ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ТА ПСИХОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ВЗАЄМОДІЇ ПРАЦІВНИКІВ ОПЕРАТИВНИХ ПІДРОЗДІЛІВ ТА СЛІДЧИХ : ОРГАНИЗАЦИОННО-ПРАВОВЫЕ И ПСИХОЛОГИЧЕСКИЕ ОСНОВЫ СОВЕРШЕНСТВОВАНИЯ ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ СОТРУДНИКОВ ОПЕРАТИВНЫХ И СЛЕДСТВЕННЫХ ПОДРАЗДЕЛЕНИЙ

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

ГОЛОВКО МИХАЙЛО БОРИСОВИЧ

УДК 343.126 + 159.9.072

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ТА ПСИХОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ВЗАЄМОДІЇ ПРАЦІВНИКІВ ОПЕРАТИВНИХ ПІДРОЗДІЛІВ ТА СЛІДЧИХ

19.00.06 - Юридична психологія

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
кандидат психологічних наук, доцент
Александров Денис Олександрович

КИЇВ - 2012

ПЛАН
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ 3
ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1. ЮРИДИЧНА ТА ПСИХОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ФЕНОМЕНУ ВЗАЄМОДІЇ ПРАЦІВНИКІВ ОПЕРАТИВНИХ ПІДРОЗДІЛІВ ТА СЛІДЧИХ 12
1.1. Загальноюридична характеристика взаємодії працівників оперативних підрозділів та слідчих в процесі розкриття та розслідування злочинів 13
1.2. Психологічні механізми, що визначають ефективність взаємодії працівників оперативних підрозділів та слідчих 39
Висновки до розділу 1. 61
РОЗДІЛ 2. ПРОФЕСІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ДЕТЕРМІНАНТИ ЕФЕКТИВНОЇ ВЗАЄМОДІЇ ОПЕРУПОВНОВАЖЕНОГО ТА СЛІДЧОГО 64
2.1. Порівняльний аналіз особливостей психологічної структури професійної діяльності оперуповноваженого та слідчого 65
2.2. Психологічні характеристики діяльності та професійно значущі якості особистості оперуповноважених та слідчих, як детермінанти ефективної взаємодії 96
Висновки до розділу 2 120
РОЗДІЛ 3. НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНІ ЗАСАДИ ЕФЕКТИВНОЇ ВЗАЄМОДІЇ ПРАЦІВНИКІВ ОПЕРАТИВНИХ ПІДРОЗДІЛІВ ТА СЛІДЧИХ 123
3.1. Нормативно-правові чинники врегулювання професійної взаємодії оперуповноваженого та слідчого 123
3.2. Організаційні засади реформування порядку взаємодії слідчих та оперативних підрозділів в процесі розкриття та розслідування злочинів 148
Висновки до розділу 3 172
ВИСНОВКИ 176
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 185
ДОДАТКИ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ГУ МВС – Головне управління Міністерства внутрішніх справ
ДПА – Державна податкова адміністрація
КК – Кримінальний кодекс
КНУВС - Київський національний університет внутрішніх справ
КПК – Кримінально-процесуальний кодекс
МВС – Міністерство внутрішніх справ
МОНмолодьспорту – Міністерство освіти і науки, молоді та спорту
НАВСУ – Національна академія внутрішніх справ України
ОРД – оперативно-розшукова діяльність
ОРС – оперативно-розшукова справа
СБУ – Служба безпеки України
СОГ – слідчо-оперативна група
УМВС – управління Міністерства внутрішніх справ
УМВСТ – управління Міністерства внутрішніх справ на транспорті
УСБ – управління Служби безпеки

ВСТУП

Актуальність теми. На сучасному етапі розвитку правоохоронних органів України пріоритетного значення набувають завдання впровадження нових форм та методів роботи з кадрами, зокрема, забезпечення якісної взаємодії між працівниками всіх служб та підрозділів, як основи ефективної діяльності, формування та закріплення професійного ядра. Зважаючи на динамічний характер організаційно-правових та психологічних умов функціонування правоохоронної системи, виникає нагальна необхідність підвищення ефективності взаємодії її суб’єктів відповідно до сучасних потреб.
Так, за даними МВС України в період з 2005 по 2009 рік спостерігається нестабільна динаміка розкриття злочинів. Показник розкриття у 2005 р. складав 64%, у 2006 р. – 66,6%, у 2007 р. – 69,5%, у 2008 р. – 71,4%; однак, за підсумками 2009 р. відбувається погіршення ситуації і питома вага розкритих злочинів знижується до 64,3%. Такий стан речей демонструє наявність невирішених проблем ефективного функціонування всіх ланок досудового розслідування і, перш за все, органів дізнання та слідства, які безпосередньо залучені до процесу розкриття злочинів. У зв’язку з цим, набуває актуальності необхідність вдосконалення організації всього комплексу правоохоронних заходів, спрямованих на протидію злочинності.
Аналіз теоретичних джерел, присвячених організаційно-правовим та психологічним аспектам взаємодії працівників оперативних підрозділів та слідчих дозволяє дійти висновку про відсутність консенсусу з цього питання як серед науковців, так і самих практиків. Це зумовлює накопичення протиріч в процесі організації взаємодії через її слабку адаптованість до умов сучасної практики. Як свідчать результати вивчення кримінальних справ, недостатня ефективність процесу розкриття та розслідування злочинів пов’язана не тільки з певними вадами організації взаємодії слідчих та працівників оперативних підрозділів, але й із суттєвими проблемами комплексної реорганізації всієї системи досудового розслідування. Така реорганізація, перш за все, має враховувати необхідність удосконалення нормативно-правової регуляції сумісної діяльності на початковому етапі розслідування.
Окремі аспекти проблеми взаємодії слідства з органами дізнання загалом розглядались у працях провідних вітчизняних та зарубіжних науковців – В. П. Бахіна, О. В. Бауліна, І. Ф. Герасімова, К. Б. Гранкіна, І. М. Гуткіна, А. Я. Дубинського, О. М. Ларіна, С. Д. Оспанова, В. А. Рогожина, О. О. Чувільова та ін. Питання психологічного опосередкування взаємодії працівників слідчих та оперативних підрозділів опрацьовані в роботах Д.О. Александрова, В. Г. Андросюка, В. М. Бикова, А. П. Дербеньова, Л. І. Казміренко, І. В. Озерського; кримінально-процесуальні та криміналістичні її аспекти – в публікаціях Ю. М. Грошевого, В. В. Іванова, А. В. Іщенка, В. С. Кузьмічова, В. К. Лисиченка, М. М. Михеєнка, В. Т. Нора, М. Я. Сегая, С. М. Стахівського, В. М. Тертишника, В. П. Шибіка, М. Є. Шумила та ін. Окрім того, розгляд окремих аспектів цієї проблеми представлений у здобутках В. Л. Васильєва, А. В. Дулова, М. В. Костицького, В. О. Коновалової, Я. Ю. Кондратьєва, В.В. Кощинця, В.Я. Марчака, В. С. Медведєва, О. Р. Ратінова, С. І. Яковенка, присвячених юридико-психологічному забезпеченню оперативно-службової діяльності.
