ХРИСТИЯНСЬКО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДУХОВНОГО РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ : ХРИСТИАНСКО-ПСИХОЛОГИЧЕСКИЕ ОСНОВЫ ДУХОВНОГО РАЗВИТИЯ ЛИЧНОСТИ

Краткое описание

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
“ПРИКАРПАТСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА”

На правах рукопису

Климишин Ольга Іванівна

УДК 159.923(000.28)

ХРИСТИЯНСЬКО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДУХОВНОГО РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ

Спеціальність 19.00.07 – педагогiчна та вiкова психологія

дисеpтацiя на здобуття наукового ступеня
доктоpа психологiчних наук

Науковий консультант:
доктор психологічних наук, професор
Карпенко Зіновія Степанівна,
Прикарпатський національний університет
імені Василя Стефаника,
м. Івано-Франківськ

Івано-Франківськ - 2013

ЗМІСТ

ВСТУП…………………….………………………………………………….. 5
РОЗДІЛ I. ФЕНОМЕН ДУХОВНОСТІ ОСОБИСТОСТІ В КОНТЕКСТІ ДОСЛІДЖЕНЬ СУЧАСНОЇ ПСИХОЛОГІЇ …………...
17
1.1. Антропологічна криза сучасного суспільства як фактор активізації
наукових досліджень духовності……………………….........................
17
1.2. Теоретико-методологічні ракурси психології духовності…………....... 28
1.2.1. Аксіопсихологічні характеристики духовності………………..……… 29
1.2.2. Системологія духовності особистості………………………………..... 46
1.2.3. Духовність як онтична властивість людини…………………………... 50
1.3. Онтогенетичні показники духовного розвитку особистості………........ 60
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ І………………………………………...………. 68

РОЗДІЛ ІІ. ХРИСТИЯНСЬКО-ОРІЄНТОВАНА КОНЦЕПЦІЯ ДУХОВНОГО РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ………...……………………
71
2.1. Пролегомени християнсько-орієнтованого підходу у психології ….... 71
2.1.1. Філософсько-теологічні засади християнської персонології……….. 71
2.1.2. Холархічна концепція духовної природи особистості ….…………... 81
2.1.3. Християнсько-орієнтована герменевтика як метод пізнання і
конструювання духовності особистості...…………………………….
91
2.2. Структурно-функціональне моделювання психології духовного
розвитку особистості…………………………………………………......
104
2.3. Релігійна віра як телеологічне ядро християнсько-орієнтованої
психології духовного розвитку особистості……………………………
128
2.3.1. Площини теоретизації та диференціації релігійної віри…………...... 129
2.3.2. Віковий вимір динамічності релігійної віри…………………..………. 144
2.4. Християнсько-психологічні чинники духовного розвитку особистості
153
2.4.1. Сакраментальність як трансцендентальне джерело духовного
розвитку особистості ……………………………………………………
153
2.4.2. Суб’єктність як механізм духовного розвитку особистості………….. 166
2.4.3. Діалогічність як засіб духовного зростання особистості…………….. 179
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ ІІ……………………………………………….. 196

РОЗДІЛ ІІІ. ПОРІВНЯЛЬНЕ ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ДУХОВНОГО РОЗВИТКУ ДОРОСЛОЇ ОСОБИСТОСТІ ПРАКТИКУЮЧИХ ТА НОМІНАЛЬНИХ ХРИСТИЯН ……….…….....

202
3.1. Принципи і параметри діагностики духовного розвитку особистості.. 202
3.2. Психодіагностичний інструментарій та вибірка емпіричного
дослідження………………………………………………………..………
208
3.3. Комплексна оцінка показників духовного розвитку практикуючих та
номінальних християн……………………………...................................
216
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ ІІІ…………….………….…………………...... 247

РОЗДІЛ IV. ЗАСТОСУВАННЯ ХРИСТИЯНСЬКО-ОРІЄНТОВАНИХ ДУХОВНИХ ПРАКТИК У РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ ДОРОСЛИХ…………………………………..……………………….………

251
4.1. Екзистенційно-феноменологічний контекст християнської віри
особистості………………………………………………………….……...
251
4.1.1. Мотиваційні чинники релігійної віри у вихованні християнина …….. 251
4.1.2. Психологічні функції християнської віри в духовному розвитку
особистості…………………………………………….……………..….
270
4.2. Терапевтично-виховний потенціал духовних практик у психології
духовного розвитку особистості………………….……………………...
286
4.2.1. Молитва як форма духовного діалогу ……………………..………….. 287
4.2.2. Вчинок покаяння як спосіб духовного розвитку особистості ……….. 302
4.2.3. Тайна Євхаристії як ініціація духовного зростання особистості ….... 317
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ IV……………………………..………………... 324

РОЗДІЛ V. ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ РАКУРСИ РЕАЛІЗАЦІЇ ХРИСТИЯНСЬКО-ОРІЄНТОВАНОГО ПІДХОДУ ДО РОЗВИТКУ ДУХОВНОСТІ ОСОБИСТОСТІ ДОРОСЛОГО…………………………

329
5.1. Християнсько-психологічний супровід духовного розвитку
особистості в умовах освітнього процесу………..…………….………...
329
5.2. Християнсько-психологічна практика нейтралізації духовних
деформацій адиктивних особистостей …………………………….…….
358
5.3. Оптимізація духовного розвитку невиліковно хворих........................... 377
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ V …………………………………..………....... 395

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………… 400
ДОДАТОК А………………………………………….……………………….. 406
ДОДАТОК В...……………………………………….………………………… 412
ДОДАТОК С…………………………………………………………………... 431

