ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА ЯК ЧИННИК ФОРМУВАННЯ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В УКРАЇНІ



  • Название:
  • ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА ЯК ЧИННИК ФОРМУВАННЯ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В УКРАЇНІ
  • Альтернативное название:
  • ПОЛИТИЧЕСКАЯ КУЛЬТУРА КАК ФАКТОР ФОРМИРОВАНИЯ ГРАЖДАНСКОГО ОБЩЕСТВА В УКРАИНЕ
  • Кол-во страниц:
  • 180
  • ВУЗ:
  • НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ М.П.ДРАГОМАНОВА
  • Год защиты:
  • 2008
  • Краткое описание:
  • НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
    ІМЕНІ М.П.ДРАГОМАНОВА



    На правах рукопису


    МЕЛЬНИК ВОЛОДИМИР ОЛЕКСАНДРОВИЧ

    УДК 32:316.31.7

    ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА ЯК ЧИННИК ФОРМУВАННЯ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В УКРАЇНІ

    23.00.03 – політична культура та ідеологія


    Дисертація
    на здобуття наукового ступеня
    кандидата політичних наук

    Науковий керівник -
    доктор філософських наук,
    професор ХИЛЬКО М.І.


    Київ - 2008






    ЗМІСТ

    ВСТУП 3

    РОЗДІЛ 1. ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА: ПОНЯТТЯ, ЙОГО ЗМІСТ
    ТА ЗАСТОСУВАННЯ В КОНТЕКСТІ КОНЦЕПЦІЇ
    ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА 11
    Висновки до розділу 1 45

    РОЗДІЛ 2. СТАНОВЛЕННЯ ТА ЕВОЛЮЦІЯ ПОЛІТИЧНОЇ
    КУЛЬТУРИ ЯК ФАКТОРА ФОРМУВАННЯ
    ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА 47
    Висновки до розділу 2 81

    РОЗДІЛ 3. ВПЛИВ ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ НА ФОРМУВАННЯ
    ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В УКРАЇНІ 83
    Висновки до розділу 3 114

    РОЗДІЛ 4. ПЕРСПЕКТИВИ І НАПРЯМКИ ФОРМУВАННЯ
    ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ І ГРОМАДЯНСЬКОГО
    СУСПІЛЬСТВА В УКРАЇНІ 118
    Висновки до розділу 4 153