Разом із тим, більшість авторів розглядає взаємодію слідчого з органом дізнання, який є узагальненим поняттям, а проблема конкретизованого аналізу шляхів оптимізації професійної взаємодії безпосередньо працівників оперативних підрозділів та слідчих залишається недостатньо дослідженою. Зазначене зумовило вибір теми дисертаційного дослідження і свідчить про її актуальність.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до Стратегії національної безпеки України (затверджена Указом Президента України від 12 лютого 2007 р. № 105/2007), Державної програми профілактики правопорушень на період до 2015 р. (розпорядження Кабінету Міністрів України від 29 вересня 2011 р. № 1911), Пріоритетних напрямів дисертаційних досліджень МВС України, що потребують першочергового розроблення і впровадження у практичну діяльність органів внутрішніх справ України на період 2010–2014 рр. (наказ МВС України від 29 липня 2010 р. № 347), планів науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт Національної академії внутрішніх справ на 2010–2012 рр. Тему дисертації зареєстровано Координаційним бюро Національної академії правових наук України (№ 1705, 2010 р.).
Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є розробка теоретичних засад та практичних рекомендацій щодо вдосконалення процесу професійної взаємодії працівників оперативних підрозділів та слідчих у процесі розкриття та розслідування злочинів.
Для досягнення цієї мети поставлені такі задачі:
– охарактеризувати взаємодію працівників оперативних підрозділів та слідчих в процесі розкриття та розслідування злочинів із загальноюридичних позицій;
– з’ясувати психологічні механізми, що визначають ефективність взаємодії працівників оперативних підрозділів та слідчих;
– провести порівняльний аналіз особливостей психологічної структури професійної діяльності оперуповноваженого та слідчого;
– визначити психологічні характеристики діяльності та професійно значущі якості особистості оперуповноважених та слідчих, як детермінанти ефективної взаємодії;
– охарактеризувати нормативно-правові чинники врегулювання професійної взаємодії оперуповноваженого та слідчого;
– сформулювати організаційно-правові засади реформування порядку взаємодії слідчих та оперативних підрозділів в процесі розкриття та розслідування злочинів.
Об’єкт дослідження – суспільні відносини, що виникають у процесі службової взаємодії працівників оперативних підрозділів та слідчих.
Предмет дослідження – організаційно-правові та психологічні засади вдосконалення взаємодії працівників оперативних підрозділів та слідчих.
Методи дослідження. Методологічну основу дисертації становить сукупність філософських, загальнонаукових і спеціальних наукових методів пізнання правових явищ, використання яких забезпечило обґрунтованість та достовірність результатів наукового пошуку. Так, за допомогою системного, структурно-функціонального, статистичного методів, аналізу і синтезу, дедукції й індукції визначено особливості взаємодії працівників оперативних підрозділів та слідчих в процесі розкриття і розслідування злочинів, співвідношення її юридичного, організаційного і психологічного змісту (підрозділи 1.1, 1.2, 2.1, 2.2); порівняльно-правовий, логіко-юридичний та історичний методи застосовувалися для дослідження закономірностей розвитку кримінально-процесуального законодавства та іншої нормативно-правової бази України, що регламентує питання взаємодії працівників оперативних підрозділів та слідчих, пошуку найбільш прийнятних форм організації такої взаємодії та визначення шляхів вдосконалення організації діяльності зазначених суб’єктів взаємодії в руслі сучасних тенденцій реформування правоохоронної системи держави (підрозділи 1.2, 3.1, 3.2). Методи юридико-психологічних досліджень (спостереження, бесіда, опитування та анкетування практичних працівників, метод експертних оцінок, вивчення матеріалів провадження у кримінальних справах) використано для узагальнення сучасного стану, нагальних проблем взаємодії та шляхів їх розв’язання за допомогою налагодження ефективної взаємодії працівників оперативних підрозділів та слідчих (підрозділи 1.1, 1.2, 2.1, 2.2); математичної статистики – для опрацювання одержаних емпіричних даних (підрозділи 1.1, 1.2, 2.1, 2.2).
Емпіричну базу дослідження становлять аналітичні та статистичні матеріали МВС України; результати опитування 152 оперуповноважених і 148 слідчих МВС України, щодо особливостей професійної взаємодії та нормативно-правового вдосконалення організації службових взаємовідносин. Наукова обґрунтованість і надійність результатів дослідження забезпечена використанням комплексу методів, що відповідають меті та завданням дослідження, поєднанням кількісного та якісного аналізу емпіричних даних.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в комплексному дослідженні юридико-психологічних засад взаємодії працівників оперативних підрозділів та слідчих. Сформульовані положення і рекомендації надали можливість отримати систему теоретичних та практичних положень щодо стану, тенденцій і перспектив розвитку цього напряму діяльності та запропонувати конкретні шляхи їх реалізації у законотворчий процес та практичну діяльність правоохоронних органів України. У дисертації обґрунтовано низку нових концептуальних положень, висновків і рекомендацій, що мають важливе теоретичне та практичне значення, зокрема:
вперше:
- запропоновано поняття “професійно-психологічної сумісності” працівників оперативних підрозділів та слідчих як одного з чинників ефективної взаємодії;
- визначені організаційні та психологічні причини конфліктів у процесі взаємодії працівників оперативних підрозділів та слідчих;
- сформульовані засади концепції партнерської взаємодії-кооперації працівників оперативних підрозділів та слідчих, що є більш доцільною, ніж чинні відносини координації-підпорядкованості;
- надані пропозиції щодо нормативно-правового вдосконалення службових взаємовідносин між працівниками оперативних підрозділів і слідчими (доповнення ч. 3 ст. 66, ст. 212 КПК України відповідними нормами, спрямованими на підвищення ефективності взаємодії);
- рекомендований новий порядок реалізації дізнавачем оперативно-розшукових матеріалів щодо злочинів невеликої тяжкості;
- обґрунтовані пропозиції щодо надання дізнавачеві відповідних процесуальних повноважень;
удосконалено:
- поняття взаємодії між працівниками оперативних підрозділів та слідчими;
- критерії оцінки ефективності взаємодії працівників оперативних підрозділів та слідчих;
- перелік та зміст професійно значущих психологічних якостей працівників оперативних підрозділів та слідчих, що впливають на ефективність взаємодії;
- психологічний зміст властивостей професійної діяльності працівників оперативних підрозділів та слідчих, які визначають особливості їх взаємодії;
дістало подальший розвиток:
- концепція створення єдиного загальнодержавного позавідомчого слідчого апарату;
- положення щодо вдосконалення порядку використання слідчим оперативно-розшукових матеріалів у справах з ознаками вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів;
- процедурні питання процесуального закріплення слідчим інформації, одержаної за результатами проведення оперативно-розшукових заходів;
- порядок організації слідчими взаємодії з працівниками оперативних підрозділів при роботі в складі слідчо-оперативної групи та при проведенні невідкладних слідчих дій;
- положення щодо координуючої ролі керівника органу дізнання в організації ефективної взаємодії працівників оперативних підрозділів та слідчих.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що матеріали дослідження можуть бути використані у:
- законотворчій діяльності – при доопрацюванні положень Кримінально-процесуального кодексу України в частині конкретизації статусу дізнавача та порядку адресації доручень процесуального та оперативно-розшукового характеру;
- практичній діяльності правоохоронних органів України – для обґрунтування алгоритму організаційно-правових заходів, спрямованих на підвищення ефективності взаємодії працівників оперативних підрозділів та слідчих при виконанні доручень слідчого та порядку провадження оперативно-розшукових матеріалів (акти впровадження УМВС України у Чернігівській області від 04.05.2011 р.; УСБ України у Чернігівській області від 27.05.2011 р.);
– навчальному процесі та науково-дослідній діяльності - для розробки діагностичних технологій виявлення конфліктогенних чинників у діяльності фахівців різних напрямів правоохоронної діяльності та при викладанні дисциплін «Юридична психологія», «Конфліктологія», «Психологія оперативно-розшукової діяльності» (акт впровадження Національної академії внутрішніх справ від 16.12.2010 р.).
Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертації оприлюднені автором у виступах на міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях: “Взаємодія органів державної влади та місцевого самоврядування під час проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу” (м. Тернопіль, 25-26.10.2010 р.); “Актуальні проблеми юридичної науки 2010“ (м. Київ, 26.10.2010 р.); “Теорія і практика сучасного права” (м. Херсон, 29.10.2010 р.); “Право та суспільні відносини: умови та способи гармонізації” (м. Харків, 22-23.06.2012 р.).
Публікації. Основні положення та висновки дослідження, що сформульовані в дисертації, відображено в 7 наукових публікаціях, серед яких три статті – у виданнях, включених МОНмолодьспорту України до переліку наукових фахових видань з юридичних наук, і чотири статті – у збірниках тез наукових доповідей, оприлюднених на міжнародних і всеукраїнських науково-практичних конференціях.

Список литературы

ВИСНОВКИ

1. Під взаємодією працівників слідчих та оперативних підрозділів слід розуміти спільну діяльність по виявленню, розкриттю та розслідуванню злочинів, яка передбачає узгоджені та скоординовані дії шляхом раціонального поєднання форм і методів роботи, властивих цим підрозділам, при чіткому розмежуванні повноважень кожного з них. У загальному вигляді взаємодія цих суб’єктів відбувається при: проведенні оперативно-розшукових заходів при перевірці даних про протиправну діяльність конкретних осіб в умовах відсутності офіційного повідомлення про злочин; реалізації оперативно-розшукових заходів на стадії ухвалення рішення про порушення кримінальної справи при надходженні повідомлення про злочин; здійснення ОРД під час досудового слідства.
Професійно-психологічна сумісність при взаємодії слідчого та оперуповноваженого - це визначена чинним законодавством система скоординованих заходів цих суб’єктів, як представників різних організаційних, статусних та функціональних структур, що передбачає не лише психологічну сумісність, а й специфічну форму співробітництва на основі регламентованих виконанням оперативно-службових завдань повноважень.
Провідна форма взаємодії виникає при виконанні доручень слідчого, тому сприяння органу дізнання у виконанні окремих слідчих дій є допомога, яка надається працівниками цих органів в процесуальних діях, що виконуються самим слідчим. Відтак, взаємодія в процесі виконання доручень виникає коли оперуповноважений залучається для здійснення невідкладних для процесу розслідування оперативно-розшукових заходів, або він залучається слідчим для допомоги чи створення сприятливих умов проведення слідчих дій. Інші доручення процесуального характеру мають покладатися виключно на уповноваженого на те дізнавача, який наділений відповідним процесуальним статусом.
2. До основних проблем взаємодії слід віднести: статусно-рольовий порядок взаємодії (яка відбувається на теперішній час у вигляді підпорядкованості, хоча, виходячи з відмінностей навіть самого статусу цих суб’єктів, має будуватися на партнерській базі незалежних співвиконавців у межах повноважень); порядок організації ефективної координації слідчим взаємодії з оперуповноваженим у складі слідчо-оперативної групи; відмінність бачення слідчим та оперуповноваженим кола пріоритетних завдань оперативного супроводження; порядок інформаційного обміну (через відмінності бачення суб’єктів взаємодії обсягу можливості ознайомлення слідчого з матеріалами ОРД та порядку їхнього одержання від оперативних підрозділів); невизначеність безпосереднього адресата доручень слідчого органу дізнання щодо виконання необхідних слідчих дій та оперативно-розшукових заходів в процесі досудового слідства.
3. Нами з’ясовано, що за своєю сутністю механізми конфліктної взаємодії є професійно-психологічними, хоча й детерміновані переважно організаційно-правовими чинниками. Найпоширенішою причиною конфліктів є суперечності з питань розподілу обов’язків та порядку організації взаємодії на тлі неузгодженості планування і спільної діяльності слідчих та оперуповноважених. До психологічних факторів що визначають конфліктність взаємодії можна віднести: комунікативні фактори (специфіка організації спілкування як процесу, що містить певну динаміку, спрямованість, зміст та інтенсивність); особистісні фактори (індивідуально-психологічні особливості особистості суб’єктів взаємодії); організаційно-діяльнісні фактори (умови професійної взаємодії, що обумовлені завданнями й цілями, які виникають при виконанні професійних функцій та обов’язків). Ці фактори визначають виникнення психологічних бар’єрів починаючи з рольових і закінчуючи мотиваційними.
4. Проаналізована відмінність провідних форм діяльності слідчого та оперуповноваженого носить об’єктивний характер і зумовлена їхньою функціональною особливістю та колом вирішуваних завдань. Так, пізнавальна, комунікативна, конструктивна (реконструктивна) та засвідчувальна діяльність відбувається у слідчого в рамках процесуальних заходів, а у оперуповноваженого – позапроцесуальних оперативно-розшукових заходів, що часто ускладнює процесуальне закріплення та провадження інформації по справі. Організаційна діяльність слідчого та оперуповноваженого зумовлює інколи спрощене бачення слідчим, створюючи майже субординаційну систему підпорядкованості оперуповноваженого замість кооперації. Профілактична діяльність слідчого здійснюється опосередковано через демонстрацію об’єктам можливостей правоохоронних органів. В свою чергу профілактична діяльність оперуповноваженого окрім такої опосередкованої форми здійснюється ще й безпосередньо, коли за надходження відповідної оперативно-значущої розвідувальної інформації попереджається вчинення конкретного злочину. Але і тут є конфліктогенні компоненти, адже не завжди наявна позапроцесуальна інформація може набути достатнього процесуального закріплення для порушення кримінальної справи та санкціонування превентивних заходів попередження. Також до об’єктивних причин протиріч варто віднести застарілу форму фіксації показників розкриття та розслідування злочинів через що зникає взаємозацікавленість у взаємодії.
