ВИКОРИСТАННЯ СПЕЦІАЛЬНИХ ПСИХОЛОГІЧНИХ ЗНАНЬ СУДОМ ПРИ РОЗГЛЯДІ КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ ПРО ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ЖИТТЯ, ЗДОРОВ’Я ТА ГІДНОСТІ ОСОБИ : ИСПОЛЬЗОВАНИЕ СПЕЦИАЛЬНЫХ ПСИХОЛОГИЧЕСКИХ ЗНАНИЙ СУДОМ ПРИ РАССМОТРЕНИИ УГОЛОВНЫХ ДЕЛ О ПРЕСТУПЛЕНИЯХ ПРОТИВ ЖИЗНИ, ЗДОРОВЬЯ И ДОСТОИНСТВА ЛИЧНОСТИ

Краткое описание

Зміст
Стор.
ВСТУП.................................................................................................................. 3

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ, ФОРМИ ТА ВИДИ СПЕЦІАЛЬНИХ ПСИХОЛОГІЧНИХ ЗНАНЬ, ЩО ВИКОРИСТОВУЮТЬСЯ СУДОМ У ХОДІ РОЗГЛЯДУ КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ.... 10
1.1. Поняття спеціальних психологічних знань................................................ 10
1.2. Форми використання спеціальних психологічних знань.......................... 21
1.3. Правові та гносеологічні межі спеціального психологічного дослідження в суді.................................................................................................................. 50
1.4. Процесуальний статус експерта, спеціаліста і консультанта психологів у
ході розгляду кримінальних справ у суді................................................... 64

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ СПЕЦІАЛЬНИХ ПСИХОЛОГІЧНИХ ЗНАНЬ ЩОДО РІЗНИХ УЧАСНИКІВ ПРОЦЕСУ....................................................................................... 82
2.1. Використання спеціальних психологічних знань щодо підсудного........ 82
2.2. Використання спеціальних психологічних знань щодо потерпілого...... 106
2.3. Використання спеціальних психологічних знань щодо свідків............... 119

РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ СПЕЦІАЛЬНИХ ПСИХОЛОГІЧНИХ ЗНАНЬ ПІД ЧАС РОЗГЛЯДУ В СУДІ
РІЗНИХ КАТЕГОРІЙ КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ...... ......... 139
3.1. Використання спеціальних психологічних знань у злочинах проти життя та здоров’я особи........................................................................................... 139
3.2. Використання спеціальних психологічних знань у злочинах проти статевої свободи та статевої недоторканності особи...........................……….... 160
ВИСНОВКИ........................................................................................................ 184

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ....................................................... 189
ДОДАТКИ........................................................................................................... 208

В С Т У П

Актуальність теми. Правова захищеність особи - одна з фундаментальних ознак правової держави, що передбачає наявність системи ефективних юридичних засобів реалізації і захисту прав особи. У цій системі особливе місце посідає суд, покликаний здійснювати захист прав, свобод та законних інтересів громадян. Сильна, незалежна судова влада здатна справляти істотний вплив на всі сторони життєдіяльності держави, активно допомагати її формуванню як держави правової.
Конституція України стала основою для розбудови нового етапу правової системи нашої держави. З 1 вересня 2001 року набув чинності новий Кримінальний ко¬декс України. Ці та інші законодавчі акти заклали підвалини для реформування кримінально-процесуального законодавства відповідно до реалій сьогодення, в тому числі у питаннях, що стосуються порядку та форм застосування спеціальних психологічних знань.
Водночас аналіз судової практики засвідчує недостатнє використання досягнень науково-технічного прогресу, нові¬тніх наукових технологій зокрема, психологічних, у ході розгляду кримінальних справ у суді, що зумовлене відсутністю усталеного понятійно-категоріального апарату, чіткого й одностайного визначення правознавцями понять "спеціальні психологічні знання", "спеціаліст-психолог", "консультант-психолог" та їх змісту, а також суб'єктів, меж і форм застосування спеціальних психологічних знань. Взаємовідносини судді та осіб, які володіють спеціальними знаннями, збирання і передавання їм для дослідження об'єктів, участь у цьому процесі судді ще мало вивчені. Бракує в Україні й монографічних та дисертаційних досліджень щодо комплексного застосування спеціальних психологічних знань саме при розгляді кримінальних справ у суді в їх гносеологічному, проблемному та процесуальному аспектах.
Отже, аналіз законодавства, літературних джерел, судової практики дозволяє зробити висновок про актуальність обраної теми дослідження.
Воно зумовлене важливістю теоретичного узагальнення проблем використання психології для підвищення ефективності судової діяльності; необхідністю систематизації наявного досвіду застосування здобутків психологічної науки у кримінальному процесі та висвітлення можливостей обізнаної особи (консультанта, психолога-експерта, спеціаліста-психолога), а також судді, який отримав психологічну підготовку, сприяти правовому захисту громадян; потребами судової практики щодо використання психологічних знань. У роботі проаналізовано також проблеми взаємозв'язку різних форм використання психологічних знань у кримінальному процесі, закономірності й особливості їх залучення в різних категоріях кримінальних справ; висвітлюються традиційні та нові форми їх застосування у процесі розгляду кримінальних справ у суді.
Окремі аспекти досліджуваної проблеми розглядалися у монографіях та наукових збірниках:
українських вчених та практиків, зокрема, В. Андросюка, Н. Алікіної, П. Біленчука, І. Волкової, В. Гончаренка, Ю. Грошевого, С. Дидківської, Я. Кондратьєва, В. Коновалової, М. Костицького, В.Лисиченка, В. Маляренка, Г. Матусовського, М. Міхеєнка, О. Михайленка, В. Молдована, І. Мостової, Г. Нагорного, В. Нора, М. Панова, М. Салтевського, М. Сегая, 3. Смітієнко, 3. Соколовського, В. Тація, В. Тертишника, В. Циркаля, Т. Шаркової, В. Шибіка, В. Шепітька; зарубіжних фахівців С. Абельцева, В. Бохана, Р. Бєлкіна, В. Васильєва, А. Вінберга, Р. Гаузера, Г. Доспулова, А. Дулова, О. Ейсмана, Ю. Конишева, М. Коченова, Й. Кудрявцева, В. Махова, Є. Мельникової, В. Нагаєва, О. Ратінова, Т. Сахнової, Ф. Сафуанова, О. Ситковської, М. Сєліванова, І. Сорокотягіна, М. Строговича та багатьох інших, які присвятили свої праці питанням методології наукового пізнання, доказування та використання спеціальних психологічних знань у кримінальному судочинстві. Серед інших досліджень, в яких розглядалися окремі аспекти цієї теми, слід назвати концепції Є.Аронсона, Т.Уілсона, Р.Ейкерта, С.Спорера. Вчені прагнули вирішити проблему психологічного забезпечення судочинства в межах західної традиції. Але проблему теоретичного аналізу застосування спеціальних, у тому числі психологічних, знань у кримінально-процесуальній діяльності судових органів України не вичерпано.
Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження входить до тематичного плану науко-дослідної роботи кафедри кримінального права та процесу Юридичного інституту Прикарпатського університету ім. В.Стефаника як складова теми “Актуальні проблеми боротьби та попередження злочинності”.
