КОНВЕРСІЯ У КОНТЕКСТІ СИСТЕМНОЇ ЕВОЛЮЦІЇ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН : КОНВЕРСИЯ В КОНТЕКСТЕ СИСТЕМНОЙ ЭВОЛЮЦИИ МЕЖДУНАРОДНЫХ ОТНОШЕНИЙ

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
ІНСТИТУТ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

На правах рукопису

ПАРХОМЧУК ОЛЕНА СТАНІСЛАВІВНА

УДК 327:658.149.3

КОНВЕРСІЯ У КОНТЕКСТІ СИСТЕМНОЇ ЕВОЛЮЦІЇ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

Спеціальність 23.00.04 – політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку

Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора політичних наук

Науковий консультант
Професор, доктор історичних наук
Коппель О.А.

КИЇВ - 2006

ЗМІСТ
ВСТУП……………………………………………………………………3-14 РОЗДІЛ 1. КОНЦЕПТУАЛЬНО-ТЕОРЕТИЧНА ТА ДЖЕРЕЛЬНО-ДОКУМЕНТАЛЬНА БАЗА ДОСЛІДЖЕННЯ
1.1.Методологія та методи дослідження…………………………….....15-31
1.2. Аналіз джерельно-документальної бази дослідження. Наукова думка про проблему конверсії…………………………………………………......32-72
РОЗДІЛ 2. ВИТОКИ І СПОНУКИ КОНВЕРСІЇ ЯК ЧИННИКА МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН
2.1. Політична еволюція конверсії як явища міжнародної системи …73-85
2.2. Конверсія як наукова категорія …………………...….…………..86-98
2.3. Конверсія й циклічність світової політики……………………..99-118
РОЗДІЛ 3. ЗАКОНОМІРНОСТІ ТА ОСОБЛИВОСТІ КОНВЕРСІЇ У ПОВОЄННИХ МІЖНАРОДНИХ СИСТЕМАХ
3.1. Конверсія в умовах Версальсько-Вашингтонської системи….119-149
3.2 Специфіка конверсії в Ялтинсько-Потсдамській системі….....150-197
3.3. Особливості конверсії в умовах формування сучасної системи міжнародних відносин……………………………………………...........198-240
РОЗДІЛ 4. НАЦІОНАЛЬНІ ПОЛІТИЧНІ СИСТЕМИ І ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНІ СТРАТЕГІЇ ЯК ЧИННИКИ ВПЛИВУ НА ОСОБЛИВОСТІ КОНВЕРСІЇ
4.1. Повоєнна конверсія в державах, що зазнали поразки у світових війнах………………………………………………….....……..................241-260
4.2. Радянська модель конверсії ………………………………...…...261-278
4.3. Конверсійні стратегії у демократичних політичних системах..279-315
4.4. Стратегія управління конверсією в незалежній Україні.……...316-358
ВИСНОВКИ………………………………………………….......……359-376
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………...….……….……377-451

ВСТУП
Актуальність теми дослідження викликана суттєвими змінами у системі поглядів на проблему конверсії. Незавершеність формування постбіполярної системи міжнародних відносин за паралельної появи позамілітарних загроз самому існуванню людства на тлі швидких і водночас гігантських зрушень у науково-технічному прогресі актуалізують цілісне дослідження конверсії як суспільного феномена.
Дисертантка бере до уваги наявність різних історико-політичних версій і оцінок конверсії, котру в світовій політичній думці переважно розглядають як мирну і оборонну, економічну і комплексну. Така варіативність уможливлює цілісність положень і висновків, а також актуалізує їх з огляду на те, що той чи інший конверсійний пріоритет узалежнювався від сутнісних характеристик і ознак міжнародних систем. Враховується і елемент зв'язку між еволюцією останніх і особливостями конверсії. З погляду забезпечення актуальності окреслена парадигма дозволяє по-новому оцінити український варіант конверсії після розпаду СРСР.
Проблема конверсії, яка розглядалася раніше головним чином у її військово-економічному вимірі, в наш час значно більшою мірою визначається широким набором різнопланових і діалектично суперечливих чинників внутрішньо- та зовнішньополітичного, економічного, соціального, гуманітарного й екологічного порядку, без урахування яких неможлива оптимізація цього процесу. Крах Ялтинсько-Потсдамської системи, розпад СРСР і очевидна розмитість самого чинника постбіполярності при визначенні сучасної системи міжнародних відносин також обумовлюють нагальність розробки нових підходів до здійснення конверсії.
Саме у цьому контексті актуалізується доцільність наукового осмислення ролі та місця конверсії в контексті системної еволюції міжнародних відносин, комплексного характеру аспектів конверсії і шляхів її практичної реалізації з використанням найсучасніших методів політології міжнародних відносин.
Глобалізаційний зсув основних загроз, перехід традиційної міжнародної конфліктності з глобального на регіональний та субрегіональний рівні за одночасної появи радикально нових викликів загальній безпеці, що, зокрема, лежать у сфері екології і міжнародного тероризму, викликають потребу переоцінки усталених поглядів на проблему конверсії та наповнення цього поняття новим змістом, який би відповідав реаліям сучасного світу. Сутнісна зміна характеру загроз у світі призводить до відповідних модифікацій самих цілей і змісту всіх форм і видів конверсії, що постають на порядку денному. Конкретні рішення постійно наштовхуються на несподівані повороти у розвитку військово-політичної ситуації в різних регіонах світу (колишня Югославія, Афганістан, Ірак, низка африканських країн та ін.). Тут якраз і проявляються залишкові прояви традиційних видів конверсії, у той час як США і Західна Європа демонструють певний поступ на шляху економічної і комплексної конверсії.
Тому ще один елемент актуальності дисертації бачимо в протиріччях сучасної міжнародної системи, викликаних прагненням Сполучених Штатів брати на себе відповідальність за міжнародну політику як форму розробки, прийняття і реалізації рішень, які зачіпають загальні інтереси. У більш вузькому сенсі слід враховувати той факт, що проблема конверсії належить до одного з найгостріших питань світової політики ще й тому, що змушує не тільки малі і середні держави, але й віддавна серйозних національних акторів оновлювати стратегії національної, регіональної, континентальної і загальної безпеки.
В сучасній Україні проблема конверсії опинилася в центрі уваги науковців і політиків після проголошення незалежності. Конверсія, її характер та кінцеві результати одразу стали одним з своєрідних індикаторів військово-політичної та соціально-економічної трансформації країни. Економічна (комплексна) конверсія унеможливлювалася фінансово-економічною кризою і нестачею інвестицій, відсутністю досвіду самостійної політики і гостротою вибору між європейськими і євразійськими цінностями.
Тут також треба враховувати, що діяльність будь-якої держави у галузі конверсії визначається її життєво важливими інтересами економічного та політичного характеру. Її ефективність залежить від того, наскільки при формуванні та реалізації національної політики (особливо у позаблокових державах перехідного типу), враховуються як національні інтереси, так і загальна ситуація на світовій арені й стан справ у дво – і багатосторонніх відносинах. Врахування міжнародно-політичної складової цього виду діяльності не може бути нижчим, ніж її економічного елементу. Для України такий підхід зумовлено проблемами цивілізаційного вибору та доцільністю виокремлення справді стратегічного партнера у широкому колі декларованих стратегічних партнерств.