5. Психологічний зміст діяльності визначає й відмінні вимоги до якостей слідчого та оперуповноваженого. З проведеного порівняння професійно значущих якостей, провідна відмінність психологічного профілю слідчого та оперуповноваженого міститься у особливостях мислення та уваги. Натомість у оперуповноважених більш розвинена пам’ять. Слідчі більш схильні до підлеглості, на відміну від оперуповноважених, в яких спостерігається тенденція до домінування. Це може пояснюватися звичкою слідчого повністю співвідносити власну діяльність з процесуальними нормами, а оперуповноважені, діючи й у позапроцесуальній формі схильні до більш напористого стилю поведінки, що може переноситися й на взаємодію зі слідчим. Слідчі більш експресивні, адже мають використовувати цю якість для досягнення необхідного впливу на об’єкти комунікативних слідчих дій, натомість оперуповноважені більш стримані у власних проявах, бо мають підвищені вимоги до конспірації та приховуванню власної рольової поведінки. З цієї ж причини нормативність поведінки у оперуповноважених гостріше виражена ніж у слідчого. Оперуповноважені, через необхідність гласної та негласної взаємодії з різними категоріями населення мають більшу підозрілість, аніж слідчі, які спираються на кримінальну відповідальність об’єкта комунікації за дачу неправдивих свідчень. Певна прагматичність та консерватизм слідчого зумовлена функціонуванням в межах норм кримінального процесу, що може визначати суперечності у взаємодії з оперуповноваженим, який не схильний до чіткого нормування своєї діяльності та готовий діяти радікальніше. В ситуації взаємодії оперуповноважений часто діє більш прямолінійно, що може набувати вигляду напористої самовпевненості, а слідчий, який повинен вміти гнучко вирішувати проблемні питання проявляє більшу дипломатичність. На тлі підвищеної процесуальної відповідальності слідчий демонструє більший рівень самоконтролю та напруженості, аніж оперуповноважений, що також зумовлює певне неспівпадіння тактики поведінки у взаємодії. Разом із тим, більш екстремальний характер діяльності оперуповноваженого, яка часто супроводжується фізичним або психологічним ризиком, визначає його підвищену схильність до стресу та конфліктних реакції. Ці екстремум стани прискорюють психологічне вигоряння, виснаження та загальне загострений стиль міжособистісної взагалі та суто службової, зокрема, взаємодії.
6. На теперішній час нормативне врегулювання взаємодії слідчого та оперуповноваженого не має чіткої регламентації через розчиненість другого в абстрактному понятті «органу дізнання». Дуалістичний статус дізнання зумовлює тенденції його ототожнення із завданнями ОРД, що й визначає виникнення протиріч у взаємодії зі слідчим, який вимушений давати певні процесуальні доручення неконкретизованому органу дізнання, і адресатом може виступати оперуповноважений, який ототожнюється з цим органом. Це й визначає виникнення протиріч у взаємодії слідчого з оперуповноваженим. Разом із тим, ОРД носить позапроцесуальний характер та не обмежується розслідуванням, адже значний обсяг оперативно-розшукових заходів спрямований на виявлення та попередження злочинної діяльності ще до настання правопорушення. Змістом дізнання є виключно кримінально-процесуальна діяльність, тому некоректним є наділення органів оперативно-розшукової юрисдикції повноваженнями на виконання процесуальних доручень, адже це виходить за межі їхньої позапроцесуальної діяльності. Доручення оперуповноваженому повинні обмежуватися тільки проведенням оперативно-розшукових заходів.
7. Доведено, що є всі підстави виокремити інститут дізнання в самостійну процесуальну структуру принаймні у справах невеликої тяжкості. Тоді дізнавач буде вправі здійснювати всі необхідні процесуальні дії та передавати таку справу до суду, не залучаючи для цього слідчого. Окрім того, такий підхід значно б розвантажив самого слідчого. Дізнавач, будучи зацікавлений у найшвидшому завершенні справ у межах власної компетентності, безпосередньо контактуючи зі оперуповноваженим, зможе підвищити рівень його зацікавленості через спільну відповідальність за кінцевий результат. Відтак, взаємодія слідчого буде окреслена колом повноважень дізнавача та оперуповноваженого:
А. Дізнавач здійснює: кримінально-процесуальну діяльність початкового етапу розслідування, при виявленні ознак злочину та прийнятті рішення про порушення кримінальної справи; повний обсяг заходів по справах незначної тяжкості та передає їх безпосередньо до суду; по справах значної тяжкості (або за виняткових обставин визначених слідчим, прокурором або судом) порушена кримінальна справа передається слідчому; функції взаємозв’язку процесуальних та позапроцесуальних видами діяльності оперативних підрозділів; виконання процесуальних доручень слідчого у межах компетенції.
Б. Оперуповноважений здійснює: пошук і фіксацію фактичних даних про протиправні діяння окремих осіб та груп, відповідальність за які передбачена КК України, з метою припинення правопорушень та в інтересах кримінального судочинства; систему гласних і негласних пошукових, заходів; перевірку інформації про злочини, що готуються та осіб причетних до цього або таких що переховуються від правосуддя; забезпечення потреб правоохоронних органів в отриманні розвідувальної інформації; попередження, своєчасне виявлення, припинення і розкриття злочинів та викриття причин і умов, які сприяють їх вчиненню; виконання доручень, із подальшим інформуванням, про проведення оперативно-розшукових заходів; взаємодію з іншими правоохоронними підрозділами та органами з метою швидкого і повного розкриття злочинів та викриття винних.
В такому ракурсі чітко окреслюються завдання дізнавача та оперуповноваженого, що набуває особливого значення в організації ефективної взаємодії зі слідчим як на стадії розкриття, так і на стадії розслідування злочину.
8. Відмінності психологічного змісту слідчої та оперативної діяльності накладають відбиток на професійно-психологічні якості, а статусно-рольові відмінності ускладнюють «горизонтальне» партнерство, що не дозволяє обмежувати ефективність взаємодії лише психологічною сумісністю. Розкриваючи сутність такої взаємодії, варто казати про професійно-психологічну сумісність. Тому, чинником, який може об’єднати зацікавленість слідчого, дізнавача та оперуповноваженого у докладанні зусиль спрямованих на ефективну взаємодію в розслідуванні злочинів, повинно виступати не адміністративне підпорядкування, а впровадження спільного критерію розкриття злочину – прийняття справи судом (ч. 1. ст. 62 Конституції України, ст. 3 КК України і ч. 2 ст. 15 чинного КПК України). Це змінить формалізований характер взаємодії, зумовленого обов’язковістю виконання доручень і вказівок слідчого (ч. 3 ст. 114 чинного КПК України та ч.2 ст.7 Закону України "Про ОРД") зацікавленістю.
9. Для вдосконалення системи досудового слідства доцільним є створення окремої позавідомчої слідчої структури, в яку б увійшли всі слідчі підрозділи зі складу всіх правоохоронних органів держави. Це підвищить координованість та керованості слідчих підрозділів держави, сприятиме проведенню єдиної політики в галузі досудового слідства та подоланню вузьковідомчих інтересів. Така об’єднана структура буде здійснювати переважно розслідування по кримінальних справах про тяжкі та особливо тяжкі злочини. Разом із тим, згідно кримінально-процесуального законодавства провадження може здійснюватися й по іншим злочинам.
