СТРУКТУРНО-ДИНАМІЧНІ ОЗНАКИ "Я-ТЕКСТУ" ОСОБИСТОСТІ




  • скачать файл:
  • Название:
  • СТРУКТУРНО-ДИНАМІЧНІ ОЗНАКИ "Я-ТЕКСТУ" ОСОБИСТОСТІ
  • Альтернативное название:
  • СТРУКТУРНО-ДИНАМИЧЕСКИЕ ПРИЗНАКИ "Я-ТЕКСТА" ЛИЧНОСТИ
  • Кол-во страниц:
  • 255
  • ВУЗ:
  • Київський національний університет імені Тараса Шевченка
  • Год защиты:
  • 2006
  • Краткое описание:
  • КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА


    На правах рукопису




    МАСІЄНКО ЮЛІЯ ОЛЕКСАНДРІВНА





    УДК159.923.2




    СТРУКТУРНО-ДИНАМІЧНІ ОЗНАКИ
    "Я-ТЕКСТУ" ОСОБИСТОСТІ


    Спеціальність 19.00.01
    загальна психологія, історія психології



    Дисертація
    на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук



    Науковий керівник
    Маноха Ірина Петрівна,
    доктор психол. наук












    Київ - 2006













    ЗМІСТ




    ВСТУП..
    РОЗДІЛ ПЕРШИЙ:
    ОСОБИСТІСТЬ ЯК ДИСКУРСИВНИЙ СУБ'ЄКТ: ІСТОРИКО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ.
    1.1. Парадигматичні рамки поняття "дискурсивний суб'єкт".
    1.2. Становлення "дискурсивного суб'єкта": теоретико-методологічна і прикладна перспектива.
    1.3. Культурно-історичні типи "дискурсивного суб'єкта"..
    1.4.Дискурсивна суб'єктність як конституююча характеристика особистості...
    РОЗДІЛ ДРУГИЙ:
    ПСИХОЛОГІЧНА ТЕОРІЯ "Я-ТЕКСТУ" ОСОБИСТОСТІ ЯК ПРОСТОРУ ВТІЛЕННЯ ЇЇ ДИСКУРСИВНОЇ СУБ'ЄКТНОСТІ
    2.1. Поняття "я-текстів" особистості, їхня феноменологія і основні психологічні функції.
    2.2. Основні структурно-динамічні ознаки "я-тексту" особистості..
    2.3. Основні дискурсивні моделі "я-тексту" особистості та їхній психологічний зміст
    РОЗДІЛ ТРЕТІЙ: ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ СТРУКТУРНО-ДИНАМІЧНИХ ОЗНАК "Я-ТЕКСТУ" ОСОБИСТОСТІ 3.1. Структурно-змістова організація емпіричного дослідження..
    3.1.1. Метод "Особистісний мережевий протокол" як засіб дослідження змістових структурно-динамічних ознак "я-тексту особистості"..
    3.1.2. Методи "Паспорт я-тексту особистості" та "семантичний інтеграл" як засоби дослідження особливостей самоздійснення як дискурсивного суб'єкта ..


    3.2. Дослідження ролі змістових структурно-динамічних характеристик "я-тексту" особистості в реалізації її як дискурсивного суб'єкта
    3.3. Дослідження особливостей самоздійснення особистості як дискурсивного суб'єкта за допомогою дискурсивних моделей "я-тексту"
    3.4. Узагальнена модель функціонування "я-тексту" як простору втілення дискурсивної суб'єктності особистості.
    3.5. Місце дослідження "я-текстів" особистості в сучасній психологічній теорії та практиці .
    ВИСНОВКИ.
    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
    ДОДАТКИ
    Додаток А. Бланки методів, що використовувалися у дослідженні...
    Додаток Б. Приклади заповнення бланків для "Паспорту "я-тексту" особистості та семантичного інтегралу.
    Додаток В. Оригінали текстів другої серії
    Додаток Д. Результати факторного аналізу для методу семантичний інтеграл.
    Додаток Е. Приклад заповнення бланку для "Особистісного мережевого протоколу"..
    Додаток Ж. Приклади аналізу конкретних відповідей для "Особистісного мережевого протоколу".