Мета і завдання дослідження. Головними напрямами наукового аналізу дисер¬тант визначив: а) подальший розвиток теорії інституту спеціальних психологічних знань у межах сучас¬них методологічних підходів на основі вітчизняних та зарубіжних концепцій його розвит¬ку, судової практики, а також власних емпіричних досліджень визначеного об'єкта; б) розробку теоретичних і практичних рекомендацій, правових і організаційних питань широкого використання спеціальних психологічних знань у суді на сучасному етапі розвитку науково-технічного прогресу; в) обгрунтування пропозицій щодо удосконалення правової регламентації використання спеціальних психологічних знань у суді.
Дисертаційне дослідження має теоретично-прикладний характер і відповідно до поставленої мети спрямоване на вирішення таких завдань:
- визначити методологічні і методичні способи дослідження спеціальних психологічних знань та їх використання у суді;
- розкрити загальну характеристику суті, значення й видів спеціальних психологічних знань та уточнити поняття "спеціальні психологічні знання";
- визначити місце і роль спеціальних психологічних знань у судовій діяльності;
- окреслити теоретичні та правові засади використання спеціальних психологічних знань та виявити проблеми, що перешкоджають ширшому використанню судом досягнень психології під час розгляду кримінальних справ;
- дати класифікацію суб'єктів застосування спеціальних психологічних знань і форм реалізації цих знань обізнаними особами;
- з'ясувати суть і значення підстав для використання спеціальних психологічних знань суддею, консультантом, спеціалістом або експертом;
- на основі глибокого наукового аналізу теоретичного і емпіричного матеріалу отримати нові знання про об'єкт дослідження та довести необхідність їх вираження у правовій науці та кримінально-процесуальному законодавстві.
Об'єктом дослідження став процес розгляду судом кримінальних справ у злочинах проти життя, здоров”я та статевої недоторканості особи.
Предметом дослідження є особливості використання спеціальних психологічних знань у суді при розгляді кримінальних справ, їх суть, значення, форми реалізації, проблеми процесуального регулювання та застосування.
Методи дослідження. Вирішуючи поставлені завдання, автор використовував сукупність різних методів, однак основним був діалектичний метод пізнання соціа¬льно-правових явищ. Із спеціальних методів дослідження в роботі застосовано: логіко-семантичний метод (для вивчення та поглиблення понятійного апарату "спеціальні психологічні знання", "судово-психологічна експертиза" тощо); метод системного аналізу (використовувався, зокрема, в процесі порівняння загальної норми, що регулює використання спеціальних знань у суді, та спеціальних норм, що її конкретизують та обмежують); структурний (застосовувався при визначенні системи форм використання спеціальних психологічних знань у суді); статистичний (використовувався для аргументації необхідності використання спеціальних психологічних знань у суді, зокрема консультанта-психолога, у процесі дослідження підстав проведення судово-психологічної експертизи); метод моделювання і прогнозування (використання його дало можливість сформулювати конкретні пропозиції щодо удосконалення чинного КПК України) та інші. Завдяки порівняльно-правовому методу визначено рівень розвинутості кримінально-процесуального законодавства, що регулює відносини у сфері використання спеціальних психологічних знань у суді та шляхи його удосконалення. Конкретними методами дослідження були аналіз документів (проаналізовано понад 90 кримінальних справ, інших процесуальних документів), та проведено анкетування 85 суддів, також використовувалися статистичні методи обробки даних, що були отримані шляхом анкетування суддів.
Надійність та вірогідність отриманих даних забезпечується теоретично-методологічними обгрунтуваннями вихідних положень, цілісною організацією дослідження, поєднанням математичних методів обробки експериментальних даних з їх якісним аналізом, достатньою репрезентативністю вибірки.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що автор зробив спробу з урахуванням сучасних досягнень науки комплексно дослідити використання спеціальних психологічних знань, їх суті, значення, місця й ролі у розгляді кримінальних справ судом.
Найважливішими з теоретичних положень, висновків та практичних пропозицій, сформульованих у дисертації, є:
- нові засади обгрунтування основ використання спеціальних психологічних знань, що застосовуються під час розгляду кримінальних справ судом;
- авторське визначення змісту поняття "спеціальні психологічні знання";
- нове визначення поняття й змісту використання спеціальних психологічних знань у суді;
- одержані науково-практичні результати з числа положень, висновків та практи¬чних пропозицій є новими з погляду термінологічного визначення поняття, суті, форми і правових основ використання спеціальних психологічних знань та способів вирішення проблемних питань, їх застосування у практичній діяльності під час розгляду кримінальних справ у суді;
- обгрунтовані теоретичні положення про те, що для забезпечення правильної організації й об'єктивності пізнання обставин злочину суддя повинен залучати фахівців з галузі психології;
- авторська концепція структури спеціальних психологічних знань, суб'єктів (суддя, консультант, спеціаліст, експерт), об'єктів, способів і форм реалізації суб'єктами спеціальних психологічних знань у суді;
- доведено, що суддя має право без обмежень застосовувати в установленому законом порядку свої спеціальні знання. Суддя не має права застосовувати свої спеціальні психологічні знання тільки у випадках, коли закон зобов'язує його під час деяких судових дій залучати конкретних спеціалістів (психолога, педагога тощо), та для проведення експертиз;
- обгрунтовано доцільність розширення випадків (зазначених у КПК) обов'язкового призначення психологічної чи комплексної психолого-психіатричної експертизи;
- запропоновано доповнити Кримінальний Кодекс України новою нормою про обов’язкове проведення комплексної психолого-психіатричної експертизи для встановлення стану обмеженої осудності.
Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що по¬даний дисертантом матеріал, сформульовані висновки, положення та пропозиції можуть бути використані у правотворчій діяльності для підготовки нового і вдосконалення чинно¬го кримінально-процесуального та іншого законодавства України; в подальших наукових розробках проблем використання спеціальних психологічних знань у суді; в навчальному процесі - при підготовці відповідних програм, лекцій та інших навчально-методичних ма¬теріалів для студентів юридичних закладів освіти; в методичному забезпеченні практичної діяльності суддів.
Особистий внесок здобувача. Дослідження проведене автором самостійно, а вико¬ристані в дисертації роботи подаються з обов'язковим посиланням на них.
Апробація результатів дисертації. Головні висновки, положення та рекомендації автора обговорювалися на розширеному засіданні кафедри кримінального права та процесу Юридичного інституту Прикарпатського університету ім. Василя Стефаника та на міжкафедральному семінарі в Національній академії внутрішніх справ України.
Вони використані й апробовані дисертантом у ході підготовки наукових статей, пропозицій та зауважень до проекту нового Кримінально-процесуального кодексу України та чинного Кримінального кодексу України.
