ПЕРЕЖИВАННЯ САМОТНОСТІ ОСОБИСТІСТЮ В ПОДРУЖНЬОМУ ЖИТТІ : ПЕРЕЖИВАНИЯ ОДИНОЧЕСТВА ЛИЧНОСТЬЮ В СУПРУЖЕСКОЙ ЖИЗНИ

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ПСИХОЛОГІЇ ІМЕНІ Г.С. КОСТЮКА

На правах рукопису

Грановська Олена Яківна
УДК 159.922.2(043.3)
ПЕРЕЖИВАННЯ САМОТНОСТІ ОСОБИСТІСТЮ
В ПОДРУЖНЬОМУ ЖИТТІ

19.00.01 – загальна психологія, історія психології

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
психологічних наук

Науковий керівник:
Чепелєва Наталія Василівна
дійсний член НАПН України,
доктор психологічних наук,
професор

Київ – 2012

ЗМІСТ
ВСТУП 3 - 11
Розділ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ПЕРЕЖИВАННЯ САМОТНОСТІ В ПСИХОЛОГІЧНІЙ НАУЦІ 12- 66
1.1. Переживання самотності у вимірі гуманітарного знання 12- 24

1.2. Переживання самотності як соціально-психологічна проблема 24- 47

1.3. Психологічна природа прояву переживання самотності у подружньому житті 47- 64
Розділ 2. СПЕЦИФІКА ПРОЯВІВ ПЕРЕЖИВАННЯ САМОТНОСТІ У ПОДРУЖНЬОМУ ЖИТТІ 65- 113

2.1. Психологічні принципи організації експериментального дослідження 65- 73

2.2. Психологічні особливості прояву переживання особитісної самотності у подружжя 73-83

2.3. Психологічні особливості прояву переживання усвідомленої та неусвідомленої самотності у подружжя 83-112
Розділ 3. ПЕРЕЖИВАННЯ САМОТНОСТІ ЯК ПСИХІЧНИЙ ФЕНОМЕН ТА РЕСУРС РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ У СІМЕЙНОМУ ЖИТТІ 113-172
3.1. Дослідження ефективності психологічної допомоги через створення умов для оптимізації позитивного потенціалу самотності 113-118
3.2. Специфіка прояву захисних механізмів у подружжя, як чиннику переживання самотності подружжям 118-133
3.3. Експериментальне вивчення прояву захисних механізмів у подружжя. Профілактика та корекція подружньої самотності 133-173

ВИСНОВКИ 174-183
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 184-204
ДОДАТКИ 205-221