За такої умови необхідним є надання повноважень повного провадження процесуальних заходів по справах незначної тяжкості органам дізнання відповідних правоохоронних органів держави. Це зумовлено тим, що: злочини незначної тяжкості не повинні відволікати слідчих від розслідування більш складних справ; буде конкретизованим адресат доручень слідчого (процесуальні доручення – адресат дізнавач, доручення оперативного супроводження – оперуповноважений); дізнавачі у складі відповідних відомств можуть виконувати доручення слідчих на проведення окремих невідкладних слідчих дій на місцях; дізнавачі, щільно взаємодіючи з оперативними підрозділами, швидше забезпечать виконання ними доручень слідчих щодо необхідних заходів оперативного супроводження; дізнавачі забезпечуватимуть перевірку оперативної інформації щодо підстав порушення кримінальної справи та порядку подальшого провадження.
10. Доведено, що для підвищення ефективності взаємодії, слідчий повинен давати доручення органу дізнання, вступаючи у правовідносини з його начальником, який й буде, при постановці завдань, або переадресації доручень слідчого, сам вступати у відносини з оперативно-розшуковими органами, або уповноважувати на це особу що провадить дізнання відповідно до ч. 3 ст. 66 чинного КПК України. Таким чином керівник органу дізнання буде реалізовувати наступні організаційні повноваження спрямовані на оптимізацію взаємодії підпорядкованої структури загалом і оперативних підрозділів, зокрема: забезпечувати контроль виконання доручень слідства, прокурора та суду; давати обов’язкові для виконання доручення щодо проведення оперативно-розшукових заходів або окремих слідчих дій; одержувати відповідне санкціонування на їхнє здійснення; інформувати слідство, прокурора та суд про виконання доручень.
11. Взаємодія органів слідства та оперативних підрозділів в процесі закріплення оперативної інформації в ході розкриття та розслідування злочинів являє собою складний процес, що вимагає відповідних професійних знань і навичок, цілеспрямованої узгодженої співпраці. Закріплення оперативної інформації слід розглядати як способи, прийоми пошуку, виявлення, фіксації інформації та введення її у кримінальний процес – надання їй доказового значення, щоб вона відповідала усім ознакам доказів. Натомість, наявний в КПК перелік оперативно-розшукових матеріалів необхідних для провадження по кримінальній справі під поняття протоколів не підпадають, зокрема через те, що їхнє оформлення за правилами протоколів слідчих дій неможливо внаслідок таємного характеру відомостей про зміст оперативно-розшукових заходів. Такі протоколи ОРД статусу доказів у кримінальному судочинстві не мають ще й через відсутність самого суб’єкта доказування в особі оперуповноваженого. Тому питання перевірки оперативної інформації на відповідність процесуальним вимогам не має покладатися на оперуповноваженого, а є прерогативою тільки безпосередніх суб’єктів процесуального провадження доказів (слідчий або дізнавач), які мають відповідні знання та повноваження.
12. Оперативна інформація збирається не лише для забезпечення розкриття та розслідування вже вчинених злочинів, а й з метою попередження різних протиправних посягань. Відтак, ефективність взаємодії слідчого та оперуповноваженого в ході інформаційного забезпечення процесу розкриття та розслідування злочинів значною мірою залежать від надання провідної ролі штатному дізнавачу органу дізнання. Особливого значення його роль набуває з моменту ініціювання оперативним підрозділом питання про порушення кримінальної справи за матеріалами оперативно-розшукової діяльності. Тоді дізнавач, в безпосередньому контакті з оперуповноваженим піддає оцінці: законність підстав, достатність доказів та принципову доцільність порушення кримінальної справи. В ситуаціях складних злочинів, для вирішення питання про порушення кримінальної справи, дізнавач може направити до слідчих апаратів наявний фактаж одержаний оперативним шляхом та додатково перевірений за допомогою здійснених ним окремих процесуальних дій. Це звільнить слідчого від необхідності перевірки всього обсягу процесуальних та непроцесуальних матеріалів та усуне конфлікти взаємодії слідчих та оперативних підрозділів.
Колом питань взаємодії працівників слідчих та оперативних підрозділів, розглянутих в нашому дисертаційному дослідженні, дана тема не обмежується. Перспективними напрямами подальших досліджень можуть стати: дослідження теми професійно-психологічної сумісності суб’єктів внутрішньовідомчої та міжвідомчої взаємодії; шляхи створення та організації функціонування єдиного слідчого органу; розробка новітніх технологій процесуального закріплення та подальшого провадження у кримінальній справі результатів ОРД; використання спеціальних психологічних знань при налагодженні постійно діючих слідчо-оперативних груп тощо.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Азаров В. А. Уголовно-процессуальные и оперативно-розыскные средства цели раскрытия преступлеиий / В. А. Азаров // Гос. и право. – 1997. – № 9. – С. 45–49.
2. Александров А. Нужно ли создавать Федеральную службу расследований / А. Александров // Законность. – 2002. – № 11. – С. 37–39.
3. Александров Г. Н. Насущные проблемы предварительного следствия и дознания / Г. Н. Александров // Вопросы судопроизводства и судоустройства в новом законодательстве Союза. – М. : Госюриздат. – 1959. – С. 279–300.
4. Алексеев С. С. Социальная ценность права в советском обществе / Алексеев С. С. – М. : Московская ВШМ МВД СССР, 1971. – 196 с.
5. Алексеев С. С. Теория права / Алексеев С. С. – [Издание 2-е, перераб. и доп]. – М. : Изд-во БЕК, 1995. – 320 с.
6. Бабаев В. К. Правовая система общества. Общая теория права : [курс лекцій] / Бабаев В. К. – Н. Новгород, 1993. – 312 c.
7. Баев О. Я. Конфликтные ситуации на предварительном следствии (основы предупреждения и разрешения) : [Монография] / Баев О. Я. –Воронеж : Изд-во Воронежского ун-та, 1984. – 132 с.
8. Бакеев В. А. О причинах возникновения психологических барьеров в деятельности следователя / В. А. Бакеев, В. В. Осин. // Юридическая психология. – М., 1983. – С. 130–132.
9. Бандурка А. М., Оперативно-розыскная деятельность : правовой аналіз : [научн.-практ. пособие]. / А. М. Бандурка, А. В. Горбачев. – К., 1994. – 160 с.
10. Бандурка А. М. Конфликтология : [учебное пособие для вузов]. А. М. Бандурка, В. А. Друзь. – Харьков : Ун-т внутренних дел, 1997. – 356 с.
11. Бандурка О. М. Оперативно-розшукова діяльність : підручник /. Бандурка О. М. – Х. : Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2002. – Ч.1. – 336 с.
