ПСИХОЛОГІЧНА ДІАГНОСТИКА ТА КОРЕКЦІЯ СХИЛЬНОСТІ ДО ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ ПРАЦІВНИКІВ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ : ПСИХОЛОГИЧЕСКАЯ ДИАГНОСТИКА И КОРРЕКЦИЯ СКЛОННОСТИ К ДЕВИАНТНОМУ ПОВЕДЕНИЮ РАБОТНИКОВ ОРГАНОВ ВНУТРЕННИХ ДЕЛ УКРАИНЫ

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
МВС УКРАЇНИ

ВАВРИК
ТАРАС ЮРІЙОВИЧ

УДК 152.3 + 343.95 + 331.745.5
ПСИХОЛОГІЧНА ДІАГНОСТИКА ТА КОРЕКЦІЯ
СХИЛЬНОСТІ ДО ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ ПРАЦІВНИКІВ
ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
Спеціальність: 19.00.06 юридична психологія

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата психологічних наук

Київ 2004

ЗМІСТ

Вступ....................................................................................................................... 3
Розділ 1 Схильність до девіантної поведінки як психолого юридична проблема.................................................................................................................10
1.1 Нормативна та девіантна поведінка як соціально психологічний феномен............................................................................................................11
1.2 Індивідуально психологічні чинники схильності до девіантної поведінки..........................................................................................................30
Розділ 2 Теоретико методичні засади психологічної діагностики схильності до девіантної поведінки працівників ОВС..........................................................49
2.1 Причини та умови формування девіантної поведінки працівників ОВС..50
2.2 Основні напрямки діагностики схильності до девіантної поведінки.........75
2.3 Процедура і методики своєчасної діагностики схильності до девіантної поведінки................................................................................................................99
Розділ 3 Корекція схильності до девіантної поведінки працівників ОВС.....129
3.1 Можливості та напрями психокорекційної роботи в ОВС........................130
3.2 Методики психокорекційної роботи з персоналом ОВС..........................149
Висновки..............................................................................................................167
Список використаних джерел............................................................................173
Додатки

ВСТУП

Проблема попередження і профілактики девіантної поведінки громадян була і залишається актуальною для будь-якого суспільства. Науковці різних галузей знання приділяли їй достатньо уваги. Так, зокрема, в соціологічному, кримінологічному та соціально-психологічному контексті нормативна і ненормативна поведінка особистості аналізувалася Бобнєвою М.І., Кудрявцевим В.М., Максимовою Н.Ю., Малковою Т.М., Оксамитним В.В., Петровським В.А., Філоновим Л.Б., Adlam R., Bennet L.A., Howard L. та ін.
Девіантна (ненормативна) поведінка є антиподом поведінки нормативної. Ми поділяємо точку зору, згідно з якою ненормативна поведінка не обов’язково негативне (антисоціальне) явище. Більш того, позитивно спрямована ненормативність поведінки особистості є рушійною силою суспільного прогресу. Але у межах нашого дослідження ми будемо говорити про ненормативну поведінку лише у негативному контексті, тобто як соціально не схвалювану. Особливого звучання набуває така поведінка, якщо суб’єктом її стає працівник органів внутрішніх справ: особа, наділена владними повноваженнями, уособлення держави і закону. Саме тому своєчасна, якомога більш рання психологічна діагностика схильності працівника до ненормативної поведінки та розробка і застосування комплексу заходів щодо її психологічної корекції є особливо актуальною.
У теперішній час не викликає заперечень твердження, що девіантна поведінка найчастіше спричиняється складною взаємодією об’єктивних та суб’єктивних чинників, причому до об’єктивних належать як особливості мікросередовища (способу життя, найближчого оточення тощо), так і зміст та умови професійної діяльності. Останнє стосується переважно професій типу людина людина” і знаходиться в прямій залежності від їхньої психологічної напруженості. Тому цілком закономірно, що значна кількість наукових першоджерел, присвячених девіантності як наслідку негативного впливу професії на працівника, присвячена розгляду саме правоохоронної діяльності. До них належать, зокрема, роботи Александрова Ю.В., Андросюка В.Г., Барка В.І., Безносова С.П., КондратьєваЯ.Ю., КостицькогоМ.В., Лановенка І.І., Медведєва В.С., Мельника П.В., СтолбовогоВ.П., Ткаченко Т.С., Юхновця Г.О., ЯрмишаО.Н.та ін.