    ВСТУП

    Актуальність теми дослідження. Вивчення місця дискурсивних практик у житті людини є нагальним завданням психології, оскільки саме вони виступають в якості носіїв людських способів життєдіяльності. Роль знаку, мови, дискурсу, тексту в становленні внутрішнього світу людини, її психічному та особистісному розвитку є фундаментальною, адже здатність людини їх створювати та використовувати це найбільш людська з її властивостей. Мова стає простором розгортання світогляду, цінностей та особистісних смислів людини, вона визначає категоріальну структуру свідомості та забезпечує канали для міжособистісного спілкування, у мові та завдяки її засобам людина не тільки виявляє себе, але й стає сама собою. Взаємодія людини та мови є предметом розгляду багатьох гуманітарних наук лінгвістики, психології, психолінгвістики, літературознавства, філософії, семіотики, соціології.
    Власне психологія традиційно зосереджує багато уваги на вивченні ролі знаків у життєдіяльності людини (Л.С.Виготський, О.Р.Лурія, Ж.Піаже, Б.Ф.Поршнєв, О.О.Леонтьєв, Т.М.Дрідзе, Г.О.Глотова, І.Ю.Черепанова, Ю.О.Сорокін, В.О.Батов, В.Ф.Петренко, В.П.Бєлянін, Ж.Лакан тощо). Проте роботи зазначених авторів присвячені переважно практичним або інструментальним аспектам семіотичної та символічної активності людини, а також аналізові одностороннього впливу знаків на психічні феномени, в той час, коли залишаються відкритими питання, які стосуються вивчення дискурсивної суб'єктності людини: її здатності продукувати складніші утворення тексти, хоча саме вони становлять реальний та повсякденний простір її життєдіяльності у спілкуванні, зверненні до самої себе. Подолати цей розрив намагається відносно новий напрям психологічної науки, який одержав назву "дискурсивна психологія" (Р.Харре, Дж.Шоттер, К.Герген, Дж.Брунер, Б.Девіс, Б.Слугоскі). Однак, як показує аналіз робіт, виконаних у цьому руслі, за рахунок надмірної семіотизації особистісних проявів людини, коли розгляд особистості відбувається за принципом "автор є функцією тексту", втрачається психологічний зміст розуміння особистості як дискурсивного суб'єкта.
    З іншого боку, тексти людини про саму себе вже довгий час є одним з головних джерел відомостей про її особистісні якості, з якими працює психологія як на теоретичному рівні, так і на практичному. Проте, на жаль, все ще бракує власних, суто психологічних методів роботи з текстами, адже більшість тлумачних та аналітичних процедур найчастіше некритично запозичаються із суміжних дисциплін, як-от: філософії, літературознавства, лінгвістики, культурології, соціології. За рахунок цього зміст таких "я-текстів" набуває соціальної або лінгвістичної інтерпретації, а власне психологічні феномени, які стоять за продукуванням таких текстів, залишаються без належного розгляду. На це неодноразово вказувалося у роботах як вітчизняних, так і зарубіжних фахівців, що займаються фундаментальними та прикладними питаннями у цій галузі (Н.В.Чепелєва, Н.Ф.Каліна, О.В.Улибіна, А.Лібліх, Р.Джоунс, Дж.Брунер, Х.Херманс, К.Мюррей тощо).
    Відповідно, нагальність та нерозв'язаність зазначених проблем зумовили вибір теми дисертаційної роботи "Структурно-динамічні ознаки "я-тексту" особистості".
    Робота входить до тематики науково-дослідних робіт кафедри загальної та інженерної психології Київського національного університету імені Тараса Шевченка: Тема № 02БФ13-02 "Психологічні детермінанти життєвих цінностей студентської молоді", № державної реєстрації 0102U003112.
    Отже, об'єктом дослідження є дискурсивна суб'єктність як конституююча характеристика особистості, що проявляється у процесі створення нею "я-текстів".
    Предмет дослідження: структурно-динамічні ознаки "я-тексту" особистості.
    Мета: визначити психологічні особливості реалізації особистістю дискурсивної суб'єктності, яка проявляється через структурно-динамічні ознаки "я-текстів".
    Гіпотеза дослідження полягає в наступних припущеннях:
    - дискурсивні моделі реалізації "я-тексту" особистості існують як сталий комплекс його структурно-динамічних характеристик. Кожна модель передбачає відмінні засоби для реалізації особистістю дискурсивної суб'єктності. Вибір особистістю дискурсивної моделі та ставлення до актуального "я-тексту" визначають рівень її дискурсивної суб'єктності;
    - змістові структурно-динамічні ознаки "я-текстів" особистості відтворюють структуру її "Я". Топологія "я-тексту" відображає індивідуальні смислові утворення особистості, які вона використовує, реалізуючись як дискурсивний суб'єкт.
    Завданнями дослідження були визначені наступні:
    1. Провести історико-критичний та категоріальний аналіз передумов запровадження до психологічного тезаурусу поняття "дискурсивної суб'єктності".
    2. Провести теоретизацію поняття "дискурсивний суб'єкт", розкрити його психологічний зміст та концептуалізувати поняття "я-текст" особистості. Визначити основні функції "я-текстів" особистості та основні структурно-динамічні ознаки "я-текстів" особистості.
    3. Проаналізувати психологічні особливості основних дискурсивних моделей "я-текстів" особистості.
    4. Побудувати емпіричну модель прикладного психологічного дослідження особливостей реалізації особистістю "дискурсивної суб'єктності" за допомогою "я-текстів" особистості з урахуванням їхніх структурно-динамічних ознак.
    5. Здійснити дослідження психологічних особливостей реалізації "дискурсивного суб'єкта" за допомогою "я-текстів" особистості на актуальному і латентному рівнях.
    6. Визначити подальші напрямки досліджень у змістовій площині дискурсивної суб'єктності особистості.