Таким чином, актуальність теми дослідження зумовлена:
- роллю та місцем конверсії в контексті системної еволюції міжнародних відносин, комплексним характером її аспектів, необхідністю урахування її міжнародно-політичної складової;
- нагальною потребою пошуку ефективних шляхів її практичної реалізації з використанням найсучасніших методологій і методів політології міжнародних відносин;
- об’єктивною зацікавленістю України у формуванні і ефективній реалізації державної політики в галузі конверсії з врахуванням міжнародно-політичної складової цього виду діяльності;
- недостатнім рівнем дослідження цієї проблеми в вітчизняній та зарубіжній політичній науці.
Зв’язок дисертації з науковими програмами, планами, темами. Тематика роботи є складовою комплексної програми науково-дослідних робіт Київського університету імені Тараса Шевченка “Наукові проблеми державотворення України“ (номер держреєстрації 0197U015204), програми Інституту міжнародних відносин Київського університету “Розробка міжнародно-правових, політичних та економічних основ розбудови української держави” (номер держреєстрації 0197U003322) та наукової теми кафедри міжнародних відносин і зовнішньої політики цього Інституту „Моделювання місця і ролі України в процесі глобальної трансформації системи міжнародних відносин” (№ державної реєстрації 0197U003325).
Мета і завдання дослідження визначені з урахуванням наукової проблеми, актуальності обраної теми та стану її наукової розробки. У дисертації авторка ставить мету дослідити і розробити власну концепцію залежності історично відомих видів конверсії від характеру міжнародної системи і стану світової політики через з’ясування сутнісних закономірностей і особливостей її проведення на певному етапі еволюції міжнародної системи; визначити вплив політичних систем та національних зовнішньополітичних стратегій на особливості конверсії.
Відповідно до мети вирішувались такі завдання:
- систематизація, класифікація та аналіз “конверсійних теорій” в контексті системної еволюції міжнародних відносин, окреслення базових теорій і концепцій, які впливають на формування та реалізацію курсу держав у сфері конверсії; аналіз теоретичних засад здійснення конверсії, виявлення її національної і регіональної специфіки;
- вдосконалення категоріально-понятійного апарату; розробка методики дослідження сумісних процесів у світовій політиці;
- вивчення специфіки конверсії у залежності від типу міжнародної системи, її структури, особливостей міжнародної стратифікації;
- оцінка етапів конверсії в межах Версальсько-Вашингтонської та Ялтинсько-Потсдамської міжнародних систем і за умов формування сучасної міжнародної системи;
- виявлення факторів впливу на формування хвиль конверсії як на глобальному так і на національному рівнях;
- з’ясування типів, моделей, функцій та форм здійснення конверсії, доведення її доцільності, структуризація її глобальної, регіональної та національної специфіки;
- аналітичне осмислення впливу на цей процес політики держав як елемента глобалізованої міжнародної системи;
- розробка пропозицій щодо формування концепції політики конверсії України в контексті її національних інтересів.
Об`єктом дослідження є конверсія як багатопланове системне явище, у трьох її вимірах – часовому, просторовому і змістовному, властиві їй структура та функції, закономірності та імперативи.
Предметом дослідження є багатовимірність конверсії у залежності від поточної внутрішньополітичної ситуації та політико-системної еволюції міжнародних відносин, закономірності конверсійного явища у конкретних міжнародно-політичних системах.
Хронологічні межі роботи охоплюють період з 1919 р. до кінця ХХ - початку ХХІ ст. Нижня межа визначається завершенням Першої світової війни і зародженням Версальсько-Вашингтонської системи. Верхня межа обумовлена руйнацією Ялтинсько-Потсдамської системи, розпадом біполярності і становленням сутнісно не визначеної постбіполярної системи міжнародних відносин, в якій конверсія набуває багатовимірності, що проявляється в застосуванні її різних форм у залежності від внутрішніх особливостей розвитку держав та їх входження в певні інтеграційні структури.
Методологія та методи дослідження ґрунтуються на наукових підходах до вивчення конверсії та її місці в контексті системної еволюції міжнародних відносин і конкретних методах, що з ними пов’язані. Особливість даного дослідження, яка полягає у визначенні рівнів залежності між конверсією і характером міжнародних систем, а також врахуванні залежності застосовуваного варіанту конверсії від характеру національних політичних систем, зовнішньополітичних доктрин, стану національної економіки, спричинила верховенство застосування базових принципів дослідження на засадах теорії взаємозалежності у широкому полі інших методів. Широко застосовується системний підхід, що у першу розуміється авторкою у контексті взаємодії складових елементів міжнародних систем. Дослідження конверсії як базового об’єкту аналізу передбачає поєднання декількох парадигм, зокрема світ-системної, формаційної та цивілізаційної. Тут система розглядається як у сенсі взаємопов’язаності частин чи узгодження певних складових явищ і процесів у такий спосіб, щоб сформувати певну єдність чи цілісність, так і абстрактної наукової концепції, що використовується політологами для надання цілісності здійснюваному дослідженню. Загалом же поняття «система» з огляду на специфіку дослідження, в якому розглядається конверсія в різних міжнародних системах, для дисертантки є мінливим, тобто залежним від трьох рамкових теоретико-методологічних парадигм - реалістської, плюралістської чи глобалістської. При цьому кожна з них домінує у сенсі використання авторкою у залежності від характеру міжнародних відносин на широкому історичному тлі дисертації.
Широко застосовано методи дослідження з теорії прийняття рішень, що дозволяє більшою мірою враховувати суб'єктивні чинники і спонуки реалізації конверсійних проектів або відмови від їх здійснення. Функціоналістські підходи залучаються тоді, коли постає потреба у визначенні можливостей проведення економічної і комплексної конверсії у тій чи іншій державі: для дисертантки в таких випадках вирішальною є зосередженість на цілях і завданнях, зокрема тих, які ставляться на рівні не стільки конкретних держав, скільки міжнародних організацій, роль яких у сучасній системі міжнародних відносин постійно зростає. Маємо на увазі той факт, що розростання функцій і повноважень міжнародних організацій є відповіддю на збільшення кількості цілей і завдань, які підлягають спільному розв’язанню в умовах глобалізації.
Коли йдеться про міжнародні системи, то авторка розуміє їх і як такі, що постійно трансформуються від домінування держав і воєнно-політичних альянсів до поєднання інтересів держав та регіональних, континентальних і глобальних акторів. Дисертантка враховує, що системи бувають закритими від зовнішніх впливів і відкритими з актуалізацією тенденції відкритості зовнішнім впливам. Зовнішні фактори впливу при цьому є екзогенними, а внутрішні – ендогенними.
Для авторки важливим є також розуміння системи як певних рамок дослідження, що сприяють його збалансуванню і ефективності аналізу. Діалектичний принцип розуміється і застосовується дисертанткою переважно в актуалізованому поданні, а саме як форма обґрунтування і аргументації суперечливих ідей і цілей та розв’язання складних проблем з максимальним наближенням до істини. Соціально-історичний підхід ми розуміємо і застосовуємо на засадах верховенства соціального (суспільного) конструктивізму, тобто: пояснення процесу формування і трансформацій певних груп інтересів не тільки на традиційному національному рівні, але й у глобальному зрізі.
