ОСОБЛИВООСТІ ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ЕЛЕКТОРАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ В УКРАЇНІ

Краткое описание

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Київський національний університет імені Тараса Шевченка

На правах рукопису

ШЕЛЕСТОВ ОЛЕКСАНДР МИКОЛАЙОВИЧ

УДК 321.7(477):316.75

ОСОБЛИВООСТІ ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ
ЕЛЕКТОРАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ В УКРАЇНІ

23.00.03 – політична культура та ідеологія

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата політичних наук

Науковий керівник -
доктор політичних наук,
професор Чічановський А.А.

Київ - 2012

ЗМІСТ

ВСТУП ....3

РОЗДІЛ 1. ХАРАКТЕРНІ РИСИ ТА ОСОБЛИВОСТІ ПОЛІТИЧНОЇ
ТА ЕЛЕКТОРАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ…………………….......10

1.1. Теоретико-методологічні аспекти вивчення політичної
культури ………………………………………………...........10
1.2. Сучасні політичні орієнтації українців та їх
регіональні особливості………………………………….....32
1.3. Особливості сучасної електоральної культури
України………………………………………………........... 56
Висновки до 1 розділу………………………………................. 78

РОЗДІЛ 2. ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА ЕЛЕКТОРАЛЬНОГО
ПРОЦЕСУ В УКРАЇНІ……................................................. 80

2.1. Взаємозв’язок політичної культури та існуючої
системи виборів…………………………………………....80
2.2. Ефективність виборчих технологій
та їх ресурсне забезпечення……………………………....101
2.3. Вплив виборчих технологій на електоральну
культуру в сучасній Україні……………………………...127
Висновки до 2 розділу………………………………….....152