ВСТУП
Складність сучасного суспільства, що постулює інформацію як найсуттєвіший капітал, полягає в тому, що поряд із цим екзистенційна самотність висувається серед важливих проблем спільноти, виступає причиною серйозних криз особистості. У попередніх культурах індивід залучався до системи соціальних зв’язків, що з одного боку заважало проявам індивідуальності особистості, однак, з іншого дозволяло відчувати власну приналежність до групи, позбавляло відчуження та ізоляції. Проте розвиток цивілізації надає людині свободу пересування й водночас, руйнує зв’язки у системі «людина-суспільство». Це призводить до оформлення нової культури відносин й власне відчуження: трансформація родини і шлюбних взаємин, аномія, загальна індиферентність й байдужість, тяжіння політичних режимів до тотальних форм контролю над усіма сферами соціального життя й індивідуальної активності.
Окрім цього варто відзначити, що поширення негативних проявів самотності призводить до втрати ідентичності людини, розмивання її ціннісної мотивації, перешкоджає особистісному й культурному розвитку. Психологічний аспект вивчення проблеми переживання самотності припускає методологічну цілісність, оскільки дослідник звертається до різнорідного наукового досвіду (філософія, соціологія, психологія, історія, мистецтвознавство). Розгляд переживання самотності в такому напрямку виявляється перспективним у дослідженнях психологічної природи людини. Однак навіть дотепер ані сам феномен самотності, ні спосіб такого буття в соціокультурному вимірі недостатньо досліджені.
Концептуальні положення вивчення самотності складаються на початку XX століття, хоча й в античній філософії здійснювалися спроби щодо висвітлення природи даного феномена. Платон і Аристотель вважали самотність негативним явищем й пропонували способи її подолання в насолоді благом товариськості й любові. У роботах мислителів Нового часу (Б. Паскаля, Г. Торо, Ф. Ніцше) здійснюється розгляд суперечливої сутності самотності й виділення її творчого аспекту.
Велика увага проблемі переживання самотності приділяється у філософії екзистенціалізму. Її прихильники М. Бердяєв, М. Бубер, А. Камю, Ж.-П. Сартр вважають, що переживання самотності є невід'ємним елементом існування людини. Представники феноменологічної думки П. Бергер, Е. Ґуссерль, Т. Лукман, У. Садлер і А. Шюц звертають увагу на виявлення змістовної сторони самотності, розглядаючи її як переживання.
Самотність як психологічний феномен постає у працях Дж. Зілберга, Г. Саллівана, В. Франкла, 3. Фройда, Е. Фромма, Ф. Фромм-Рейхман. Вчені розкривають питання переживання самотності як внутрішнього специфічного почуття й відчуття певної втрати внутрішнього світу особистістю, питання тривалості протікання самотності й причини її виникнення. У твердженні, що людині властива потреба у спілкуванні, вони наголошують на переживанні самотності, як на патології, що веде до деградації особистості.
В сучасній науці досить докладно розроблена проблема причин даного явища. Так, Е. Фромм обґрунтовує ідею про те, що незадоволеність вищих потреб (потреба в повазі, у визнанні й у самореалізації) є причиною переживання самотності. Інші дослідники вбачають причину самотності в прискоренні темпів життя, у наявності умов, коли людина залишається насамоті в юрбі (Д. Рісмен, Е. Тоффлер); у втраті цінностей і сенсу життя (В. Франкл). Нерідко причиною переживання самотності називається трансформація спілкування в сучасному світі. Воно усе більше стає діловим, утилітарно-функціональним і втрачає теплоту, щирість між людьми. Зміни соціального, економічного, політичного, духовного життя соціуму вносять корективи в життя кожної людини, зокрема, й спільноти, в цілому. Змінюється рівень життя, вік людини, характер діяльності, соціальне оточення, культурне середовище – все це може сприяти виникненню самотності.
В нашій країні проблема переживання самотності стає предметом наукового дослідження порівняно щодавно. Лише на початку 80-х років минулого століття виникають перші спроби аналізувати проблему самотності, але, головним чином, у будь-якому емпіричному контексті – у зв'язку з опануванням космічного простору, НТР, екстремальними умовами діяльності. В роботах І. Волкова, В. Лебедєва, Л. Грімака, Ю. Швалба вперше постають зазначені питання. У більшості випадків вони трактують самотність як стан, що загрожує здоров'ю людини, призводить до різних психозів і депресій і пов'язаний зі змушеною ізоляцією людини.
Досліджуючи проблеми самосвідомості й спілкування людей, О. Леонтьєв, М. Покровський, М. Каган розглядають самотність як складний феномен, виділяючи його об'єктивні й суб'єктивні сторони. Об'єктивна сторона самотності – це реальні суспільні відносини, що приймають у певних умовах деформований характер. Суб'єктивна – проявляється у психологічному стані особистості, що усвідомлює в соціальних зв'язках ворожий початок. Історико-культурні й ментальні характеристики самотності знаходять своє відбиття в працях Т. Акіндінової, В. Діанової, Д. Дорофеєва, І. Євлампієва, О. Журавльова, С. Іконникової, Є. Соколова, Ю. Солоніна, М. Уварова, О. Юровської.
Варто підкреслити, що у 90-х роках XX століття інтерес до проблеми переживання самотності у вітчизняній науці значно зростає: у цей час
з'являються роботи, присвячені даній проблемі. Автори вивчають феномен самотності з філософських, моральних, психологічних і інших позицій.
Однак, явище переживання самотності саме у подружньому житті переважно розглядалося у філософській та соціологічній традиції, проте саме психологічні механізми та основи висвітлювалися недостатньо.
Очевидна актуальність цих проблем, їхня соціальна значущість і зумовили вибір теми даного дослідження «Переживання самотності особистістю в подружньому житті».
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалось відповідно до науково-дослідної теми лабораторії когнітивної психології Інституту психології імені Г.С. Костюка НАПН України «Розуміння та інтерпретація життєвого досвіду як чинник розвитку особистості» (номер державної реєстрації 0108U000310). Тему дисертаційної роботи затверджено Вченою радою Інституту психології імені Г.С. Костюка НАПН України (протокол № 9 від 21 жовтня 2010 року) та узгоджена з бюро Ради з координації наукових досліджень в галузі педагогіки та психології в Україні (протокол №1 від 19 січня 2012 року).
Об’єкт дослідження – психологічні чинники переживання самотності у подружньому житті.
Предмет дослідження – переживання самотності у вимірі ціннісного ставлення особистості до себе, партнера, родини.
Мета дослідження – визначити психологічні детермінанти, механізми та специфіку переживання явища самотності у подружньому житті, що розкриває його психологічну природу й зміст як важливого, суперечливого психологічного стану людини й соціального явища.
Гіпотези дослідження:
1) переживання самотності подружжям – складне психологічне явище, зумовлене ззовні й ґрунтується на екзистенційній самотності, постає у неможливості створення якісно нових у власній свідомості стосунків, переживань та поведінці, є наслідком фрустрованої потреби у соціальній взаємодії, близьких довірливих відносинах;
2) досвід особистісного саморозвитку як процес самоздійснення особистості є вагомим чинником подолання самотності у подружньому житті, що здійснюється за умов поширення зв’язків із оточуючим світом, суспільством, іншими людьми, через реалізацію ціннісно-смислових відносин у творчій діяльності, спілкуванні, етичних переживаннях, ціннісному відношенню до сім’ї, сімейних цінностей, партнера.
Відповідно висуваються такі завдання:
1) визначити специфіку проблеми переживання самотності у гуманітарній парадигмі, систематизувати теоретико-методологічні концепції самотності;