Окремі положення дисертаційного дослідження оприлюднені під час обговорення нового кримінально-процесуального законодавства на таких заходах:
- наукова міжнародна конференція, присвячена проблемам права на зламі тисячоліть (Дніпропетровськ, 13-14 лютого 2001 року);
- міжвузівська науково-практична конференція, присвячена захисту прав, свобод і законних інтересів громадян України в процесі правоохоронної діяльності (Донецьк, 27 квітня 2001року);
- міжнародна науково-практична конференція “Актуальные проблемы реформирования правовой системы Российской Федерации” (Бєлгород, 25-26 квітня 2002 року);
- ІІІ міжнародна науково-практична конференція “Актуальні проблеми суїцидології” (Київ, 16-18 травня 2002 року);
- науково-практична конференція “Актуальні проблеми профілактики правопорушень підрозділами міліції громадської безпеки” (Івано-Франківськ, 24 травня 2002 року);
- міжнародна науково-практична конференція “Нове кримінальне та кримінально-процесуальне законодавство та завдання юридичної підготовки кадрів ОВС України” (Луганськ, 30-31 травня 2002 року);
- науково-практична конференція “Новий Цивільний і Кримінальний кодекси – важливий етап кодифікації законодавства України” (Івано-Франківськ, 3-4 жовтня 2002 року);
- регіональна міжвузівська наукова конференція молодих вчених та аспірантів “Проблеми вдосконалення правового регулювання щодо забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні” (Івано-Франківськ, 18 квітня 2003року)
Публікації. Основні результати дослідження викладені автором у одинадцяти наукових статтях, п”ять з яких опубліковані у фахових виданнях ВАК України.
Структура роботи визначена предметом та зумовлена метою і завданнями наукового дослідження. Вона виконана відповідно до вимог ВАК і складається з вступу, трьох розділів, що містять дев’ять підрозділів, висновку, списку використаних джерел (245 найменувань) та 10 додатків. Загальний обсяг роботи становить 208 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Підводячи підсумки викладеного в дисертації, необхідно зазначити, що в роботі розглянуті не всі аспекти проблеми використання спеціальних психологічних знань у суді. Ми зробили першу спробу в єдності проаналізувати теорію і практику залучення психології у судовий процес, комплексно розглянути різні форми застосування психологічних знань (консультацію, судово-психологічну експертизу, залучення спеціаліста-психолога) та його власні можливості у цьому напрямі, провести конкретизацію наукознавчих обґрунтувань використання методу експертних оцінок стосовно окремої сфери практики - кримінального судочинства.
Аналіз минулого і сучасного стану нормативного регулювання, юридичної і психологічної літератури з проблеми використання психологічних знань у юрисдикційній діяльності та результати нашого дослідження дають підстави стверджувати, що діяльність з розгляду кримінальних справ вимагає від фахівця (у нашому випадку - судді) не тільки юридичних знань, умінь і навичок, але й знання та застосування законів психології. Це зумовлене тим, що судова практика здійснюється в умовах безпосереднього спілкування та взаємодії з людьми, а отже, вимагає розуміння особливостей особистості підсудного та інших процесуальних осіб, мотивів та змісту їхньої поведінки, взаємовідносин, що виникають у процесі життєдіяльності тощо. Тільки за допомогою психологічних знань суддя може реалізувати заходи щодо встановлення контакту та здійснення психологічного впливу, нейтралізації негативних чинників під час пошуку та оцінки процесуально значущих фактів, їх викладення на судовому розгляді.
Під спеціальними психологічними знаннями ми розуміємо такі, якими володіють фахівці і які використовуються для вирішення завдань судового розгляду кримінальних справ (пізнання події злочину, особи злочинця, особливостей вчинення злочину тощо). у суді спеціальні психологічні знання можуть застосовуватися у таких основних формах:
1) консультація; 2) судово-психологічна експертиза; 3) залучення фахівця-психолога; 4) безпосереднє використання психологічних знань суддею, який отримав спеціальну психологічну підготовку.
Мету дисертаційного дослідження досягнуто, сформульовані завдання виконано. Знайшла своє підтвердження авторська гіпотеза, що ефективність судової діяльності може бути підвищена за рахунок використання психологічних знань фахівцями-психологами та професійної психологічної підготовки суддів.
Узагальнення результатів дисертаційного дослідження дало можливість зробити такі висновки:
1. Застосування спеціальних психологічних знань у судовій діяльності є своєрідним проявом використання психології у специфічній галузі професійної діяльності. Теоретичною базою використання психологічних знань у суді є теорія застосування спеціальних психологічних знань, що в свою чергу входить у структуру юридичної психології. Водночас теорія застосування психологічних знань у кримінальному процесі тісно пов’язана із судовою експертологією, криміналістикою, науками кримінального права і кримінального процесу, кримінологією, іншими галузевими науками. Емпіричною базою цього напряму є заходи щодо судового розгляду кримінальних справ як підрозділу юрисдикційного процесу.
2. На сьогодні немає ні об’єктивних, ні суб’єктивних перешкод для розвитку практики використання різних форм спеціальних психологічних знань у кримінальному процесі. Чинне законодавство не містить обмежень для призначення та проведення судових дій за участю спеціаліста-психолога. У законі немає спеціальних статей, що регулюють порядок призначення, специфіку проведення судово-психологічних експертиз (за винятком ст. 433 КПК України), а отже, загальні норми застосування спеціального експертого знання дозволяють призначати судово-психологічну експертизу. Існуючі суперечності між загальними положеннями закону і відомчими нормативними документами повинні бути вирішені шляхом видання відповідних підзаконних актів. Це створить передумови для ширшого застосування спеціальних психологічних знань у суді.
3. Важливим аспектом впровадження різних форм спеціального психологічного знання у кримінальний процес і судову діяльність зокрема є вдосконалення організаційних засад такої діяльності, створення системи спеціальних психологічних підрозділів, що забезпечували б проведення судово-психологічної експертизи, надання офіційних психологічних консультацій, участь спеціаліста-психолога у судових діях. На сучасному етапі розвитку практики застосування психологічних знань у кримінальному процесі це може бути досягнуто за рахунок ширшого залучення до проведення судово-психологічної експертизи, надання психологічних консультацій та участі як спеціалістів учених і практиків, які працюють у галузі психології в науково-дослідних, лікувальних установах. Перспективою психологічного забезпечення застосування психологічних знань у кримінальному провадженні повинно бути створення спеціалізованих психологічних підрозділів у системі Міністерства юстиції і Міністерства охорони здоров’я, введення психологів у штат інститутів і лабораторій судової експертизи, судово-психіатричних відділень психіатричних лікарень, бюро судово-медичних експертиз.
4. Узагальнений досвід використання спеціальних психологічних знань органами досудового слідства, прокурорами, адвокатами-захисниками, судами України, особливо такої найбільш розповсюдженої форми як судово-психологічна експертиза, свідчить про те, що усвідомлення практиками потреби у цих знаннях неухильно зростає. Цей об’єктивний процес пов’язаний із зростанням значення психології на сучасному етапі, розширенням предмету психологічної науки взагалі і предмету застосування психологічних знань у кримінальному процесі, зокрема, удосконаленням методичного апарату та технології застосування цих знань на практиці. Психологічна теорія створює наукову основу для розробки вітчизняних і адаптації зарубіжних методів психодіагностики для проведення прикладних психологічних досліджень, одним із різновидів яких є застосування спеціальних психологічних знань у суді.
5. Недостатнє залучення судом спеціальних психологічних знань може бути подолане за рахунок спеціалізованої підготовки фахівців-психологів та психологічної підготовки працівників суду. Результатом психологічної підготовки судді є психологічна підготовленість, що складається із: 1) загальної психологічної культури (знання психологічних законів і закономірностей, що можуть бути використані суддею; розвиток професійно-психологічної орієнтованості особистості); 2) спеціальної психологічної підготовленості (комунікативна майстерність, уміння і навики пошуку та цільового використання психологічної інформації з метою встановлення істини у справі).