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………… 450

ВСТУП
Актуальність дослідження. Проблема розвитку духовності особистості в сучасному соціальному світі є особливо нагальною. Цілий ряд вчених (С.Б. Кримський, М.К. Мамардашвілі, Х. Ортега-і-Гассет, Ф.А. Степун, Д. С. Соммер, Р. Трач, А.Л. Швейцер, К.Т. Ясперс та ін.), аналізуючи духовні здобутки історичного поступу в ХХ столітті, відзначали його вражаючу трагічність як століття зростання тривоги і примноження зла. Останнє знайшло своє виявлення у злочинах щодо порушення невід’ємних прав людини (тоталітаризм, тероризм, расизм, геноцид), у техногенних катастрофах та ін., що є свідченням антропологічної кризи в сучасному світі, коли відбувається “уніфікація соціально-політичних структур, руйнування форм культурної, історичної, духовної ідентифікації людини” (В.І. Слободчиков). Духовна, соціальна та психофізична деградація екокультурних засад життя особистості спричинена, як видається, найголовнішим – десакраменталізацією людської природи, знеціненням її духовної сутності, диктатом у процесі життєпобудови технократичних стандартів і прагматичних інтересів. У цьому контексті звернення до християнських цінностей, підкріплене справедливою соціальною політикою і реформами у сфері освіти і виховання підростаючого покоління, повинно привести до духовного відродження й української нації, а відтак і до економічного прогресу держави.
У науковій сфері, зокрема у психології, реалізація цього звернення полягає у виборюванні права на існування такої парадигми розуміння людини, яка враховувала б широкий континуум її життєздійснення. Тільки світоглядно-методологічна толерантність учених-психологів до інших ракурсів бачення і тлумачення природи людини здатна привести до діалогічно-творчого доповнення природничо-орієнтованої психології духовно-релігійними доктринами і практиками. Відтак, реалізація ідеї побудови психологічної антропології можлива шляхом інтеграції психології з християнським віровченням, що відкриває перспективу телеологічного витлумачення сутнісного призначення (задуму) особистості та її життєвого покликання.
Слід віддати належне досвіду наукового конституювання християнської психології на пострадянському просторі. Зокрема, аргументовано необхідність реалізації християнсько-орієнтованого підходу до вивчення особистості (В.Л. Воєйков) та перспективи розбудови психології як антропної науки (Ю.М. Зенько, В.І. Слободчиков), означено предметну площину досліджень християнської психології (С.Л. Воробйова, В.Х. Манеров, Л. П. Мордвинцева), представлено християнсько-орієнтовані концептуальні підходи до вивчення людини як тілесно-душевно-духовної істоти (Б.С. Братусь, Л.Ф. Шеховцова), розкрито психологічний зміст духовних практик (Ф.Ю. Василюк, Н.Л. Мусхелішвілі) та обгрунтовано методичні прийоми реалізації християнсько-орієнтованого підходу в умовах психотерапевтичної (Л.С. Виноградова, Б.А. Воскресенський, Е.Н. Проценко, В.В. Стома) та консультативної (Т.О. Флоренська) практики. В свою чергу, у вітчизняній психології виконано низку наукових досліджень, які розбудовують методологічні основи християнської психології. Смисложиттєва, екзистенційна сутність людини, що репрезентує її вершинну, духовну природу, в останні два десятиліття стала предметом пильної уваги таких українських дослідників, як Г.О. Балл, М.Й. Боришевський, З.С. Карпенко, О.В. Киричук, О.П. Колісник, С.Д. Максименко, В.П. Москалець, Е.О. Помиткін, М.В. Савчин, Т.Ф. Цигульська та ін.
Психолого-педагогічні дослідження духовного розвитку особистості опираються на здобутки вивчення проблеми в царині екзистенціальної філософії (М. Бердяєв, М. Бубер, Г. Марсель, Ф. Ніцше, Ж.-П. Сартр, М. Хайдеггер, Ф. Шлейєрмахер та ін.), гуманістичного психоаналізу (Е.Фромм), психосинтезу (Р. Ассаджолі), психології самості Х. Когута, аналітичної психології К. Юнга, гуманістичної психології (А. Маслоу, К. Роджерс), трансперсональної психології (С. Гроф, Е. Сутич), екзистенціальної психології (В. Франкл, А. Ленгле) та ін.
Психологічні студії показують: духовність постає інтегральною ціннісною характеристикою як здобутків світової культури, так і сакраментальних інтенцій життєздійснення особистості (А.Ю. Агафонов, М.Й. Боришевський, З.С. Карпенко, Д.О. Леонтьєв, М.В. Савчин, В.Е. Чудновський та ін.). Актуалізація духовного потенціалу в комплементарному соціокультурному просторі виступає визначальною умовою розвитку особистості (С.Д. Максименко, Т.М. Титаренко, В.Д. Шадриков, Ж.М. Юзвак та ін.). Духовність постає специфічною психічною активністю, що визначає досвід самопізнання, самовизначення, самовдосконалення та самореалізації особистості як суб’єкта життєтворчості (А.В. Брушлинський, О.І. Зеліченко, В.В. Знаков, І.М. Ільічева, О.В. Киричук, О.П. Колісник, В.О. Татенко, В.М. Ямницький та ін.)
На сьогодні віковий аспект психології духовного розвитку розкрито в працях І.Д. Беха, А.Ц. Гармаєва, М.Г. Іванчук, В.П. Москальця, І.С. Пасічника, Е.О. Помиткіна та ін. Зокрема, І.Д. Бех запропонував особистісно орієнтовану модель виховання, ядром якої є моральне самоусвідомлення та розвиток духовних вартостей підростаючого покоління; В.П.Москалець охарактеризував особливості національного виховання школярів на основі духовних цінностей; Е.О.Помиткін розкрив зміст психолого-педагогічного супроводу духовного розвитку дітей і молоді, спроектованого з урахуванням їх вікових та індивідуальних особливостей, а також закономірностей і механізмів духовного становлення особистості.
В останнє десятиріччя питання християнської освіти були підняті в сучасній українській школі, що об’єднало вчених як природничих, так і гуманітарних наук (В.Т. Андрушко, І.Д. Бех, В.А. Бодак, Г.П. Васянович, В.М. Зінько, С.Б. Кримський, Е.І. Мартинюк, О.В. Огірко, В.Д. Онищенко, П.А. Павлюк, Д.В. Степовик, Д.В. Усов, О.О. Хлевов, Ю.А. Чаус та ін.).
І якщо проблема духовного розвитку дітей та молоді все ж знайшла наукове висвітлення в царині вітчизняної психології, то завдання з’ясування особливостей духовного розвитку дорослих залишається на часі. Онтогенез у період дорослості характеризується яскраво виявленою нелінійністю, нерівномірністю, гетерохронністю, інтенсивністю соціальної активності, характеризується нагромадженням особистого духовного досвіду. При цьому актуалізація духовного потенціалу особистості відбувається у двох площинах життєздійснення: в горизонтальній – у середовищі діяльнісної самореалізації та у вертикальній, яка репрезентує духовне зростання людини шляхом її служіння трансцендентним цінностям – найвищим імперативам суспільства. В період дорослості закріплюється світоглядна позиція особистості на засадах відрефлексованої релігійної віри. Будучи багатогранним психодуховним феноменом, вершинним аксіологічним утворенням, вона визначає онтологічно-екзистенційне устремління особистості та виступає ядром її духовного розвитку.
Реалізація християнсько-орієнтованого підходу в психології особистості передбачає розроблення фундаментально-технологічної моделі духовного розвитку особистості. Мова йде як про різні інститути соціалізації, починаючи від сім’ї і закінчуючи професійними спільнотами, так і про християнсько-орієнтований психологічний супровід окремих категорій осіб, що перебувають у тій чи тій проблемній ситуації. Утвердження в рамках екзистенційно-гуманістичної традиції християнсько-орієнтованого підходу до розгляду проблем вікової та педагогічної психології стало б дієвою відповіддю на гуманітарні, соціокультурні, морально-етичні виклики сучасного суспільства.
Попередньо проведений аналіз наявних у сучасній психології здобутків у дослідженні проблем духовності і духовного розвитку особистості засвідчує, що, попри значні досягнення, все ще відсутнє несуперечливе трактування духовності та споріднених із нею феноменів. Християнсько-орієнтований підхід до тлумачення природи і розвитку особистості як історично й ментально релевантний варіант особистісно-орієнтованого підходу до виховання, що склався в українській психолого-педагогічній науці і практиці, вимагає повнішої методологічно-теоретичної аргументації й емпіричної валідації.
Все вище відзначене зумовлює актуальність теми дисертаційного дослідження: “Християнсько-психологічні основи духовного розвитку особистості”.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в контексті колективної наукової теми кафедри педагогічної та вікової психології Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника “Інноваційні психотехнології оптимізації аксіогенезу особистості” (номер державної реєстрації 0109U001408). Тему дисертації затверджено Вченою радою того ж університету (протокол № 8 від 13 березня 2007 р.) та узгоджено Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні (протокол № 2 від 26 лютого 2008 р.)