12. Бандурка О. М. Правове регулювання оперативно-розшукової діяльності органів внутрішніх справ / О. М. Бандурка // Бюлетень по обміну досвідом роботи МВС України. – 1995. – № 118. – С. 18.
13. Бараненко Б. І. Сучасні методологічні проблеми теорії та практики ОРД / Б. І. Бараненко, Е. О. Дідоренко, М. Й. Курочка // Вісник ЛАВС МВС ім. 10–річчя незалежності України. – 2002. – № 4. – С. 148–149.
14. Баулін О. В. До проблеми організаційної побудови органів досудового слідства / О. В. Баулін // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 2000. – № 4. – С. 191–203.
15. Баулін О. В. Процесуальна самостійність і незалежність слідчого та їх правові гарантії : [монографія] / О. В. Баулін, Н. С. Карпов; під заг. ред. З.Д. Смітієнко. – К. : Нац. акад. внутр. справ України, 2001. – 233 с.
16. Баулін О. В. Дізнання в Україні : проблеми і перспективи / О. В. Баулін, Н. С. Карпов. // Судова реформа в Україні : проблеми і перспективи : [матер. наук.-практ. конф.] – К., Харків : Юрінком Інтер. – 2002. – С. 255–256.
17. Бедняков Д. И. Непроцессуальная информация и расследование преступлений / Бедняков Д. И. – М. : Юридическая литература, 1991. – 208 с.
18. Белкин Р. С. Криминалистическая энциклопедия / Белкин Р. С. – М. : БЕК, 1997. – 342 с.
19. Бодалев А. А. Быть знатоком людей не просто. – [В кн. : Социальная психология личности] / [Под ред. А. А. Бодалева]. – Л. : Знание, 1974. – С. 100–105.
20. Бодалев А. А. Формирование первого впечатления. – [В кн. : Человек и общество] / [Под ред. Б. Г. Ананьева, Д. А. Керимова]. – Л. : Изд-во Ленингр. ун-та, 1966. – Вып. 1. – С. 103–113.
21. Бодалев А. А. Восприятие человека человеком \ Бодалев А. А. – Л. : Изд-во ЛГУ, 1965. – 123 с.
22. Божьєв В. П. Уголовно-процессуальные правоотношения / Божьев В. П. – М. : Юрид. лит., 1975. – 216 с.
23. Болотин С. В. Орган дознания в системе уголовно-процессуальних правоотношений : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 «Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза» / С. В. Болотіна. – М., 1990. – 20 с.
24. Бринцев В. Д. Система досудового слідства / В. Д. Бринцев // Право України. – 1998. – № 12. – С. 99–101.
25. Брудный А. А. Гегель о диалектике понимания и общения / Брудный А. А.. – Изв. АН КиргССР, 1975. – №1. – С. 70–73.
26. Будников В. Л. О гарантиях процессуальной самостоятельности следователя в современных условиях / В. Л. Будников // Укрепление общественного порядка и законности в правовом государстве. – М. : Высшая следственная школа МВД СССР. – 1990. – С. 167–172.
27. Быков В. М. Конфликты между следователями и оперативными работниками органов дознания, взаимодействующими при расследовании / В. М. Быков // Проблемы совершенствования тактики и методики расследования преступлений. – Иркутск. – 1980. – С. 65–70.
28. Вапнярчук В. В. Особливості процесуального становища особи, яка провадить дізнання / Вапнярчук В. В. – Харків : Торсінг, 2001. – 219 с.
29. Вапнярчук В. В. Процесуальне становище особи, яка провадить дізнання : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 «Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза» / В. В. Вапнярчук. – Харків, 2000. – 20 с.
30. Васильев В. Л. Юридическая психология / Васильев В. Л. – [3-е узд]. – СПб : Изд-во «Питер», 2000. – 206 с.
31. Взаимодействие следователей прокуратури и органов милиции при расследовании и предупреждении преступлений / [Под общ. ред. И. И. Карпеца и А. Н. Шейнина]. – М., 1964. – 137 с.
32. Взаимодействие следователей с оперативными работниками ОВД : [метод. пособие под ред. Л. М. Карнеевой]. – М. : ВНИИ МВД СССР. – 1981. – 96 с.
33. Використання психологічних знань в ОРД : [навч. посібник] / [О. Ф. Долженков, Г. Є. Запорожцева, А. П. Кіцул, Є. В. Рижков]. – Одеса : ОІВС, 2001. – 308 с.
34. Водолазский Б. Ф. Конфликты и стрессы в деятельности работников органов внутренних дел : [учеб.пособие]. / Б. Ф. Водолазский, М. П. Гутерман. – Омск : ОВШМ, 1976. – 58 с.
35. Вопросы расследования преступлений. / [Справочное пособие под ред. Кожевникова И. Н.]. – [Изд. 2]. – М. «Спарк». – 1997. –502 с.
36. Галаган В. І. Проблеми вдосконалення кримінально-процесуальної діяльності органів внутрішніх справ : [монографія]. / Галаган В. І. – К. : Нац. акад. внутр. справ України, 2002. – 300 с.
37. Галыгин В. Ф. О проявлении психологического барьера при внедрении АСУ / В. Ф. Галыгин – [В кн. : Социально-психологические проблемы руководства и управления колективами]. – М. : Ин-т упр. нар. хоз., 1974. – 184 с.
38. Гельфанд И. А. О некоторых вопросах предварительного расследования в союзном уголовио-процессуальном законодательстве / И. А. Гальфанд // Научные записки КГУ им. Т.Г.Шевченко : [Юрид. сборник]. – К. : КГУ. – 1948. – Вып. 7. – С. 52.
39. Гапон О. А. Нормативне регулювання оперативно-розшукової діяльності наприкінці XIX – початку XX ст. / О. А. Гапон // Вісн. Ун-ту внутр. справ. – X., 2000. – Вип. 4. – С. 178–182.
40. Гевко В. В. Використання непроцесуальної інформації під час доказування у стадії попереднього розслідування : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 «Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза» / В. В. Гевко. – К., 1996. – 25 с.
41. Герасимов И. Ф. Взаимодействие органов предварительного следствия и дознания при расследовании особо опасных пре ступлений : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 «Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза» / И. Ф. Герасимов. – Свердловск, 1966. – 20 с.
42. Гибш Г. Введение в марксистскую социальную психологию / Г. Гибш, М. Форверг. – М. : Прогресс, 1972. – 296 с.
43. Головко М.Б. Загальноюридична характеристика взаємодії слідчих та оперативних підрозділів у процесі вирішення службових завдань / М.Б.Головко // Взаємодія органів державної влади та місцевого самоврядування під час проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу. Матеріали міжнародної науково – практичної конференції (Тернопіль, 25-26 листопада 2010 року) – Київ : НАВС, 2010. С.189–191.
44. Головко М.Б. Шляхи оптимізації професійної взаємодії слідчого з працівниками оперативних підрозділів / М.Б.Головко // Держава і право. – 2010. – № 6 (34). – С. 557–562.
45. Головко М.Б. Реформування організаційних засад взаємодії працівників оперативних підрозділів та слідчих в кримінальному процесі / М.Б. Головко // Юридична Україна. – 2010. – № 12 – С. 100 – 105.
