ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПРОФЕСІЙНОГО СПІЛКУВАННЯ ПРАЦІВНИКІВ МІЛІЦІЇ В ЕКСТРЕМАЛЬНИХ УМОВАХ : ПСИХОЛОГИЧЕСКИЕ ОСОБЕННОСТИ ПРОФЕССИОНАЛЬНОГО ОБЩЕНИЯ РАБОТНИКОВ МИЛИЦИИ В ЭКСТРЕМАЛЬНЫХ УСЛОВИЯХ

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
МВС УКРАЇНИ

На правах рукопису

ДУБОВА ІРИНА ОЛЕКСАНДРІВНА

УДК 351.74:159.9.072(048)

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПРОФЕСІЙНОГО СПІЛКУВАННЯ
ПРАЦІВНИКІВ МІЛІЦІЇ В ЕКСТРЕМАЛЬНИХ УМОВАХ

Спеціальність: 19.00.06 юридична психологія

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата психологічних наук

Науковий керівник
Кондратьєв Ярослав Юрійович
кандидат юридичних наук, професор,
член-кореспондент АПН України

Київ2003

ЗМІСТ

ВСТУП .3-11

РОДІЛ 1. Психологічна характеристика професійного
спілкування працівників міліції .....12-56

1.1. Професійне спілкування в діяльності
працівників міліції. .....12-38

1.2. Характеристика професійного спілкування в
екстремальних умовах. ...39-56

РОЗДІЛ 2. Переговори з правопорушниками як різновид
професійного спілкування працівників міліції ..57-106

2.1. Організаційно-правові та психологічні засади забез-
печення переговорів в екстремальних умовах. 57-76

2.2. Характеристика особистості правопорушника
як об’єкта переговорів. .77-106

РОЗДІЛ 3. Шляхи та засоби формування вмінь і
навичок ведення переговорів з правопорушниками 107-156

3.1. Психологічна готовність працівників міліції
до проведення переговорів. 107-138

3.2. Психологічна підготовка працівників міліції до про-
ведення переговорів із правопорушниками. .139-156

