Савелюк Наталія Михайлівна Психологія розуміння особистістю релігійного дискурсу : Савелюк Наталья Михайловна Психология понимания личностью религиозного дискурса

Краткое описание

Савелюк Наталія Михайлівна, доцент кафедри педа­гогіки та психології Кременецької обласної гуманітарно- педагогічної академії імені Тараса Шевченка: «Психологія розуміння особистістю релігійного дискурсу» (19.00.01 - загальна психологія, історія психології). Спецрада Д 26.001.26 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка

Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки
Міністерство освіти і науки України
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Кваліфікаційна наукова праця
на правах рукопису
САВЕЛЮК НАТАЛІЯ МИХАЙЛІВНА
УДК 159.923.32
ДИСЕРТАЦІЯ
ПСИХОЛОГІЯ РОЗУМІННЯ ОСОБИСТІСТЮ
РЕЛІГІЙНОГО ДИСКУРСУ
19.00.01 – загальна психологія; історія психології
Подається на здобуття наукового ступеня доктора психологічних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання чужих ідей,
результатів і текстів мають посилання на відповідне джерело
________________________________
Науковий консультант: Засєкіна Лариса Володимирівна, доктор
психологічних наук, професор
КИЇВ – 2018

ЗМІСТ
Вступ …………………………………………………………………………..….. 23
Розділ 1. «Дискурс» і «релігійний дискурс» у концептуальному
просторі постнекласичної науки …………………………………………….…35
1.1. Філософські засади та загальнонаукові аспекти дослідження дискурсу .....35
1.1.1. Історико-етимологічні й філософсько-методологічні
пролегомени ……………………………………..…………………………....35
1.1.2. Лінгвістичні, семіотичні та соціальні ракурси конструювання
«дискурсу» ……………………………….…………...…………………….…48
1.1.3. Основні теоретичні положення дискурсивної психології …….....….65
1.2. Релігійний дискурс як об’єкт наукового осмислення ……………………....84
1.2.1. Загальнонаукова характеристика релігійного дискурсу ……….....…84
1.2.2. Види й жанри релігійного дискурсу та їх психологічна
специфіка ………………………………………….………………….……...104
Висновки до 1 розділу …………………………….…………………….........…116
Розділ 2. Психологія розуміння та релігійний дискурс як її об’єкт ………120
2.1. Герменевтичні аспекти психологічних досліджень
релігійного дискурсу …………………………………………………….…….…120
2.1.1. Сучасна філософська і психологічна герменевтика …………….….120
2.1.2. Психолого-герменевтичний підхід до дослідження
дискурсу: конкретнонаукові засади …………………………………….….136
2.2. Базові для психологічного вивчення розуміння релігійного дискурсу
зовнішньосистемні та внутрішньосистемні чинники ………………………….147
2.2.1. Контекст та його значення для розуміння ……………….………….147
2.2.2. Метафоричність як сутнісна складова релігійного дискурсу ……...157
2.2.3. «Релігійна дискурсивна особистість»:
на перетині статичного й динамічного вимірів ідентичності …….…...….171
Висновки до 2 розділу ………….…………………………………………….…185
20
Розділ 3. Психологічне моделювання розуміння релігійного дискурсу ….191
3.1. Структурно-рівнева концепція розуміння релігійного дискурсу:
виміри та контексти моделювання розуміння ……………………….…………191
3.2. Обґрунтування емпіричних вимірів дослідження: субперсонального
символьно-архетипного, персонального смислового та інтерперсонального
значеннєвого рівнів розуміння …………………………………………………..205
Висновки до 3 розділу …………...………………...……………………………219
Розділ 4. Емпіричне дослідження основних рівнів релігійної активності як
загального психологічного контексту розуміння релігійного дискурсу…224
4.1. Обґрунтування поняття релігійної активності та методики її
дослідження …………………………………………………………………….…224
4.2. Опис та інтерпретація результатів емпіричного дослідження ……………234
4.2.1. Загальна психологічна характеристика підгруп респондентів