    Теоретико-методологічна база: теоретичні положення про дискурсивного суб'єкта, розроблені в різних напрямках дискурсивної психології (М.МБахтін, Л.СВиготський, В.Н.Волошинов, Р.Харре, Г.Джиллетт, К.Герген, Дж.Шоттер, Дж.Брунер, К.Мюррей, Д.МакАдамс, А.Лібліх, Д.Полкінгхорн тощо); загальнотеоретичні положення про суб'єктні властивості особистості та особливості її життєвого світу (С.Л.Рубінштейн, К.О.Абульханова, Л.М.Баткін, Т.М.Титаренко, І.П.Маноха, Н.Ю.Максимова, Л.Бінсвангер, Х.Херманс, Г.М.Кучинський, В.В.Столін тощо); теоретичні положення про реалізацію "Я" особистості дискурсивними засобами (Дж.Брунер, Т.Сарбін, Р.Джоунс, П.Реггет, Н.Ф.Каліна, Н.В.Чепелєва, Б.Дубін, Х.Херманс, П.Ікін, М.К.Мамардашвілі, М.С.Мусхелішвілі та ін.).
    Методи, використані в дослідженні:
    · Методи теоретичного дослідження: аналіз та узагальнення положень психологічних робіт, що стосуються теми дослідження, проблемний підхід до дискурсивної психології, який уможливив визначення місця вивчення дискурсивного суб'єкта в загальній психології особистості, моделювання психологічних концепцій дискурсивного суб'єкта і "я-тексту" особистості, моделювання емпіричного дослідження й інструментарію, необхідного для нього.
    · Методи емпіричного дослідження: рефлексивна методика "Паспорт "я-тексту" особистості", семантичний інтеграл, "Особистісний мережевий протокол".
    · Методи статистичної обробки емпіричних даних (якісні й кількісні): холістичний контент-аналіз, факторний аналіз, аналіз відповідностей, непараметричні статистики, багатомірне шкалювання. Як додаткові методи використовувались: аналіз продуктів діяльності, метод спостереження, метод бесіди.
    Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше було запропоновано психологічне тлумачення дискурсивної суб'єктності як конституюючої характеристики особистості. Також проаналізовано феномен та концептуалізовано поняття "я-тексту" особистості як простору самоздійснення дискурсивного суб'єкта, який розглянуто в системі його структурно-динамічних ознак змістових, функціональних, рівневих. Визначено шість основних дискурсивних моделей розгортання "я-тексту" особистості, а саме: номінативна, міфопоетична, наративна, наукоподібна, філософська та комплексна. Встановлено, що ці моделі відповідають різним видам актуального "я-тексту": "прото-я-тексту", "мезо-я-тексту" та "мета-я-тексту", а також низькому, середньому та високому ступеням прояву дискурсивної суб'єктності особистості. Уперше змодельовано загальну топологію "гено-я-тексту", яка відображає структуру життєвого світу особистості, та класифіковано смислові утворення, через дискурсивізацію яких відбувається втілення дискурсивного суб'єкта. Крім того, запропоновано нові методи дослідження "я-текстів", завдяки яким стає можливим вивчати такі тексти як простір втілення дискурсивної суб'єктності особистості.
    Теоретичне значення дослідження визначається подальшою розробкою фундаментальних проблем психології особистості, зокрема тих, що стосуються наповнення психологічним змістом поняття "дискурсивного суб'єкта", яке розуміється як конституююча якість особистості, що обумовлює її здатність активно, автономно, відповідально, творчо та рефлексивно оперувати дискурсивними практиками, тобто створювати тексти. На прикладі "я-текстів" обґрунтовано можливості вивчення виявів дискурсивної суб'єктності особистості через вивчення їх структурно-динамічних ознак. У дисертаційній роботі також розкриті основні положення психологічної теорії функціонування "я-текстів" особистості, визначені їхні основні характеристики, феноменологія, функції, рівні прояву, змістова структура та моделі реалізації. Крім того, у дослідженні вироблені засади для подальшого вивчення особистісних проявів людини у сфері функціонування дискурсів, зокрема їхньої типологізації, умов розвитку дискурсивних навичок особистості, чинників, що зумовлюють дискурсивну суб'єктність особистості.
    Практичне значення роботи полягає у тому, що вперше були визначені основні засади та принципи конкретно-психологічного дослідження дискурсивної суб'єктності особистості. Розроблено авторський метод емпіричного дослідження "я-тексту" "Паспорт "я-тексту" особистості", а також для потреб дисертаційного дослідження адаптовано метод "Особистісний мережевий протокол" (за згодою автора П.Реггетта, P.Raggatt, Австралія). Результати дослідження є актуальними для сфери практичної психології: у вимірі методологічних основ роботи практичного психолога результати дослідження розширюють уявлення про об'єкт та предмет психологічного впливу через поняття "дискурсивної суб'єктності", визначення її рівневості. У вимірі методів практичної психології результати дослідження уможливлюють запровадження нового принципу взаємодії психолога і досліджуванного, що отримав назву "соціальна поетика", який передбачає діалогічну взаємодію між обома суб'єктами. Поглиблено розуміння психологічних проявів дискурсивної суб'єктності, що сприяє залученню дискурсивної компоненти до психологічних технологій роботи з людьми починаючи від діагностичних процедур і завершуючи планом корекційних робіт. Представлені можливості використання результатів дослідження у конкретних галузях практичної психології: психотерапії та психокорекції, супроводі бізнес-процесів, клінічної, політичної та екологічної психології.
    Апробація роботи: основні результати дисертаційного дослідження доповідалися та обговорювалися на Третій, Четвертій та П'ятій Всеукраїнських конференціях молодих науковців "Проблеми особистості в сучасній науці: результати та перспективи досліджень" (Київ, 2000, 2001, 2002), на Міжнародній міжвузівській науково-практичній конференції студентів та аспірантів "Психологія ХХІ століття" (Санкт-Петербург, 2001 та 2003), на науково-практичній конференції аспірантів факультету соціології та психології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ, 2001), на науково-практичній конференції "Дні науки" факультету соціології та психології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ, 2003), на Українсько-польській науковій конференції "Психологічні проблеми суспільства епохи трансформації" (Львів, 2003).
    Зміст та результати дисертаційної роботи висвітлені у 9 одноосібних публікаціях.
  • Список литературы:
  • ВИСНОВКИ

