ПСИХОЛОГІЧНА КОРЕКЦІЯ СОЦІАЛЬНИХ УСТАНОВОК ЗАСУДЖЕНИХ ІЗ НАСИЛЬНИЦЬКОЮ СПРЯМОВАНІСТЮ ОСОБИСТОСТІ В ПРОЦЕСІ ЇХ РЕСОЦІАЛІЗАЦІЇ : ПСИХОЛОГИЧЕСКАЯ КОРРЕКЦИЯ СОЦИАЛЬНЫХ УСТАНОВОК ЗАСУДЖЕНИХ С НАСИЛЬСТВЕННОЙ НАПРАВЛЕННОСТЬЮ ЛИЧНОСТИ В ПРОЦЕССЕ ИХ РЕСОЦИАЛИЗАЦИИ

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

03035, м.Київ ГСП, пл.Солом’янська, 1

На правах рукопису
ДАВИДОВА ОЛЬГА ВАСИЛІВНА

УДК 343.95

ПСИХОЛОГІЧНА КОРЕКЦІЯ СОЦІАЛЬНИХ УСТАНОВОК ЗАСУДЖЕНИХ ІЗ НАСИЛЬНИЦЬКОЮ СПРЯМОВАНІСТЮ ОСОБИСТОСТІ В ПРОЦЕСІ ЇХ РЕСОЦІАЛІЗАЦІЇ

Спеціальність 19.00.06 юридична психологія

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата психологічних наук

Науковий керівник: Юхновець Г.О.
кандидат педагогічних наук, доцент

КИЇВ - 2002

ЗМІСТ
ВСТУП. 3
Розділ 1. Соціальні установки та особливості ресоціалізації засуджених із насильницькою спрямованістю особистості.
1.1. Сутність та закономірності формування соціальних установок злочинців із насильницькою спрямованістю особистості...12
1.2. Психологічне підгрунтя проведення заходів ресоціалізації через вплив на соціальні установки особистості. .44
Розділ 2. Психологічні засади корекції соціальних установок в процесі ресоціалізації засуджених із насильницькою спрямованістю особистості в сучасних умовах.
2.1. Характеристика методів психологічного впливу та корекції соціальних установок особистості........63
2.2. Аналіз та інтерпретація результатів експериментального вивчення та психокорекції соціальних установок98
2.3. Психологічні особливості ресоціалізації засуджених із насильницькою спрямованістю особистості.137
ВИСНОВКИ .159
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ....164
ДОДАТКИ.184

ВСТУП
Актуальність дослідження. В умовах соціально-політичної та економічної нестабільності, які переживає Україна в процесі розбудови нової державності, важливою складовою державної політики є боротьба зі злочинністю. За статистичними даними МВС України, останніми роками спостерігається зростання кількості тяжких насильницьких некорисливих злочинів. Так, у 2000 році в порівнянні з 1998 роком кількість умисних вбивств зросла на 4,5%, умисних вбивств при обтяжуючих обставинах на 10%, тяжких тілесних ушкоджень, що призвели до загибелі жертви на 17,2%. При цьому значна частина злочинів вчинена особами молодіжного віку (18 24 роки): навмисних вбивств 18,2% від загальної кількості, тяжких тілесних ушкоджень, що призвели до загибелі жертви 16,8%. Отже, попередження антисоціальних проявів як серед правослухняних громадян, так і серед осіб, що вчинили злочин, є державно важливою проблемою, вирішення якої вимагає грунтовного теоретичного та методологічного забезпечення [152].
Характерний для нашого часу значний розвиток психологічної науки, проникнення її в усі сфери діяльності людини, зокрема, в юридичну, зумовили формування самостійної науково-практичної дисципліни юридичної психології, предметом якої є психологічні закономірності функціонування системи людина право”. Потреби практики боротьби зі злочинністю визначають необхідність вивчення особистості злочинця, що є завданням одного з розділів юридичної психології кримінальної психології. Дослідженню особливостей психіки злочинця присвятили свої праці В.Г.Андросюк, Ю.М. Антонян, Т.К. Білокобильська, С.В. Бородин, В.В.Браїловський, Б.С. Волков, П.Б. Ганнушкін, Ц.А. Голумб, В.В. Гульдан, Л.І.Казміренко, В.Р. Кисловська, Я.Ю. Кондратьєв, М.В. Костицький, Н.Ф.Кузнецова, М.Д. Левітов, О.Є. Личко, В.В. Лунєєв, І.Ф. Мягков, М.С.Неймарк, С.В. Познишев, О.Р. Ратінов, Є.Г. Самовичев, А.В.Старушкевич, С.А. Тарарухін, Ю.В. Чуфаровський, Г.Г. Шиханцов, І.В.Шмаров, Г.О.Юхновець, С.І. Яковенко та ін.
Акту неправомірної поведінки передує певний ступінь морально-правової деформації особистості, який проявляється в антисоціальній установці. Активність установок особистості переважно належить сфері неусвідомленого, тому вивчення глибинних механізмів мотивоутворення надає можливість розробити науково обгрунтовані методи попередження формування внутрішніх регуляторів асоціально спрямованої поведінки.
Феномен установки у вітчизняній психології вивчався представниками грузинської психологічної школи та її послідовниками: О.Г. Асмоловим, М.Є.Бурно, Ш.А. Надірашвілі, А.С. Прангішвілі, В.Є. Рожновим, Д.М.Узнадзе, Ш.Н. Чхартішвілі та ін., а психологічні закономірності функціонування антисуспільних установок Ш.Г. Абзіанідзе, Ю.Д.Блувштейном, Н.П.Дубініним, А.Ф. Зелінським, К.Є. Ігошевим, І.І.Карпецем, В.М.Кудрявцевим, А.Б. Сахаровим, Т.Г. Шавгулідзе та ін.
