Психологічні особливості породження наративу як засобу саморозвитку особистості

Краткое описание

Інститут психології ім. Г.С. Костюка
АПН України

Шиловська Олена Миколаївна

На правах рукопису

УДК 159.923.2 (048)

Психологічні особливості породження наративу як засобу саморозвитку особистості

Дисертація на здобуття наукового ступеню кандидата психологічних наук
19.00.01 загальна психологія, історія психології

Науковий керівник:
доктор психологічних наук,
член-кореспондент АПН України,
професор Чепелєва Н.В.

Київ - 2003

ЗМІСТ

ВСТУП
РОЗДІЛ І Психологічні особливості функціонування наративу 3
1.1. Текст як засіб розуміння та інтерпретації особистого досвіду. 11
1.2. Особливості автонаративу як засобу самопізнання та 22
саморозвитку особистості.
1.3. Джерела наративної психотерапії в різних психологічних теоріях. 29
1.4. Саморозвиток як включення особистого досвіду в систему 41
Я-концепції.
РОЗДІЛ ІІ Емпіричне дослідження процесу породження наративу
2.1. Загальна процедура і методи дослідження. 54
2.2. Дослідження особливостей усвідомлення власного досвіду 67
методом автобіографії та ранніх дитячих спогадів.
2.3. Визначення факторів, що впливають на усвідомлення 91
власного досвіду та формування концепції життя.
РОЗДІЛ III Функціонування наративу в практиці психологічного консультування
3.1. Дослідження та визначення типів текстів-наративів. 119
3.2. Особливості породження наративу у дітей та дорослих. 134
3.3. Особливості функціонування наративу в процесі 142
психокорекційної роботи.
3.4. Застосування технік наративної психології в процесі 176
психопрофілактичної роботи.
ВИСНОВКИ 212
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 215
ДОДАТКИ