Питання розглянуті у нашій роботі, не окреслюють усіх проблем використання спеціальних психологічних знань у суді. Перспективними напрямами їх подальшої розробки може стати: підготовка системи змін і доповнень до чинного законодавства; удосконалення професійної підготовки суддів, у тому числі - за рахунок наукового обґрунтованого відбору на навчання за допомогою створення психограми судді; удосконалення методики формування умінь і навиків професійного спілкування судді при судовому розгляді кримінальних справ.
У висновках дисертаційного дослідження наголошується на недосконалості теорії використання спеціальних психологічних знань і правової регламентації діяльності суддів та інших осіб, які володіють спеціальними психологічними знаннями, що унеможливлює широке й ефективне їх застосо¬вування судового розгляду кримінальних справ. Це обумовлено, насамперед, нечіткими і неодно-значними теоретичними визначеннями самого поняття спеціальних психологічних знань, суб’єктів, способів використання та форм їх реалізації.
Тому автор, на основі аналізу теоретичного і емпіричного матеріалу визначив науково обґрунтований понятійно-категоріальний апарат щодо змісту і місця спеціальних психологічних знань, їх носіїв, сформулював висновки і пропозиції, спрямовані на вдосконалення процесуально-прикладних аспектів їх застосування під час судового розгляду кримінальних справ.
У дисертаційному дослідженні ми зробили спробу розглянути проблему комплексно, цілісно, з позицій кримінального процесу та юридичної психології одночасно. Це, на нашу думку, не тільки сприятиме поглибленню наукового знання, але й дасть змогу використовувати отримані дані в судовій практиці. Результати дослідження можуть бути застосовані також під час провадження кримінального судочинства, у процесі доказування та при оцінки доказів, кваліфікації вчиненого злочину та встановленні пом’якшуючих вину обставин.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абельцев С.Н. Личность преступника и проблемы криминального насилия. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2000. – 207 с.
2. Абельцев С. Мотивация особо тяжких преступлений против личности // Российская юстиция. – 1998. - №11. – С.29-30.
3. Авербух И.Е., Голебева Е.А. К вопросу о вменяемости психически неполноценных лиц // Вопросы экспертизы в работе защитника: Сборник статей. – Изд-во Ленинградского ун-та, 1970. – С.92-100.
4. Аверьянова Т.В. и др. Криминалистика/ Т.В.Аверьянова, Р.С.Белкин, Ю.Г.Корухов, Е.Р.Россинская. – М.:НОРМА-ИНФРА.М,1999. – 990 с.
5. Александров М.К., Терзиев Н.В. Экспертиза на следствии и в суде. - М., 1947. – 64с.
6. Алкіна Н. В. та ін. Психологічна експертиза в слідчій практиці / Н.В.Алкіна, П.Д.Біленчук, М.А.Зубань., А.В.Ромашко. - Київ: Українська академія внутрішніх справ, 1993. – 56 с.
7. Антонян Ю.М. Роль конкретной жизненной ситуации в совершении преступления. - М.: РИО Академии МВД СССР, 1973. – 183с.
8. Антонян Ю.М., Бородин С.В. Преступность и психические аномалии. - М.: Наука, 1987. – 205 с.
9. Антонян Ю.М., Гульдан В.В. Криминальная патопсихология. - М.:Наука, 1991. – 350 с.
10. Аргунова Ю. Применение нормы об ограниченной вменяемости // Российская юстиция. – 1999. - №7. – С.40-42.
11. Аронсон Э. и др. Социальная психология. Психологические законы поведения человека в социуме/ Э.Аронсон, Т.Уилсон, Р.Эйкерт. – СПб.: Прайм-ЕВРОЗНАК, 20002. – 560 с.
12. Арсеньев В.Д. Основы теории доказательств в советском уголовном процессе. – Иркутск: Изд-во Иркутского ун-та, 1970. – 234с.
13. Барский А.Б. О судебнопсихологической экспертизе и ее значении в советском уголовном судопроизводстве // Вопросы экспертизы в работе защитника: Сборник статей. – СПб: Изд-во Ленинградского ун-та, 1970. – С.101-114.
14. Балабанова Л.М. Судова патопсихологія (питання визначення норми і відхилень).- Донецьк: Сталкер,1998. – 432 с.
15. Баронін А.С. Психологічний профіль вбивць: Посіб. з кримінальної психології та криміналістики. – К.: Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2001. – 176 с.
16. Бедь В.В. Юридична психологія: Навч. посіб. – Львів: Новий Світ-2000; К.:Каравела, 2002. – 376 с.
17. Береський Я.О. Самообмова і використання психологічних методів для її діагностики та викриття // Вісник Львівського Університету. – Львів, 1995. – С.80-83.
18. Бех И.Д. Психологические основы нравственного развития личности: Автореферат диссертации на соискание научной степени доктора психологических наук. – К., 1992. – 42 с.
19. Боброва И.Н., Шишков С.Н. Об уменьшеной (ограниченой) вменяемости// Вопросы теории и организации судебно-психиатрической экспертизы. – М., 1989. – С.29.
20. Богомягков Ю.С. К вопросу об ограниченной вменяемости в теории советского уголовного права // Эффективность борьбы с преступностью и совершенствование законодательства в свете Конституции СССР.- Уфа,1980.- С.9.
21. Бородін М. Мірошніченко Є. Особливості допиту підсудньго в судовому засіданні // Право України.- 1996. - №5. – С.38-39.
22. Бородин С.В. Преступления против жизни. – М.: Юристъ, 1999. – 356 с.
23. Бохан В.Ф. Формирование убеждений суда. – Мн.: Изд-во БГУ, 1973. – 160 с.
24. Бохан В.Ф. Психологический анализ содержания судейского убеждения// Вопросы судебной психологии. - Мн.: Изд. БГУ, 1970. – Вып.1. - С.34-79.
25. Бохан В.Ф. Коллективное убеждение суда и процесс его формирования// Вопросы судебной психологии. - Мн.: Изд. БГУ, 1972. – Вып.2. - С.43-60.
26. Василевич В. Поняття кримінологічної характеристики насильницьких злочинів // Право України.- 1997. - №12. – С.82-84.
27. Васильев В.Л. Юридическая психология. - М.: Юрид.лит.,1991. – 464с.
28. Васильев В.Л. Юридическая психология. - СПб.: Питер, 2000. – 624 с.
29. Вачешвили К.А. Значение свидетельских показаний в суде первой инстанции по советскому уголовному процессу. – Тбилиси: Изд-во Тбилисского ун-та, 1966. – 106 с.
30. Веретехин Е.Г. Практикум по юридической психологии. - Казань: Изд-во Казанского ун-та, 1991. – 143с.
31. Винберг А.И. Криминалистическая экспертиза в советском уголовном процессе. - М., 1956. – 112с.
32. Винберг А.И. и др. Косвенные доказательства в советском уголовном процессе/ А.И.Винберг, Г.М.Миньковский, Р.Д. Рахунов. - М., 1956. – 159с.
33. Винберг А.И., Малаховская Н.Т. Судебная экспертология. - Волгоград, 1979. – 164с.