46. Головко Л. В. Дознание и предварительное следствие в уголовном процесе Франции / Головко Л. В. – М. : Фирма «СПАРК», 1995. – 130 с.
47. Гопанович Н. Н. Основы взаимодействия следователя и органа дознания при расследовании преступлений / Н. Н. Гопанович, И. И. Мартинович. – Минск. – Изд-во БГУ. – 1983. – 20 с.
48. Горбачов В. П. Розвиток слідчого апарату в Україні (історія та перспективи) / В. П. Горбачов // Організаційно-правові питання реформування досудового слідства в Україні : Матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції. – Донецьк : ДІВС, 2003. – С. 28–40.
49. Горяинов К. К. Федеральный закон «Об оперативно-розыскной деятельности» : [комментарий ] / Горяинов К. К., Кваша Ю.Ф., Сурков К.В. – М. : Новый юрист, 1997. – 576 с.
50. Громов В. У. Дознание и предварительное следствие / В. У. Громов. – М., 1928. – 210 с.
51. Грошевий Ю. М. Проблеми нормативного регулювання діяльності органів попереднього розслідування у новому КПК України / Ю. М. Грошевий // Вісник Академії правових наук України. – 1994. – № 2. – С. 138–147.
52. Грошевий Ю. М. Проблеми удосконалення законодавства, що регулює кримінально-процесуальну діяльність / Ю. М. Грошевий // Вісник Академії правових наук України. – 2003. – № 2 (33) – № 3 (34). – С. 695–697.
53. Грянко В. В. Дознание в органах внутренних дел Украинской ССР / Грянко В. В., Дубинский А. Я., Кузьминов А. С. – К. : РИО МВД СССР, 1980. – С. 9–12.
54. Гуляев А. П. Следователь в уголовном процессе / Гуляев А. П. – М., 1981. – 192 с.
55. Гуляев А. П. Совершенствование правового регулирования деятельности следователя : автореф. дис. на соискание науч. степени доктора. юрид. наук : спец. 12.00.09 «Уголовный процесс; криминалистика; теория оперативно-розыскной деятельности» / А. П. Гуляев. – М., 1988. – 32 с.
56. Гуткин И. М. Органы дознания и предварительного следствия системы МВД и их взаимодействие / И. М. Гуткин. – М. : Академия МВД СССР, 1973. – 237 с.
57. Дербенев А. П. Взаимодействие следователя и органа дознания при расследовании преступлений / А. П. Дербенев. – М : МФЮЗО при Академии МВД СССР, 1983. – 74 с.
58. Дідоренко Е. О. Деякі проблеми теорії та практики кримінального процесу / Е. О. Дідоренко // Вісник Академії правових наук України. – Харків. – 2003. – № 2 (33) – № 3(34). – С. 711–720.
59. Дознание в органах внутренних дел : [учебн. пособие] / [Под ред. А. Л. Чувилєва]. – М. : МВШМ МВД СССР, 1986. – 148 с.
60. Дознание в органах внутренних дел Казахской ССР / [Лившиц Ю. Д., Розаев А. А., Сотников Н. И., Ташибаев К. У.]. – Караганда, 1990. – 93 с.
61. Долженков О. Ф. До питання про оптимізацію співвідношення оперативно-розшукової та слідчої функцій / О. Ф. Долженков // Вісн. Одеськ. ін-ту внутр. справ. – 1999. – № 2. – С. 24–28.
62. Донцов А. М. Проблема соотношения дознаний и предварительного следствия в советском уголовном процессе : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 «Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза» / А. М. Донцов. – Л., 1971. – 20 с.
63. Дроздов Г. В. Дознание. Административное расследование / Г. В. Дроздов, А. В. Пчелинцев. – М. : Воениздат., 1990. – 64 c.
64. Дубинский А. Я. Исполнение процесуальних решений следователя правовые и организационные проблемы / Дубинский А. Я. – К., 1984. – 182 c.
65. Дубривный В. А. Процессуальные вопросы взаимоотношений прокурора со следователем / В. А. Дубривный // Следователь сегодня : материалы научно-практической конференции. – Саратов : СГАП, 2000. – С. 7–8.
66. Дулов А. В. Судебная психология / Дулов А. В. – Минск : «Вышейшая школа», 1975. – 388 с.
67. Еникеев М. И. Психология допроса : учебное пособие / М. И. Еникеев, Э. А. Черных. – М. : ВЮЗИ, 1990. – 148 с.
68. Ершов А. А. Личность и колектив : Межличностные конфликты в коллективе и их разрешение / Ершов А. А. – Л. : Знание, 1976. – 40 с.
69. Ефимичев С. П. Вопросы внедрения НОТ в следственную работу / С. П. Ефимичев, Н. И. Порубов. – Волгоград, 1976. – 63 c.
70. Жогин Н. В. Предварительное следствие в советском уголовним процессе / Н. В. Жогин, Ф. Н. Фаткулин. – М. : Юрид. Лит., 1965. – 367 c.
71. Жуков А. М. Специально-предупредительная деятельность в уголовном судопроизводстве / А. М. Жуков. – Саратов, 1988. – 104 с.
72. Зеленецький В. С. Взаємодія слідчого з органом дізнання у боротьбі з організованою злочинністю / В. С. Зеленецький // Вісник Академії правових наук України. – 1997. – № 1. – С. 183–185.
73. Зеленецький В. С. Поняття дізнання і його види / В. С. Зеленецький // Вісник Академії правових наук України. – 1997. – № 4 (11). – С. 108–118.
74. Зеленецький В. С. Поняття дізнання та його види / В. С. Зеленецький, П. Денисюк // Право України. – 2001. – № 9. – С. 48–50.
75. Золочевська П. В. До питання про місце досудового слідства в правоохоронній та судовій системах України / П. В. Золочевська // Організаційно-правові питання реформування досудового слідства в Україні : Матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції. – Донецьк : ДІВС, 2003. – С. 78–81.
76. Ибрагимова Р. А. К проблеме понимания в процессе речевого общения / Р. А. Ибрагимова. – [В кн. : Сознание и общение]. / [Под ред. А. А. Брудного]. – Фрунзе : Илим. – 1968. – С. 39–48.
77. Иванов В. А. Дознание в советском уголовном процессе / Иванов В. А. – Л. : ИЗД-ВО ЛГУ, 1966. – 37 с.
78. Иванов В. В. Проблеми эффективности взаимодействия следственных аппаратов с оперативними службами в системе горрайорганов внутренних дел / В. В. Иванов // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених : 36 ст. – Харків. – 1997. – Вип. 3-4. – С. 125.
79. Ішмуратов А. Т. Конфлікт і згода : [навч.посібник] / Ішмуратов А. Т. – К. : Наукова думка, 1996. – 190 с.
80. Каткова Т. В. Проблеми співвідношення слідства та досудового розгляду кримінальних справ / Т. В. Каткова // Суд в Україні : боротьба з корупцією, організованою злочинністю і захист прав людини : 36. ст. – К., 1999– . –
Т. 12. – 1999. – С. 116.