ВИСНОВКИ………………………………………………………….....156

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………….........162

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Важливу роль у політичному розвитку суспільства відіграє його політична культура. Вона є складовою загальної культури суспільства безпосередньо пов'язаної з політикою. Політична культура включає в себе основні політико-світоглядні цінності і характер уявлень людей про владу, їх політичні орієнтації, спрямованість і стиль поведінки та участі в політиці, а також накопичений політичний досвід. Традиційно в структуру політичну культуру включаються політичні потреби та інтереси, знання про політику, переконання, орієнтації, ціннісні судження, оцінки політичних явищ політична свідомість, характер мислення, визнані в суспільстві політичні норми, символи, традиції, зразки поведінки, навички та способи політичної діяльності, вміння і досвід.
Передача політичних орієнтацій, установок, переконань, досвіду, зразків свідомості здійснюється через політичну культуру. Вона виступає способом відтворення політичних характеристик соціального суб'єкта. Політична культура - це системна духовно-практична якість соціального суб'єкта, що формується за допомогою відтворення поколіннями людей своїх стійких політичних характеристик.
Від характеру цінностей і рівня розвитку політичної культури, багато в чому залежать темпи і характер політичних перетворень, особливості політичного процесу, розвиток інших сфер суспільно-політичного життя. Політична культура має великий вплив на формування і функціонування політичних інститутів, визначає характер взаємозв'язку держави і громадянського суспільства, істотно впливає на виборчі процеси і підсумки виборів.
Політична культура тісно пов'язана з участю людей в політиці. Ступінь активності і спрямованість політичної поведінки і діяльності людей багато в чому залежать від характеру їх уявлень про політику та накопиченого ними політичного досвіду. У свою чергу політичне буття, результати політичної практики впливають на розвиток і відповідні зміни політичної культури суспільства та його індивідів.
Досить актуальним є питання про дослідження політичної та електоральної культури сучасного українського суспільства. Це пов'язано з низкою наступних чинників:
- по-перше, політична культура суспільства є відносно новою категорією політичної науки і в цілому вивчена поки що недостатньо;
- по-друге, сучасна політична та електоральна культура українського суспільства у своїх основних рисах сформувалася порівняно недавно (кінець XX - початок століття XXI), в силу чого перед політичною наукою стоїть завдання поглибленого аналізу цього нового феномена;
по-третє, парламентські і президентські вибори в Україні показали зростання впливу політико-культурних чинників на політичний розвиток суспільства, що викликає необхідність подальшого вивчення характеру та особливостей електоральної культури українців та її ролі в доленосних і важливих політичних подіях;
по-четверте, вивчення сучасної політичної та електоральної культури громадян України передбачає виявлення не лише її загальноукраїнських, але і регіональних особливостей, що може мати важливе теоретичне і прикладне значення;
по-п'яте, дослідження ціннісних установок, що лежать в основі політико-культурної традиції сучасної України та дослідження змін в ціннісних пріоритетах громадян у зв'язку з особливостями розвитку українського суспільства на межі третього тисячоліття, дозволить здійснити політичне прогнозування електоральних процесів.
Особливості електорального процесу, його характер, стан, зміст і тенденції розвитку масової політичної свідомості, політичної культури загалом актуалізує потребу в ефективній організації виборчих кампаній, у більш раціональному використанні технологічних прийомів і наявних для цього ресурсів, підвищенні компетентності усіх учасників виборів. Цим, зокрема, й пояснюється широкий інтерес до даної проблематики з боку представників політичної науки та громадськості.
Умови розвитку сучасного політичного ринку, потреба у розробці наукової основи проведення виборчих кампаній, ефективного впливу на електорат, зумовили необхідність теоретичних досліджень з політичних технологій та окремих аспектів проведення виборчих кампаній.
Дослідження особливостей політичної культури електорального процесу дозволить системно висвітлити дану проблематику і дасть змогу обгрунтувати найбільш дієві механізми завоювання електорального простору, що й обумовило вибір теми дисертаційного дослідження, визначило його структуру і зміст.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка „Наукові проблеми державотворення України” (№ 19U015201), програми Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка „Система масової комунікації та світовий інформаційний простір” (№ 01БФ045-01).
Мета і завдання дисертаційного дослідження. Метою дисертаційної роботи є системний політологічний аналіз специфіки політичної культури електорального процесу в сучасній Україні. Досягнення поставленої мети обумовило вирішення наступних дослідницьких завдань:
- дослідити теоретичні підходи до аналізу поняття „політична культура електорального процесу”, представлені у вітчизняній та зарубіжній науковій думці, запропонувати його узагальнене визначення;
- розкрити взаємозв’язок політичної культури з існуючою системою виборів в Україні;
- розкрити взаємозв'язок ефективності виборчих технологій та їх ресурсного забезпечення, охарактеризувати найбільш оптимальні способи використання ресурсів суб'єктами виборчого процесу;
- проаналізувати „чисті” і „брудні” технології виборів;
- виробити критерій ефективності як головну оціночну характеристику сучасних виборчих технологій та проаналізувати універсальні чинники ефективності виборчих технологій;
- виявити значення технологічного ризику як необхідної складової оцінки ефективності виборчих технологій;
- запропонувати шляхи підвищення ефективності виборчих технологій в сучасній Україні.
Об'єктом дослідження є сучасні виборчі технології як науково обгрунтована послідовність дій суб'єкта виборчого процесу і його команди, спрямована на досягнення визначеної політичної мети.
Предметом дослідження є виявлення особливостей політичної культури електорального процесу в сучасній Україні.
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є як загальнонаукові, так і спеціальні методи, найбільш значимі для пізнання політичної сфери.
В основу дослідження покладено принцип системного підходу, який дає можливість розглянути культуру електорального процесу у сукупності соціальних зв'язків, виявити ціле та його частини, вивчити окремі елементи в системі. Описовий метод дослідження дає змогу проаналізувати існуючі теоретичні підходи до визначення виборчих технологій, а також використовувався для ілюстрації конкретних прикладів їх застосування у виборчих кампаніях. За допомогою компаративістського методу буде виявлено специфіку впливу виборчих технологій на електорат під час вітчизняних виборчих кампаній у порівнянні із західними країнами. Співставлення виборчого досвіду різних країн дало змогу виокремити універсальні чинники ефективності виборчих технологій.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що на основі вивчення теоретичних і методологічних проблем, узагальнення та порівняння практичного досвіду зарубіжних країн, автором проведено комплексне дослідження впливу політичної культури електорату на протікання виборчого процесу в Україні в умовах переходу до ринку і демократії. У дисертації обґрунтовані положення, які відзначаються науковою новизною і виносяться на захист:
- у дисертаційному дослідженні уточнено загально-методологічні трактування понять "політична культура "та "електоральна культура " через порівняльний, соціокультурний і цивілізаційний підходи;
- дістали подальшого розвитку характерні особливості та ціннісні домінанти української політичної культури, показана їх трансформація в сучасний період, зокрема, менталітет державності, патріотизм, православ'я, колективізм, політична зацікавленість більшості громадян, їх сформовані політичні орієнтації, активну участь громадян в доленосних виборах при слабкій повсякденній участі в політиці та недовірі до влади, розчаруванні в результатах реформ;
- вперше доведено взаємозв’язок політичної культури українського суспільства з електоральною культурою виборчого процесу, зокрема: фрагментарний характер політичної культури трансформується в фрагментарність електоральної культури, що породжує електоральну розколотість України та непередбачуваність політичних процесів і здійснення демократичних реформ;
- дістало подальшого розвитку дослідження основних рис сучасної електоральної української культури на прикладі останніх президентських і парламентських виборів. Вона може бути охарактеризована як змішана, що включає авторитарно-етатистську, "піддансько-партисіпаторну" політичну субкультуру і демократичну, громадянську політичну субкультуру. Вона носить перехідний характер, відрізняється плюралізмом поглядів, важливою роллю державницької і лівоцентристських орієнтацій громадян і як наслідок, відповідних політичних організацій;
- вперше досліджено взаємозв’язок виборчих технологій та їх ресурсного забезпечення і доведено, що використання різноманітних ресурсів безпосередньо впливає як на хід виборчих кампаній, так і на результати виборів;
- досліджено застосування під час виборів «чистих» та «брудних» технологій, адміністративного ресурсу правлячих політичних сил, методів маніпулювання електоральною свідомістю та їх вплив на політичну свідомість електорату та результати виборів;
- продемонстровано, що кожна наступна виборча кампанія проходить з урахуванням недоліків попередніх виборів і це позначається на вдосконаленні політичної культури електорального процесу в Україні, підвищенні свідомості виборців;
- досліджені критерії ефективності сучасних виборчих технологій на базі використання як зарубіжного, так і власного досвіду проведення виборів, визначені шляхи їх вдосконалення в сучасній Україні
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що запропонований комплексний підхід аналізу політичної та електоральної культури має важливе теоретико-методологічне значення для розвитку політологічного знання і може бути покладений в основу науково-прикладних досліджень, пов'язаних з вивченням участі громадян України в електоральному процесі.
Розкриті в дисертації сутнісні риси та особливості політичної культури електорального процесу допомагають краще зрозуміти їх політичний генезис, творчо використовувати ці знання при аналізі сучасної політичної ситуації в Україні, а також у політичній прогностиці.
Матеріали, положення та висновки дисертації можуть бути використані при підготовці спецкурсів, текстів політологічних лекцій та наукових робіт з політичної та електоральної культури українського суспільства, Вони будуть корисні для державних органів і суспільно-політичних організацій, пов'язаних із забезпеченням або аналізом електорального процесу.
Результати досліджень можуть бути використані в процесі підготовки політичних і державних працівників, фахівців у галузі соціальної філософії, теоретичної і прикладної політології, політичної соціології.
Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертації обговорювались на методологічних, теоретичних семінарах, засіданнях кафедри міжнародної журналістики Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доповідались на Міжнародній науковій конференції «Дні науки філософського факультету-2011» (Київ, 20-21 квітня 2011); Другій Всеукраїнській науково-практичній конференції «Ціннісний вимір політичної діяльності: політична трансформація сучасного українського суспільства» (Херсон, 13-14 травня 2011); Міжнародній науково-практичній конференції «Військова освіта та наука: сьогодення та майбутнє» (Київ, 24-25 листопада 2011).
Публікації. Основні положення дисертації висвітлені у 3 індивідуальних публікаціях у фахових виданнях з політичних наук, затверджених ВАК України та 3 тезах виступів на наукових конференціях.
Структура дисертації та її обсяг. Дисертація складається із вступу, двох розділів, по три підрозділи у кожному, висновків та списку використаної літератури. Загальний обсяг дисертації становить 183 сторінки, із них обсяг основного тексту – 161 сторінка, список використаної літератури включає 243 найменувань і нараховує 22 сторінки.

