АНАНОВА ІВАННА ВАЛЕНТИНІВНА. ОСОБИСТІСНІ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕЖИВАННЯ ПОЧУТТЯ ПРОВИНИ : АНАНОВА ИВАННАЯ ВАЛЕНТИНОВНА. ЛИЧНЫЕ И ПРОЦЕССУАЛЬНЫЕ ОСОБЕННОСТИ ПЕРЕЖИВАНИЯ чувства вины ANANOVA IVANNA VALENTYNIVNA. PERSONAL AND PROCEDURAL FEATURES OF EXPERIENCE OF GUILT

Краткое описание

АНАНОВА ІВАННА ВАЛЕНТИНІВНА. Назва дисертаційної роботи: "ОСОБИСТІСНІ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕЖИВАННЯ ПОЧУТТЯ ПРОВИНИ "

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
На правах рукопису
АНАНОВА ІВАННА ВАЛЕНТИНІВНА
УДК 159.942/.923
ОСОБИСТІСНІ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ
ПЕРЕЖИВАННЯ ПОЧУТТЯ ПРОВИНИ
19.00.01 – загальна психологія, історія психології
Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата психологічних наук
Науковий керівник
Ващенко Ірина Володимирівна
доктор психологічних наук, професор
Київ 2015
2
ЗМІСТ
ВСТУП . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 5
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ
ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ ПОЧУТТЯ ПРОВИНИ . . 13
1.1 Концепт почуття провини як предмет психологічних
досліджень . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 13
1.2 Переживання почуття провини . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 33
1.3 Аналіз підходів до вивчення переживання почуття провини 64
Висновки до розділу 1 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 72
РОЗДІЛ 2. ПРОГРАМА ТА ЗМІСТ ЕМПІРИЧНОГО
ДОСЛІДЖЕННЯ ПЕРЕЖИВАННЯ ПОЧУТТЯ
ПРОВИНИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 75
2.1 Організаційна процедура дослідження переживання почуття
провини . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 75
2.2 Створення діагностичного інструментарію для вивчення
переживання почуття провини . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 81
2.3 Обґрунтування методичного інструментарію емпіричного
дослідження . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 112
Висновки до розділу 2 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 125
РОЗДІЛ 3. АНАЛІЗ РЕЗУЛЬТАТІВ ДОСЛІДЖЕННЯ
ОСОБИСТІСНИХ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНИХ
ОСОБЛИВОСТЕЙ ПЕРЕЖИВАННЯ ПОЧУТТЯ
ПРОВИНИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 127
3.1 Аналіз переживання почуття провини як складноструктурованого процесу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 127
3.2 Виявлення особистісних характеристик, що визначають
схильність до переживання почуття провини . . . . . . . . . . . . . . . 162
3.3 Виявлення типології переживання почуття провини
особистістю . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 174
3
Висновки до розділу 3 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 202
ВИСНОВКИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 205
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 208
ДОДАТКИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 243
4
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
ППВ – опитувальник «Переживання почуття провини» / показник
переживання почуття провини
МІС – Методика дослідження самоставлення
LSI – опитувальник «Індекс життєвого стилю»
ССП – опитувальник «Стратегії долаючої поведінки»
ДПА – Методика діагностики соціально-психологічної адаптації
5
ВСТУП
Актуальність дослідження. Динамічність сучасного суспільства,
конкуренція, орієнтація на успіх та досягнення ставить перед людиною все
більш складні й, почасти, нездійсненні завдання, що сприяє порушенню
особистісної цілісності, виникненню адаптивних порушень, розвитку
різноманітних деструктивних переживань, провідне місце серед яких займає
переживання почуття провини.
Феномен провини є предметом вивчення багатьох наук: філософії, етики,
теології, права, та ін. У психології самостійного наукового значення проблема
почуття провини набула у психоаналізі (Ф. Александер, Е. Еріксон, М. Кляйн,
О. Фенихель, Е. Фромм, К. Хорні, К. Юнг та ін.), а згодом розроблялась майже
усіма психологічними школами: в межах екзистенціальної (М. Босс, М. Бубер,
Дж. Б’юдженталь, Р. Мей, П. Тілліх, В. Франкл, М. Фрідман, І. Ялом та ін.),
поведінкової психології (Дж. Ангер, К. Зен-Уоксер, Б. Маєр, О. Маурер,
Д. Мошер, Д. Осьюбел, С. Саразон та ін.), когнітивно-поведінкової
психотерапії (А. Бек, А. Елліс, Дж. Келлі, Л. Первін, Д. Олівер, Дж. Фріз та ін).