Мета дослідження полягає в теоретико-методологічному обґрунтуванні та емпіричному встановленні особливостей духовного розвитку дорослої особистості, що здійснюється на засадах християнсько-орієнтованого виховання, розробці та впровадженні технологічної моделі християнсько-психологічного супроводу духовного розвитку дорослої особистості в консультативно-корекційній та психотерапевтичній практиці.
Об’єкт дослідження – духовний розвиток особистості.
Предмет дослідження – християнсько-орієнтований зміст духовного розвитку особистості.
В основі дослідження лежать припущення про якісну відмінність показників духовного розвитку практикуючих християн порівняно з номінальними християнами, обумовлену досвідом віри та застосуванням духовних практик. Релігійна віра як телеологічне ядро духовності визначає дієвість християнсько-психологічних чинників духовного розвитку дорослої особистості – сакраментальності як його трансцендентального джерела, суб’єктності як механізму розгортання та діалогічності як засобу реалізації. Терапевтично-розвивальний потенціал християнсько-орієнтованих духовних практик утворюють молитва як форма духовного діалогу, вчинок покаяння як спосіб і Тайна Євхаристії як ініціація духовного зростання особистості. Психотехнічні можливості реалізації християнсько-орієнтованого підходу в процесі виховання особистості визначаються змістом його фундаментальних засад, доцільністю застосування відповідних духовних практик у роботі з людьми різного віку, світоглядною орієнтацією, типом проблемної ситуації тощо.
Завдання дослідження:
1. Розкрити сутнісний зміст феномену духовності особистості в контексті досліджень сучасної психології.
2. Обґрунтувати фундаментально-технологічну християнсько-орієнтовану концепцію духовного розвитку особистості.
3. Здійснити порівняльне емпіричне дослідження духовного розвитку практикуючих та номінальних християн у період дорослості.
4. Визначити особливості терапевтично-виховного впливу християнських духовних практик на процес духовного розвитку дорослої особистості.
5. Охарактеризувати специфіку реалізації християнсько-психологічного супроводу духовного розвитку дорослої особистості в умовах консультативно-корекційної та психотерапевтичної практики.
Методи дослідження:
– теоретичні: аналіз, синтез, порівняння, систематизація і узагальнення теоретичних засад досліджуваної проблеми, концептуальне моделювання;
– психодіагностичні: методики діагностики показника актуалізації та розвитку духовного потенціалу особистості – “Духовний потенціал особистості” (Е.О. Помиткін), авторська анкета “Духовний світ особистості”, методика незавершених речень; методики діагностики етичного компонента духовності – “Шкала совісності” (В.В. Мельников, Л.Т. Ямпольський), “Шкала доброзичливості” (Дж. Кемпбелл), особистісної установки “альтруїзм – егоїзм” (Н.П. Фетискін, В.В. Козлов, Г.М. Мануйлов); методики діагностики естетичного компонента духовності – особистісної креативності (Е.Е. Тунік), соціальної креативності (Н.П. Фетискін, В.В. Козлов, Г.М. Мануйлов), оцінки творчого потенціалу та креативності (Е.І. Рогов); методики діагностики пізнавального компонента духовності – розвитку рефлексивності (А.В. Карпов), актуалізації та реалізації потреби в пізнанні, саморозумінні САМОАЛ (А.В. Лазукін в адаптації Н.Ф. Каліної); методики діагностики екзистенційного компонента духовності – життєвих цінностей особистості (П.Н. Іванов, Е.Ф. Колобова), суб’єктних здатностей та особистісних цінностей (З.С. Карпенко), СЖО (Д.О. Леонтьєв);
– формувальний експеримент у вигляді серії просвітницьких тренінгів, консультативних бесід та психотерапевтичних заходів;
– cтатистичні: знаходження середніх величин, процентних співвідношень, статистичних критеріїв значущості відмінностей (t-критерію Ст’юдента, -критерію, А-критерію Колмогорова-Смірнова, Z-критерію знаків, U-критерію Манна-Уітні) за допомогою пакету SPSS 17;
– структурний і генетичний методи інтерпретації.
Експериментальна база дослідження. Дослідно-експериментальна робота виконувалася на базі вищих навчальних закладів м. Івано-Франківська (Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу, Інститут менеджменту та економіки “Галицька академія”, Івано-Франківська Духовна семінарія імені Св. Йосафата), катехитичних центрів Івано-Франківської єпархії. В емпіричному дослідженні взяли участь 1124 досліджуваних.
Дослідження проводилось у період з 2006 до 2012 року.
Наукова новизна та теоретична значущість отриманих результатів полягають у тому, що:
– вперше проведено системне теоретико-експериментальне дослідження християнсько-психологічних основ духовного розвитку особистості, обґрунтовано християнсько-орієнтований підхід до вивчення процесу духовного розвитку, який передбачає інтеграцію теологічного, філософського (ноологічного) та психологічного знання про духовну природу людини; здійснено методологічний синтез культурно-історичної, психодинамічної й екзистенційно-феноменологічної традицій дослідження цієї проблеми; узагальнено концептуальне розуміння людини як цілісної комплементарної єдності тіла-душі-духа, що реалізується у вертикальній та горизонтальній площинах життєздійснення; створено авторську теоретико-прикладну концепцію духовного розвитку як процесу актуалізації й опредметнення сакраментальних духовних інтенцій аксіопсихологічного потенціалу особистості (Сутнісне Я) – добра, краси, істини, блага як сенсу людського життя загалом та суб’єктних здатностей, що зумовлюють динаміку смислових утворень етичного, естетичного, пізнавального та екзистенційного змісту і визначають координати й форми самопізнання, самовизначення, самотворення, самотрансценденції особистості шляхом її приєднання до метафізичної сакральної реальності та сповнення Духовного ідеалу; обґрунтовано зміст трансцендентального джерела духовного розвитку дорослої особистості – сакраментальності, суб’єктності як механізму духовного розвитку та діалогічності як засобу духовного зростання; теоретично обґрунтовано і емпірично підтверджено реконструктивну дієвість духовних практик для практикуючих християн – молитви як форми духовного діалогу, Тайни покаяння як вчинкового способу духовного розвитку і Тайни Євхаристії як глибини сакраментального посвячення та джерела духовної ініціації особистості; доведено, що емпіричними показниками духовного розвитку особистості практикуючих християн є рефлексивна актуалізація її духовного потенціалу, що виражається в таких функціях самосвідомості, як самопізнання, самоприйняття та самовдосконалення; розроблено фундаментально-технологічну модель християнсько-психологічного супроводу духовного розвитку дорослої особистості та встановлено ефективність її реалізації в умовах психологічної практики;
– уточнено змістово споріднені ракурси тлумачення психологічного змісту духовності, які було покладено в основу конструювання холістичної концепції психології духовності особистості, а саме: духовність як єдність ціннісно-смислової сфери, як інтегральна риса особистості, як сутнісна особливість унікальної психосоматичної природи людини;
– розширено уявлення про зміст релігійної віри як психодуховного феномена в площинах несвідомого, інтелекту, емоцій та почуттів, волі; про детермінанти релігійності – апріорну здатність сутнісної природи людини до дієвого життєздійснення, відповідь на почуття страху, задоволення потреби в ідентичності, усвідомлення складності, гармонійності та доцільності організації Всесвіту; про психологічні функції релігійної віри – світоглядну, інтегрувальну, регулятивну, комунікативну, психотерапевтичну.
Практичне значення дослідження. Запропонована концептуально-методична модель розвитку духовності особистості задовольняє потреби сучасної системи освіти та психологічної практики в інноваційній фундаментально-технологічній, організаційно-методичній і психотехнічній базі щодо формування цілісної, гармонійної людини, мотивованої універсальними трансцендентними цінностями. Обґрунтовані в роботі християнсько-психологічні засади духовного розвитку особистості покладено в основу методичних рекомендацій з надання допомоги молодим людям в особистісному становленні та профілактиці духовних девіацій. Розроблені засоби психологічної діагностики та розвитку духовності можуть використовуватися практичними психологами, вчителями, методистами, а також викладачами ВНЗ під час проведення лекцій, практичних і лабораторних занять з навчальних дисциплін “Психологія духовності”, “Загальна психологія”, “Психологія релігії”, “Педагогічна та вікова психологія”, “Основи психотерапії”, “Психологічне консультування” тощо.