34. Виноградов И.В. и др. Экспертизы на предварительном следствии/ И.В.Виноградов, Г.И.Кочаров, Н.А.Селиванов. –М.: Юрид. лит., 1967. – 239с.
35. Владимиров Л.Е. Учение об уголовных доказательствах. - СпБ., 1910. – 232с.
36. Власов В. П. Мотивы, цели и умысел при совершении хули¬ганских действий// Вопросы борьбы с преступностью. - М.: Юрид. лит., 1975. - Вып. 23. - С.124.
37. Волков Б.С. Мотивы преступления. - Казань: Изд-во Казанского ун-та,1982. – 151с.
38. Волков В.Н. Янаев С.И. Юридическая психология. - М.: Щит-М, 2001. – 218с.
39. Вопросы правовой психологии и судебной экспертизы: Межвузовский сборник научных трудов.- Свердловск.: УрГУ, 1979. – 148с.
40. Вопросы экспертизы в работе защитника: Сборник статей. - Изд-во Ленинградского ун-та, 1970. – 176с.
41. Гончаренко В.И. Использование данных естественных и технических наук в уголовном судопроизводстве (Методологические вопросы): Монография. – К.: Вища школа, 1980. – С.11, 112-115.
42. Гончаренко В.И. Научно-технические средства в следственной практике. – К.: Вища школа, 1984. – С.15-17, 22-23, 27-30, 32, 35.
43. Гончаренко С.В. Возможности судебно-психологической экспертизы при расследовании дел о преступной небрежности// Криминалистика и судебная экспертиза. - М., 1989. - №39. – С.117-123.
44. Горбачевський В. Особливості кримінологічної характеристики вбивств на замовлення // Право України.- 1999. - №5. – С.58-61.
45. Грошевой Ю.М. Проблемы формирования судейского убеждения в уголовном судопроизводстве. – Х.: Вища школа, 1975. – 143с.
46. Дементьев С. Понятие беспомощного и бессознательного состояния // Российская юстиция. – 1999. - №1. – С.43.
47. Дидковская С.П. и др. Подготовка и проведение отдельных видов судебной экспертизы/ С.П.Дидковская, Н.И.Клименко, В.К.Лисиченко. – К., 1977. – 175с.
48. Диянова З. Щеголева Т. Еще раз о судебно-психологической экспертизе // Законность. – 1998. - №9. – С.33-34.
49. Джекебаев У.С. и др. Мотивация преступления и уголовная ответственность/ У.С.Джекебаев, Т.Г.Рахимов, Р.Н.Судакова. – Алма-Ата: Наука, 1987. – 192 с.
50. Доспулов Г.Г., Мажитов Ш.М. Психология показаний свидетелей и потерпевших. – Алма-Ата: Наука, 1975. – 192 с.
51. Дулов А.В. Вопросы теории судебной экспертизы. – Мн., 1959. – 358с.
52. Дулов А.В. Права и обязанности участников судебной экспертизы. – Мн., 1962. – 408с.
53. Дулов А.В. Вопросы теории судебной экспертизы в советском уголовном процессе. – Мн.: Изд-во БГУ, 1959. - 367с.
54. Дулов А.В. Судебная психология. – Мн.: Вышэйш.школа,1970. – 392 с.
55. Дулов А.В. Пути исследования процесса формирования свидетельских показаний// Вопросы судебной психологии. - Мн.: Изд. БГУ, 1970. – Вып.1. -С.95-111.
56. Еникеев М.И. Юридическая психология: Энциклопедия. – М.: ПРИОР, 2001. – 352 с.
57. Еникеев М.И. Общая и социальная психология. - М.: НОРМА-ИНФРА.М,1999. – 624 с.
58. Еникеев М.И. Общая и юридическая психология. В 2 ч. Ч.1: Общая психология. - М.: Юрид.лит., 1996. – 512 с.
59. Еникеев М.И. Общая и юридическая психология. В 2 ч. Ч.2: Юрид. психология. - М.: Юрид.лит.,1996. – 560 с.
60. Закатов А.А. Психологические особености тактики производства следственных действий с участием несовершеннолетних. – Волгоград, 1979. – 186 с.
61. Закон України “Про психіатричну допомогу” від 22.02.2000 р. // Відомості Верховної Ради України. –2000. - №19. - Ст.143.
62. Закон України “Про судову експертизу” від 25.02.1994 р.// Відомості Верховної Ради України. 1994. №28. - Ст.232.
63. Зейгарник Б.В. Патопсихология. – М.:Изд-во Московского ун-та, 1986. – 286 с.
64. Зелинский А.Ф. Криминальная психология. - К.:Юринком Интер,1999. – 240 с.
65. Зотов Б. Л. Идентификация в криминалистике. - М, 1973. – 134 с.
66. Зуйков Г.Г. Общие вопросы использования специальных познаний в процессе предварительного расследования// Криминалистическая экспертиза. - М., 1996. - Вып. 1. - С.116.
67. Інструкція про призначення та проведення судових експертиз від 08.10.1998, №53/5.
68. Иванов Н. Брыка И. Ограниченная вменяемость // Российская юстиция.-1998.-№10.- С.9-11.
69. Иванов Н. Ограниченная вменяемость. Соотношение с невменяемостью // Российская юстиция.-1994.-№1.-С.52-53.
70. Игошев К.Е. Типология личности преступника и мотивация преступного поведения. - Горький: Горьковская высшая школа МВД СССР, 1974. – 168 с.
71. Ильин Е.П. Мотивация и мотивы. - СПб.: Питер, 2000. – 512 с.
72. Использование специальных знаний в советском уголовном процессе: Труды по правоведению. - Тарту,1984. – 47с.
73. Ищенко П.П. К вопросу о совершенствовании уголовно-процессуального законодательства, регламентирующего деятельность судебных экспертов и назначение экспертиз// Проблемы судебной психологии. - Свердловск, 1981. - С.96-102.
74. Эйсман А.А. Заключение эксперта. Структура и обоснование. - М., Юрид. лит., 1967. – 235 с.
75. Казиміренко В. та ін. Кримінальний кодекс України: деякі психологічні аспекти / В.Казиміренко, Л.Казиміренко, О.Клименко // Право України.- 1995. - №8. – С.30-31.
76. Клевцов О. Мова жестів як нетрадиційне знання в розслідуванні злочинів // Право України.- 1998. - №4. – С.58-61.
77. Клевцов О. Можливості використання гіпнозу в оперативно-слідчій практиці правоохоронних органів // Право України.- 1998. - №7. – С.63-67.
78. Колдин В.Я. Комплексное исследование в судебном доказыва¬нии// Сов. государство и право.- 1971. - № 7. - С.108.
79. Конишева Л. Понятие психически беспомощного состояния жертвы преступления // Российская юстиция. – 1999. - №4. – С.44-45.
80. Конышева Л.П., Коченов М.М. Использование следоватилем психологических познаний при расследовании дел об изнасиловании несовершшеннолетних. – М.: Всесоюзный научно- исследовательский институт проблем укрепления законности и правопорядка, 1989. – 53 с.
81. Коновалов Е.Ф. Анализ и использование в доказывании следователем и судом материалов судебных експертиз (по результатам исследования)// Проблемы судебной психологии. - Свердловск, 1981. - С.57-71.