Вивчення почуття провини здійснюється через розкриття його патогенної
природи, пошуку способів надання психологічної допомоги (Дж. Беррі,
Дж. Вайсс, А. Васка, А. Джонстон, К. Ковінгтон, П. Колаіззі, Е. Кубані,
М. Лукас, Н. Лутвак, В. Міан, М. Міселі, Л. О’Коннор, С. Уотсон, Т. Фучс та
ін.) та позитивної ролі у розвитку особистості як «емоції самоусвідомлення»
(self-conscious emotion) (Е. Абель, Дж. Байбі, Р. Баумайстер, Г. Доненберг,
Г. Кочанська, К. Літ, М. Масколо, А. Стіллвелл, Дж. Тенгні, T. Фергюсон,
K. Фішер, М. Хоффман та ін.); як складової моральної сфери особистості, що
визначає моральний, соціальний та особистісний розвиток (В. Демиденко,
Д. Дружиненко, В. Іванова, Т. Кириліна, Г. Матюшин та ін.); регулятора
соціальної взаємодії (А. Алімов, Ю. Гавронова, С. Горнаєва, В. Гриценко,
М. Корнілов, О. Короткова, Т. Смотрова, А. Чаплигіна та ін.); компонента
особистісного рівня (І. Бєлік, Т. Кириленко, О. Короткова, І. Макогон,
6
О. Малєєва, О. Манхаєва, О. Саннікова, Л. Софіна та ін.); як стану і риси
(П. Адамс, Дж. Байбі, У. Джонс, К. Куглер, З. Куілес, О. Малєєва, та ін.).
Проте, практично відсутні роботи, в яких досліджується суб’єктивна
змістовна сторона переживання почуття провини, його структурнопроцесуальні характеристики. Крім того, результати досліджень зарубіжних
вчених базуються на емпіричному матеріалі, зібраному в іншому культурному
середовищі, що стосується й застосування психодіагностичних методик. Отже,
потреби вітчизняної практики надання психологічної допомоги та
недосконалість діагностичного інструментарію, який би враховував
особливості соціальних умов та національного менталітету зумовили вибір
теми нашого дисертаційного дослідження «Особистісні та процесуальні
особливості переживання почуття провини».
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційне дослідження здійснювалося в межах науково-дослідних тем
факультету психології Київського національного університету імені Тараса
Шевченка «Розвиток цілісної особистості в контексті соціальних змін:
соціальні, психологічні та педагогічні аспекти» (номер державної реєстрації
0114U003481), кафедри психології і педагогіки Київського національного
лінгвістичного університету «Етичний персоналізм: теорія та практика
вітчизняної парадигми психологічного консультування» (номер державної
реєстрації 0109U000431).
Тема дисертації затверджена на засіданні Вченої ради факультету
соціології та психології Київського національного університету імені Тараса
Шевченка (протокол №3 від 20 листопада 2002 р.). Уточнену редакцію теми
затверджено на засіданні Вченої ради факультету психології Київського
національного університету імені Тараса Шевченка (протокол № 2 від
24 вересня 2015 р.).
Мета дослідження полягає у визначенні специфіки процесуальної та
особистісної організації переживання почуття провини.
7
Відповідно до мети сформульовано наступні завдання:
1. Здійснити теоретико-методологічний аналіз наукових досліджень
феномену почуття провини та його переживання.
2. Виявити особливості процесу переживання почуття провини.
3. З’ясувати особистісні особливості схильності до переживання почуття
провини.
4. Визначити критерії оцінки способів переживання почуття провини та
психологічні фактори, котрі визначають його специфіку.
5. Розробити типологію переживання почуття провини особистістю.
Об’єкт дослідження – переживання почуття провини.
Предмет дослідження – процесуальні та особистісні особливості
переживання почуття провини.