Профілактика і попередження девіантної поведінки, у тому числі працівників правоохоронних органів, не є суто науковою проблемою. Так, аналіз статистичних даних свідчить, що протягом останніх десяти років працівниками міліції в середньому вчинялося понад 600 злочинів щорічно, причому серед них не лише злочини посадові, але й загальнокримінальні. Серед останніх переважали крадіжки (26,5%) та дорожньо-транспортні пригоди із тяжкими наслідками (22,1%); досить значна питома вага тілесних ушкоджень різного ступеня (10,5%) та вбивств (8,1%). Окрім того, навіть за офіційною статистикою в кожному четвертому випадку злочини вчинялися працівниками ОВС у нетверезому стані, але можна припускати, що цей показник у дійсності значно вищий.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалося відповідно до плану науково-дослідних робіт Національної академії внутрішніх справ України з реалізації Комплексної програми кадрової політики в органах і підрозділах внутрішніх справ та забезпечення законності й дисципліни на 2001-2005 роки (п. 1.10.1); воно є складовою частиною виконання тем НДР Причини травматизму та загибелі працівників ОВС при виконанні службових обов’язків і в позаслужбовий час” (доручення колегії МВС України від 17.04.1998 р., прот. № 18) і Попередження причин та умов вчинення працівниками ОВС правопорушень і злочинів” (рішення колегії МВС України від 27.07. 1998 року №3км/5, п.12). У 1999 р. тема дисертації була затверджена Координаційним бюро з проблем криміналістики, юридичної психології та судових експертиз.
Мета і завдання дослідження - розробка теоретичних засад і практичних науково обґрунтованих пропозицій щодо психодіагностики та корекції схильності працівників ОВС до девіантної поведінки.
Основними завданнями дослідження є:
1) здійснити аналіз девіантної поведінки особистості як соціально-психологічного феномену;
2) надати характеристику причин та умов девіантної поведінки працівників ОВС;
3) визначити особливості девіантної поведінки як психологічної діагностично-корекційної проблеми;
4) встановити репрезентативність схильності до девіантної поведінки серед працівників ОВС;
5) обґрунтувати основні напрями, процедуру і методики діагностики схильності працівників ОВС до девіантної поведінки; визначити можливості, розробити модель програми та методику психокорекційної роботи з персоналом ОВС.
Об’єкт дослідження схильність працівників ОВС до девіантної поведінки.
Предмет дослідження причини, умови, види, методи і засоби психодіагностики та корекції схильності працівників ОВС до девіантної поведінки.
Методи дослідження для визначення характеристик нормативної та девіантної поведінки, вивчення індивідуально психологічних чинників схильності до девіантної поведінки, причин та умов формування девіантної поведінки працівників використовувались методи аналізу наукової літератури, аналізу статистичних даних та аналітичних матеріалів МВС України, чинних нормативно правових документів МВС України, публікацій у періодичних виданнях МВС України та звітів науково-дослідних робіт Національної академії внутрішніх справ України; опитування працівників ОВС; експертної оцінки; спостереження; бесіди (підрозділи 1.1 - 2.1).
Для визначення основних напрямків діагностики схильності до девіантної поведінки, процедур і методик ранньої діагностики схильності до девіантної поведінки використовувались методи експертної оцінки; аналізу наукової літератури; експериментально психологічного дослідження за допомогою Стандартизованого багатофакторного методу дослідження особистості (СМДО), методики діагностики міжособистісних відносин (ДМВ), тести Л.Сонді та Г. Роршаха; статистичного аналізу (2.2 2.3).
Для встановлення можливостей та напрямів психокорекційної роботи в ОВС, визначення методик психокорекційної роботи з персоналом ОВС були використані методи експертної оцінки; аналізу наукової літератури; бесіди; спостереження; статистичного аналізу; демонстрація практичних вправ; аналізу отриманих в процесі психокорекційної роботи результатів (3.1 3.2).
Емпіричну базу дослідження складають результати: аналізу статистичних даних та аналітичних матеріалів МВС України з питань девіантної поведінки працівників органів внутрішніх справ; чинних нормативно-правових документів МВС України, публікацій у періодичних виданнях МВС України та звітів науково-дослідних робіт Національної академії внутрішніх справ України; опитування 597 працівників міліції щодо розповсюдженості девіантних проявів у їхньому професійному середовищі; аналізу показників ефективності службової діяльності, спостереження, бесід із керівниками та практичними психологами, вивчення матеріалів щодо групи підвищеної уваги”; експериментально-психологічного дослідження за допомогою Стандартизованого багатофакторного методу дослідження особистості (СМДО), методики діагностики міжособистісних відносин (ДМВ), тестів Л.Сонді та Г. Роршаха: експериментальна група працівники міліції з ознаками схильності до девіантної поведінки (51 особа); контрольна група (74 особи); експериментально-психологічного дослідження за аналогічною батареєю методик курсантів випускного курсу Національної академії внутрішніх справ України (загальний масив обстежених 115 осіб, з яких виділено 19 осіб, що мають особистісні передумови до девіантної поведінки).
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що
1)вперше: визначено „симптомокомплекс схильності особистості до девіантної поведінки”, тобто сукупність негативних рис у структурі особистості, що сприяють формуванню девіантності; встановлена репрезентативність схильності до девіантної поведінки серед працівників ОВС; створено концепцію та визначений оптимальний набір методик ранньої психодіагностики схильності працівників ОВС до девіантної поведінки;
2)уточнено: характеристику девіантної поведінки як психологічної діагностично-корекційної проблеми; перелік і змістовні ознаки причин та умов девіантної поведінки працівників ОВС;
3) узагальнено: існуючі підходи до надання психологічної допомоги з врахуванням специфіки професійної діяльності працівників ОВС.
