ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ ФАХОВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ У СИСТЕМІ ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ : ПСИХОЛОГИЧЕСКИЕ ОСНОВЫ РАЗВИТИЯ ПРОФЕССИОНАЛЬНОЙ КОМПЕТЕНТНОСТИ ГОСУДАРСТВЕННЫХ СЛУЖАЩИХ В СИСТЕМЕ ПОВЫШЕНИЯ КВАЛИФИКАЦИИ

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ М.П.ДРАГОМАНОВА

На правах рукопису

МІЛЯЄВА ВАЛЕРІЯ РОБЕРТІВНА

УДК 159.923.2: 331.36:35-051

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ
ФАХОВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ
У СИСТЕМІ ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ

19.00.07 – педагогічна та вікова психологія

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
доктора психологічних наук

Науковий консультант:
Чепелєва Наталія Василівна,
дійсний член Національної академії
педагогічних наук України,
доктор психологічних наук, професор

Київ - 2012

ЗМІСТ

Вступ 4
РОЗДІЛ 1. ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ПРАЦІВНИКІВ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ У СИСТЕМІ ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ 16
1.1. Теоретичний аналіз проблеми розвитку професійної компетентності
державних службовців у системі підвищення кваліфікації. 16
1.2. Сучасні підходи психологічної науки до визначення поняття
професійної компетентності особистості 35
1.3. Розвиток фахової компетентності у процесі підвищення кваліфікації
державних службовців. 56
Висновки до першого розділу 78

РОЗДІЛ 2. ПРОВІДНІ ДЕТЕРМІНАНТИ ТА ПСИХОЛОГІЧНІ
СКЛАДОВІ РОЗВИТКУ ФАХОВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ . 83
2.1. Аналіз психологічних чинників професійного зростання
особистості. 83
2.2. Мотивація професійного вдосконалення та фаховий досвід як
провідні детермінанти розвитку фахової компетентності державного службовця 100
2.3. Теоретичне обґрунтування психологічних складових розвитку та
змістово-професійна модель фахової компетентності державних службовців 126
Висновки до другого розділу 147

РОЗДІЛ 3. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНИХ СКЛАДОВИХ ОСОБИСТОСТІ ЯК ЧИННИКІВ РОЗВИТКУ ФАХОВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ДЕРЖАВНОГО
СЛУЖБОВЦЯ 152
3.1.Аналіз динаміки провідних психологічних складових фахової компетентності особистості в процесі підготовки у ВНЗ до
професійної діяльності державного службовця. 152
3.2. Дослідження динаміки провідних психологічних складових фахової компетентності особистості державного службовця у процесі
підвищення кваліфікації 174
3.3. Закономірності та механізми розвитку фахової компетентності
державних службовців у системі підвищення кваліфікації 191
Висновки до третього розділу 209

РОЗДІЛ 4. ПСИХОЛОГІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СИСТЕМИ ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ ДЕРЖАВНИХ
СЛУЖБОВЦІВ 214
4.1. Психолого-педагогічний зміст навчання у системі підвищення
кваліфікації державних службовців.. 214
4.2. Форми реалізації змісту навчання у процесі підвищення кваліфікації державних службовців.. 238
4.3. Психологічне забезпечення та структурно-функціональна модель
психологічного супроводу підвищення кваліфікації державних
службовців. 258
Висновки до четвертого розділу 279

РОЗДІЛ 5. ОСОБИСТІСНО КОМПЕТЕНТНІСНИЙ ПІДХІД ЯК ІНСТРУМЕНТ МОДЕРНІЗАЦІЇ СИСТЕМИ ПІДГОТОВКИ
ТА ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ ДЕРЖАВНИХ
СЛУЖБОВЦІВ 285
5.1. Базові засади застосування компетентнісного підходу в системі
освіти 285
5.2. Динаміка формування психологічних складових фахової
компетентності державного службовця в умовах реалізації
особистісно-компетентнісного підходу 304
5.3. Рекомендації з удосконалення системи підвищення кваліфікації
державних службовців відповідно до вимог
особистісно-компетентнісного підходу. 323
Висновки до п’ятого розділу 343
Висновки. 350
Список використаних джерел ……………………………………………...355
Додатки. 387