Список литературы

ВИСНОВКИ

політичної культури виборців.
1. Політична культура є невід'ємною частиною загальної культури людства, пов'язаною з політикою. Вона виражається в досягнутому рівні, якості політичного буття людини, всього політичного життя суспільства, характері та спрямованості політичної діяльності та поведінки людей, їх ціннісних орієнтацій і поглядів на політику. Результат і міра політичної культури - відповідна їй "політична людина", якість політичного життя даного суспільства. Політико-культурний вимір політичних явищ і процесів дає можливість їх комплексної характеристики, розкриття ролі людини, як учасника і творця політики.
Побудова загальної моделі політичної культури може здійснюватися шляхом виявлення якісних параметрів, що характеризують ціннісні характеристики політичного життя суспільства, діяльність і поведінку суб'єктів політики. При цьому доцільно враховувати наступне:
- цивілізаційні, соціокультурні та соціально-класові основи, матриці і домінанти політичної культури суспільства;
- сутність базових цінностей політичної культури суспільства;
- характер, як офіційної політичної культури, опосередкованої правлячим політичним режимом, так і опозиційно;
- наявність політико-субкультурних утворень, сформованих на різних соціальних та етнічних основах;
- характер і ступінь участі людей у політиці.
2. Політична культура виступає в якості важливого системо утворюючого фактора політичного життя суспільства, його політичної системи. Вивчення політичної культури суспільств на цивілізаційної основі розширює наші можливості дослідження її базових, матричних характеристик, дозволяє творчо використовувати потенціал різних політичних культур в інтересах тих чи інших суспільств, сприяє процесам їх загального розвитку і взаємозбагачення. Аналіз політичної культури за її цивілізаційними матрицями, з одного боку, і за мірою її демократичності, з іншого, дають можливість скласти цілісне уявлення про цей феномен і його роль в політиці.
3. Політична культура сучасного українського електорату являє собою змішаний тип, де, з одного боку, є елементи політичної культури активістського типу з її раціональними началами у вирішенні суспільством і індивідом проблеми вибору, а з іншого – слід відзначити значний вплив патріархальної політичної культури, для якої властивий пошук лідера, що володіє харизматичними якостями і яку багато в чому експлуатували інформаційні технології, що формують в громадській думці імідж політичного лідерства. Частину виборців за традицією все ще перебуває під впливом політичної культури авторитарного типу.
4. Політична культура України може бути визначена і як фрагментарна, що характеризується наступними ознаками: наявністю широкого спектра політичних цінностей і поглядів, полюсів з різноманітними, іноді - протилежними цінностями, орієнтаціями, протистоянням і розколом між субкультурами міського та сільського населення, столичного і провінційного електорату, серйозними розходженнями в політичних пріоритетах і орієнтаціях макрорегіонів, протиріччям між елітарною і масовою культурою, високою місцевою та регіональною лояльністю виборців.
5. Еклектичність української політичної культури не стала перешкодою для закріплення в ній твердо укоріненої тенденції на відмову від радикальних методів змін у суспільній та соціально-економічній сферах.
6. Еволюція політичної культури не завершена: а) в суспільстві триває культивація недовіри до влади; б) в наявності невпевненість в налагодженні механізму виявлення громадської думки (можливо, і незнання її); в) культивується взаємна недовіра, що виявляється як підозрілість по відношенню до опонуючих політичних сил; г) не знайдені очевидні стимули для налагодження політичного життя в діалоговому режимі; д) водночас немає і очевидних стимулів для вирішення назрілих суспільних проблем через громадянський конфлікт.
7. Інституалізація демократичних виборів усіх рівнів, що закріплюється суспільно-політичною практикою, тобто затвердження в області права і на рівні суспільної свідомості базових умов проведення виборів - обов'язковості, невідворотності, порядку проведення, механізму реалізації, ритуалу, - з одного боку, робить вирішальний вплив на формування громадянської політичної культури, а з іншого - стає важливим фактором легітимації модернізованої української державності.
8. Для поступальної модернізації української державності та сталого розвитку українського соціуму вкрай бажано затвердити становлення такої політичної культури електорату, яка - у своїх основних проявах – виключає політичні крайнощі, відмовляється від біполярного бачення суспільно-політичного життя, тобто є збалансованою і врівноваженою.
9. В Україні має бути впроваджена власна система організації виборчої системи. Максимальне врахування політичної культури є однією з найважливіших умов ефективності обраної виборчої системи, що в свою чергу перебуває у тісному взаємозв’язку із розвитком політичних відносин, результатом чого є формування дієвої партійної системи і високої електоральної культури громадян. Навіть оптимальний для України варіант поєднання пропорційної та мажоритарної виборчих систем і закріплення в Конституції оптимальної форми державного правління може не забезпечити політичної стабільності та структурування парламенту, якщо не будуть продумані та врегульовані навіть найменші елементи механізму цієї виборчої системи.
10. Часта зміна виборчих систем не сприяє становленню і зміцненню як політичної культури українського народу, так і електоральної культури виборців як здатності раціонального, усвідомленого політичного вибору, що припускає наявність стійкої системи знань, оцінок, норм електоральної поведінки і електоральних відносин, традицій, колективної історичної пам’яті людей про минулі виборчі процеси. Оскільки, виборча культура обумовлює, з одного боку, відповідальність виборця, а з іншого – і його політичну компетентність, уміння оцінити ситуацію, співвіднести свої інтереси з програмними пропозиціями, заявами, обіцянками кандидатів, платформ партій тощо.
Електоральна культура включає ті елементи і феномени суспільної свідомості, а в більш широкому розумінні – духовної культури суспільства, котрі пов’язані з суспільно-політичними інститутами та виборчим процесом і впливають на формування, функціонування і розвиток державно-політичних інститутів, визначають хід і характер виборчих перегонів, напрямок політичного процесу загалом і політичної поведінки широких мас зокрема.
11. Оцінка ефективності виборчих технологій та їх ресурсного забезпечення є передумовою вдалої побудови виборчої кампанії. Потреба у технологіях виникає тоді, коли управління соціальними процесами будується на виборі найбільш раціональних з точки зору ефективності дій. Практичне впровадження нових чи більш адаптованих технологій у політичну сферу має відбуватися лише після оцінки їх потенційних переваг, економності та ефективності. Ефективність технологій також пов’язана із термінами їх застосування. Очевидно, що технології багаторазового застосування краще піддаються адаптації чи видозміні та є економнішими за технології одноразового застосування. Тиражованість та універсальність виборчих технологій виступають важливими характеристиками їх ефективності. Інакше кажучи: чим більш універсальна технологія, тим вона ефективніша.
12. Характеризуючи виборче законодавство, за яким відбувалися парламентські вибори 2002 і 2006 та 2007 років, та президентські вибори 2004 і 2010 років можна стверджувати, що з набуттям Україною незалежності інститут виборів почав розвиватися у демократичному напрямі. Інтересам демократичного поступу підпорядковані значна частина новацій, спрямованих на посилення політичних партій, піднесення їхньої відповідальності перед суспільством.
Аналіз, проведений багатьма науковцями та наведений нами, свідчить, що кожний новий закон, в принципі, був якіснішим за попередній. Водночас незаангажованість підходу дає можливість об’єктивно виявити, що кожен із виборчих законів мав тимчасовий характер, розрахований на перехідний період. Разом з тим ще й нині українське законодавство про вибори перебуває у стадії становлення та розвитку.
Складність цього процесу полягає у тому, що підготовка, прийняття та реалізація на практиці всього масиву виборчого законодавства відбувається за складних обставин перехідного періоду функціонування Української держави та відсутності необхідного рівня консенсусу серед правлячих еліт щодо стратегії суспільного розвитку. У нашій країні триває пошук оптимальних сучасних демократичних процедур організації і проведення виборів, які б адекватно відбивали розвиток політичного процесу.
13. Аналіз ефективності застосовуваних політичних технологій протягом останніх вітчизняних виборчих кампаній приводить до висновку, що українське суспільство схильне голосувати ірраціонально, що не завжди може бути поясненим аргументованим інструментарієм раціонального мислення.
Зважаючи на низький рівень політичної та електоральної культури населення України, високу ефективність мають ірраціональні виборчі технології, тобто ті, які апелюватимуть до емоцій електорату. Організатори та учасники виборчих перегонів часто вдаються до брудних технологій та маніпулювання свідомістю виборців, використовуючи при цьому різноманітні ресурси, в першу чергу ЗМІ.
14. Ефективні виборчі технології є передумовою побудови успішної виборчої кампанії. В Україні ефективними є виборчі технології, які враховують специфіку і менталітет українського виборця.
Чинники ефективності виборчих технологій, які є універсальними для будь-якої політичної кампанії наступні: 1) врахування соціально-економічної та політичної ситуації в окрузі; 2) відповідність технологій інтересам і потребам виборців; 3) коректність у визначенні обраної цільової електоральної групи; 4) наявність необхідного ресурсного забезпечення для проведення виборчої кампанії; 5) рівень професійності та спрацьованості команди, яка забезпечує супровід виборчої кампанії суб’єкта виборчого процесу; 6) харизматичність політичного лідера, кандидата на виборні посади; 7) врахування особливостей виборчого законодавства і типу виборчої системи; 8 ) ідеологічне спрямування стратегії і тактики виборчої кампанії; 9) рівень

