р. Робертсона]. – К. : Ніка-Центр, 2008. – 400 с.
63. Глобальні трансформації. Політика, економіка, культура / [Д.Гелд, Е.Макгрю, Д.Голдблатт, Дж. Перратон]. – К.: Фенікс, 2003. – 584 с.
64. Гоне Ж. Освіта і засоби масової інформації / Ж. Гоне. – К.: Вид-во «К.І.С.», 2002. – 100 с.
65. Горбатенко В.П. Політичне прогнозування: Теорія, методологія, практика. – К.: Генеза, 2006. – 400 с.
66. Горбатенко В.П. Постмодерн і трансформація ціннісної основи людського буття // Політичний менеджмент. – 2005. -- № 1. – С. 3 – 13.
67. Горбатенко В.П. Стратегія модернізації суспільства: Україна і світ на зламі тисячоліть : [монографія] / В.П. Горбатенко. – К. : Академія, 1999. – 240 с.
68. Горбатенко В. П. Політичні аспекти інформатизації суспільства / В. П. Горбатенко, О. П. Дубас // Політологічний вісник. Збірник наукових праць: Вип. 10. – К.: Т-во «Знання» України, 2002. – С. 195 – 201.
69. Грачев Г. Манипулирование личностью: организация, способы и технологи информационно-психологического воздействия / Г. Грачев, И. Мельник. – М. : Алгоритм, 2002. – 228 с.
70. Грачев М. Н. Политическая коммуникация: теоретико-методологический анализ : автореф. дис. на соискание учен. степени доктора полит. наук : спец. 23.00.01 «теория политики, методология политической ннауки (политические науки)» / М. Н. Грачев. – М., 2005. – 52 с.
71. Грачова Н. Місце і роль ЗМІ у виробленні й ухваленні політичних рішень (на прикладі України) / Н. Грачова // Телевізійна і радіожурналістика. – 2002. – Вип. 4. – C. 99–107.
72. Гресько О. В. Тероризм і мас-медіа: світовий контекст / О. В. Гресько // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка: Серія «Журналістика». – 2002. – Вип. 10. – C. 60–64.
73. Гримак Л.П. Тайны гипноза. Современный взгляд. – СПб. : Питер, 2004. – 303 с.
74. Гринберг Т. Э. Образ страны или имидж государства: поиск конструктивной модели [Електронний ресурс] / Т. Э. Гринберг. – Режим доступу:
http://www.mediascope.ru/node/252.
75. Губерський Л. В. Інформаційна політика України: європейський контекст : монографія / Л. В. Губерський, Є. Є. Камінський. – К. : Либідь, 2007. – 360 с.
76. Гуманітарна політика Української Держави в новітній період : монографія / [за ред. С. І. Здіорука]. – К. : НІСД, 2006. – 403 с.
77. Гэлбрейт Дж. Новое индустриальное общество / Дж. Гэлбрейт. – М. : Мысль, 1968. – 266 с.
78. Дайзард У. Наступление информационного века / У. Дайзард // Новая технократическая волна на Западе. – М.: Прогресс, 1986. – С. 343 – 354.
79. Дегтярев А. А. Методологические подходы и концептуальные модели в интерпретации политических решений / А. А. Дегтярев // Политические исследования. – 2003. – № 2. – С. 163 – 173.
80. Дем’янчук О. П. Відповідність нинішньої системи управління й вироблення державної політики вимогам суспільства знань / О. П. Дем’янчук // Наукові праці : наук.-метод. журнал. – Миколаїв : Вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2006. – Т. 54. – Вип. 41: Політичні науки. – С. 182 – 186.
81. Дернер А. Политика как развлекательный жанр / А. Дернер // Государственная информационная политика : Реферативный бюллетень. – 2001. – № 3 (39). – С. 170 – 171.
82. Дмитренко М. Політична система України: Розвиток в умовах глобалізації та інформаційної революції : [монографія] / М. Дмитренко. – К. : Ун-т «Україна», 2011. – 820 с.
83. Доброхотов Р. А. Политика в информационном обществе / Р. А. Доброхотов // Политические исследования. – 2004. – № 3. – С. 154 – 161.
84. Додин И. С. Информационно-коммуникационные технологии в системе государственного управления регионом : автореф. дис. на соискание учен. степени канд. полит. наук: спец. 23.00.02 «политические институты, этнополитическая конфликтология, национальные и политические процессы и технологии» / И. С. Додин. – Саратов, 2007. – 24 с.