2) розкрити поняття й сутність явища переживання самотності, її позитивні й негативні сторони; здійснити психологічний аналіз проблеми переживання самотності у подружньому житті;
3) виявити психологічні типи переживання подружньої самотності, що дозволяє визначити найсуттєвіші її причини та стратегіальні напрямки щодо психологічної допомоги подружжю;
4) дослідити динаміку корекції переживання самотності у подружжя за умови застосування психотехнологій, спрямованих на розвиток ціннісного ставлення до партнера, сім’ї, формування психологічної близькості подружньої пари;
5) розкрити специфіку психологічних проявів переживання самотності як підґрунтя переживань ізольованості й особистісної самотності подружжя;
6) розробити профілактичні та психокорекційні заходи щодо запобігання негативних наслідків самотності у подружньому житті.
Методологічною основою дослідження є принципи вітчизняної психології про опосередкування внутрішніх умов зовнішніми умовами розвитку особистості (О. Леонтьєв), про опосередкування зовнішніх впливів на особистість внутрішніми умовами (С. Рубінштейн), про особистість як суб’єкт життєдіяльності (К. Абульханова-Славська), принцип системності у розгляді особистості в контексті життєдіяльності не ізольовано, а у системі соціальних взаємозв’язків, до яких вона залучена (Б. Ананьєв), про роль нужди як висхідної базальної енергетичної інтеграції в процесі формування особистості (С. Максименко), теоретико-методологічні положення концепції ідентичності особистості (Е. Еріксон), концептуальні положення самотності особистості (Ю. Швалб), уявлення про особистість як систему життєвих ділем (Е. Фромм).
Теоретичною базою дослідження є вітчизняні та зарубіжні філософські теорії й психологічні концепції, що висвітлюють проблему самотності. Суттєве значення для дослідження у концептуальному плані мають філософські концепції, що розкривають питання, пов’язані із переживанням самотності особистістю (М. Бердяєв, А. Камю, Ж.-П. Сартр, В. Соловйов, М. Ґайдеґґер, К. Ясперс); теоретичні положення вчених, котрі вважають самотність деструктивним соціально-психологічним явищем (Т. Джонсон, У. Садлер), ідеї гуманістичної психології (Г. Балл, А. Маслоу, Ґ. Олпорт, К. Роджерс, В. Франкл); методологічні положення вітчизняних та російських дослідників про самотність як складний, різноманітний феномен (К. Абульханова-Славська, Н. Хамітов, А. Хараш, Ю. Швалб).
Емпіричне дослідження здійснювалося завдяки використанню комплексу методів: теоретичного пізнання: аналіз наукової й спеціалізованої психологічної літератури, сходження від абстрактного до конкретного, синтез, моделювання, класифікація, типологізація; методи емпіричного дослідження: вимірювання, експеримент, порівняння; психодіагностичні методи: тестування, опитування, анкетування, проективні методики; методи математичної статистики: кореляційний, кластерний, факторний аналіз, контент-аналіз; пакети прикладних програм статистичної обробки даних: STATISTICA 6.0, SPSS 13.
Емпіричну базу дослідження склали матеріали прикладних психологічних досліджень, проведених у період 2008-2011 р.р. У пілотажному дослідженні брали участь 104 сімейні пари, серед них подружжя, котрі мають досвід сімейного життя від одного до п’яти років. В емпіричному дослідженні взяли участь 16 осіб, які увійшли до контрольної, та 16 осіб, котрі склали експериментальну, групи.
Наукова новизна дослідження полягає у тому, що:
- систематизовано теоретичні уявлення про особистісну самотність й подружню самотність, виокремлено як окремий самостійний тип, подружню самотність, котра як складне психологічне явище включає сукупність причин, форм, видів, типів переживання особистісної самотності;
- розроблено класифікацію подружньої самотності, що включає такі види: усвідомлена й неусвідомлена особистісна самотність, типи: дисоційовані, етичні (етично-самоактуалізовані); дисоційовані, креативні (креативно-спонтанні); дистанційовані, благополучні (благополучно-залежні); дифузні, сенситивні (сенситивно-благополучні). Підставами типології є такі критерії: особливості сприйняття самотності (усвідомлене, неусвідомлене, позитивне, негативне), типи самотності (дистанційований, дифузний, дисоційований), психологічна близькість подружжя (симбіотичний зв’язок, дистанціювання), емпатія, ставлення до психологічного клімату в родині (благополучний-неблагополучний), ставлення до шлюбу (задоволеність-незадоволеність за критеріями: цінності, тіло, соціум), самоактуалізованість подружньої пари;
- на підґрунті розробленої типології подружньої самотності розроблено програму психологічного супроводу, спрямовану на профілактику, корекцію подружньої самотності, яка включає програму тренінгу для подружжя: «Подолання подружньої самотності через встановлення психологічної близькості», а також програму надання психологічної допомоги родині задля подолання подружньої самотності.
Теоретичне значення дослідження полягає в уточненні теоретичних уявлень про переживання подружньої самотності та їх типологізацію, що збагачує наукові концепції загальної психології:
- уточнено поняття «переживання подружньої самотності» – складний багатогранний психологічний феномен, що постає як сукупність відповідних причин, типів, видів переживання особистісної самотності, реактивних станів та стратегій його подолання;
- переживання самотності подружжям – складне психологічне явище, детерміноване ззовні й ґрунтується на екзистенційній самотності, постає у неможливості створення якісно нових стосунків;
- досвід особистісного саморозвитку як процес самоздійснення особистості сприяє профілактиці та корекції самотності у подружньому житті, що здійснюється за умов поширення зв’язків із оточуючим світом, суспільством, іншими людьми, через ціннісне ставлення до сім’ї, партнера;
- відповідно до типології переживань подружньої самотності, ефективним способом психологічної корекції негативних наслідків є інтегративний підхід. Психологічна корекція негативного стану самотності здійснюється на інтерактивному груповому та індивідуальному рівнях, полягає у наданні подружжю можливості вираження власного емоційного стану, у забезпеченні особистісного зростання й навчання комунікативним умінням, які сприяють ефективній взаємодії в родині й соціумі в цілому.
Практичне значення дослідження полягає у тому, що розроблена система інструментальних заходів може застосовуватись з метою діагностики показників подружньої самотності та розвитку ціннісного ставлення до партнера, родини й за необхідності їх подальшого формування. Результати дослідження можуть бути використані задля підвищення ефективності підготовки майбутніх психологів та педагогів, в процесі вивчення дисциплін: «Соціальна психологія», «Ґендерна психологія», «Психологія сім’ї». Окрім цього, теоретичні висновки, емпіричні дані, запропонована програма тренінгу: «Подолання подружньої самотності через встановлення психологічної близькості», а також програма надання психологічної допомоги родині задля подолання подружньої самотності можуть бути ефективними в роботі служб сім’ї з метою профілактики та корекції подружньої самотності.
Апробація та впровадження результатів дисертаційного дослідження. Основні положення та результати дисертаційного дослідження доповідалися й обговорювалися на засіданнях лабораторії когнітивної психології Інституту психології імені Г. С. Костюка НАПН України 2008-2012 рр.); на міжрегіональній науково-практичній конференції «Формування світогляду особистості. Генеза існування особистості» (Краснодон, 2010); на ІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Генеза буття особистості» (Київ, 2011), а також в рамках круглих столів: «Творча спадщина В.А. Роменця: сучасний погляд» (Київ, 2011), «Психологічна спадщина Г.І. Челпанова: сучасний погляд» (Київ, 2012).