82. Коментар судової практики в кримінальних та адміністративних справах. Постанови Пленуму Верховного суду України. К.: Юрінком Інтер, 1998 – 228с. - (Бюлетень законодавства і юридичної практики України; 1998; №1).
83. Кони А.Ф. Избранные труды и речи / Сост. И.В.Потапчук. – Тула: Автограф, 2000. – 640 с.
84. Коновалова В.Е. Версия: концепция и функции в судопроизводстве. – Х.: Консум, 2000. – 176 с.
85. Коновалова В.Е. Допрос: тактика и психология. - Х.: Консум, 1999. – 157 с.
86. Коновалова В.Е. Правовая психология. – Х.: Консум, 1997. – 160 с.
87. Коновалова В.Е. Проблемы логики и психологии в следственной тактике. - К., 1970. – 185с.
88. Коновалова В.Е. Психологические аспекты формирования внутреннего убеждения эксперта // Современные проблемы судебной экспертизы и пути повышения эффективности деятельности судебно-экспертных учреждений в борьбе с преступностью. – К., 1983. – С.17-24.
89. Конституція України. – К.: Юрінком, 1996. – 80 с.
90. Коржанський М.Й. Кримінальне право України. Частина загальна: Курс лекцій. - Київ, 1996. – 328с.
91. Коржанський М.Й. Нариси уголовного права. – К.: Генеза, 1999. – 208 с.
92. Коcтицький М.В. Психологические методы в борьбе с правонарушениями. – К.: Выща школа, 1981. – 53 с.
93. Костицкий М.В. Судебно-психологическая экспертиза. - Львов: Выща школа,1987.- 141 с.
94. Костицький М. В. Злочин можна попередити. - К.: Знання, 1989. – 48 с. (Серія11: Правове виховання, № 3).
95. Костицький М.В. Використання спеціальних психологічних знань в кримінальному процесі. - К.,1990. - 87 с.
96. Костицкий М.В. Введение в юридическую психологию: методологические и теоретические проблемы. – К.: Выща шк., 1990. – 259 с.
97. Костров А.И. Психологическая основа разработки тактики следственных экспериментов по проверке правильности восприятия пространственных и временных соотношений// Вопросы судебной психологии. - Мн.: Изд. БГУ, 1970. – Вып.1. - С.79-95.
98. Костров А.И. Результаты экспериментов по проверке суждений свидетелей о пространственных соотношениях// Вопросы судебной психологии. - Мн.: Изд. БГУ, 1972. – Вып.2. - С.100-114.
99. Котов Д.П. Установление следователем обстоятельств, имеющих психологическую природу. – Воронеж: Изд-во Воронежского ун-та, 1987. – 213 с.
100. Коченов М.М. Введение в судебно-психологическую экспертизу. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1980. – 117 с.
101. Коченов М.М. Судебно-психологическая экспертиза несовершеннолетних. – М.: Всесоюзный институт по изучению причин и разработке мер предупреждения преступности, 1971. – 68 с.
102. Коченов М.М. Теоретические основы судебно-психологической экспертизы: Автореферат диссертации на соискание научной степени доктора психологичесикх наук. - М., 1991. – 26с.
103. Кощинець В.В. Використання судом спеціаліста та консультанта психологів при розгляді кримінальних справ// Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України: Збірник наукових статей. – 2000. – Вип.4. – С.162-167.
104. Кощинець В.В. Теоритичні проблеми встановленя обмеженої осудності за допомогою комплексної судової психолого-психіатричної експертизи// Проблеми права на зламі тисячоліть: Матеріали міжнародної наукової конференції: Наук. вид. – Дніпропетровськ: ІМА-прес, 2001. – С.226-229.
105. Кощинець В.В. Обмежена (зменшена) осудність у кримінальному праві// Захист прав, свобод і законних інтересів громадян України в процесі правоохоронної діяльності: Матеріали міжвузівської науково-практичної конференції (Донецьк, 27 квітня 2001року). – Донецьк; ДІВС, 2001. – С.507-515.
106. Кощинець В.В. Мотивація злочинної поведінки та судово-психологічна експертиза// Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України: Збірник наукових статей. – 2001. – Вип.6. – С.195-204.
107. Кощинець В.В. Етичні проблеми судово-психологічної експертизи// Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України: Збірник наукових статей. – 2001. – Вип.7. – С.228-236.
108. Кощинець В.В. Психолого-правова оцінка суїцидальної поведінки і її судово-психологічна експертиза// Актуальні проблеми суїцидології: Зб.наук.праць. – К.: РВВ КІВС, 2002. – Ч.1. – С.75-81.
109. Кощинець В.В. Судебно-психологическая экспертиза беспомощного состояния потерпевшего// Актуальные проблемы реформирования правовой системы Российской Федерации: Сборник материалов международной научно-практической конференции. – Белгород: Изд-во БелГУ, 2002. – Ч.3. – 188-194.
110. Кощинець В.В. Психолого-правові аспекти оцінки показань свідків у суді// Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України: Збірник наукових статей. – 2002. – Вип.8. – С.191-197.
111. Кримінальний Кодекс України: Офіційний текст. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 240 с.
112. Кримінально-процесуальний Кодекс України (проект підготовлений КМ України).
113. Кримінальний процес України: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / Ю.М.Грошевий, Т.М. Мірошниченко, Ю.В.Хоматов та ін.; За ред. Ю.М.Грошевого та В.М.Хотинця. – Х.: Право,2000. – 496 с.
114. Криминалистика /Ред.И.Ф.Крылов. - Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1976. – 384с.
115. Кудрявцев И. Морозова М. Психолого-психиатрическая экспертиза малолетних и несовершеннолетних свидетелей // Российская юстиция. – 1995. - №6. – С.28-30.
116. Кудрявцев И.А. Судебная психолого-психиатрическая экспертиза. - М.: Юрид.лит., 1988. – 224 с.
117. Литвак О. Зелінський А. Кримінальна психологія: сучасне становище і перспективи // Право України.- 1998. - №6. – С.59-63.
118. Лисиченко В.К. Особенности проверки и оценки заключении экспертизы на предварительном следствии и в суде// Криминалистика и судебная экспертиза. – Киев: Вища школа, 1982. - Вып. 24. - С.30.
119. Лисиченко В.К., Циркаль В.В. Формы использования специальных познаний и виды участия специалистов на предварительном следствии // Применение специальных познаний в борьбе с преступностью: Межвузовский сборник научных трудов. – Свердловск, 1983. – С.10-27.
120. Лисиченко В.К., Циркаль В.В. Правовая природа и соотношение понятий “специальные знания” и “специалист” // Проблемы правоведения. – К.: Вища школа, 1983. – Вып.44. – С.133.
121. Лисиченко В.К., Циркаль В.В. Использование специальных знаний в следственной и судебной практике: Учебное пособие. – К.: КГУ, 1987. – С.19-20, 22-23, 29, 51-58, 61-63, 68-70, 86-87, 90-94.
122. Лисиченко В.К., Циркаль В.В. Виды участия специалистов на предварительном следствии // Криминалистика и судебная експертиза: Республиканский межведомственный научно-методический сборник. – К.: Вища школа, 1985. – Вып.30. – С.4
123. Линдмяэ Х. Понятие специальных знаний, навыков и умений // Использование специальных знаний в советском уголовном процессе: Труды по правоведению. – Тарту, 1984. – . С.4-19.