Специфіка об’єкта дослідження визначила як сукупність методів, які використані авторкою, так і конкретні техніки їх застосування. Авторкою застосовувались методи декількох видів, зокрема, загальнофілософські (абсолютні) методи, наприклад, логічний та діалектичний, що не обов’язково і не у всіх випадках обумовлені специфікою об’єкта дослідження, загальнонаукові принципи дослідження, які охоплюють всі галузі науки і не є власне філософськими, зокрема, синергетичні міждисциплінарні методи – системний, функціональний, з притаманним їм аналізом, синтезом, індукцією та дедукцією. Причому логічний метод авторкою застосовано у контексті так званої „чистої” політології, тобто абстрактне авторське відокремлення факту чи поточного процесу від постійних цінностей політико-системного характеру (демократія, ринок і т.п.), що уможливлює майже математичну точність в оцінках і висновках.
Завдяки використанню принципу історизму процес конверсії показано у динаміці. Застосовувалися принципи детермінізму, взаємодії внутрішнього та зовнішнього, об’єктивного та суб’єктивного, що сприяло визначенню внутрішніх та зовнішніх взаємозв’язків і причинної зумовленості, всебічному аналізу комплексу чинників, які впливали на політику держав в галузі конверсії. Широко використовувались прикладні міждисциплінарні методи, що розвиваються на базі загальнонаукових підходів, а також часткові методи збору та первинної обробки інформації.
Звернення дисертантки до дескриптивного методу обумовлене міркуваннями прагматичного характеру. Йдеться про те, щоб дати якомога більше конкретного матеріалу у контексті помилок, які були допущені Україною у розробці і здійсненні конверсії через неврахування прорахунків і позитивів, що вже мали місце в різні часи в інших державах.
При аналізі джерел використовувалися емпірико-аналітичний, логічний, історичний та інституційно-порівняльний методи дослідження. Всі ці методи залучені в загальноприйнятому контексті їхнього використання в політології міжнародних відносин. Неореалістський концепт методології залучено із застереженнями, які базуються на запереченні глобалізму, який дедалі виразніше кладеться в основу міжнародної стратегії адміністрації Дж.Буша – молодшого.
Наукова новизна дисертації полягає у тому, що вона є першим у вітчизняній політології комплексним дослідженням конверсії у трьох вимірах – просторовому, часовому та змістовному, властивих їй структури, функцій та закономірностей. Наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення в контексті міжнародно-політичного дослідження проблеми конверсії як багатопланового і багатовимірного системного явища, визначені місце та роль чинника конверсії в межах системної еволюції міжнародних відносин, здійснено цілісне дослідження принципів формування та засобів реалізації політики конверсії у конкретних міжнародних системах в умовах існування певних національних політичних систем, на підставі чого визначені типи, моделі та механізми її здійснення.
Наукова новизна дисертації зумовлена також встановленням впливу змін у системі міжнародних відносин на визначення доцільності тієї чи іншої форми конверсії в рамках національних стратегій.
Основними положеннями, що визначають наукову новизну дисертації, є такі:
- вперше у вітчизняній політології на основі залучення і комплексного аналізу широкого кола літератури та джерел, значна частина яких раніше не залучалася до наукового аналізу, здійснено цілісне, всебічне дослідження принципів формування та засобів реалізації політики конверсії в межах еволюції міжнародних систем та модифікації національних політичних систем;
- розроблено наукову систематизацію та класифікацію існуючих у сучасній міжнародно-політичній науці поглядів, концепцій та теорій стосовно проблеми конверсії;
- доведено, що при формуванні державної політики в галузі конверсії необхідно врахування міжнародно-політичної складової цього виду діяльності. - встановлено залежність видів конверсії від загального контексту світового політичного процесу, історичного типу міжнародних систем, їх структурних характеристик, особливостей ієрархії складових елементів (міжнародної стратифікації) та взаємозв’язків між ними;
- удосконалено шляхи аналізу проблеми, її категоріально-понятійний апарат, введено в науковий обіг та розкрито сутність таких понять, як „конверсія умів” та екологічна конверсія;
- запропоновано якісно нове розуміння конверсії як важливої складової історії цивілізацій, встановлено, що явище конверсії якісно еволюціонувало у часі - особливо інтенсивно з другої половини ХХ ст.;
- запропоновано авторську класифікацію конверсії, де за основу взято такі типологічні ознаки як: просторові та часові характеристики, динаміка, масштаби, методи та засоби здійснення, характер причин;
- встановлена можливість використання авторського концепту і методики дослідження конверсії в процесі аналізу сумісних процесів в світовій політиці, зокрема, демілітаризації та роззброєння.
- визначені зовнішні (вплив світової політики, ситуації на міжнародній арені) та внутрішні (стан економіки країн, соціальна напруженість, громадські рухи) передумови здійснення конверсії; встановлено, що мотиви конверсії можуть бути економічні, політичні та військові, а спрямованість - внутрішня і зовнішня (торгівля зброєю, конверсійні виставки-продажі та ін.);
- узагальнено позитивний та негативний досвід здійснення конверсії в межах Версальсько-Вашингтонської, Ялтинсько-Потсдамської та сучасної системи міжнародних відносин;
- визначені типи, моделі, функції та форми здійснення конверсії, структурована її глобальна, регіональна та національна специфіка;
- обґрунтовано глобальність та цілісність конверсії. Доведено, що глобальність конверсії полягає у тому, що у її здійсненні або у рухах за її здійснення прямо чи опосередковано задіяні держави, міжнародні організації, суспільні рухи чи окремі особи;
- дістало подальший розвиток осмислення національних інтересів України в здійсненні конверсії, надані практичні рекомендації стосовно формування та реалізації політики України з цього питання.
Теоретичне та практичне значення одержаних результатів визначається політичною актуальністю і науковою новизною дослідження. Результати роботи знайшли практичне застосування у викладанні авторкою вузівських навчальних дисциплін “Проблема демілітаризації та конверсії в міжнародних відносинах”, “Основи світової політики”, “Міжнародні відносини та світова політика”. На основі дисертації авторкою підготовлено спецкурс „Проблема демілітаризації та конверсії в міжнародних відносинах”, який ввійшов в перелік обов’язкових дисциплін Освітньо-професійної програми магістра і спеціаліста за спеціальністю 8.030.401 напряму підготовки 0304 – міжнародні відносини. Матеріали дисертації можуть бути використані при розробці нормативних курсів з міжнародних відносин, світової політики, міжнародних систем та глобального розвитку, зовнішньої політики України тощо. Основні положення та висновки можуть бути використані вітчизняною дипломатією, науково-дослідними інститутами та центрами.