Особистий внесок автора полягає в християнсько-орієнтованому підході до виховання через конструювання фундаментально-технологічної моделі духовного розвитку особистості; в розкритті філософсько-теологічних засад християнської персонології; експлікації сутнісного змісту релігійної віри як телеологічного ядра психології духовного розвитку особистості та обґрунтуванні його християнсько-психологічних чинників – джерел, механізмів, засобів; у встановленні психологічних особливостей духовного розвитку практикуючих та номінальних християн, який полягає у відмінностях екзистенційно-мотиваційного контексту досвіду віри; у герменевтичній реконструкції розвивально-терапевтичного впливу християнських духовних практик на рівень життєздійснення особистості; у виокремленні психолого-педагогічних особливостей християнсько-психологічного супроводу духовного розвитку особистості в процесі психокорекційної, консультативної та психотерапевтичної роботи.
У монографії “Синиці і журавлі: у пошуках першооснов буття”, написаній у співавторстві з І.А.Климишиним, особистий внесок здобувача полягає в підготовці двох підрозділів вступу та двох розділів, що становить 45% від усього обсягу праці. У монографії “Збагнути світ та себе в ньому”, підготовленій у тій же авторській співпраці, здобувачем написано тексти 5, 15-18 і 23 параграфів, значною мірою 4, 6, 19 параграфів, що становить 40% від усього обсягу роботи. У статті “Творчість як спосіб репрезентації духовної природи особистості”, написаній у співавторстві з О.І. Семак, внесок здобувача становить щонайменше 75%, у статті “Криза створіння: постановка проблеми в рамках християнсько-психологічного підходу”, написаній у співавторстві з о.Володимиром Лосем, особистий внесок здобувача сягає 75%, у статті “Тайна Євхаристії як ініціація духовного зростання особистості”, написаній у співавторстві з І.А. Климишиним, внесок здобувача становить 70% від усього обсягу роботи.
Апробація та впровадження результатів дослідження. Основні результати дослідження викладалися на Міжнародних науково-практичних конференціях: “Наука і релігія в духовному відродженні суспільства” (Одеса, 2006), “Соціально-психологічні проблеми трансформації сучасного суспільства” (Луганськ, 2006), “Психологічні аспекти національної безпеки” (Львів, 2007), “Християнська демократія і освіта в сучасному українському суспільстві” (Одеса, 2007), “Соціалізація особистості в умовах системних змін: теоретичні та прикладні проблеми” (Київ, 2008), “Сучасні проблеми екологічної психології” (Київ, 2008), “Мова релігійного досвіду” (Гребове, Польща, 2008), “Соціально-психологічні проблеми трансформації особистості та суспільства на сучасному етапі” (Чернігів, 2008), “Людина. Світ. Суспільство” (Київ, 2009), “Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистості” (Донецьк, 2009), “Наукові докази Розумного Задуму в ґенезі та бутті Всесвіту” (Острог, 2010), “Віра і розум” (Київ, 2010), “Особистість і суспільство: актуальні проблеми педагогіки і психології” (Новосибірськ, 2012), “Наукова дискусія: питання педагогіки і психології” (Москва, 2012); Всеукраїнських науково-практичних конференціях “Проблеми, закономірності та перспективи морального розвитку особистості” (Рівне, 2006), “Духовність у становленні та розвитку громадянськості особистості” (Херсон, 2006), “Освіта, розвиток і самореалізація молоді в умовах гуманізації суспільства” (Рівне, 2007), “Духовність у становленні та розвитку особистості” (Кам’янець-Подільський, 2007), “Духовність у становленні та розвитку громадянськості особистості” (Кременець, 2008), “Психологічна допомога особистості: сучасний стан та перспективи розвитку” (Рівне, 2008), “Становлення особистості професіонала: перспектива й розвиток” (Одеса, 2009); Всеукраїнських наукових семінарах “Методологічні проблеми психології особистості” (Івано-Франківськ, 2007, 2009, 2011); регіональних наукових зібраннях “Психічні розлади населення України: роль і завдання Церкви та відповідальність держави і суспільства” (Івано-Франківськ, 2006). Результати дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри педагогічної та вікової психології Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника та щорічних звітних конференціях.
Результати дисертаційного дослідження впроваджено у навчально-виховний процес Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (довідка № 3 від 15 березня 2012 р.), Івано-Франківської Теологічної Академії УГКЦ (довідка № 681 від 31 серпня 2009 р.), процес надання допомоги людям з проявами адиктивної поведінки співробітниками Місійного Товариства св. Апостола Андрія Первозванного (довідка № 47 від 24 березня 2011 р.) та християнсько-психологічний супровід невиліковно хворих капеланами Івано-Франківської єпархії (довідка № 13 від 19 травня 2011 р.).
Публікації. Матеріали дослідження відображено в 42 наукових публікаціях автора, зокрема у 3-х монографіях (одна – одноосібна, дві – у співавторстві), в 4-х навчально-методичних посібниках, 35 статтях (32 – одноосібні, 3 – у співавторстві), з них 20 опубліковано в наукових фахових виданнях.
Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, п’яти розділів, висновків до розділів, висновків, списку використаних джерел, який нараховує 495 найменувань, з них 29 іноземними мовами, 18 додатків. Основний зміст дисертації, викладений на 405 сторінках комп’ютерного набору, містить 38 таблиць і 22 рисунки на 25 сторінках. Загальний обсяг дисертації – 492 сторінки.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Теоретичне представлення та емпіричне розв’язання проблеми християнсько-психологічних основ духовного розвитку особистості дає підстави для формулювання таких висновків:
1. Активізація наукових досліджень духовності особистості викликана антропологічною кризою, що знайшла відображення в сенсопошуковій та практично-перетворювальній площинах діяльності людини. Усвідомлення тотальності кризових явищ на всіх рівнях життєздійснення людини – як біологічного виду (екологічна криза), як представника соціокультурної спільноти (цивілізаційна криза), як особи, гідність якої визначається служінням Святиням як вершинним цінностям (духовна криза). Прикметами антропологічної кризи є: руйнування духовної автентичності людини, моральний релятивізм та “свобода від совісті” (В.В. Дементьєва), деформація смислового виміру іншої людини, “почуттєва атрофія” (Р. Трач), втрата “критеріальної моделі ідентифікації вчинкової активності” (В.О. Татенко), знецінення честі і гідності особи (В.В. Рибалка).
Аналіз причин антропологічної кризи у сучасній психології та шляхів її подолання підвів до висновку про те, що духовність людини розглядається як сутнісний атрибут людської природи, інтегративна властивість особистості – сакраментальна глибинно-психологічна підстава існування надіндивідуальних цінностей та персональних смислів; смислотворчий інтенційний центр, який, задаючи фінальну мету розвитку особистості, скеровує її на шляху до цієї мети; сфера індивідуальної репрезентації життєвого проекту особистості.
2. Історичний поступ психологічної науки закономірно приводить до телеологічно детермінованого холістичного представлення людини як цілісної тілесно-душевно-духовної реальності, носія і суб’єкта духовних прагнень і здатностей. Таке бачення притаманне інноваційному для сучасної вітчизняної психології напрямку – християнсько-орієнтованому, заснованому на експозиції християнської персонології на постнекласичний тип раціональності.
Епістемологія духовної природи особистості в рамках християнсько-орієнтованого підходу базується передусім на:
─ трактуванні ноологічної сутності людини як екзистенційно-творчого начала, що зумовлює її особистісну активність у двох площинах життєздійснення: горизонтальній – середовищі діяльнісної самореалізації й індивідуального самоствердження, та вертикальній, що репрезентує духовне зростання особи в онтогенезі, визначаючи її ціннісно-цільові пріоритети у стосунках із Творцем;
─ означенні життя людини як христоформного та христоцентричного. Духовна іпостась людини містить у собі генетичний код її подальших життєвих перетворень, що відбуваються у напрямі Ідеалу Досконалості, Який уособлює ідеальні духовні чесноти. Він є сутнісною формою, що визначає перспективу становлення кожної людини як духовної особистості, здатної до самостійного ціннісного вибору в широкому діапазоні екзистенційних шансів;
─ наділенні людини як носія духовної іпостасі перспективою осягнення сакраментальної реальності, що відбувається через власний життєвий досвід особи, ознаменований свідомою відповіддю людини на онтологічний заклик та експансивним прагненням помножувати добро і любов;