124. Леонтьев А.А. и др.. Речь в криминалистике и судебной психологии / А.А.Леонтьев, А.М.Шахнарович, В.И,Батов. – М.: Наука, 1977. – 62 с.
125. Леонтьев А.Н. Деятельность, сознание, личность. – 2-е изд. - М.: Политиздат, 1977. – 256 с.
126. Личность преступника. – Казань: Изд-во Казанского ун-та, 1972. – 188 с.
127. Лубшев Ю.Ф. Деятельность судов по борьбе с преступлениями против личности. – М.: Юрид. лит., 1977. – 96 с.
128. Лунеев В.В. Мотивация преступного поведения. – М.: Наука, 1991. – 383 с.
129. Лысков Б.Д., Курбатова Т.Н. Основы юридической психологии/ Под ред. А.А.Крылова. – Л., 1986. – 53 с.
130. Марусте Р. О некоторых возможностях расширения сферы применения психологических специальных познаний при установлении признаков субъекта преступления // Использование специальных знаний в советском уголовном процессе: Труды по правоведению. – Тарту, 1984. – С.21-45.
131. Максименко С.Д., Соловієнко В.О. Загальна психологія: Навч. посіб. – К.: МАУП, 2000. – 256 с.
132. Майерс,Д. Социальная психология: Пер. с англ. – СПб.: Питер, 1999. – 688 с.
133. Матвиенко Е.А. Нравственно-психологическая характеристика личности подсудимого в защитительной речи// Вопросы судебной психологии. - Мн.: Изд. БГУ, 1972. - Вып.2. - С.60-72.
134. Матусевич И.А. К вопросу о психологических основах изучения личности обвиняемого на предварительном следствии// Вопросы судебной психологии. - Мн., Изд. БГУ, 1972. - Вып.2. - С.127-132.
135. Махов В.Н. Использование знаний сведущих лиц при расследовании преступлений: Монография. – М.: Изд-во РУДН, 2000. – 296 с.
136. Мельник В. До проблеми обмеженої осудності // Право України.-1999.-№1.-С.102-103.
137. Мельник П. Лановенко І. Психологічні механізми девіантної поведінки // Право України.- 2000. - №4. – С.90-92.
138. Мельник М. Хавронюк М. Вбивство на замовлення: деякі аспекти кримінологічної характеристики та проблеми кваліфікації // Право України.- 1997. - №7. – С.45-48.
139. Мельник В.В., Яровенко В.В. Теоретические основы судебно-психологической экспертизы. – Владивосток: Изд-во Дальневост. ун-та, 1990. – 160 с.
140. Мельникова Э.Б. Компетенция криминалистической экспертизы и оценка заключения эксперта в свете нового уголовно-процессуального законодательства// Вопросы криминалистики. – 1962. -№3. С.31.
141. Метелица Ю.Л. Судебно психиатрическая экспертиза потерпевших. – М.: Юрид. лит., 1990. – 208 с.
142. Метелица Ю.Л., Шишков С.Н. Об’екты судебно-психиатрической экспертизы // Современное состояние и перспективы развития новых видов судебных експертиз. - М., 1987. – С.143-153.
143. Мірошниченко Н., Орловська Н. Обмежена осудність та її законодавче вирішення // Право України. - 1997. - №7. - С.23.
144. Митрохіна З.І. Використання даних психології при провадженні допиту. – К.: НМК ВО,1991. – 48 с.
145. Митрохіна З.І. Судово-психологічна експертиза: Конспект лекцій. – Х.: УкрЮА, 1995. – 20 с.
146. Михеєнко М.М. та ін. Кримінальний процес України/ М.М.Михеєнко, В.Т.Нор, В.П.Шибіко. - К.:Либідь,1999. – 536 с.
147. Мойсеєва О. Віктимність неповнолітніх як психолого правова проблема // Право України.- 2000. - №7. – С.99-100.
148. Мостова І.М. Юридична психологія. – Київ: ВІРА-Р, 2000. – 120 с.
149. Музика А. Ще раз про обмежену осудність // Право України. – 1998. - №4. – С.38-41.
150. Мухин И.И. Важнейшие проблемы оценки судебных доказательств в уголовном и гражданском судопроизводстве. – Л.: Изд-во Ленинградского ун-та, 1974. – 108с.
151. Нагаев В.В. Основы судебно-психологической экспертизы. – М.: Закон и право, 2000. – 333 с.
152. Настольная книга судьи. – М.: Юрид. лит., 1972. – 744 с.
153. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. У 2 ч. / Під заг. ред. Потебенька М.О., Гончаренка В.Г. – К.: Форум, 2001.
154. Науково-методичні рекомендації з питань підготовки та призначення судових експертиз від 08.10.1998, №53/5.
155. Нор В.Т., Костицький М.В Судебно-психологическая экспертиза в уголовном процессе. – К..: Вища школа. 1985. – 54 с.
156. Нор В.Т. та ін. Кримінальний процес України / В.Т.Нор, М.М.Міхиєнко, В.П.Шибіко. - К.,1999. – 536 с.
157. Овсянников И. О допустимости вероятностного заключения эксперта // Российская юстиция. – 1998. - №6. – С.29-30.
158. Павлов В.Г. Субьект преступления и уголовная ответственность. – СПб.: Лань, 2000, - 192 с.
159. Палиашвили А.Я. Экспертиза в суде по уголовным делам. - М.: Юрид. лит., 1973. – 144 с.
160. Первомайський В. Призначення судово-психіатричної експертизи при вирішенні питання про застосування ст.14 КК України // Право України.- 1999. - №1. – С.115-118.
161. Петелин Б. Роль экспертизы в установлении мотивов преступления // Советская юстиция. - 1976. - №4, С.23-28.
162. Побегайло Э.Ф. Умышленные убийства и борьба с ними. – Воронеж: Изд-во Воронежского ун-та, 1965. – 205с.
163. Подольний Н. Сильное душевное волнение и аффект // Законность. – 2000. - №3. – С.36.
164. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 року № 8 "Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. Юрінком. – 1995 - №1. – 472 с.
165. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 1 квітня 1994 року №1 "Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я людини" // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. Юрінком. – 1995 - №1. – 472с.
166. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 4 "Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини" // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. Юрінком. – 1995 - №1. – 472с.
167. Постика И.В. Судебно-исследовательская фотография как отрасль специальных криминалистических знаний// Криминалистика и судебная экспертиза. – К.: Вища школа, 1969. - Вып. 6. - С. 207.
168. Предупреждение преступлений и судебная экспертиза. - М.: Юрид. лит., 1968. – 191 с.
169. Применение специальных познаний в борьбе с преступностью. Межвузовский сборник научных трудов. – Свердловск, 1983.- 103с.
170. Приходько Т.М. Проблеми зменшеної осудності у кримінальному праві.-Одеса: Маяк,1998. – 56 с.
171. Приходько Т. Фізіологічний афект – одна з підстав визнання особи обмежено осудною // Право України.- 2001. - №1. – С.53-55.
172. Ратинов А.Р. Судебная психология для следователей. – М.: Юрлитинформ, 2001. – 352 с.
173. Ратинов А. Р., Ефремова Г. X. Правовая психология и преступное поведение. – М.: С.230—231.