Апробація результатів дисертації. Основні результати роботи пройшли апробацію і були оприлюднені у виступах на міжнародних і республіканських наукових конференціях, у тому числі на: Республіканській науково-практичної конференції „До нової України – шляхом реформ” (Київ, березень 1992 р.), Міжнародній науково-практичній конференції „Карпати – український міст в Європу” (Львів, вересень 1993 р.), Міжнародній науковій конференції „Національні інтереси України и Бєларусі в Африці і на Близькому Сході» (Київ, червень 1993 р.), Міжнародній науково-практичній конференції „Конфлікти в суспільстві: діагностика і профілактика” (Київ-Чернівці, травень 1995 р.), „Круглому столі” “Уроки 11 вересня; проблеми глобальної, регіональної та національної безпеки” Інституту міжнародних відносин КНУ імені Тараса Шевченка (Київ, квітень 2002 р.); Міжнародній конференції „Університети – міжнародні відносини – ЮНЕСКО” (Київ, січень 2003 р.); „Круглому столі” Інституту міжнародних відносин КНУ імені Тараса Шевченка та Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України з проблем світової цивілізації ХХІ століття (Київ, лютий 2003 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Моделювання міжнародних відносин” (Київ, квітень 2004 р.); Міжнародній конференції на тему “Україна – Росія: пошук оптимальної моделі відносин” (Київ, квітень 2004 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Небезпечне сусідство для Європи: роль України в реалізації європейських стратегічних інтересів в чорноморсько-близькосхідному ареалі” (Київ, червень 2004 р.); Міжнародній науково-практичній конференції „Україна у постбіполярній системі міжнародних відносин” (Київ, листопад 2004 р.); Міжнародній науковій Інтернет-відео конференції „Освіта, наука без кордонів” (грудень 2004 р.); Міжнародній конференції „Асиметрія міжнародних відносин в умовах глобалізації” (Київ, жовтень 2005 р.), Міжнародній конференції на тему „60-річчя ООН: осмислення звершень та шляхи посилення ефективності в ХХІ столітті” (Київ, листопад 2005 р.), щорічних наукових конференціях Інституту міжнародних відносин Київського університету імені Тараса Шевченка, а також при викладанні авторкою нормативних курсів “Міжнародні відносини та світова політика (1914-1945рр.)”, “Зовнішня політика України”, спецкурсів “Основи світової політики”, “Проблема демілітаризації та конверсії в міжнародних відносинах”.
Публікації. Теоретичний та фактичний матеріал дисертації знайшов відображення у достатній кількості публікацій, зокрема, в індивідуальній монографії “Мілітаризм та проблема конверсії в глобальному світі”, низці колективних монографій, навчальних посібників, конспектів лекцій, 30-ти публікаціях у профільних наукових фахових виданнях.
Структура дисертації. Складність проблем, що підлягають дослідженню, зумовили загальну логіку і структуру роботи. Вона складається зі вступу, чотирьох розділів, поділених на підрозділи, висновків, списку використаних джерел та літератури (801 найменування на 74 сторінках). Повний обсяг тексту дисертації складає 376 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення в контексті міжнародно-політичного дослідження проблеми конверсії як багатопланового системного явища, визначені місце та роль чинника конверсії в межах системної еволюції міжнародних відносин, здійснено цілісне, всебічне дослідження принципів формування та засобів реалізації політики конверсії у конкретних міжнародних системах в умовах існування певних національних політичних систем, на підставі чого визначені типи, моделі та механізми її здійснення.
1. Проблема конверсії є не достатньо опрацьованою в науковому плані та належать до одного з найменш досліджених об’єктів наукового аналізу. Складність та багатогранність явища конверсії зумовлює те, що його аналіз та визначення шляхів розв’язання проблеми формуються у межах декількох суспільних наук, тобто як наслідок дослідження тих чи інших її аспектів і складових. Це є підтвердженням висновку авторки про міждисципланарність поняття і явища конверсії як об’єкта дослідження та багатовимірності цього процесу на макро- та мікрорівнях.
На підставі аналізу теоретичних засад вирішення проблеми конверсії, нами констатована наявність різних історико-політичних версій і оцінок конверсії, котру в світовій політичній думці переважно розглядали як мирну і оборонну, економічну і комплексну. Мирна конверсія розглядалася в найбільш впливових теоріях та концепціях, які безпосередньо або опосередковано впливали на процес формування та реалізацію політики держав з проблеми конверсії як переведення воєнного виробництва у русло використання його продукції для невоєнного застосування. Така конверсія була найбільш популярною в доядерну епоху, коли війна згідно з концепцією К. Клаузевіца розглядалася як продовження політики воєнними методами і засобами. Тому в міжвоєнні періоди здійснювалася переорієнтація на мирне застосування можливостей ВПК з передбаченням швидкої переорієнтації на військове виробництво у випадку визначення загрози війни.
Після Другої світової війни, коли США і СРСР стали ядерними потугами й практично вимушено стали сприймати зброю масового знищення як засіб стримування (від застосування сили), відбувається вимушена орієнтація на так звану оборонну конверсію. Це викликано неймовірною високою витратністю виробництва новітніх засобів ведення війни і перенапруженням державного бюджету. Така ситуація породжує у суспільстві негативне ставлення до воєнного виробництва, що супроводжується вимогами перенаправляти бюджетні засоби, призначені для забезпечення оборони, в цивільні і комерційні сфери національної економіки. Вважалося, що такий підхід стимулюватиме ріст інвестицій та зростання ВВП. Вперше поняття «оборонна конверсія» у політичному розрізі появилося в епоху президентства Д.Ейзенхауера. Воно тлумачилось в рамках концепту міжнародного роззброєння та оптимуму озброєння в рамках так званої розумної достатності, а спричинили його прибічники більших капіталовкладень держави у розвиток науки, яка на той час зосередилася на забезпеченні потреб ВПК. Професор Колумбійського університету С.Мелман розглядає оборонну конверсію як «альтернативне» переведення наукових досліджень, підприємств і засобів з воєнного використання у цивільне.
Але ні Сполучені Штати, ні правонаступниця СРСР - Російська Федерація реальних зрушень на шляху оборонної конверсії досягти не зуміли. Такий вид конверсії досі залишається більше теоретичним надбанням суспільних наук, ніж реальною практикою, втіленою в економічне життя.
Дещо більше успіхів у постбіполярну епоху вдається досягти на шляху так званої економічної і комплексної конверсії. Як відзначають американські фахівці, оборонна конверсія на глобальному рівні потребує створення міжнародної системи, яка уможливлює реальне роззброєння. Фактично вона й будується на такому концепті і частково можна стверджувати про паралельність понять «роззброєння» і «оборонна конверсія». Принаймні тільки за появи такої міжнародної системи, яка уможливить роззброєння, можна буде говорити про оборонну конверсію не як вимушену чи як каральну (так часто бувало при попередніх міжнародних системах), а як обумовлену об'єктивними чинниками міжнародних відносин і світової політики. Тому власне представник американської наукової школи конверсії М.Реннер і пропонує орієнтуватися на економічну чи комплексну конверсію. Відтак, економічна або комплексна конверсія у нинішній міжнародній системі бачиться чи не єдиною можливою формою. Вона передбачає відносне переважання інвестицій у вказані та інші сфери цивільної економіки над капіталовкладеннями в воєнне виробництво. Тим самим ВПК просто з року в рік втрачає відносні переваги у фінансуванні та інвестуванні.
2. На підставі аналізу теоретичних поглядів на проблему конверсії приходимо до висновку щодо відсутності у світовій політичній думці єдиного підходу як до визначення змісту конверсії як наукової категорії, так і до винайдення шляхів її здійснення. Це обумовило необхідність формування та вдосконалення категоріально-понятійного апарату проблеми, що досліджується; розробки концепту і методики дослідження як конверсії, так і сумісних процесів в світовій політиці на прикладі змістових особливостей, міжнародно-політичних обставин здійснення і наслідків конверсії;
Враховуючи відсутність виразної концептуальної домінанти і методики дослідження, авторкою удосконалено методи, шляхи і варіанти теоретичного та концептуального аналізу проблеми конверсії, її категоріально-понятійний апарат. Розробка концепту і методики дослідження конверсії може використовуватись в процесі аналізу сумісних процесів в світовій політиці;
Аналіз конверсії в контексті системної еволюції міжнародних відносин викликав необхідність виокремлення її з кола інших подібних або суміжних процесів, зокрема демілітаризації та роззброєння.
