Мельник Оксана Андріївна Теоретичні основи розвитку психіки людини у доробку представників школи філософської психології кінця ХІХ – початку ХХ століття : Мельник Оксана Андреевна Теоретические основы психики человека в активе представителей школы философской психологии конца XIX - начала ХХ века Melnyk Oksana Andriivna Theoretical bases of development of human psyche in the legacy of representatives of the school of philosophical psychology of the end of the XIX - the beginning of the XX century

Краткое описание

Мельник Оксана Андріївна, старший науковий співробітник лабораторії загальної психології та історії психології ім. В. А. Роменця Інституту психології ім. Г. С. Костюка НАПН України. Назва дисертації: «Теоретичні основи розвитку психіки людини у доробку представників школи філософської психології кінця ХІХ початку ХХ століття». Шифр та назва спеціальності 19.00.01 загальна психологія, історія психології. Спецрада Д 26.001.26 Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Кваліфікаційна наукова праця
на правах рукопису
МЕЛЬНИК ОКСАНА АНДРІЇВНА
УДК159.922:101
ДИСЕРТАЦІЯ
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ ПСИХІКИ ЛЮДИНИ У
ДОРОБКУ ПРЕДСТАВНИКІВ ШКОЛИ ФІЛОСОФСЬКОЇ
ПСИХОЛОГІЇ КІНЦЯ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ
19.00.01 – загальна психологія, історія психології
Подається на здобуття наукового ступеня доктора психологічних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
__________ О. А. Мельник
Науковий консультант: Власова Олена Іванівна, доктор психологічних наук,
професор
Київ – 2021

ЗМІСТ
ВСТУП………………………………………………………………………………24
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ПОБУДОВИ
ІСТОРИКО-ПСИХОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ……………………….34
1.1. Історія психології як особлива форма пізнання …………………………….34
1.2. Проблема методу в історико-психологічному дослідженні при реконструкції
психологічних знань ………………………………………………………………..44
1.3. Специфіка інструментарію історико-психологічного дослідження ………..53
1.4. Історія проблеми психічного розвитку людини у вітчизняній психології…71
Висновки до розділу 1…………………………………………………………..........81
РОЗДІЛ 2. ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ ПОГЛЯДІВ НА ПСИХІКУ, ЇЇ
ПРОЯВИ ТА РОЗВИТОК В УКРАЇНСЬКІЙ ФІЛОСОФСЬКОПСИХОЛОГІЧНІЙ ТРАДИЦІЇ……………………………………………………84
2.1. Історичні передумови формування психологічної думки на українських
теренах до її оформлення в самостійний об’єкт пізнання …………………...........84
2.2. Українська психологічна думка у XVII ст.: аналіз основних поглядів на
прояви психіки людини ………………………………………………………...........91
2.3. Уявлення про природу психіки та розвиток психіки людини в працях
українських вчених XVIII ст.……………………………………………………….108
2.4. Релігійна психологія у першій половині ХІХ ст.: розвиток психіки людини як
процес самовдосконалення………………………………………………………….124
Висновки до розділу 2……………………………………………………………….143
РОЗДІЛ 3. ПЕРЕДУМОВИ ТА ЧИННИКИ ПСИХІЧНОГО РОЗВИТКУ
ЛЮДИНИ В ПСИХОЛОГІЧНИХ ІДЕЯХ ПРЕДСТАВНИКІВ ШКОЛИ
ФІЛОСОФСЬКОЇ ПСИХОЛОГІЇ КІНЦЯ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТ.……....146
3.1. Психофізіологічна проблема та особливості її вирішення Г. І. Челпановим.146
3.2. Органічна основа психічного у розумінні І. О. Сікорського………………..155
3.3 Психофізіологічна проблематика у поглядах В. В. Зеньковського …………172
3.4. Внутрішні і зовнішні детермінанти психіки та психічного розвитку людини
у вітчизняній філософсько-психологічній традиції кінця ХІХ – початку ХХ ст..185
23
Висновки до розділу 3……………………………………………………………….204
РОЗДІЛ 4. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ ЛЮДСЬКОЇ ПСИХІКИ У
НАУКОВІЙ СПАДЩИНІ ПРЕДСТАВНИКІВ КИЇВСЬКОЇ ШКОЛИ
ФІЛОСОФСЬКОЇ ПСИХОЛОГІЇ КІНЦЯ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТ.………208
4.1. Розвиток людської психіки у науковому доробку С. С. Гогоцького ………..208
4.2. Концепція психічного розвитку людини згідно уявлень О. М. Гілярова…...221
4.3. Підґрунтя психічного розвитку людини за ідеями Г. І. Челпанова ………...232
4.4. Психічний розвиток людини в онтогенезі згідно з поглядами
І. О. Сікорського…………………………………………………………………….253
4.5. Психічний розвиток та критерії розвитку психіки людини в науковій
спадщині В. В. Зеньковського ……………………………………………………..304
Висновки до розділу 4………………………………………………………………326
РОЗДІЛ 5. НАСЛІДУВАНІСТЬ ІДЕЙ ПРЕДСТАВНИКІВ КИЇВСЬКОЇ
ШКОЛИ ФІЛОСОФСЬКОЇ ПСИХОЛОГІЇ КІНЦЯ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТ.