85. Доповідь Секретаря РНБОУ Раїси Богатирьової щодо питання забезпечення національної безпеки в інформаційній сфері [Електронний ресурс] / Р. Богатирьова. – Режим доступу :
http://www.bogatyrova.org.ua/press/news/47e757ea070f7/view_print/.
86. Доценко Е.Л. Психология манипуляции: феномены, механизмы и защита / Е.Л. Доценко. – М.: Речь, 1997. – 344 с.
87. Дрожжинов В. И. Электронная демократия и поддерживающие ее технологии / В. И. Дрожжинов, А. А. Штрик // Технологии информационного общества – Интернет и современное общество : труды VI Всероссийской объединенной конф. (Санкт-Петербург, 3–6 ноября 2003 г.). – СПб. : Изд-во филологического ф-та СПбГУ, 2003. – C. 101–110.
88. Дубас А. П. Информационное противоборство: современные тенденции развития / А. П. Дубас // Актуальні проблеми політики : зб. наук. праць / [кер. авт. кол. С. В. Ківалов ; відп. за вип. Л. І. Кормич]. – Одеса : Фенікс, 2010. – Вип. 40. – С. 294–301.
89. Дубас А. П. СМИ как инструмент политической борьбы / А. П. Дубас // Актуальні проблеми політики : зб. наук. праць / [кер. авт. кол. С. В. Ківалов ; відп. за вип. Л. І. Кормич]. – Одеса : Фенікс, 2010. – Вип. 39. – С. 660–667.
90. Дубас О. Інформаційна війна: нові можливості політичного протиборства / О. Дубас // Освіта регіону. – 2010. – № 1. – С. 69–72.
91. Дубас О. Інформаційний розвиток сучасної України у світовому контексті : [монографія] / О. Дубас. – К. : Ґенеза, 2004. – 208 с.
92. Дубас О. Комунікаційні технології як соціально-інформаційний потенціал модернізації політичної системи / О. Дубас // Інноваційний розвиток України: політико-правові аспекти : монографія / [за ред. В. П. Горбатенка]. – К. : ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2006. – С. 105–120.
93. Дубас О. Особливості аксіологічного підходу до розуміння політичної комунікації: аналіз основних концепцій / О. Дубас // Курасівські читання – 2007: Влада і суспільство в сучасній Україні: механізми взаємодії : наук. записки / [редкол. Ю. А. Левенець (голова) та ін.]. – К. : Знання України, 2007. – Вип. 36. – С. 7–17.
94. Дубас О. Особливості еволюції загальної теорії політичної комунікації / О. Дубас // Політологічний вісник : зб. наук. праць. – К. : ІНТАС, 2007. – Вип. 29. – С. 168–179.
95. Дубас О. Політика і засоби масової інформації / О. Дубас // Політологія : підручник / [за ред. О. В. Бабкіної, В. П. Горбатенка]. – [3-є вид., перероб., доп.]. – К. : ВЦ «Академія», 2006. – С. 377 – 388.
96. Дубас О. Політична комунікація у глобальному інформаційному суспільстві: надбання і виклики / О. Дубас // Політологічний вісник зб. наук. праць. – К. : ІНТАС, 2007. – Вип. 30. – С. 292–303.
97. Дубас О. Політична комунікація як відповідь на виклики динаміки суспільних процесів / О. Дубас // Генеза. – 2006. – № 1. – С. 119–124.
98. Дубас О. Роль мас-медіа у формуванні ціннісної системи суспільства / О. Дубас // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. – Київ; Миколаїв : Вид-во «Український центр політичного менеджменту», 2009. – Вип. 16. – С. 242–248.
99. Дубас О. Сучасні інформаційно-комунікаційні технології як фактор трансформації ціннісних орієнтацій суспільства / О. Дубас // Політологічний вісник : зб. наук. праць. – К. : ІНТАС, 2008. – Вип. 43. – С. 256–265.
100. Дубас О. Феномени інформаційно-комунікаційного простору та їх ризики для політичних процесів / О. Дубас // Освіта регіону. – 2010. – № 2. – С. 103–107.
101. Дубас О. Формування ціннісно-етичного дискурсу в рамках теорії політичної комунікації / О. Дубас // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв. – 2008. – № 2. – С. 124–128.