із різними рівнями релігійної активності ……………………………….…234
4.2.2. Факторна структура осмислення базових аспектів та складових
релігійної активності ……………………………………………………..…253
Висновки до 4 розділу …………………..…..…………………………….…….277
Розділ 5. Психосемантичні та психолінгвістичні особливості
розуміння релігійного дискурсу ……………………...……………………..…281
5.1. Дослідження метафоричності як системотвірної характеристики
релігійної картини світу: символьно-архетипний (субперсональний)
рівень розуміння …………………………………………………...……………..281
5.2. Психосемантичний підхід та аналіз: персональне осмислення релігійного
дискурсу …………………………………………………………………...……....320
5.3. Обґрунтування методики й опис результатів психолінгвістичного
дослідження: релігійний дискурс в інтерперсональних рамках розуміння …..331
Висновки до 5 розділу …………….………………………...…………………..352
21
Розділ 6. Особистісні чинники, механізми, кореляти релігійної активності й
розуміння релігійного дискурсу …………………………………………….…357
6.1. Ідентичність та її основні типи в ракурсі функціонування релігійної
особистості ……………………………………………………………………..…357
6.2. Базові особистісні риси в розрізі рівнів релігійної активності ……......….370
6.3. Несвідомі психологічні механізми та їх взаємозв’язок із
релігійною активністю й розумінням релігійного дискурсу …………………..378
6.4. Психологічна захищеність, суб’єктивне благополуччя та релігійна
активність: інтерпретація на перетині статичних особистісних рис і динамічних
дискурсивних позицій ……………………………………..…………..…………399
6.4.1. Теоретико-емпіричні аспекти проблеми ……………………….….399
6.4.2. Емпіричні показники та їх інтерпретація ……………………….....410
6.5. Психологічні типи релігійної дискурсивної особистості:
підсумкова загальна характеристика ……………………………………...…….420
6.6. «Атеїстична» і «релігійна» особистість: архетипні психологічні універсалії
та контраверсійні риси ……..………………...…….......................…….…….…436
Висновки до 6 розділу ………………………………..…………………..……..456
Висновки ………………………………………………………………………....461
Список використаних джерел …………………………………………………466
Додатки ………………………………………………………………………….. 537

Список литературы

ВИСНОВКИ
У роботі здійснено теоретико-методологічне обґрунтування та емпіричне
дослідження розуміння особистістю релігійного дискурсу, що дає підстави
зробити такі висновки:
1. Дискурс є однією з категорій постнекласичної раціональності, що має
різновекторні й багатоаспектні дефініції. Існують базові філософські,
загальнонаукові підходи до його дослідження з відповідними ключовими
поняттями: постструктуралістський – «ідеологія», «влада», «висловлювання»;
інтеракціоністський (етнометодологічний) – «культура», «інтеракція»,
«конверсація»; етогенетичний – «соціальні епізоди», «людський простір»,
«дискурсивні ресурси»; діяльнісно-комунікативний – «діяльність»,
«комунікація», «мовлення»; когнітивно-мовленнєвий – «знак», «мова»,
«мовлення»; наративний – «життєвий світ», «ідентичність», «наратив» та ін.
Основні положення сучасної дискурсивної психології в цілому зорієнтовані на
гуманітарну парадигму досліджень: методологію соціального конструкціонізму
та діалогізму, якісно-ідеографічний підхід, міждисциплінарну дослідницьку
стратегію. Насамперед, йдеться про процес когнітивно-мовленнєвої активності
суб’єкта в конкретній соціально-комунікативній ситуації та результат
активності, що формує динамічну дискурсивну картину (модель) світу.
Систематизацію і порівняння сучасних теоретичних положень
дискурсології та дискурсивної психології покладено в основу обґрунтування
найважливіших складових психологічного дослідження дискурсу: особливостей
його поліаспектного контексту та структури ідентичностей суб’єкта.