    Здійснивши наше теоретико-емпіричне дослідження особливостей вияву такої якісної характеристики особистості, як "дискурсивна суб'єктність", на рівні її "я-тексту", можна зробити кілька суттєвих висновків, що окреслять результати даної роботи та напрями подальшого вивчення зазначених феноменів. У цілому, результати емпіричного дослідження підтверджують висунуті гіпотези, а також передбачають переформулювання вихідних теоретичних положень.
    Таким чином, відповідно до основних завдань дослідження, можна зробити наступні висновки:
    1. Створення текстів є реальним простором життєдіяльності особистості, тому розуміння дискурсивної суб'єктності як її характеристики, уможливлює вивчення основних закономірностей її вияву в дискурсивній сфері. На основі історико-критичного аналізу базових положень дискурсивної психології виділено основні принципи нової психологічної парадигми та запропоновано поняття "дискурсивний суб'єкт". Аналіз становлення поняття "дискурсивний суб'єкт" у європейській гуманітарній традиції показав щонайменше два теоретичні підходи до тлумачення цього феномену, один з яких орієнтований на розгляд людини як функції тексту, а інший розглядає людину як самостійного "автора" створюваних нею текстів. Так само, аналіз історичних типів дискурсивної суб'єктності людини засвідчив, що власне психологічного змісту дискурсивний суб'єкт набуває не як "функція тексту", а як такий, що наближається до рівня суб'єктності у створенні текстів, що опосередковується його особистісним виміром.
    2. Запропоновано розглядати "дискурсивну суб'єктність" як конституюючу якісну характеристику особистості, що визначає, яким саме чином особистість може проявлятися на дискурсивному рівні. Було показано, що дискурсивну суб'єктність можна презентувати через ступінь її вияву, де на одному полюсі знаходяться такі ознаки як "активність, рефлексивність, творчість, відповідальність та автономність" особистості у роботі з дискурсами, а на другому відповідно, "пасивність, нерефлексивність, репродуктивність, безвідповідальність, залежність". Місце, яке посідає особистість на означеній шкалі, визначає міру виявлення її дискурсивної суб'єктності. Показано, що втілення дискурсивного суб'єкта можна розглядати на рівні "я-текстів". Встановлено, що "я-тексти" мають подвійне рамкове визначення, оскільки вони є втіленням "Я" їхнього автора та одночасно виражають його характеристики. Зміст "я-тексту" проявляється через ті базові особистісні смислові утворення, що конституюють "Я" особистості та формують відповідно "фізичне Я", "соціальне Я", "внутрішні психологічні змісти", темпоральний вимір та поліфонію "Я". Основні функції "я-тексту", крім зазначених, складають конструювання "Я" (тобто, завдяки "я-текстам" відбувається до-оформлення "Я" особистості), інтеграцію "Я" (об'єднання силами тексту відцентрових тенденцій особистості), ствердження "Я" (самозакріплення особистості у семіосфері), пізнання "Я" (тобто, за допомогою "я-текстів" особистість може здійснювати самопізнання), комунікацію "Я" (адже будь-який текст є до когось адресованим). Крім того, було визначено, що "я-тексти" фактично існують на двох рівнях: як актуальний "я-текст", що може бути представлений іншим у певній формі, і як латентний "я-текст" ("гено-я-текст"), що є потенцією, зародком "я-тексту" та складається з ще недискурсивізованих смислових утворень особистості. У тісній взаємодії цих двох рівнів й існує власне "я-текст" особистості як певна психологічна реалія.
    3. Особливості втілення особистості як дискурсивного суб'єкта проявляються через такі специфічні утворення, які отримали назву "дискурсивні моделі". Вони визначаються та закріплюються культурою як певний перелік правил організації змістових компонентів "я-тексту" та добору тих смислів, що мають бути виражені в тексті. Дискурсивні моделі також виступають як засади до формування світоглядних установок, тобто здійснюють зворотній вплив на автора "я-тексту" в цілому. В тому, яку саме модель обирає особистість для презентації свого "Я" світові, а також як саме вона ставиться до створенного тексту, і полягає особливості виявлення її дискурсивної суб'єктності через "я-текст". Виокремлено чотири класичних дискурсивні моделі: міфопоетичну, наративну, наукоподібну та філософську. За допомогою міфопоетичної моделі відбувається творення символічних текстів, що насамперед є виявом певних глибинних смислів особистості у формі переживання. Наративна модель допомагає створювати тексти, часове та просторове розгортання яких визначає сюжетний зміст "Я" через його включеність до певної послідовності подій. На основі наукоподібної дискурсивної моделі створюються тексти, мета яких полягає у фіксації певного знання, що для особистості має репрезентувати істинний стан речей, зокрема, власне "істинне Я". Відповідно, у цій моделі використовуються дискурсивні практики, притаманні науці. Філософська модель є найменш кодифікованою, вона передбачає створення текстів, які націлені на розв'язання граничних питань людства, коли проблема власного "Я" розглядається через призму світоглядних міркувань. У емпіричному дослідженні було доведено існування ще двох додаткових моделей номінативної та комплексної. Так, номінативна модель передбачає створення "прото-я-текстів", що не є текстами у загальному сенсі, проте становлять перелік найменувань, через які може бути описана особистість. За допомогою комплексної моделі створюються "я-тексти" за принципом порушення або подолання канонів класичних дискурсивних моделей, такі тексти, що отримали назву "мета-я-текстів", містять не лише вияв "Я", але й ставлення автора до "я-тексту".
    4. Визначено, що практичне дослідження ролі структурно-динамічних ознак "я-тексту" особистості здійснюється на двох рівнях розгляду "я-тексту": латентному, на якому дискурсивна суб'єктність особистості проявляється через те, які саме смислові утворення підлягають дискурсивізації та які перешкоди можуть бути на її шляху; актуальному, на якому змістові характеристики ставлення автора до створюваного ним тексту у межах певної дискурсивної моделі вказують, яким саме чином в кожній з них відбувається прояв дискурсивної суб'єктності особистості. У якості теоретико-методологічного принципу обрано підхід Дж.Шоттера "соціальна поетика". В емпіричному дослідженні використовувалися існуючі (але трансформовані) та власні методи. Для вивчення структурно-динамічних ознак "гено-я-тексту" особистості використовувався адаптований нами за згодою П.Реггетта метод "Особистісний мережевий протокол", що робить можливою реконструкцію топології змістових компонентів "я-тексту" особистості, та особливостей їхньої взаємодії. Для вивчення ролі структурно-динамічних ознак актуальних "я-текстів" у самоздійсненні дискурсивного суб'єкта було використано авторський метод "Паспорт "я-тексту" особистості" та дещо трансформовано метод семантичного інтегралу, призначений для виявлення ставлення до авторських текстів.
    5. Результати двох серій емпіричного дослідження засвідчили наступне: по-перше, було уточнено кількість дискурсивних моделей: до класичних додалися "номінативна" та "комплексна" модель. Ґрунтовний аналіз текстів, які були створені в межах цих моделей, показав, що актуалізовані "я-тексти" особистості представлені у трьох видах: "прото-я-тексти", "мезо-я-тексти" (звичайні) та "мета-я-тексти". Було встановлено, що загальний перелік ознак "я-текстів", виявлений під час дослідження авторського ставлення до "я-текстів", у процесі опису кожної з моделей має бути зведений до конкретних характеристик. Іншими словами, не існує універсальної системи ознак, через яку можна було б виявити будь-який текст, і кожна модель становить самостійне дискурсивно-смислове ціле. Так, кожна з моделей набула свого конкретно-психологічного значення. Міфопоетичні тексти розглядаються як такі, що вдало передають емоційне навантаження, є цілісними та завершеними, тобто втілюють такий спосіб реалізації ставлення людини до світа, як переживання. Наративи вирізняються своєю структурністю (зв'язністю), тобто здійснюють дискурсивне конструювання ставлення людини до світу через ставлення до себе. Характерною ознакою наукоподібних текстів є високі вимоги до втілення мети та раціональності; так, за їхньою допомогою відбувається теоретизація світу і власного "Я". Філософські тексти виявилися характеристичними як засіб втілення дискурсивного суб'єкта крізь ускладнення та розлогість тексту. Номінативна модель є відмовою від створення тексту, а комплексна навпаки, передбачає через відсторонення та рефлексію вияв власне творчого ставлення до світу. З цього можна зробити висновок, що всі три види можливих актуалізацій "гено-я-тексту" відповідають трьом ступеням прояву дискурсивної суб'єктності: "прото-я-тексти" (через номінативну модель) найнижчому, "мезо-я-тексти" (через класичні моделі) середньому, що водночас демонструє й активне ставлення до культурних канонів, але найкраще виявляється саме пристосовуючись до них, та "мета-я-тексти" (через комплексну модель) найвищому. Перша серія дослідження продемонструвала, що дискурсивна cуб'єктність особистості проявляється і на рівні "гено-я-тексту" через особливості його топології. Було сконструйовано загальний план "гено-я-тексту", який передбачає наявність двох видів смислових утворень простих та інтегральних. Перші містять у собі репрезентації відношень особистості до світу, що вважаються частинами власного "Я", серед них: "фрагменти реальності", "інші люди", власні "стани", власне "минуле". Інтегральні смислові утворення є цілісними смисловими позиціями "Я". Власне, дискурсивна суб'єктність особистості проявляється у тому, що саме з її життєвого світу піддається дискурсивізації. Також встановлено два основних принципи взаємодії смислових утворень та їхні зміни в результаті дискурсивного розгортання: (1) структурне протистояння, (2) тяжіння до злиття. Їхнє відтворення у реальному "я-тексті" є діагностичним для вияву дискурсивної суб'єктності.
    6. Одержані результати теоретичного та емпіричного дослідження зумовлюють визначення подальших шляхів дослідження дискурсивної суб'єктності особистості. Доцільним є втановлення типів проявів дискурсивної суб'єктності особистості, основних закономірностей та патології розвитку особистості як дискурсивного суб'єкта та виявлення основних механізмів впливу дискурсивісті на загальний розвиток особистості. Результати таких досліджень можуть бути застосовані не лише для розв'язання фундаментальних питань психології особистості, але й у різних галузях практичної психології, зокрема у психотерапії та психокорекції. Щодо подальшого вивчення безпосередньо "я-текстів", то йтиметься про встановлення психологічних механізмів дискурсивізації "гено-я-текстів" та чинників, що визначають засвоєння та засади для особистісного вибору певної дискурсивної моделі розгортання "я-тексту". Крім того, суттєвим для психології залишається проблема виявлення джерел походження та культурної імплементації дискурсивних моделей, яка також може стати об'єктом досліджень у соціальній, культурній, політичній, етнопсихології. Окремий напрям досліджень може становити вивчення зв'язку психічних процесів, що лежать в основі самосвідомості людини, з реальними проявами її "я-тексту". Також у подальшому передбачається докладна розробка психологічного інструментарію для вивчення "я-текстів" особистості.