Дослідження психологічних аспектів проблеми перевиховання осіб, що вчинили злочини, є одним з основних завдань іншого розділу юридичної психології пенітенціарної психології. Цій проблемі присвячені праці М.А.Алемаскіна, А.Д. Глоточкіна, В.П. Голубєва, С.Л. Дановського, В.Г.Дєєва, О.Г. Кобернік, О.Г. Ковальова, Ю.Н. Кудрякова, В.С. Медведєва, Л.І. Мороз, О.М. Морозова, Д.О. Ніколенка, Є.В. Петухова, В.Ф. Пирожкова, В.В.Сулицького, М.О. Супруна, А.Н. Сухова, А.І. Ушатікова, П.М.Федосенко, С.І. Яковенка та ін. Педагогічний аспект процесу ресоціалізації висвітлений в працях О.В. Беци, В.А. Верещагіна, В.А.Кондратьєва, В.І. Кривуші, Г.О. Радова, В.А. Рибакова, О.П. Севєрова, В.М. Синьова, М.П. Стурової, Г.Ф. Хохрякова та ін. Але, незважаючи на широку розробленість означених питань, проблема корекції антисоціальних установок злочинців із насильницькою спрямованістю особистості в процесі ресоціалізації вимагає подальшого дослідження.
Врахування в організації виховної роботи закономірностей зв’язку установок з різними сферами активності особистості дозволяє обирати методи більш ефективного впливу, спрямованого на корекцію соціальних установок особистості, перебудову як усвідомлених, так і неусвідомлених регуляторів поведінки. За цих умов ефективність процесу ресоціалізації зростає, забезпечуючи повернення в суспільство повноцінного громадянина. Саме такий результат ресоціалізації відповідає міжнародно визнаним правам людини. Адже, як зазначено в Європейських пенітенціарних правилах”, цілі виправного впливу на засуджених полягають у тому, щоб сприяти формуванню у них почуття відповідальності та навичок, які будуть допомагати їх реінтеграції у суспільство, допоможуть їм додержуватися вимог законності та задовольняти свої життєві потреби власними силами після звільнення.” [92, с.188189].
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота здійснена в межах галузевого дослідження і є складовою частиною виконання Комплексної цільової програми боротьби зі злочинністю на 1996 2000 рр.”, затвердженої Указом Президента України від 17 вересня 1996 р., № 837/96; Комплексної програми профілактики злочинності на 2001 2005 рр.”, затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 p., №1376/2000; Указу Президента України від 18 лютого 2002 р., №143/2002 Про заходи щодо дальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян”, Комплексного плану поліпшення роботи та подальшого розвитку служби психологічного забезпечення МВС України на 2000 2003 рр.”; Положення про психологічну службу установи виконання покарань”, затвердженого наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 17 березня 2000 року №33; планів науково-дослідних робіт Національної академії внутрішніх справ України (далі - НАВСУ), кафедри юридичної психології НАВСУ.
Мета і задачі дослідження. Метою роботи є визначення психологічних засад корекції соціальних установок засуджених із насильницькою спрямованістю особистості в процесі їх ресоціалізації.
Задачами дослідження є:
1. Визначення сутності та закономірностей формування соціальних установок злочинців із насильницькою спрямованістю особистості.
2. З’ясування психологічного підгрунтя проведення заходів ресоціалізації шляхом впливу на соціальні установки особистості.
3. Виявлення ефективних методів психологічної корекції соціальних установок в процесі ресоціалізації.
4. З’ясування психологічних особливостей ресоціалізації засуджених із насильницькою спрямованістю особистості.
Об’єкт дослідження соціальні установки засуджених із насильницькою спрямованістю особистості.
Предмет дослідження психологічні закономірності корекції соціальних установок в процесі ресоціалізації засуджених із насильницькою спрямованістю особистості.
Методи дослідження. При дослідженні поставлених у роботі проблем були використані такі наукові методи:
- обробка наукових джерел, узагальнення, аналіз та систематизація наукового матеріалу - при дослідженні науково-теоретичних положень психологічної теорії установки та методів психологічного впливу;
- аналіз документації, експертні оцінки, бесіда при формуванні вибірки;
- тестування, спостереження, експертні оцінки, бесіда при вивченні динаміки особистісних особливостей засуджених із насильницькою спрямованістю особистості;
- переконання та навіювання - при проведенні формуючого експерименту з психологічної корекції соціальних установок;
- математико-статистичний аналіз при обробці емпіричного матеріалу.
Експериментальне дослідження проводилось у виправній колонії 74 м.Одеса, у виправній колонії 87 м. Горлівка та в Київському міському центрі судово-психіатричної експертизи. Вибірка була сформована з 90 осіб (60 жінок та 30 чоловіків) віком 18 25 років, що вчинили тяжкі насильницькі злочини (ст.ст. 93 п.п. б”, г”, е”, 94, 101 ч.3, 206 ч.3 КК України статті наведені відповідно до кримінального законодавства, чинного на період проведення експериментального дослідження з березня 1999р. по липень 2001р.) у ранньому молодіжному віці (17 21 рік), були засуджені та відбувають покарання у вигляді позбавлення волі. Кількість членів вибірки відповідала вимозі, згідно з якою кожна з досліджуваних груп (експериментальна та контрольна) повинна становити не менш, ніж 30 осіб[1]. Необхідною умовою входження до вибірки була відсутність у діях і поведінці особистісно усвідомлених корисливих, корисливо-насильницьких чи інших усвідомлених мотивів (йдеться про психологічне значення поняття мотиву), що є проявом антисоціальних установок в найбільш чистому вигляді.