Практичне значення одержаних результатів полягає у визначенні принципових підходів, обґрунтуванні форм і методів психодіагностики та психологічної корекції схильності до девіантності працівників міліції; обґрунтуванні та апробації комплексу методик для діагностики схильності до девіантної поведінки; розробці та апробації програми психокорекційної роботи по нейтралізації девіантних проявів.
Матеріали дисертаційного дослідження використовуються при викладанні навчальних дисциплін Юридична психологія”, Конфліктологія” (Акт про впровадження наукових розробок дисертаційного дослідження на тему „Психологічна діагностика і корекція схильності до девіантної працівників органів внутрішніх справ України” викладача кафедри юридичної психології, капітана міліції Ваврика Тараса Юрійовича в навчальний процес Національної академії внутрішніх справ України, складений Комісією у складі начальника навчально методичного центру Національної академії внутрішніх справ України полковника міліції Шевченка Г.М. (голова комісії), заступника начальника факультету післядипломної освіти Навчально методичного наукового інституту післядипломної освіти Навчально наукового інституту управління НАВСУ кандидата юридичних наук, доцента, полковника міліції Браткова І.С., начальника докторантури та ад’юнктури, Центру підготовки науково педагогічних кадрів НАВСУ кандидата юридичних наук, підполковника міліції Корецького С.М. від 11. 11. 2003 року); у практичних підрозділах МВС України (Акт впровадження результатів дисертаційного дослідження на тему: „Психологічна діагностика і корекція схильності до девіантної працівників органів внутрішніх справ України” викладача кафедри юридичної психології, капітана міліції Ваврика Тараса Юрійовича в діяльність Центру практичної психології ДРП МВС України, складений Комісією у складі заступника начальника Центру практичної психології ДРП МВС України капітана міліції Ірхіна Ю.Б., головного психолога Центру практичної психології ДРП МВС України лейтенанта міліції Нещерет Т.В., старшого психолога Центру практичної психології ДРП МВС України старшого лейтенанта міліції Комарова О.В. від 10.11.2003 р.)
Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження доповідались на міжнародних науково практичних семінарах: Law enforcement executive seminar” (2000 р.), та Розвиток поліцейського управління в перехідних суспільствах” (2001 р.)” Основні положення і висновки дисертації обговорювались на засіданнях кафедри юридичної психології Національної академії внутрішніх справ України та міжкафедральному семінарі кафедр юридичної психології, прикладної психології, теорії та практики управління ОВС, кримінології та юридичної соціології НАВСУ, кафедри юридичної психології КІВС при НАВСУ від 21 жовтня 2002 р.
Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження опубліковані у 6 наукових статтях , з яких 5 - у наукових фахових виданнях.
Структура дисертації складається зі вступу, трьох розділів, які містять сім підрозділів, висновків, списку використаних літературних джерел, додатків. Зміст роботи викладено на 172 сторінках друкованого тексту, який доповнюють 205 назв використаної літератури на 29 сторінках та 3 додатки на 27 сторінках.

Список литературы

ВИСНОВКИ

В дисертації здійснено аналіз девіантної поведінки працівників ОВС як психолого-юридичної проблеми, її теоретичних засад та можливостей практичного використання одержаних результатів у діяльності керівників різного рівня від начальників відділень міськрайлінорганів до начальників ГУ МВС України, працівників підрозділів по роботі з персоналом і служби виховної та соціально-психологічної роботи. Проведене дослідження дозволило одержати ряд нових даних про механізми формування та психологічні особливості девіантної поведінки в цілому і девіантної поведінки працівників міліції, зокрема.
Визначено основні тенденції формування особи девіанта та типові риси особистості, які про це свідчать на ранніх етапах: агресивність, ригідність, тривожність, підозрілість, зверхність. У своїй сукупності вони становлять так званий симптомокомплекс девіантності”. Зазначене дозволило визначити необхідний та достатній комплекс методик для ранньої психодіагностики девіантних тенденцій особистості, основні напрями та форми впливу на формування девіантної поведінки працівників міліції на стадії ранньої профілактики, розробити концептуальні засади психологічної корекції девіантності.
На підставі проведеної роботи можна зробити такі висновки:
1) нормативною є поведінка, що відповідає вимогам соціальних норм і ними врегульована; її антипод поведінка ненормативна (девіантна). Девіантна поведінка система вчинків особистості, що виходять за загальноприйняте уявлення про нормальну (нормативну) поведінку у певній сфері суспільних відносин. Девіації є наслідком викривленого процесу соціалізації та перебудови ієрархії мотивів у напрямі її спрощення. З часом один із них починає домінувати над іншими, набуває для особи надзвичайного значення і проявляються як стійкий спосіб поведінки безвідносно до ситуації та її оцінки значущим соціальним оточенням. Наявні в науковій літературі психологічні підходи до розуміння механізмів девіантної поведінки базуються на визначені чинників суб’єктивного характеру, найбільш важливими серед яких є здатність особи до адаптації, цілісність її Я-концепції”, усвідомлення можливостей самореалізації, ефективність засвоєння соціального досвіду. Девіантна поведінка є специфічним засобом ігнорування чи активного заперечення існуючих соціальних норм; при цьому девіантні дії виступають водночас як засіб досягнення значимої мети та зменшення психологічної напруженості, а також як самоціль, що задовольняє потребу в самореалізації і самоствердженні. Первісно девіації виявляються у нетипових, екстремальних соціальних ситуаціях і є емоційною реакцією особистості на психологічні колізії (як правило, у формі різноманітних конфліктів); з часом відбувається втрата особистісної ідентифікації з певними соціальними цінностями й нормами, людина починає діяти стереотипно, втрачається вибірковість і раціональність у її поведінці.