Впровадження результатів дисертаційного дослідження. Результати та положення дисертаційного дослідження впроваджено в педагогічну практику при здійснені підготовки студентів Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Вінниченка (довідка про апробацію та впровадження матеріалів дисертаційної роботи до навчального процесу, 2011 рік) та Навчально-наукового інституту права, психології та економіки Львівського державного університету внутрішніх справ (довідка про апробацію та впровадження матеріалів дисертаційної роботи до навчального процесу, 2011 рік).
Публікації. Зміст та результати дисертаційного дослідження висвітлено у 9 наукових роботах (наукові статті та тези), з них: 5 статей у наукових виданнях, включених до переліку фахових видань, затвердженого МОН молодьспорту України.
Структура і обсяг дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, загальних висновків, списку використаної літератури (237 джерел, 75 – на іноземних мовах) та 2 додатків на 17 сторінках. Дисертаційний текст містить 19 таблиць (на 11 сторінках). Основний обсяг дисертаційної роботи 183 сторінки, повний обсяг роботи – 221 сторінка тексту.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Таким чином, одержані в процесі теоретико-експериментального дослідження дані в цілому підтвердили гіпотези роботи, актуальність і перспективність головної ідеї дослідження, що переживання самотності – складне соціально-психологічне явище, котре заторкує саму сутність людського буття, детерміноване ззовні й яке ґрунтується на екзистенційній самотності, постає у неможливості створення якісно нових у власній свідомості стосунків, переживаннях та поведінки. Проте, досвід особистісного саморозвитку як процес самоздійснення особистості є вагомим чинником подолання самотності у подружньому житті, що здійснюється за умов поширення зв’язків із оточуючим світом, суспільством, іншими людьми, через реалізацію ціннісно-смислових відносин у творчій діяльності, спілкуванні, етичних переживаннях, ціннісному ставленню до сім’ї, сімейних цінностей, партнера.
На основі теоретичного аналізу феномену переживання самотності, визначено, що в цілому психологічна природа самотності розгортається як галузь емоційного переживання; складний стан, що опановує особистістю цілком – почуттями, думками, вчинками; форма свідомості. Узагальнюючі результати психологічних досліджень переживання самотності, слід зазначити, що це соціально-психологічне явище, котре є наслідком незадоволеної потреби у соціальній взаємодії, близьких довірливих відносинах. В гуманітарній науці сутність переживання самотності розгортається як внутрішнє специфічне почуття й відчуття певної втрати смислу особистістю, тому зазначене явище розглядається, як патологія, що веде до деградації особистості або як втрата індивідом соціального зв'язку.
Етимологічний аналіз походження слова «самотність» дозволяє зробити й змістовий аналіз вживання поняття «самотність». Так, в українському мовленні увесь спектр значень української лексеми «сам», увиразнює сутність понять «самотність» та «усамітнення» й вказує на багатоманітність прояву переживань людини, котрі спричинюються явищем самотність.
Варто зазначити, що людська самотність та усамітнення формуються під впливом соціального та індивідуального, об’єктивного та суб’єктивного, де переважають соціальні чинники. Тому, добровільне усамітнення людини зустрічається нечасто і існує, скоріше всього, як виняток.
Таким чином, виходячи з філософських трактувань даного явища найчастіше воно розкривається через:
- дефіцит соціальних зв’язків особистості;
- суб’єктивний стан, що не завжди співпадає із об’єктивною соціальною ізольованістю;
- сприйняття власного стану самотності переважно негативно, що й створює страждання.
Окрім цього, слід відзначити дві тенденції у розгляді самотності в гуманітарних науках, а саме:
- тлумачення самотності як психічного стану або суб’єктивного переживання;
- уявлення про самотність як про переважно негативний стан переживання.
Найбільш значущими психологічними підходами щодо виявлення природи переживання самотності є феноменологічний; екзистенційний; соціологічний; інтеракціоністський; когнітивний; психоаналітичний; системний.
Узагальнюючи вищезазначені підходи можна виокремити таки види самотності: міжособистісна самотність; екзистенційна самотність; внутрішньо особистісна ізоляція.
Отже, переживання самотності спричинюється соціальною ізоляцією (відсутність необхідного кола спілкування, людей, котрі можуть задовольнити потребу у спілкуванні, комунікації). Таку нестачу можна подолати через віднайдення можливості взаємодії із іншими.
Проте, самотність пов’язана із емоційною ізоляцією, яка відбувається через відсутність душевної близькості із конкретною людиною або коли людина відокремлює власні емоції від спогадів про події й стає нездатною до довірливих стосунків з іншими людьми.
Втім, екзистенційна самотність – це почуття, котре виникає у особистості, коли вона стикається із Буттям сам на сам – смертю, відчаєм, необхідністю прийняти вагоме рішення.
В цілому можна відзначити, що в рамках вищезазначених підходів переживання самотності постає як феномен, котрий представляє собою сукупність:
а) знань, уявлень про поняття «самотність», котрі формуються в процесі життєдіяльності особистості;
б) безпосереднє переживання самотності, яке розвивається в контексті розвитку особистості;
в) процес інтелектуалізації переживань, різного ступеня інтенсивності;
г) наслідки інтелектуалізації переживань або розвитку його позаінтелектуалізованої форми. Переживання самотності відбувається впродовж усього життя людини та виступає суттєвою характеристикою особистості, котра має власний зміст, структуру, закономірності розвитку.
Структурними компонентами переживання самотності є первинна реакція самотності (дискомфортне відчуття як результат гострого незадоволення однієї із значущих потреб); актуалізоване переживання – стан самотності (тимчасовий процес, специфічний за змістом та психофізіологічним проявам, результатом котрого є низка наслідкових реакцій, станів, процесів).
Окрім цього, варто окреслити найважливіші стадії переживання самотності: латентна (досвідома) – етап первинної вербалізації (часткового усвідомленя) – повної вербалізації – передкризова – кризова – поза кризова й може реалізуватися як: ситуативне, дискретне, безперервне (хронічне).
Також розрізняють інтенсивність переживання самотності, а саме: мінімальна інтенсивність, середня (достатня), висока й надвисока (порогова).
Позаяк переживання самотності виявляється необхідним для того, щоб людина могла ідентифікувати себе та власний суб’єктивний світ з більш широким – глобальним, можна говорити і про позитивний смисл даного явища. Все це підтверджує власне історичний досвід духовних практик – затворництва, медитації, відлюднення. У явищі самотності та переживанні має прояв єдність таких понять: «спільність із світом», «внутрішня єдність Я», «унікальність Я» переживання самотності виконує функцію регуляції комунікації. Відтак, самотність є регулятором спілкування й водночас виконує функцію контролю суб’єктної значущості. З цієї позиції, суб’єкт буде для іншого значущим за умов спільного переживання самотності, коли негативні аспекти самотності не мають прояву.
Отже, зазначимо, що самотність як психологічний феномен ґрунтується на таких положеннях:
- самотність є результатом депривації особистісних потреб;
- усвідомлюється особистістю як відповідний стан;
- відчувається та оцінюється людиною, як неприємний, важкий стан.