81. Квачахія М. М. Система умов оптимального виконання слідчої роботи / М. М. Квачахія // Сучасні проблеми держави та права. – К. : Вид-во «Либідь» при Київ. ун-ті. – 1990. – С.172–174.
82. Климчук В. П. Проблемні питання визначення системи оперативно-розшукових діянь у Законі України «Про оперативно-розшукову діяльність» / В. П. Климчук // Наук. вісн. Юрид. акад. Мін-ва внутр. справ. – 2002. – №3. – С. 65–72.
83. Коврига О. Ф. Дознание в органах милиции / Коврига О. Ф. – Воронеж : Изд-во Воронеж., 1964. – 59 с.
84. Кожевніков Г. К. Науково-обгрунтовані норми навантаження та належні умови праці слідчих підрозділів як важливий чинник їх якісної діяльності / Кожевніков Г. К., Давиденко Л. М., Коновалова В. О., Хотенець В. М., Янович Ю. П. // Питання боротьби із злочинністю : 36. наук. праць. Харків : Право. – 1997. – № 1. – С. 7–45.
85. Козаченко І. П. Дотримання прав і свобод людини при проведенні тимчасових і виняткових оперативно-розшукових заходів / І. П. Козаченко // Наук. вісн. Дніпро-петр. юрид. ін-ту МВС України. – 2000. – № 1. – С 161–170.
86. Козаченко І. П. Правова і соціальна необхідність оперативно-розшукової діяльності органів внутрішніх справ / І. П. Козаченко // Проблеми юридичної науки та правоохоронної практики : 36. наук, праць. – К. : УАВС, 1994. – С. 237–238
87. Козаченко І. П. Правові, морально-етичні та організаційні основи правоохоронної діяльності / Козаченко І. П. – Львів : Вид-во ЛІВС, 1999. – 289 с.
88. Козаченко І. П. Правові, морально-етичні та організаційні основи оперативно-розшукової діяльності : [монографія]. / І. П. Козаченко, В. Л. Регульський. – Львів, 1999. – 219 с.
89. Колдин В. Я. Роль науки в раскрытии преступлений / Колдин В. Я. – М. : «Знание», 1969. – 63 с.
90. Коломинский Я. Л. Алгоритмы общения / Л. Я. Коломинский. // Знание-сила. – 1972. – №3. – С. 41–43.
91. Коломинский Я. Л. Социально-психологические эталоны и стереотипы как алгоритмы общения / Я. Л. Коломинский. – [В кн.; Мышление и обцение : Материалы Всесоюз. симпоз.]. – Казах, пед. ин-т. – Алма-Ата, 1973. – 347 с.
92. Коляда П. В. Проблеми досудового слідства у кримінальному процесі / Коляда П. В. – К. : Юрінком Інтер, 2001. – 208 с.
93. Коляда П. В. Слідчий комітет : надумана необхідність? / П. В. Коляда // Іменем закону. – 2006. – № 7. – С. 8–9.
94. Коновалова В. Е. Правовая психология : [учеб. пособие] / Коновалова В. Е. – Харьков : «Основа» при ХГУ, 1990. – 198 с.
95. Конфліктологія : навч.-метод. посібн. // [Александров Д. О., Андросюк В. Г, Бараненко Б. І, Казміренко Л. І., Юхновець Г. О.]; За заг. ред. Кондратьєва Я. Ю. – К. : НАВСУ – 2003. – 124 с.
96. Концепція судово-правової реформи в Україні (нова редакція) : проект для обговорення від 10 листопада 1999 року // Голос України. – 26 листопада.1999 року. – С. 14.
97. Корнєв М. Н. Соціальна психологія : Підручник / М. Н Корнєв, А. Б. Коваленко – К., 1995. – 304 с.
98. Корюкаев В. П. Взаимодействие следователя с органом дознания в стадии возбуждении уголовного дела / В. П. Корюкаев // Вопросы совершенствования деятельности милиции и следственного аппарата : [Сборн. науч. трудов]. – М. : ВНИИ МВД СССР, 1984. – С. 61–65.
99. Котарбинский Т. Трактат о хорошей работе / Котарбинский Т. – М., 1975. – 271 с.
100. Кощинець В.В. Використання судом спеціаліста та консультанта психологів при розгляді кримінальних справ / В.В.Кощинець // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України : збірник наукових статей. – 2000. – Вип.4. – С. 162-167.
101. Кощинець В. В. Використання спеціальних психологічних знань судом при розгляді кримінальних справ про злочини проти життя, здоров'я та гідності особи. : монографія / В.В. Кощинець. – Івано-Франківськ : Фоліант, 2005. – 180 с.
102. Кощинець В.В. Мотивація злочинної поведінки та судово-психологічна експертиза / В.В.Кощинець // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України : збірник наукових статей. – 2001. – Вип. 6. – С. 195-204.
103. Кощинець В.В. Психолого-правові аспекти оцінки показань свідків у суді / В.В.Кощинець // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України : збірник наукових статей. – 2002. – Вип. 8. – С. 191-196.
104. Кощинець В.В. Психологічні аспекти юрисдикційного процесу в контексті судової реформи / В.В.Кощинець // Українське правосуддя: здобутки та перспективи: Матеріали Всеукраїнської наук.-практ. конф. [Чернівці] 18 травня 2008 р. / Редкол.: Черновський О.К. (голов.ред.) та ін.. – Чернівці: Рута, 2008. – С.37-42.
105. Кощинець В.В. Спеціальні психологічні знання в кримінальному процесі: теоретичні засади та практичні проблеми : навч. посібник / В.В. Кощинець, В.Я. Марчак. – Чернівці : Рута, 2007. – 215 с.
106. Кощинець В.В., Орбан-Лембрик Л.Е. Юридична психологія: Навчальний посібник. - Чернівці: Книги - XXI, 2007. - 448 с.
107. Кримінальний кодекс України, Кримінально-процесуальний кодекс України // Основні чинні кодекси і закони України / [Уклад. Ю. П. Єлісовенко]. – [2-ге вид.] – К. : Махаон, 2003. – 976 c.
108. Кримінальний кодекс України : Офіційний текст. – К. : Юрінком Інтер, 2001. – 240 с.
109. Кримінальний процесуальний кодекс України : – К.: Алерта, 2012. – 304 с.
110. Кругликов А. П. Правовое положение органов и лиц, производящих дознание в советском уголовном процессе / Кругликов А. П. – Волгоград : ВСШ МВД СССР,1986. – 44 с.
111. Крылов И. Ф. Розыск, дознание, следствие : [учебн. пособие]. / И. Ф. Крылов. А. И. Бастрыкин. – Л. : Изд-во Ленингр. ун-та, 1984. – 236 с.
112. Кузьмин Е. С. Основы социальной психологи / Кузьмин Е. С. – Л. : Изд-во Ленингр. ун-та, 1975. – 173 с.
113. Кулагин Н. И. Конфликтная ситуация и проблемы следствен