ВИСНОВКИ ..157-163

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ .164-189

ДОДАТКИ .190-236

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. В умовах економічної кризи в Україні, загострення криміногенної ситуації та зростання злочинності, у тому числі організованої, підвищуються вимоги до діяльності органів внутрішніх справ, зокрема їх чисельної ланки.
Ефективність діяльності міліції багато в чому залежить від рівня професійно-психологічної підготовленості її працівників, яким найчастіше доводиться діяти в складних, конфліктних, екстремальних умовах, пов’язаних з необхідністю прискореного прийняття рішень, затриманням правопорушників та злочинців, збереженням життя людей та власного життя.
Складовою частиною професійної діяльності працівників міліції, незалежно від їх спеціалізації, виступає професійне спілкування. Таке спілкування з різними категоріями громадян (в тому числі з правопорушниками, злочинцями), досить часто має конфліктний характер, адже наявність конфліктних ситуацій одна з невід’ємних характеристик оперативно-службової діяльності працівників міліції. Сучасний науковий досвід із питань, пов’язаних з особливостями діяльності працівників органів внутрішніх справ, зокрема міліції, у складних, конфліктних, екстремальних ситуаціях, базується, головним чином, на роботах В.В. Авдєєва, Н.В. Андрє-єва, В.Г. Андросюка, В.Ф. Антипенка, О.Я. Баєва, О.М. Бандурки, В.П. Ба-хіна, В.Л. Васильєва, О.М. Васильєва, Б.Ф. Водолазського, М.І. Д’яченка, Л.І. Казміренко, Я.Ю. Кондратьєва, В.О. Коновалової, М.В. Костицького, В.М. Кудрявцева, В.Г. Лукашевича, О.М. Морозова, А.І. Папкіна, І.Б. Поно-марьова, М.І. Порубова, М.В. Салтевського, С.П. Сєвєрова, В.М. Синьова, О.М. Столяренка, С.А. Тарарухіна, Г.О. Туманова, Л.Б. Філонова, Б.В. Ша-повалова, С.І. Яковенка та ін.
Проблема психологічного забезпечення діяльності працівників міліції в напружених, конфліктних, екстремальних умовах останнім часом займає важливе місце серед інших завдань забезпечення професійної діяльності органів внутрішніх справ. Особливої уваги потребують випадки, пов’язані із захопленням заручників; викраденням людей (в тому числі дітей), творів культури та мистецтва з метою отримання викупу; погрози вчинення збройних нападів, вбивств, вибухів, підпалів, масових отруєнь, активної протидії злочинцями заходам по їх затриманню.
Як показує практика, одним із ефективних засобів запобігання тяжких наслідків в таких випадках є переговори діалогове спілкування з правопорушниками, злочинцями чи їх представниками з метою захисту прав і свобод громадян, передбачених Конституцією України, досягнення згоди, направленої на зниження громадської небезпеки та можливої шкоди, отримання необхідної оперативної та криміналістичної інформації. З цього приводу активно вивчаються та широко використовуються роботи зарубіжних дослідників, таких як W. Zartman пропонує поняття про інститут переговорів, різні сюжети переговорів із застосуванням певної тактики тощо; R. Fisher, W. Ury пропонують поради та різного роду тактики, як провести переговори без поразки та прийти до взаємної згоди, G. Nierenberg керівник спеціального Інституту переговорів, що знаходиться в США, пропонує поради та рекомендації, як оволодіти мистецтвом ведення ефективного діалогу, W. Mastenbroek пропонує ефективні переговорні тактики, пов’язує практичні поради з теорією, пояснює, як можна виграти переговори за допомогою консенсусу, надає рекомендації по активному тренінгу переговорної діяльності та ін.
Необхідно зазначити, що теоретичні засади та практичні аспекти ведення переговорів з правопорушниками в нашій країні розроблені на сьогодні недостатньо, оскільки сама проблема виникла в Україні порівняно недавно. Це можна пояснити тим, що специфіка правової ідеології колишнього СРСР базувалась у відповідних кримінальних ситуаціях на застосуванні сили, в тому числі вогнепальної зброї. Професійне спілкування з правопорушниками у вигляді переговорів розглядалось в якості тактичного засобу, що полегшує використання сили. До того ж інформація про надзвичайні події, в яких працівники міліції, правоохоронних органів в цілому вимушені були вести переговори, утаємничувалась з ідеологічних міркувань отже не могла бути проаналізованою та узагальненою науковцями.
Але, починаючи з середини 80-х років, ситуація змінилась. Збільшились випадки захоплення транспортних засобів з терористичними, корисливими чи іншими намірами, викрадення людей з метою викупу, масових безпорядків та інших небезпечних протиправних діянь.
Практично у всіх подібних випадках працівникам міліції, інших органів необхідно проводити переговори з метою упередження тяжких наслідків, для збереження життя та здоров’я людей, матеріальних та інших цінностей, вирішення задач по попередженню, розкриттю та розслідуванню злочинів. Отже, виникла необхідність у організації та здійсненні психологічної підготовки працівників міліції до ефективної взаємодії з правопорушниками, формування готовності до професійного спілкування в екстремальних умовах.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації виконана згідно з планами наукових досліджень Міністерства внутрішніх справ України (Пріоритетні напрямки фундаментальних і прикладних досліджень навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 19952000 рр.”) і Національної академії внутрішніх справ України. Дисертаційна робота виконана у руслі загальногалузевого дослідження і є складовою частиною виконання Комплексної програми вдосконалення роботи з кадрами та підвищення авторитету міліції на 19992005 роки”, Концепції розвитку системи психологічного забезпечення оперативно-службової діяльності органів та підрозділів внутрішніх справ України”, затвердженої рішенням Колегії МВС №2 КМ/2 від 05.02.1997 р., п. 7.12.3 Робочого плану організаційно-практичних заходів МВС України щодо вдосконалення професійної підготовки працівників органів внутрішніх справ України. Крім того, обраний напрям відповідає Програмі розвитку партнерських відносин між міліцією і населенням, схваленій колегією МВС України 16 грудня 1999 р., Комплексній програмі профілактики злочинності на 2001 2005 рр., затвердженій Указом Президента України від 25 грудня 2000 р.
Мета і задачі дослідження. Мета роботи полягає у з’ясуванні сутності та особливостей професійного спілкування працівників міліції в екстремальних умовах оперативно-службової діяльності.
Задачі дослідження:
1. Проаналізувати зміст, форми, умови професійного спілкування працівників міліції, його здійснення в екстремальних умовах.
2. Розглянути проведення переговорів із правопорушниками як екстремальний різновид професійного спілкування.
3. З’ясувати кримінально-психологічні характеристики особистості правопорушника об’єкта переговорного спілкування.
4. Визначити перелік професійно-психологічних якостей, обумовлюючих психологічну готовність працівників міліції до проведення переговорів.
5. Розробити і апробувати практичні рекомендації щодо формування психологічної готовності до переговорів шляхом професійно-психологічної підготовки.
Об’єктом дослідження є професійне спілкування працівників міліції з правопорушниками в екстремальних умовах оперативно-службової діяльності.
Предметом дослідження є психологічна готовність до проведення переговорів із правопорушниками як особливого різновиду професійного спілкування.
Методи дослідження. Відповідно до мети і задач дослідження в роботі використана така сукупність методів: порівняльно-правовий метод (для визначення регламентації професійного спілкування працівників міліції в екстремальних умовах на різних етапах його розвитку та у порівнянні з сучасним станом в Україні та за кордоном); метод експертних оцінок (для визначення переліку ділових умінь і якостей, що в тій чи іншій мірі необхідні для здійснення професійного спілкування в екстремальних умовах); анкетування, бесіда (з метою визначення найбільш розповсюджених екстремальних ситуацій, в яких працівникам міліції доводиться здійснювати професійне спілкування з правопорушниками (злочинцями), періодичності виникнення таких ситуацій, виявлення основних характеристик осіб, з якими доводиться проводити таке спілкування, а також з’ясування деяких питань стосовно підготовки працівників до професійного спілкування в екстремальних умовах). Також використовувались стандартизовані та модифіковані опитувальники, методики і тести (тест Рішучість”, що визначає здатність приймати на себе відповідальність у складних ситуаціях; тест Виділення істотних ознак”, що відображує рівень розвитку аналітичного складу розуму, прогностичні можливості та уміння виділити головне; тест Ваш творчий потенціал”, що дозволяє визначити рівень розвитку гнучкого, творчого мислення та кмітливості; тест на комунікабельність, що виявляє уміння вести бесіду, діалог; доводити та аргументувати свою точку зору; методика на виявлення здатності до самокерування в спілкуванні; методика виміру імпульсивності, що визначає рівень емоційної врівноваженості, самовладання та стриманість; тест на самооцінку стресостійкості особистості, що виявляє уміння швидко орієнтуватися в складній, швидкоплинній обстановці).