Суттєвим аспектом визначення психологічної природи самотності є розрізнення понять «ізоляція», «усамітнення», «відчуження», «аномія», «депресія». Так, ізоляція й усамітнення представляють собою просторово-часову незалученість індивіда у соціум (вимушену або добровільну). Втім, відчуження, аномія, депресія є психічними станами, що мають нормальний або патологічний зміст. Однак, самотність є й суб’єктивним переживанням, позиціюванням особистістю себе на шкалі «я один – я не один», яке відносно незалежне від об’єма міжособистісних контактів, стану психічного здоров’я, домінуючого емоційного тону та визначається особистісними властивостями людини.
Узагальнюючи висловлене, відзначимо, що переживання самотності як глобальний соціально-психологічний феномен може бути виражений у вигляді духовно-психічної властивості особистості, а також як духовно-психічний процес чи стан її внутрішнього світу, ставлення індивіда до спільноти та суспільства до нього і може проявлятися через соціальну пасивність, депресію, почуття власної непотрібності.
Таким чином, феномен переживання самотності як соціально-психологічне явище має прояв у таких формах. Самотність переживається як почуття несхожості на інших внаслідок певних непорозумінь з оточуючими або неуміння спілкуватися, знаходити спільну мову, взаємодіяти з навколишніми чи високий інтелектуальний, моральний рівень розвитку людини, все це є відповідним бар’єром, що дистанціює людей. Тобто відсутність взаємоприйняття, розуміння, любові спричинює прояв почуття самотності.
Стан самотності – переживання особистістю відокремлення, відчуження від спільноти, соціуму, світу. Порушення гармонії у взаємодії, розумінні в процесі спілкування із оточуючими. Також варто розрізняти самотність як процес або часткове чи повне руйнування здатності особистості сприймати та реалізовувати норми, цінності суспільства у повсякденному житті, у життєвих ситуаціях. В процесі самотності відбувається поступова втрата соціального статусу суб’єкта діяльності та соціального життя. Самотність як процес виявляється у динамці ставлення індивіда до соціуму, себе, світу. В другому випадку відбувається повне відокремлення від соціального простору, втім усамітнення уособлюється як цінність, життєвий принцип, стиль життя.
Відтак загальними формами самотності виступають почуття, стан, процес, ставлення.
Також переживання самотності пов'язано із поточними соціальними ситуаціями та має прояв у міжособистісних стосунках, поведінки людини. Стан самотності супроводжується конструктивними або деструктивними переживаннями. Вибір стратегії самоопанування забезпечує трансформацію негативного переживання у позитивне та його корекцію.
Хоча переживання самотності у подружньому житті – це в більшості подружні відносини й чинники, які приймають у певних умовах деформований характер (аномія, відчуження, ізоляція). Отже, об'єктивний аспект переживання самотності у подружньому житті – умови, які «розташовують» до самотності. Суб'єктивний аспект переживання самотності подружжям – переживання особистості, зумовлене деформацією її зв'язків з різними аспектами дійсності, відносно незалежне від об'єктивних умов й спричинюється неадекватним самоставленням, відсутністю ціннісного ставлення до світу, подружнього життя.
Окрім цього, позитивний зміст переживання самотності (самотність як ресурс) полягає в тім, що вона є невід'ємною частиною становлення індивідуальності людини й, у цілому, процесу соціалізації. Позитивний потенціал самотності реалізується у таких функціях: функція самопізнання; становлення саморегуляції; творчості й самовдосконалення; стабілізації психофізичного стану; захисту «я» людини від деструктивних зовнішніх впливів. Проте, негативний характер самотності проявляється у опануванні психічними процесами й станам, порушенні внутрішньої цілісності особистості, виявленням у вигляді механізму психологічного захисту, розвитку надочікувань й переоцінці внеску іншої людини у власний розвиток.
Діалектичне розуміння зв'язку між негативними і позитивними аспектами самотності спричинює за певних умов (усвідомлення самотності, активна позиція, досвід самоопанування) трансформацію негативних проявів самотності у позитивні.
На основі теоретичного аналізу наукової літератури можна виявити причини пережвання самотності, що заторкують подружнє життя. Так, найважливіша із причин переживання самотності демографічна. Окрім цього, кар’єра, професійне зростання, набуття професіоналізму, що потребує від чоловіків та жінок більше часу приділяти роботі ніж родині, тому багато молодих людей намагаються зробити кар’єру й втрачають почуття, близьких людей. Суттєвим чинником є шлюб з розрахунку або самотність подружжя й нещасливість дітей, котрі народжуються у такий родині. Також, специфічні особливості характеру подружжя, а саме: істеричність, конфліктність, підозрілість, ревнощі одного із подружжя, що часто є приводом для розлучення. Втрата близької людини й вдівство також є причиною самотності й неможливості знайти новий смисл життя.
Тобто, в психологічній літературі переживання самотності в цілому розглядається як внутрішнє переживання, суб’єктивний стан свідомості, що має прояв як інтимність, потайливість; переживання дефіциту щирих соціальних зв’язків та спілкування; то що є відмінним від власне фізичної ізоляції або творчого усамітнення; стан, котрий переважно негативно сприймається суб’єктом.
Переживання самотності, в такий спосіб, глибинний внутрішній стан свідомості особистості, котра переживає нестачу різних соціальних зв’язків, що негативно сприймається та супроводжується дистресовим синдромом.
За результатами експериментального дослідження нами виявлено, що чоловіки й жінки не залежно від статусу переживають самотність. Хоча високий рівень переживання самотності дещо знижується у одружених чоловіків (порівняно із неодруженими). Низький рівень переживання самотності знижується у одружених чоловіків й збільшується у жінок. Відтак, шлюбні відносини надають можливість позбавитися самотності чоловікам й, навпаки, відособитись жінкам.
За результатами якісного змісту переживання особистісної самотності, виявлено тенденцію щодо зниження дисоційованої самотності у одружених чоловіків та жінок. В цілому превалює саме відчужувальний вид самотності у чоловіків й жінок та дифузний у неодружених жінок.
Суттєвим є той факт, що статус шлюбу, сімейне життя сприяє зниженню негативних проявів самотності, хоча й не позбавляє подружжя такого явища.
Важливим спостереженням є те, що психологічна близькість пов’язана із тривалістю спільного життя у шлюбі:
- максимальна близькість переживається впродовж перших трьох років сумісного життя. В цей період відбувається психологічне злиття партнерів (симбіоз);
- зазначений період закономірно закінчується й переходить у стадію кризи, що характеризується віддаленням подружжя й зниженням задоволеності шлюбом;
- вихід із кризи на новий рівень стосунків демонструє підвищення задоволеності та близькості, але вже без симбіозу.
Високий рівень психологічної близькості не сприяє самоактуалізації особистості. Особливо це спостерігається у випадку симбіозу. Психологічна близькість на рівні злиття у подружжя не завжди є сприятливим чинником стосовно саморозвитку й самоздійснення їх у особистісному аспекті. Подружжя мов би утворюють єдину особистість, котра уособлює схожі почуття, думки, особливості сприйняття.
У чоловіків у подружньому житті психологічна близькість майже не здійснює вплив на самоактуалізацію. Втім, жінкам характерний високий рівень зв’язку між психологічною близькістю та низьким рівнем сенситивності, спонтанності, пізнавальними потребами, креативністю, прийняттям власної агресивності. Ймовірно, жінка, яка розчиняється у родині доволі рідко відчуває потребу у самоздійсненні поза сім’єю. Також, вона виявляє переважно низький рівень самоприйняття.