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Агуреев А. Использование негативной рекламы в предвыборной борьбе в США / А. Агуреев // Компас. - № 51. - С. 79 - 84.
2. Алмонд Г., Верба С. Гражданская культура и стабильность демократии / Г. Алмонд, С. Верба // Полис. – 1992. – №4. – С.19–54.
3. Амелин В.Н. Социология политики. Спецкурс. / В.Н. Амелин – М.: Изд-во МГУ, 1992. – 184с.
4. Амелин В.Н., Устименко С.В. Технологии избирательной кампании / В.Н. Амелин, С.В. Устименко. – М.: Союз, 1993.
5. Аналіз Закону України «Про вибори народних депутатів України», зроблений ОБСЄ/БДІПЛ // http://www.polit.com.ua.
6. Бабич-Декань О. Проблема використання політичного Паблік Рілейшнз у системі технологічного забезпечення сучасної соціальної політики / О. Бабич-Декань // Вісн. УАДУ. - 1999. - № 2. - С. 224 - 230.
7. Базів Д. Технологічний інтернаціоналізм: [Російські вибори. Український погляд] / Д. Базів // День. - 1999. – 21 груд. - С. 3.
8. Балакірєва О. та ін. Засоби масової інформації та вибори: сприйняття електоратом результатів соціологічних опитувань та політичної реклами / Балакірєва О., Валевський О., Яременко О. // Політичний портрет України: Бюлетень. - К., 1998. - № 21. - С. 56 – 67
9. Баталов Э. Политическая культура России сквозь призму Civic Culture [Электронный ресурс] / Эдуард Баталов // Pro et Contra. – 2002. – Т. 7. – № 3. – Режим доступа: http://www.carnegie.ru/ru/pubs/procontra/v7n3-01.pdf.
10. Баталов Э.Я. Политическая культура / Э.Я. Баталов // Общая и прикладная политология : [учеб. пособ.] / [под общ. ред. В.И. Жукова, Б.И. Краснова]. – М.: МГСУ: Союз, 1997. – С. 689–713.
11. Бебик В. М. Менеджмент виборчої кампанії: ресурси, технології, маркетинг / В.М. Бебик. – К.: МАУП, 2001. – 216 с.
12. Бебик В. Політичний маркетинг // Політологічні читання: Укр.-канад. щокв. - К., 1995. - № 2. - С. 198 - 214.
13. Бебик В. Політологія для політика і громадянина: [Монографія]. — К.: МАУП, 2003. — 424 с.
14. Бебик В. Як стати популярним, перемогти на виборах та утриматися на політичному олімпі. – К.:Абрис, 1993. — 128 с.
15. Бебик В.М. Базові засади політології. – К.: МАУП, 2000. – 383 с.
16. Бебик В.М. Політичний маркетинг і менеджмент / Між регіон. Акад. упр. персоналом . – К.,1996. – 144 с.
17. Бебик, В.М. Менеджмент виборчої кампанії: ресурси, технології, маркетинг [текст] / В.М. Бебик. – К.: МАУП, 2001. – 216 с.
18. Бердинских К. Потянули за старое // Корреспондент. – 2009. – №41 (380). – 30 окт. – С.18.
19. Березинський В.П. Електоральний простір України: спроба побудови операціональної моделі / В.П. Березинський // Грані. – 2004. – № 5. – С. 118–122.
20. Білоус А. Виборче законодавство та партійна система України в порівнянні з деякими країнами ЄС та Східної Європи // Нова політика. – 1999. – №1. – С. 3 – 4.
21. Білоус А. Політичні об’єднання України. – К.:Україна, 1993. — 108 с.
22. Бодуен Ж. Вступ до політології. - К.: Основи, 1995. -174 с.
23. Борисенко И. О роли опросов и негативной рекламы в президентской кампании: (США) // Компас. - 1996. - № 12. - С. 55 - 64.
24. Бортніков В. І. Політична участь і демократія: українські реалії: Моногр. – Луцьк: РВВ „Вежа” Волин. держ ун-ту ім. Лесі Українки, 2007. – 524 с.
25. Бузин А. Административные избирательные технологии и борьба с ними / А.Бузин - М. : центр «Панорама», 2007. - 271 с.
26. Бурбан Ю. Проблеми законодавчого регулювання політичної реклами // Економіка. Фінанси. Право. - 1998. - № 7. - С. 29 - 30.
27. Бучин М. А. Ресурси виборчої кампанії та особливості їх використання в Україні: дис. ... канд. політ. наук: 23.00.02 / М. А. Бучин. – Л., 2006. – 196 с.
28. Варій М.Й. Політико-психологічні передвиборчі технології: Навч.- метод. посіб. — К.:”Ельга Ніка-Центр”, 2003. — 400 с.
29. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. Бусел В.Т. – К.; Ірпінь: ВТФ "Перун", 2007. – 1736.
30. Верменич Я.В. Еволюція адміністративно-територіального устрою в Україні: проблеми концептуалізації // Укр. іст. журн. — 2005. — № 4. — С. 114—145.
31. Вибори-98. Партії й електорат у передвиборчий період (Львівська облдержадміністрація. Політико-правове управління). – Львів, 1998. – С. 45 – 54.
32. Використання «адміністративного ресурсу» під час парламентської виборчої кампанії 2002 року / Український незалежний центр політичних досліджень. — К., 2002. — С. 12.
33. Вишняк О. Електоральна соціологія: історія, теорії, методи / О. Вишняк. – К. : Ін-т соціології НАНУ, 2000. – 308 с.
34. Вишняк О. Політична типологія регіонів України: динаміка та фактори змін / О. Вишняк // Українське суспільство 1992–2008. Соціологічний моніторинг / [за ред. В. Ворони, М. Шульги]. – К. : Ін-т соціології НАН України, 2008. – С. 331–342.
35. Власенко О. Пропонуємо виборчі технології: (Лабораторія сучасних виборчих технологій при Фонді сприяння місц. самоврядуванню в Україні) // Уряд. кур’єр. - 1997. – 11 груд. - С. 6.
36. Войтенко В. П. Виборчі технології у дзеркалі математики / Ін-т відкритої політики. - К., 1999. - С. 13.
37. Выдрин Д.И. Политика: история, технология, экзистенция. – К.: Лыбидь, 2001. – 432 с.
38. Гальчинський А. Схід-Захід: небезпечне передвиборче протистояння. http://www.niss.gov.ua/Evrointeg/den29092004.htm.
39. Гельман В. Политическая культура, массовое участие и электоральное поведение. Россия в сравнительной перспективе. — Available HTPP. Режим доступу: http://www.auditorium.ru.
40. Гердер И.Г. Идеи к философии истории человечества. – М.: Наука, 1977-704 с.
41. Геслі В. Чинники впливу на голосування українських виборців // Політична думка. - 2000. - № 3. - С. 20 - 44.
42. Головатий М. Мистецтво здобувати владу // Політ. менедж. – 2003. – № 1. – С.49-58