    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

    1. Абульханова-Славская К.А. Личностные типы мышления// Когнитивная психология. Материалы финско-советского симпозиума. М.: Наука, 1986. с. 154-172.
    2. Абульханова-Славская К.А. Особенности типологического подхода и метода исследования личности// Принцип системности в психологических исследованиях. М.: Наука, 1990. с.18-25.
    3. Абульханова-Славская К.А. Социальное мышление личности: проблемы и стратегии исследования// Психологический журнал. 1994. № 4. с.39-55.
    4. Абульханова-Славская К.А. Стратегия жизни. М.: Мысль, 1991. 241 с.
    5. Абульханова-Славская К.А., Брушлинский А.В. Философско-психологическая концепция С.Л.Рубинштейна. М.: Наука, 1989. 256 с.
    6. Автономова Н.С. Постструктурализм// Современная западная философия.Словарь. М.:Издательство политической литературы, 1991. с.243-246.
    7. Александров В.Е. Другость: герменевтические указатели и границы интерпретации// Вопросы литературы. 2002. №6 с.78-102.
    8. Ананьев Б.Г. Человек как предмет познания. СПб.: Питер, 2002. 288 с.
    9. Антипов Г.А., Донских О.А., Марковина И.Ю., Сорокин Ю.А. Текст как явление культуры. Новосибирск: НГУ, 1989. 196 с.
    10.Антонова И.В. Проблема личностной идентичности в интерпретации современного психоанализа, интеракционизма и когнитивной психологии // Вопросы психологии. 1996. № 1. с.131-140.
    11.Апресян Р.Г. Проблема "Другого Я" и моральное самосознание личности//Философские науки. 1986. №6. с.53-59.
    12.Асмолов А.Г., Братусь Б.С., Зейгарник Б.В., Петровский В.А., Субботский Е.В., Хараш А.У., Цветкова Л.С. О некоторых перспективах исследования смысловых образований личности// Вопросы психологии. 1979. № 4. с.35-45.
    13.Ахутина Т.В. Теория речевого общения в трудах М.М.Бахтина и Л.С.Выготского//Вестник Московского университета. Серия 14, Психология. 1984. №3 с.3-13.
    14.Барт Р. S/Z. М.: Ad Marginem, 1994. 303 с.
    15.Барт Р. Смерть автора // Барт Р. Избранные работы. Семиотика. Поэтика. М.: Прогресс, 1994. с. 325-345.
    16.Баткин Л.М. Европейский человек наедине с собой. Очерки о культурно-исторических основах и пределах личного самосознания. М.: РГГУ, 2000. 1005 с.
    17.Батов В.И. Другому как понять тебя? М.: Знание, 1991. 45 с.
    18.Батов В.И. Идентификация личности по речи. Автореф. диссертации на соискание ученой степени канд.пс.наук. М. МГУ, 1974. 21 с.
    19.Батов В.И., Сорокин Ю.А. Атрибуция текста на основе объективных характеристик// Известия АН СССР, сер. ЛиЯ. 1975. № 1. c. 35-38.
    20.Батов В.И., Сорокин Ю.А. Опыт построения методики для установления авторства текста// Известия АН СССР, Сер. ЛиЯ. 1977. № 4. c. 140-143.
    21.Батов В.И., Сорокин Ю.А. Форма текста и проблема авторства// Известия АН СССР, Сер. ЛиЯ. 1983. №6. c.225-228.
    22.Бахтин М.М. Проблемы поэтики Достоевского. М.: Советский писатель, 1963. 350 с.
    23.Бахтин М.М. "Человек у зеркала"/Бахтин М.М. Собрание сочинений в 7 томах. Т.3. М.: Русские словари, 1996. с.71.
    24.Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. М.: Искусство, 1979. 445 с.
    25.Белянин В.П. Основы психолингвистической диагностики. М.: Тривола, 2000. 248 с.
    26.Бердяев Н. Смысл творчества// Бердяев Н. Философия творчества, культуры и искусства. В 2-х т. Т. 1. М.: Искусство, 1994. с.37-342.
    27.Буякас Т.М., Зевина О.Г. Внутренняя активность субъекта в процессе амплификации индивидуального сознания// Вопросы психологии. 1999. № 5. - c. 25-34.
    28.Бубер М. Я и Ты. М.: Высшая школа, 1993. 173 с.
    29.Василюк Ф.Е. Психология переживания. Анализ преодоления критических ситуаций. М.: Издательство Московского университета, 1984. 280 с.
    30.Васильева О.С., Демченко Е.А. Изучение основных характеристик жизненной стратегии человека // Вопросы психологии. 2001. №2. с.74-85.
    31.Визгина А.В., Столин В.В. Внутренний диалог и самоотношение// Психологический журнал. 1989. № 6. с.50-57.
    32.Вико Дж. Основания новой науки об общей природе нации. Л.: Гослитиздат, 1940. 789с.
    33.Волошинов В. Марксизм и философия языка//Волошинов В.Н. Философия и социология гуманитарных наук. СПб.: Acta Пресс,1995. с. 216-380.
    34.Выготский Л.С. История развития высших психических функций//Собрание сочинений: В 6-ти т. Т.3. М.: Педагогика, 1983. с. 5-328.
    35.Выготский Л.С. Мышление и речь// Психология. М.: Эксмо-пресс, 2000. с.262-510.
    36.Выготский Л.С. Психология искусства. М.: Лабиринт, 1997. 416 с.
    37.Горностай П.П. Охота на волков, или Психодрама Владимира Высоцкого// Психодрама и современная психотерапия. 2005. № 4. с. 4-14.
    38.Гуссерль Э. Амстердамские доклады// Логос. 1993. № 3. c. 68-89.
    39.Декарт Р. Міркування про метод, щоб правильно спрямовувати свій розум і відшуковувати істину в науках. К.: Тандем, 2001. 104 с.
    40.Джемс У. Психология. М.: Педагогика, 1991. 368 с.