─ християнсько-психологічне пізнання духовності постає як катарсичне занурення, смислове розуміння та ціннісно зумовлена інтерпретація людиною власного духовного досвіду в єдності його апріорних, внутрішніх, сакраментальних онтологічних моментів та апостеріорних, зовнішніх, сакрально (культово, релігійно) орієнтованих онтичних виявів – духовного потенціалу і духовного діяння (служіння).
3. Структурно-функціональне моделювання феномена духовності привело до означення останнього як складної динамічної системи смислових утворень особистості, репрезентованої етичним, естетичним, пізнавальним та екзистенційним змістами процесів відображення та конструювання дійсності. Функціональний прояв духовності особистості відбувається на трьох рівнях життєздійснення людини – інтрасуб’єктному, інтерсуб’єктному та метасуб’єктному, що підлягають логіці голономного включення. Духовний розвиток – це процес актуалізації й опредметнення сакраментальних духовних інтенцій аксіопсихологічного потенціалу особистості (Сутнісне Я) – добра, краси, істини, блага як сенсу людського життя загалом та суб’єктних здатностей, що зумовлюють динаміку смислових утворень етичного, естетичного, пізнавального та екзистенційного змістів і визначають координати й форми самопізнання, самовизначення, самотворення, самотрансценденції особистості шляхом її приєднання до метафізичної сакральної реальності та сповнення Духовного ідеалу.
4. Християнсько-спрямований розвиток духовності особистості визначається такими чинниками: сакраментальності як необхідності, суб’єктності як спроможності та діалогічності як можливості і засобу його забезпечення.
Сакраментальність як трансцендентальне джерело духовного розвитку особистості виступає передумовою її самопізнання, самовизначення та самовдосконалення. Духовний розвиток акумулюється у життєвому досвіді людини, що прагне помножувати добро та любов. Із принципу сакраментальності закономірно випливають: онтологічний синергізм, що полягає у співдії божественного з людським, та онтологічний динамізм, який визначається тим, що людина містить у собі образ Божий як передумову внутрішньої духовної динаміки – сходження до вершин досконалості.
Суб’єктність є складним багаторівневим феноменом, функціональний зміст якого визначає онтологічна доцільність існування людини як триєдності тіла-душі-духа. Суб’єктність репрезентує божественне і людське в їх синергійному союзі щодо ініціації, актуалізації та реалізації життєвої активності на трьох рівнях: духа – реалізація свободи вибору, ціннісне самовизначення і цілепокладання; душі – знаходження особистісних сенсів шляхом переживання; рівень тіла – реалізація поведінкових програм у конкретних видах предметної діяльності. Водночас, душевна іпостась визначає як пріоритетний інтуїтивний спосіб актуалізації суб’єктності, а духовна задає спосіб її реалізації через вчинок.
Діалогічність є природовідповідним універсальним засобом духовного розвитку особистості. Іманентна діалогічність людини, її творча, символіко-семіотична здатність випливає передусім з того, що вона створена за образом і подобою Творця, Який є Словом. Це, у свою чергу, надає людині статус співтворця діалогу з Іншим (природа, людина), в ході якого об’єктивується її духовна природа – реальна представленість в житті Іншого та в житті для Іншого. Діалог з Богом символізує духовну конгеніальність (спорідненість) Породжувального й породженого начал світопобудови.
5. В результаті порівняльного емпіричного дослідження знайшло підтвердження припущення щодо кількісно-якісних відмінностей показників розвитку духовності практикуючих і номінальних християн, обумовлених різним досвідом віри та реалізації духовних практик в їх особистому житті. Найбільш інтенсивно екзистенційно-творче начало духовному розвитку проявилося у віковому діапазоні 20 – 40 років. Емпіричними показниками розвитку духовності особистості практикуючих християн в період дорослості є рефлексивна функція самосвідомості, що впливає на продуктивність їх самоприйняття та самовдосконалення; високий рівень розвитку ціннісно-смислової сфери свідомості та мотивації етичного й естетичного змісту самовдосконалення – прагнення до прекрасного та досконалого, примноження добра, альтруїстичне діяння; пошук і захист істини; пізнання та реалізація покликання; здатність до життєвого самовизначення як механізм психодуховної вчинкової активності; становлення особистісної ідентичності, вироблення індивідуального стилю самовираження; формування альтруїстичної установки, суб’єкт-суб’єктної орієнтації соціальної взаємодії, збагачення соціально-типового розвитку особистості індивідуальною траєкторією духовного зростання особистості. Експериментально зафіксовано благотворний ефект християнської віри та сповнення відповідних духовних практик на становлення духовно зрілої особистості за всіма діагностичними параметрами.
6. Релігійна віра виступає телеологічним ядром духовного розвитку особистості. В духовній іпостасі людини акумульовано потребу віри, “докази” віри та спроможність жити вірою. Психологічний зміст християнської віри проектується на чотири площини її функціонування: несвідому духовність, когнітивну сферу (християнський менталітет), емоційну сферу (релігійні почуття), сферу волі (християнські вчинки). Як активний психодуховний феномен віра проявляється у готовності людини відстоювати християнські цінності й утверджувати власний релігійний світогляд. Досвід віри темпорально індивідуальний і характеризується, зокрема, початком (віковим етапом), коли актуалізувалася потреба у вірі, періодом усвідомлення віри, часом зміцнення і “боротьби” за віру з можливими станами нехтування чи занепаду віри. Основними чинниками досвіду християнської віри виступають: апріорна здатність людини до комунікації з трансцендентним, почуття екзистенційної тривоги і страху, потреба в набутті особистої ідентичності, усвідомлення складності, гармонійності та доцільності організації Всесвіту. Звідси випливають психологічні функції християнської віри – світоглядна, інтегрувальна, регулятивна, комунікативна, психотерапевтична.
7. До духовних практик, розвивальний характер яких знайшов підтвердження в емпіричному дослідженні, належать: молитва як форма духовного діалогу, під час якої людина наближається до свого Сутнісного Я й актуалізує його апріорну смислопокладальну здатність впливати на Множинне й Особистісне Я з метою самопізнання, саморозвитку, самотрансцендування; Тайна Сповіді як вчинок покаяння, який передбачає актуалізацію Сутнісного Я людини, його апелювання до Особистісного Я з метою поновлення чутливості останнього до духовних інтенцій Сутнісного Я і налагодження їх діалогічної узгодженості; Тайна Євхаристії як ініціація духовного зростання, джерело духовних переживань особистості – сакральне містичне дійство віруючої людини, яка стає співтворцем розподіленої символічної реальності, здійснюючи особистісне ціннісне устремління до діалогічного спілкування з трансцендентною Першопричиною.
8. Реалізація християнсько-орієнтованого підходу в умовах психологічної практики зорієнтована передусім на створення умов розвивального впливу на внутрішній світ, духовну сферу особистості, сприяння формуванню та утвердженню трансцендентних цінностей з орієнтацією на християнське віровчення. Розроблена та апробована система консультативно-корекційних та реабілітаційно-терапевтичних заходів склала зміст християнсько-психологічного супроводу духовного розвитку особистості, засвідчивши його психопрактичну дієвість та ефективність в умовах освітнього процесу, в царинах індивідуального та групового консультування і психотерапії. Реалізація психотехнік актуалізації Сутнісного Я, психологічних механізмів духовної саморегуляції, розширення пізнавального ресурсу свідомості та активізації зусиль духовного саморозвитку, а також наративних психотехнік забезпечили активізацію духовних інтенцій самопізнання, самовизначення, самотворення, самовдосконалення особистості, формування досвіду персональних переживань та рефлексії смислових утворень духовності, диспозиційних утворень християнсько-орієнтованого змісту: милосердя співчуття, жертовності, нейтралізацію духовних деформацій та відновлення почуття цілісності, внутрішньо-особистісної гармонії, особистої гідності й онтологічної свободи.
Проведене дослідження не вичерпує всієї проблематики духовного розвитку особистості, воно відкриває нові перспективи для її переосмислення під різними ціннісно ангажованими й нетрадиційними кутами зору та розробки відповідних психотехнологій оптимізації продуктивного і гармонійного життєздійснення людини.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абульханова К.О. Методологічне значення категорії суб’єкта для сучасної психології /К.Альбуханова // Людина. Суб’єкт. Вчинок: Філософсько-психологічні студії / За заг.ред. В.О. Татенка. – К.: Либідь, 2006. – 360 с. – С. 37-51