43. Головатий М. Професія – політик. – К.: Парлам. вид-во, 2000. – 88 c.
44. Голосов, Г.В. Партийные системы России и стран Восточной Европы [текст] / Г.В. Голосов. – М.: Арктогея, 1999. – 256 с.
45. Голубков Е.П. Маркетинговые исследования: теория, методология и практика. – М. Издательство «Финпресс», 2003.- 496 с.
46. Гомеров И.Н. Культура политических выборов как моделирующая система: Автореф. дисс… д-ра филос. наук. - Новосибирск: Изд-во НГУ, 1995. – 36 с.
47. Гречко П.К. Введение в обществознание. - М.; Уникум-Центр, 1996. – 320 с.
48. Гречко П.К. К вопросу о соотношении цивилизаций и культуры // Диалог цивилизации: Восток-Запад. – М.: Уникум-Центр, 1994. – 226 с.
49. Гришин Н. В. Основы проведения избирательных кампаний / Н. В. Гришин. – М.: РИП-холдинг, 2003. – 182 с.
50. Громадська моніторингова та інформаційна кампанія під час виборів 2002 року в Україні: Підсумковий звіт Міжнародного фонду «Відродження». — С. 99.
51. Громакова Н.Ю. Галицький націоналізм та міф Львова. // Стосунки Сходу та Заходу України: минуле, сьогодення та майбутнє: Матер. Всеукр. конф., Луганськ, 25—26 травня 2006 р. – Луганськ: Знання, 2006. — С. 282—291.
52. Гугнін Е.А. Топологічні характеристики електорального поля України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. соц. наук : спец. 22.00.04 “Спеціальні та галузеві соціології” / Едуард Анатолійович Гугнін. – Запоріжжя, 2007. – 15 с.
53. Гудвин-Джилл Г. Свободные и справедливые выборы. Международное законодательство и практика // http://www.democracy.ru/library/articles/1998-18_r1-r41/
54. Даль Р. О демократии. / Пер. с англ. А. С. Богдановского; под ред. О.А. Алякинского. – М.: Аспект пресс, 2000. – 208 с.
55. Декларация о критериях свободных и справедливых выборов. Принята на 154-й сессии Совета Межпарламентского Союза // http://www.democracy.ru/library/laws/international/el_declaration1994.html.
56. Дем’яненко М. Вибори і новітні інформаційні технології (Інформатизація виборчих процесів) // Голос України. - 2001. – 28 лют. - С. 6.
57. Дилигенский Г.Г. Социально-политическая психология / Г.Г.Дилигенский. – М.: Новая школа, 1996. – 352 с.
58. Динес В., Николаев А. Административные технологии в региональных избирательных кампаниях: [Региональные выборы в России в 2000 г.] // Власть. - 2000. - № 9. - С. 24 - 28.
59. Дмитренко М. Особливості сучасної української політичної культури: проблема визначення // Політичний менеджмент. - 2005. - № 5 (14). - C.134-138.
60. Документ Копенгагенского совещания Конференции по человеческому измерению СБСЕ // Международные акты о правах человека: Сборник документов / Сост. В. А. Карташкин, Е. А. Лукашева. — М.: Изд. группа НОРМА-ИНФРА. — М., 1999. — С. 653—664.
61. Друзенко Г. Інститут свободи совісті: міжнародні стандарти та законодавство України // http://www.polit.com.ua/library/
62. Дьюи Дж. Общество и его проблемы / Дж. Дьюи. – М. : Идея-Пресс, 2002. – 160 с.
63. Дюверже М. Политические институты и конституционное право // Антология мировой политической мысли: В 5 тт. / Семигин Г.Ю. (руков. проекта); Нац. общ.-научн. Фонд, Акад. полит. науки. – М.: Мысль,1997. – Т.2: Зарубежная политическая мысль ХХ в. – 831 с.
64. Жакке Ж.-П. Конституционное право и политические институты / Пер. с франц. – М.: ГУ ВШЗ, 2002.-512 с.
65. Журженко, Т. Гендерные рынки Украины: политическая экономия национального строительства (Gendered Markets of Ukraine: рolitical economy of nation building). – Вильнюс : ЕГУ, 2008. – 256 с.
66. Журженко Т . Міф про дві України // Сучасність. - № 4. – 2003. – 123-132.
67. Загальна декларація прав людини. Прийнята і проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року // Міжнародні документи ООН з питань прав людини. — К.: УПФ. Вид-во «Право», 1995. — 12 с.
68. Закон України „Про вибори народних депутатів України” // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 1998. - №2. - С. 205-255. Закон України „Про вибори народних депутатів України” // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 1998. - №2. - С. 205-255.
69. Закон України „Про вибори народних депутатів України”. - К.: Право, 1993. - 38 с.
70. Закон України «Про вибори народних депутатів України» від 17.11.2011 № 4061-VI // http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4061-17.
71. Закон України «Про вибори народних депутатів України» від 18.10.2001 (із відповідними змінами) // www.rada.gov.ua.
72. Закон України Про вибори народних депутатів України // Уряд. кур’єр. - 2001. - № 201-202. - 2 листопада.
73. Закон УРСР „Про зміни і доповнення Конституції (Основного Закону) Української РСР” // Відомості Верховної Ради. - 1990. - №45. - Ст. 606.
74. Закон УРСР „Про Президента Української РСР” // Відомості Верховної Ради. - 1991. - №33. - Ст. 446.
75. Звіти Міжнародної місії спостереження за виборами // www.osce.org.
76. Зіллер Жак. Політико-адміністративні системи країн ЄС. Порівняльний аналіз. – К., 1996. – 420 с.
77. Золотухін, Е.В. Політичний маркетинг в сучасній Україні [текст] / Е.В. Золотухін : автореф. дис... канд. політ. наук : 23.00.02. – Д., 2008. – 16 с.
78. Зубченко О.С. Електоральна культура як об'єкт соціологічного дослідження: дис... канд. соціол. наук: 22.00.04 / Олександр Сергійович Зубченко. – Запоріжжя, 2007. – 234 с.
79. Идрисов Б. Электоральная культура: понятие и основные функции / Б. Идрисов // Соціальні виміри суспільства. – К. : Інститут соціології НАН України, 2004. – Вип. 7. – С. 398–405.
80. Избирательные системы: Сравнительное исследование мирового опыта: Материалы НДИ. – Вашингтон – Женева: Межпарламентский Союз, 1993. - 17 с.
81. Избирательные технологии и избирательное искусство: Сб. статей / Под общ. ред. С.В.Устименко. – М.:Рос. полит. энциклопедия, 2001. – 174 с.
82. Ильясов Ф.Н. Политический маркетинг. Искусство и наука побеждать на выборах. – М.: ИМА-пресс, 2000.
83. Ідрісов Б. Електоральна культура населення України в умовах трансформації суспільства : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. соц. наук : спец. 22.00.04 “Спеціальні та галузеві соціології” / Бахтійор Ідрісов. – К., 2006. – 14 с.
84. Ідрісов Б. Електоральна культура населення України в умовах трансформації суспільства: Автореф. дис... канд. соціол. наук: 22.00.04 / Б. Ідрісов; НАН України. Ін-т соціології. – К., 2006. – 14 с.
85. Кабінет Міністрів України. Інформація про результати здійснення заходів, передбачених Комплексною програмою забезпечення реалізації cтратегії подолання бідності, від 17 лютого 2003 р. №26-849.
86. Каспрук В. Греція прагне рішучих змін // Дзеркало тижня. – 2009. – №38-39 (766-767). – 10 жовт. – С.7.
87. Кассирер Э. Техника современных политических мифов //Вестн. МГУ. Сер. 7, Философия. 1990. № 2. С. 58—65.
88. Кваша О . Політична культура в контексті регіональної політики [Електронний ресурс] / О . П . Кваша // Гілея. Історичні науки. Філософські науки. Політичні науки: Наук. вісник: зб. наук. праць / НПУ ім. М. П . Драгоманова, Українська АН. – К.: Вид-во НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2009. – Вип. 23. – С. 408–416.
89. Кіс Іван Теофіл. Виборчі системи та їх політичні наслідки // Нова політика. - 1996. - № 2. - С. 26 – 39.
90. Ковлер А.И. Избирательные технологии: российский и зарубежный опыт. – М.:РАН, Ин-т гос-ва и права, 1995. – 116 с.
91. Ковлер А.И. Избирательные технологии: российский и зарубежный опыт. – М.:РАН, Ин-т гос-ва и права, 1995. – 116 с.
92. Ковтун В. До безперешкодного волевиявлення (Підсумки виборів 1994 року) // Права людини в Україні. – К., 1994. – С. 23 – 25.
93. Козуб О.О. Вплив матеріального стану на електоральну поведінку громадян України / О.О. Козуб // Науковий часопис Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова. Серія 11. Соціологія, соціальна робота, соціальна педагогіка, управління. – 2007. – Вип. 6. – С. 164–169.
94. Конвенция о стандартах демократических выборов избирательных прав и свобод в государствах — участниках Содружества Независимых Государств // http://www.fci.ru/conference/konv_CNG.htm.
95. Конвенция об уголовной ответственности за коррупцию http://www.democracy.ru/library/laws/international/convention_ corruption.html.
96. Конституции зарубежных государств : Учебное пособие /Сост. проф. В.В.Маклаков. — 4-е изд., перераб. и доп. — М.: Волтерс Клувер, 2003. — 624 с.
97. Конституційна держава та права людини й основоположні свободи: проблеми формування та розвитку в Україні: Монографія / Автор. кол.: Ващук О.М., Мазурок І.О., Навроцький В.В., Савчин М.В. (керівник автор. кол.), рачук П.А. – Ужгород: Мистецька лінія, 2008. – 348 с
98. Короткий оксфордський політичний словник / Пер. з англ.; За ред. І.Макліна, А.Макмілана. – К.: Вид-во Соломії Павличко "Основи", 2005. – 789 с.
99. Костенко Н. Мас-медіа у виборах: ціннісні орієнтації політичної сфери: [Медіа-культура у політ. сфері] // Політична думка. - 1999. - № 4. - С. 100 – 120.
100. Котигоренко В. Виборчий марафон з бар’єрами // Політика і культура. – 2000. – № 46. С. 6 – 8.
101. Котлер Ф. и др. Основы маркетинга. Пер. с англ.– М.; СПб; К.: Изд. дом "Вильямс",1999. – 1056 с.
102. Кочубей Л. Виборчі технології: політологічний аналіз (на прикладі виборчих кампаній в Україні) / Л. Кочубей.– К.: Юрид. думка, 2006. – 387 с.
103. Кочубей Л. О. Виборчі технології як механізм досягнення політичного результату// Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. – К.:Український центр політичного менеджменту, 2010. – Вип. 19. – С.166-174.
104. Кошелюк М. Е. Технологии политических виборов (2-е изд., перераб. и дополн.) / М. Е. Кошелюк. – СПб.: Питер, 2004. – 239 с.
105. Кудинов О. П. Диалектика виборов / Кудинов О. П., Шипилов Г. А. – М.: ЗАО ПО «МАСТЕР», 1997.– 256 с.
106. Купцов, А. Вибори в Україні в контексті теорії і практики політичного маркетингу [текст] / А. Купцов // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2003. – № 1. – С. 125-136.
107. Курас І.Ф. Етнополітологія. Перші кроки становлення. – К.: Генеза, 2004. - 736 с.
108. Лавринович О.: Мажоритарна складова закону про вибори народних депутатів поверне представницьку функцію парламенту // http://www.pr-lviv.org.ua.
109. Лациба М.В. Громадські організації на виборах / М.В.Лациба. – К.: Український незалежний центр політичних досліджень, 2006. – 56 с.
110. Лебедева Т.Ю. Путь к власти. Франция: выборы Президента. – М., 1965. – 340 с.
111. Литвин А. Суб’єктна структура та електоральна взаємодія у виборчому процесі / А. Литвин // Психологія і суспільство. – 2002. – № 2. – С. 83–92.
112. Литвин В. Політична культура українського суспільства: традиції та сучасність // Столичные новости. — 2002. — №10 (206).
113. Лісовий В.С. Культура — ідеологія — політика. — К.: Видавництво імені Олени Теліги, 1997 — 352с.
114. Луценко, К.В. Політична реклама як іміджева технологія у системі комунікації та маркетингу [текст] / К.В. Луценко : автореф. дис... канд. політ. наук : 23.00.02. – Чернівці, 2006. – 18 с.
115. Магера Андрій: Змішана виборча система забезпечувала представництво інтересів лише третини українських виборців // http://www.cpaec.org.ua/uk/news/view/522.
116. Мазуренко Г.М. Взаємодія виборчої і партійної систем. Теоретичний аспект // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. – 2002. – № 43. – С. 161–162.