    41.Дридзе Т.М. Проблемы чтения в свете информативно-целевого подхода к анализу тексту// Проблемы социологии и психологии чтения. М.: Книга, 1975. с.173-184.
    42.Дружинин В.Н. Экспериментальная психология. СПб.: Питер, 2006. 320 с.
    43.Дубин Б.В. Биография, репутация, анкета// Слово письмо литература: Очерки по социологии современной культуры. М.: Новое литературное обозрение, 2001. с.98-119.
    44.Залевская А.А. Введение в психолингвистику. М.: РГГУ, 1999. 382 с.
    45.Зинченко В.П. Г.Г.Шпет и М.М.Бахтин (оппоненты или единомышленники?)// Вопросы психологии. 1999. № 6. c. 110-119.
    46.Знаменитые случаи из практики психоанализа. М.: Рефл-бук, 1995. 288 с.
    47.Ильенков Э. Что же такое личность?// С чего начинается личность? М.: Политиздат, 1979. с.183-237.
    48.Ильин И.П. Постмодернизм: от истоков до конца столетия. М.: Intrada, 1998. 256 с.
    49.Ильин И.П. Постструктурализм. Деконструктивизм. Постмодернизм. М.: Intrada, 1996. 256 с.
    50.Калина Н.Ф. Основы психотерапии. Семиотика в психотерапии. М.: Рефл-бук, 1997. 272 с.
    51.Камю А. Бунтующий человек. М.: Политиздат, 1990. 415 с.
    52.Кестлер А. Автобиография. Фрагменты книги// Иностранная литература. 2002. - № 8. с.189-241
    53.Кон И.С. Открытие Я. М.: Политиздат, 1978. 245 с.
    54.Келли Дж. Психология личности. Теория личных конструктов. Спб.: Речь, 2000. 249 с.
    55.Конде А. Грифон. СПб.: Азбука, 2002. 352 с.
    56.Кроник А.А. Субъективная картина жизненного пути как предмет психологического исследования// Психология личности и образ жизни. М.: Наука, 1987. с.149-152.
    57.Кузанский Н. Сочинения: в 2 т. М.: Мысль, 1979. Т.1. с.258-261.
    58.Кузнецов О.Н., Лебедев В.И. Психология и психопатология одиночества. М.: Медицина, 1972. 307 с.
    59.Кундера М. Невыносимая легкость бытия. СПб.: "Азбука-классика", 2002. 373 с.
    60.Кьеркегор С. Болезнь к смерти//Кьеркегор С. Страх и трепет. М.:Политиздат, 1993. 403 с.
    61.Кучинский Г.М. Психология внутреннего диалога. Минск: Университетское, 1988. 206 с.
    62.Лакан Ж. Ниспровержение субъекта и диалектика желания в бессознательном у Фрейда//Лакан Ж. Инстанция буквы в бессознательном или судьба разума после Фрейда. М.: РФО, 1997. с. 156-178.
    63.Лакан Ж. Функция и поле речи и языка в психоанализе. М.: РФО,1995. 192 с.
    64.Левин К. Теория поля в социальных науках. СПб.: Речь, 2000. 368 с.
    65.Леонтьев А.А. Основы психолингвистики. М.: Смысл, 1997. 287 с.
    66.Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. М.: Политиздат, 1977. 304 с.
    67.Леонтьев А.Н. Образ мира//Избранные психологические произведения. В 2-х т., Т.1. М.: Педагогика, 1983. с.251-261.
    68.Леонтьев Д.А. Динамика смысловых процессов// Психологический журнал. 1997. № 6. c. 13-27.
    69.Леонтьев Д.А. Значение и смысл: две стороны одной медали //Психологический журнал. 1995. № 5. с.19-30.
    70.Леонтьев Д.А.Методика предельных смыслов: Методическое руководство. М.: Смысл, 1999. 36 с.
    71.Литовченко А.Д. Язык как средство личностного взлома реальности//Проблема личности в современной науке: результаты и перспективы исследований. Тезисы докладов Третьей Всеукраинской научной конференции молодых ученых 28-29 сентября 2000 г. К.: Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, 2000. с.94-96.
    72.Лобок А.М. Антропология мифа. Екатеринбург: Банк культурной информации, 1997. 688 с.
    73.Лосев А.Ф. Диалектика мифа//Лосев А.Ф. Миф.Число.Сущность. М.: Мысль, 1994. с. 5-216.
    74.Лотман Ю. М. О поэтах и поэзии. М.:Искусство-СПБ, 1997. 848 с.
    75.Лотман Ю.М. Семиосфера.- С.-Петербург: "Искусство СПБ", 2000. 704 с.
    76.Лотман Ю.М. Символ в системе культуры// Труды по знаковым системам ХХI.Учен. Зап. 1986. Вып. 754. с.10-21.
    77.Маковский М.М. Сравнительный словарь мифологической символики в индоевропейских языках. Образ мира и миры образов. М.: Гуманитарный издательский центр ВЛАДОС, 1996. 416 с.
    78.Максимовна Н.Ю., Милютина Е.Л. Курс лекций по детской патопсихологии: Учебное пособие. Ростов н/Д.: Феникс, 2000. 576 с.
    79.Мамардашвили М.К. Психологическая топология пути. - СПб.: РХГИ, 1997. 568 с.
    80.Маноха І.П. Психологія потаємного "Я". К.: Поліграфкнига, 2001. 448 с.
    81.Маноха И.П. Человек и потенциал его бытия. К.:Стимул К, 1995. 256 с.
    82.Мелетинский Е.М. От мифа к литературе. М.: РГГУ, 2001. 170 с.
    83.Мід Дж.Г. Дух, самість і суспільство. К.: Український центр духовної культури, 2000. 416 с.
    84.Муравьева К.В., Шильштейн Е.С. О ролевом компоненте я-концепции//Вестник Московского Университета, серия 14. Психология. 2000. № 1 с.29-35.
    85.Мурзин Л.Н., Штерн А.С. Текст и его восприятие. Свердловск: Издательство Уральского университета, 1991. 172 с.
    86.Мусхелишвили Н.Л., Сергеев В.М., Шрейдер Ю.Д. Дискурс отчаяния надежды: внутренняя речь и депрагматизация коммуникации.// Вопросы философии. 1997. № 10 с.45-57.