Емпіричну базу дослідження складали: 1) результати анкетування 90 працівників міліції, стаж роботи яких не менший п’яти років та які мають досвід ведення діалогового спілкування в екстремальних умовах; 2) результати експертної оцінки професійно-важливих якостей, необхідних для здійснення переговорної діяльності, отримані за допомогою експертної групи, що складалась з 95 практичних працівників, які мають досвід ведення діалогового спілкування в екстремальних умовах начальників таких служб: 18 осіб працівники Управління карного розшуку (УКР), 20 осіб працівники Відділу карного розшуку (ВКР), 19 осіб працівники Державної служби боротьби з економічною злочинністю (ДСБЕЗ), 18 осіб працівники Управління боротьби з організованою злочинністю (УБОЗ), 20 осіб начальники міськрайвідділів; 3) результати тестування курсантів 4-го курсу факультету №1 (загальна кількість протестованих 103 особи) Національної академії внутрішніх справ України.
Наукова обґрунтованість, надійність та вірогідність результатів дослідження забезпечена різнобічністю вивчення груп обстежуваних, відповідністю методів дослідження його меті та задачам, поєднанням кількісного та якісного аналізу емпіричних даних.
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що у дисертації вперше:
· визначено та охарактеризовано сукупність професійно-важливих якостей, обумовлюючих психологічну готовність працівників міліції до проведення переговорів;
· на основі встановленого переліку, загальної частоти виникнення ситуацій, в яких доводиться здійснювати працівникам міліції переговорне спілкування, запропонована їх психолого-юридична класифікація;
· розроблено узагальнений кримінально-психологічний портрет особистості правопорушника та варіанти проведення переговорів з ним з урахуванням окремих психологічних характеристик.
Отримали подальший розвиток положення щодо:
· психологічної специфіки професійного спілкування як елементу, різновиду діяльності працівників міліції та його здійснення в екстремальних умовах;
· психологічної сутності, особливостей переговорного спілкування як нового, актуального напрямку діяльності міліції.
Практичне значення одержаних результатів:
· запропоновано типовий варіант поетапного ведення переговорів з правопорушниками;
· розроблено практичні рекомендації щодо ефективного здійснення діалогового спілкування з правопорушниками в екстремальних умовах;
· розроблено методику психологічної підготовки працівників міліції до професійного спілкування в екстремальних умовах, що має на меті формування та розвиток знань, умінь та навичок здійснення діалогового спілкування в екстремальних умовах, а також включає діагностику професійно важливих якостей, необхідних для здійснення такого спілкування.
Практичне значення одержаних результатів полягає також у можливості їх використання:
· у науково-дослідницькій сфері матеріали дисертації можуть бути основою для подальшої розробки проблем професійного спілкування працівників міліції та правоохоронних органів в екстремальних умовах;
· у правоохоронній сфері запропоновані автором навчально-методичні рекомендації по формуванню та удосконаленню вмінь професійного спілкування в екстремальних ситуаціях оперативно-службової діяльності використовуються в роботі Штабу Антитерористичного центру при Службі безпеки України (акт впровадження від 4 січня 2002 року), в практичній діяльності служби психологічного забезпечення ДРП МВС України (акт впровадження №6/2-362 від 31 січня 2002 року);
· у навчальному процесі основні положення дисертації, висновки та рекомендації можуть бути використані при підготовці підручників та навчальних посібників, методичних матеріалів та у науково-дослідній роботі слухачів та курсантів. На підставі дослідження автором розроблено спецкурс Психологічна підготовка працівників органів внутрішніх справ до професійного спілкування в екстремальних умовах”, який викладається на всіх факультетах Національної академії внутрішніх справ України (акт впровадження від 28 березня 2002 року).
Апробація результатів дисертації. Матеріали дослідження доповідались на таких науково-практичних конференціях: Міжнародна науково-практична конференція Актуальні проблеми юридичної психології” (м. Київ, 1999 р.), Міжнародна наукова конференція з нагоди 290-річчя прийняття першої в світі Конституції Конституції Пилипа Орлика: Україна: поступ у майбутнє” (м. Київ, 2000 р.), VII Всеукраїнська науково-практична конференція Духовне зростання нації в сучасних умовах становлення української державності” (м. Донецьк, 2000 р.), Міжнародна науково-практична конференція Проблеми взаємопорозуміння, співпраці та взаємодії органів охорони правопорядку з населенням” (м. Донецьк, 2000 р.).
Основні положення і результати дисертації заслуховувались та обговорювались на засіданнях кафедри юридичної психології Національної академії внутрішніх справ України, а також на міжкафедральному семінарі за участю фахівців лабораторії психологічного забезпечення службової діяльності органів внутрішніх справ Науково-дослідного інституту проблем боротьби зі злочинністю, провідних вчених кафедр юридичної психології, кримінального процесу та криміналістики НАВС України, провідних науковців кафедр юридичної психології та професійної педагогіки Київського інституту внутрішніх справ при НАВС України.
Публікації. Основні положення та висновки, сформульовані в дисертації, висвітлено у семи наукових статтях автора, три з яких у фахових виданнях, затверджених переліком ВАК України.
Обсяг і структура дисертації. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, кожен із яких містить два підрозділи, висновку, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 163 стор., зокрема додатків 47 стор., список використаних джерел вміщує 276 найменувань.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі на основі аналізу історичного досвіду, сучасних зарубіжних та вітчизняних підходів здійснено теоретико-прикладне дослідження таких системно складних психологічних феноменів, як професійне спілкування”, екстремальні умови”, екстремальні ситуації”, переговори з правопорушниками”, психологічна готовність”, психологічна підготовка” у контексті діяльності працівників міліції. Запропоновано узагальнені тлумачення кожного з них, що дозволяє до певної міри усунути наявні у науковій літературі розбіжності.
На підставі проведеного дослідження можна зробити такі узагальненні висновки:
1. Професійне спілкування працівників міліції представляє собою обов’язковий елемент, а для представників ряду служб та підрозділів (ДІМ, ППС, ДАІ, слідство та ін.) різновид їх професійної діяльності. В процесі спілкування здійснюється організація та реалізується тактика взаємодії з різними категоріями громадян (в тому числі із особами, що вчинили правопорушення чи злочин) з метою попередження, припинення, розкриття та розслідування правопорушень і злочинів.
Професійне спілкування має психологічну специфіку, яка обумовлена:
а) сукупністю оперативно-службових задач;
б) високою формалізацією процесу спілкування;
в) поєднанням процесуальних та непроцесуальних форм;
г) конфліктним характером та різноманітними приводами для вступу у спілкування;
д) необхідністю встановлення психологічного контакту і довірливих стосунків тощо.
У процесуальній структурі професійного спілкування працівників міліції можна виділити такі п’ять етапів:
1 прогнозування та планування спілкування (підготовка до комунікативних, перцептивних, регуляторно-управлінських дій);
2 встановлення психологічного контакту;
3 обмін мовною та немовною інформацією для вирішення оперативно-службової задачі;
4 завершення та вихід із спілкування;
5 аналіз та оцінка результатів проведеного спілкування.