2. Абульханова-Славская К.А. Стратегия жизни / К. Абульханова-Славская. – М.: Мысль, 1991. – 301 с.
3. Абульханова-Славская К.А.Типология активности личности/ К.Абульханова-Славская // Психологический журнал. – 1985. – [Т.6]. – №5. – С. 3-18.
4. Аванесова Г.А. Трактовка духовной культуры и духовности в отечественной аналитике в прошлом и тепер / Г. Аванесова // Вестник московского ун-та. Серия 7. Философия. – 1998. – №4. – С. 3-17.
5. Августин Аврелий, Блез Паскаль. Лабиринты души. / Аврелий Августин, Паскаль Блез. – Симферополь: “Реномо”, 1998. – 416 с.
6. Аврелий Марк. К себе самому / Марк Аврелий // [изд. подгот. В.Б. Черниговский.]. – М.: Алетейа, Новый Акрополь, 1998. – 224 с.
7. Агафонов А.Ю. Человек как смысловая модель мира. Пролегомены к психологической теории смысла / А.Ю. Агафонов. – Самара: Издательский Дом “БАХРАХ – М”, 2000. – 336 с.
8. Адлер А. Индивидуальная психология / А.Адлер // История зарубежной психологии (30-60-е гг. XX в.) / Под ред. П.Я. Гальперина, А.Н. Ждан – М: Изд-во Моск. ун-та. 1986. – С. 130-140.
9. Адлер А. Наука жить: Пер. с англ. и нем. / А.Адлер. – К.: Port-Royal, 1997. – 288 с.
10. Алипий архимандрид, Исайя архимандрид. Догматическое богословие / Архимандрит Алипий, Архимадрит Исайя. – Св.-Тр. Сергиева Лавра, 1998. – 288 с.
11. Аналитическая психология: Прошлое и настоящее / К.Г. Юнг, Э. Сэмюэлс, В. Одайник, Дж. Хаббэк; [ сост. В.В. Зеленский, А.М. Руткевич]. – М.: Мартис, 1995. – 320 с.
12. Ананьев Б.Г. Человек как предмет познания / Б.Г. Ананьев. – 3-е изд. – СПб.: Питер, 2001. – 288 с.
13. Андрущенко В.П. Стратегія для освіти. З матеріалами звіту відділу філософії та прогнозування розвитку освіти Інституту вищої освіти АПН України / В.П. Андрущенко // Вища освіта України. – 2006. – № 3. – С. 5-9.
14. Анцыферова Л.И. Архетипическая теория развития личности Карла Густава Юнга / Л.И. Анцыферова // Психологический журнал. – 2000. – [Т. 21]. – № 21. – С. 16-26.
15. Анцыферова Л.И. Связь морального сознания с нравственным поведением человека (по материалах исследований Лоуренса Кольберга и его школы) / Л.И.Анцыферова // Психологический журнал. – 1999. – [Т. 20]. – № 3. – С. 5-17.
16. Асмолов А.Г. Психология личности / А.Г.Асмолов. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1990. – 367 с.
17. Асмолов А.Г., Братусь Б.С., Петровский В.А., Субботский Е.В., Хараш А.У. О смысловых образованиях личности / А.Г. Асмолов, Б.С.Братусь, Е.В. Субботский, А.У.Хараш // Взаимодействие коллектива и личности в коммунистическом воспитании: Тез. – Таллин: ПТИ, 1979. – С. 111-119.
18. Ассаджоли Р. Психосинтез. Пер. с англ. / Р. Ассаджоли. – М.: “Рефл-бук”, К.: “Ваклер”, 1997. – 320 с.
19. Афанасьев И. Церковь Духа Святого / И. Афанасьев. – Рига: Балтос, 1994. – 326 с.
20. Бабушкин В.У. О природе философского знания / В.У. Бабушкин. – М.: Наука, 1978. – 208 с.
21. Багряний І. Сад Гетсиманський / І.Багряний. – Київ: Національний книжковий проект, – 2008. – 512 с.
22. Бакли Р., Кэйпл Дж. Теория и практика тренинга / Р. Бакли, Дж.Кейпл. – СПб: Питер, 2002. – 352 с.
23. Балл Г.О. До визначення засад раціогуманістичного підходу в методології психологічної науки / Г.О. Балл // Психологія і суспільство. – 2000. – №2. – С.74-90.
24. Балл Г.О. Орієнтири сучасного гуманізму (в суспільній, освітній, психологічній сферах) / Г.О. Балл. – К.: Рівне: Видавець Олег Зень, 2007. – 172 с.
25. Балл Г.О. Про психологічний зміст особистісної свободи / Г.О. Балл // Педагогіка та психологія. – 1996. – № 6. – С. 18-26.
26. Беличева С.А. Общение как процесс социальной типизации и индивидуализации / С.А. Беличева // Психология личности и образ жизни / Отв. ред. Шорохова Е.В. – М.: Наука, 1987. – С. 34-38.
27. Белорусов С.А. Психология духовности, веры и религии / Психология религиозности и мистицизма: Хрестоматия / С.А. Белорусов ; сост. К.В. Сельченок. – Мн.:Харвест; М.: АСТ, 2001. – С. 92-146.
28. Беляев И.А. Человеческая целостность в теоцентричес-ком измерении / И.А.Беляев // Вестник ОГУ. – 2003 – № 6 – С. 4-8.
29. Бердяев Н.А. О человеке, его свободе и духовности: Избранные труды / Н.А. Бердяев; ред.-сост. Л.И. Новикова и И.Н. Сиземская: Акад. пед. и социальных наук: Московский психолого-социальный ин-т. – М.: Изд-во “Флинта”, 1999. – 312 с.
30. Бердяев Н.А. Самопознание: Сочинения / Н.А.Бердяев. – М.: Изд-во ЭКСМО-Пресс; Харьков: Изд-во Фолио, 2001. – 624 с.
31. Бех И.Д. Психологические основы нравственного развития личности: автореф. на соискание учен. ступени д-ра психол. наук: спец. 19.00.07. / И.Д. Бех. – К., 1992. – 42 с.
32. Бех І.Д. Виховання особистості: У 2 кн. Навч.-метод. Посібник / І.Д. Бех. – К.: Либідь, 2003. – Кн.1 – 280 с.
33. Бех І.Д. Виховання особистості: У 2 кн. Навч.-метод. Посібник / І.Д. Бех. – К.: Либідь, 2003. – Кн.2 – 344 с.
34. Бех І.Д. Воля як вища психічна функція у розвитку особистості // Ментальність. Духовність. Саморозвиток особистості. – Ч.1. / І.Д. Бех. – К., 1994. – С. 399-401.
35. Бех І.Д. Духовні цінності в розвитку особистості / І.Д. Бех // Педагогіка і психологія. – 1997. – № 1. – С. 124-129.
36. Бех І.Д. Проблема особистісних цінностей: стан і орієнтири дослідження // Українська психологія: сучасний потенціал: Матеріали четвертих Костюківських читань 25.03.96: В 3 т. – Т. 1. / І.Д. Бех. – К.: Ін-т психології АПН України, 1996. – С. 57-67.
37. Блум Антоній, Митрополит Сурозький. Молитва й життя / Антоній Блум. – Суми: Видання уманського Свято-Миколаївського собору Черкаської єпархії УПЦ, 2002. – 94 с.
38. Богданов В.А. Системологическое моделирование личности в социальной психологии / В.А. Богданов. – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1987. – 143 с.
39. Божович Л.И. Психологические особенности развития личности підростка / Л.И. Божович. – М.: Знание, 1979. – 39 с.
40. Борисенко З.Т. Місце духовності у становленні громадянина України / З.Т. Борисенко // Збірник наукових праць: філософія, соціологія, психологія. – Івано-Франківськ: Вид-во “Плай” Прикарпатського ун-ту, 2000. – Вип. 5. – Ч. 2. С. 241-244.
41. Боришевський М.Й. Духовні цінності в становленні особистості – громадянина / Й.М. Боришевський // Педагогіка і психологія. – 1997. – № 1. – С. 144-150.
42. Боришевський М.Й. Духовність як міра довершеності особистості / Боришевський // Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України / За ред. С.Д. Максименка. Т. VІІІ, вип.6. – К., 2006. – С.26-31.
43. Боришевський М.Й. Національна самосвідомість у громадянському становленні особистості / М.Й. Боришевський. – Київ. – 2000. – 63 с.
44. Братусь Б.С. К проблеме нравственного сознания в культуре уходящего века / Б.С. Братусь // Вопросы психологии. – 1993. – № 1 – С. 6-13.
45. Братусь Б.С. Нравственное сознание личности (Психологическое исследование) / Б.С. Братусь . – М.: Знание, 1985. – 64 с.
46. Братусь Б.С., Воейков В.Л., Воробьев С.Л. и др. Начала христианской психологии: учеб. пособие для вузов / Б.С. Братусь, В.Л. Воейков, СюЛю Воробьев / [отв. ред. Братусь Б.С.]. – М. : Наука, 1995. – 235 с.
47. Братусь Б.С. (22 листопада 2002). Выступление на симпозиуме “Христианская психология и гуманитарные практики” [Электронный ресурс] / Б.С. Братусь. – режим доступа: URL http://mmk-mission.ru/antropconf/2002bratus.html (20 квітня 2007).
48. Братусь Б.С. Двойное бытие души и возможность христианской психологи / Б.С. Братусь // Вопросы психологии. – 1998 – №1 – С. 72-79.
49. Братусь Б.С. До проблеми людини у психології / Б.С. Братусь // Методологічні і теоретичні проблеми психології: Хрестоматія / Упорядкування – З.C. Карпенко, І.М. Гоян. – Івано-Франківськ: Плай, 2000. – С. 4-11.
50. Братусь Б.С. К проблеме человека в психологии / Б.С. Братусь // Вопросы психологи, 1997. – №5. – С. 3-19.
51. Братусь Б.С. От гуманитарной парадигмы в психологи к парадигме эсхатологической [Электронный ресурс] / Б.С. Братусь. – режим доступа: URL http://psyberlink.flogiston.ru/internet/ bits/psychsci0.htm (20 березня 2008).
52. Брушлинский А.В. Проблемы психологии субъекта / А.В. Брушлинский . – М: Институт психологии РАНС, 1994. – 109 с.
53. Бубер М. Два образы веры: Пер. с нем. / М.Бубер. – [gод ред. П.С. Гуревича, С.Я. Левит, С.В. Лёзова]. – М.: Республика, 1995. – 464 с.
54. Булах І.С. Психологія особистісного зростання підлітка: Монографія/ І.С. Булах. – К.: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2003. – 340 с.
55. Булах І.С. Психологічні механізми особистісного зростання підлітків/ І.С. Булах// Проблеми сучасної психології: зб. Наук.праць К.: НПУ ім. Івана Огієнка Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України, 2010. – Вип. 8. – С. 104-115.