Починаючи з ХХ ст. демілітаризація виступала в якості спонуки конверсії. З огляду на зростаючу впродовж ХХ ст. взаємозалежність держав та їх прагнення до регіональної, континентальної а у перспективі і міжконтинентальної інтеграції, конверсія поступово починає втрачати чіткий і прямий зв’язок з традиційним мілітаризмом і набуває ознак окремішності, тобто незалежності від рівня мілітаризації. Цим викликані прояви різних видів конверсії, а також новітніх спонук її здійснення, до яких, приміром, відносимо вступ нових держав до таких інтеграційних та без пекових формувань, як Європейський Союз чи НАТО.
Запропоновано теоретичний інструментарій аналізу конверсії: на рівні глобальної міжнародної системи; на рівні міжнародних підсистем як групи елементів у межах систем, які відрізняються від спільної системи в тому числі і через певну специфіку конверсійних процесів; на рівні держав.
Проблема конверсії має розглядатися в площині політичних наук як системна категорія в поєднанні всіх її структурних елементів із врахуванням загального контексту світового політичного процесу, особливостей конверсійних процесів у різних країнах світу у взаємозв’язку з іншими проблемами світової політики.
Аргументовано, що конверсія є системним явищем, в якому поєднуються економічні, соціальні, внутрішньо- та зовнішньополітичні, військові та інші аспекти. Системність конверсії випливає із взаємозв’язаності та взаємозумовленості діяльності окремих держав в галузі конверсії та стосунків між ними, міжнародного середовища, стану справ на світовій арені, характеру міжнародних систем. Комплексний характер конверсії зумовлює необхідність її комплексного здійснення з врахуванням всіх її складових. При формуванні державної політики в галузі конверсії необхідно врахування міжнародно-політичної складової цього виду діяльності. Види конверсії безпосередньо залежать не тільки від планів, можливостей і намірів певної держави, а й від загального контексту світового політичного процесу, характеру міжнародних систем в залежності від їх історичного типу розвитку, структурних характеристик, особливостей ієрархії її елементів (міжнародної стратифікації) та системи взаємозв’язків між ними.
Діяльність будь-якої держави у галузі конверсії визначається її життєво важливими інтересами економічного та політичного характеру. Ефективність цієї діяльності залежала від того, наскільки при формуванні та реалізації національної політики враховувались як національні інтереси держави, так і ситуація на світовій арені. Запроваджено широкий підхід до аналізу конверсії, яку не можливо обмежувати лише військово-економічними та соціальними аспектами. Конверсія – це ще й вихід на нову якість в суспільних відносинах як в середині країни, так і в зовнішніх справах та зв’язках.
Дисертанткою пропонується якісно нове розуміння конверсії як важливої складової історії цивілізацій. Конверсія як явище тягнеться в стародавні часи, тому що являє собою об'єктивний процес розвитку суспільства, з яким воно зіштовхується протягом усієї своєї історії. Адже в процесі розвитку міжнародних відносин та еволюції міжнародних систем однією з головних завжди була проблема війни та миру, проблема мілітаризму та конверсії. Явище конверсії якісно еволюціонувало у часі - особливо інтенсивно з другої половини ХХ ст.
Уточнено співвідношення між такими поняттями, як реконверсія та конверсія. Реконверсія передбачала переведення підприємств, для яких військове виробництво було лише тимчасовим відхиленням від цивільного виробництва, що під час війни змушені були постачати збройні сили всім необхідним для ведення бойових дій, на цивільне виробництво. повернення раніше мирної промисловості, лабораторій, інститутів, людських та інших ресурсів, що використовувались у цивільному секторі до війни і були переведені під час війни на воєнний лад, знову в цивільний сектор, з виробництва воєнної на виробництво цивільної продукції після завершення війни. Конверсія ж передбачає перехід від воєнного виробництва на цивільне, тобто є більш широким поняттям. У даному випадку мова йде про економіку в цілому.
Для етапу зародження нової міжнародної системи в повоєнних умовах у новітню історичну епоху завжди характерними тенденціями є паралельність і взаємозумовленість демілітаризації та конверсії при домінуванні першої. У міру розвитку новітніх міжнародних систем з різних причин зростала їхня мілітаризація.
Мілітаризація, яка відбувається на визначених етапах розвитку міжнародної системи, завжди засвідчувала її кризовість, призводячи до системних війн, внаслідок яких і відбувалися заміни міжнародних і внутрішньополітичних систем іншими. Поки що людство не винайшло такої системи, яка була б реально здатна усунути мілітаризм. У ХХ ст. дві війни набули світового характеру, а після їхнього завершення конверсія здійснювалися синхронно в рамках світового співтовариства, не набуваючи планованих результатів з причини появи нових форм і проявів конфліктності.
Передумови здійснення конверсії можна умовно поділити на зовнішні (вплив світової політики, ситуації на міжнародній арені) та внутрішні (стан економіки країн, соціальна напруженість, громадські рухи).
3. На підставі визначення особливостей проведення конверсії в міжнародних системах в залежності від їх історичного типу розвитку, структурних характеристик системи, особливостей ієрархії її елементів (міжнародної стратифікації) та системи взаємозв’язків між ними встановлено, що особливості проведення конверсії в конкретних міжнародних системах перебувають у залежності від їх історичного типу розвитку, структурних характеристик, особливостей ієрархії елементів та системи взаємозв’язків між ними, а також виявлено суперечливий взаємозв'язок між ступенем мілітаризації та масштабами конверсії і її темпами; встановлено діалектичну суперечливість процесу конверсії в межах Версальсько-Вашингтонської та Ялтинсько-Потсдамської міжнародних систем; визначено, що ситуативні особливості розвитку певної держави суттєво впливають на формулювання національних інтересів та зовнішньополітичних цілей держав у сфері конверсії.
4. Кожна з трьох міжнародних систем, які розглядаються в дисертації, накопичила як позитивний так і негативний досвід здійснення конверсії, а їх характеристики впливали на характер, особливості, якість, темпи і обсяги конверсійних процесів, які:
• у випадку Версальсько-Вашингтонської системи гальмувалися вже самими недоліками відповідного мирного договору 1919 р., ілюзорністю значної частини його статей та середньовічним каральним ухилом стосовно Німеччини як держави, що своїми діями найбільше спричинилася до розв'язування світового воєнного конфлікту;
• в Ялтинсько-Потсдамські піввіку міжнародних відносин - біполярним протистоянням політико-системного ґатунку, яке змушувало практично одразу по війні недавніх союзників, провівши конверсію, мобілізувати весь потенціал фінансово-економічних і людських ресурсів для нового витка гонки озброєнь, цього разу ядерної, з методів стримування опонентів від спокуси розширити поле свого політичного та ідеологічного домінування;
• в постбіполярну епоху, якій притаманне поєднання однополюсності з поверненням глобальної і регіональної конфліктності в русло цивілізаційного протистояння, паралельним прагненням США як економічно і мілітарно домінуючої у світі сили відігравати панівну роль у світовій політиці як системі розробки і прийняття рішень з розростанням протидії такій стратегії не тільки серед держав, внутрішньо «чужих» євро-американській цивілізації, але й власне в самій євроатлантичній співдружності націй, а також поступовою кристалізацією нових полюсів сили, кожен з яких певною мірою зацікавлений у заміні одновимірного глобалізму під контролем Вашингтона так званою багатополюсністю.
Така тенденція, як свідчить досвід попередніх міжнародних систем, є вкрай небезпечною, оскільки здатна реанімувати епоху воєн як способу реалізації певних національних і групових інтересів.