2. Одним із визначальних чинників професійного спілкування працівників міліції виступає екстремальність. В цілому вона пов’язана із прогнозованим чи раптовим ускладненням оперативно-службової обстановки, яке трансформує звичайні умови діяльності в екстремальні. Перша група екстремальних умов пов’язана з подіями природного, біологічного, техногенного характеру. Друга група умов пов’язана із соціальними подіями масовими безпорядками, груповими порушеннями громадського порядку, нападами на різні об’єкти, затриманням озброєних кримінальних елементів, проведенням переговорів із правопорушниками та ін.
Екстремальні умови сприймаються і оцінюються працівниками міліції як небезпечні для здоров’я та життя самих працівників, інших осіб. Вони викликають психічну напругу і передбачають особливі форми, засоби, прийоми діяльності. Професійне спілкування в екстремальних умовах, пов’язаних із соціальними подіями, передбачає мобілізацію психологічної готовності працівника до профілактики та здійснення гостроконфліктної взаємодії із суб’єктами протиправних дій. Знання працівниками міліції психологічних особливостей професійного спілкування в екстремальних умовах, володіння прийомами регуляції власного психологічного стану, впливу на учасників спілкування в підсумку сприяє попередженню та припиненню правопорушень і злочинів.

3. Переговори з правопорушниками це заснований на нормативно-правових актах та моральних нормах ненасильницький, гуманний спосіб боротьби з правопорушеннями, злочинністю. Його змістом є схилення правопорушників, шляхом психологічного впливу, до добровільної відмови від подальших протиправних дій при наявності усвідомлення фактичної можливості їх здійснення, запобігання шкідливих наслідків та їх добровільному усуненню, щирого каяття і активного сприяння розкриттю, розслідуванню правопорушення (злочину), надання криміналістичної та оперативно-розшукової інформації.
Переговорне спілкування є відносно новим напрямом діяльності міліції, воно не замінює, а доповнює традиційні напрями і форми боротьби зі злочинністю та може виступати складовою частиною тактичних операцій, включаючих застосування процесуального примусу, спеціальних засобів та вогнепальної зброї.

4. На сьогодні відсутні задовільна наукова класифікація чи перелік ситуацій, в яких працівникам міліції доводиться вести переговори. Дослідженням встановлено, що найбільш розповсюдженими ситуаціями переговорного спілкування (у порядку зменшення частоти виникнення) є: групові порушення громадського порядку, правопорушення на сімейно-побутовому ґрунті, порушення громадського порядку однією особою, вчинення опору при законному проникненні працівника міліції у житлове приміщення, одноосібне утримання заручника, утримання заручника групою осіб.
У 2/3 опитаних експертів такі ситуації виникають щотижня, майже у чверті експертів щомісяця. Основними труднощами переговорного спілкування (у порядку зменшення частоти вказування) є: відсутність навичок професійної підготовки та досвіду проведення переговорів, недоліки в організації психологічної підтримки переговорного процесу, недоліки в матеріально-технічному забезпеченні, організації та керівництві проведення переговорів.

5. Суттєве значення для переговорного спілкування має кримінально-психологічна інформація щодо особистості правопорушника, отримувана до та під час проведення переговорів.
За результатами дослідження узагальнений кримінально-психологічний портрет правопорушника виглядає наступним чином: це особа чоловічої статі (81 % випадків), віком 2545 років (69 % випадків), перебуває у невизначеному психічному стані (агресивність, афект, страх) чи стані алкогольного, наркотичного сп’яніння, раніше притягувалася до адміністративної чи кримінальної відповідальності (відповідно 64 % та 36 % випадків). Провідний мотив правопорушення (у порядку зменшення частоти зустрічальності) хуліганство, сімейно-побутовий конфлікт, протидія затриманню, корисливість, мотиви соціально-політичного характеру.
Мовна та немовна поведінка правопорушника під час переговорного спілкування, характер його вимог, ставлення до заручників дозволяють отримати важливі психологічні дані для вибору оптимальної тактики і стилю переговорів, арсеналу засобів впливу на правопорушника.