56. Василенко Л.И. О познавательном значении религиоз-ного опыта / Л.И. Василенко // Весник ПСТГУ. Богословие. Философия. 2006. Вып.1 (16). – С.23-44.
57. Васильков В.М. Обґрунтування проектно-орієнтованої моделі професійного становлення особистості / В.М. Васильков // Психологія. Збірник наукових праць. Національний у-т імені Драгоманова. Випуск 12. – 2001. – С. 333-337.
58. Василюк Ф.Е. Исповедь и психотерапія / Ф.Е. Василюк // Психотерапевтический журнал. – 2004. – №4. – С.79-91.
59. Василюк Ф.Е. Методологический анализ в психологии / Ф.Е. Василюк. – М.: Смысл, 2003. – 240 с.
60. Василюк Ф.Е. Переживание и молитва (опыт общепсихо-логического исследования) / Ф.Е. Василюк. – М.: Смысл, 2005. – 191 с.
61. Василюк Ф.Е. Психология переживания (анализ преодоления критических ситуаций) / Ф.Е. Василюк. – М.: Изд-во Моск. Ун-та, 1984. – 200 с.
62. Вдовина И.С. В поисках “личностных” форм бытия (персоналистские учения о человеке / Буржуазная философская антропология ХХ века / И.С. Вдовина. – М.: Наука, 1986. – С. 90-104.
63. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2002. – 1440 с.
64. Вера, молитва, любовь: Сборник. Выпуск 1. – М.: Русский Духовный Центр, 1994. – 160 с.
65. Веселова Е.К. Психологические аспекты веры [электронный ресурс] / Е.К. Веселова. – Режим доступа http://pokrow-forum.ru/ .
66. Водопівець І. Еклезіологія / Пер. з італ. М.Димид / І. Водопівець. – Рим-Львів. – 1994. – 288 с.
67. Возняк С.М. Філософія як теоретична основа загальнолюдського та національного в структурі духовності особистості / Єдність національного та загальнолюдського у формуванні морально-духовних цінностей / С.М. Возняк // Збірник наукових праць. – Івано-Франківськ, 2002. – С. 5-9.
68. Воронов Л., протоиерей. Догматическое богословие / Протоиерей Л.Воронов . – СПб: Дух. Акад., 1994. – 96 с.
69. Воскресенский Б.А., Виноградова Л.С. О некоторых аспектах религиозно-ориентированной психотерапии [електронний ресурс] / Б.А. Воскресенский, Л.С. Виноградова. – Режим доступу: http://npar.ru .
70. Выготский Л.С. Психология / Л.С. Выготский. – М.: Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2000. – 1008 с.
71. Выготский Л.С. Собрание сочинений в 6-ти томах / Л.С. Выготский. – М.: Педагогика, 1982-1984. – [Т.4]: Детская психология. – 242 с.
72. Гадамер Х.-Г. Истина и метод / Х.-Г. Гадамер. – М., 1988. – 452 с.
73. Гарвей Джон. Жити молитвою щоденно // Сопричастя. Міжнародний богословський часопис. Про молитву / Джон Гарвей. – 1997. – №2 . – 127 с.
74. Гегель Г. Философия религии: т.1-2 / Г.Гегель. – М., 1975-77 г.
75. Гинзбург М.Р. Личностное самоопределение как психологическая проблема / М.Р. Гинзбург // Вопросы психологии. – 1988. – № 2. – С.19-26.
76. Горак Г.І. Філософія: курс лекцій / Г.І.Горак. – К.: Вілбор, 1997. – 272 с.
77. Гостев А.А., Елисеев В.А., Фомин А.Г. К проблеме концептуально-терминологического перевода свято-отеческих описаний психологических реалий / А.А. Гостев, В.А. Елисеев, А.Г. Фомин // История отечественной и мировой психологической мысли: Постигая прошлое, понимать настоящее, предвидеть будущее: Материалы международной конференции по истории психологии “IV московские встречи”, 26-29 июня 2006 г. / Отв. ред. А.Л. Журавлев, В.А. Кольцова, Ю.Н. Олейник. – М.: Издательство “Институт психологи РАН”. – 2006. – С.177-187
78. Грановская Р.М. Психология веры / Р.М. Грановская. – СПб.: Издательство “Речь”, 2004. – 576 с.
79. Гриневич В. Наша пасха з Христом / В.Гриневич. – Люблін. – 1987. – [Т.2]. – 422 с.
80. Гроф К., Гроф С. Духовный кризис: Когда преобразо-вание личности становится кризисом / Пер. с англ. А. Ригина, А. Киселева / К. Гроф, С. Гроф. – М.: ООО “Издательство АСТ” и др., 2003. – 377 с.
81. Гроф С. Области человеческого бессознательного: Пер. с англ. / С. Гроф. - М.: Изд-во Трасперсонального института, 1994. – 278 с.
82. Гуардини Р. Человек и вера / Р.Гуардини. – Брюссель, 1994. – 331 с.
83. Гудінг Д., Леннокс Дж. Людина та її світогляд: для чого ми живемо, і яке наше місце у світі / Перекл. з рос. зі звіркою з англ. оригіналом під заг. ред. М.А. Жукалюка / Д. Гудінг, Дж. Леннокс. – Львів, МБ, 2008. – [Т. 1]. – 416 с.
84. Гудінг Д., Леннокс Дж. Людина та її світогляд: для чого ми живемо, і яке наше місце у світі / Перекл. з рос. зі звіркою з англ. оригіналом під заг. ред. М.А. Жукалюка / Д. Гудінг, Дж. Леннокс. – Львів, МБ, 2008. – [Т. 2]. – 376 с.
85. Гудінг Д., Леннокс Дж. Людина та її світогляд: для чого ми живемо, і яке наше місце у світі / Перекл. з рос. зі звіркою з англ. оригіналом під заг. ред. М.А. Жукалюка / Д. Гудінг, Дж. Леннокс. – Львів, МБ, 2008. – [Т. 3]. – 480 с.
86. Гуманістична психологія: Гуманістичні підходи в західний психології ХХ ст. / Упорядники й наукові редактори Р. Трач, Г. Балл (Україна). – К.: Університет-ське видавництво “Пульсари”, 2001. – [T.1]. – 252 с.
87. Гуманістична психологія: Психологія і духовність: (Світоглядні аспекти гуманістично зорієнтованих напрямів у сучасній західній психології) / упоряд. Г. Балл, Р. Трач. – 2005. – [T.2] – 279 с.
88. Гуревич П.С. Философская антропология: Учебное пособие / П.С. Гуревич. – М.: Вестник, 1997. – 448 с.
89. Давыдов В.В. О понятии личности в современной психологи / В.В.Давыдов // Психологический журнал. – 1968. – [Т. 9.] – № 9. – С. 22-32.
90. Давыдов В.В. Проблемы развивающего обучения: Опыт теоретического и экспериментального психологического исследования / В.В. Давыдов. – М.: Педагогика, 1986. – 240 с.
91. Дайчер Тадеуш. Роздуми про віру / Перек. з пол. Л. Хмельковського / Тадеуш Дайчер. – Львів-Київ: Монастир Монахів Студійського Уставу, видавничий відділ “Свічадо”, Домініканське видавництво Коледжу Католицької Теології св. Томи Аквінського “Кайрос”, 1997. – 174 с.
92. Джеймс У. Воля к вере / У.Джеймс; [пер. с англ. Сост. Л.В. Блинников, А.П. Поляков]. – М.: Республика, 1997. – 431 с.
93. Джеймс У. Многообразие религиозного опыта / У.Джеймс; [пер. с. англ.]. – М.: Наука, 1993.
94. Джоунс С., Батмен Р. Христианская психотерапия. [Електронний ресурс] / Р.Батмен, С.Джоунс. – Режим доступу: http://noelrt.com .
95. Джуссани Луиджи. Реальность, разум и религия / Луиджи Джуссани. – Милан, 1991. – 232с.
96. Діалогічна взаємодія у навчально-виховному процесі загальноосвітньої школи: Книга для вчителя / за ред. К.О. Балла, О.В. Киричука, Р.М. Шамелашвіллі. – К.: ЗМН. – 1997. – 136 с.
97. Дільтей В. Виникнення герменевтики // Сучасна зарубіжна філософія: Течії і напрямки. Хрестоматія / В.Дільтей. – К., 1996. – С.33-60.
98. Дмитерко Х.М. Інтуїтивно-особистісний сенс буття в супереч можливості самогубства / Х.М. Дмитерко // Збірник наукових праць: філософія, соціологія, психологія. – Івано-Франківськ: Вид-во “Плай” Прикарпатського ун-ту, 2000. – Вип. 5. – Ч. 2. – С. 254-259.
99. Догматичне богослов’я Католицької Церкви / упор. М. Добош. – Л.: Стрім, 1994. – 511 с.
100. Документи ІІ Ватиканського Собору, конституції, декрети, декларації. – Львів: Свічадо, 1996. – 39 с.
101. Донченко О.А. Фрактальність психіки і суб’єктність / О.А. Донченко // Людина. Суб’єкт. Вчинок: Філософсько-психологічні студії / За заг. ред. В.О. Татенка. – К.: Либідь, 2006. – С. 117-143.
102. Досвід людської особи: Нариси з філософської антропології. – Львів: Свічадо, 2000. – 388 с.
103. Дудко Дмитрий. О нашем уповании. Беседы / Дмитрий Дудко. – Париж, 1975. – 272 с.
104. Духовне оновлення суспільства / За ред. В. П. Андрущенка, Е. М. Бабасова. – К.: Либідь, 1990. – 197 с.
105. Евдокимов П. Православие / П. Евдокимов. – М.: ББИ, 2002. – 505 с.
106. Евмений Игумен. Задачи пастыря и задачи психотерапевта [Електронний ресурс] / Игумен Евмений. – Режим доступу: http://reshma.nov.ru/psycology/hristianska/zadachi.htm
107. Екологічне вчення Церкви: Папа Іван Павло ІІ на тему створіння та екології / переклад з нім., за ред. В. Шеремети. – Івано-Франківськ: Видавництво Івано-Франківської теологічної академії, 2006. – 99 с.
108. Єрмоленко А.М. Комунікативна практична філософія. Підручник / А.М. Єрмоленко . – К.: Лібра, 1999. – 488 с.
109. Життєві кризи особистості: Наук.-методичний посібник: У 2 ч. / Ред. рада: В.М. Доній, Г.М. Несен, Л.В. Сохань, І.Г. Єрмагов та ін. – К.: ІЗМН, 1998. – Ч.1: Психологія життєвих криз. – 360 с.
110. Життя у Христі: Моральна катехиза. – Львів: Видавництво Українського Католицького Університету, 2004. – 180 с.
111. Заветный С.А. Личность и общество: проблемы и перспективы управления. Монография / С.А. Заветный. – К.: Изд. ПАРАПАН, 2008. – 256 с.
112. Затворник Теофан. Про покаяння / Теофан Затворник. – Львів: Свічадо, 2006. – 200 с.
113. Зеличенко А.И. Психология духовности / А.И. Зеличенко. – М., Издательство Трансперсонального Института, 1996. – 400 с.