Існує потреба в спеціалізованому поглибленому аналізі і проясненні суті нинішньої системи міжнародних відносин з метою недопущення процесу відновлення недоліків, притаманних двом попереднім системам. Базовим гальмом на шляху гуманізації міжнародної системи виступають сьогодні нерівномірність соціально-економічного стану в державах і регіонах, які належать до різних цивілізаційних полюсів, а також радикальним розходженням у ставленні відповідних націй-держав до характеру внутрішньополітичного розвитку. Багатополюсна кристалізація міжнародних відносин на за засадах цивілізаційного зламу може призвести до нового витка гонки озброєнь, котра загрожуватиме апокаліптичними наслідками.
З самоліквідацією СРСР, світ перестає бути гетерогенним в ідеологічному плані, відбувається переорієнтація цінностей народів, які населяли колишній СРСР. Зовнішньополітичні зміни, які відбулися в країнах СНД та країнах Східної Європи, зумовили необхідність вимушеного проведення конверсії.
Після краху Ялтинсько-Потсдамської міжнародної системи, на етапі формування нової системи, проявляється асиметричність в цілях здійснення конверсії. В провідних країнах Заходу, передусім у США, конверсія мала на меті скорочення надмірних витрат на оборону, застарілої зброї, людських ресурсів тощо, при одночасній модернізації власного ВПК. В країнах СНД та колишнього “соціалістичного табору” ці процеси були передусім пов’язані з кризовим становищем в економіці та необхідністю демократизації та демілітаризації суспільного життя.
Внаслідок здійснених провідними країнами, насамперед СРСР (Росією) і США, заходів зі скорочення гонки озброєнь і знищення найбільш смертоносних видів зброї масового знищення у 90-ті рр. ХХ ст. домінуючою стала тенденція до скорочення частки витрат на оборону у ВНП провідних країн світу. Однак з 2001 р., у зв'язку з кампанією боротьбі з міжнародним тероризмом, програмою створення національної протиракетної оборони США і значним збільшенням військових витрат у США і деяких інших країнах позитивна тенденція до скорочення частки оборонних витрат у ВНП змінилася на протилежну, що загрожує новою хвилею гонки озброєнь і зростанням загрози збройних конфліктів.
5. Системний аналіз хвиль конверсії в межах Версальсько-Вашингтонської, Ялтинсько-Потсдамської та сучасної міжнародних систем надає змогу виявити циклічні закономірності з врахуванням характеру національних політичних систем:
Хвилі конверсії та мілітаризації тісно пов’язані з хвилями демократизації та зворотними хвилями. Циклічно-хвильова динаміка конверсії співпадає з хвилями демократизації. Перша хвиля конверсії відбувається під час першої демократичної хвилі і умовно може бути позначена 1919-1922 рр., тобто завершенням Першої світової війни та становленням Версальсько-Вашингтонської системи. Друга хвиля конверсії 1945-1949 рр. відбувається в межах другої демократичної хвилі та обумовлена завершенням Другої світової війни та становленням Ялтинсько-Потсдамської системи. Третя хвиля конверсії починається з 1987 р. і співпадає з третьою хвилею демократизації.
Авторкою виявлена взаємозалежність між великими циклами кон’єктури М.Кондратьєва які складаються з підвищувальних та понижувальних хвиль, та хвилями конверсії, які відбуваються на межі цих хвиль.
Виявлення циклічності цих процесів з врахуванням їх хвилеподібної динаміки по лінії центр – напівпериферія – периферія дозволяє структурувати глобальну, регіональну та національну специфіку здійснення конверсії, визначити ситуативний та стійкий вплив національних інтересів і зовнішньополітичних цілей держав на хвилі конверсії.
6. Авторкою запроваджено класифікацію конверсії:
- за просторовими характеристиками: на глобальну, регіональну і таку, що здійснюється в рамках однієї окремої держави;
- за часовими характеристиками: на швидку (різке скорочення армій та згортання військово-економічної, науково-технічної та іншої діяльності) та повільнішу; тимчасову (конверсія після війни) або постійну (конверсія застарілих видів зброї та модернізація зброї);
- за динамікою: на поетапну – тобто динамічну та розтягнуту – тобто в’ялу;
- за масштабами: на вичерпну – охоплює ВПК повністю, часткову – охоплює ті чи інші елементи ВПК та символічну – демонстраційну;
- за методами та засобами: на добровільну та примусову. Саме така конверсія відбувалась в переможених країнах після двох світових воєн. Конверсія може бути вимушеною – відбувається внаслідок міжнародної ситуації – наприклад, після завершення холодної війни в США, СРСР, країнах ОВД та НАТО, чи внутрішньополітичної ситуації, приміром, конверсія в період “хрущовської відлиги” в СРСР, чи після воєн США в Кореї та у В’єтнамі, конверсія в колишніх республіках СРСР в другій половині 90-х років ХХ ст.;
- вона може бути синхронною – в рамках світового співтовариства.
Визначено, що мотиви конверсії можуть бути економічні, політичні та військові, а спрямованість - внутрішня і зовнішня (торгівля зброєю, конверсійні виставки-продажі та ін.);
За своїм глибинним характером конверсія у міжнародних системах ХХ - початку ХХІ ст. здійснювалася в рамках примусу (неорганічна конверсія) або об'єктивної зумовленості внутрішньою і міжнародною обстановкою (органічна конверсія).
Органічні конверсії відзначаються самостійною ініціативністю виходу з кризи, безперервністю реформаторського процесу (що не виключає певних зворотних відступів) та його здійсненням як «знизу», так і «згори» за допомогою держави. Такий характер конверсії притаманний, зокрема, державам Західної Європи та Північної Америки.
Неорганічні конверсії також починаються під впливом комплексу чинників, але вже іншого ґатунку. Це можуть бути економічні причини або примус внаслідок поразки в війні (Німеччина, союзники Німеччини, сучасний Ірак і т.п.).
Версальсько-Вашингтонській міжнародній системі притаманна як органічна так і неорганічна (примусова) конверсія. З огляду на те, що вона здійснювалася після великої війни відповідно до принципів, критеріїв, засад і вимог значної кількості спеціальних міжнародних договорів, цей варіант конверсії був водночас синхронним. Однак з урахуванням відсутності єдиного концептуального забезпечення цих договорів і випадків порушення сторонами-учасницями таких договорів окремих їх положень можемо говорити про розмаїте розуміння і реалізацію конверсії, що часто завершувалася вже на етапі вимушеної демілітаризації, практично не розпочавшись. Каральний (репараційний) ухил Версальської системи, закладений у відповідному договорі щодо Німеччини, позбавив її можливості не тільки належним чином фінансувати конверсійні проекти, але й спричинив поступове масове почуття помсти за національну образу, що стала фундаментом власне для відторгнення демілітаризації і конверсії.
Ялтинсько-Потсдамська система будувалася на принципово іншій основі, оскільки з боку міжнародного співтовариства передбачала не покарання, а демократизацію і включення в єдину європейську родину Німеччини як держави, що розв'язала війну. З іншого боку, ця система гальмувала конверсію завдяки американо-радянській боротьбі за розширення сфер політико-ідеологічного впливу і домінування. Кожна із сторін, що протистояли, готувалася дати відсіч опонентові в будь-якій частині світу, якщо виявляла там загрозу одній із двох відомих міжнародно-політичних системах - капіталістичній і соціалістичній (точніше: радянській).