2) на індивідуальному рівні девіантна поведінка завжди детермінується складною взаємодією зовнішніх і внутрішніх чинників. Вона виникає при наявності протиріччя між особистісно значущою ситуацією і соціальною нормою. Чим складніша ситуація, тим більш ймовірний відступ від соціальної норми. Існує певний зв’язок між девіантною поведінкою і властивостями особистості, а точніше комплексом властивостей. Але останні самі по собі, навіть взяті системно, у комплексі, не можуть виступати безпосереднім механізмом девіантної поведінки. Опосередковуючими ланками тут є трансформація ієрархії мотивів під впливом оточуючого середовища (змісту та умов професійної діяльності) та формування відповідної девіантної спрямованості;
3) кожна професія накладає певний відбиток на особистість, визначає напрям її розвитку, що дозволяє говорити про позитивну (становлення професійної майстерності) чи негативну (професійна деформація) ідентифікацію особистості з професією. Остання має компенсаторний характер і більш ймовірна для людей з недостатнім рівнем професійних здібностей. Девіантний розвиток особистості (девіантна поведінка) і професійна деформація тісно пов’язані між собою, але не тотожні феномени. Чинники, що спричиняють деформацію особистості і, як наслідок її девіантну поведінку, можна поділити на об’єктивні (причини) і суб’єктивні (умови). Кількість девіантних проявів серед працівників міліції є досить значною, причому найбільшою мірою це стосується правопорушень (злочинів), алкоголізації та наркотизації, суїциду. Існує також тенденція поєднання різних видів девіацій: вживання алкоголю (наркотиків) спричиняє вчинення правопорушень, алкоголізація з часом переростає у наркотизм (чи навпаки), вчинення злочину та острах його розкриття може призвести до суїциду;
4) найбільш типовими наслідками впливу професійної діяльності на особистість працівника ОВС є формування наступних рис: агресивність (щодо колег, найближчого оточення та об’єктів професійної діяльності); ригідність (догматизм, схильність до стандартних форм і методів спілкування і діяльності); зверхність (завищена самооцінка, нехтування думкою інших); підозрілість (упереджене ставлення до оточуючих); тривожність (надмірний контроль, небажання діяти самостійно). Взаємодія цих рис призводить до утворення нової системної якості дезадаптованості, відчуження від малої соціальної групи та формування автономної системи уявлень про межі схвалюваного та несхвалюваного у професійній діяльності;
5) наша концепція психодіагностичної роботи ґрунтується на поетапному підході: на першому етапі доцільно використовувати психологічний інструментарій, що дає змогу здійснювати максимально широку діагностику; на наступному етапі слід приділити увагу більш глибокій діагностиці, яка дала б змогу підтвердити чи спростувати схильність до девіантної поведінки у визначених раніше осіб; і, нарешті, при наявності прямої чи опосередкованої інформації про визначений вид девіантної поведінки у конкретного працівника потрібна експрес-діагностика з високим ступенем ймовірності одержаних результатів;
Важливим методичним питанням тут є відбір методик, релевантних завданням дослідження, валідних за змістом, нетривалих у часі та простих за процедурою. Зазначеним вимогам на І етапі відповідають особистісні опитувальники (Стандартизована методика дослідження особистості - СМДО та Методика діагностики міжособистісних відносин - ДМВ); на ІІ етапі проективні методики з невербальним стимульним матеріалом (тести Л. Сонді та Г. Роршаха). Це дало змогу здійснювати комплексну психодіагностику девіантних рис особистості за допомогою досить значної кількості показників (відповідно 14, 15, 11, 14, 15), що є цілком достатнім;
6) для підтвердження доцільності та достатності такого комплексу методик нами проведене експериментально-психологічне дослідження, для якого сформовані подібні за основними параметрами експериментальна (51 особа) та контрольна (74 особи) групи, причому до першої ввійшли ті, хто за об’єктивними параметрами та експертними оцінками мав ознаки девіантної поведінки. Узагальнення одержаних результатів свідчить про наявність відмінностей між експериментальною та контрольною групами: у осіб із девіантними тенденціями в цілому підвищені показники за шкалами Hs, Se, Hy, Pa, Pt СМДО; переважають значення перших чотирьох типів міжособистісних відносин (I-IV октанти) за методикою ДМВ; за методикою Сонді представникам контрольної групи властивий наближений до лінійного усереднений тип особистісного профілю, відсутні різкі відхилення у позитивний або негативний бік за будь-якою потребою (фактором); в експериментальній групі наявні протилежні тенденції, спостерігається переважання повних реакцій за всіма факторами ваблень та значна кількість повторних виборів. Так, у другій групі найбільша кількість повних і нульових виборів, що свідчить про схильність до девіантної поведінки була зафіксована у різних групах „неуспішних” працівників: серед працівників, що мають схильність до серед агресивних h (39% повних),s (39,2% повних), p (34% повних), m (35% повних); ригідних h (34% повних), k (32% повних та 27% нульових), d (34% повних та 28% нульових); тривожних h (37% повних та 29% нульових), k (34% повних і 29% нульових), p (35% повних), d (35% повних); підозріливих h (37% повних виборів), s (32% повних та 28% нульових), k (28%), p (38% повних та 28% нульових) d (31% і 37%), m (31%); зверхніх h (36%повних та 29% нульових), k (32% повних), p (37% повних), m (32% повних і 29% нульових).за значною кількістю параметрів відрізняються також результати, одержані за допомогою тесту Роршаха;
7) традиційні заходи служби психологічного забезпечення не можуть дати відчутних позитивних результатів у справі попередження та усунення девіантної поведінки працівників ОВС через низку причин, внаслідок чого утворюється своєрідне замкнуте коло”: працівники не звертаються за психологічною допомогою, практичні психологи ОВС не проводять таких заходів, бо відсутні її суб’єкти. Зазначене потребує впровадження якісно нової стратегії психологічної роботи у цьому напрямі: випереджуюче (раннє) виявлення ознак схильності до девіантної поведінки, індивідуалізація проведення психопрофілактичної роботи та надання своєчасної психокорекційної допомоги.