У якості пілотажних вимірів нами використовувались результати дослідження, проведеного в межах науково-дослідної роботи кафедри юридичної психології НАВСУ за темою Роль установки при формуванні насильницької спрямованості поведінки у неповнолітніх правопорушників” (План роботи кафедри юридичної психології на 1996 1997 навч. рік), затвердженою Вченою Радою НАВСУ, протокол №3 від 25.02.1997 р. Обробка первинних даних здійснювалася за допомогою стандартизованих математико-статистичних програм для ПЕОМ, що забезпечило достовірність одержаних кінцевих результатів.
Після формування вибірки було проведене діагностичне дослідження за методикою MMPI. Способом випадкового відбору вибірка з числа засуджених була поділена на дві групи по 30 осіб експериментальну та контрольну №1, з числа підекспертних Київського міського центру судово-психіатричної експертизи була сформована контрольна група №2. Після проведення в експериментальній групі формуючого експерименту за авторською методикою психологічної корекції соціальних установок, була здійснена повторна діагностика експериментальної та контрольної групи № 1. Порівняння одержаних результатів дало змогу відстежити зміни психологічних рис та установок. З метою перевірки стійкості досягнутих змін, через 1 рік проведена підсумкова діагностика експериментальної та контрольної групи № 1.
Методика психологічної корекції соціальних установок засуджених із насильницькою спрямованістю особистості побудована на основі індивідуалізованого психотерапевтичного впливу та здійснювалась у формі індивідуальної роботи. Вона передбачає вплив на підвищену імпульсивність та індивідуалістичність, які, згідно з результатами первинної діагностики, є характерною особливістю означеної категорії засуджених і визначальними для всього профілю” особистості, з метою корекції соціальних установок особистості.
Розроблена методика є комплексом, який поєднує техніки раціональної та сугестивної психотерапії, що відповідає вимогам п.15 Положення про психологічну службу установи виконання покарань, затвердженого наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 17 березня 2000 року №33. В основу розробленої нами методики покладені такі методи:
1) навіювання:
· гетеросугестія: - в стані неспання;
- в стані гіпноїдності;
· аутосугестія в стані релаксації;
2) переконання.
Крім зазначених, використовувались техніки: виявлення логічних невідповідностей в системі переконань, спонукання до перевірки неадаптивної думки в реальній дії, якоріння, зміни особистої історії, візуально-кінестетичної дисоціації, контекстуального переформування, підстроювання до майбутнього.
Методика психологічної корекції соціальних установок засуджених із насильницькою спрямованістю особистості складається з наступних етапів, логіка яких зумовлюється природою антисоціальних установок особистості, сформованих на тлі діагностованих нами імпульсивності та індивідуалістичності (які зумовлюють викривлення сприйняття, неадекватність реагування, накопичення афекту та агресивну розрядку):
1. Фіксація проблеми та формулювання бажаного результату.
2. Формування здатності зберігати стан спокою.
3. Формування установки всебічного розгляду конфліктної ситуації при збереженні спокою.
4. Формування установки уникання конфліктних та виходу з кризових ситуацій.
5. Закріплення результатів впливу.
Програма разової реалізації методики розрахована відповідно на п’ять зустрічей тривалістю по 50 хвилин.
Психологічні особливості осіб, засуджених за вчинення тяжких насильницьких некорисливих злочинів, зумовлюють необхідність використання в процесі ресоціалізації цієї категорії психотерапевтичних методів. Методи психотерапевтичного впливу, з огляду на умови, в яких планується їх застосовувати, повинні відповідати певним вимогам (наукова обгрунтованість, простота застосування, універсальність, короткотривалість, уніфікованість). Систематичне застосування розробленої нами методики на найбільш небезпечних, з точки зору психотравматичності, етапах відбування покарання: прибуття до виправної колонії та підготовка до звільнення, а також протягом всього терміну за необхідністю (при рецидивних проявах загострень акцентуацій) забезпечить високий рівень ефективності процесу ресоціалізіції.
Наукова новизна одержаних результатів:
- конкретизовано роль установки в механізмі антисоціальної поведінки;
- розкрито причини і чинники формування, закономірності розвитку та взаємозв’язку різних рівнів установок антисоціальної поведінки злочинців із насильницькою спрямованістю особистості;
- вперше обгрунтовано можливість корекції соціальних установок шляхом здійснення психотерапевтичного впливу на специфічні психологічні риси засуджених із насильницькою спрямованістю особистості;
- доведено доцільність використання методів і технік раціональної та сугестивної психотерапії в процесі ресоціалізації засуджених із насильницькою спрямованістю особистості.
Практичне значення одержаних результатів дисертаційного дослідження полягає в розробці та практичній апробації методики психологічної корекції соціальних установок засуджених із насильницькою спрямованістю особистості, в ході якої були отримані позитивні результати; впровадженні методики в процес ресоціалізації засуджених із насильницькою спрямованістю особистості; визначається можливістю застосування методики в системі заходів індивідуальної кримінологічної профілактики.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації викладені у виступах на міжнародних науково-практичних конференціях: Актуальні проблеми юридичної психології” (Київ, 1999); Проблеми взаємопорозуміння, співпраці та взаємодії органів охорони правопорядку з населенням” (Донецьк, 2000); Проблеми розвитку педагогіки вищої школи в ХХІ столітті: теорія і практика” (Одеса, 2002), обговорені на засіданнях кафедри юридичної психології НАВСУ та міжкафедральних семінарах кафедр юридичної психології, кадрової роботи та педагогіки, криміналістики, кримінології та юридичної соціології, адміністративної діяльності НАВСУ, юридичної психології Київського інституту внутрішніх справ при НАВСУ (02.03.2001 р., 29.04.2002 р.). Розроблена методика була впроваджена у виховний процес виправної колонії 74 м. Одеса (акт впровадження від 22 травня 2000 року). Матеріали дисертаційного дослідження використовуються у НАВСУ при викладанні навчальних дисциплін Юридична психологія”, Конфліктологія”, Професійна психологічна підготовка працівників органів внутрішніх справ”.