Теоретико-методологічним підґрунтям дослідження стали: положення
про почуття провини, розроблені в межах психодинамічного (Дж. Вайсс,
З. Фрейд, К. Хорні та ін.), екзистенціально-гуманістичного (Дж. Б’юдженталь,
М. Бубер, Р. Мей, та ін.) та когнітивно-поведінкового (Дж. Ангер, А. Бандура,
А. Бек, А. Елліс, Б. Маєр, О. Маурер та ін.) підходів; уявлення про почуття
провини як базову емоцію (К. Ізард); як соціально-детерміновану сомооцінну
емоцію (К. Баррет, Р. Баумайстер, Дж. Тенгні, T. Фергюсон, K. Фішер та ін.); як
моральне почуття (Б. Братусь, В. Демиденко, В. Іванова, Т. Кириліна,
С. Якобсон та ін.); як регулятор соціальних стосунків (С. Горнаєва,
В. Гриценко, Є. Ільїн, К. Муздибаєв, Ю. Орлов, Т. Смотрова, та ін.); як феномен
самосвідомості та самоставлення (С. Пантилєєв, В. Столін та ін.); як
фундаментальну рису, що визначає характерологічну структуру (І. Бєлік,
О. Короткова, О. Малєєва, Л. Софіна та ін.); уявлення щодо диференціації
провини як стану і риси (І. Бєлік, У. Джонс, К. Куглер, З. Куілес, О. Малєєва та
ін.); про його деструктивну роль (Дж. Вайсс, А. Кемпінські, О. Короткова,
Е. Кубані, Х. Льюіс, Ю. Орлов, К. Хорні та ін.); концепції про природу і
сутність емоційних явищ (Г. Бреслав, В. Вілюнас, К. Ізард, Т. Кириленко,
Р. Лазарус, Е. Носенко, Р. Плутчик, Я. Рейковський, О. Саннікова та ін.); зміст
8
категорії переживання в загальній психології та психотерапії (Ф. Василюк,
Л. Виготський, Т. Кириленко, С. Максименко, С. Рубінштейн та ін.); теорія
відношень особистості (В. Мясіщев); концепції та теоретичні моделі механізмів
психологічного захисту (Г. Келлерман, Р. Плутчик, А. Фрейд та ін.); вчення про
долаючу поведінку (Р. Лазарус, С. Фолкман та ін.); фундаментальні положення
та основні теоретичні принципи вивчення особистості, її структури і розвитку у
вітчизняній психології (Б. Ананьєв, О. Леонтьєв, В. Мясіщев, С. Рубінштейн та
ін.); концепція багаторівневої, багатомірної, ієрархічної будови психічних явищ
(К. Абульханова, Б. Ломов, В. Ядов та ін.).
Методи дослідження: а) теоретичні – аналіз, порівняння, класифікація,
синтез, узагальнення та систематизація наукових даних для з’ясування
поняттєвого поля інтерпретації почуття провини та його теоретикометодологічної бази; б) емпіричні – інтерв’ю, авторська модифікація методики
Дембо-Рубінштейн, спрямовані на вивчення процесуальних, якісних та
кількісних характеристик переживання почуття провини; психодіагностичні
методики – авторська методика дослідження особливостей переживання
почуття провини «Переживання почуття провини» (ППВ), опитувальник
емоційної нестабільності – врівноваженості (нейротизму) (Г. Айзенк,
Г. Вільсон), дослідження самоставлення (МІС) (С. Р. Пантилєєв), опитувальник
«Індекс життєвого стилю» (LSI) (Р. Плутчик, Г. Келлерман, Г. Конте),
«Стратегії долаючої поведінки» (ССП) (С. Фолкман, Р. Лазарус), тест
малюнкової фрустрації (С. Розенцвейг), спрямовані на дослідження
особистісних характеристик переживання почуття провини та визначення
характеристик особистості, схильної переживати провину; в) кількісної обробки
емпіричних даних – методи первинної та вторинної обробки, кореляційний
(критерії r-Пірсона та ρ-Спірмена) та факторний аналіз, порівняння незалежних
груп (на основі критеріїв t-Ст’юдента та U-Манна-Уітні). Статистичний аналіз
здійснювався за допомогою спеціалізованих пакетів прикладних програм для
психологічних досліджень («SPSS 13.0», «SPSS 19.0»), що забезпечують
9
виконання загальноприйнятих одномірних статистик і багатомірних
математично-статистичних методів.