6. Ефективність поведінки працівників міліції в екстремальній ситуації переговорного спілкування внутрішньо обумовлюється їх індивідуально-психологічними особливостями, наявністю досвіду та спеціальної тренованості, психологічною готовністю до дій в екстремальних умовах.
Структуру психологічної готовності утворюють мотиваційний, орієнтаційний, операціональний, оціночний і вольовий елементи. Основні етапи формування психологічної готовності до проведення переговорів полягають у наступному:
І завчасне формування готовності до переговорів формування у працівників впевненості у своїх силах, в можливості успішного подолання труднощів, засвоєння знань про сутність психологічно напружених ситуацій та можливі варіанти їх розвитку, формування вмінь і навичок професійних дій в можливих варіантах екстремальних умов, розвиток якостей психологічної надійності та ін.;
ІІ безпосереднє формування готовності при підготовці до здійснення переговорного процесу проведення цілеспрямованих виховних заходів, усвідомлення змісту задачі, ознайомлення з обставинами справи та можливе прогнозування майбутніх дій, активізація самонастрою на успішні дії та отримання необхідного результату та ін.;
ІІІ підтримання готовності в процесі здійснення переговорного процесу своєчасне та якісне надходження оперативно-криміналістичної інформації, контроль за діяльністю, активізація мотивації, саморегуляція працівниками своєї поведінки та ін.

7. Психологічна готовність до проведення переговорів виступає як сукупність сформованих та розвинутих психологічних якостей, що відповідають вимогам переговорного спілкування та і є внутрішньою необхідною умовою його ефективного здійснення.
Ці якості можуть бути поєднані у чотири групи: І якості, що обумовлюють рівень професійної адаптації працівника (13 якостей); ІІ характеризують пізнавальну активність та інтелектуальний розвиток (24 якості); ІІІ якості, що визначають комунікативну компетентність працівника (23 якості); IV якості, що обумовлюють емоційно-вольову регуляцію поведінки в екстремальних умовах проведення переговорів (15 якостей).
Дослідженням встановлено, що найбільше значення (діапазон 4,65,0 балів за п’ятибальною шкалою) у даних групах мають здатність приймати на себе відповідальність, професійне відчуття обов’язку (І група); аналітичний склад мислення, уміння виділити головне, прогностичність, кмітливість, гнучке та творче мислення (ІІ група); уміння аргументувати свою точку зору, вести діалог, здатність викликати до себе довіру, вміння встановлювати та підтримувати психологічний контакт (ІІІ група); емоційна врівноваженість, стриманість самовладання, уміння орієнтуватися у складній, швидкоплинній обстановці (IV група).

Рівень сформованості якостей, що визначають психологічну готовність до переговорного спілкування може діагностуватися у польових умовах за допомогою апробованої батареї методик (тести Рішучість”, Виділення істотних ознак”, Ваш творчий потенціал”, методики оцінки комунікабельності, самокерованості у спілкуванні та ін.).

Розвиток даних якостей доцільно здійснювати засобами психологічної підготовки у системі службової підготовки діючих служб і підрозділів міліції та навчально-службовій діяльності вищих закладів освіти МВС України. Провідними видами занять повинні бути групове обговорення відеоматеріалів, рольові ігри, практичні заняття, спеціалізовані тренінги, у рамках яких здійснюється достовірна імітація і психологічне моделювання змісту, етапів, специфіки переговорного спілкування у екстремальних умовах.

У ході психологічної підготовки доцільно використовувати апробовані у дослідженні комплекси вправ (рольова гімнастика”, тепло”, сузір’я”, збирання інформації”, діапазон спілкування”, вичікування” та ін.) щодо розвитку основних груп якостей, визначаючих психологічну готовність до проведення переговорів.