Публікації. Зміст та результати дослідження відображено в 6 наукових статтях, у тому числі 4 у фахових виданнях ВАК України.
Структура і обсяг дисертаційного дослідження. Дисертація складається зі вступу, двох розділів та 5 підрозділів, списку використаних джерел, додатків. Зміст роботи викладено на 163 сторінках друкованого тексту, який доповнюють 237 назв використаної літератури та 4 додатки на 26 сторінках.

[1] Дружинин В.Н. Экспериментальная психология: Учебное пособие. М.: ИНФРА-М, 1997. - 256с.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Формування антисоціальних установок у осіб із насильницькою спрямованістю особистості обумовлюється наявністю акцентуацій та пограничних розладів, що з’являються як результат: соціальних особливостей, сформованих у процесі криміналізації особистості, аномальних відхилень психіки (вже на рівні психопатологічних особливостей індивіда) зокрема, або, частіше над усе, як сукупність цих чинників.
Знання системи установок дасть можливість заздалегідь, до виникнення актуальної ситуації, з’ясувати тенденції і орієнтацію особистості, прогнозувати характер поведінки, що може здійснитися в тій або іншій ситуації, а також ефективно організовувати заходи ресоціалізації та профілактики.
На основі вивчення індивідуально-психологічних рис засуджених із насильницькою спрямованістю особистості (адже саме в них можливо відстежувати активність установок соціально неприйнятної поведінки у чистому вигляді, не обумовлених впливом соціально-економічних чинників) та аналізу сучасних методів психологічного впливу, нами була розроблена та апробована методика психологічної корекції соціальних установок, що й складало зміст формуючого експерименту.
Мета дисертаційного дослідження досягнута, сформульовані задачі виконані. У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми корекції антисоціальних установок засуджених із насильницькою спрямованості особистості в процесі ресоціалізації. Автором пропонується корекція соціальних установок шляхом здійснення психотерапевтичного впливу на специфічні психологічні риси засуджених означеної категорії. Узагальнення даних дисертаційного дослідження дало можливість зробити такі висновки:
1. Будь-яка поведінкова активність особистості є певною реалізацією взаємодії рівнів та видів психологічних установок як глибинних мотивоутворюючих механізмів, що визначають готовність до здійснення певної поведінки, спрямованої на задоволення конкретних потреб і адекватної конкретній ситуації. Соціальна установка готовність до соціально значущої поведінки в конкретній ситуації. Кожна соціальна установка є не ізольоване явище, а компонент системи диспозицій особистості, причому сама установка складається з трьох компонентів: когнітивного, афективного та конативного. Під впливом соціального середовища та активності особистості соціальні установки зазнають постійних змін.
2. Психологічною основою злочинної поведінки (як форми соціальної поведінки) є антисоціальна установка (як вид соціальних установок). Отже, формування та розвиток антисоціальної установки відбувається за тими самими законами, що й розвиток соціальних установок. На різних етапах формування антисоціальна поведінка обумовлена дією установок різних рівнів. Установки нижчого рівня за умови тривалого впливу негативних чинників, багаторазового повторення відповідної поведінки та відсутності превентивних заходів перетворюються на фіксовані.
3. При тривалому впливі негативних соціальних чинників та за відсутності ефективних цілеспрямованих позитивних соціалізуючих впливів формуються соціальні установки особистості, які змінюють її поведінку, що призводить до порушення нормальної соціальної адаптації, іншими словами, робить особистість соціально дезадаптованою. Наслідком цього є викривлення психологічних рис особистості, які в найбільш виражених проявах можуть набувати форми акцентуацій чи навіть пограничних розладів.
4. Виходячи з того, що глибинні психологічні механізми ефективно коректуються лише психотерапевтичними методами, автор доводить, що саме за їх допомогою слід здійснювати цілеспрямований вплив на антисоціальні установки, оскільки лише загальноприйнятими («традиційними») методами ресоціалізації досягти цієї мети неможливо. Поняття психотерапії тут використовується в немедичному розумінні, як надання допомоги в ситуаціях різного роду психологічних утруднень, а також у разі потреби покращити якість власного життя, в це поняття вкладається зміст формування більш адаптивних соціальних установок; поняття ресоціалізації - як складноорганізований багатоплановий процес активної взаємодії всіх її учасників, зокрема, психолога з одного боку, та засудженого з іншого, спрямованої на перебудову психологічних механізмів, що визначають антисоціальну спрямованість особи, з метою формування соціально прийнятних установок.
5. За результатами первинної діагностики була виявлена наявність у психологічному профілі досліджуваних осіб значного перевищення норми (до ступеню аномальних проявів) за показниками імпульсивності та індивідуалістичності (відповідно четвертої та восьмої шкал за ММРІ), що вказує на притаманність їм чітко виражених акцентуацій характеру чи пограничних розладів, які проявляються в активності антисоціальної установки. Виходячи з цього, необхідно виділяти представників цієї категорії з загального контингенту на основі домінування в їх поведінці антисоціальних установок, корекція яких є основною метою ресоціалізації, та організовувати психотерапевтичні заходи з урахуванням індивідуально-психологічних особливостей.