174. Ревтов Ю.И. Некоторые результаты экспериментальных исследований по опознанию признаков голоса и речи человека// Вопросы судебной психологии. - Мн.: Изд. БГУ, 1972. –Вып.2. - С.114-127.
175. Репешко П. Участь спеціаліста в судовому розгляді кримінальної справи // Право України.- 1999. - №9. – С.78-82.
176. Рогачевский Л.И. Уголовная ответственность за преступления, совершенные в состоянии аффекта// Вопросы борьбы с преступностью. - М.: - Вып.7. - С. 42-52.
177. Рогачевский Л.И. О судебно-психологической экспертизе// Вопросы криминалистики. – 1964. - №10. – С.36-43.
178. Романов В.В. Юридическая психология. – М.: Юристъ, 1998. – 488 с.
179. Россинская Е.Р. Судебная экспертиза в уголовном, гражданском, арбитражном процессе. – М.,1996. – 224 с.
180. Савченко А. Практичне значення мотиву злочину: результати наукового дослідження // Право України.- 1999. - №1. – С.99-101.
181. Савченко А. Психолого юридичний аналіз проблеми мотиву злочину // Право України.- 1998. - №3. – С.82-84.
182. Салтевський М.В. Криміналістика. Підручник. У 2-х ч. Ч.1. – Х.: Консум, Основа,1999. – 416 с.
183. Салтевський М.В. Криміналістика. Підручник: У 2-х ч. Ч.2. – Х.: Консум; Основа,1999. – 416 с.
184. Сафуанов Ф.С. Судебно-психологическая экспертиза в уголовном процессе. - М.: Гардарика, 1998. – 192 с.
185. Сафуанов Ф. Экспертиза психического состояния матери, обвиняемой в убийстве новорожденного ребенка // Российская юстиция. – 1998. - №3. – С.29-30.
186. Сахнова Т.В. Зачем суду психолог? (О психологической експертизе в гражданском процессе). – М.: Знание,1990. – 96 с.
187. Сахнова Т.В. Судебная экспертиза. - М.: Городец, 2000. – 368 с.
188. Сегай М.Я., Стринжа В.К. О структуре экспертного познания // Криминалистика и судебная экспертиза. – К.: Вища школа, 1985. – Вып.31. – С.3.
189. Сегай М. та ін. Пропозиції з питань удосконалення регламентації судової експертизи в проектах процесуальних кодексів України/ М.Сегай, Г.Надгорний, Б.Ісакович// Вісник Академії правових наук України. – 1999. - №2(17). – С.126-127.
190. Селиванов Н.А. Привлечение специалистов к расследованию. - М.: Динамо, 1973.-39 с.
191. Сидоров Б.В. Аффект. Его уголовное и криминилогическое значение. – Казань: Изд-во Казанского ун-та, 1978. – 160 с.
192. Ситковская О.Д. и др. Новые направления судебно-психологической экспертизы: Справочное пособие. – М.: Юрлитинформ, 2000. – 160 с.
193. Ситковская О.Д. Аффект: криминально-психологическое исследование. – М.: Юрлитинформ, 2001. – 240 с.
194. Ситковская О.Д. Психологический коментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации. – М.: ЗЕРЦАЛО, 1999. – 98 с.
195. Ситковская О.Д. Психология уголовной ответственности. – М.: НОРМА, 1998. – 285 с.
196. Ситковская О.Д. Судебно-психологическая экспертиза аффекта. – М.: Всесоюзный институт по изучению причин и разработке мер предупреждения преступности, 1983. – 70 с.
197. Практика привлечения специалистов к участию в расследовании преступлений/ С.Ф.Скопенко, В.В.Еременко, Т.В.Варфоломеева, В.И.Гончаренко // Криминалистика и судебная экспертиза: Республиканский межведомственный сборник научных и научно-методических работ. – К.: РИО МВД УССР, 1975. – Вып.11. – С.6-9.
198. Смыслов В.Б. Свидетель в советском уголовном процессе. – М.: Высшая школа, 1973. – 160 с.
199. Сорокотягин И.Н. Использование психологических познаний для выявления криминалистической характеристики преступлений// Проблемы судебной психологии. - Свердловск, 1981. - С.3-10.
200. Сорокотягина Д.А. Значение сведений о потерпевшем для проведения отдельных следственных действий// Проблемы судебной психологии. Свердловск, 1981. - С.36-47.
201. Соколовський 3.М. Проблема использования в уголовном судопроизводстве специальных знаний при установлении причинной связи явлений: Диссертация на соискание научной степени доктора юридических наук. – Х., 1968. - С.119.
202. Соколовский З.М. Понятие специальных знаний: К вопросу об основаниях назначения экспертизы// Криминалистика и судебная экспертиза. – К.: Ред.-изд. отдел МВД УССР, 1969. - Вып.6. – С.200.
203. Соколовский З.М. Экспертное исследование причинной связи по уголовным делам. – К.: МВД УССР, 1970. – 611с.
204. Столяренко А.М. Психологические приемы в работе юриста: Практ.пособие. – М.: Юрайт-М, 2001. – 288 с.
205. Строгович М.С. Материальная истина и судебные доказательства в советском уголовном процессе. - М., 1969. – С.328-329.
206. Строгович М.С. Курс уголовного процесса. – М.: 1968-1970. – 615 с.
207. Судебные экспертизы (Возможности, подготовка материалов, назначение, оценка). – К.:РИО МВД УССР, 1981. – 412 с.
208. Судово-експертна діяльність. Довідник для суддів. – К.: Ін Юре, 2001. – 344 с.
209. Ткаченко Т. Преступление совершено в состоянии аффекта… // Российская юстиция. – 1996. - №11. – С.52-53.
210. Ткаченко Т. Доказування афекту // Право України.- 1995. - №1. – С.42-44.
211. Ткачук О. Одержання даних стосовно суб’єктивної сторони злочину при розгляді справ // Право України.- 1998. - №11. – С.53-58.
212. Тертышник В.М. Уголовный процесс. Учебное пособие. – Х.: Арис, 1995. – 588 с.
213. Уголовний кодекс Швейцарии / Пер. с нем. – М.:ЗЕРЦАЛО, 2000, -138 с.
214. Уголовное законодательство зарубежных стран (Англии, США, Франции, Германии, Японии): Сборник законодательных материалов / Под ред. И.Д.Козочкина. – М.: Зерцало, 2001, - 352 с.
215. Фрідман І., Смітієнко З. Використання спеціальних знань при розслідуванні правопорушень у сфері економіки // Право України. – 1998. - №11. – С.129.
216. Флоря К.Н. Назначение наказания с учетом причин совершенного преступления. – Кишинев: Штиинца, 1980. – 135 с.
217. Харута О. Як запобігти неправдивим показанням свідків? // Право України.- 1995. - №7. – С.51-52.
218. Хорнабуджели Бежан. Психологическая сторона вины. – Тбилиси: Ганатлеба, 1981. – 107 с.
219. Христенко В.Е. Психология жертвы: Учебное пособие. – Х.: Консум, 2001. – 256 с.
220. Центров Е.Е. Криминалистическое учение о потерпевшем. – М.: Изд-во МГУ, 1988. – 160 с.
221. Чеджемов