Емпірична база дослідження. Дослідження проводилось на базі
Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Київського
національного лінгвістичного університету, ВАТ «Київміськбуд», редакцій
Радіо «Ера-FM» та телеканалу «112 Україна» протягом 2011–2015 рр. У
дослідженні взяло участь 232 особи (130 жінок і 102 чоловіки) віком від 20 до
55 років.
Вибірку стандартизації авторської методики ППВ склали 521 особа
(282 жінки та 239 чоловіків) віком від 20 до 55 років (середній вік 36 років),
студенти, що навчалися за спеціальностями «психологія» та «філологія», а
також спеціалісти різного професійного спрямування: вчителі, будівельники,
журналісти, програмісти, економісти, працівники сфери послуг.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що
вперше:
- виявлено та проаналізовано площини переживання почуття провини як
відображення системи ставлень особистості до іншого, до себе, до власних дій;
- визначено типи переживання почуття провини за критерієм способу
його функціонування (переживання);
- розкрито зміст, процесуальні особливості та етапи переживання почуття
провини;
- розроблено психологічну модель переживання почуття провини, яка
містить процесуальну розгорнутість у кожній з площин переживання, та надає
можливість здійснювати діагностику в динаміці через етапи переживання;
конкретизовано зміст поняття «переживання почуття провини» та
поняття «неконструктивне переживання почуття провини», яке породжується
способом подолання такого переживання, а саме: визначається відсутністю
активних дій, спрямованих на виправлення помилок, внаслідок нездатності
прийняти провину та її наслідки; активізацією механізмів психологічного
захисту та використанням специфічних захисних способів поведінки;
10
розширено наукові уявлення щодо методології дослідження почуття
провини в сучасній психології; спектру особистісних особливостей, що
визначають схильність до переживання почуття провини: характеру реагування
в ситуації фрустрації, механізмів психологічного захисту, стратегій долаючої
поведінки; індикаторів, які диференціюють конструктивні та неконструктивні
способи переживання почуття провини.
Практичне значення дослідження полягає в розробці
психодіагностичного авторського опитувальника ППВ та в можливості його
використання практичними психологами у якості змістовних орієнтирів у
процесі вирішення завдань психологічної допомоги, консультування,
психокорекції та психотерапії; в діагностичних цілях – для виявлення причин
виникнення провини, способів її прийняття та корекції; у процесі профілактики
та усунення деструктивних наслідків його переживання у неконструктивний
спосіб. Отримані результати будуть корисні у розробці корекційних і
тренінгових програм, спрямованих на усвідомлення емоційних проблем та
корекцію способів переживання почуття провини.
Результати роботи можуть бути використані при викладанні дисциплін
«Психологія особистості», «Загальна психологія», «Основи психотерапії та
психологічного консультування», «Психодіагностика», «Практикум з групової
психокорекції».
Результати дисертаційного дослідження впроваджено у навчальну та
науково-методичну роботу Київського національного лінгвістичного
університету (акт впровадження № 1746/16-24 від 16 вересня 2011 р.),
Київського національного університету імені Тараса Шевченка (довідка
№ 016/482-1 від 30 березня 2015 р.), Університету сучасних знань (довідка
№ 48/1 від 24 березня 2015 р.), у діагностичну клінічну практику «Центру
психотерапії та медичної психології з відділенням межових станів № 27»
Київської міської клінічної психоневрологічної лікарні № 1 (акт впровадження
№ 1-01/1409 від 11 листопада 2011 р.), у наукову, психодіагностичну,
11
практичну роботу громадської організації «Психічне здоров’я: об’єднатись,
підтримати, допомогти» (довідка № 28/1 від 5 вересня 2015 р.).
Надійність та вірогідність отриманих результатів забезпечено
теоретико-методологічним обґрунтуванням вихідних положень, комплексним
використанням методів та надійних психодіагностичних методик, адекватних
меті, об’єкту, предмету і завданням дослідження, змістовним якісним і
кількісним аналізом з використанням коректних методів математичної
статистики для доведення достовірності результатів.
Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення і
результати дисертації обговорювались на засіданнях кафедри загальної
психології Київського національного університету імені Тараса Шевченка,
доповідались автором та отримали позитивну оцінку на V Міжнародних
психологічних читаннях «Психологія: історія і сучасність» (Харків, 2004);
Всеукраїнській науковій конференції «Актуальні проблеми психології малих
груп» (Київ, 2011), VІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Сучасні
проблеми екологічної психології (розвиток психологічної теорії і практики в
умовах екологічних і соціотехнічних ризиків)» (Київ, 2011); Всеукраїнській
науково-практичній конференції «Тенденції розвитку психології в Україні:
історія та сучасність» (Київ, 2011, 2015), Міжнародній науково-практичній
конференції «Україна і світ: діалог мов і культур» (Київ, 2012, 2013, 2014),
І Міжнародній науково-практичній конференції «Медична психологія:
здобутки, розвиток та перспективи» (Київ, 2012), ІІІ Всеукраїнському
психологічному конгресі з міжнародною участю «Особистість у сучасному
світі» (Київ, 2014), Міжнародній науково-практичній конференції «Сучасні
наукові дослідження у психології та педагогіці – прогрес майбутнього» (Одеса,
2015), Міжнародній науково-практичній конференції «Психологія та педагогіка
сучасності: проблеми та стан розвитку науки і практики в Україні» (Львів,
2015), IV Міжнародній науково-практичній конференції молодих учених,
аспірантів, студентів «Сучасні проблеми гуманітарної науки і практики:
філософський, психологічний та соціальні виміри» (Сєверодонецьк, 2015).
12
Публікації. Основні теоретичні положення та результати дослідження
відображено у 19 публікаціях, серед них 9 статей у наукових фахових виданнях,
включених до переліку, затвердженого МОН України, 1 стаття в іноземному
виданні; 2 статті у збірниках матеріалів наукових конференцій, 7 – тези
виступів на наукових конференціях та семінарах.
Структура і обсяг дисертаційного дослідження. Робота складається зі
вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків.
Список використаних джерел містить 343 найменування, з яких
91 англійською, 2– іспанською мовами. Основний зміст роботи викладено на
207 сторінках. Загальний обсяг дисертації становить 345 сторінок. Робота
містить 4 таблиці (на 2 сторінках), 19 рисунків (на 10 сторінках) і 13 додатків

Список литературы

ВИСНОВКИ
У роботі здійснено теоретико-емпіричне узагальнення результатів
дослідження проблеми переживання почуття провини, що дало підстави
зробити такі висновки.
1. Феномен почуття провини розглядають залежно від його
функціональної визначеності: як деструктивне переживання, що негативно
впливає на психологічний стан та психічне здоров’я особистості; або як
переживання, що виконує функцію позитивного соціального регулятора і
сприяє особистісному розвитку. Залежно від площини реалізації регулятивної
функції: а) біологічної – як регулятора поведінки з адаптаційною метою;
б) міжособистісної взаємодії – як регулятора поведінки індивіда по відношенню
до інших; в) ставлення до вчинку – як регулятора поведінки відповідно до
моральних норм; г) ставлення до себе – як регулятора самооцінки та
самоусвідомлення. Залежно від рівня функціонування: як явище емоційної
сфери, прояв емоційного компоненту психічного; або як явище особистісної
сфери, сталу властивість емоційності.
2. Поняття «переживання почуття провини» трактується як процес
динамічного цілісного емоційно-поведінкового реагування, що реалізується
через актуальний суб’єктивний емоційний стан; сигналізує про порушення і
забезпечує її усвідомлення; спонукає до вибору форм поведінки, що
послаблюють негативні наслідки порушення; стимулює долати негативний стан
і перебудовувати психологічний світ з метою підвищення осмисленості життя
або використовувати психологічний захист для усунення неузгодженості, яку
спричинює почуття провини.