    ВИСНОВКИ 155

    СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 162




    ВСТУП

    Актуальність теми дослідження. Формування громадянського суспільства в сучасній Україні визначається неможливістю реалізувати традиційний, випробуваний іншими країнами шлях, відомий нам з історії становлення країн з розвинутою демократією. Справа полягає в тому, що активістський світогляд сформований ідеалами раціоналізму філософії просвітництва, який визначав політичну культуру концептами теорії суспільного договору, де розумні егоїсти облаштовують своє суспільне життя погоджуючись на зрозуміле та обґрунтоване самообмеження, у ХХІ столітті стає неприйнятним. Після світових воєн ХХ століття, виникнення та руйнування тоталітарних режимів, епохи різних революцій (соціальних, сексуальних, тендерних, мультикультурних тощо), появи феномену світового тероризму, явища глобалізації такі поняття, як стабільність, злагода, правова держава, цивілізовані ринкові відносини, право власності і права людини, свобода соціальних комунікацій, національна ідея тощо складають сьогодні здебільшого "символ віри", а не розуму. Якщо для країн з історично усталеною демократією на засадах моністично-логістичної ідеї існування проблеми плюралістичної політичної культури постали як завдання еволюційної трансформації суспільства, то для України ці питання постали як проблеми становлення демократичного устрою, громадянського суспільства.
    У цьому зв'язку особливого значення набувають питання, що стосуються передумов та умов становлення громадянського суспільства. Узагальнюючим показником, здатним дати відповідь на питання, що конкретно допомагає, а що заважає, перешкоджає його становленню, є концепт політичної культури суспільства, який має визначити зрозуміле та прийнятне для різних людей, груп як носіїв різних політичних цінностей та уподобань (нерідко алогічних), існування в єдиній країні. Незважаючи на те, що питанням теорії та практики, з одного боку, громадянського суспільства, а з іншого - політичної культури приділяється значне місце в політологічних і соціологічних дослідженнях останніх років, аналіз цих двох проблем у тісному взаємозв'язку, взаємозалежності й у безпосереднім зіставленні вітчизняними науковцями фактично не здійснювався.
    Для дослідження проблем, що пов'язані з формуванням політичної культури українського суспільства, необхідним є аналіз становлення та еволюції політичної культури як чинника формування громадянського суспільства, вивчення історично-ментальних передумов формування та сучасного стану політичної культури українського суспільства, здобутків і проблем формування громадянського суспільства в Україні, взаємопов'язаності та взаємозалежності процесів формування демократичної політичної культури та становлення зрілого громадянського суспільства.
    Таким чином, аналіз місця і ролі політичної культури набуває вирішального значення у відповіді на ключові аспекти проблеми становлення, формування та перспектив подальшого розвитку громадянського суспільства в Україні. Цим, у першу чергу, й обумовлена наукова і соціально-практична значимість спеціального звернення до зазначеної теми дослідження.
    Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Загальний напрям дисертаційного дослідження пов'язаний з плановою науковою темою "Проблеми розвитку громадянського суспільства в Україні" (протокол № 2 від 27 вересня 2006 року) кафедри соціально-політичних дисциплін Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова, науковий напрям "Дослідження гуманітарних наук", затверджений Вченою радою 25 грудня 2003 року, протокол № 5. Тема дисертаційного дослідження затверджена на засіданні Вченої ради Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова (Протокол № 3 від 26 жовтня 2006 року).
    Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є аналіз спроможності політичної культури, як інтегрованого образу населення, трансформуватися під впливом демократичних процесів і стимулювати у такий спосіб становлення громадянського суспільства в Україні. Реалізація цієї мети передбачає вирішення наступних завдань:
    - проаналізувати теоретико-методологічні засади дослідження політичної культури;
    - дослідити становлення та еволюцію політичної культури як чинника формування громадянського суспільства;
    - з’ясувати сучасний стан політичної культури українського суспільства, яке об’єднує в собі носіїв альтернативних культур;
    - виявити вплив політичної культури на формування громадянського суспільства в Україні, взаємопов'язаність та взаємозалежність цих процесів;
    - визначити перспективи і напрямки формування демократичної політичної культури і зрілого громадянського суспільства в Україні.
    Об’єктом дисертаційного дослідження є політична культура як історично і соціально зумовлений продукт політичної життєдіяльності людей.
    Предметом дослідження є виявлення особливостей впливу сучасного рівня політичної культури населення на формування зрілого громадянського суспільства в Україні.
    Методи дослідження. Дослідження здійснено за допомогою основ наукового аналізу з використанням принципів об’єктивності, системності, цілісності, історичного, порівняльного аналізу, причинності, антропологіїі, аксіології, логіко-семантичного, комунікативного та герменевтичного підходів.
    Принцип об’єктивності дозволив неупереджено проаналізовані наукові розробки як вітчизняних так і зарубіжних дослідників проблем бполітичної культури та громадянського суспільства та їх еволюції. Історичний підхід та порівняльний аналіз дозволив з’ясувати еволюцію та сучасний стан політичної культури українського соціуму. Застосування логіко-семантичного підходу дало змогу проаналізувати базові елементи понятійно-категоріального апарату політичної культури та громадянського суспільства. Системний, та аксіологічний підходи, принципи причинності та прогнозування сприяли комплексному аналізу ціннісних основ політичної культури українського суспільства, розмаїття ознак і характеристик національної ментальності, здобутків і проблем формування громадянського суспільства в Україні.
    Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що у дисертації здійснено комплексний аналіз впливу політичної культури на формування громадянського суспільства в Україні, як країни, що населена носіями різних (подекуди альтернативних) культур, показано взаємопов’язаність і взаємозалежність цих процесів. У цьому контексті обґрунтовано ряд положень, які відзначаються науковою новизною і виносяться на захист:
    1. Дістав подальшого розвитку аналіз теоретичних засад дослідження поняття "політична культура", яке розглядається автором як ступінь політичної зрілості і активності громадян по відношенню до політичної системи та її функціонування, як елемент духовного життя суспільства, як сфера реалізації цінностей, характеристика політичних норм, зразків, поведінки, соціально-політичний досвід і своєрідна соціально-політична пам'ять. Аргументовано наукову позицію, згідно з якою політична культура як "синтез" політики і культури не означає їх механічного з'єднання. Глибинний зв'язок політики і культури лежить в усвідомленні і реалізації соціальних інтересів різних груп.