6. Виходячи з об’єктивних чинників утримання засуджених у виправних колоніях та проблем кадрового забезпечення пенітенціарної системи в сучасних умовах, психотерапевтичні методи повинні базуватись на схемі тут і тепер”, відповідати принципу науковості (валідність, надійність, дискримінативність) та наступним вимогам: простота застосування доступність для широкого кола психологів-практиків; універсальність та гнучкість можливість урахування індивідуальних особливостей осіб зазначеної категорії засуджених; короткотривалість можливість досягти позитивних результатів за відносно короткий термін; уніфікованість можливість кількаразового повторення.
7. На основі індивідуально-психологічних особливостей піддослідних автором була розроблена та апробована методика психологічної корекції соціальних установок, спрямована на здійснення психотерапевтичного впливу на специфічні психологічні риси (імпульсивність та індивідуалістичність), яка поєднує методи та техніки раціональної і сугестивної психотерапії, що найбільш відповідають означеним вимогам. Вона передбачає послідовну реалізацію етапів, логіка яких зумовлюється природою антисоціальних установок засуджених із насильницькою спрямованістю особистості: фіксація проблеми та формулювання бажаного результату; формування здатності зберігати стан спокою; формування установки всебічного розгляду конфліктної ситуації при збереженні спокою; формування установки уникання конфліктних та виходу з кризових ситуацій; закріплення результатів впливу. Дотримання означених вимог дозволяє реалізувати основний принцип будь-якого ресоціалізуючого впливу систематичність, згідно з яким розроблену методику обов’язково необхідно застосовувати на найбільш небезпечних, з точки зору психотравматичності, етапах відбування покарання (прибуття до ВК та підготовка до звільнення), а також протягом всього терміну за необхідністю (при рецидивних проявах загострень пограничних рис). Правильно підібраний комплекс психотерапевтичних методів при наявності показань до їх використання забезпечить високий рівень ефективності процесу ресоціалізації.
8. За результатами підсумкової діагностики рівень обох показників (імпульсивності та індивідуалістичності) у представників експериментальної групи знизився до меж норми, в той час як показники контрольної групи залишилися незмінними. Нормалізації вдалося досягти завдяки індивідуалізованому психотерапевтичному впливу на конкретні глибинні психологічні механізми установки особистості. На підставі одержаних позитивних результатів можна констатувати ефективність запропонованої авторської методики психологічної корекції соціальних установок, яку доцільно впровадити в програму ресоціалізації осіб із насильницькою спрямованістю особистості, що характеризуються акцентуаціями характеру чи вираженими пограничними розладами психіки.
9. При організації процесу ресоціалізації засуджених із насильницькою спрямованістю особистості (з пограничними розладами в рамках обмеженої осудності), керуючись необхідністю його удосконалення, слід дотримуватися таких умов: чітко відрізняти дану категорію засуджених від інших, для яких злочин є усвідомленою формою діяльності; організовувати психотерапевтичні заходи ресоціалізації, виходячи зі специфіки індивідуальних психологічних особливостей; постійно контролювати поведінку засуджених шляхом спостереження за їх повсякденним життям, контактами, трудовою діяльністю, побутом із метою відстеження динаміки змін та спонукати активізацію і закріплення засудженим досягнутих результатів у повсякденності поряд з систематичною психокорекцією. Це неможливо в умовах звичайної ВК без визнання специфічного статусу цієї категорії засуджених, який відрізняє їх від інших, та без ізоляції від чинника кримінального зараження.
Колом питань, що розглядались у дисертації, вивчення процесів корекції соціальних установок в процесі ресоціалізації засуджених не вичерпується. Перспективними напрямами подальшого дослідження можуть стати: розробка психотерапевтичних методик корекції соціальних установок для різних категорій засуджених із урахуванням їхніх індивідуально-психологічних рис; розробка та подальше використання комплексів психотерапевтичних методик в системі профілактичних заходів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абрамова Г.С. Практическая психология. 3-е изд. - Екатеринбург: Деловая книга, 1998. - 368 с.
2. Айламазян А.М. Установки личности в процессе выбора мотивов деятельности: Автореф. дис канд. психол. наук: 19.00.01 / МГУ - М., 1984. - 24 с.
3. Актуальні проблеми пенітенціарної системи України в сучасних умовах: Зб. наук. пр. / Під ред. С.Я. Фаренюка. - К.: РВВ КІВС при УАВС, 1996. - 106 с.
4. Актуальные проблемы психологической теории и практики. - С.-Пб.: Санкт-Петербургский ун-т, 1996. - 186 с.
5. Алберти Р. Самоутверждающее поведение. - С.-Пб.: Академический проект, 1998. - 190 с.
6. Александров А.А. Современная психотерапия: Курс лекций. - СПб.: Академический проект, 1997 - 335 с.
7. Александров Д.О. Проблема обмеженої осудності осіб, що вчинили злочин // Психологія на перетині тисячоліть: Зб. наук. пр. учасників П’ятих Костюківських читань: В 3 т. - К.: Генезис, 1998. - Т.1. - С. 30 - 36.
8. Александров Д.О. Психічні аномалії засуджених за безмотивні” насильницькі злочини // Науковий вісник НАВСУ. - К.: НАВСУ, 1998. - №4 - С. 156 - 161.
9. Александровский Ю.А., Лобастов О.С., Спивак Л.И., Щукин Б.П. Психогении в экстремальных условиях. - М.: Медицина, 1991. - 96 с.
10. Антонян Ю.М. Методика ТАТ в изучении личности преступника // Личность преступника: методы изучения и проблемы воздействия: Сб. науч. тр. - М.: ВНИИ МВД СССР, 1988. - С. 4 - 18.