2. З точки зору постнекласичної психології релігії релігійний дискурс є
основним способом, чинником, середовищем рецепції, осмислення та
творення/перетворення релігійної картини світу в її соціальних і персональних
масштабах та контекстах, а релігійна дискурсивна особистість, відповідно, є
суб’єктом зазначеного процесу. Особливості релігійного дискурсу
визначаються його основними видами: канонічним, популярним,
462
християнським, ісламським та ін. У межах християнського дискурсу –
католицьким, православним, протестантським та ін.; а також базовими жанрами
– сповіддю, проповіддю, молитвою, ритуальними діями. Серед спільних
ключових особливостей усіх видів релігійного дискурсу є його метафоричність.
Прототипним жанром релігійного дискурсу є молитва як когнітивномовленнєва активність у соціально-комунікативній ситуації звертання людини
до Бога, що є необхідним першоджерелом функціонування релігійної
особистості. В аспекті інтертекстуальності цілісної релігійної картини світу й
релігійної активності молитва (молитовний дискурс) інтегрує в собі всі інші
основні жанри релігійного дискурсу. Обґрунтований у роботі дискурсивний
підхід до певної міри долає емпірично-процесуальну обмеженість традиційних
наукових студій молитви, які переважно характеризуються одномірністю
валідного інструментарію та монологічністю дослідницької ситуації.
3. За результатами системного теоретико-методологічного аналізу
розроблено структурно-рівневу концепцію розуміння особистістю релігійного
дискурсу, основні виміри та складові якої враховують: 1) традиційний розподіл
розуміння на рівні значень і смислів; параметрів особистісного функціонування
– на субперсональному, персональному та інтерперсональному рівнях;
2) контекст як системотвірний чинник розуміння будь-якого виду й жанру
дискурсу з основними аспектами (вимірами) – нормативно-конативним,
когнітивно-інтелектуальним, афективно-емпатійним, мотиваційно-цільовим;
3) внутрішню взаємодію та взаємодію із загальним психологічним контекстом
(основними аспектами) розуміння базових теоретично обґрунтованих типів
ідентичностей (соціальної, персональної, трансперсональної, наративної)
особистості; 4) метафоричність як сутнісну особливість творення й розуміння
релігійного дискурсу з різними векторами спрямованості процесів
метафоризації у контексті різнорівневості розуміння; 5) чотири базових види
розуміння релігійного дискурсу: розуміння-відтворення, розуміння-когніцію,
розуміння-емпатію та розуміння-інтенцію.
463
4. Згідно зі структурно-рівневою концепцією, емпірично досліджено
релігійну активність та її аспекти як загальний психологічний контекст
розуміння релігійного дискурсу. Виокремлено чотири основні рівні (за
критерієм міри) релігійної активності – найнижчий, нижчий за середній, вищий
за середній та найвищий. З’ясовано домінування таких аспектів релігійної
активності у зв’язку з її рівнями: на найнижчому – когнітивноінтелектуального, сутнісно прагматичного й зовнішньо мотивованого; на
нижчому за середній – афективно-амбівалентного і пасивного в конативному
відношенні; на вищому за середній – афективно-емпатійного та комунікативної
складової нормативно-конативного аспекту; на найвищому – збалансованих
афективно-емпатійного, когнітивно-інтелектуального й нормативноконативного аспектів зі збереженою слабкістю мотиваційно-цільового аспекту.
У контексті найнижчого рівня релігійної активності найбільш значущою
категоріально-смисловою структурою є «Бог існує, і він чує релігійну людину
та допомагає їй», нижчого за середній – «Щось надприродне існує / Але я не
обговорюю це з іншими», вищого за середній – «Активний обмін релігійною
інформацією з іншими людьми» та найвищого – «Релігійна комунікація з
любов’ю до Бога».
5. Поряд із емпірично встановленими рівнями релігійної активності,
виявлено основні рівні розуміння – субперсональний (символьно-архетипний),
персональний (смисловий) та інтерперсональний (значеннєвий). Зокрема, на
символьно-архетипному рівні розуміння релігійного дискурсу
опосередковується такими домінантними метафоричними символами, як
антропоморфічні, небесні та символи релігійної культури; на
інтерперсональному – провідними вербальними категоріями є «Буття та його
загальні атрибути», «Людина та її земне буття», «Бог, Його ім’я та атрибути»,
«Молитва та її складові», «Заборонене (гріховне)» та «Належне (духовне)».