ВСТУП
Актуальність дослідження. У сучасній вітчизняній та зарубіжній психологічній науці з‘являються численні спроби знайти нові інстанції, що здатні організувати в єдине ціле суб‘єктивний досвід людини. Однією з основних таких інстанцій багато дослідників визнають розповідь, наратив. (К.Бремон, І.Брокмейер, Дж.Брунер, І.П.Ільїн, Є.С.Калмикова, Е.Менгенталер, Н.В.Чепелєва, Р.Харре). Взаємозалежність між розповіддю-наративом і життям розглядається як вияв специфічного способу осмислення світу, як особлива форма існування людини, як притаманний лише їй модус буття. Термін наратив” в трактуванні деяких авторів (І.Брокмейер, Р.Харре) означає різні форми усвідомлення, що внутрішньо притаманні процесам пізнання, структурування діяльності, впорядкування досвіду.
Ідею про те, що людська свідомість має наративну структуру, висувають як зарубіжні, так і вітчизняні автори. Зокрема, пропонується так званий наративний принцип”, в основі якого лежить положення про те, що люди мислять, роблять певні життєві вибори відповідно до наративних структур, тобто наратив розглядається як організаційний принцип діяльності особистості (Ф.Сабрін). Деякі зарубіжні автори висловлюють думку про те, що життя людини великою мірою насичене оповідями, історіями, в яких відображений весь її досвід, а повідомляючи історії свого життя, особистість стає відповідальною за нього (Д.Карр, К.Метінгел, М.Вайт). Така відповідальність береться за основу в концепції наративної ідентичності (П.Рікер). Відповідно до даної концепції, особистість усвідомлює себе в процесі оповідання іншому історії свого життя.
У дослідженнях вітчизняних психологів наратив розглядається як впорядкування життєвих подій в єдину послідовність, що побудована виходячи із загальної життєвої концепції оповідача (Н.В.Чепелєва). Зауважується, що текст-наратив доцільно розглядати як засіб саморозуміння (історія для себе”) та засіб самоподачі, самопред‘явлення (історія для іншого”). Однією з найважливіших його функцій є саме самопрезентація саморозкриття, декларування і ствердження індивідуальної системи цінностей, поглядів, переконань. Завдяки наративу суб’єкт усвідомлює себе, свій досвід, презентує певну точку зору, стверджує себе таким, яким він прагне бути, а також створює своє минуле. Тобто людина, проживаючи своє життя, конструює його історію. В процесі такого конструювання відбувається переосмислення власного досвіду та власної особистості, виникає нове бачення тих подій життя, власних рис та якостей, що з певних причин не усвідомлювалися чи не приймалися людиною, а це призводить до конструювання більш цілісної історії життя. В такому розумінні наратив доцільно розглядати як засіб саморозвитку особистості.
В різних психологічних теоріях автори по-різному розглядають граничні смисли саморозвитку. Так, А.Адлер вбачав мету саморозвитку в самоствердженні особистості, для Ш.Бюллер саморозвиток це гармонізація особистості, узгодженість її внутрішнього світу. К.Роджерс вбачав саморозвиток в русі до повного знання себе і свого внутрішнього досвіду. В.Франкл стверджує, що саморозвиток це реалізація життєвих смислів та сенсу життя.
Особистість по-різному ставиться до проблеми керуванням саморозвитком: від наполягання на власній непричетності щодо подій власного життя до прийняття повної відповідальності за мету свого розвитку. На думку М.Й. Боришевського, психологічні механізми саморозвитку найтісніше пов‘язані із самосвідомістю особистості. Ця думка перегукується з поглядами С.Д. Максименка, який розглядає самосвідомість як важливий чинник у формуванні особистості, що проходить шляхом самоспостереження, самооцінки та самоаналізу.
В нашому дослідженні саморозвиток розглядається як процес, що включає в себе усвідомлення та прийняття власного досвіду та власної особистості. Таке усвідомлення, зокрема, може відбуватися в процесі породження наративу, в якому відображена історія життя особистості. Одним із видів наративу, в процесі конструювання якого може здійснюватися саморозвиток особистості, є автобіографія. В сучасних дослідженнях автобіографічна пам’ять розглядається як основа самосвідомості особистості, її Я-концепції” (В.В.Нуркова), її значення полягає в здатності людини фіксувати і зберігати такі події, які вона усвідомлює як частину власної історії (Б.Росс).
Аналіз наукової літератури з даної проблеми засвідчує, що на даний час недостатньо розроблені теоретичні підходи до проблеми використання наративу як засобу саморозвитку особистості, чітко не визначені ознаки, що відрізняють його від інших видів текстів, не виявлені чинники, які впливають на процес породження різних типів текстів-наративів. Не розроблена процедура емпіричного дослідження психологічних особливостей текстів-наративів, мало досліджені можливості використання наративу в процесі психотерапевтичної та психокорекційної роботи, спрямованої на прийняття власного досвіду та створення цілісної історії життя як важливого чинника саморозвитку особистості. В практиці психологічного консультування чітко не визначені психологічні техніки та прийоми, що спрямовані на саморозвиток особистості.
Психологічне дослідження, результати якого представлені в дисертації, є спробою визначити особливості наративу як засобу усвідомлення людиною власного життєвого досвіду та власної особистості. Воно обумовлене необхідністю розроблення теоретичних підходів до вивчення психологічних особливостей наративу як засобу усвідомлення власного досвіду та власної особистості, а також практичних процедур, спрямованих на саморозвиток особистості, шляхом породження текстів-наративів.
Тема дисертації включена до науково-дослідної теми лабораторії когнітивної психології Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України Теоретико-методологічні проблеми психологічної герменевтики (№ державної реєстрації 0199U002647), затверджена на засіданні Вченої ради Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України (протокол №2 від 02.02.99р.) та Радою з координації наукових досліджень в галузі педагогіки та психології в Україні (протокол № 6 від 19.06. 2001р.)
Об’єкт дослідження процес саморозвитку особистості.
Предмет дослідження породження наративу як засіб саморозвитку особистості.
Мета дослідження - визначити психологічні, семіотичні, лінгвістичні ознаки тексту-наративу, його типи та рівні функціонування; дослідити і обгрунтувати умови ефективного використання наративу в психопрофілактичній роботі, спрямованій на прийняття людиною власного досвіду, як чинника саморозвитку.
Гіпотези дослідження:
усвідомлення і прийняття власного досвіду, що відбувається в процесі породження тексту-наративу, є важливим чинником саморозвитку особистості;