На підставі порівняльного аналізу досвіду здійснення конверсії авторка виокремлює наступні її типи:
- первинна (початкова) охоплює період до ХХ ст. – не відбувалась в межах всієї міжнародної системи;
- вторинна, відбувається в межах усієї міжнародної системи більш-менш синхронно (ХХ початок ХХІ ст.).
В ході дослідження вдалося також виявити кілька базових моделей конверсії, що могли і мали бути враховані українською владою при розробці і прийнятті рішень на тему конверсії залишкового (пострадянського) ВПК, котрий перейшов у власність і розпорядження незалежної Української держави:
Перша модель (США, Канада, країни Західної Європи) характеризується поступовістю, синхронністю визрівання процесу перетворень з врахуваннях складових конверсії (економічні, соціальні, військові, екологічні, психологічні, конверсія умів). Оптимальними темпами конверсії військового виробництва найчастіше вважається зниження обсягів державних військових замовлень на 5-7% у рік, вона характеризується синхронністю процесу перетворень усіх сфер суспільного життя. При згортанні військово-економічної діяльності і здійсненні конверсійних заходів наявність прагнення до перенацілення виробничих і науково-технічних ресурсів таким чином, щоб, з одного боку, національна безпека посилювалася за рахунок використання більш ефективних засобів задоволення військових потреб, незважаючи на скорочення оборонних бюджетів, а з іншого боку, зміцнювалася цивільна економіка.
Друга модель (Китай, Ізраїль) більше наближена до європейського стандарту. Вона має такі визначальні риси, як використання досвіду інших країн, опанування прогресивних іноземних «зразків» на національному ґрунті, впровадження західних технологій, техніки, нових економічних відносин.
Третя модель - „обвальна конверсія” (Російська Федерація), орієнтована на якнайшвидше вивільнення значних ресурсів, на одержання від неї максимальної економічної вигоди в найкоротший термін. Реформування оборонного комплексу і конверсія відбуваються без чіткої концепції, без наявності належної законодавчої бази, без науково обґрунтованих оцінок поточних і перспективних потреб на оборону країни, без врахування закономірностей її військово-економічного розвитку. Конверсія починається без чіткої наукової і методичної концепції, без завчасної всебічної підготовки, без офіційно прийнятої довгострокової програми конверсії. Конверсійні процеси здійснюються без тісного ув'язування з проблемою національної і військово-економічної безпеки, в умовах відсутності чітко сформульованої військової доктрини, без попереднього рішення принципового питання про те, яким повинний бути військовий сектор господарства. Не завжди узгоджуються розміри, темпи скорочення військових замовлень і проведення конверсії. Для конверсійних заходів характерні недостатня продуманість і ефективність застосовуваних методів, форм і темпів скорочення оборонного комплексу, відсутність конкретних механізмів здійснення конверсії в організаційному, економічному і правовому аспектах .
З моделями конверсії взаємопов'язані механізми її здійснення, які залежать від обраних способів її проведення, серед яких слід виокремити зовнішньополітичні. Цілком зрозуміло, що проведення конверсії неможливе без детальної розробки таких її аспектів, як зовнішньополітичні та військово-політичні; економічні (включаючи організаційно-управлінський); організаційні; технологічні; соціальні; екологічні; демографічні; психологічні; правові. Вони є взаємопов’язаними.
Конверсія є однією з ключових глобальних проблем, від вирішення якої залежить доля людства. Глобальність конверсії полягає в тому, що у її здійсненні або у рухах за її здійснення прямо чи опосередковано задіяні всі держави світу, міжнародні організації, суспільні рухи чи окремі особи.
У наш час конверсія гальмується переважно нездатністю існуючих на планеті цивілізацій знайти компромісні варіанти розв'язання взаємовідносин, гостротою політичної ситуації в окремих регіонах і державах планети, а також великодержавними претензіями ключових акторів міжнародних відносин, які прагнуть нав’язувати певні схеми національного, регіонального і глобального розвитку.
Конверсія невідворотно буде стикатись не тільки з соціально-економічними та технічними складнощами, але й з політичним опором. Для того, щоб перевести конверсію у практичну площину, необхідно її міжнародно-політичне обґрунтування та відповідні політичні рішення.
Безумовним висновком у цьому сенсі вважаємо доцільність мобілізації, консолідації і поєднання зусиль міжнародного співтовариства націй, незалежно від внутрішніх політико-ідеологічних пріоритетів, спрямованих на розробку радикально нового Статуту ООН, в якому б знайшли відображення напрацювання кращих умів всіх часів і епох з проблеми конверсії.
7. Держава й в умовах глобалізації є вирішальним чинником здійснення конверсії у двох її головних якостях: завжди як індивідуальний носій своїх національних інтересів і як частина міжнародної структури, що реалізує колективні інтереси та цілі. Причому на початку ХХІ ст. міжнародний контекст впливу на конверсію та вибори її типу стає більш значимим з огляду на розширення існуючих і створення нових інтеграційних формувань і організацій колективної безпеки.
Ефективність цієї діяльності залежить як від того, наскільки враховані саме національні інтереси, від характеру правлячого режиму, сповідуваної ним зовнішньополітичної доктрини, так і від ситуації на світовій арені, яка далі оцінюється в межах таких інтересів, де загальне має відносно вище, але далі певним чином опосередковане значення. Річ у тім, що навіть за умов глобалізації та притаманної їй зростаючої відкритості міжнародно-політичних відносин кожна держава вирішує питання переходу до конверсії у залежності від особливостей ідеології, яку сповідують політичні сили, котрі перебувають при владі в тій чи іншій державі, а також від намірів і планів на міжнародній арені. Відсутність традиційних зовнішніх загроз для державної цілісності і недоторканості кордонів далеко не завжди веде до механічного прийняття рішень про конверсію воєнної промисловості. Адже та чи інша держава сама може планувати нарощення її можливостей і потенціалу, якщо в основі її внутрішньої політики лежить доктрина тотального контролю за суспільством, а зовнішньої – та чи інша форма політичного домінування в регіоні чи на глобальних просторах.
Щоб стати оптимальною, конверсія має набути форми планомірної державної діяльності, здійснюватись як чітко спланована довготермінова політика переходу від військового до цивільного господарства, демократичної структурної перебудови економіки, центральне місце в реалізації якої має покладатись на державу.
Зважаючи на центральну роль держави в плануванні та здійсненні конверсії, доцільною виглядає триступінчаста конверсія, що передбачає її планування та здійснення на рівнях: міжнародному, національному та локальному (на рівні регіонів та окремих підприємств для розробки її детальних планів).
Масштабні процеси скорочення та конверсії ВПК країн світу наприкінці ХХ ст. виявились недовготривалими, оскільки внаслідок розпаду біполярної структури світу виник цілий ряд якісно нових загроз загальному миру та безпеці. Серед них слід назвати міжнародний тероризм, піднесення національних та сепаратистських рухів і як результат - виникнення нових війн. Всі ці загрози поставили нові завдання і цілі в здійсненні процесу конверсії. Саме тлумачення терміну конверсії в другій половині ХХ ст. значно розширюється, виходить далеко за межі мислення та діяльності військових, набуває багато нових звучань та зв’язків зі сферою міжнародних відносин.