ПРО РОЗВИТОК ПСИХІКИ ЛЮДИНИ У ПОДАЛЬШОМУ РОЗВИТКУ
УКРАЇНСЬКОЇ ПСИХОЛОГІЇ…………………………………………………..330
5.1. Погляди на особливості психічного розвитку у послідовників……………...330
5.2. Наступність уявлень про розвиток психіки людини в українській
психології…………………………………………………………………………….351
Висновки до розділу 5……………………………………………………………….371
ВИСНОВКИ………………………………………………………………………...375
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………...381
ДОДАТКИ…………………………………………………………………………...436

Список литературы

ВИСНОВКИ
У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та нове вирішення
проблем розробки теоретичних основ розвитку психіки людини у доробку
представників київської школи філософської психології кінця ХІХ – поч. ХХ
ст., що дає підстави дійти таких висновків:
1. Теоретико-методологічні засади історико-психологічного дослідження
уявлень про психіку та розвиток психіки людини визначають специфіку
засобів і способів пізнання, котрі є за своєю суттю реконструкційними,
інтерпретаційними, спираються на аналіз історичних джерел, реалізують
стратегію діалогічної взаємодії теперішнього і минулого. Вивчення
результатів історико-психологічного пізнання виступає: а) як важлива умова
розвитку сучасної психології; б) як джерело знань у напрямах осмислення
шляхів розвитку психології; в) як спосіб наукової рефлексії психологічної
думки.
Засадничими підходами у побудові історико-психологічного дослідження
є такі: а) вивчення наукового спадку видатних людей (вчених), які зробили
суттєвий внесок у розвиток психологічної науки (досягнення окремих
особистостей, їх психологічна думка та створені ними підходи, уявлення, ідеї);
б) вивчення розвитку світової психологічної думки (етапи становлення,
послідовний хронологічний опис, наукові досягнення вчених різних країн);
в) вивчення національних особливостей (психологічні ідей, що формуються в
окремих країнах у певний історичний період, їх обумовленість культурними та
науковими традиціями); г) вивчення інтелектуальної атмосфери визначеного
історичного часу (розвиток наукових ідей і діяльність учених, їхня історична
доля та затребуваність або відсутність затребуваності, обумовлені
співзвучністю вимогам часу та пануючими науковими течіями); д) вивчення
соціально-історичних фактів (особливості соціального і економічного стану
суспільства; рівень фінансування психологічних досліджень, їх практичний
попит і наявність додаткових сфер психологічних розробок; сприймання й
376
оцінка суспільством значущості психології та її можливостей у вирішенні
актуальних проблем життя; епохальні історичні події, які впливають на долю
психологів і розвиток науки (війни, катастрофи, кризи, катаклізми); існуючі в
суспільстві упередження та дискримінації (расові, статеві, релігійні, етнічні);
е) вивчення історії проблем, напрямів і течій психології (окремі психологічні
проблеми або напрями психології (клінічна, експериментальна, соціальна
психології та ін.); розгляд історії їх розроблення в психологічній науці;
з’ясування проблемного поля психологічних досліджень); є) вивчення
становлення самостійності психологічної дисципліни (опис етапів, які
передували дисциплінарному оформленню психології); ж) вивчення розвитку
логічних структур психології (розкриття логічної структури психології,
розгляд спектру розвитку психологічних термінів, понять, ідей, концепцій,
теорій, що утворилися на визначеному етапі; опис руху психологічної думки
на основі виокремлення контрастуючих пар або полярних логічних категорій,
які по-різному презентовані в різні періоди розвитку психологічної думки);
з) вивчення критеріїв відбору та структурування матеріалу (з’ясування
покладених в основу критеріїв, їх комбінація).