ВСТУП
Актуальність теми. Прогресивні перетворення, що розпочалися в Україні, значною мірою підвищують актуальність проблеми вдосконалення роботи органів державної служби, які виступають в авангарді забезпечення позитивної соціально-економічної динаміки. Успіх розпочатих процесів залежить від рівня професійної компетентності та морально-етичних якостей тих, хто їх здійснює. У світлі зазначеного потребує усвідомлення і обґрунтування висновок щодо безпосереднього впливу професійної підготовки державних службовців на стан суспільства. У зв’язку з цим пріоритетними для психолого-педагогічної науки постають завдання створення сучасної концепції розвитку фахової компетентності та вдосконалення системи підвищення кваліфікації державних службовців (Концепція Державної цільової програми реформування державного управління та державної служби на 2011 – 2015 рр.; Цільова комплексна програма реформування системи підготовки кадрів для державної служби, підвищення кваліфікації державних службовців та формування кадрового резерву).
Реалізація окреслених завдань вдосконалення професійної компетентності та трансформації системи підготовки й підвищення кваліфікацій державних службовців неможлива без поглибленого науково-психологічного опрацювання механізмів, закономірностей, принципів, методів розвитку професійної компетентності державних службовців, подолання ряду суперечностей між:
 еволюційним розвитком науки і практики у напрямі компетентнісно орієнтованої освіти та діючою знаннєво-орієнтованою парадигмою професійної підготовки та підвищення кваліфікації державних службовців;
 вузькопрофесійною спрямованістю діяльності фахівця та необхідністю всебічного і гармонійного розвитку особистості у сфері державної служби;
 вимогами суспільства до фахової компетентності державних службовців і наявним рівнем її розвитку;
 динамікою сучасних суспільних процесів, зокрема у сфері державного управління та реальним розвитком професійної компетентності державних службовців у системі підготовки та підвищення кваліфікації.
У руслі педагогічної та вікової психології важливо обґрунтувати психологічні чинники, складові, провідні детермінанти розвитку фахової компетентності; розробити нову цілісну, компетентнісно орієнтовану систему підготовки та підвищення кваліфікації державних службовців, яка прийде на зміну нинішній – спрямованій на передачу теоретичних знань і розширення поінформованості фахівців.
Наукова площина аналізу проблеми формування і розвитку фахової компетентності державних службовців є надзвичайно широкою, її дослідження лежать на межі психології та інших наук, зокрема – педагогіки і державного управління. Аналіз наукових джерел за окресленою тематикою дав можливість виділити певні підходи до її розв’язання. Так, розгляд питання про розвиток професійної компетентності базується на положенні вітчизняної психології про єдність процесу формування особистості як фахівця і фахівця як особистості та активного суб’єкта життєдіяльності (Б.Ананьєв, Л.Виготський, В.Давидов, Г.Костюк, О.Леонтьєв, Б.Ломов, С.Максименко, В.М’ясищев, С.Рубінштейн).
У контекст поняття компетентності особистості покладено розуміння її як системного, практично спрямованого комплексного утворення особистості, яке включає ряд психологічних складових. Сукупність складових визначається відповідно: «подвійним переходом: від знака – до думки, від думки – до дії або вчинку, що й робить цю інформацію знанням» (А.Вербицький); певним рівнем засвоєння та використання набутих знань у діяльності (Д.Брител); особливим рівнем навченості, «який потрібен громадянам, щоб успішно функціонувати у суспільстві» (В. де Ландшеєр); структурованим набором знань, умінь, навичок і ставлень людини, які формуються у процесі навчання і допомагають їй ідентифікувати та розв’язувати певні проблеми (Л.Мороз); наявністю у людини здібностей, які дають змогу досягнути особистісно значущих цілей незалежно від їхньої природи та соціального середовища (Дж.Равена). Виходячи з цього, психологічні складові компетентності особистості виділяються у сфері задатків і здібностей людини, аналізу інформації, набуття й засвоєння знань, умінь, навичок, проявляючись у процесі розв’язання проблем задля досягнення цілей.