8) для реалізації останнього завдання нами створена програма психологічної корекції девіантної поведінки, основна частина якої представлена комплексом спеціальних вправ. В якості форми проведення корекційної роботи нами була обрана групова психологічна корекція, орієнтована на: максимальну стимуляцію активності учасників; встановлення та обговорення неадаптивних форм професійної поведінки, їх джерел та умов; визначення перспектив особистісного розвитку та ін. Вона реалізувалася за допомогою використання когнітивних, емоційно-вольових та поведінкових способів корекції девіантної поведінки.
Запропонована програма психологічної корекції апробована на групі осіб, що мають особистісні передумови (відповідне сполучення властивостей особистості) до девіантної поведінки. Це дало змогу перевірити її ефективність запропонованої моделі в цілому, а також виявити позитивні зміни профілю особистості” внаслідок реалізації формуючого впливу, що підтверджується проведенням повторної діагностики;
9) колом питань, що розглядались нами у дисертаційному дослідженні, проблема психологічної діагностики та корекції девіантної поведінки працівників ОВС не вичерпується. Перспективними напрямами її подальшої розробки може стати: визначення теоретичних засад вдосконалення системи соціально-правового захисту працівників міліції та надання рекомендацій щодо удосконалення чинного нормативно-правового регулювання відносно служби психологічного забезпечення оперативно-службової діяльності; підготовка цільових науково-методичних матеріалів, спрямованих на підвищення ефективності ранньої діагностики девіантної поведінки; диференціювання засобів активного психокорекційного впливу залежно від різних варіантів поєднання девіантних властивостей особистості.

Список використаних джерел

1. Наказ МВС України № 423 22 червня 1997 р. : Про затвердження положення про службу психологічного забезпечення оперативно службової діяльності органів та підрозділів ОВС України. - К. 1997. 4с.
2. Наказ МВС України № 601 від 20 серпня 1998 р. : Про надзвичайні події та покарання винних”. К. 1998 р. 4 с.
3. Наказ МВС України № 527 від 6 липня 1999 р. : Про затвердження Інструкції про порядок психологічного обстеження кандидатів на керівні посади органів та підрозділів ВС України. К. 1999. 4 с.
4. Наказ МВС України № 129 від 21 лютого 2001 р. : Про організацію виконання Комплексної програми профілактики злочинності на 2001 2005 рр. К. 12 с.
5. Наказ МВС України № 131 від 9 лютого 2002 р. : Про профілактику нещасних випадків невиробничого характеру, пов’язаних із самогубством серед персоналу ОВС та військовослужбовців внутрішніх військ МВС України. К. 2002 р. 4 с.
6. Наказ МВС України № 334 від 5 квітня 2002 р. : Про затвердження Концепції психопрофілактичної роботи в ОВС України та Програми її реалізації до 2005 р. К. 2002 р. 16 с.
7. Наказ МВС України № 409 від 28 квітня 2002 р. : Про активізацію роботи з профілактики самогубств серед персоналу органів ВС військовослужбовців ВС МВС України. К. - 2002 р. 4 с.
8. Наказ МВС України № 371 від 15 травня 2001 р. : «Про незадвільний стан дисципліни і законності серед о/с ОВС та заходи реагування // Рішення колегії МВС України від 15 травня 2001 р. № 1 км/1. К. - 2001 р. 46 с.
9. Рішення колегії № 2 КМ/2 від 5 лютого 1997 р. : Про затвердження Концепції психологічного забезпечення ОРД органів і підрозділів внутрішніх справ України. К. - 1997. 6 с.
10. Розпорядження МВС України № 225 від 16 жовтня 1998 р. : « Про поліпшення роботи служби психологічного забезпечення ОРД органів та підрозділів ВС України. К. 1998 р. - 6 с.