    87.Мусхелишвили Н.Л., Шрейдер Ю.А. Значение текста как внутренний образ // Вопросы психологии. 1997. № 3. с.79-91.
    88.Мусхелишвили Н.Л., Шрейдер Ю.А. Постижение vs. Понимание// Ученые записки Тартуского государственного университета, вып. 855 (23). 1979. с. 3-17.
    89.Налимов В.В. Спонтанность сознания. М.: Прометей, 1989. 287 с.
    90.Нойманн Э. Происхождение и развитие сознания. М.: Рефл-бук, 1998. 464 с.
    91.Носенко Э. Л. Эмоциональное состояние и речь. Киев: "Вища школа", 1981, 195с.
    92.Ніцше Ф. Жадання влади//Так казав Заратустра. К.: Основи, 2000. С.329-414.
    93.Ницше Ф.Автобиография//По ту сторону добра и зла. М.: Сирин, 1990 с.327-414.
    94.Основи практичної психології. Підручник. 3-тє вид., стереотип. К.: Либідь, 2006. 536 с.
    95.Петренко В.Ф. Основы психосемантики. М.: МГУ, 1997. 400 с.
    96.Петровский А.В. М.М.Бахтин, Ф.М.Достоевский: психология вчера и сегодня// Вестник Московского Университета. Серия 14. Психология. 1985. № 3. с. 56-58
    97.Петровский В.А. К пониманию личности в психологии // Вопросы психологии. 1981. № 2 с.40-46.
    98.Петухов В. В. Образ мира и психологическое изучение мышления// Вестник Московского Университета. Серия 14. Психология. 1984. № 4. с. 13-20.
    99.Підмогильний В. Невеличка драма// Підмогильний В. Невеличка драма: романи, повісті. Дніпропетровськ: Промінь, 1990 р. с.12-205.
    100. Понцо А. "Другость" у Бахтина, Бланшо и Левинаса//Бахтинология. СПб.: 1995. с.61-79.
    101. Поршнев Б.Ф. О начале человеческой истории. Проблемы палеопсихологии. М.: Мысль, 1974. 487 с.
    102. де Прадо Коэльо Ж. "Феномен" Фернандо Пессоа// Фернандо Пессоа. Лирика. М.: Художественная литература, 1978. с.7-32.
    103. Принцип системности в психологических исследованиях (под ред.Завалишиной Д.Н. и Барабанщикова В.А.). М.: Наука, 1990. 183 с.
    104. Проблеми психологічної герменевтики. К.: Міленіум, 2004. 276 с.
    105. Психология индивидуального и группового субъекта. М.: PerSe, 2002. 368 с.
    106. Радзиховский Л.А. Проблема диалогизма сознания в трудах М.М.Бахтина//Вопросы психологии. 1985. №6. с.103-116.
    107. Рікер П. Інтелектуальна автобіографія. К.: Дух і литера, 2002. 114 с.
    108. Рікер П. Сам як інший. К.: Дух і літера, 2002. 458 с.
    109. Рикер П. Конфлікт интерпретаций. Очерки о герменевтике. М.: Academia-Центр, 1995. 412 с.
    110. Роменець В.А., Маноха І.П. Історія психології ХХ століття. К.: Либідь, 1998. 992 с.
    111. Рубинштейн С.Л. Бытие и сознание. Человек и мир. СПб.: Питер, 2003. 512 с.
    112. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. СПб.: Питер, 2002. 720 с.
    113. Рубинштейн С.Л. Принцип творческой самодеятельности// Вопросы философии. 1989. № 4. с.89-95.
    114. Сартр Ж.-П. Буття і ніщо: Нарис феноменологічної онтології К.: "Основи", 2001. 855с.
    115. Сидоренко Е.В. Методы математической обработки в психологии. -СПб.: СПЦ, 1996. 349 с.
    116. Славская А.Н. Личность как субъект интерпретации. Дубна: Феникс+, 2002. 240 с.
    117. Смысловое восприятие речевого сообщения. М.: МГУ, 1976. 203 с.
    118. Соколов Д. Сказки и сказкотерапия. М.: Эксмо-пресс, 2001. 304 с.
    119. Столин В.В. Самосознание личности. М.: МГУ, 1983. 284с.
    120. Старовойтенко Е.Б. Жизненные отношения личности. К.: Лыбидь, 1992. 216 с.
    121. Старовойтенко Е.Б. Современная психология. М.: Академический проект, 2001. 523 с.
    122. Татенко В.А. Психология в субъектном измерении. К.: Просвіта, 1996. 404 с.
    123. Татенко В.О. До проблеми автентичності людського буття: вчинкова парадигма / Розвиток педагогічної і психол. наук в Україні 19922002. Зб. наук. праць до 10-річчя АПН України / Академія педагогічних наук України. Ч.1. Харків: ОВС”, 2002 с.550-563
    124. Титаренко Т.М. Життєвий світ особистості. У межах та за межами буденності. К.: Либідь, 2003. с.2003. 376 с.
    125. Тхостов А.Ш. Топология субъекта (опыт феноменологического исследования)//Вестник Московского университета. Сер.14 Психология. 1994. № 2 с.23-34.
    126. Уайтхед А.Н. Избранные работы по философии. М.: Прогресс, 1990. 717 с.
    127. Улыбина Е.В. Психология обыденного сознания. М.: Смысл, 2001. 263 с.
    128. Фрай Н. Архетипний аналіз: теорія мітів// Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. Львів: Літопис, 1996. 109-135 с.
    129. Франк Семен Людвигович. Реальность и человек. М. : Республика, 1997. 479с.
    130. Фройд З. Поет і фантазування//Слово. Знак. Дискурс: Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. Львів: Літопис, 1996. с.83-90.
    131. Фуко М. Що таке автор? // Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. Львів: Літопис, 1996. с. 442-456.
    132. Хайдеггер М. Работы и размышления разных лет. М. : Гнозис, 1993. 335с.
    133. Харре Р. Гибридная психология: союз дискурс-анализа с нейронаукой// Эпистемология и философия науки. 2005. Т.VI.
  • Стоимость доставки:
  • 150.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины


ПОСЛЕДНИЕ СТАТЬИ И АВТОРЕФЕРАТЫ

Ржевский Валентин Сергеевич Комплексное применение низкочастотного переменного электростатического поля и широкополосной электромагнитной терапии в реабилитации больных с гнойно-воспалительными заболеваниями челюстно-лицевой области
Орехов Генрих Васильевич НАУЧНОЕ ОБОСНОВАНИЕ И ТЕХНИЧЕСКОЕ ИСПОЛЬЗОВАНИЕ ЭФФЕКТА ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ КОАКСИАЛЬНЫХ ЦИРКУЛЯЦИОННЫХ ТЕЧЕНИЙ
СОЛЯНИК Анатолий Иванович МЕТОДОЛОГИЯ И ПРИНЦИПЫ УПРАВЛЕНИЯ ПРОЦЕССАМИ САНАТОРНО-КУРОРТНОЙ РЕАБИЛИТАЦИИ НА ОСНОВЕ СИСТЕМЫ МЕНЕДЖМЕНТА КАЧЕСТВА
Антонова Александра Сергеевна СОРБЦИОННЫЕ И КООРДИНАЦИОННЫЕ ПРОЦЕССЫ ОБРАЗОВАНИЯ КОМПЛЕКСОНАТОВ ДВУХЗАРЯДНЫХ ИОНОВ МЕТАЛЛОВ В РАСТВОРЕ И НА ПОВЕРХНОСТИ ГИДРОКСИДОВ ЖЕЛЕЗА(Ш), АЛЮМИНИЯ(Ш) И МАРГАНЦА(ІУ)
БАЗИЛЕНКО АНАСТАСІЯ КОСТЯНТИНІВНА ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ (на прикладі студентського самоврядування)