Феномен професійної компетентності розглядається у сукупності певних компонентів – структурних складових (К.Абульханова-Славська, В.Асєєв, О.Бодальов, Л.Бурлачук, О.Деркач, В.Зазикіна, О.Клімова, І.Семенова, В.Семиченко), які складаються з професійно важливих якостей та особливостей індивідуальності фахівця ( О.Бондаренко, Л.Долинська, Л.Карамушка, Н Пов’якель, М.Савчин, О.Саннікова, Н.Чепелєва, Н.Шевченко ). Велика увага приділяється не тільки актуально вираженим, а й латентним, прихованим властивостям, які можуть проявлятися у нових обставинах професійної життєдіяльності (К.Арджиріс, Ф.Герцберг, Дж. Равен).
На сучасному етапі основні тенденції наукових досліджень професійної компетентності державних службовців у психології реалізуються у таких напрямах: виділення основних і додаткових векторів структурування особистості фахівця державної служби, розробка профілів компетентності для керівників державної служби (Л.Бурлачук); обґрунтування технологічного підходу до розробки психологічних тренінгів з метою запровадження у систему професійного навчання державних службовців (Л.Карамушка, О.Філь).
У педагогіці професійна компетентність досліджується у контексті проблеми вдосконалення професійного розвитку в системі підвищення кваліфікації (Н.Протасова, С.Сисоєва); впровадження компетентнісного підходу до системи підготовки та підвищення кваліфікації (С.Калашнікова); розробки форм, принципів, методів і засобів навчання дорослих (В.Бондар, А.Вихрущ, А.Корнійчук, Н.Протасова).
У сфері державної служби професійна компетентність державного службовця досліджується як структурне утворення, що включає ключові компетенції, компетенції посади та професійного завдання, серед яких найважливіше місце відводиться першим (С.Аксьонов, О.Вишневський). Наголошується особливе значення ключових компетенцій, їхній вплив на суспільно-корисну динаміку особистості (Ю.Бакаєв, М.Мельник, В.Понеділко, М.Пірен, Ю.Сурмін, Л.Шморгун). У роботах названих авторів одночасно із професійною розглядається фахова компетентність, але її дослідженню окрема увага не приділяється.
Водночас оцінка стану досліджуваної проблеми свідчить про те, що до сьогодні у психологічній науці не здійснено цілісного й системного вивчення психологічних складових, закономірностей і провідних детермінант розвитку фахової компетентності державних службовців. Відсутнє наукове обґрунтування методологічного підходу, який інтегрував би традиційні для державної служби уявлення про ефективне вирішення професійних завдань із психологічними уявленнями про необхідність достатнього рівня сформованості професійної компетентності. Поза увагою залишається розробка психологічного забезпечення системи підготовки та підвищення кваліфікації державних службовців. Це вимагає теоретико-емпіричного дослідження професійної компетентності як специфічно-фахового, системного, практично спрямованого комплексу рис, розвиток яких обумовлюється особливостями функціонування стильової, мотиваційної та інструментальної сфер особистості.
Актуальність названої проблеми, її недостатнє теоретичне і практичне вивчення й зумовили вибір теми дослідження: “Психологічні основи розвитку фахової компетентності державних службовців у системі підвищення кваліфікації ”.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до: плану науково-дослідної роботи кафедри психології Інституту філософської освіти і науки Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова і теми наукових розробок кафедри психології та педагогіки Академії муніципального управління «Психологічні основи розвитку професійної компетентності державних службовців» (державний реєстраційний номер 0111U000656). Тема дисертаційного дослідження затверджена вченою радою НПУ імені М.П.Драгоманова (протокол № 6 від 5 березня 2009 р.) і узгоджена Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні (протокол № 5 від 16 червня 2009 р.).
Мета дослідження полягає у теоретико-методологічному обґрунтуванні та емпіричному вивченні психологічних складових, закономірностей, механізмів і провідних детермінант розвитку фахової компетентності державних службовців, розробці та впровадженні психологічного забезпечення системи підвищення кваліфікації задля вдосконалення фахової компетентності державних службовців.
Відповідно до мети визначено такі завдання дослідження:
1) на основі теоретико-методологічного аналізу проблеми дослідження розробити концепцію розвитку фахової компетентності державних службовців у системі підвищення кваліфікації, визначити психологічні чинники професійного зростання особистості та провідні детермінанти розвитку фахової компетентності державних службовців;
2) здійснити теоретичне обґрунтування психологічних складових розвитку фахової компетентності державних службовців, розробити її змістово-професійну модель;
3) провести емпіричне дослідження динаміки розвитку психологічних складових фахової компетентності державних службовців на етапі підготовки та у процесі професійної діяльності;
4) виявити закономірності та механізми розвитку фахової компетентності державних службовців у системі підвищення кваліфікації;
5) визначити принципи, функції, форми та психолого-педагогічний зміст навчання у системі підвищення кваліфікації, які обумовлюють зростання фахової компетентності державних службовців;
6) розробити і впровадити програму психологічного забезпечення у систему підвищення кваліфікації державних службовців;
7) розробити та впровадити рекомендації з удосконалення системи підвищення кваліфікації державних службовців.
Об’єкт дослідження –фахова компетентність державних службовців.
Предмет дослідження – психологічні детермінанти, складові, закономірності й механізми розвитку фахової компетентності державних службовців у системі підвищення кваліфікації.
Для досягнення поставленої мети, виконання визначених завдань використано сукупність теоретичних та емпіричних методів: теоретичні — аналіз (теоретичний, термінологічний) – для визначення базових теоретичних положень і понять підготовки та підвищення кваліфікації державних службовців; аналіз, абстрагування та конкретизація – для визначення закономірностей і принципів підготовки та підвищення кваліфікації державних службовців; структурування та моделювання – для розроблення моделі професійної компетентності державних службовців, структури психологічного забезпечення системи підвищення кваліфікації державних службовців; емпіричні – бесіди, інтерв’ю, самооцінювання, рангування, кількісний та якісний аналіз показників ефективності освітніх програм — для оцінювання результатів практичного запровадження теоретично обґрунтованого змісту професійної підготовки у програми підвищення кваліфікації державних службовців, тестування стандартизованими методиками, констатувальний та формувальний експерименти; математичні — для кількісного та якісного аналізу емпіричних даних використовувались: критерій F-Фішера, t-критерій Ст’юдента, критерій χ2-квадрат Пірсона.
На різних етапах дослідження було використано низку психодіагностичних методик, зокрема: опитувальник вивчення комунікативних та організаторських здібностей (КОС-2); тест інтелектуального потенціалу П.Ржичана; опитувальник структури темпераменту В.Русалова; психогеометричний тест С.Деллінгера, адаптований Д.Громовою (діагностика схильності до лідерства); тест-опитувальник Г.Айзенка, адаптований О.Шмельовим (діагностика емоційної стабільності або нестабільності особистості); методика діагностики схильності особистості до конфліктної поведінки К.Томаса (адаптований Н.Гришиною); методика діагностики рівня суб’єктивного контролю Дж.Роттера, адаптований О.Бажиною, С.Голинкіною (діагностика локалізації контролю над значущими подіями у житті людини); тест-опитувальник «Рішучість» В.Рощаховського; тест-опитувальник «Впевненість у собі» Г.Пригіна; тест-опитувальник «Самооцінка стійкості до стресу» С.Жарікова; стандартизований тест П.Хані й А.Мамфорда в модифікації О.Вишневського (для визначення стилю навчальності дорослих слухачів).
Експериментальна база дослідження. Емпіричне дослідження проводилося у Київському міському центрі перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій; Інституті підвищення кваліфікації керівних кадрів Національної академії державного управління при Президентові України; Академії муніципального управління (м. Київ). Учасниками емпіричного дослідження стали 2109 державних службовців віком від 25 до 50 років, слухачів системи підвищення кваліфікації; 274 студенти першого курсу, 182 студенти четвертого курсу. Дослідження проводилося впродовж 2004 – 2011 рр.
Наукова новизна та теоретична значущість одержаних результатів полягають у тому, що:
вперше: проведено системне дослідження та розроблено концепцію розвитку фахової компетентності державних службовців у системі підвищення кваліфікації, у межах якої визначено психологічні чинники (біофільна концепція життєдіяльності, активна професійна позиція; домінуюча мотивація професійного вдосконалення, групоцентричний та духовно-креативний рівні професійної активності, саморегуляція, самоконтроль, самоефективність) професійного зростання особистості та провідні детермінанти (мотивація професійного вдосконалення як сукупність внутрішніх спонук; фаховий досвід як складне, багатомірне утворення) розвитку фахової компетентності; ідентифіковано психологічні складові (професійно-пізнавальну, професійно-ціннісну, професійно-актуалізуючу) розвитку професійної компетентності державного службовця та розроблено її змістово-структурну модель; виявлено основні психологічні закономірності (розвиток фахової компетентності відбувається у процесі соціальної адаптації, зумовлюється професійною діяльністю, актуалізується у рамках професійної підготовки державних службовців у процесі набуття відповідного досвіду) розвитку фахової компетентності у системі підвищення кваліфікації; встановлено психологічні механізми (засвоєння соціальної ролі «державний службовець», перетворення мотивів у цілі та цілей у мотиви, орієнтація та пристосування, формування власного психологічного захисту, накопичення і застосування професійного досвіду у нових умовах) розвитку фахової компетентності; визначено особливості реалізації принципів, форм, функцій і психолого-педагогічного змісту навчання державних службовців для забезпечення розвитку їхньої фахової компетентності у системі підвищення кваліфікації; розроблено структурно-функціональну модель психологічного забезпечення системи підвищення кваліфікації державних службовців, обґрунтовано основні блоки (концептуальний та процесуальний) її структури;
поглиблено та розширено: психологічний зміст понять «професійна компетентність», «психологічні складові», зміст, форми та принципи побудови психологічного забезпечення процесу оптимізації професійної компетентності;
дістали подальшого розвитку: положення про багатоаспектність проблеми розвитку фахової компетентності державних службовців; про детермінованість розвитку психологічних складових фахової компетентності державного службовця особистісно-компетентнісним підходом у професійній освіті.
Практичне значення дослідження полягає у тому, що розроблена змістовно-структурна модель психологічного супроводу як цілісна система оптимізації професійного вдосконалення може використовуватись у діяльності центрів, інститутів та інших закладів підвищення кваліфікації державних службовців. Апробований комплекс психологічної діагностики є корисним для кадрового відбору на державну службу. Розроблені рекомендації з удосконалення теоретичного навчання та програма професійно-психологічних тренінгів можуть бути застосовані у процесі фахової підготовки та підвищення кваліфікації державних службовців. Результати дослідження можуть використовуватися під час підготовки програм професійного навчання державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування; для вдосконалення самостійної роботи та особистісного зростання державних службовців.
Отримані результати і висновки увійшли до програмних документів проекту «Застосування профілів компетентності лідерства для оцінки потреб державних службовців у професійному навчанні (для посад державних службовців І – IV категорії)», розробником якого є Головне управління державної служби України.
Розроблені спецкурси «Психологічна служба у системі муніципального управління», «Професійний тренінг у системі підвищення кваліфікації державних службовців», «Підготовка психолога до тренінгової роботи» можуть бути включені до навчальних планів ВНЗ. Результати дослідження можуть використовуватися також у процесі викладання дисциплін «Психологія управління», «Організаційна психологія».