основними умовами ефективного використання тексту-наративу в психопрофілактичній та психокорекційній роботі, спрямованій на саморозвиток особистості, можуть стати: прийняття власного досвіду та включення його в історію життя; позитивне ставлення до власної особистості; здатність особистості переосмислювати власний досвід та конструювати нові наративи.
Відповідно до мети та основної гіпотези були поставлені такі завдання дослідження:
1) на основі теоретичного аналізу проблеми визначити характеристики тексту-наративу та особливості його породження;
2) виявити психологічні фактори, що впливають на процес породження наративу;
3) визначити вплив процесу породження наративу на саморозвиток особистості;
4) дослідити можливості використання наративу в психокорекційній та психопрофілактичній роботі, спрямованій на цілісне сприймання власного досвіду як провідного чинника саморозвитку особистості.
Методологічною та теоретичною основою дослідження є: теоретичний підхід до проблеми побудови структурної моделі індивідуального досвіду (О.М.Лактіонов, В.В.Нуркова, Т.М.Титаренко,), основні положення психологічної герменевтики (А.А.Брудний, Н.В.Чепелєва), психологічний та філософський підходи до проблеми розуміння (Г.-Г.Гадамер, В.В.Знаков, А.Б.Коваленко, Г.С.Костюк, В.О.Моляко, С.Д.Максименко, Н.В.Чепелєва), психологічний, лінгвістичний, семіотичний підходи до вивчення тексту як засобу організації в єдине ціле суб‘єктивного досвіду людини (Р.Барт, Дж.Брунер, Л.С.Виготський Н.Ф.Каліна, Ю.М.Лотман, В.В.Нуркова, Ю.С.Степанов, Н.В.Чепелєва,), психологічні положення про формування та становлення особистості (М.Й.Боришевський, Г.С.Костюк, О.М.Леонтьєв, С.Д.Максименко, С.Л.Рубінштейн, А.В.Петровський, О.П.Саннікова, Т.М.Титаренко), сучасні концептуальні підходи до ситуації надання психологічної допомоги (О.Ф.Бондаренко, Н.Ф.Каліна, З.Г.Кісарчук, Н.В.Чепелєва).
Для розв’язання поставлених завдань було використано комплекс теоретичних та експериментальних методів: метод аналізу та узагальнення філософської, лінгвістичної та психологічної літератури з даної теми; метод порівняння (для зіставлення даних, отриманих в одній і тій же групі, за одними і тими ж методами); метод зрізів (для опрацьовування даних, отриманих в різних групах), лабораторний та природний експеримент (для вивчення психологічних особливостей породження наративу); психокорекційні та психопрофілактичні методи (для дослідження можливості використання наративу в процесі консультативної роботи); контент-аналіз (для вивчення факторів, що впливають на процес породження наративу). Застосування методів математичної статистики кореляційного та факторного аналізу забезпечило всебічний кількісний та якісний аналіз експериментальних даних.
Достовірність і надійність результатів дослідження забезпечується методологічною та теоретичною обґрунтованістю вихідних даних дослідження, експериментальною перевіркою гіпотез, репрезентативністю вибірки, сучасним апаратом багатовимірної статистики, відповідністю застосування діагностичного інструментарію критеріям надійності та валідності.
Наукова новизна і теоретичне значення дослідження полягає у тому, що:
вперше розроблено підхід до визначення типів текстів-наративів залежно від усвідомлення особистістю власного досвіду; визначено рівні функціонування наративів за критерієм усвідомленності та прийняття людиною власного досвіду та вміння розповісти про нього у формі зв’язної оповіді;
дістало дальшого розвитку вивчення ознак наративу як засобу усвідомлення власного досвіду (усвідомлення Я-концепції”; вибір життєвих стратегій, прийнятних для особистості; визначення інтервалів самоідентичності особистості; прийняття власного досвіду в процесі конструювання історії життя; дослідження внутрішніх основ власної особистості (самопізнання)); обгрунтування умов використання наративу в психопрофілактичній роботі, спрямованій на прийняття особистістю власного досвіду;
поглиблено психологічні знання щодо саморозвитку особистості як процесу, що зокрема, включає в себе усвідомлення та прийняття власного досвіду; уточнено лінгвістичні, семіотичні та структурні властивості наративу, які відрізняють його від інших видів текстів, а також психологічні особливості наративу як засобу розкриття змісту Я-концепції” особистості шляхом опису життєвих подій, що вплинули на усвідомлення власного Я” та на розвиток особистості; поглиблено психологічні знання щодо тлумачення наративу як особливої дискурсивної практики; з’ясовано фактори, що впливають на процес породження текстів-наративів.
Практичне значення дослідження полягає у тому, що:
розроблений і апробований автором тренінг саморозвитку особистості може бути використаний практичними психологами в процесі психопрофілактичної та психокорекційної роботи, спрямованої на формування готовності до зміни тих переконань, поглядів, стереотипів, що впливають на породження негативно насичених домінуючих наративів; на створення умов для самоприйняття, самопізнання особистості та прийняття нею свого досвіду, як необхідної умови породження цілісного, насиченого смислами наративу, який особистість може прийняти як історію власного життя.
Апробація роботи: основні результати дослідження доповідалися і отримали схвалення на засіданнях лабораторії когнітивної психології Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України, а також на звітній науковій сесії Інституту психології ім.Г.С.Костюка АПН України Психологічні проблеми навчання, виховання та розвитку особистості” (Київ, квітень 2001р.); науково-практичній конференції Психологічна наука в медичній та соціальній практиці” (Київ, травень, 2001р.); науково-практичній конференції Психологічна наука в медичній та соціальній практиці”, (Київ, травень, 2002р.); XI Міжнародній науковій конференції ім. професора Сергія Бураго Мова і культура” (Київ, червень, 2002р); V Костюківських читаннях, Інститут психології ім.Г.С.Костюка (Київ, січень 2003р.); звітній науковій сесії Інституту психології ім.Г.С.Костюка АПН України Психологічні проблеми навчання, виховання та розвитку особистості (Київ, березень-ківтень, 2003); науковому семінарі Психологія життєвих домагань особистості” (Київ, травень, 2003); ХІІ Міжнародній науковій конференції Мова і культура" ім.проф.Сергія Бугаро (Київ, червень 2003р).
Публікації. Матеріали дисертації представлено у 9 наукових публікаціях, серед яких 5 статей у фахових збірниках, затверджених ВАК України, матеріали конференцій.
Структура та обсяг роботи: Дисертаційне дослідження складається із вступу, трьох розділів та висновків, подане на 214 сторінках основного тексту, включає 15 таблиць (поданих на 9 сторінках), список використаних джерел (166 найменуваннь) і 10 додатків.