    2. Вперше у вітчизняній науковій літературі досліджено взаємозв’язок та взаємовплив процесів формування демократичної політичної культури та зрілого громадянського суспільства, які розглядаються в процесі освоєння політичної реальності. Запропоновано тлумачення політичної культури як способу пошуку і знаходження соціальним суб'єктом своїх просторово-часових соціальних координат у відношенні до інших суб’єктів (в ієрархічно і горизонтально функціонально впорядкованому територіальному співтоваристві у зв'язку з наявністю в цьому співтоваристві верховної влади і конкуренцією з іншими соціальними суб'єктами). У процесі цього пошуку соціальний суб'єкт певним чином осмислює реальність, задає їй і собі відповідні сенси, упорядковує їх в свою смислову мережу, перетворює зовнішній світ на свій власний, а свій внутрішній світ виносить назовні, намагаючись надати йому загальне громадянське значення у формі політичної культури. Таке конструювання реальності і є функціонуючою культурою. У цьому контексті політична культура є не лише показником рівня демократії в суспільстві, а й детермінантою становлення громадянського суспільства, оскільки саме розвиненість складових останнього найбільшою мірою представляється саме політичною культурою
    3. З’ясовано, що політичну культуру українського суспільства можна ідентифікувати як межову – євроазійську, як змішаний тип, де поєднані елементи підданської і активістської політичної культури, що є наслідком впливу таких історично-зумовлених ментальних чинників як багатовікова розчленованість і бездержавність, що ускладнює політичну і цивілізаційну ідентифікацію, породжує сегменти фрагментарної політичної культури, яка характеризується відсутністю консенсусу між членами суспільства як щодо основних цінностей і пріоритетів внутрішнього розвою так і геополітичного вектору спрямування.
    4. На новому теоретичному рівні узагальнено шлях, що пройшло українське суспільства від монолітної політичної культури до плюральної: воно поступово звикає до мультикультурності, багатоманітності підходів до розв’язання нагальних політичних проблем, відкритого висловлення свого ставлення до політичних інститутів і перспектив розвитку; зростає почуття включеності України до світового глобалізаційного процесу. Ці аспекти політичної культури позитивно впливають на формування громадянського суспільства, яке проголошено одним із пріоритетів розбудови України як незалежної держави. Водночас вантаж радянської тоталітарної політичної культури, трансформуючись у нову систему цінностей, дає про себе знати у вигляді формального, відчуженого ставлення до офіційних політичних норм, цінностей та інститутів. Через це українська політична культура поки що залишається суперечливою, поєднуючи в собі дві протилежні системи цінностей – тоталітарну та демократичну, що значною мірою гальмує процеси формування громадянського суспільства.
    5. Визначено перспективи і напрямки формування демократичної політичної культури і громадянського суспільства в Україні. Політична культура не обмежується лише сферою політичних відносин. Вона пов'язана з усіма аспектами духовного життя суспільства: наукою, освітою, літературою, мистецтвом. Як своєрідне соціальне явище політична культура є складовою духовної культури, що надає останній світоглядну орієнтацію. Ось чому незадовільний стан розвитку загальної культури, занедбаність пам'яток історії, сільських шкіл, клубів, музеїв, бібліотек, низька заробітна плата працівників культури та освіти, падіння моральних норм негативно впливають як на формування політичної культури так і на процес становлення громадянського суспільства. Стверджується, що політична культура нового суспільства мусить бути культурою злагоди, громадянського миру, пошани до свобод і прав людини.
    Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані: для подальшого розвитку досліджень політичної культури як чинника формування громадянського суспільства в сучасній Україні; вироблення органами влади, політичних партій та
    громадських організацій конкретних заходів для подолання негативних для політичної культури наслідків помилок і викривлень, зроблених на шляху формування громадянського суспільства. Авторський концептуальний підхід та систематизований матеріал дисертації можуть бути використані у науково-пошуковій, організаційно-освітній та просвітницько-виховній роботі.
    Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки, практичні результати дисертаційного дослідження доповідались на засіданнях кафедри соціально-політичних дисциплін та оприлюднювались на науково-практичних конференціях, а саме: Всеукраїнській науково-практичній конференції "Проблеми національної безпеки в умовах сучасного розвитку України" (Київ, 2006); Міжнародній науковій конференції "Дні науки філософського факультету-2007" (Київ, 2007); Всеукраїнській науково-практичній конференції "Роль гуманитарного образования в формировании профессионально-технической элиты" (Дніпропетровськ, 2007); Міжнародній науковій конференції "Дні науки філософського факультету-2008" (Київ, 2008).
    Публікації. За темою дисертації опубліковано 9 робіт, із них 5 статей у фахових виданнях ВАК України, 4 - у тезах наукових конференцій.
    1. Мельник В.О. Політична культура як соціальний феномен /В.О.Мельник // Політологічний вісник. - 2006. – Вип.22. – С.211-221.
    2. Мельник В.О. Поняття "політична культура": його зміст та застосування в контексті концепції громадянського суспільства /В.О.Мельник // Вестник СевНТУ. – Серия: Политология. - № 84. – 2007. – С.83-88.
    3. Мельник В.О. Історичні умови становлення й еволюції політичної культури як фактора формування громадянського суспільства в Україні /В.О.Мельник // Держава і право. - Вип. 38. – 2007. – С.760-766.
    4. Мельник В.О. Політична культура в становленні громадянського суспільства в Україні /В.О.Мельник // Політологічний вісник. - 2007. - Вип. 26 - С.117-128.
    5. Мельник В.О. Особливості масової політичної культури та її роль у формуванні зрілого громадянського суспільства в Україн /В.О.Мельник // Нова парадигма. – Вип. 72. – 2007. – С.145-157.
    6. Фрагментованість української політичної культури – загроза формуванню політичної нації й громадянського суспільства: матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. ["Проблеми національної безпеки в умовах сучасного розвитку України"], (Київ, 15 вересня 2006 р.) – К.: МАУП, 2006. – 572 с.
    7. Політична культура і громадянське суспільство: концепт взаємовпливів: матеріали доповідей та виступів міжнародної наукової конференції ["Дні науки філософського факультету-2007"], (Київ, 18-19 квітня 2007 року) / Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – К.: ВПЦ "Київський університет", 2007. – Ч.УІ. – 147 с.
    8. Роль політичної культури у формуванні громадянського суспільства: материалы Всеукраинской научно-практической конференции ["Роль гуманитарного образования в формировании профессионально-технической элиты"], (Днепропетровск 18-19 октября 2007 г.). – Днепропетровск: НМетАУ, 2007. – 95 с..
    9. Політична культура як передумова і фактор становлення громадянського суспільства: матеріали доповідей та виступів міжнародної наукової конференції ["Дні науки філософського факультету-2008"], (Київ, 16-17 квітня 2008 року) / Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – К.: ВПЦ "Київський університет", 2008. – Ч.ІХ. – 143 с.
    Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел (191 найменування, обсягом 19 сторінок.). Загальний обсяг дисертації становить 180 сторінок, із них обсяг основного тексту – 161 сторінка.
  • Список литературы:
  • В И С Н О В К И