Загальний індекс смисложиттєвих цінностей показує: одружені чоловіки й жінки більш чітко розуміють смисл власного життя, який постає у створенні родини.
Емпатія не засновується на злитті «Я» та «Іншого». Емпіричні дані свідчать, що зміни просторових змінних не виявили злиття подружжя та партнерів. Водночас немає підстав стверджувати, що задля емпатії необхідно відособлення. Зміни просторових змінних не говорять про відособлення подружжя й партнерів.
Так, відзначимо, що фактор «Емпатія» не здійснює статистичного впливу на просторові змінні злиття – відособлення. Також, показовим є те, що фактор «Близькість» виявляє статистичний вплив на просторові змінні злиття – відособлення (залучення, дистанція, партнери).
Отже, емпіричні дані дозволяють встановити, що просторові референти близькості та злиття – це зростання загального простору, зменшення дистанції та збільшення простору партнера: чим більш близьким за психологічними параметрами є партнер, тим менше дистанція й більший загальний простір у топологічному вимірі, тим більше психологічне злиття. Й, навпаки, чим віддалініше партнер у психологічному змісті – тим більше дистанція й менший загальний простір топологічно, більше психологічне відособлення.
Злиття й відособлення, як доведено, сприяють взаємодії емпатії та близькості. Тому подружжя виявляють тенденцію до злиття з близькими партнерами. Наявність високого рівню емпатії у подружньої пари виявляє тенденцію щодо відособлення від близьких партнерів й злиття з далекими партнерами. Проте зміни просторових змінних свідчать як про користь злиття, так і відособлення.
Також підтверджений такий факт, у випадку коли міжособистісні відносини виявляють надлишок зв’язку, один партнер може відчувати, що знаходиться під контролем іншого й втрачає власну ідентичність. Емпірично визначено: подружжя намагаються встановити оптимальний рівень відособлення від іншого партнера та людей взагалі. Ймовірно, емпатія подружньої пари до близьких партнерів має схожу природу.
Таким чином, власне емпатія статистично не впливає на злиття – відособлення. Близькість здійснює статистичний вплив на злиття – відособлення. Емпатія та близькість взаємодіють. Близькість, ймовірно, є чинником, котрий опосередковує вплив емпатії на злиття – відособлення.
Чинники «Емпатія», «Близькість» взаємодіють за трьома просторовими змінними. Злиття та відособлення сприяють взаємодії емпатії та близькості.
Проте, емпатія чоловіка і дружини до близьких партнерів й водночас відособлення від них можна пояснити надлишками контролю й зниження ступеню самоідентичності. Також близькість може бути чинником, що опосередкує вплив емпатії на злиття – відособлення.
Окрім цього, за результатами статистичного та психологічного аналізу було виокремлено такі типи:
- самотність усвідомлена, характеризується неможливістю віднайдення смислу буття, віддаленістю подружжя, нерозумінням, психологічною дистанційованістю у відносинах: дисоційовані, етики (етично-самоактуалізовані); дисоційовані, креативні (креативно-спонтанні);
- неусвідомлена самотність, виявляє такі властивості, ґрунтується на особистісній самотності, щільно пов’язана із ціннісними орієнтуваннями, самоставленням та сенситивністю: дистанційовані, благополучні (благополучно-залежні); дифузні, сенситивні (сенситивно-благополучні).
Насамкінець зазначимо, що цілеспрямоване формування ціннісного ставлення до партнеру, умінь подолання самотності у подружньому житті у подружжя сприяє уможливленню протистояти самотності, психологічній дистанційованості у взаєминах на всіх рівнях: поведінковому, когнітивному та емоційному.
На підставі теоретико-експериментальних положень нашого дослідження випливає, що формування ціннісного ставлення до партнера, сім’ї у майбутніх чоловіків та дружин та у подружжя здійснює позитивний вплив на адаптивні механізми у подружньої пари, корекцію подружньої самотності.
Перспектива дослідження упрозорюється у розробці програм корекції подружньої самотності через подолання протиріч в індивідуальній і соціальній ідентичності; формування у подружжя умінь рефлексії, спільної діяльності, об’єктивного самоставлення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абрамова Г. С. Возрастная психология / Г. С. Абрамова: Учеб.пособие для студ.вузов. – М.: Академический проект, 2003. – 704 с.
2. Абраменкова В. В. Проблема отчуждения в психологии / В. В. Абраменкова // Вопросы психологии. - 1990. - №1. - С.5-12.
3. Акмеология: Учеб. пособие / А. Деркач, В. Зазыкин. – СПб.: Питер, 2003. – 256 с.
4. Аллахвердов В. М. Сознание как парадокс. (Экспериментальная психологика / В. М. Аллахвердов, т. 1) – СПб: «Изд-во ДНК», 2000. – 528 с.
5. Александрова Ю. В. Взаимосвязь отношения к другому и самоотношения взрослого человека / Ю. В. Александрова // Мир психологии. – 1999. – №2. – С. 38-44.
6. Андреева Г. М. Социальная психология / Г. М. Андреева: Учеб.для высш.учеб.завед. – М.: Аспект-Пресс, 2005. – 363 с.
7. Антонова Н. В. Проблема личностной идентичности в интерпретации современного психоанализа, интеракционизма и когнитивной психологии / Н. В. Антонова // Вопросы психологии. – 1996. № 1. – С. 131 – 143.
8. Антонов А. И. Микросоциология семьи / А. И. Антонов. – М.: Nota Bene, 2002. – 357 с.
9. Басин Ф. В. Проблема бессознательного / Ф. В. Басин. М.: Наука, 1968. 212с.
10. Балл Г.А. Понятие адаптации и его значение для психологии личности / Г. А. Балл // Вопросы психологии. – 1989. № 1. – С.92 –100.
11. Белинская Е. П. Временные аспекты Я-концепции и идентичность, Е. П. Белинская // Мир психологии, 1999. № 3. – С. 140-147.
12. Бердяев H. A. Я и мир объектов // H. A. Бердяев Философия свободного духа. М.: Республика, 1994. С. 230-316.
13. Бернс Р. Развитие Я-концепции и воспитания / Р. Бернс: Пер. с англ. М.: Прогресс, 1986. – 420 с.
14. Бех І. Д. Категорія “ставлення” в контексті розвитку образу “я” особистості / І. Д. Бех //Педагогіка і психологія. –1997. № 3. С. 9-22.
15. Библер В. С. Нравственность. Культура. Современность. (Философские раздумья о жизненных проблемах) / В. С. Библер // М.: Знание, 1990. – 64с.
16. Бубер М. Два образа веры / М. Бубер. – М.: ООО «Фирма «Изд-во АСТ», 1999. – 592 с.
17. Бубер М. Проблема человека. Перспективы / М. Бубер // Лабиринты одиночества. / Под ред. Н. Е. Покровского. пер. с англ. – М.: Прогресс, 1989. – 623 с.
18. Васильченко А. А. О понятии самости / А. А. Васильченко / Актуальні проблеми психології. Т.2. Психологічна герменевтика / За ред. Н. В. Чепелєвої. – К., 2002. – Вип. 2. – С. 24 – 32.
19. Василюк Ф. Е. Типология переживания различных критических ситуаций / Ф. Е. Василюк. // Психол. журнал., 1995. Т. 16, № 6. С. 104 - 114.
20. Вачков И. В. Основы технологии группового тренинга. Психотехники / И. В. Вачков: Учеб.пособие. – М.: Изд-во: “Ось-89”, 2003. – 224 с.
21. Вачков И. В. Окна в мир тренинга. Методологические основы субъектного подхода к групповой работе / И. В. Вачков, С. Д. Дерябо. – СПб.: Речь, 2004. – 272 с.
22. Вейнингер О. Пол и характер / О. Вейнингер. – М.: Терра, 1992. – 480 с.
23. Вейс Р. Вопросы изучения одиночества / Роберт Вейс // Лабиринты одиночества/ Пер. с англ.; сост., общ.ред. и предисл. Н. Е. Покровского. М., 1989. 624 с.
24. Визгина А. В. Внутренний диалог и самоотношение / А. В. Визгина, В. В. Столин // Психологический журнал., 1989. № 6. С. 50-57.
25. Выготский Л. С. Собрание сочинений / Л. С. Выготский. М., Просвещение. Т. 3. – 1983. С.58-59.
26. Волков Ю. Г. Социология: Лекции и задачи / Ю. Г. Волков: Учебник. – М.: Гардарики, 2003. – 316 с.
27. Гаулд Г. Ступени жизни / Г. Гаулд, Д. Левинсон, Д. Вейлант // Наука и жизнь, 1977. № 2. С. 135-136.
28. Гібнер С. М. Особистісні і сексуальні розлади у розлучених одиноких чоловіків та їх психотерапевтична корекція / Світлана Михайлівна Гібнер; Автореф. дис... канд. мед. наук: 19.00.04; Харк. мед. акад. післядиплом. освіти. – Х., 2006. – 18 с.