11. Розпорядження МВС України № 2256 від 19 жовтня 1998 р. : Про поліпшення якості роботи кандидатів на керівні посади номенклатури МВС України.” К. 1998 р. 2 с.
12. Розпорядження МВС України № 52 від 15 лютого 1999 р. : Про додаткові заходи щодо попередження випадків самогубств серед о/с.” К. 1999 р. 2 с.
13. Розпорядження МВС України № 146 від 17 травня 1999 р. : Про поліпшення якісного складу служби психологічного забезпечення оперативно службової діяльності органів та підрозділів внутрішніх справ України.” К. 1999 р. 1 с.
14. Розпорядження МВС України № 278 від 27 жовтня 2000 р. : Про упорядкування обліку та звітності служби психологічного забезпечення ОРД органів та підрозділів внутрішніх справ України.” К. 2000 р. 4с.
15. Розпорядження МВС України № 303 від 17 серпня 2001 р. : Про забезпечення підготовки колегії МВС України.” К. 2001 р. 1 с.
16. Розпорядження МВС України № 31 від 24 січня 2002 р. : Про вивчення діяльності служби психологічного забезпечення оперативно службової діяльності органів та підрозділів ВС України. К. 2002 р. 1 с.
17. Розпорядження МВС України № 7 т від 7 червня 2002 р. : Про затвердження програми запобігання та протидії можливому незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин серед перемінного, постійного складу та студентів вищих навчальних системи МВС України на період 2002 2006 р.” К. 2002 р. 4 с.
18. Абрамова Г.С. Введение в практическую психологию. Брест: Наука, 1993.- 130 с.
19. Айзенк Г.Ю. Интеллект: новый взгляд // Вопросы психоло­гии, 1995. - № 1. - С. 111 131
20. Александров А.А. Современная психотерапия: Курс лекций. СПб.: Медицина, 1997. 227 с.
21. Александров Д.О. Мистецтво керування людьми. К.: „Фінпрес”, 1999. 124 с.
22. Александров Д.О. Роль установки у вчиненні „безмотивних” насильницьких злочинів: Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеню кандидата психологічних наук (19.00.06) / НАВСУ МВС України. К.: 2001. 21 с.
23. Александров Д.О. Проблема „безмотивності” насильницьких злочинів у кримінальній психології // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України.- К.: Вид-во НАВСУ, 1999.- №3.
24. Александров Ю.В. Профессиональная деформация, проявляющаяся у сотрудников органов внутренних дел, и пути ее преодоления // Актуальные проблемы нравственного воспитания слушателей высших учебных заведений и практических работников ОВД в условиях развитого социализма. — Киев: КВШ МВД СССР, 1979. 186 с.
25. Амбрумова А.Г., Ратинов А.Р. Мультидисциплинарное исследование агрессивного и аутоагрессивного типа личности // Комплексные исследования в суицидологи. М.: Наука, 1986. С. 26-44.
26. Ананьев Б. Г. Человек как предмет познания - Л.: Изд-во ЛГУ. - 1968. 187с.
27. Анастази А. Психологическое тестирование. - СПб.: Питер. - Т. 1, 2. 886 с.
28. Андреева Г.М. Социальная психология. — М.: Изд-во МГУ, 1988. 234с.
29. Андросюк В.Г. Педагогика и психология в деятельности ОВД: часть особенная: учебное пособие. МВД СССР. КВШ им. Ф.Э. Дзержинского. К.: Изд-во КВШ им. Ф.Э. Дзержинского, 1990. 80 с.
30. Андросюк В.Г. Психологія слідчої діяльності: навчальний посібник/ МВС України., УАВС. К.: Вид-во УАВС, 1994. 106 с.
31. Андросюк В.Г., Казміренко Л.І., Юхновець Г.О. Які якості вимагаються від працівника міліції: методологічні засади розробки професіограм та кваліфікаційних характеристик // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. К.: Вид-во НАВСУ, 1996. - №1. - С.105-115.
32. Андросюк В.Г., Юхновець Г.О. Методичні засади розробки професіограм та кваліфікаційних характеристик // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. К.: Вид-во НАВСУ, 1996.-№1.
33. Анисимов Л.Н. Профилактика пьянства, алкоголизма, наркомании среди молодёжи. М.: Юридическая література, 1988. 173 с.
34. Антонян Ю.М., Гульдан В.В. Криминальная патопсихология. М.: Наука”, 1991. 248 с.
35. Ахола Т., Фурман Б. Краткосрочная позитивная психотерапия (терапия, фокусированная на решении). СПб.: Питер, 1996 234 с.
36. Бандурка А.М., Бочарова С.П., Землянская Е.В. Психология управления. - Харьков: Фортуна-Прес, 1998. 256 с.
37. Балабанова Л.М. Категорія норми у дослідженні та регулюванні функціональних станів людини. - Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора психологічних наук. - К., 2001. 21 с.
38. Барко В.І. Вступ до проактивного поліцейського управління : робоча книга/ НАВСУ. Інститут управління; укладач В.І. Барко. К.: Ніка центр, 2001. 146 с.
39. Барко В.І., Професійний відбір кадрів до органів внутрішніх справ (психологічний аспект): Монографія. К.: Ніка Центр, 2002. 296 с.