    1. З численних підходів до аналізу політичної культури у вітчизняній літературі можна виділити наступні: а) політична культура розглядається як ідеологічне явище; б) політична культура розглядається як ступінь політичної зрілості і активності громадян по відношенню до політичної системи і її функціонування; в) політична культура розглядається як елемент духовного життя суспільства, як сфера реалізації цінностей, характеристика політичних норм, зразків, поведінки, соціально-політичний досвід і своєрідна соціально-політична пам'ять. Погляд на політичну культуру як на частину духовну найбільш поширений при культурологічному підході до аналізу, коли політична культура розглядається, з одного боку, як частина, фрагмент історично певного типу культури, а з іншої — ототожнюється з культурою духовною
    Наявність різних підходів до дослідження політичної культури породила і велику кількість її визначень, в яких фіксуються її специфічні риси, функції, спосіб існування, посилання на зв'язок з політичною ідеологією тощо. Політична культура як «синтез» політики і культури не означає їх механічного з'єднання. Це якісно нове суспільне явище, що не зводиться ні до тієї, ні до іншої його складових. Глибинний зв'язок політики і культури лежить в усвідомленні і реалізації соціальних інтересів. Категорія політичної культури може бути розкрита через виявлення суті політики, а також приведення в систему всіх політичних категорій за схемою: політика — політична система — політичне життя — політична культура. Політика — це загальний, універсальний спосіб підтримки цілісності соціально-структурованого суспільства. Політична лінія виробляється, конкретизується, реалізується в межах політичної системи, що є її основною формою функціонування і розвитку. Змістовне збагачення політики вимагає її приведення до спільного знаменника — політичної культури, яка «очищає» політику від діяльнісних, нормативних, гносеологічних, інституційних форм буття, акцентуючи увагу на людині як головній дійовій особі суспільно-політичних процесів. Сходження від політики до політичної культури означає подолання «роздвоєності» людини, коли в одному випадку вона є метою, а в іншому — засобом для досягнення поставленої мети. Розвиток політичної культури (розвиток громадянських якостей людини) додає функціональну спрямованість політизованому суспільству.
    Політична культура — це специфічні форми орієнтації на реальну політичну систему конкретного суспільства і на власну політичну діяльність (тобто позиції щодо ролі кожного індивіда в даній політичній системі). У політичній науці широко вживаються такі поняття, як «консенсус», «терпимість» («толерантність»), «цінності», «конформізм», «позиція» («установка» стосовно тих або інших політичних об'єктів), але всі ці поняття ніяк не складаються в цілісну концепцію суб'єктивного відношення людей до політики. Тільки завдяки новому поняттю, тобто поняттю політичної культури, вдалося подолати невизначеність і фрагментарність перерахованих вище і подібних до них понять.
    Сукупність описаних трьох типів політичної культури: культури політичної системи, культури політичного процесу і культури політичного управління складає громадянську політичну культуру – важливу складову формування громадянського суспільства.
    2. Становлення та еволюція політичної культури як фактору формування громадянського суспільства розглядається в процесі освоєння політичної реальності, пов’язується з об’єктивацією політичного суб’єкта і суб’єктивацією об’єкта освоєння. Політична культура - це спосіб пошуку і знаходження соціальним суб'єктом своїх просторово-часових соціальних координат в ієрархічно і горизонтально функціонально впорядкованому територіальному співтоваристві у зв'язку з наявністю в цьому співтоваристві верховної влади і конкуренцією з іншими соціальними суб'єктами. В процесі цього пошуку соціальний суб'єкт певним чином осмислює реальність, задає їй і собі відповідні сенси, упорядковує їх в свою смислову мережу, перетворює зовнішній світ на свій, а свій внутрішній світ виносить назовні, намагаючись надати йому загальне значення. Таке конструювання реальності і є функціонуючою культурою. Політичність культурі додає контекст держави, що включає відчужені владні ієрархії, соціальну диференціацію і ворожнечу, заданість норм соціальної ідентичності і соціальних меж.
    Політична культура розуміється як ціннісно-нормативна система, яку поділяє більшість населення, як суб'єкт політичного співтовариства. Вона включає базові переконання, установки, орієнтації, символи, звернені на політичну систему. Політичну культуру можна розглядати як спресований у суспільній свідомості (національний або груповий) історичний досвід і як форму поведінки.
    Характер і стан політичної культури істотно впливають на формування політичної системи, на політичну поведінку людей та громадсько-політичних організацій. Важливо розглядати політичну культуру не просто як показник рівня демократії в суспільстві, а й як чинник та детермінанту становлення громадянського суспільства, оскільки саме розвиненість складових громадянського суспільства найбільшою мірою представляється політичною культурою.
    3. Політична культура народу України належить до змішаних типів, поєднуючи елементи і патріархальної, і підданської, і активістської політичної культури, адже мають місце диспропорції в рівнях розвитку різних показників політичної культури. Високий рівень бажання населення брати участь у прийнятті політичних рішень поєднується з небажанням брати участь у діяльності політичних партій і рухів, слабкою вірою в можливість власного впливу на політичні процеси, недовірою до політичних інститутів; задеклароване зростання інтересу до політики поєднується з достатньо низьким рівнем політичної поінформованості і компетентності. Такий тип політичної культури є характерним для суспільств, які перебувають на шляху трансформації.
    В Україні має місце фрагментарна політична культура, що характеризується відсутністю консенсусу між членами суспільства щодо основних політичних, соціально-економічних, цивілізаційно-культурних цінностей. Українські громадяни не мають спільної думки ні щодо майбутнього країни, ні щодо її минулого, і жоден із векторів розвитку держави не має не загальносуспільної підтримки. Прийнятні для одних областей принципи існування цілком заперечуються в інших і навпаки.
    Україна вже пройшла шлях від монолітної політичної культури до плюральної, але ще треба сформувати у нашого народу відчуття культурно-історичної єдності. За роки незалежності Україна значно оновила структурні елементи політичної культури, цінності, навички, орієнтації, методи і прийоми політичної діяльності. Суспільство поступово звикає до політичного плюралізму, багатоманітності підходів до розв’язання нагальних політичних проблем, відкритого висловлення свого ставлення до політичних інститутів. Стає нормою позитивне настановлення на засвоєння світового досвіду, зростає почуття включенності України до світового політичного процесу. Але стара радянська тоталітарна політична культура, трансформуючись у нову систему цінностей, дає про себе знати у вигляді формального, відчуженого ставлення до офіційних політичних норм, цінностей та інститутів. Через це українська політична культура є суперечливою, оскільки поєднує в собі дві протилежні системи цінностей – тоталітарну і демократичну.
    Існування суттєвих відмінностей у ціннісних орієнтаціях між регіонами обумовлене культурно-історично. Однаково небезпечно як драматизувати ситуацію, нагнітаючи настрої катастрофізму і приреченості розбудови повноцінної української держави та нації, так і применшувати небезпеку реального розколу суспільства внаслідок безвідповідальної політики влади. Треба не лише констатувати існування суттєвих ідентифікаційних відмінностей між людьми, що проживають в окремих регіонах, а й робити конкретні виважені кроки щодо пом’якшення цих відмінностей. Розкол України на східну та західну частини існує лише на рівні політиків, які диференціюють суспільство на окремі групи прихильників тієї чи іншої ідеології, політичної партії чи стратегії суспільного розвитку.
    4. Формування громадянського суспільства в Україні було проголошено одним із пріоритетів розбудови України як незалежної держави. Внаслідок реформ Україна здобула всі атрибути сучасних демократій: демократичну Конституцію, поділ гілок влади, багатопартійну систему, загальне виборче право і змагальні вибори, численні громадські організації, недержавні засоби масової інформації. В нашій державі проводилися вибори, які визнавалися міжнародними спостерігачами.
    В Україні відбувалися певні позитивні зрушення в процесі формування громадянського суспільства та розвитку політичної культури. Одним з таких здобутків стало прийняття у 1996 році Конституції України, яка була компромісом між різними гілками влади, що забезпечувало існування системи стримування і противаг й певний баланс повноважень. У цілому позитивні зрушеннями також мали й реформи виборчого законодавства, а також політична реформа 2004 року. І хоча деякі дослідники небезпідставно відзначають, що значною мірою ці реформи затівалися під конкретні інтереси окремих політиків і політичних сил, вони переважно відповідали повільному, але зростанню рівня політичної культури суспільства. За опитуваннями, більшість громадян України згодні з тим, що у суспільстві реально існують права брати участь у мітингах, демонстраціях протесту, рівноправність жінок, право утворювати громадські організації, об'єднуватися у політичні партії, право на свободу слова. У той же час, найменш дієвим в Україні громадяни вважають право на гідний людини рівень життя. Не існують реально, на думку більшості, і такі права, як право здійснювати вплив на рішення, які ухвалює влада, право бути захищеним від злочинності, від свавілля представників влади, право на справедливе судочинство, право обирати собі владу. Фактично, громадяни вважають недієвим увесь комплекс політичних прав, призначених забезпечувати вплив населення на владу. Водночас населення констатує, що права і свободи, які давали б змогу громадянам об'єднуватися для захисту своїх прав, у суспільстві існують. Отже, певною мірою у нинішньому стані населення може звинувачувати й свою пасивність, адже воно не повною мірою використовує наявні у суспільстві механізми самоорганізації громадянського суспільства.
    5. Для правильного сприйняття громадянами суспільного прогресу, створення наукових уявлень про політику потрібен високий культурний і освітній рівень країни, потрібне також підвищення життєвого рівня громадян, не обтяжених тоталітарною ідеологією. Політична культура не обмежується лише сферою політичних відносин. Вона пов'язана з усіма аспектами духовного життя суспільства: наукою, освітою, літературою, мистецтвом. Як своєрідне соціальне явище політична культура є складовою духовної культури, що надає останній світоглядну орієнтацію. Ось чому незадовільний стан розвитку загальної культури, занедбаність пам'яток історії, сільських шкіл, клубів, музеїв, бібліотек, низька заробітна плата працівників культури та освіти негативно впливають на формування і політичної культури.
    Значна роль у формуванні зрілої політичної культури та становленні громадянського суспільства належить засобам масової інформації, які створюють єдину систему політичного знання для всіх верств населення. ЗМІ не лише інформують населення про процеси, що відбуваються у країні й світі, а й пропагують певні ідеї, погляди, вчення, політичні програми, впливають (прямо чи опосередковано) на суспільну думку. За допомогою об'єктивного розгляду політичних подій ЗМІ формують політично компетентних громадян, які можуть правильно орієнтуватися у складних суперечливих політичних процесах, приймати відповідальні рішення.
    На розвиток політичної культури впливає також стан історичного знання. Це дуже важливий аспект уявлень людини про суспільство. Об'єктивні історичні дослідження, без ідеологічної догматики, звільняють людей від стереотипного оцінювання інших народів і держав. Історія є надійним ґрунтом для пізнання перспектив розвитку суспільства, сприяє зміцненню почуття єдності світової цивілізації.
    Необхідною гранню виховання політичної культури та становлення громадянського суспільства є утвердження в суспільстві поваги до права і правопорядку, подолання правового нігілізму. До того ж, як з боку громадян, так і з боку влади у справжній, а не декларованій правовій державі панує культ права. Політично розвинене суспільство розуміє, що міцний соціальний порядок важливіший від політичних амбіцій.
    Отже, демократичну політичну культуру можна сформувати шляхом перетворення суспільства на справді демократичне, яке надає можливість кожному громадянину вільно брати участь у політичному житті, створює належні умови для розвитку культури та освіти, дбає про духовний і моральний стан населення.
    Ми можемо констатувати, що політичні й соціально-економічні реформи, які проводилися в нашій державі з часу отримання незалежності, в цілому не мали значного позитивного впливу на підвищення рівня політичної культури населення, без чого, у свою чергу, неможливе становлення України як сучасної демократичної держави, побудова ефективного громадянського суспільства, формування політичної нації. І хоча притаманний Україні тип політичної культури загалом є характерним для суспільств, які перебувають на шляху трансформації, не може не викликати занепокоєння повільний темп демократичних перетворень у нашій державі, неприпустимо низький рівень залучення населення до формування громадянського суспільства.
    Сучасна Україна, вже як незалежна держава, у черговий раз стала перед потребою реалізації принципу політичного і культурного плюралізму. Тому політична культура нового суспільства, яка формується в незалежній Україні, мусить бути культурою злагоди, громадянського миру, пошани до свобод і прав людини.







    СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

    1. Алмонд Г. Гражданская культура. Политические установки и демократии пяти наций // Антология мировой политической мысли: В 5 т. – М.: Мысль, 1997. – Т.2. – С.592-611.
    2. Андрущенко В.П. Організоване суспільство. Проблеми організації та суспільної самоорганізації в період радикальних трансформацій України на рубежі століть: Досвід соціально-філософського аналізу. – К.: ТОВ „Атлант ЮЕмСІ”, 2005. – 498 с.
    3. Бабкін В.Д. Соціальна держава та захист прав людини // Правова держава. Щорічник наукових праць. Випуск 9. - К.: Ін Юре, 1998. - С.2-33.
    4. Бабкіна О.В., Горбатенко В.П. Політологія. - К.: Академія, 2003. - 528 с.
    5. Бабосов Е. Политическая культура советского человека // Вопросы теории в жизнь. Сборник статей. - М. Наука, 1987. – С.28-42 (183 с.).
    6. Барков В.Ю. Громадянське суспільство в Україні: суперечності та їхнє вирішення // Нова парадигма: Журнал наукових праць / Гол. ред. В.П.Бех. – Вип.. 52. – К.: Вид-во НПУ імені М.П.Драгоманова, 2006. – С.131-138.
    7. Баталов Э.Я. Политическая культура современного американского общества. – М.: Наука, 1990. – 252 с.
    8. Берченко Г. Громадянське суспільство: критерії та сучасне становище в Україні // Кроки до громадянського суспільства. Постмайданове громадянське суспільство України: уроки для країни та світу. Науковий альманах / За ред. В. П. Рубцова, А. В. Шестаковоі; В. О. Рябенка. - К: Українська Всесвітня Координаційна Рада, 2006. - С.164-166.
    9. Бєлоусова І. Менталітет – доля чи діагноз // Грані-плюс. – 2004. – 15 березня.
    10. Блинов М., Ожегов Ю., Шеряги Ф. Политическая культура и молодежь. - М.: Молодая гвардия, 1982. – 170 с.
    11. Богайчук В.Ж. Проблеми та перспективи становлення громадянського суспільства в Україні // Нова парадигма: Журнал наукових праць / Гол. ред. В.П.Бех. – Вип.. 64. – К.: Вид-во НПУ імені М.П.Драгоманова, 2007. – С.164-173.
    12. Бойчук М.А. Влада і громадянське суспільство: механізми взаємодії. – К.: ТОВ «Атлант ЮЕмСі». – 207 с.
    13. Бродський М. На независимость Украины // Голос громадянина. – 1996. - № 3. - С.2
    14. Бурлаций Ф.М., Галкин А.А. Современный Левиафан: Очерки политической социологии капитализма.- М.: Мысль, 1985. – 384 с.
    15. Бурмака М.П. Громадянське суспільство в сучасній Україні: особливості становлення і критерії оцінки зрілості // Нова парадигма. - Журнал наукових праць / Гол.ред. В.П.Бех. – Вип.. 72. – К.: Вид-во НПУ імені М.П.Драгоманова, 2007. – С. 134-145.
    16. Василенко И.А. Политическая глобалистика: учебное пособие для вузов. – М.: Логос, 2000. – 358 с.
    17. Вебер М. Политика как призвание и профессия// Диалог. – 1993. - № 5-6. – С.36-39.
    18. Вебер М. Избранные произведения /Ред.-сост. Давыдов Ю.Н. - М.: Прогресс, 1990. - 808 с.
    19. Веденеев В. А. Политическая культура постсоветских обществ: традиции, либеральные ценности и перспективы: Учеб. пособие. – Кривой Рог: Минерал, 2002. – 174 с.
    20. Вільчинська І. Ю. Політологічні характеристики етнічної ідентичності // Політологічний вісник.. – К.:”Знання” України. – 2001. - Вип. 9. - С. 189-196.
    21. Гаджиев К.С. Политическая культура: концептуальный аспект // Полис. - 1991. - № 6. – С.69-83.
    22. Гегель Г.В.Ф. Основи філософії права, або Природне право і державознавство / Пер. з нім. Р.Осадчука та М.Кушніра. – К.: Юніверс, 2000. – 329 с.
    23. Гердер И. Идеи к философии истории человечества. - М.: Наука, 1977. – 703 с.
    24. Головаха Е. Чужие // Кіевскій телеграфъ. - 2001. – 2-8 июля.
    25. Головаха Е., Панина Н, Пахомов Ю., Чурилов Н., Буров И. Политическая культура населения Украины. Результаты социологических исследований. - К: Наукова думка, 1993. - 136 с.
    26. Градинар И. Политическая культура: мировоззренческое измерение. Ч. 1. - СПб., 1996. – 336 c.
    27. Грицак Я. Дилеми українського націотворення, або Ще раз про старе вино у нових міхах // tdcse.iatp.org.ua/Hrycak4.htm.
    28. Громадянське суспільство в сучасній Україні: Специфіка становлення, тенденції розвитку / За заг. ред. Ф.М.Рудича. - К: Парламентське вид-во, 2006. – 412 с.
    29. Громадянське суспільство в Україні: аналіз соціального конструювання. Наукова збірка / Відп. ред. Ю.Саєнко. – К.: Стилос. 2002. – 368 с.
    30. Гуревич А.Я. Категории средневековой культуры. – М.: Искусство, 1984. – 350 с.
    31. Давидович Д.Е., Жданов О.А. Сущность культуры.- Р.-на-Дону: Изд-во Ростов. ун-та, 1979. – 264 с.
    32. Дембицька Н. М. Демократизація суспільства як становлення партнерських відносин між політичною владою і особистістю // ХХI століття: Альтернативні моделі розвитку суспільства. Третя світова теорія: Матеріали другої міжнар. наук.-теор. конф., 28-29 травня 2003 р., м. Київ / Ред.: Г. П. Балабанова.- К.: Фенікс, 2004. – С.48-50.
    33. Денкэн Ж.М. Политическая наука / Пер. И.А. Гобозова. - М.: Изд-во МНЭПУ, 1993. – 162 с.
    34. Дмитренко М. Особливості сучасної української політичної культури: проблема визначення // Політичний менеджмент. - 2005. - № 5 (14). - C.134-138.
    35. Жабінець Н.В. Політичні цінності та їх втілення у процесі демократизації українського суспільства: Автореф. дис... канд. політ. наук: 23.00.03 / Національний педагогічний університет імені. М.П.Драгоманова – К., 2006. – 20 с.
    36. Журженко Т. Міф про дві України // Сучасність. – 2003. - № 4. – С. 24-43.
    37. Заславская Т.И., Рывкина Р.В. Социология экономической жизни. – Новосибирск : Наукка, 1991. – 442 с.
    38. Зубро Т. Інтерпретаційний підхід в концепціях політичної культури // Політичний менеджмент. - 2007. - № 2 (23). - С.100-105.
    39. Калуга Владимир. Ремиссия ценностей. Украинские политики и общество постепенно избавляются от «синдрома раскола», щедро преподносимого «дружественной стороной» // Газета Сейчас. - № 143 (538) Вторник, 7 августа 2007.
    40. Каплан Ю. Формування політичних орієнтацій населення різних регіонів та подолання „електорального розколу” // Україна: стратегічні пріоритети. Аналітичні оцінки – 2005 /За ред. О.С.Власюка. – К.: Знання України, 2005. – С. 128-133.