117. Мазуренко Г.М. Особливості взаємодії виборчої та партійної систем при різних формах державного правління // Політика і час. – 2002. – № 9. – С. 61–65.
118. Мазуренко Г.М. Теоретичні засади взаємодії виборчої та партійної систем // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. – 2002. – № 39. – С. 134–139.
119. Майкл Пінто-Душинськи. Вибрані статті про фінансування виборчих кампаній. // Збірка статей до семінару «Фінансування політичних партій та виборчих кампаній» проекту Агенства США із Міжнародного Розвитку «Вибори та політичні процеси» (EP3), який здійснює Development Associates, Inc. — С. 3-65.
120. Малкин Е.Б., Сучков Е.Б. Основы избирательных технологий и партийного строительства. – К:Осн. Цінності, 2005. – 524 с.
121. Малкин, Е.Б. Основы избирательных технологий [текст] / Е.Б. Малкин, Е.Б. Сучков. – М.: SPSL – Русская панорама, 2004. – 464 c.
122. Малышевский Н.М. Технология и организация выборов. – Минск: Харвест, 2003.
123. Мартыненко Н.М. Основы менеджмента. – К.: Каравелла,2003. – 496 с.
124. Матвієнко В. Я. Соціальні технології / В. Я. Матвієнко.– К.: Українські пропілеї, 2001. – 446 с.
125. Мейтус В. Политическая партия: менеджмент избирательной кампании / Владимир Мейтус, Виктор Мейтус. – К. : Ника-Центр, 2005. – 120 с.
126. Мелешкина, Е.Ю. Факторы структурирования [текст] / Е.Ю. Мелешкина // Полис. – 2000. – № 2. – С. 89-97.
127. Мескон М., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента / Пер. с англ.; общ. ред. и вступ. ст.Евенко Л.И. – М.: Изд-во "Дело", 2000. – 702 с.
128. Михайлич О.В. Мовний чинник електоральних орієнтацій / О.В. Михайлич // Соціальна психологія. – 2007. – № 1. – С. 96–103.
129. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права. Факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права // Міжнародні документи ООН з питань прав людини. — К.: УПФ. Вид-во «Право», 1995. — 40 с.
130. Мокан В. І.Проблема ефективності виборчих технологій та їх ресурсного забезпечення // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. – К.:Український центр політичного менеджменту, 2010. – Вип. 19. – С.175-184.
131. Морозова, Е.Г. Политический рынок и политический маркетинг: концепции, модели, технологии [текст] / Е.Г. Морозова. – М.: РОССПЭН, 1998. – 172 с.
132. Музыкант В.Л. Теория и практика современной рекламы. – М., 1998. – Ч.2. – 328 с.
133. Нагорний В. І. Методологічні аспекти вивчення політичної культури України // Стратегічна панорама. — 2006. — №1 // http:www.niisp.gov.ua/vydanna/panorama/2006-1..].
134. Найдыш В.М. О структуре оснований цивилизации // Диалог цивилизаций; Восток-Запад. - М.: Изд-во РУДН, 1994. - С. 19-33.
135. Найдыш В.М. Цивилизация как проблема философии истории. - М.: "СИГНАЛЬ", 1997. - С. 40-68.
136. Нальотов А. Виборчі технології як чинник впливу на масову свідомість. // Політичний менеджмент 2007 №5 - С.126-137.
137. Наріжний Д. Ю. Аналіз політичних технологій та особливостей їх застосування в транзитивному суспільстві: дис. ... канд. політ. наук: 23.00.02 / Д. Ю. Наріжний. – Д., 2004. – 265 с.
138. Наумова Е.В.Политический маркетинг в современной России. – М.,2002.
139. Панкевич Р. Стабілізація як один з головних чинників політичної системи // Політичний процес в Україні: стан і перспективи розвитку: Зб. наук. праць. – Львів, 1998. – С. 89 – 92.
140. Пилипенко Г.А. Електоральний процес у перехідних системах: технологічний аспект: автореф. дис... канд. політ. наук: 23.00.02 / Г.А. Пилипенко; Східноукр. нац. ун-т ім. В.Даля. – Луганськ, 2009. – 17 с.
141. Підсумки голосування по регіонах України. Повторне голосування з виборів Президента України 07 лютого 2010 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.cvk.gov.ua/pls/vp2010/WP0011.
142. Плис Р. Занедбаний інтерактив, або Інтернет-прибамбаси // Дзеркало тижня. – 2009. – №41 (769). – 24 жовт. – С.14.
143. Погоріла Н.Б. Регіональні поділи в Україні: на прикладі політичної культури // Політична культура: теорія, проблеми, перспективи. – К., 2004. - С.63–81.
144. Подшивалкина В. И. Социальные технологии: проблемы методологи и практики / В. И. Подшивалкина. – Кишинев, 1997. – 352 с.
145. Пойченко А. Політика: теорія і технології діяльності. – К.,1995. – 102 с.
146. Политическая культура: теория и национальные модели // Гаджиев К. С., Гудименко Д. В., Каменская Г. В. и др. М.: Интерпракс, 1994.- 352 с.
147. Политическая социология / Под ред. Тощенко Ж. Т. – М.:ЮНИТИ-ДАНА, 2002. – 495 с.
148. Политическая энциклопедия / Руков. науч. проекта Семигин П. Ю. – М.: Мысль, 2000. –Т. 1. – 750 с.
149. Политология: курс лекций / Денисюк Н.П, Соловей Т.Г., Старовойтова Л.В. и др., – Минск, 1998. – 384 с.
150. Политология: Словарь-справочник / Василик М.А., Вершинин М.С., Козырева Л.Д. и др. – М.: Гардарики, 2000. – 328 с.
151. Полищук О. Нужна ли Украине «сильная рука» // Комментарии. – № 38 (189). – 9 окт.2009 г. – С. 22.
152. Політико-правові інститути сучасності: Структура, функції, ефективність / За заг. ред. М.І. Панова, Л.М. Герасіної. – К.: Ін Юре, 2005. – С. 262–277.
153. Політичні партії напередодні парламентських виборів: стан і тенденції // Національна безпека і оборона. — № 12, 2001. С. 34—60.
154. Політологічний енциклопедичний словник / Упоряд. Горбатенко В.П.; За ред. Шемшученка Ю.С., Бабкіна В.Д., Горбатенка В.П. – К.: Вид-во "Генеза",2004. – 735 с.
155. Політологічний енциклопедичний словник: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Генеза, 1997. – 400 с.
156. Політологія / За ред А.Колодій. – К.:Ельга, Ніка-Центр, 2003. – Кн.1:Політика і суспільство. – 664 с.
157. Політологія у запитаннях та відповідях / За заг. ред. К.М. Левківського. – К.:Вищ. шк., 2003. – 263 с.