11. Антонян Ю.М. Преступное поведение и психические аномалии. - М.: Юристъ, 1998. - 215 с.
12. Антонян Ю.М. Психология убийства. - М.: Юристъ, 1997. - 303 с.
13. Антонян Ю.М., Блувштейн Ю.Д. Методы моделирования в изучении преступников и преступного поведения: Учебное пособие. - М.: Наука, 1974. - 54 с.
14. Антонян Ю.М., Бородин С.В. Преступность и психические аномалии / Отв. ред. В.Н. Кудряков. - М.: Наука, 1987. - 208 с.
15. Антонян Ю.М., Виноградов М.В., Голумб Ц.А. Преступное поведение лиц с психическими аномалиями и его профилактика // Вопросы борьбы с преступностью. - М., 1980. - Вып. 32. - С. 77-89.
16. Антонян Ю.М., Голубев В.П., Кудряков Ю.Н. Личность корыстного преступника. - Томск: Томский ун-тет, 1989. - 160 с.
17. Антонян Ю.М., Голубков В.П., Кудряков Ю.Н., Бовин В.Г. Некоторые отличительные психологические черты личности преступника // Личность преступника и предупреждение преступлений: Сб. науч. тр. - М.: ВНИИ МВД СССР, 1987. - С. 12-26.
18. Антонян Ю.М., Гульдан В.В. Криминальная патопсихология. - М.: Наука, 1991. - 248 с.
19. Антонян Ю.М., Еникеев М.И., Эминов В.Е. Психология преступника и расследования преступлений. - М.: Юристъ, 1996. - 336 с.
20. Антонян Ю.М., Ефремова Г.Х. Экспериментальная проверка возможности применения многофазного личностного теста при изучении личности преступника // Психологическое изучение личности преступника. - М.: ВНИИ МВД СССР, 1976. - С. 60-78.
21. Антонян Ю.М., Самовичев Е.Г. Неблагоприятные условия формирования личности в детстве. - М.: Право, 1983. - 45 с.
22. Антонян Ю.М., Ткаченко А.А. Сексуальные преступления: Научно-популярное исследование. - М.: Амальтея, 1993. - 320 с.
23. Антонян Ю.М., Юстицкий В.В. Несовершеннолетние преступники с акцентуациями характера: Учебное пособие. - М.: МГУ, 1993. - 60 с.
24. Ануфриев А. Как преодолеть трудности в обучении детей. - М.: Ось-89, 1998. - 224 с.
25. Анцупов А.Я., Шипилов А.И. Конфликтология: Учебник для вузов. - М.: ЮНИТИ, 2001. - 551 с.
26. Аргунова Ю.Н. К вопросу о личности преступника-психопата // Вестник Московского университета. Серия Право. - М.: МГУ, 1978. - №4. - С. 42-54.
27. Арзуманян С.Д. Предупреждение и преодоление криминогенных установок несовершеннолетних: Авторефер. дис д-ра психол. наук: 19.00.01 / Акад. МВД СССР. - М., 1988. - 34 с.
28. Арзуманян С.Д. Психологический анализ процесса становления личности несовершеннолетних правонарушителей. Дис... канд. психол. наук: 19.00.01 / НИИ пед. наук Армянской ССР., Ереван, 1971 - 158 с.
29. Асмолов А.Г. Деятельность и установка. - М.: МГУ, 1979. - 151 с.
30. Асмолов А.Г. Об иерархической структуре установки как механизма регуляции деятельности // Бессознательное. Природа. Функции. Методы исследования: В 4т. / Под общ. ред. А.С.Прангишвили. - Тб.: Мецниереба, 1978. - Т.1. - С. 370-386.
31. Асмолов А.Г. Психология личности. - М.: МГУ, 1990. - 367 с.
32. Асмолов А.Г., Ковальчук М.А. О соотношении понятия установки в общей и социальной психологии // Теоретические и методологические проблемы социальной психологии / Под ред. Г.М. Андреевой и И.Н. Богомоловой. - М.: Высшая школа, 1977. - С. 143-163.
33. Базаров Р.А. Уголовно-правовые средства предупреждения тяжких насильственных преступлений несовершеннолетних: Учебное пособие. - Челябинск: Челябинский ун-т, 1992. - 156 с.
34. Балабанова Л.М. Судебная патопсихология (вопросы определения нормы и патологии). - Донецк: Сталкер, 1998. - 432 с.
35. Бассин Ф.В. Проблема «бессознательного» (О неосознаваемых формах высшей нервной деятельности). - М.: Медицина, 1968. - 468 с.
36. Беличева С.А. Основы превентивной психологии. М.: Медицина, 1993. - 340 с.
37. Белокобыльская Т.К. О некоторых особенностях общественно опасного поведения подростков с умственной отсталостью // Социологические исследования. - М.: Юрид. лит., 1980. - С. 12-24.
38. Белокобыльская Т.К., Голумб Ц.А. Несовершеннолетние преступники с психическими аномалиями и проблемы ранней профилактики преступлений несовершеннолетних // Вестник Московского университета. Серия Право. - М.: МГУ, 1980. - № 2. - С. 70-88.
39. Березин Ф.Б., Мирошников М.П., Рожанец Р.В. Методика многостороннего исследования личности. - М.: Медицина, 1976. - 176 с.
40. Берн Э. Введение в психиатрию и психоанализ для непосвященных: Пер. с англ. Симферополь: Реноме, 1998. - 496 с.
41. Берн Э. Трансактный анализ в группе. - М.: Лабиринт, 1994. - 176 с.
42. Бехтерев В.М. Гипноз. - Д.: Сталкер, 2000 - 384 с.