    41. Карасев В. Выборы 2006: линии и сценарии расколов // Національна безпека і оборона. – 2005. - № 10. – С. 57- 60.
    42. Кармин А.С. Культурология. – СПб.: Изд-во «Лань», 2003. – 784 с.
    43. Карнаух А. Проблеми становлення сучасної політичної культури в Україні // «Персонал» - 2007. - № 9. – С.11-23.
    44. Карыпкулов А.К., Коган Л.Н. Введение // Политическая культура социализма / Ред. колл.: А.А.Алтмышбаев, А.К.Карыпкулов, Л.Н.Коган. - Фрунзе: Илим, 1984. - С.3-18.
    45. Касьянова К. О русском национальном характере. - М.: Ин-т национальной модели экономики, 1994. – 367 с.
    46. Керк Р. Многообразие и единство в культуре // Культурный консерватизм в США. - Пермь, 1995. - С. 54-72.
    47. Кириченко І. Феномен пострадянського жлобства: між плебсофілією та плебсократією // Дзеркало тижня. - 2003. - № 45 (470). – 22-28 листопада.
    48. Коган Л.Н. Теория культуры. – Екатеринбург: Изд-во Урал. гос. ун-та, 1993. – 160 с.
    49. Козлихин И.Д. Традиции, идеология и право в политической культуре // Вестник ЛГУ. - Серия 6 (История КПСС, научный коммунизм, философия, право). - Вып. 4. – 1989. – С.54-60.
    50. Кокорська О.І., Кокорський В.Ф. Політична культура: теоретико-методологiчні проблеми // Політична культура: теорія, проблеми, перспективи. – К.: ПАРАПАН, 2004. – С.7-15.
    51. Колодій А. Про поліетнічність України: кількісний та якісний виміри // Доповідь на конференції українських випускників програм наукового стажування в США. - Львів. – 2003. – 18-21 вересня // http://www.kennan.kiev.ua.
    52. Колодій А. Історична еволюція громадянського суспільства та уявлень про нього // Незалежний культурологічний часопис «Ї». - 2001. - № 21. – С.6-33.
    53. Комаров Е.Г. Политическая культура молодежи: проблемы формирования и развития. – М.: Мысль, 1986. – 156 с.
    54. Кондаков И.В. Введение в историю русской культуры. - М.: Аспект Пресс, 1997. – 360 с.
    55. Кононов И. Отношения Востока и Запада Украины: между прошлым и будущим // Україна. Схід – Захід: шлях до порозуміння. Збірник статей / ред. Н.Б.Кононова. – Луганськ: Знання, 2005. – С. 116-124.
    56. Кононов І.Ф. Донбас та Галичина: причини напруженості в стосунках та пошук історичного компромісу // Стосунки Сходу та Заходу України: минуле, сьогодення та майбутнє: Матер. Всеукр. конф., Луганськ, 25 - 26 травня 2006 р. – Луганськ: Знання, 2006. – С.12-18.
    57. Конончук М.В. Перспективи і напрямки формування високої політичної культури українського суспільства як чинника його демократизації // Політологічний вісник: Зб. наук. праць. - К.: «ІНТАС», 2007. - Вип. 27. - ¬С. 198-206.
    58. Конончук М.В. Історичні та ментальні чинники формування високої політичної культури українського суспільства як чинника його демократизації // Політологічний вісник. Зб. наук. праць. – К.: "ІНТАС", 2007. – Вип.24. – С.166-175.
    59. Конституція України. Закон України "Про внесення змін до Конституції України". – К.: Велес, 2005. – 48 с.
    60. Корж С.А. Політична культура українського суспільства: типологія та зміст // Політологічний вісник. Зб. наук. праць. – К.: ТОВ «ХХІ СТОЛІТТЯ: ДІАЛОГ КУЛЬТУР», 2005. – Вип.19. - С. 47-58.
    61. Корж С. А. Розкол ціннісних орієнтацій як сутнісна риса сучасного українського суспільства // Нова парадигма: Журнал наукових праць. – К.: Вид-во НПУ імені М.П.Драгоманова, 2007. - № 67. – С.158-166.
    62. Корж С.А., Мельник В.О. Фрагментованість української політичної культури – загроза формуванню політичної нації й громадянського суспільства // Проблеми національної безпеки в умовах сучасного розвитку України: Матеріали Всеукр. наук.-практ. конф., Київ, 15 вересня 2006 року. – К., 2006. – С.494-498.
    63. Корж С.А. Ціннісна складова в політичній культурі суспільства // Грані. Громад.-політ. та наук.-теоретич. альманах.– Дніпропетровськ, 2006. - №6 (50). – С.127-130.
    64. Костенко О. Соціальна культура громадян - національна ідея для України // Україна в пошуках себе: національна ідея, проблеми розвитку: Зб. матеріалів експертів Всеукр. експерт. мережі / Упоряд. О.Судакова. - К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2007. - С. 120-124.
    65. Костирєв А.Г. Соціально-відповідальна модель функціонування засобів масової інформації як чинник суспільної злагоди в демократичному суспільстві // На шляху до суспільної злагоди. – К.: Український центр політичного менеджменту, 2001. – С. 75-84.
    66. Костирєв А.Г. Суспільно-політичні функції засобів масової інформації в демократичному суспільстві // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія: Філософія. Політологія. – 2002. – № 40. - С. 230-234.
    67. Кочетков А.П. На пути к гражданскому обществу. - М.: Институт молодежи, 1992. – 342 с.
    68. Кремень В., Табачник Д., Ткаченко В. Україна: альтернативи поступу. Критика історичного досвіду // Філософія політики. Хрестоматія. Т. 4 – К.: Знання України, 2003. – С.277-310.
    69. Кульчицький С. Третій Переяслав // Дзеркало тижня. - 2003. - № 5 (430). – 8-14 лютого.
    70. Кураєва А.С. Співвідношення політичної ментальності та політичної культури // Політична культура: теорія, проблеми, перспективи.- К.: ПАРАПАН, 2004. – С.127-140.
    71. Лебон Г. Психология социализма. – СПб.: Макет, 1995. – 544 с.
    72. Липинський В. Листи до братів-хліборобів ( про ідею i органiзацію українського монарxiзму).- Б.М.: Б.В., 1919-1927. – ХLYIII. - Відень, 1927. – 427 с.
    73. Лисяк-Рудницький І. Історичні есе. В 2-х т. - Т.2. - К.: Основи, 1994. – 420 с.
    74. Литвин В. Політична культура українського суспільства: традиції та сучасність // Столичные новости . - № 10(206). - 19-26 марта 2002.
    75. Лісеєнко О.В. Національний характер і менталітет української нації // Політологічний вісник. Зб. наук. праць. – К.: Знання України, 2000. – Вип.6. – С.66-73.
    76. Лісовий В. Проблема громадянської консолідації в сучасній Україні // Матеріали наукової конференції «Національна ідея – відповідь на виклик часу» (Пуща-Озерна, 23-24 березня 2001 р.) // http://varianty.org.ua/National_idea/Lisovy.htm.