2. Психічний розвиток людини у поглядах представників київської школи
філософської психології кінця ХІХ – поч. ХХ ст. визначається як якісні зміни
змісту психічного. Психічний розвиток людини здійснюється як своєрідний
перехід від менш складного до складнішого. Уможливлюється такий перехід
завдяки складнішим умовам існування людини, а саме: 1) впливам соціального
оточення, 2) вимогам оволодіння створеними речами і предметами,
3) необхідності вибудовувати різні взаємовідносини і 4) обиранню способів
поведінки. Внутрішні суперечності визначаються як рушійні сили психічного
розвитку людини, які виникають у її житті, спонукають її до активності,
спрямованої на їх подолання. Однією з основних суперечностей, що
закономірно виявляється в онтогенезі, є розбіжності між новими потребами,
цілями, прагненнями особистості, яка розвивається, і досягнутим нею рівнем
оволодіння засобами, необхідними для їх задоволення. В якості провідних
377
функцій психіки у поглядах представників київської школи філософської
психології кінця ХІХ – поч. ХХ ст. є функції регуляції, відображення,
пристосування та збереження цілісності та віднаходять здійснення у процесах
самовдосконалення людини, де уможливлюється її внутрішнє зростання,
свідоме і цілеспрямоване життєтворення та пізнання.
3. У доробку представників школи виокремлено зовнішні та внутрішні
детермінанти психічного розвитку людини. Зовнішніми детермінантами
психічного розвитку людини є значуще найближче соціальне середовище,
культура в цілому. Культура розглядається як ключова зовнішня детермінанта
розвитку психіки людини. До внутрішніх детермінант належать насамперед
спадковість, робота головного мозку і нервової системи. Розвиток психіки
людини в онтогенезі відбувається відповідно до темпів фізіологічного
дозрівання всіх систем організму та під впливом оточуючого середовища.
Соціально-культурна обстановка може як стимулювати розвиток визначених
здібностей, так і заважати та гальмувати їх. Визначальним у розвитку психіки
людини є розрізнення (диференціація). Найважливішим у розвитку психіки
людини представники київської школи філософської психології кінця ХІХ –
поч. ХХ ст. вважають період дитинства (від народження до 7 років).
4. Психічний розвиток людини є таким, що здійснюється поетапно.
Важливими у ньому є отримання дитиною достатньої кількості вражень,
встановлення емоційного контакту, процес спілкування, сприятливі умови
виховання, які забезпечують активну роботу мозку. Враження та події, які
переживались у ранньому періоді дитинства, здійснюють визначальний вплив
на творення подальшого життя людини. Навчання та виховання в дитинстві
набагато більше впливає на психічний розвиток, ніж навчання та виховання
дорослої людини. Вченими сформовано такі положення щодо закономірностей
розвитку психіки людини: важливими є різні вікові періоди психічного
розвитку людини, включаючи внутрішньоутробний; зазнає впливу
історичного періоду; необхідна достатня кількість вражень; залежить від
функціональної роботи головного мозку і нервової системи; зазнає впливу
378
спадковості, оточуючого середовища і культури; має значення можливість
емоційного вираження (як позитивних, так і негативних почуттів); значення
розумової і практичної діяльності; відбувається за участі естетичної складової;
розвитку сприяють перешкоди, кризи і боротьба мотивів та виборів; наявність
самостійної активності; здатність до необмеженого саморозвитку.