Список литературы

Висновки.
У дисертації теоретично обгрунтовано та емпірично вивірено новий підхід до саморозвитку особистості як до процесу, що включає в себе усвідомлення та прийняття власного досвіду. Показано, що ефективним засобом такого усвідомлення та прийняття є породження текстів-наративів. Узагальнення результатів дослідження підтвердило нашу гіпотезу та дало підстави для таких висновків:
1. Необхідними умовами особистісного саморозвитку людини є: її активність в конструюванні свого внутрішнього світу та уявлень про себе; здатність знаходити нові способи інтерпретації і навіть конструювання подій власного життя; включення особистого досвіду в систему Я-концепції” та цілісне сприймання власної особистості; усвідомлення необхідності особистісного саморозвитку, внаслідок чого відбувається зміна певних переконань, поглядів, настановлень; самоприйняття як необхідна умова для позитивних змін і реалізації можливості саморозвитку; саморозкриття як умова досягнення змін різних аспектів Я” шляхом осмислення свого внутрішнього світу та власного досвіду; самопізнання як шлях до розуміння власної особистості.
2. Процес породження наративу має певну специфіку, що відрізняє його від процесу створення інших видів текстів, а саме: 1) в процесі породження наративів визначаються і будуються так звані інтервали самоідентичності особистості, як умови рефлексії людиною важливих моментів у власному розвитку, які призводять до якісних змін особистості; 2) усвідомлюється Я-концепції” особистості, що здійснюється шляхом аналізу викладених в автонаративі життєвих подій, на підставі яких людина робить висновок про притаманні їй риси характеру та якості особистості; 3) усвідомлюються життєві стратегії (самовизначення), що відбувається на підставі особливої форми рефлексії досвіду свого життя; 4) інтенсифікується самопізнання, яке здійснюється шляхом дослідження внутрішніх основ самої особистості (ресурсів, перешкод, суперечностей, що знаходять вияв в конкретних подіях життя).
Отже, породження людиною автонаративу як засобу розкриття змісту власної Я-концепції” шляхом опису тих подій життя, які кардинально вплинули на усвідомлення власного Я” та розвиток її особистості, сприяє усвідомленню власного досвіду, а отже є важливою умовою саморозвитку.
3. Процес породження автонаративу у дітей та дорослих зумовлюється такими чинниками: здатність особистості до саморозкриття; певний рівень усвідомлення власних проблем та якостей; емоційне (позитивне, негативне, невизначене) ставлення до подій власного життя; схильність до переживання депресивних станів, наявність певних страхів, рівень тривожності; емоційне ставлення до власної особистості; ступінь самоприйняття особистості; певна концепція життя”; рівень функціонування досвіду (мікро- чи макроструктурний); використання емоційної, смислової чи когнітивної схеми інтерпретації власного досвіду.
4. В залежності від усвідомлення власного досвіду, ступеню розкриття його в автонаративі, переважаючої схеми інтерпретації, змісту концепції життя”, механізмів прояву та розкриття особистості в автобіографічних текстах, особистість породжує різні типи текстів-наративів (амбівалентний, емоційно-негативний, емоційно-позитивний та емоційно-нейтральний)
Визначені типи наративів істотно відрізняються між собою, оскільки кожен тип (окрім емоційно-нейтрального) може функціонувати на певних рівнях в залежності від того, наскільки особистість вміє конструювати та реконструювати історію свого життя, приймати власний досвід та трансформувати його у зв’язну розповідь. Суттєвим у визначенні рівня функціонування наративу є здатність людини створити нову історію” власного життя, що є важливим чинником саморозвитку особистості.
5. Функціонування наративів проявляється на різних рівнях:
- неконструктивний, що зумовлений наявністю домінуючої історії;
- конструктивний, на якому особистість ставиться до власного досвіду не як до пасивно сприйнятих доконаних фактів, а як до історії, що може конструюватися, сприяючи переосмисленню власного досвіду;
- реконструктивний, на якому людина знаходить у власному досвіді інший сенс. Останнє є умовою створення нової історії, яка приймається особистістю як частина власного життя;
- синтезуючий (цілісний) - створення цілісної історії життя, сповненої усвідомлених цінностей, сенсів та переконань.
6. Функція наративу як засобу саморозвитку особистості полягає у виявленні того змісту досвіду, що нею не приймався і що його переосмислення призводить до цілісного сприймання власного життя та власного Я”. Використання наративу в процесі психологічного консультування найбільш ефективне за умов: готовності особистості до самоприйняття та прийняття свого досвіду як частини власного життя; здатності особистості переосмислювати власний досвід та конструювати нові наративи, коли досвід чи його осмислення змінюються.
7. Розроблений та апробований наративний тренінг сприяє: осмисленню та реконструюванню особистої історії життя, усвідомленню життєвих сценаріїв, виявленню настановлень, переконань учасників, їх особистих рис та якостей (в юнацькому віці), вільному вираженню власних емоцій, потреб, проблем та позитивній оцінці дитиною свого досвіду (в молодшому шкільному віці), що є важливими умовами саморозвитку особистості.
Дальше дослідження наративу як засобу саморозвитку особистості потребує вивчення особливостей його породження та функціонування у досліджуваних інших вікових груп, а також аналізу впливу індивідуальних властивостей особистості на породження різних типів текстів-наративів.