Особистий внесок автора. У статтях, опублікованих у співавторстві, автору належать: Міляєва В. Р. Використання психологічних тренінгів для вдосконалення фахової підготовки державних службовців / В. Р. Міляєва, Ю. М. Бісик // Практична психологія та соціальна робота: науково-практичний та освітньо-методичний журнал. – 2010. – № 11. – С. 74 – 80 – розробка методологічних засад впровадження професійно-психологічного тренінгу у систему фахової підготовки державних службовців (80%). Міляєва В. Р. Формування компетентності саморозвитку особистості як основа підготовки майбутнього фахівця / В. Р. Міляєва, Ю. В. Бреус // Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г. С. Костюка НАПН України / За ред. С. Д. Максименка. – К., 2011. – Т. ХІІІ, ч. 7 – С. 120 – 128 – обґрунтування ідеї підготовки майбутніх фахівців на основі формування компетентності саморозвитку особистості (75%). Міляєва В. Р. Запобігання конфліктній поведінці в процесі формування компетентності саморозвитку студента у вищій школі / В. Р. Міляєва, В. Є. Віноградова. // Наукові студії із соціальної та політичної психології: зб. статей / НАПН України, Ін-т соціальної та політичної психології. – К.: Міленіум, 2011. – Вип. 28 (31). – С. 18 – 26 – ідентифікація методологічних засад трансформації освітнього середовища ВНЗ з метою формування компетентності саморозвитку студента (70%). Міляєва В. Р. Формування компетентності саморозвитку особистості в умовах реалізації компетентнісного підходу у фаховій справі / В. Р. Міляєва, Ю. В. Бреус // Актуальні проблеми навчання та виховання людей з особливими потребами: збірник наукових праць – К.: Університет «Україна», 2012. – № 9 (11). – С. 208 – 215 – авторові належить ідентифікація теоретико-методологічних засад реалізації компетентнісного підходу у системі підготовки та підвищення кваліфікації (75%).
Апробація та впровадження результатів дослідження. Основні положення і результати проведеного дослідження доповідалися та отримали схвалення на: 8 Міжнародних науково-практичних конференціях; 4 Всеукраїнських науково-практичних конференціях; 2 відеоконференціях та 3 міжрегіональних інтернет-семінарах; звітних науково-практичних конференціях викладачів, аспірантів, докторантів НПУ імені М.П. Драгоманова (м. Київ, 2008 – 2011 рр.), засіданнях кафедри: психології Академії муніципального управління (м. Київ, 2004 – 2010 рр.), кафедри психології Інституту філософської освіти і науки Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова (м. Київ, 2008 – 2011 рр.).
Основні висновки, рекомендації та розробки впроваджено у таких інституціях: Інституті підвищення кваліфікації керівних кадрів Національної академії державного управління при Президентові України (акт про впровадження від 17 вересня 2011 р.); Київському університеті ринкових відносин (акт про апробацію та впровадження від 23 вересня 2011 р.); Київському міському центрі перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій (акт про апробацію та впровадження від 16 червня 2011 р. № 157); Донецькому обласному центрі перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій (акт про апробацію та впровадження від 29 червня 2011 р. № 01-06-131); Севастопольському центрі перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій (акт про апробацію та впровадження від 11 липня 2011 р. № 149); Хмельницькому центрі перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій (акт про апробацію та впровадження від 26 вересня 2011 р. № 149/01-23/2011); Дрогобицькому державному педагогічному університеті імені Івана Франка (акт про апробацію та впровадження від 24 жовтня 2011 р. № 2422).
Публікації. Основні результати дослідження знайшли відображення у 39 публікаціях, у тому числі одній монографії, 4 навчально-методичних посібниках; 20 статтях у наукових фахових виданнях, затверджених переліком ВАК України; 14 статтях у журналах та збірниках наукових праць.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук «Психолого-педагогічна технологія взаємодії сім׳ї та школи» захищена 29 січня 1998 року у спеціалізованій ученій раді Іркутського державного педагогічного університету, переатестація проходила 18 січня 2007 року (протокол № 24-06/1) у спеціалізованій вченій раді Інституту психології ім. Г.С. Костюка НАПН України. Матеріали кандидатської дисертації у тексті докторської не використовувалися.
Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, п’яти розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (420 найменувань, з них 20 іноземною мовою), 6 додатків на 47 сторінках. Основний зміст, викладений на 354 сторінках, містить 23 таблиці та 21 рисунок на 34 сторінках.