Перспективними напрямками проблеми переговорного спілкування працівників міліції в екстремальних умовах є питання формування загальної інформаційної бази щодо особистості правопорушника та оцінка її достовірності в залежності від носіїв (родичі, сусіди, випадкові свідки тощо); діагностики дійсних мотивів та намірів правопорушника і розробки відповідних тактик переговорів; розробки методик спеціального комплексного впливу на правопорушника (переконливого, сугестивного, заражаючого; раціонального та підсвідомого; когнітивного, афективного та волеспонукального тощо). Окремим, особливо актуальним напрямом є питання психологічного забезпечення особистої безпеки працівників міліції під час проведення переговорів, психологічного дебрифінгу після перебування в екстремальній ситуації переговорного спілкування.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авдеев В.В. Психологические основы повышения эффективности деятельности работников органов внутренних дел в экстремальных ситуациях. М.: РИО МВД, 1988. 46 с.
2. Александров Д.О. Мистецтво керування людьми. К.: Финпресс”, 1999. 123 с.
3. Александровский Ю.А. Пограничные психические расстройства. М., 1993. С. 34-35.
4. Алшай Ф.В. Моральні конфлікти в діяльності працівників ОВС та шляхи їх розв’язання // Філософські проблеми права та правоохоронної діяльності працівників ОВС. К., 1995. С. 173-180.
5. Андреев Н.В. Психологическое обеспечение переговорной деятельности сотрудников ОВД в экстремальных условиях. М.: Академия управления МВД России, 1997. 72 с.
6. Андреев Н.В., Вахов В.П., Козловский И.И. Методические рекомендации по проведению медико-психологического обследования кандидатов на службу в подразделения особого и специального назначения МВД СССР. М.: МВД СССР, Центральная научно-исследовательская медико-психологическая лаборатория, 1989. 20 с.
7. Андреев Н.В., Вахов В.П., Козловский И.И. Психологическое обеспечение специальных операций органов внутренних дел по освобождению заложников: Методические рекомендации. М.: МВД России, Учебно-методический центр, 1995. 46 c.
8. Андреев Н.В., Свирская И.В. Переговоры в «ситуации заложника», характеристика мотивов, личности и группы преступников. М.: Академия МВД, 1995. 38 с.
9. Андреева Г.М. Социальная психология: Учебник. 2-е изд. М.: Изд-во МГУ, 1988. 432 с.
10. Андросюк В.Г., Ромашко А.В. Педагогика и психология в деятельности ОВД: Часть общая: Учебное пособие К.: КВШ МВД СССР, 1988. 92 с.
11. Андросюк В.Г. Психологія слідчої діяльності: Навчальний посібник / МВС України; УАВС. К., 1994. 106 с.
12. Андросюк В.Г. Діяльність співробітників міліції в екстремальних умовах // Матеріали республ. наук.-практ. конф. Практична психологія в органах внутрішніх справ”. К.: РВВ Київського інституту внутрішніх справ України. 1995. С. 42-45.
13. Андросюк В.Г Казміренко Л.І. Юхновець Г.О. Які якості вимагаються від працівника міліції. Методологічні засади розробки професіограм та кваліфікіційних характеристик // Науковий вісник, УАВС. 1996 №1. С. 105-115.
14. Андросюк В.Г. Екстремальна ситуація: діяти обережно // Науковий вісник, УАВС. 1996. Вип. 2. С. 191-198.
15. Андросюк В.Г. Будьте на поготові: ситуація екстремальна! // Науковий вісник, УАВС. 1997. Вип. 1. С. 174-179.
16. Андросюк, В.Г., Л.І. Казміренко Л.І., Я.Ю. Кондратьєв Я.Ю. Психологічна характеристика дій працівників правоохоронних органів в екстремальних умовах // Юридична психологія: підруч. для студ. юрид. вищ. навч. закл. і фак. К.: Видавничий дім Ін Юре”, 1999. С. 175.
17. Андросюк В.Г., Казміренко Л.І., Кондратьєв Я.Ю. Психологія конфлікту в діяльності працівників правоохоронних органів // Юридична психологія: підруч. для студ. юрид. вищ. навч. закл. і фак. К.: Видавничий дім Ін Юре”, 1999. С. 155.
18. Антипенко В.Ф. Современный терроризм: состояние и возможности его упреждения (криминологическое исследование). Монография. К.: Вид-во НБУВ НАН України, 1998 р. 73 с.
19. Антипенко В.Ф. Терроризм: кримінологічна та кримінально-правова характеристика. Наукова брошюра. К.: Вид-во НБУВ НАН України, 1999 р. 61 с.
20. Антипенко В.Ф., Іванова Н.В. Особливості служби та організації контролю за психофізичним станом особового складу антитерористичних спецпідрозділів // Науковий вісник, Академія Служби Безпеки України, 1998. № 6-7. С. 184-192.
21. Антонян Ю.М. Изучение личности преступника: Учеб.пособие. М.: ВНИИ МВД СССР, 1982. 79 с.
22. Антонян Ю.М., Бородин С.В. Преступность и психические аномалии. М.: Наука, 1987. 208 с.
23. Антонян Ю.М., Гульдан В.В. Криминальная патопсихология. М.: Наука, 1991. 246 с.
24. Ароцкер Л.Е. Тактика и этика судебного допроса. М.: Юрид. лит.”, 1969. 120 с.
25. Атватер И. Я вас слушаю: Советы руководителю, как правильно слушать собеседника: Совр. пер. с англ. 2-е изд. М.: Экономика, 1988. 110 с.
26. Баев О.Я. Конфликты в деятельности следователя (вопросы теории). Воронеж: Изд-во Вор. ун-та, 1981. 160 с.
27. Бандурка А.М. Друзь В.А. Конфликтология: Учеб. пособие для вузов. Харьков: Ун-т внутр. дел, 1997. 353 с.
28. Бандурка А.М., Бочарова С.П., Землянская Е.В. Психология управления. Харьков: ООО Фортуна-пресс”, 1998. 464 с.
29. Баранов В.А. Гущин В.В Компетенция органов внутренних дел в чрезвычайных ситуациях // Проблемы деятельности органов внутренних дел в экстремальных условиях. М.: ВНИИ МВД России, 1995 С. 88-96.
30. Барко В.І. професійний вфдбір кадрів до органів внутрішніх справ (психологічний аспект): Монографія. К.: Ніка-Центр, 2002. 296 с.