Література
1. Альбуханова -Славская К.А. Стратегия жизни. - М.: Мысль, 1991. - 298с.
2. Адлер А. Наука жить. - К.: Port - Royal, 1997. - 286с.
3. Адлер А. Понять природу человека. - СПб.: Академический проект, 1997. - 252с.
4. Адлер А. Практика и теория индивидуальной психологии. - М.: Прогресс, 1995. - 292с.
5. Алексеев К.И. Метафора как объект исследования в филологии и психологии //Вопросы психологии. 1996. - №». С. 73 76.
6. Амяга Н.В. Измерение личностной представленности человека в общении // Журнал практической психологии. - 1997. - №4. - С. 29 - 40.
7. Ананьев Б.Г. Психология и проблемы человекознания. - М.: Воронеж, 1996. - 382с.
8. Андрющенко Т.Ю. Карабенова Н.В. Коррекция психологического развития младших школьников на начальном этапе обучения //Вопросы психологии. - 1993. - №1. - С.47 - 53.
9. Антонов А.В. Сприймання та розуміння тексту. - К.: Знання, 1977. - 48с.
10. Ассаджоли Р. Психосинтез. Теория и практика: от душевного кризиса к высшему "Я": Пер. с англ. - М.: Reel-book, 1994. - 314с.
11. Баркер Ф. Использование мифов в психотерапии. Воронеж: Модэк, 1995.- 287с.
12. Барт Р. Введение в структурный анализ повествовательных текстов // Зарубежная эстетика и теория литературы ХІХ - ХХ вв. - М.: МГУ, 1987. - С. 387 - 423.
13. Барт Р. Избранные работы: Семиотика, поэтика. - М.: Прогресс, 1989. - 616с.
14. Барт Р. Критика и истина // Зарубежная эстетика и теория литературы ХІХ- ХХ вв. - М.: МГУ, 1987. - С. 349 - 387.
15. Бенвенист Э. Общая лингвистика. - М.: Прогресс, 1974. - 446 с.
16. Березина Т.Н. Исследование внутреннего мира человека методом анализа характеристик мысли и образа //Психологический журнал. - 1999.- Т.20, №5. - С. 27-38.
17. Бернс Р. Развитие Я-концепции и воспитание.- М.: Прогресс, 1986. - 420 с.
18. Бодалев А.А. Восприятие и понимание человека человеком. - М.: МГУ, 1982.- 298с.
19. Божович Л.И. Личность и ее формирование в детском возрасте. М.: Просвещение, 1968. 282с.
20. Бондар І. В., Бондар Н.Є. Смислова детермінація саморозвитку особистості. //Психологія суб’єктивної активності особистості. - К.: Либідь. - 1993.- С.16-17
21. Бондаренко О.Ф. Психологічна допомога особистості. - Х.: Фаліо, 1996. - 238с.
22. Бондаренко А.Ф. Социальная психотерапия личности. Реконструкция предмета (Психосемантический подход): Автореф. дис... д-ра психол. наук: 19.00.01.- К., 1992. - 38с.
23. Боришевський М.Й. Психологічні механізми розвитку особистості //Педагогіка і психологія. К.: Педагогічна думка. 1996. - № 3 (12). С. 26 33.
24. Боришевський М.Й. Психологія самосвідомості: історія, сучасний стан та перспективи дослідження. К.: Либідь, 1999. 162с.
25. Бремон К. Логика повествовательных возможностей. Семиотика и искусствометрия. - М.: Прогресс, 1972.- 364с.
26. Бремс К. Полное руководство по детской психотерапии.-М.:Изд-во ЭКСМ-Пресс, 2002.-640с.
27. Брокмейер И., Харре Р. Наратив: проблемы и обещания одной альтернативной парадигмы //Вопросы философии. 2000. - №3. С. 29-43.
28. Брудный А.А. О сознании и тексте / Сб. научн. тр. Мысль и текст. Фрунзе: Киргизский гос. ун т, 1988. С. 3 9.
29. Брудный А.А. Понимание и текст // Загадка человеческого понимания. М.: Изд-во политической литературы, 1994. С. 114 129.
30. Брудный А.А. Психологическая герменевтика. - М.: Лабиринт, 1998.- 322с.
31. Букаяс Т.М. Личностное развитие в условиях работы самопонимания, опосредованной символами // Вопросы психологии. - 2000.- №1.- С. 96 -108.
32. Бурлакова Н.С., Олешаева В.И. К проблеме понимаения проективности детского рассказа в контексте изучения динамики и структуры самосознания //Журнал практикующего психолога. 1999. - №5/6. С. 168-188.
33. Бурменская Г.В., Корабекова Н.В., Лидерс Л.Г. Возрастно-психологическое консультирование. Проблемы психического развития детей. - М.: Мысль, 1990.- 286с.
34. Бэндлер Р., Гриндер Дж. Рефрейминг: Ориентация личности с помощью речевых стратегий: Пер. с. англ. Воронеж: Пандора, 1995. 255с.