    77. Луговська О.В. Громадянське суспільство: фундаментальні цінності // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць // Гол. ред. В.В.Лях. – Вип. 62. – К.: Український центр духовної культури, 2007. – С.36-44.
    78. Лупацій В. Україна в пошуках нової моделі реінтеграції // Регіональна політика України: формування соціогуманітарних пріоритетів розвитку / Український центр політичних досліджень: За заг. ред. Ю.Тищенко. – К. : УНЦПД, 2006. – С.147-159.
    79. Майборода О. Загальнонаціональні і регіональні інтереси в сучасній Україні // Регіональна політика України: формування соціогуманітарних пріоритетів розвитку. / Український центр політичних досліджень: За заг. ред.. Ю.Тищенко. – К. : УНЦПД, 2006. – 332 с.
    80. Майборода О. Українська самоідентифікація на сучасному етапі: елітарна та масова версії // Еліти і цивілізаційні процеси формування націй. – К.: ТОВ Експресполіграф, 2006. - Т.1. – С.71-74.
    81. Майборода О. Український етнос має стати ядром української політичної нації // Схід і Захід України в контексті виборчої кампанії - 2006: відмінності, протиріччя, перспективи єднання. Інформаційно-аналітичні матеріали до Круглого столу. – К.: Центр Разумкова, 2006. – С.19-21.
    82. Макарів П. Громадянське суспільство та міжетнічні стосунки // Громадянське суспільство як здійснення свободи. - Львів: Львів. обл. книжкова друкарня, 1995. – С.142-151.
    83. Макиавелли Никколо. Государь / Пер. с итал. – М.: Планета, 1990. – 84 с.
    84. Матеріали до прес-конференції «Громадська думка населення України - червень 2006 року» - К.: Фонд «Демократичні ініціативи». - 16 червня 2006 р. - 14 с.
    85. Матеріали до прес-конференції «Думки і погляди населення України - березень 2005 р.». – К.: Фонд «Демократичні ініціативи». - 7 квітня 2005 р. - 12 с.
    86. Матеріали до прес-конференції «Думки і погляди населення України - вересень 2005 р.». – К.: Фонд «Демократичні ініціативи». - 28 вересня 2005 р. - 7 с.
    87. Матеріали Круглого столу «Громадська думка населення України - липень 2004 р.». – К.: Інститут соціології НАН України. - 23 липня 2004 р. - 12 с.
    88. Мельник В. О. Політична культура в становленні громадянського суспільства в Україні // Політологічний вісник. Зб-к. наук. праць. - К: «ІНТАС». - 2007. - Вип. 26.- С. 117-128.
    89. Мельник В.О. Історичні умови становлення й еволюції політичної культури як фактора формування громадянського суспільства в Україні // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 38. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2007. – С.760-766.
    90. Мельник В.О. Особливості масової політичної культури та її роль у формуванні зрілого громадянського суспільства в Україні // Нова парадигма: Журнал наукових праць / Гол. ред. В.П.Бех. – Вип.. 72. – К.: Вид-во НПУ імені М.П.Драгоманова, 2007. – С.145-157.
    91. Мельник В.О. Політична культура і громадянське суспільство: концепт взаємовпливів // Дні науки філософського факультету-2007: Міжнародна наукова конференція (18-19 квітня 2007 року): Матеріали доповідей та виступів. – К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2007. – Ч.УІ. – С.65-67.
    92. Мельник В.О. Політична культура як соціальний феномен // Політологічний вісник. Зб-к. наук. праць. – К.: Знання України, 2006. – Вип.22. – С.211-221.
    93. Мельник В.О. Поняття «політична культура»: його зміст та застосування в контексті концепції громадянського суспільства // Вісник Севастопольського національного технічного університету. – Серія: Політологія. - № 84. – 2007. – С.83-88.
    94. Мельник В.О. Роль політичної культури у формуванні громадянського суспільства // Роль гуманитарного образования в формировании профессионально-технической элиты: Материалы всеукр. научно-практической конференции (18-19 октября 2007 г.). – Днепропетровск: НМетАУ, 2007. – С.34-35.
    95. Мельник В.О. Політична культура як передумова і фактор становлення громадянського суспільства // Дні науки філософського факультету-2008: Міжнародна наукова конференція (16-17 квітня 2008 року): Матеріали доповідей та виступів. – К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2008. – Ч.ІХ. – С.96-97.
    96. Михайлівська О. Інститути громадянського суспільства і формування ідеології модернізації в Україні //Політичний менеджмент. - 2006. - №3. - ¬С.76-84.
    97. Маруховська-Картунова О.О. Особливості запобігання ескалації та врегулювання етнополітичних конфліктів // Політологічний вісник. Зб-к наук. праць. - К.: Знання України. – 2001. - Вип. 9. - С. 197-204.
    98. Михальченко М.І. Україна як нова історична реальність: запасний гравець Європи. – Дрогобич: ВФ «Відродження», 2004. – 488 с.
    99. Михальченко Н. И. Украинское общество: трансформация, модернизация или лимитроф Европы? – К.: Ин-т социологии НАНУ, 2001. - 440 с.
    100. Мітряєва С. І. Міжнаціональні аспекти консолідації українського суспільства (регіональна модель): Монографія. – Ужгород: Вид-во Національного інституту стратегічних досліджень, Закарпатський філіа., 2001. – 172 с.
    101. Монтескье, Ш.Л. Избранные произведения /Общая ред. и вступ. ст. М.П.Баскина. Прим. Р.С.Миндлиной. - М.: Госполитиздат, 1955. - 800 с.
    102. Нагорна Л. П. Політична культура українського народу: історична ретроспектива і сучасні реалії. - К.: Стилос, 1998. - 278 с.
    103. Нагорний В. Сутнісні проблеми політичної культури України // Політичний менеджмент. - №5 (26) (жовтень 2007). – С.65-78.
    104. Назаров М.М. Политическая культура российского общества 1991-1995 гг.: опыт социологического исследования. – М.: Эдиториал УРРС, 1998. – 176 с.
    105. Наша гордість – корупція // Експрес. – 1999. - № 11.
    106. Окара А. Схід-Захід. Геокультурні рефлексії по прошесті 22 січня, Дня Соборності України // Part.org.ua. – 2002. – 16 березня.
    107. Павленко Р. Електоральна роздільність України: шляхи подолання // Вибори та демократія. – 2006. - № 1. – С. 38-44.
    108. Палій О. Геополітичні пріоритети в оцінках українських громадян // Політична культура: теорія, проблеми, перспективи. - К: Видавець ПАРАПАН, 2004. – С.43-62.
    109. Панарин А.С. Философия политики: Учебное пособие. – М.: Наука, 1994. – 367 с.