31. Бахин В.П., Кузмичев В.С., Лукьянчиков Е.Д. Тактика использования внезапности в раскрытиии преступлений органами внутренних дел: Учебное пособие. Киев: НИ и РИО КВШ МВД СССР им. Ф.Э. Дзержинского, 1990. 56 с.
32. Бахин В.П. Следственная практика: проблемы изучения и совершенствования. Киев: Лыбидь, 1991. 142 с.
33. Бахін В.П., Весельський В.К., Маліков Т.С. Поліцейський допит у США (поради допитуючому): Навчальний посібник. Київ: НВТ Правник” НАВСУ, 1997. 33 с.
34. Бахін В.П., Весельський В.К. Тактика допиту: Навчальний посібник. (Серія Навчально-практичне видання”) Київ: НВТ Правник”, 1997. 64 с.
35. Бахін В.П., Карпов Н.С., Євдокименко С.В. Злочинна діяльність: Наукове видання / МВС України. НАВСУ. Київ, 2001. 59 с.
36. Безручко Е.В. К вопросу об уголовной ответственности за террористические действия. Серийные убийства и социальная агрессия: что ожидает нас в ХХI веке? Материалы 3-ей Международной научной конференции (18 21 сентября 2001 г., Ростов-на-Дону, Россия). Ростов-на-Дону: Изд-во ЛРНЦ «Феникс», 2001. С. 54 56.
37. Берн Э. Игры, в которые играют люди. Психология человеческих взаимоотношений. Люди которые играют в игры. Психология человеческой судьбы. М.: , 1988. 207 с.
38. Бовин Б.Г., Мягких Н.И., Сафронов А.Д. Основные виды деятельности и психологическая пригодность к службе в системе ОВД, М.: МВД России, 1997. 344 с.
39. Богдасаров Ю.В., Левицкий В.П., Калмынкина Е.М., Сабанин Ю.В., Чадов С.В., Чучко В.И. Структура психических расстройств у военнослужащих внутренних войск, получивших ранения при выполнении служебно-боевых задач. Серийные убийства и социальная агрессия: что ожидает нас в ХХI веке? Материалы 3-ей Международной научной конференции (18 21 сентября 2001 г., Ростов-на-Дону, Россия). Ростов-на-Дону: Изд-во ЛРНЦ «Феникс», 2001. С. 62 65.
40. Богдасаров Ю.В., Левицкий В.П., Калмынкина Е.М., Сабанин Ю.В., Чадов С.В., Чучко В.И. Роль обучения психической саморегуляции в реабилитации военнослужащих после выполнения служебно-боевых задач. Серийные убийства и социальная агрессия: что ожидает нас в ХХI веке? Материалы 3-ей Международной научной конференции (18 21 сентября 2001 г., Ростов-на-Дону, Россия). Ростов-на-Дону: Изд-во ЛРНЦ «Феникс», 2001. С. 65 66.
41. Богомолова С.Н. О принятии решения в ситуациях неопределенности и риска (подход к анализу преступного поведения) // Личность преступника как объекст психологического исследования. М., 1979. С. 110-119.
42. Бодалев А.А. Восприятие и понимание человека человеком. М.: Изд-во МГУ, 1982. 199 с.
43. Бодалев А.А. Личность и общение: Избранные психологические труды. 2-е изд., пер. М.: Изд-во Междунар. пед. акад.”, 1995. 326 с.
44. Бодалев А.А., Кричевский Р.Л. Общение и формирование личности школьника. М.: Педагогика, 1987 152 с.
45. Бодров В.А. Проблемы профессионального психологического отбора // Психологический журнал. 1965. №2. С. 85-94.
46. Большакова С.Е. Основы речевой культуры сотрудников органов внутренних дел. Вып. 6. М., 1992. 69 с.
47. Брикман П., Кершнер Р. Гений общения: пособие по психологической самозащите. С.-Пб., 1997. 97 с.
48. Бройнинг Г. Руководство по ведению переговоров. Рекомендации для успешного ведения переговоров: Убедительно аргументировать. Преодолевать конфликты. Завершать переговоры результативно / Пер.с нем. П.П. Казанцева. М.: Индора-М, 1996. 112 с.
49. Брудный А.А. Понимание и общение. М.: Изд-во Знание”, 1989. 63 с.
50. Буданов А.В. Педагогика личной безопасности сотрудников ОВД: Учебно-методическое пособие. М.: РИО МВД, 1996. 42 с.
51. Буева Л.П. Социальная среда и сознание личности. М.: Изд. Моск. ун-та, 1968. 268 с.
52. Бурлачук Л.Ф., Савченко Е.П. Психодиагностика (психодиагностический инструментарий и его применение в условиях социальных служб). Киев, 1995 г. 100 с.
53. Васильев В.Л. Юридическая психология. 3-е изд. СПб.: Питер Ком, 1998. 656 с.
54. Васильев В.Л. Психология терроризма. Серийные убийства и социальная агрессия: что ожидает нас в ХХI веке? Материалы 3-ей Международной научной конференции (18 21 сентября 2001 г., Ростов-на-Дону, Россия). Ростов-на-Дону: Изд-во ЛРНЦ Феникс”, 2001. С. 116-120.
55. Вахов В.П. Особенности психологического состояния сотрудников ОВД работающих в экстремальных условиях: монография. Домодедово: МИПК ОВД, 1992. 92 с.
56. Введение в профессию (учебно-методическое пособие для войсковых психологов и социологов). М.: Центр военно-социологических, психологических и правовых исследований вооруженных сил, 1992. 128 с.
57. Виноградова В.М. О деловой этике и этикете. М., 1994. 72 с.
58. Вказівка № 418/Чр від 16 січня 1995 р.: Дії дільничних інспекторів міліції при погрозі їх життю або здоров’ю: Рекомендації. К., 1995. 13 с.
59. Власова Н.М. Проснешься боссом: Справочник по психологии управления. Новосибирск, 1994. Ч. 1. 96 с.
60. Водолазский Б.Ф., Гутерман М.Л. Конфликты и стрессы в деятельности работников ОВД. Омск, 1976. 35 с.
61. Водолазский Б.Ф., Лубеницкий А.А. Поведение работника милиции в конфликтной ситуации // Труды Омской ВШ милиции”. 1973. Вып. 14. С. 57-69.
62. Волков А.А. Психологическая подготовка слушателей рядового и младшего состава милиции в учебных центрах МВД, УВД: Автореф.дис канд. психолог. наук. М., 1987. 18 с.
63. Воробйова І.Ю. Завдання та основні напрями професійної психологічної підготовки працівників ОВС до дій в умовах натовпу // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Соціологія. Психологія. Педагогіка. Вип. 3. К.: РВЦ Київський університет”. 1999. С. 27-35.