35. Васильев С.А. Синтез смысла при создании и понимании текста. - К.: Наукова думка, 1988. - 238с.
36. Гадамер Х.-Г. Истина и метод. М.: Прогресс, 1988. 700с.
37. Гаджиева Н. М. Основы самосовершенствования: Тренинг самосознания. - Екатеринбург: Книга, 1998. - 122с.
38. Гальперин И.Р. Тест как объект лингвистического исследования. М.: Наука, 1981. 140с.
39. Гийому Ш., Мильдивье Д. О новых приемах интерпретации или проблема смысла с точки зрения анализа дискурса / Квадратура смысла: Французская школа анализа дискурса. - М.: Прогресс, 1999.- С.124 137.
40. Гірник А.М. Тренінг педагогічного спілкування. - К.: Київський військовий гуманітарний інститут, 1995.- 34с.
41. Горностай П.П. Саморазвитие как индивидуальный уровень развития субъекта // Психологія суб’єктивної активності особистості. - К.: Либідь. - 1993.- С.31-33.
42. Гравитц М., Пенто Р. Методы социальных наук. - М.: Прогресс, 1972. - 607с.
43. Граник Г.Г., Самсонова А.И. Роль установки в процессе восприятия текста (на материале художественной литературы) //Вопросы психологии. 1993. - №2. С.72 76.
44. Граник Г.Г., Соболева О.В. Понимание текста проблемы земные и космические //Вопросы психологии. - 1993. - №5. С.81 85.
45. Гроф К., Гроф С. Неистовый поиск себя: Руководство по личностному росту через кризис трансформации. М.: Изд-во Трансперсонального института, 1996. 342с.
46. Доблаев Л.П. Анализ и понимание текста. Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1987. 70с.
47. Дридзе М.Т. Текстовая деятельность в структуре социальной коммуникации. - М.:Наука, 1989. - 267с.
48. Дубровис Д.М. К вопросу об интуитивном и диструктивном понимании текста //Вопросы психологии. - 1976.- №3. - С.59-68.
49. Жизненный путь личности /Под ред. Л.В Сохань. - К.: Наукова думка, 1987. - 278с.
50. Загадка человеческого понимания. М.: Изд-во полититеской лит-ры, 1991. 348с.
51. Зинкевич-Евстигнеева Т.Д. Практикум по сказкотерапии. - СПб.:Речь, 2000. - 314с.
52. Зинченко Е.В. Самораскрытие личности как социально-психологический феномен //Прикладная психология. - 1988. - №5. - С.59-69.
53. Знаков В.В. Классификация психологических признаков истинных и неистинных сообщений в коммуникативных ситуациях //Психологический журнал. - 1999. - Т. 20, №2. - С.54-66.
54. Знаков В.В. Неправда, ложь, обман как проблемы психологии понимания //Вопросы психологии. 1993. - №2. С. 9 14.
55. Знаков В.В. Понимание в познании и общении. - М.: РАН Институт психологии, 1994.- 257с.
56. Игры, обучение, тренинг, досуг/ Под ред. В.В.Петрусинского. - М.: Нова Школа, 1994. - 366с.
57. Ильин И. П. Постмодернизм: от истоков до конца столетия: эволюция научного мира. - М.: Интрада, 1998. - 255с.
58. Ильин И.П. Постструктурализм, деконструктивизм, постмодернизм. М.: Интрада, 1996. 256с.
59. Исполатова Е.Н., Николаева Т.П. Модифицированная техника ранних воспоминаний личности //Вопросы психологии. - 1999.- №1. - С.69-77.
60. История возникновения и этапы эволюции философской герменевтики: история и современность. - М.: Мысль, 1985.- 301с.
61. Калмыкова Е.С. Мергенталер Э. Наратив в психотерапии: рассказы пациентов о личной истории //Психологический журнал. - 1998. - Т.19, №5. - С.93-103.
62. Калина Н.Ф. Лингвистическая психоперапия. - К.: Ваклер, Альтепрес, 1999. - 282с.
63. Калина Н.Ф. Основы психотерапии. - К.: Рефл-бук, Ваклер, 1997. - 264с.
64. Камерон-Банлер Л., Гордон Д., Лебо М. НОУ-ХАУ: Руководство по самосовершенствованию во имя лучшего будущего. Воронеж: НПО МОДЭК, 1997. 288с.
65. Карандашев Ю.Н. О стадиях процесса понимания // Вопросы психологии.- 1982.- №6. - С.121-127.
66. Квадратура смысла: Французская школа анализа дискурса. - М.: Прогресс, 1999.- 417с.
67. Квинн В. Прикладная психология: Пер. с англ. С-Пб.: Питер, 2000.- 558с.
68. Козловская-Телькова А.В., Похилько А.Ю., Шмелёв А.Г. Практикум по экспериментальной психосемантике. - М.: МГУ, 1988. - 207с.