29. Готтсданкер Р. Основы психологического эксперимента / Р. Готтсданкер: Учебное пособие: Пер. с англ. – М.: Изд-во Моск. ун-та, - 1982. – 464 с.
30. Гриндер Д. Структура магии / Д. Гриндер, Р. Бэндлер. – СПб.: Изд-во: “Белый кролик”, 1996. – 496 с.
31. Гусельцева М. С. Парадигмы развития в психологии / М. С. Гусельцева, А. Г. Асмолов //Мир психологии, 2007. № 2. – С.18 – 31.
32. Джемс У. Психология / У. Джемс / Под ред. Л.А.Петровской. – М.: Педагогика, 1991. – 368 с.
33. Джойс Дж. Портрет художника в юности / Дж. Джойс. - «Иностранная литература», 1976. № 11, С. 158.
34. Дьяконов Г. В. Психология диалога: теоретико-методологическое исследование / Г. В. Дьяконов. – Кировоград.: РВЦ КГПУ им. В. Винниченко. – 2006. – 693 с.
35. Ермолаева Е. П. Психология профессионального маргинала в социально значимых видах труда (статья вторая)/ Е. П. Ермолаева // Психологический журнал, 2001. – Т.22. № 5. – С.69-78.
36. Заковоротная М. В. Идентичность человека. Социально-философские аспекты / М. В. Заковоротная. – Ростов-н/Д. – Изд-во СКНЦ ВШ, 1999. – 367 с.
37. Зязюн І. А. Рефлексія людини в гуманітарній філософії / І. А. Зязюн // Світло. – 1998. № 1. – С. 6 – 9.
38. Идентичность: Хрестоматия / Сост. Л. Б. Шнейдер. – М.: Изд-во Московского психолого-социального института; Воронеж: Изд-во: НПО “МОДЭК”, 2003. – 272 с.
39. Ильин Е.П. Психология индивидуальных различий / Е. П. Ильин. – СПб.: Питер, 2004. – 701с.
40. Интегральная индивидуальность, Я-концепция, личность / Под ред. Л. Я. Дорфмана. – М.: Смысл, 2004. – 319 с.
41. Каган Л. A. Философия Н. Ф. Федорова / Л. А. Каган // Вопр. филос. 1990. № 11. С. 74-84.
42. Киммел М. Гендерное общество / М. Киммел / Пер с англ. – М.: «Российская политическая энциклопедия» (РОССПЭН), 2006. – 464 с.
43. Климов И. А. Комплексное использование семантического дифференциала и контент-анализа открытых вопросов для изучения культурных феноменов / И. А. Климов // Социология: методология, методы, математические модели. 1998. № 10. С.5-27.
44. Ковалев С. В. Основы НЛП или Введение в человеческое совершенство / С. В. Ковалев. – Ростов н/Д: Феникс, 2004. – 256 с.
45. Кон И. С. В поисках себя. Личность и ее самосознание / И. С. Кон. М.: Политиздат, 1984. 334с.
46. Дж. Конрад. Сердце тьмы и другие повести. / Дж. Конрад Перевод А. Кравцовой. СПб.: Азбука, 1999. – С. 7-136.
47. Корнилова Т. В. Методологические основы психологии / Т. В. Корнилова, С. Д. Смирнов . – СПб: Питер, 2006. – 320 с.
48. Краткий словарь по социологии / Под общ. ред. Д. М. Гвишиани, Н. И. Лапина; Сост. Э. М. Коржева, Н. Ф. Наумова. – М.: Политиздат, 1998. – 479 с.
49. Крайг Г. Одинокие люди: мифы и реальность // Крайг Г. Психология развития. СПб.: Питер, 2003. С.704-705.
50. Курбаткина Ю. В. Исследование психологической дистанции в браке / Ю. В. Курбаткина // Журнал прикладной психологии. М., 2006. № 6-2. С. 40-48.
51. Курбаткина Ю. В. Опыт создания опросника «Психологическая дистанция в браке» / Ю. В. Курбаткина // Психологическая диагностика — М., 2006. № 3. С. 47-67.
52. Кьеркегор С. Несчастнейший. Сборник произведений. / Серен Керкегор. - Изд.: Библейско-богословский институт (ББИ), ББИ, Библейско-богословский институт святого апостола Андрея (ББИ), Изд. ББИ 2005. 372 с.
53. Лебедева Н. М. Социальная идентичность на постсоветском пространстве: от поисков самоуважения к поискам смысла / Н. М. Лебедева // Психологический журнал, 1999. – Т. 20. № 3. – С. 48-58.
54. Леонтьев Д. А. Профессиональное самоопределение как построение образов возможного будущего / Д. А. Леонтьев, Е. В. Шелобанова // Вопросы психологии, 2001. № 1. – С. 57-66.
55. Либин А. В. Дифференциальная психология: на пересечении европейских, российских и американских традиций. / А. В. Либин. – М.: Смысл, 1999. – 532 с.
56. Лосев А. Ф. История античной эстетики (Аристотель и поздняя классика)./ А. Ф.Лосев. – Т. IV. М.: «Искусство», 1975.
57. Лосев А. Ф. Античная мифология с античными комментариями к ней. Энциклопедия олимпийских богов. Собрание первоисточников, статьи и комментарии. / Алексей Федорович Лосев. Харьков: Фолио; М.:Изд-во Эксмо, 2005. С. 5-24.
58. Лушин П. В. Екологія особистісної та соціальної зміни / П. В. Лушин // Психологія. Збірник наук. праць. НПУ імені М. П. Драгоманова, Вип. 1 (8), 2000. – С.21 –25.
59. Майерс Д. Социальная психология / Д. Майерс. – СПб.: Питер, 2005. – 794 с.
60. Максименко С.Д. Основи генетичної психології / С. Д. Максименко. – К.: Інститут психології ім. Г.С.Костюка, 1998. – 298 с.
61. Мак-Вильямс Н. Психоаналитическая диагностика. Понимание структуры личности в клиническом процессе. / Нэнси Мак-Вильямс. М: Независимая фирма “Класс”, 2001. 480 с.
62. Малышева С. В. Особенности чувства одиночества у подростков / С. В. Малышева, Н. А. Рождественская // Вестник МГУ. Серия 14. Психология, 2001. № 3. С.63-68.
63. Маслоу А. Психология бытия. / А. Маслоу. – М.: Рефл-бук: Ваклер, 1997. – 300 с.
64. Маслоу А. Мотивация и личность / А. Маслоу. – СПб.: Питер, 2003. – 352 с.
65. Методики психодиагностики в спорте / В. Л. Марищук, и др. – М.: Просвещение, 1990. – 256 с.
66. Мид М. Одиночество, самостоятельность и взаимозависимость в контексте американской культуры / М. Мид // Лабиринты одиночества / Под ред. Н. Е. Покровского. М.: Прогресс, 1989. С. 107-112.
67. Миюскович Б. Одиночество: междисциплинарный подход. / Б. Миюскович // Лабиринты одиночества Сб. статей. Пер. с англ. Сост., общ. ред. и предисл. Н. Е. Покровского. М.: Пpoгpecc, 1989. – 624 с.
68. Мустакас К. Большие проблемы маленьких детей. Лабиринты одиночества / К. Мустакас //Сб. статей. Пер. с англ. Сост., общ. ред. и предисл. Н. Е. Покровского. М.: Пpoгpecc, 1989. (с 14 по 40, с 43 по 46, 49, 53, 67, 70)
69. Нартова-Бочавер С. К. Дифференциальная психология /С. К. Нартова-Бочавер: Учеб.пособие. – М.: Флинта, Московский психолого-социальный институт, 2003. – 280 с.
70. Нартова-Бочавер С. К. Человек суверенный: психологическое исследование субъекта в его бытии / С. К. Нартова-Бочавер. – СПб.: Питер, 2008. 400 с. (Серия «Учебное пособие»).
71. Неумоева Е. В. Одиночество как психический феномен и ресурс развития личности в юношеском возрасте / Елена Витальевна Неумоева: автореф…дис. к. психол. н: 19.00.07 – педагогическая и возрастная психология, Тюмень, 2005: Тюменский гос. университет. – 25 с.
72. Оди Дж. Рэлф. Человек существо одинокое: биологические корни одиночества //Лабиринты одиночества / Под ред. Н. Е. Покровского. М.: Прогресс, 1989. С. 147-148.
73. Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства / Х. Ортега-и-Гассет. М.: Радуга, 1991. 639 с.
74. Осипова Э. Ф. Генри Торо. / Э. Ф. Осипова Л.: Изд-во ЛГУ, 1985. 128 с.
75. Паскаль Б. Из "Мыслей" // Ларошфуко Ф. и др. Суждения и афоризмы. М.: Политиздат, 1990. С. 145-264.
76. Перлз Ф. С. Эго, голод и агрессия / Ф. С. Перлз / Пер. с англ. – М.: Смысл, 2005. – 358 с.
77. Перлман Д. Теоретические подходы к одиночеству / Дениэл Перелман, Летиция Энн Пепло // Лабиринты одиночества / Пер. с англ.; сост., общ.ред. и предисл. Н. Е. Покровского. М., 1989. 624 с.
78. Перье М. Блез Паскаль. Мысли. Малые сочинения. Письма / М. Перье, Ж. Перье, Б. Паскаль. М.: АСТ, Пушкинская библиотека, 2003. — 536 с.
79. Покрасс М. Л. Освоение одиночества: О чем молчат любимым / М. Л. Покрасс. Самара: Бахрах, 2005. 279 с.
80. Покровский Н. Е. Универсум одиночества: социологические и психологические очерки / Н. Е. Покровский, Г.В. Иванченко. М., 2008. С. 28-43.
81. Покровский Н. Е. Генри Торо / Н. Е. Покровский. М.: Мысль, 1983. 188 с.
82. Похилько В. И. Техника репертуарных решеток в экспериментальной психологии личности / В. И.Похилько, Е. О. Федотова// Вопросы психологии, 1984. № 3. – С. 151-157.