    110. Петрищева О.М. Проблема розвитку стосунків між державою та громадянським суспільством у сучасній філософії // Гілея. Збірник наукових праць / Гол.ред. В.М.Вашкевич. – Вип. 9. – К.: Вид-во НПУ імені М.П.Драгоманова, 2007. – С.84-91.
    111. Пивоваров Ю.С. Концепция политической культуры в современной науке // Политическая наука. Теоретико-методологические и историко-культурные исследования: Сборник обзоров. - М.:ИНИОН, 1996. - С. 21-32 (138 с).
    112. Платон. Сочинения: В 3 т. /Под общ. ред. А.Ф. Лосева и В.Ф. Асмуса. - М.: Мысль, 1971. - Т. 3. Ч. 1. - 687 с.
    113. Побєда Н. Моделі української ідентичності // Доповідь на конференції українських випускників програм наукового стажування в США. - Львів. – 2003. – 18 - 21 вересня // http:// www.kennan.kiev.ua.
    114. Политическая культура населения Украины. Результаты социологических исследований [Головаха Е.И., Панина Н.В., Пахомов Ю.Н. и др.] – К.: Наукова думка, 1993. – 135 с.
    115. Политическая культура: теория и национальные модели / Отв. ред. К.С.Гаджиев. – М.: Интерпракс, 1994. – 352 с.
    116. Політична культура: теорія, проблеми, перспективи. – К.: Видавець ПАРАПАН, 2004. – 224 с.
    117. Політологічний енциклопедичний словник / Упорядник В.П. Горбатенко; За ред. Ю.С.Шемшученка. В.Д.Бабкіна, В.П.Горбатенка. - 2-е вид., доп. і перероб. - К.: Ґенеза, 2004. - 736 с.
    118. Політологічний словник: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / За ред. М.Ф.Головатого та О.В.Антонюка. - К: МАУП, 2005. - 792 с.
    119. Політологія: підручник для курсантів вищих військових навчальних закладів Збройних Сил України / За заг. ред. В.Ф.Смолянюка. – Вінниця: НОВА КНИГА, 2002. – 362 с.
    120. Поплавська Т.М. Щодо дослідження національної ментальності // Політологічний вісник. Зб-к. наук. праць. – К.: Знання України, 2000. – Вип.6. – С.80-88.
    121. Попович М. Перед вічним Майданом // Критика. – 2005. - № 3. – С.12-25.
    122. Проскуріна О.О. Політико-культурний вимір Донбаського регіону // Політичний менеджмент. - №1(22). - Лютий 2007 року. – С. 127-135.
    123. Проскуріна О. Політична комунікація та перспективи утвердження в Україні нової політичної культури // Публіцистика і політика. Збірник наукових праць політологічної спрямованості. - Вип. І (4). – К.: Грамота, 2007. - С. 41-49.
    124. Путін вважає, що Росія і Україна – це як Східна і Західна Німеччина // Українська правда. – 2005. – 12 квітня // http://www.pravda.com.ua/archive/2005/april/ 12/news/3.shtml.
    125. Рева С. Участь громадськості у процесі формування та реалізації державної політики. Порівняння досвіду України і Польщі // Політичний менеджмент. - №5(20). – 2006. – С.67-73.
    126. Резнік О. Особистість і громадянське суспільство: досвід теоретичного осмислення // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2002. – №3. – С.68-79.
    127. Резнік О. Політична самоідентифікація особистості за умов становлення громадянського суспільства / НАН України; Інститут соціології. - К., 2003. - 183с.
    128. Реммеле А. Структура размежеваний и партийные системы в Восточной Европе // Партии и выборы: Хрестоматия / Отв. ред. и сост. Г.Н.Андреева, Н.В.Анохина, Е.Ю.Мелешкина – Ч. 2. – М.: ИНИОН, 2004. – C. 88-108.
    129. Рено Ф. Громадянське суспільство // Дух і літера. – 2006. - №15-16. – С.23-32.
    130. Розбудова громад за рахунок внутрішніх ресурсів: Шлях до відкриття й мобілізації ресурсів громади / Джон П.Кретцман, Джон Л.Макнайт; [Пер. з англ. О.Іванюк, С.Іванюк]; Ін-т розвитку внутр. ресурсів громад та ін. – К.: Четверта хвиля, 2006. – 254 с.
    131. Розова Т.В., Барков Ю.В. Специфика становления гражданского общества в Украине. – Одесса: Юрид. лит., 2003. – 330 с.
    132. Роль громадських організацій та інших неурядових структур у становленні та розвитку місцевого самоврядування в Україні: Наук.-практ. посібник / Клепацький М.М., Кобець Р.В., Компов В.В. та ін.; За ред. В.В.Кравченко; Т-во науковців по сприянню муніципальній реформі. – К.: Атіка, 2003. – 286 с.
    133. Рощин К.С. Психология толпы: анализ прошлых исследований и проблемы сегодняшнего дня // Психологический журнал. - 1990. - № 5. – С.22-31.
    134. Рябчук М. Від «Малоросії» до «Індоєвропи»: українські автостереотипи // www.geocities.com/ ukrexlibris. - 2004. - 3 березня.
    135. Рябчук М. Від Малоросії до України: парадокси запізнілого націєтворення. – К.: Критика, 2000. - С.25-41.
    136. Рябчук М. Дві України // Критика. – 2001. - № 10. – С.25-41.
    137. Самыгин С.И., Столяренко Л.Д. Общественные настроения и будущее России // Известия высших учебных заведений. Северо-Кавказский регион. Общественные науки. - 1996. - №3. – C.53-68.
    138. Сипко О.С. Політична свідомість і політична культура сучасної України: регіональні особливості в контексті проблеми формування української політичної нації // Вісник ХНУ ім. В.Н.Каразіна „Питання політології”. Зб. наук. праць. – 2001. – № 518. – С.48-53.
    139. Сичова В.В. Роль партій у формуванні політичної культури як чинника саморегуляції громадянського суспільства // Політичні партії в незалежній Україні: роль та місце у політичній трансформації суспільства: Науковий збірник / Укладач В.В.Нікітін. – Х., 2001. – С.38-44.
    140. Скорик М. Новий керівник ДУСі Ігор Тарасюк: Деякі високі посадовці після уходу Кучми навіть унітази зривали // Українська правда. – 2005. – 26 квітня // http://www.pravda.com.ua/ archive/ 2005/april/26/2.shtml.
    141. Смелзер Н. Социология // Социологические исследоваания. - 1990. - № 11. – С.121-139.
    142. Соловьев А.И. Культура власти на политическом перекрестке эпох // Власть. - 1998. - № 2. - С.15–23.
    143. Солонин Ю. Н. Цивилизация и понимание истории (к оценке „Науки о цивилизации” Феликса Конечны) // Вестн. СПб. ун-та. – 1993. Сер. 6 (История КПСС, научный коммунизм, философия, право). – Вып. 1 (№ 6). – С.13-16.
    144. Стратегічна програма трансформації та розвитку України / За ред. В.Ланового. Авт. Кол.: І.Акімова, І.Бур
  • Стоимость доставки:
  • 150.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины