ТИЩЕНКО-ТИШКОВЕЦЬ Олена Миколаївна ПУБЛІЧНА ДИПЛОМАТІЯ У СИСТЕМІ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ




  • скачать файл:
  • Название:
  • ТИЩЕНКО-ТИШКОВЕЦЬ Олена Миколаївна ПУБЛІЧНА ДИПЛОМАТІЯ У СИСТЕМІ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ
  • Альтернативное название:
  • ТИЩЕНКО-ТИШКОВЕЦ Елена Николаевна ПУБЛИЧНАЯ ДИПЛОМАТИЯ В СИСТЕМЕ ВНЕШНЕЙ ПОЛИТИКИ TYSCHENKO-TYSHKOVETS Olena Mykolayivna PUBLIC DIPLOMACY IN THE FOREIGN POLICY SYSTEM
  • Кол-во страниц:
  • 175
  • ВУЗ:
  • КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
  • Год защиты:
  • 2011
  • Краткое описание:
  • КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
    ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА







    На правах рукопису






    ТИЩЕНКО-ТИШКОВЕЦЬ Олена Миколаївна



    УДК: 32.019.5:327



    ПУБЛІЧНА ДИПЛОМАТІЯ У СИСТЕМІ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ



    23.00.03. політична культура та ідеологія

    Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук











    Науковий керівник
    доктор філософських наук, професор,
    Ожеван Микола Андрійович,

    Національний інститут стратегічних досліджень, провідний науковий співробітник













    Київ 2011



    2

    ЗМІСТ

    ВСТУП.4

    РОЗДІЛ І. ПУБЛІЧНА ДИПЛОМАТІЯ У СИСТЕМІ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ ТА ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНИХ КОМУНІКАЦІЙ.....12

    1.1. Еволюція зовнішньополітичних комунікацій та виникнення публічної дипломатії як форми «м’якої сили».................12

    1.2. Публічна дипломатія держави у системі її зовнішньої політики та зовнішньополітичних комунікацій..............................................................................25
    1.2.1. Визначення, цілі та ключові характеристики публічної
    дипломатії.............................................................26
    1.2.2. Інструментарій публічної дипломатії..35
    1.2.3. Особливості публічної дипломатії малих і середніх держав....47

    1.3. Порівняльний аналіз публічної дипломатії та зовнішньополітичної пропаганди і державного брендінгу...............50
    1.3.1. Публічна дипломатія та зовнішньополітична пропаганда....50
    1.3.2. Брендінг держав і публічна дипломатія..56

    Висновки до Розділу 1...62

    РОЗДІЛ ІІ. ПУБЛІЧНА ДИПЛОМАТІЯ У СИСТЕМІ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ ПРОВІДНИХ АКТОРІВ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН.....64

    2.1. Комплексний підхід держави до публічної дипломатії (на прикладі Сполучених Штатів Америки)...................................64

    2.2. Інституційний підхід до публічної дипломатії (на прикладі Європейського Союзу).............84

    2.3. Характерні особливості публічної дипломатії у країнах з перехідною політичною культурою (на прикладі КНР та Російської Федерації)............95
    Висновки до Розділу 2.116
    РОЗДІЛ ІІІ. ПУБЛІЧНА ДИПЛОМАТІЯ УКРАЇНИ У СИСТЕМІ ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНИХ КОМУНІКАЦІЙ ДЕРЖАВИ...........................124
    3.1. Формування системи публічної дипломатії України....................124
    3.2. Культурно-освітня дипломатія України як форма її публічної
    дипломатії............148
    3.2.1. Культурна дипломатія як інструмент позиціювання України на міжнародній арені..148

    3.2.2.Освітня дипломатія України як інструмент розвитку стосунків із населенням інших країн156
    3.3. Перспективна модель публічної дипломатії України.......164
    Висновки до Розділу 3.184

    ВИСНОВКИ187

    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ..195



    3


    ДОДАТКИ ..225



    4

    ВСТУП

    Актуальність теми. Останні десятиріччя характеризуються стрімкими змінами сучасного світу та переформатуванням середовища міжнародних відносин. Зміни торкаються усіх сфер, зокрема, політичної, економічної, соціальної, культурної, інформаційної. Наскрізною тенденцією, яка впливає на розвиток усіх сфер, є глобалізація. З нею тісно пов’язані демократизація як внутрішньополітичного життя багатьох країн світу, так і міжнародної сфери, збільшення кількості та ролі на міжнародній арені міжурядових і неурядових акторів, конвергенція глобальної культури та розвиток транснаціональних норм поведінки, зростання значення громадської думки та впливу останньої на формування й функціонування державних політичних інститутів, вироблення внутрішньої та зовнішньої політики тощо. Суттєві зміни міжнародних процесів спричинені і розвитком інформаційно-комунікаційних технологій, що сприяють створенню нових можливостей для спілкування та взаємодії людей у світовому масштабі, викликають поступове розмивання межі між внутрішньою та зовнішньою політикою. Значно зростає роль засобів масової комунікації та міжнародних інформаційних потоків, насамперед, потоків новин.

    Ці тенденції тісно пов’язані із зміною змісту сили акторів міжнародних відносин як здатності країни використовувати її реальні або потенційні ресурси таким чином, щоб впливати на життя й поведінку інших держав. Поруч із військово-політичною та економічною силою («жорсткою») постає сила «м’яка» як здатність актора міжнародних відносин, зокрема, держави, непрямо впливати на поведінку або інтереси інших акторів. Зростає необхідність розвитку не лише військових або економічних потужностей держави, але й просування власної політичної культури, ціннісних орієнтацій, ідеології, побудови діалогу з керівництвом та населенням інших країн, збільшення власної привабливості для них. Як наслідок, змінюються підходи до реалізації зовнішньої політики держав, коли поруч з традиційною дипломатією запроваджується дипломатія, зорієнтована на ширшу аудиторію населення інших держав, насамперед, публічна дипломатія.

    Проблема місця публічної дипломатії у системі зовнішньої політики та ефективного застосування цього інструменту для трансляції власної політичної культури та ідеології, покращення розуміння політичної культури інших країн є надзвичайно актуальною для України. Значна кількість держав світу, серед них США, Велика Британія, Німеччина, Японія, Канада, Китайська Народна Республіка, Російська Федерація, продовжують пошуки найбільш придатної моделі публічної дипломатії, проходячи шлях від захоплення цим інструментом зовнішньої політики через його критичне переосмислення до прагматичного застосування. «М’яка» сила

    в цілому і використання публічної дипломатії зокрема дозволяють отримати більший вплив на міжнародній арені, ніж зумовлено виключно військово-політичною та економічною могутністю держави. Побудова ефективної публічної дипломатії суттєво сприятиме реалізації амбітних цілей зовнішньої політики України, у той час, як вагання з її цілеспрямованим розвитком перетворить країну лише на об’єкт ініціатив інших акторів міжнародних відносин.



    5

    Ступінь наукової розробки теми. Теоретичну базу дослідження склали, перш за все, наукові праці, що розкривають сутність зміни середовища масових комунікацій та їх впливу на міжнародні відносини й інструментарій зовнішньої політики держав, зміст поняття «м’якої» сили, її форм та інструментів, таких як публічна дипломатія, вивчають співвідношення публічної дипломатії з «жорсткою» силою, ефективність її застосування. Слід виокремити таких дослідників як Е. Джуліон, А. Хофман, Дж. Най-мол., Г. Роунслі, Д.Роткопф, М. Леонард, Н.Сноу, Р. Захарна, Б.Грегорі, Е.Джільбоа, С.Анхольт, Я.Меліссен, П. ван Ханн, Д.Ебшір, К.

    Едельман, Дж.Мелоун, С.Ріордан, Р.Ермітеж, Ф. де Гувеця, Х.Пламрідж, І.Д’Хуг.
    Серед вітчизняних науковців слід виокремити значний внесок у дослідження загального політичного впливу інформаційно-комунікаційних технологій на політичну діяльність держави з боку Л. Губерського, М. Рижкова, А. Шинкарука, А. Наджоса, В.Александрука та інших. Дослідженню безпосереднього впливу міжнародної інформаційної політики на зовнішньополітичні публічні комунікації держави, використання методології зв’язків з громадськістю у міжнародних відносинах, культурної та віртуальної дипломатії, брендінгу держав присвячені роботи Є. Макаренко, А.Чічановського, М. Ожевана, Є. Тихомирової, Г.Почепцова, О. Зернецької, О. Шевченко, О. Кучмій, Н. Піпченко та інших.

    Разом із тим, проблему публічної дипломатії у системі зовнішньої політики держави не можна вважати науково систематизованою та дослідженою, оскільки вітчизняні наукові роботи стосуються переважно суміжних проблем, не становлять системного дослідження та не розкривають значення й місця публічної дипломатії у системі зовнішньополітичної публічної комунікації акторів міжнародних відносин. Ця дисертація є одним із перших в Україні системних досліджень проблематики публічної дипломатії, її ефективності для забезпечення зовнішньополітичних цілей держави.

    Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне
    дослідження виконане у рамках комплексної програми науково-дослідних робіт Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Наукові проблеми державотворення України» (номер державної реєстрації 019U015201), програми Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Дослідження у галузі українського журналістикознавства: методологія, термінологія, стандарти» (номер державної реєстрації 06БФ045-01).

    Мета та завдання дослідження. Метою даного дослідження є визначення місця та ролі публічної дипломатії у системі зовнішньої політики як форми вираження і засобу трансляції політичної культури та ідеології і вироблення ефективної моделі публічної дипломатії України.

    Мета передбачає розв’язання наступних завдань:

    •систематизація теоретичних положень і висновків зарубіжної суспільно-політичної науки з питань публічної дипломатії;

    •визначення місця та ролі публічної дипломатії у системі зовнішньополітичної публічної комунікації держави;

    •з’ясування принципових відмінностей між публічною дипломатією та зовнішньополітичною пропагандою і брендінгом держав;



    6

    •узагальнення результативних підходів і сфер застосування публічної дипломатії як інструменту передачі політичної культури шляхом аналізу публічної дипломатії у системі зовнішньої політики впливових держав з усталеною практикою у цій сфері (на прикладі Сполучених Штатів Америки);

    •з’ясування особливостей процесу побудови публічної дипломатії міжнародних спільнот та організацій (на прикладі Європейського Союзу);
    •аналіз характерних особливостей розвитку публічної дипломатії у країнах з перехідною політичною культурою (на прикладі КНР та Російської Федерації);

    •дослідження поточних практик України у сфері публічної дипломатії, включаючи узагальнення досвіду України у сфері міжнародних культурно-освітніх обмінів;
    •розроблення рекомендацій щодо перспективної моделі публічної дипломатії України у системі її зовнішньополітичної публічної комунікації.

    Виконання завдань забезпечено шляхом аналізу основних загальнотеоретичних концепцій розвитку публічної дипломатії та дослідження практичного досвіду у сфері публічної дипломатії провідних держав світу та міжнаро
  • Список литературы:
  • ВИСНОВКИ

    У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми публічної дипломатії як відображення політичної культури держави, що виявляться у комплексному дослідженні зовнішньополітичних комунікацій держави

    у контексті переформатування середовища міжнародних відносин. Застосування політологічних методів аналізу дало можливість розглянути публічну дипломатію держави у системі зовнішньої політики як відображення її політичної культури та засобу трансляції політичної культури й ідеології населенню інших країн.

    Основні наукові й практичні результати дисертації полягають у наступному: 1. Революція системи масової комунікації та створення глобальної

    комунікаційної мережі впливають на зміну природи сили держави, коли поруч із військово-політичною та економічною силою зростає значення сили «м’якої», яка дозволяє захищатися від традиційних загроз з меншими витратами, фактично виступаючи мультиплікатором сили держави на міжнародній арені. Відповідним чином відбулася і зміна природи дипломатії, зумовлена у тому числі зростанням впливу громадської думки на прийняття внутрішньо- та зовнішньополітичних рішень. Ці чинники відкрили можливості для використання спеціального інструментарію впливу на громадськість інших держав заради забезпечення зовнішньополітичних інтересів держави.

    На політичних теоріях «м’якої» сили, дослідженнях медіа-дипломатії, культурної дипломатії, організації інформаційних та спеціальних психологічних операцій і засновані теорії публічної дипломатії інструменту трансляції політичної культури та ідеології держави, здійснення її цілеспрямованого впливу на громадськість інших країн заради досягнення власних цілей. Публічна дипломатія розглядається як невід’ємна складова зовнішньої політики держави з постійним процесом переоцінки її місця та ролі від активних односторонніх інформаційних кампаній до побудови інформаційних взаємозв’язків і аж до забезпечення сприйняття ціннісних орієнтацій країни цільовою аудиторією. Довготерміновий характер та інтеграція з іншими формами сили держави є визначальними умовами ефективності публічної дипломатії.

    2. У практиці акторів міжнародних відносин публічна дипломатія, зазвичай, безпосередньо пов’язується із пріоритетами зовнішньої політики держави, у тому числі, географічними. Зачіпаючи більшу кількість сторін та інтересів, ніж традиційна дипломатія, публічна дипломатія запроваджується одночасно у двох моделях ієрархічній (вертикальний контроль за потоками інформації та ініціативами) та мережевій (побудова довготермінових стосунків між різними суб’єктами урядовими та неурядовими з обох сторін взаємодії), при чому, ефективність мережевої моделі зростає у контексті зміну суб’єктності міжнародних відносин і зовнішньополітичних комунікацій зокрема. Основними цілями публічної дипломатії держав є досягнення кращого розуміння громадськістю інших країн власної політичної культури, цінностей, залучення закордонних аудиторій до діалогу та здійснення на них впливу. Досягаються такі цілі через використання комплексу інструментів на рівнях управління новинами, здійснення стратегічної



    134

    комунікації та побудови довготривалої співпраці, при чому, перші два рівні, як правило, переважають. Разом із тим, часто публічною дипломатією маскується або виправдовується застосування «жорсткої» сили держави.

    Публічна дипломатія є інструментом зовнішньополітичної комунікації різних акторів міжнародних відносин наддержавних і державних, у тому числі, великих, середніх та малих держав. Останні, з огляду на невелику вагу на міжнародній арені та обмежені ресурси, використовують публічну дипломатію більше з метою легітимізації своїх національних інтересів у сприйнятті світової громадськості, зосереджуючись лише на певних інструментах, переважно, у сфері розвитку співпраці.

    Як одна із форм «м’якої» сили та інструментів зовнішньополітичної комунікації, публічна дипломатія має спільні аспекти із зовнішньополітичною пропагандою, державним брендінгом та культурною дипломатією, які активно використовуються державами і зараз. Якщо на перших етапах свого розвитку, публічна дипломатія мала спільні цілі з пропагандою (поширення інформації), використовуючи різний інструментарій та спираючись на двосторонню комунікацію

    , то на сучасному етапі розвитку суспільства потенціал публічної дипломатії є вищим, оскільки її інструментарій дозволяє будувати стосунки довіри і взаєморозуміння за наявності політичної волі. Близькою до публічної дипломатії за цілями є і дипломатія культурна, однак, остання часто позиціонується як додатковий

    , неофіційний «голос» країни і не прив’язується до безпосередніх цілей зовнішньої політики, що може зашкодити її ефективності. Взаємно доповнюючи одна одну, державний брендінг і публічна дипломатія окремі форми зовнішньополітичної комунікації, що відрізняються за параметрами часових обмежень (публічна дипломатія є довготривалою ініціативою), кількості безпосередньо залучених суб’єктів (публічна дипломатія запроваджується значно меншою кількістю суб’єктів

    , при цьому, провідною установою є Міністерство закордонних справ) та змісту комунікації (публічна дипломатія присвячена більше політичним й культурним питанням, брендінг економічним).

    3. Ефективність публічної дипломатії Сполучених Штатів Америки для трансляції її політичної культури залишається суперечливою. З одного боку, успіхи США зумовлюються великою увагою урядових і наукових кіл до цього інструменту,

    значним ресурсним забезпеченням і постійним пошуком шляхів удосконалення практики у цій сфері. США пройшли кілька етапів розвитку публічної дипломатії від заперечення потреби у цілеспрямованих комунікаціях після фактичної перемоги у «холодній війні» до агресивного інформаційного тиску на цільові аудиторії після терористичних актів у 2001 році і аж до утилітарного використання публічної дипломатії як інструменту комунікації тактичних військово-політичних дій, з поступовим поверненням уваги до таких форм публічної дипломатії як наукові, освітні та культурні обміни. З іншого боку, зовнішньополітичні комунікації США часто носили односторонній характер та суперечили практиці держави на міжнародній арені.

    Практика публічної дипломатії Сполучених Штатів спирається на значний резерв «м’якої» сили країни, сформульовану на державному рівні місію з



    135

    просування цінностей демократії та свободи на міжнародній арені. Крім інформування аудиторій про політичні цінності держави, публічна дипломатія США переслідує цілі щодо досягнення відчуття спільності інтересів, а також ізоляції ворогів, у довготерміновій перспективі публічна дипломатія США спрямована на трансформацію політичної культури країн-об’єктів, часто без забезпечення належного зворотного зв’язку та діалогу. Інструментарій охоплює всі доступні напрями (активну та реактивну комунікацію, обміни, дипломатію вчинків, тобто надання допомоги на розвиток), бере до уваги вимоги сучасного інформаційно-комунікативного середовища (використання нових інструментів Інтернету 2.0) та спирається на координацію зусиль урядових акторів й активну взаємодію з неурядовими організаціями.

    4. Аналіз публічної дипломатії Європейського Союзу показує, що загальні принципи функціонування цієї форми зовнішньополітичної комунікації релевантні як для держав, так і для наддержавних організацій. Європейський Союз використовує повний спектр ініціатив у сферу публічної дипломатії з акцентом на діалог та співпрацю, виділяючи на цей напрям значне фінансування, що є чинниками успішної комунікації ЄС. Публічна дипломатія ЄС узгоджена із політикою Союзу по відношенню до країн-членів, кандидатів на членство, країн-сусідів та всіх інших країн. Необхідність взаємодії з цими аудиторіями зумовлює внутрішній та зовнішній виміри публічної дипломатії Союзу, що можна вважати характерною особливістю політичних комунікацій наддержавних організацій. Завданням своєї публічної дипломатії керівні інституції ЄС вважають створення передумов для ефективного запровадження політики й ініціатив.

    Серед передумов для позитивного розвитку політичної комунікації Європейського Союзу необхідно виділити значну «м’яку» силу самої організації, а також значний ресурс «м’якої» сили й досвіду публічної дипломатії країн-членів. Водночас, природа ЄС як об’єднання держав зумовлює обмеження щодо ефективності його публічної політики, наприклад, присутня конкуренція між комунікаціями, спрямованими на треті країни, з боку ЄС та його країн-членів. Для подолання цих обмежень необхідно покращувати координацію ініціатив на рівні окремих інституцій Союзу, вирішувати проблемні питання щодо повноважень Союзу у сфері зовнішньої політики, збільшувати ідентичність Союзу для населення третіх країн та розвивати політичну культуру ЄС як єдиної спільноти.

    5. Зміни середовища міжнародних відносин й зниження ефективності власних зовнішньополітичних комунікацій, що здійснюються переважно у форму пропаганди, змушує країни з тоталітарним минулим і перехідними типами політичної культури також розглядати публічну дипломатію як інструмент «м’якої» сили. Порівняльний аналіз моделей публічної дипломатії таких країн як КНР і Російська Федерація показав фокус на «жорстку» силу у реалізації зовнішньої політики цих держав і збереження одностороннього характеру їхніх зовнішньополітичних комунікацій. Ці країни активно і системно розвивають основні інструменти публічної дипломатії, включаючи створення нових інформаційних каналів, просування власної мови, політичної культури та цінностей, виділяючи значне фінансування на цей напрям. Зовнішньополітична комунікація цих держав



    136

    відповідає географічним пріоритетам їхньої зовнішньої політики. Однак, серед спільних недоліків моделей публічної дипломатії КНР і РФ необхідно виділити різний зміст і якість комунікацій з власним населенням і зовнішніми аудиторіями, що за умов розвитку засобів масової комунікації стає публічним і вказує на приховані цілі більш якісної та відкритої зовнішньополітичної комунікації. Також зберігається державна координація, навіть контроль за інформаційними потоками, спрямованими на зовнішню аудиторію.