69. Кон И.С. Психология ранней юности. - М.: Просвещение, 1989. - 256с.
70. Коржова Е.Ю. Психологическая автобиография. - К.: МАУП, 1991. - 107с.
71. Коротаева Е. Хочу, могу, умею. - М.: КСП, 1997. - 222с.
72. Кошелева Ю.П. Самопредъявление одиноких людей в тексте газетных обьявлений //Вопросы психологии. - 1998. - №2. - С.107-118.
73. Крылов А.Н. Образ "Я" или фактор развития личности: Автореф. дис канд психол. наук: 19.00.07. - М., 1984. - 36с.
74. Кэдьюсон Хайди, Шефер Чарлз. Практикум по игровой психотерапии: Пер. с англ. - СПб.: Питер, 2000. - 416с.
75. Лакан Ж. Инстанция буквы в бессознательном, или судьба разума после Фрейда: Пер с франц. - М.: Русское феноменологическое общество, 1997. - 183с.
76. Лакан Ж. Функция речи и поле языка в психоанализе. - М.: Гнозис, 1995. 226с.
77. Лактионов А. Координаты индивидуального опыта. - Х.: Бизнес Информ, 1998. - 491с.
78. Леонтьев А.А. Основы психолингвистики. М.: Смысл, 1997. - 865с.
79. Леонтьев А.А. Произведения искусства и личность: психологическая структура взаимодействия //Художественное творчество и психология. М.: Наука, 1991. С.109 134.
80. Лотман Ю.М. Внутри мыслящих миров . Человек - текст - семиосфера - история. - М.: Изд-во Тартуского ун-та, 1999. - 448с.
81. Лотман Ю.М. Структура художественного текста. - М.: Искусство, 1970. - 383.
82. Лурия А.Р. Основные проблемы нейролингвистики. - М.:МГУ, 1975.- 252с.
83. Максименко С. Д. Общая психология. К.: Рефл-бук, Ваклер, 1999.- 524с.
84. Максименко С.Д. Теорія і практика психолого-педагогічного дослідження. - К.: Укрвузполіграф, 1990.- 272с.
85. Мольц М. Я это Я, или как стать счастливым. - СПб.:Лениздат, 1992. - 192с.
86. Маслоу А. Новые рубежи человеческой природы. - М.:Смысл, 1999.- 424с.
87. Маковщиков В.Ю. Психотерапевтическая практика: мифы клиентов //Вопросы психологии. - 1999. - №1. - С.77-83.
88. Мурзин Л.Н., Штерн А.С. Текст и его восприятие. - Свердловск: Изд-во Уральского ун-та, 1991. - 170с.
89. Мусхелишвилли Н.Л., Шрейдер Ю.А. Значение текста как внутренний образ //Вопросы психологии. - 1997.- №3.- С.79-92.
90. Мухина В.С. Детская психология. - СПб.: Лениздат, 1992.- 258с.
91. Насонова О.Б. Самосприйняття як особистісно-мотиваційний план самосвідомості //Психологія суб’єктивної активності особистості.- К.:Либідь. - 1993.- С.31-33.
92. Немов Р.С. Психология: В 3 т. М.: Владос, 1999.- Т.3: Психодиагностика.- 630с.
93. Нитанов В.К. Коммуникативная и когнитивная природа понимания. - М.: МГУ, 1989. - 243с.
94. Нуркова В.В. Проблема истинности автобиографических воспоминаний в процесе судопроизводства //Психологический журнал.- 1998. - Т.19, №5.- С.15-29.
95. Нуркова В.В. Совершенное продолжается: Психология автобиографической памяти личности. - М.: УРАО, 2000.- 318с.
96. Овчарова Р.В. Практическая психология в начальной школе. М.: ТЦ Сфера, 1996. 238с.
97. Отье-Ревю Ш. Явная и кокструктивная неоднородность: к проблеме другого в дискурсе / Квадратура смысла: Французская школа анализа дискурса. - М.: Прогресс, 1999.- С. 54-95.
98. Петренко В.Ф. Основы психосемантики. Смоленск: Изд-во Смоленского гос. ун-та, 1996. 598с.
99. Петренко В.Ф. Експериментальная психосематика: исследование индивидуального сознания // Вопросы психологии. 1982. - №5. С. 23 36.
100. Психолингвистическая и лингвистическая природа текста и особенности его восприятия. М.: МГУ, 1979. 248с.
101. Психологія /За ред. Г.С. Костюка. К.: Радянська школа, 1968. 426с.
102. Психология / Под. ред. А.А. Крылова.- М.: Проспект, 1998.-328с.
103. Психологическое развитие младших школьников / Под. ред. В.В. Давыдова.- М.: Книга, 1990.- 327с.
104. Психологія на перетині тисячоліть: Зб. наук. пр. учасників. П’яті Костюківські читання. К.: Гнозис, 1998. 628с.
105. Психологія суб’єктивної активності особистості: Зб. наук. пр. К.: Либідь, 1993. 228с.