158. Політологія. Книга перша: Політика і суспільство. Книга друга: Держава і суспільство/ А. Колодій, В. Харченко, Л. Климанська, Я. Космина. – Київ: Ельга-Н, Ніка-Центр, 2000.– 584 с.
159. Політологія. Конспективний курс/ А. Крюкова. – Харків: Торнадо, 1999. – 144 с.
160. Політологія: Довідник / За ред. М.І.Обушного. – К.: Довіра,2004. – 599 с.
161. Політологія: Підручник/ І. Дзюбко, К. Левківський, В. Андрущенко та ін.; За заг. ред. І. Дзюбка, К. Левківського. – 2-ге вид., випр. і допов. – К.: Вища школа, 2001. – 415 с.
162. Політологія: Типові питання та відповіді з лекційного курсу. Навчальний посібник для студентів/ В. Піча, К. Левківський, Н. Хома. – К.: "Каравела", Львів: "Новий Світ-2000", 2002. – 176 с.
163. Поліщук І.О. Електоральний процес постсоціалістичного суспільства: політико-культурний вимір (на прикладі України, Росії та Польщі): автореф. дис.... д-ра політ. наук: 23.00.02 / І.О. Поліщук; Чернів. нац. ун-т ім. Ю.Федьковича. – Чернівці, 2009. – 35 с.
164. Полторак В. Політичний маркетинг та організація виборчих кампаній // Соціологія:теорія, методи, маркетинг. – 2002. – № 1. – С.61-79.
165. Полторак В., Петров О. Избирательные кампании: научный подход к организации. — К.: Знания Украины, 2004. — 120 c.
166. Поплавський М. Азбука паблік рілейшнз. – К.:Вид-во «Дельта»,2007. – 281 с.
167. Почепцов Г. Політична реклама України: стратегії виграшу чи програшу // Київський ун-т ім. Т. Г. Шевченка. Вісник. Сер. Журналістика. - К., 1997. - Вип. 5. - С. 34 – 36.
168. Почепцов Г. Це солодке слово - електорат: [Роль політ. реклами партій під час проведення вибор. кампаній] // День. - 2000. - 21 груд. - С. 4.
169. Почепцов Г.Г. Паблік рилейшнз: Навч. посіб. – К.:КОО т-ва Знання, 2000. – 506 с.
170. Примуш М.В., Клюжев О.В. Виборчий бар’єр як виклик парламентської кампанії 2012 року // Політологічний вісник. Зб-к наук. праць. – К.: «ІНТАС», 2011. – Вип. 55. – С.278-287.
171. Проект Закону України “Про вибори народних депутатів України”, внесений народним депутатом України А. Білоусом // Секретаріат Верховної Ради України. Сектор реєстрації законопроектів. – 1999. – С. 3 – 42.
172. Пшизова, С.Н. Демократия и политический рынок в сравнительной перспективе [текст] / С.Н. Пшизова // Полис. – 2000. – № 2. – С. 31-38; № 3. – С. 12-21.
173. Пшизова, С.Н. От «гражданского общества» к «сообществу потребителей»: политический консьюмеризм в сравнительной перспективе (І) [текст] / С.Н. Пшизова // Полис. – 2009. – № 1. – С. 100-117.
174. Райковський Б.С. Сучасні політичні партії та блоки у виборчих процесах // Вісник державної академії керівних кадрів культури і мистецтв. – 2006. - № 3. – С. 130 – 136.
175. Реалії політичного фінансування в Україні (матеріали круглого столу) / Проект «Аналіз фінансування виборчої кампанії». — К., 2002. — С. 57.
176. Рішення Конституційного Суду України від 26 лютого 1998 року № 1-рп/98 щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України “Про вибори народних депутатів України” // Офіц. вісн. України. - 1998. - №23. - Ст. 850.
177. Романюк А., Шведа Ю. Партії та електоральна політика. – Львів: ЦПД - „Астролябія”, 2005. – 348 с.
178. Ротар Н. Ю. Посткомуністичні зміни в політичній культурі Росії: досвіт для України // Політична культура: теорія, проблеми перспективи. – К.: Видавець ПАРАПАН, 2004.- 224 с.
179. Рудакевич О. Політична культура України: руйнація та шляхи відродження // Розбудова держави. — 1995. — № 10. — С. 26 — 30.
180. Рудич Ф.М. Політологія: Підручн. для вищ. навч. закл. – К.:Либідь,2005. – 478 с.
181. Рудь Тарас. Зміна виборчого законодавства: змішані почуття// http://www.pravda.com.ua/columns/2011/11/23/6774267/.
182. Савчин М. Політичні партії та виборчі системи: спроби конституційної інженерії у контектсі сучасного конституціоналізму // Вісник Центральної виборчої комісії №3(13) 2008 р. - С.63-75.
183. Самусь М. Геополитический обман избирателя // Комментарии. – 2009. – №38 (189). – 9 окт. – С.5.
184. Сліпецька Ю. Електоральні розмежування як основа формування соціополітичного поділу на територіальній основі в Україні // Освіта регіону. – 2010. – № 3. – С.84-92.
185. Соловьев А.И. Политология: Политическая теория, политические технологии. – М.: Аспект Пресс, 2001. – 559 с.
186. Социология и политика : Материалы круглого стола и научной конференции социологов и политологов Украины и России (19–21 июня 2003 года). – К., 2003.- 232с.
187. Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. – К.:Український центр політичного менеджменту, 2010. – Вип. 19. – 474 с.
188. Таагепер Р., Шугарт Мэтью С. Описание избирательних систем / Современная сравнительная политология: Хрестоматия. – М., 1997. – 342 с.
189. Тойнби А. Дж. 'Постижение истории. [Текст]: Пер. с англ.- М.: Прогресс, 1991.- 736 с.
190. Толстых В.И. Цивилизация // Политическая энциклопедия. В 2-х томах. Т.ІІ /Г.Ю.Семигин . - М.: "Мысль", 1999. -С.600-601.
191. Томенко М. Итоги парламентских выборов в Украине. Политические ориентации и предпочтения населения // Полис. – 1998. – № 3. – С. 81 – 83.
192. Туркевич И. Европейские центристы выходят в тираж // Комментарии. – 2009. – №38 (189). – 9 окт. – С.21.
193. Українська політична культура: перспективи змін // http://www.niss.gov.ua/Monitor/Monitor14/04.htm.
194. Фаер С.А. Приемы стратегии и тактики предвыборной борьбы: PR-секреты общественных отношений. «Ловушки» в конкурентной борьбе. Механизмы политической карьеры. – К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2001. – 136 с.
195. Федчик Ю. Специфіка формування сучасної електоральної культури Західного регіону України// Освіта регіону. – 2010. – № 3. – С.93-97.
196. Ф