43. Бжалава И.Т. Установка и механизмы мозга. - Тбилиси: Мецниереба, 1971. - 195 с.
44. Блейхер В.М. Клиническая патопсихология. - Ташкент: Медицина, 1976. - 325 с.
45. Богомолова С.Н. Зарубежный опыт исследования личности преступника многофакторным личностным тестом // Психологическое изучение личности преступника. - М.: ВНИИ МВД СССР, 1976. - 100 с.
46. Бодалев А.А. Психология личности. - М.: МГУ, 1988. - 187 с.
47. Божович Л.И. Проблемы формирования личности. - М.: Наука, 1995. - 249 с.
48. Бондаренко А.Ф. Социальная психология личности. - К.: Знание, 1991. - 189 с.
49. Борзикова Л., Семенова А. Аттитюды и их связь с поведением: обзор исследований в США // Социальная психология за рубежом. - М., 1974. - Вып. 1. - С. 78-91.
50. Бочоришвили А. К методологии психологии. Тбилиси: Мецниереба. - 1966. - 176 с.
51. Братусь Б.С. Аномалии личности. - М.: Мысль, 1988. - 304 с.
52. Буль П.И. Основы психотерапии. - Л.: Медицина, 1974. - 310 с.
53. Бурлачук Л.Ф. Психодиагностика личности. - К.: Здоровье,1989. - 165 с.
54. Бурлачук Л.Ф., Грабская И.А., Кочарян А.С. Основы психотерапии: Учебное пособие. - К.: Ника-Центр; М.: Алетейа, 1999. - 320 с.
55. Бэрон Р., Ричардсон Д. Агрессия. - С-Пб.: Питер, 1997. - 336 с.
56. В лабиринтах психологии личности. - Харьков: Прапор, 1997. - 414 с.
57. Василевич В. Поняття кримінологічної характеристики насильницьких злочинів // Право України. - К. - 1997. - №12. - С. 82-84.
58. Васильев В.Л. Юридическая психология: Учебник для вузов. - М.: Юрид. лит., 1991. - 464 с.
59. Введение в практическую социальную психологию: Учебное пособие. - М.: Смысл, - 1996. - 373 с.
60. Введение в психотерапию / Под ред. С.Блоха. - Амстердам - Киев: Сфера, 1997. - 280 с.
61. Виденеев Л.А. Психология девиантного поведения: Учебное пособие. - Харьков: Прапор,1997. - 123 с.
62. Вилюнас В.К. Психологические механизмы мотивации человека. - М.: МГУ, 1990. - 288 с.
63. Водзинская В.В.Понятие установки, отношения и ценностной ориентации в социологическом исследовании // Философские науки. - М. - 1968. - №2. - С. 50-58.
64. Волков Б.С. Мотивы преступлений. - Казань: Казанский ун-т, 1982. - 152 с.
65. Волков В.Н., Датий А.В. Оценка правового развития психиатрии в исправительных заведениях // Современные проблемы криминалистики. Труды Академиии управления. - М.: Академия управления МВД России, 1998. - 153 с.
66. Волошина Л.А. Генезис агрессивно-насильственных преступлений // Насилие, агрессия, жестокость. Криминально-психологическое исследование. - М.: Юрид. лит.,1990. - С. 60-72.
67. Вольперт И.Е. Психотерапия. - Л.: Медицина, 1972. - 232 с.
68. Выготский Л.С. Вопросы детской психологии. - С-Пб.: Союз, 1997. - 224 с.
69. Высотина Л.А. Педагогические основы процесса исправления и перевоспитания осужденных в ИТУ. - М.: Юрид. лит., 1977. - 200 с.
70. Галаган А.И. Особенности расследования органами внутренних дел общественно-опасных деяний лиц, признаваемых невменяемыми: Учебно-практическое пособие. - К.: КВШ МВД СССР, 1986. - 82 с.
71. Ганнушкин П.Б. Избранные труды. - М.: Медицина, 1964. - 292 с.
72. Гельдер М. Оксфордское руководство по психиатрии: В 2т. - К.: Сфера, 1997. - Т.1. - 299 с.; Т.2 - 435 с.
73. Голоднюк М.Н. Проблемы социального и биологического в женской преступности // Вопросы борьбы с преступностью. М.: Право, 1982. - Вып.37. - С. 21-26.
74. Голубев В.П., Кудряков Ю.Н., Шамис А.В. Типология осужденных за насильственные преступления и индивидуальная работа с ними. - М.: ВНИИ МВД СССР, 1985. - 157 с.
75. Готтсданкер Р. Основы психологического эксперимента: Учебное пособие: Пер. с англ. - М.: Московский ун-т, 1982. - 464 с.
76. Гриндер Д., Бэндлер Р. Структура магии: Пер. с англ. - М.: Каас, 1995. - 520 с.
77. Гриндер Д., Бэндлер Р. Формирование транса: Пер.с англ. - Каас, 1994. - 272 с.
78. Гройсман А.А. Психотерапия для всех. - М.: Знание, 1981. - 64 с.
79. Гулдинг М., Гулдинг Р. Психотерапия нового решения: Теория и практика. - М.: Класс, 1997. - 288 с.
80. Гульбс О.А. Формирование трудовой направленности несовершеннолетних правонарушителей: Автореф. дис канд. психол. наук: 19.00.01 / МВНИИ МВД СССР. - М., 1991. - 19 с.
81. Дагель П.С. Учение о личности преступника в советском уголовном праве: Учебное пособие. - Владивосток: ДГУ, 1970. - 132 с.
82. Данилова Н. Психофизиология: Учебник для вузов. - М.: Аспект пресс, 1998. - 373 с.