106. Психотерапія нова наука про людину / За ред. Пріца А. Львів: ІНВП Електрон, 1998. 391с.
107. Райгородский Д.Я. Психология личности: В 2 т. / Хрестоматия. Самара: Изд. дом Бахрах, 1999. Т.1. 448с.
108. Райх В. Анализ личности. М.: КСП, СПб.: Ювента, 1999. 362с.
109. Раттер М. Помощь трудным детям. М.: Прогресс,1987. 420с.
110. Райнуотер Дж. Это в ваших силах. Как стать собственным психотерапевтом. М.: Прогресс, 1992. 238с.
111. Рикер П. Герменевтика. Этика. Политика. М.: Прогресс, 1995. 312с.
112. Рикер П. Герменевтика и психоанализ: Религия и вера. М.: Искусство,1996. 286с.
113. Рикер П. Конфликт интерпретаций. Очерки о герменевтике. М.:Искусство, 1995. 324с.
114. Роджерс К. Клиентоцентрированная терапия. К.: Рефл-бук, Ваклер, 1997.- 318с.
115. Роджерс К. Взляд на психотерапию. Становление человека. М.: Прогресс, Универс, 1994. 479с.
116. Рудестам К. Групповая психотерапия. М.: Прогресс, Универс, 1993. 368с.
117. Самоутверждающее поведение: распрямись, выскажись, возрази /Алберти, Роберт Э., Эммонс, Майкл Л./: Пер. с англ. - СПб.: Академический проект, 1998. - 188с.
118. Санникова О.П. Эмоциональность в структуре личности.- Одесса: Хорс, 1995.- 334с.
119. Сборник психокоррекционных техник. Ярославль: НЦП Психодиагностика, 1996. 67с.
120. Сидоренко Е.В. Экспериментальная групповая психология. СПб.: Изд-во С-Пб-го гос. Ун-та, 1993. 152с.
121. Словарь-справочник лингвистических терминов /Под ред. Д.Е.Розенталь, М.А. Теленкова. М.: Просвещение, 1985. 400с.
122. Смирнов Г.А. Уровни понимания и трансформации текста // Психологический журнал. 1980. Т.1, №5. С. 75-81.
123. Соколова Е.Т. Бурлакова Н.С. К обоснованию метода диагностического анализа случая //Вопросы психологии. 1997. - №2. С.61-76.
124. Сокулер З.А. Идеи Хайдеггера и их современное осмысление //РЖ Социальные и гуманитарные науки. Философия. 1998. Серия 3. - №1. С.134 159.
125. Солсо Р. Когнитивная психология. М.: Тривола, 1996. 598с.
126. Сорокин Ю.А. Психолингвистические аспекты изучения текста. М.: Наука, 1985. 167с.
127. Степанов Ю.С. Альтернативный мир. Дискурс. Факт и принцип причинности. Язык и наука конца ХХ века: Сб. статей. М.: РАН, 1995. 346с.
128. Столин В.В. Самосознание личности. М.: МГУ, 1983. 285с.
129. Столяренко Л.Д. Основы психологии. Ростов-на-Дону: Феникс, 1997. 733с.
130. Структура та семантика мовних одиниць у функціональному аспекті: Зб. наук. пр. Чернівці: Чернівецький держ. ун-т ім. Ю.Федьковича, 1996.- 210с.
131. Структурализм за” и против”: Сб. статтей. М.: Прогресс, 1975. 468с.
132. Тодоров Ц. Поэтика // Структурализм за” и против”. М.: Прогресс, 1975. С.168-187.
133. Ушаков Т.Н., Цепцов В.А., Алексеев Н.И. Интнет-анализ политических текстов //Психологический журнал. 1998.- Т.19, №4. С. 98-110.
134. Франкл В. Человек в поисках смысла. М.: Прогресс, 1990. 364с.
135. Фридман Дж., Комбс Дж. Констуирование иных реальностей. Истории и рассказы как терапия: Пер. с англ. М.: Класс, 2001. 362с.
136. Фрейд З. Психология бессознательного: Сб. произведений. М.: Просвещение, 1989. 448с.
137. Фрейджер Р., Фейдимен Дж. Личность: теории, эксперименты, упражнения.- СПб.: прайм-ЕВРОЗНАК, 2001.- 864с.
138. Фромм Є. Душа человека. М.: Республика, 1992. 430с.
139. Хухлаева О.В. Тропинка к сврему Я.- М.: Генезис, 2001. 280с.
140. Хьелл Л., Зиглер Д. Теории личности: Пер. с англ. - С-Пб.: Питер, 1997.- 606с.
141. Чамата П.Р. Питання самосвідомості особистості // Наукові записки Науково-дослідного інституту психології К.: Радянська школа, 1958. Т.8. С.21-35.
142. Чепелева Н.В. Наратив как средство интерпретации личного опыта: Зб.наук. пр. Психологія на перетині тисячоліть. П’яті Костюківські читання Т.3.- К.: Гнозис, 1998. С.484 492.
143. Чепелєва Н.В. Основні поняття наративної психології / Зб. наук. праць Психологія. К.: НПУ ім. М.П. Драгоманова. 2001. Вип. 12. С. 3-8.
144. Чепелева Н.В. Теоретические осно