83. Практикум по общей, экспериментальной и прикладной психологии: Учеб. пособие / Под общ.ред. А. А. Крылова, С. А. Маничева. – СПб.: Питер, 2003. – 560с.
84. Психология. Словарь / Под общ ред. А. В. Петровского, М. Г. Ярошевского, - М: Политиздат, 1990. С.247-248.
85. Психология. Учебник. / Под ред. А. А. Крылова. – М.: «Проспект», 1999. – 584 с.
86. Психологія особистості: Словник-довідник / За ред. Г. Г. Горностая, Т. М. Титаренко. – К.: Рута, 2001. – 320 с.
87. Пузанова Ж. В. Студенты в начале и конце ХХ века. Опыт сравнительной характеристики / Ж. В. Пузанова // Социологические исследования. 2001. № 7. С. 136-139.
88. Пузанова Ж. В. Нарративный анализ: понятие или метафора? / Ж. В. Пузанова // Социология: методология, методы, математические модели, 2003. № 17. С.56-82.
89. Пузанова Ж. В. Метод неоконченных предложений в изучении проблемы одиночества / Ж. В. Пузанова // Вестник РУДН. Серия – Социология, 2004. № 6-7. С.92-111.
90. Пузанова Ж. В. Философия одиночества и одиночество философа/ Ж. В. Пузанова // Вестник РУДН. Серия – Социология, 2006. № 4-5. С.47-59.
91. Пузанова Ж. В. Одиночество: возможности эмпирического исследования / Ж. В. Пузанова // Вестник РУДН. Серия – Социология, 2008. № 4. С. 28-39.
92. Пузанова Ж. В. Одиночество: понятие, феномен, проблема? / Ж. В. Пузанова // Обсерватория культуры, 2009. № 1. С. 98-104.
93. Пузанова Ж. В. «Одиночество» как предмет эмпирического анализа / Ж. В. Пузанова // Социология: методология, методы, математические модели, 2009. № 29. С. 132-154.
94. Пузанова Ж. В. Измерение одиночества в эмпирическом социологическом исследовании / Ж. В. Пузанова // Известия высших учебных заведений. Социология. Экономика. Политика, 2009. № 2. С. 40-44.
95. Пузанова Ж. В. Социологическое исследование одиночества: проблема построения концептуальной модели / Ж. В. Пузанова // Вестник РУДН. Серия – Социология, 2009. № 2. С. 42-46.
96. Пузанова Ж. В. Одиночество (опыт философско-социологического анализа)/ Ж. В. Пузанова. М.: Уникум Центр, 1998. 145 с.
97. Пузанова Ж. В. Проблема одиночества: социологический аспект измерения / Ж. В. Пузанова. М.: РУДН, 2008. 275 с.
98. Рікер П. Інтелектуальна біографія. Любов і справедливість / П. Рікер. /Пер із фр. – К.: Дух і літера, 2002. – 114 с.
99. Рікер П. Сам як інший / П. Рікер. / Пер. із фр. – К.: Дух і Літера, 2002. – 458 с.
100. Романова Е. С. Механизмы психологической защиты: генезис, функционирование, диагностика / Е. С. Романова, Л. Р. Гребенников. Мытищи: Талант, 1996. 144 с.
101. Росс А. Как победить одиночество / А. Росс. - Ростов н/Д.: Феникс, 2002. 320 с.
102. Рузова Л. А. Социально-философские аспекты проблемы одиночества в современном обществе / Л. А. Рузова // Проблемы гуманизации вуз. образования, 2000. Вып. 6, ч. 3. С. 85-88.
103. Савчин М. В Духовний потенціал людини / М. В. Савчин / Орест Пілько (літ.ред.) – Івано-Франківськ: Плай. Вид-во Прикарпатського ун-ту, 2001. – 204 с.
104. Садлер У. А. От одиночества - к аномии / У. А.Садлер, Т. Б. Джонсон // Лабиринты одиночества / Сост., общ. ред. и предисл. Н. Е. Покровского. М., 1989. С. 31-45.
105. Сартр Ж.-П. Экзистенциализм – это гуманизм / Ж.-П. Сартр // Сумерки богов. М.: Политиздат, 1989. С. 319-344.
106. Семенова А. Н. Прощай, одиночество! Избавиться от проблемы в ваших силах / А. Н. Семенова. СПб.: «Невский проспект», 2002. 192 с.
107. Сіляєва В. І. Психологічне вивчення та корекція образу Я у самотніх жінок 2004 года / В. І. Сіляєва; автореф. дис... канд. психол. наук: 19.00.01; Харк. нац. ун-т ім. В. Н. Каразіна. – Х., 2004. – 20 с.: табл.
108. Слободчиков И. М. Теоретико-экспериментальное исследование феномена одиночества личности: 19.00.01 Слободчиков Илья Михайлович. Теоретико-экспериментальное исследование феномена одиночества личности (на материале подросткового возраста): диссертация... д-ра психол. наук : 19.00.01 Москва, 2006. 330 с.
109. Слободчиков И. М. Теоретико-экспериментальное исследование феномена одиночества личности (на материале подросткового возраста): Авто-реф. дисс...д.п.н. 19.00.01 / И. М. Слободчиков. М., РГГУ, 2006. 48с.; C. 20.
110. Старовойтова Л. И. Одиночество: социально-философский анализ / Л.И. Старовойтова; Моск. гос. социал. ун-т, Каф. философии. – 1995. – 396 с.
111. Степанов С. Ю. Психология рефлексии: Проблемы и исследования / С. Ю. Степанов, И. Н. Семенов// Вопросы психологии, 1985. № 3. – С. 31-40.
112. Стрельцова Г. Я. Блез Паскаль / Г. Я.Стрельцова. М.: Мысль, 1979. 237 с.
113. Столин В. В. Самосознание личности / В. В. Столин. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1983. –285с.
114. Тейлор Ч. Етика автентичності / Т. Тейлор / Пер. з англ. – К.: Дух і літера, 2002. – 128 с.
115. Тахо-Годи А. А. «Античная мифология» А. Ф. Лосева / А. А. Тахо-Годи// СОФИЯ: Альманах: Вып. 2: П. А. Флоренский и А. Ф. Лосев: род, миф, история. Уфа: Издательство: «Здравоохранение Башкортостана», 2007. С. 192-207.
116. Трубникова С. Г. Психология одиночества (Генезис, виды, проявления) / Светлана Геннадьевна Трубникова: Дис. ... канд. психол. наук, специальность: 19.00.0 – общая психология. – М., 1999. 195 c.
117. Трубникова С. Г. Одиночество как социально-психологическая проблема современности / С. Г. Трубникова // Сборник материалов научно-практи ческой конференции. Социально-психологической помощь в системе народного образования. – М., 1998. – 109 с.
118. Трубникова С. Г. Проблема психологии одиночества в философской и психологической литературе XX века / С. Г. Трубникова. - Деп. в ВИНИТИ, N 1036 - В98. – М., 1998. 20 с.
119. Трубникова С. Г. Психоаналитическая школа и гуманистическая психология об одиночестве / С. Г. Трубникова. Деп. в ВИНИТИ, N 1035 - В98. – М., 1998. 53 с.
120. Торо Г. Д. Уолден, или Жизнь в лесу / Г. Д. Торо. - М.: Изд-во АН СССР, 1962. 240 с.
121. Федоров Н. Ф. Сочинения / Н. Ф. Федоров. М.: Мысль, 1982. – 711 с.
122. Фейдимен Дж. Личность и личностный рост /Дж.Фейдимен, Л. Фрейгер . – М.: РОУ, 1991. – Ч.1 и 2. – 110 с., 120 с.
123. Фетискин Н. П. Социально-психологическая диагностика развития личности и малых групп / Н. П. Фетискин, Г. М. Мануйлов. – М.: Изд-во Института Психотерапии, 2002. – 490 с.
124. Философсктй словарь / Под ред. И. Т. Фролова. – М.: Политиздат, 1987. – 590 с.
125. Франк С. Л. Духовные основы общества / С. Л. Франк. – М.: Республика, 1992. – 511 с.
126. Франк С. Л. Непостижимое. Онтологическое введение в философию религии / С. Л. Франк. // Сочинения. – М.: Правда, 1990. – С. 183-559.
127. Франк С. Л. Реальность и человек / С. Л. Франк. – М.: Республика, 1997. – 479 с.
128. Франселла Ф. Новый метод исследования личности: Руководство по репертуарным личностным методикам / Ф. Франселла, Баннистер: Пер.с англ. Общ.ред. Ю.М.Забродина и В.И.Похилько. – М.: Прогресс, 1987. – 236 с.
129. Фрейд З. Введение в психоанализ. Лекции / З. Фрейд: Пер с нем. – М.: Наука, 1989. – 455 с.
130. Фрейд А. Психология Я и защитные механизмы / А. Фрейд: Пер. с англ. – М.: Педагогика, 1993. – 144 с.
131. Фромм Э. Человек для себя / Э. Фромм / Пер. англ. – Мн.: «Коллегиум». – 1992. – 253 с.
132. Фромм Э. Бегство от свободы / Э. Фромм. – Мн.: Харвест, 2003. – 384 с.
133. Фромм Э. Иметь или быть? / Э. Фромм. - М: Прогресс, 1986. – С. 393.
134. Фромм Э. Психоанализ и религия / Э. Фромм // Сумерки богов. – М: Политиздат, 1989. – С. 210.
135. Фромм Э. Пути из больного общества / Э. Фромм // Проблема человека в западной философии. – М: Прогресс, 1988. – С. 43.
136. Хабермас Ю. Философский дискурс о модерне / Ю. Хабермас. Пер с нем. – М.: Весь Мир, 2003. – 416 с.
137. Хабермас Ю. Будущее человеческой природы / Ю. Хабермас. Пер. с нем. – М.: Весь Мир, 2002. – 144 с.
138. Хайдеггер М. Время и бытие: Статьи и выступления / Мартин Хайдеггер / Сост.,