83. Дановский С.Л., Петухов Е.В., Хохряков Г.Ф. Личностные свойства осужденных и социально-психологические методы их исследования. - М.: ВНИИ МВД СССР, 1982. - 72 с.
84. Деев В.Г. Экспериментальные методы изучения направленности личности осужденных: Учебно-практическое пособие. - Рязань: Рязанская высшая школа МВД СССР, 1979. - 137 с.
85. Дилигенский Г.Г. Социально-политическая психология: Учебное пособие. - М.: Наука, 1994. - 304 с.
86. Донченко Е.А. Формирование разумных потребностей личности: социальный и психологический аспект. - К.: Высшая школа, 1984. - 223 с.
87. Дружинин В.Н. Экспериментальная психология: Учебное пособие. - М.: ИНФРА-М, 1997. - 256 с.
88. Дубинин Н.П., Карпец И.И., Кудрявцев В.Н. Генетика, поведение, ответственность: О природе антиобщественных поступков и путях их предупреждения. - М.: Политиздат, 1982. - 304 с.
89. Дулов А.В. Судебная психология. - Минск: Вышейшая школа, 1975. - 462 с.
90. Еникеев Н. Основы общей и юридической психологии: Учебник. - М.: Юристъ, 1996. - 630 с.
91. Ефремова Г.Х. Экспериментальная проверка возможности применения многофазного личностного теста при изучении личности преступника // Психологическое изучение личности преступника. - М.: ВНИИ МВД СССР, 1976. - 100 с.
92. Європейські пенітенціарні правила // Права людини і професійні стандарти для юристів у документах міжнародних організацій. - Амстердам - Київ: Українсько-американське бюро захисту прав людини, 1996 - С. 188-189.
93. Жванков В.А. Человек как носитель криминалистически значимой информации. - М.: Ассоциация профессионального образования, 1993. - Вып.18. - 36 с.
94. Жигарев Е.С. Криминологическая характеристика социальных аномалий в среде несовершеннолетних и их предупреждение. - М.: А.П.О.,1992. - 320 с.
95. Залесский Г.Е. Психологические основы формирования убеждений. - М.: МГУ, 1982. - 119 с.
96. Залесский Г.Е. Психологические основы формирования убеждений: Автореф. дисканд. психол. наук:19.00.01. - М.: МГУ, 1991. - 25 с.
97. Зеленский В. Аналитическая психология. - С-Пб.: Б.с.к., 1996. - 324 с.
98. Зелинский А.Ф. Криминальная психология. Научно-практическое издание. - К.: Юринком Интер, 1999. - 240 с.
99. Зелинский А.Ф. Осознаваемое и неосознаваемое в преступном поведении. - Харьков: Вища школа, 1986. - 167 с.
100. Зеркин Д. Основы конфликтологии. - Ростов: Феникс, 1998. - 480 с.
101. Зиверт Х. Тестирование личности. - М.: Нолидж, 1997. - 200 с.
102. Ібрагімова І.М. Проблеми насильства у філософському та юридичному розумінні // Філософські проблеми права та правоохоронної діяльності співробітників ОВС. - К.: УАВС, 1995. - С. 78-87.
103. Игошев К.Е. Психология преступных проявлений среди молодежи. - М.: ВШ МВД СССР, 1971. - 173 с.
104. Игошев К.Е. Типология личности преступника и мотивация преступного поведения: Учебное пособие. - Горький: Горьковская высшая школа МВД СССР, 1974 - 168 с.
105. Исправительная (пенитенциарная) педагогика: Учебник / Под ред. А.И. Зубкова, М.П. Стуровой. - Рязань: РВШ МВД РФ, 1993. - 398 с.
106. Исправительно-трудовая педагогика / Под ред. И.Т. Богатырева. - М.: Академия МВД СССР, 1978. - 369 с.
107. Исправительно-трудовая психология: Учебное пособие / Под ред. К.К. Платонова, А.Д. Глоточкина, К.Е. Игошева. - Рязань: РВШ МВД СССР, 1985. - 360 с.
108. Истомина Г.М. Учет психологических особенностей несовершеннолетних правонарушителей // Тезисы докладов к І Всесоюзной конференции по психологии управления. - Часть2. - М.: Академия МВД СССР 1979. - С. 430-432.
109. Каган В.Е. Практическая психология для психологов и врачей. Обучающий тестовый контроль:Учебное пособие. - М.: Смысл, Академический проект, 1999. - 807 с.
110. Калина Н.Ф. Основы психотерапии: Семиотика в психотерапии. - К.: Ваклер, М.: Рефл-бук, 1997. - 272 с.
111. Карвасарский Б.Д. Психотерапия. - М.: Медицина, 1985. - 303 с.
112. Кернберг О. Агрессия при расстройствах личности и перверсиях. - М.: Нолидж, 1998. - 460 с.
113. Ковалев А.Г. Психологические основы исправления правонарушителя. - М.: Юрид. лит., 1968. - 136 с.
114. Кондрашенко Т.В., Донской Д.И. Общая психотерапия. - Мн.: Навука і тэхніка, 1993. - 478 с.
115. Кондырева Л.Н. Особенности воспитательной работы с молодыми осужденными женщинами // Сочетание коллективных и индивидуальных форм в воспитательной работе с осужденными. - Вологда: Северо-Западное книжное издательство, 1975. - 192 с.
116. Консторум С.И. Опыт практической психиатрии. - М.: Медицина, 1962. - 224 с.
117. Корнєв М.Н., Коваленко А.Б. Соціальна психологія: Підручник. - К.: Київський ун-т ім. Т.Шевченка, 1995. - 304 с.
118. Королев В.В. Психические отклонения у подростков правонарушителей. М.: Право, 1992. - 234 с.