Практика здійснення конверсії в різних системах міжнародних відносин, міжнародно-політичних умовах, в країнах з різними політичними системами досить чітко продемонструвала, що не існує єдиної стратегії чи загальної моделі конверсії. Після розпаду Ялтинсько-Потсдамської міжнародної системи у головних акторів міжнародних відносин намітилася очевидна асиметрія в цілях проведення конверсії. Це передусім було пов’язано з тим, що СРСР, як один з фундаментів повоєнного устрою світу, перестав існувати, і на пострадянському просторі розпочалась вимушена конверсія, спрямована передусім на вихід країн СНД з економічної кризи. В той же час США здійснювали конверсію з основною ціллю - модернізувати ВПК.
8.В умовах формування нової системи міжнародних відносин, модель конверсії в Україні необхідно будувати з урахуванням міжнародно-політичних реалій, в яких опинилась Україна на початку ХХІ ст. Це, передусім, зумовлює необхідність створення такої моделі, яка б забезпечила виживання ВПК на довгострокову перспективу. Це означає - ВПК України має бути конкурентноспроможним завдяки використанню новітніх технологій, передусім в диверсифікованій продукції. При цьому зберігається перспектива налагодження кооперативних відносин з Росією на ниві конверсії, передумовою чого є демократична внутрішня і зовнішня політика партнерів, насамперед більш потужної Росії.
Актуальним є питання, наскільки західні та інші моделі конверсії можуть бути адаптовані в умовах України. Можна передбачити, що для України цікавими будуть лише ті моделі, які допоможуть модернізувати економічні, технологічні та соціальні ресурси країни при значному скороченні збройних сил та військового виробництва. Моделі, які допоможуть здобути Україні значний позитивний досвід в зовнішньополітичній та зовнішньоекономічній діяльності в сфері конверсії.
Досвід західних моделей показує, що для ефективної роботи української моделі конверсії необхідні наступні умови: конверсія має здійснюватись з урахуванням зовнішньополітичної стратегії України; активізація зовнішньоекономічної політики в цій сфері; наявність в Україні розвинутої законодавчої бази; конверсія має завчасно плануватись на трьох основних рівнях: державному, регіональному та місцевому. На рівні держави має бути сформульована загальна стратегія конверсії, на рівні регіонів - визначені пріоритети конверсії з урахуванням особливостей регіону. На місцевому рівні (тобто на рівні окремого підприємства, воєнної бази тощо) модель повинна бути конкретизована для кожного окремого об’єкту; розробка цілої низки спеціальних соціальних заходів.
В умовах формування нової системи міжнародних відносин Україна має зайняти гідне місце країни, яка буде активним та впливовим учасником цієї системи. Досягти цього можна в першу чергу завдяки модернізації ВПК в умовах його скорочення та реформування. Здійснення конверсії є невід’ємною складовою успішного здійснення запланованих реформ.
Серед пріоритетів України стратегічного характеру є поступове приєднання до загальносвітового і європейського процесів, спрямованих на інтернаціоналізацію вирішення глобальних проблем, у тому числі й проблеми конверсії.
Інтеграційна стратегія держави після президентських виборів 2004 р. дає надії на гнучке поєднання євроінтеграційної політики з інтегруванням на пострадянському просторі. Другий з окреслених напрямів інтеграції дозволяє стверджувати про шанси на традиційну конверсію через поєднання ще частково збережених потенціалів колись спільного ВПК Радянського Союзу. Євроінтегрування України спроможне створити фундамент для економічної і комплексної конверсії. На даному етапі, який можна визначити як підхід до інтеграції, конверсія в нашій країні фактично може бути віднесена до категорії теоретичних понять і планів.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Абаренков В.П., Красулин Б.П. Разоружение: Справочник М.: Международные отношения, 1988.- 336 с.
2. Акт проголошення незалежності України // Голос України. -1991. - 27 серпня.
3. Актуальные вопросы создания финансово-промышленных групп на базе предприятий оборонного комплекса России и Украины: Докладная записка/ Академия наук Украины. Институт экономики и промышленности. - Донецк, 1994. -6 с.
4. Александров Н. Авиационная промышленность после войны http:// engine. aviaport. ru/issues/ 17/page20.html.
5. Алексеев Ю. Ветер с ЮМЗ. Конверсия ВПК во взаимосвязи с лицензионной техникой // Зеркало недели № 10 (385) 16 - 22 марта 2002 года.
6. Алексеев Ю. Мировая торговля оружием и Россия // Мировая экономика и международные отношения. - 1994. - №4. - С. 16-30.
7. Алексеев Ю. Разоружение и развитие // Мировая экономика и международные отношения. - 1986.- № 9.- С. 15-28.
8. Альтернативные пути к цивилизации: Кол. Монография / под редакцией Н.Н. Крадина, А.В Коротаева и др. – М.: Логос, 2000.- 368 с.
9. Андреев, Ю.В. Проводить конверсию, а не разоружать ВПК // Россия и соврем. мир. - М., 1995. - N 3. - С. 28-35.
10. Антивоенное движение в Северной Америке и Западной Европе: тенденции, проблемы, перспективы. - М.: Наука, 1986.- 198 c.
11. Арбатов А. Г. Сколько обороны достаточно // Международная жизнь. - 1989.- № 3.- С. 83.-91
12. Арбатов А.Г. Военно-стратегический паритет и политика США.-М.: Наука, 1984. - 290 с.
13. Арбатов А.Г. Глубокое сокращение стратегических вооружений // Международная экономика и международные отношения.- 1988.-№ 5.- С. 11-17
14. Арон Р. Мир і війна між націями: Пер. з фр. – К.: МП «Юніверс», 2000.- 688 с.
15. Ассоциация «Конверсия и женщины».Информация о деятельности ассоциации в период после Пекина (с сентября 1995 г. по 1997 г.). О нас и о нашем деле. http://www.womnet.ru/aboutus/ch2.htm
16. Астахов А.А. Финансовый механизм конверсии оборонной промышленности России. - М.: Междунар. центр фин.-экон. развития, 2001. - 2-е изд., перераб. и доп. - 135 с.
17. Атаманчук Г.В. Государственное управление (организационно-функциональные вопросы): Учебное пособие. - М.: ОАО «НПО «Экономика», 2000. - 302 с
18. Бадрак В. Антологія обвинувачень або кому заважає збройовий бізнес України // Міжнародна безпека. - 2000. - №1. - С. 25-28.
19. Бадрак В. Банки оборонку в обиду не дадут. Потому что у них есть свой немалый интерес // 2000. - 2001. - 14 декабря.
20. Бадрак В. Малев В. Украина впервые покажет элементы высокоточного оружия // Зеркало недели. - 1999. - 30 сентября.
21. Бадрак В. Визитная карточка Украины // Зеркало недели. - 1998. – 5 декабря.
22. Бадрак В. Год 2000. Испытание на прочность // Зеркало недели. - 2000.- 24 июня.
23. Бадрак В. Государственный контроль чувствительного экспорта на Украине // Экспорт вооружений. - 2001. - №3. - С. 25-30.
24. Бадрак В. Державний контроль чутливого експорту крізь призму звинувачень // Національна безпека і оборона. - 2001. - №6. - С. 10-14.
25. Бадрак В. Эра интеллектуального оружия // Зеркало недели. - 2000. - 24 марта.
26. Бадрак В. Леонид Рожен: Украину просто вытесняют с рынка вооружений // Зеркало недели. - 2001. - 22 сентября.
27. Бадрак В. Минобороны хочет торговать оружием. Президент против // Зеркало недели. - 2000. - 23 сентября.
28. Бадрак В. Оружейный бизнес сдал главный экзамен // Зеркало недели.-2001. -20января.
29. Бадрак В. Ре