40. Барко В.І. Психологія управління персоналом органів внутрішніх справ (проактивний підхід) / Монографія. К.: Ніка Центр, 2003. 448 с.
41. Барко В.І., Ваврик Т.Ю. Проблема надійності детектора неправди // Практична психологія та соціальна робота. К., 2001. № 10. С. 18-24
42. Барко B.I., Панок В.Г., Ваврик Т.Ю. Використання методу портретних виборів для професійного відбору кадрів в органах внутрішнix справ. // Практична психологія та соціальна робота, 2000. - № 6, с. 32 39с.
43. Барко В.И., Шматко И.О. Исследование характерологических особенностей участковых инспекторов милиции // Психопедагогика в правоохранительных органах, 1996, № 1, с.28 31с.
44. Безносов С.П. Профессиональная деформация и воспитание личности // Психологическое обеспечение социального развития человека. — Л.: Изд-во ЛГУ, 1989. 136 с.
45. Белый Б. И. Тест Роршаха. Практика и теория СПб.: Дорваль, 1992. 217 с.
46. Берн Э. Введение в психоанализ и психотерапию для непосвященных. СПб.: Питер, 1991. 289 с.
47. Берн Э. Игры, в которые играют люди. Психология человеческих взаимоотношений. Люди, которые играют в игры. Психология человеческой судьбы М.: Наука, 1983. 243 с.
48. Берн Э. Трансакционный анализ и психотерапия. - СПб.: Питер, 1994. 213 с.
49. Беспалько И. Г., Гильяшева И. Н. Проективные методы/ /Кабанов М. Н., Личко А. Е., Смирнов В. М. Методы психологической диагностики и коррекции в клинике. — Л.: Медицина, 1983.— С. 116 144.
50. Блейхер В.М., Бурлачук Л.Ф. Психологическая диагностика интеллекта и личности. — К.: Вища школа, 1978. — 142 с.
51. Блейхер В.М., Крук И.В. Патопсихологическая диагностика.— К.: Здоров’я, 1986.—280 с.
52. Блюм Г. Психоаналитические теории личности. М.: Знание, 1996. 190с.
53. Бобнева М.И. Психологические проблемы социального развития личности // Социальная психология личности. — М.: Наука, 1979. 198с.
54. Бодров В.А. Профессионально психологическая пригодность. М. ПЕР-СЭ, 2001. 511 с.
55. . Божович Л.И. Психологический анализ условий формиро­вания и строения гармонической личности // Психология формиро­вания и развития личности. — М.: Наука, 1981. 228 с.
56. Бовин Б.Г., Калашников М.О. Методические рекомендации по психологическому изучению и отбору кандидатов в оперативные подразделения органов внутренних дел. - М., 1994. 84 с.
57. Бовин Б.Г., Калашников М О., Лебедев А Н., Носков В.А., Савченко В.И., Чумаков В.В. Методические рекомендации по психологическому отбору абитуриентов и сопровождению курсантов высших школ милиции М., 1995. 81 с.
58. Бондаренко А.Ф. Психологическая помощь: теория и практика. Изд. 3-е, испр. и доп. - М.: Независимая фирма Класс”, 2001. 336 с.
59. Братусь Б.С. Психологический анализ изменений личности при алкоголизме М.: изд-во МГУ, 1974. 94 с.
60. Братусь Б.С. Аномалии личности. М.: Медицина, 1988. 124 с.
61. Буль П.И. Основы психотерапии. - Л.: Наука, 1974. 278 с.
62. Бурлачук Л. Ф. Введение в проективную психологию. — Киев: Ника-Центр, 1997. 134 с.
63. Бурлачук Л. Ф. Исследование личности в клинической психологии (на основе метода Роршаха).—К.: Вища школа, 1979.— 176с.
64. Бурлачук Л.Ф. Психодиагностические методы исследования личности. — Киев: О-во Знание УССР, 1982, — 17 с.
65. Бурлачук Л Ф., Грабская Н.И., Кочарян А.С.. Основы психотерапии. - К.: Ника-Центр, 1999. 278 с.
66. Бурлачук Л.Ф., Морозов С.М. Словарь-справочник по психологической диагностике. — СПб.: Питер, 2000. 528 с.
67. Варламов В.А. Детектор лжи. - Краснодар: Советская Кубань, 1998. 221 с.
68. Воловик. В.М., Вид В.Д. Групповая психотерапия при неврозах и психозах. - Л.: Медицина, 1975. 185 с.
69. Воробйова І.Ю. Психологічне забезпечення діяльності працівників ОВС в умовах вияву соціально небезпечної поведінки натовпу. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук. К., 1999. 18 с.
70. Годфруа Ж. Что такое психология: В 2 т. М.: Знание, 1992. 890 с.
71. Групповая психотерапия / Под ред. Б.Д. Карвасарского, С.М. Ледера. М.: Медицина, 1990. 287 с.
72. Гуревич К. М. Профессиональная пригодность и основные свойства нервной системы. - М.: Наука, 1970. 211 с.
73. Давидова О.В. Психологічна корекція соціальних установок засуджених із насильницькою спрямованістю особистості в процесі їх ре соціалізації: Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеню кандидата психологічних наук (19.00.06)/НАВСУ МВС України. К., 2002. 16 с.