102. Дубас О. Ціннісне забезпечення комунікативного розвитку в сучасній теорії політичної комунікації / О. Дубас // Політологічний вісник : зб. наук. праць. – К. : ІНТАС, 2008. – Вип. 34. – С. 230–241.
103. Дубас О. Ціннісно-комунікативний простір як об’єкт політологічного аналізу / О. Дубас // Держава і право : зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. – К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2008. – Вип. 39. – С. 661–667.
104. Дубас О. П. Електронна демократія: сутність і перспективи розвитку в Україні / О. П. Дубас // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв : наук. журнал. – К. : Міленіум, 2011. – № 1. – С. 187–190.
105. Дубас О. П. Імідж та образ держави в сучасних наукових дослідженнях / О. П. Дубас // Політологічний вісник : зб. наук. праць. – К. : ІНТАС, 2010. – Вип. 49. – С. 183–191.
106. Дубас О. П. Інтернет як засіб соціальної комунікації / О. П. Дубас // П’яті юридичні читання : матеріали Міжнародної наук. конф. (Київ, 23–24 квітня 2009 р.). – К. : Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2009. – С. 407–410.
107. Дубас О. П. Інформаційно-комунікаційний простір: культурно-політичні детермінанти : [монографія] / Дубас О. П. – К. : Генеза, 2011. – 256 с.
108. Дубас О. П. Інформаційно-комунікаційний простір: поняття, сутність, структура / О. П. Дубас // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. – К. : Український центр політичного менеджменту, 2010. – Вип. 19. – С.223–232.
109. Дубас О. П. Культурна та ідеологічна глобалізація: виклики для інформаційного простору України / О. П. Дубас // Політологічний вісник : зб. наук. праць. – К. : ІНТАС, 2011. – Вип. 53. – С. 201–207.
110. Дубас О. П. Особливості політичного маніпулювання в інформаційному просторі України / О. П. Дубас // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. – К. : Український центр політичного менеджменту, 2009. – Вип. 18. – С. 231–239.
111. Дубас О. П. Політико-комунікативний процес у системі «влада-суспільство» / О. П. Дубас // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. № 885. Серія: «Питання політології». – Харків, 2010. – Вип. 16. – С. 97–103.
112. Дубас О. П. Сучасні наукові підходи до дослідження інформаційно-комунікаційного простору / О. П. Дубас // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. № 912. Серія: «Питання політології». – Харків, 2010. – Вип. 17. – С.62–68.
113. Дубас О. П. Теорія і практика формування іміджу країни / О. П. Дубас // Політологічний вісник : зб. наук. праць. – К. : ІНТАС, 2011. – Вип. 54. – С. 380–386.
114. Дубас О. П. Функції політичної комунікації в умовах модернізації суспільства / О. П. Дубас // Шості юридичні читання : матеріали Міжнародної наук. конф. (Київ, 22–23 квітня 2010 р.). – К. : Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2010. – С. 315–316.
115. Дуцик Д. Політична журналістика / В. Дуцик. – К. : Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2005. – 138 с.
116. Дуцик Д. ЗМІ як комунікативний засіб між громадянським суспільством та державою / Д. Дуцик // Нова політика. – 2001. – № 2. – С. 11 – 14.
117. Дьякова Е. Г. Политологическая рефлексия над политематической научной дисциплиной: политология и теории массовой коммуникации / Е. Г. Дьякова // Политические исследования. – 2006. – № 4. – C. 17–18.
118. Еляков А. Homo Informaticus в информационном мире / А. Еляков // Свободная мысль – ХХІ ст. – 2005. – № 3. – С. 150–161.
119. Емельяненко Е. М. Электронное правительство: инновационные подходы к политике и управлению в информационном обществе : дис. канд. полит. наук : 23.00.02 «политические институты и процессы» / Е.М. Емельяненко – Одесса, 2008. – 36 с.
120. Ершова И. А. Информационная активность власти в период выборов : автореф. дис. на соискание учен. степени канд. полит. наук : спец. 23.00.02 «политические институты, этнополитическая конфликтология, национальные и политические процессы и технологии» / И. А. Ершова. – Екатеринбург, 2007. – 20 с.
121. Єрмоленко А. М. Комунікативна практична філософія : [підручник] / А.М. Єрмоленко – К. : Лібра, 1999. – 488 с.
122. Жижек С. Дражливий суб’єк