З усім тим, незалежно від рівня релігійної активності, релігійні дискурси за
значеннєвою структурою відрізняються від жанрового канонічного прототипу
464
(молитви «Отче наш») – зокрема, в напрямку посилення егоцентричності змісту
розуміння.
На персональному рівні розуміння вплив контексту міри релігійної
активності є найбільш суттєвим. Індивідуальне осмислення релігійного
дискурсу опосередковується такими домінантними психосемантичними
структурами відповідно до рівнів релігійної активності: «раціональна та добра
близькість» – на найнижчому, «добра близькість та сила» – на нижчому за
середній, «добра впорядкованість і сила» – на вищому за середній, «хороша та
приємна сила, близькість, впорядкованість, раціональність» – на найвищому.
6. Встановлено сутнісні складові особистісного контексту розуміння
релігійного дискурсу – сукупність актуальних типів ідентичностей, базові риси,
механізми психологічного захисту та переживання суб’єктивного
благополуччя. З’ясовано, що власне релігійна ідентичність найтісніше прямо
корелює із соціальною ідентичністю, обернено – з персональною ідентичністю.
Отже, розуміння релігійного дискурсу вписується в когнітивну концепцію
особистісної децентрації при пізнанні людиною абстрактних сфер буття.
Емпірично доведено складний характер зв’язків різних механізмів
психологічного захисту, а також показників суб’єктивного благополуччя із
розумінням релігійного дискурсу на різних рівнях релігійної активності.
Зокрема, домінування в основному конструктивних механізмів психологічного
захисту на вищих рівнях релігійної активності зумовлює істотно більшу
задоволеність різними аспектами життя у високорелігійних осіб порівняно з
низькорелігійними. З цими результатами пов’язані й істотною мірою яскравіші
в особистісних профілях високорелігійних осіб такі базові риси, як «суперЕго», «алексія» та «консерватизм».
7. Виокремлено чотири типи релігійної дискурсивної особистості:
когнітивно-прагматичну, афективно-амбівалентну, афективно-комунікативну й
афективно-когнітивно-комунікативну. Зокрема, на найвищому, як і на
найнижчому рівнях релігійної активності, когнітивний параметр раціональності
входить до найвагоміших категоріально-смислових структур релігійної
465
дискурсивної особистості. Але на найвищому рівні релігійної активності це –
вже не егоцентрична раціональність індивідуально бажаючого «Я» (когнітивнопрагматичний тип), а людиноцентрована осмисленість «Ми»-переживання
(афективно-когнітивно-комунікативний тип).
Експліковано спільні символьно-архетипні основи розуміння особами з
контраверсійними світоглядними переконаннями – атеїстами й релігійними,
базових концептів релігійної картини світу. До них належать архетипи
«Мудрого Старця» і «Вогню», схема людського тіла та символ «хреста».
Порівняння особистісних профілів високорелігійних й атеїстичних осіб
свідчить про значуще більші «афектотимічність», «алексичність»,
«дипломатичність», «конформність», «консервативність», сильніше «суперЕго» і водночас слабше «Я» високорелігійних осіб. Вони істотно більшою
мірою підпадають під вплив захисних психологічних механізмів заперечення,
гіперкомпенсації та раціоналізації. Водночас, хоча високорелігійні особи
глобально почуваються щасливішими та благополучнішими, проте між
показниками індивідуальної задоволеності конкретними аспектами життя між
ними й атеїстичними особами значущі відмінності відсутні.
Перспективами подальших досліджень можуть бути розробки різних
аспектів розуміння релігійного дискурсу: гендерних, вікових, етнічних;
вивчення особливостей розуміння релігійного дискурсу в інших країнах та в
інших світових релігіях; з’ясування значущості невербальних складових;
виявлення впливу хронотопних чинників; аналіз зв’язків із іншими
особистісними властивостями, зокрема, з когнітивними стилями.