    Ефективність ініціатив у сфері публічної дипломатії КНР та Російської Федерації спирається на значний ресурс їхньої «м’якої» сили, з іншого, політичні цінності цих держав не завжди відповідають цінностям демократії, лібералізму та захисту прав людини, що заважає результативній взаємодії із західними державами. Водночас, публічна дипломатія, спрямована на держави, які в цілому розділяють політичні цінності та культуру КНР і РФ, є набагато ефективнішою і підтримує досягнення політичних інтересів у певних регіонах, однак і досі залишаються об’єктом для критики в інших.

    Варто відзначити такі характерні особливості публічної дипломатії Російської Федерації, як спрямованість на підтримку поширення ідеології суверенної демократії на сусідні країни, передусім, країни СНД, які і так знаходяться під впливом «м’якої» сили цієї держави, а також певна підміна змісту західних цінностей задля їх використання у своїй зовнішній політиці.

    6. Виклики для запровадження національних інтересів України на міжнародній арені зумовлюють необхідність розвитку зовнішньополітичних комунікацій держави відповідно до вимог сучасності. Особливого значення набуває формування стратегії та оптимізація практики публічної дипломатії як інструменту просування політичної культури. Частково поточні практики держави у сфері зовнішньополітичних комунікацій систематизовані у Державній програмі формування позитивного міжнародного іміджу України, однак, розробка окремої стратегії дозволить збільшити ефективність публічної дипломатії за рахунок чіткого формулювання ключових повідомлень, досягнення узгодженості дій різних суб’єктів і адаптації ініціатив під специфіку комунікацій із закордонною громадськістю. Набір ініціатив у сфері зовнішньополітичних комунікацій, що запроваджується Україною, за широтою напрямів майже наближено до найкращих світових практик у цій сфері, однак, значно поступається їм за масштабом і якістю реалізації.

    Аналіз практики України у сфері культурної дипломатії показав, що це одна з найефективніших складових зовнішньополітичної комунікації держави, хоча змістовне наповнення ініціатив відстає від загальних світових тенденцій, що може вплинути на зниження ефективності цього напрямку у найближчий час. Необхідно підтримувати інтеграцію української культури у світову зі збільшенням провідної ролі держави у цьому процесі.

    Дослідження досвіду України у сфері освітніх обмінів показало, що держава майже не використовує потенціал цього інструментарію для публічної дипломатії, закладений у достатньо великому контингенті іноземних студентів, які навчаються у нашій державі, оскільки студентський контингент формується практично без



    137

    залучення держави і не відображає пріоритети зовнішньої політики. Разом із тим, розподіл напрямів навчання (медицина, освіта) становить певну базу для розвитку «м’якої» сили. Для ефективного використання освітньої дипломатії як інструменту лобіювання зовнішньополітичних інтересів держави необхідно, насамперед, розробити і почати впровадження активної державної стратегії з інформування населення пріоритетних держав про освітні можливості України, просуваючи потрібні державі ключові повідомлення.

    7. До передумов ефективності публічної дипломатії України варто віднести близькість цінностей держави до західних цінностей, хоча фрагментованість політичної культури України є негативним фактором, значний потенціал «м’якої» сили завдяки розвиненій культурі, активну діяльність у напрямку збереження міжнародної безпеки, відсутність неузгодженості між повідомленнями для внутрішньої та зовнішньої аудиторій, географічну пріоритезацію зусиль у сфері комунікацій відповідно до завдань зовнішньої політики України, залучення до ініціатив неурядових організацій.

    Задля збільшення ефективності необхідно надалі уникати практики активного просування негативних повідомлень, які не відповідають зовнішньополітичним пріоритетам.