Умовами та чинниками розвитку психіки постають виховання, навчання і
гра. Під вихованням розуміється сукупність спеціальних дій із боку
високоморальних людей, які б сприяли розвитку можливостей психічного,
здобуттю знань задля розвитку розумових і вольових здібностей, котрі
необхідні як для продовження самостійного вдосконалення, так і для
виконання обов’язків у суспільстві. Виховання має сприяти розкриттю
особистості людини, її своєрідності, здібностей і можливостей. Метод
навчання використовується як повідомлення систематичних свідчень.
Успішність навчання уможливлюється в разі запобігання перенавантажень та
втоми. Психічний розвиток відбувається в процесі гри як провідної
діяльності, що дозволяє відкрити суттєві сторони в розумінні своєрідності
процесів психічного дозрівання; гра є джерелом активності; в ній відбувається
розвиток органів чуття і руху, уваги, мовлення, мислення, мови, уяви, пам’яті,
волі. Все це сприяє формуванню функцій передбачення та певної
прогнозованості людини.
Спадковістю позначаються нахили та схильності, які визначають будову
особистості, її активність й слугують орієнтирами і дозволяють усвідомити
полярність кращого й гіршого, вищого й нижчого. Моральний розвиток
людини вважається віссю її духовного розвитку. Особистісне зростання
визнається висхідним процесом, що просуває людину до вищих сходинок у
розвитку її психічних властивостей; сприяє становленню та формуванню
регулюючих і контролюючих процесів та допомагає реалізувати активну
суб’єктну позицію щодо власних зусиль задля перетворення свого життя та
внутрішнього психічного світу. Вищі психічні прояви здатні скеровувати
379
морально орієнтовані рухи людини в бік набуття вищих духовних цінностей і
смислів життя.
5. Наукові положення представників київської школи філософської
психології кінця ХІХ – поч. ХХ ст. щодо психічного розвитку людини
віднайшли своє продовження у теоретичних і практичних положеннях в
українській психологічній науці. У загальній психології це стосується
особливостей розуміння розвитку психічних процесів. У віковій психології це,
насамперед, ідея поетапного розвитку психічного, поділ на вікові періоди, що
відбито в характеристиках періодів. У психології розвитку: а) розуміння умов
і чинників психічного розвитку; б) визначення поняття провідної діяльності
(виховання, навчання і гри); в) значення особистості педагога, вимог до
процесів виховання і навчання, обов’язковість врахування вікового періоду
підопічного, зважання на рівень його розвитку і здібностей, сприяння у
їхньому розкриті та формування мотивації до занять. У вітчизняній психології
особистості віднайшли продовження ідеї С. С. Гогоцького, О. М. Гілярова,
Г. І. Челпанова, І. О. Сікорського та В. В. Зеньковського щодо важливості
всебічного розвитку особистості задля її гармонійності, яка складає
внутрішню потребу людського духу; розвитку моральної сфери та естетичних,
релігійних й інтелектуальних почуттів; зосередження на позитивному у
власній особистості; статева ідентичність; особливості розвитку дитячої
особистості; значення соціального середовища та історичного періоду,
соціально-економічних, політичних відносин; кожна особистість є
неповторною, незамінною і своєрідною; структуру особистості складають
свідомість, самосвідомість, почуття і воля; їй властиві цілісність і
унікальність, своєрідність і неповторність, здатність до саморозвитку,
самовладання й самоосмислення, духовність, активність і відкритість всьому
новому, що робить її незамінною і єдиною у всьому світі; неможливість
вичерпного вивчення особистості.
Перспективою подальших досліджень може стати з’ясування провідних
психологічних проблем, які стояли у центрі уваги представників київської
380
школи філософської психології кінця ХІХ – поч. ХХ ст. та шляхи їх
розв’язання; вивчення трансформації понятійного апарату вітчизняної
психологічної науки, що обумовлюється новими реаліями та вимогами часу;
розкриття процесу становлення і розвитку психології наукової творчості в
Україні наприкінці ХІХ – початку ХХ ст.; встановлення специфіки
співвідношень психологічних ідей представників київської школи
філософської психології кінця ХІХ – поч. ХХ ст. з надбанням світової
психологічної думки цього історичного періоду, а також з психологічними
поглядами вчених ХХІ століття.