Список литературы

ВИСНОВКИ
У дисертації теоретично узагальнено та емпірично досліджено проблему розвитку фахової компетентності державних службовців у системі підвищення кваліфікації, виявлено психологічні чинники професійного зростання особистості, провідні детермінанти й психологічні складові розвитку фахової компетентності, розроблено та експериментально апробовано програму психологічного забезпечення розвитку фахової компетентності державних службовців у системі підвищення кваліфікації.
1. У світлі таких процесів як демократизація суспільного розвитку та трансформація моделі державного управління, до фахової компетентності державних службовців висуваються нові вимоги. Ці вимоги і детермінують розвиток їхньої професійної компетентності й особистісного потенціалу в процесі підвищення кваліфікації. Фахова компетентність розглядається як інтегративне особистісне утворення, яке має відповідні психологічні складові, закономірності та механізми розвитку і формується під впливом певних детермінант у процесі професійного зростання особистості.
2. У системі психологічних чинників професійного зростання державних службовців провідна роль відводиться внутрішнім регуляторним механізмам фахової поведінки: професійній диспозиції, професійним спонукам і професійним потенціалам особистості. На них базуються основні тенденції та результати розширення досвіду професійного зростання, зокрема, групоцентричний та духовно-креативний рівні професійної активності, саморегуляція, самоконтроль та самоефективність людини, які розвиваються у напрямі підвищення професійної компетентності. У фахівців державної служби це проявляється: на макрорівні – у розвитку когнітивних, афективних і функціональних компетентностей фахівця; на мезорівні – у формуванні спільної відповідальності, співробітництва та збільшенні колективних професійних досягнень; на мікрорівні – у здатності витримувати тиск додаткової відповідальності, будучи провідником державної політики і моралі; розуміти особливості сприйняття громадянами влади, сприяти формуванню конструктивних відносин особистості і держави тощо.
3. Провідними детермінантами розвитку професійної компетентності державних службовців є мотивація професійного вдосконалення та фаховий досвід. Мотивація професійного вдосконалення розглядається як сукупність внутрішніх спонук, які зумовлюють, спрямовують, регулюють процес професійного зростання та мають певні особливості, зокрема: 1) компенсаторний характер; 2) ситуативний характер; 3) соціально детермінований характер.
Фаховий досвід розуміється як форма усвідомлення можливості ціннісного та відповідального ставлення людини до власної життєдіяльності через включення у професійну діяльність. Основними рівнями формування професійного досвіду в системі підготовки та підвищення кваліфікації державних службовців є: реалізація пізнавальних потреб та освітньої мотивації шляхом передачі знань, умінь і навичок; трансформація знань умінь та навичок у нові способи професійної діяльності; втілення набутих знань і способів діяльності у фаховий досвід, перевірка ефективності їхнього використання у професійній діяльності.
4. Змістово-професійна модель розвитку фахової компетентності, розроблена на основі компонентно-структурного підходу, відображає сукупність професійно необхідних рис особистості державного службовця, які згруповано у такі структурні складові: професійно-пізнавальну – передбачає здатність державного службовця до усвідомлення і прогнозування стратегії розвитку державної служби, власних професійних перспектив тощо; професійно-ціннісну – включає систему ціннісних орієнтацій, самооцінку та оцінку власної ефективності у сфері професійної діяльності; професійно - актуалізуючу – відображує образи самоефективності ( уявлення про власну цінність, пов’язане з досвідом професійних досягнень і спілкуванням) та самоактуалізації (спроможності фахівця розгортати свій необмежений потенціал у професійній та інших сферах життєдіяльності).
5. У результаті проведення емпіричного дослідження на етапі підготовки молоді до державної служби, який традиційно припадає на роки навчання у ВНЗ, виявлено, що рівень сформованості виділених у моделі розвитку фахової компетентності інтелектуальних, комунікативних, регулятивних та інших рис особистості студента, є недостатнім для здійснення професійної діяльності державного службовця. Це зумовлює необхідність їхньої подальшої кваліфікаційної підготовки.