3. З’ясовано, що переживання почуття провини як процес розгортається у
низці етапів-реакцій: 1) стимульна подія; 2) оцінювання та усвідомлення
порушення; 3) афективно-експресивне реагування; 4) актуалізація потреб;
5) прийняття рішення з метою розв’язання конфлікту, який міститься в самому
почутті провини; 6) поведінкове реагування; 7) результат переживання почуття
провини. Воно реалізується у трьох площинах: взаємодії з іншим; «образу Я»;
206
вчинку; які є відображенням системи ставлень особистості до іншого, до себе та
до об’єктивної ситуації вчинку. Розроблено психологічну модель переживання
почуття провини, яка містить процесуальну розгорнутість у кожній з площин
переживання.
4. Встановлено, що надмірна схильність до переживання почуття провини
є ознакою неконструктивності його переживання і визначається вираженими:
1) готовністю очікувати покарання, схильності жалкувати, а також надмірною
зацікавленістю в інших, вимогливістю до себе та орієнтацією на нормативність;
2) самозвинуваченням, яке виконує захисну функцію та є виявом ставленням до
себе і ознакою емоційної нестабільності; 3) рівнем емоційної нестабільності
(високим почуттям провини, тривожності, нав’язливості, іпохондрії, комплексу
неповноцінності); 4) негативним ставленням до себе, яке визначається
надмірним самозвинуваченням, неприйняттям себе, нездатністю до
самокерування, «внутрішньою чесністю» по відношенню до себе, а також
низькою самоповагою, низькою аутосимпатією і високою внутрішньою
конфліктністю; 5) використанням специфічного захисного комплексу, який
включає реактивне утворення, регресію, втечу-уникання, заміщення, проекцію,
а також нездатність використовувати заперечення і витіснення.
5. Визначено критерії оцінки способу переживання почуття провини:
площина переживання, характер оцінювання та ступінь сформованості системи
нормативності, характер ставлення до себе; міра вираженості і характер
мислиннєвої активності; спектр і характер афективного реагування та оцінка
його вираженості; ступінь емоційної неврівноваженості; спосіб поведінки в
ситуації переживання почуття провини; використання захисних механізмів і
копінг-поведінки; результат переживання; міра вираженості схильності до
переживання почуття провини та самозвинувачення.
6. Виявлено п’ять типів переживання почуття провини: орієнтований на
знецінення себе; орієнтований на незвинувачення себе; орієнтований на
використання его-захистів; орієнтований на взаємини; орієнтований на дію.
Зазначені типи диференціюються за критеріями (площина переживання;
207
характер ставлення до себе; спосіб переживання; тип, характер і ступінь
самозвинувачення; вираженість та характер емоційної неврівноваженості;
використання захисних механізмів і копінг-стратегій) та за способом
переживання (конструктивним та неконструктивним). До неконструктивних
відносяться типи, орієнтовані: на знецінення себе, на его-захисти, на взаємини,
а також на незвинувачення себе.
До конструктивних відноситься тип, орієнтований на дію. Конструктивне
переживання почуття провини реалізує регулятивну функцію, визначається
помірною схильністю до почуття провини, невираженим самозвинуваченням,
несхильністю очікувати покарання, оцінкою переживання почуття провини як
нетривалого, неважкого, нечастого, не звичного для себе; обумовлене
використанням конструктивних копінгів (планування вирішення проблем,
самоконтроль, позитивна переоцінка, пошук соціальної підтримки), механізмів
раціоналізації, витіснення, та несхильністю використовувати втечу-уникання і
регресію; супроводжується позитивним ставленням до себе, прийняттям себе,
самоповагою та аутосимпатією; вираженими ознаками емоційної стійкості, але
певним рівнем тривоги і внутрішньої конфліктності; має адаптивне значення,
оскільки знімає внутрішню конфліктність шляхом виправлення ситуації,
покращує соціальну взаємодію та спонукає до особистісного розвитку.
Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів розглянутої проблеми.
Перспективи подальших досліджень вбачаються у вивченні динаміки
процесуальних складових переживання почуття провини; в дослідженні даного
феномену в когнітивному та поведінковому вимірах; у вивченні генези
здатності до переживання почуття провини; у розробці програм корекції
неконструктивних способів переживання почуття провини та засобів
актуалізації конструктивного його переживання.