74. Деформации в образе жизни, обусловливающие совершение насильственных преступлений. — М.: Прогресс, 1985. 197 с.
75. Дерибизова Л. А. Исследование индивидуально-типических особенностей сотрудников УВД, отнесенных к группе риска // Психопедагогика в правоохранительных органах, 1999, № 2, с. 89-91.
76. Дружинин В.Н. Психология общих способностей. - М.: Лантерна Вита, 1995. 228 с.
77. Дубова І.О. Психологічні особливості професійного спілкування працівників міліції в екстремальних умовах. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук. К.: 2003. 19 с.
78. Дулов А.В. Судебная психология. — Минск: Вышейшая школа, 1989. 265 с.
79. Заика Е.В., Крейдун Н.П., Ячина А.С. Психологическая характеристика личности подростков с отклоняющимся поведением // Вопросы психологии. 1990. — № 4. С. 34 39.
80. Запорожцев Є.Г. Психологічні особливості діяльності керівника внутрішніх справ України. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. К.: 2000. 18 с.
81. Запорожцева Г.Є. Психологічний аналіз професійної діяльності дільничного інспектора міліції та визначальні умови її удосконалення. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук. К.: 2002.
82. Иванов П. Влияние некоторых индивидуально-психологических особенностей на процесс общения: Автореферат дисертации на присвоение научной степени кандидата психологических наук. — М.: 1985. - 24 с.
83. Іванова О.В. Соціально психологічна адаптація курсантів у вищому навчальному закладі освіти МВС, як етап професійного становлення майбутніх співробітників пенітенціарної системи: Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеню кандидата психологічних наук (19.00.06)/НАВСУ МВС України. К., 1999 17 с.
84. Кабанов М.М., Личко А.Е., Смирнов В.М. Методы психологической диагностики и коррекции в клинике. — Л.: Медицина, 1983. 312 с.
85. Казміренко Л.І., Кондратьєв Я.Ю., Костицький М.В. та ін. Юридична психологія. Підручник. К.:”Видавничий дім” Ін Юре”, 2000. 423 с.
86. Казміренко Л.І., Кондратьєв Я.Ю., Костицький М.В. та ін. Юридична психологія: альбом схем з коментарями. К.: ”Видавничий дім” Ін Юре”, 2000. 225 с.
87. Казміренко Л.І., Казміренко В.П. Криміногенна поведінка в неформальних молодіжних об’єднаннях як об’єкт соціально-психологічного аналізу. // Проблеми соціальної психології. К.: вид-во КДУ ім. Т. Шевченка, 1992. Вип. 2. 35 с.
88. Казміренко В.П., Казміренко Л.І., Клименко О.П. Кримінальний кодекс України: деякі психологічні аспекти. Ж. Право України. 1995.-№3.- 42 с.
89. Казміренко В.П. Социальная психология организаций. К.: вид-во КДУ ім. Т. Шевченка, 1993. 492 с.
90. Калашников М.О. Психологические профессионально важные качества сотрудников оперативных подразделений органов внутренних дел // Вестник методического центра профессионального образования и координации научных исследований ГУК МВД. - №2, 1996. С. 23-32.
91. Ківенко Н.В., Лановенко І.І., Мельник П.В. Девіантна поведінка: сучасна парадигма: Монографія. Ірпінь: Академія державної податкової служби України, 2002. - 240 с.
92. Клейберг Ю.А. Психология девиантного поведения. Учебное пособие. М.: Юрайт, 2001. 160 с.
93. Кобзин Д.А. Работа по адаптации молодых сотрудников в правоохранительных органах / Психопедагогика в правоохранительных органах, 1999, № 2, с.53 - 56
94. Ковалев Г.А. О возможностях «активной» коррекции межличностных отношений // Семья и формирование личности. М., 1981. 179 с.
95. Кондратьєв Я.Ю. Головні проблеми та перспективи використання психологічних знань у діяльності керівників ОВС. К.: НАВСУ, 2000. 23 с.
96. Кондратьєв Я.Ю. Загальна характеристика психологічного забезпечення оперативно-службової діяльності органів внутрішніх справ: Лекція / К.: МВС України. НАВСУ, 2002. 39 с.
97. Кондратьєв Я.Ю. Роль керівника ОВС в удосконаленні правоохоронної діяльності/ К.: МВС України, НАВСУ, 2002. 19 с.
98. Кондратьєв Я.Ю., Юхновець Г.О. Використання психологічних знань як напрям удосконалення діяльності оперативних підрозділів по розкриттю злочинів. К.: вид-во НДІ „Проблеми людини”, 1999. - т.12.- 29 с.
99. Конечный Р., Боухал М. Психология в медицине. Прага.: Медицина, 1983. 156 с.
100. Конопльов В.В. Психологічна адаптація курсантів ВНЗ МВС України до діяльності підрозділів кримінальної міліції: Автореферат дисертації на здобуття ступеню кандидата психологічних наук (19.00.06)/ НАВСУ. - Київ, 1999. 16 с.
101. Костицький М.В. Введение в юридическую психо