6. Аналіз динаміки професійно важливих рис особистості діючих державних службовців дозволив визначити основні психологічні закономірності розвитку фахової компетентності у системі підвищення кваліфікації: розвиток фахової компетентності державних службовців відбувається у процесі соціальної адаптації; зумовлюється професійною діяльністю державних службовців; актуалізується у рамках професійної підготовки у процесі набуття відповідного досвіду. Реалізація вказаних закономірностей відбувається на основі таких психологічних механізмів: засвоєння соціальної ролі «державний службовець», перетворення мотивів на цілі та цілей у мотиви, орієнтація і пристосування, формування власного психологічного захисту, накопичення й застосування професійного досвіду в нових умовах, формування адекватних оцінок і реакцій у різних ситуаціях (фрустрації, конструктивної діяльності тощо), досягнення запланованих результатів, здійснення впливу на себе та інших, ідентифікація з професійним взірцем, інтеріоризація професійних знань, а також автоматизація умінь і навичок.
7. Основними принципами навчання у системі підвищення кваліфікації, які зумовлюють зростання фахової компетентності державних службовців, є принцип вільного вибору, розширення самостійності слухача та включення його до навчального процесу, індивідуалізації навчання, забезпечення інформаційної динаміки в освітньому середовищі. Забезпечують ефективність підвищення кваліфікації державних службовців такі функції: освітньо-спрямувальна, стимулюючо-розвивальна, систематизуюче-узагальнювальна, інтегруюче-диференціювальна та організаційно-координуюча. Форма навчання у системі підвищення кваліфікації має складну структуру, що включає такі складові, як одержання нових знань, порівняння їх із власним досвідом, оцінювання значущості для розв’язання професійних проблем, вироблення індивідуального ставлення або рішення, зіставлення особистої думки з позиціями колег по навчанню та викладачів, застосування змісту навчання у практичній діяльності, оцінка отриманих результатів, проекція майбутньої діяльності. Психолого-педагогічний зміст навчання у системі підвищення кваліфікації державних службовців – це своєрідний контент освітньої інформації, яка має певні властивості: доступність для осмисленого сприймання; здатність до перетворювального впливу та практичного використання, фактична й емоційна насиченість.
8. Розроблена й запроваджена у систему підготовки та підвищення кваліфікації програма психологічного забезпечення базується на закономірностях і механізмах розвитку фахової компетентності, принципами її реалізації є послідовність і неперервність, актуалізація професійного вдосконалення, цілісність розвитку особистості фахівця (фізіологічного, біоенергетичного, психічного, поведінкового, соціально-психологічного), спрямованість на максимально можливі професійні досягнення та інші. Реалізація принципів забезпечується використанням особистісно компетентнісного підходу як інструменту розвитку індивідуальних властивостей особистості у процесі освіти, спрямованого на активне формування здатності особи діяти незалежно й відповідально та її готовності досягати високого рівня власної самореалізації і професійного успіху.
Ключовою складовою психологічного забезпечення підготовки та підвищення кваліфікації є психологічний супровід – система формувальних впливів, спрямована на аналіз, розвиток і вдосконалення фахової компетентності державного службовця з урахуванням його професійно-психологічного потенціалу та особливостей самореалізації у сфері державної служби. Ефективність психологічного супроводу визначається актуалізацією позитивної динаміки всіх складових фахової компетентності і підвищенням якості професійної діяльності державних службовців.
9. Рекомендації з удосконалення системи підвищення кваліфікації державних службовців включають розробку індивідуальних траєкторій навчання з урахуванням потреб і особистого потенціалу кожного слухача; реалізацію індивідуальних траєкторій шляхом надання фахівцям права вибору часу, змісту та форм навчання, розподілу відповідальності за успішність професійного зростання; залучення до навчального процесу кожного учасника через використання широкого кола інтерактивних методів навчання, розвиток групової взаємодії та обмін професійним досвідом; проведення комплексного аналізу актуальних професійних проблем у навчальних групах із різнорідним складом учасників (вік, стать, досвід тощо); відображення в організації навчального процесу правил прозорості та відкритості, системне оцінювання результатів, поєднання методів самооцінки й оцінки, поточний та підсумковий контроль навчальних результатів.
Проведене дослідження не вичерпує усіх аспектів означеної проблеми. Актуальними в умовах сьогодення і такими, що потребують розв’язання, вважаємо ґрунтовне дослідження методологічних засад психології професійного розвитку; розробку психологічної моделі профорієнтації та професійної адаптації молоді до державної служби; обґрунтування психологічних основ системи психофізіологічної затратності професійної діяльності державного службовця.