64. Гавриленко І. Можливості психології на службу міліції // Міліція України. 1998. №1. С. 19.
65. Ганюшкин Л.Д. Исследование состояния психической готовности человека к деятельности в экстремальных условиях: Автореф.дис... канд. психол. Наук: 960 / Ленингр. Гос. ун-т им. А.А. Жданова. Л., 1972. 19 с.
66. Голованов И.В. Регулирование порядка организации и проведения массовых мероприятий // Укрепление общественного порядка и законности в правовом государстве. М.: Моск. высш. школа милиции МВД СССР, 1990. С. 86-92.
67. Голубева Н.В., Иванюк М.И. Различия в коммуникативном поведении при решении групповых задач // Человек и общество. Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1968. С. 98-102.
68. Гостюшин А. Энциклопедия экстремальных ситуаций. М.: Зеркало, 1996. 320 с.
69. Гримак Л.П. Общение с собой: Начала психологии активности. М.: Политиздат, 1991. 78 с.
70. Данилов В.А. О Путях формирования профессионально значимых качеств сотрудников ОВД в ходе профессионального обучения // Актуальные проблемы профессиональной подготовки кадров в Вузах МВД СССР в современных условиях. (Всесоюзная научно-методическая конференции, 17-18 апреля 1979 г. Киев). К., 1979. С. 136.
71. Дашкевич О.В. Эмоциональная регуляция деятельности в экстремальных условиях: Автореф.дис д-ра психол. наук: 19.00.01 М., 1985. 36 с.
72. Дербенев А.П. Психологический аспект действий сотрудников милиции по обеспечению общественного порядка: Учеб. пособие. М.: Акад. МВД СССР, 1989. 73 с.
73. Дерябо С., Ясвин В. Гроссмейстер общения. М., 1997. 135 с.
74. Дисциплінарний статут ОВС: Затв. Указом Призидії Верховної Ради України // Відомості Верховної Ради України. 1991. №7.
75. Доброчинський С. Перемогти словом може кожний // Міліція України. 1998. №1. С. 18.
76. Дон Миллер (А.Е. Тарас). Коммандос. Формирование, подготовка, выдающиеся операции спецподразделений. Мн.: Харвест, 1997г. 512 с.
77. Дубинин Н.П., Карпец И.И., Кудрявцев В.Н. Генетика, поведение, ответственность: О природе антиобщественных поступков и путях их предупреждения. 2-е изд. М., 1989. 370 с.
78. Дубова І.О. Методи психологічного впливу на емоційну сферу правопорушника при проведенні переговорів // Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України. 2000. Т. ІІ, ч. 4. С. 146-151.
79. Дубова І.О. Переговори зі злочинцями як напрям переговорної діяльності // Науковий вісник НАВСУ. 1999. № 3. С. 171-174.
80. Дубова І.О. Переговорна діяльність та її роль в боротьбі зі злочинністю // Вісник АПСВ. Спецвипуск. Київ, 2000 р. С. 199-201.
81. Дубова І.О. Психологічна готовність працівників правоохоронних органів до проведення переговорів з правопорушниками: зміст і структура // Науковий збірник НДІ Проблеми людини”. 2000. Т. 17:Духовність і художньо-естетична культура”. С. 377-385.
82. Дубова І.О. Психологічні особливості професійного спілкування працівників правоохоронних органів // Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України. 2000 т. ІІ, ч. 5. С. 159-161.
83. Дулов А.В. Основы психологического анализа на предварительном следствии. М.: Юрид. лит.”, 1973. 168 с.
84. Дулов А.В. Судебная психология: Учеб. пособ. для юрид. ин-тов. и фак. Изд. 2-е. Минск: Высшейшая школа”, 1975. 462 с.
85. Думко Ф.К., Запорожцева Г.Є. Професійно-психологічна підготовка співробітників ОВС / За ред. Ф.К. Думка. Одеса: НДРВВ ОІВС, 2000. 47 с.
86. Дьяченко М.И., Кандыбович Л.А., Пономаренко В.А. Готовность к деятельности в напряженных ситуациях. Психологический аспект. Минск, 1985. 172 с.
87. Емельянов В.М. Подготовка работников милиции к обеспечению охраны общественного порядка и общественной безопастности при проведении массовых мероприятий: Лекция. М.: Акад. МВД РФ, 1992. 16 с.
88. Емельянов Ю.Н. Обучение общению в учебно-тренировочной группе. // Психологический журнал. 1987. Т.8, №2. С. 81-87.
89. Жуков Ю.М. Эффективность делового общения. М.: Изд-во Знание”, 1988. 64 с.
90. Жуков Ю.М., Петровская Л.А., Растяников Р.В. Диагностика и развитие компетентности в общении. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1990. 104 с.
91. Забезпечення особистої безпеки працівників органів внутрішніх справ при виконанні службових обов’язків: Навчально-практичні рекомендації / Юхновець Г.О., Андросюк В.Г., Казміренко Л.І. та ін. К.: НАВСУ, 1999. 72 с.
92. Зарайский Д.А. Управление чужим поведением. Дубна: Феникс, 1997. 187 с.
93. Захват заложников // Опыт правоохранительной деятельности в зарубежных странах. М., 1994. С. 159-167.
94. Злобина Е.Г. Общение как фактор развития личности. Киев: Наукова думка, 1982. 115 с.
95. Илларионов В.П. Переговоры с преступниками. Вып. 3, 4. М.: А. П. О., 1993. 100 с.
96. Ильин В.П. Список Робинзона: Психологический практикум. Минск: Харвест”, 1996. 157 с.
97. Исраэлян В. О дипломаических переговорах // Международная жизнь. 1988. №12. С. 82-93.
98. Іващенко О. Безпека правоохоронця // Міліція України. 1998. №1. С. 20-21.
99. Кабанов М.М., Личко А.Е., Смирнов В.М. Методы психологической диагностики и коррекции в клинике. Л.: Медицина, 1983. 312 с.
100. Каган М.С. Мир общения: Проблемы межсубъектных отношений. М.: Политиздат, 1988. 315 с.
101. Каррас Ч. Ли. Искусство ведения переговоров: Как достичь желаемого результата: настольная книга руководителей ведущих корпораций США: Пер. с англ. М.И. Шабалт. Переработ. изд. М.: ЭСМО, 1997. 396 с.
102. Кербиков О.В. К вопросу о понятии и классификации психопатий // Проблемы судебной психиатриии (пограничные состояния). 1971. Вып. 19. С. 9-18.