114. Зинченко В.П. Общество на пути к “человеку психологическому” / В.П. Зинченко // Вопросы психологии. – 2008. – № 3. – С. 3-10.
115. Зинченко В.П. Культурно-историческая психология: опыт амплификации / В.П. Зинченко // Вопросы психологии. – 1993. – № 4. – С. 15-19.
116. Зинченко В.П. Миры сознания и структура сознания / В.П. Зинченко // Вопросы психологии. – 1991. – № 2. – С. 15-36.
117. Зинченко В.П. От классической к органической психологии / В.П. Зинченко // Вопросы психологии. – 1996. – № 5. – С. 7-20.
118. Зинченко В.П. Перспектива ближайшего развития развивающего образования / В.П. Зинченко // Психологическая наука и образование. – 2000. – № 2. – С. 18-44.
119. Зинченко В.П. Предмет психологии? Подъем по духовной вертикали / В.П. Зинченко // Человек. – 2001. – №5. – С.5-23.
120. Зинченко В.П. Развитие зрения в контексте общего духовного развития человека / В.П. Зинченко // Вопросы психологии. – 1988. – № 6. – С. 12-18.
121. Зинченко В.П. Размышления о душе и ее воспитании / В.П. Зинченко // Вопросы философии. – 2002. – №2. – С. 119-136.
122. Знаков В.В. Духовность человека в зеркале психологического знания и религиозной веры: Психология личности в трудах отечественных психологов / В.В. Знаков . – СПб: Издательство “Питер”, 2000. – С. 426-436.
123. Знаков В.В. Понимание как проблема психологии человеческого бытия / В.В. Знаков // Психологический журнал. – 2000. – [Т.21]. – № 2. – С. 7-15.
124. Знаков В.В. Психология понимания правды / В.В. Знаков. – СПб., 1999. – 281 с.
125. Знаков В.В. Психология понимания: Проблемы и перспективы / В.В. Знаков. – М.: Изд-во “Институт психологии РАН”, 2005. – 448 с.
126. Іван Павло ІІ Енцикліка “Євхаристія” [Електронний ресурс] / Іван Павло ІІ. – Режим доступу: http://www.christusimperat.org/node/122
127. Іван Павло ІІ. Енцикліка “Спаситель людини” [Електронний ресурс] / Іван Павло ІІ. – Режим доступу: http://www.christusimperat.org/node/122
128. Іванчіч Т. Діагностика душі й агіотерапія [пер. О. Гладкий] / Т.Іванчіч . – Львів: Свічадо, 2008. – 296 с.
129. Ильин И.А. О субъективности религиозного опыта / Психология религиозности и мистицизма: Хрестоматия / Сост. К.В. Сельченок / И.А.Ильин. – Мн.: Харвест; М.: АСТ, 2001. – С. 147-191.
130. Ильичёва И.М. Духовность в зеркале философско-психологических учений (от древности до наших дней) : учебное пособие / И.М. Ильичева. – Воронеж: МПСИ: МОДЭК, 2003. – 208 с.
131. Ильичёва И.М. Введение в психологию духовности / И.М. Ильичева . – М.: Изд-во: МПСИ, – 2006. – 350 с.
132. Ильичёва И.М. Психология духовности: дис. … доктора психол. наук: 19.00.01 / Ильичёва Ирина Михайловна. – Санкт-Петербург, 2003. – 450 с.
133. Ильченко В.И., Шелюто В.М. Феномен сакрального в историко-культурном пространстве / В.И. Ильченко, В.М. Шелюто. – Киев: АО “ИТН”, – 2002. – 325 с.
134. Ирибаджаков Н. Критика метафизического разума / Н. Прибаджаков. – М.: Прогресс, 1983. – 488 с.
135. Йоан Павло ІІ. Енцикліка “Євангелія життя”/ Йоан Павло ІІ; [за ред. Софрона Мудрого]. – Ватикан, 1995. – 160 с.
136. Йонас Г. Принцип відповідальності. У пошуках етики для технологічної цивілізації: пер. з нім. / Г. Йонас. – К.: Лібра, 2001. – 400 с.
137. Каган М.С. И вновь о сущности человека / М.С. Каган // Отчуждение человека в перспективе глобализации мира. Сб. статей. Вып. 1 / под ред. Маркова Б.В., Солонина Ю.Н., Парцвания В.В. – СПб.: Петрополис, 2001. – С. 48-67.
138. Каган М.С. О духовном (Опыт категориального анализа) / М.С. Каган // Вопросы философии. – 1985. – № 9. – С. 91-102.
139. Казак Валентина. Молитва как особое состояние сознания [Електронний ресурс] / Валентина Казак. – Режим доступу: http://www.rd.rusk.ru /99/rd7/home7_22.htm
140. Камю А. Миф о Сизифе. Эссе об абсурде / Сумерки богов / А.Камю; сост. и общ. ред. А.А. Яковлева: Перевод. – М.: Политиздат, 1989. – С. 222-318.
141. Караульна Н.В. Духовність як чинник самовизначення людини. – Автореф. дис. канд. філос. наук: 09.0003 / Н.В.Караульнаю – Київ. нац. ун-т. імені Тараса Шевченка. – К., 2000. – 18 с.
142. Карпенко З.С. Історичні модифікації принципу детермінізму в психологічній персонології / Карпенко З.С. // Вісник Прикарпатського у-ту. Філософські і психологічні науки. 2008. Спеціальний випуск. – С.53-59
143. Карпенко З.С. Аксіологічна психологія особистості / Карпенко З.С. . – Івано-Франківськ.: Лілея-НВ, 2009. – 512 с.
144. Карпенко З.С. Аксіопсихологія особистості / Карпенко З.С. – К.: ТОВ “Міжнар. фін. агенція”, 1998. – 220 с.
145. Карпенко З.С. Герменевтика психологічної практики / Карпенко З.С. – К.: РУТА, 2001. – 160 с.
146. Карпенко З.С. Експериментальна психологія: Методичні рекомендації до практичного курсу / Карпенко З.С. – Івано-Франківськ: Плай, 2000. – 76 с.
147. Карпенко З.С. Картографія інтегральної суб’єктності: пост-постмодерністський проект / Карпенко З.С. // Людина. Суб’єкт. Вчинок: Філософсько-психологічні студії / За заг.ред. В.О. Татенка. – К.: Либідь, 2006. – 360 с. – С. 157-175.
148. Карпенко З.С. Філософсько-психологічний зміст діалогу / Карпенко З.С. // Психологія та педагогіка. – 1998. – №3. – С. 105-112.
149. Карпенко З.С. Ціннісні виміри індивідуальної свідомості / Карпенко З.С. // Методологічні і теоретичні проблеми психології: Хрестоматія / Упорядкування – З.C. Карпенко, І.М. Гоян. – Івано-Франківськ: Плай, 2000. – 128. – С. 55-67.
150. Карпов А.В. Рефлексивность как психическое свойство и методика ее діагностики / А.В. Карпов // Психологический журнал. – 2003. – Т. 24. – № 5. – С. 45-57.
151. Карпова Н.Л. Психологические, философские и аксиологические проблемы смысла жизни (обзор материалов симпозиума) / Н.Л. Карпова // Психологический журнал. – 1999. – Т. 20. – № 1. – С. 135-138.
152. Каррель А. О молитве / А. Каррель // Религия, философия и наука. – М., 1967. – 31 с.
153. Катехизм католицької церкви. – Львів: Видавництво “Місіонер”, 2002. – 772 с.
154. Киприан (Керн), архимандрит. Евхаристия / Архимандрит Киприан (Керн). – М.: Храм Святых Космы и Демъяна, 2001. – 208 с.
155. Киричук О.В. Концепція організації навчально-виховного процесу у школі розвитку / О.В. Киричук // Рідна школа. – 1994. –№ 6. – С. 3-6.
156. Киричук О.В. На шляху до Людини Духовної (Духовно-катарсична активність вихованця як показник ефективності педагогічної системи освітнього закладу) / О.В. Киричук // Директор школи, ліцею, гімназії. – 2000. – № 2. – С.50-58.
157. Киричук О.В. Психологія суб’єктної активності особистості / О.В. Киричук. – К., 1993. – 227с.
158. Киричук О.В., Карпенко З.С. Метаморфози духу: До питання про предмет гуманітарної психології / О.В. Киричук, З.С. Карпенко // Педагогіка і психологія. – 1994. - №4. – С.3-8.
159. Киричук О.В., Карпенко З.С. Рівні суб’єктності та індикатори духовності людини / О.В. Киричук, З.С. Карпенко // Педагогіка і психологія. – 1995. – № 3. – С. 3-12.
160. Киричук О.В., Киричук В.О., Киричук В.В. Народження та зростання духовної особистості: теорія, діагностика, тренінг. Навчально-методичний посібник / О.В. Киричук, В.О. Киричук, В.В. Киричук. – Київ. – 2008. – 88 с.
161. Кияк о. Роман. Перлини християнської мудрості / о.Роман Кияк. – Івано-Франківськ, 2008. – 286 с.
162. Кіндратюк Богдан. Духовне здоров’я школярів і музика дзвонів: етнопедагогічний аспект. Науково-методичний посібник / Богдан Кіндратюк. – Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2005. – 270 с.
163. Клеман О. Вопросы о человеке / Русское зарубежье в год тысячелетия крещения Руси: Сборник / О.Клеман. – М.: Столица, 1991. – С.149-161.
164. Климишин І.А., Климишин О.І. Синиці й журавлі: у пошуках першооснов буття / І.А. Климишин , О.І. Климишин . – Івано-Франківськ: Нова Зоря, 2006. – 128 с.
165. Климишин О.І. До проблеми організації освітнього процесу: християнсько-психологічний підхід / О.І.Климишин. // Християнська демократія і освіта в сучасному українському суспільстві. Збірник доповідей міжнародної наукової конференції 26-27 березня 2007 р. – Одеса: ХГЕУ, 2007. – С. 96-102.
166. Климишин О.І. Конструктивність взаємодії релігії та психології в умовах духовного відродження суспільства / О.І.Климишин. // Наука і релігія в духовному відродженні суспільства. Збірник доповідей міжнародної конференції 25-27 листопада 2006 р. – [Т.2]. – Одеса: ХГЕУ, 2007. – 169 с. – С.82-88.
167. Климишин О.І. Теоретичне осмислення змісту соціалізації особистості: християнсько-орієнтований підхід / О.І.Климишин. // Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України /за ред. С.Д. Максименка. [Т.Х], част.2. – К.,2008. – 526 с. – С.240-246.
168. Климишин О.І. Християнсько-орієнтований зміст психологічної допомоги невиліковно хворим / О.І.Климишин. // Оновлення змісту, форм та методів навчання і вихован