    Аналіз оцінок експертів засвідчив необхідність розвитку публічної дипломатії України, починаючи з базового рівня, показав доцільність системної і послідовної побудови усіх рівнів публічної дипломатії, а також дозволив пріоритезувати широкий перелік ініціатив. Найбільш нагальним визнано якісний розвиток інформаційного рівня (рівня забезпечення «голосу» України на міжнародній арені). Наступним етапом має стати збільшення знання про нашу державу світовою громадськістю з подальшим проактивним просуванням потрібних Україні тем і повідомлень. Останнім у цій послідовності визначено рівень розвитку стосунків з цільовими аудиторіями. Проведений аналіз дозволив розробити перспективну модель публічної дипломатії України.

    Дослідження теоретичних напрацювань і практики акторів міжнародних відносин у сфері публічної дипломатії дозволили розробити рекомендації для України щодо покращення її зовнішньополітичних комунікацій та просування політичної культури, а саме: а) необхідно застосовувати інструментарій публічної дипломатії для просування інформації про країну, досягнення розуміння її політичної культури серед громадськості інших країн, що підтримає запровадження цілей зовнішньої політики нашої держави та виступить мультиплікатором її сили на міжнародній арені; б) публічна дипломатія держави має спиратися на загальний потенціал «м’якої» сили країни, узгоджуватися із середньо- та довгостроковими зовнішньополітичними пріоритетами і відповідати світовим цінностям, зокрема, необхідно звернути увагу на такий тематичний напрям, як діяльність у сфері міжнародної безпеки; в) для ефективних зовнішньополітичних комунікацій необхідно розробити державну стратегію публічної дипломатії, підтримавши подальше узгодження зовнішньополітичної комунікації із внутрішньою, забезпечити координацію зусиль різних суб’єктів з боку держави та співпрацю з неурядовими інституціями; г) з огляду на обмеженість людських і фінансових


    138

    ресурсів зусилля необхідно обмежити на вузькому колі найбільш доступних і ефективних ініціатив, таких як просування коректної інформації про державу шляхом співпраці із засобами масової інформації, у тому числі, закордонними, та розвитку веб-сторінок про Україну, організації в Україні заходів міжнародного масштабу для збільшення знання держави населенням інших країн, організовувати тематичні комунікативні кампанії, спрямовані на просування ключових повідомлень

    , просувати українську культуру, сприяти культурним і освітнім обмінам задля побудови діалогу із населенням інших держав.
  • Стоимость доставки:
  • 200.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины


ПОСЛЕДНИЕ СТАТЬИ И АВТОРЕФЕРАТЫ

Ржевский Валентин Сергеевич Комплексное применение низкочастотного переменного электростатического поля и широкополосной электромагнитной терапии в реабилитации больных с гнойно-воспалительными заболеваниями челюстно-лицевой области
Орехов Генрих Васильевич НАУЧНОЕ ОБОСНОВАНИЕ И ТЕХНИЧЕСКОЕ ИСПОЛЬЗОВАНИЕ ЭФФЕКТА ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ КОАКСИАЛЬНЫХ ЦИРКУЛЯЦИОННЫХ ТЕЧЕНИЙ
СОЛЯНИК Анатолий Иванович МЕТОДОЛОГИЯ И ПРИНЦИПЫ УПРАВЛЕНИЯ ПРОЦЕССАМИ САНАТОРНО-КУРОРТНОЙ РЕАБИЛИТАЦИИ НА ОСНОВЕ СИСТЕМЫ МЕНЕДЖМЕНТА КАЧЕСТВА
Антонова Александра Сергеевна СОРБЦИОННЫЕ И КООРДИНАЦИОННЫЕ ПРОЦЕССЫ ОБРАЗОВАНИЯ КОМПЛЕКСОНАТОВ ДВУХЗАРЯДНЫХ ИОНОВ МЕТАЛЛОВ В РАСТВОРЕ И НА ПОВЕРХНОСТИ ГИДРОКСИДОВ ЖЕЛЕЗА(Ш), АЛЮМИНИЯ(Ш) И МАРГАНЦА(ІУ)
БАЗИЛЕНКО АНАСТАСІЯ КОСТЯНТИНІВНА ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ (на прикладі студентського самоврядування)